Питання до семінарів з філософії

Семінар 1: «Предмет і система філософії. Філософія Стародавнього

Сходу: Індія, Китай. Філософія Стародавніх Греції та Риму».
1. Основне питання філософії, дві його сторони та відповіді на них, які
давали основні філософські теорії.
2. Китайська соціально - етична течія – конфуціанство:
а) етична сторона конфуціанства ;
б) політична сторона конфуціанства;
в) порівняльна характеристика «шляхетного мужа» і «низької людини» за
Конфуцієм.
3. Неортодоксальні школи індійської філософії (буддизм, джайнізм,
чарвака-локаята).
4. Китайські політико-філософські школи: моїзм і легізм.
Китайська метафізична школа – даосизм
5. Загальна характеристика та класифікація шкіл давньоіндійської
філософії.
6. Стихійний матеріалізм мілетської школи.
7. Погляди Емпедокла.
8. Антропологічний період античної філософії:
а) філософія софістів;
б) філософія Сократа.
в) філософія сократичних шкіл (кініків, кіренаїків, мегариків).
9. Систематичний період античної філософії:
а) філософія Демокріта;
б) філософія Платона;
в) філософія Аристотеля.
10.Етичний період елліно-римської філософії:
а) Епікуреїзм;
б) Скептицизм;
в) Стоїцизм.
11. Особливості філософських поглядів неоплатоніків.
Семінар 2: «Філософія Середніх віків. Філософія доби Відродження».
1. Основні періоди Середньовічної філософії та їх основні риси.
2. Теоцентризм філософії Середньовіччя: погляди на буття, пізнання,
людину, Бога.(Ф.Аквінський, Августин Блаженний).
3. Суперечка між номіналізмом та реалізмом про природу загальних
понять ( універсалій).
4. Антропологічний та гуманістичний характер філософії Відродження.
5. Нові соціально-політичні ідеї мислителів Відродження.(Н.Макіавеллі,
Ж.Боден, Дж.Локк, Т.Мор, Т.Кампонелла).
6. Відродження цінностей античної культури .
7. Геліоцентризм та вчення про безкінечність Всесвіту в працях
природодослідників.
8. Процеси секуляризації та індивідуалізації людини як провідні
тенденції філософії Ренесансу.
9. Натурфілософські погляди мислителів Відродження.

Семінар 3: «Філософія Нового часу та Просвітництва. Німецька

класична філософія».
1. Соціокультурні передумови формування філософії Нового часу.

Новий час - це час віри в доцільність, сенс суспільного розвитку,

історичного процесу, в об'єктивний закономірний характер суспільного
розвитку, підлеглого логічної схемою. Основа доцільності та
цілеспрямованості - це розум.
Основні проблеми філософії Нового часу:
1. зв'язок людської свідомості з соціокультурним середовищем
2. співучасть людської свідомості в змінах історичного процесу
3. автономізація філософії історії як особливої ??області знання
Філософи цього періоду ототожнювали себе з освіченими класами
освіченої Європи. Соціальні низи були пасивним об'єктом впливу
філософів.
Завдання філософії:
1. з'ясування, а потім пояснення людям їх природної здатності до пізнання,
а, отже, і до підкорення природи
2. вироблення методів пізнання загальних підстав пізнавального процесу
3. ліквідація неуцтва і абскурантізма (ворожого ставлення до науки)
4. ліквідація соціальної несправедливості, бідності і тиранії

Передумови для формування філософії нового часу пов'язані з

перенесенням інтересу мислителів з проблем схоластики і теології на
проблеми натур філософії. У той же період мають місце спроби філософії
заново обгрунтувати природознавство, з'єднавши експеримент і роздуми як
основу теоретичного методу. У 17 столітті інтерес філософії був
спрямований на питання пізнання - Ф. Бекон розвивав вчення про індукції,
Декарт поняття методу в філософії.
 На першому плані проблеми гносеології. Два основних напрямки
філософії:
1. Емпіризм - напрям у теорії пізнання яке визнає чуттєвий досвід як єдине
джерело знань.
а) ідеалістичний (Беркін, Юм) Емпіричний досвід - сукупність відчуттів і
уявлень, величина світу = величині досвіду.
б) матеріалістичний (Бекон, Гобсс) - джерело чуттєвого досвіду ім.
зовнішній світ.
2. Раціоналізм (лат. Розумний) висуває на перший план логічне підставу
науки, визнає розум джерелом пізнання і критерієм його істинності.

2. Філософія Ф.Бекона.
Френсіс Бейкон був англійським філософом, науковцем і державним діячем, який
жив у XVI-XVII століттях. Він відомий своїми працями, які сприяли становленню
емпіричного методу в науці та філософії. Основні ідеї філософії Френсіса Бейкона
включають:

1. Нове обґрунтування наукового методу: Бейкон розвинув та вдосконалив

науковий метод, відомий як "індукція". Він наголошував на необхідності
збирати спостереження та факти, а потім на основі цих даних виводити
загальні закони і принципи.
2. Відхід від апріорних уявлень: Бейкон виступав проти традиційної
філософської практики, яка базувалася на апріорних уявленнях та логіці, і
наголошував на необхідності вивчення природи і збору конкретних даних.
3. Емпіричний підхід: Бейкон підкреслював важливість спостереження,
експериментів та доказової підтримки для розвитку науки.
4. "Захоплення природою": Він закликав науковців вивчати природу, а не
просто вивчати тексти і авторитети минулих філософів.
5. Роль технології: Бейкон вірив у важливість технологічного розвитку та
застосування наукових відкриттів для покращення життя людей.

Філософія Френсіса Бейкона мала значний вплив на подальший розвиток науки та

методології досліджень і стала фундаментом для емпіричного підходу до знань.

3. Проблеми буття і субстанції.(Р.Декарт, Б.Б.Спіноза, Г.Лейбніц).

Проблеми буття і субстанції в історії філософії розглядалися в різних контекстах та
підходилися різними філософами. Троє філософів, які внесли важливий внесок в це
питання, це Рене Декарт, Барух Спіноза та Готфрід Вільгельм Лейбніц.

1. Рене Декарт (1596-1650):

 Декарт був відомий своєю дуалістичною філософією. Він вважав, що
світ складається з двох окремих субстанцій: рез extensa (речовина) і
рез когитанс (розум). Він розглядав речовину як матеріальну
субстанцію, а розум як духовну субстанцію. Декарт вірив, що ці дві
субстанції існують незалежно одна від одної.
2. Барух Спіноза (1632-1677):
 Спіноза був пантеїстом і вважав, що єдиний субстанція - Бог, і всі речі
існують як вияви цієї єдиної субстанції. Він відкидав ідею поділу між
речовиною і розумом, і вважав, що все, що існує, є різними аспектами
Бога.
3. Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716):
 Лейбніц впровадив поняття "монад", що є основними одиницями
реальності. Він вважав, що кожна монада має свою внутрішню
субстанцію, і всі монади взаємодіють одна з одною через
предвідомлену гармонію. Лейбніц також висував ідею, що Бог є
найвищою монадою.

Ці три філософи різними способами підходили до питання про субстанцію та буття.

Декарт розділяв буття на матеріальну і духовну субстанції, Спіноза вбачав усе як
вияви єдиної субстанції (Бога), а Лейбніц впроваджував поняття монад як основних
одиниць реальності. Ці різні підходи відображають складність та глибину проблеми
буття та субстанції у філософії.

4. Сенсуалістична концепція Дж.Локка.

Дж. Локк - автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus - відчуття).
Сенсуалізм - філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання
відчуття..
Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні
та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об'єктивними, такими, що від
людини, її відчуттів не залежать. Вторинні якості - суб'єктивні, тобто такі,
що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших
органів відчуття, а саме: тепло тощо.
Вчення про досвідне походження ідей. Досвід зовнішній і внутрішній. Всі
ідеї і принципи, всі знання, що містяться в душі людини, вона здобуває
власним досвідом. "На досвіді ґрунтується все наше знання, від нього воно
врешті-решт походить". Така позиція свідчить про емпіризм Дж. Локка.
Досвід у найбільш загальному вигляді є усім, що діє на свідомість людини і
засвоюється нею протягом життя. На перших етапах цього життя, у момент
 народження людини, її душа є порожньою, вільною від будь-яких ідей або
принципів, і лише поступово-досвід заповнює це "порожнє місце". Душа на
час народження людини нагадує чистий аркуш паперу або чисту дошку.
Уявлення про душу людини як про чистий аркуш паперу є логічним
наслідком критики раціоналістичної теорії вроджених ідей. Згідно з цим
уявленням душа не може мати у собі якихось позадосвідних знань.

5. Суб’єктивно-ідеалістичний підхід Дж. Берклі та Д.Юма.

Суб'єктивно-ідеалістичний підхід Джорджа Берклі (George Berkeley) і Девіда Юма

(David Hume) представляє собою важливий аспект філософської думки, який
підкреслює роль свідомості і сприйняття в процесі формування знань та ставить під
сумнів об'єктивність зовнішнього світу. Ці два філософи розвивали свої ідеї в різний
час і у своїх власних роботах, і їхні підходи мають свої відмінності:

Джордж Берклі (1685-1753):

1. Ідеалізм: Берклі був відомий своєю філософією ідеалізму, яка стверджувала,

що реальність існує лише в свідомості. Він висував тезу "esse est percipi", що
означає "бути – це бути сприйнятим". Іншими словами, об'єкти існують лише
тоді, коли їх сприймають чи мислять про них. Зовнішні об'єкти, за Берклі, є
лише сукупністю відчуттів.
2. Відхід від матеріалізму: Берклі заперечував існування матеріального світу, він
вірив, що матерія є лише ідеєю в розумі Бога. Він вважав, що реальність існує
завдяки сприйняттю.

Девід Юм (1711-1776):

1. Скептицизм і емпіризм: Девід Юм був скептиком щодо можливості отримати

надійне знання про зовнішні об'єкти. Він висував ідеї емпіризму,
аргументуючи, що всі наші знання базуються на відчуттях і спостереженнях, і
навіть поняття причинності є результатом звичайних зв'язків між подіями в
часі та просторі.
2. Відсутність самостійних ідей: Юм заперечував існування апріорних чи
незалежних від досвіду ідей. Він вважав, що всі наші ідеї виникають зі
спостережень і асоціацій між ними.

Важливо відзначити, що, незважаючи на схожість в певних аспектах їхніх

філософських підходів, Берклі та Юм висували свої власні концепції і підходи до
проблем суб'єктивізму та ролі свідомості у процесі пізнання світу.
6. Філософські погляди Б.Паскаля.
Блез Паскаль (1623-1662) був видатним французьким математиком, фізиком,
інженером і філософом. Його філософські погляди виражалися через його
релігійну і духовну переконаність, а також через його роздуми про природу
людини та відношення між вірою і розумом. Основні аспекти філософських
поглядів Блеза Паскаля включають наступне:

1. Релігійна віра: Паскаль був вірним католиком і відданим християнським

містичним переконанням. Він вважав, що віра в Бога є основною для
людини і незважаючи на відсутність беззаперечних доказів існування Бога,
вона має віриці віддавати своє серце та розум. Його відома "Апологія" є
важливим твором, в якому він виражав свою віру та підкреслював
важливість релігійного досвіду.
2. Відношення між вірою і розумом: Паскаль вважав, що розум і віра не є
взаємовиключаючими. Він висловив ідею, відому як "Двійство", яка
стверджує, що існує два способи досягнення знань і розуміння - через розум
(науку) і через віру (релігію). Він писав про те, що людина може досягнути
дійсного щастя тільки через віру в Бога.
3. Відношення до природи людини: Паскаль розглядав людину як сутність,
що стоїть між нічимністю і величчю. Він писав про безперервний пошук
людиною щастя і істини, які можуть бути знайдені тільки в Бозі.
4. Спокуса і гріх: Паскаль розвивав ідею про внутрішній конфлікт людини між
її спокусою і духовними потребами. Він стверджував, що людина має
боротися зі спокусами та гріхами і намагатися знайти рішення у вірі.
5. Мораль і етика: Паскаль вірив у необхідність віри в Бога для встановлення
моралі і етики в житті людини. Він підкреслював важливість релігійних
цінностей у визначенні правильної поведінки та моральних норм.

Паскаль розглядав віру як важливий елемент людського існування і сприймав

філософію як інструмент для підтримки віри, а не її заміну. Його філософські
погляди сильно вплинули на розвиток релігійної філософії та теології.

7. Проблема людини та нові соціальні ідеали в епоху Просвітництва.

8. Філософські погляди Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля.

Філософія ідеалізму була одним із основних напрямків німецької філософії в кінці

18-го і на початку 19-го століття, і вона включала в себе думки таких видатних
філософів, як Іммануїл Кант, Йоганн Готтліб Фіхте, Фрідріх Шеллінг і Георг Вільгельм
Фрідріх Гегель. Ось короткий огляд їхніх філософських поглядів:
 1. Іммануїл Кант (1724-1804):
 Кантіанський ідеалізм: Кант створив критичну філософію, у якій він
наголошував на ролі розуму та моралі. Він розділив реальність на
"явища" (феномени) і "речі в собі" (номені), стверджуючи, що ми
можемо знати тільки явища, які створюються нашим розумом.
 Обов'язок і категоричний імператив: Кант розвинув етику, яка
базується на ідеї обов'язку і морального закону. Його категоричний
імператив вимагає, щоб дії були справедливими і узгодженими з
загальними принципами.
2. Йоганн Готтліб Фіхте (1762-1814):
 Абсолютний ідеалізм: Фіхте розвивав ідеї ідеалізму та суб'єктивізму,
вважаючи, що суб'єкт створює світ навколо себе шляхом акту
свідомості.
 Самопізнання та розвиток особистості: Він вважав, що процес
самопізнання важливий для розвитку особистості і для досягнення
внутрішнього гармонійного стану.
3. Фрідріх Шеллінг (1775-1854):
 Систематичний ідеалізм: Шеллінг висував ідеї єдиного абсолютного
принципу, який лежить в основі всього існуючого. Він розвивав ідеї
єдиного абсолютного розуму або "абсолютної ідеї".
 Поняття світлосили: Шеллінг вводив поняття "світлосили", що є
принципом єдності духу та природи.
4. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831):
 Об'єктивний ідеалізм: Гегель розвивав ідеї діалектичного процесу та
єдиного духу, що проявляється в розвитку історії та суспільства. Він
вважав, що історія є процесом самопізнання духу.
 Діалектика і система: Гегель використовував діалектичний метод для
аналізу суперечностей та розв'язання конфліктів у філософії і
суспільстві. Його філософія була систематичною і включала різні
сфери знань.

9.Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

Людвіг Андреас Фейербах (1804-1872) - німецький філософ-матеріаліст, атеїст. Його
матеріалістична філософія стала запереченням класичного німецького ідеалізму,
залишившись, однак в рамках старої історичної форми матеріалізму (метафізичний
матеріалізм). Філософія Фейербаха дуже вплинула на формування поглядів К. Маркса
і Ф. Енгельса, ставши одним з теоретичних джерел марксизму.

Людвіг Фейербах - син відомого адвоката, після закінчення гімназії вчився на

теологічному факультеті Гейдсльбергського університету. Незадоволений
догматичним характером викладання, переїжджає у Берлін, де слухає лекції Гегеля. В
дусі гегелівського ідеалізму пише і захищає в Ерлангенському університеті
дисертацію "Про єдиний, загальний і нескінченний розум". За книгу "Думки про
смерть і безсмертя", де заперечував безсмертя душі, відсторонений від викладання. З
1836 року жив у селі Брукберг, де його дружина була співвласницею невеликої
порцелянової фабрики. Після смерті дружини переселився в Рехенберг і останні роки
життя провів у жорстокій нужді. Основні роботи: "До критики філософії Гегеля",
"Сутність християнства", "Попередні тези до реформи філософії", "Основні
положення філософії майбутнього".

Головним предметом своєї філософії Фейербах вважає людину (звідси антропологічна

напруженість його філософії). "Нова філософія, - пише він, перетворює людину,
включаючи і природу як базис людини, у єдиний універсальний і вищий предмет
філософії, перетворюючи, таким чином, антропологію, в тому числі і фізіологію, в
універсальну науку". Людина персоніфікує єдність буття і мислення, тому що є
одночасно і матеріальним об'єктом і мислячим суб'єктом. Антропологізм Фейербаха
грунтується на біологічній, а не на соціальній трактовці людини.

Матеріалістичний і атеїстичний світогляд Л. Фейербаха проявився в його критиці

ідеалістичної філософії і релігії. Філософ проаналізував гносеологічні, соціальні і
психологічні причини релігійного світогляду, вважаючи психологічні причини
головними. "Людина, - пише Фейербах, - вірить у богів не тільки тому, що в неї є
фантазія і почуття, але також і тому, що в неї є прагнення бути щасливою. Вона вірить
у блаженну істоту не тільки тому, що вона має уявлення про блаженство, але і тому,
що вона сама хоче бути блаженною; вона вірить у довершену істоту тому, що вона
сама не бажає вмерти". Таким чином, за твердженням Фейербаха не бог створив
людину, а людина - бога; у релігії мінливим образом відбита сутність людини.

Критикуючи ідеалізм Гегеля, Фейербах не сприйняв діалектичні ідеї німецької

класичної філософії і залишився на позиції старого механістичного матеріалізму.
Нова форма матеріалізму була створена основоположниками марксизму.

Семінар 4: «Традиції та особливості розвитку філософської думки в

Україні. Сучасний стан української філософської думки».

1. Українська філософія як органічна складова української духовної

культури. Особливості української філософії.
2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі.
3. Університетська філософія в України ХІХ ст. Філософські ідеї в
українській літературі та громадсько– політичних рухах.
4. Сутність філософії П.Юркевича та її вплив на формування релігійно-
філософської школи в Україні.
5. Українська філософія в діаспорі.
6. Філософія Києво-Могилянської академії та її роль у розвитку духовної
культури слов’янських народів.
7. Філософські погляди Г. Сковороди та Ф.Прокоповича.
8. Філософські погляди М.Бердяєва та В.Соловйова.

Семінар 5: «Сучасна філософія».

1. Філософія як епістемологія: позитивізм, неопозитивізм.

2. Філософія за межами науки: фрейдизм, ніцшеанство, екзистенціалізм,
персоналізм.
3. Психодинамічні, біхевіористські та когнітивні концепції особистості.
4. Релігійна філософія: неотомізм.
5. Чинники, які сприяли збереженню релігії в сучасному світі.
6. Порівняння вихідних ідей класичної та неокласичної філософії.
7. Особливості філософії марксизму та прагматизму.

Семінар 6: «Проблеми онтології. Проблеми гносеології».

1. Базові категорії онтології. Зміст онтологічної проблематики.

2. Два принципово відмінних статуси буттєвих процесів: буття духовного і
буття матеріального; визначальні категорії цих видів буття.
3. Проблема істини і критеріїв достовірності знань у філософській рефлексії.
Заблудження та його причини.
4. Рівні та форми пізнавальної діяльності.
5. Методи, які використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях.
6. Відношення філософських течій до питання пізнання світу.
7. Співвідношення об’єктивної, відносної та абсолютної істини.

Семінар 7: «Проблеми антропології».

1.Проблема людини у філософії.

2.Сенс життя як функція людського буття.
3.Співвідношення необхідності свободи і відповідальності в діяльності
особистості.
4.Роль і місце людини в історичному процесі.
5.Загальна характеристика основних гілок сучаної філософської
антропології (біологічна, Семі
6.Психоаналітична концепція сутності людини З.Фрейда.
7.Структура особистості в теорії К.Юнга.
8.Волюнтаризм та фаталізм як напрямки суспільного розвитку

Семінар 8: «Релігія як різновид світогляду, її осмислення в

релігієзнавстві. Родоплемінні культи. Національні релігії».

1. Предмет та структура курсу “релігієзнавство”.

2. Концепції походження релігії (теологічні, містичні, наукові).
3. Функції та роль релігії в житті суспільства.
4. Релігія як сфера духовної культури людства..
5. Еволюція релігії.
6. Загальна характеристика первісних релігійних вірувань:
А) магія
Б) анімізм
В) фетишизм
Г) тотемізм
Д) землеробський культ
Е) шаманізм
7. Ранні та пізні національні релігії

Питання до самостійної роботи з філософії

СР 1: «Предмет і система філософії»

1. Історичні форми світогляду.
2. Функції філософії.
3. Методологічні засади курсу.
СР 2: «Філософія Стародавнього світу»
1. Неортодоксальні школи індійської філософії (буддизм, джайнізм,
чарвака-локаята).
2. Китайські політико-філософські школи: моїзм і легізм.
3. Китайська метафізична школа – даосизм.
4. Стихійний матеріалізм мілетської школи.
5. Ідеалізм італійської школи.
6. Погляди Емпедокла.
7. Сенека Епіктет Марк Аврелій. Їх гуманістичні та космополітичні погляди.
СР 3: «Філософія Середніх віків та доби Відродження»
1. Проблема співвідношення віри та свідомості в трактовці двох опозиційних
груп: «духовної групи Августина» та «духовної групи Тертуліана».
2. Відродження цінностей античної культури .
3. Процеси секуляризації та індивідуалізації людини як провідні
тенденції філософії Ренесансу.
СР 4: «Філософія Нового часу та Просвітництва.
Німецька класична філософія»
1. Соціокультурні передумови формування філософії Нового часу.
2. Суб’єктивно-ідеалістичний підхід Дж. Берклі як межова форма
онтологічного обґрунтування емпіризму.
3. 3. Епоха Просвітництва та формування національних традицій
філософствування.
4. Ф. Шеллінг.
5. Філософія природи.
6. Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

СР 5: «Українська філософія»
1. Українська філософська думка XI-XII cт.
2. Сутність філософії П.Юркевича та її вплив на формування релігійно-
філософської школи в Україні.
3. Українська філософія в діаспорі.
СР 6: «Сучасна філософія»
1. Концепції особистості та її світоглядні обрії.
2. Релігійна філософія: неотомізм.
3. Чинники, які сприяли збереженню релігії в сучасному світі.
СР 7: «Проблеми онтології»
1. Зміст онтологічної проблематики.
2. Поняття «система», «комплекс», «елемент», структура.
3. Проблема єдності та розманітності форм буття.
СР 8: «Проблеми гносеології»
1. Відношення філософських течій до питання пізнання світу.
2. Моделі розвитку науки та критерії наукового прогресу.
3. Мотиви і форми дослідницької діяльності.
СР 9: «Проблеми антропології»
1. Ціннісні орієнтири індивіда та їх роль для суспільства.
2. Волюнтаризм та фаталізм як напрямки суспільного розвитку.
3. Базисна роль людини та особистості.

СР 10: «Релігія як різновид світогляду»

1. Методологічні засади курсу.
2. Релігія як сфера духовної культури людства.
3. Особливості духовної культури.