90.

Уночі стався вибух банкомату, який знаходився у приміщенні відділення

банку «Мрія». Із нього зникли касетні накопичувачі із грошима на суму 1 943
600 грн, а саме приміщення відділення зазнало значних пошкоджень. Загальна
сума збитків становила 401 948 грн. Як було встановлено слідчим, ці дії
вчинили А., М. та Ф. Так, А. створив злочинне об’єднання, залучивши до участі
в ньому М. та Ф. Відповідно до розробленого А. плану Ф. виготовляв вибухівку
необхідної потужності, тоді як М. підвозив А. та Ф. до банкомату на своєму
автомобілі й допомагав переносити гроші з банкомату. А., М. та Ф. до цього
встигли підірвати ще 3 банкомати. При цьому касетні накопичувачі одного із
них виявилися пустими. Кваліфікуйте дії А., М. та Ф.
Чи можна визнати створене ними злочинне об’єднання організованою групою?
Як кваліфікується повторність кримінальних правопорушень, що не пов’язана із
засудженням, у випадках, якщо одне із правопорушень було незакінченим? Чи
зміниться кваліфікація їх дій, якщо буде встановлено, що вони вчиняли всі дії в
масках, оскільки знали, що записують не лише камери спостереження
банкоматів, а й камери, розвішані по місту в межах програми «Безпечне місто»?

На мою думку, дії А., М. та Ф. мають бути кваліфіковані за ч. 5 ст. 185 КК та ч.

2 ст. 194 КК. Стосовно крадіжки, то вiдповiдно до частини п'ятої ст. 185 KK:
Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, -
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з
конфіскацією майна.
А також відповідно до примітки до статті 185 КК:
У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах
визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в
шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мiнiмум доходів громадян
на момент вчинення злочину.
На сьогоднішній день один неоподатковуваний мінімум становить 17 грн., тож
17*600 = 10 200. Тобто сума, яка вказана в фабулі звісно перевищує 600
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тож злочин вчинений в
особливо великих розмірах.
Стосовно умисного знищення чи пошкодження майна, то відповідно до частини
другої статті 194 КК:
Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи iншим
загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо
великих розмірах, або спричинило загибель людей чи iншi тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.
Проаналізуймо склад кожного кримінального правопорушення:
1) Крадіжка за статтею 185 КК:
Об'єкт даного злочину - благо, право власності потерпілої особи.( В нашому
випаду, це право власності потеплілої особи на валізи.)
Об'єктивна сторона крадіжки передбачає таємне викрадення чужого майна.
Обов'язкові ознаки об'єктивної сторони крадіжки:
1) дiя (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника вилучення
чужого майна);
2) наслідок, що полягає у заволодiннi винним чужим майном;
3) причинний зв'язок між дією та наслідком;
4) спосіб вчинення злочину, що характеризується таємністю.
Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Із суб'єктивної сторони крадіжка передбачає тільки прямий умисел: особа
усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке
вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в
певному розмірі і бажає завдати таку шкоду.
Обов'язковими суб'єктивними ознаками крадіжки є корисливий мотив -
спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива
мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких
зацікавлений винний.
2) Умисне знищення чи пошкодження чужого майна: Основним безпосереднім
об'єктом злочину є право власності. Додатковими факультативними об'єктами
можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я
людини.
Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями,
які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у
великих розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.
Знищення чи пошкодження чужого майна бути здійснені у будь-який спосіб
(розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дiя на рiч водою чи
повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо).
Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим
загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і
потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194 КК.
Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1 ст. 194
КК) або 14 річного (ч. 2 ст. 194) КК віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.
При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій
власникові майна заподіюється велика шкода.
У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний
передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само
знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна,
на яке вчинюється посягання, або може і повинен це передбачати.
Отже, на мою думку, в діях злочинців можна вiдстежили склад кримінальних
правопорушень, передбачених ст. ст. 185, 194
І так як А. , М. та Ф. вчинили злочин разом, тобто, , підірвали банкомат, то це
свідчить про те, що вони виконали об'єктивну сторону злочину у вигляді дії,
тож ці особи є співвиконавцями.
Чи можна визнати створене ними злочинне об'єднання організованою групою?
Організована група-це стійке об'єднання декількох осіб (трьох і більше суб'єктiв
злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів.
Ознаками організованої групи є:
1) наявність декількох осіб (трьох або більше);
2) попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або
вчинення двох чи більше злочинів;
3) стійкість такого об'єднання;
4) об'єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників
групи, спрямованих на досягнення цього плану;
5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом
Стійкість об'єднання осіб є визначальною рисою організованої Групи. Групу
слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи,
які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів.
Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки як
правило проявляються у наявності; постійних міцних внутрішніх зв'язків між
учасниками групи, загальних правил поведінки, організатора (керівника),
чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій
учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників
групи і який доведений до їх вiдома.
Стабільність групи виражається у її міцності та постійності.
Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно
постійний склад учасників з наявністю сильних зв'язків між ними i високого
ступеня організованості, одностайності при прийнятті Рiшень і послідовності у
здійсненні злочинних дій. Злочинне об’єднання, про яке йдеться мова в задачі,
на мою думку, можна вважати організованою групою, адже в ній були 3 особи,
вони вчинили три злочини і цих осіб об’єднувало єдиний план вчинення
злочину з розподілом функцій, адже в задачі чітко вказано хто і яку дію повинен
виконувати.
Як кваліфікується повторність кримінальних правопорушень, що не пов'язана
із засудженням, у випадках, якщо одне із правопорушень було незакінченим?
Повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або
більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або
частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України (стаття 32
КК України). Кожне із діянь, які становлять повторність, передбачену цією
нормою КК України, є самостійним кримінальним правопорушенням.
Ознаки потворності кримінальних правопорушень:
- Особа або група осіб вчиняє два або більше самостійних одиничних
кримінальних правопорушень, передбачених однією і тією ж статтею або
частиною статті Особливої частини КК України;
- Всі кримінальні правопорушення, вчиняються в різний час і віддалені
один від одного певним проміжком часу;
- Повторність має місце незалежно від того, була чи ні особа засуджена за
раніше вчинене нею кримінальне правопорушення;
 - Усі кримінальні правопорушення, які складають повторність,
передбачаються однією й тією самою статтею Особливої частини КК
України.
Як виняток, вчинення двох або більше кримінальних правопорушень,
передбачених різними статтями КК, також визнається повторним лише у тих
випадках, коли це прямо передбачено в Особливій частині КК України.
Ст. 32 КК не визначає повторність злочинів певною стадією їх вчинення.
Повторнiсть може утворити будь який варіант поє днання закінчених та
незакінчених злочинів одного виду чи однорідних злочинів.
Отже, наявність незакінченого злочину в повторності не впливає на
кваліфікацію.
Чи зміниться квалiфiкацiя їх дій, якщо буде встановлено, що вони вчиняли всі
дії в масках, оскільки знали, що їх дії записують не лише камери
спостереження банкоматів, але й камери, розвішані по місту в межах
програми «Безпечне місто»?
На мою думку, зміниться. Це буде кваліфікуватись за ст.186 та 194.

93. Перебуваючи на пасажирському місці в салоні автобусу, М. став свідком того, як до водія
звернулася жінка і попросила його передати на кінцевій зупинці дві великі валізи своєму сину.
Заплативши названу водієм суму, вона покинула салон автобусу. Скориставшись цією інформацією, М.
вийшов разом із усіма пасажирами на кінцевій зупинці, після чого зняв сонцезахисні окуляри, швидко
переодягнув свою футболку, підійшов до водія і зі словами: «Мама мені сказала, що саме вашим
автобусом передала мені валізи», забрав їх із собою.

Кваліфікуйте дії М. Чим шахрайство відрізняється від крадіжки? Для правильної відповіді на це
питання ознайомтеся із постановою Верховного Суду від 02.04.2019 р. у справі № 655/289/17.

На мою думку, у діях М. вбачається склад кримінального правопорушення,

передбаченого ст. 185 КК.

Крадіжка (ст. 185 КК). Частина 1 ст. 185 КК визначає крадіжку як таємне
викрадення чужого майна.

Об’єктивна сторона крадіжки виявляється в дії: в таємному незаконному,

(безоплатному), поза волею власника викраденні чужого майна. Таємне викрадення
означає, що майно вилучається непомітно для інших: за відсутності власника чи
інших осіб або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не
здатні усвідомлювати факт викрадення (наприклад, на очах у людей, які
відпочивають на пляжі і не усвідомлюють, що винний викрадає чужі речі; у присутності
малолітніх тощо).

Із суб’єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний

усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно.

Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним

можливості хоча б початкового розпорядження вилученим (сховати, передати,
викинути тощо).

З аналізу умов нашої задачі вбачається, що М. викрав валізи цієї жінки, таким
способом: він почув, що вона водієм передала 2 великі валізи своєму синові, змінив
свій зовнішній вигляд, щоб водій не впізнав, що він є пасажиром та їхав у цей час в
автобусі, та представився водієві сином цієї жінки., який має забрати від неї валізи,
водій йому повірив та добровільно віддав йому валізи. Таке викрадення цих валіз
можна ваажати таємним, адже воно вчинялося таємно саме для власниці цих валіз,
тобто цієї жінки.

Але також таке викрадення спочатку є досить схожим на таке кр. Прав. Як
шахрайство. Відповідно до ст. 190 КК шахрайство - це заволодіння чужим майном або
придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Адже такий
факт обману водія у нас однозначно є.

Задля розмежування цих кр.прав. необхідно звернутися до Постанови

Верховного Суду від 02.04.2019 р. у справі No 655/289/17, де зазначено, що:

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування

певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри
потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у
потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на
нього. При цьому обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача
потерпілим майна чи права на нього.

Тобто у цьому випадку нам необхідно з'ясувати хто є потерпілим у нашій ситуації,
а ним є саме жінка, власниця валіз., а факт обману саме цієї жінки відсутній.

Якщо ж обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу
до майна, тобто вилучення майна відбувалося таємно, то склад шахрайства відсутній,
і такі дії слід кваліфікувати як крадіжку.
 Зважаючи на те, що потерпіла добровільно не передавала своєї сумки
засудженому, що є обов'язковою ознакою шахрайства. Фактично винна особа
використала обставини, що об'єктивно склалися на момент крадіжки, то ж обман
водія у конкретному випадку був лише способом доступу до чужого майна,
вилучаючи яке у присутності сторонніх осіб М. розраховував на те, що його дії не
будуть сприйматися цими особами як протиправні. Оскільки обман за таких обставин
не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то вчинене засудженим
суспільно небезпечне діяння не може утворювати шахрайства і, відповідно, дії М. суд
має кваліфікувати за ст. 185 КК України.

Отже, якщо при вирішенні цієї задачі користуватися саме цією постановою
Верховного Суду, то звісно, що дії М. мають кваліфікуватися саме як крадіжка. (Разом із
тим варто зазначити, що постанови ВС не є джерелом кримінального права. Можливо,
навіть деякі теоретики та практики не будуть згодні з цією постановою, а можливо у
майбутньому вона взагалі зміниться, що нерідко буває з правовими позиціями ВС. Як
мені здається, то якщо просто аналізувати диспозицію статті 190 КК: Заволодіння
чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання
довірою,

Передання цією жінкою своїх валіз водієві є певним юридичним фактом

передання можливості розпоряджатися ними, але саме конретним, визначеним
чином.

97. І. вмовив У. й малолітнього П. обікрасти сусідський будинок. Із цією метою П. виготовив

відмичку й за її допомогою відкрив будинок сусідів, впустив І. й У., а сам залишився спостерігати за
обстановкою на вулиці. У будинку І. й У. розійшлися по різних кімнатах і почали їх обшукувати.
Раптово І. побачив, що за його діями спостерігає переляканий 10-річний хлопчик. Швидко
зорієнтувавшись, він показав хлопцю кулак зі словами: «Сиди тихо, а то вб’ю!», – зв’язав його та
продовжив свою діяльність. Коли до кімнати зайшов У., то побачив зв’язаного хлопчика, і почав
допомагати І. виносити речі. Вони забрали речей на загальну суму 100 тис. доларів. Як було
встановлено, І. й У. на момент вчинення кримінального правопорушення були повнолітніми, тоді як
П. у день цих подій саме виповнилося 14 років.

Кваліфікуйте дії І., У. й П. Чи підлягає П. кримінальній відповідальності за вчинене ним

кримінальне правопорушення? В яких випадках викрадення майна слід вважати таємним? Перед
вирішенням завдання ознайомтеся із постановами Верховного Суду від 17.07.2018 р. у справі №
296/485/16-к та від 15 березня 2018 р. у справі № 192/2621/16-к

І та У – ч. 5 ст.186 ККУ
П - не підлягає кримінальній відповідальності (так як він буде вважатися 14-річним з наступного дня).
А П. не буде підлягти кр. Відповід. через те, що не досяг віку кр.відповід., адже
особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а
 починаючи з 0 годин наступної доби. При цьому враховуються місце
народження особи і місце вчинення злочину, якщо вони знаходяться в різних
часових поясах. Отже, на момент скоєння кр.прав. П. не був
деліктоздатною особою
Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність
1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального
правопорушення виповнилося шістнадцять років.
2. Особи, що вчинили кримінальні правопорушення у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років,
підлягають кримінальній відповідальності лише за крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262,
308), грабіж (статті 186, 262, 308)...

Грабіж (ст. 186 КК) з об’єктивної сторони виражається у відкритому викраденні

чужого майна, тобто вилученні його у присутності власника або інших осіб, які
усвідомлюють те, що вчинюється даний злочин. При цьому винний також усвідомлює,
що його дії помічені, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його
помітили, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж
ситуація інша — особа вважає, що її ніхто не бачить, але насправді за нею стежать, то
вчинене визнається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо
викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні
винним крадіжки несподівано з’явився охоронець, але винний ігнорує це і, схопивши
викрадене, тікає). Що саме і відбулося в умовах нашої задачі.

Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилучення майна і

отримання можливості розпорядитися ним як своїм.

Далі, якщо проаналізувати кваліфікуючи ознаки статті 186 КК, можна з'ясувати, що
їх тут декілька:

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -
2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я
потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений
повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -
1) за попередньою змовою групою осіб, тому що відповідно до ч. 2 ст. 28 КК: 2.
Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою
осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто
до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.
У нашому ж випадку І. вмовив У. та малолітнього П. обікрасти сусідський будинок.
Отже, змова між ними відбулася.
2) Для І також: з погрозою застосування насильства, тому що І. побачив, що за
його діями спостерігає переляканий 10-річний хлопчик, він показав хлопцю кулак зі
словами: «Сиди тихо, а то вб’ю!», тобто пригрозив йому вчиненням насильства.
3) І також для І: Грабіж, поєднаний з насильством, адже потім він зв’язав його.
3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або
що завдав значної шкоди потерпілому, -
Тому, що вони проникли до чужого житла за допомогою того, що П. виготовив
відмичку та за її допомогою відкрив будинок сусідів, впустив І. та У.
5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, -
карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із
конфіскацією майна.
Примітка. 4. У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих
розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи
групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний
мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.
Оскільки з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатної особи з розрахунку
на місяць складає 2684 грн, то у 2023 році для норм адміністративного та кримінального
законодавства у частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень
застосовується неоподатковуваний мінімум в розмірі 1342,00 грн.
Особливо великими розмірами вважається сума починаючи з 805 200 грн
Загалом вони забрали речей на загальну суму 100 тис. доларів.
Курс 1 долар США = 36,42 грн
3 млн 642 тис.грн
(Для того, щоб підтвердити позицію, щодо того, що в умовах нашої задачі має
місце саме грабіж варто звернутися до практики ВС.)

В яких випадках викрадення майна слід вважати таємним?

ППВСУ "Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 06.11.2009 № 10
3. Крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає,
що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Грабіж-це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які
усвідомлюють протиправний характер дiй винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії
помічені і оцінюються як викрадення.
Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те,
чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв'язку з цим викрадення
належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється за відсутності потерпілого,
але й у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати
йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні).
Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови,
що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли
викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані,
що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан
сп'яніння).
Судова практика щодо таємного викрадення майна:
Постанова ВС вiд 15 березня 2018 року № 192/2621/16-k:
Чинний КК визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Натомість грабіж відповідно до
ст. 186 зазначеного Кодексу - це відкрите викрадення чужого майна. Тобто ці склади злочинів
відрізняються за способом їх вчинення.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6
листопада 2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»
крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що
робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які
усвідомлюють протиправний характер дiй винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії
помічені й оцінюються як викрадення.
Розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те,
чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.
Проте обгрунтовуючи своï висновки про відсутність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінального
правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та про необхідність їх квалiфiкацiї за ч. 2 ст. 185 КК,
суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вищевикладені роз'яснення Верховного Суду України,
не врахував і не дав жодної оцінки, зокрема, показанням засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те,
що своїх дій щодо заволодінням майном потерпілої вони не приховували, а ОСОБА_2 навіть бачив
крізь паркан із сусіднього двору жінку, яка могла їх бачити. Натомість суд апеляційної інстанції
поклав в основу зміни кваліфікації дій засуджених показання свідка ОСОБА_4, які вона давала в суді
першої інстанції про те, що вона бачила сторонніх осіб на території подвір'я потерпілої та зробила ïм
зауваження, однак останні жодним чином не відреагували, а також показання обвинувачених, надані в
суді першої інстанції про те, що вони начебто не бачили ОСОБА_4 і не чули її. Як бачимо, важливо,
щоб самі особи, які вчиняють кримінальне правопорушення, знають чи передбачають, що викрадення
майна не є таємним
Постанова Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 754/2834/16-к(провадження № 51-
1255км18):
Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи iншими особами i,незважаючи на це,
продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
Висновок: Кваліфікація дій:
I та У – ч. 5 ст.186 ККУ.
П-не підлягає кримінальній відповідальності (так як він буде вважатися 14-річним з наступного дня).

99. Працюючи на посаді головного бухгалтера наукової державної установи, Ф. увійшла в змову із
завідуючою цієї установи С. Головний бухгалтер у порушення «Положення про преміювання
працівників», згідно з яким преміювання працівників здійснюється шляхом відповідного наказу
директора установи за узгодженням із трудовим колективом (профспілковим органом) направила на
ім’я директора 3 клопотання, підписані нею й завідуючою С. про заохочення премією в сумі 1 500 грн
технікапрограміста М., який був звільнений місяць назад. На підставі вказаних клопотань М.
заохочувався премією в сумі 1 500 грн щоразу за рахунок економії фонду заробітної плати по
спеціальному фонду. У подальшому грошові кошти зараховувалися на картку, відкриту у відділенні
банку на ім’я М., яка знаходилася у користуванні С. Після цього Ф. і С. знімали кошти і витрачали на
особисті потреби. Кваліфікуйте діяння Ф. і С. Співучасниками якого виду вони є? Проведіть
відмежування привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання своїм
службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК України) від зловживання владою або службовим становищем
(ст. 364 КК України), попередньо проаналізувавши ухвалу Верховного Суду від 23 серпня 2018 р. у
справі № 0912/1638/12.

Кваліфікуйте діяння Ф. та С.
Ф-головний бухгалтер наукової державної установи, склала клопотання про заохочення.
С – завідуюча установи.
Кваліфікація дій:
Ф – ч. 2 ст. 191 ККУ., ч. 1 ст. 366 ККУ
С – ч. ст. 191 ККУ., ч. 1 ст. 366 ККУ.
Співучасниками якого виду вони є?
Співвиконавці.
Проведіть відмежування привласнення, розмрами майна або заволодіння ним шляхом зловживання
своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) від зловживання владою або службовим становищем
(cm. 364 KK).
Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим
становищем
2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою
своїм службовим становищем - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням
волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.
Коментар:
З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі: привласнення,
розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим
становищем (ч. 2 ст. 191).
Привласнення полягає у протиправному i безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним
чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володiннi, з наміром в подальшому обернути
його на свою користь чи користь третіх осіб.
В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись
вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.
Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу,
обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи
перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб
шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок
витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходiв iнших осіб.
Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом
виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у
правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню,
доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими
обов'язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.
Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своïм службовим
становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191. Частиною 2 цієї статті
охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм
службовим становищем. Заволодіння чужим, майном шляхом зловживання службової особи своїм
службовим, становищем має мiсце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою
користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його
особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном
шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи
не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в
силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших
осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи
перебуває у їх віданні.
Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своïм службовим
становищем було пов'язане з внесенням такою особою до офiцiйних документiв завідомо неправдивих
вiдомостей, іншим підробленням документів або складанням і видачею завідомо неправдивих
документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними
частинами ст. ст. 191, 366.
Суб'єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 191, може бути
осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було
ввірене чи перебувало в її віданні. Суб'єктом привласнення, або розтрати заволодіння чужим майном
шляхом зловживання службової особи своïм службовим становищем (ч. 2 ст. 191) може бути лише
службова особа. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до
розділу XVII Особливої частини КК.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем
1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої
неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання
службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало
істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або
державним чи громадським інтересам, або iнтересам юридичних осіб, - карається арештом на строк до
шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий
строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років, із штрафом від двохсот п'ятдесяти до семисот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
Коментар:
З об'єктивної сторони цей злочин може мати такі форми:

1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди;

2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди.

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні
повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред'явлення вимог, а також прийняття
рішень, обов'язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою
може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки,
оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб.
Зловживання службовим становищем - це будь-яке умисне використання службовою особою
всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних 3 й посадою. У цілому зловживання,
службовим становищем - це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки
використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо
вона ними наділена. Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність
взаємозв'язку мiж службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних
діях або бездіяльностi, Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм
службовим становищем, яке передбачає як наявність Передбачених законами та iншими нормативно-
правовими актами повноважень (прав і обов'язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає
їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).
Суб'єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа. Про
поняття службової особи, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.
З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини.
Стаття 366. Службове підроблення
1. Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до
офiцiйних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офiцiйних документів -
караються штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Судова практика щодо вiдмежування
привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання своїм службовим
становищем (ч. 2 ст. 191 КК) від зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК).
Ухвала Верховного Суду від 23 серпня 2018 р. у справі № 0912/1638/12
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає у незаконному
оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб. Суб'єктивна сторона цього
злочину характеризується прямим умислом, корисливим мотивом та метою.
Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу,
обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи
перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб
шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок
витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем
має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх
осіб, використовуючи при цьому своє службове становище.
Його особливістю є те, що, на відмінну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим
майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене
винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном,
щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном
через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно
ввірено чи перебуває у їх віданні.
Розтрата та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своïм службовим
становищем вчиняється шляхом активної поведінки, тільки з прямим умислом, коли винна особа
усвідомлює суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки і
бажає ïх настання.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своïм службовим становищем слід
відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, яке вчинюється з корисливих
мотивів і утворює склад злочину, передбаченого ст. 364 КК України. Зловживання службовою особою
своїм службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 цього Кодексу,
виступає способом заволодіння чужого майна і таким чином утворює спеціальний склад службового
зловживання. При корисливому зловживанні владою або службовим становищем, відповідальність за
яке передбачена ст. 364 КК України, службова особа не заволодiває чужим майном, а, діючи всупереч
інтересам служби і протиправно отримуючи вигоду з свого службового становища, заподіює
власникові майна майнову шкоду.
Отже, відмінність полягає в тому, що службова особа при скоєнні злочину, передбаченого ст. 364 КК
України, зловживаючи своїм службовим становищем, заподіює майнову шкоду власнику при
відсутності хоча б однієї ознаки розкрадання чужого майна. На відміну від злочину, передбаченого ч.
2 ст. 191 КК
України, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) може супроводжуватись оплатним
вилученням чужого майна, за якого відбувається заміна майна на рівноцінний еквівалент, - інше
майно, гроші, використання чужого майна для особистих потреб без мети заволодіння ним, у тому
числі завищення вартості виконаних робіт. З системного аналізу норм закону встановлено, що у разі,
коли зловживання службовою особою своїм службовим становищем виступає способом розкрадання
чужого майна, при якому винний незаконно вилучає та безоплатно обертає майно на свою користь чи
користь третіх осіб, то такі дії утворюють спеціальний склад зловживання службовим становищем і
мають кваліфікуватися за ст. 191 КК України. У той же час, якщо зловживання службовим
становищем не супроводжується розкраданням чужого майна в будь-якій формі, не пов'язано з
протиправним вилученням та безоплатним оберненням такого майна у свою власність чи власність
третіх осіб, а призводить до набуття іншої вигоди, то ці дії охоплюються диспозицією статті 364 КК
України.
Проаналізувавши дану інформацію, вважаю, що у нашому випадку повинна вестися мова не про
зловживання владою або службовим становищем (ст.. 364 ККУ), а про привласнення, розтрата або
заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем
(ч. 2 ст. 191 ККУ).
Окрім цього, потрібно вести мову про службове підроблення - склад кримінального правопорушення,
передбачено у ст. 366 ККУ.
Висновок:
Кваліфікація дій:
Ф - ч. 2 ст. 191 ККУ., ч. 1 ст. 366 ККУ.
С – ч. ст. 191 ККУ., ч. 1 ст. 366 ККУ