1. Фірма «Вініл» звернулася до банку «Атлант» з проханням про надання кредиту.

У
першу чергу представник банку поцікавився тим, як «Вініл» планує забезпечити
повернення кредиту.

Директор фірми «Вініл» запропонував включити до кредитного договору наступну

умову: «Виконання зобов’язань позичальника забезпечується усім належним йому
майном». Однак представник банку вважав, що він не має права прийняти таке
забезпечення, оскільки воно не назване в законі.

У відповідь директор фірми «Вініл» зазначив, що відповідно до положень ч.2 ст.

546 ЦК України учасники договірних відносин своєю домовленістю можуть
встановлювати інші, крім названих у ч. 1 ст. 546 ЦК України неустойки, завдатку, поруки,
гарантії, застави, притримання та довірчої власності, види забезпечення виконання
зобов’язання. Саме це він і пропонує банку зробити.

Надайте визначення поняття «вид забезпечення виконання зобов’язання».

Засоби забезпечення виконання зобов'язань - це додаткові забезпечувальні заходи, які

мають спеціальний (додатковий) характер і дають можливість досягнути виконання
незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке
можна звернути стягнення за виконавчими документами.
Відповідно до ст. 546 ЦК до видів забезпечення виконання зобов'язання належать:
неустойка; порука; гарантія; завдаток; застава; притримання; право довірчої власності.

Чи можна вважати умовою про встановлення виду забезпечення за кредитним

договором те, що запропонував директор фірми «Вініл»?

Відповідно до ч.1, ст. 546 ЦКУ, виконання зобов'язання може забезпечуватися

заставою. Відповідно до умови задачі Фірма «Вініл» звернулася до банку «Атлант» з
проханням про надання кредиту, де забезпечувалося виконання зобов’язанням усім
належним фірмі «Вініл» майном. Тобто, фірма «Вініл» заставляла усе своє майно, в разі
невиконання зобов’язання стосовно виплати кредиту.

Виходячи із змісту умови задачі, можемо зробити висновок, що фірма «Фініл»

забезпечує виконання зобов’язання окремим видом застави – іпотекою. Відповідно до ч.1
ст. 575 ЦКУ, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні
заставодавця або третьої особи. Скоріш за все дана фірма володіє нерухомим майном, що
дає підставу вважати, що закладається саме не рухоме майно. Отже, можемо зробити
висновок, що фірма «Вініл» заставляє усе своє майно, як забезпечення зобов’язання у
вигляді іпотеки (виду застави) при отриманні кредиту.

Чи можливе одночасне встановлення декількох видів забезпечення?

Який у цьому сенс?

2. На забезпечення повернення наданого ФОП Томіну кредиту банк «Приватбанк» уклав з
ТОВ «Мета» договір застави вантажного автомобіля. Кредит не був повернений Томіним
у строк, у зв’язку з чим банк звернувся з вимогою до майнового поручителя ТОВ «Мета»
про сплату заборгованості за кредитним договором.

Майновий поручитель відмовився задовольнити вимогу банку, мотивуючи тим, що

банк не намагався отримати борг безпосередньо з позичальника – ФОП Томіна, хоча той,
як достовірно відомо майновому поручителю, має необхідну суму на одному з своїх
банківських рахунків, і саме у «Приватбанку».

Банк як кредитор за кредитним договором звернувся до господарського суду з

позовом про стягнення з позичальника та майнового поручителя солідарно суми
заборгованості за кредитним договором відповідно до положень ст. 554 ЦК України.

Чи є підстави для задоволення позову ?

Розкрийте зміст поруки та застави як видів забезпечення

Яким майном «відповідає» перед кредитором поручитель і майновий поручитель за

наданим ним забезпеченням?

Аналізуючи умову задачі можемо сказати, що відповідно до ст. 546 ЦКУ

«Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою».

Відповідно до ст. 572 ЦКУ «В силу застави кредитор (заставодержатель) має право
у разі боржником зобов' язання, забезпеченого невиконання (заставодавцем) заставою, а
також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок
заставленого майна переважно перед іншими Кредиторами цього боржника, якщо інше не
встановлено законом (право. застави)».

Відповідно до ст. 575 ЦКУ «Закладом є застава рухомого майна, що передається у

володіння заставодержателя або за його наказом-у володіння третій особі». Так як банк
уклав договір застави з ТОВ вантажного автомобіля. Предметом застави може бути будь-
яке майно (зокрема річ. цінні папери, майнові права), що може бути відчужене
заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ст. 589 ЦКУ, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого

заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває
право звернення стягнення на предмет застави».

Відновідно до ст. 590 ЦКУ, звернення стягнення на предмет застави здійснюється

за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або заковом.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу», застава зберігає силу, якщо за
однією з підстав, зазначених в законі, майно або майновi права, що складають предмет
застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у
встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої
заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із
забезпеченої заставою вимоги.
 Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про
забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим
регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання
зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно
рухомого майна.

Відповідно до ч.3, ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та

реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження
зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження,
за винятком таких випадків як: обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна
боржником без збереження обтяження; відчуження належного боржнику на праві
власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності,
предметом якої с систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження
цього виду рухомого майна.

За змістом ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та

реєстрацію обтяжень» відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в
разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на
підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за
рахунок предмета обтяження в черговості згідно із постановленим пріоритетом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та

реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов’язки правочином, на підставі якого виникло
обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання
чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження
надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не
встановлено цим законом. У разі відсутності реєстрації обтяження відносинах між
боржником і таке обтяження зберігає чиннiсть у обтяжувачем, проте воно с не чинним у
відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. а підставі
реєстрації встановлюється прiоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення
пріоритету не визначені цим законом.

Враховуючи наведене, можемо дійти висновку, що реалізація майна що є

предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігaє
чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи. отже, на неї
може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст. ст. 25. 26 Закону України «Про
забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

3. ТОВ «Олива» отримало в банку «Витязь» кредит, забезпечений гарантією

«Діамантбанку», із строком її дії по 10.11.2020р.

У гарантійному листі зазначалося, що у разі порушення Принципалом зобов’язання

перед Бенефіціаром Гарант зобов’язується сплатити Бенефіціару грошову суму в розмірі
неповернутої частини кредиту, але не більше 240 000 грн.

Відповідно до умов гарантії для одержання суми Бенефіціар повинен надати

Гаранту письмову вимогу про сплату із вказівкою на допущене Принципалом порушення і
додати наступні документи: 1) копію кредитного договору; 2)розрахунок заборгованості
за кредитним договором.

Гарантійний лист передбачав обов’язок Гаранта розглянути вимогу Бенефіціара

разом із доданими до неї документами і або оплатити її, або повідомити Бенефіціара про
відмову від задоволення його вимоги у 5-дений строк із дня одержання вимоги.

У зв’язку з неповерненням кредиту позичальником 15.09.2020 р. Гарант –

«Діамантбанк» отримав від Кредитора (Бенефіціара) – банку «Витязь» письмову вимогу
про сплату за гарантією заборгованості в розмірі 350 000 грн. До вимоги були додані:
1)копія кредитного договору; 2) розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Листом від 30.09.2020 р. Гарант відповів, що вимога Кредитора (Бенефіціара) може

бути задоволена тільки у разі надання Гаранту документального підтвердження відмови
Позичальника повернути кредит.

Кредитор (Бенефіціар) банк «Витязь» 08.11.2020р. звернувся до суду з позовом до

Гаранта «Діамантбанку» про сплату 350 000 грн за гарантією.

Рішенням Правління Національного банку України від 15.11.2020 р. «Діамантбанк»

було віднесено до категорії неплатоспроможних і введено в ньому тимчасову
адміністрацію.

Чи підлягають вимоги кредитора (бенефіціара) задоволенню?

Відповідно до ч.1, ст. 563 ЦКУ, у разі порушення боржником зобов'язання,

забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму
відповідно до умов гарантії.

Відповідно до умови задачі у гарантійному листі зазначалося, що у разі порушення

Принципалом зобов’язання перед Бенефіціаром Гарант зобов’язується сплатити
Бенефіціару грошову суму в розмірі неповернутої частини кредиту, але не більше 240 000
грн., а через неповерненням кредиту позичальником 15.09.2020 р. Гарант – «Діамантбанк»
отримав від Кредитора (Бенефіціара) – банку «Витязь» письмову вимогу про сплату за
гарантією заборгованості в розмірі 350 000 грн, хоча у гарантійному листі зазначено, що
Гарант зобов’язується сплатити Бенефіціару суму не більше 240 000 грн.

Також, відповідно до ч.2, ст. 564 ЦКУ, гарант повинен розглянути вимогу
кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі
його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї
документів умовам гарантії. Відповідно до умови задачі, 15.09.2020 р. Гарант –
«Діамантбанк» отримав від Кредитора (Бенефіціара) – банку «Витязь» письмову вимогу
про сплату за гарантією заборгованості в розмірі 350 000 грн, хоча Ллстом від 30.09.2020
р. Гарант відповів, що вимога Кредитора (Бенефіціара) може бути задоволена тільки у разі
надання Гаранту документального підтвердження відмови Позичальника повернути
кредит. Тобто гарант порушив строк передбачений гарантійним листом.

Відповідно до ч.2, ст. 566 ЦКУ, обов'язок гаранта перед кредитором обмежується
сплатою суми, на яку видано гарантію. У обов'язку його відповідальність перед
 кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у
гарантії.

Тому, можемо зробити висновок, що вимогу кредитора буде задоволено не у

повному обсязі, через порушення з боку гаранта строків передбачених гарантійним
листом та на основі ч.2, ст. 566, витребувати з гаранта суму яка є гарантією відповідно до
гарантійного листа.

Визначте учасників відносин за гарантією.

Відповідно до ч.1, ст. 560, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова
організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником
(принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення
зобов'язання боржником. В двохсторонніх відносинах, між гарантом та бенефіціаром,
гарант є боржником, а бенефіціар кредитором. В відносинах між гарантом та
принципалом, перший є кредитором, а другий боржником.

Охарактеризуйте відносини, які передують видачі гарантії як односторонньо

зобов’язуючому правочину.

Гарантія згідно із ЦКУ є одностороннім правочином, а не договором, тому що гарантійні

відносини у вигляді акцепту бенефіціара про прийняття гарантії не має правового
значення. Якщо гарант не отримав протягом строку дії гарантії відмову від бенефіціара, то
гарантія вважається прийнятою. Однак особливості правочину із видачі гарантії
необхідно, з юридичної точки зору, розглядати виходячи з розуміння не тільки фактора
волі, а й поєднання волі та волевиявлення, тому видача гарантії, зокрема у формі
"гарантійного листа", все ж таки є одностороннім правочином, що підтверджує також
аналіз норми ст. 560 ЦК України, в якій не вживається термін "договір гарантії". 

Назвіть сторони і визначте зміст договору про видачу гарантії.

Сторони договору про видачу гарантії.

1. Принципал (боржник) — будь-яка фізична або юридична особа-підписант
договору, яка звертається до третьої сторони з проханням про отримання гарантії.
2. Бенефіціар (кредитор) — другий підписант договору, будь-яка фізособа,
юридична особа або державний орган, перед яким у принципала є фінансові зобов'язання.
3. Гарант — банк, страхова, фінансова чи кредитна установа, яка гарантує
виконання принципалом взятих зобов'язань і письмово зобов'язується виплатити його борг
кредитору, якщо це буде потрібно. Гарантом може бути тільки установа, яка отримала
відповідну ліцензію від Нацкомфінпослуг.
Змістом договору про видачу гарантії є письмове зобов'язання, в якому третя
сторона погоджується погасити борг або виконати інші умови, передбачені договором між
двома підписантами.
Які обов’язки гаранта за гарантією?

Відповідно до ч.1, ст. 564 ЦКУ, після одержання вимоги кредитора гарант повинен
негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до
неї документами.
Відповідно до ч.2, ст. 564 ЦКУ, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з
доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в
розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам
гарантії.
За що гарант несе відповідальність і в якому обсязі?

Відповідно до ч.2, ст. 566 ЦКУ, обов'язок гаранта перед кредитором обмежується
сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його
відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо
інше не встановлено у гарантії.

Відповідальність гаранта настає в межах гарантійної суми, а не в повному обсязі,

як за порукою. При чому в умовах гарантії може бути передбачено, що в разі, якщо сума
боргу принципала є меншою від гарантійної суми, відповідальність настає лише в межах
гарантійної суми.

Оскільки гарант завжди є фінансово-кредитною установою, уявляється надзвичайно

малоймовірною можливість сформулювати відповідальність гаранта як здійснення певних
дій, інших, ніж сплата гарантійної суми (тобто, грошове зобов’язання).

Строк дії гарантії. Наслідки його закінчення.

Згідно із ЦКУ гарантія є строковим зобов'язанням. Законодавець не передбачає

можливості видачі безстрокової гарантії. Строк дії гарантії повинен бути вказаний в
гарантії і є її істотною умовою. За відсутності умови про строк гарантійне зобов'язання
вважається таким, що не виникло.

Вказаний строк є преклюзивним (припиняючим). З його припиненням

припиняється обов'язок гаранта виплатити визначену в гарантії суму і, відповідно,
кореспондуюче йому право бенефіціара заявляти грошову вимогу гаранту. Незалежно від
причин пропуску строку він не може бути зупинений, не може перериватися чи бути
поновлений судом.

В межах вказаного строку бенефіціар повинен звернутися до гаранта з простою

письмовою вимогою, яка повинна бути оформлена у відповідності до ч. 2 ст. 563 ЦКУ.
Крім того, до закінчення строку дії гарантії гаранту повинні бути надані також всі
документи, вказані в гарантійному листі і необхідні для пред'явлення платіжної вимоги.

Чи матиме право гарант на зворотну вимогу(регрес) до боржника в разі задоволення

позову кредитора (бенефіціара)?

Відповідно до ст. 569 ЦКУ, право гаранта на зворотну вимогу до боржника тоді,
коли гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої
ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і
боржником. А також гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі,
якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не
встановлено договором між гарантом і боржником.
Цивільним кодексом України не передбачено зворотної вимогу (регресу) до
боржника в разі задоволення позову кредитора (бенефіціара), тому можемо зробити
висновок, що гарант не буде мати права на зворотню вимогу.