1. Особливості становлення та розвитку міжнародного права.

Міжнародне право - це система норм і принципів, які регулюють відносини між країнами. Його
становлення та розвиток мають кілька особливостей:
Еволюція звичаєвого права: Спочатку міжнародне право базувалося на звичаях і практиці країн.
Поступово воно перетворилося на систему записаних норм і угод.
Договірна основа: Багато норм міжнародного права ґрунтуються на міжнародних договорах, які
країни укладають між собою.
Суверенність держав: Міжнародне право поважає суверенітет кожної держави, що означає, що
кожна країна має право самостійно визначати свої внутрішні та зовнішні справи.
Постійна еволюція: Міжнародне право постійно змінюється та адаптується до нових викликів і потреб
сучасного світу, таких як глобалізація та права людини.
Міжнародні організації: Утворення міжнародних організацій, таких як ООН, сприяє розвитку і
виконанню міжнародного права.
Всі ці особливості дозволяють міжнародному праву функціонувати як основний інструмент для
регулювання відносин між країнами в сучасному світі.
2. Поняття та зміст міжнародного права.
Міжнародне право - це система правил і норм, які регулюють відносини між суверенними
державами та іншими міжнародними суб'єктами в міжнародній спільноті. Воно встановлює
обов'язки, права та відповідальність суб'єктів міжнародних відносин та визначає способи вирішення
конфліктів між ними.
Зміст міжнародного права включає в себе такі основні складові:
 Суверенітет держав: Міжнародне право визнає суверенітет кожної держави, що означає її право
приймати рішення відносно своєї території та внутрішніх справ.
 Договори: Держави можуть укладати міжнародні договори для встановлення правил та
обов'язків у відносинах між ними.
 Звичаєве міжнародне право: Це правила, які сформувалися на практиці держав і стали
загальноприйнятими.
 Міжнародні організації: Міжнародне право регулює діяльність і статус міжнародних організацій,
таких як ООН, ЄС тощо.
 Засоби врегулювання спорів: Міжнародне право надає різні механізми для вирішення конфліктів,
включаючи мирне врегулювання, судові процеси та арбітраж.
 Основні принципи: До них входять принципи справедливості, недоторканості територій,
заборони застосування сили (крім самооборони) та інші.

Міжнародне право має важливе значення для забезпечення миру, стабільності та співпраці між
державами в глобальному контексті.
3. Співвідношення міжнародного з національним правом.
полягає у взаємодії та відносинах між двома різними системами правил і норм, які регулюють
поведінку держав і осіб. Міжнародне право створюється для регулювання стосунків між державами
на світовому рівні, в той час як національне право визначає правила, що діють в межах конкретної
держави.
Головні аспекти цього співвідношення включають в себе:
 Перевага міжнародного права: Згідно з принципом "пріоритету міжнародного права", держави
зобов'язані дотримуватися своїх зобов'язань за міжнародним правом навіть перед своїми
національними законами.
 Прийняття міжнародного права в національне законодавство: Деякі норми міжнародного права
можуть бути впроваджені в національне право через процес ратифікації або прийняття
міжнародних договорів, що стають частиною внутрішнього законодавства.
 Інтерпретація і конфлікти: Інтерпретація зобов'язань за міжнародним та національним правом
може призвести до конфліктів. Вирішення таких ситуацій може здійснюватися через міжнародні
суди або переговори.
 Діяльність суб'єктів міжнародного права: Суб'єктами міжнародного права є держави, міжнародні
організації та інші суб'єкти. Вони діють відповідно до правил міжнародного права, але також
підпорядковані своїм внутрішнім національним законам.

Збалансоване відношення між цими двома системами права є важливим для забезпечення
стабільності та порядку на міжнародному рівні, а також для захисту прав і свобод осіб.
4. Вплив політики, моралі, етики, релігії та інших неправових факторів на міжнародне
право.
є значущим і визначає форму та зміст міжнародних відносин. Ось короткий огляд цього впливу:
Політика: Держави часто діють відповідно до своїх політичних інтересів. Політичні рішення, такі як
дипломатичні переговори, укладення міжнародних угод і втручання в справи інших країн, формують
міжнародне право та його застосування.
Мораль і етика: Громадська думка і міжнародна спільнота впливають на формування міжнародного
права, особливо в питаннях прав людини і глобальної справедливості. Етичні норми можуть
обмежувати дії держав і визначати їхню легітимність.
Релігія: Деякі міжнародні документи враховують релігійні цінності та переконання. Релігійні обряди і
свобода віросповідання також підлягають захисту міжнародним правом.
Інші неправові фактори: Культурні та історичні контексти, суспільні стереотипи та традиції також
впливають на розвиток міжнародного права. Ці фактори можуть впливати на інтерпретацію норм та
практику держав.

Усі ці фактори взаємодіють із правовими нормами, формуючи складний ландшафт міжнародного

права і визначаючи, як воно застосовується в реальному світі.
5. Міжнародний правопорядок: міф чи реальність.
Міжнародний правопорядок - це реальність, але водночас і складна система, яка постійно
еволюціонує. Його основні складові включають угоди, норми та інституції, які регулюють відносини
між країнами у світі. Основні принципи цього правопорядку включають суверенітет країн,
невтручання, вирішення спорів шляхом дипломатії та інші. Однак дотримання цих принципів не
завжди дотримується, і іноді міжнародний правопорядок порушується, що може створювати
конфлікти та несправедливість. Таким чином, хоча міжнародний правопорядок існує і грає важливу
роль у світовій політиці, він не завжди є ідеальним і вимагає постійного вдосконалення та
вдосконалення.
. Поняття та види джерел міжнародного права.
Міжнародне право - це система правил і норм, які регулюють відносини між суб'єктами
міжнародного співтовариства, які можуть бути державами, міжнародними організаціями та
іншими суб'єктами міжнародного права. Міжнародне право встановлює загальні стандарти
поведінки, обов'язки та права цих суб'єктів, а також процедури вирішення спорів і конфліктів
між ними
Основні види міжнародного права включають:
Публічне міжнародне право:
Міжнародне право держав: Це головна галузь міжнародного права, яка регулює відносини
між суверенними державами. Вона включає в себе принципи, норми і договори, які
визначають права та обов'язки держав у міжнародних відносинах.

Міжнародне гуманітарне право: Ця галузь міжнародного права стосується захисту прав

людини та захисту жертв воєнних конфліктів. Вона включає в себе Женевські конвенції та інші
акти, які регулюють поведінку воєнних сил та захищають цивільних осіб під час конфліктів.
Міжнародне право середовища: Ця галузь міжнародного права спрямована на збереження
та охорону природного середовища в міжнародному контексті. Вона включає в себе
договори та норми, що стосуються збереження біорізноманіття, зміни клімату та інших
проблем.
Міжнародне право прав людини: Ця галузь міжнародного права має на меті захист прав та
свобод людини в усьому світі. Вона включає в себе Декларацію прав людини, Міжнародний
пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і
культурні права та інші документи.
Приватне міжнародне право (міжнародне приватне право або право міжнародних приватних
відносин): Ця галузь міжнародного права визначає правила вирішення конфліктів права в
різних юрисдикціях та регулює відносини між приватними особами в міжнародному
контексті. Вона визначає, які суди мають компетенцію вирішувати спори та яке право
застосовується в конкретних випадках.
Міжнародне публічне право, що стосується міжнародних організацій: Ця галузь
міжнародного права регулює статус, функції та повноваження міжнародних організацій,
таких як Організація Об'єднаних Націй (ООН), Європейський Союз (ЄС) та інші.
Ці види міжнародного права спільно визначають рамки для міжнародних відносин і
гарантують стабільність та порядок у світовій системі. Вони допомагають регулювати
поведінку суб'єктів міжнародного співтовариства та сприяють миру, співпраці і захисту прав і
свобод людини.

1.1. Принципи міжнародного права.

Принципи міжнародного права - це основні норми та ідеї, які визначають загальні принципи
та структуру міжнародних відносин. Вони служать як своєрідними "правилами гри" для
держав і міжнародних суб'єктів, регулюючи їхню поведінку у міжнародній арені. Основні
принципи міжнародного права включають:
Суверенітет держав: Цей принцип стверджує, що кожна держава має повний суверенітет над
своєю територією та внутрішніми справами, інші держави повинні поважати цей суверенітет.
Невтручання: Цей принцип запрошує держави не втручатися во внутрішні справи і
суверенність інших держав. Втручання може бути в формі військової агресії, політичного
тиску або інших способів порушення суверенітету.
Рівність держав: Цей принцип визнає всі держави як рівні у міжнародних відносинах. Він
означає, що незалежно від розміру, населення, багатства або впливу, кожна держава має
однакове право брати участь у міжнародних відносинах та вирішувати свою долю.
Відмова від застосування сили: Принцип відмови від застосування сили обмежує
використання силових заходів між державами, крім випадків самооборони або в дозволених
ситуаціях, визначених Спеціальною Комісією Організації Об'єднаних Націй (СК ООН).
Розв'язання спорів мирними засобами: Цей принцип встановлює обов'язок держав
вирішувати свої спори мирними шляхами, такими як переговори, медіація, арбітраж або
судовий процес, замість використання сили.
Добросовісне виконання міжнародних зобов'язань: Цей принцип вимагає від держав
дотримуватися своїх міжнародних зобов'язань та діяти добросовісно відповідно до
міжнародного права.
Повага прав людини: Принцип поваги прав людини наголошує на тому, що міжнародні
відносини повинні бути побудовані з урахуванням прав та свобод людини, і держави мають
дотримуватися стандартів прав людини в своїй діяльності.
Ці принципи міжнародного права становлять основу для формулювання та виконання
міжнародних договорів, укладання міжнародних угод та регулювання поведінки держав у
міжнародних відносинах. Вони сприяють миру, стабільності та співпраці між державами на
світовій арені.
1.2. Імперативні норми міжнародного права.
Імперативні норми міжнародного права, також відомі як норми jus cogens, є
фундаментальними і невід'ємними нормами міжнародного права, які мають вищий статус і
обов'язкові для всіх країн і суб'єктів міжнародного права, незалежно від їх згоди чи договору.
Ці норми є вищими за будь-які інші правові норми і не можуть бути скасовані або змінені
зазвичайм способом, яким змінюються інші міжнародні договори
Основні риси імперативних норм міжнародного права включають:
Обов'язковість: Імперативні норми є обов'язковими для всіх суб'єктів міжнародного права.
Навіть якщо країна ратифікувала договір або угоду, яка суперечить імперативній нормі, ця
норма має перевагу.
Невід'ємність: Ці норми не можуть бути виключені або змінені без згоди всіх суб'єктів
міжнародного права. Це означає, що жодна країна не може взяти на себе зобов'язання, яке
суперечить імперативним нормам.
Загальний інтерес: Імперативні норми призначені для захисту загальних міжнародних
інтересів, таких як права людини, запити фундаментального справедливого порядку,
заборона геноциду, рабства, фолклорної агресії тощо.
Деякі приклади імперативних норм міжнародного права включають:
Заборона фолклорної агресії.
Заборона геноциду.
Заборона рабства і работоргівлі.
Заборона використання сили або загрози силою, крім випадків самооборони або дій на
підтримку міжнародного миру і безпеки, згідно з Уставом Організації Об'єднаних Націй.
Заборона агресії проти суверенних держав.
Захист прав людини, такі як право на життя, свободу від підтримуваного жорстокого,
нелюдського чи принижуючого поводження.
Завдяки вищому статусу імперативних норм, порушення цих норм може призвести до
міжнародної відповідальності і може бути оскаржено перед міжнародними судами та
трибуналами. Ці норми відіграють важливу роль у забезпеченні загального міжнародного
порядку і захисту прав людини на міжнародному рівні.

2. Міжнародний договір, як основне джерело міжнародного права.

Міжнародний договір є одним із основних джерел міжнародного права і вважається
основним способом створення правових зобов'язань між державами та іншими
міжнародними суб'єктами. Міжнародні договори, які також називаються міжнародними
угодами чи міжнародними конвенціями, представляють собою письмові угоди між
державами або міжнародними організаціями і можуть мати різні форми і назви.
Основні аспекти міжнародних договорів як джерел міжнародного права включають:
Виразність прав і зобов'язань: Міжнародні договори чітко формулюють права та обов'язки,
які покладаються на учасників договору. Ці права і зобов'язання можуть включати положення
про торгівлю, права людини, екологічні стандарти, правила морської навігації та багато інших
питань.
Зобов'язання відповідно до міжнародного права: Коли держава ратифікує або приєднується
до міжнародного договору, вона приймає на себе юридичні зобов'язання діяти відповідно
до умов договору та відповідно до міжнародного права. Ці зобов'язання мають обов'язковий
характер.
Суб'єкти міжнародного права: Суб'єктами міжнародного права, які можуть укладати
міжнародні договори, є держави, міжнародні організації та інші міжнародні суб'єкти, такі як
неправительствені організації та національні або міжнародні корпорації.
Модифікація та припинення: Міжнародні договори можуть бути змінені або припинені за
згодою всіх сторін, якщо це передбачено умовами договору або відповідно до загальних
принципів міжнародного права.
Відповідальність за порушення: Якщо держава порушує свої зобов'язання за міжнародним
договором, вона може бути піддана відповідальності перед іншими учасниками договору
або перед міжнародними судами чи арбітражем.
Міжнародні договори відіграють важливу роль у регулюванні міжнародних відносин,
забезпечуючи стабільність і передбачуваність у взаємодії між державами та іншими
міжнародними суб'єктами. Вони дозволяють вирішувати спірні питання, сприяють
співробітництву та захищають права та інтереси сторін.

3. Міжнародно-правовий звичай.
Міжнародно-правовий звичай, також відомий як "звичаєве право" або "звичайне право", є
одним із основних джерел міжнародного права. Цей вид правового регулювання виникає з
практики держав і заснований на загальному практичному прийнятті і переконаннях (опініо
юрис) щодо законності цієї практики.
Основні риси міжнародно-правового звичаю включають:
Загальна практика: Міжнародно-правовий звичай виникає з поведінки держав і інших
міжнародних суб'єктів. Ця поведінка повинна бути досить загальною і практично сталою, щоб
бути визнаною як частина звичаєвого права.
Опініо юрис: Окрім загальної практики, для визнання існування міжнародно-правового
звичаю необхідно також опініо юрис, тобто переконання суб'єктів, що вони діють
обов'язково з юридичних підстав, а не лише з обов'язку, моралі чи політичної прийнятності.
Зобов'язуючий характер: Міжнародно-правовий звичай має обов'язковий характер для всіх
міжнародних суб'єктів, які приймають участь у цьому звичаєвому праві, незалежно від їхньої
згоди або договору. Він створює правові зобов'язання і може бути застосований у вирішенні
міжнародних спорів.
Звичаєве право в конкретних областях: Міжнародно-правовий звичай може існувати в різних
областях міжнародного права, включаючи право моря, право війни і миру, право
дипломатичних відносин, право прав людини та інші.
Еволюція та зміна: Міжнародно-правовий звичай може еволюціонувати та змінюватися з
часом під впливом нових обставин і практики держав. Але ця зміна повинна відображати
зміну загального практичного прийняття та опініо юрис.
Прикладами міжнародно-правового звичаю є принцип невтручання внутрішніх справ інших
держав, принцип суверенітету держав, звичаєві правила про використання річкових водойм,
обов'язок поважати права людини тощо.
Міжнародно-правовий звичай важливий для заповнення правових прогалин і регулювання
питань, які не охоплюються конкретними міжнародними договорами. Він дозволяє створити
єдність в міжнародних відносинах і визначає загальні норми поведінки для держав та інших
міжнародних суб'єктів.

4. Загальні принципи права, як джерело міжнародного права.

Загальні принципи права є одним із джерел міжнародного права і використовуються для
заповнення правових прогалин та визначення загальних норм поведінки держав та інших
міжнародних суб'єктів. Ці принципи виникають з загальних принципів справедливості,
справедливого порядку, моралі та інших універсальних цінностей. Основні аспекти загальних
принципів права включають:
Принцип добросовісності: Згідно з цим принципом, держави повинні діяти добросовісно та
не користуватися зловживанням права. Це означає, що вони повинні виконувати свої
зобов'язання відповідно до міжнародного права і не використовувати правові норми для
досягнення недопустимих цілей.
Принцип невтручання внутрішніх справ: Цей принцип забороняє державам втручатися у
внутрішні справи інших держав без їхньої згоди. Принцип невтручання є одним із основних
принципів міжнародного права та підтримує суверенітет кожної держави.
Принцип справедливості та справедливого порядку: Ці принципи визначають, що дії держав і
міжнародних суб'єктів повинні базуватися на принципах справедливості та справедливого
порядку. Це може включати забезпечення рівності перед законом, визнання прав людини та
захист від дискримінації.
Принцип дотримання зобов'язань: Держави повинні дотримуватися своїх зобов'язань згідно
міжнародних договорів, які вони укладають. Цей принцип підтримує стабільність та
вірогідність виконання угод між державами.
Принцип мирного врегулювання спорів: Згідно з цим принципом, держави повинні
намагатися вирішувати свої конфлікти і спори мирними засобами, такими як переговори,
медіація або арбітраж, замість використання сили.
Принцип невикористання сили: Забороняється загроза використання сили або застосування
сили між державами, крім випадків самооборони або дій згідно з мандатом Організації
Об'єднаних Націй.
Принцип національного суверенітету та невтручання внутрішніх справ: Цей принцип
підтримує суверенітет кожної держави та забороняє втручання інших держав у їхні внутрішні
справи.
Ці загальні принципи права допомагають встановити загальні стандарти поведінки
міжнародних суб'єктів та визначити загальний порядок в міжнародних відносинах. Вони
важливі для створення стабільності, сприяють вирішенню конфліктів і сприяють
забезпеченню справедливого міжнародного порядку.

5. Рішення міжнародних судів та наукова доктрина, як допоміжні джерела міжнародного

права.
Рішення міжнародних судів та наукова доктрина є важливими допоміжними джерелами
міжнародного права, які доповнюють основні джерела, такі як міжнародні договори,
міжнародно-правовий звичай та загальні принципи права. Вони грають ключову роль у
розвитку, інтерпретації та визначенні правових норм міжнародного права. Ось як вони
функціонують як допоміжні джерела:
Рішення міжнародних судів:
Міжнародні суди та трибунали, такі як Міжнародний Суд ООН, Міжнародний Суд з прав
людини, Міжнародний суд з морського права і інші, приймають рішення в рамках розгляду
спорів між державами, міжнародними організаціями та іншими міжнародними суб'єктами.
Ці рішення інтерпретують та застосовують міжнародне право до конкретних ситуацій.
Рішення міжнародних судів також мають авторитет як приклади практики, яка сприяє
розвитку міжнародного звичаю. Якщо певні принципи чи норми регулювання повторюються
в численних рішеннях судів, це може призвести до їх визнання як частини міжнародного
права.
Зазвичай рішення міжнародних судів обов'язкові для сторін у справі і виконуються
відповідно до їх зобов'язань.
Наукова доктрина:
Наукова доктрина включає в себе публікації, дослідження та аналітичні матеріали в галузі
міжнародного права, написані вченими, юристами та експертами. Вони допомагають в
розвитку та інтерпретації правових норм.
Доклади, книги, статті та інші роботи наукової доктрини можуть бути використані судами,
державами та іншими суб'єктами міжнародного права для аргументації своїх позицій у
судових справах, при укладанні міжнародних договорів та в процесі вирішення міжнародних
спорів.
Доктрина також може генерувати нові ідеї та концепції, які згодом можуть бути визнані як
загальні принципи міжнародного права.
Рішення міжнародних судів та наукова доктрина разом із міжнародними договорами,
міжнародно-правовим звичаєм та загальними принципами права допомагають утворювати
систему міжнародного права, яка регулює відносини між державами та іншими
міжнародними суб'єктами.

6. Односторонні акти держав та рішення міжнародних організацій як джерела

міжнародного права.
Односторонні акти держав та рішення міжнародних організацій можуть також виступати як
джерела міжнародного права, хоча їхній статус і вплив обмежені порівняно з міжнародними
договорами, міжнародно-правовим звичаєм і загальними принципами права. Ось деякі
ключові аспекти цих джерел міжнародного права:
Односторонні акти держав:
Декларації: Декларації держав можуть включати офіційні заяви, публічні висловлювання чи
акти, які вони вчиняють для вираження своїх становищ або позицій з питань міжнародного
права. Декларації можуть мати політичний чи правовий характер і, хоча вони не створюють
обов'язків для інших держав, вони можуть впливати на формування міжнародних стандартів
або визнаватися як докази практики держав для цілей визначення міжнародного звичаю.
Офіційні листи та комунікації: Держави можуть висилати офіційні листи та комунікації іншим
державам або міжнародним організаціям для виразу своїх позицій. Ці листи можуть бути
важливими джерелами міжнародного права, особливо якщо вони відображають прийняття
нових норм або інтерпретацію існуючих.
Рішення міжнародних організацій:
Резолюції та рішення: Міжнародні організації, такі як Організація Об'єднаних Націй (ООН) або
Рада Європи, приймають рішення і резолюції, які мають вагому роль у формуванні
міжнародних стандартів та норм. Наприклад, резолюції Генеральної Асамблеї ООН можуть
виражати загальний консенсус щодо питань міжнародного права та політики.
Договори та угоди міжнародних організацій: Угоди, укладені між міжнародними
організаціями та їхніми членами, можуть визнаватися як джерело міжнародного права. Ці
угоди можуть стосуватися різних сфер, таких як права людини, торгівля, міграція та інші.
Практика міжнародних організацій: Дії та практика міжнародних організацій у сфері
виконання їхніх завдань і обов'язків також можуть стати джерелом міжнародного права.
Наприклад, стандарти, розроблені Всесвітньою торговельною організацією (ВТО), визнаються
як частина міжнародного торговельного права.
Однак важливо зауважити, що односторонні акти держав та рішення міжнародних
організацій не мають такого ж обов'язкового характеру, як міжнародні договори чи рішення
міжнародних судів. Вони можуть мати авторитет лише серед тих суб'єктів, які визнають їхню
юридичну силу.