1. Поняття, значення і види територій в міжнародному праві.

Термін «територія» використовується в міжнародному праві для

позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого
від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений
юридичний статус (наприклад, статус державної території) й
відповідний правовий режим.

Термін «територія» розглядається в науці міжнародного права як

юридична категорія. Відповідно до цього підходу правова природа
територій і їх класифікації обумовлюються відповідним правовим
режимом, передбаченим міжнародно- правовими нормами. Саме
тому в підґрунтя загальноприйнятої класифікації територій у теорії
міжнародного права покладено принцип їх належності до того чи
іншого правового режиму.

З погляду правового режиму території можна поділити на такі

види.

Державна територія - це територія, що правомірно перебуває під

суверенітетом конкретної держави, над якою здійснюється
територіальне верховенство, правовий режим якої визначається
головним чином нормами національного права.
 Території з міжнародним режимом - це простір, що перебуває за
межами державної території, що не належать одній, а перебуває у
спільному користуванні всіх держав відповідно до міжнародного
права (відкрите море за межами територіальних вод, міжнародний
район морського дна, деякі міжнародні ріки, протоки й канали,
Антарктика, космічний простір і небесні тіла).

З точки зору міжнародного права, міжнародні території

становлять спільну спадщину людства. Така концепція передбачає, з
одного боку, можливість вільного дослідження й використання всіма
державами цих територій, а з іншого - заборону поширення
державного суверенітету.

Правовий режим цих територій визначається головним чином

міжнародними договорами.

 Території зі змішаним режимом - це території, на яких діють

водночас норми міжнародного права й національного законодавства
прибережних держав. До таких територій належать:
континентальний шельф, прилегла зона, міжнародні ріки, протоки й
канали та виключна економічна зона. Ці території не входять до
складу державних територій, однак прибережні держави на їх
теренах мають певні суверенні права, закріплені національним
законодавством і міжнародними договорами - на розвідку та
розробку ресурсів цих територій тощо. Відповідно до міжнародних
норм за іншими державами зберігаються певні права на вільне
судноплавство, прокладання кабелю та трубопроводів і наукове
дослідження. Обсяг таких прав закріплено в Конвенції про
континентальний шельф 1958 р. і Конвенції ООН з морського права
1982 р. У межах цих прав кожна держава ухвалює свої закони та
правила, що регулюють такі види діяльності.

 Території з особливим міжнародним режимом - це демілітаризовані

й нейтралізовані зони, зони миру (в разі їх встановлення). Виділення
таких територій має суто функціональний характер із метою
визначення ступеня їх мілітаризації. До складу цих територій
можуть входити державні території або державні, міжнародні
території й території зі змішаним режимом водночас: наприклад
архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Панамський і Суецький
канали, Місяць та інші небесні тіла.

Демілітаризована територія - це територія, стосовно якої держава

узяла міжнародне зобов´язання скоротити або взагалі не
розташовувати в її межах військові укріплення та споруди чи певні
види озброєнь. Такі території створюються на основі міжнародних
договорів з метою забезпечення міжнародної безпеки.

Нейтралізована територія - територія, яку забороняється

використовувати як театр воєнних дій або як базу для ведення таких
дій в інших регіонах світу. Нейтралізованою може бути лише певна
частина держави. У випадку воєнного конфлікту держава не
повинна використовувати нейтралізовану частину території для
ведення воєнних операцій.

Демілітаризації та нейтралізації підлягають також міжнародні

території (наприклад, Антарктика, космічний простір, включно з
Місяцем та іншими небесними тілами).

Особливим видом нейтралізованої й водночас демілітаризованої

території є без´ядерні зони, в межах яких забороняється розміщувати
ядерну зброю. Без´ядерною зоною проголошено, наприклад, Африку
і Латинську Америку.

Зони миру - регіони світу, де здійснюється комплекс заходів щодо

забезпечення тривалого миру та безпеки на засадах співробітництва
відповідних держав. Однією з таких мирних зон є Індійський океан,
правовий статус якого закріплено у Заключному документі Наради
прибережних і материкових держав Індійського океану 1970 р. і
Декларації про Індійський океан як зону миру 1971 р.

2. Державна територія, її склад. Способи набуття та зміни

державної території. Державні кордони.

Державна територія - це частина земної кулі, що належить певній

державі на законних підставах, у межах якої вона здійснює
суверенітет.

Державна територія включає в

себе землі, внутрішні та прибережні територіальні води, разом з
простором, розташованим нижче поверхні і над поверхнею землі і
води. Державна територія країни може також
включати острова й анклави землі.

Державна територія також розповсюджується на посольства,

палуби кораблів і борти літаків. Події, які відбуваються там, з
юридичного погляду, розглядаються так, ніби вони відбувалися на
території держави (тобто під юрисдикцією держави).

Державна територія складається із:

 сухопутної території

Сухопутною територією держави є вся суша в межах державних

кордонів, острови й анклави незалежно від їхнього
місцезнаходження.

повітряної території

Повітряна територія держави являє собою стовп повітря визначеної

висоти і включає весь повітряний простір над її сухопутною і
водною територіями.

водної території
Водна територія держави містить у собі водні простори, що
знаходяться на сухопутній території й островах (озера, ріки, канали,
водоймища), а також внутрішні води і територіальне море.

 надр

Надра — частина земної кори, розташована нижче грунтового

прошарку і дна водойм, що простирається до глибин, технічно
доступних геологічному вивченню й освоєнню.

Способи набуття та зміни державної території

Згідно з положеннями сучасного міжнародного права

територіальна цілісність і політична незалежність держави
недоторканні. Держави повинні «утримуватися від погрози силою чи
її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів
іншої держави чи як засобу вирішення міжнародних спорів, зокрема
й територіальних спорів і питань, що стосуються державних
кордонів» (Декларація про принципи міжнародного права, що
стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами
відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 p.). Аналогічний
припис містить і Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва
в Європі від 1 серпня 1975 р.

При цьому міжнародним правом встановлені такі правомірні

способи зміни державної території:

1) створення нових незалежних держав у результаті плебісциту чи

референдуму, тобто всенародного голосування про державну
приналежність певної території (так, у 1961 р. населення північного
району Британського Камеруну висловилось за входження до складу
Нігерії, а населення південного району - за об’єднання з
Республікою Камерун);

2) повернення території в результаті відновлення історичних прав

на незаконно відторгнені раніше частини території (за
Потсдамською угодою Польщі було повернено споконвічно польські
землі на сході від Одеру-Нейсе);

3) відторгнення території як санкція за агресію (наприклад, після

Другої світової війни райони колишньої Східної Пруссії були
передані Радянському Союзу та Польщі). При цьому треба мати на
увазі, що позбавлення агресора частини його території випливає з
факту відповідальності держави за міжнародний злочин і має
розглядатися як захід, спрямований на недопущення повторення
агресії.

Міжнародному праву також відомі оренда, продаж, цесія

державної території.Оренда території - це тимчасове надання однією
державою іншій державі права користування на договірних засадах
частиною своєї території. Під час оренди державі-орендарю
дозволяється користуватися певними правами на орендованій
території і тим самим обмежуються права орендодавця. Орендована
територія не може бути використана проти суверенітету та безпеки
держави-орендодавця.

Якщо про приналежність будь-якої частини території виникає

спір між двома чи більше державами, то сучасне міжнародне право
виробило один спосіб його вирішення - мирне врегулювання.
Сучасне міжнародне право встановлює, що жодні територіальні
придбання, які стали результатом погрози силою чи її застосування,
не повинні визнаватися правомірними.

Міжнародне право певним чином регулює питання зміни

приналежності державної території. В минулому у практиці
міжнародного права було вироблено п’ять способів набуття
державної території - окупація, цесія, право давності, завоювання та
акреція. У міжнародному праві з’явилися принципи заборони
погрози чи застосування сили (що зробило протиправним збройний
напад і вторгнення на іноземну територію), недоторканності та
цілісності державної території (що зробило протиправним
насильницьку зміну приналежності державної території). Усе
вищезазначене, а також поява принципу самовизначення націй і
народів вимагало перегляду таких способів набуття території, як
окупація, цесія та право давності. Нині основними способами зміни
такої приналежності є самовизначення народів і націй та цесія.
Однією з особливостей міжнародно-правової власності держави на
територію є те, що державна територія невідчужувана з
використанням таких інститутів цивільного права, як дарування,
спадкування, заповіт тощо1.Цесія може відбуватися і шляхом
обопільного обміну рівноцінними ділянками між прикордонними
державами. Таким чином, сучасним міжнародним правом визначені
такі випадки, що виступають як підстави для легальної зміни
території держави і пов’язуються із законними способами зміни
складу території:
1. По-перше, за умови здійснення народами і націями прав на
самовизначення. В даному випадку можливе не лише виділення, але
й поділ та возз’єднання держав (народів), що призводить до
ліквідації старих міждержавних кордонів і встановлення нових.
2. Обмін територіями за угодою сторін. Зазвичай, мова йде про
невеликі ділянки для більш зручного розташування кордону на
місцевості. Ці угоди оформлюються міжнародними договорами і
потребують подальшої ратифікації. Прикладом такого обміну може
бути договір між Радянським Союзом та Польщею від 15 лютого
1951 p., згідно з яким СРСР і ПНР обмінялись «рівноцінними за
розміром» прикордонними ділянками. За цих умов повинні
дотримуватися як загальнонаціональні інтереси, так і інтереси
населення ділянок, що передаються.

Договір про поступку території (цесії) зазвичай вимагає

ратифікації, що цілком зрозуміло, оскільки державна територія є не
власністю уряду, а надбанням народу даної держави. В Україні ст.
73 Конституції України передбачено, що виключно всеукраїнським
референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Слід зазначити, що більшість конституцій держав не визнають за
державою право розпоряджатися територією на свій розсуд, без
дозволу народу, що населяє її.

Поступка територією. За договором між СРСР та Фінляндією 1947

р. Фінляндія поступилася територією в 176 кв. км за 700 млн
фінських марок. Таку поступку територією за грошову компенсацію
слід розглядати як різновид цесії.

Прирощення території (акреція). Під прирощенням території

розуміють приєднання новоутвореної з природних чи штучних
причин сухопутної території. Іноді такі утворення спричиняють
зміну положення державного кордону. Наприклад, утворення
(намив) нового острова на прикордонній річці залишає лінію
кордону незмінною, а сам острів входить до території тієї держави, в
межах кордонів якої він утворений.

Часто зміна сухопутної території держави спричинює зміну і її

водних кордонів, а зміна положення русла прикордонних річок може
змінити сухопутну територію. На ділянках прикордонних проточних
вод лінія державного кордону нерідко вважається рухомою, тобто
такою, що змінюється залежно від фарватеру ріки. Проходження
лінії кордону на воді, тобто величина водної території, може також
залежати від рівня вод. На судноплавних ріках лінія кордону
змінюється відповідно до природних змін середини їх головного
фарватеру, а на несудноплавних ріках, струмках та каналах лінія
кордону змінюється відповідно до переміщення їхньої середини, що
викликається природними змінами конфігурації берегів цих річок,
струмків і каналів.

До розширення територіальних вод веде утворення нових

островів, які входять до лінії відліку зовнішнього кордону
територіальних вод. З тих же причин кордон територіальних вод
відсувається за умови штучного збільшення сухопутної території,
наприклад спорудження дамб, що відводять морські води і
збільшують берегову частину території. До таких же результатів
призводить створення штучних насипів.

Державний кордон — це політична й економічна межа, лімітована

державним ладом, національною відособленістю, митним
контролем, правилами зовнішньої торгівлі та іншими критеріями.
Першим позначенням кордону вважається встановлення у
Давній Греції прикордонної колони між Пелопоннесом і Аттикою.

Деякі державні кордони позначені тільки знаками; на них відсутній

постійний митний контроль та вони не охороняються. Такі кордони
існують між країнами Шенгенської зони.

Види встановлення кордонів

В залежності від походження й тривалості існування державні

кордони ділять на антецедентні та субсеквентні.

Антецедентні кордони встановлюються перед остаточним

заселенням і розвитком тих регіонів, які вони оточують. Таким
кордоном є поділ між Канадою і США, який провели в період 1782–
1846, по 49-й паралелі, яка розділяла мало заселені території.

Субсеквентні кордони протилежні антецедентним у тому, що вони

проводяться після заселення території. Прикладом є кордони між
європейськими країнами.
 Види кордонів:

природні, або орографічні (від гр. oros — гора + grapho — опис

конфігурації різних елементів рельєфу), кордони, які встановлені з
урахуванням рельєфу місцевості (наприклад, за річищами річок
або каналів, берегами озер, гірськими хребтами та ущелинами тощо).

геометричні кордони, тобто кордони, проведені по прямій, яка

перетинає місцевість від однієї точки до іншої, незважаючи на
характер місцевості (але оминаючи поселення).

Особливим видом геометричних кордонів є так звані астрономічні

кордони, тобто такі, лінія яких збігається з паралеллю
або меридіаном земної географічної сітки.

У більшості випадків держави мають комбіновані кордони. Типовим

прикладом цього є африканська країна Ботсвана, яка
має орографічні, геометричні та астрономічні кордони.

Функції кордонів:

Державні кордони виконують кілька функцій. Їх можна об'єднати в

три групи:

- бар'єрні

- контактні

- фільтрувальні.

Бар'єрна функція полягає в достатньому відокремленні однієї країни

від іншої. При цьому таке відокремлення може бути близьким до
абсолютного, наприклад, у колишньому Радянському Союзі, де
кордон був «на замку», а сусідні країни відділялися контрольно-
слідовою смугою, колючим дротом і прикордонниками з автоматами
по всьому периметру. Максимізована бар'єрна функція кордону і
між Південною та Північною Кореєю з суцільною
п'ятиметровою стіною, струмом високої напруги тощо. Для
більшості нинішніх держав характерна так звана м'яка бар'єрна
функція відкритих кордонів.

Контактна функція кордону полягає у створенні на межі декількох

держав спільних природних заповідників, відкритих економічних
зон. Таким чином прикордонні райони двох або кількох держав
стають контактною зоною, яка дає змогу постійно поглиблювати
двостороннє чи багатостороннє співробітництво.

Фільтрувальна функція кордону полягає в тому, що він має

виконувати роль своєрідної мембрани або фільтра, який пропускає
все корисне та потрібне для певної держави з інших країн і затримує
все вороже, шкідливе, негативне тощо.

3. Територія з міжнародним режимом.

Території з міжнародним режимом – території, правовий режим яких

визначається нормами міжнародного права.

До складу територій з міжнародним режимом входять такі простори:

води відкритого моря; повітряний простір за межами державних
територій; морське дно і його надра за межами виняткових
економічних зон і континентального шельфу прибережних держав;
космічний простір, Місяць й інші небесні тіла.

Головним джерелом регулювання правового режиму відкритого

моряє Конвенція ООН про морське право. Зокрема, ст. 86 визначає
відкрите море як усі частини моря, що не входять ні до виняткової
економічної зони, ні до територіального моря чи внутрішніх вод
якої-небудь держави, ані до архіпелажних вод держави-архіпелагу.

Міжнародно-правовий статус відкритого моря визначається трьома

принципами:

- мирного характеру діяльності в його межах (ст. 88);

- неприпустимості претензій щодо суверенітету над відритим морем

(ст. 89);
- свобод відкритого моря (ст. 87).

На свободах відкритого моря варто зупинитися детальніше. Їх

перелік не є вичерпним. Конвенція проголошує, що «відкрите море
відкрите для всіх держав, як прибережних, так і тих, що не мають
виходу до моря». Свобода відкритого моря здійснюється відповідно
до умов, визначених у Конвенції, й інших норм міжнародного права.
Вона включає, зокрема, як для прибережних держав, так і для
держав, що не мають виходу до моря: свободу судноплавства;
свободу польотів; свободу прокладати підводні кабелі й
трубопроводи; свободу зводити штучні острови й інші установки,
що допускаються відповідно до міжнародного права; свободу
рибальства; свободу наукових досліджень.

Міжнародний район морського дна(Район) – дно морів і океанів, а

також надра, що знаходяться за межами національної юрисдикції
(тобто за межами 200-мильної морської економічної зони і
континентального шельфу).

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 2749 від 1970 р.

океанське дно було проголошено спільною спадщиною людства,
тобто усі права на ресурси Району належать людству і не підлягають
відчуженню.

Статус і режим Районуне впливає на статус покриваючих його вод і

повітряного простору над ним. Надання і використання морського
дна регулюється спеціальними установами, які відповідно
називаються Міжнародний орган з морського дна і Підприємство.

Правовий режим регламентується частиною ХІ Конвенції 1982 р.

Крім того, що Район та його ресурси оголошені загальною
спадщиною людства, будь-яка діяльність у Районі здійснюється в
мирних цілях (носить промислово-комерційний і науковий
характер). Варто зазначити, що здійснення діяльності в Районі
відбувається тільки на користь людству – усі держави отримують
можливість брати участь у прибутках від використання ресурсів
Району, при врахуванні інтересів держав, що розвиваються. Обраний
від імені людства Міжнародний орган з морського дна займається
розподілом ресурсів, фінансових витрат, вигод тощо.

Космічний простір– простір за межами повітряної сфери Землі,

правовий режим визначається міжнародним космічним правом.
Основою міжнародно-правового регулювання космічної діяльності є
Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження і
використання космічного простору, включаючи Місяць та інші
небесні тіла, що був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 19
грудня 1966 р.,

4. Правовий режим міжнародних рік.

Міжнародні ріки в міжнародному праві - це ріки, що протікають по

територіях чи розділяють територію двох або більше держав і
використовуються для різних потреб за згодою між цими
державами. їх поділяють на такі види: багатонаціональні,
міжнародні, прикордонні.

Багатонаціональними прийнято вважати ріки, що не мають

безпосереднього з'єднання з морем, несудноплавні або судноплавні
лише для каботажного плавання між пунктами прибережних держав,
і в їх використанні заінтересовані виключно прибережні держави.

Каботаж - це судноплавство поблизу берегів, уздовж узбережжя

(між протоками однієї держави); флот прибережного плавання.

Міжнародними називаються ріки, що мають судноплавне з'єднання з

морем. Через географічні особливості їх використовують для
міжнародного судноплавства як прибережні, так і інші держави
відповідно до встановленого міжнародно-правового режиму. Хоча
міжнародні ріки або їхні частини входять до складу території
відповідної держави і знаходяться під її суверенітетом, їх правовий
режим регулюється як національним законодавством, так і
міжнародними договорами прибережних держав.

До прикордонних належать ріки, що є природним кордоном між

двома або кількома державами.

Угодами встановлена свобода судноплавства міжнародними ріками

іноземних невоєнних суден будь-яких держав. Іноземні судна
зобов'язані дотримуватись встановлених прибережними державами і
міжнародними угодами правил плавання. Плавання міжнародними
ріками іноземних військових кораблів неприбережних держав у
більшості випадків заборонено.

5. Правовий режим міжнародних каналів.

Міжнародні канали- це штучні спорудження, які з'єднують моря й
океани, розташовані на шляхах інтенсивного морського
судноплавства і використовуються всіма державами відповідно до
міжнародного права і національних законодавств.

Принципами правового режиму міжнародних каналів визначають:

повагу суверенних прав власника каналу і невтручання в його
внутрішні справи; свободу судноплавства каналом для суден усіх
держав без якої б не було дискримінації; обов'язку користувачів
дотримувати норм міжнародного права і національного
законодавства держави-власника каналу.

Режим судноплавства більшістю каналами характеризується тим, що

канали в мирний час відкриті для всіх невоєнних суден і військових
кораблів усіх держав; адміністрації каналу попередньо
повідомляється назва і приналежність судна; установлюються
правила походження каналу. У більшості каналів обмежується
проходження суден визначених розмірів і тоннажу, передбачена
сплата зборів.

6. Правовий режим полярних просторів.

Арктика - це частина земної кулі з умовним центром (Північним

полюсом), до складу якої входять води Північного Льодовитого
океану і його морів, а також ділянки суші Європи, Азії й Америки

Нині правовий режим Арктики базується на нормах міжнародного

права і національного законодавства арктичних держав (Данії,
Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, США, Фінляндії, Швеції). В
Арктиці діє низка універсальних конвенцій (Конвенція ООН з
морського права 1982 р., Чиказька конвенція про цивільну авіацію
1944 р., Договір про заборону випробувань ядерної зброї в трьох
середовищах 1963 р. та ін.); одна регіональна конвенція - Угода
про збереження білих ведмедів 1973 р.; безліч двосторонніх
договорів арктичних держав. Однак, на відміну від
Антарктики, немає міжнародно-правового акта, що визначає статус
арктичного регіону в цілому.

Стосовно морських просторів Арктики діють норми міжнародного

морського права (Конвенція ООН з морського права 1982 року).
Відповідно до Конвенції прибережні держави мають право
приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і
правил із запобігання, скорочення і збереження під контролем
забруднення морського середовища із суден у покритих льодами
районах у межах виняткової економічної війни.

У районі Арктики встановлене вільне судноплавство, крім того,

можливі стоянки військових підводних кораблів, що мають ядерну
зброю. Північний морський путь, що проходить уздовж арктичного
узбережжя Росії, є головною національною комунікацією в Росії.
Приполярні держави встановлюють дозвільний порядок ведення
господарської діяльності в районі Полярного кола, правила охорони
навколишнього середовища і т.п.

Договір про Шпіцберген 1920 року встановлює статус цього,

розташованого в Арктиці архіпелагу. Відповідно до договору
Шпіцберген (Свальбард) є демілітаризованою і нейтралізованною
територією, що знаходиться під суверенітетом Норвегії. Договором
також передбачається вільний доступ на острови і води архіпелагу
громадян усіх держав-учасниць договору для проведення
господарської, наукової або іншої діяльності.

У 1996р. 8 арктичними державами (Данія, Ісландія, Канада,

Норвегія, Росія, США, Фінляндія, Швеція), на основі підписаної в
Оттаві (Канада) декларації, була створена нова регіональна
міжнародна організація — Арктична Рада. Відповідно до статутних
документів її цілями є:

— здійснення співробітництва, координації і взаємодії арктичних

держав при активній участі корінних народів Півночі й інших
жителів Арктики із загальноарктичних питань;

— контроль і координація виконання екологічних програм;

— розробка, координація і контроль за виконанням програм стійкого

розвитку;

— поширення інформації, заохочення інтересу й освітніх ініціатив із

питань, пов'язаних з Арктикою.

Правовий режим цієї зони визначається Вашингтонським договором

про Антарктику від 1 грудня 1959 року. За цим договором (стаття 1)
Антарктида оголошена демілітаризованою і нейтралізованною
територією. Там не можна проводити ядерні випробування і
здійснювати викидання радіоактивних відходів (стаття 5). Проте
договір не забороняє використання військового персоналу або
устаткування для наукових досліджень або для будь-яких мирних
цілей. Антарктида повинна використовуватися міжнародним
співтовариством у мирних цілях. Встановлено свободу наукових
досліджень і співробітництва. Спостерігачі та науковий персонал
станцій в Антарктиці знаходиться під юрисдикцією держави, що
направляє. Води Антарктики є відкритим морем.

Держави-учасниці Договору на спеціальній Консультативній нараді

4 жовтня 1991 року підписали в Мадриді документ по
врегулюванню освоєння мінеральних ресурсів Антарктики
— Протокол про охорону навколишнього середовища, що став
практично складовою частиною Договору про Антарктику. Ним
фактично забороняється ведення в Антарктиці усіх видів
геологорозвідувальних робіт, включаючи експлуатаційні, терміном
на 50 років, а сама Антарктида проголошена міжнародним
заповідником.