Розділ ІІ. Виникнення міжнародного права.

2.1. Теорії виникнення міжнародного права.

В науці міжнародного права склалось чотири основні напрями, що датують період
його виникнення: 1) середньовіччя; 2) стародавній період; 3) поява в стародавній
період зародків міжнародного права (“передісторія” міжнародного права або
міжнародне “передправо”), з виникненням його системи в середньовіччі; 4)
первісний (племінний) період

1.Датування виникнення міжнародного права періодом Середньовіччя.

Першим і впродовж довгого часу найбільш авторитетним в науці напрямом був

той, що визначав його появу в середньовічній Європі. Різні його прихильники по-
різному датують появу міжнародного права - як початком, так і серединою, чи
кінцем середніх віків в залежності від висунутих ними передумов і каталізаторів
його появи (поява незалежних держав, принципу суверенітету, папства і єдиної
церковної організації, реформація, відродження та ін). В другій половині ХІХ –
початку ХХ ст. популярною в науці міжнародного права була ідея державного
суверенітету. Тому появу міжнародного права стали датувати тим періодом, коли
складалась сукупність суверенних держав. Деякі автори уточнювали, що мова йде
про християнські держави: “в основі появи міжнародного права, - вважав Де
Вішшер, - лежить ідея християнської спільноти”2. Багато вчених почали
відстоювати ідеї секуляризації міжнародного права і фактично виводили його
появу за релігійні межі. З’явилися апологети виникнення буржуазної держави і
відповідної державно-правової ідеології, як фактору становлення міжнародного
права Найбільш раннім етапом середньовіччя, яким датують появу міжнародного
права є ХІІІ ст.4 Часто при цьому вказують на такі критерії як поява ліг і союзів
торгівельних та портових міст, які сприяли посередницькому вирішенню спорів,
надавали торгівельні привілеї, вели війни, розвиток морського права і поява
перших морських кодексів (Родоські морські закони VІ – VІІІ ст., закони
італійського міста Амалфі Х ст., Consolato del Mare 1255 р. та ін.), створення
постійних армій, і навіть фактори Ренесансу і Реформації у розвитку сучасного
міжнародного права. Популярним критерієм виникнення міжнародного права для
європейських вчених другої половини ХІХ – ХХ століть було існування системи
міжнародного балансу сил: створення в міжнародних відносинах за допомогою
міжнародно-правового регулювання стану політичної рівноваги. Цей принцип
було сформульовано Вестфальським миром 1648 р., тому саме цей рік найчастіше
називають датою народження міжнародного права. Проте ця подія, що мала
безумовну вагу для розвитку європейської системи держав і права, що регулює їх
відносини, не може вважатись датою появи міжнародного права як такого (сучасні
вчені доходять висновку, що “через її історичну зрозумілість або внаслідок
західного етноцентризму (що більш ймовірно), подія, що визнається датою
народження міжнародного права, має важливість виключно для Європейського
континенту”5) Часто вчені висували як культурно-цивілізаційні та ідеологічні
критерії. "Сучасне міжнародне право – писав Ф.Мартенс, - є продуктом
культурного життя і правосвідомості народів європейської цивілізації"
Низка авторів вважала, що для появи міжнародного права необхідний певний
рівень культури держав і сповідання ними одних культурних цінностей. Такий
підхід був особливо характерним для представників російської дореволюційної
науки. Вони доходили висновку, що "ані цього права, ані культурного суспільства
держав, яким вони остаточно є в новий період історії, який починають звичайно з
ХVІ ст., не існувало в давні часи, коли держави були ізольовані і ворожі одна до
одної" Найважливішою умовою виникнення міжнародного права Ф.Мартенс
називав "усвідомлення народами своїх потреб, духовних і матеріальних,
задоволення яких вони не знаходять власними засобами, в межах своїх
територій".11 Ще одним критерієм появи міжнародного права в середньовіччі
(Х.Лаутерпахт, Е.Ніс та ін.) називали появу тоді доктрини чи науки міжнародного
права (італійська та іспанська школи), праць з його теорії Ф.Вітторіа, Д. Сотто, Б.
Айали, А.Джентілі, Ф.Суареса, Г.Гроція, ін. Загалом критерії появи міжнародного
права в середньовіччі зводяться до таких: 1) наявність певної кількості суверенних
держав; 2) знаходження держав на приблизно однаковому рівні культурного
розвитку, та усвідомлення ними цієї культурної єдності; 3) існування спільних
міжнародних інтересів; 4) усвідомлення державами необхідності врегулювання
своїх взаємовідносин нормами права. Розглянувши ці фактори можна дійти таких
висновків: по-перше, не всі вони є притаманними розвитку держав і міждержавних
відносин саме періоду середньовіччя, по-друге, не всі вони є необхідними умовами
для виникнення міжнародного права. Саме існування кількох незалежних одна від
одної держав є характерними і для давніх часів, при чому для констатації факту
існування між ними міжнародного права необов’язково, щоб ці держави мали всі
риси, властиві сучасним державам. Ще одним фактором, який нібито свідчить про
відсутність міжнародного права до Середньовіччя, називали часті війни, стан
постійної ворожості між народами тощо (Г.Мен, Ф.Ліст). Проте, по-перше,
існування війн між державами, насильства і агресії в міжнародних відносинах ще
не є підставою говорити про відсутність міжнародного права (чи його
неефективність). Сучасні ж дослідження (з другої половини ХХ ст.) доводять, що
постійний стан війни і ворожості між народами неможливий. Як внаслідок
фізичної, матеріальної, фінансової, економічної та ін. неможливості вести постійні
війни через їх велику затратність у цих сферах, так і внаслідок необхідності
співпраці між державами перш за все в економічній сфері. По-друге, правове
врегулювання питань ведення війни, статусу військовополонених, цивільного
населення, окупованої території та ін. в Стародавній Індії, Єгипті, Хетській
державі, Греції, Римі показують високий рівень розвитку цих інститутів. В ХХ ст.
П.Сорокін запропонував теорію флуктуації: “революції та війни є не чим іншим,
як логічними і фактичними наслідками виникнення дезінтеграції сталої системи
відносин”19. Такі війна об’єктивно не може бути постійною. П.Сорокін пропонує
на основі співставлення тривалості війни, чисельності населення країн,
чисельності їх армій, інтенсивності воєнних дій і т.і. порівняти війни античності,
середньовіччя і новітнього періоду (порівняння війни 1914 – 1918 р.р., з війнами
середніх віків, що продовжувались століттями, але полягали у декількох битвах, і з
війнами стародавньої Греції VI – II ст. до н.е., що супроводжувались різким
збільшенням розвитку наукової і філософської думки античності, – не на користь
сучасності). Щодо стародавнього Риму, дослідник доходить висновку що
“здатність римлян підтримувати Pax Romana за допомогою невеликих воєнних
операцій вражаюча. Pax Romana в межах величезної Римської імперії був,
безумовно, прекрасно організованим мирним співіснуванням.”20 Теорія
флуктуацій, виражаючи природу міжнародно-правових відносин, які розвиваються
часто “по колу” відбиває й особливості воєнно–мирних періодів історії.

2. Датування виникнення міжнародного права стародавнім періодом.

Другий напрям, який вивчає виникнення міжнародного права, з’явився пізніше і

його спричинили зокрема археологічні, етнографічні та історичні відкриття другої
половини ХІХ століття. Вони показали, що в стародавній період існувала
розвинена системи міжнародного спілкування на основі різноманітних правових
джерел (дипломатичних листів, договорів, різноманітних письмових правочинів та
ін.). Даний напрям датування появи міжнародного права полягав в тому, що ще в
стародавньому світі держави в своїх взаємовідносинах керувались правовими
нормами та інститутами, а отже дослідники, що його дотримувались, стояли на
позиціях існування міжнародного права в стародавній період. Проф. П.Казанський
вважав, що історію міжнародного права "можна починати з тих пір, коли
починається історія людських суспільств" Прихильники існування міжнародного
права в стародавній період базували свої аргументи на існуванні міжнародних
звичаїв, практиці укладання міжнародних договорів і т.ін., вказували й на
наявність інститутів міжнародного права. І справді, ретельний аналіз міжнародних
відносин в стародавньому світі показує, що між державами існували постійні
взаємні інтереси, які не лише об’єднували їх і сприяли розвиткові міждержавних
відносин, але й викликали до життя необхідні для їх врегулювання інститути
міжнародного права (такі, як статус послів, статус іноземців, відповідальність за
порушення угод, видача злочинців іншій державі, інститути права війни,
дипломатичного права, торгівельного права та ін.). Представники даного напряму
справедливо обстоюють можливість існування міжнародного права в інших, аніж
європейський, регіонах і епохах. Міжнародне право, як системне явище, не може
бути виведене з таких окремих категорій як культурна спільність, розвиток
певного географічного регіону чи релігійної системи. Його появу спричиняють
об’єктивні вимоги, фактори розвитку міжнародних відносин. Так, можна назвати
низку основних принципів і інститутів, які виникли у давні часи (наприклад, у
відносинах Стародавнього Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю, Греції) і залишились
властивими системі міжнародного права аж до теперішнього часу. Це свідчить, що
міжнародне право володіє характерними рисами і закономірностями, завдяки яким
воно існує і які впливають не лише на його подібність в усіх регіонах, а й часову
безперервність. Проте прихильники зародження і виникнення міжнародного права
в стародавній період висували практично ті ж самі критерії і передумови його
появи, що й його заперечники. Серед них вказували на існування міжнародного
суспільства з приблизно однаковим культурним і цивілізаційним рівнем розвитку,
наявність держав, наявність спільних інтересів в цих держав, усвідомлення ними
своєї незалежності і вимоги підкоритися у взаємовідносинах праву, наявність
писаних джерел міжнародного права, наявність міжнародних союзів держав,
вимоги торгівлі і економіки, вимоги міжнародного культурного обігу та ін. Дещо
осібно до інших теорій, стоїть марксистська теорія. Критерії, необхідні для появи
міжнародного права, виводились радянськими вченими з марксистської класової
теорії. Основними передумовами виникнення міжнародного права радянська
доктрина називала поділ первісного суспільства на антагоністичні класи – появу
класового суспільства та держави, як апарату класового примусу у такому
суспільстві: “Міжнародне право виникло одночасно з поділом суспільства на
класи і виникненням держав, тобто було результатом досягнення людством
певного рівня економічного, політичного і соціального розвитку.”29 Цього ж
висновку доходили і представники інших соціалістичних держав. Деякі радянські
вчені вказували й на інші крім появи класового суспільства та держав необхідні
для виникнення міжнародного права критерії, а саме: потребу врегулювати
міжнародні відносини на певному етапі їх розвитку, достатній рівень цих
відносин, усвідомлення державами необхідності в міжнародному праві. Питання
про виникнення міжнародного права в радянській доктрині вирішується досить
неоднозначно. З одного боку, її представники визнавали існування міжнародно-
правового регулювання міждержавних відносин, починаючи з стародавнього
періоду, а з іншого – вони наполягали на тому, що, “початок новому періоду в
становленні МП, перехідному періоду від передісторії до історії, поклала Велика
Жовтнева соціалістична революція.”35 Цим самим стверджувалось, що історія
міжнародного права починається після 1917 року, а отже до цього воно не існує.
Концепція "де суспільство, там і право" доводить існування міжнародного права в
давні часи. Основні принципи концепції: неподільність суспільства і права та якщо
є суспільство, повинно існувати і право. Згідно з основними положеннями цієї
теорії, “право не просто існує там, де існує суспільство, воно повинно там
існувати, оскільки право є необхідною умовою існування суспільства як такого,
необхідною умовою будь якої систематизованої форми взємовідносин.”36
Досліджуючи ближче стародавню епоху, можна дійти висновку, що тоді вже
міжнародне суспільство вимагало певних міжнародно-правових норм та
принципів для внормування своєї життєдіяльності. Про це свідчить велика
договірна і звичаєва база стародавнього світу. Це підтверджують і два
взаємодоповнюючі елементи даної концепції – право існує лише в суспільстві, та
не може бути суспільства держав без права. Концепція “ubi societas ibi jus” поклала
наукову основу для виникнення згаданої вище теорії про притаманність
міжнародного права будь – якій міжнародній спільноті.

3. Датування виникнення міжнародного права періодом європейського

Середньовіччя із визнанням окремих його зародків (міжнародного протоправа) в
стародавній період.
Третій напрям датування появи міжнародного права говорить про те, що певні
його зародки виникали в стародавні часи, які можна охарактеризувати як період
міжнародного передправа чи протоправа, проте воно (як система регулювання
міжнародних відносин) виникає в Середньовіччі. Даний напрям є об’єднуючим
щодо вищенаведених двох підходів. Проф. І.Лукашук найбільш влучно
сформулював суть цього напряму, як доктрину "передісторії міжнародного права":
"Міжнародне право, як і внутрішнє, виникає одночасно з державою… Міжнародне
право, як юридичний засіб регулювання міждержавних відносин знаходить
визнання в практиці держав лише в кінці середніх віків"37. Одні (А.Нусбаум)
вважали, що швидше слід говорити про існування в стародавній період
своєрідного зародкового міжнародного права, а у середньовіччі виникнення вже
нового, сучасного міжнародного права; інші (А.Фердрос) вважали, що взагалі
говорити про виникнення міжнародного права як такого можна лише з етапу
Середньовіччя, а в стародавній період існували лише окремі протоправові прояви,
неправові правила поведінки, які згодом лише увійдуть як юридичні норми до
системи міжнародного права. Критерієм виникнення міжнародного права
А.Нуссбаум називає укладання між державами міжнародних договорів, що дійсно
співпадає з періодом давніх часів. В даному випадку слід розрізняти укладання
писаного міжнародного договору як причину виникнення міжнародного права і як
свідчення його дії, існування. Якщо ж розглядати цей критерій у другому варіанті,
то укладання писаних міжнародних договорів було для дослідників міжнародного
права суттєвим аргументом на користь існування його зародків у стародавній
період. В той же час не можна, як це роблять деякі дослідники (“Поява письмових
кодексів співпадає для юристів з зародженням власне права”39), пов’язувати появу
права із виникненням писемності. Міжнародне право виникло і почало
розвиватись задовго до винайдення писемності. Відтак слід погодитись із
юристами – антропологами, які вважають, що “Писемність змінює характер права,
але не створює права, а є його формуючим елементом. Немає нічого дивного
втому, що “писемні” цивілізації не є обов’язково самими правовими. Іншим
критерієм появи міжнародного права вчені даного напряму вважали виникнення і
правотворчу діяльність держави. Цим пояснюється і їх позиція щодо ідеї
передісторії міжнародного права – в стародавній період держави лише почали
з’являтись, в класичному вигляді про держави можна говорити лише з періоду
розвиненого середньовіччя. Міжнародне право регулює відносини своїх суб’єктів
в усій їх сукупності; в стародавній же період окрім держав такими суб’єктами
були й інші утворення чи особи. “В давнину і в середньовіччі ще не існували
держави в сучасному розумінні. – писав Нгуен Куок Дінь, - ... Однак міжнародне
право слід розглядати перш за все як право “міжобщинне” або “міжгрупове”. Коли
це право застосовується щодо держав, воно розглядає їх як окремі і незалежні
“політичні співтовариства”. Але такі політичні співтовариства, хоч вони і не були
державами, існували вже в античні часи і в середні віки. Відповідно, ще в
суспільному середовищі античності і середньовіччя виникали мінімальні умови,
необхідні для появи міжнародного права.”42 В той же час, тоді існували
об’єктивні вимоги у правовому врегулюванні міжнародних відносин, на що і
наголошують представники даного напряму датування виникнення міжнародного
права. Основні досягнення вчених, котрі розглядали стародавній період як період
передісторії міжнародного права полягають у примиренні міжнародно - правового
позитивізму і нормативізму в царині історії міжнародного права із свідченнями
історії і міжнародно-правових джерел стародавнього періоду.
4. Датування виникнення міжнародного права первісним періодом
Четвертий напрям датування появи міжнародного права є відносно новим і
полягає в тому, що міжнародним правом керувались ще в міжплемінних
відносинах. В чомусь він пов’язаний із попереднім, оскільки його представники
розглядають в первісний період виникнення лише початків міжнародно-правового
регулювання і виникнення міжнародного права як такого в стародавні часи.
Наприкінці ХХ ст. він почав здобувати більше прихильників. Основним критерієм
такого датування є об’єктивна необхідність унормування тих відносин первісних
племен, які виходили за їх межі. Таким критерієм стало поняття “саморегуляції
первісного суспільства”. В основному спротив щодо цього напряму датування
виникнення міжнародного права викликало те його основне положення, що
міжнародне право виникає до появи держави з метою регулювання міжплемінних
відносин; іншим її положенням, що суперечило традиційній науці було визнання
можливості існування міжнародного права в неєвропейському середовищі. До
найбільш авторитетних юристів-міжнародників прибічників даного напряму
можна віднести В.Е.Грабаря: “З самого початку існувало одне тільки міжродове і
міжплемінне “право”... Все первісне “право” було міжродовим; в міжродовому
договорі містилися норми взаємної поведінки родів; в ньому надавалася взаємна
гостинність (hospitum), право зносин і торгівлі з юридичним захистом
(commercium), при більш тісних зносинах — право шлюбних зв’язків (conulium).
Закон (lex) в його первісному значенні був угодою, договором: inter pogulus lex
convenit. З утворенням римської держави jus gentium роздвоюється на jus gentium,
яке до цього було міжродовим, а стало внутрідержавним правом (jus Quiritium, jus
civile), і на власне jus gentium, яке виконувало ті ж функції, але тепер уже із
зовнішніми для об'єднаного Риму політичними утвореннями. Теорії, які
заперечують існування міжнародно-правових інститутів у давні часи, переносять
сучасні уявлення про міжнародно-правові принципи і інститути на ті, що існували
у стародавньому світі. Відсутність універсального міжнародного права та його
системи у давнину часто розглядається, як відсутність міжнародно-правового
регулювання взагалі у той час. Погляд на стародавні часи як період роз’єднаності
між суб’єктами міжнародних відносин випливає з недостатньої уваги до явища
природного права, яке було у той час важливим фактором поєднання держав.
Оскільки, з одного боку, консолідація європейських держав у "європейську
спільноту націй" на чолі з католицькою церквою відбувається саме в середні віки,
з іншого боку — в той же період починають формуватись у тому вигляді, в якому
вони є сьогодні, різні інститути й принципи міжнародного права, то й його появу
відносять саме до того періоду. Чи не першим виник критерій релігійний:
наявність єдиної церкви – необхідна умова появи міжнародного права. Найбільш
поширеними критеріями появи міжнародного права є етатичні: одночасне
існування багатьох держав, виникнення самостійних християнських держав
(критерій, близький релігійним концепціям), усвідомлення державами свого
суверенітету тощо. З появою і розвитком науки міжнародного права почали
з’являтися суто правові критерії для пояснення його виникнення: поява ідеї
рівності, ідеї права, усвідомленням державами необхідності підкоритися нормам
права задля національних і інтернаціональних інтересів, наявність юридичних
санкцій за порушення угод, визнання в правосвідомості необхідності
правопорядку, укладання між державами міжнародних договорів, наявність
писаних джерел міжнародного права. Для вчених ХІХ століття характерними були
культурно-цивілізаційні критерії, критерії культурної єдності держав як необхідні
для виникнення міжнародного права: відповідний культурний рівень, наявність
держав приблизно однакової могутності, спільність культури й інтересів держав,
відповідний рівень розвитку суспільної моральності. Часто висувались критерії
миролюбності держав: відсутність частих війн, стану ворожнечі між ними,
ворожого ставлення до іноземців. Загальний критерій – усвідомлення державами
своїх потреб, які можливо задовольнити лише за умови взаємних зносин – є
властивим практично всім дослідникам ХХ століття. З розвитком відносин між
державами, появою відповідних інституційних механізмів (загальних органів,
конференцій) вчені часто почали звертатися до критеріїв, що стосуються власне
міжнародних відносин. При цьому одні з них обмежувалися просто вимогою
наявності постійних зносин, інші вважали, що такі відносини повинні мати
високий рівень розвитку, без чого не можливе започаткування міжнародного
права. Радянська доктрина, запозичивши марксистський підхід, висунула критерій
появи антагоністичних класів, і розглядала історію міжнародного права
паралельно з розвитком і зміною формацій.
2.2. Передумови походження міжнародного права.
На початкових етапах розвитку людства економічна несамодостатність
державоподібних утворень і держав змушувала їх шукати на міжнародному рівні
задоволення своїх потреб і зав’язувати з цією метою відносини між собою.
Останні, окрім правил регулювання торгівлі та обміну, вимагали й низки супутніх
правових інститутів, які б уможливлювали міжнародне співробітництво. Саме
тому основною причиною появи міжнародного права стала необхідність
врегулювати та стабілізувати відносин між суверенними суспільними
утвореннями. Це досягалось шляхом міжнародно-правового регулювання, в
процесі якого з’являлись і проходили своє становлення необхідні для
врегулювання поточних торгівельних відносин інститути (інститути майбутніх
галузей торгівельного, посольського, морського права, права війни та права
міжнародних договорів та ін.) Необхідним елементом провадження міжнародних
відносин було ще на їх початковому етапі визнання їх учасниками один одного.
Тому і пізніше в стародавній період механізм правового врегулювання вступу
суб'єктів міжнародного права у відносини між собою (наприклад, інститут
визнання, одностороння пропозиція про укладання договору та ін.) мав багато
природно-правових рис, релігійне забарвлення тощо. Це пояснює походження
багатьох ритуалів і церемоній первісних племен, що супроводжували їхні контакти
з іншими групами. Пережитки цих ритуалів дійшли до нашого часу у формі
звичаїв ввічливості, гостинності, доброї поведінки та ін. Одним з таких звичаїв є
правило приносити подарунок, при вступі на територію іншої особи. Воно має
своє коріння в протоправовому звичаї, що існував ще з племінних часів, і полягав
в принесенні дарів представником одного племені іншому при вступі на його
територію. Вихід за межі власного соціуму вимагав врегулювання статусу
іноземців, як первинного елементу міжнародних відносин. Недоброзичливість чи
відверто негативне ставлення до іноземців, що існували в первісному суспільстві,
вступили в протиріччя з вимогами економічного та політичного розвитку
суспільних спільнот. Причини вступу стародавніх народів у відносини між собою
вимагали і відповідного забезпечення цих відносин; відтак, відправлення своїх
людей за кордон і прийняття іноземців було об'єктивним продовженням даної
цими народами згоди на взаємні відносини. Так, встановлення правового статусу
іноземців було одним із перших кроків на шляху до становлення міжнародного
права. З розвитком міжнародних відносин і збільшенням міграції виникає
необхідність врегулювання не лише особистого статусу іноземців але й статусу їх
майна. Це відбувається на етапі повного визнання за іноземцями певного (часто
більш сприятливого) статусу, і впливає на становлення низки інститутів
міжнародного приватного права. Виходячи з економічної доцільності даного
інституту, він передбачав надання сторонами – учасницями торгівельних відносин
взаємно сприятливого режиму для своїх офіційних представників та
максимального задоволення їхніх майнових інтересів. Врегулювання статусу
майна іноземців мало вплив і на становлення інституту міжнародної
відповідальності (зокрема за ушкодження чи знищення іноземного майна), яка, як
правило, носила колективний характер. Головною формою здійснення
міжнародних відносин спершу був обмін, торгівля, подарунки, данина та інші
види економічної взаємодії. Цим пояснюється і розвиток в першу чергу інститутів
торгівельного права, та інших правових інститутів, які також мали на меті
забезпечення торгівельних відносин. Основним же здобутком міжнародного права
стародавнього періоду, який перейшов до нього від вимог міжнародного
економічного обігу, є становлення принципу еквівалентності, правової взаємності
і відповідності дій однієї сторони діям іншої, котрі є властивими саме
торгівельним, обмінним відносинам. Він є ключовою ідеєю дипломатичного
листування правителів близькосхідного регіону. Питанню дотримання принципу
еквівалентності в міжнародних взаємовідносинах присвячено більшу частину
дипломатичного листування Тель–ель-Амарнського архіву. Обмін подарунками є
обов'язковим інститутом як з боку залежного правителя щодо його господаря, чи
просто керівника більш могутньої держави, так і навпаки. Взаємні відносини
базувались на своїх правилах взаємності: а) взаємна довіра; б) домовленість про
взаємну довіру чи недовіру іншим царям; в) дозвіл взаємоузгодженого контролю
та ін. Існування держав і державоподібних утворень на територіях з різною
економічною цінністю в умовах, коли чи не найпершу роль в становленні
стародавніх держав відігравали економічні інтереси, також вимагало правового
врегулювання статусу території. При вступі первісних утворень у
взаємовідносини, виникла необхідність у розмежуванні меж допустимого
втручання на територію один одного. Через це вже на перших етапах міжнародної
взаємодії виникають міжнародно-правові інститути встановлення, визнання, зміни
та режиму кордонів і статусу території. З подальшим розвитком міжнародних
відносин виникла необхідність у врегулюванні засобів їх здійснення: встановлення
статусу офіційних дипломатичних представників, розмежування їхніх функцій та
надання їм відповідного захисту. Першими інститутами, знаними ще на ранніх
етапах міжнародних відносин, були гостинність, гарантії безпеки дипломатам,
правила покровительства, а першим необхідним елементом міжнародних
відносин, який би їх уможливлював було визнання за офіційними представниками
іноземної сторони статусу особистої недоторканості. Вони генетично пов’язані з
інститутами статусу іноземців та гостинності, проте, мають самостійне
походження ще на етапі так званої “первісної дипломатії”. Чи не головним
аргументом заперечення міжнародного права стародавнього періоду було
твердження про переважання у той час відносин ворожості між народами,
переважання воєнних відносин перед мирними. Стан недовіри, ворожості між
різними народами і державами можна вивести швидше з релігійних, етичних,
ідеологічних, інших соціальних переконань стародавніх народів. Виходячи з
причин появи та функцій міжнародного права, швидше слід говорити не про
неможливість його існування внаслідок ідеології ворожості між різними
суспільними групами, а про його виникнення саме як засобу запобігання
конфліктів і первісної ворожості і уможливлення міжнародної взаємодії.
Внаслідок первісного негативного ставлення до іноземців і за умови крайньої
необхідності міжнародних економічних контактів з ними, міжнародне право
виникає для уможливлення таких контактів і запобігання міжнародних конфліктів.
Воно виникло у тому числі для подолання низки негативних чинників, що
існували у відносинах між первісними суспільними групами. Тут важливою
передумовою утвердження правових засобів запобігання війнам і конфліктам в
міжнародних відносинах було запозичення принципу запобігання злочинам чи їх
покарання, що втілювалось у первісних ідеях принципу таліону. Саме він
обмежував покарання тим злочином, який було скоєно (якщо хтось вкрав якусь річ
він мав віддати її власникові таку саму річ і т.п.) і цим запобігав необмеженості у
накладанні санкцій на злочинця. В основі принципу таліону лежить знову ж таки
принцип еквівалентності або відповідності масштабів покарання масштабам
злочину. Принцип таліону не лише відповідав ідеї правової еквівалентності –
відповідності покарання злочину, а й сприяв встановленню більш гуманної
системи покарань. Встановлення мирних відносин і запобігання виникненню
конфліктів досягається шляхом впровадження правових інститутів недоторканості
іноземних офіційних представників, гостинності, переговорів, посередництва,
арбітражу, встановлення правового статусу територій, розмежування кордонів,
врегулювання меж надання притулку, правового вирішення проблем іноземних
біженців та мігрантів, забезпечення міжнародної релігійної терпимості.
Виникнення подібних міжнародно-правових інститутів встановлювало процедуру
ненасильницького вирішення найбільш суперечливих питань міжнародних
відносин. Іншою причиною появи і функцією міжнародного права було
врегулювання вже існуючих міжнародних конфліктів. Саме з цією метою вже на
початку історії міжнародних контактів виникають інститути ведення війни,
правове врегулювання статусу представників ворожої сторони, поводження з
воїнами і цивільним населенням, договірного врегулювання воєнного конфлікту.
Переважна більшість міжнародних усних угод і письмових договорів того періоду
містять 1) вимоги мирного улагодження конфліктів; 2) закріплення мирних
відносин на тривалі (або необмежений) періоди та 3) правову процедуру
вирішення і завершення існуючих воєнних конфліктів. Походження міжнародного
права має ще одну важливу причину: вже на перших етапах міжнародного
спілкування його учасники намагаються створити систему міжнародного балансу
сил між собою. За умови часто недружнього ставлення до представників інших
етносів або релігій і цю функцію виконувало міжнародне право. Свідченням цього
є інститути, що виникли для забезпечення еквівалентних дарунків і згодом склали
процедуру і правила торгівельної взаємодії, правові інститути, що супроводжували
політичну інтеграцію в процесі створення унітарних держав, відносини
союзництва, розмежування юрисдикції тощо. Системи міжнародного балансу сил,
досягнута засобами правового регулювання, мала свої регіональні особливості
(концепція мандали – кола держав в стародавній Індії, концепція сім’ї держав на
стародавньому Близькому Сході та ін.) Засобами міжнародно-правового
регулювання встановлювалась міжнародна релігійна терпимість. Вже у ІІІ
тисячолітті до н.е. учасниками системи міжнародного балансу сил виступали
держави з різними релігіями і віруваннями, що не завадило їм укладати між собою
десятки сотень договорів з найважливіших питань міжнародного співіснування.
Генезис міжнародного права можна віднести до періоду існування ще
додержавних політичних об'єднань (“додержавних” міжнародних відносин).
Першими (ще в первісні часи) з'являлись зародки тих інститутів міжнародного
права, які були покликані забезпечити поточний обмін між різними суспільними
групами в умовах їх майже цілковитого взаємного невизнання і які є ключовими,
необхідними для правового регулювання міжнародних відносин. Міжнародне
право за своїм походженням є тією системою, що пов'язує такі групи і
уможливлює мирні відносини між ними. Походження міжнародного права являє
собою об'єктивний процес, що мав місце протягом перших етапів стародавнього
періоду, і відбувався під впливом вимог міжнародних суспільних відносин і ніс на
собі їх відбиток. Саме ці вимоги і лягли в основу особливостей міжнародного
права а також визначили основні напрямки міжнародного права також як і
наступних періодів були зумовлені історичними особливостями суспільних
відносин стародавнього періоду та відносин між стародавніми народами.
Характерні риси стародавнього міжнародного права напряму витікають з
механізму його походження і періоду формування.
2.3. Механізм і особливості виникнення міжнародного права.
Особливості проекту формування міжнародного права зумовлені відповідними
чинниками у міжнародних відносинах стародавнього періоду, як об’єкту
міжнародно-правового регулювання, зокрема характером їх учасників. Внаслідок
об’єктивних потреб це право виникає у додержавний період. Процес формування
цього права проходить дві стадії: додержавного періоду та періоду взаємодії
стародавніх держав, які надають цьому праву новий поштовх. Паралельно з
процесом формування міжнародного права відбувається ускладнення структури й
характеру його суб’єктів: локальна група (община) — плем’я — вождество —
місто (поліс) — переддержава — рання держава — стародавня держава. При
цьому норми міжнародного права формуються на етапі вождества. Традиційно
(представники марксистської школи і державницького підходу) процес розвитку
соціальних об’єднань розглядався за такими послідовними стадіями: рід – фратрія
– плем’я – держава. П.Виноградов вважав, що цей процес розвитку суб’єктів
міжнародних відносин (а згодом і міжнародного права) проходив інші етапи:
плем’я – античне місто – церковне об’єднання – договірні асоціації – спільні
організації. “Еволюція цих груп, - вважав він, зв’язана необхідністю набування
певних форм міжнародної взаємодії, союзів і федерацій”60. Вже на рівні
племінних відносин торгівля і обмін не лише відігравали роль зближення народів,
а й в їх структурі зароджувались основні елементи майбутнього міжнародно-
правового регулювання (обмін). Враховуючи, що обмін, як явище і
еквівалентність, як основна риса його процедури є квінтесенцією всього
міжнародного спілкування, то про зародки або витоки останнього можна говорити
з міжплемінних відносин. Динаміку становлення інститутів міжнародного права
можна простежити з розвитку інституту династичних шлюбів. Вже на етапі
існування локальних груп між ними існувало правило обміну жінками, що не лише
призводило до заборони інцесту, а й сприяло появі одного з перших елементів
норми “я тобі – ти мені” (прототипу принципу взаємності, правової
еквівалентності). Обмін жінками сприяв становленню звичаю еквівалентних
дарунків, розвитку позагрупових шлюбних зв’язків. На етапі становлення общини
і особливо вождества міжобщинні шлюбні взаємини змінюються: соціальна
стратифікація вносить елементи нерівності в даний звичай. Перед самою появою
надобщинних політичних структур міжобщинні шлюби стають привілеєм
старійшин, вождів, а з появою держави вони лягають в основу міжнародно-
правового інституту династичних або дипломатичних шлюбів. Такі позаплемінні
шлюби були фактором мирного зближення племен, закріплювались угодами й
швидко набули характер звичаю. Інститут династичних шлюбів відігравав велику
роль в додержавний період у відносинах між стародавніми народами, коли він
тісно увійшов зокрема до процедури укладання міжнародних договорів. Інститут
еквівалентного дарунку сприяв розвитку торгівельних звичаїв, що зумовлюють з
часом становлення різних, інколи взаємно неузгоджених інститутів міжнародного
права, наприклад, гостинності, сплати данини, розвитку торгівельного права, як
сфери зовнішньої діяльності спільноти. Але вже на етапі існування локальних груп
вчені вказують на появу зародків таких форм обміну: 1) подарунки (односторонній
правочин, переважно короткочасний); 2) обмін (двосторонні угоди: а) торгівельні
дарунки (взаємні дарунки); б) адміністративна торгівля; в) ціновстановлююча
торгівля; 3) розподіл: а) розподіл за взаємною угодою; б) розподіл з волі лідера
локальної групи; 4) накладання податків, реквізиція. За цією схемою видно
еволюцію норм еквівалентного дарунку аж до становлення інститутів права
міжнародної торгівлі, які фактично склалися на етапі вождества, а юридично був
визнаний з появою держав. Взагалі інститут дарунків чи обміну подарунками є
одним з ключових для розуміння механізму становлення міжнародних контактів і
відтак згодом міжнародного права в стародавній період. Його важливість полягає в
тому, що за своєю формою інститут дарунків (обміну дарунками) є квінтесенцією
принципу еквівалентності і взаємності – основи правової взаємодії між особами,
народами, країнами чи державами. Інститут подарунків і церемонії, що його
супроводжують є важливою об'єднуючою ланкою між відокремлиними народами,
а в деяких випадках і єдиним засобом їх спілкування. Даний інститут виникає ще
на етапі міжобщинних відносин. За висновком дослідників, вождества – це такий
“тип соціально – політичної організації, що складається з групи общинних
поселень, які ієрірхічно підчиняються центральному, найбільш крупному з них, в
якому проживає правитель (вождь Є підстави зарахувати до вождеств і грецькі
міста – поліси. Особливості міжнародно-правової системи серед іншого визначає
характер їх учасників. Характерною рисою стародавніх міжнародно-правових
відносин був їх поділ на різні рівні (залежно від форми сторін) та типи (в
залежності від статусу сторін). Особливістю міжнародних відносин таких
утворень було те, що вони велись на двох рівнях: “внутрішньому” та
“зовнішньому”, при чому перший складав прообраз другого, його наробки згодом
стали інститутами класичних міжнародних відносин. Дещо подібна ситуація із
системою центр – провінції, або колонії була в стародавньому Римі. Проте, тут
особливості полягали у тому, що римськими провінціями виступали країни у
самих віддалених частинах світу, що раніше самі виступали могутніми державами
(країни Індії, Греції, Єгипет, Германське царство та ін.). Відтак і міжнародні
відносини Риму мали найбільше географічне поширення. Так, в Римі існувала
категорія привілейованих людей (еквіти), до функцій яких входив збір податків з
провінцій. Їхня вага і функції час від часу змінювались. Юлій Цезар зменшив їхні
функціональні обов'язки, а імператор Август надав їм політичні обов'язки, які
можна порівняти із функціями римських сенаторі. Однією з причин
різноманітності суб'єктів стародавніх міжнародних відносин був їх об’єкт –
протягом історії їх учасники використовували їх з метою поповнення відсутніх у
власному розпорядженні ресурсів – економічних, політичних, військових,
ідеологічних і т. і. Особливістю стародавніх міжнародних відносин був їх 1 -
переважно двосторонній і 2 - партикулярний характер, оскільки задоволення своїх
щоденних економічних потреб держави могли найбільш ефективно забезпечити у
двосторонньому обміні. А це – укладання спеціальних договорів, ведення активної
торгівлі у тому числі на далекі відстані (археологічні свідчення говорять про
існування морської торгівлі в державах

Месопотамії ще у 4 тисячолітті до н.е.), дипломатичні засоби, переговори,

династичні шлюби тощо. Чи не першою формою більш менш розвиненого і
систематичного спілкування держав були торгівельні експедиції. Вони посилались
переважно на далекі відстані внаслідок дефіциту тих чи інших товарів в державі.
Вони мали подвійний характер і розглядались не лише як суто економічні, але і як
політико – дипломатичні акції. Як правило, такі делегації поділялись за рівнем,
гарантіями їх безпеки та політичними функціями на ті, що надсилались до сусідніх
країн та на ті, що вирушали на далекі відстані (у тому числі міжрегіонального
характеру). На перших етапах міжнародних відносин, коли в них вступали
об'єднання додержавного типу можна говорити про існування протоправа для їх
регулювання. З етапу вождеств і пізніше з появою державоподібних утворень і
держав можна говорити про виникнення міжнародного права для їх врегулювання.
Це право постійно володіло здатністю пристосовуватись до змінних відносин. Цим
пояснюється переважання в стародавній період природно – правових, релігійних
рис в міжнародному праві. Походження міжнародного права пов'язане з
необхідністю врегулювання міжнародних відносин стародавнього періоду,
особливості якого породжують і особливості цього права. Каталізатори появи
міжнародного права містяться саме в стародавніх міжнародних відносинах; при
чому їх зародки належать до етапу до виникнення держав, а власне формування
норм, інститутів і принципів міжнародного права відбувалось у відносинах між
ранніми державами та протодержавними утвореннями стародавнього періоду.
Виникаючи в різних регіонах стародавнього світу, міжнародні відносини в усіх
регіонах мали подібність, що пояснюється як схожістю причин внаслідок яких
держави вступали в такі відносини, так і характером і основними властивостями
міжнародних відносин. Призначені для забезпечення поточних, як правило
економічних потреб держав, їх міжнародні відносини мали спеціальний характер,
спрямовувались на досягнення конкретних вигод. Цим же пояснюється і
відсутність довготривалих багатосторонніх союзів стародавніх держав. Це мало
вплив і на їх правове регулювання (переважання двосторонніх міжнародних угод,
правове врегулювання конкретних вузьких міжнародних питань та ін.). На
особливості стародавніх міжнародних відносин впливав статус їх учасників –
звичайним станом була участь в міжнародних відносинах всіх суб’єктів, не
залежно від обсягу їх суверенітету та міжнародного статусу. Їх нерівний статус
вплинув і на особливості їх міжнародних відносин, що поділялись залежно від
нього на різні рівні.