Особливості міжнародного права, які відрізняють його від національного

права
В юриспруденції виділяють два типи правових системи — міжнародне
публічне право і національне (внутрішньодержавне) право. Для того, щоб
з’ясувати чим відрізняється міжнародне право від національного, потрібного
дати визначення поняттям. Національне право — це система правил, що
регулюють відносини їх учасників у даній країні. Існує багато визначень
міжнародного публічного права, однак більшість науковців виділяють такі його
складові, як сукупність принципі і норм; регулювання відносин між суб’єктами
міжнародного права. Тому, можна надати таке загальне визначення: міжнародне
право — це система юридичних норм, які регулюють відносини між державами
та іншими суб’єктами міжнародного права, що створюються шляхом
погодження позицій учасників цих відносин та забезпечується у разі потреби
примусом.
Отож, в чому полягає різниця міжнародного права і національного права?
Проаналізувавши наукові джерала, я можу виділити чотири основні
відмінні риси:
1. за суб'єктами права;
2. за предметом регулювання;
3. за способом творення правових норм;
4. за джерелами права.
Звісно цей перелік не є вичерпний, однак, на мій погляд, це головні особливості
міжнародного права, які відрізняють його від національного.
Суб'єктом права зазвичай є учасник правовідносин. У національному
праві коло суб'єктів права є дуже широким. Як правило, до них відносять
фізичних та юридичних осіб, органи державної влади та їх посадові особи,
органи місцевого самоврядування, держава, суб'єкти федерацій тощо. Суб'єктом
міжнародного права є учасник міжнародних відносин, які є носієм міжнародних
прав та обов’язків, що здійснюються відповідно до норм міжнародного права.
Деякі науковці виділяють ознаку, яка є обов’язковою для суб’єкта міжародного
права — можливість створювати норми міжнародного права. Саме через цю
ознаку, питання щодо точної кількості суб’єктів є дискусійним. Однак, якщо не
брати до уваги це, то можна навести такий перелік суб’єктів міжнародного
права. До первинних суб’єктів відносять держави і в деякий випадках — нації
або народи, що боряться за незалежність. Вторинними суб’єктами є міжнародні
міжурядові організації (наприклад, ООН) і квазідержавні утворення (Святий
Престол, Малтійський лицарський орден). Останнім часом питання щодо
людини як суб’єкта міжнародного права набирає обертів. Це питання
дискусійне, але моя думка полягає в тому, що людина є суб’єктом
міжнародного права з обмеженою правосуб’єктністю. Тобто, можна
підсумувати, що коло суб’єктів міжнародного права є визначеним, а
національного права перелік суб’єктів є дуже широким і залежить від
конкретної держави.
Предмет регулювання відповідає на питання: що регулює правова
система. Національне право регулює відносини між суб'єктами національного
права окремих держав. Ці відносини обмежені територією держави і рамками
внутрішньої компетенції. Що стосується міжнародного права, то предметом
регулювання є відносини суб'єктів міжнародного права. Ці суспільні відносини
виходять за межі як внутрішньої компетенції кожної конкретної держави, так і її
територіальних меж.
Говорячи про спосіб творення правових норм, потрібно відмітити, що
норми внутрішньодержавного права створюються односторонньо в результаті
державно-владної діяльності, а норми міжнародного права народжують його
суб’єкти, шляхом вільного волевиявлення учасників міжнародного спілкування.
Джерело права представляє з себе форму вираження і закріплення норм
права, що надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення. Конкретний
перелік джерел національного права залежить від певної держави, однак
виділяють такі джерела: нормативно-правовий акт, договори, звичаї, прецеденти
тощо. Із аналізу статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН випливає, що
основними джерела міжнародного права є міжнародний договір та міжнародний
звичай, допоміжними джерелами — загальні принципи права, рішення
міжнародних організацій та судових установ, а також доктрина міжнародного
права.
Накінець, хочу підсумувати свої думки стосовно даного питання.
Міжнародне право є системою юридичних норм, які регулюють відносини між
державами та іншими суб’єктами міжнародного права, що створюються шляхом
погодження позицій учасників цих відносин та забезпечується у разі потреби
примусом. Серед особливостей міжнародного права, які відрізняють його від
національного, можна навести такі: суб’єктами міжнародного права є чіткий
перелік учасників міжнародних відносин; предметом регулювання
міжнародного права є міждержавні й інші міжнародні відносини; норми
міжнародного права є продуктом узгодження воль суб'єктів, а не прийняттям
будь-яким одним суб'єктом обов'язкових для інших суб'єктів правил поведінки;
головними джерелами міжнародного права є міжнародний договір і звичай.