Лекція 7

МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ

1. Міжкультурна комунікація – це адекватне взаєморозуміння двох (або

більшої кількості) учасників комунікативного акту, які належать до різних
культур.
Проблема міжкультурної комунікації не зводиться до мовної проблеми.
Знання мови носія іншої культури необхідно, але недостатньо для адекватного
взаєморозуміння учасників комунікації. Більше того, міжкультурна комунікація
передбачає існування не лише розходжень між двома мовами, а й розходження
при використанні однієї мови. Так, представники англо-, франко- і
німецькомовних країн, не зважаючи на спільну мову, не обов’язково будуть
представниками однієї культури.
Життєдіяльність і стосунки людей визначаються існуючими в тій чи
іншій культурі нормами, які регулюють широкі сфери людського мислення і
поведінки та значною мірою впливають на характер сприйняття, оцінки і
міжособистісні стосунки. Освіта і виховання, історична пам'ять, традиції та
звичаї, правила певного суспільства, сама мова, якою спілкуються люди,
виробляє систему орієнтацій, які допомагають їм вирішувати різні проблеми.
Разом з тим окрема культура не є гомогенною структурою. Існують
групові відступи від загальноприйнятих в тій чи іншій культурі стандартів
мислення та поведінки. Якщо такі відступи варіюються в допустимих межах, то
вони уживаються як субкультури в межах певної культури. При всіх
розходженнях субкультури мають одну й ту ж основу картини світу, цінностей,
норм та зразків поведінки, які вказують на приналежність до певної культури.
Ця основа формується із соціально-культурного досвіду, який визначає, що в
конкретній ситуації вважається нормальним, необхідним та прийнятним.
Кожна людина сприймає світ у певних культурних рамках, проте ці рамки
(норми) не усвідомлюються індивідом, вони настільки властиві йому, що є
частиною його особистості. Усвідомлення норм поведінки та мислення власної
культури можливо лише в тому випадку, коли людина вступає в контакти з
людьми, які у своїй поведінці керуються іншими культурними нормами.
Люди розширюють межі свого культурного горизонту, відвідуючи інші
країни, вивчаючи іноземні мови, читаючи зарубіжну літературу, спілкуючись з
іноземцями.
Однак така взаємодія може викликати дискомфорт і призвести до
конфліктів. Адже механізми поведінки та оцінок, що працювали при
спілкуванні з представниками тієї ж культури починають давати збій, і
комунікація утруднюється. Це спричинює невпевненість, втрату внутрішньої
стабільності, неправильну інтерпретацію поведінки співрозмовника, відсутність
взаєморозуміння.

2. Міжкультурна комунікація здійснюється на різних рівнях –

міжособистісному, в малих групах, у великих групах.

Міжособистісний рівень міжкультурної комунікації

 Поведінка кожного з комунікантів визначається системою суспільних
відношень та культурою, до якої він належить. Кожен з комунікантів має свою
систему правил, обумовлених культурною приналежністю, тому представники
різних культур мають долати не лише мовний бар’єр, але й бар’єри, які мають
немовний характер і відображають етно-національну та соціо-культурну
специфіку світосприйняття, а також бар’єри, обумовлені різними
невербальними кодами.
Успіх міжособистісної комунікації залежить від довіри співрозмовників
один до одного. У західних культурах більше довіряють спеціальним знанням
комуніканта, у східних – його особистій надійності.

Міжкультурна комунікація в малих групах може мати форму

запланованих перемовин, незапланованого спілкування під час екскурсій, на
конференціях чи під час академічних семінарів тощо. Представники однієї
культури зазвичай намагаються триматись разом. Організатори мають
докладати зусиль, щоб гармонізувати стосунки різних культурних груп.
Комунікація в малій групі, до складу якої входять представники різних
культур, буде плідною лише за умови, що її учасники зможуть адаптувати свої
комунікативні дії до конкретних умов даної групи.
Для ефективної комунікації в малій групі потрібно враховувати
культурні цінності, вірування та інтереси представників іншої культури і
пам’ятати про те, що люди проявляють стереотипи своєї культури, роблячи це
ненавмисно, в силу звички.

Міжкультурна комунікація у великих групах відбувається на двох рівнях:

Етнічний рівень – це взаємодія між локальними етносами. Етнос – це
сукупність людей, що історично склалась на певній території та
характеризується спільними особливостями культури, самосвідомістю і
спільною господарською діяльністю. Етнічна культура стосується переважно
буденної життєдіяльності етносу та включає мову, звичаї, норми, цінності,
вірування тощо.
У взаємодії культур на етнічному рівні проявляються 2 тенденції.
Взаємне засвоєння елементів культури, з одного боку, сприяє інтеграційним
процесам, взаємному культурному обміну та збагаченню, з іншого –
супроводжується посиленням етнічної самосвідомості, прагненням до
закріплення етнічної специфіки.
Міжкультурна комунікація на етнічному рівні, що виражається в
посиленні контактів, двомовності, збільшенні кількості змішаних шлюбів тощо
не приводить до встановлення культурної спільності. Кожен етнос сприймає
буття інших етносів як зовнішнє явище, яке викликає або інтерес, або
неприйняття. Відмінності між культурами може призводити до конфліктів і
ворожнечі.
Національний рівень міжкультурної комунікації можливий при наявності
національної єдності. Національна культура – це сукупність традицій, норм,
цінностей, правил поведінки, спільних для представників усієї нації, держави.
Оскільки нація охоплює державно-організоване суспільство, для якого
характерна соціальна структура, поняття національної культури охоплює
субкультури соціальних групп, яких може не бути у етнічної культури. Етнічні
культури можуть входити до складу національної.

3.Форми міжкультурної комунікації

АКУЛЬТУРАЦІЯ – це одночасно процес і результат взаємного впливу різних
культур, за якого всі (або частина) представники однієї культури (культури-
реципієнта) переймають норми, цінності та традиції іншої (культури-донора).
Основні стратегії АКУЛЬТУРАЦІЇ:
 Асиміляція – варіант акультурації, за якого людина повністю переймає
норми та цінності іншої культури, відмовляючись при цьому від своїх
норм та цінностей.
 Сепарація – заперечення чужої культури при зберіганні ідентифікації зі
своєю культурою. У такому випадку представники недомінантної групи
надають перевагу певній ізоляції від домінантної культури. Якщо на такій
ізоляції наполягають представники домінантної культури – має місце
сегрегація.
 Маргіналізація – одночасна втрата ідентичності з власною культурою та
відсутність ідентичності з культурою більшості. Така ситуація виникає
через неможливість підтримувати власну культурну ідентичність та
небажання отримати нову ідентичність.
 Інтеграція – ідентифікація як зі старою, так і з новою культурою.
Чинники, які впливають на характер акультурації:
 ступінь диференціації культури-реципієнта,
 тривалість контакту,
 політико-економічні умови взаємодії.

КУЛЬТУРНА ЕКСПАНСІЯ – це розширення сфери впливу домінуючої

(національної) культури за початкові межі або державні кордони, це процес
односпрямованої міжкультурної комунікації.

КУЛЬТУРНА ДИФУЗІЯ – це взаємне проникнення (запозичення) культурних

рис та комплексів із одного суспільства в інше при культурних контактах. Це
дво- або багато-спрямований процес, який залежить від кількості культур, що
взаємодіють. При культурній дифузії запозичується близьке власній культурі,
те, що приносить зиск, піднімає престиж і те, що відповідає внутрішнім
потребам.

КУЛЬТУРНИЙ КОНФЛІКТ – це зіткнення суб’єктів культур як носіїв різних

культурних цінностей та норм. Види культурних конфліктів:
 конфлікти між різними етнічними групами та їх культурами,
 конфлікти між релігійними групами та течіями всередині однієї релігії,
 конфлікти між поколіннями, носіями різних субкультур,
 конфлікти між частинами єдиної нормативної системи домінуючої
культури,
 конфлікти між традиціями та інноваціями в культурі,
 конфлікти між різними лінгво-культурними спільнотами та їх окремими
представниками.
 4.Типи сприйняття міжкультурних розходжень
Етноцентричні:
 Заперечення міжкультурних розходжень – тип сприйняття, оснований на
впевненості в тому, що всі люди у всьому світі мають однакові
переконання, установки, норми поведінки й цінності. Це типова
поведінка обивателя, впевненого в тому, що всі мають думати й діяти, як
він. Може модифікуватись в захисну реакцію.
 Захист переваги власної культури – тип сприйняття, в основі якого
лежить визнання існування інших культур, але при цьому існує стійке
переконання в тому, що цінності та звичаї інших культур є загрозою
звичному способу життя й світосприйняття. Міжкультурні розбіжності
не просто не ігноруються, вони фіксуються як негативні стереотипи іншої
культури. Усі люди поділені на «ми» (гарні, правильні, культурні) і
«вони» (повна протилежність «нас»). Набір негативних характеристик, як
правило, приписуються всім членам іншої культурної групи та кожному з
них.
Типові ситуації захисту переваги власної культури:
 взаємодія груп іммігрантів та корінного населення
 адаптація окремих «чужаків» до нової культури – студентів або
спеціалістів
 контакти представників різних рас, які відрізняються за зовнішністю
тощо

 Мінімізація культурних розбіжностей – це тип сприйняття, за якого

визнається можливість існування цінностей та норм іншої культури.

Етнорелятивні:
 Прийняття існування міжкультурних розбіжностей – це тип
сприйняття, який характеризується знанням іншої культури,
доброзичливим ставленням до неї, але не передбачає активного
проникнення в середовище іншої культури.
 Адаптація до нової культури – це позитивне ставлення до іншої
культури, сприйняття її норм та цінностей, вміння жити та діяти у
відповідності до її правил, при збереженні власної культурної
ідентичності.
 Інтеграція і в рідну, і в нову культуру – тип реакції полі-культурної
особистості, яка здатна сприймати цінності та норми іншої культури як
свої власні й рідні.

5.Етапи сприйняття людиною нової культури

1) «медовий місяць» – знайомство з іншою культурою, її досягненнями або
представниками породжує оптимізм, піднесений настрій, впевненість в
успішній взаємодії
2) «культурний шок» – період краху надій, коли позитивний емоційний настрій
змінюється депресією та ворожістю. Шок виникає, в першу чергу, в емоційній
сфері, але основну роль відіграють соціальні чинники – такі, як
непристосованість, неприйняття нових звичаїв, стилю поведінки, цінностей,
темпу життя тощо
Симптоми та наслідки «культурного шоку»:
 перебільшена турбота про чистоту посуду тощо, якість їжі та води,
 психосоматичні порушення, підвищена тривожність, страх, безсоння,
 депресія, алкоголізм, наркоманія, самогубство.
3) Вироблення різних стратегій поведінки:
 адаптація – формування реалістичної оцінки ситуації, виникнення
адекватного розуміння того, що відбувається, можливості ефективно
досягати своїх цілей,
 «втеча» – повне відторгнення нової культури та неминучий відступ, втеча
в буквальному, фізичному, розумінні або в переносному – як
«заглиблення в себе».

Зміна етапів сприйняття людиною нової культури значною мірою залежить від
тривалості культурного контакту
 туристична поїздка, коротке відрядження – не перебільшують етапу
«медового місяця» і залишають яскраві та приємні враження,
 перебування за кордоном протягом півроку та більше (навчання або
робота) дозволяє досить близько познайомитись з новою культурою та
перейти до фази адаптації.
Проте людина може виявитись нездатною адаптуватись до нового соціо-
культурного середовища. Найскладніший період з точки зору адаптації – 1-3
місяці перебування за кордоном. В цей час людина потребує психологічної та
соціальної допомоги, контакту зі співвітчизниками й постійного спілкування з
ними.

6. Кожна культура має своє сприйняття і використання часу. Від того,

наскільки в культурі цінується час, залежать темп і ритм життя, типи та форми
спілкування людей. Культури поділяють на поліхромні і монохромні.
У монохромних культурах (напр., Німеччина, США) час лінійний,
поділений на відрізки, заповнення яких ретельно планується. В один проміжок
часу можливий лише один вид діяльності, одна дія слідує за іншою, як ланки
одного ланцюжка. Носії монохромної культури зосереджені на виконанні однієї
справи за один проміжок часу, сконцентровані на своїй роботі і не люблять,
коли їх відволікають. Вони відповідальні, дотримуються всіх домовленостей,
пунктуальні, поважають чужу власність, зрідка позичають гроші й речі, а також
підтримують переважно короткотривалі міжособистісні стосунки.
У поліхромних культурах (напр., Іспанія, країни Латинської Америки) час
сприймається не як лінія, а як певна точка, тому менш відчутний. Представники
таких культур гнучкіші у ставленні до часу, здатні займатись кількома
справами водночас, частіше відволікаються від роботи. Вони часто і легко
змінюють свої плани, не надають великого значення домовленостям, більше
цікавляться людьми та їхніми справами, ніж роботою, часто позичають гроші та
речі, а їхня пунктуальність залежить від взаємин. Вони схильні встановлювати
довготривалі стосунки – часто на все життя.