МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
Навчально-науковий інститут
«Юридичний інститут ДВНЗ «Київський національний економічний
університет імені Вадима Гетьмана»
Римське приватне право та юридична фразеологія

Реферат на тему:
«Особисті та майнові відносини між подружжям»

ЗМІСТ

ВСТУП
Розділ 1. Поняття шлюбу.

1.1 Види шлюбу.

 1.2 Фактичні шлюбні відносини

Розділ 2. Правовідносини між подружжям

2.1 Особисті права

2.2 Майнові відносини

2.3 Придане

2.4 Подарунок

Висновок

ВСТУП
Шлюб па перший погляд, це поняття легко зрозуміти. Зрештою, неможливо уявити
нормальне суспільство без цієї концепції. Вони мають минуле, сьогодення та
майбутнє. Сьогодні актуальність проблем шлюбу є загальною.
 Шлюб відноситься до моногамного біологічного союзу, що складається з чоловіка
і жінки, який має на меті створити сім'ю, або іншими словами, сімейний союз, що
складається з жінки та чоловіка, і зареєстрований у національному органі реєстрації
актів цивільного стану.

Оскільки сучасне законодавство про шлюби в європейських країнах в основному

ґрунтується на розумінні правової спорідненості, дослідження особливостей
римського шлюбу є актуальним і сьогодні. Крім того, "Сімейний кодекс України"
включає класифікаційні засоби римського приватного права.

Розділ 1. Поняття шлюбу.

Розвиток шлюбних відносин у Стародавньому Римі пов’язаний з історичними
умовами, в яких розвивалися римське суспільство та римська сім’я. Шлюбні
відносини як соціальний інститут були чітко врегульовані в римському приватному
праві. Римські юристи досить ідеалістично визначали шлюб. Зокрема, в ІІІ ст. н.е.
Модестін визначав шлюб як «союз чоловіка й жінки, спільність всього життя через
єднання божественного і людського прав». Визначення Модестина чітко вказує на
істотні елементи римського шлюбу.

Науковці по-різному перекладають та тлумачать Модестина. українські вчені-

романісти О.А. Підопригора, Є.О. Харитонов перекладали сентенцію Модестина
так: шлюбом є союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, єднання
божественного і людського права. Наведені тлумачення та варіанти перекладу
відображають суб’єктивні уявлення вчених щодо правового та ціннісного змісту
визначення шлюбу за Модестином і в деяких частинах збігаються. При цьому
необхідно пам’ятати, що сутність поняття шлюбу змінюється залежно від
конкретного історичного періоду, рівня розвитку права та системи цінностей,
зокрема, зміст шлюбу буде різним у часи Модестина, на момент створення Дигест
Юстиніана і в християнській доктрині. Варто зазначити, що визначення шлюбу
було сформульоване Модестином із навчальною метою – охарактеризувати дійсний
римський шлюб, а не бажаний чи такий, який відображав християнські погляди.

1.1 Види шлюбу.

Римське право розрізняло (аж до часів Юстиніана):

1) законний римський шлюб, тобто шлюб між особами, які володіли правом jus
conubii -між громадянами;
2) шлюб між особами, які цим правом не володіли - між перегринами.

У свою чергу римський законний шлюб історично поділявся на два види: cum manu
- з повною владою чоловіка над жінкою і sine manu - шлюб без чоловічої влади.
Відомий ще один різновид римського шлюбу, але вже незаконного - це так званий
конкубінат.

А тепер детальніше про види шлюбу:

1) «законний римський шлюб» («matrimonium iustum») – для тих, хто має jus conubii
– право вступати в повноцінний, визнаний законом шлюб, що породжує для всіх
членів сім’ї рівні і передбачені законами вигоди і наслідки. Такий шлюб укладався
виключно між римськими громадянами, які мали відповідний обсяг правоздатності,
з дотриманням усіх вимог закону. Діти, народжені в такому шлюбі, набували
статусу римського громадянина;

2) «незаконний римський шлюб» («matrimonium non justum») – тобто такий, що

укладався між особами, які не мали римського громадянства (між перегринами та
іншими вільними, які права на законний шлюб не мали). Такий шлюб не давав
чоловікові patria potestas (батьківської влади) та інших цивільних прав, пов’язаних
із перебуванням у римському законному шлюбі (наприклад, права на емансипацію).
Таким чином, слід констатувати, що право вступати у той чи інший вид римського
шлюбу залежало від наявності або відсутності римського громадянства. При цьому
особам, які вступили у «законний римський шлюб», надавався більший обсяг
цивільних прав. Таке положення можна розглядати як спосіб захисту прав та
законних інтересів римських громадян шляхом надання їм більш привілейованого
становища. Було заборонено укладати шлюби між римським громадянином, з однієї
сторони, та перегрином (латином, вільновідпущенником, колоном) – з іншої.
Перегрини укладали шлюб між собою за нормами «свого національного права»,
однак такі шлюби правових наслідків не породжували, а діти, народжені у такому
шлюбі, не могли набути статусу громадянина.
Укладення шлюбу з чоловічою владою (cum manu) мало наслідком встановлення
влади чоловіка над дружиною ( тапus таritі ). Розрізняється влада чоловіка над
жінкою, над дітьми, над рабам. Вступ у такий шлюб неминуче означав сарitis
dетinutiо дружини: якщо до шлюбу дружина була persona sui iuris (незалежна
персона), то після вступу в шлюб cum manu вона ставала persona alieni iuris(особа
чужого права). Жінка підпадала повністю чи залежала від свого чоловіка або pater
familias, якщо чоловік сам перебував під владою батька. Вона мала становище
доньки батьків свого чоловіка, позбавляючись агнатських зв'язків зі своїми
близькими родичами. Влада чоловіка була первісно обмеженою, але поступово в
процесі розвитку господарського життя та на його підставі влада чоловіка була
певним чином обмежена, наприклад, було заборонено вбивати дружину, продавати
в кабалу тощо. Проте Закони XII таблиць давали можливість дружині уникнути
повної влади чоловіка над собою. Жінка, яка уклала шлюб без дотримання певних
формальностей, могла попередити виникнення повної влади чоловіка, залишаючи
дім на три доби наприкінці кожного шлюбного року. Цим вона зберігала свою
незалежність та переривала перебіг давності спільного життя 3 чоловіком. Згодом
влада чоловіка над дружиною послаблюється. Це пов'язуєтьсяіз розвитком
приватної власності та набуттям дружиною певних прав на сімейне майно, що
спричиняло її особисту незалежність від чоловіка. Поступово на зміну шлюбу cum
manu приходять новий шлюб без влади чоловіка - sine manu, який вже в класичний
період римського права остаточно витісняє шлюб з чоловічою владою. За своїми
принципами цей шлюб був повною протилежністю шлюбу cum manu. Вступ у
такий шлюб не тягнув за собою зміни правоздатності жінки. Вона або зберігала за
собою статус реrsопа sui juris (якщо мала його), або продовжувала підпадати під
владу батька. Отже, кровні зв'язки з попередньою сім'єю не переривалися, не
виникало й агнатське споріднення між жінкою та сім'єю чоловіка.

Чоловік за умов шлюбу («sine manu») не мав жодної влади над жінкою. Подружжя в
особистому відношенні вважалися рівноправними суб'єктами і хоч здебільшого
питання сімейного життя остаточно вирішував чоловік, його влада зовсім не була
подібною до cum manu. Із запровадженням шлюбу sine manu стався великий
переворот в історії римського сімейного права. Жінка виходить з-під влади
чоловіка і формально стає незалежною особою. Разом з тим важливо зазначити, що
запровадження цього шлюбу призвело й до негативних наслідків. Незалежність
жінки, свобода розлучень негативно вплинули на сімейно-моральні устої римського
суспільства. Август був змушений прийняти низку законодавчих актів з метою
зміцнення шлюбних відносин і припинення зловживань свободою розлучень для
чоловіків і жінок. Чоловіки не вважалися бездітними за наявності хоча б однієї
дитини. Жінки мусили мати не менше трьох, вільновідпущеники - не менше
чотирьох. Втім, ці заходи не принесли очікуваного успіху.

1.2 Фактичні шлюбні відносини

Поруч із законним римським шлюбом законом дозволялося постійне (не випадкове)
спільне проживанння чоловіка та жінки з наміром утворення сім'ї, яке називалося
конкубінатом. Для того, щоб створити римську сім'ю, громадяни повинні були
володіти jus connubi. Відсутність - у однієї із сторін jus connubi не давала права на
укладення шлюбу. Проте, якщо сторони все ж таки вступали у фактичні відносини
з наміром створити сім'ю, то виникає конкубінат - проміжне становище між
шлюбом і позашлюбним станом. Конкубінат не мав жодних правових наслідків.
Конкубінат — позашлюбне співжиття без постійної волі партнерів вести спільне
подружнє життя (affection maritalis) і без знаків поваги стосовно партнера по шлюбі
(honor matrimonii). Конкубінат став широко розповсюдженим явищем після
видання строгих законів Октавіана Августа про шлюб. Незважаючи на суспільне
значення і поширеність навіть у вищих колах, конкубінат не мав правових
наслідків: співмешканка (concubina) не розділяла суспільного становища
співмешканця (сопсиbinus), що поряд з конкубінатом міг бути одруженим, у той час
як конкубінат дружини являв собою подружню зраду (adulterium). При принципаті
правове поняття конкубінату було поширено на усі випадки, коли неможливий
шлюб (matrimonium), насамперед, через соціальну нерівність.

Конкубіна - це не дружина, вона не могла поділяти становище свого чоловіка. Діти,

народжені в конкубінаті, не набували імені та статусу свого батька, статусу
шлюбних дітей, на них не поширювалася батьківська влада, не мали права на
аліменти. Але ці діти відрізнялися від незаконнонароджених і називалися liberti
naturals (природні діти). Згодом був установлений порядок узаконення таких дітей.
Спочатку жінка в таких відносинах не набувала становища і соціального статусу
свого фактичного чоловіка, однак згодом ряд прав було визнано і за конкубіною.
Дитина, народжена такою жінкою, могла за бажанням її батька бути узаконеною і
набувати прав дитини, народженої у шлюбі.

Розділ 2. Правовідносини між подружжям

2.1 Особисті права

Укладення законного шлюбу тягне за собою взаємні права та обов'язки подружжя.
Нерівність подружжя в римському шлюбі було явною: на дружину покладались
вимоги обов'язкового характеру, а чоловік мав значні права у відношені жінки.
Особисті відносини подружжя знаходились в прямій залежності від форми
укладення шлюбу.

Відносини подружжя у шлюбі (cum manu) істотно відрізнялися від відносин у

шлюбі (sine manu). Це були два суттєво різні види шлюбних зв'язків.

Відносини подружжя у шлюбі з чоловічою владою. Жінка цілком

підпорядковувалася владі свого чоловіка. В особистому відношенні жінка підлягала
юридично необмеженому праву чоловіка, який міг піддавати її будь-яким
покаранням, витребувати її (як річ) назад, якщо вона самовільно залишала його дім,
продати в рабство, домагатись її від кожної третьої особи, навіть від родичів і проти
її волі, за допомогою віндикації. Так само як раби, діти і дружина були повністю
позбавлені правоздатності в галузі майнових відносин, а тому не могли самостійно
укладати цивільно-правові угоди і виступати в суді.

Широта правового свавілля чоловіка якоюсь мірою обмежувалася громадською

думкою. Захід покарання за провинність дружини визначала рада, що складалась з
родичів дружини. Однак жінка отримувала родове ім'я чоловіка і розділяла його
громадянське становище, місце проживання чоловіка було обов'язковим для неї,
вона потрапляла у число спадкоємців після смерті чоловіка нарівні з дітьми.

Правові відносини між матір'ю та її дітьми також існували (хоча мати ніякої влади
над дітьми не мала) і повністю залежали від форми шлюбу.

При шлюбі з чоловічою владою мати поділяла стан своїх дітей, знаходилася (як і її
діти) під владою чоловіка чи його домовладики. Нарівні з дітьми вона спадкувала
після смерті чоловіка, діти — після смерті матері. Як агнати дорослі сини
здійснювали опіку над матір'ю після смерті чоловіка.

Зовсім інакше складаються відносини між жінкою і чоловіком у шлюбі sine manu.
Укладання шлюбу зіпе тапи не впливало на правоздатність і дієздатність жінки.
Якщо вона була під владою свого раtеr fатіlіаs, тобто особою чужого права (реrsоnа
аlieni juris ), це її становище зберігалось і після шлюбу, а якщо не була під владою
свого раtеr fатіlіаs, залишалася незалежною. Влада чоловіка на неї не
поширювалася. Втім, у деяких внутрішніх сімейних взаєминах верховенство
чоловіка зберігалося (наприклад, вирішення питання вибору місця проживання
сім'ї, способів і методів виховання дітей тощо).

У шлюбі sine manu принцип підлеглості жінки чоловіку поступається місцем

принципу рівності:

• подружжя було зобов'язане допомагати і поважати одне одного, а також

утримуватися від будь-яких дій, які загрожували їхньому союзу;

• жінка мала ім'я чоловіка;

• жінка мала одне місце проживання з чоловіком, поділяла його громадянське

становище;

• чоловік повинен був утримувати жінку;

• чоловік був захисником жінки та її представником в суді;

• між подружжям не допускалися штрафні позови;

• чоловік мав право вимагати від жінки ведення домашнього господарства.

Щоправда, чоловік мав право вимагати повернення жінки від третіх осіб, які
утримували її проти волі, а також в разі незгоди між подружжям остаточне рішення
було за чоловіком.

2.2 Майнові відносини

В їх основі був принцип роздільності. Майно жінки і чоловіка становило зовсім
незалежні одна від одної маси. Усе, що жінка мала до шлюбу і що вона набула під
час шлюбу, належало їй, було її власністю, якою вона могла розпоряджатися і
користуватися, не питаючи на то згоди чоловіка. Чоловік та жінка могли вступати в
найрізноманітніші майнові відносини. Жінка могла доручити чоловікові управління
всім своїм майном. З цією метою між ними укладався договір доручення. Однак,
якщо стосовно якоїсь речі між подружжям виникав спір з питання власності, то
допускалася презумпція, що річ належить чоловікові, аж поки жінка не доведе, що
право власності на дану річ належить їй. І нарешті, подружжя не могло пред’являти
одне до одного інфамних позовів (принижуючих честь). У разі необхідності
подружжю надавалися аналогічні позови, які не тягнули за собою іnfamіа. До
майнових відносин подружжя відносять придане і подарунок.

2.3 Придане
Уже в стародавні часи склався звичай під час укладення шлюбу давати чоловіку
придане, яке має назву dos. Під приданим розуміли те майно, яке передавалося
чоловікові дружиною, її батьком або третьою особою (опікуном) на покриття
витрат по господарству, щоб полегшити труднощі молодої сім’ї. Отже, початкове
призначення приданого було допомогти чоловікові нести загальносімейні витрати.
Проте згодом’, крім цього призначення, придане певною мірою гарантувало від
необгрунтованих розлучень з боку жінки.

У римському праві придане має свою довгу історію. З самого початку воно
переходило назавжди у повну власність чоловіка. Придане не підлягало
поверненню родині жінки ні у випадку її смерті, ні навіть у випадку безпідставного
розлучення з боку чоловіка. Але оскільки розлучення траплялися зрідка, то питання
про, долю приданого ані в житті, ані в законодавстві не ставилося. Однак в період
пізньої республіки, коли панувала аморальність і, як наслідок, посилилися
розлучення, брак правового регламентування приданого створював неабиякі
труднощі. Постала потреба у будь-якому разі юридично забезпечити інтереси
подружжя. Найперше про це стали турбуватися самі зацікавлені особи. Жінка або її
родичі, укладаючи шлюб і встановлюючи придане, вимагали від чоловіка у формі
стипуляції гарантування того, що на випадок розлучення або смерті чоловіка
придане має повертатися дружині або її батькові. За передбачених у застереженні
умов жінка або батько одержували проти чоловіка або його спадкоємців суворий
позов.

Звичай подібних застережень закріпився настільки, що навіть тоді, коли воно було
випущено, вважалося несправедливим, коли чоловік, даючи жінці розлучення без
всякої на те причини, утримував придана. Виразником цієї несправедливості і тут
став претор, який почав давати жінці позов bone fidei. На підставі цього позову
були вироблені юриспруденцією найближчі норми класичного права про придане.
Головні положення цього права зводилися ось до чого. За загальним правилом
придане залишалося чоловікові, якщо шлюб припинявся внаслідок смерті дружини,
а в разі смерті чоловіка придане завжди поверталося дружині або їй разом з
батьком. Придане поверталося жінці й тоді, коли шлюб припинявся розлученням за
ініціативою чоловіка або з його вини. Проте, якщо жінка вимагала розлучення без
будь-якого приводу з боку чоловіка або якщо розлучення сталося внаслідок її
поведінки, придане залишалося чоловікові. Однак у всіх випадках, коли чоловік
мав повернути придане дружині, за певних умов він мав право на деякі
відрахування з нього для утримання дітей, які залишалися за ним.

2.4 Подарунок
Подарунок (donatio). Ще в Стародавньому Римі був звичай перед шлюбом робити
подарунки з боку родини чоловіка для створення економічної основи сім’ї.
Особливого значення вони набули після того, як виявилася інша – штрафна –
функція приданого (dos). Якщо жінка у випадку безпідставного розлучення з свого
боку ризикувала втратою приданого, то й чоловік у разі розлучення з його вини був
зобов’язаний повернути жінці придане (d o s) і віддати їй подарунок (donatio).

За звичаями Стародавнього Риму, подарунок треба було підносити до шлюбу. Будь-

яких правових норм, які б визначали правове становище подарунку, в цей час не
було. Навіть в епоху класичного права норми щодо подарунку не набули повного
розвитку. Лише законодавство останніх імператорів (Юстина, Юстиніана) надало
цьому інституту більш закінченого вигляду. Насамперед дозволялось в інтересах
рівності і справедливості в майнових відносинах між подружжям робити цей
подарунок і під час шлюбу. По-друге, батько чоловіка був зобов’язаний піднести
подарунок так само, як батько жінки давати придане. Вартість подарунку повинна
дорівнювати вартості приданого. Крім того, з метою найкращого захисту жінки
стосовно одержання подарунку на випадок розлучення з вини чоловіка була
встановлена заборона відчуження подарунку.

Так поступово складається римська система майнових відносин між подружжям.

Принцип юридичної роздільності майна аж ніяк не був перешкодою у міцних
шлюбах, проте гарантовано захищав і чоловіка, і жінку у шлюбах нетривких. Цей
принцип, який тепер визнаний небагатьма законодавствами, встановив основу
римської системи майнових відносин між подружжям.

Висновок
Тому, вивчивши римський шлюб та його типи, можна зробити висновок, що шлюб
у римському суспільстві вважається поєднанням чоловіка та жінки з важливим
соціальним значенням, що визначав правове положення дітей, народжених у цьому
союзі, майнові відносини між подружжям та їх спадкові права. Римське приватне
право знає кілька правових форм шлюбу та фактичних подружніх відносин - це
«cum manu» і «sine manu» та форми фактичного співжиття, найважливішою з яких
був конкубінат.

Список використаних джерел:

1) Підопригор О.А., Харитонов Є.О. Римське право : підруч. 2-ге вид. Київ :
Юрiнком Iнтер, 2009. 528 с.
2) Орач Є.М., Тищик Б.Й Основи римського приватного права: Навчальний
посібник - Львів: Ред.-вид. відділ Львів. ун-ту, 2000. - 238с.
3) Особисті та майнові відносини між подружжям
URL: https: //bookster.com.ua/osobysti-ta-mainovi-vidnosyny-mizh-podruzhzhiam/
 4) Овчатова-Редько А. Правові форми шлюбних відносин за римським
приватним правом. Актуальні проблеми держави і права : збірник
наукових праць. Одеса : Юридична література. 2007. Вип. 31. С. 261–267.

Словник латинських юридичних термінів.

Jus – право

Jus privatum – приватне право

Jus publicum – публічне право

Jus civile – цивільне право

Jus gentium – право народів

Jus praetorium – преторське право

Periculum est in mora – ризик випадкової загибелі речі несе сторона, що

припустилася прострочки

Dominis sentit periculum – власник несе ризик випадкової загибелі речі

Prior tempore – potior jure - перший в часі – сильніший в праві

Gaius est pater historiae juris Romani - Гай – батько історії римського права

Lex, leges – закон, закони

Senatusconsultum – постанова сенату

Mores maiorum – звичаї предків

Commentarii pontificum – коментарі священнослужителів

Commentarii magistratuum – коментарі магістратів

Consuetudo – звичай

Praetor jus facere non potest - претор творити право не може

Dura lex, sed lex – суворий закон, але це закон

Respondere, cavere, agere – давати висновки, складати документи, виступати

в суді (три види діяльності юристів)

Corpus juris civilis – звід цивільних законів

Instrumentum vocale – знаряддя праці, що вміє говорити

Caput – суб’єкт права/ правоздатність

Status libertatis – статус свободи

Status civitatis – статус громадянства

Status familiae – сімейний статус

Capitis deminutio – зміни в статусі

Capitis deminutio maxima – найбільші зміни в статусі (зміни в статусі

свободи)

Capitis deminutio media – середні зміни в статусі (зміни в статусі

громадянства)

Capitis deminutio minima – найменші зміни в статусі (зміни в сімейному

статусі)

Persona sui juris - особа свого права

Persona alieni juris - особа чужого права

Jus conubii – право вступати в шлюб з римською громадянкою

Jus commercii - право торгувати

Infamia – ганьба, безчестя

Servi res sunt - раби є речами

Infantes - діти до 7 років

Impuberes – дівчата віком від 7 до 12 років, хлопці віком від 7 до 14 років.

Servus nullum caput habet – раб не правоздатний Familiae – сім’я

Matrimonium – шлюб

Matrimonium justum - законний римський шлюб

Cum manu – шлюб з чоловічою владою

Sine manu – шлюб без чоловічої влади

Dos – придане

Arrogatio – усиновлення осіб свого права

Adoptio – усиновлення осіб чужого права

Emancipatio - звільнення з-під батьківської влади

Tutela - опіка

Cura – піклування

Cognati – кровні родичі

Contubernium – контуберніум (сімейний союз рабів)

Mater semper est certa – мати завжди достеменно відома

Patria potestas – батьківська влада

Manus mariti – влада чоловіка (над дружиною)

Pater familias – глава сімейства (домовладика)

In jure - судова стадія, яка проходила у претора

In judicio – судова стадія, яка проходила в суді

Judicium publicum – публічний суд

Judicium privatum - суд в приватних справах

Litis contestatio – засвідчення спору

Actio in rem – речовий позов

Action in personam – особистий позов

Audiatur et altera pars! - хай буде вислухана і друга сторона!

Alibi – відсутність в момент вчинення злочину

Praesumptio juris – юридична презумпція

Actio in rem – речовий позов

Actio in personam – особистий позов

Res mancipi – манципні речі (ті, які вимагають спеціального обряду –

манципації, при передачі права власності на них)

Res nec mancipi – неманципні речі

Mancipatio – обряд (ритуал), який був обов’язковим при переході права

власності на особливо цінні речі (наприклад, земельні ділянки, раби, робоча

худоба)

Res corporales – тілесні речі

Res incorporales – безтілесні речі

Res mobiles – рухомі речі

Res nec mobiles - нерухомі речі

Res in commercio – речі, які заходяться в цивільному обігу

Res extra commerciо – речі, вилучені з цивільного обігу

Genus – рід

Species – індивідуально визначена річ (річ, визначена індивідуальними

ознаками)

Genus non perit - родова річ не гине (рід не гине)

Fructus - користь, плоди, фрукти

Fructus naturalis – природні плоди

Fructus civiles – цивільні плоди (доход, прибуток, проценти)

Possessio – володіння

Dominium, proprietas – власність

Jus possidenti – право володіння

Jus utendi – право користування

Jus abutendi – право розпорядження

Jus fruendi – право одержувати прибутки (плоди)

Jus vindicandi – право захищати

In jure cessio – уступка права

Ager publicus – державна власність на землю в Стародавньому Римі

Rei vindicatio – віндикаційний позов

Actio negatoria - негаторний позов

Usucapio – набуття права власності на річ за давністю володіння

Accessio – прирощення, приєднання речей

Specificatio – переробка речей

Praedium dominans – пануюча земельна ділянка

Iter – право проходу пішки чи проїзду верхи через чужу земельну ділянку

Via – право проїзду возом з вантажем

Actus – право прогону худоби і проїзду в легких візках

Aquaeductus – право водопроводу (право проводу води через чужу земельну

ділянку)

Aquaehaustus – право брати воду з водоймища, що знаходиться на чужій

земельній ділянці
Servitutes personarum – особисті сервітути

Usus – право користування чужою річчю без одержання прибутків від неї

Usufructus – право користування чужою річчю і одержання прибутків від неї

Habitatio – право користуватися чужим приміщенням

Superficies – право користування чужою землею для забудови

Jure in re aliena – права на чужі речі

Servitutes praediorum rusticorum – предіальні сільські сервітути

Servitutes praediorum urbanorum – предіальні міські сервітути

Superficies – суперфіцій

Emphyteusis – емфітевзис

Fiducia cum creditore – фідуціарна угода

Pignus – ручна застава

Hypoteca – іпотека

Peregrīni – чужестранцы

Persōna – лицо (физическое или юридическое)

Plena in re potestas – полное господство над вещью

Praetor – претор

Praetor urbānus – претор по справам римських громадян

Regula – правило

Servitus – сервитут

Solutio – виконання зобов`язання

Tacito locatio – автоматичне продовження договору на новий строк

Testamentum – заповіт

Tradicio – передача власності