Тема 2.

2
«Кримінальні правопорушення проти громадської безпеки»

(1 година)

Питання для розгляду:

1. Поняття та види кримінальних правопорушень проти громадської безпеки.

2. Кримінальні правопорушення, пов’язані з діяльністю організованих злочинних об’єднань та формувань
3. Кримінальні правопорушення проти інформаційно-психологічної безпеки (від інформаційної зброї).
4. Кримінальні правопорушення, пов’язані з порушенням правил поводження зі зброєю або іншими загальнонебезпечними предметами
(ст. ст. 264, 267 КК).

1. Поняття та види кримінальних правопорушень проти громадської безпеки

Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 Конституції України), тому посягання проти
громадської безпеки в своїй переважній більшості визнаються злочинами.
Родовим об’єктом кримінальних правопорушень проти громадської безпеки є суспільні відносини, що забезпечують безпечні умови
життєдіяльності, захищеність від фізичних та психологічних загроз джерел підвищеної небезпеки.
Основними безпосередніми об’єктами цих посягань є суспільні відносини, що забезпечують безпеку від певних видів джерел
підвищеної небезпеки. Додатковими безпосередніми об’єктами відповідних кримінальних правопорушень можуть бути життя людини, її
здоров’я, власність тощо.
Предметами більшості кримінальних правопорушень проти громадської безпеки є зброя, боєприпаси, вибухові речовини та пристрої,
радіоактивні матеріали та інші предмети, що становлять підвищену небезпеку для суспільства.
Об’єктивна сторона вказаних посягань полягає у загально-небезпечних діяннях (дії або бездіяльності), що порушує громадську
безпеку, створює загальну небезпеку загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або спричиняє такі наслідки.
Більшість посягань проти громадської безпеки уявляють собою кримінальні правопорушення з формальним складом і вчиняються
шляхом дії (зокрема, передбачені ст. ст. 255-257 КК). Кримінальні правопорушення з матеріальним складом вчиняються як шляхом дії (ст. ст. 258,
258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 259, 261, 262, 263-1 КК та ін.), так і шляхом дії та бездіяльності (наприклад, ті з них, що передбачені ст. ст. 264, 267, 270
і 270-1 КК).
Загибель людей – це загибель однієї або кількох осіб.
Інші тяжкі наслідки – це заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одній чи кільком особам, середньої тяжкості двом чи більше
особам, заподіяння майнової шкоди у великому або в особливо великому розмірі тощо.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони певних кримінальних правопорушень проти громадської безпеки є: спосіб вчинення діяння
(наприклад, загальнонебезпечний спосіб – ч. ч. 2 і 3 ст. 270-1 КК); засоби та знаряддя вчинення кримінального правопорушення у вигляді
предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення тощо.
Суб’єктивна сторона кримінальних правопорушень проти громадської безпеки з формальним складом – прямий умисел, а посягань з
матеріальним складом, крім передбачених ст. ст. 258 і 270-1 КК, – необережність. У діяннях з матеріальним складом може бути наявна змішана
вина, а саме – умисел щодо діяння, якщо йдеться про порушення певних правил безпеки, та необережність, коли мова йде про загибель людей або
інші тяжкі наслідки.
Мотив і мета переважної більшості посягань проти громадської безпеки не є їх обов’язковими ознаками, можуть бути різними та на
кваліфікацію не впливають.
Суб’єкт посягань проти громадської безпеки – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 16 років (наприклад, ст. ст. 255, 256, 259-
261 КК), або особа, яка досягла 14 років (грабіж, розбій, вимагання – ст. ст. 257, 262 КК), а також спеціальний: службова особа (ч. 2 ст. ст. 258-1,
258-4, ч. ч. 2, 3 ст. 262, ч. 4 ст. 267-1 КК).
Отже, кримінальні правопорушення проти громадської безпеки – це передбачені КК загальнонебезпечні, винні діяння, що порушують
безпечні умови життєдіяльності, захищеність від фізичних та психологічних загроз і створюють загальну небезпеку загибелі людей чи настання
інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки.
За основними безпосередніми об’єктами, виходячи з джерел небезпеки, кримінальні правопорушення проти громадської безпеки в
навчальній літературі поділяють на такі групи:
 1) кримінальні правопорушення, пов’язані з діяльністю організованих злочинних об’єднань та формувань (створення та діяльність
злочинних об’єднань: злочинної організації, злочинної спільноти, банди; не передбачених законами України воєнізованих або збройних
формувань, діяльність, що з ними пов’язана, а також терористична діяльність) – ст. ст. 255-257, 258, 258-1–258-5, 260 КК;

2) кримінальні правопорушення, пов’язані з інформаційно-психологічною безпекою – ст. ст. 259, 266 КК;

3) кримінальні правопорушення проти безпеки деяких об’єктів – ст. ст. 261, 270-1 КК;

4) кримінальні правопорушення, пов’язані з незаконним поводженням зі зброєю та іншими загальнонебезпечними предметами – ст. ст.
262–263-1, 265, 265-1, 267-269 КК;

5) кримінальні правопорушення, пов’язані з порушенням правил поводження зі зброєю або іншими загальнонебезпечними предметами
– ст. ст. 264, 267 КК;

6) кримінальні правопорушення проти радіаційної безпеки – ст. 267-1 КК;

7) кримінальні правопорушення проти пожежної безпеки – ст. 270 КК.

2. Кримінальні правопорушення, пов’язані з діяльністю організованих злочинних об’єднань та формувань

Створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній (ст. 255 КК)
Це діяння – особливо тяжкий злочин.
Основним безпосереднім об’єктом злочину є громадська безпека.
Однією із сучасних робіт з цієї проблеми є монографія А. А. Вознюка Кримінальна відповідальність за створення злочинних об’єднань
та участь у них

Андрій Андрійович Вознюк

Поняття «злочинна організація» передбачене ч. 4 ст. 28 КК. Ознаками злочинної організації є множинність її членів (5 або більше осіб,
які є суб’єктами кримінального правопорушення, а також ієрархічність, стійкість та мета створення такого злочинного об’єднання.
Види співучасників у злочинній організації можуть бути різними, однак її специфікою є обов’язкова наявність організатора або
організаторів під час створення злочинної організації й організатора чи організаторів (керівника чи керівників) протягом подальшого
функціонування такого злочинного об’єднання.
Обов’язковими ознаками злочинної організації є ієрархічність злочинного об’єднання, тобто наявність: 1) керівника злочинної
організації або її єдиного керівного центра; 2) структурованості; 3) підпорядкованості учасників злочинної організації або її структурних частин
своїм керівникам; 4) обов’язковості виконання учасниками злочинної організації чи її структурними частинами прийнятих керівником
(керівниками) рішень, розпоряджень, наказів.
Стійкість об'єднання характеризується сукупністю об’єктивних і суб’єктивних ознак, що означає стійкість організаційних форм зв’язків
злочинців та організаційну єдність учасників цього об’єднання. Така єдність знаходить свій прояв в згуртованості складу злочинної організації,
наявності плану її діяльності, чіткому розподілі ролей і функцій її учасників та їх взаємозв’язків із загальною спрямованістю на досягнення мети
створення злочинної організації. Крім того, організаційна єдність учасників об’єднання може мати такі ознаки, як ретельна конспірація, система
захисних заходів, жорсткі правила поведінки, наявність «общака» й інше. Стійкість об’єднання є також у тому, що воно створюється на певний
тривалий проміжок часу, як правило, з вчиненням низки тяжких і особливо тяжких злочинів чи рідше одного такого злочину, значного за
тривалістю та складністю підготовки до його вчинення.
Особливість спільності в злочинній організації порівняно з іншими видами злочинних об’єднань виявляється в ступені згуртованості,
ступені організованості, ступені взаємної обумовленості діянь.
 Метою злочинної організації є вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи
координації кримінально протиправної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так й інших
кримінально протиправних груп.
Питанням кримінальної відповідальності за організовану злочинну діяльність присвячена монографія Л. М. Демидової «Кримінальна
відповідальність за створення злочинної організації».

Людмила Миколаївна Демидова

Об’єктивна сторона цього злочину виражається в таких формах: 1) створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо
тяжкого злочину; 2) керівництво такою злочинною організацією; 3) участь у ній; 4) участь у злочинах, вчинюваних нею; 5) розроблення планів
вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності; 6) керівництво та координація злочинної діяльності структур злочинної
організації.
Визначення моменту, з якого злочин визнається закінченим, залежить від конкретної форми його об’єктивної сторони.
Створення злочинної організації – це злочинні дії по об’єднанню п’ятьох чи більш осіб для спільної злочинної діяльності для вчинення
тяжкого чи особливо тяжкого злочину, розподілу і закріпленню функцій і ролей учасників такого злочинного об’єднання, визначенню керівника
чи керівного органу, правил підпорядкованості. Отже це процес створення злочинної організації, що триває певний час, а також його результат –
сформована злочинна організація.
Злочинну організацію слід вважати створеною, якщо після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо
тяжкого злочину об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак такої організації.
З моменту набуття злочинним об’єднанням усіх ознак злочинної організації дії винного, що створював таке об’єднання, визнаються
закінченим злочином. Якщо дії особи не привели до створення злочинної організації, вчинене ним кваліфікується як готування або замах на
вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК.
Керівництво злочинною організацією – це цілеспрямований вплив на її членів через накази, розпорядження, вказівки, прийняття рішень з
різних питань діяльності злочинної організації, одержання звітів про вчинені злочини та виконання інших завдань, а також забезпечення
організаційного порядку, що знаходять свій прояв у визначенні і встановленні структури, правил підпорядкованості, внутрішньої дисципліни,
порядку фінансування злочинної діяльності тощо. В якості керівних дій також можуть розглядатися: створення програми злочинної діяльності,
розробка стратегії і тактики злочинної діяльності та підготовки і вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, розроблення форм, методів та
прийомів впливу на злочинну організацію в цілому та її окремих учасників, встановлення сфери злочинного впливу, контролю на певній
території, визначення конкретних виконавців злочину, постановка завдань, керування фінансовими ресурсами, матеріально-технічним
забезпеченням тощо.
Відповідальність за керівництво злочинною організацією як закінчений злочин настає тоді, коли особа прийняла на себе функції
керівника злочинної організації.
Суб’єктивна сторона діяння, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК, характеризується умисною формою вини у виді прямого умислу та метою
безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками злочинної організації, керівництва та забезпечення функціонування
як самої злочинної організації, так і її структурних частин. При цьому участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, має місце тільки
при усвідомленні особою того, що злочин вчинюється саме злочинною організацією.
Суб’єкт злочину – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб’єктом окремих кримінальних правопорушень, які
вчинює злочинна організація, може бути особа у віці від 14 до 16 років, яка взяла участь у конкретному злочині, вчинюваному злочинною
організацією, кримінальна відповідальність за вчинення якого настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК). У такому випадку особа відповідає не за участь у
злочині, вчинюваному злочинною організацією згідно з ч. 1 ст. 255 КК, а тільки за тією статтею КК, що передбачає покарання за цей конкретний
злочин.
Ч. 2 ст. 255 КК передбачає самостійну форму вказаного злочину – участь у злочинній організації як членство особи у вже створеній
злочинній організації. Кримінальна відповідальність за участь особи в злочинній організації настає за умови, що таке злочинне об’єднання вже
існувало до того моменту, коли особа стала її учасником (членом). Факт такого членства вказує на те, що ця особа може бути використана для
виконання різних завдань, зокрема, прийняття участі у злочинах, вчинюваних злочинною організацією. Особа визнається учасником (членом)
злочинної організації з моменту, коли досягнуто згоди між нею і злочинною організацією або її організатором (керівником) чи іншою
уповноваженою особою про її вступ до складу злочинної організації. Така угода може бути досягнута в усній, письмовій формі чи
конклюдентною дією. З моменту визнання особи учасником злочинної організації (особиста згода, погодження особи) злочин у цій формі
вважається закінченим.
Ч. 3 ст. 255 КК містить склад злочину, відповідно до якого дії, передбачені частиною 1 або 2 цієї статті, мають бути вчинені службовою
особою з використанням службового становища.
Ч. 4 ст. 255 КК передбачає кримінальну відповідальність за створення злочинної спільноти, тобто об’єднання двох чи більше злочинних
організацій, керівництво такою спільнотою. Зазначена кримінально-правова норма у її назві, а також у цій частині ст. 255 КК передбачає в якості
законодавчої новели такий феномен, як «злочинна спільнота». При цьому, як вбачається з її змісту, під злочинною спільнотою розуміється
об’єднання двох чи більше злочинних організацій.
Ч. 5 ст. 255 КК встановлює кримінальну відповідальність за дії, передбачені частинами 1, 2 та 4 цієї статті, вчинені особою, яка
здійснює злочинний вплив або є особою, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі».
У зв’язку із застосуванням у зазначеній статті таких категорій, як «злочинний вплив», «суб’єкт підвищеного злочинного впливу» та «вор
в законі» законодавцем надано їх відповідне легальне тлумачення.
Так, під злочинним впливом у цій статті та статтях 255-1, 255-3 КК слід розуміти будь-які дії особи, яка завдяки авторитету, іншим
особистим якостям чи можливостям сприяє, спонукає, координує або здійснює інший вплив на злочинну діяльність, організовує або
безпосередньо здійснює розподіл коштів, майна чи інших активів (доходів від них), спрямованих на забезпечення такої діяльності (п. 1 примітки
ст. 255 КК).
Під особою, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, у тому числі у статусі «вора в законі», у цій статті та
статтях 255-1, 255-3 КК слід розуміти особу, яка завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям здійснює злочинний вплив і
координує злочинну діяльність інших осіб, які здійснюють злочинний вплив.
У ч. 6 ст. 255 КК передбачено сукупність умов звільнення від кримінальної відповідальності особи за вчинення злочину, передбаченого
частиною 2 або 3 цієї статті: «Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за
вчинення злочину, передбаченого частинами 2 або 3 цієї статті, якщо вона до повідомлення їй про підозру у вчиненні цього злочину добровільно
повідомила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю». Отже умовами звільнення від кримінальної
відповідальності є такі: 1) особа, яка звільняється від кримінальної відповідальності, не повинна бути організатором або керівником злочинної
організації; 2) вона добровільно заявила про створення злочинної організації чи участь у ній; 3) така особа активно сприяла її розкриттю.
Добровільність означає, що особа зробила заяву за своєю волею, усвідомлюючи реальну можливість цього не здійснювати. Активність
сприяння розкриттю злочинної організації може підтверджуватися, наприклад, наданням інформації про персональний склад такого злочинного
об’єднання, його керівництво, вчинені злочини, місце зберігання матеріальних ресурсів, засобів забезпечення злочинної діяльності тощо.

Бандитизм (ст. 257 КК)

Бандитизм – це особливо тяжкий злочин.
Основний безпосередній об’єкт злочину – громадська безпека.
Об’єктивна сторона бандитизму, у першу чергу, передбачає розгляд поняття банди. Обов’язковими ознаками банди є: 1) наявність у
ній кількох (трьох і більше) суб’єктів кримінального правопорушення, 2) стійкість; 3) озброєність; 4) загальна мета учасників злочинного
об’єднання – вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; 5) спосіб вчинення кримінальних правопорушень –
напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.
Стійкість як ознака банди має місце лише у разі, якщо її створено для зайняття злочинною діяльністю, вчинення, як правило, не одного,
а кількох нападів. Проте, в окремих випадках банду може бути створено для одного небезпечного нападу, що вимагає особливого готування
(нападу на банк, ювелірний магазин). Про стійкість банди свідчить стабільність її складу, організаційних структур, згуртованість членів, сталість
форм і методів нападів тощо.
Озброєність банди означає наявність зброї в її учасників чи хоча б одного з них (при цьому інші учасники мають знати про це та
усвідомлювати можливість застосування зброї при нападах). При цьому учасники банди могли озброїтись як до створення банди, так і в ході її
організації. Дії, пов’язані з незаконним заволодінням вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими
пристроями, їх придбанням, виготовленням, ремонтом, або з незаконним придбанням, виготовленням, ремонтом холодної зброї, вчинені з метою
організації банди, а також існуючої банди чи збут членами останньої вказаних предметів належить кваліфікувати за сукупністю кримінальних
правопорушень, передбачених ст. ст. 257, 262, 263 або ст. 263-1 КК.
 Незаконне носіння, зберігання, ремонт зброї членами банди, якими вона озброєна, охоплюються ознаками бандитизму і додаткової
кваліфікації за ст. 263 чи ст. 263-1 КК не вимагають. Під зброєю розуміють пристрої, прилади та інші предмети, конструктивно призначені та
технічно придатні для ураження живої чи іншої цілі. Зброя може бути вогнепальною, холодною, вибуховою тощо. Для вирішення питання про
належність відповідних предметів до зброї та їх придатності до використання в якості такої необхідно призначати експертизу. За наявності зброї
лише в одного члена банди необхідно, щоб інші учасники знали про неї та усвідомлювали, що вона може бути використана під час нападу.
Банда створюється з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Нападом озброєної банди є дії,
спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Напад
буде здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні. Отже, банда – це озброєна
організована група або злочинна організація, яка попередньо створена з метою вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на
окремих осіб або одного такого нападу, що потребує ретельного та довгого готування.
Банду вважають створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо
подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак банди. При цьому не має
значення, чи була вона раніше організованою групою або злочинною організацією чи банда одразу була створена як така.
З об’єктивної сторони бандитизм знаходить свій прояв у таких формах: 1) діянні, що полягає в організації озброєної банди для вчинення
нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; 2) таких діях, як участь у банді; 3) діях, що є участю у вчинюваному озброєною
бандою нападі. Для об’єктивної сторони складу бандитизму достатньо вчинення хоча б однієї з цих дій. Момент, з якого бандитизм визнається
закінченим злочином, залежить від вказаних форм його об’єктивної сторони.
Організація озброєної банди для вчинення нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб – це створення озброєної
організованої групи чи озброєної злочинної організації для відповідного нападу. Організація такого об’єднання утворює склад бандитизму
незалежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один із намічених нападів.
Оскільки ст. 257 КК передбачає відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, бандитизм при
цій формі об’єктивної сторони є закінченим злочином лише у випадках, коли банду дійсно було організовано. Якщо ж така організаційна
діяльність не призвела до такого результату, можна вважати, що здійснювалося готування або замах на бандитизм.
Участь в озброєній банді – це як безпосереднє здійснення нападів особою як учасником банди, так і сам факт вступу особи до неї чи
вчинення будь-яких дій, спрямованих на створення сприятливих умов для її функціонування (надання транспорту, приміщень, здійснення
фінансування та матеріально-технічного забезпечення, постачання зброї, підшукання об’єктів для нападу, зберігання зброї, злочинно набутого
майна, коштів тощо). Проте в будь-якому разі участь у банді (як форма бандитизму) обов’язково передбачає членство особи в цьому об’єднанні,
яке набувається шляхом вступу до останнього. Вчинення зазначених дій особою, яка не є учасником банди, належить розцінювати як
пособництво у бандитизмі.
Вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому
об’єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів, а також її прийняття до
складу банди.
Участь у вчинюваному озброєною бандою нападі має місце у разі, коли члени банди або інша особа, не член банди, разом із членами
банди спільно братимуть безпосередню участь у вчинюваному бандою нападі, тобто є його співвиконавцями. Участь може виявитися у різних
діях: придушення опору потерпілого, забезпечення безпеки бандитів, що нападають, та інші дії з надання допомоги банді під час вчинення нею
нападу. Для відповідальності за ст. 257 КК необхідно, щоб особа, яка не є членом банди, взяла участь спільно з бандитами саме в бандитському
нападі. Якщо мала місце участь спільно з бандитами в іншому діянні, а не в нападі, то склад бандитизму виключається.
Участь у вчинюваному бандою нападі може брати й особа, яка не входить до її складу. Проте дії такої особи можуть кваліфікувати за ст.
257 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником нападу, який вчинює банда. Якщо ж зазначена особа не брала
безпосередньої участі у нападі, а лише якимось чином сприяла його вчиненню, її дії слід вважати пособництвом.
Суб’єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел. Якщо особа не була учасником банди і не усвідомлювали факту її існування,
але в будь-який спосіб сприяли вчиненню нею нападу, вона несе відповідальність за злочин, що охоплювався її умислом. Бандитизм може
вчинятися з метою викрадення людей, захоплення заручників, вбивств, зґвалтувань, заволодіння майном, знищення чи пошкодження майна,
звільнення винних з-під варти тощо.
Суб’єкт – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Організатор банди визнається виконавцем бандитизму, навіть
якщо він у подальшому не брав участі в діяльності банди.
Поняття бандитизму не передбачає ні конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов’язкової ознаки складу цього злочину, ні
відповідальності за вчинення її членами під час нападу кримінально-протиправних діянь, які утворюють самостійні склади кримінальних
правопорушень (крім відповідальності за організацію банди, участь у ній та у вчинюваних нею нападах). Отже тому в таких випадках, згідно зі ст.
33 КК, за сукупності кримінальних правопорушень кожен із них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої
частини КК.

Терористичний акт (ст. 258 КК)

Терористичний акт – це тяжкий злочин (ч. 1 ст. 258 КК) і особливо тяжкий злочин – ч. ч. 2 та 3 ст. 258 КК.
Одним із засновників дослідження проблем тероризму є професор В. П. Ємельянов – автор монографії «Антитерористичне
законодавство: поняття, система, шляхи вдосконалення» та інших наукових праць з цієї тематики.

В’ячеслав Павлович Ємельянов

Основний безпосередній об’єкт злочину – громадська безпека.

Об’єктивна сторона злочину виражається в: 1) діянні у формі дії, що полягає в застосуванні зброї, вчиненні вибуху, підпалу чи інших
дій; наслідках у вигляді створеної небезпеки для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких
наслідків; причиновому зв’язку між цим діянням та його наслідками, 2) діянні у формі дії, а саме – погрозі вчинення зазначених дій.
Під застосуванням зброї слід розуміти використання її вражаючих властивостей проти життя, здоров’я, майна чи довкілля.
Поняття вибуху, підпалу розглянуто при аналізі диверсії (див.: ст. 113 КК). До інших дій, які створювали небезпеку для життя чи
здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, можна віднести застосування отруйних речовин,
затоплення, обвали, зруйнування будівель, споруд, доріг, засобів зв’язку, пошкодження нафтових родовищ, систем життєзабезпечення тощо.
Для складу закінченого злочину достатньо вчинення будь-якої із зазначених дій.
Погроза вчинення зазначених дій передбачає доведення до відома органів державної влади або місцевого самоврядування, службових
осіб, об’єднань громадян або фізичних осіб наміру винного вчинити зазначені дії. При цьому погроза має бути здатною викликати бажану
поведінку адресата, якому вона спрямована. З моменту такої погрози терористичний акт вважається закінченим злочином. Погроза може бути
виражена безпосередньо або опосередковано, як відкрито, публічно, так і анонімно, усно чи письмово тощо.
Суб’єктивна сторона терористичного акту характеризується лише прямим умислом. При погрозі немає значення, чи справді винний мав
умисел привести її до виконання, проте погроза має бути дійсною і здатною викликати бажану для винного поведінку інших осіб, до яких вона
спрямована.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони терористичного акту є наявність мети: а) порушення громадської безпеки;
б) залякування населення;
в) провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення;
г) впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування,
службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами;
д) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів суб’єкта злочину.
Суб’єкт терористичного акту – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Ч. 2 ст. 258 КК передбачає відповідальність за терористичний акт, вчинений: повторно (ч. 1 ст. 32 КК); за попередньою змовою групою
осіб (ч. 2 ст. 28 КК); із заподіянням значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків.
Дії, передбачені ч. 1 або 2 цієї статті, що призвели до загибелі людини, тягнуть відповідальність за ч. 3 ст. 258 КК.
Частини 4 і 5 ст. 258 КК – виключені.
Згідно з ч. 6 ст. 258 КК від кримінальної відповідальності звільняється особа за діяння, передбачене ч. 1 цієї статті в частині погрози
вчинення терористичного акту, якщо вона до повідомлення їй про підозру у вчиненні нею злочину добровільно повідомила правоохоронний орган
про цей злочин, сприяла його припиненню або розкриттю, у разі якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено небезпеку для життя чи
здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо в її діях немає складу іншого злочину.

Втягнення у вчинення терористичного акту (ст. 258-1 КК)

Це діяння є нетяжким злочином.
 Об’єктивна сторона діяння виражається: 1) діянням (діями), що полягає у втягненні особи у вчинення терористичного акту; 2) діянням
(діями) у вигляді примушування до вчинення терористичного акту; способі вчинення таких дій, а саме з використанням обману, шантажу,
уразливого стану особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства.
Поняття терористичного акту визначено у ст. 258 КК.
При втягненні у вчинення терористичного акту винний вчинює ті чи інші дії щодо фізичного або психічного впливу на особу для того,
щоб схилити її до вчинення терористичного акту, викликати у неї намір взяти участь у ньому. Способи втягнення особи у вчинення
терористичного акту можуть бути різними.
Примушування до вчинення терористичного акту означає вимагання від іншої особи незалежно від її волі бажання вчинення або участі у
вчиненні терористичного акту. Примушування здійснюється з використанням обману, шантажу, уразливого стану особи або із застосуванням чи
погрозою застосування насильства.
Злочин є закінченим з моменту здійснення дії щодо втягнення у вчинення терористичного акту чи примушування до його вчинення
незалежно від того, чи вдалося винному втягнути особу у вчинення терористичного акту чи примусити до його вчинення. Якщо втягнення у
вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту супроводжувалося вчиненням тяжкого чи особливо тяжкого
злочину, дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів.
При втягненні особи до вчинення конкретного терористичного акту дії винного мають кваліфікуватися за ст. 258-1 КК і за вчинений
терористичний акт – за ст. 258 КК.
Дії ж винного, який, не будучи співвиконавцем терористичного акту, втягнув у нього особу, кваліфікуються за ст. 258-1 КК і за
відповідною частиною ст. 27 (залежно від виду співучасника), і ст. 258 КК.
Якщо особа, втягнута у вчинення конкретного терористичного акту, добровільно відмовилася від вчинення терористичного акту або не
закінчила його (вчинила готування чи замах), винний (той, хто втягував) несе відповідальність за ст. 258-1 КК за втягнення у вчинення
терористичного акту і за співучасть у незакінченому терористичному акті.
Якщо особа, яку втягували у вчинення конкретного терористичного акту, взагалі не робила спроби його вчинити і не готувалася до
цього, винний підлягає відповідальності за ст. 258-1 КК за втягнення особи до терористичного акту і за готування до терористичного акту, у
вчинення якого він намагався втягнути особу.
Суб’єктивна сторона передбачає прямий умисел. Мотиви і цілі можуть бути різними.
Суб’єкт злочину – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
За ч. 2 цієї статті встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 1 ст. 258-1 КК, вчинені: 1) щодо кількох осіб; 2) повторно; 3) за
попередньою змовою групою осіб; 4) службовою особою з використанням службового становища.

Публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст. 258-2 КК)

Вказане діяння – це нетяжкий злочин.
Об'єктивна сторона злочину виражається в таких діях: 1) публічні заклики до вчинення терористичного акту; 2) розповсюдження,
виготовлення чи зберігання для розповсюдження матеріалів із такими закликами.
Публічні заклики до вчинення терористичного акту – це прилюдне у присутності публіки підбурювання до вчинення злочину,
передбаченого ст. 258 КК. Публічні заклики до вчинення терористичного акту утворюють закінчений злочин, незалежно від реакції на них осіб, до
яких було звернення вчинити терористичний акт.
Публічні заклики до вчинення терористичного акту можуть мати як загальний, неконкретизований характер, так і полягати в публічному
підбурюванні не в загальній формі до вчинення терористичного акту, а до конкретного терористичного акту. В останньому випадку все вчинене
не потрібно кваліфікувати за сукупністю кримінальних правопорушень, а саме за публічні заклики до вчинення терористичного акту і за
готування до терористичного акту.
Розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення терористичного акту означає їх поширення (роздача, передача, розсилання
поштою та інше) серед багатьох людей для ознайомлення їх із цими закликами для публічного підбурювання до вчинення терористичного акту.
Матеріали із закликами до вчинення терористичного акту – це створені для розповсюдження ті чи інші витвори на тих чи інших
матеріальних носіях інформації із закликами до вчинення терористичного акту.
Виготовлення матеріалів із закликами до вчинення терористичного акту – це створення або розмноження того чи іншого витвору на тих
чи інших матеріальних носіях інформації з указаними закликами для публічного підбурювання до вчинення терористичного акту.
Зберігання матеріалів із закликами до вчинення терористичного акту – це володіння цими матеріалами для подальшого їх
розповсюдження з метою публічного підбурювання до вчинення терористичного акту. Зберігання матеріалів із закликами до вчинення
терористичного акту без мети їх розповсюдження і підбурювання до вчинення терористичного акту не створює складу злочину.
При вчиненні вказаних дій злочин вважається закінченим.
 Суб’єктивна сторона всіх видів публічних закликів до вчинення терористичного акту характеризується прямим умислом та метою
підбурювання до вчинення терористичного акту. При виготовленні та зберіганні матеріалів із публічними закликами до вчинення терористичного
акту необхідна мета розповсюдження цих матеріалів і підбурювання до вчинення терористичного акту. Мотиви вчинення злочину можуть бути
різними.
Суб’єкт – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
У ч. 2 ст. 258-2 КК передбачена відповідальність за публічні заклики до вчинення терористичного акту з використанням засобів масової
інформації, тобто преси, радіо, телебачення та інших засобів (наприклад, соціальних мереж в Інтернеті).

Створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258-3 КК).

Цей злочин визнається особливо тяжким.
Об’єктивна сторона знаходить прояв в таких формах: 1) створення терористичної групи чи терористичної організації; 2) керівництво
терористичною групою чи терористичною організацією; 3) участь у терористичній групі чи терористичній організації; 4) організаційне чи інше
сприяння створенню або діяльності терористичної групи або терористичної організації.
Терористична група чи терористична організація – це стійке злочинне об’єднання, створене з метою здійснення терористичної
діяльності. Терористична група може бути видом організованої групи, терористична організація – видом злочинної організації (ч. ч. З і 4 ст. 28
КК). Відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 р. терористична діяльність – це діяльність, яка охоплює:
планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над
фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань,
злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких
актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше
сприяння тероризму (ст. 1).
Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б
одного з керівників (керівних органів) усієї організації.
Поняття «створення терористичної групи чи терористичної організації», «керівництво терористичною групою чи терористичною
організацією», а так само «участь у терористичній групі або терористичній організації» аналогічні тим, що розглянуті при аналізі складів
злочинів, передбачених ст. ст. 255, 256 і 257 КК.
Сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації (організаційне чи інше сприяння) означає
забезпечення відповідних умов для здійснення створення або діяльності такого об’єднання.
Організаційне сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації виражається у різноманітних діях:
допомога в підшукуванні осіб для терористичного об’єднання або в підготовці й проведенні певних заходів по згуртуванню терористів,
упорядкування, узгодження дій тих чи інших осіб для створення або діяльності терористичної групи чи терористичної організації тощо.
Інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації – це різні дії із забезпечення умов для
створення чи діяльності терористичного об’єднання, які не охоплюються матеріальним та організаційним сприянням створенню або діяльності
терористичної групи чи терористичної організації. Наприклад, фінансування терористичних груп (терористичних організацій), приховування їх
діяльності, надання або збір коштів для надання їм, озброєння та навчання терористів тощо.
У разі якщо організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації саме по собі
утворює склад окремого кримінального правопорушення, дії винного необхідно додатково кваліфікувати ще й як вчинення відповідного
кримінального правопорушення.
Створення терористичної групи (терористичної організації) або участь у ній, а так само сприяння її створенню або діяльності визнаються
закінченим злочином безвідносно до того, чи розпочали її учасники вчинювати конкретні терористичні акти або інші терористичні злочини.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Обов’язковою ознакою створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництва такою групою чи організацією або
участі в ній є мета вчинення терористичного акту або вчинення інших терористичних злочинів, передбачених ст. ст. 258-1, 258-2, 258-4, 258-5
КК.
Мета і мотив сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації можуть бути різними.
Суб’єкт – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
Ч. 2 ст. 258-3 КК містить підставу звільнення від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене ч. 1 цієї статті – звільняється від
кримінальної відповідальності особа, яка вчинила таке діяння, і вона: а) не була організатором, керівником терористичної групи чи терористичної
організації; б) добровільно повідомила правоохоронний орган про відповідну терористичну діяльність; в) сприяла її припиненню або розкриттю
злочинів, вчинених у зв’язку зі створенням та діяльністю такої групи чи організації; г) вчинила дії, в яких немає складу іншого злочину.
 Сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 258-4 КК)
Вказане діяння є тяжким злочином.
Об’єктивна сторона злочину знаходить свій прояв у таких формах: 1) вербування особи для вчинення терористичного акту; 2)
озброєння особи для вчинення терористичного акту; 3) навчання особи для вчинення терористичного акту; 4) використання особи для вчинення
терористичного акту.
Вербування особи для вчинення терористичного акту – це її найом за матеріальну винагороду для вчинення терористичного акту.
Озброєння особи для вчинення терористичного акту – це надання їй військового спорядження, засобів (зброї, боєприпасів, вибухівки
тощо) для вчинення терористичного акту.
Навчання особи для вчинення терористичного акту означає проведення з нею теоретичних чи практичних занять з її підготовки для
вчинення нею терористичного акту (наприклад, надання інструкцій стосовно виготовлення або використання вибухових речовин, вогнепальної чи
іншої зброї або шкідливих чи небезпечних речовин, або стосовно інших специфічних методів чи засобів для вчинення або сприяння вчиненню
терористичного акту зі знанням того, що навички, які надаються, призначені для використання з цією метою) (ч. 1 ст. 7 Конвенції Ради Європи
про запобігання тероризму).
Використання особи для вчинення терористичного акту – це застосування її у вчиненні терористичного акту (наприклад, використання
терористів-смертників).
Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із передбачених у ст. 258-4 КК дій.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом з обов’язковою метою – вчинення терористичного акту.
Суб’єкт – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
У ч. 2 ст. 258-4 КК встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, вчинені: щодо кількох осіб або повторно, або за
попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища.

Фінансування тероризму (ст. 258-5КК)

Вказане діяння є тяжким злочином за ч. 1 та ч. 2 та особливо тяжким – за ч. 3 зазначеної статті.
Об’єктивна сторона фінансування тероризму виражається у його фінансовому або матеріальному забезпеченні, тобто наданні фінансів,
коштів, матеріальних засобів тощо.
Формами вчинення злочину є фінансове або матеріальне забезпечення: 1) окремого терориста; 2) терористичної групи (організації); 3)
організації, підготовки або вчинення терористичного акту; 4) втягнення у вчинення терористичного акту; 5) публічних закликів до вчинення
терористичного акту; 6) сприяння вчиненню терористичного акту; 7) створення терористичної групи (організації).
Суб’єктивна сторона фінансування тероризму – лише прямий умисел.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є наявність мети фінансового або матеріального забезпечення окремого терориста чи
терористичної групи (організації), організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту,
публічних закликів до вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації).
Суб’єкт – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
У ч. 2 ст. 258-5 КК передбачена кримінальна відповідальність за дії, вказані в ч. 1 цієї статті, вчинені повторно або з корисливих
мотивів, або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди, а у ч. 3 –
за дії, передбачені ч. ч. 1 або 2 цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, або якщо вони призвели до інших тяжких
наслідків.
Згідно з ч. 4 ст. 258-5 КК особа, крім організатора або керівника терористичної групи (організації), звільняється від кримінальної
відповідальності за дії, передбачені цією статтею, якщо вона добровільно до притягнення до кримінальної відповідальності повідомила про
відповідну терористичну діяльність або іншим чином сприяла її припиненню або запобіганню злочину, який вона фінансувала або вчиненню
якого сприяла, за умови, що в її діях немає складу іншого злочину.

Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260 КК)
Це діяння є нетяжким злочином за ч. 1, тяжким – за ч. 2 та ч. 3, особливо тяжким – за ч. 4 та ч. 5.
Конституція України у ч. 2 ст. 37 передбачає, що «політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань», а
в ч. 6 ст. 17 проголошує, що «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених
законом».
Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу, зокрема єдиноначальність,
підпорядкованість і дисципліну, і в яких проводиться військова, стройова чи фізична підготовка (п. 1 примітки ст. 260 КК). Під збройними
формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, що незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну чи іншу зброю (п. 2
примітки ст. 260 КК).
 Збройне формування є різновидами воєнізованих, тобто їм притаманна структура військового типу (єдиноначальність,
підпорядкованість, дисципліна, проведення військової або стройової чи фізичної підготовки), а також озброєність із наявною у формування
зброєю, яка придатна для використання за призначенням.
Не передбаченим законами України воєнізованим формуванням є: 1) попередньо зорганізоване об’єднання трьох або більше осіб з
ознаками суб’єкта кримінального правопорушення; 2) з наявною в такому об’єднанні організаційною структурою військового типу, яке 3) є
незаконним, тобто не передбаченим законами України.
Не передбачене законами України збройне формування – це: 1) попередньо зорганізоване об’єднання трьох або більше осіб з ознаками
суб’єкта кримінального правопорушення; 2) організаційна структура військового типу; 3) таке формування є озброєним і 3) незаконним, тобто не
передбаченим законами України, а тому 4) забороненим Конституцією України.
Озброєність не передбаченого законом збройного формування – це озброєність його складу або одного з його учасників, якщо інші
учасники формування проінформовані про наявність зброї і можливість використовувати її за призначенням. Зброя має бути придатною для
такого використання.
Ознака озброєності набувається при створенні збройного формування і притаманна такому формуванню протягом усього процесу його
функціонування.
Зброєю є предмети, які за їх конструкцією, технічними рисами та призначенням придатні для ураження живої чи іншої цілі. Зброя може
бути вогнепальною, вибуховою та іншою. Для визнання певного предмета зброєю необхідно проведення відповідної експертизи.
Об’єктивна сторона не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ч. ч. 1 і 2 ст. 260 КК) виражається у двох
формах:
1) у створенні таких формувань;
2) участі у їх діяльності.
Створення і діяльність воєнізованих формувань регулюється законами України «Про оборону України», «Про Службу безпеки України»
та іншими.
Під створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань слід розуміти процес їх формування (організацію,
утворення, заснування) та результат – реально створене воєнізоване чи збройне формування, яке не передбачено українським законодавством,
тобто є незаконним. Створення таких формувань – це злочинні дії по об’єднанню трьох чи більш осіб для спільної злочинної діяльності, розподілу
і закріпленню функцій і ролей учасників такого злочинного об’єднання, визначенню керівного складу (начальник, керівник, командир або
керівний орган), правил підпорядкованості, внутрішньої дисципліни, підвищення мобільності, фізичної та іншої підготовки особового складу
тощо. Особливостями цих формувань є наявність їх ієрархічної структури воєнного типу, а також те, що вони не належать до воєнізованих
формувань, визначених законами України.
Злочин вважається закінченим з моменту створення формування, яке є незаконним і йому також притаманні ознаки, наведені в пп.1 і 2
примітки ст. 260 КК.
Участю у діяльності не передбачених законами України воєнізованих або збройних формуваннях є членство особи у вже створеному
такому формуванні. Кримінальна відповідальність за участь особи в них настає за умови, що такі незаконні об’єднання вже існували до того
моменту, коли особа стала їх учасником (членом). Факт членства особи в зазначених воєнізованих або збройних формуваннях свідчить про те, що
така особа може бути використана їх керівником (начальником, командиром) або керівним органом для виконання конкретних завдань. При
цьому особа визнається учасником (членом) цих формувань з моменту, коли досягнуто згоди між нею і незаконним об’єднанням або
уповноваженою особою про її вступ у склад такого воєнізованого або збройного формування.
Для вступу особи в такі формування немає значення, з чиєї ініціативи це відбувається: за власним її бажанням, чи за пропозицією інших
осіб. Злочин є закінченим з моменту досягнення угоди про її вступ до такого формування.
Суб’єктивна сторона незаконного створення або участі в діяльності незаконного воєнізованого чи незаконного збройного формування
передбачає прямий умисел.
Суб’єкт – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
Обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність: 1) керівництво не передбаченими законами України воєнізованими або
збройними формуваннями, 2) їх фінансування і 3) постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч. 3 ст. 260 КК), а
також 4) участь у складі таких формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 цієї статті) та 5) якщо така
участь призвела до загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260 КК).
Керівництво незаконними воєнізованими або збройними формуваннями передбачає: визначення програми їх діяльності зі стратегічним чи
тактичним забезпеченням; розробку і застосування методів, форм цілеспрямованого впливу на склад таких формувань, а також на окремих їх
учасників; постановку завдань, керування фінансовими питаннями, питаннями матеріально-технічного забезпечення та інше. Цим поняттям також
охоплюється прийняття рішень з різних питань діяльності цих формувань, надання наказів, розпоряджень, вказівок, одержання звітів про
виконання інших завдань, організація і забезпечення внутрішньої дисципліни тощо.
Функції керівника можуть бути визначені в статутах, положеннях, правилах, а також бути «неписаними законами» незаконних
воєнізованих формувань.
Керівництво вважається закінченим злочином з моменту прийняття особою на себе функцій керівника (начальника, командира) не
передбаченого законом воєнізованого або збройного формування.
Під фінансуванням зазначених видів незаконних формувань вважається грошове забезпечення їх створення та/або функціонування.
Під постачанням зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки зазначеним формуванням слід розуміти передачу їм таких
предметів з метою подальшого використання в їх діяльності. Злочин визнається закінченим з моменту передачі цих предметів незаконному
формуванню.
Участь у складі незаконних воєнізованих або незаконних збройних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на
громадян виражається у вчиненні конкретних дій учасником (членом) незаконного формування одноособово або спільно з іншими особами під
час нападу на підприємства, установи, організації чи на громадян, який вчиняє таке формування. Напад означає застосування фізичного чи
психічного насильства до потерпілого чи створення загрози такого застосування.
За ч. 5 ст. 260 КК кваліфікується участь у нападі з наслідком у виді загибелі людей чи інших тяжких наслідків.
Особа, яка перебувала в складі зазначених формувань, за дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 ст. 260 КК, якщо вона добровільно вийшла з такого
формування і повідомила про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, звільняється від кримінальної
відповідальності (ч. 6 вказаної статті).
Зазначена заохочувальна норма не поширюється на керівників не передбачених законом воєнізованих формувань або не передбачених
законом збройних формувань, а також учасників цих формувань, якщо вони вчиняли інші дії, передбачені в ч. 3 ст. 260 КК, або дії, передбачені в
її ч. ч. 4 і 5.
Отже, умовою для застосування цієї норми є належність особи до складу не передбаченого законом воєнізованого формування або не
передбаченого законом збройного формування як їх учасника (члена) з урахуванням наведених обмежень щодо цих осіб.
Спеціальною підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності за створення таких формувань або участь у їх діяльності
є: 1) добровільність виходу зі складу такого формування; 2) остаточність такого виходу; 3) наявність повідомлення у відповідні органи про
існування незаконного формування.
Добровільність означає, що особа вчинила такі дії за власної волі, хоча мала можливість і далі брати участь у діяльності таких формувань
і усвідомлювала це. Вихід з не передбаченого законом воєнізованого чи збройного формування має бути остаточним. Повідомлення про існування
такого формування надається в правоохоронні чи інші органи державної влади або в органи місцевого самоврядування.

3. Кримінальні правопорушення проти інформаційно-психологічної безпеки (від інформаційної зброї)

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності (ст. 259 КК)
Зазначене кримінальне правопорушення є тяжким злочином.
Об’єктивна сторона злочину характеризується неправдивим повідомленням про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які
загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.
Неправдиве повідомлення – це доведення до відома будь-якій особі інформації, що не відповідає дійсності, про нібито існуючу
підготовку вибуху, підпалу або інших подібних дій. Діяння вважається закінченим з моменту неправдивого повідомлення.
Суб’єктивна сторона передбачає прямий умисел, тобто винний усвідомлює, що відомості, повідомлені ним, є неправдивими.
Суб’єкт – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
У ч. 2 ст. 259 КК передбачено відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення: 1) якщо воно спричинило тяжкі наслідки або 2)
вчинене повторно.

4. Кримінальні правопорушення, пов’язані з порушенням правил поводження зі зброєю або іншими загальнонебезпечними
предметами

Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264 КК)
Вказане діяння – це нетяжкий злочин.
Одним із фундаторів дослідження злочинів у сфері громадської безпеки є академік В. П. Тихий, який є автором комплексу робіт щодо
охорони суспільних відносин у цій сфері.
Основний безпосередній об’єкт злочину – порядок поводження зі зброєю та бойовими припасами.
Предмет – вогнепальна зброя і бойові припаси.
 До вогнепальної зброї як предмета цього злочину належать усі види бойової, спортивної, нарізної, мисливської (у тому числі
гладкоствольної) зброї, для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згорянні вибухової речовини
(пороху або інших спеціальних горючих сумішей).
Бойові припаси – це патрони до нарізної вогнепальної зброї, а також мисливської гладкоствольної зброї.
Об’єктивна сторона полягає у недбалому зберіганні вогнепальної зброї або бойових припасів, якщо це спричинило загибель людей або
інші тяжкі наслідки. Порядок зберігання вогнепальної зброї та боєприпасів регламентується Інструкцією про порядок виготовлення, придбання,
зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва
для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до
них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України
від 21.08.1998 р. № 622 (URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0637-98#Text).
Недбале зберігання може бути вчинене як шляхом дії, так і бездіяльності (наприклад, зброєю, яка не розряджена після полювання), чим
можуть скористатися малолітні діти під час гри.
Суб’єктивна сторона характеризується умислом або необережністю щодо самої дії або бездіяльності, але до наслідків можлива тільки
необережна форма вини.
Суб’єкт – загальний: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.