Міжкультурна комунікація — термін введений у науковий обіг Г.

Трейгер
та Е. Холл. Міжкультурна комунікація — комунікація між представниками
окремих культур, коли один учасник виявляє культурну різницю іншого. Це
обмін інформацією, почуттями, думками представників різних культур. Має
місце в бізнесі, туризмі, спорті, особистих контактах, науковому та
освітньому світі тощо.
Інший варіант визначення: «Міжкультурна комунікація — адекватне
взаєморозуміння двох учасників комунікативного акту, що є приналежними
до різних національних культур»
Міжкультурна комунікація — наука, яка вивчає особливості вербального та
невербального спілкування людей, що належать до різних національних та
мовно-культурних спільнот.

Міжкультурна компетенція – це «комплекс знань й умінь, що дозволяють

індивіду у процесі міжкультурної комунікації адекватно оцінювати
комунікативну ситуацію, ефективно використовувати вербальні та
невербальні засоби, втілювати у практику комунікативні наміри і перевіряти
результати комунікації за допомогою зворотнього зв’язку» . Використовуючи
термін „міжкультурна компетентність”, І.Г.Шавкун говорить про сукупність
наступних професійних якостей: теоретичні знання щодо національних
культур і моделей виховання; психологічні особливості особистості
(відвертість, гнучкість, терпимість, готовність працювати з представниками
інших культур); знання іноземної мови. Міжкультурна компетенція – це
компетенція особливої природи, яка базується на знаннях та уміннях,
здатність здійснювати міжкультурне спілкування завдяки створенню для
комунікантів спільного значення того, що відбувається, і досягати зрештою
позитивного для двох сторін результату спілкування. Метою формування
міжкультурної компетентності є досягнення такої якості мовної особистості,
яке дасть їй можливість вийти за межі власної культури і набути якості
медіатора культур, не втрачаючи власної культурної ідентичності.
1. Заперечення відмінностей культур – тип сприйняття, який базується
на стійкому переконанні в тому, що у світі люди живуть згідно
однакових переконань, керуються такими ж нормами поведінки,
цінностями. Це типова позиція індивіда, котрий переконаний у тому,
що всі повинні думати і діяти так як і він.
2. Захист власної культури – тип реакції, що базується на визнанні
існування іншої культури, відмінної від рідної, проте у людини
складається думка, що культурні цінності чужої культури загрожують
звичному порядку речей, світогляду, сформованому способу життя.
Така позиція є активною, часто агресивною, що реалізується в
 утвердженні власної культурної переваги і неповазі у відношенні до
інших культур.
3.  Мінімізація культурних відмінностей – ми вважаємо доволі
прогресивним способом інтерпретації іншої культури. На цій стадії
індивід уже припускає можливість існування відмінних його культурі
цінностей, правил, норм поведінки і намагається знайти спільні зі
своєю культурою риси.
4. Визнання та сприйняття існування міжкультурних відмінностей –
тип міжкультурної поведінки, якій характерне знання іншої культури,
загалом, позитивне, дружнє ставлення. Але індивід все ще не дозволяє
активну взаємодію з міжкультурним середовищем.
5. Адаптація до нової культури – доброзичливе ставлення до іншої
культури, сприйняття культурних цінностей і норм. Ця стадія
характеризується вмінням успішно функціонувати в новому
міжкультурному середовищі за її правилами, при цьому зберігаючи
власну культурну ідентичність.
6. Міжкультурна інтеграція – тип поведінки полікультурної
особистості, сприйняття та запозичення культурних цінностей іншої
культури на такому рівні, що вони сприймаються, як рідні.
Еволюція сприйняття чужої культури людиною, що потрапила в
міжкультурне середовище, проходить три основних етапи. 
Перший етап. «Медовий місяць», коли людина тільки потрапляє в
міжкультурне середовище, вона сповнена оптимізму та впевнена в
успішному спілкуванні та взаємодії; захоплюється культурними цінностями,
цікавими звичаями тощо.
Другий етап. «Культурний шок». Цей період характеризується коли
депресивний настрій приходить на зміну позитивному, з’являється ворожість
та невпевненість. Шок виникає на емоційному рівні, важливу роль відіграють
також соціальні фактори: непристосованість і нерозуміння нових звичаїв,
поведінки і стилю спілкування, ритму життя, матеріальних відмінностей.
Третій етап характеризується виробленням різних поведінкових
моделей: «адаптація» - формування реалістичної оцінки ситуації,
виникнення адекватного розуміння дійсності, успішна реалізація особистих
цілей; «втеча» - цілковите несприйняття та заперечення нової культури і
неминуча втеча як у переносному сенсі («закритись у собі»), так і прямому.
Аккультурация - это процесс и результат взаимного влияния различных
культур, при котором реципиенты одной культуры перенимают нормы,
правила, ценности и традиции другой культуры.
Ассимиляция - (лат. assimilatio - уподобление) в социологии и этнографии -
потеря одной частью социума (или целым этносом) своих отличительных
черт и замена заимствованными у другой части (другого этноса). В целом,
это этнокультурный сдвиг в самосознании определённой социальной группы,
ранее представлявшей иную общность в плане языка, религии или культуры.
Маргинализация - социологическое явление, понятие, обозначающее
промежуточность, «пограничность» положения человека между какими-либо
социальными группами. Это понятие появилось в американской социологии
в 1920-е гг. для обозначения ситуации неадаптации иммигрантов к новым
социальным условиям. Групповая маргинальность возникает в результате
изменений социальной структуры общества, формирования новых
функциональных групп, дестабилизирующих их социальное положение. Для
эмигрантов маргинальность характеризуется потерей идентичности с
собственной культурой и одновременно отсутствием идентификации с новой.
Сепарация - (лат. separatio - отделение) отрицание чужой культуры при
сохранении своих этнических особенностей. 
Интеграция представляет собой идентификацию как с новой, так и со старой
культурой, взаимное приспособление доминантной и недоминантной групп,
признание обеими группами права каждой из них жить как культурно
самобытный народ. Интеграция возможна, если взаимодействующие группы
большинства и меньшинства добровольно выбирают данную стратегию:
интегрирующаяся группа готова принять установки и ценности новой для
себя культуры, а доминантная группа готова принять этих людей, уважая их
права и ценности, адаптируя социальные институты к потребностям этих
групп.       
Стереотипи - усталене ставлення людини або людей до подій, вироблене на
основі їх порівняння з внутрішніми ідеалами.
Іншими словами стереотипи - це відносно стійкий і спрощений образ
соціальної групи, людини, події або явища. 
Стереотип може перешкоджати виникненню нових думок і уявлень. У
кожного народа, кожної нації є свої власні стереотипні уявлення про
навколишній світ, про людей, про представників іншої культури. 
Термин «языковая личность» был введен в научный оборот B.В.
Виноградовым в 1930-х гг. в книге «О языке художественной прозы». Он
исследовал две ипостаси художественной языковой личности – личность
автора и личность персонажа. В.В. Виноградов отмечал, что «памятник - не
только одно из произведений коллективного языкового творчества, но и
отражение индивидуального отбора и творческого преображения языковых
средств своего времени в целях эстетически действительного выражения
замкнутого круга представлений и эмоций. 
На основе анализа литературных произведений как с точки зрения читателя,
так и автора он отождествлял исследователя с образом автора, а читателя с
персонажем, героем произведения. Исходя из этого, ученый полагал, что
образ автора – это категория исследовательская, а художественный образ –
читательская.

Языковая личность – 1) любой носитель того или иного языка,

охарактеризованный на основе анализа произведенных им текстов с точки
зрения использования в этих текстах системных средств данного языка для
отражения видения им окружающей действительности и достижения
определенных целей в этом мире; 2) наименование комплексного способа
описания языковой способности индивида, соединяющего системное
представление языка с функциональным анализом текстов.

Ю. Н. Караулов занимался разработкой уровневой модели языковой

личности с опорой на художественный текст и полагал, что языковая
личность имеет три структурных уровня:
 1) вербально-семантический (семантико-строевой,
инвариантный), отражающий степень владения обыденным языком;
 2) когнитивный, на котором происходит актуализация и
идентификация релевантных знаний и представлений, присущих социуму
(языковой личности) и создающих коллективное и (или) индивидуальное
когнитивное пространство. На этом уровне происходит отражение
языковой модели мира личности и культуры;
 3) прагматический, или высший, который включает в себя
выявление и характеристику мотивов и целей, движущих развитием
языковой личности.

Моральные нормы — это разновидность социальных норм. Это нормы,

которые регулируют взаимоотношения людей, возникающие в процессе их
совместной деятельности. Социальные нормы представляют собой
формализованные правила поведения. В них наиболее четко и с наибольшей
степенью императивности, обязательности исполнения выражаются
отвечающие условиям организации общественной жизни способы
взаимодействия людей. 

В социологии под нормами поведения часто понимаются просто

повторяющиеся явления во взаимоотношениях людей, проявляющиеся в
массовом поведении как устойчивые реакции на поступки определенного
типа. Норма в таком случае выступает просто как средство измерения,
оценки соответствия поведения некоторому стандарту.

Реальна картина світу - це об'єктивна позалюдська реальність, це світ,

що оточує людину.
 Культурна (понятійна) картина світу - це відображення реальної
картини через призму понять, сформованих на основі уявлень людини,
отриманих за допомогою органів чуття і пройшли через його свідомість, як
колективну, так і індивідуальну.
Мовна картина світу відображає реальність через культурну картину
світу. «Ідея існування національно-специфічних мовних картин світу
зародилася в німецькій філології кінця XVIII - початку XIX ст. (Міхаеліс,
Гердер, Гумбольдт).
Мовна картина світу не поглинається повністю культурною, якщо під
останньою розуміємо образ світу, переломлений у свідомості людини, тобто
світогляд людини, що створився в результаті його фізичного досвіду і
духовної діяльності.
Культурний код – спосіб, яким конкретна культура членує,
категоризує, структурує, оцінює світ, що оточує кожну людину, належну до
певної національної спільноти.
Коммуникационный стиль - это способ, с помощью которого индивид
предпочитает строить коммуникационное взаимодействие с другими. 
Манеры коммуникативного общения: - доминантная (снижение роли
других в коммуникации);
 драматическая (преувеличение и эмоциональная окраска содержания
сообщения);
 - спорная (агрессивная или доказывающая манера коммуникативного
общения);
 - успокаивающая (расслабляющая манера общения, имеющая целью
снижение тревожности собеседника);
 - впечатляющая (поведение, ориентированное на то, чтобы
произвести впечатление на партнера по переговорам);
 - точная (нацеленная на точность сообщения);
 - внимательная (проявление интереса к тому, что говорят
собеседники в ходе коммуникативного процесса);
 - воодушевленная (частое использование невербального поведения -
контакт глаз, жестикуляция, движение тела);
 - дружеская (открытое поощрение собеседника);
 - открытая (представляющая стремление выражать свое мнение,
чувства, эмоции).
 Рецкер Я.И. виділяє сім різновидів лексичних трансформацій, хоча не
завжди можна чітко класифікувати кожен приклад перекладу із-за
переплетення категорій.
 1. Диференціація значень. внаслідок якої перекладним відповідником стає
слово або словосполучення, що не є словниковим відповідником і що підібрано із
врахуванням контекстуального значення слова, яке перекладається, його контексту
вживання та мовленнєвих норм і традицій мови перекладу
 2. Конкретизація значень.
 3. Генералізація значень.
 4. Смисловий розвиток. коли в перекладі використовується слово, значення
якого є логічним розвитком значення слова, що перекладається. 
 5. Антонімічний переклад.
 6. Цілісне перетворення. являє собою різновид семантичного розвитку, але у
випадку цілостної перебудови до уваги беруться не елементи, а ціла форма
(речення або навіть текст). 
 7. Компенсація втрат в процесі перекладу. виникає у першу чергу під час
перекладу так званих культурних реалій країни ДМ, аналогів яким не існує в країні
ПМ. 
Принципіально вони можуть бути зведені до чотирьох типів: заміни,
перестановки, добавлення, опущення.
Транскодування - це такий спосіб перекладу, коли звукова та/або графічна
форма слова вихідної мови передається засобами абетки мови перекладу,
наприклад, management - менеджмент, emitter - емітер, periscope - перископ,
perforator - перфоратор, piperitone - піперитон.
1) транскрибування (коли літерами мови перекладу передається звукова
форма слова вихідної мови, наприклад, peak - пік, resistor - резистор), 2)
транслітерування (слово ви хідної мови передається по літерах, наприклад,
marketing - маркетинг, ping-pong - пінг-понг, ort - орт), 3) змішане
транскодування (переважне застосування транскрибування із елементами
транслітерування, наприклад, overlock - оверлок, altimeter - альтиметр) і 4)
адаптивне транскодування (коли форма слова в вихідній мові дещо
адаптується до фонетичної та/або граматичної структури мови перекладу,
наприклад, middle - мідель, nipple - ніпель, occlusion - оклюзія, platform -
платформа, pallet - палета).
Калькування (дослівний або буквальний переклад) - це прийом перекладу
нових слів (термінів), коли відповідником простого чи (частіше) складного
слова (терміна) вихідної мови в цільовій мові вибирається, як правило,
перший за порядком відповідник у словнику, наприклад: ore yard - рудний
двір, movable table - рухомій стіл, self-cooling - самоохолодження
Класифікація фразеологізмів за походженням Сільськогосподарські та інші
трудові процеси: варити воду (з когось), з одного тіста, орати перелоги,
прокладати першу борозну, попускати віжки, повертати голоблі; Різні
виробництва, ремесла: ткацько-прядильного: розплутувати вузол, де тонко,
там і рветься, розмотати клубок; кравецького: білими нитками шите, на
живу нитку, як з голочки; ковальського: брати в лещата, міжозирі, ставка
бита, при пікових інтересах, козирний туз; народні звичаї та обряди: давати
гарбуза, облизати макогона, як засватаний; вірування та магічні дії:
напускати ману, замовляти зуби, як рукою зняло, встати на ліву ногу,
виносити сміття з хати; усталені казкові звороти: за щучим велінням, за
тридев’ять земель, тримати за хвіст жар-птицю, скоро казка мовиться; ознаки
та дії, пов’язані зі світом тварин і птахів: заяча душа, хитрий лис, кіт
наплакав, показувати пазурі, птах високого польоту, розправляти крила,
звити гніздо, курям на сміх. іншомовні запозичення, інтернаціональні
звороти: буря в склянці води, перейти рубікон, дамок\ві) закони, вогонь
Прометея тощо. До найважливіших джерел таких сталих словосполучень
належать античні міфи. Запозичені фразеологізми часто вживають без
перекладу: нім. Sturm und Drang — «буря і натиск» — час бурхливого
розвитку, піднесення; італ. Finita la commedia — комедія скінчилася;
франц. Idee fix — ідея фікс, la lune de miel — медовий місяць, англ. time is
money — час — це гроші. біблійного походження: око за око, наріжний
камінь, Содом і Гоморра, альфа й омега, у поті чола, друге пришестя, голос
волаючого в пустелі, земля обітована, камінь спотикання, вавилонська вежа,
вавилонське стовпотворіння тощо.