Модифікації тілесності сучасної молоді.

Соціологічний аспект аналізу

Соціологія
Бакалавр

1
 План
Вступ…………………………………………………………………………...…3
1. Теоретичний аналіз модифікацій тілесності сучасної молоді у
соціологічному аспекті………………………………………………………...…7
1.1. Теоретичний аспект вивчення молоді з тілесними модифікаціями….…7
1.2. Модифікації тілесності як аспект соціологічного аналізу…………..…15
Висновки по 1 розділу…………………………………………………….……24
2. Особливості модифікацій тілесності………………………………………26
2.1. Характерні риси видів модифікацій тілесності………………………….26
2.2. Практичні соціологічні дослідження модифікацій тілесності в умовах
українського суспільства……………………………………………………….38
Висновки по 2 розділу…………………………………………………………53
Висновки…………………………………………………………………………54
Список літератури……………………………………………………………..58
Додаток..…………………………………………………………………………62

2
 Вступ
Актуальність дослідження. Сучасні дослідження, де так чи інакше
розглядається «проблематика тілесності», показують нетотожні ставлення до
тіла в різні історичні та культурні епохи. В контексті історичного розвитку
сучасної соціології доводиться констатувати різні аспекти осмислення
тілесності, що викликали широко розгорнуті дискусії про тілесність, у
зв’язку з якими проявляється тіло орієнтованість та тілоцентричність
сучасної культури.
На тлі осмислення різних ракурсів тілесності в контексті обговорення
проблем феноменології тілесності, біомедичних та інформаційних аспектах її
дослідження, феміністських дискусіях залишається нез’ясованим,
«таємничим» питання про співвідношення двох аспектів людського
існування - моральності як специфічної характеристики буття людини і його
буття тілом. Моральна самоідентичність суб’єкта в контексті соціології та
філософії (Р. Декарт, І. Кант), як правило, будувалася на запереченні або
придушенні тілесного в людині, тим самим як би пропагувалася
недостатність людської істоти, що збігається зі своїм тілом і не екзистує в
акті вчинків за межами власної тваринної природи.
Етика в рамках розвинених релігійних схем мислення, деонтологічна
етика цікавиться не стільки феноменом тілесності самим по собі, скільки
розглядає його в аспекті відношення до вічності або ж інструментуалізує
тілесність, віддаючи перевагу розумній природі людини, постулюючи
відсутність детермінації моралі з боку емпіричного світу і емпірії тілесної
природи.
У той же час сучасна секулярізована суспільна свідомість фіксує увагу
на кінцівці людської істоти, яка виражається в хиткому присутності в тілі, що
задає межі індивідуальності людини, пов’язаної з темпоральністю його
досвіду, який проявляється з початком людського життя і зникає з її кінцем.

3
 Автономну людину, чий новий статус характеризує ситуація
«трансцендентальної бездомності» (Дж. Лукас), в меншій мірі цікавить сфера
сакрального, вічного - вона все більше переймається своєю кінцівкою і
спробами затвердити свою самотність через подолання екзистенціальних
страхів в перспективі отримання вигоди з цього нового обставинах речей,
що, зокрема, проявляється в тому, що тілесність і сексуальність стають
інструментами суб’єктивації (Ж.Ліповецькі).
Відсутність трансцендентальної етики в циклах культури споживання
породжує специфічні риси сучасного запитування про тіло в пошуках нових
моделей суб’єктивності, про сам спосіб «бути» в усвідомленні своєї кінцівки
(що провокує дискусії про смерть, що стосуються таких проблем, як смерть
мозку, евтаназія, допомога в вмирання, з одночасним відсуванням смерті,
непристойним замовчуванням і усуненням її з повсякденного життя).
Аналіз всіх подібних тенденцій демонструє його особливу
актуальність, що і зумовило вибір теми дослідження а саме: «Модифікації
тілесності сучасної молоді. Соціологічний аспект аналізу».
Ступень розробленості проблеми. Феноменологія Е. Гуссерля
позначила специфіку онтологічного сенсу людської тілесності. Свій розвиток
дана проблематика отримала в роботах М. Мерло-Понті, в російській - В. Л.
Круткіна, А.Ш. Тхостова, М. Ямпільського. Основи екзистенціального
підходу до аналізу людського тіла були закладені в філософії Хайдеггера і
розвинені в роботах Ж. П. Сартра, М. Босса і ін. Соціологічні аспекти
тілесності розглядалися Ж. Делезом, Ф. Тенісом, М. Фуко, Ж. Бодрійяр.
Дослідження X. Йоаса охоплює креативні характеристики тілесності
як феномена, що задає соціальну діяльність. В цьому аспекті тіло
розглядається в ракурсі соціологічної детермінації відповідно до поставлених
перед індивідом з боку суспільства завданнями і зв’язує його існування
громадськими нормами.

4
 Серед вітчизняних дослідників такий підхід простежується у Є.
Петровської, В. Подорога. Дослідження М. Епаффа, що виявляють
концептуальні положення філософії Маркіза де Сада, становлять інтерес як
структуралістського методологічного інструментарію соціологічного
дослідження проблематики тілесності.
З позицій цілісного підходу концептуалізує тілесне Ж. Нансі.
Філософсько-антропологічне дослідження тілесності характерно для робіт М.
Шелера, Г. Плеснера і А. Гелена, в рамках проблемного поля історичної
антропології особливий інтерес представляють роботи К. Вульфа.
Аналіз тілесності в контексті діяльнісної парадигми характерний для
досліджень Г.С. Бахіщева, Л.Л. Буєва, Л.В. Жарова, М.С. Кагана, Л.Н.
Когана, В.М. Розіна.
Спеціальних етичних робіт, присвячених феномену тілесності,
практично немає. Біоетичні дослідження представлені роботами Е.Сгречча,
В.Тамбоне, Б.Дженнінгса, Ж. Грейшен, Д. Пулмена, В. Бергум, А. Кемпбелл
та ін.
Феміністський і гендерний аналіз різних сторін даного явища здійснено
С. де Бовуар, Дж. Батлер, М. Віттіг, Л. Ірігарей, К. пальей, П. Кіньяра і др.
Філософсько-етична проблематика розроблялася з опорою на етико-
філософські дослідження AA Гусейнова, Р.Г. Апресяна, A.B. Разіна.
Мета дослідження є розкриття філософсько-етичного статусу поняття
тілесності, комплексне соціологічне дослідження її сутності в рамках
ведуться філософських дискусій для виявлення змін в моральної теорії і
практиці та розкриття характерних ознак сучасної етиці.
Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:
- провести теоретичний аналіз вивчення молоді як соціальної категорії
соціології;

5
 - осмислити тілесність як змістоутворюючий фактор життя сучасної
людини, простеживши зв’язок цього фактора з феноменом специфічного
виразу культури, оцінити їх взаємовплив;
- провести практичний аналіз модифікацій тілесності сучасної молоді у
соціологічному аспекті.
Об’єктом дослідження є різноманітні уявлення про тілесність у
молоді.
Предметом дослідження є нові проблеми етики та зміни змісту
етично-соціологічних категорій, що спостерігається при зміні ціннісних
підстав в сучасній молодіжній культурі.
Методологічна і теоретична основи дослідження. Методологічною
та теоретичною основою дослідження послужили соціологічні дослідження
по заданій темі, характерні для різних етапів розвитку соціології. з
переважною увагою до сучасного стану проблеми. В основу дослідження
лягли положення, що розвиваються в зарубіжній традиції філософствування
постструктуралістської парадигми в творах М. Мерло-Понті, М . Фуко, Ж.
Бодріяра, М. Енаффа, Л. Ірігарей, К. Пальї, що позначили осмислення
феномена тілесності в контексті соціокультурної реальності.
Теоретична и практична новизна дослідження визначається
послідовним розглядом в етичному ключі передумов виникнення «дискурсу
про тіло» і пов’язаних з ним сучасних етичних проблем молоді.
Структура роботи складає вступ, два розділи, з висновками до них,
висновків, списку літератури и додатку.

6
 1. Теоретично-методологічний аналіз модифікацій тілесності сучасної
молоді у соціологічному аспекті
1.1. Теоретичний аспект вивчення молоді з тілесними модифікаціями

Молодь - це особлива соціально-вікова група, що відрізняється

віковими рамками і своїм статусом у суспільстві: перехід від дитинства і
юності до соціальної відповідальності.
У вітчизняній соціології одне з перших визначень поняття «молодь»
було дано В.Т. Лисовським в 1968 р.: «Молодь - покоління людей, що
проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в більш зрілому віці вже
засвоїли, освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції» [1].
Деякими вченими «молодь» розуміється як сукупність молодих людей,
яким суспільство надає можливість соціального становлення, забезпечуючи
їх пільгами, але обмежуючи в можливості активної участі в певних сферах
життя соціуму [24].
Отже, молодь — соціально-демографічна група, відокремлена на основі
сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану.
Молодість як певна визначена фаза, етап життєвого циклу біологічно
універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов’язаний з нею соціальний
статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну
природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному
суспільству закономірностей соціалізації [1, с. 57].
Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становленню та
розвитку молоді в Україні», до молоді належать громадяни віком від 14 до 35
років.
Держава визначає загальні засади створення організаційних, соціально-
економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку
молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави,

7
основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо
соціального становлення та розвитку молоді.
3 початку 1991 р. чисельність молоді України скоротилася на 766 тис.
oci6 — з 16173,5 до 15407,5 тис. oci6. Проте частка молоді серед усього
постійного населення України зросла — від 31,3 % до 33,0 % за той самий
період внаслідок пришвидшених темпів скорочення чисельності всього
населення.
Наразі молодь характеризується такими кількісними й якісними
показниками:
 юнаки і дівчата віком від 14 до 35 років становлять 15 407 522
осіб — приблизно третина усього населення країни;
 70 % молоді мешкає у містах, 30 % — у селах;
 близько двох мільйонів молодих сімей, із них близько 600 тис.
мешкають у сільській місцевості;
 100 тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних;
 2 709 161 студентів, які навчаються у 340 вузах І-IV рівнів
акредитації;
 близько 5 % молоді беруть участь у громадському русі;
 молодь — це активний учасник громадського життя суспільства;
 найактивніша демографічна група;
 молодь — це третина економічної активності населення.
У науковій літературі щодо походження молодіжної соціально-
демографічної групи виділяються дві протилежні точки зору: прихильники
першої стверджують, що молодь існує вже в найдавнішу епоху розвитку
людства [9, с. 23-42], представники другої - говорять про те, що до XX
століття світ не знав молоді [10, с. 246]. На наш погляд, друга точка зору
більш докладно і доказова.
Дійсно, і до XX століття зустрічалися люди у віці 14 - 30 років (молоді
люди), їх частка в суспільстві була навіть вище, ніж в даний час -

8
позначалася висока народжуваність і низька середня тривалість життя (так, в
первісному суспільстві вона становила 21 рік , в Древньому Римі - 27 років, а
в Росії кінця XIX століття - 48 років), але чи можна вважати дану вікову
категорію молоддю? Сільські та міські (фабричні) хлопці та дівчата з 12 - 14
років працювали нарівні з дорослими, так і одружили їх рано, отже, з
дитинства, минаючи молодість, вони відразу переходили в дорослість [8, с.
240].
Тільки на рубежі XIX - ХХ століть у високорозвинених (індустріальних
і постіндустріальних) товариства формується молодіжний вік, пов’язаний з
певним періодом життя людини - молодістю. Цей проміжний етап у житті
людини, коли дитинство вже закінчилося, а відповідальна, обтяжена
професійними і сімейними турботами дорослість ще не настала, і формує
особливу соціальну групу - молодь, яка має такі специфічні параметри:
 вікові межі і соціально-психологічні особливості;
 специфічний соціальний статус, рольові функції;
 соціокультурну поведінку;
 бере участь в процесі соціалізації і ін.
Таким чином, молодь як відносно самостійна соціально-демографічна
група - явище для суспільства нове, історично складається в другій половині
XIX століття, першій половині ХХ століття [1, с. 57].
Відповідно до цього, в рамках загальної соціології поступово
формується нова галузь соціологічного знання - соціологія молоді, що згодом
стала самостійною наукою. Соціологія молоді - це галузь соціологічного
знання, в рамках якої, на основі поєднання теорії та практики, молодь
досліджується як соціальна спільність (соціально-демографічна група) [11, с.
461].
Як і загальна соціологія, соціологія молоді реалізує ряд функцій:
пізнавальну (дослідницьку), практичну (соціально-інженерну), цінісно-
ориєнтуючу (ідеологічну), прогностичну. Реалізація перерахованих функцій
9
характеризується певними труднощами і суперечностями, зумовленими
специфікою об’єкта дослідження, що особливо характерно для дослідницької
функції і прогностичної.
Об’єктом вивчення соціології молоді є молоде покоління, яке, як
специфічна соціально-демографічна група, характеризується віковими
параметрами, специфікою соціально-психологічних властивостей і
особливим соціальним статусом [11, с. 461].
Опис молодого покоління, як об’єкта вивчення соціології молоді,
здійснюється на наступних рівнях:
- індивідуально-психологічний, тобто рівень, де здійснюється соціальна
характеристика конкретного молодого індивіда;
- соціально-психологічний, де відбувається опис найбільш істотних
якостей, рис, настроїв, прагнень, інтересів окремих молодіжних груп;
- соціологічний, де здійснюється опис місця і ролі молоді як соціальної
спільності в системі матеріального і духовного виробництва і споживання, в
соціальній структурі суспільства [26, с. 189].
Предметну частину дослідження соціології молоді складають:
 фундаментальні і прикладні;
 глобальні та локальні;
 вічні і сьогочасні;
 комплексні і специфічні;
 спонтанні і зумовлені;
 розв’язні і нерозв’язні;
 внутрішні і зовнішні проблеми, що виникають в життєдіяльності
молодого покоління.
До основних проблем, що вивчаються в соціології молоді, відносяться:
- специфіка молоді як соціально-демографічної групи, її вікові межі і
соціальний статус;

10
 - соціалізація молоді, соціальна спадкоємність, успадкування досвіду і
знань попередніх поколінь;
- формування життєвих планів молоді, освіту і професійну
самовизначення молодих людей;
- специфіка способу життя молодого покоління, запити, інтереси,
потреби, цінності, соціальні очікування, молодіжна субкультура;
- формування активної життєво позиції, стилю життя і поведінки,
соціальна мобільність молодого покоління і виконання ним різних
соціальних ролей;
- форми, рівні і механізми участі молоді в різних сферах соціального
життя;
- здатність адаптуватися до умов, що змінюються соціальних умов;
- резерви соціальної активності молоді та причини соціальної
пасивності;
- соціальне конструювання та проектування реальності молоддю.
Дослідницька проблематика соціології молоді опрацьовується на трьох
взаємопов’язаних рівнях:
1. Загальному. На даному рівні молодь аналізується як суспільне явище
(феномен), тут же розробляються найбільш загальні наукові теорії, концепції,
напрямки та методи вивчення молодого покоління.
2. Соціально-теоретичному. На даному рівні розкривається специфіка
молоді як соціально-демографічної групи, вивчаються особливості її
свідомості і поведінки, вікова і соціально-психологічна специфіка способу
життя молодого покоління, динаміка його ціннісних орієнтацій. Крім того, на
даному рівні розробляються спеціалізовані програми соціологічних
досліджень, спрямовані на вивчення окремих аспектів життя молоді.
3. Емпіричному. На даному рівні оцінюється життєдіяльність молоді в
конкретних історичних умовах, проводяться прикладні соціологічні

11
дослідження, спрямовані на виявлення специфіки молодого покоління як
соціально-демографічної групи [9, с. 20].
Слід враховувати, що предмет соціології молоді динамічний, здатний
варіюватися і змінюватися в залежності від складається соціальної ситуації,
оскільки проблеми молоді є відображенням проблем всього суспільства і
зміни умов його існування і розвитку. Наприклад, проблеми сучасної молоді,
які визначаються станом розвитку суспільства, яке несе в собі риси
руйнування минулих формаційних підвалин і традиційної (в основі своїй -
общинної) цивілізації, так само як і відхід від загальноприйнятих ознак
західної і світової цивілізації, можна охарактеризувати наступним чином.
Чисельність молодіжної популяції поступово зменшується у зв’язку з
деформаціями в природному русі населення: скороченням народжуваності,
зростанням дитячої смертності, числом абортів і патології при пологах,
збільшенням смертності серед економічно активного населення [1, с. 57].
Медико-біологічні показники стану здоров’я молодого покоління
погіршуються в зв’язку з тривалим порушенням медичних норм харчування;
ростом числа інфекційних захворювань, включаючи венеричні; погіршенням
екологічної ситуації; збільшенням стресових ситуацій в суспільстві;
скороченням профілактичних медоглядів; відсутністю пропаганди здорового
способу життя [26, с. 189].
Дві третини молодих українців живуть за межею бідності, 10%
жебракують. Загальне падіння рівня життя всього населення країни,
скорочення витрат на харчування, відпочинок, освіту, побутові потреби
призводить до зубожіння більшої частини молоді. Відносно високий рівень
життя спостерігається не більше ніж у 5 - 8% представників молодого
покоління.
Сучасна українська молодь, як все українці, переживає період
тривалого громадського переходу, часто визначається як трансформація,

12
тому актуалізуються завдання визначення нових соціально-економічних та
соціокультурних координат цієї групи.
Сучасні українські соціальні інститути, в які молодь інтегрується в
міру дорослішання, піддаються постійному реформування, їх легітимні
практики, доповнюються або витісняються тіньовими. Крім того, в
сучасному українському суспільстві відсутні соціально-схвалювані зразки
«правильного» дорослішання [18, с. 57].
Молоде покоління в сучасній Україні, як правило, не розглядає
взаємозв’язок між роботою і навчанням, тобто не вважає придбання певної
професії подальшим спрямуванням життєвої кар’єри і професійної
діяльності.
В останні роки молодь віддає перевагу трудової зайнятості в сфері
торгівлі та послуг. Відтік молодого покоління зі сфери матеріального
виробництва завдає серйозної шкоди перспективам розвитку економіки.
Посилюється соціальна і політична апатія молоді, падає престиж чесної
праці; ростуть споживчі настрої, які заміщають установки на активну
трудову діяльність, а також духовність.
Поглиблюється розрив між поколіннями, на тлі критичного ставлення
до способу життя, цінностей і поглядів батьків; значно знижується авторитет
останніх.
Відзначається криза молодої сім’ї, що виявляється в зменшенні
шлюбних союзів серед молоді до 29 років, розпад практично половини сімей,
скорочення народжуваності, тяжке становище багатодітних та неповних
сімей, зростання негативних проявів у вихованні, освіті соціалізації дітей в
сім’ях, зростанні насильства над дітьми.
Розсуваються кордони девіантної поведінки; реєструється зростання і
омолодження злочинності, особливо серед неповнолітніх та осіб жіночої
статі; в сферу організованої злочинності втягується все більше число дітей і

13
підлітків. Збільшується число неповнолітніх повій, росте наркоманія серед
молоді, зростає соціальне сирітство [10, с. 31-33].
Представлені моменти свідчать про те, що в Україні проявляється
тенденція і є чимало свідчень зростаючого відчуження молоді від
суспільства, держави, політики; в її середовищі спостерігається
розчарування, озлобленість, агресивність, все більша схильність
використовувати насильство, як засіб зміни умов власного життя, що
становить загрозу політичної стабільності та громадського порядку в цілому.
Таким чином, мета соціології молоді - виявлення характерних рис і
особливостей соціального вигляду молоді, вивчення її інтересів Потреб,
ціннісних орієнтацій, особливостей соціального життя, а також визначення
значущості молодого покоління для майбутнього розвитку того чи іншого
суспільства.
Соціологія молоді, як галузь соціологічного знання, перетинається з
іншими галузями соціології: загальна соціологія, соціологія особистості,
соціологія сім’ї, соціологія науки, соціологія освіти, соціологія праці,
економічна соціологія, соціологія культури, соціологія міста і села,
соціологія організацій, соціологія масових комунікацій, соціологія релігії,
соціологія фізичної культури і спорту, соціологія медицини і охорони
здоров’я, соціологія армії, соціологія політики, соціологія управління і т.д.

14
 1.2.Модифікації тілесності як аспект соціологічного аналізу
Традиційно розгляд тіла людини як об’єкта науково-природничого
аналізу, як біологічного феномена, адаптованого до соціокультурних умов
його існування, визначило дефіцитність власне гуманітарного аналізу
людського тіла, його розгляду як соціокультурного феномену. Підходи до
вивчення тіла в рамках сучасного соціального наукового пізнання зведені
переважно до проблем співвідношення біологічного і соціального, а також до
психофізіологічної проблематики. Соціологічний аналіз залишається поки
далеко недостатнім, фрагментарним, несформованим. Невирішеним поки
завданням залишається гуманітарне вивчення і осмислення людського тіла,
його «концептуальна реабілітація» як соціальної та індивідуальної цінності.
Незважаючи на те, що взаємозв’язок соціального простору і тілесності
буквально лежать на поверхні завдяки науковим розробкам категорій
тілесності, тіла і соціальної дії, до сих пір існує безліч відкритих питань у цій
сфері. Ймовірно, це пов’язано з класичною дихотомією «тіла» і «душі», що
йде з середньовічної філософії. Сила філософських стереотипів, які проникли
і в повсякденне мислення, така, що навіть в сучасну епоху секуляризованого
наукового мислення не дозволяла розглядати «тіло» як буттєву основу
процесів соціального змістоутворення.
Сучасні соціологічні практики дають велику свободу для
індивідуалізації нормативів структурування соціального простору в
ситуаціях взаємодії. Однак, для того, щоб описати механізми цього процесу,
що дозволяє розкрити природний і соціальний потенціал людини, і намітити
механізми його подальшого розвитку, необхідно створити відповідний
пізнавальний інструмент, і, перш за все теорію, що базується на категоріях
соціального простору, соціальної дії, тіла, тілесності, статики і динаміки,
індивідуальності і нормативності [5, с. 57].
Таким чином, стан вітчизняної соціальної теорії і пов’язаної з нею
соціальної практики дозволяє говорити про те, що соціокультурний підхід до

15
людської тілесності не став, з одного боку, розробленим і загальноприйнятим
напрямком наукового аналізу, а існує більш як дослідницька перспектива.
З іншого, практичного боку, тіло людини знаходиться, переважно, в
культурно незначному, позаціннісному просторі, відокремлене, в тому числі,
і стереотипами масових уявлень від культуровідповідності і
культурооутворюючої діяльності людини, що веде до суттєвих негативних
наслідків. У сукупності ці обставини утворюють ту проблемну ситуацію, яка
стала підставою для постановки питання про необхідність соціальної
інтеграції людської тілесності і як об’єкта наукового соціологічного аналізу, і
як реальної цінності для індивіда і суспільства, як рівноправного елемента
соціокультурного процесу [6, с. 189].
Вперше проблеми, які можуть бути віднесені до соціального простору,
висвітлені були в роботах Е. Берджеса, П. Бурдьє, Е. Гоффмана, Г. Зіммеля, І
Е. Дюркгейма, Канта, А. Лефевра, Р. Парка, Т. Парсонса, П . Сорокіна, Дж.
Тернера, М. Хайдеггера.
Аналіз підходів до соціального простору в радянській соціології 60 -
80-х р.р. показує, що вони можуть бути зведені до проблем взаємодії
простору і часу як форм соціального буття, громадського простору,
співвідношення просторових форм в суспільстві (Аскін Я.Ф., Виноградський
В.Г., Зборівський Г.Є., В.Н. Ярська -Смірнова).
Так Виноградський В.Г. аналізує соціальний простір через:
 специфічні просторові властивості, такі як протяжність,
впорядкованість, певна координація процесів і явищ
 характеристики, такі як масштаб, інтенсивність, насиченість,
щільність, ступінь концентрації і диференціації явищ.
У 90-ті роки відзначений підвищений інтерес до спроб об'єктивної
оцінки і викладу теоретичних концепцій сучасних вчених, прагненням
використовувати висновки зарубіжних дослідників в конструюванні

16
вітчизняної соціологічної теорії простору (С.І. Барзілая, А.І. Барзикін, Ю. Л.
Качанов, Ю.А.Очкур, В.Д. Панков, А.Ф. Філіппов).
Категорія тілесності в останні роки стала входити в соціальну науку під
впливом культурології та семіотики, де звернули увагу на те, що в різних
культурах тіло розуміється по-різному. «Хвороба», «здоров’я», «біль»,
«задоволення» - не стільки стану тіла як такі, скільки привласнюються і
пережиті ментальні і культурні концепції [6, с. 189].
Взаємозв’язок тілесності і соціального простору аналізують у своїх
роботах Н.О. Лоський, К.Уілбер, А.Ф. Філіппов. Дослідженню процесу
формування категорій «тіла» і «тілесності» присвячені роботи A.А. Тахо-
Годи, В.Л. Круткіна, В.М. Розіна, А.С. Хомякова, Р.Т. Еймса. Не можна
сказати, що тіло не потрапило в сферу дослідних інтересів гуманітарних
наук. Досить згадати, що один з фундаментальних питань гуманітарного,
перш за все філософського пізнання - це питання про співвідношення між
духом і тілом, про характер їх взаємозв’язку. Значне місце займає тіло в
гносеології, де воно розглядається, перш за все, як осередок органів почуттів
людини, джерело його безпосередніх відчуттів (А. Бергсон, Г. Гачев, Ф.
Ніцше, B. Подорога). Тіло як екзистенціальний феномен розглядається А.
Арто, Ф. Гваттарі, Е. Гуссерля, Ж. Делезом, М.Мерло-Понті, Ж.-П.Сартром,
М. Хайдеггером.
Особлива роль у формуванні тілесності в соціальному просторі людини
відводиться руху, тілесному жесту (А. Бергсон, Н. Бернштейн, В. Подорога).
Питання співвідношення тіла і тілесності присвячені роботи В.М.
Розіна, Л.П. Киященка, Л.В. Жарова, Л.І. Анциферової.
Проблема тілесності знаходиться також в зоні уваги дослідників про
співвідношення біологічного і соціального (З.К. Бойдулова, Е Луїс, Г. М.
Мерабшівілі, C.Г. Пілецький, М. Естрейя).

17
 Педагогічна думка протягом століть розробляла основу тілесного, в
сучасній термінології фізичного і сексуального виховання (Н. Н. Визітей,
Б.В. Євстаф’єв, І.С.Кон, Л. Кун, В.М. Розін).
Нарешті, не можна не згадати такий сучасний напрямок аналізу, - як
мова тіла, проблеми невербальної комунікації між людьми (Р. Бердуайстел,
Г. Калера, Дж. Ниренберг, А. Піз, X. Рюкле, Дж. Фаст, Р. Шефлен,).
Таким чином, в даний час проблеми тілесності людини зводяться до
досить вузьких проявів цього феномена - невербальної поведінки,
просторової поведінки, стану здоров’я. Однак не береться до уваги аналіз
соціокультурної природи цього феномена, його ціннісного змісту. У цьому
контексті І.М.Биховська пропонує дослідження тілесності з позиції сенсу, з
позиції аналізу її ціннісного змісту [26, с. 189].
Передумови розгляду тіла і тілесності через призму людини містяться в
роботах, присвячених соціалізації тіла (М. Бахтін, П.Бергер, Д. Блекінг, І. М.
Биховський, М.С. Каган, B.JI. Круткін, Т. Лукман , М. Мосс, X. Плесснера,
П.Д. Тищенко, А.Т. Тхостов, А. Щюц, М. Фуко, Є.Р. Ярська-Смірнова).
Особливе значення для розуміння механізмів ситуативного
конструювання тілесності мають теоретичні дослідження, присвячені
ситуаційним детерминантам соціальної поведінки і ролі особистості в
ситуації (П. Бергер, Ф.Знанецький, Д. Кернер, Д. Кларк, Т. Лукман, .Ніколов,
Д.Магнуссон, А.Первін, У. Томас, Р. Хойл).
Підводячи підсумок сказаному, можна помітити, що в останні
десятиліття у вітчизняній і зарубіжній соціології з’явилася досить велика
кількість робіт, присвячених соціального простору, суспільному вчинкові,
тілу і тілесності, однак, не сформувалася єдина теорія, що володіє великим
пояснювальним потенціалом, і можливістю структурування накопиченого
матеріалу [11, с. 189].
Передумови для створення універсальної теорії, на наш погляд,
створили роботи П. Бергера, П. Бурдьє, І.М. Биховського, Е. Гідденса, Л.В.

18
Жарова, Л.Г. Іоніна, Ю.Л. Качанова, В. Л. Круткіна, Т. Лукмана, А. Маслоу,
X. Міккіна, В.В. Ніколаєвої, В.Д. Панкова, B.C. Соловйова, A.B. Філіппова,
М. Фуко, М. Е. Хейдметса, А. Шюца, У. Еко.
Обговорена проблема, пов’язаних з тілесною природою людини, як на
рівні здорового глузду, так і в актах філософської рефлексії виявляє
суперечливість і багатогранність даного феномена. У філософських текстах
тілесність за своїми характеристиками зближується з концептом «тіло». Тіло
при цьому розглядається як спосіб, яким природа стає людиною (К. Ясперс)
або як те, що повідомляє світу [11, с. 57].
Отже, модифікації тіла - форма самовираження, яка полягає у видозміні
власного організму. Прояви дуже різноманітні - від став вже звичним
пірсингу до повної ампутації окремих органів або, навпаки, додавання до тіла
«деталей», спочатку в ньому не були присутніми.
Пірсинг - одна з форм модифікацій тіла, створення проколу, в якому
носять прикраси. Саме поняття «пірсинг» може ставитися як процесу
проколювання, так і до отворів, зробленим за допомогою
проколювання. Пірсинг вух був широко поширений по всьому світу,
особливо в племінних культурах, про що свідчать численні археологічні
знахідки. Неодноразово були виявлені муміфіковані тіла з вушними
проколами. Так в льодовику Симілаун в Австрії була знайдена мумія Еці з
проколотими вухами, вік мумії складає 5.300 років. У мумії були вушні
проколи діаметром 7-11 мм (між 1 і 000 калібром по американській системі
калібрів проводів).
Найбільш старе поховання, що свідчить про пірсинг вух датується 2500
роком до н. е.. Захоронення знаходиться в Урі, Шумерському місті, та
вважається будинком Біблійного праотця Авраама. Пірсинг згадуються в
Біблії в Книзі Буття 35: 4, де Яків спалює серіжки своїх домочадців разом з
ідолами. У книзі Вихід 32, Аарон виготовляє золотого тільця з розплавлених
серіжок. У Книзі Повторення Закону 15: 12-17 проколи вух робляться рабам,

19
які добровільно відмовилися від звільнення. У Ведах також є згадки про
серіжки, які асоціюються з Індуїстської богинею Лакшмі.
Серіжки для вушних проколів були знайдені в Укок - регіоні між
Росією та Китаєм. Знахідка датується 300-400 роками до н.е. На
тихоокеанському північному заході, у племені тлінкітів проколи вух
вважалися ознакою шляхетності і благополуччя, оскільки проколи
купувалися на дорогих базарах.
Проколи вух також були поширені в Єгипті, за часів XVIII династії
(1550-1292 до н. Е.), В якості прикрас найчастіше використовувалися золоті
висячі кільця.
У проколів носа також є глибокі історичні корені. Запис в Ведах,
датована 1500 р. до н.е., що відносить проколи носа до богині Лакшмі, проте
вважається, що сучасна практика пірсингу в Індії поширилася через кочові
племена середнього Сходу по шляху імперії Великих Моголів в XVI столітті.
У Аюрведичній медицині ніздрі асоціюються з репродуктивними органами
жінки, в зв’язку з чим серед статевозрілих індусок в Індії до сих пір
поширено носіння прикрас в носі, зазвичай в лівій ніздрі. Іноді такі проколи
робляться в ніч перед тим як жінка виходить заміж.
Проколи носа були популярні у бедуїнів на Середньому Сході, а також
у берберів, африканського народу беджа і австралийських аборигенів. У
багатьох корінних племен Америки та Аляски було поширене проколювання
перегородки носа (септума). У Ацтеків, Майя і племен Нової Гвінеї було
прийнято використовувати в якості прикрас для проколів носа кістки і пір’я,
які символізували здоров’я і (для чоловіків) мужність.
Практика проколювання носа дала назву племені «не-персе», однак на
ділі проколювання носа в цьому племені було не дуже поширене. Ацтеки,
Майя і Інки проколювали перегородку носа і носили в проколи золоті кільця,
ця практика збереглася і донині у Панамського народу куна. Проколи носа

20
також залишаються популярними в Пакистані, республіці Бангладеш і
практикуються в ряді арабських і близькосхідних країн.
Проколи і тунелів в губах прийшли з Африканських і Американських
племінних культур. Прикраси в губах носили тлінкіти, а також люди Папуа -
Новій Гвінеї і Амазонії. Ацтеки і майя також носили прикраси в губах, а на
Малі та Ефіопські нубийці використовували для цієї мети кільця. Практика
розтягування тунелів в губах за допомогою тарілочок і пробок була виявлена
в доколумбових цивілізаціях центральної Америки і Південної Африки, а
також серед деяких племен Тихоокеанського Північно-заходу.
У деяких регіонах Малаві у жінок прийнято прикрашати губи
спеціальними пластинами, які називаються «пелеле». Для установки цих
прикрас, в дитинстві жінкам роблять прокол в губі який, після постійного
розтягування, може досягати близько 10 сантиметрів в діаметрі, що в деяких
випадках призводить до змін форми щелепи. Подібна практика існує, в
деяких племенах, і до цього дня.
Жінки ефіопського племені Мурсі носять губні пластини, які досягають
15 сантиметрів в діаметрі. У деяких доколумбових і північноамериканських
культурах прикраси в губі вказують на статус носія. З давніх-давен вони
символізували високий статус у жінок народу хайда, однак, практика зникла
під впливом західної культури. Ольмеки, ацтеки і майя практикували пірсинг
мови в ритуальних цілях. Наскальний живопис майя зображує ритуали, в ході
яких найбільш високопоставлені члени племені проколювали язики
колючками. При цьому кров збиралася в кору дерева, яка, згодом,
спалювалась в честь богів майя. Народ хайда, племена кавакіутл і тлінкіти
також практикували проколювання мови, крім цього, практика була
поширена на сході серед суфіїв і факірів.
Історія проколів сосків, пупка та геніталій була сильно спотворена
через поширення статті Дуга Маллоя «Зведення про пірсинг тіла і геніталій»,
яка мала велику кількість помилок і міфів про пірсинг. Так, наприклад,

21
колега Маллоя Джим Вард стверджував, що історія пірсингу пупка йде
корінням в стародавній Єгипет, де проколи пупка були поширені серед
аристократії, що відображено в скульптурах. Це твердження згодом
неодноразово повторювалося. Інші джерела стверджують, що свідчення про
проколювання пупків в історичному минулому відсутні. Однак збереглися
свідчення про поширення практики проколювання сосків і геніталій в різних
культурах до 20-го століття.
Проколи сосків служили символом мужності серед римських солдатів.
Практика проколювання сосків також була поширена серед американських і
британських моряків в якості обряду під час плавання при перетині важливих
паралелей і меридіанів. Західні жінки XIV століття проколювали і фарбували
соски, які, завдяки модним в той час сукням з особливо низьким вирізом
найчастіше залишалися відкритими для стороннього погляду. Існують
свідоцтва того, що мода на носіння кілець в сосках, які також називалися
«грудними кільцями», знову набуло поширення серед західних жінок в 1980-
х роках. Жінки носили колечка в одному або обох сосках. Якщо подібна
практика і була в моді, то протягом нетривалого часу.
Спліттінг, від англійського слова «splitting» - поділ, на практиці -
розрізання. Скальпелем, ножиком, лезом бритви, або ж лазером.
Найпоширенішою версією є спліттінг язика.
Імпланти - вживлення різних предметів під шкіру. Переважають тут
металеві зірки і диски. Окремий різновид імплантів - мікродермали і
трансдермали. Це металеві пластинки, що вставляються під шкіру, так
заростають в ній і після на них можна прикручувати прикраси. Є також
своєрідним видом одностороннього пірсингу.
Скаріфікація (шрамування) - нанесення художніх шрамів на тіло.
Нанесення художніх шрамів на тіло існувало вже багато і багато століть
назад. У минулі століття «скарифікація» представляла набагато більше
значення для людей, ніж сьогодні. Зараз це лише спосіб прикрасити тіло, а у

22
деяких древніх народів нанесення шраму певного малюнка на обличчя
юнака, означало прийняття його в воїни. В африканських племенах шрами -
це неодмінний атрибут вступу в статеве життя. На дівочих животах
робляться художні надрізи, посипаються попілом, щоб шрами виглядали
більш рельєфними. Тільки після цього молодята можуть залишитися
наодинці.
Татування або тату - термін, запозичений з полінезійського мови, на
Таїті діалекті слово «тата» позначає малюнок. В англійську мову це слово
ввів видатний англійський мандрівник Джеймс Кук. Він вжив його у звіті про
подорож навколо світу, опублікованому в 1773 році. До цього татуювання в
Європі була способом прикраси та ідентифікації людського тіла і, не
виділялася окремою назвою.
Уашм – татуаж, що наносяться під шкіру на постійно за допомогою
однієї або декількох голок. При правильному нанесенні і використанні
якісного пігменту таке татуювання ніколи повністю не вицвітає і
залишається до кінця життя. Тимчасові або «менади» фактично не мають
відношення до татуювання. Тимчасове тату - це малюнок, нанесений на
шкіру хною за допомогою кисті, дерев’яної або металевої палички. Може
бути від рожевого до темно-коричневого кольору, в залежності від складу
фарбувального пігменту і типу шкіри. Повністю зникає за 2-4 тижні.
Поширена на Сході, в Індії та Північній Африці.
Косметичні татування часто використовують в косметичних цілях для
ліквідації різних плям або для нанесення макіяжу на обличчя - так званий
перманентний макіяж або татуаж. Перманентний макіяж губ, в силу того, що
наноситься на слизову, яка тонше звичайної шкіри, має високу схильність до
вигоряння. Перманентний макіяж розрахований на термін від 3 до 5 років.

23
 Висновки по 1 розділу
В даному розділі був проведений теоретичний аналіз модифікацій
тілесності сучасної молоді у соціологічному аспекті.
Було проаналізовано поняття про молодь, як предмет вивчення
соціології.
Молодь — соціально-демографічна група, відокремлена на основі
сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану.
Молодість як певна визначена фаза, етап життєвого циклу біологічно
універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний
статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну
природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному
суспільству закономірностей соціалізації.
3 початку 1991 р. чисельність молоді України скоротилася на 766 тис.
oci6 — з 16173,5 до 15407,5 тис. oci6. Проте частка молоді серед усього
постійного населення України зросла — від 31,3 % до 33,0 % за той самий
період внаслідок пришвидшених темпів скорочення чисельності всього
населення.
Наразі молодь характеризується такими кількісними й якісними
показниками:
 юнаки і дівчата віком від 14 до 35 років становлять 15 407 522
осіб — приблизно третина усього населення країни;
 70 % молоді мешкає у містах, 30 % — у селах;
 близько двох мільйонів молодих сімей, із них близько 600 тис.
мешкають у сільській місцевості;
 100 тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних;
 2 709 161 студентів, які навчаються у 340 вузах І-IV рівнів
акредитації;
 близько 5 % молоді беруть участь у громадському русі;
 молодь — це активний учасник громадського життя суспільства;

24
  найактивніша демографічна група;
 молодь — це третина економічної активності населення.
Було розглянуто модифікації тілесності в аспекті соціологічного
аналізу.
Освоєння індивідом і соціальною групою соціального простору
передбачає соціальну ідентифікацію об’єктів, що визначають специфіку його
архітектоніки, і процесів, що обумовлюють його динаміку. При цьому
найважливішим моментом пізнання виступає ідентифікація кордонів, що
відокремлюють один соціально-просторовий феномен від іншого. В ході
соціального пізнання простору здійснюється систематичне переміщення
кордонів просторових феноменів, що виражається в ускладненні просторової
картини світу, привнесення в неї нових соціальних параметрів.
У процесі соціалізації людина утворює свою тілесність завдяки
засвоєнню соціальних кордонів, які, будучи репрезентовані в часі і просторі,
тобто «втілені», по суті, є семантичними і, тим самим, «безтілесними». В
цьому проявляється двоїстий, смисловий і просторово-часовий характер
кордонів. Соціальний аспект просторових позицій, займаних індивідом в
реальності, є визначальними, і соціально-культурний зміст структурують
будь-яку ситуацію, втілюючись в просторово-часових феномени, що
складають повсякденне екзистенцію індивіда.
Основу соціально-просторових моделей тілесності становлять два
соціальних вимірювання: статика-динаміка, індивідуальність-нормативність.
Співвідношення цих вимірів передбачає існування чотирьох соціально-
просторових моделей тілесності.
Соціальні практики тілесності утворюють два типи соціальної
тілесності: універсальну і ситуативну. Універсальна тілесність виступає як
самоціль, самодостатність і, по суті, формує ситуацію. Ситуативна тілесність
всього лише частина ситуації, що має завдання вбудуватися в ситуацію і
відповідати їй.

25
 2. Особливості модифікацій тілесності
2.1. Характерні риси видів модифікацій тілесності
У сучасному світі кожна людина прагне не тільки пізнати себе, а й
показати свою індивідуальність в суспільстві. Для цього існує величезна
кількість різних способів, і один з них - це бодімодифікації. В різні часи були
різні причини для модифікування свого організму. Вони могли бути як
релігійними, так і зробленими з естетичної точки зору. На сьогоднішній день
можна виділити декілька найпопулярніших видів модифікацій та їх
характерних рис.
Татуювання - процес нанесення перманентного малюнка на тіло,
методом місцевого травмування шкірного покриву з внесенням в підшкірну
клітковину фарбувального пігменту. Як правило, татуювання та його вид
визначаються самим замовником, або умовами побуту і соціуму.
Сам термін з’явився після подорожі Джеймса Кука по Океанії і
Полінезії. «Тату» на діалекті місцевого населення означає «малювання,
малювати». Надалі це слово було перевезено в Європу, де і
трансформувалося. Історик Борис Рибаков стверджує що малюнки на тілах
почали проводитися людиною не менше 25-30 тисяч років тому.
Взаємовідносини татуювань і людей змінюються в залежності від того
періоду часу і місця нанесення малюнка, який необхідно розглянути.
У різних країнах татуювання набували різний зміст і риси, властиві
тільки даній місцевості. Наприклад, на північному сході Сибіру і Аляски
велика частина модифікацій такого виду була зроблена у вигляді тотемних
тварин, таких як ведмедів, оленів і т.д. Так само, досить частим явищем є
зображення міфічних істот. У скіфських вождів часто знаходили тату з
грифонами та іншими нереальними тваринами. На Алтаї татуювання
позначали приналежність до певного роду чи племені, так само вони могли
виконувати функцію залякування противника в бою, це ж значення
використовували і стародавні слов’яни. В Азії вони виконували функцію

26
амулетів. Окремо виділяють шаманські тату, які пов’язані за змістом з
лікувальною таі обрядовою практикою шамана або вождя племені. Так само
окремо стоять татуювання, що позначають рід діяльності або символи моря і
лісу для удачі на полюванні або риболовлі.
Ще одна функція - це показник соціальних якостей людини, наприклад
символ досягнення шлюбного віку, або ж покарання особливо жорстоких
злочинців або участі в таємних союзах та співдружностях.
У сучасному світі можна так само виділити кілька видів татуювання.
Перший - кримінальна наколка. Цей вид тату з’явився дуже давно, малюнок
міг символізувати протест і агресію по відношенню до влади, кількість
судимостей, звичайний картковий програш, нетрадиційну орієнтацію або
особливості характеру і т.д.
Окремо стоять армійські наколки. Як і кримінальні, їх важко назвати
татуюваннями через погане і неякісного виконання.
Однак, практика таких тату йде далеко в минуле. В наші дні
татуювання у всьому світі визнана самостійним видом мистецтва без
додаткової кримінального навантаження.
При нанесенні татуювань розрізняють кілька стилів. Найдавнішими
вважаються келтік, трайбал і орієнтал. Їх об’єднує те, що це в більшості своїй
орнаменти, які мають скандинавське і східне походження. Це основні
класичні стилі, що отримало найбільше поширення і закладають основу
іншим стилям.
До найбільш сучасним і популярним стилям можна віднести реалізм,
традішіон, фентезі, біомеханіка, нова школа. Вони мають підгрупи, але їх
класифікація може відрізнятися у різних майстрів.
Реалізм - стиль, в якому майстер намагається перенести на шкіру
людини зображення з усіма деталями, зробити це найбільш чітко. Найбільш
часто мотивами для подібних татуювань є портрет близької людини або
тварини.

27
 Традішіон - стиль, в якому головною особливістю є якась недбалість у
виконанні. Стиль часто перегукується з кримінальної темою. Проте, хоч
зображення виглядає дуже просто й невигадливо, це один з найскладніших у
виконанні видів тату.
Фентезі - стиль, в якому головними мотивами є зображення казкових
міфічних істот.
Механіка - стиль, в якому обігруються монструозні теми зрощування
людини і механізму, так само досить часто зображуються мутанти.
Нова школа - стиль, в якому відсутні обмеження. Це досить новий
напрямок, яке поєднує в собі безліч підгруп, таких як екстазі, кіберпанк,
дикий, комікси і так далі. Схематичні малюнки, з яскраво вираженими
контурами і деталями - це основні мотиви для татуювань такого стилю.
Є велика кількість способів нанесення татуювання. Їх можна розділити
на дві категорії: ручної і машинний. У ручному майстер наносить малюнок
на шкіру за допомогою голки або тонкої палички, попередньо умоченою в
фарбу. У салонах найчастіше використовуються тату машини - вони діляться
на індукційні і роторні. Різниця є лише в їх будові, наносять зображення вони
однаково.
Пірсинг - одна з форм модифікацій тіла, створення проколу, в якому
носять прикраси. Саме поняття «пірсинг» може ставитися як до процесу
проколювання, так і до отворів, зробленим за допомогою проколювання.
Причини того, щоб робити або не робити пірсинг, можуть бути
найрізноманітнішими. Деякі роблять проколи з релігійних чи духовних
міркувань, інші керуються потребою в самовираженні, естетичну цінність,
бажанням поліпшити сексуальні переживання, підтвердити свою
приналежність до культури або висловити протест проти неї.
У сучасній практиці пірсингу робиться окремий наголос на
використання безпечних матеріалів для прикрас, часто для проколювання
застосовуються одноразові утилізовані інструменти.

28
 Тунелі - вид пірсингу, при якому витягуються мочки вух або інші
тканини. Мочка вуха проколюють голкою, вставляється звичайна сережка і
вухо заживає. Потім розтягується розтяжкою, потім вставляється тунель.
Особливо великі діаметри можна вирізувати скальпелем. Тунель діаметром
до 8-10 мм після зняття найчастіше затягується, якщо більше, то може
знадобитися хірургічне втручання, хоча більшу роль в цьому відіграють
особливості організму кожної людини. Якщо діаметр отвору надто великий,
то для його зарощування підрізають внутрішню стінку, після чого
зарощування проходить досить швидко. Занадто великі отвори просто
зашиваються.
У сучасному світі це стало досить популярною модифікацією в країнах
Європи, Америки. Найчастіше вони робляться через смаків власника, але в
африканських племенах часом це було необхідним атрибутом життя.
Значення можуть бути різними, але одне з найпоширеніших - захист від злих
сил. Аборигени Африки вважають, що духи не зможуть потрапити в тіло,
оскільки будуть вислизати з дірки в мочці.
Імплантація в основному ділиться на два види - підшкірна
(субдермальних) і наскрізна (трансдермальна).
Субдермали. Процес вставляння імпланта відбувається досить просто.
Після розмітки місця установки на деякій відстані робиться надріз на шкірі
достатньої довжини для вставки через нього імплантату. Далі створюється
хірургічний кишеню, в нього вставляється імпланта, після установки розріз
зашивається хірургічної ниткою. Головна вимога до імплантуються тілу - це
біосумісний матеріал, плоске дно і ретельна обробка деталі
(відшліфовування).
В даний час кращим матеріалом для виготовлення імпланта вважається
силікон. Так як він м’який і, отже, менш травмонебезпечний при механічній
дії. Крім того імпланти повинні бути якісно виконані, тому що при
недостатньому ступені полірування або при пористості матеріалу бактерії,

29
віруси та інші інфекції можуть пережити процес стерилізації і привести до
зараження.
Трансдермали відрізняються від субдермалів тільки частиною
виходить, назовні і відповідними відмінностями. Процес відбувається
схожим чином. Відмінність полягає в тому, що після створення хірургічного
кишені, круглим скальпелем вирізається отвір для виходу штифта
трансдермала назовні. В іншому процедура схожа на вищеописану.
Трансдермали робляться з титану (спеціально, медичного) і являють
собою якір - плоску основу, що поміщається під шкіру, площею близько 1 кв.
см. і в її середині штифт з внутрішнім різьбленням, що виходить назовні. На
штифт після установки безпосередньо накручується накрутка-прикраса. Вони
можуть бути будь-якими - все, що забажає власник. Єдиною вимогою є те,
що прикраса не повинно бути великим, так як можливу механічну дію.
Мікродермали - прикраси для внутрішньошкірної мікроімплантаціі.
Найбільш поширена установка мікродермалов на обличчя, груди, живіт,
зап'ястя, але технологія установки мікродермалов дозволяє поставити
прикрасу практично на будь-яку частину тіла. Так само можна встановити
композиції з декількох мікродермалов. Це дозволяє створювати на тілі
візерунки, з простих або складних форм.
Спліт - це мистецтво модифікації мови. Це операція, яка полягає в
тому, що майстер розрізає клієнту мову від кінчика язика до середини. Якщо
операція проходить успішно, людина отримує роздвоєний, як у змії мову ..
Як правило, на подібні маніпуляції наважується не така вже велика кількість
населення світу, в основному ті, у кого на тілі присутні татуювання або
пірсинг.
Історія спліта починається ще з давніх часів. У майя розсічення мови
було знаком священного підпорядкування богам; навіть сьогодні ритуальна
перфорація щік в Індії і особливо в Індонезії показує все ту ж відданість
божественним силам. У сучасному ж світі людина зі спліт часто асоціює себе

30
зі змією або драконом. Так само це роблять для отримання більшого
задоволення під час статевих контактів.
Наслідки порушення правил проведення та догляду за модифікацією
можуть відрізнятися в залежності від неї.
Догляд після татуювання протягом декількох днів, після того, як була
нанесена татуювання, шкіра буде трохи запаленої і червоною. Це нормальне
явище, адже під час татуювання відбувається травматизація верхніх шарів
шкіри.
Догляд за татуюванням вельми простий, але багато, в тому числі і
підлітки забувають про застереження і правилах.
Відразу ж після нанесення татуювання, майстер змаже її спеціальною
маззю і накриє захисної пов’язкою. Вона повинна залишатися до доби, потім
її можна зняти і промити місце татуювання теплою водою.
Майстер порекомендує мазь, якою треба буде змащувати татуювання,
поки йде процес її загоєння. Як правило, це антисептичні мазі, вони
допомагають швидше відновитися шкірі і запобігають можливі ускладнення,
наприклад, потрапляння на рану мікроорганізмів і розвиток запалення.
Через 2-3 дня малюнок почне покриватися корочками, вони будуть
свербіти і свербіти, але ні в якому разі не можна ці скоринки здирати, інакше
велика ймовірність утворення шрамів і пошкодження контуру малюнка. У ці
дні треба продовжувати 2-3 рази на день наносити тонким шаром на шкіру
антисептичну мазь.
Перед прийняттям водних процедур шкіру потрібно добре змастити
вазеліном або жирним дитячим кремом, а також для запобігання пересихання
шкіри.
Після прийняття душу не потрібно сильно терти місце татуювання
рушником, його потрібно злегка промокнути м’яким рушником або дати
шкірі висохнути самостійно.

31
 Поки йде процес загоєння шкіри, краще носити просторий натуральний
одяг, щоб одяг не травмувала татуювання.
Протягом найближчих 10 днів після на несення татуювання, не можна
відвідувати басейни, сауни, лазні, солярії, засмагати і купатися у відкритих
водоймах. Цей захід потрібен для того, щоб шкіра не розпарюють і в неї не
потрапили патогенні мікроорганізми. Свіжий малюнок постійно повинен
бути захищений антибактеріальної маззю - Пантенолом, Бепантеном, це
захищає шкіру від запалення і зберігає якість малюнка.
В протягом 7-15 днів потрібно дотримуватися наступних рекомендацій:
1. Уникати просушування шкіри на місці татуювання, малюнок
протягом цього часу постійно повинен бути покритий тонким шаром мазі або
крему.
2. Носити натуральну бавовняну одяг, в якій тіло буде дихати.
3 Виключити будь-яку вовняний одяг, тканини з начосом, синтетику.
4. Відмовитися від відвідування солярію, саун, басейнів, купання у
відкритих водоймах, заняття спортом. Шкіра не повинна в ці дні потіти і
сильно розігріватися, інакше може постраждати колір малюнку.
5. На період загоєння татуювання необхідно відмовитися від
алкогольних напоїв, так як вони підвищують тиск і сукровиця починає
виділятися більш активно, яка в свою чергу вимиває пігмент з шкіри.
6. Не можна протирати татуювання алкогольної речовинами, так як
вони висушують шкіру.
7. Уникати впливу прямих сонячних променів, захищати татуювання
кремами з високим вмістом сонячних фільтрів.
8. Іноді, після того, як татуювання повністю загоїться, стають видні не
зафарбовані ділянки, в цьому випадку потрібно звернутися до майстра і він
безкоштовно відкоригує малюнок.
Є захворювання, при яких не можна робити татуювання - алергія на
компоненти фарб, цукровий діабет, бронхіальна астма, погана згортання

32
крові, шкірні хвороби, загострення хронічних захворювань. Не можна
наносити татуювання при алкогольному сп’янінні, при застуді або
підвищеній температурі.
Догляд за пірсингом ділять на два етапи - первинний догляд і
подальший догляд за ним. Різниця полягає в часі. Первинний догляд за
пірсингом починається безпосередньо з моменту проколу в салоні і триває до
остаточного загоєння рани.
Особливо необхідно приділяти серйозну увагу догляду за пірсингом на
першому етапі - коли рана ще свіжа і тільки починає гоїтися. Необхідно
звести до мінімуму контакти зі звичайною водою, і повністю виключити
потрапляння на рану морської води. Рану необхідно дезінфікувати
спеціальними медичними розчинами, наприклад хлоргексидином або
мирамистином.
Можливий догляд за проколом і за допомогою нежирних медичних
кремів, наприклад левоміколь. Через 2-3 тижні необхідно замінити
Левоміколь на Лінімент Синтоміцин 10%. Так само застосовується
антисептик широкого спектру дії Бакстосін (два рази на день - вранці і
ввечері).
Кращим з варіантів залишається консультація з лікарем і підбір
індивідуального препарату. Тільки фахівець може підібрати засіб, яке
ідеально підходить для клієнта з урахуванням особливостей його організму,
так як можлива індивідуальна непереносимість певних препаратів, алергії,
або якщо ви вже приймаєте які-небудь лікарські засоби.
Слід звертати особливу увагу пірсингу мови, так як найбільшу
кількість негативних наслідків, за статистикою, стосуються саме цієї зони.
Коли рана повністю загоїлася починається етап подальшого догляду, і
закінчується він тільки тоді, коли людина вирішує прибрати пірсинг. Навіть
тоді коли рана загоїлася, і проколене місце людини більше не турбує, не слід
забувати про нього. Місце проколу потребує абсолютній чистоті, тому що

33
там, де прикраса щільно прилягає до шкіри можуть накопичуватися бруд, піт,
шкірний жир, які в наслідку можуть потрапити в кров. При пошкодженні ця
маса може потрапити в організм і викликати зараження крові. При проколі у
клієнта може виявитися алергія на метал. Її симптомами є пігментація шкіри,
припухлість, що не проходить почервоніння. При виникненні цих симптомів
необхідно змінити металева прикраса на пластик або взагалі відмовитися від
проколу, тобто заростити його.
Догляд за тунелями має на увазі дотримання тих же правил гігієни, що і
при звичайному пірсингу. Однак варто розуміти, що дороги назад вже не
буде. Отвори можуть стягуватися, якщо їх діаметр не перевищує 4 мм, ті
тунелі, що більшого діаметру, можна прибрати тільки за допомогою операції
зі зрізання відвислих частин.
Також необхідно мати на увазі, що на мочці вуха є близько сотні різних
точок які відповідають за нормальне функціонування всього людського
організму. Навіть якщо уявити собі форму вуха, то легко можна провести
зорову аналогію з людським ембріоном. Таким чином кожна точка відповідає
за певний внутрішній орган, і надзвичайно небезпечно здійснюючи прокол
потрапити в будь-яку з цих точок, тим самим можна порушити роботу
відповідного органу. Це черговий раз підтверджує, що проколювати себе
треба довіряти перевіреним дипломованого спеціалісту.
Але якщо відповідний фахівець знайдений і процедура вже
запланована, то слід дотримуватися кількох рекомендацій:
• Не менш ніж за кілька годин то процедури добре поїсти, щоб
зарядити організм силою і достатнім рівнем глюкози в крові і добре
самопочуття під час змий процедури безпосередньо.
• Необхідно припинити вживання будь-яких стимулюючих і
розріджують кров препаратів, алкоголю, аспірину. В іншому випадку це
негативно позначиться на згортання крові.

34
 Багато люди відчувають деякі ілюзії щодо застосування пірсинга-
пістолета. У деяких складається відчуття, що це набагато більш професійно,
ніж прокол за допомогою голки, але це не так.
В першу чергу пірсинг-пістолет не підлягає необхідній температурній
стерилізації, причини того, що зроблений з пластика і в іншому випадку
розплавиться. Відповідно збільшується ризик зараження невиліковними
вірусами, такими як СНІД, гепатит. Часто власники пірсингів-пістолетів
переконують клієнтів в тому, що їх апарат простерилізований за допомогою
хімічних препаратів. Однак, цей вид стерилізації до сих пір не є
стовідсотковою гарантією.
З огляду на те, що прокол з пірсинг-пістолета здійснюється
безпосередньо самим прикрасою, а зокрема його тупим кінцем, то такого
роду прокол набагато болючіше, ніж прокол голкою і просто розриває
тканини і веде до розбризкування крові, в першу чергу на сам пістолет. Отже,
ризики зараження зростають в рази. Самі прикраси використовуються в
пірсинг-пістолетах виконані з досить низькоякісних металів, щоб значно
збільшити ризик алергічних реакцій. Також сама форма прикрас не підходить
для здійснення належного догляду за пірсингом на найпершому етапі - етапі
загоєння рани - так як застібка щільно прилягає до вуха і перешкоджає
здійсненню необхідних гігієнічних процедур.
Так ж, не слід забувати про те, що пірсинг-пістолет був винайдений для
проколювання мочок вух і абсолютно не підходить для всіх інших видів
пірсингу, застосування апарату не за призначенням може бути просто
травманебезпечно. Так само, існує ряд протипоказань. Не слід робити
пірсинг при екземі, кістозних вуграх, захворюваннях крові, вагітності (рани
заживають довго або можуть не зажити взагалі), алергічних реакціях.
Алергія може бути не тільки на металеві прикраси, а й на золото. Слід
розуміти, що золото 586 проби, означає, що в ньому 58,6 відсотків чистого

35
золота, а решта це сплави абсолютно різних металів, таких як мідь, нікель,
хром і так далі.
Швидкість загоєння проколу безпосередньо залежить від місця
проколу. Мочка вуха гоїться 4-6 тижнів, а хрящ від 6 до 10 тижнів. Брова
заживає довше - від 8 до 12 тижнів. Крило носа - від 4 до 6 тижнів, перенісся
- від 6 до 10 тижнів, септума - від 6 до 8 тижнів. Мова при вдалому розкладі
може зажити за 10 - 15 днів, в той час як губи гояться зі швидкістю від 4 до 8
тижнів. Соски - від 4 до 8 тижнів, геніталії - від 2 до 6 тижнів. Найдовше
заживає пірсинг пупка - від 3 до 5 місяців, так що будьте до цього готові,
особливо якщо плануєте вагітність.
При встановленні мікродермалів, процедура відбувається набагато
дбайливіше і акуратніше, ніж при звичайному пірсингу, так що наслідків
набагато менше. Вони можуть виникнути тільки при помилках майстра.
Грамотний фахівець повинен в подробицях описати і всі тонкощі догляду.
Серед них не так багато правил:
• По закінченню установки мікродермала необхідно його щільно
зафіксувати пластиром. Це особливо важливо в перші 2 доби.
• Якщо ж ви встановили мікродермал на тілі і він стикається з одягом,
стежте за тим, щоб його не чіпляти. Під час загоєння одяг підбирати з
гладких і не синтетичних тканин, прилягає до тіла, це необхідно для рівного
вростання.
• Місце проколу тримати в сухості і уникати роздратування шкіри.
Саме головне проводити обробку дезінфікуючими засобами (октен ісепт,
диоксидин) суворо дотримуючись рекомендацій.
• При первинній установці мікродермала, кращою прикрасою є плоский
диск, він щільно прилягає і з ним мала ймовірність заціпиться.
Спеціального догляду за імплантами не потрібно. Всю процедуру
виконає фахівець. Єдиним правилом залишається дезінфекція пошкодженої
ділянки шкіри, тобто шва.

36
 Догляд за сплітом так само не являє собою нічого складного.
Необхідно полоскати рот спеціальними медичними розчинами, робити
гімнастику мови, що б половинки не зрослося. Однак при недотриманні
правил, наслідки можуть бути найрізноманітнішими. Найчастіше наслідок -
зрощення половинок мови, в цьому випадку потрібно відвідування у
майстри, і він ще раз розріже мову до потрібної довжини.
Одне з найбільш неприємних наслідків - зараження крові. Якщо
процедура була проведена неправильно або ж з використанням брудного
скальпеля та інших інструментів, можна очікувати як зараження крові, так і
ряду хвороб, які переносять з організму в організм з кров’ю. Це СНІД,
гепатит і так далі. Так само варто пам’ятати, що можливі порушення дикції,
утруднене харчування в перший час і досить довгий заживання - від місяця і
далі.

37
2.2. Практичні соціологічні дослідження модифікацій тілесності в умовах
українського суспільства
У 21 столітті наявністю модифікації тіла здивувати складно, на перше
місце виходять їх якість і кількісні показники. На сьогоднішній день
естетичні тілесні модифікації (ЕТМ) поширені і є загальнодоступними. Для
того щоб охарактеризувати даний феномен, слід дати йому визначення.
Модифікація тіла - це неспадкова видозміна тіла, що призводить до його
естетичного чи практичного вдосконалення.
В даному дослідженні будуть розглянуті дослідження модифікацій, які
впливають на зовнішність з точки зору краси або епатажу. Ми розглянемо
такі модифікації, як: проколи, татуювання, скарифікація, пластична хірургія.
При цьому ми не беремо до уваги тілесні модифікації, пов’язані з особистою
гігієною, оскільки їх зміст полягає не стільки в красі, скільки в збереженні
здоров'я і продовження роду, хоча вони також можуть бути пов’язані з
болючими процедурами, зокрема, такими, що порушують цілісність
організму.
Новизна даного дослідження полягає в аналізі сучасних тенденцій ЕТМ
як посилюється феномена людського життя, слабо вивченого на
сьогоднішній день з точки зору філософії в силу того, що воно саме по собі є
незавершеним і важко прогнозованим. В останні роки відродилися з новою
силою старі віяння і з’явилися нові техніки, суть і значення яких для
сучасного суспільства поки важко оцінити.
Наше завдання полягає в тому, щоб відстежити межі дозволеного в цій
області і межі, до яких люди іноді доходять, щоб здаватися більш цікавими,
привертати увагу суспільства. Важливо, що в цих цілях зараз
використовуються епатуючі види, часом потворні.
Часто мірилом успіху в даному випадку виступає не чарівність і шарм
суб’єкта, а культурний шок. Тобто століттям раніше, щоб потрапити,
наприклад, в модний літературний салон, на світський раут, потрібно було

38
володіти багатством, талантом або ерудицією. Зараз досить стати ходячою
розфарбуванням, проколоти ніздрі або повисіти на гаках, проколів ними
власну плоть.
Вважається, що відбувся певний аксіологічний зсув. Якщо раніше
цінністю вважалися достаток, виховання і освіченість, то на даний момент ми
спостерігаємо чергове сходження культу тіла. Нинішній культ тіла є
відсталим, однобоким, обслуговуючим суто людську хіть. Так, наприклад,
культ тіла в Стародавній Греції звеличував функціональну красу тіла атлета.
Добре ілюструє ставлення до людини древніх греків термін, введений
античним грецьким філософом Аристотелем, - калокагатия. В даному терміні
укладена ідея виховання досконалого, ідеального людини, в якому все
прекрасно: і душа, і тіло.
Наші ж реалії такі: людина починає забувати про етикет, сором,
культури мовлення, повагу до старших, але неприродні модифікації тіла і як
наслідок епатаж нині в пошані. Екрани моніторів рясніють рекламою
збільшення або зменшення фізіологічних форм, проколювання та татуювання
всіх можливих місць. На піку популярності виявляються представники
індустрії шоу-бізнесу як правило, не ті у кого прекрасні вокальні або
хореографічні дані, а ті, у кого максимально епатажна зовнішність і неосяжні
імплантанти в тілі.
Нині в моді піар, і не важливо, якого він кольору. Величезні фан-клуби
представників епатажних модифікацій тіла, таких як:
 Зомбі-бой, на чиє обличчя і тіло нанесені татуювання у вигляді
скелета;
 своїми збільшеними і неприродними принадами Ніки Мінаш;
 жінка-кішка з підпиляними зубами у вигляді іклів, покрита
татуюваннями, які роблять її більше схожою на кішку, на її обличчі, в тому
числі, розташовується безліч проколів-модифікацій;

39
  блогерша Меганом Фрост, з вухами, загорнутими в тунельні
мочки, чия рука покрита тату в стилі блек ворк.
Ці та багато інших, часто огидні, поступово вкорінюються, входять в
межі допустимого. І хоча вони ще не стали, на наш погляд, нормою, але
багато видів естетичних модифікацій тіла вже не є чимось, за що батьки
лають своїх дітей.
Таким чином, ми спостерігаємо потужний ціннісний зсув, можливо,
продиктований глобальною кризою всіх систем, а також тотальним
вирощуванням і вигодовуванням споживача і суспільства, суттю і єдиною
функцією якого є задоволення потреб.
Щоб глибше проникнути в суть модифікацій тілесності, слід
звернутися до витоків даного явища.
Відомі випадки, коли пірати носили сережки в знак того, що вони
володіли кораблями. Шрамування і татуювання застосовувалося у
екваторіальних племен як констатація соціального статусу, наприклад війна в
процесі ритуалу. Ці та інші модифікацій тілесності покликані були
підкреслити статус і приналежність до тієї або іншої соціальної групи. Такі
модифікацій тілесності, як татуювання, скарифікація, проколювання в
більшості своїй проводилися під час ритуалів і носили сакральний характер.
Кочівники різних народів бинтували ноги, що мало функціональне
призначення, оскільки допомагало їздити в сідлі. Відомі також племена, які
бинтували голови дітей, деформуючи черепа, надаючи їм витягнуту,
яйцеподібну форму.
Ставлення у молоді до модифікацій тіла не може бути тільки
негативним або тільки позитивним. З самого початку слід зауважити, що
підліток - розвивається особистість і у кожного може бути абсолютно свою
відповідь на це питання. Можна розглянути ту групу молоді, хто вже зробив
або хотів би зробити якісь модифікації свого тіла. Зростання популярності
цих тілесних практик серед представників західної цивілізації збігся з

40
початком постіндустріальної епохи, з 1960-1970 роками, а досяг вершини
свого розвитку в останнє десятиліття.
За даними американських соціологів, наприклад Kеннета Гея в
середину 1990-х з десяти американців у віці до 30 років кожні 7 мають досвід
татуювання, пірсингу або будь-якої іншої бодімодифікації.
За даними М. Армстронга, який опитував студентів дев’ятнадцяти
американських університетів в 1999 році, 73% респондентів мали
татуювання, більш ніж в половині випадків - і не одну, а близько половини
опитаних, 51%, - пірсинг. Масове звернення до татуювання як ресурсу
проектування персональної ідентичності та засобу самовираження, перехід
цієї практики модифікації тіла в мейнстрім, вже було охарактеризовано і як
«tattoo renaissance», і як «тілесна естетика для середнього класу». Російські
практики модифікації тіла вивчені слабко, проте поширення модифікацій тіла
серед жителів великих російських міст і активний розвиток індустрії послуг в
цій сфері - очевидно.
Спробуємо розглянути причини бажання молоді модифікувати своє
тіло:
1) Слід враховувати, що підліток прагне відстояти свою незалежність,
придбати право голосу, це період, що знаходиться між «дитиною» і
«дорослим», а значить всією своєю поведінкою він намагається показати
віддалення від першої категорії і максимальне наближення до другої. Один із
способів, на їхню думку - це модифікації власного тіла.
Татуювання, пірсинг, тунелі і так далі, дуже багато хто з цих бодмодів
молодь приймає рішення робити самостійно, приховуючи результат або
ставлячи батьків перед фактом. Зрозуміло, це не може не породжувати різні
конфлікти в родині, адже підліток думає, що не може вже дозволити собі все
і батьки сковують його свободу, а батьки вважають прямо навпаки, і
вважатимуть, як це відомо, все своє життя.

41
 З їх точки зору, він завжди залишиться дитиною, яка потребує
допомоги, підказках, захисту і настановах на вірний шлях. Вони, в більшій
частині, противляться змінам своїх дітей, що веде до розладу відносин.
2) Так само, бодімодифікації часто роблять для того, що б показати
свою перевагу в певній групі, наприклад, одногрупників. Юнак буде
користуватися великою повагою, більшою популярністю, ніж раніше, серед
своїх друзів, які поділяють її смаки і захоплення.
Наступною причиною можна виділити участь в субкультурних групах,
і процес здійснення модифікації з власних переконань. Субкультура - звід
накопичених певним світоглядом цінностей і порядків групи людей,
об’єднаних специфічними інтересами, визначальними їх світогляд. З точки
зору культурології ж субкультура - це такі об’єднання людей, які не
суперечать цінностям традиційної культури, а доповнюють її.
Субкультура може відрізнятися від домінуючої культури мовою,
манерою поведінки, одягом і т. д. Основою субкультури можуть бути стиль
музики, спосіб життя, певні політичні погляди. Деякі субкультури носять
екстремальний характер і демонструють протест проти суспільства або
певних суспільних явищ, деякі носять замкнутий характер і прагнуть до
ізоляції своїх представників від суспільства. Іноді вони розвиваються і
входять як елементи в єдину культуру суспільства. Розвинені субкультури
мають свої періодичні видання, клуби, громадські організації.
Починаючи з 2007 року, інтерес з боку дослідників у напрямку до
різних субкультур ріс. Для досліджень найчастіше виділяються 3 групи -
«панки», «рокери», «емо», так як ці субкультури найбільш відомі широкій
практикою поширення самоушкодження і бодімодифікації. Цей факт
спонукав соціологів провести ряд емпіричних досліджень, спрямованих, по-
перше, на виявлення і оцінку фактів самоушкодження; по-друге, на
виявлення взаємозв’язку різних психологічних показників з фактами
самоушкодження.

42
 У дослідженнях, спрямованих на вивчення феномена модифікацій тіла і
здійсненому в групі молодих людей, що відносять себе до субкультури
«рокери», була виявлена тенденція вдаватися до практик самоушкодження і
аутоагресії, девіантною стратегіям поведінкового ризику в емоційно
нестабільних ситуаціях. Так в січні 2016 року на базі Житомирського
державного університету було проведено опитування студентів та предмет
відношення їх до модифікацій тілесності,
Якщо для одної групи молодих модифікації тіла асоціювалися з
ризикованою поведінкою, то у експериментальної групи був стійкий зв’язок
модифікацій тіла з самоушкодженням.
Крім того, були виявлені взаємозв’язки між фактами самоушкодження,
самостійними модифікаціями і суїцидальними намірами, які дозволили групі
дослідників припустити, що можливою функцією модифікацій тіла є функція
уникнення суїциду.
В іншій групі було визначено більш високий відсоток неадаптівних
копінг-стратегій, найбільші відмінності були виявлені на рівні поведінкових і
емоційних копінг, що дозволило зробити висновок про те, що модифікації
тіла включені в моделі непродуктивних способів реагування зі стресовими
ситуаціями. Причому в рамках подібних моделей модифікації тіла
виступають в якості умовно адаптивних стратегій, реалізуючи
аутодеструктивні спонукання в соціально «дозволеній» формі.
У іншому дослідженні, проведеному у березні 2017 року в
субкультурному співтоваристві «емо» в м. Києві, вивчалися взаємозв’язки
між суб’єктивним сприйняттям соціальної підтримки, самооцінкою і фактами
самоушкодження. Були виявлені високі показники самоушкодження в одній
групі в порівнянні з іншою групою, що дозволяє нам говорити про можливий
вплив групових цінностей і стилю життя на закріплення поведінкових
стратегій самопошкоджуючого характеру.

43
 Незважаючи на те, що були виявлені окремі епізоди самопошкоджень,
практично всі респонденти вказали, що мали більше одного факту
самоушкодження. Більшість респондентів не обмежуються будь-якою однією
дією, а використовують комплекс прийомів самоушкодження, що вказує на
сформованість моделі самопошкоджуючої поведінки.
Виявлені взаємозв’язки між фактором самоушкодження і самооцінкою,
дозволили припустити, що низька оцінка власної активності і соціальної
привабливості підтримує рівень самопошкоджуючої поведінки.
У дослідженні, проведеному у вересні 2016 року в співтоваристві, яке
позиціонує себе як «панки» в м. Одесі, було встановлено взаємозв’язок
показників самоушкодження з показниками емоційного інтелекту і
самооцінкою. Було визначено, що:
 оцінка зовнішніх подій, як роблять «нестерпний психологічний
тиск», взаємопов’язана з інтенсивністю і різноманітністю форм
самоушкодження;
 самооцінка своєї поведінки, як поведінки високого ризику, має
прямий зв’язок з розумінням емоцій і відображає сформованість і зрілість
рівня управління своїми емоціями;
 схильність до самопорізів, як однієї з форм самоушкодження,
підтримується слабкістю рівня контролю експресії, тобто нездатністю
контролювати зовнішні прояви власних емоцій.
Самоушкодження можуть бути показником психологічної і, зокрема,
емоційної вразливості, специфічним способом обміну інформацією,
практикою символічних дій, психологічної стратегією символічного
заміщення (суїцидального наміру на акт самоушкодження) і навіть
практикою соціального навчання.
Цілком очевидним стає той факт, що переживання болю і хворобливих
фізичних маніпуляцій з власним тілом, має глибоке психологічне зміст і
культурне значення, яке в феномені неформальній субкультури виступає

44
найвиразніше, як спроба прийти до недосяжного рівноваги між унікальністю
«індивідуального» і тотальністю «культурного».
Практика дослідження Н.А. Польської, яке було проведено у 2015 році
в м. Москві серед студентської молоді РУДН, свідчить що, найчастіше,
надмірне захоплення модифікаціями тіла в юнацькому віці - це не стільки
засіб самовираження, скільки прагнення підлітка компенсувати, замаскувати,
психологічну проблему. При цьому до найбільш важливих психологічних
проблем молодих людей, які мають різні модифікації тіла, відносяться
проблеми взаємин, ідентичності і ризику. Всі вони випливають з труднощів
соціалізації, які нерідко переживаються в молодому віці, але в даному
випадку рішення цих проблем носить деструктивний характер, а модифікації
тіла виявляються в ряду чинників ризику проблемної поведінки.
Певною неформальною групою створюються відносини між її
учасниками, і часто вибір «робити або не робити» певну модифікацію
властивий не одній людині, а всій групі, так як вони надають глобальне тиск
на нього. Так, приналежність до тієї чи іншої групи може виражатися з
допомогою бодімодіфікацій.
Процеси трансформації часом відбуваються досить суперечливо:
поряд з усвідомленням власної тілесності у молоді виявляються прагнення
до «вдосконалення» зовнішнього вигляду. Формування нової тілесної
ідентичності може супроводжуватися невдоволенням своїм тілом. Молодь в
пошуках себе, свого самовираження починають вибирати найбільш
підходящий спосіб. Тобто, юнак, незадоволений глибоко в підсвідомості
своїм тілом, може прагнути до його зміни.
Дослідження Н.А. Польської грунтується на припущенні, що молоді
люди мають модифікації тіла, схильні до реалізації непродуктивних стратегій
подолання зі стресовими ситуаціями. Модифікації тіла відображають
проблеми соціальної адаптації та вміння справитися зі стресором і

45
виступають ознакою проблемної поведінки з високим ризиком розвитку
аутодеструктивних форм поведінки.
Результати дослідження Н.А. Польської свідчать, що молоді люди, які
мають різного роду модифікації тіла, демонструють такі аспекти
проблемного поведінки, як аутоагресивні, самопошкоджуючі нахили,
вживання психоактивних речовин, часто супроводжуються непродуктивним
характером подолання стресу на емоційному рівні.
Ще одна з можливих причин - це естетичні смаки і цінності молоді.
Вони можуть бути переконані, що людське тіло спочатку не ідеально і
потрібно в додатковій доробці за допомогою людських рук. Він може
вважати, що це красиво. Наприклад, багато хто з опитаних молодих людей у
дослідженні на базі косметичного салону м. Києва в грудні 2016 року, тих у
кого є або будуть незабаром татуювання, а так само тату майстра, з
переконанням відносять татуювання в один ряд до живопису, архітектурі,
музиці і так далі. Вони вважають цю боді модифікацію однієї з частин
сучасного мистецтва, частиною культури, історії.
Можна виділити кілька основних наслідків здійснення модифікацій в
ранньому віці, а саме в підлітковому.
Зміни відносин з батьками. Невідомо, чи підуть вони на користь сім’ї,
так як багато батьків проти того, що б їхні діти робили зміни свого тіла, по
крайній мірі до вісімнадцяти років.
Другий пункт є наслідком попереднього. У всіх офіційних салонах в
усьому світі людям, які не досягли повноліття, необхідно отримати дозвіл від
батьків на модифікацію. Цей дозвіл може бути принесено майстру як в
письмовому вигляді, так батько або опікун може прийти на сеанс або
операцію, і усно підтвердити свою згоду (надавши свої документи і довівши
за допомогою них безпосередню спорідненість).
В такому випадку майстер може зробити бажану модифікацію. Однак,
в останні роки стали частішати випадки, так званого «під’їзного» пірсингу,

46
нанесення татуювань, операцій і так далі. Так само сильно зросла кількість
майстрів - домушників. Це призводить до більшої кількості недотримання
гігієнічних норм, і як наслідок цього - ускладнень. Потрібно розуміти, що
тільки в офіційно зареєстрований салон можна прийти з претензією, можна
просити про зміну послуги, про корекцію. Багатьох молодих зупиняє плата,
так як вона в рази вище ніж у домушників, але вона абсолютно виправдана.
Тільки так можна бути переконаним, що голки використовуються
одноразово, апарати обробляються в автоклаві, і так далі.
У попередньому розділі наводилися приклади ускладнень
безпосередньо після проведення операції. У домушників може не бути
медичної освіти, він може не знати банальних правил першої допомоги, в
разі, якщо ситуація вийде з під контролю. Ускладненнями можуть вважатися
зараження крові, хвороби, що передаються через кров, і, як наслідок
неправильних операцій (спліта, наприклад), летальний результат.
Так само, однією з найчастіших причин ускладнень, є недбалість юнака
до дотримання банальних гігієнічних правил. Необхідно розуміти, що будь-
яка модифікація являє собою порушення цілісності організму, простіше
кажучи, рану. І сама по собі зажити вона не може, організму потрібно
допомагати, як мінімум, підтримкою імунітету і дезінфекцією рани.
Неправильно обрана символіка може теж залишити непоправний слід в
житті молоді. Ті переконання, через які він міг зробити модифікацію, можуть
змінитися вже через пару років. Наприклад, на сьогоднішній день, зростає
кількість клієнтів, які просять перекрити старе зображення новим. Старе
могло бути зроблено або в юності, «по дурості», або просто дуже поганої
якості. Так що необхідно замислюватися про те, який сенс може нести
модифікація в різних суспільних групах. Як правило, краще, що б вона не
несла протесту або образи, це може обернутися проблемою в майбутньому.
Так само, деякі модифікації можуть бути не змінними. Наприклад,
«ельфійські вуха» не підлягають відновленню. Те ж саме станься з тунелями

47
з діаметром більше 4 мм. Татуювання можна як перекривати новими
малюнками, так і видаляти за допомогою лазера, але ціна за цю операцію
перевершує ціну за саму татуювання в кілька раз.
Цікаве дослідження у 2017 році, в грудні місяці, було проведено
соціологічним центром при Колумбійському університету у формі онлайн-
опитування серед молоді. Як виявилося, не всі мали точку зору на цю тему і
логічніше було провести опитування тільки у тих, що були зацікавлені в цій
темі. Опитано 100 чоловік у віці від 17 до 20 років.
Опитування з точністю повторює тему цієї роботи виявлено не було,
тому опитування складався з огляду на матеріали з книг, статей і форумів з
даної теми. В результаті вийшов опитувальник, який складався з 7 питань
тестового виду з вибірковим відповіддю і 4 питання з розгорнутою, вільною
відповіддю. Метою опитування було з’ясування причин бажання молоді
зробити бодімодифікації на своєму тілі. Статистика показує, що дуже велика
кількість модифікацій робляться саме в цьому віці. Опитування проводився у
інтернет-мережі «Твиттер», хто мав бажання відповідати і у кого, за їхніми
словами, була власна позиція.
Аналіз результатів показав наступне.
Перше питання був присвячений видам бодімодифікації, який знає
опитуваний. Були наведені 2 варіанти відповіді - татуювання і пірсинг, як
найбільш відомі. Так само пропонувалося написати свої варіанти
бодімодифікації, якщо опитуваний знав їх. Підсумки цього питання показали,
що 100 відсотків опитуваних знали і татуювання, і пірсинг. Так само, 50
відсотків дописали свої варіанти модифікацій, які вони знають. Отже,
найбільше число згадок було про імплантатах і тунелях (по 50 згадок), після
цього - спліт і шрамування (по 33 згадки), модифікації зубів (22 згадки) і
обрізання (21 згадка).
Наступне запитання стосувалося того, як опитувані відносяться до
татуювань, пірсингу і іншим модифікаціям, які вони перерахували. До

48
татуювань близько 45 відсотків опитаних ставляться до них позитивно, 35
відсотків - нейтрально і близько 20 - негативно. До пірсингу 45 відсотків -
нейтрально, 35 - негативно і 20 - позитивно. До іншим перерахованим
модифікаціям 70 відсотків відносяться негативно, 20 - нейтрально і лише 10 -
позитивно.
Наступне питання було присвячено тому, що б дізнатися чи є у друзів
випробуваного бодімодифікації і як він до них ставитесь. 77 відсотків
відповіли, що у їхніх друзів є модифікації. 52 відсотки кажуть, що
відносяться до цих змін позитивно, 31 - що нейтрально і 17 відсотків
відповіли, що їм не подобаються ці зміни.
Наступне питання було присвячене тому, чи є у опитуваного
модифікації. Велика частина відповіла «ні, і не хочу». Кількість подібних
відповідей від загального числа склало близько 45 відсотків. Близько 30
відсотків відповіли, що у них вже є модифікація, і 25 відсотків сказали, що у
них модифікації немає, але вони планують її зробити в недалекому
майбутньому. Перед проведенням опитування учасникам було сказано, що
стандартний прокол у жінок в вухах бодімодифікаціями соціологи не
рахували.
Наступне питання було присвячений тому, що б дізнатися, як
поставилися б до ситуації батьки, якби опитуваний зробив би модифікацію.
55 відсотків підлітків відповіли, що батьки проти модифікацій на їх тілі, 43
відсотка сказали, що вони нейтрально поставилися б до цього, і 2 відсотки
відповіли, що батьки взяли б його модифікацію.
Наступне питання було присвячено тому, що б дізнатися, як
поставилися б до ситуації друзі і знайомі, якби опитуваний зробив би
модифікацію. За 48 відсотків належали відповідей «позитивно» і
«нейтрально». 4 відсотки опитуваних сказали, що їхні друзі та знайомі
негативно оцінили б цей поступок.

49
 Наступне питання з’ясовувало, чи згодні випробовувані з їх
найближчим оточенням. Рівно 50 відсотків сказали, що згодні з ним, 24
відсотки говорили про те, що скоріше згодні, ніж не згодні і про те, що
скоріше не згодні, ніж згодні. 2 відсотки говорили, що абсолютно не згодні з
німі.
Наступне питання було присвячено тому, що питали, чому опитувані
згодні або не згодні зі своїм оточенням. 75 відсотків говорили, що їхня думка
повністю збігається з думкою оточення, 15 відсотків - що у них протилежні
думки і 10 відсотків сказали, що їх думки схожі, але не у всім.
Ще одне питання було про те, з якої причини була зроблена
модифікація опитуваним, якщо вона у нього є або він хоче її зробити. 52
відсотки говорили, що це красиво, 22 відсотка те, що це допомагає їм
виразити себе, 9 відсотків стверджувала що це модно або ж що це пам’ять
про які-небудь події для них, 4 відсотка говорили, що це допомагає
приховати недоліки або ж що це є показником статусу людини.
Передостаннє питання було про причини, які можуть бути у молодої
людини взагалі для нанесення тілесної модифікації. 41 відсоток стверджував,
що це допомагає виразити себе, 22 відсотки - що це красиво чи модно. 2
відсотки кажуть, що це залежність від оточення або показник статусу або
дурість. 4 відсотки відповіли, що це самоствердження і підтримання певного
стилю.
Останнє питання пропонувало уявити ситуацію, коли один опитуваний
звертається до нього за порадою, робити або не робити йому модифікацію. 67
відсотків сказали, що це залежить від ситуації, виду модифікації, людини і
так далі. 27 відсотків порадили б йому відмовитися від цієї ідеї і не робити
модифікацію, а 6 відсотків порадили б йому робити модифікацію.
Емпіричний етап даної роботи полягав у проведенні дослідження, в
якому взяли участь 15 студентів, які мають тілесні модифікації. Серед них 5
дівчат і 10 юнаків, які мають не менше 8 різних бодімодифікації (татуювання,

50
пірсинг, шрамування). Всі випробовувані перебували на момент проведення
дослідження у віці 18-20 років.
Дослідження полягало в отриманні загальної інформації від
респондентів стосується їх тілесних модифікацій. Для цього кожному
випробуваному з групи «з тілесними модифікаціями» була запропонована
анкета, яка містить три питання:
1. Які Ви маєте модифікації тіла? (Вид, кількість, частина тіла і т.д.)
2. В якому віці була зроблена Ваша найперша модифікація?
3. Чи плануєте Ви робити ще модифікації?
Відповіді були дані в довільній формі. Результати опитування наведені
в табл. 2.2.1.
Таблиця 2.2.1.
Результати анкетування групи з тілесними модифікаціями

Планы на
Вік нанесення
№ Модифікації дальнейшие
першої модифікації
модификации

1 8 тату , 3 пірсинг-прокола 16 да

2 9 тату, 5 пірсинг-проколів 13 да

3 2 тату, 22 пірсинг-прокола, 2 імпланта 14 да

4 1 тату, 9 пірсинг-проколів 14 да, тату

5 3 тату, 5 пірсинг-проколів 15 да

6 4 тату, 4 пірсинг-прокола 16 да

7 10 пірсинг-проколів 15 Да (стільки ж)

8 5 тату, 4 пірсинг-прокола 14 Да, тату

9 8 пірсинг-проколів 15 Да (ще не менше

чотирьох)

10 1 тату, 8 пірсинг-проколів 14 Да, тату та пірсинг

11 4 тату, 5 пірсинг-проколів 15 да

12 6 тату, 4 пирсинг-прокола, 1 шрамирование 14 да

51
13 9 пірсинг-проколів 13 да

14 2 тату, 7 пірсинг-проколів 14 да

15 4 тату, 6 пірсинг-проколів 15 да

На підставі аналізу отриманих відповідей по анкеті, можна зробити

висновок про виражені захопленні респондентами тілесними модифікаціями.
Результати дозволяють зробити висновок про те, що юнаки «з
модифікаціями» менш впевнені в собі, ніж їх ровесники без модифікацій.
Будь-які модифікації тіла (тілесні модифікації і (бодімодифікації)
можна віднести до саморуйнівної (самодеструктивної, самопошкоджуючої,
аутоагресивної) поведінки.
У молодих людей, що мають модифікації тіла рівень аутодеструкції
вище, ніж у молодих людей без модифікацій. Це говорить про низьку
цінність у них власного життя, схильності до ризику, виражена потреба в
гострих відчуттях.
Молодь з бодімодифікаціями більш схильні до адиктивної поведінки,
ніж ті, які не мають модифікацій тіла. Отже, вони більш схильні до відходу
від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, більш схильні до
ілюзорно-компенсаторного способу вирішення особистісних проблем.
Таким чином, можна припускати, що використання великої кількості
тілесних модифікацій може стати індикатором, що свідчить про наявність
схильності до відхилень в молодому віці.

52
 Висновки по 2 розділу
В даному розділі було проведено дослідження, в якому взяли участь 15
студентів. Серед них 5 дівчат і 10 юнаків, які мають не менше 8 різних
бодімодифікації (татуювання, пірсинг, шрамування). Всі випробовувані
перебували на момент проведення дослідження у віці 18-20 років.
Дослідження полягало в отриманні загальної інформації від
респондентів стосується їх тілесних модифікацій. Для цього кожному
випробуваному з групи «з тілесними модифікаціями» була запропонована
анкета, яка містить три питання:
1. Які Ви маєте модифікації тіла? (Вид, кількість, частина тіла і т.д.)
2. В якому віці була зроблена Ваша найперша модифікація?
3. Чи плануєте Ви робити ще модифікації?
Бланк анкети подано у додатку.
На підставі аналізу отриманих відповідей по анкеті, можна зробити
висновок про виражені захопленні респондентами тілесними модифікаціями.
Результати дозволяють зробити висновок про те, що юнаки «з
модифікаціями» менш впевнені в собі, ніж їх ровесники без модифікацій.
Будь-які модифікації тіла (тілесні модифікації і (бодімодифікації)
можна віднести до саморуйнівної (самодеструктивної, самопошкоджуючої,
аутоагресивної) поведінки.
У юнаків, що мають модифікації тіла рівень аутодеструкції вище, ніж у
юнаків без модифікацій. Це говорить про низьку цінність у них власного
життя, схильності до ризику, виражена потреба в гострих відчуттях.
Молодь з бодімодифікаціями більш схильні до адиктивної поведінки,
ніж ті, які не мають модифікацій тіла. Отже, вони більш схильні до відходу
від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, більш схильні до
ілюзорно-компенсаторного способу вирішення особистісних проблем.

53
 Висновки
В даній роботі було проведено дослідження розкриття філософсько-
етичного статусу поняття тілесності та соціологічне дослідження її сутності в
рамках ведуться філософських дискусій для виявлення змін в моральної
теорії і практиці та розкриття характерних ознак сучасної етиці.
Об’єктом дослідження були різноманітні уявлення про тілесність у
молоді.
Предметом дослідження - нові проблеми етики та зміни змісту
етично-соціологічних категорій, що спостерігається при зміні ціннісних
підстав в сучасній молодіжній культурі.
В першому розділі був проведений теоретичний аналіз модифікацій
тілесності сучасної молоді у соціологічному аспекті.
Було проаналізовано поняття про молодь, як предмет вивчення
соціології.
Молодь — соціально-демографічна група, відокремлена на основі
сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану.
Молодість як певна визначена фаза, етап життєвого циклу біологічно
універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний
статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну
природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному
суспільству закономірностей соціалізації.
3 початку 1991 р. чисельність молоді України скоротилася на 766 тис.
oci6 — з 16173,5 до 15407,5 тис. oci6. Проте частка молоді серед усього
постійного населення України зросла — від 31,3 % до 33,0 % за той самий
період внаслідок пришвидшених темпів скорочення чисельності всього
населення.
Наразі молодь характеризується такими кількісними й якісними
показниками:

54
  юнаки і дівчата віком від 14 до 35 років становлять 15 407 522
осіб — приблизно третина усього населення країни;
 70 % молоді мешкає у містах, 30 % — у селах;
 близько двох мільйонів молодих сімей, із них близько 600 тис.
мешкають у сільській місцевості;
 100 тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних;
 2 709 161 студентів, які навчаються у 340 вузах І-IV рівнів
акредитації;
 близько 5 % молоді беруть участь у громадському русі;
 молодь — це активний учасник громадського життя суспільства;
 найактивніша демографічна група;
 молодь — це третина економічної активності населення.
Було розглянуто модифікації тілесності в аспекті соціологічного
аналізу.
Освоєння індивідом і соціальною групою соціального простору
передбачає соціальну ідентифікацію об’єктів, що визначають специфіку його
архітектоніки, і процесів, що обумовлюють його динаміку. При цьому
найважливішим моментом пізнання виступає ідентифікація кордонів, що
відокремлюють один соціально-просторовий феномен від іншого. В ході
соціального пізнання простору здійснюється систематичне переміщення
кордонів просторових феноменів, що виражається в ускладненні просторової
картини світу, привнесення в неї нових соціальних параметрів.
У процесі соціалізації людина утворює свою тілесність завдяки
засвоєнню соціальних кордонів, які, будучи репрезентовані в часі і просторі,
тобто «втілені», по суті, є семантичними і, тим самим, «безтілесними». В
цьому проявляється двоїстий, смисловий і просторово-часовий характер
кордонів. Соціальний аспект просторових позицій, займаних індивідом в
реальності, є визначальними, і соціально-культурний зміст структурують

55
будь-яку ситуацію, втілюючись в просторово-часових феномени, що
складають повсякденне екзистенцію індивіда.
Основу соціально-просторових моделей тілесності становлять два
соціальних вимірювання: статика-динаміка, індивідуальність-нормативність.
Співвідношення цих вимірів передбачає існування чотирьох соціально-
просторових моделей тілесності.
Соціальні практики тілесності утворюють два типи соціальної
тілесності: універсальну і ситуативну. Універсальна тілесність виступає як
самоціль, самодостатність і, по суті, формує ситуацію. Ситуативна тілесність
всього лише частина ситуації, що має завдання вбудуватися в ситуацію і
відповідати їй.
В другому розділі було проведено дослідження, в якому взяли участь
15 неповнолітніх. Серед них 5 дівчат і 10 юнаків, які мають не менше 8
різних бодімодифікації (татуювання, пірсинг, шрамування). Всі
випробовувані перебували на момент проведення дослідження у віці 18-20
років.
Дослідження полягало в отриманні загальної інформації від
респондентів стосується їх тілесних модифікацій. Для цього кожному
випробуваному з групи «з тілесними модифікаціями» була запропонована
анкета, яка містить три питання:
1. Які Ви маєте модифікації тіла? (Вид, кількість, частина тіла і т.д.)
2. В якому віці була зроблена Ваша найперша модифікація?
3. Чи плануєте Ви робити ще модифікації?
На підставі аналізу отриманих відповідей по анкеті, можна зробити
висновок про виражені захопленні респондентами тілесними модифікаціями.
Результати дозволяють зробити висновок про те, що юнаки «з
модифікаціями» менш впевнені в собі, ніж їх ровесники без модифікацій.

56
 Будь-які модифікації тіла (тілесні модифікації і (бодімодифікації)
можна віднести до саморуйнівної (самодеструктивної, самопошкоджуючої,
аутоагресивної) поведінки.
У юнаків, що мають модифікації тіла рівень аутодеструкції вище, ніж у
юнаків без модифікацій. Це говорить про низьку цінність у них власного
життя, схильності до ризику, виражена потреба в гострих відчуттях.
Молодь з бодімодифікаціями більш схильні до адиктивної поведінки,
ніж ті, які не мають модифікацій тіла. Отже, вони більш схильні до відходу
від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, більш схильні до
ілюзорно-компенсаторного способу вирішення особистісних проблем.
Таким чином, можна припускати, що використання великої кількості
тілесних модифікацій може стати індикатором, що свідчить про наявність
схильності до відхилень в юнацькому віці.
В ході дослідження були вирішені наступні завдання:
- проведено теоретичний аналіз вивчення молоді як соціальної категорії
соціології;
- осмислено тілесність як змістоутворюючий фактор життя сучасної
людини, простеживши зв’язок цього фактора з феноменом специфічного
виразу культури, оцінити їх взаємовплив;
- проведено практичний аналіз модифікацій тілесності сучасної молоді
у соціологічному аспекті.

57
 Список літератури

1. Аберкромби Я., Хилл С, Тернер Б. Социологический

словарь/Пер. с англ. И. Ясавеев; Под ред. С. Ерофеева. - М.: Экономика,
2004, - 620 с.
2. Барвінський А. О. Соціологія: Курс лекцій для студ. ВНЗ: Навч.
посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 328 с.
3. Большой энциклопедический словарь: Философия. Социология.
Религия. Эзотеризм. Политэкономия / ред. С.Ю. Солодовников. - М.: Минск:
МФЦП, 2012. - 897 c.
4. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. М., 2000.
5. Волков Ю. Г. Социология: Лекции и задачи. - М.: Гардарики,
2003. - 316 с.
6. Волков, Ю.Г. Основы социологии и политологии: Учебное
пособие / Ю.Г. Волков, А.В. Лубский. - М.: Альфа-М, НИЦ ИНФРА-М, 2013.
- 224 c.
7. Гумплович, Л. Основы социологии / Л. Гумплович. - М.: КД
Либроком, 2015. - 368 c.
8. Давыдов, Ю.Н. История теоретической социологии / Ю.Н.
Давыдов. - М.: Наука, 2017. - 270 c.
9. Дымченко, Д. Основы социологии и политологии / Д. Дымченко.
- СПб.: СпецЛит, 2012. - 256 c.
10. Дюркгейм Э. Представления индивидуальные и представления
коллективные // Социология. Ее предмет, метод, предназначение. М., 1995.
11. Кареев, Н.И. Общие основы социологии / Н.И. Кареев. - М.: КД
Либроком, 2015. - 248 c.
12. Козловець Є. А. Соціологія: Словник термінів і понять. - К.:
Кондор, 2006. - 372 с.
13. Козырев, Г.И. Основы социологии и политологии: Учебник / Г.И.
Козырев.. - М.: ИД ФОРУМ, ИНФРА-М, 2012. - 272 c.
58
 14. Коротец, И.Д. Основы социологии и политологии: Учебное
пособие / И.Д. Коротец, Т.Г. Тальнишних.. - М.: ИНФРА-М, Академцентр,
2013. - 256 c.
15. Кравченко, А.И. Основы социологии и политологии: Учебник /
А.И. Кравченко. - М.: Проспект, 2015. - 352 c.
16. Лапан Т. Д. Історія соціології; Навч. посіб. - Л.: ВЦ ЛНУ, 2007. -
Ч. 1. - 236 с.
17. Лапина, Н.И. Краткий словарь по социологии / ред. Д.М.
Гвишиани, Н.И. Лапина. - М.: Политиздат, 2012. - 479 c.
18. Лапин Н.И. Предмет и методология социологии // СОЦИС. 2002.
№ 8.
19. Мудрик А. В. Социология человека. - М.: Академия, 2006. - 304 с.
20. Носова, С.С. Основы социологии и политологии (СПО)Учебник
для ССУЗов / С.С. Носова. - М.: КноРус, 2013. - 272 c
21. Общая социология: Учебное пособие / Под общ. ред. проф. А.Г.
Эфендиева. – М.: ИНФРА-М, 2009. – 654 с.
22. Парсонс Т. О структуре социального действия. — М., 2000.
23. Сирота, Н.М. Общая Социология / Н.М. Сирота, С.А. Сидоров, и
др.. - М.: ООО ИКЦ, 2014. - 120 c.
24. Социология молодежи: Учеб./Под ред. В. Кузнецова. - М.:
Гардарики, 2007. - 335 с.
25. Соціальні виміри суспільства: 36. наук, праць. - К.: Ін-т соціології
HAH України, 2006. - Вип. 9. - 360 с.
26. Соціальні виміри суспільства: 36. наук, праць. - К.: Ін-т соціології
HAH України, 2007. - Вип. 10. - 428 с.
27. Соціальні структури і особистість: дослідження Мелвіна Л. Кона
і його співпрацівників/Пер. з англ. за наук. ред. В. Хмелька. - К.: Вид. дім
"Києво-Могилянська Академія", 2007. - 559 с.

59
 28. Соціологічна теорія: Традиції та сучасність: Навч. посіб./За ред.
А. Ручки. - К.: Ін-т соціології HAH України, 2007. - 363 с.
29. Соціологія: Навч. посіб./За ред. С. Макеева. - К.: Знання, 2005. -
456 с.
30. Соціологія: Підручник для студ. ВНЗ/Під ред. В. Городяненка. -
К.: Академія, 2002. - 560 с.
31. Соціологія: Терміни, поняття, персоналії/За ред. В. Пічі. - К.:
Каравела; Л.: Новий Світ-2000, 2002. - 480 с.
32. Статистичний щорічник України за 2016 р. - К.: Консультант,
2017. - 561 с.
33. Социология: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.Н.
Лавриненко. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2009. – 448 с.
34. Социология молодежи: Учеб./Под ред. В. Кузнецова. - М.:
Гардарики, 2007. - 335 с.
35. Тернер Дж. Структура социологической теории. М., 1985.
36. Тощенко Ж.Т. Социология жизни как концепция исследования
социальной реальности // СОЦИС. 2000. № 12.
37. Тощенко Ж.Т. О понятийном аппарате социологии // СОЦИС.
2002. № 9.
38. Украинское общество в европейском пространстве/Под ред. Е.
Головахи, С. Макеева. - К.: Ин-т социологии HAH Украины, 2007. -274 с.
39. Україна модерна. Спеціальний випуск 2007. Львів-Донецьк:
соціальні ідентичності в сучасній Україні/За ред. Я. Грицики, А. Портнова, В.
Сусака. - К.; Л.: Критика, 2007. - 357 с.
40. Україна: рік після виборів. Моніторинг регіонів/За ред. І. Когута.
- К.; Л.: Вид-во "Мс", 2007. - 336 с.
41. Українське суспільство на шляху перетворень: західна
Інтерпретація/За ред. В. Ісаїва; Пер. з англ. А. Іщенки. - К.: Вид. дім "Києво-
Могилянська Академія", 2004. - 362 с.

60
 42. Українське суспільство 1994-2005: Динаміка соціальних змія/За
ред. В. Ворони, М. Шульги. - К.: Ін-т соціології HAH України, 2005. - 653 с.
43. Українське суспільство 1992-2006. Соціологічний моніторинг/За
ред. В. Ворони, М. Шульги. - К.: Ін-т соціології HAH України, 2006. 578 с.
44. Українське суспільство 1992-2007. Динаміка соціальних змін/За
ред. В. Ворони, М. Шульги. - К.: Ін-т соціології HAH України, 2007. - 520 с.
45. Український соціум: інтеграція інтелекту ильного потенціалу/За
ред. В. Врублевського. - К.: Ін-т соціології HAH України, 2005. - 396 с.
46. Хархордин О.В. // Социол. исслед. 2012.  № 11. С. 20-34.  
47. Юрій М. Ф. Соціологія: Підручник. - К.: Кондор, 2007. - 288 с.
48. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования: Описание,
объяснение, понимание социальной реальности. М., 1999.
49. Berger P. Sociology as a Humanistic Discipline // Berger P. Invitation
to Sociology. Harmondsworth, 1963.
50. Horkheimer M. Traditional and Critical Theory // Critical Sociology:
Selected Readings. Harmondsworth, 1976.
51. Merton R. On Theoretical Sociology. N.Y., 1967.

61
 Додаток

Бланк анкети

Шановний друг! Ми проводимо соціологічне дослідження

філософсько-етичного статусу поняття тілесності. Нас цікавить твоє
відношення до тілесних модифікацій, які ти вже маєш та подальші плани, що
до модифікацій тіла. Просимо відповісти на 3 запитання. Дані про себе
писати не потрібно. Тому опитування абсолютно анонімне.

Питання
1. Які Ви маєте модифікації тіла? (Вид, кількість, частина тіла і
т.д.)_______________________________________________________________
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________
__________________________________________________________________

1. В якому віці була зроблена Ваша найперша модифікація?_________

2. Чи плануєте Ви робити ще модифікації?

__________________________________________________________________
___________________________________________________

Дякуємо за участь в опитуванні.

62