Питання

,, Міжнародні організації ,,
1.Розкрити зміст поняття ,,міжнародні організації,, та охарактеризувати її роль у
сучасному світі
Міжнародна організація — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів,
інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи
організації проектів.
Стосовно сутності міжнародної організації серед спеціалістів існують два підходи:
звужений та розширений. Відповідно до першого трактування міжнародна організація
--це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який створюється,
щонайменше, трьома сторонами (державами) і має погоджені учасниками цілі,
компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні полІтико-організаційні норми
(статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).

Якщо виходити з самого визначення, а також з міжнародних юридичних норм, то

належність до міжнародних організацій визначають такі критерії:
· об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних та фізичних осіб);
· погоджені, спільні, постійні цілі;
· наявність міжнародного установчого документа;
· постійні організаційні інституції;
· політико-організаційні норми;
· юридична рівність учасників;
· відповідність цілей створення та діяльності загальновизнаним принципам і нормам
міжнародного права.

При цьому всі міжнародні організації є різними, а елементами, що відрізняють одну від
одної, є: сфера діяльності, цілі, характер компетенції, організаційна структура, членство,
процедурні аспекти.

Представники другого підходу твердять, що міжнародна організація — це будь-яка група

або асоціація, яка у своїй діяльності виходить за межі однієї країни І має постійну
структуру органів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до міжнародних
організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» І навіть
кримінальних угруповань.
Міжнародні міждержавні (міжурядові) організації – це об’єднання держав, створене на
основі міжн. договору для виконання певних цілей, що має систему постійно діючих
органів, володіє міжн правосуб’єктністю і створена у відповідності з МП.

Ознаки:
-- договірна основа
-- наявність певних цілей
-- наявність постійної структури
-- наявність прав і обов’язків (правосуб‘єктнвсть)
-- створена у відповідності до МП
-- її членами є держави
2.Розкрити мету ,цілі та функції міжнародної організації

Ознаки
членство 3-х і більше країн;
наявність установчого міжнародного договору;
постійні органи і штаб-квартира;
повага суверенітету членів-держав;
невтручання організації у внутрішні справи країн - членів організації;
встановлення порядку, прийняття рішень і їх юридичної сили;

Функції міжнародних організацій

Міжнародні організації виконують, як правило, такі основні функції:

1) вони є інструментами зовнішньої політики окремих держав;
2) арена для дискусій членів організації;
3) у межах своєї компетенції беруть участь у створенні юридичних норм;
4) слугують одним з найважливіших каналів міжнародної соціалізації для держав, що
прагнуть вступити до них;
5) беруть участь у регулюванні тієї чи іншої форми світогосподарських зв'язків.

Міжнародні організації
Загальнополітичні організації: Організація Об'єднаних Націй (ООН), Ліга Арабських Держав
(ЛАД), Організація Американських Держав (ОАД), Організація Африканської Єдності (ОАЄ),
Азіатсько-Тихоокеанська Рада (АЗПАК).

Військово-політичні організації: Організація Північноатлантичного договору (НАТО),

Західноєвропейський союз (ЗЄС), АНЗЮС тощо.

Міжнародні економічні об'єднання: Світова організація торгівлі (СОТ), Організація країн-

експортерів нафти (ОПЕК), Організація чорноморського економічного співробітництва
(ОЧЕС), НАФТА.
Регіональні організації: Європейський Союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД),
Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ (ГУАМ),
Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ).

Валютно-фінансові організації: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР),

Міжнародний Валютний Фонд (МВФ).

Класифікація
За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі,
охорони здоров'я, культури та ін.
За колом учасників — універсальні, регіональні.
За порядком прийому нових членів — відкриті, закриті.
За цілями та принципами діяльності — з загальною компетенцією, зі спеціальною
компетенцією.
За кількістю членів — всесвітні, групові.

3.Міжурядова та неурядова організація яка різниця між ними, приклади.

Міжнародна неурядова орг. – це створена не на основі міжурядової угоди, а на основі
установчих документів зареєстрованих у відповідності з національним законодавством
однієї з держав.

Ознаки:
-- створена не на основі міжурядової угоди
-- має відділення принаймні в 3 країнах
-- має бути визнана принаймні однією країню чи мати консультативний статус в міжуряд.
орг..
-- має отримувати гроші більше ніж з 1 країни
-- має діяти відповідно до Статуту ООН і Загальної Декл. прав людини
-- відсутність цілей пов’язаних з отриманням прибутку
Міжнародна міжурядова організація — об'єднання суверенних держав, створене для
досягнення спільних цілей в політичній, економічній, соціальній, науково-технічній і
культурній сферах у відповідності з міжнародним правом на основі багатостороннього
міжнародного договору[1].
Коротке визначення поняття міжнародної міжурядової організації дано у резолюції
Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 лютого 1950 р.: «Це організації, створені за
угодою між державами, членами яких є самі держави» .
Першою політичною ММО була Ліга Націй (1919—19), досвід якої використано при
утворенні у 1945 Організації Об'єднаних Націй (СОН). Після Другої світ, війни розвивається
система універсальних ММО, що уклали спец, угоди з ООН про співробітництво, —
Міжнародна організація праці (МОП, 1919), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ,
1946), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО, 1947), Міжнародна морська
організація (ІМО, 1959). На регіон, рівні діють Ліга арабських держав (ЛАД, 1945),
Організація американських держав (ОАД, 1948), Організація африканської єдності (ОАЄ,
1963), Організація ісламської конференції (ОІК, 1969), Асоціація держав Південно-Східної
Азії (АСЕАН, 1967), Рада Європи (РЄ) та ін. Особливе місце серед них займають
Європейське економічне співтовариство, Європейське об 'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) та
Європейське товариство по атомній енергії (Євратом), на основі яких виникло
наддержавне регіональне утворення — Європейський Союз (ЄС).
Сьогодні налічується бл. 500 ММО у різних сферах міждерж. співробітництва. Україна —
член понад 40 ММО: ООН (Україна - одна із дер-жав-засновниць), Міжнародної організації
праці (з 1954), Міжнародного агентства по атомній енергії (МАГАТЕ, 1957), Міжнародного
валютного фонду (МВФ, з 1992), Міжнародної морської організації (з 1994), Ради Європи (з
1995) та ін. Доктрина міжнар. права визнає похідну (функціональну) міжнар.
правосуб'єктність ММО, яка грунтується на установчому міжнар. договорі (статуті), а також
на договорах, укладених ММО з ін. суб'єктами міжнар. права.
4.Основні передумови та причини створення ООН
 Сучасний етап розвитку міжнародних організацій розпочався в 1945 році. У цей час
відбувалося активне створення міжнародних організацій. 24 жовтня 1945 року було
створено Організацію Об'єднаних Націй (ООН), головними цілями якої є підтримання
міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин на базі принципу рівноправності
й самовизначення народів, здійснення міжнародного співробітництва в розв'язанні
міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного
характеру. У діяльності ООН апробовані визначальні характеристики міжнародної
організації, як, наприклад, об'єднання держав відповідно до міжнародного права й на
основі міжнародного договору для співробітництва в політичній, економічній, культурній,
науково-технічній, правовій та інших сферах, зі створенням для цього системи органів,
прав й обов'язків, похідних від прав і обов'язків окремих держав та автономної волі,
визначеної волею держав- учасниць.
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ, ЦІЛІ ТА ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ООН.

Світова громадськість широко відзначила в 1995 р. 50-річний ювілей Організації

Об'єднаних Націй — організації, яка була і залишається головним світовим центром
координації зусиль з підтримання миру, зміцнення безпеки, розвитку міжнародного спів-
робітництва.

За 2500 років від початку писаної історії людство пережило майже 1600 збройних
конфліктів. Тому ідея міжнародної організації безпеки має давню історію. Проте перша
спроба виявилася невдалою, бо створена 1919 р. Ліга Націй не виконала своєї місії— не
змогла вберегти світ від війни. Страхіття Другої світової війни примусили народи
замислитися над своїм майбуттям і висунули на чільне місце необхідність створення таких
умов співіснування, які б назавжди ліквідували навіть можливість виникнення нової
світової війни. Спочатку організацію було створено як інструмент попередження
передовсім збройних конфліктів, а нині вона займається вирішенням питань соціальних та
економічних реформ у світі, захистом довкілля, проблемами біженців, гуманітарної
допомоги тощо.

«Об'єднані Нації» — назва, яка була запропонована президентом США Франкліном Д.

Рузвельтом. Вперше вона була використана у «Декларації Об'єднаних Націй» від 1 січня
1942 р., коли представники 26 держав зобов'язалися від імені своїх урядів продовжувати
спільну боротьбу проти країн, що розв'язали Другу світову війну. Далі хронологія
створення організації була такою:

— жовтень 1943 р. — у Москві проходить конференція союзних держав (СРСР, США,

Великобританії, Китаю), які в Декларації, прийнятій ЗО жовтня, проголосили «необхідність
заснування у можливо короткий строк спільної міжнародної організації для підтримки
міжнародного миру і безпеки, що базується на принципі суверенної рівності всіх
миролюбних держав...»:
—серпень — жовтень 1944 р. — представники Радянського Союзу, Китаю, Великобританії,
Сполучених Штатів Америки в Думбартон-Оксі готують концепцію та пропозиції щодо
створення організації;

— 25 квітня — 26 червня 1945 р. — у Сан-Франциско проходить Конференція Об'єднаних

Націй, присвячена створенню міжнародної організації; обговорюється проект Хартії ООН;

— 26 червня 1945 р. — підписання Статуту ООН представниками 50 країн;

— 26 жовтня 1945 р. — Статут ООН було ратифіковано Радянським Союзом, Китаєм,

Великобританією, Сполученими Штатами Америки та Францією.

Цей день вважається офіційною датою створення ООН і щорічно відзначається як День
Організації Об'єднаних Націй. На вересень 2000 р. членами ООН були 189 держав.
Європейська штаб-квартира ООН розташована в Женеві, хоча Швейцарія не є членом
ООН.

Спочатку уявлення про обсяг компетенції нової міжурядової організації у держав не

збігалися. З радянського боку нова організація розглядалась тільки як організація для
підтримки міжнародного миру і безпеки, а для розв'язання питань економічних,
соціальних та інших пропонувалося створити спеціальні організації. Представники
західних держав з самого початку розглядали ООН як організацію широкої компетенції,
яка сприятиме не тільки миру і безпеці, а й співробітництву держав у галузі економіки,
соціального забезпечення, науки, культури тощо. При цьому передбачалося, що
компетенція організації в обох сферах повинна бути однаковою. В кінцевому підсумку
після усунення цієї суперечності було прийняте компромісне рішення про наділення ООН
функцією координації міждержавного соціально-економічного співробітництва.
5.Розкрити мету , цілі , завдання , функції ООН
Статутом ООН визначено такі цілі організації:
— підтримувати міжнародний мир та безпеку;
—    розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципу рівноправ'я і
самовизначення народів;
—    здійснювати співробітництво для розв'язання міжнародних проблем економічного,
соціального, культурного і гуманітарного характеру та для заохочення й розвитку поваги
до прав людини й основних свобод;
— організовувати і погоджувати дії націй для досягнення цих спільних цілей.
Діяльність організації ґрунтується на таких принципах:
— суверенна рівність усіх держав-членів;
— вирішення країнами-членами своїх міжнародних спірних питань мирними засобами і
так, щоб не загрожувати миру, безпеці та справедливості;
— утримання будь-якої держави від загрози силою або застосування сили проти інших
держав;
— надання державами-членами допомоги ООН в усіх її діях, які здійснюються відповідно
до Статуту, й утримання від допомоги будь-якій країні, проти якої ООН вживає заходів
превентивного або примусового характеру;
— забезпечення дотримання країнами, які не є членами ООН, тих самих принципів,
оскільки це необхідно для підтримання міжнародного миру і безпеки;
— невтручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції будь-якої держави.
На основі Статуту виникла розгалужена система багатосторонніх договорів. ООН
розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонує прийняти своїм членам для
подальшого включення в законодавство або введення нормативних актів.
Членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, які беруть на себе зобов'язання
дотримуватися Статуту і, на думку ООН, можуть і прагнуть ці зобов'язання виконувати.
Нових членів приймає Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки. Статутом
передбачено також призупинення прав та привілеїв держави-члена або навіть
виключення за недотримання принципів Статуту.
Хартія ООН зобов'язує країни-члени регулярно сплачувати членські внески. Згідно з
існуючими правилами щорічні внески в основний (так званий регулярний) бюджет
організації треба вносити до ЗІ грудня відповідного року. Статтею 19 Статуту ООН
передбачено, що країни, які не сплачують внески, можуть бути позбавлені права голосу в
Генеральній Асамблеї.
Розмір внесків визначається Асамблеєю за рекомендацією комітету з внесків (18 членів).
Квоти внесків розраховуються відповідно до валового національного продукту і рівня
доходів на душу населення країни-члена. Тому приблизно 75 відсотків коштів надходить
від десяти найбагатших країн. Асамблея встановила максимум — 25 % бюджету і мінімум
— 0,01 %. Так, США сплачують у регулярний бюджет ООН 25 % його суми, Японія —
11,38%, Німеччина — 8,9 %, Франція — 6,25 %, Великобританія — 4,86 %, Італія — 3,39%,
Канада — 3,09%. Додатковим джерелом бюджету є добровільні внески.
Квота Радянського Союзу становила 9,99 %, України — 1,25 %, Білорусії —0,33%. Після
розпаду СРСР для Росії було встановлено квоту 5,68 % регулярного бюджету. В 1996 р. з
урахуванням економічного стану квоту було перераховано і знижено до 4,45 %. Україна
також через постійного представника при ООН звернулась до Генерального секретаря з
проханням переглянути шкалу внесків та сприяти розв'язанню проблеми заборгованості.
Українську квоту за період 1995-1997 рр. було знижено з 1,87% до 1,09% бюджету. У
відповідному співвідношенні обчислюються і ставки внеску до всіх міжнародних
організацій системи ООН — МОП, ЮНЕСКО та ін.
Крім відрахувань у регулярний бюджет для держав-членів встановлюються також розміри
внесків відповідно до модифікованого варіанта основної шкали покриття витрат
тимчасових Збройних Сил ООН. За станом на лютий 1996 р. держави-члени заборгували
ООН 3,2 млрд. дол. США, з них 1,3 млрд. дол. припадає на регулярний бюджет, 1,9 млрд.
— на фінансування операцій для підтримання миру.
Маючи понад 70 інформаційних центрів на всіх континентах, ООН налічує 54 тис.
службовців; 14 тис. співробітників працюють безпосередньо в штаб-квартирі організації у
Нью-Йорку.
Офіційними мовами організації є англійська, іспанська, китайська, російська, французька.
Арабська мова додана пізніше як офіційна мова Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки і
Економічної та Соціальної Ради.
Регулярний бюджет за програмами ООН затверджується Генеральною Асамблеєю один
раз на два роки. У 1994 — 1995 рр. регулярний бюджет ООН становив майже 1,1 млрд., а
бюджетний дефіцит— 300 млн. доларів.
Останні роки ООН переживає дві взаємопов'язані кризи — фінансову і бюджетну. Перша
зумовлена тим, що деякі держави-члени не виконують своїх фінансових обов'язків згідно
зі статутом, друга — з необхідністю суттєвого скорочення бюджету. Отже, на порядку
денному ООН стоїть питання реформування цієї організації. В доповіді Генерального
секретаря ООН на 51-й сесії ГА «Оновлення ООН: програма реформ» запропоновані
основні напрями оновлення, серед яких:
— створення нової структури керівництва та управління; — забезпечення
платоспроможності створенням спеціальних фондів:
—    скорочення структур і підрозділів Секретаріату до п'яти їх об'єднанням, а також
злиттям міжурядових органів;
—    сприяння стабільному і сталому розвиткові;
—    підвищення ролі ГА;
— електронізація ООН.
Генеральний секретар ООН має намір скоротити в наступні роки непрограмні витрати з
38% регулярного бюджету до 25% і спрямувати зекономлені кошти у так званий «дивіденд
розвитку», тобто спеціальний фонд розвитку.
У ході 52-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1997 р. схвалено кардинальні рішення щодо
глибокої структурної і функціональної перебудови її системи. Генеральний секретар ООН
К.Аннан ініціював розробку програми реформ, спрямованих на підвищення ефективності
діяльності цієї організації, яку підтримали більшість держав-членів. Оновлення ООН є
життєво важливим для її адаптації до сучасних політичних реалій.
Органи системи Організації Об'єднаних Націй можна поділити на такі основні групи:
головні, допоміжні, спеціалізовані організації і установи, автономні організації.
 
6.Якою є структура ООН та специфіка діяльності.
ГОЛОВНІ ОРГАНИ ТА СТРУКТУРА ООН.
Організація Об'єднаних Націй має шість головних органів: Генеральну Асамблею, Раду
Безпеки, Економічну і Соціальну Раду, Раду з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат.
5.2. ГОЛОВНІ ОРГАНИ ТА СТРУКТУРА ООН.
Організація Об'єднаних Націй має шість головних органів: Генеральну Асамблею,
Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Раду, Раду з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат
(рис. 5.1).
 
5.2.1. Генеральна Асамблея ООН (ГА ООН)
Генеральна Асамблея — ГА (General Assembly)— є головним політичним
консультативним органом ООН. Кожна держава може бути представлена в ній делегацією
щонайбільше з п'яти осіб. Одна держава має в Генеральній Асамблеї один голос. Кожна
країна представлена в ГА дипломатом високого рангу, але час від часу міністри
закордонних справ і навіть голови держав також відвідують сесії ГА. Рішення з таких
важливих питань, як підтримання миру і безпеки, прийом нових членів і бюджетні
питання, потребують більшості в дві третини голосів. Рішення з інших питань
приймаються простою більшістю голосів. ГА, як правило, збирається у Нью-Йорку
(докладно про ГА див. п. 5.3).
 
5.2.2. Рада Безпеки ООН
Рада Безпеки, згідно зі Статутом, несе головну відповідальність за підтримання
міжнародного миру і безпеки.
У 1965 р. кількість її членів було збільшено з 11 до 15 (перша поправка до Статуту
ООН): п'ять постійних членів — Великобританія, Китай, Росія, США, Франція — і десять
членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на два роки за географічною ознакою.
П'ять з десяти членів переобираються щороку.
Кожен член Ради має один голос. Для прийняття рішень з питань діяльності ООН
потрібно дев'ять голосів, включаючи голоси всіх п'яти постійних членів Ради. Це і є так
зване правило одностайності великих держав, або право вето. Всі п'ять постійних членів
вдавалися в різні часи до права вето. Якщо постійний член не підтримує рішення, але не
хоче блокувати його прийняття, він не голосує проти, а утримується при голосуванні.
На відміну від інших органів ООН, тільки Рада Безпеки має право приймати
рішення, обов'язкові для виконання всіма членами ООН.
Рада Безпеки проводить свої засідання у Нью-Йорку, коли в цьому виникає
необхідність.
 
5.2.3. Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР)
Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) — головний орган з координації
економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН. Важливість
цього органу засвідчує той факт, що на нього припадає майже 70 % всіх бюджетних ре-
сурсів, а також персоналу ООН. У 1965 р. кількість членів Економічної і Соціальної Ради
було збільшено з 18 до 27 і в 1973 р. — до 54 членів (друга і четверта поправки до
Статуту). По регіонах представництво розподіляється так: 14 місць — квота Африки, 10
— Латинської Америки, 11 — Азії, ІЗ — Західної Європи й інших країн і 6 — країн
Східної Європи. Членів ЕКОСОР обирають строком на три роки, щорічно по 18 членів.
Кожен член Ради має один голос, рішення приймаються простою більшістю голосів.
ЕКОСОР проводить щорічно дві сесії тривалістю в один місяць: у Нью-Йорку і в
Женеві. Як один із шести головних органів ООН Економічна і Соціальна Рада має такі
функції і повноваження:
 —обговорює міжнародні економічні й соціальні проблеми глобального і
міжгалузевого характеру і розробляє рекомендації щодо політики з цих проблем для
країн-членів і для системи ООН;
— проводить дослідження, складає доповіді, розробляє рекомендації з
міжнародних проблем в економічній і соціальній сферах Генеральній Асамблеї, членам
Організації та зацікавленим спеціалізованим установам;
— заохочує держави до дотримання прав людини і основних свобод для всіх;
—скликає міжнародні конференції і розробляє для подання Генеральній Асамблеї
проекти конвенцій з питань, що входять до її компетенції;
—веде переговори зі спеціалізованими установами відносно домовленостей, угод,
що стосуються взаємовідносин цих установ з ООН;
— погоджує діяльність спеціалізованих установ через консультації з ними і
надання рекомендацій;
— надає послуги і допомогу (за ухвалою Генеральної Асамблеї) членам ООН, а
також спеціалізованим установам на прохання останніх;
— консультує відповідні неурядові організації з питань, які входять до її
компетенції.
Протягом року робота ЕКОСОР провадиться в її допоміжних органах: комісіях і
комітетах, які регулярно збираються, і подають доповіді і звіти.

Механізм допоміжних органів ЕКОСОР складається з функціональних комісій, постійних

комітетів, регіональних комісій, постійних експертних органів. Організаційна структура
ЕКОСОР подана на рис. 5.2. Крім того, сімнадцять спеціалізованих установ, пов'язаних з
ООН спеціальними уго-
 

дами про співробітництво і координацію, взаємодіють з нею і одна з одною через коорди-
нуючий апарат ЕКОСОР. Це самостійні міжнародні організації, створені на основі
міжурядових угод, які мають широку компетенцію і працюють у співробітництві з ООН.
Спеціалізовані установи користуються самостійністю і мають повну юридичну
правоспроможність. ЕКОСОР координує їхню діяльність (див. п. 5.5.2).
 
5.2.4. Рада з Опіки ООН
Рада з Опіки — один із шести головних органів 0014, на який покладено завдання
спостереження за управлінням підопічними територіями (територіями, що були
колоніями). Рада уповноважена вимагати і розглядати звіти держав, що управляють цими
територіями відносно політичного, економічного, соціального прогресу підопічних
територій, розглядати (консультуючись з місцевою владою) петиції з підопічних
територій і направляти туди спеціальні місії. Остання з 11 таких територій, над якими
була встановлена опіка, — Палаї (група островів у Мікронезії), отримала незалежність у
листопаді 1994 р. і наступного місяця стала країною — членом ООН. З цього часу Рада з
Опіки формально припинила своє існування.
Змінивши свої правила процедури, вона буде тепер проводити засідання тоді і там,
коли і де того вимагатимуть обставини.
 
5.2.5. Міжнародний Суд
Міжнародний Суд — головний судовий орган ООН, до юрисдикції якого входять
усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН і
чинними договорами і конвенціями. Цей орган складається з 15 суддів, яких окремо
обирають Генеральна Асамблея і Рада Безпеки на дев'ять років. Судді обираються за
рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою. Проте не може бути обрано двоє
суддів з однієї країни. Місцезнаходження суду — Гаага (Нідерланди). Країни-члени мо-
жуть передавати на розгляд Міжнародного Суду справи про прикордонні суперечки,
право на рибну ловлю, право на корисні копалини та інші спірні питання. Генеральна
Асамблея або Рада Безпеки можуть консультуватися з Міжнародним Судом з будь-якого
питання.
 
5.2.6. Секретаріат ООН
Секретаріат — адміністративний орган ООН, який обслуговує інші органи,
виконує програми і втілює в життя політику, розроблену ними. Робота Секретаріату
включає: керівництво операціями з підтримування миру; організацію міжнародних кон-
ференцій з проблем світового значення; підготовку оглядів світових економічних та
соціальних тенденцій і проблем; здійснення досліджень; перекладання виступів,
документів; забезпечення світових засобів масової інформації відомостями про діяльність
ООН.
Міжнародний персонал Секретаріату налічує 15 тисяч співробітників з більш ніж
170 країн, що працюють як у центральних установах у Нью-Йорку, так і у відділеннях по
всьому світові.
Секретаріат очолює Генеральний секретар, якого призначає Генеральна
Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки. Першим Генеральним секретарем був
Трюгве Лі (Норвегія), який обіймав цю посаду до 1953 року. Даг Хаммаршельд
(Швеція) був Генеральним секретарем з 1953 по 1961 рік. У Тан (Бірма, нині
Мьянма) очолював ООН до 1971 р., його змінив Курт Вальдхайм (Австрія), який
перебував на цій посаді з 1972 по 1981 рік. Хав'єр Перес де Куе-льяр (Перу)
вступив на посаду 1 січня 1982 року. 31992 р. Генеральним секретарем ООН був
єгиптянин Бутрос Бутрос Галі. У грудні 1996 р. Секретаріат очолив представник
Африканського континенту, дипломат з Гани Кофі Аннан.
7.Охарактерезивати діяльність України в ООН

Україна у 1945 р. стала однією з держав-співзасновниць ООН. Делегація України взяла

активну участь у Конференції в Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку
Статуту ООН, зокрема скоординувавши процес розробки Преамбули та Цілей і Принципів
Статуту ООН. До 1991 р., перебуваючи у складі Радянського Союзу, Україна мала в ООН
власне представництво на рівні де-юре незалежної країни. Про високий авторитет нашої
держави в ООН як у вказаний, так і в новітній періоди її розвитку, свідчить її неодноразове
обрання до Ради Безпеки ООН – органу, на який країнами-членами ООН покладено
головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки (1948-1949, 1984-
1985, 2000-2001, 2016-2017 рр.).
З моменту проголошення Україною незалежності розпочався якісно новий період її
діяльності в ООН, яку було визначено одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики
нашої держави.
Генеральні секретарі ООН відвідували Україну вісім разів: У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм
(1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галі (1993 р.), Кофі Аннан (2002 р.), Бан
Кі-мун (2011, 2014, 2015 рр.).
Наша держава надає виключного значення питанню зміцнення ООН як центру
багатосторонніх зусиль у вирішенні складних та комплексних викликів. Україна виходить із
необхідності належної реалізації підсумкових документів самітів ООН з питань сталого
розвитку, подальшого реформування ООН, підвищення ефективності її діяльності,
забезпечення реформи РБ ООН, посилення ролі ГА ООН як найбільш представницького
політичного органу світу.
Попри триваючу агресію з боку РФ, Україна приділяє особливу увагу діяльності ООН з
підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий
чинник своєї зовнішньої політики. За практично 25 років своєї миротворчої діяльності
Україна взяла участь у більш ніж 20 місіях ООН – від Гватемали до Тимор-Леште, від
Хорватії до Мозамбіку, надавши ООН понад 34 тис. військовослужбовців і представників
МВС. У 2017 р. близько 500 військовослужбовців Збройних Сил України та працівників
Міністерства внутрішніх справ України беруть участь у 7 миротворчих операціях ООН (у
ДРК, на Кіпрі, у Косово, Кот-д’Івуарі, Ліберії, Судані та Південному Судані). Наша держава є
одним з лідерів за кількістю наданих до операцій ООН з підтримання миру бойових та
транспортних вертольотів.
Як учасник усіх міжнародних конвенцій і протоколів, що регулюють боротьбу з
тероризмом, Україна бере активну участь у діяльності ООН на контртерористичному
напрямку.
Одним з найбільш важливих підтверджень визнання авторитету і ролі нашої держави
на міжнародній арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики,
відданості принципам демократії та верховенства права, практичного внеску у
розбудову миру та стабільності стало друге за часів незалежності обрання України до
складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2016–2017 рр.
Пріоритетами членства України в Раді Безпеки ООН визначено рішуче відстоювання і
забезпечення універсального дотримання Цілей та Принципів Статуту ООН; посилення
миротворчого потенціалу Організації; підвищення прозорості та демократичності роботи
Ради Безпеки ООН; посилення спроможностей ООН із запобігання конфліктам і
посередництва; підтримання миру на Африканському континенті; боротьба з тероризмом;
підтримка процесів роззброєння та нерозповсюдження; просування порядку денного
щодо жінок, миру та безпеки, а також дітей у збройних конфліктах та ін. Протидія
російській агресії, грубому порушенню Москвою засад сучасного світового порядку,
заснованого на Статуті ООН, стала ключовою складовою пріоритетів та завдань України в
Раді Безпеки (повний текст пріоритетів України у Раді Безпеки ООН знаходиться тут:
українською мовою - http://ukraineun.org/ukraine-and-unsc/our-priorities; англійською
мовою - http://ukraineun.org/en/ukraine-and-unsc/our-priorities).
Окрім того, на сьогодні Україна входить до складу таких органів ООН, як Комітет ООН з
програми та координації, її представники працюють у Консультативному комітеті з
адміністративних та бюджетних питань, Міжурядовій робочій групі експертів з
міжнародних стандартів обліку та звітності, а також представник України є суддею
Міжнародного трибуналу з морського права.
За час свого членства в ООН Україна шість разів обиралася членом Економічної і
Соціальної Ради (востаннє – на період 2010-2012 рр.), двічі – членом Ради ООН з прав
людини (востаннє – на період 2008-2011 рр.), одного разу – Комісії ООН з
миробудівництва (2011-2012 рр. та віце-головування у 2011 р.).
У 1997 р. Міністра закордонних справ України Г.Й.Удовенка було обрано на посаду Голови
52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН – найвищу посаду в Організації. Предметом особливої
гордості України є те, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як «сесія реформ»,
ухвалила всеосяжну програму реформування Організації, запропоновану її тодішнім
Генеральним секретарем К.Аннаном, і надала потужного імпульсу широкомасштабному
оновленню ООН.
Україна бере активну участь у міжнародній співпраці зі сталого розвитку, спрямованій на
комплексне вирішення завдань охорони довкілля, соціального розвитку й економічного
зростання на глобальному, регіональному та національному рівнях.
Одним із важливих напрямків співпраці між Урядом України та ООН є пом’якшення та
мінімізація довготермінових наслідків Чорнобильської катастрофи. Починаючи з 1990 р. за
ініціативою України на трирічній основі схвалюються резолюції ГА ООН з цієї
проблематики (остання – у грудні 2016 р.). У 2000 р. резолюцією «Закриття
Чорнобильської АЕС» Генасамблея привітала відповідне рішення України.
Свого часу делегація України стала головним ініціатором скликання першої спецсесії
Генасамблеї ООН з проблеми ВІЛ/СНІД у червні 2001 року. Нині наша держава активно
використовує можливості ООН для боротьби з ВІЛ/СНІД, зокрема із залучення проектної і
технічної допомоги органів ООН. Так, протягом 2012-2017 рр. на ці цілі очікується
виділення Україні Глобальним фондом з протидії ВІЛ/СНІД близько 305 млн. дол. США.
Україна бере помітну участь у зусиллях ООН, спрямованих на подолання кліматичних змін,
та є учасником Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та її Кіотського протоколу.
Україна була серед перших країн, які у 2016 році ратифікували нову глобальну кліматичну
угоду – Паризьку угоду.
Наша країна отримує значну технічну, консультативну та фінансову допомогу
спеціалізованих установ ООН, її фондів і програм, зокрема у сферах демократичного
врядування, подолання бідності, досягнення Цілей сталого розвитку, підтримки
державного управління, боротьби з ВІЛ/СНІД та іншими тяжкими хворобами, захисту
довкілля. На 2017 р. продовжено термін дії Рамкової програми партнерства Уряду України
- ООН на 2012-2016 рр. (понад 133 млн. дол. США), а також програм співпраці України з
Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) на 2012-2016 рр. (бюджет – понад 22 млн. дол. США) та
Фондом ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА) на 2012-2016 рр. (бюджет – 6,5 млн. дол.
США). У контексті подолання гуманітарних наслідків агресії РФ проти нашої держави
триває активна співпраця між Україною та організаціями системи ООН (УВКБ, УКГП,
ПРООН, ВПП, МОМ, ВООЗ, ЮНФПА, ЮНІСЕФ та ін.) у гуманітарній сфері на Донбасі.
Впродовж 2016 р. організації системи ООН реалізували в Україні щорічний План
гуманітарного реагування ООН, у рамках якого на цілі гуманітарної допомоги
постраждалому населенню було мобілізовано 97,5 млн. дол. США. 
У поточному році гуманітарна допомога з боку організацій системи ООН надається в
рамках нового Плану гуманітарного реагування ООН, бюджет якого у 2017 р. становить
214 млн. дол. США; очікується, що впродовж цього року в рамках його реалізації допомогу
отримають 2,6 млн. осіб.
Україна є активним учасником діяльності органів системи ООН у сфері прав
людини, стороною всіх основних документів ООН з прав людини, включаючи
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про
економічні, соціальні і культурні права, Факультативні протоколи до них та Міжнародну
конвенцію з ліквідації всіх форм расової дискримінації.
З березня 2014 р. в Україні на запрошення Уряду нашої держави діє Моніторингова місія
ООН у галузі прав людини, яка зокрема відстежує ситуацію на тимчасово окупованих
територіях Криму, а також Донбасу. 
Як активний прихильник гендерної рівності, покращення становища жінок, подолання
гендерних стереотипів Україна бере участь у більшості заходів ООН з цієї проблематики, у
т.ч. у регулярних дебатах РБ ООН з тематики «Жінки, мир, безпека», виконує Конвенцію
ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, зокрема шляхом виконання
національних програм та проектів у цій сфері.
Обрання України до складу Ради ООН з прав людини (РПЛ) у 2006 та 2008 роках стало
визнанням її практичного внеску і значного потенціалу у сфері забезпечення дотримання,
захисту та поваги прав і свобод людини у світі. Україна продовжує працювати в цьому
органі в якості спостерігача, просуваючи ініціативи, зокрема щодо ролі превенції у
заохоченні та захисті прав людини. Україна представила свою кандидатуру на вибори до
складу РПЛ на період 2018-2020 рр. та 2021-2023 рр.
27 березня 2014 р. після незаконного референдуму в Криму ГА ООН схвалила резолюцію
«Територіальна цілісність України» (A/RES/68/262), положеннями якої підтверджується
суверенітет, політична незалежність, єдність та територіальна цілісність України в межах її
міжнародно визнаних кордонів, невизнання проведення так званого референдуму та
відповідно будь-якої зміни статусу АРК та м.Севастополя («за» -100, «утрималися» – 58,
«проти» – 11). Схвалення цього документа мало вкрай важливе політичне та міжнародно-
правове значення і засвідчило підтримку міжнародним співтовариством України у
боротьбі з російською агресією.
19 грудня 2016 р. у ході 71-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН була ухвалена резолюція
«Стан з правами людини у Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)»
(A/RES/71/205), яка підтверджує суверенітет та територіальну цілісність України та визнає
АР Крим і місто Севастополь тимчасово окупованою територією. Важливим елементом
цього документа є застосування у термінології ООН визначення «окупаційна влада» щодо
статусу РФ у Криму.
13 лютого 2017 р. під головуванням України Рада Безпеки ООН одностайно ухвалила
першу в історії резолюцію S/RES/2341 (2017) щодо захисту критичної інфраструктури від
терористичних загроз. Документ, ініційований нашою державою та спрямований на
підвищення ефективності міжнародних зусиль з протидії терористичним актам проти
об’єктів критичної інфраструктури в рамках Глобальної контртерористичної стратегії ООН,
став своєчасним реагуванням міжнародної спільноти на динамічні загрози з боку
тероризму.

8.Висвітлити основні проблеми ООН та дати підходящий, на Вашу думку, сценарій

реформування організації
За роки своєї діяльності ООН здійснила історичну місію, відігравши важливу роль у
численних прогресивних зрушеннях, що відбулися у світі у другій
половині XX ст. Найважливіше джерело сили Організації Об'єднаних Націй — це
універсальність ЇЇ членства і всеохоплюючий масштаб її мандату. Саме завдяки цим
особливостям ООН є унікальним і незамінним форумом обговорення глобальних проблем
та пошуку шляхів їх розв'язання, інструментом врегулювання міжнародних конфліктів,
підтримання миру і безпеки, розвитку співробітництва в політичній, економічній,
соціальній та інших сферах. Проте світ зазнав і негативних змін, особливо наприкінці 80-х
— у 90-х роках. Загострення глобальних проблем, виникнення хвилі міжнародних
конфліктів після розвалу біполярної структури, еволюція змісту і сутності конфліктів
тощо зумовили необхідність адаптації ООН до нових реалій. На планеті склався новий
баланс сил між центрами впливу. В результаті розвалу СРСР, багатопланової кризи в Росії,
зміцнення позицій ФРН і Японії, зростання ролі країн, що розвиваються, утворилася нова
геополітична ситуація, яка має враховуватися в діяльності ООН. Зміцнілі країни і ре гіони
мають бути адекватно представлені в головних органах ООН, особливо в Раді Безпеки.
Особливість сучасного міжнародного розвитку полягає і в тому, що міжнародні проблеми
дедалі більше набувають трансекторального, міжсекторального характеру. Це стосується і
проблем урегулювання конфліктів, і проблем розвитку, і проблем надзвичайної допомоги.
Тому невідкладне завдання ООН — забезпечити єдність цілей і дій різних департаментів
та структур її системи, забезпечити комплексний підхід до розв'язання міжнародних
проблем. Сьогодні як ніколи потрібна координація дій в усіх сферах.
Назріла необхідність перебудови Секретаріату ООН, який непомірно розрісся і хибує на
дублювання, паралелізм, невиправдані фінансові втрати.
Очевидною стала недосконалість системи фінансування, що проявляється у хронічній
фінансовій кризі ООН.
Із розвитком подій одні органи ООН стали анахронізмом (наприклад, пов'язані з
деколонізацією), а на деяких напрямках діяльності відчуваються явні прогалини (екологія,
боротьба з наркоманією, міжнародний тероризм та ін.).
Не відповідає сучасним вимогам і система контролю в ООН. Зміцніли регіональні
організації, що створило умови для перерозподілу сфер дії між ними та ООН. ООН
має сконцентруватися на пріоритетних напрямках, координуючи діяльність інших
організацій.
В сучасних умовах стрімких змін і непередбачених подій особливо важливо забезпечити
оперативне реагування. Отже, на перший план перед ООН висунулися такі завдання,
як єдність цілей, узгодженість дій, стратегічне розміщення ресурсів, швидкість, гнучкість та
ефективність. Для того, щоб ООН відповідала вимогам часу, необхідно здійснити багато-
аспектні реформування, які б охоплювали перебудову Секретаріату, перегляд деяких
правових основ функціонування організації. Як зазначив Генеральний Секретар Кофі
Аннан, «головна мета нинішніх реформаторських зусиль полягає у звуженні розриву між
устремліннями і досягненнями. Зробити це планується за рахунок створення нової
культури керівництва і нової структури управління в Організації Об'єднаних Націй, які
дозволять підвищити цілеспрямованість, узгодженість зусиль і швидкість реагування на
невідкладні потреби міжнародного співтовариства».
«Хвороби» ООН і шляхи вдосконалення організації визначалися роками. У 1975 р.
з'явилася доповідь групи експертів з питань структури системи ООН. У 1985 р. критичні
зауваження і рекомендації були узагальнені в доповіді об'єднаної інспекційної групи.
Обговорення проблем реформування ООН особливо активізувалося в ході підготовки до
50-річчя утворення Організації. Ці питання були лейтмотивом виступів керівників держав і
урядів під час загальних дискусій на 49-й сесії Генеральної Асамблеї у 1994 р. і на
ювілейній, 50-й сесії. Проблеми реформування були в центрі уваги і на наступних сесіях
Генеральної Асамблеї.
Велику аналітичну узагальнюючу роботу здійснили група експертів під керівництвом
Виконуючого координатора реформи Мориса Стронга, а також члени Керівного комітету
з реформи.
Результатом ґрунтовного і всебічного вивчення пропозицій щодо перебудови ООН була
доповідь Генерального Секретаря Кофі Аннана від 14 липня 1997 р. під назвою «По-
новлення Організації Об'єднаних Націй: програма реформи». Доповідь є глибоким
фундаментальним дослідженням назрілих проблем реформування Організації з
урахуванням досвіду минулого, реалій і перспектив розвитку у XXI ст. Доповідь охоплює
три типи заходів. Перший тип —це заходи з реформування структури й системи
управління Секретаріату. Другий тип — заходи з удосконалення структури і
функціонування міжурядових органів ООН. Третій тип — це фундаментальні пропозиції
щодо нових підходів до розробки політики, пріоритетів і стратегії ООН.
Основними елементами нової структури керівництва і управління є запровадження
посади першого заступника Генсекретаря, створення Групи старших керівників, перебу-
дова роботи Секретаріату в межах секторальних груп, які включали б усі департаменти,
фонди і програми ООН, створення Групи стратегічного планування.
Щодо секторальних груп, то спочатку вони передбачалися за такою тематикою: мир і
безпека; економічні й соціальні питання; співробітництво в цілях розвитку; гуманітарні пи-
тання; права людини. Пізніше були створені Виконавчі комітети з перших чотирьох
проблем. Було визнано, що проблема прав людини як міжсекторальна має розглядатися в
усіх чотирьох комітетах.
Мета Виконавчих комітетів полягає в тому, щоб сприяти скороченню дублювання,
зміцненню узгодженості дій численних структур Секретаріату, зменшенню
адміністративних витрат, сприяти спільному стратегічному плануванню і прийняттю
рішень.
Було здійснено укрупнення споріднених структур. Три департаменти, які займалися
економічними і соціальними питаннями, були об'єднані в один Департамент соціальних
і економічних питань. Були також об'єднані три підрозділи, що обслуговують керівні
органи і конференції, в Департамент у справах Генеральної Асамблеї і конференційного
обслуговування.
В результаті вжитих організаційних заходів у 1998—1999 рр. кількість посад у Секретаріаті
було скорочено на 1000 — тобто на 25 % порівняно зі штатним розкладом 1984—1985 рр.,
коли посад налічувалося 12 тис.
Мета Групи стратегічного планування полягає в тому, щоб допомагати Генеральному
Секретареві виявляти нові глобальні проблеми і тенденції, аналізувати їхні наслідки, роз-
робляти методи роботи ООН.
Для зміцнення фінансової спроможності Організації Програма реформ передбачала
створення Оборотного кредитного фонду з капіталом до 1 млрд дол. за рахунок
добровільних внесків та інших джерел.
У плані сприяння стабільному розвитку передбачено об'єднання відповідних фондів і
програм Організації в Групу з питань розвитку, а також створення нового Управління
з фінансового розвитку.
Поряд із заходами з перебудови Секретаріату ООН і системи управління Програма реформ
визначила нові підходи до розробки політики, зокрема Генеральною Асамблеєю, яка
виробляє загальний курс діяльності Організації. Пропонується забезпечити тематичний
підхід у роботі як Генеральної Асамблеї, так і її комітетів. Через велику кількість питань, які
вносяться до порядку денного Асамблеї (168 на 51-й сесії у 1997 р.), важко глибоко і
всебічно обговорити найбільш назрілі проблеми. Тому рекомендовано, щоб Генеральна
Асамблея завчасно — за два роки — формувала найбільш суттєві й актуальні питання, які
варто предметно обговорювати на сесії. Вважається доцільним, щоб кожний її головний
комітет визначав на рік тематичну спрямованість своєї роботи.
Серед проблем реформування ООН визначне місце пра-вомірно посідає підвищення
ефективності миротворчої діяльності.
Через те, що на даному етапі ООН не володіє потенціалом для вживання заходів примусу
на основі глави VII, найбільш ефективним засобом стримання агресії або припинення кон-
флікту є створювані на разовій основі коаліції держав. Але для забезпечення легітимності
таких міжнародних дій необхідний мандат Ради Безпеки.
Одна з проблем полягає в тому, щоб забезпечити ефективність економічних санкцій і в той
же час обмежити збитки, які несуть країни, котрі застосовують санкції. Необхідно також
ураховувати гуманітарні наслідки санкцій і критерії їх застосування і відміни.
Успіх операцій з підтримання миру значною мірою залежить від швидкості їх розгортання,
аби не допустити дальшої ескалації конфліктів. У цьому плані бачиться необхідним
своєчасне відрядження в зону конфлікту ядра штабу місії швидкого розгортання —
невеликої багатопрофільної групи для забезпечення прийому контингентів. Позитивним є
і рішення групи держав-членів взяти участь у створенні резервної бригади високого
ступеня готовності. Як свідчить досвід, доцільно, аби Рада Безпеки при формуванні
операції з підтримання миру встановлювала термін для укладання угоди про статус
контингенту між ООН і урядом країни, що приймає. А до укладення такої угоди
на тимчасовій основі повинна застосовуватися типова угода про статус сил розгортання.
Центральну роль у підтриманні миру і врегулюванні конфліктів відіграє рівень діяльності
Ради Безпеки. З особливою гостротою постало питання про необхідність реформування
Ради Безпеки, оскільки стала очевидною невідповідність структури цього головного
органу ООН новій глобальній геополітичній ситуації. Різко зросла кількість членів ООН.
Змінилася вага ряду держав на міжнародній арені, які претендують на нові ролі у світових
справах. Склався новий баланс сил між традиційними і новими центрами впливу. Все це
обумовило необхідність відповідних змін у складі Ради Безпеки.
Як показало життя, реформа Ради Безпеки є наріжним каменем оновлення ООН і в той же
час — найскладнішим елементом її перебудови.
Правомірність і необхідність розширення складу Ради Безпеки визнаються переважною
більшістю країн. Проте погляди розходяться з практичних питань: на скільки
треба збільшити цей орган і хто має отримати статус постійного члена. Відсутня єдина
точка зору і щодо права вето. Так, західні країни виступили за незначне збільшення
кількості постійних членів (два — ФРН і Японія) і за збереження права вето. Більшість
країн, що розвиваються, висловилися за широке представництво у складі постійних членів
усіх регіонів світу і обмеження чи ліквідацію права вето. Конкретні пропозиції, що
опинилися в центрі обговорення, зводилися до наступного: збільшити кількість постійних
членів на п'ять (ФРН, Японія і три країни від Азії, Африки і Латинської Америки); збільшити
склад Ради Безпеки на п'ять постійних і чотири непостійних члени від регіонів; ввести до
складу Ради Безпеки п'ять постійних членів без права вето; статус постійних членів мають
отримати не окремі країни, а регіональні організації (ЄС, ОАЄ, ОАД та ін.); статус постійних
членів країни від Азії, Африки і Латинської Америки повинні отримувати на ротаційній
основі.
Корінна проблема реформування Ради Безпеки полягає в суперечності між правомірним
розширенням членського складу цього органу і загрозою втрати його ефективності.
Цілком очевидно, що збільшення кількості постійних членів розширило б можливості
застосування права вето і створило б додаткові труднощі на шляху до оперативного
ухвалення рішень. Позбавлення ж права вето було б дискримінацією відносно нових
постійних членів.
Досвід обговорення пропозицій щодо реформування ООН свідчить, що перебудова
Організації — процес складний і довготривалий. Легше втілюються заходи з перебудови
Секретаріату; складніше реформувати міжурядові органи і методи здійснення
пріоритетних 

9.Назвати спеціалізовані установи ООН та розкрити суть їхньої роботи.

Спеціалізовані установи ООН - це самостійні міжнародні організації, створені на основі

міжнародних договорів, що мають широку міжнародну відповідальність у сфері
економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я й інших подібних сфер і
пов'язані з ООН за допомогою ЕКОСОР спеціальними міжнародними угодами. Такі угоди
підлягають затвердженню Генеральною Асамблеєю ООН. За Статутом ООН Генеральна
Асамблея й ЕКОСОР мають деякі права щодо спеціалізованих установ ООН. Наприклад,
Генеральна Асамблея розглядає й затверджує будь-які фінансові й бюджетні угоди з
ними, перевіряє їх адміністративні бюджети з метою надання рекомендацій зацікавленим
суб'єктам (п. 3 ст. 17); ЕКОСОР уповноважений узгоджувати діяльність спеціалізованих
установ ООН за допомогою консультацій з ними й рекомендацій, рекомендацій
Генеральній Асамблеї й державам - членам ООН (п. 2 ст. 63), вживати належних заходів
для одержання від спеціалізованих установ регулярних доповідей (п. 1 ст. 64), проводити
заходи для участі без права голосу представників цих установ в обговоренні питань Ради
або у створених нею комісіях, а також для участі представників Ради в обговоренні питань
у цих установах (ст. 70).
У правовому статусі для спеціалізованих установ ООН характерні такі риси: 1) договірна
основа діяльності; 2) широка міжнародна відповідальність, визначена в Статуті ООН; 3)
спеціалізований характер діяльності в соціально-економічній і гуманітарній сферах; 4)
наявність зв'язку з ООН. Цей комплекс правових факторів зумовлює виділення
спеціалізованих установ ООН в особливу групу міжнародних організацій.
Ці міжнародні організації за сферою діяльності можуть бути поділені на три групи. Першу
утворюють спеціалізовані установи ООН економічного характеру, тобто ті, які
функціонують у сфері міжнародної торгівлі, фінансів, транспорту і зв'язку. До них
належать: Міжнародний банк реконструкції й розвитку; Міжнародний валютний фонд;
Міжнародна фінансова корпорація; Міжнародна асоціація розвитку (МАР); Міжнародне
агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ); Міжнародний центр із врегулювання
інвестиційних спорів (МЦВІС); Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО1);
Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСГР); Міжнародна морська
організація (ІМО); Організація міжнародної цивільної авіації (ІКАО); Всесвітній поштовий
союз (ВПС); Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ); Всесвітня метеорологічна
організація (ВМО); Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО).
У другу групу входять спеціалізовані установи ООН соціального характеру - Міжнародна
організація праці і Всесвітня організація охорони здоров'я.
Третю групу спеціалізованих установ утворюють організації культурно-гуманітарної
спрямованості: Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО),
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Всесвітня організація з туризму.
Розглянемо організаційно-правовий механізм діяльності деяких спеціалізованих установ
ООН.
Міжнародний банк реконструкції й розвиткустворений 27 грудня 1945 p., коли 28 держав
підписали угоду, розроблену на Конференції Об'єднаних Націй з валютно-фінансових
питань, що відбулася в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р.
Членами МБРР можуть бути тільки члени Міжнародного валютного фонду. За станом на 1
травня 2009 р. членами МБРР були 185 держав, у тому числі Україна.
Цілі МБРР: сприяти реконструкції і розвитку територій держав-членів шляхом заохочення
капіталовкладень для виробничих цілей (у таких галузях, як сільське господарство й
розвиток сільських районів, енергетика, шосейні дороги й залізниці, порти,
електрозв'язок, освіта, охорона здоров'я, планування сім'ї й харчування); заохочувати
приватні іноземні капіталовкладення й у випадку труднощів отримання приватного
капіталу доповнювати його наданням позик для цілей виробництва; сприяти
довгостроковому збалансованому зростанню міжнародної торгівлі та підтримці рівноваги
платіжних балансів держав-членів.
МБРР фінансує кредитні операції головним чином зі своїх позикових коштів, які Банк
одержує на світових ринках, а також нерозподіленого прибутку й за рахунок платежів на
погашення наданих позик. Позики надаються державам - членам МБРР, їх політико-
територіальним одиницям і приватним комерційним структурам на їх території. Крім
надання позик, Банк здійснює широкий спектр послуг із технічної допомоги. Відсоток за
позиками встановлюється відповідно до вартості кредитів, одержуваних МБРР на
міжнародних ринках капіталів. Держави - одержувачі позик зобов'язані виконувати
рекомендації Банку, надавати йому звіти про використання позик і необхідну інформацію.
До структури МБРР входять Рада керуючих (вищий орган), директори-виконавці
(виконавчий орган), комітети. Робоча мова - англійська. Очолює МБРР Президент, якого
обирають директори-виконавці строком на п'ять років. Місцезнаходження МБРР -
Вашингтон (США), також є відділення в Парижі й Токіо..
Слід зазначити, що МБРР е ключовим інститутом групи Світового банку, у який також
входять МФК, МАР, МЦВІС і МАІГ. Метою Світового банку є заохочення економічного й
соціального розвитку менш розвинених членів ООН за допомогою надання їм фінансової
й консультативної допомоги та сприяння у підготовці кадрів. Структурні підрозділи
Світового банку є самостійними юридичними особами, що, однак, працюють на одну мету
й під керівництвом однієї адміністративної системи.
Міжнародний валютний фонд діє на основі угоди, розробленої паралельно з Угодою про
МБРР на Бреттон-Вудській конференції 1944 р. МВФ почав функціонувати з 27 грудня 1945
p., коли угода про його створення набула чинності.
МВФ має такі цілі: координування валютно-фінансової політики держав-членів і надання
їм позик (коротко -, середньо - і частково довгострокових) для врегулювання платіжних
балансів і підтримки валютних курсів. Фонд також прагне сприяти міжнародному
співробітництву у валютній галузі й розширенню торгівлі.
Фонд має у розпорядженні пул (від англ. pool - спільний котел) фінансових засобів, що
надаються державам-членам для виконання програми ліквідації дефіциту платіжного
балансу тимчасово й на певних умовах.
Структурно МВФ складається з Ради керуючих (вищого органу), Виконавчої ради у складі
директора-розпорядника й 24 виконавчих директорів, Секретаріату. Директор-
розпорядник є головною посадовою особою Фонду. У МВФ, як і в МБРР, рішення
приймаються на основі системи зважених голосів. Кожній державі - члену Фонду й Банку
належить кількість голосів, пропорційна її внеску у фінансові ресурси цих спеціалізованих
установ ООН, що в остаточному підсумку відображає її частку у світовій економіці. Робоча
мова МВФ - англійська. Місцезнаходження штаб-квартири МВФ - Вашингтон (США),
відділень - Париж і Женева.
Міжнародна організація праці була створена в 1919 р. за Версальським договором як
автономна установа, пов'язана з Лігою Націй. Угода про встановлення зв'язку між МОП і
ООН була затверджена 14 грудня 1946 р. Таким чином, МОП є першою спеціалізованою
установою, пов'язаною з Організацією Об'єднаних Націй. На 1 травня 2009 р. до МОП
входило 182 держави. Україна е членом МОП з 1954 р. Поряд з урядами у МОП
представлені працівники в особі профспілок і роботодавці (підприємці).
Цілі МОП: сприяти забезпеченню соціальної справедливості для всіх трудівників;
розробляти міжнародну політику і програми, спрямовані на поліпшення умов праці й
життя; встановлювати міжнародні трудові стандарти, покликані слугувати керівними
принципами для національної влади при проведенні відповідної політики; здійснювати
широку програму технічного співробітництва з метою надання допомоги урядам в
ефективному проведенні такої політики на практиці; здійснювати професійну підготовку і
навчання, вести дослідницьку роботу з метою сприяння успіху цих зусиль.
Один із найбільш важливих напрямків діяльності МОП - розробка та прийняття конвенцій і
рекомендацій. За час існування МОП прийняла більше 180 конвенцій (Конвенція 2007 р.
про працю в рибальському секторі - 188-ма за рахунком і остання станом на 1 січня 2010
р.) та близько 200 рекомендацій. У цих документах встановлюються міжнародні стандарти
у сфері праці, трудового найму та професійної підготовки, умов праці, соціального
забезпечення, техніки безпеки й охорони праці. Україна ратифікувала більше 50 конвенцій
МОП.
Іншим важливим напрямом діяльності МОП є надання консультацій експертами й
технічної допомоги з питань, пов'язаних з політикою праці й соціальною політикою.
У структуру МОП входять Міжнародна конференція праці (вищий орган); Адміністративна
рада; Міжнародне бюро праці (МБП), що є секретаріатом МОП. Робочі мови МОП -
англійська, іспанська і французька. Місцезнаходження МОП - Женева.
З 1 червня 1996 р. у Києві працює відділення МОП. Аналогічні відділення також
функціонують у столицях інших держав-членів.
Існують дві міжнародні організації, чия діяльність має досить спеціалізований характер,
але до складу спеціалізованих установ ООН вони не входять. Це Міжнародне агентство з
атомної енергії (MATATE) і Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ).
Міжнародне агентство з атомної енергії - автономна міжурядова організація, створена
під егідою ООН. Статут MATATE був прийнятий 26 жовтня 1956 р. і набув чинності 29 липня
1957 р.
MATATE є єдиною універсальною міжнародною організацією з мирного використання
атомної енергії. За станом на 1 травня 2009 р. членами Агентства були 146 держав.
Відповідно до Статуту MATATE цілі Агентства такі: досягнення більш швидкого й широкого
використання атомної енергії для підтримки миру, здоров'я й добробуту в усьому світі;
забезпечення, наскільки це можливо, щоб допомога, яка ним надається, або на його
вимогу, чи під його наглядом або контролем, не була використана таким чином, щоб
сприяти будь-якій військовій меті.
MATATE заохочує і спрямовує розвиток і використання атомної енергії в мирних цілях,
установлює норми ядерної безпеки, надає допомогу державам-членам шляхом технічного
співробітництва та сприяє обміну науково-технічною інформацією про ядерну енергію.
У рамках MATATE склалася різнобічна й ефективна система контролю (гарантій) з метою
недопущення використання ядерних матеріалів і обладнання, призначених для мирних
видів діяльності, на військові потреби. Цей контроль на місцях здійснюють інспектори
MATATE. Неядерні держави, що беруть участь у Договорі про нерозповсюдження ядерної
зброї 1968 p., повинні укладати угоду з Агентством про контроль над мирною ядерною
діяльністю цих держав. Україна після приєднання в 1994 р. до Договору про
нерозповсюдження ядерної зброї уклала таку угоду з MATATE. Більше 900 ядерних
установок в усьому світі перебувають під контролем Агентства. Такі ядерні держави, як
Велика Британія, Китай, Росія, США і Франція, в добровільному порядку поставили під
контроль MATATE деякі мирні ядерні установки.
MATATE складається з Генеральної конференції (вищий орган), Ради керуючих
(виконавчий орган), Науково-консультативного комітету й Секретаріату.
Місцезнаходження центральних установ MATATE - Відень (Австрія).
Генеральна угода про тарифи і торгівлю є багатосторонньою угодою, основу якої
становить звід правових норм, що регламентують торговельні відносини між державами-
учасницями, а також міжнародною організацією для проведення переговорів і
консультацій з торговельних питань. Угода була підписана в Женеві 30 жовтня 1947 р. і
набула чинності 1 січня 1948 р.
На 1 січня 1995 р. повноправними членами ГАТТ були 128 держав; ще більша кількість
держав брало участь у різних формах співробітництва з ГАТТ. У1995 р. ГАТТ
перейменовано у Світову організацію торгівлі (СОТ).
Головна мета ГАТТ - це лібералізація світової торгівлі й постановка її на стабільну основу,
сприяння цим економічному зростанню й розвитку, підвищенню добробуту народів світу.
Основні принципи ГАТТ зводяться до того, що торгівля має вестися на недискримінаційній
основі (принцип "нації найбільшого сприяння"); вітчизняна індустрія повинна захищатися
тільки за допомогою митних тарифів, а не кількісних обмежень та інших заходів; тарифи
повинні скорочуватися на основі багатосторонніх переговорів і не можуть підвищуватися
згодом; держави-учасниці повинні консультуватися між собою з метою вирішення
торговельних проблем.
До 1963 р. основним питанням у діяльності ГАТТ було зниження митних тарифів. У
результаті п'яти раундів переговорів були погоджені взаємні поступки учасників зі
зниження митних тарифів і заходи щодо зниження й регулювання нетарифних
торговельних бар'єрів. У1964-1967 р. був проведений 6-й раунд переговорів (Кеннеді-
раунд). У вересні 1973 р. у Токіо держави - учасниці ГАТТ прийняли декларацію, що
проголосила початок 7-го раунду переговорів (Токіо-раунду). У 1986 р. у м. Пунта-Дель-
Есте (Уругвай) був розпочатий Уругвайський раунд багатосторонніх торговельних
переговорів у рамках ГАТТ, який завершився в 1994 р. підписанням угоди про створення
на базі ГАТТ з 1 січня 1995 р. нової міжнародної організації - Світової організації торгівлі
(СОТ).
Вищим органом ГАТТ була Сесія договірних сторін (держав-учасниць), що проходила
щорічно. Рішення ГАТТ зазвичай приймалися на основі консенсусу. Якщо проводилось
голосування, кожна сторона мала один голос. У період між сесіями діяла Рада
представників - оперативний керівний орган ГАТТ. Місцезнаходження Секретаріату ГАТТ -
Женева.
У зв'язку зі створенням СОТ на базі ГАТТ структура нової організації зазнала певних змін
відповідно до Угоди про створення СОТ 1994 р.

10.Розкрити мету ,принципи ,та основні завдання Ради Європи як субєкта міжнародних
відносин.
Рада Європи: цілі і основні напрямки діяльності.
 
Рада Європи (РЄ)
— найстаріша (утворена у 1949 р.) та найбільша на Європейському континенті політична о
рганізація, яка об'єднує 41 демократичну державу, з яких колишніх комуністичних держав
— 17. Членство у РЄ фактично е необхідною умовою вступу до ЄС.
Штаб-квартира РЄ знаходиться в Страсбурзі (Франція). Бюджет складає приблизно 1,2
млрд. французьких франків на рік.
Рада Європи була створена:
·        для захисту прав людини і парламентської демократії та забезпечення принципу
верховенства права;
·        для прийняття європейських угод, які мають стандартизувати діяльність держав-
членів у соціальній та правовій сферах;
·        для того, щоб сприяти усвідомленню існування європейської культурної
самобутності, яка базується на різних системах суспільних цінностей і охоплює різні
культури.
Держави-члени: Австрія, Албанія, Андорра, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція,
Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн,
Люксембург, Македонія, Мальта, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща,
Португалія, Росія, Румунія, Сан-Марино, Словаччина, Словенія, Туреччина, Угорщина,
Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція. Кандидатами на вступ е
Азербайджан, Білорусь, Боснія і Герцеговина та Вірменія.
Головними органами Ради Європи є:

 Комітет Міністрів, до якого входять 41 міністр закордонних справ або їхні

заступники, які перебувають у Страсбурзі (посли/ постійні представники). Комітет
Міністрів є керівним органом у Раді Європи. Двічі на рік змінюються, чергуючись,
голови Комітету Міністрів.
·        Парламентська Асамблея нараховує 526 членів (263 парламентарії та 263
заступники) із 41 національного парламенту, а також делегації зі статусом "спеціального
гостя" від чотирьох парламентів держав Центральної та Східної Європи, які не е членами
Ради Європи.
Президент Парламентської Асамблеї — лорд Девід Рассел-Джонстон.

 Конгрес органів місцевих та регіональних влад, що складається з Палати місцевих

влад та з Палати регіонів. Голова Конгресу — Ален Шенар.

 Секретаріат, який нараховує 1084 співробітники. Генеральний секретар — Вальтер

Швіммер.

Європейська конвенція з прав людини встановлює систему контролю

за дотриманням та захисту прав людини. Це здійснюється двома органами:
Європейською комісією з прав людини та Європейським судом з прав людини.
Кожна особа, котра вважає, що були порушені її права, які гарантуються
Конвенцією, може подати скаргу після того, як вичерпано всі існуючі
можливості розв'язання її справи на внутрішньодержавному рівні. Комісія
вирішує, чи є скарга прийнятною; після підтвердження прийнятності скарги
наступне завдання Комісії полягає у встановленні фактів. Докладаючи зусиль до
встановлення фактів, Комісія в той же час намагається знайти можливі засоби
врегулювання конфлікту. Якщо врегулювати справу видається неможливим,
Комісія передає скаргу до Комітету Міністрів, який приймає рішення, або до
Європейського суду з прав людини — у цьому випадку справа після судового
розгляду не набуває розголосу.
З метою підвищення ефективності захисту прав людини на Віденській
зустрічі у верхах було прийняте рішення про створення єдиного суду, який
замінить існуючу систему Комісії та Суду. Для цього у 1994 р. було відкрито
для підписання новий Протокол (№11) до Європейської конвенції з прав
людини. Він набуває чинності після ратифікації усіма державами-членами Ради
Європи.
Рамкова конвекція про захист національних меншин є результатом
рішення, прийнятого під час Віденської зустрічі. Відкрита для підписання з 1
лютого 1995 р., Конвенція встановлює принципи у вигляді настановчої
програми. Держави, які ратифікували Конвенцію, зобов'язані поважати ці
принципи, а саме: рівність усіх перед законом, розвиток національних культур і
збереження національної самобутності, релігії, мов та традицій, забезпечення
доступу до засобів масової інформації, встановлення вільних та мирних
транскордонних контактів із людьми, які законно проживають на території
інших держав, використання мов національних меншин у вивісках, рекламних
написах тощо.
Конвенція передбачає механізм упровадження таких положень, які дають
право Комітету Міністрів за допомогою Комісії радників оцінювати реалізацію
Конвенції. Держави, що ратифікують Конвенцію, будуть зобов'язані протягом
одного року з моменту набуття нею чинності представити інформацію про
прийняті законодавчі акти та заходи, які повинні надати дієвості Конвенції.
Рамкова конвенція про захист національних меншин набуде чинності після того,
як її ратифікують 12 держав-членів.
Додатковий Протокол до Європейської конвенції з прав людини,
основні принципи якого були також визначені під час Віденської зустрічі,
перебуває у стадії розробки. Цей документ гарантуватиме права окремої особи в
сфері культури.
Європейська хартія місцевого самоврядування вважається
"конституцією" місцевого самоврядування в Європі.
Європейська хартія про участь іноземців у громадському житті на
місцевому рівні повинна заохотити держави надавати можливість іноземним
резидентам отримувати реальні громадські та політичні права у місцевих
громадах.
Європейська хартія регіональних мов або мов меншин спрямована на
сприяння використанню регіональних мов або мов меншин у Європі.
Рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між
територіальними громадами або властями — це законодавча модель, що
допомагає співпрацювати у таких питаннях, як регіональний, міський та
сільський розвиток, захист довкілля, розвиток інфраструктури та громадських
служб, взаємна допомога у випадку стихійного лиха.
Європейська культурна конвенція об'єднує 41 державу-члена, а також
Монако і Ватикан. Ще дві країни Центральної та Східної Європи приєднались
до Конвенції: Білорусь та Боснія і Герцеговина. Це дозволяє їм брати участь у
діяльності Ради Європи, коли йдеться про питання освіти, культури, молоді та
спорту.
 

11.Якими є відносини України та Ради Європи на сучасному етапі

Основною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи (РЄ) є визнання державою-
кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основні
свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією. Вступ країни до РЄ
свідчить про її демократичний вибір, спрямованість на захист прав людини та зміцнення
демократичних інститутів.
Саме тому 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ.
До набуття членства в РЄ Україна стала стороною декількох конвенцій цієї Організації,
зокрема Європейської культурної конвенції, Європейської рамкової конвенції про
транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями,
Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства, Рамкової
конвенція про захист національних меншин.
15 вересня 1995 р. у Києві було відкрито Центр інформації та документації РЄ, на базі
якого у 2001 р. було створено Бюро інформації РЄ в Україні.
26 вересня 1995 р. Парламентська асамблея РЄ ухвалила позитивний висновок щодо
заявки України на вступ до Ради Європи (Висновок Парламентської асамблеї (ПА) РЄ №
190 (1995).
19 жовтня 1995 р. Комітет міністрів РЄ ухвалив резолюцію про запрошення України стати
37-м членом Організації.
9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ, у Страсбурзі на
площі перед Палацом Європи було піднято Державний прапор України.
Відповідно до Статуту РЄ Україна представлена у всіх трьох головних органах РЄ. Нині
Міністр закордонних справ нашої країни Павло Клімкін відстоює інтереси держави у
Комітеті міністрів Ради Європи – керівному органі цієї Інституції.
Постійне представництво України при Раді Європи забезпечує представництво України у
повсякденній роботі КМ РЄ, його комітетів та експертних груп.
У Парламентській асамблеї Ради Європи наша держава представлена Постійною
делегацією Верховної Ради України у складі 24 народних депутатів (12 основних членів та
12 їх заступників). Очолює делегацію народний депутат України Іван Попеску.
До складу делегації України у Конгресі місцевих і регіональних влад Ради
Європи (Конгрес) входять 24 представники України на чолі з міським головою
Дніпропетровська І.І.Куліченком. Член делегації України Н.Романова у 2012-2014 роках
очолювала Палату регіонів Конгресу.
Суддею Європейського суду з прав людини від України є Г.Юдківська (обрано у квітні
2010 року).
Співробітництво України з Європейською Комісією «За демократію через
право» (Венеціанська комісія) є сталою і ефективною формою використання науково-
експертного потенціалу Ради Європи з метою удосконалення національного
законодавства у відповідності до європейських стандартів. Членом Комісії від України є
С.Ківалов, заступником – В.Пилипенко.
За роки свого існування Венеціанська комісія підготувала близько 150 висновків та
експертних оцінок щодо законопроектів та законів України. Серед найважливіших з них:
юридичні висновки щодо проектів Конституції України, Законів України «Про Автономну
республіку Крим», «Про Конституційний Суд України», «Про вибори народних депутатів
України», «Про Судоустрій», «Про політичні партії», «Про внесення змін та доповнень до
Конституції України», «Про прокуратуру», «Про створення та функціонування
Конституційної Асамблеї в Україні», «Про адвокатуру»  тощо.
Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері реформування
чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ. Переважна кількість цих
зобов’язань вже виконана. Україна підписала і ратифікувала 77 міжнародно-правових
документів Ради Європи.
У відповідність до норм Ради Європи залишається ще привести ряд положень
національного законодавства, зокрема, щодо повноважень органів прокуратури,
створення ефективного інституту адвокатури, реформування судової системи.
Головними напрямами співробітництва України з РЄ сьогодні є:
-          реформування чинного і розробка та імплементація нового законодавства у
відповідності до стандартів Ради Європи на основі принципів верховенства права та прав
людини;
-          розбудова толерантного, демократичного суспільства, яке базується на
європейських стандартах, зокрема, стосовно соціальних прав та прав національних
меншин, рівних прав жінок та чоловіків, захисту дітей тощо;
-          об’єднання зусиль для посилення ефективності боротьби проти корупції та
відмивання коштів, протидії тероризму;
-          продовження роботи органів державної влади України, спрямованої на виконання
обов’язків та зобов’язань України, передбачених Висновком ПАРЄ № 190 (1995) а також
Резолюцією ПАРЄ 1466 (2005) і Рекомендацією ПАРЄ 1722 (2005), Резолюцією ПАРЄ 1549
(2007), Резолюцією ПАРЄ 1755 (2010), Резолюцією ПАРЄ 1862 (2012);
-          залучення Ради Європи у взаємодії з Європейським Союзом до вирішення таких
актуальних питань як забезпечення свободи пересування, боротьба проти торгівлі
людьми.
Такі напрями співробітництва України та РЄ як забезпечення прав людини, реформування
судової системи, боротьба з корупцією, соціальна єдність були покладені в основу Плану
дій РЄ для України на 2011-2014 рр. Станом на кінець травня 2012 року наповнення
бюджету Плану дій складає практично 16 мільйонів євро. Зокрема, 17 програм в рамках
Плану дій повністю фінансуються відповідно до потреб. Їх загальний бюджет становить 8,5
мільйонів євро. Разом з тим, 44 програми Плану дій залишаються недофінансованими.
Новий План дій покликаний в першу чергу сприяти виконанню Україною обов'язків та
зобов'язань України перед РЄ та основним реформам, які реалізовуються у нашій державі.
Важливим етапом співпраці України з РЄ було головування нашої держави в Комітеті
міністрів Ради Європи у травні-листопаді 2011 року, що відбулось вперше за роки членства
України в Організації. Під час головування Міністр закордонних справ України
К.І.Грищенко обіймав посаду Голови Комітету міністрів РЄ, а Постійний представник
України при РЄ М.С.Точицький – головуючого на засіданнях Комітету міністрів РЄ на рівні
постійних представників.
Програма Українського головування базувалась на трьох основних пріоритетах: захист
прав дітей, права людини та верховенство права в контексті демократії і стабільності в
Європі, а також зміцнення та розвиток місцевої демократії.
На період українського головування припала найбільш активна фаза другого етапу
реформи Ради Європи, основною метою якої було визначення стратегічних пріоритетів
Ради Європи на поточне десятиліття та їх практична реалізація на основі застосування
нових інструментів і методів діяльності Організації.
Українському головуванню вдалося досягти таких основних результатів:
-   зроблено внесок у реалізацію загальноєвропейської кампанії з припинення
сексуального насильства щодо дітей;
- надано сприяння запровадженню країнами-членами комплексних національних
стратегій, спрямованих на захист прав дітей та попередження насильства щодо них
шляхом перегляду національних стандартів та політики опіки і піклування;
- зроблено внесок у вироблення загальноєвропейської стратегії забезпечення прав дітей
на охорону здоров’я;
- забезпечено всебічну підтримку процесу підготовки нової Стратегії Ради Європи щодо
прав дитини на 2012-2015 роки та внесок України у її розробку;
   - започатковано процес реформування Європейської соціальної Хартії та її
моніторингових механізмів,спрямований на підвищення політичного значення Хартії у
рамках діяльності Ради Європи;
   - представлено основні елементи реформи із зміцнення моніторингових механізмів
Європейської соціальної хартії у ході відзначення 50-ї річниці Європейської соціальної
хартії;
   - ухвалено Декларацію КМРЄ щодо 50-ї річниці Європейської соціальної хартії, яка
підтверджує першочергову роль Хартії у сфері гарантування та заохочення соціальних
прав на континенті, а також рішучість підтримувати держави-учасниці у приведенні
внутрішньої ситуації у відповідність до положень Хартії.
- визначено пріоритетні напрямки подальшого розвитку політики Ради Європи у сфері
забезпечення гендерної рівності, насамперед у контексті реалізації Декларації КМРЄ
щодо гендерної рівності та Плану дій Ради Європи щодо досягнення рівності жінок і
чоловіків (де-факто і де-юре);
- розроблено рекомендації стосовно реалізації другого етапу Плану дій Ради Європи
щодо сприяння правам і повній участі людей з обмеженими можливостями в 
суспільстві на 2006-2015 роки;
 - забезпечено проведення 17-ої сесії Європейської конференції міністрів з питань
місцевого та регіонального врядування, яка визначила пріоритетні напрямки подальшого
розвитку місцевого і регіонального врядування у країнах-членах Ради Європи.
- розроблені пропозиції щодо ефективного запровадження превентивних заходів як
невід’ємної частини загальної стратегії Ради Європи у сфері захисту прав людини.
Також з початком головування України була започаткована нова форма інституційної
взаємодії - спільні пріоритети трьох послідовних головувань.
Україна, Велика Британія та Албанія домовились про спільні зусилля у таких сферах:
реформа Ради Європи, просування Інтерлакенського процесу та реформування
Європейського суду з прав людини, а також розвиток місцевої і регіональної демократії.
В період українського головування активно розвивались співробітництво РЄ з ОБСЄ та ЄС,
просування ініціатив РЄ на міжнародній арені (презентація доповіді Групи видатних осіб
"Жити разом – Поєднуючи різноманіття та свободу у Європі 21 століття", започаткування
Політики сусідства РЄ).

12.Розкрити предісторію створення організації НАФТА

Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) - угода про вільну торгівлю між
Канадою, США і Мексикою, що грунтується на моделі Європейського Співтовариства
(Європейського Союзу). 
Першим кроком став «план Еббота», прийнятий в 1947 році, метою якого було
стимулювання інвестицій США у ведучі галузі канадської економіки. У 1959 році США і
Канада уклали угоду про спільне військове виробництво, яке сприяло впровадженню
американських стандартів в канадське виробництво військової техніки. Наступним кроком
став висновок в 1965 році угоди про лібералізацію торгівлі продукцією
автомобілебудування, яке сприяло інтеграції багатьох інших галузей. Ідея торгово-
политического об'єднання США, Канади і Мексикою почала втілюватися в життя в 1970-і
роки. Спочатку йшлося про оформлення енергетичного союзу. Подібна ідея була
підтримана в 1980-і роки президентами Р. Рейганом і Дж. Бушем. 
У вересні 1988 року після нелегких трилітніх переговорів було підписано американсько-
канадське угода про вільну торгівлю (CUSFTA), згідно якій протягом десяти років між США і
Канадою повинна була сформуватися зона вільної торгівлі. 
Через інтеграційні процеси, що відбувалися в 1980-х роках, в Європі і Азії, питання про
створення НАФТА стало гостріше, оскільки стало зрозуміло, що відповіддю на об'єднання
Європи повинне стати об'єднання Америки, і, як його частини - Північної Америки. Проте
із самого початку Мексика, Канада і США розглядали значення і потенціал НАФТА з різних
позицій. 
Угода про створення Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА) набрала
чинності 1 січня 1994 р., зберігши і підтвердивши Угоду про вільну торгівлю між США і
Канадою (CUSFTA) 1988 р. 
Наприкінці 1980-х розпочинається серія консультацій та переговорів з приводу
поглиблення та юридичного оформлення інтеграційних зв'язків між Мексикою і США.
Звичайно ж, Канада не могла залишатися осторонь мексикансько-американського
зближення: вона приєднується до переговорного процесу, який завершився у вересні
1992 р. підписанням тристоронньої угоди про створення Північноамериканської угоди про
вільну торгівлю — North American Free Trade Agreement (NAFTA).

13.Охарактеризувати особливості інтеграційних процесів між США , Канадою та

Мексикою.
(НАФТА) – Північно-американська  угода про вільну торгівлю (САССТ) між США, Канадою,
Мексикою. Спочатку  інтеграція США і Канади поступово розширювалася. США  провели
офіційні  переговори  з  Мексикою в 1991  році щодо  угоди  про  вільної  торгівлі  між
США  і  Мексикою.
Для США північноамериканська угода покликана забезпечити приріст не тільки
економічної, а й геополітичної потужності Сполучених Штатів. Вона – складова частина
стратегічної політики США, спрямованої на досягнення широкомасштабних цілей: вільний
рух американських товарів і послуг, вільний доступ для американських інвестицій, захист
прав інтелектуальної власності, зростання конкурентоспроможності, використання нових
регіональних порівняльних переваг за рахунок об'єднання високих технологій і інвестицій
США з дешевою робочою силою Мексики і дешевими рясними природними ресурсами
обох країн-сусідів[4].
Підкреслимо,  що  перед тим як Мексика почала переговори з приводу НАФТА, її уряд
прийшов до висновку про те, що лібералізація торгівлі країни не гарантує довіри бізнесу та
інвесторів, особливо з урахуванням метань і перегинів 1980 -х. Були потрібні
довгострокові гарантії того, що реформи не будуть згорнуті відразу. Тому, уряд необхідно
юридично зобов'язує (у плані лібералізації і децентралізації ) угоду з світовим
економічним гігантом. Іншими словами, гарантом незворотності перетворень в країні
могли стати тільки Сполучені Штати[8].
Для  Мексики  НАФТА була необхідна для успішного виконання економічних реформ,
модернізації економіки. У минулому Мексика була країною, залежною від експорту
нафти, сьогодні вона є чистим експортером промислових товарів, що забезпечує стійке
економічне зростання. У ході переговорів Мексика добивалася забезпечення надійного
доступу на найбільший у світі ринок (з перспективою витіснення звідти «азіатських
тигрів»), збільшення потоку інвестицій, включаючи повернення мексиканських
капіталовкладень, а також зниження рівня захисту ринку США. Участь Канади в
переговорах надавало для Мексики можливість відкриття нового експортного ринку і
джерела ПЗІ. Крім того, створення ЗВТ може забезпечити більш надійний інвестиційний
клімат в Мексиці, а значить, залучить капітали і з третіх країн.
Зацікавленість Канади в ув'язненні НАФТА пов'язана з можливістю забезпечення
надійного доступу своїх товарів на мексиканський ринок, а в майбутньому на швидко
зростаючі ринки латиноамериканських країн[4].
Що стосується Канади, то перші роки вона менше всіх отримувала вигод від НАФТА, хоча її
економіка тісно пов'язана з США і майже не має зв'язків з Мексикою. Однак у міру
повномасштабного розвитку НАФТА, формування лібералізованого ринкового простору на
всьому континенті Канада може розраховувати на приплив прямих і портфельних
інвестицій з третіх країн, насамперед країн - членів ЄС, Японії[7].
У ході поглиблення інтеграції країни заснували спільні підприємства з виробництва товарів
і послуг, що дозволило канадським, мексиканським і американським фірмам спростити
доступ до технологій, знизити витрати виробництва, а також активізувати співпрацю у
взаємних рамках з метою зміцнення позицій цих країн на міжнародних ринках.
Північноамериканська інтеграція зробила значний вплив на функціонування банківського
сектора.
Незважаючи на переважання переваг від участі в НАФТА , є і витрати  для економік країн.
Одна з них  іноземна конкуренція – негативно відбивається на рівні зайнятості в США і
Канаді, так як багато американські й канадські ТНК перенесли трудомісткі виробництва в
Мексику з урахуванням фактора дешевої робочої сили. Але втрата робочих місць у
трудомістких галузях збалансована  появою нових робочих місць у сфері послуг, в
капіталомістких і техноємких галузях. Також до негативних факторів відноситься те , що
через підвищення залежності  від американського ринку зросла вразливість економік
Канади і Мексики, що особливо яскраво проявляється в періоди економічних спадів у США

Можна констатувати, що інтеграційне об’єднання НАФТА є успішним, бо всі країни у

цьому інтеграційного об’єднання незалежно від моделі економічного розвитку та
розрив у розвитку соціально-економічному вирішують основні задачі та проблеми
своїх економік, вклад інвестицій, розвиток ринків, різних секторів економіки, тощо.
Це стало можливим через злагоджену спільну політику всередині інтеграційного
об’єднання та правильно розставлені пріоритети при складані угоди між державами.
Але важливо підкреслити те, що все ж таки Мексика відстає за економічним
розвитком не знаходиться на одному рівні з США та з Канадою. США та Канада є
країнами, що входять до «великої шестірки» світу. США – явний лідер у цьому
об’єднанні. Але все ж таки Мексика зуміла вирішити основні проблеми в своєї
економіці зі вступом до НАФТА.
Особливості інтеграції
По-перше, Північно-американська угода про вільну торгівлю має континентальні
масштаби. У світовому господарстві — це перше інтеграційне угруповання з такою
характеристикою. Воно об'єднує лише три, але досить великі за територією, людськими
ресурсами та економічним потенціалом країни. США, Канада, Мексика це країни, в яких
досить добре розвинена нафтова промисловість.
По-друге, країни, що об'єднались у НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку,
більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США та Канади. Власне, це не є
винятковим явищем: у Західній півкулі подібний приклад демонструє МЕРКОСУР, до якого
поряд з такими велетнями Латинської Америки, як Бразилія та Аргентина,
входять Уругвай і Парагвай, котрі значно поступаються їм в економічному розвитку.
По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної
торгівлі залишаються США — світовий лідер із науково-технічним потенціалом та
конкурентоспроможною економікою.
Основні торговельні та інвестиційні канали в межах угруповання спрямовані переважно
зі США або до США; більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади і Мексики
припадає на торгівлю зі США. Щодо канадсько-мексиканських торговельних та
інвестиційних зв'язків, то до останнього часу вони залишалися надто слабкими.
По-четверте, угода має широкомасштабний характер: вона охоплює виробничу сферу,
міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами — інтегрантами, інвестиційну
діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів,
поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.
По-п'яте, країни-члени НАФТА є водночас і атлантичними, і тихоокеанськими, вони майже
рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів — Західної
Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати
економічні зв'язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв'язків.
На відміну від Європейського Союзу, що піднявся на найвищий інтеграційний щабель,
НАФТА не має досконалої структури національних органів регулювання тристоронніх
відносин, що в наш час [коли?] цілком влаштовує Канаду і Мексику, які вбачають у ній загрозу
політичній та економічній незалежності. Зрештою, зона вільної торгівлі — це перший етап
у міжнародній економічній інтеграції, і йому притаманні свої інституційні механізми.

Особливість угоди про НАФТА полягає також у тому, що вперше у світовій практиці в
системі світових господарських зв'язків інтеграційне угруповання об'єднало найбільш
високорозвинуті країни сучасності з однією з країн, що розвивається, яка ледь піднялась
до рівня «нових індустріальних середніх держав».
Головними стимулами інтегрування є спільні економічні інтереси, що разом із
принципами взаємовигідних відносин складають фундамент угоди.
Цілі угоди полягають у тому, щоб позбутися перешкод у торгівлі, створити умови для
справедливої конкуренції, збільшити доцільність інвестування, спільно захищати права
інтелектуальної власності, запровадити ефективний механізм співпраці та розв'язання
суперечностей, а також розвивати тристоронню, регіональну та багатосторонню
співпрацю

14.Яку роль відіграє нафта у сучасних МВ.

НАФТА є найбільшою в світі зоною вільної торгівлі, що охоплює 450 млн осіб. Це
економічний локомотив з 21,8 трлн дол. ВВП. Це інтеграційне угрупування пов'язує
економіку США (18,0 трлн дол.), Канади (1,6 трлн дол.) і Мексики (2,2 трлн дол.). Така
торгова площа є більшою за економіку Європейського Союзу. На відміну від ЄС, де
ініціатива про створення інтеграційного об'єднання йшла зверху, тобто від вищих органів
влади країн-учасниць, у Північній Америці інтеграція йшла знизу догори, мається на увазі,
що співпраця американських і канадській компаній отримала закріплення на
міждержавному рівні (макрорівні). НАФТА збільшила торгівлю за рахунок усунення всіх
тарифів між трьома країнами, а також створила угоди про міжнародні права для бізнес-
інвесторів. Це знизило вартість торгівлі та стимулювало зростання інвестицій, особливо
для малого бізнесу. НАФТА модернізувала автомобільну промисловість США за рахунок
консолідації виробництва і зниження витрат. Більшість автомобілів, вироблених у
Північній Америці, зараз мають частини, отримані з усіх трьох країн. Підвищення
конкурентоспроможності дає змогу зменшувати японський імпорт. Мексика експортує в
США більше автомобілів, ніж Японія. До рецесії Японія експортувала вдвічі більше, ніж
Мексика [11, с. 47]. НАФТА збільшила експорт американських послуг до Канади та
Мексики з 25 млрд дол. у 1993 р. до піку 106,8 млрд дол. у 2017 р. Понад 40%
американського ВВП становлять послуги, такі як фінансові й охорона здоров'я. НАФТА
усуває торгові бар'єри в більшості секторів послуг, які регулюються угодою. Вона вимагає,
щоб уряди публікували всі правила, зниження прихованих витрат та ведення бізнесу.
НАФТА створила 5 млн нових робочих місць у США. Американські виробники додали
понад 800 тис. робочих місць у період з 1993 по 2017 рр., це при тому, що навіть імпорт
від партнерів по НАФТА створив робочі місця. Близько 40% американського імпорту з
Мексики виникало з американських компаній. Вони розробляли продукцію на
внутрішньому ринку, а потім переміщали деяку частину процесу виробництва в Мексику.
Без НАФТА воно б відбувалося в Китаї. Від прийняття НАФТА потік прямих іноземних
інвестицій в Канаду та Мексику збільшився більш ніж утричі та досягнув 452 млрд дол. до
2017 р. Це збільшило прибуток американських підприємств та надало більше
можливостей для розвитку і вивчення ринків. Канадські та мексиканські ПІІ в США зросли
до 240,2 млрд дол. у порівнянні з 219,2 млрд дол. у 2007 р. Ці додаткові інвестиції в
основному пішли на виробництво, страхування і банківські компанії. НАФТА захищає
інтелектуальну власність, це допомогло інноваційному бізнесу боротися з піратством, що
стимулювало ПІІ, оскільки компанії знали, що міжнародне право захищатиме їх. НАФТА
знижує ризик інвесторів, гарантуючи їм ті ж юридичні права, що і місцевим інвесторам.
Завдяки НАФТА вони можуть подавати судові позови проти уряду, якщо він націоналізує
свою промисловість. 62 МУКАЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ У період з 1993 по 2017
рр. торгівля товарами між Канадою та Мексикою зросла більш ніж у 8 разів, досягнувши
37,8 млрд канадських дол. у 2017 р., що становило 10,1% середньорічного темпу
зростання. Торгівля послугами між Канадою та Мексикою за період існування НАФТА
зросла в 6 разів, до близько 3,9 млрд дол. у 2017 р. У 2017 році Мексика стала 3-м за
величиною торговим партнером Канади, 3-м за величиною постачальником і 5-м за
величиною ринком для торгівлі товарами [11, с. 47]. Підвищена економічна активність і
виробництво в регіоні зробили свій внесок у створення робочих місць для канадців, де 1 з
5 робочих місць пов'язане з експортом. З додаванням близько 5,2 млн робочих місць у
період з 1993 по 2017 рр. рівень безробіття в Канаді знизився з 11,4% (1993 р.) до 6,9%
(2017 р.). Положення НАФТА забезпечили більшу визначеність і стабільність для прийняття
інвестиційних рішень і сприяли підвищенню інвестиційної привабливості Канади для
іноземних інвесторів, забезпечуючи більше можливостей для канадців інвестувати в
економіку партнерів НАФТА. Мексиканська економіка тісно пов'язана з економікою США
через сильні торгівельні та інвестиційні зв'язки між двома країнами. В останні роки
економічне зростання було повільним, і прогноз на найближчі кілька років передбачає
подальше повільне економічне зростання через очікуване уповільнення економіки США, а
також слабкі місця організаційної структури Мексики. Мексика є одним з найбільш
важливих торгових партнерів США, займаючи друге місце серед експортних ринків США, а
також третє місце в загальному обсязі торгівлі США (експорт плюс імпорт). У межах НАФТА
США і Мексика розробили значні економічні зв'язки. Торгівля між двома країнами
збільшилась більш ніж у три рази з моменту набуття чинності угоди в 1994 році [11, с. 47].
Однак не все так гладко, як здається. Під час президентських виборів 2016 року кампанія
Д. Трампа включала обіцянку переглянути або скасувати Північноамериканську угоду про
вільну торгівлю. Відповідно, після обрання його президентом Д. Трамп здійснив низку
змін, що вплинули на торговельні відносини з іншими країнами. Серед таких змін варто
відмітити переговори НАФТА у 2017–2018 рр., на яких країнами-членами було досягнуто
домовленостей та укладено нову угоду СШАМексика-Канада (USMCA), яка є угодою про
вільну торгівлю між Канадою, Мексикою та США і також називається «НАФТА 2.0». Станом
на 1 жовтня 2018 року очікує ратифікації усіма членами угоди.