Дегтярьов Андрій Віталійович

студент І курсу 7 групи

Інституту підготовки кадрів

для органів юстиції України

НЮУ ім. Ярослава Мудрого

ОСНОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЇ ІТАЛІЇ 1947 РОКУ

22 грудня 1947 року Установчi збори прийняли Конституцію

Італійської Республiки, яка набрала свою силу з 1 сiчня 1948 року.

Слід зауважити, що преамбула була відсутня в Конституції Італії, а

починається вона вступним розділом, який називається "Основні принципи".
В цьому розділі вказані найбiльш загальні положення, які характеризують
конституцiйний лад Італії.

В статті 1 було проголошено Італію демократичною республікою, яка

заснована на праці. Конституцією також встановлено, що суверенiтет
належить народу, що здійснює його у формах, які встановлені цією
Конституцією. Завдання Італійської Республіки було усувати перешкоди
економічного і соціального порядку, які заважали розвитку людської
особистості, а також ефективній участі трудящих в організації країни.

Особливої уваги заслуговують статті 10 та 11. Стаття 10

проголошувала, що італійський правопорядок відповiдає нормам
міжнародного права, а стаття 11 закріплювала, що Італія вiдкидає війну як
посягання на свободу iнших народів.

Пiсля вступного роздiлу йде частина перша, яка називається "Права та

обов'язки громадян". Ця частина охоплює 54 статті. Чотири роздали, які
взодять до цієї частини, присвячені й відносинам – політичним, економічним,
громадянським. Устрій республіки охоплює друга частина.
 У Конституції закріплений принцип розподілу влади. Двопалатний
парламент є вищим органом законодавчої влади. Палата депутатiв (нижня
палата) обирається на 5 років, загальним та прямим голосуванням за
пропорцiйною виборчою системою. Сенат (верхня палата) обирається на 6
років, обирається від областей за змішаною виборчою системою. Слід
зауважити, що у складі сенату є “довiчні сенатори”. Палати мають
однаковiправа в питаннях контролю за урядом та законодавства.

Главою держави є президент. Він обирається терміном на 7 років. Його

обирають на сумiсному засіданні палат за участю представників від областей.
Досить широким були повноваження президента: був верховним
командувачем збройних сил, мав право призначення на вищі державнiпосади,
право відкладального вето та право помилування. За статтею 87 президент
міг в окремих випадках видавати декрети, які мали силу закону, і постанови.
Він також мав право достроково розпустити парламент або одну із його
палат.

В руках уряду зосереджувалося управлiння країною. Конституція Італії

закріплює принцип відповідальності ради мінiстрів перед самим
парламентом. Слід зауважити, що за надзвичайних обставин допускалося
делегування парламентом своїх законодавчих повноважень урядові.

За статтею 14 Італія поділялася на області, провінції та громади.

Представницькі органи обиралися у всіх територільних одиницях – обласні
та провінційні ради, що утворювали виконавчі комітети. Область мала
найбiльші права самоврядування. Обласна рада управляла областю, а
обласний виконавчий комітет був її виконавчим органом. Обласна рада
наділялася такими повноваженнями: формували місцеві органи; місцева
торгівля; охорона здоров’я; соціальне забезпечення. Область була суб’єктом
законодавчої ініціативи. Але її дiяльність була під контролем урядових
комісарів. Урядові префекти контролювали провінційними та комунальними
органами.
 Конституції Італії також згадує Конституцiйний суд, Вища рада
магістратури та Державна рада. Щодо складу Конституційного суду, то він
складався з 15 суддів, що призначалися терміном на 9 років. Головним
завданням суду було охорона конституцiйних гарантій, остаточне
тлумачення Конституції, визначення відповідності нормативних актiв
Основному Законові.

Завершується Конституція Італії перехідними та прикінцевими

положеннями. Але деяким з цих положень слід було б перебувати в основнiй
частині Конституції (наприклад, нормi ст.XII Про заборону вiдновлення в
якій би то не було формі розпущеної фашистської партiї).

Отже, Конституція Італії 1947 року придiляє велику увагу

загальнодемократичним принципам. Вона закріплювала основні права та
свободи громадян: право на відпочинок, працю, освіту, соцiальне
забезпечення. Також проголошувалося сводоба слова, друку, зборiв,
віросповідань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. М. М. Страхов Історія держави і права зарубіжних країн. Харків:

Право, 1999, с. 371-373
2. В. П. Глиняний Історія держави і права зарубіжних країн. Київ:
Видавництво «Істина», 2005, с. 150-1160
3. К. И. Батыр Всеобщая история государства и права. Москва: Юристь,
1998, с. 85-90
4. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и
А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.