Задача 2.

До суду звернувся пан Твердохліб із вимогою визнати недійсним

договір оренди належної йому земельної ділянки, начебто укладений поміж ним та
ТОВ «Полтавські олії». Пан Твердохліб наполягав на тому, що жодних договорів із
ТОВ він не підписував, і якщо такі договори й існують, то вони були підписані кимось
іншим. Під час розгляду справи в суді слова Твердохліба підтвердила почеркознавча
експертиза – підпис дійсно був виконаний іншою особою. Заперечуючи проти позову,
ТОВ посилалося, по-перше на те, що в один день відбувалося підписання багатьох
договорів оренди з мешканцями одного села, і, ймовірно, замість Твердохліба підпис
поставив його сусід. Але, що більш важливо, Твердохліб протягом шести років дії
договору отримував орендну плату за свою ділянку. При цьому він щоразу,
отримуючи оплату, розписувався у документі, який мав назву «Відомість щодо
виплати орендної плати за землю», а тому він не міг не розуміти, за що саме отримує
кошти. Таким чином, вважає товариство, навіть якщо замість Твердохліба договір і
підписав його односельчанин, Твердохліб пост-фактум визнав юридичну силу цього
договору для себе.
Вирішіть спір. Надайте ретельну оцінку аргументам кожної сторони.
РІШЕННЯ:
Який вид позову слід подавати власнику земельної ділянки для того щоб
повернути собі земельну ділянку, якщо він не підписував договір оренди землі?
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну
або припинення цивільних прав та обов’язків. Дво- чи багатостороннім правочином є
погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 цієї ж статті).
У ст. 203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути
вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі,
встановленій законом.
Згідно із ч.2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій
формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.4 ст.263 Цивільного процесуального кодексу при виборі і
застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо
застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.
У постанові колегії суддів другої судової палати КЦС від 22.01.2020 у справі
№674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов’язковим реквізитом правочину,
вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує
волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність
документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину
здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».
 Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній
формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є
умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є
необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою
хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.1 ст.14 закону «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в
письмовій формі.
Встановивши, що Твердохліб договору оренди землі не підписував, відповідно,
істотних умов цього договору не погоджував, можна зробити висновок, що у
Твердохліба було відсутнє волевиявлення на укладення спірного договору.
Разом з тим у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика палата
ВС зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є
неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що
регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено),
не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не
застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до ст.204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо
не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма
кореспондує чч.2, 3 ст.215 ЦК, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним
правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Разом з тим ВП ВС констатує, що у випадку оспорювання самого факту
укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання
окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист
права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про
неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».
Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного
права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право
звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та
інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж
права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і по захист
яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем
способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має
відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити
поновлення порушеного права.
Враховуючи наведене, спірний договір оренди землі є неукладеним, тому у
задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного
способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.
 При цьому за наявності для того підстав позивач не позбавлена права заявити
вимогу про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом
пред’явлення вимоги про повернення земельної ділянки або скасування запису про
державну реєстрацію речового права. Негаторний позов можна заявити впродовж
усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних
ділянок (див. постанову ВП ВС від 4.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, п.96).
https://zib.com.ua/ua/pda/144701.html

Довгий час, розглядаючи справи про визнання недійсними договорів оренди

землі, суди вважали, що договори, укладені від імені учасника правочину, але
підписані іншою особою, слід визнавати недійсними. Свою позицію вони мотивували
відсутністю волевиявлення одного з учасників на укладення договору. Такі правові
висновки були викладені ще Верховним Судом України (далі — ВСУ), зокрема, у
постанові від 22.04.20215 р. у справі №6-48цс15.
Зазначеного вище підходу до розгляду таких справ у переважній більшості
випадків дотримувалися майже всі суди. Однак ВП ВС своєю постановою від
16.06.2020 р. у справі №145/2047/16-ц відступила від правової позиції, викладеної
ВСУ. Вона фактично висловила новий підхід до розгляду таких справ, вказавши, що
правочин, який був укладений від імені його учасника, але підписаний іншою особою,
є таким, що не був вчинений (договір, який не укладено), тому його не може бути
визнано недійсним.
При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання
недійсним договору оренди, ВП ВС визначила, що ефективним способом захисту прав
у таких спорах є усунення перешкод у користуванні господаря належним йому
майном, зокрема, шляхом пред’явлення вимоги про повернення таких ділянок
(негаторний позов). Таким чином, ВП ВС концептуально змінила підхід у спорах щодо
недійсності договорів оренди землі з підстав підписання їх не учасником правочину, а
іншою особою.
З викладеного випливає, що ВП ВС заборонила використовувати такий спосіб
захисту порушених прав, як визнання недійсними договорів оренди землі з підстав
підписання їх не учасником правочину, а іншою особою.
Як підсумок слід зазначити, що для особи, яка зіткнулась із контрагентом, який,
як виявилося, не підписував договір, не вкрай важливо чи буде цей договір визнано
недійсним або неукладеним, адже наслідок такої ситуації один - повернення
отриманого за договором.
https://protocol.ua/ua/
yakshcho_vlasnik_z_d_ne_pidpisuvav_dogovir_orendi_zemli_to_dlya_togo_shchob_povern
uti_sobi_zemelnu_dilyanku/
 Задача 3. Вироком суду Грищука було визнано винним у скоєнні злочину,
передбаченого статтею 191 КК України «Привласнення, розтрата майна або
заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем». Потерпілою
стороною в кримінальному провадженні було визнано АТ «Банк Інвест-Капітал»,
коштами якого незаконно заволодів Грищук. 01 жовтня 2021 року суд видав
виконавчий лист про стягнення з Грищука на користь АТ «БанкІнвест-Капітал» суми
коштів в розмірі 2 млн грн. 15 листопада того ж року державна виконавча служба
відкрила виконавче провадження. Однак, згодом 10 грудня 2021 року Грищук уклав
кілька договорів дарування, за якими передав свою квартиру, будинок, земельну
ділянку й автомобіль у власність двом своїм синам. АТ «Банк Інвест-Капітал»
звернувся до суду з вимогою визнати зазначені договори дарування недійсними,
оскільки вони унеможливлюють виконання судового вироку в частині стягнення
збитків, завданих Банку.
Вирішіть справу. Поясніть, що таке фраудаторний правочин, і чи (чим) він
відрізняється від фіктивного або удаваного правочину.
РІШЕННЯ:
Чи дійсним є правочин, який вчинений боржником у період настання у нього
зобов’язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник
перестає бути платоспроможним?
Чи є дійсним договір дарування, який був укладений після видання судом
виконавчого напису про стягнення з особи грошових коштів?
Чіткого нормативного визначення фраудаторний правочин досі не має. Але
зазвичай під ним розуміють правочин, який вчинений боржником на шкоду
кредитору, або щось на кшталт цього. Це стосується справ, коли боржник хоче
завчасно продати власне майно чи уступити його іншій особі, щоб його не стягнули на
користь кредитора. І хоча наразі суди тільки формують понятійний апарат та
специфіку вживання терміну «фраудаторності», можемо констатувати, що процес цей
вже йде повним ходом.
Згідно постанови Великої палати Верховного суду по справі № 369/11268/16-ц
від 3 липня 2019 року «Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на
шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних
сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року
N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23
лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у
виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02
червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження")».
 Ч. 4 ст. 9 ЗУ «Про виконавче провадження». Укладення протягом строку,
зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який
призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є
підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у
процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу
державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру
боржників.
Базове визначення поняття «фраудатрного договору» та «фраудатрності» дано у
висновку постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18
(провадження № 61-17511св19). Конкретно в ньому вказано наступне: «договором, що
вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як
оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності»
при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в
обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений
на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься:
 м‌ омент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно заберуть за
борги); (Вироком суду Грищука було визнано винним у скоєнні злочину,
передбаченого статтею 191 КК України «Привласнення, розтрата майна або
заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем». 01 жовтня 2021
року суд видав виконавчий лист про стягнення з Грищука на користь АТ
«БанкІнвест-Капітал» суми коштів в розмірі 2 млн грн.).
 ‌контрагента з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич
боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа); (Грищук уклав кілька
договорів дарування, за якими передав свою квартиру, будинок, земельну
ділянку й автомобіль у власність двом своїм синам).
 ціну ((ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом
боржника). (відсутність оплати).
У подальших справах суди зазвичай застосовують саме цю конструкцію.
Зокрема, 24.02.2021 року Касаційний цивільний суд Верховного Суду при
розгляді справи № 757/33392/16 зазначив, що «правочином, що вчиняється на шкоду
кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і
двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції
«фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка
проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин
як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься
те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення
звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна».
 У постанові ВС від 26.05.2021 р. по справі № 727/2525/20 Верховний Суд
задовольнив касаційну скаргу кредитора, який шість років добивався визнання
недійсним договору, учиненого боржником, та нагадав висновок Верховного Суду у
справі № 922/1903/18 про те, що боржник, який вчиняє дії, повязані із зменшенням
його платоспроможності після виникнення у нього зобов’язання із повернення
суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно
кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період
настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором,
внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під
сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Київський апеляційний суд скористався цією позицією 13 липня 2021 року в
рішенні по справі № 754/6863/20, зазначивши, що «у переважній більшості
фраудаторні правочини вчиняються між близькими родичами. У деяких із
вказаних справ договори визнавались недійсними на підставі ст.ст. 203 і 215 ЦК
України, у деяких ще додатково на підставі ст. 234 ЦК України, згідно з якою
фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які
обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним».
Зразок застосування поняття «фраудаторності» можна побачити в висновку
Верховного суду по справі № 693/624/19, від 19 травня 2021 року.  Прес-центр
Верховного суду сформував їх наступним чином:
«У справі, що переглядається:
- очевидно, що сторони оспорюваних договорів «вживали право на зло»,
оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори) використовувався
для недопущення звернення стягнення на майно боржника;
- встановлені судами обставини дозволяють зробити висновок, що оспорювані
договори є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору.
До обставин, які дають змогу кваліфікувати оспорювані договори як
фраудаторні, належать:
- момент вчинення договорів (після відкриття провадження, відмови у
забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (ТОВ вчинило
договори з особою, яка була його учасником на момент вчинення);
- ціна в оспорюваних договорах (сідловий тягач продано за 15 000 грн; інший
сідловий тягач – за 100 грн; причіп фургон – за 100 грн);
- боржник, який відчужує ТЗ на користь свого учасника після пред’явлення до
нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає
правами, оскільки вчинив оспорювані договори, які порушують майнові інтереси
кредитора і спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника».
Аналогічна справа. https://reyestr.court.gov.ua/Review/83387308
Постанова КЦС ВС від 24.07.2019 по справі № 405/1820/17
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може
використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або
виконання судового рішення (в тому числі вироку).
Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного
договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про
стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами
стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові
інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно
боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не
порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та
зводяться до зловживання правом.
Публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (далі - ПАТ «Піреус Банк
МКБ», Банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання
недійсним договору дарування квартири.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 27 жовтня 2011 року між ПАТ
«Піреус Банк МКБ» та Приватним акціонерним товариством «Креатив» (далі - ПрАТ
«Креатив») укладено кредитний договір. Цього ж дня, з метою забезпечення
виконання умов кредитного договору, між ПАТ «Піреус Банк МКБ» та ОСОБА_1
укладено договір поруки.
Умови кредитного договору позичальником не виконувались, внаслідок чого
банк звернувся до суду із позовом до поручителя про стягнення заборгованості за
кредитним договором; рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07
червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської
області від 18 жовтня 2016 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Піреус Банк
МКБ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 239 987, 97 дол. США та
судовий збір у розмірі 3 654, 00 грн.
Через місяць після відкриття провадження у цивільній справі № 405/6223/15-ц
про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка
є його матір`ю, укладено договір дарування квартири.
На переконання Банку, укладений правочин є фіктивним та таким, що порушує
його законні права, оскільки дії сторін під час його укладення направлені не на реальне
настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний
перехід права власності на квартиру, з метою приховання цього майна від
наступного звернення стягнення у рахунок виконання рішення суду про стягнення з
поручителя грошових коштів, що є підставою для визнання договору дарування
недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
 !!! Верховний Суд зазначив, що укладення особою договору дарування майна зі
своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення
стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.
Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного
договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про
стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами
стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові
інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно
боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не
порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та
зводяться до зловживання правом.
Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений
боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед
кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має
ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак
фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою,
за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що
він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно,
може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16
ЦК України є визнання правочину недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності
правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)
вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203
цього Кодексу. В силу частин першої—третьої, частини п’ятої статті 203 ЦК України
1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного
законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє
правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення
учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин
має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6)
правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та
інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
П. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК. Загальними засадами цивільного законодавства є
справедливість, добросовісність та розумність.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність
(пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути
добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що
характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору
або відповідного правовідношення.
Ч. 3 ст. 509 ЦК. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності,
розумності та справедливості.
 Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні
своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших
осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи,
що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може
використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або
виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Задача 4. Підприємець Олешко хотів придбати квартиру, однак, оскільки через

підприємницьку діяльність «на ньому» було багато кредитів, він попросив брата своєї
дружини, Андрієнка, формально виступити покупцем у договорі, і оформити квартиру
на себе. Андрієнко погодився. Договір із продавцем було укладено і того ж дня
Андрієнко видав довіреність на ім’я дружини Олешка, в якій уповноважив її вчиняти
будь-які юридичні дії щодо квартири.
Перший час все, здавалося, було добре, аж доки через пів року Олешко не
дізнався, що Андрієнко скасував довіреність і виставив квартиру на продаж. На
телефонні дзвінки Андрієнко не відповідав і уникав будь-яких контактів з Олешком.
Олешко звернувся до суду із вимогою визнати договір купівлі-продажу квартири
удаваним в частині зазначення покупцем Андрієнка, і визнати його покупцем за
відповідним договором і одночасно з цим визнати за ним право власності на спірну
квартиру.
Як суд має вирішити справу? Чи може спірний договір бути визнаний
недійсним, і якщо так на якій підставі?
РІШЕННЯ:
Чи є покупцем є той, хто сплатив за товар (квартиру) кошти, в іншій частині
договір купівлі-продажу залишається дійсним
https://reyestr.court.gov.ua/Review/70144484
https://reyestr.court.gov.ua/Review/65345044
Обставини надзвичайно точно встановлені судом. Як було насправді.
Представник партії регіонів на «трудові» доходи придбав квартиру у 2014 році, проте
побоюючись її конфіскації оформив навіть не на дружину, а на матір дружини. 
Реально квартира була придбана у продавця за  16 000 000,00 млн. гривень (майже 2
млн. доларів США за курсом на той час), хоча у договорі купівлі-продажу написали
вартість квартири у 149 000,00 гривень, які продавець начебто отримав готівкою від
покупця.  Планувалося, що коли згасне революційний гнів, матір дружини регіонала
подарує дружині регіонала, тобто своїй дочці, квартиру. Чомусь цього не відбулося. І
ось дружини регіонала звернулася до суду із позовом проти власної матері про
визнання себе покупцем квартири – переведення прав покупця на себе та визнання
недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині покупця.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні такого позову, суд апеляційної
інстанції скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким
задовільнив позов та перевів права покупця квартири з матері на дочку. Проте
невгамовна матір подала касаційну скаргу, яку було відхилено судом касаційної
інстанції.
Отже, з професійної точки зору надзвичайно цікавими є докази, на підставі яких
суд прийшов до висновку, що дружина регіонала є реальним покупцем квартири, а
матір дружини регіонала, незважаючи на те, що нею власноручно був підписаний
договір купівлі-продажу «за покупця» — є фіктивним покупцем квартири.
1. Показання продавця квартири (за сумісництвом вже мати самого регіонала),
яка підтвердила у суді, що продала квартиру саме позивачу, а не тій особі, яка
підписала договір купівлі-продажу.
2. Розписка продавця про отримання коштів за квартиру у сумі 16 000 000,00грн.
та нотаріальна посвідчена заява; звичайно судам байдуже, що в договорі купівлі-
продажу  вартість квартири була визначена в сумі 149 000,00 грн. і майже 2 млн.
доларів готівкою пройшли поза увагою усіх державних органів, зокрема НАБУ.
3. Реєстрація позивача разом із дітьми у спірній квартирі відразу після її
придбання.
4. Довідка з ЖЕКу про оплату позивачем всіх експлуатаційних витрат за спірну
квартиру як власником весь час після її придбання.
5. Відсутність відповідача -пенсіонерки у суді (тільки представник), відсутність
можливості у суду відібрати у неї пояснення та фактична відсутність у неї коштів для
придбання квартири такої вартості.
6. Докази, які підтверджують, що у позивача були кошти на купівлю квартири
(реалізація іншої квартири за повну вартість у 2012 р., додаткові заощадження, тощо).
У підсумку суд прийшов до наступного висновку. «Якщо при вирішенні позову
про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є
інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і
для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний
договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за
цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався
цей договір».
 Іншими словами, покупцем є той, хто сплатив за товар (квартиру) кошти, в іншій
частині договір купівлі-продажу залишається дійсним.
Насамкінець, слід підкреслити, що єдиними нормами, якими суд хоч якимось
чином обгрунтував таке рішення є стаття 655 ЦК України — «договір купівлі-
продажу», ат ст. 217 ЦК України — «правові наслідки недійсності окремих частин
правочину.»
https://advokat-kiriukhin.mk.ua/osoba-dovela-u-sudi-shho-same-vona-ie-realnim-
pokupcem-kvartiri-a-insha-osoba-jaka-pidpisala-dogovir-kupivli-prodazhu-kvartiri-za-
pokupcja-fiktivnim-pokupcem-pri-comu-sam-dogovir-buv-viznanij-chastkov/