ЗМІСТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МОЛОДОГО УКРАЇНЦЯ

Марія Соколова
студентка 1 курсу факультету іноземних мов
Ізмаїльський державний гуманітарний університет
Науковий керівник – доц. Радкіна В.  Ф.

У сучасному світі зростає особливий інтерес до проблеми формування ідентичності

особистості, яка має багатофакторний характер. Адже особистість існує не сама по собі, а як
частина оточуючого світу, з яким вона взаємодіє, до якого пристосовується протягом свого
життя з метою орієнтації в ньому.
Феномен ідентичності особистості як один із складників науки про людину здавна
приваблював увагу філософів, психологів, соціологів, лінгвістів та ін., які в свою чергу
вносили свій вклад у вирішення цієї проблеми.
В психології ідентичність тлумачиться як своєрідний феномен, що впливає на
становлення особистості та її функціонування в громаді.
Вперше термін «ідентичність» у психології був використаний У. Джеймсом,
американським психологом та професором філософії, який підкреслював такі властивості
ідентичності, як боротьба свого та чужого, тотожність та відповідність собі та суспільству
[1], а заслуга у поширенні даного терміна належить відомому психологу Е. Еріксону.
Ідентичність, у розумінні дослідника, це «процес одночасного відображення та
спостереження, процес, що протікає на всіх рівнях психічної діяльності, за допомогою якого
індивід оцінює себе з точки зору того, як інші, на його думку, оцінюють його в порівнянні з
собою й у межах значної їм типології; водночас він оцінює їхні судження про нього з
погляду того, як він сприймає себе в порівнянні з типами, значущими для нього» [6, с. 32].
Таким чином, процес ідентифікації може бути спрямований як на себе
(самоідентифікація), так і на інших індивідів. Серед компонентів ідентичності Е. Еріксон
називає індивідуальність (відчуття власної унікальності), єдність та синтез (внутрішній
цілісний образ себе) та соціальну солідарність (відчуття причетності до соціальної групи,
суспільства). Інакше кажучи, ідентичність, на думку вченого, це образ себе, що приймається
індивідом «у всьому багатстві відносин особистості до навколишнього світу, почуття
адекватності і стабільного володіння особистістю власним «я» незалежно від змін «я» і
ситуації; здатність особистості до повноцінного вирішення завдань, що виникають перед нею
на кожному етапі її розвитку» [6, с. 12].
Основоположник аналітичної психології К.-Г. Юнг наголошує на проблемі
ідентичності людини в суспільстві. Він запроваджує поняття персони, яке співвідноситься з
нав'язаними індивіду соціальними нормами. Самість у розумінні вченого є несвідомим
центром психіки, навколо якого формуються особистісно-індивідуальні властивості людини
[7].
Як випливає з існуючих наукових психологічних досліджень, загальний погляд на
проблему ідентичності полягає в тому, що ідентичність – це результат ідентифікаційних
процесів особистості, що реалізуються в ході її суб’єктивної життєдіяльності в тісному
зв’язку з її індивідуальним психофізіологічним потенціалом та соціальним контекстом її
існування.
Поняття «національна ідентичність» є тотожністю своєї країни, її звичаїв, традицій,
культури. Нація є великою культурно-історичною, соціально-економічною, політико-
географічною, духовною, полісемантичною спільнотою людей. При цьому націю не слід
ототожнювати з етносом, оскільки він є лише групою людей, об’єднаних об’єктивними та
суб’єктивними ознаками. У той самий час нація не тотожна і етнічної спільності, що є стійку
групу людей, які мають загальної етнічністю.
Національна ідентичність – це почуття «нації як зв’язного цілого, представленого
унікальними традиціями, культурою та мовою». Національна ідентичність може відноситись
до суб’єктивного почуття, яке людина поділяє з групою людей про націю, незалежно від її
правового статусу громадянства. Національна ідентичність розглядається у психологічному
плані як усвідомлення відмінності, почуття та усвідомлення «ми» та «вони».
Вчені виявляють особливий інтерес до цієї проблеми, яку можна пояснити низкою
обставин. Проблема ідентичності набуває абсолютно іншого значення в контексті
глобалізації з її неоднозначним характером. Змінилися способи інтерпретації поняття
ідентичності. Завдяки вивченню цієї проблеми можна виявити особливості кризи сучасної
цивілізації, що впливає на формування та зміну ідентичності. Криза культури прискорила
переоцінку цінностей, які раніше становили основу ідентифікації людини в суспільстві.
Існує безліч дефініцій ідентичності, що свідчить про дослідження наукової
літератури. Термін «ідентичність» використовувався у роботах західних філософів від
стародавніх греків до сучасної теоретичної філософії. Термін «ідентичність» походить від
латинського слова identifico – «тотожнюю».
Психологи тлумачать ідентичність як розуміння належності об’єкта (суб’єкта) до
іншого об’єкта (суб’єкта) як частини та цілого. С. Хантінгтон описує ідентичність як
самосвідомість індивіда чи групи [5]. У межах розробленого психоаналізу З. Фрейд вводить
таке поняття як «ідентифікація». Процес ідентифікації є механізмом, що забезпечує
формування особистості, і інтерпретується як переживання індивідом своєї подібності з
іншим суб’єктом або об’єктом дійсності [4, с. 53-57].
Е. Еріксон визначив ідентичність як «почуття особистої самоідентифікації та
історичної спадковості особистості» [6]. За словами Еріксона, ідентичність проявляється на
двох рівнях. Перший рівень, індивідуальний (я-ідентичність), має на увазі сприйняття себе як
тотожного і розуміння безперервності свого існування в часі та просторі. Другий рівень,
соціальний, охоплює сприйняття того, що інші визнають мою ідентичність та наступність.
Кожен рівень ідентичності має дві протилежності: позитивну – те, якою має бути людина з
точки зору свого громадського оточення, та негативну – те, якою людина не має бути.
Проблемам вивчення національної ідентичності присвячено чимало наукових
розвідок вітчизняних вчених-психологів: М. Боришевського, В. Зливкова, П. Чамати,
П. Гнатенка, В. Павленко, Т. Яблонської, М. Степико, М. Матяша та ін.
Процес формування національної ідентичності у системі ідентичностей має три
складові: прийняття специфічних елементів (вірування, цінності, очікування), що утворюють
колективну національну ідентичність; розвиток орієнтації нації як такої; самовизначення
себе як члена цієї нації.
М. Степико в монографії «Українська ідентичність: феномен і засади формування»
зауважує, що «в Україні проблема національної ідентичності має свої особливості, зумовлені
передусім тривалим періодом бездержавності, перебуванням територій сучасної України під
контролем різних імперій і державних утворень, тривалою мовно-культурною асиміляцією
українського населення» [3, с. 172-173].
На думку дослідника, «Українська нація, що формується в умовах глобалізації,
універсалізації культурних зразків, має вирізнятися насамперед своїми психологічними
особливостями, типом поведінки, рисами національного характеру. Ідентичність сучасних
громадян України має постати з тих умов, у яких перебуває наша країна, втілювати в собі
спільну волю до вирішення загальнонаціональних завдань, поставлених цілей. Поліетнічне
українське суспільство має продемонструвати навколишньому світові здатність до
радикальної модернізації усіх сфер суспільного буття на основі концентрації усіх сил і
ресурсів держави заради добробуту громадян» [3, с. 221].
У структурі національної ідентичності виокремлюють когнітивний (пізнавальний) ,
афективний (емоційно-оцінний) і конативний (поведінковий) компоненти. До когнітивних
належать: знання про існування національної групи, категоризація себе як члена
національної групи, знання про національну територію, державні символи, звичаї і
традиції; до афективних – суб’єктивна актуальність національної ідентичності та
прихильність до неї. Конативний компонент передбачає здатність особистості
реалізовувати свою поведінку відповідно до цінностей та вірувань національної спільноти
 [2].
У структурі національної ідентичності виокремлюють когнітивні, афективні і
конативні компоненти. До когнітивних належать: знання про існування національної групи,
категоризація себе як члена національної групи, знання про національну територію, державні
символи, звичаї і традиції; до афективних – суб’єктивна актуальність національної
ідентичності та прихильність до неї. Конативний компонент передбачає здатність
особистості реалізовувати свою поведінку відповідно до цінностей та вірувань національної
спільноти [2].
Для дослідження специфіки національної ідентичності сучасні психологи
використовують різноманітні методики, які забезпечують визначення рівня сформованості
компонентів національної ідентичності. Так, нами обрано модифіковану методику Дж. Фінні,
що саме і дозволяє визначити вираженість етнічної складової національної ідентичності за
афективним та конативним компонентами.
До опитування було залучено здобувачів вищої освіти Ізмаїльського державного
гуманітарного університету І та V курсів. У заголовку до питальника пропонувалось вказати
Запропонований нами питальник містить 13 питань, розділених на два блоки за
чотирьохбальною шкалою, на які повинні відповісти респонденти.
Для перевірки вираження когнітивного компонента було запропоновано такі питання-
твердження, як :
1. Хто ви за національністю ( українець, болгарин, молдованин тощо)?
2. Я проводжу багато часу, намагаючись дізнатися як можна більше про українську
спільноту, її історію, традиції, звичаї.
3. Я багато думаю про те, як українська приналежність вплине на моє життя.
4. Я активний в організаціях, або соціальних групах, які складаються, переважно з
українців.
5. Для того, щоб дізнатися побільше про українську націю, я говорив з багатьма
людьми.
6. Я дотримуюсь українських традицій.
Аналіз афективного компонента складової національної ідентичності передбачав
низку наступних запитань:
1. Я дуже добре знаю про свою українську приналежність і розумію, що вона
значить для мене.
2. Я задоволений тим, що належу до української нації.
3. Я чітко відчуваю зв’язок з українським суспільством.
4. Я пишаюсь українською нацією.
5. Я гостро відчуваю прихильність до української спільноти.
6. Я добре ставлюся до українського етносу.
7. Я добре усвідомлюю що значить для мене моя приналежність до українського
народу.
Кожну відповідь на питання оцінено відповідними балами: «2», «1», «0», «-1».
Показники субшкал обчислювались як середнє арифметичне від отриманих за субшкалою
балів.
У заголовку до питальника пропонувалось обов’язково зазначити назву курсу, а
прізвище та ім’я не обов’язково було вказувати. Це дозвилило нам отримати показник
відкритості респондентів, за яким на І курсі з 34 опитуваних 13 відповідей є анонімними, а за
прізвищем та ім’ям – 21. Натомість на V курсі з 16 опитуваних 11 є анонімними, а лише 5
відкриті.
За етнічною приналежністю серед респондентів І курсу:
українці – 21 особа;
болгари – 9 осіб;
молдавани – 2 особи;
гагаузи – 2 особи.
V курс

українці – 10 осіб;
болгари – 5 осіб;
молдавани – 1 особи;
Зображені діаграми вказують на те, що за етнічним складом і на І , і на V курсах
домінують українці, що є підтвердженням державоутворючого фактору. Друге місце
посідають болгари, як найбільша етнічна меншина; на третьому – молдавани. Серед
респондентів V курсу маємо репрезентанта гагаузької нацменшини.
Кількісні показники вираження когнітивного та афективного компонентів національної
ідентичності респондентів І курсу виразно демонструють діаграми, представлені на мал. 1
та мал. 2., а респондентів V курсу на мал мал. 1.1. та мал. 2.2.

Мал.1. Когнітивний компонент

Мал. 2. Афективний компонент

 Мал.1.1. Когнітивний компонент

Мал. 2.2. Афективний компонент

Як бачимо, когнітивна складова української національної ідентичності має такі

показники: 48,3 % (І курс), 35,3 % (V курс) виявили повну згоду із запропонованими
твердженнями. 38,9 % респондентів І курсу та 50% V курсу віддають більшу згоду, і 12,2 %
(І курс) та 14, 7 % (V курс) більше не згодні. Лише 0,6 % повністю не згодні.
Афективна складова засвідчує майже однакові показники серед респондентів різних
курсів, а саме: 78,2% на І курсі та 74 % на V курсі виявляють високе емоційно-оцінне
ставлення до національної ідентичності українців. 20,4 % на І курсі та 26% на V курсі
вказують на своє позитивне ставлення, ніж негативне. І лише 0,4 % не віддають такої
переваги.
Таким чином, отримані результати опитування дають підстави стверджувати, що у
своїй основній масі молодь віддає перевагу українській національній ідентичності як за своїм
етнічним походженням, так і приналежністю до інших нацменшин. Запропоновані питання-
твердження показують, що сучасна молодь свідома вибору саме української національної
ідентичності і чітко відчуває зв’язок з українським суспільством, а отже й з українською
етноспільнотою. Гармонійне поєднання домінування українських цінностей в поліетнічній
культурі української нації є чинником міжнаціональної злагоди.

Література:
1. Джеймс У. Личность // Психология личности : тексты / под ред. Ю. Б. Гип-
пенрейтера, А. А. Пузырея. М.: Изд-во МГУ, 1982. 288 с.
2. ЕнциклопедіяСучасної України https://esu.com.ua/article-71062
3. Степико М. Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування : монографія /
М. Т. Степико. К. : НІСД, 2011. 336 с.
https://niss.gov.ua/sites/default/files/2012-09/Ident-62307.pdf
4. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого “Я”
http://www.magister.msk.ru/library/philos/freud001.htm.
5. Хантингтон С. Кто мы? Вызовы американской национальной идентичности /
С. Хантингтон. М.: ТРАНЗИТКНИГА, 2004. 635 с.
6. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис / Э. Эриксон. М.: Прогресс, 1996. 450 с.
7. Юнг К. Г. Психология бессознательного: пер. с англ. М.: Когито-Центр, 2010. 352 с.