ТЕМА 2: ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1. Поняття та система джерел екологічного права.

Під джерелами екологічного права слід розуміти зовнішнє вираження норм
екологічного права або спосіб їх виявлення, які регулюють відносини у
сфері взаємодії суспільства з природою.
Ознаки:
- джерелом екологічного права є законодавчі та нормативно-правові акти
уповноважених органів, розраховані на багаторазове застосування,
адресовані невизначеному колу суб'єктів, обов'язкові для виконання всіма
суб'єктами права. Законодавчий та нормативний правовий акт — це
офіційний документ, прийнятий компетентними суб'єктами
правотворчості у визначених законом порядку і формі.
- важливою ознакою джерел екологічного права є взаємодія юридичних
норм і норм технічного характеру. У багатьох випадках екологічне
законодавство містить посилання на технічні нормативи, санітарні норми,
стандарти якості навколишнього природного середовища, гранично
допустимі концентрації забруднюючих речовин тощо. Саме при
поєднанні правових норм з технічними й утворюється екологоправовий
механізм охорони навколишнього природного середовища
- особливістю законодавчих та нормативно-правових актів як джерел
екологічного права є їх комплексний характер. Юридичні норми, що
регулюють відносини у сфері навколишнього природного середовища, 25
Загальна частина містяться у різних галузях права.
- однією з особливостей джерел сучасного екологічного права є
притаманність цій галузі права норм міжнародного права охорони
навколишнього природного середовища. Чимало з них імплементуються
до вітчизняного законодавства і стають його невід'ємною частиною1 .
Система:
за юридичною силою джерела екологічного права:
- закони та підзаконні нормативно-правові акти;
за характером правового регулювання:
- загальні
- спеціальні;
за предметом правового регулювання:
- комплексні, що регулюють усі види екологічних правовідносин,
- поресурсові (природоресурсні), які регулюють відносини щодо
використання окремих видів природних ресурсів,
- нормативно-правові акти, які регулюють окремі питання екологічної
діяльності;
за способом правового регулювання:
- матеріальні
- процесуальні;
за територіальною сферою дії нормативно-правових актів:
- ті, що діють на всій території України,
- ті, що діють у певному регіоні;
 за часом дії:
- постійні
- тимчасові;
за ступенем систематизації:
- кодифіковані
- не кодифіковані.
Наразі в юридичній літературі дискутується питання стосовно єдиного
кодифікованого законодавчого акта у формі Екологічного кодексу або Кодексу
законів про довкілля. Нині маємо безліч не врегульованих або не досить
врегульованих екологічним законодавством питань.
2. Особливості джерел екологічного права. -1-(ознаки)
3. Конституція України як джерело екологічного права.
Джерела мають різну юридичну силу, але діють за принципом «піраміди», на
вершині якої — Конституція України.
Виходячи із принципу верховенства права, Конституція України має найвищу
юридичну силу. Її норми є нормами прямої дії.
Всі закони й нормативно-правові акти, що регулюють у тому числі й екологічні
відносини, повинні прийматися на основі Конституції України і їй
відповідати.
Конституція як джерело екологічного права містить найважливіші норми, які
регулюють відносини у галузі взаємодії людини і навколишнього природного
середовища. Ці норми повинні розглядатися:
а) як конституційні засади екологічного права;
б) як спеціальні приписи вищої юридичної сили щодо окремих екологічних
відносин і їхніх об'єктів.
Як джерело права вищої юридичної сили Конституція містить комплекс норм,
- які виділяють конституційну функцію охорони навколишнього
природного середовища як особливу;
- встановлюють загальноправовий принцип пріоритету охорони
навколишнього природного середовища;
- закріплюють відповідальність нинішнього покоління перед майбутніми;
- передбачають екологічний суверенітет держави і обов'язки його захисту
державою у внутрішніх і зовнішніх відносинах.
Тим самим Основний Закон держави встановлює конституційний екологічний
правопорядок.
Відповідно до ст. З Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю». Це положення є визначальним для правового регулювання більшості
галузей права, у тому числі й екологічного. Таким чином, «права і свободи
людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» у
сфері охорони навколишнього природного середовища та використання
природних ресурсів.
Зокрема, у ст. 13 Конституції України визначено, що земля, її надра,
атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться у межах
території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної
(морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної
рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської
катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду
Українського народу є обов'язком держави.
Так, згідно з ч. 1 ст. 50 Конституції України кожний має право на безпечне
для життя й здоров'я навколишнє середовище та на відшкодування заподіяного
порушенням цього права шкоди.
Частина 2 ст. 50 Конституції України встановлює, що кожному гарантується
право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових
продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація
ніким не може бути засекречена.
Разом з тим ст. 66 на кожного покладає обов'язок не заподіювати шкоду
природі й відшкодовувати заподіяні збитки. В екологічному праві ця норма є
правовим принципом, який визначає ухвалення галузевих норм щодо
відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Стаття 92 Основного Закону передбачає, що найбільш важливі екологічні
відносини, зокрема, засади використання природних ресурсів, виключної
(морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного
простору, а також основи екологічної безпеки повинні визначатися виключно
законами України
Ряд норм Конституції закріплюють основи й принципи діяльності, а також
компетенцію державних органів в екологічній сфері (Верховної Ради України,
Президента України, Кабінету Міністрів України та ін. 28 Розділ II. Джерела
екологічного права (статті 85, 92, 106, 116, 138, 142 та ін.)), у тому числі й
шляхом прийняття ними відповідних нормативно-правових актів, що
регулюють відносини охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 85 Конституції Верховна Рада України приймає закони, у
тому числі екологічної спрямованості, затверджує загальнодержавні програми з
охорони довкілля…
4. Міжнародно-правові норми у системі джерел екологічного права.
Міжнародно-правові акти (міжнародні договори, угоди, конвенції, пакти,
протоколи та ін.) у галузі природокористування і охорони навколишнього
природного середовища, в яких бере участь Україна, традиційно визначаються
як джерела національного екологічного права. (+Про ратифікацію, Закон)
Серед них Конвенція про охорону дикої флори і фауни і природних
середовищ існування У Європі, Віденська конвенція про охорону озонового
шару; Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини
Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку,
Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття
рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля; Конвенція
про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті;
Конвенція про ядерну безпеку та ін
5. Закони України в системі джерел екологічного права. Закон України „Про
охорону навколишнього природного середовища“ як джерело екологічного
права.
Провідна роль в урегулюванні відносин у сфері використання та охорони
навколишнього природного середовища належить законам України.
Закони, відповідно до правової доктрини, — це нормативноправові акти
вищої юридичної сили, які регулюють найважливіші суспільні відносини.
Конституцією передбачено, що виключно законами визначають правовий
режим власності на природні ресурси, нормативні засади використання цих
ресурсів, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу
України.
Зазвичай в юридичній літературі закони як джерела екологічного права
поділяються на декілька самостійних групп:
а) загальні закони, що регулюють відносини взаємодії суспільства і природи;
б) спеціальні (екологічні) закони;
в) пооб'єктні законодавчі акти.
До першої групи належать: закони України «Про основи національної безпеки
України», «Про звернення громадян», «Про місцеве самоврядування», «Про
об'єднання громадян» , «Про місцеві державні адміністрації», «Про безпечність
та якість харчових продуктів» та ін. Ними врегульовуються, крім інших
відносин у різних сферах суспільного життя, також відносини взаємодії
суспільства і природи.
Найбільш численну і важливу за значенням групу законів, які регулюють
відносини у сфері довкілля, формують спеціальні (екологічні) закони. Серед
них важливе місце займає Закон України «Про охорону навколишнього
природного середовища» від 25 червня 1991 року. Відповідно до нього
завдання законодавства про охорону навколишнього природного середовища
полягають у регламентації відносин у сфері охорони, використання й
відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки,
попередження й ліквідації негативного впливу господарської та іншої
діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних
ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних
комплексів, унікальних територій і природних об'єктів, пов'язаних з історико-
культурною спадщиною. Прийняття Закону «Про охорону навколишнього
природного середовища» відіграло визначну роль у становленні сучасного
екологічного законодавства, фактично визначивши напрям його розвитку.
Зважаючи на це, у науковій літературі цей Закон іменують своєрідною
«екологічною Конституцією».
До другої групи джерел екологічного права (спеціальних законів) слід
віднести закони «Про екологічну експертизу», «Про зону надзвичайної
екологічної ситуації», 30 Розділ II. Джерела екологічного права «Про
екологічну експертизу», «Про екологічний аудит», «Про зону надзвичайної
екологічної ситуації», «Про екологічну мережу України» , «Про відходи», «Про
Червону книгу України» та ін.
Третю групу актів вищого законодавчого органу нашої держави становлять
пооб 'єктні законодавчі акти. їх виокремлення в групу джерел екологічного
права зумовлене предметом регульованих ними відносин та ступенем їхньої
систематизації. За формою своєї кодифікації вони поділяються на кодекси та
закони. В Україні діють відповідно:
- Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року,
- Водний кодекс України від 6 червня 1995 року,
- Лісовий кодекс України в редакції від 8 лютого 2006 року,
 - Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року.
Крім кодексів серед пооб 'єктних законодавчих актів важливу роль у
регулюванні відносин охорони й використання навколишнього природного
середовища відіграють також спеціальні закони України:
- «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року,
- «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року,
- «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 року тощо.
Вони мають дещо менший ступінь кодифікації, ніж раніше зазначені, проте
забезпечують належний рівень регулювання відносин щодо використання й
охорони тваринного й рослинного світу та атмосферного повітря.
(Слід також наголосити, що за радянської доби в союзному екологічному
законодавстві часто використовувалася форма основ. Діяли, зокрема, Основи
земельного (1968 року), Основи водного (1970 року), Основи лісового
законодавства СРСР і союзних республік. З проголошенням незалежності
України наш законодавець не відмовився від цієї форми, але вдається до неї
рідко. Так, нині є чинними Основи законодавства України про охорону
здоров'я від 19 листопада 1992 року. У них закріплено ряд норм,
спрямованих на забез31 Загальна частина печення екологічної безпеки, і
зафіксовано принцип охорони навколишнього природного средовища як
одну із гарантій охорони здоров'я населення.)
Близькими до законів за юридичною силою є постанови Верховної Ради
України. Це, наприклад, постанова «Про зміну встановлених меж міста
Харків, Дергачівського та Харківського районів Харківської області» від 6
вересня 2012 р.
6. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права.
Вони видаються на основі законів, спрямовані на їх виконання і не можуть їм
протирічити. їх система є доволі розгалуженою, оскільки чимало державних
інституцій виконавчої влади чи місцевого самоврядування наділені
повноваженнями ухвалювати такі акти.
Зокрема, нормативний характер у сфері врегулювання відносин взаємодії
суспільства і природи мають укази Президента України, акти Кабінету
Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів та інших
центральних органів виконавчої влади, а також нормативні акти місцевих
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
За своїм складом підзаконні нормативні акти неоднорідні. їх поділяють на види
за різними критеріями:
а) за зовнішньою формою вираження — постанови, накази, рішення, правила та
ін.;
б) за суб'єктами — нормативні акти Президента України, нормативні акти
Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування і т. п.;
в) за сферою дії — загальнодержавні та локальні;
г) за часом дії — постійні та тимчасові і т. ін.
Президент України:
«Про день довкілля» від 6 серпня 1998 року, «Про створення національного
природного парку "Меотида"» від 25 грудня 2009 року, «Про Державну
екологічну інспекцію» від 13 квітня 2011 року.
КМУ:
«Про поліпшення екологічного стану водосховищ та інших водних об'єктів»,
«Положення про Зелену книгу України»
Ще одним видом нормативно-правових актів, що є джерелами екологічного
права, є накази, інструкції, інші нормативно-правові акти міністерств та
інших центральних органів виконавчої влади.
За своєю юридичною природою акти цих органів поділяються на:
1) обов'язкові тільки для підпорядкованих цим органам суб'єктів екологічних
відносин;
2) обов'язкові й для не підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, а
також для громадян.
Найбільш широкими повноваженнями в екологічній сфері щодо видання таких
актів наділені Міністерство екології та природних ресурсів України
(Мінприроди), Державне агентство України із земельних ресурсів України,
Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство водних
ресурсів України та деякі інші.
Так, наказами Міністерства екології і природних ресурсів України затверджені:
- Положення «Про морські екологічні інспекції» від 4 листопада 2011 року,
- Правила використання диких тварин з метою отримання продуктів їх
життєдіяльності від 26 вересня 2011 року,
- Порядок розгляду запитів на публічну інформацію, що надійшла до
Мінприроди, від 3 лютого 2012 року;
наказом Державного агентства рибних ресурсів України затверджені:
- Режими спеціального рибальства у 2011 році від 24 січня 2011 року
наказом Мінагрополітики та Мінприроди України:
- Інструкція про порядок спеціального використання риби та інших
водних живих ресурсів,
- Методика розрахунку збитків, завданих рибному господарству внаслідок
порушення правил рибальства та охорони водних живих ресурсів від 12
липня 2004 року.
У випадках, передбачених законодавством, еколого-правові акти Мінприроди є
обов'язковими для виконання центральними органами державної виконавчої
влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними
адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами, організаціями незалежно від форми власності й громадянами.
При необхідності Міністерство приймає разом з іншими центральними
органами державної виконавчої влади загальні нормативно-правові акти,
які мають міжвідомчий характер.
Серед актів локального характеру слід виокремити акти місцевих державних
адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Згідно із Законом України
«Про місцеві державні адміністрації» державні адміністрації областей, районів,
міст Києва та Севастополя, а також районів у цих містах приймають у межах
своєї компетенції відповідні рішення. Такі ж рішення приймають сільські,
селищні, міські, районні та обласні ради, а також виконавчі комітети сільських,
міських і районних у містах рад. Ці акти вирішують питання місцевого життя, у
тому числі й екологічного характеру
7.Роль судової практики у регулюванні екологічних відносин.

Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, водночас відіграє

позитивну роль у правильному його застосуванні й зміцненні законності у
сфері екологічних відносин.

Керівні роз'яснення Пленумів Верховного Суду і Вищого господарського суду

України впливають на удосконалення екологічних відносин та належать до
числа документів правозастосовного нормативного тлумачення. Так,
наприклад, з метою однакового і правильного застосування у вирішенні спорів
законодавства, яке регулює земельні відносини, дано роз'яснення президії
Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 року «Про деякі питання
практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і
землекористування».

+Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України

за роки незалежності неодноразово приймали постанови про практику розгляду
судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного,
лісового законодавства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а
надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди
на одноманітне застосування законів судами України. Певною мірою це
компенсує застосування судового прецеденту, властивого для англосаксонської
системи права.

8.Практика Європейського Суду з прав людини як джерело екологічного права.

Визнавши практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)
обов’язковим джерелом права в Україні, український законодавець фактично
змінив правову систему для включення до неї європейських стандартів захисту
прав людини. У розвиток принципу верховенства права Верховна Рада України
закріпила, що усі рішення ЄСПЛ, винесені проти будь-якої із країн-членів Ради
Європи, є обов’язковими для українських судів, тобто можуть слугувати
правовими прецедентами.
Отже, вивчення та застосування практики ЄСПЛ в екологічних справах має
надзвичайно важливе значення для судової практики в Україні, адже не тільки
сприяє розширенню можливостей для захисту екологічних прав за допомогою
Конвенції, але й усуває прогалини, які наразі існують в екологічному
законодавстві України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод безпосередньо не
закріплює право на безпечне довкілля, однак питання захисту довкілля та вплив
екологічних факторів на людину все частіше стають предметом розгляду
ЄСПЛ.
Рішення ЄСПЛ формують судову практику, відповідно до якої визнається, що
забруднення навколишнього середовища є причиною порушення основних прав
громадян, таких як право на життя, на повагу до приватного та сімейного
життя. Найбільш типовими проблемами забезпечення доступу громадян до
правосуддя з питань захисту довкілля є: недотримання термінів розгляду справ;
значні судові витрати (мито у майнових позовах, оплата експертизи та
експертних послуг, оплата правової допомоги); відсутність можливості
отримати кваліфіковану правову та експертну допомогу; недостатня обізнаність
суддів про законодавство в галузі охорони довкілля (особливо міжнародних
угод) і про права громадян та неурядових організацій у цій сфері; «вузька»
процесуальна правоздатність громадськості (особливо в контексті можливостей
оскарження громадськістю в судовому порядку порушень природоохоронного
законодавства та звернень з позовами на захист інтересів необмеженого кола
осіб).
З огляду на зазначене вище, дуже важливим для забезпечення верховенства
права  в сфері захисту екологічних прав є створення передумов для усунення
бар’єрів у доступі до правосуддя у сфері захисту довкілля та екологічних прав
людини.
У практиці ЄСПЛ питання захисту екологічних прав та довкілля знайшло своє
відображення, зокрема у справах, по яких було встановлено порушення права
на життя (Стаття 2 Конвенції), права на повагу до приватного і сімейного життя
(Стаття 8 Конвенції), права на мирне володіння майном (Стаття 1 Протоколу 1),
права на справедливий судовий розгляд (Стаття 6 Конвенції), права на
справедливий засіб правового захисту (Стаття 13 Конвенції) і права на свободу
вираження поглядів (Стаття 10 Конвенції).
Право на життя є першим матеріальним правом, закріпленим Конвенцією про
захист прав людини і основоположних свобод.
Вперше питання про порушення права на життя у зв’язку із негативними
факторами навколишнього природного середовища було порушено ЄСПЛ у
справі «Гуерра та інші проти Італії» (Case of Guerra and Others v. Italy) (заява
№14967/89, рішення від 19.02.1998). Заявники у даній справі жили на відстані
одного кілометра від фабрики з виробництва мінеральних добрив. За час роботи
фабрики на ній неодноразово ставалися аварії, найбільша із яких призвела до
значного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря, через що
півтори сотні осіб були госпіталізовані із важким отруєнням миш’яком.
Заявники стверджували, що відсутність практичних заходів зі зменшення рівня
забруднення та високий ризик аварій, пов’язаний із діяльністю фабрики,
порушували їхнє право на повагу до життя та фізичну недоторканність (статті 2
та 8 Конвенції). Вони також скаржилися на те, що відповідні органи влади не
поінформували громадськість про ризики та про порядок дій в разі виникнення
серйозної аварії, що порушило їхнє право на свободу інформації (стаття 10
Конвенції). Розглянувши факти у цій справі суд не знайшов порушень статей 2
та 10, натомість постановив про порушення статті 8 Конвенції.
Особливу увагу у цьому рішенні ЄСПЛ звернув на дотримання принципу
субсидіарності, згідно з яким предбачається, що встановлення порядку
забезпечення екологічних прав покладається саме на державу, адже саме
держава у цій справі не забезпечила місцеве населення інформацією про
ризики, які пов’язані з діяльністю хімічного заводу, а також не передбачила
процедури отримання інформації та порядку відшкодування збитків у разі
настання аварії.
Також цікавим прикладом захисту екологічних прав людини є справа «Хаттон
та інші проти Сполученого Королівства», яка стосувалася шумового
забруднення в безпосередній близькості від лондонського аеропорту Хітроу і,
зокрема адекватності дослідження, проведеного владою до впровадження
системи квот шуму. Європейський суд вирішив, що мало місце порушення як
статті 8, так і статті 13 Європейської конвенції. Суд посилався на право захисту
приватності через нанесення екологічної шкоди. Так, шум від нічного
повітряного руху в аеропорту Хітроу порушив право на недоторканність
приватного життя і недоторканність житла та сімей мешканців прилеглих
районів відповідно до статті 8 Конвенції. Також було встановлено порушення
права на доступ до ефективних засобів правового захисту у відповідності зі
статтею 13 Конвенції на підставі того, що суди Великобританії не забезпечили
достатнього судового захисту.
На сьогодні ЄСПЛ розглянув і декілька справ проти України, що стосувалися
охорони довкілля. Рішень таких є небагато, але вони особливо цінні. Зокрема,
це справи «Дубецька та інші проти України» (заява №30499/03, рішення від
10.02.2011), «Гримковська проти України» (заява № 38182/03, рішення від
21.07.2011) та «Дземюк проти України» (заява № 42488/02, рішення від
04.09.2014).
У справі «Дубецька та інші проти України» заявники із присілку Вільшина
(Львівська область) постійно скаржились органам державної влади на шкоду,
яка завдавалась їхньому здоров’ю та житлу внаслідок екологічного
забруднення, спричиненого діяльністю збагачувальної фабрики
«Червоноградська». Погоджуючись з наявністю серйозного шкідливого впливу
діяльності цієї фабрики на життя заявників, органи державної влади
неодноразово вирішували, що заявників необхідно пересилити з забрудненої
території. Однак жодне таке рішення виконано не було.
В даній справі, на думку ЄСПЛ, є достатньо сильний зв’язок між
забруднюючими викидами та державою, щоб постало питання відповідальності
держави за статтею 8 Конвенції. ЄСПЛ вважає, що коли йдеться про широкі
межі розсуду, надані державам в контексті їхніх екологічних зобов’язань за
статтею 8 Конвенції, встановлення загального права заявника на безоплатне
нове житло за рахунок держави було б перебільшенням. Проте скарги заявників
за статтею 8 також могли бути вирішені належним розв’язанням екологічних
проблем. Загалом вбачається, що протягом всього періоду, що розглядається, і
шахта, і фабрика здійснювали діяльність не у відповідності з застосованими
положеннями національного екологічного законодавства та уряд не зміг ані
сприяти переселенню заявників, ані забезпечити функціонуючу політику, щоб
захистити їх від екологічних ризиків, пов’язаних з постійним проживанням у
безпосередній близькості до вказаних промислових підприємств. Такі дії
складають порушення ст. 8 Конвенції.
 У справі «Гримковська проти України» Суд зазначив, що органи влади перед
тим, як будувати автомобільну дорогу, не провели належних досліджень, які б
надавали оцінку дотримання встановлених екологічних норм та можливість
зацікавленим сторонам представити свої думки з цього приводу. В подальшому
влада виявилась неспроможною належно врегулювати проблеми, пов’язані з
негативним впливом від дороги на мешканців вулиці, вздовж якої було
збудовано автомагістраль. В результаті Суд дійшов висновку про те, що
Україною не було дотримано мінімальні гарантії, спрямовані на забезпечення
справедливого балансу між інтересами заявниці та інтересами суспільства.

1. Зміст та значення екологізації законодавства.

Екологізація виробництва розглядається як удосконалення наявних і
створення нових технологічних процесів, які повніше задовольняють принцип
непорушення екологічної рівноваги При цьому основними напрямами
екологізації виробництва є розроблення й наукове обґрунтування нових
технологічних процесів, оптимізація експлуатації природних ресурсів, їх
комплексне й багаторазове використання, рекультивація природного
середовища а також постійне відтворення наукових ідей, інформаційних
матеріалів, технічних засобів та технологічних рішень, що сприяють розвитку
екологічно обумовлених виробничих систем
2. В чому суть концепції "екологічного дерева"?
Особливістю екологічного права як комплексної галузі є те, що воно включає
земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, флористичне,
атмосфероохоронне, заповідне законодавство, які або вже сформувалися в
окремі галузі права (земельне, водне, лісове, гірниче) і разом становлять
природоресурсове право, або ж існують як галузі законодавства, процес
формування яких у галузі права триває, а також право екологічної безпеки
Нині в Україні поки що не розроблена концепція теоретичних засад розвитку
окремих галузей права. Це стосується і екологічного права. Автор даної праці
(В.В.Костицький) ще у 1992 р. висунув свій варіант такої концепції і назвав її
концепцією “екологічного дерева”. Вона містить наближений перелік
необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного
середовища, відображає взаємодію та загальні принципи їх підготовки,
становлення системи екологічного права3 .
Основу “екологічного дерева” (див. рис.14), згідно з цією концепцією,
становить Закон України “Про охорону навколишнього природного
середовища” від 25 червня 1991 р., у розробці якого брав участь автор і в якому
відображені конституційні положення щодо охорони довкілля
3. Назвіть нормативно-правові акти законодавчого характеру, в які
імплементовані цілі сталого розвитку та міжнародно-правові договори, що
відображають концепцію сталого розвитку.??????
4. Сформулюйте визначення поняття "екологічні стандарти", назвіть їх види. Чи
можна віднести екологічні стандарти до джерел екологічного права?
Екологічний стандарт - це документ, розроблений на основі консенсусу та
затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для
 загального і багаторазового використання правила, інструкції або
характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи
продукцію, процеси або послуги (Закон України "Про стандартизацію" від 17
травня 2001 року у редакції від 30 липня 2010 року).

5. Яка роль відомчих нормативно-правових актів в регулюванні екологічних

відносин? Є джерелом права
6. Які рішення Конституційного Суду України мають важливе значення для
розвитку екологічного законодавства?
Практика Конституційного Суду України поступово охоплює своїм впливом і
сферу екологічного законодавства. В актах останнього все більше з'являється
посилок на рішення Конституційного Суду України, яким те чи інше
положення відповідного закону визнається неконституційним.

Прикладом тут може бути Рішення Конституційного Суду України у справі

за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо
відповідності Конституції України (неконституційності) положень статті 92,
пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа
про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року №
5-рп/2005[278]. У ньому зафіксовано, що Конституційний Суд України дійшов
висновку про те, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність
встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та
унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення
технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного
користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки,
визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13,
частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24,
частини першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України. Це рішення
було відтворено у Земельному кодексі України.

Розглядаючи рішення, що ухвалює Конституційний Суд України слід

відзначити, що вони є обов'язковими для виконання на території України,
остаточними і не можуть бути оскаржені. Такі риси зазначених рішень з
огляду на те, що вони призводять до скасування чи зміни окремих положень
відповідних правових актів, дозволяє віднести їх на думку багатьох
правознавців до джерел правА[279]. Проте, є особливості, котрі відрізняють їх
від інших джерел права - законів та підзаконних нормативно-правових актів.

По-перше, прийняття закону завжди зумовлена практичною потребою у

регулюванні тих чи інших суспільних відносин, є реакцію на існуючи в
суспільстві конфлікти, яка потребують вирішення. Натомість, рішення
Конституційного Суду стосуються тільки чинних законів та інших правових
актів і тільки у випадку, коли виникає потреба у з'ясуванні їх відповідності
Конституції України чи офіційному тлумаченні. Воно "не самостійно" у тому
сенсі, що прив'язано до правового акту, прийнятого іншим органом.
Призначенням цього рішення є усунення ускладнень при застосуванні тих чи
інших правових норм, забезпеченні їх чіткої інтерпретації, усуненні
неузгодженостей з Конституцією України, допущені у силу різних обставин
при прийнятті відповідного закону чи іншого правового акту.

По-друге, рішення Конституційного Суду України є "не самостійним"

й тому, що приймається за ініціативою інших суб'єктів, яка виявляється у
звернення (у формі конституційного подання та конституційного звернення) до
Конституційного Суду України. Суб'єктами цих звернень є Президент України,
не менш як сорок п'ять народних депутатів, Верховний Суд України,
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна рада
України Автономної Республіки Крим (частина перша ст. 150 Конституції
України) та громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні
особи (ст. 37 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Подекуди до таких само допоміжних форм (джерел) права відносять й

роз'яснення інших вищих судових органів з питань застосування законодавствА

Дійсно такі роз'яснення у сфері законодавчого регулювання охорони

довкілля (зокрема, Постанова Пленуму Верховного суду України від
10.12.2004 р. № 17 "Про судову практику у справах про злочини та інші
правопорушення проти довкілля"; Постанова Пленуму Верховного суду
України від 16.04.2004 р. № 7 "Про практику застосування судами земельного
законодавства при розгляді цивільних справ"[283],  інформаційний лист
Вищого господарського суду України від 17.03.2006 р. № 01-8/622 "Про
практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних з
розрахунками за природний газ та послуги з його
транспортування"[285] Тощо), сприяють одноманітному застосуванню
відповідних законів судами України. Одначе, вони не містять нових
правових норм, а надають тлумачення чинних нормативно-правових
актів. При цьому роз'яснення не повинні суперечити чинним законам, вони не
можуть змінити чи відмінити закон, виробляються на основі тих норм, що
існують, а не на своїй суб'єктивній волі судовим органом.

Не є джерелами екологічного права й постанови Пленуму Верховного

Суду України, у яких містяться роз'яснення судам загальної юрисдикції з
питань застосування законодавства. Як зазначається у спеціальних
 дослідженнях сприйняття правоположень, що вироблені судовою практикою,
узагальнені на пленарних засіданнях і включені в постанови Пленуму
Верховного Суду України здійснюється не на підставі їх обов'язковості, а
відповідно до аргументованості та авторитету цієї судової інстанції. Проте
останнє не є визначальною ознакою джерела права оскільки юридична сила
ґрунтується не на авторитеті органу державної влади, а на відповідних
конституційних уповноваженняХ[287].

Роз'яснення з питань застосування екологічного законодавства, що

містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України, мають очевидну
правозастосовчу спрямованість, оскільки призначені для вироблення єдиної
практики застосування еколого-правових норм. Ці роз'яснення не можуть
змінити закон, навіть й тоді, коли та чи інша норм уточнюється. Адже таке
уточнення не може виходи за межі цієї норми й тільки з урахуванням інших
нормативно-правових положень, що стосуються відповідного питання. В
літературі іноді наполягається на включенні до відповідного законодавства
припису про рекомендаційний характер роз'яснень Пленуму Верховного Суду
УкраїнИ[288], щоб зняти усі питання щодо віднесення їх до джерел права.

Отже, підводячи підсумок проведеного дослідження слід констатувати,

що у силу своєї обов'язковості, характеру впливу на законотворення, рішення
Конституційного Суду України(  КУ  Стаття 151-2.  Рішення та висновки,
ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не
можуть бути оскаржені.), що стосуються екологічного та інших галузей
законодавства, слід віднести до допоміжних, додаткових джерел права. Судова
практика інших судових органів, хоч і має позитивний вплив на застосування
законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища, не
може визнаватися джерелом екологічного права.

7. У чому полягають особливості норм «м’якого права», що є джерелами

міжнародного права довкілля.
Міжнародні акти програмного характеру, декларації, рекомендації, кодекси
поведінки за допомогою яких держави засвідчують та об'єктивізують свої
наміри, основні напрямки діяльності, пріоритети та засади взаємовідносин
відіграють важливу роль в міжнародному нормотворчому процесі. Система
таких норм та правил поведінки отримала в теорії міжнародного права назву
так званого "м'якого права". Натомість система, що сформована в процесі
укладення міжнародних договорів на підставі загальновизнаних норм та
принципів, визначається як "тверде право". І саме норми "м'якого права"
виконують функцію адаптування міжнародного права довкілля до умов, в яких
відбувається його розвиток та утвердження. Норми "м'якого права" будучи
позбавленими нормативного змісту, самі по собі не виступають в ролі джерела
права, але в поєднанні з нормами "твердого права" формують дієвий
праворегулятивний механізм та посилюють джерельну основу цієї галузі.
8. Чи є джерелами екологічного права України Директиви ЄС?+
 № 1. Товариство з обмеженою відповідальністю, що діє на території області,
здійснює підприємницьку діяльність щодо ввезення на територію України та
реалізації вторинної сировини з європейських країн. Міська рада, на території
якої функціонує підприємство, прийняла рішення про заборону його
діяльності, оскільки вона суперечить чинному законодавству в частині
завезення в Україну особливо токсичних та екологічно небезпечних відходів.
Юристи підприємства, звернулася до господарського суду з позовом про
визнання цього рішення незаконним, оскільки воно обмежує його
господарську діяльність.
Визначити коло суспільних правовідносин.
Якими нормативно-правовими актами регулюються відносини щодо діяльності
у сфері поводження з відходами? ЗУ «Про відходи», Постанова КМУ «Про
затвердження Положення про контроль за транскордонними
перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і
Жовтого та Зеленого переліків відходів»
Чи підлягає позов задоволенню? Вирішити справу.

№ 2. Михайлівська районна організація Українського товариства мисливців і

рибалок звернулася у листопаді 2019 р. до суду з позовом до гр. Лесіва про
відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення законодавства у галузі
мисливського господарства та полювання. Михайлівська РО УТМР є
користувачем мисливських угідь, здійснює їх охорону, контроль раціонального
використання мисливських тварин та охорону середовища їх перебування. 5
травня 2019 року гр. Лесів був затриманий працівниками поліції на власному
автомобілі ЗАЗ, яким перевозив здобуту дичину (двох зайців-русаків і чотирьох
фазанів), полювання на яких було заборонено. УТМР вважає, що внаслідок
протиправних дій відповідача районній організації завдано збитків на суму
24 000 грн.
Визначити коло суспільних правовідносин.
Екологічні у сфері охорони тваринного середовища
Цивільні
Яка відповідальність передбачена за незаконне полювання?
Кримінальна відповідальність за незаконне полювання регламентується ст.
248 Кримінального кодексу України, а саме:
Порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також
незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах
природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види
тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, - караються штрафом
від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
або громадськими роботами на строк від ста шістдесяти до двохсот сорока
годин, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Дане кримінальне правопорушення відноситься до категорії кримінальних
проступків.
Ті самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового
становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом масового
знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням
транспортних засобів, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений
цією статтею, - караються штрафом від двохсот до чотирьохсот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк
до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.
Дане кримінальне правопорушення відноситься до категорії нетяжких злочинів.
При цьому, істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні
матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у двісті п'ятдесят і більше
разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (шкода повинна
бути більше 4250,00 грн.).
Адміністративна відповідальність регламентується ст. 85 КУпАП, а саме:
Порушення правил полювання (полювання без належного на те дозволу, в
заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або
способами, на заборонених для добування тварин, допускання собак у
мисливські угіддя без нагляду, полювання з порушенням установленого для
певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку
здійснення полювання), яке не мало наслідком добування, знищення або
поранення тварин, а також транспортування або перенесення добутих тварин чи
їх частин без відмітки цього факту в контрольній картці обліку добутої дичини і
порушень правил полювання та в дозволі на їх добування - тягне за собою
попередження або накладення штрафу на громадян від шести до шістдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення
штрафу на посадових осіб - від тридцяти до дев'яноста неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Повторне порушення правил полювання (полювання без належного на те
дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями
або способами, на заборонених для добування тварин) чи таке, яке мало
наслідком добування, знищення або поранення тварин, - тягне за собою
накладення штрафу на громадян від шістдесяти до ста двадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією рушниць та
інших знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю
порушника, та незаконно добутих об'єктів тваринного світу чи без такої або
позбавлення права полювання на строк до трьох років з конфіскацією рушниць
та інших знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною
власністю порушника, та незаконно добутих об'єктів тваринного світу чи без
такої і на посадових осіб - від дев'яноста до ста п'ятдесяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення
правопорушення, які є приватною власністю порушника, та незаконно добутих
об'єктів тваринного світу чи без такої.
Чи обґрунтовані вимоги УТМР? Так (далі витяг з рішення)
Відповідно до пунктів 3, 10 частини першої статті 19 Закону України "Про
мисливське господарство та полювання" полювання може здійснюватися у
 такі строки: на фазана - у жовтні-грудні; на зайця-русака - з 1 листопада по
січень включно.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 20 Закону України "Про

мисливське господарство та полювання" зметою раціонального
використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також
середовища їх перебування забороняється: полювання в заборонених для
цього місцях, а саме: у межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за
винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад;
полювання у заборонений час, а саме: у не дозволені для полювання строки
на відповідні види тварин.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 30 Закону України "Про

мисливське господарство та полювання" користувачі мисливських угідь
мають право на відшкодування збитків від порушників правил полювання
за добуті незаконним шляхом тварини.

У частині шостій статті 35 Закону України "Про мисливське господарство та

полювання" продукція полювання (у тому числі мисливські трофеї), яка
знаходиться у юридичних і фізичних осіб без документів, що засвідчують
законність її набуття, або продукція, добута з порушенням правил
полювання, вважається незаконно добутою.

Відповідно до частини першої та четвертої статті 42 Закону України "Про

мисливське господарство та полювання" порушення законодавства у галузі
мисливського господарства та полювання тягне за собою дисциплінарну,
адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно
із законами України.

Притягнення порушників до відповідальності не звільняє їх від обов`язку

відшкодувати збитки, завдані внаслідок порушення законодавства у галузі
мисливського господарства та полювання.

Згідно з частиною першою статті 43 Закону України "Про мисливське

господарство та полювання" відшкодування збитків, завданих унаслідок
порушення законодавства у галузі мисливського господарства та
полювання, здійснюється добровільно або за рішенням суду відповідно до
законодавства за затвердженими в установленому порядку таксами, а за їх
відсутності - за розрахунками користувачів мисливських угідь.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю

особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також
шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в
 повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК
України).
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне
вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли
обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 обставини перевезення
дичини без документів, що засвідчують законність її набуття, не
оспорювалися й підтверджуються належними та допустимими доказами,
тобто відповідно до частини шостої статті 35 Закону України "Про
мисливське господарство та полювання" відповідачем дичина здобута
незаконно.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що відсутність у діях

відповідача складу адміністративного правопорушення, передбаченого
частиною другою статті 85 КУпАП за повторне порушення правил
полювання, не звільняє його від цивільно-правової відповідальності за
перевезення продукції полювання без дозвільних документів.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів,

поданих сторонами, дійшли правильного висновку про наявність правових
підстав для покладення на ОСОБА_1 цивільно-правової відповідальності
згідно з положеннями статті 43 Закону України "Про мисливське
господарство та полювання".

Доводи касаційної скарги про те, що Михайлівська районна організація

Українського товариства мисливців і рибалок не є органом державної влади
чи органом місцевого самоврядування, у неї відсутнє право на
розпорядження тваринним світом, унаслідок чого районна організація є
неналежним позивачем у справі, на увагу не заслуговують, оскільки на
підставі рішення Запорізької обласної ради від 22 листопада 2012 року № 45
Михайлівська районна організація Українського товариства мисливців і
рибалок є користувачем мисливських угідь Михайлівського району
Запорізької області, що відповідає положенням статті 22 Закону України
"Про мисливське господарство та полювання". Крім того, на виконання
вимог частини третьої статті 21 Закону України "Про мисливське
господарство та полювання" між Запорізьким обласним управлінням
лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових
ресурсів України та Михайлівською районною організацією Українського
товариства мисливців і рибалок укладено типовий договір від 24 травня
2013 року № 14. Таким чином, відповідне право користування
мисливськими угіддями, яке виникло у Михайлівської районної організації
Українського товариства мисливців і рибалок на підставі зазначеного
рішення Запорізької обласної ради станом на момент звернення з позовом
до суду у порядку визначеному статтею 23 Закону України "Про
мисливське господарство та полювання" не припинено, тому районна
організація є належним позивачем у справі.
№ 3. Рішенням Київської міської ради №289/289 від 9 жовтня 2014 року «Про
схвалення Київської Ландшафтної Декларації» передбачено вжиття наступних
конкретних заходів:
1. Проведення ідентифікації та створення відповідного реєстру ландшафтів на
всій території міста Києва, визначення їхніх охоронних зон разом із
громадськими організаціями та профільними установами з історії, етнографії,
археології, охорони навколишнього середовища т. ін. + С1
2. Впровадження рішень щодо заборони в охоронних зонах ландшафтів будь-
якої діяльності, яка суперечить цілям їхнього збереження і доступності людям.
Е
3. Керування у своїй діяльності громадською думкою, яка з’ясовується через
громадські обговорення, загальноміські слухання та місцеві референдуми. СТ.5
4. Розробка та прийняття попередньо погодженого з громадськістю плану
заходів щодо реалізації Європейської ландшафтної конвенції в місті Києві. +
5. Розробка та вжиття негайних заходів для забезпечення збереження найбільш
визначних ландшафтних об’єктів міста Києва:— схилів Дніпра;— каскаду
дніпровських островів і перш за все островів Труханів та Муромець;—
територій кварталів історичної забудови;— берегів Дніпра і Десни;—
історичних пагорбів, ярів та інших урочищ;— водних об’єктів міста Києва —
озер, річок, ставків, струмків, джерел;— ботанічних садів, парків і скверів міста
Києва;— незабудованих територій з унікальним рослинним та тваринним
світом Голосіївського лісу, Пуща-Водиці, Феофанії, Жукова острова, Конча-
Заспи, луків Троєщини, Лисої гори, долин річок Совка, Сирець, Дарничанка,
Либідь.
6. Проведення суспільно корисної роботи щодо виховання жителів міста Києва
з метою плекання у них дбайливого ставлення до природних та створених
ландшафтів. В

До якої групи джерел екологічного права відноситься цей документ (за

різними критеріями). Зокрема, за юридичною силою – підзаконні нпа (акти
локального характеру); за характером правового регулювання — спеціальні; за
предметом правового регулювання —порес урсові (природоресурсні), які
регулюють відносини щодо використання окремих видів природних ресурсів;
за способом правового регулювання — на матеріальні та процесуальні; за
територіальною сферою дії нормативно-правових актів —ті, що діють у
певному регіоні; за часом дії — на постійні та тимчасові (чітко визначити
неможливо); за ступенем систематизації —не кодифіковані.
Чи відповідає він міжнародно-правовим договорам та національному
законодавству у сфері охорони ландшафтного різноманіття? (так, біля пунктів
рішення наведено відповідний пункт з Конвенції)
Як визначається у ньому та інших джерелах екологічного права поняття
«ландшафт»?
"ландшафт" означає територію, як її сприймають люди,
характер якої, є результатом дії та взаємодії природних та/або людських
факторів (Європейська ландшафтна конвенція)
 ландшафт - це територія, що складається з природних або природних та
антропогенних компонентів і комплексів, які взаємодіють між собою. (ЗУ «Про
ландшафти»? який не прийнятий)
Чи має він виключно природне походження? Ні.
Яке спеціальне правове регулювання екологічних відносин у цій сфері.
Яку ситуацію ми маємо стосовно правового режиму ландшафтів?
Регламентація тих чи інших аспектів ландшафтів міститься у чинних на
сьогодні законах України, зокрема «Про екологічну мережу України» [6], «Про
охорону культурної спадщини» [8], «Про охорону навколишнього природного
середовища» [9], «Про природно-заповідний фонд України» [10] тощо. Але
виникає питання: чи достатньо цього для комплексного правового регулювання
відносин у сфері використання та охорони ландшафтів?
На нашу думку, в Україні існує нагальна потреба у створенні
спеціального нормативно-правового акта, мета якого полягатиме в
узагальненні, уніфікації положень про ландшафти, що містяться в інших
законах, їх подальшій деталізації та розвитку, який охоплював би всі можливі
питання, що можуть виникати у сфері регулювання ландшафтами. У Верховній
Раді України знаходився на розгляді проект Закону України «Про ландшафти»
від 10.12.2009 р. № 5198. Але після проходження двох читань 17.05.2012 р. його
з пропозиціями Президента України від 15.03.2012 р. було відхилено