МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Київський інститут інтелектуальної власності та права
Національного університету «Одеська юридична академія»
Кафедра кримінального права, процесу та криміналістики

КУРСОВА РОБОТА
з предмету «Кримінальне право»
на тему:
«Поняття співучасті та її форми»

Здобувачки освіти 2 курсу

групи СПАД 1/20 БД
Хоменко Альони Миколаївни
Науковий керівник
д.ю.н професор
Фелик Василь Іванович

Національна шкала______________
Кількість балів _________________
Оцінка ЕСТS ___________________

Київ – 2022
 2

ПЛАН
ВСТУП..............................................................................................................................3
РОЗДІЛ І. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ
СПІВУЧАСТІ В УКРАЇНІ...............................................................................................6
1.1 Поняття співучасті, її суб’єктивні та об’єктивні ознаки.................................6
1.2 Види співучасників............................................................................................11
РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ФОРМ СПІВУЧАСТІ......................16
2.1 Форми співучасті залежно від розподілу ролей.................................................16
2.2 Форми співучасті залежно від стійкості суб’єктивних зв’язків між
співучасниками............................................................................................................18
РОЗДІЛ ІІІ ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
СПІВУЧАСНИКІВ ЗА КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ВЧИНЕНІ
СТІЙКИМИ ЗЛОЧИННИМИ ОБ’ЄДНАННЯМИ......................................................25
ВИСНОВКИ....................................................................................................................33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ......................................35
 3

ВСТУП
У науці кримінального права є досить багато наукових досліджень,
пов'язаних із співучастю в цілому, її формами і видами співучасників. Проте ця
проблема залишається однією з найскладніших і найменш розроблених у
кримінальному праві. Тим більше, у зв’язку з останніми подіями в Україні
можна судити про зростання кримінальної протиправності, особливо
організованої, насильницької та корисливої. Тому перед правоохоронними
органами, державою в цілому постає питання про боротьбу з організованою
кримінальною протиправністю, контролем за її розвитком та особами, які є
осередком цього негативного явища. У цілому від 30 до 40% кримінальних
правопорушень вчиняються організованими групами. На превеликий жаль,
замовчування цього факту, недосконалість правової бази для ефективного
використання її правоохоронними органами, відсутність чіткого визначення
поняття співучасті, групових утворень, що входять до складу
організованої кримінальної протиправності, зумовили низький рівень
протистояння даному виду кримінальних правопорушень. Незважаючи на те, що
протягом останніх десятиліть здійснено чимало досліджень, присвячених
питанням співучасті, в теорії і сьогодні спостерігаємо розбіжність думок щодо
актуальних питань співучасті. Це призводить до неоднозначності судових
рішень та численних помилок при кваліфікації злочинів і призначенні
покарання. То ж перед юридичною наукою і практикою постає завдання розробки
і здійснення більш ефективних засобів боротьби з правопорушеннями і їх крайнім
проявом – кримінальною протиправністю. Організована кримінальна
протиправність створює небезпеку нормальній життєдіяльності суспільства,
суспільній стабільності, дестабілізації економічної та соціально-політичної сфер
життя, порушує нормальне функціонування соціальних та економічних
інститутів, підриває і гальмує прогресивний процес розвитку суспільства,
 4

перешкоджає проведенню соціально-економічної та правової політики,

обплутує людей, створює системну корупцію у органах влади тощо.

Тож, з огляду на все вищесказане завданням цієї роботи є: аналіз чинного

кримінального законодавства України, що передбачає відповідальність за
умисно спільно вчинене кримінальне правопорушення декількома суб’єктами,
розкриття змісту основних ознак, що характеризують інститут співучасті у
кримінальному правопорушенні, розкриття юридичної природи різних форм
співучасті, визначивши основні критерії їх розмежування, обґрунтування підстав
класифікації співучасників на види та визначення їх місця і ролі в умисному
спільному вчиненні кримінального правпорушення.

Мета курсової роботи: дослідження інституту співучасті, його форм та

видів. Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи наукового
дослідження: аналіз наукових джерел, синтез, узагальнення, порівняльно-
правовий, системно-структурний та аналітичний методи.

Об’єкт дослідження: кримінально-правове регулювання суспільних

відносин, що виникають з приводу умисного спільного вчинення одного
злочину декількома суб’єктами.

Предмет дослідження: нормативно-правові акти, судова практика щодо

питань кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, статті, монографії вчених,
підручники з кримінального права.

Актуальність теми цієї курсової роботи пов’язана з тенденцією до

збільшення масштабів криміналізації основних сфер життєдіяльності
населення, підвищенням загального рівня злочинності в Україні та погіршенням
криміногенної ситуації у зв’язку з посиленням організованості вчинюваних
кримінальних правопорушень. Відповідно до цього постає питання необхідності
правоохоронним органам та судам ефективно протидіяти цьому явищу,
 5

запобігаючи дестабілізації нормального функціонування всіх державних

інститутів та породження обстановки незахищеності. А для реалізації даних
завдань нам потрібно чітко володіти законодавством України, що регулює
ці питання, розмежовувати поняття форм співучасті та видів її
співучасників для подальшого застосування набутих знань на практиці.

Структура роботи дослідження складається з вступу, трьох розділів, що

мають підрозділи, висновків та списку використаних джерел та літератури.
 6

РОЗДІЛ І. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ

СПІВУЧАСТІ В УКРАЇНІ
1.1 Поняття співучасті, її суб’єктивні та об’єктивні ознаки
Згідно статті 26 Кримінального кодексу України, співучастю у
кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів
кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального
правопорушення. [1, с.16]

Але щоб повністю зрозуміти логіку законодавця, необхідно розглянути

декілька можливих теоретичних варіантів тлумачення цієї дефініції в юридичній
літературі різних науковців, що в своїй статті «Поняття співучасті в злочині, її
об’єктивні та суб’єктивні ознаки» зробила Ярослава Борка.

Наприклад, И. П. Малахов, заперечуючи ознаку спільності, визначає

співучасть як умисну участь однієї особи в кримінально протиправному діянні
іншого. На думку А. Соловйова і В. Солнаржа, для співучасті необхідно, щоб дії
окремих осіб, що беруть участь в скоєнні кримінального правопорушення, були
спрямовані проти одного і того ж конкретного індивідуального об'єкта – одних і
тих же суспільних відносин. Результат, який є досягнутим при спільному скоєнні
кримінального правопорушення, є не тільки єдиним, але й загальним для усіх
співучасників, оскільки обумовлений погодженою і взаємодоповнюючою
діяльністю кожного з них. Так, якщо при здійсненні розбійного нападу один із
співучасників застосовує до потерпілого насильство, а інший заволодіває його
майном, то і заподіяні тілесні ушкодження, і майновий збиток «ставляться
кожному співучасникові у відповідальність в цілому, а не в якій-небудь долі,
оскільки спільно вчинений злочин є єдиним і неділимим». Деякі автори,
заперечуючи безпосередній причинний зв'язок між злочинною поведінкою
кожного із співучасників і скоєнням злочину в цілому, вважають, що такий зв'язок
 7

існує тільки з діями (бездіяльністю) виконавця. Прибічники цієї точки зору (М. Д.
Шаргородський та ін.) стверджують, що причиною загального кримінально
протиправного результату являється не що інше, як дії безпосереднього виконавця
кримінального правопорушення. Дії ж інших співучасників - організаторів,
підбурювачів і посібників - є тільки умовою спричинення, проте з самим
результатом їх не об'єднують причинно-наслідкові зв'язки, оскільки
безпосередньої дії на об'єкт вони не чинять. [2]

Визначення, яке зазначено у ст. 26 КК України дозволяє виокремити всі

необхідні ознаки, що характеризують інститут співучасті у кримінально-
протиправному діянні. У теорії кримінального права прийнято розрізняти
об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті. До об’єктивних, тобто тих, які
визначають особливий спосіб вчинення дій, що характеризується спільністю,
належать:

1. У вчиненні кримінального правопорушення беруть участь декілька

суб’єктів кримінального правопорушення (два або більше); У ст. 18 ККУ вказано,
що суб’єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила
кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може
наставати кримінальна відповідальність. [1,с.14] Із самого визначення суб’єкта в ч.
1 ст. 18 КК випливає, що суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа. Цей
висновок закріплений, зокрема, у статтях 6, 7, 8 КК, які передбачають, що нести
кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці, особи без
громадянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктами кримінального
правопорушення юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації
та ін.).
Таран Наталія Григорівна в своїй дисертації на тему: «Суб’єкт злочину у
кримінальному праві України: теоретичні та прикладні аспекти» визначає такі
критерії осудності:
 8

1. Юридичний критерій осудності включає в себе факт вчинення

суспільного небезпечного діяння (кримінального правопорушення),
передбаченого КК України, психічно здоровою особою, яка здатна усвідомлювати
свої дії (бездіяльність), а саме фактичну сторону та суспільну небезпечність свого
діяння, в повній мірі, та керувати ними в момент вчинення злочину.
2. Психологічний критерій – стан свідомості особи, яка здатна до власної
усвідомленої діяльності. У свою чергу психологічний критерій визначається
наступними ознаками: здатність повною мірою усвідомлювати свої дії чи
бездіяльність (їх характер), тобто усвідомлювати фактичну сторону та суспільну
небезпечність діяння; можливість керувати своїми діями. [3, с.99]
2. Наявність спільної участі у кримінальному правопорушенні, що є
вчиненням певними особами конкретного суспільно небезпечного діяння (дії або
бездіяльності), яке визнається кримінальним правопорушенням. Таке кримінальне
правопорушення може бути простим або ускладненим. В той же час, таке
кримінальне правопорушення завжди повинне мати містити всі необхідні
об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу кримінального правопорушення,
передбаченого відповідною статтею або статтями Особливої частини
Кримінального кодексу України;
Ознака «спільність» за співучасті передбачає також, що і кримінальне
правопорушення, і суспільно небезпечні наслідки (у кримінальних
правопорушеннях із матеріальним складом) є єдиними і неподільними для всіх
співучасників. Виходячи з цього усі співучасники залежно від ролі, яку кожен із
них виконував, мають відповідати за вчинене кримінальне правопорушення у
цілому. Так, при вбивстві на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) відповідати за
заподіяння смерті потерпілому будуть і виконавець - убивця і замовник убивства -
організатор або підбурювач, і особи, які сприяли виконавцеві в інший спосіб
(наприклад, наданням знаряддя вбивства, збиранням і наданням інформації про
потерпілого: маршрути пересування, місце проживання, роботи, наявність
 9

охорони тощо). У кінцевому підсумку співучасники відповідатимуть за

кримінальне правопорушення, яке учинив виконавець. [4, c.48]

До суб’єктивних ознак, тобто тих, які вказують на умисну форму вини

належать:

1. Діяльність зазначених осіб є умисною. За Кримінальним кодексом

України ст.23 умисел є формою вини. Формування умислу являє собою свідомо-
вольовий процес, оскільки на стадії виникнення умислу в особи формується
психічне ставлення не тільки до злочинного діяння, а й до наслідків, які виникнуть
у результаті вчинення цього діяння, оскільки будь-яка свідома дія (бездіяльність)
осудної особи здійснюється з певною метою. Вже далі особа робить певні дії для
досягнення своєї злочинної мети, якщо вона бажає її досягти, зазначає Олександр
Капустін в своїй статті «Умисел у складі злочину» [5, с.295]
2. Співучасть є можливою у вчиненні тільки умисного кримінального
правопорушення, з урахуванням того, що кожен із співучасників усвідомлює
суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності та дій або
бездіяльності інших співучасників. Це передбачає взаємну поінформованість
учасників кримінального правопорушення про те, що кримінальне
правопорушення вчинюється ними спільно з іншими співучасниками. Причому не
обов'язково, щоб кожен із співучасників знав усіх інших учасників кримінального
правопорушення, їх завдання у спільному посяганні. Достатньо розуміти свою
власну роль, знати про злочинні діяння ще хоча б одного з учасників (стосовно
організованої групи - принаймні ще двох, злочинної організації - ще чотирьох);
Також кожен із співучасників передбачає суспільно небезпечні наслідки
спільного посягання. При співучасті кримінальне правопорушення у цілому
виконується виконавцем і суспільно небезпечні наслідки породжуються його
діями. Однак діяння виконавця стає можливим завдяки діям усіх співучасників, і
наслідки кримінального правопорушення є результатом зусиль усіх співучасників.
 10

Тому кожний співучасник повинен передбачати наслідки не лише власних дій, а й

наслідки, породжені спільним вчиненням злочину. кожен із співучасників бажає
або свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків спільного
посягання. При вчиненні кримінального правопорушення у співучасті кожний з
учасників кримінального правопорушення діє умисно, але вид умислу, мотиви та
мета дій можуть не збігатися. У теорії кримінального права відсутня єдність думок
про вид умислу при вчиненні кримінального правопорушення у співучасті. Має
місце думка, що співучасть характеризується лише прямим умислом. Видається,
що при цьому не враховується, що вид умислу визначається ставленням до
кінцевих наслідків посягання, а не мотивами і метою дій особи, її бажанням
стимулювати певну поведінку іншого співучасника або сприяти їй. Тому, більш
переконливою уявляється позиція тих криміналістів, які вважають, що співучасть
є там, де винний або бажає, або свідомо припускає настання наслідків спільного
посягання, тобто діє або з прямим, або з непрямими умислом.
 11

1.2 Види співучасників

Законодавець в 1 пункті статті 27 Кримінального кодексу України визначає,

що співучасниками кримінального правопорушення, поряд із виконавцем, є
організатор, підбурювач та пособник. [1, с.16]

Без такого співучасника як виконавець кримінального правопорушення –

відсутня і співучасть у кримінальному правопорушенні, адже лише він вчиняє
задумане, реалізує та завершує умисел інших співучасників. У кримінально-
правовій літературі виконавець кримінального правопорушення вважається
центральною, головною фігурою (роллю) у співучасті (саме виконавець, а не
організатор), навколо нього і утворюється сама співучасть. Це пов’язується з тим,
що серед усіх учасників при співучасті, лише виконавець виконує повністю або
частково об’єктивну сторону кримінального правопорушення, в той час як інші
співучасники (якщо вони тільки не суміщають свою діяльність з виконанням
кримінального правопорушення) залишаються осторонь, не приймають участі у
безпосередньому його вчиненні. У випадку одночасного виконання об’єктивної
сторони складу кримінального правопорушення кількома виконавцями,
застосовується термін «співвиконавець», а такі особи, відповідно, вважаються
співвиконавцями. Виконавці (співвиконавці) відповідають за кримінальні
правопорушення, які вчинені ним особисто, та ті, в яких приймав безпосередню
участь. [6]

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами

кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших
осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за
скоєне, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене цим Кодексом. [1,
с.16-17]
 12

Залежно від того, чи власним діянням або за рахунок діяння іншої особи
виконане діяння, що повністю або частково утворює об’єктивну сторону складу
кримінального правопорушення, можна виокремити такі види співучасників, які
виконали діяння, що утворює об’єктивну сторону складу кримінального
правопорушення: а) безпосередній (фізичний) – виконавець (співвиконавець),
який виконав діяння, що утворює об’єктивну сторону складу злочину, власними
діями чи бездіяльністю; б) опосередкований (інтелектуальний) – виконавець
(співвиконавець), який виконав діяння, що утворює об’єктивну сторону складу
кримінального правопорушення, не власними діями чи бездіяльністю, а за рахунок
діяння іншої особи. [7, с.199]

Користуючись Кримінальним кодексом України, можемо визначити, що

організатором є особа, яка організувала вчинення кримінального правопорушення
(кримінальних правопорушень) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням.
Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну
організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи
організовувала приховування кримінально протиправної діяльності організованої
групи або злочинної організації. [1, с.17]

Суттю організації неправомірної діяльності з боку організатора є об’єднання

інших злочинців під однією ідеєю та авторитетом, розробка детального плану дій,
стратегії та тактики, процесуальне керівництво діяльністю інших злочинців тощо.
До того ж, організатор, будучи ініціатором та ідейним керівником, створює
злочинне угруповання та постійно схиляє учасників угруповання до різноманітних
вчинків, які вони не завжди охоче роблять, об'єднує їх своєю силою авторитету,
підтримує залізну дисципліну та слідкує, щоб всі виконували його побажання.
Також організатор не завжди сам планує вчинення конкретних кримінальних
правопорушень, при цьому ініціатива може належати і підбурювачу, і одному з
інших співвиконавців, але ці учасники лише спонукають умисел на вчинення
 13

кримінального правопорушення, цим обмежується їхня роль. Слід пам’ятати, що

організатор завжди діє з прямим умислом. [8]

Організатор відрізняється від інших співучасників найвищим ступенем

участі у вчиненні кримінально протиправного діяння незалежно від формальної
ролі при виконанні складу кримінального правопорушення. Тому критерієм
відмежування організатора від інших співучасників є ступінь участі у вчиненні
кримінального правопорушення, а характер участі при цьому має другорядне
підпорядковане значення. На наш погляд, діяльність організатора має свої відмінні
ознаки від діянь інших співучасників, але при цьому може включати в себе діяння
як підбурювача, так і пособника. [9, с.63]

Викладена думка підтверджується у постанові Пленуму Верховного Суду

України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини,
вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23 грудня 2005 р. №13, де у п. 3
вказано, що організація вчинення кримінального правопорушення (кримінальних
правопорушень) може полягати в залученні співучасників усіх видів (виконавців,
пособників, підбурювачів, інших організаторів) або лише одного з них
(наприклад, виконавців) і здійснюватися у формі наказу, угоди, прохання, підкупу,
доручення, замовлення тощо . [10]

Проаналізувавши вище зазначені положення ми зробили висновки, що

організація вчинення кримінального правопорушення з-поміж інших
організаторських дій може полягати у виконанні ролі підбурювача. У зв’язку з
цим можна вважати, що ступінь участі організатора завжди вище за ступінь участі
підбурювача чи пособника.

Згідно п.3 ст. 27 Кримінального кодексу України підбурювачем є особа, яка

умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого
співучасника до вчинення кримінального правопорушення. [1, c.17]
 14

Діяльність підбурювача до злочину, на відміну від виконавця кримінального

правопорушення, лежить за межами початку виконання суспільно небезпечного
діяння, які утворюють об’єктивну сторону кримінального правопорушення. Які б
дії не вчиняв підбурювач, він має своєю метою викликати у виконавця
кримінального правопорушення такі мотиви, які викликають в останнього
рішучість вчинити злочин, зміцнити таку рішучість не дати їй «згаснути». У
подальшому виконавець буде діяти самостійно відповідно до прийнятого рішення.
Певну специфіку при вирішенні питання про відмежування дій підбурювача та
виконавця кримінального правопорушення має діяльність посереднього
виконавця, який діє разом з організатором, підбурювачем або пособником. За
своїм об’єктивним змістом діяльність цього виду виконавця кримінального
правопорушення тотожна підбурюванню, оскільки характеризується тим, що
особа використовує для вчинення злочину інших осіб, які відповідно до закону не
підлягають кримінальній відповідальності за скоєне (зокрема, неосудних осіб,
осіб, які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність тощо). Таке
використання певних осіб наближене до традиційного підбурювання, оскільки
вчиняється шляхом збудження рішучості вчинити відповідні дії або шляхом
зміцнення рішучості, яка виникає в таких осіб. На нашу думку, посереднього
виконавця потрібно відмежовувати в цьому випадку від підбурювача за
суб’єктивною стороною. Її специфіка полягає в тому, що посередній виконавець
усвідомлює, що використовує особу, яка відповідно до закону не підлягає
кримінальній відповідальності за скоєне, передбачає можливість настання
суспільно небезпечних наслідків (інтелектуальний елемент умислу) та бажає або
свідомо припускає настання цих наслідків (вольовий елемент умислу). Водночас
підбурювач до кримінального правопорушення діє з прямим умислом. При цьому
він усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або
бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.
[11, c.331]
 15

Посилаючись на Кримінальний кодекс України зазначаємо, що пособником

є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням
перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими
співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка
вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення
кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи
предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі
предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального
правопорушення. [1, с.17]

Об’єктивними ознаки пособництва є сприяння вчиненню злочину порадами,

вказівками полягає в наданні іншій особі тієї чи іншої інформації щодо найбільш
прийнятних способів, прийомів і засобів учинення злочину, а також місця, часу,
обставин та об’єктивної обстановки його вчинення. Причому ці поради і вказівки
надаються особі, яка вже має намір учинити злочин. Із суб’єктивної сторони
пособництво характеризується умисною формою вини – пособник усвідомлює, що
він сприяє вчиненню злочину іншому співучаснику і бажає цього чи свідомо
допускає. [12, с.102]
 16

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ФОРМ СПІВУЧАСТІ

2.1 Форми співучасті залежно від розподілу ролей
Форма співучасті - це окремий юридично значущий різновид співучасті, що
виділяється на основі суб'єктивного та об'єктивного критерію, яким є характер
зв'язку співучасників у діянні.

Як зазначено у статті 27 КК України, співучасниками злочину, поряд з

виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник. Частиною другою
вищевказаної статті окремо виділяють співвиконавців. [1, с.16-17]

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що існує співучасть,

за якої всі співучасники злочину є виконавцями, а поряд з цим існує інша
співучасть - з розподілом ролей. Така співучасть має місце тоді, коли співучасники
при вчиненні злочину мають різні ролі. Чинним законодавством закріплено такі
категорії співучасників як: виконавець, організатор, пособник та підбурювач.
Якщо говорити про складну співучасть, необхідно зазначити, що вона
характеризується розподілом ролей між співучасниками злочину, коли окрім
виконавця і інші за своєю функцією та роллю у вчиненні злочину фігури, такі як
організатор, підбурювач та пособник. Не є принциповим для кваліфікації
співучасті наявність усіх цих видів співучасників у одному злочині одночасно,-
для фіксації саме цієї форми співучасті достатньо наявності окрім виконавця, хоча
б одного із вказаних вище співучасників. При складній співучасті наявний
розподіл ролей за рамками виконання об’єктивної сторони складу кримінального
правопорушення. Окрім виконавця, повинна бути хоча б ще один із співучасників,
визначених у ст. 27 Кримінального кодексу (організатор, підбурювач, пособник),
які безпосередньої участі у виконанні об’єктивної сторони складу злочину не
беруть. Такий розподіл ролей можна назвати «юридичним», адже він впливає на
кваліфікацію дій окремих співучасників. [14]
 17

Розподіл функцій у злочинному об’єднанні – це розподіл обов’язків між

його учасниками під час спільного вчинення кримінального правопорушення.
Розподіл ролей у злочинному об’єднанні – це розподіл обов’язків між різними
видами співучасників під час учинення злочинів. Розподіл ролей визначає
структуру злочинного об’єднання. Розподіл ролей – це різновид розподілу
функцій між різними видами співучасників.

Таким чином, роль виконавця (співвиконавця) передбачає учинення

кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших
осіб, які, відповідно до закону, не підлягають кримінальній відповідальності за
вчинене. У свою чергу роль організатора передбачає перелік таких функцій:

 Організація вчинення кримінального правопорушення (кримінальних

правопорушень)
 Керівництво підготовкою чи вчиненням кримінального
правопорушення (кримінальних правопорушень)
 Утворення організованої групи чи злочинної організації
 Керівництво організованою групою чи злочинною організацією
 Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи
чи злочинної організації
 Організація приховування злочинної діяльності організованої групи
чи злочинної організації

Роль підбурювача характеризується схилянням іншого співучасника до

вчинення злочину шляхом умовляння, підкупу, погрози, примусу тощо.

Роль пособника визначається сприянням вчиненню кримінального

правопорушення іншими його учасниками, шляхом надання порад, вказівок,
наданням засобів або знарядь, усуненням перешкод; заздалегідь даною обіцянкою
переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди кримінального
 18

правопорушення чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі

предмети. [14]

2.2 Форми співучасті залежно від стійкості суб’єктивних зв’язків між

співучасниками
За суб’єктивним критерієм, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю
умислу ст. 28 КК розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами:

1) групою осіб;

2) групою осіб за попередньою змовою;

3) організованою групою;

4) злочинною організацією. [1, с. 17]

Група осіб. Аналіз ч. 1 ст. 28 КК дозволяє виокремити такі ознаки групи осіб
без попередньої змови, як форми співучасті у кримінальному правопорушенні. До
об’єктивних ознак слід віднести:

1) кількісну характеристику співучасників, що відображена у словах

«декілька (два або більше)»;

2) вид співучасників - виконавці;

3) діяння – брали участь.

Суб’єктивна ознака передбачена всього одна - без попередньої змови між

собою. Перша та третя об’єктивні ознаки не є специфічними для цієї форми
співучасті, а просто вказують на груповий характер такої злочинної діяльності.
Отже, законодавець передбачає дві відмінні характеристики: 1) об’єктивну - вид
співучасників обмежується лише виконавцями; 2) суб’єктивну - відсутність
попередньої змови між співучасниками. [15, с.57]
 19

Спільні умисел і мета у співучасників, які вчинюють кримінальне

правопорушення групою осіб без попередньої змови, хоча і можуть виникати до
початку кримінального правопорушення, але поінформованість про них і
домовленість про спільну участь у кримінальному правопорушенні у
співучасників настає вже після початку кримінального правопорушення хоча б
одним з них. Форми, у яких здійснюється попередня змова про спільне вчинення
кримінального правопорушення, можуть виявлятися у будь-який спосіб, що
забезпечує взаєморозуміння між особами про наявність у них спільних умислу та
мети злочину, а також досягнення згоди про його спільне вчинення. Вона може
виражатися в обговоренні намірів про вчинення кримінального правопорушення,
його мети, складання планів, спільних діях по створенню сприятливих умов для
вчинення злочину, які готуються заздалегідь, а також у конклюдентних діях, що
свідчать про досягнення мовчазної згоди про спільну участь у кримінального
правопорушення безпосередньо перед його скоєнням, наприклад, ситуативно
зумовленої крадіжки або грабежу. Й про це неодноразово наголошувалось
вченими, зокрема: «змова, досягнута на стадії замаху, тобто вже після початку
вчинення злочину одним із співучасників, не може розглядатися як попередня» та
«змова може розглядатися як попередня, якщо домовленість про спільне вчинення
кримінального правопорушення досягнута співучасниками (потенційними
співвиконавцями злочину) до початку виконання хоча б одним із них діяння, яке
передбачене як обов’язковий елемент об’єктивної сторони юридичного складу
відповідного закінченого кримінального правопорушення». [16, с. 206]

Група осіб за попередньою змовою. Вчинення кримінального

правопорушення групою осіб за попередньою змовою передбачає наявність як
мінімум двох співвиконавців, що не виключає участі у спільному вчиненні ними
злочину й інших видів співучасників, які хоча й не є учасниками такої групи,
однак їх умислом охоплюється вчинення кримінального правопорушення за
 20

попередньою змовою групою осіб. Як наслідок, можлива така співучасть, яка не

підпадає під жодну з форм, указаних у ст. 28 КК (напр., якщо виконавець вчинив
умисне вбивство на прохання підбурювача, то має місце співучасть, яка не
відображена в ст. 28 КК). Можливість існування такої співучасті, про що
зазначається в окремих джерелах, обумовлена передусім вказівкою законодавця у
ч. 1 ст. 28 КК на роль співучасника («виконавця»). Практичне значення вказаного
полягає в тому, що в разі, якщо у вчиненні умисного злочину спільно брали участь
два чи більше суб’єктів кримінального правопорушення, серед яких тільки один із
них був виконавцем цього кримінального правопорушення, то незалежно від того,
що змова на його вчинення була досягнута заздалегідь (попередньо), таке
кримінальне правопорушення не буде вважатися вчиненим за попередньою
змовою групою осіб, що виключає інкримінування винним такої кваліфікуючої
ознаки (за її наявності в статті) або обтяження покарання за п. 2 ч. 1 ст. 67 КК.
Така позиція очевидно більш сприятлива для сторони захисту. Така співучасть
може бути врахована тільки як характеристика тяжкості вчиненого (п. 3 ч. 1 ст. 65
КК). [17, с. 273-274]

Попередня домовленість означає, що співучасники повинні дійти згоди

щодо його вчинення до моменту виконання його об’єктивної сторони. Р.С.
Орловський вдало уточнює, що «вона повинна бути досягнута до початку
вчинення злочину, тобто до початку замаху на нього. Враховуючи, що змова сама
по собі вже є готуванням до злочину, то вона не може мати відношення до стадії
готування. Саме тому попередньою є змова, яка відбувається на стадії готування
до злочину». Предметом домовленості можуть бути об’єкт, предмет, місце, час,
спосіб вчинення кримінального правопорушення. Щодо змісту змови між
співучасниками, то він може бути різним за обсягом, що не впливає на юридичну
оцінку. Така домовленість може відбутися у будь-якій формі – усній, письмовій, за
допомогою конклюдентних дій тощо. Усна та письмова форма не викликають
 21

запитань, оскільки є зрозумілими для кожної людини. З приводу ж конклюдентних

дій, доцільно звернутися до юридичної енциклопедії, де зазначається, що
конклюдентні дії – це такі, що «висловлені не у формі усної чи письмової
пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про
такий намір». Тобто, ці дії є активною поведінкою особи до моменту вчинення
кримінального правопорушення. [18, с. 308]

Домовленість на спільне вчинення кримінального правопорушення не

обов’язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за
допомогою конклюдентних дій – поведінки, що свідчить про намір діяти для
досягнення спільної злочинної мети. Про це йдеться в постанові Касаційного
кримінального суду у складі Верховного Суду, який залишив без задоволення
касаційні скарги захисників двох засуджених, які вчинили кримінальне
правопорушення за попередньою змовою групою осіб, на вирок місцевого та
ухвалу апеляційного судів. Один із захисників порушив питання щодо
неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність
при визнанні кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення вчинення
його за попередньою змовою групою осіб. ККС ВС вказав, що положеннями ч. 2
ст. 28 КК України встановлено, що кримінальне правопорушення визнається
вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили
декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального
правопорушення, домовилися про спільне його вчинення. При цьому домовленість
про спільне вчинення кримінального правопорушення заздалегідь означає
наявність згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об’єктивної
сторони. [19]

Організована група. Утворення (створення) організованої групи слід

розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого
злочинного об'єднання для зайняття кримінально протиправною діяльністю.
 22

Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації до кримінального

правопорушення і включають підшукування співучасників, об'єднання їхніх
зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, складання плану, визначення
способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи є
утворення стійкого об'єднання осіб для зайняття кримінально протиправною
діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього,
упорядкування взаємодії його структурних зв'язків. Визначальною рисою
організованої групи є стійкість такого об'єднання. Групу можна визнати стійкою
лише за умови, якщо вона є стабільною та згуртованою. Згуртованість групи
проявляється у наявності постійних міцних внутрішніх зв'язків між учасниками
групи, їх правил поведінки, організатора, чіткого визначення ролі кожного
учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому
передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведено до їх відома.
Стабільність групи виявляється у системності та детальній організації
функціонування групи, здатності до заміни учасників, прикритті своєї діяльності,
як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб, наявності для
функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів. [20]

Кількість учасників групи за попередньою змовою і організованої групи не

викликає труднощів ні в науці кримінального права, ні у судовій практиці. Так, у
групі осіб за попередньою змовою можуть діяти дві або більше особи, які наділені
ознаками суб’єкта кримінального правопорушення. А для організованої групи КК
України передбачає необхідність об’єднання зусиль не менш як трьох суб’єктів
кримінального правопорушення. Стійкість групи осіб за попередньою змовою від
стійкості організованої групи відрізняється тим, що у першій формі утворення
злочинного об'єднання ще не закінчено і її склад не стабілізувався. Стійкість
організованої групи полягає у її стабільність, сталість її складу. Однак основна
 23

відмінність полягає в тому, що спільна кримінально протиправна діяльність

розрахована на тривалий час. [21, с. 148]

Я.Л. Алієв не ділить ознаки на об’єктивні та суб’єктивні, а називає

обов’язкові ознаки організованої групи, до яких відносить такі:

– створення групи з метою здійснення злочинної діяльності протягом

тривалого часу;

– організованість, яка виражається в наявності плану вчинення

кримінального правопорушення, проведенні відповідних підготовчих заходів,
розподілі ролей між учасниками злочинної групи, міцності зв’язків між ними;

– стійкість, яка проявляється в більш-менш тривалому існуванні злочинної

групи, стабільності її складу в цілому або її основного складу, наявністю лідера
[22, с. 393-394]

Злочинна організація. У ч. 4 ст. 28 КК України дається визначення злочинної

організації, згідно з яким до її ознак варто віднести наявність 5 або більше осіб,
стійкість та ієрархічність об’єднання, зорганізованість на основі попередньої
змови членів або структурних частин організації для спільної діяльності, наявність
спеціальної мети діяльності організації. [1, с. 17]

Злочинну організацію слід розглядати як певну спільноту (єдність)

пов’язаних спільною кримінально протиправною метою осіб (суб’єктів
кримінального правопорушення), які об’єдналися для вчинення кримінально
протиправних діянь. Зміст умислу визначається характером спеціальної мети, для
досягнення якої створено організовану групу, а також функціонально-рольовою
участю, що виконується для цього конкретним учасником групи. Уступаючи до
злочинної організації, особа має усвідомлювати ціль, поставлену перед
угрупованням, і характер методів її досягнення. Член злочинної організації має
 24

нести відповідальність за кожне кримінальне правопорушення, учинене цією

групою, якщо він усвідомлював її кримінально протиправну мету. [23, с.85]

Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників

останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об’єднанням,
а також сприяє збереженню функціональних зв’язків та принципів
взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної
злочинної діяльності. Злочинна організація як особлива форма співучасті має
певну мету - безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких кримінальних
правопорушень учасниками цієї організації, або керівництво чи координацію
кримінально протиправної діяльності інших осіб, або забезпечення
функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Злочинна організація завжди має певних керівників (керівника) щодо
розгалуженої системи управління і координації діяльності учасників угруповання
чи окремих угруповань. Злочинній організації притаманне, на відміну від
організованої групи, те, що вона може утворюватися на базі кількох організованих
груп і такі групи можуть входити у злочинну організацію. Причому злочинна
організація може утворюватися не тільки для вчинення кримінальних
правопорушень, а й для координації злочинних угруповань щодо вчинення ними
кримінальних правопорушень. [4, с. 52]
 25

РОЗДІЛ ІІІ ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

СПІВУЧАСНИКІВ ЗА КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ВЧИНЕНІ
СТІЙКИМИ ЗЛОЧИННИМИ ОБ’ЄДНАННЯМИ
Згідно ч.2 ст.61 Конституції України підстава кримінальної відповідальності
у всіх формах кримінально протиправної діяльності має індивідуальний характер.
[24, с.22]

Кожна особа, що діє спільно з іншими особами при вчиненні кримінального

правопорушення, створює підставу для кримінальної відповідальності. Тому для
притягнення співучасника до відповідальності необхідно довести наявність у його
діях складу злочину залежно від тієї ролі, яку він виконує у злочині. Відповідно,
не можна погодитися з тим, що лише виконавець виконує склад злочину і
співучасникам ставиться у вину склад злочину виконавця, оскільки склад злочину
описується в Особливій частині Кримінального кодексу. Склад кримінального
правопорушення — це система ознак, які необхідні й достатні для визнання того,
що особа вчинила певне кримінальне правопорушення, і притягнення її до
кримінальної відповідальності. Склад кримінального правопорушення є діянням,
що визначається кримінальним законом, і не лише Особливою, але й Загальною
його частиною. [25, с.24]

У статтях Особливої частини склади кримінальних правопорушень описані

виходячи з того, що вони вчинені однією особою, яка до того ж власними
діяннями виконує об'єктивну сторону посягання. Прийнято вважати, що при
вчиненні кримінального правопорушення у співучасті всі ознаки складу
кримінального правопорушення наявні лише у діянні виконавця. У діяннях
пособника, організатора, підбурювача злочину відсутні всі ознаки складу
відповідного кримінального правопорушення, вказані у диспозиції статті
Особливої частини. Вони особисто не виконують передбачене нею суспільно
небезпечне діяння, а лише вчиняють підбурювальні, організаторські або
 26

пособницькі дії, передбачені у ст. 27 КК. При цьому вони не застосовують

притаманний певному посяганню спосіб вчинення кримінального
правопорушення, посягання співучасника не характеризується відповідними
часом, місцем, обстановкою вчинення кримінального правопорушення. Якщо
певні інструменти, пристрої для виконавця виступають знаряддями (засобами)
вчинення кримінального правопорушення, то для пособника, організатора,
підбурювача вони є предметом, стосовно якого вчинюється діяння. Кримінально
протиправні наслідки настають у результаті спільного вчинення кримінального
правопорушення всіма співучасниками, а безпосередньою їх причиною є діяння
виконавця. Підбурювач, організатор, пособник особисто не посягають на предмет
кримінального правопорушення чи потерпілого, які названі в диспозиції статті
Особливої частини. Інші, крім виконавця, співучасники можуть бути не наділені
ознаками спеціального суб'єкта кримінального правопорушення, в їх посяганні
можуть бути відсутні мотив і мета, які є обов'язковими ознаками складу злочину.
Таким чином, інші співучасники склад злочину виконують лише сукупними
діяннями - їх поведінка поєднується з діянням виконавця. [26, с.203]

Проаналізувавши положення Кримінального кодексу України ми

сформували такі тези щодо відповідальності співучасників. Співучасники, що
вчинили правопорушення співучасті з розподілом ролей нестимуть
відповідальність так:

 виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності

за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин (ч. 1 ст. 29
КК України), без посилання на ч. 2 ст. 27 КК України, в якій дається визначення
виконавця (співвиконавця) кримінального правопорушення;
 дії інших співучасників (організаторів, підбурювачів та пособників)
кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає злочин,
вчинений виконавцем, але з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України
 27

залежно від ролі, що була виконана в процесі вчинення кримінального

правопорушення (ч. 2 ст. 29 КК України);

Співучасники, які діють в організованій групі або злочинній організації,

відповідають за такими правилами:

 організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає

відповідальності за всі кримінальні правопорушення, вчинені організованою
групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом (ч. 1
ст. 30 КК України);
 інші учасники організованої групи чи злочинної організації
підлягають кримінальній відповідальності за кримінальні правопорушення, у
підготовці чи вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку
виконував у кримінального правопорушення кожен із них (ч. 2 ст. 30 КК України);
 дії всіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої
частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення цього кримінального
правопорушення злочинною організацією чи організованою групою (наприклад,
усі учасники банди незалежно від тієї ролі, яку вони виконували в кримінальному
правопорушенні, несуть відповідальність безпосередньо за статтею 257 КК
України; всі учасники організованої групи, що вчинила вимагання, – за ч. 4 ст. 189
КК України).

Ознаки, що посилюють або пом’якшують відповідальність, але

характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали
про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику, на боці якого вони
існують. Інакше кажучи, «особисті» обставини (наприклад, повторність, рецидив)
не можуть впливати на відповідальність інших співучасників. Якщо, скажімо,
пособник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у вчиненні нового
вбивства, то незалежно від того, знав пособник про це чи ні, ця кваліфікуюча
обставина йому у вину в будь-якому випадку не може ставитися, вона
 28

характеризує лише особу виконавця. У цій ситуації виконавець відповідає за

пунктом 13 ч. 2 ст. 115 (вбивство, вчинене повторно), а пособник – за ч. 5 ст. 27 і
ч. 1 ст. 115 КК України. [27, с. 190]

На практиці досить часто зустрічаються випадки, що потребують

додаткових знань для правильної кваліфікації дій осіб, які спільно вчинюють
кримінальне правопорушення. Їх називають спеціальними питаннями
відповідальності за співучасть. До цих питань можна віднести такі:

 опосередковане виконавство;
 співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом;
 ексцес співучасника;
 невдале підбурювання або пособництво;
 добровільна відмова співучасників.

Опосередковане виконавство. Опосередкований (інтелектуальний) –

виконавець (співвиконавець), який виконав діяння, що утворює об’єктивну
сторону складу кримінального правопорушення, не власними діями чи
бездіяльністю, а за рахунок діяння іншої особи. Особа, яку використовують,
відповідно до закону не підлягає кримінальній відповідальності за скоєне або
вчиняє кримінальне правопорушення через необережність, а особа, що її
використовує, визнається опосередкованим виконавцем кримінального
правопорушення. З урахуванням положень ч. 3 ст. 29 КК визнання особи
опосередкованим виконавцем можливе лише у випадку усвідомлення нею того,
що вона використовує особу, яка не підлягає кримінальній відповідальності або
вчиняє кримінальне правопорушення через необережність, або переконання, що
вона використовує саме таку особу, а насправді помиляється. [7, с. 201]

Так, відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про

застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення
 29

неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004

р. №2 кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітнього у кримінально
протиправну діяльність настає як у разі, коли доросла особа знала про
неповнолітній вік втягнутого, так і тоді, коли вона за обставинами справи повинна
була або могла про це знати. [28, с. 243]

Співучасть у кримінальних правопорушеннях із спеціальним суб’єктом.

Згідно з ч. 2 ст. 18 КК України спеціальним суб'єктом кримінального
правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може
наставати кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення суб'єктом
якого може бути лише певна особа. Службовими особами є особи, які постійно,
тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників
влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в
органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в
установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-
розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі
функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним
органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним
органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом
чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом
або законом.

Відповідно до КК України (ч. 4 ст. 18) службовими особами також

визнаються посадові особи іноземних держав ( особи, які обіймають посади в
законодавчому, виконавчому або судовому органні іноземної держави, у тому
числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для
іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства),
іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні
або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому,
 30

посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи

будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також
члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді
і посадові особи міжнародних судів. [1, с. 14]

Незалежно від того, чи склад кримінального правопорушення, у якому

суб'єкт спеціальний, привілейований, кваліфікований чи особливо кваліфікований,
правило кваліфікації таке: особи, які не наділені ознаками спеціального суб'єкта
несуть відповідальність за вчинення відповідних діянь за статтями (частинами
статей) КК України, які передбачають основний склад кримінального
правопорушення, і якщо вони виконували роль організатора, підбурювача чи
пособника – з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України, а особи, що
наділені такими ознаками, − за статтями(частинами статей) КК України, які
передбачають привілейований, кваліфікований чи особливо кваліфікований склад,
а якщо вони виконували роль організатора, підбурювача чи пособника – з
посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України. [30, с. 68]

Ексцес співучасника. Ексцес виконавця — вчинення виконавцем

кримінального правопорушення дій, які не охоплюються умислом інших
співучасників, якщо його дії утворюють самостійний склад кримінального
правопорушення або його дії суттєво відрізняються від дій, запланованих іншими
учасниками. Розрізняють кількісний та якісний ексцес виконавця. Кількісний
ексцес має місце там, де виконавець учинив однорідне кримінальне
правопорушення, але більш тяжкий, ніж було заплановано співучасниками
(наприклад, вчинив розбій замість крадіжки). В цьому разі виконавець несе
відповідальність за статтею, що передбачає покарання за фактично вчинене ним
кримінальне правопорушення, а співучасники несуть відповідальність за статтею,
якою передбачено кримінальне правопорушення, який вони планували здійснити.
Про якісний ексцес кажуть тоді, коли виконавець учинив неоднорідний, зовсім
 31

інше кримінальне правопорушення додатково до кримінального правопорушення,

яке було заплановано. В цьому разі виконавець несе відповідальність за
кримінальне правопорушення, вчинене у співучасті, і додатково за кримінальне
правопорушення, яке він вчинив унаслідок ексцесу. В обох випадках співучасники
(підбурювач, організатор, пособник) несуть відповідальність лише за статтею
Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за кримінальне
правопорушення, як охоплювався їхнім спільним умислом і щодо вчинення якого
у них була змова. [30, c.184]

Невдале підбурювання чи пособництво. Невдале підбурювання або

пособництво має місце там, де можливий (передбачуваний, потенційний)
виконавець відхиляє пропозицію вчинити кримінальне правопорушення (брати
участь у вчиненні кримінального правопорушення), що може виходити від
підбурювача, пособника чи навіть організатора. Наприклад, підбурювач умовляє
виконавця вчинити вбивство, обіцяючи за це грошову винагороду. Однак
виконавець відхиляє цю пропозицію підбурювача, не погоджується з ним, хоча б
тому, що боїться викриття і можливого покарання.

У таких випадках відсутня змова, яка є обов'язковою ознакою співучасті, тут

немає змови на спільне вчинення кримінального правопорушення, вона не
відбулася, тому що пропозиція брати участь у кримінальному правопорушенні не
була прийнята (була відхилена) виконавцем. Внаслідок цього тут не може бути і
мови про співучасть. Тому відповідальність за правилами про співучасть тут
виключається, ст. 27 застосована не може бути. Але як же вирішується в цих
випадках питання про відповідальність? У таких ситуаціях потенційний
(передбачуваний) виконавець кримінальної відповідальності не несе, а інші
співучасники відповідають за готування до кримінального правопорушення, яке
вони бажали вчинити, — тобто за ч. 1 ст. 14 і відповідною статтею Особливої
частини КК, оскільки їх діяльність з підшукування співучасників є не що інше, як
 32

готування до кримінального правопорушення, прямо зазначене у цій статті КК. У

нашому прикладі підбурювач буде нести відповідальність за готування до
вбивства.

Добровільна відмова співучасників. У разі добровільної відмови від

вчинення кримінального правопорушення виконавець (співвиконавець) не
підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею
17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній
відповідальності за готування до того кримінального правопорушення або замах
на те кримінальне правопорушення, від вчинення якого добровільно відмовився
виконавець. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній
відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення
кримінального правопорушення або своєчасно повідомили відповідні органи
державної влади про кримінальне правопорушення, що готується або вчиняється.
Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь
вчинення кримінального правопорушення або неусунення перешкод вчиненню
кримінального правопорушення. У разі добровільної відмови будь-кого із
співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до
кримінального правопорушення або за замах на кримінальне правопорушення,
залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено. [1, с. 18 - 19]
 33

ВИСНОВКИ
Здійснене у курсовій роботі дослідження дає можливість зробити
висновки, що стосуються як загального вчення про співучасть, так і основних
проблем учення - ознак, форм і видів співучасників.

Аналіз об’єктивних ознак співучасті і насамперед її кількісного

показника, дає підстави зробити висновки про те, що всі учасники спільної
злочинної діяльності володіють загальними ознаками суб’єкту кримінального
правопорушення. Проте це зовсім не свідчить про безвідповідальність тих,
хто цілеспрямовано використав осіб, що перебували в стані неосудності чи
неповнолітніх, у своїх злочинних намірах. У таких випадках винні несуть
відповідальність як опосередковані виконавці кримінального правопорушення.

Основна об’єктивна ознака співучасті - спільна діяльність. Це

співвідношення індивідуальних "вкладів" з боку кожного співучасника,
об’єднуючи їх в єдиний процес діяльності, із загальною спрямованістю для
досягнення єдиного злочинного результату. Спільність як конструктивна
ознака співучасті є за своєю природою об’єктивно-суб’єктивною. З точки
зору свого об’єктивного вираження вона перебуває у взаємозв’язку дій
співучасників (при цьому такий зв’язок носить причинно-наслідковий характер).
Основою є функціональний зв’язок, який існує на двох рівнях: на рівні створення
умов, тобто на стадії готування та на рівні виконання, сукупність функціональних
зв’язків усіх рівнів є показником ступеня згуртованості дій співучасників;
єдності злочинного результату і причинного зв’язку між діями кожного
співучасника і загальним, спільним результатом. Суб’єктивний елемент ознаки
спільності виражається в психологічному зв’язку співучасників у процесі
вчинення ними злочинного діяння.
 34

Співучасть може характеризуватися тільки умисною виною. Умисна вина

характеризує як спільність участі у вчиненні кримінального
правопорушення, так і саме діяння. Передусім слід зазначити, що сам
закон, ст. 26 КК України, говорячи про умисел при співучасті, не вказує на
види такого умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і
непрямим. Визнаючи співучасть при непрямому умислі, слід зазначити, що в
таких випадках йдеться про настання побічних наслідків і про психічне ставлення
до них. При співучасті спільна діяльність винних спрямована на
досягнення конкретного злочинного наслідку. Наявність спільного умислу
виключає вину з необережності. За необережно спричинені наслідки кожна
особа повинна відповідати самостійно залежно від її ролі у спричиненні таких
наслідків. Поняття форм та видів співучасті має важливе теоретичне і практичне
значення. Визначення даних понять і їх класифікація дає змогу глибше розкрити
природу співучасті, пізнати характер суспільної небезпеки окремих його
проявів і у відповідності з ним визнати обсяг відповідальності винних.
 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Кримінальний кодекс України: станом на 02.09.2021р. : відповідає
офіц. тексту. — Суми : ТОВ «ВВП НОТІС», 2021. — 236 с.
2. Борка Я.В. Поняття співучасті в злочині, її об’єктивні та суб’єктивні
ознаки / / ΛΌГOΣ. ONLINE. - 2020. - №6.
3. Таран Н.Г. Суб’єкт злочину у кримінальному праві України:
теоретичні та прикладні аспекти: дис. канд. юр. наук : 12.00.08 / Науково
дослідний інститут публічного права. Київ, 2019. 212 с.
4. За ред. Копотун І. Науково-практичний коментар Кримінального
кодексу України. Станом на 04 січня 2022 - Київ: Професіонал, 2022. – 784 с.
5. Капустін О. Б. Умисел у складі злочину / / Підприємство,
господарство і право. – 2019. - №12. – с.294-299
6. Виконавець. CrimPravo: веб сайт. URL: https://crimpravo.com/slovnyk-
kryminalne-pravo/vykonavets.html (дата звернення 27.04.2022)
7. Зінов’єва І.А. Опосередкований виконавець злочину: поняття та види /
/ Трибуна докторанта, аспіранта і здобувача. – 2016, - №31. – с.197-213
8. Мигдаль А. Організатор злочину / / Bitlex. Веб сайт. URL:
https://www.bitlex.ua/uk/blog/terms/post/organizator_zlochynu
9. Копйова І.А. Особливості призначення покарання співучасникам
кримінального правопорушення / / Питання боротьби зі злочинністю. – 2020. -
№40. – с.62-72
10. Постанова пленуму Верховного суду України «Про практику
розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними
об'єднаннями» за станом на 23.12.2005. – Електронний ресурс. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-05#Text
 36

11. Харко Д.М. Окремі питання відмежування виконавця злочину від

підбурювача до злочину // Д.М. Харко // Часопис Київського університету права. -
№4. – 2013. – с. 329-332.
12. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2
т. / за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. – 5-те
вид., допов. – Х. : Право, 2013.
13. Борка Я.В. Розподіл ролей в складній співучасті / / ΛΌГOΣ. ONLINE.
- 2020. - №6.
14. Вознюк А.А Розподіл функцій і ролей за окремими формами
співучасті в злочині / / Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. –
2015. - №2.
15. Городецький Ю.В. Вчинення злочину групою осіб без попередньої
змови / / Вісник асоціації кримінального права України. – 2018. – №2(11). – с. 49 -
61
16. Дячкін О.П. Форми співучасті та їх значення для визначення
суспільної небезпечності та кваліфікації злочинів / / Право і суспільство. – 2012. -
№2. – с. 206 – 214
17. Рубащенко М. А. Вчинення злочину за попередньою змовою групою
осіб. Огляд практики Касаційного кримінального суду / / Вісник Асоціації
кримінального права України. – 2020. – №1(13). – с.270 - 282
18. Романченко Д.І. Поняття вчинення злочину за попередньою змовою
групою осіб / / Молодий вчений. – 2017. – №12 (52). – с. 308 – 311
19. Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду
у справі №464/710/18. – 10.12.2020
20. Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду
у справі № 484/1134/16-к. – 14.11.2018
 37

21. Маськовіта М. М. Група осіб за попередньою змовою, група осіб та

організована групи: питання розмежування / / Вісник Національного університету
„Львівська політехніка“. Серія: юридичні науки. – 2021. – №8. – с.145-152
22. Орловський Р. С. Організована група як форма співучасті / /
Актуальні проблеми держави і права. – 2014. – с. 393 – 399
23. Крот М. А., Шульженко О. В. Злочинна організація та її ознаки / /
Право та державне управління . – 2019. - №1 (34) том 1. – с. 84 – 88
24. Конституцій України: станом на 01 вересня 2020 року: відповідає
офіц. Тексту. – Київ: Алерта, 2020. – 79 с.
25. Кваша О.О. Підстава кримінальної відповідальності співучасників
злочину / / Міждисциплінарні гуманітарні студії Серія: Правничі науки. -2014. -
№1. – с. 22-29
26. Українське кримінальне право. Загальна частина : підручник / за ред.
В. О. Навроцького. — Київ : Юрінком Iнтер, 2013. — 712 с.
27. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [А. А.
Васильєв, Є. О. Гладкова, О. О. Житний та ін.] ; за заг. ред. проф. О. М.
Литвинова; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. – Харків, 2020. – 428 с.
28. Про застосування судами законодавства про відповідальність за
втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність :
постанова Пленуму Верхового Суду України від 27 лютого 2004 р. №2 // Збірник
постанов Пленуму Верховного Суду України з кримінальних справ (1973–2012
рр.) : станом на 1 черв. 2013 р. / упоряд.: Ю. М. Грошевий, О. В. Капліна, В. І.
Тютюгін. – Х. : Право, 2013. – С. 241–247.
29. Федорович Н. А. Кваліфікація співучасті у кримінальних
правопорушеннях із спеціальним суб’єктом. Які утворилися у результаті
диференціації складів кримінальних правопорушень за суб’єктом / / Вісник
Асоціації кримінального права України. – 2020. - №2 (14). – с. 57 – 72
 38

30. Ексцес виконавця // Велика українська юридична енциклопедія. У 20

т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 184