КПП СК весь

1. Дайте визначення поняття «кримінальне процесуальне право».
Кримінальне процесуальне право - це галузь права, яка являє собою сукупність

закріплених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість
яких надана ВР України, КПК та іншими законами України правових норм, що регулюють
порядок діяльності оперативних підрозділів, органів досудового розслідування,
прокуратури та суду у кримінальному провадженні, завданням якого є (згідно ст 2 КПК) :
 захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень,

 охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального
провадження,
 а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і
судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне
правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден
невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була
піддана необґрунтованому процесуальному примусу
 і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована
належна правова процедура.
СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
Стадії кримінального провадження - це відносно самостійні етапи кримінальної

процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями,
специфічним колом суб'єктів процесуальної діяльності, властивою їм кримінальною
процесуальною формою та підсумковими рішеннями.
Виділення певних частин кримінального провадження в стадії та відокремлення їх одна

від одної ґрунтується на таких характерних ознаках:
1. Наявність завдань, властивих певній частині процесу.
2. Визначене коло суб'єктів, які здійснюють на певному етапі процесуальну діяльність.
3. Своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність.
4. Наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід

кримінального провадження в наступну стадію або про завершення провадження
загалом.
Сукупність яких утворює систему стадій кримінального провадження, а саме:
1) досудове розслідування;
2) підготовче провадження;
3) судовий розгляд;
4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);
5) виконання судових рішень;
6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження);
7) провадження у Верховному Суді України;

8) провадження за нововиявленими обставинами.
Досудове розслідування - це початкова стадія кримінального провадження, що

починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до
Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального
провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про
застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про
звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ст. З КПК України).
У цій стадії компетентні державні органи (слідчий, прокурор, інша уповноважена

службова особа) здійснюють:
- процесуальну діяльність з прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні

правопорушення, приймають рішення про початок досудового розслідування;
- досудове розслідування злочинів у формі досудового слідства, а кримінальних

проступків - у формі дізнання.
У цій стадії кримінального процесу провадиться комплекс процесуальних дій,

спрямованих на швидке, повне, неупереджене встановлення обставин вчиненого
кримінального провадження, осіб, які його вчинили, тощо. Водночас досудове
розслідування має своїм завданням охорону прав, свобод і законних інтересів учасників
провадження, захист особи від незаконного та необґрунтованого обвинувачення та
обмеження її прав і свобод.
Розслідування називають досудовим, оскільки його проведення передує судовому

провадженню, зокрема судовому розгляду. Зроблені за результатами досудового
розслідування слідчим, прокурором висновки щодо наявності події кримінального
правопорушення, винуватості особи у його вчиненні, виступають для суду версією
обвинувачення, що підлягає безпосередній, всебічній перевірці в суді в умовах рівності
сторін та змагальності.
З метою охорони конституційних прав і свобод людини під час досудового розслідування
широко здійснюється судовий контроль у формі дачі судових дозволів на застосування
переважної більшості заходів забезпечення кримінального провадження, проведення
частини слідчих (розшукових) дій, а також розгляду та вирішення скарг на рішення, дії
чи бездіяльність слідчого, прокурора.
Основними суб'єктами цієї стадії є оперативні підрозділи, слідчий, прокурор, керівник

органу досудового розслідування, слідчий суддя, потерпілий, цивільний позивач,
підозрюваний, цивільний відповідач, захисник, представник, заявник, свідок, експерт та
ін.
Формами закінчення досудового розслідування є:
1) закриття кримінального провадження;
2) звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної

відповідальності;
3) звернення до суду з обвинувальним актом;

4) звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного
характеру;
5) звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного

характеру.
Підготовче провадження - це стадія кримінального провадження, в якій суд за участю

прокурора та інших учасників кримінального провадження (обвинуваченого, захисника,
потерпшого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його
представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника)
здійснює процесуальну діяльність, спрямовану на вирішення питання про можливість
розгляду матеріалів кримінального провадження по суті у судовому засіданні.
Підготовче провадження відбувається не пізніше п'яти днів з дня надходження до суду

обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або
виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.
Змістом підготовчого провадження є перевірка наявності підстав для призначення

судового розгляду, а за наявності певних підстав -прийняття остаточного рішення
(зокрема, про закриття кримінального провадження).
Під час підготовчого судового засідання також можуть розглядатись скарги на рішення,
дії чи бездіяльність слідчого або прокурора.
За результатами підготовчого судового засідання суддя приймає одне з таких рішень:
1) затверджує угоду або відмовляє в затвердженні угоди та повертає кримінальне

провадження прокурору для продовження досудового розслідування;
2) закриває провадження у випадку встановлення підстав, передбачених законом;
3) повертає обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів

виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного
характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України;
4) направляє обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів

виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного
характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення
непідсудності кримінального провадження;
5) призначає судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про

застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування
примусових заходів медичного характеру (ч. 3 ст. 314 КПК України).
Судовий розгляд - центральна стадія кримінального провадження, в якій суд колегіально

або суддя одноособово за участю сторін з дотриманням усіх засад кримінального
провадження розглядає кримінальне провадження по суті, тобто вирішує питання про
наявність чи відсутність діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, про наявність
складу кримінального правопорушення у цьому діянні, про наявність чи відсутність вини
обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення, про необхідність
призначення обвинуваченому покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення та
інші питання, передбачені законом.
Вирішуючи ці питання, суддя (суд) здійснює правосуддя. Отже, судовий розгляд є
специфічною процесуальною формою здійснення правосуддя. Тільки в результаті
судового розгляду обвинувачений може бути визнаний винним у вчиненні кримінального
правопорушення та підданий кримінальному покаранню або визнаний невинуватим та
виправданий.
Судовий розгляд складається з таких етапів:
- підготовча частина;
- власне судовий розгляд (з'ясування обставин та перевірка їх доказами);
- судові дебати;
- останнє слово обвинуваченого;
- ухвалення та проголошення судового рішення.
Судовий розгляд здійснюється відповідно до загальних положень - закріплених законом

правил, що відображають характерні риси судового розгляду та забезпечують реалізацію
на цьому етапі усіх засад кримінального провадження.
Судовий розгляд, що здійснюється у відкритому судовому засіданні за участі усіх

зацікавлених осіб, а також у присутності публіки, сприяє формуванню правосвідомості
громадян і профілактиці кримінальних правопорушень.
За результатами судового розгляду може бути прийняте одне з таких рішень:
1) вирок (обвинувальний або виправдувальний);
2) ухвала про закриття кримінального провадження;
3) ухвала про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру;
4) ухвала про застосування чи незастосування примусових заходів виховного характеру.
Провадження за нововиявленими обставинами - це стадія кримінального провадження, в

якій судове рішення, що набрало законної сили, переглядається у зв'язку з
нововиявленими обставинами, тобто такими обставинами, що не були відомі суду на час
судового розгляду при винесенні судового рішення і самі по собі або разом із раніше
виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, які належить
переглянути.
Такими обставинами, зокрема, визнаються штучне створення або підроблення доказів,

неправильність перекладу, висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання
свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок;
зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального
провадження тощо.
Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами здійснюється судом, який

ухвалив рішення, що переглядається.
За наслідками такого провадження суд має право скасувати вирок чи ухвалу і прийняти
новий вирок чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за
нововиявленими обставинами без задоволення.
2. Що таке «джерела кримінального процесуального права»?
Під джерелами кримінального процесуального права України розуміють форми

закріплення кримінальних процесуальних норм, що регулюють кримінальні процесуальні
відносини та встановлені органами державної влади під час реалізації ними функцій у
законодавчій, виконавчій і судовій сфері, а також містяться в чинних міжнародних
договорах, згода на обов’язковість яких надана ВР України, та практиці ЄСПЛ.
3. Які особливості джерел кримінального процесуального права України?
- Є єдиною, цілісною, доцільно та ієрархічно організованою, структурно

упорядкованою і цілеспрямованою, органічно відмежованою сукупністю чинних НПА.
- Видані державною владою або є міжнар договорами
- Публічний+імператив х-тер +диспозитив
4. Назвіть джерела кримінального процесуального права України.
Отже, джерелами кримінального права мають визнаватись ():
1. Конституція України, норми якої теоретично можуть застосовуватись як норми

(закони) прямої дії і окремі з яких застосовувались в такій якості в період дії КК України
1960 р.;
2. правові позиції КСУ, викладені у прийнятих ним рішеннях
3. міжнародно-правові договори (норми цих договорів), згода на обов’язковість яких

надана ВРУ і які стали частиною національного законодавства України ТА практика
ЄСПЛ на підставі ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини);
4. Закони, а саме:
A. Кримінальний закон: а) КК України 2001 р. та КК України 1960 р.; б) Закон «Про

застосування амністії в Україні» в) закони «Про амністію»,
B. НПА, які регулюють статус органів досудового розслідування (Про НП, Про ДБР, Про
СБУ і тд) та судів (ЗУ Про судоустрій і статус суддів).
C. НПА регулятивного законодавства, зокрема при застосуванні кримінально-правових

норм з бланкетними диспозиціями, за допомогою яких визначається (конкретизується)
зміст окремих ознак складу злочину, вчинення якого інкримінується особі (ознаки
діяння, предмета, знарядь вчинення злочину, ознаки суб’єкта);
D. Інше (ЗУ Про оперативну-розшукову діяльність, Про судову експертизу і тд)
5. правові позиції ВСУ/ВС (ст. 13 ЗУ про судоустрій та вказівки КПК).
5. Яка роль Конституції України як джерела кримінального процесуального

права?
В ст. 1 КПК України зазначається, що кримінальне процесуальне законодавство
України складається з відповідних положень Конституції України
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя,
прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи
органів державної влади зобовʼязані неухильно додержуватися вимог Конституції
Ст. 129 КУ встановлює засади судочинства які часто перегукуються з засадами КПК
(ст. 7 КПК). КУ закріплює положення про особисту свободу та недоторканність людини
(що веде за собою обмеження на затримання\арешт без рішення суду крім визначених
випадків), положення про недоторканність житла (щодо обшуку), про таємницю
спілкування, про втручання в приватне життя, про презумпцію невинуватості, право не
свідчити проти себе\близьких, вимоги виключного законного (не підзаконного
регулювання) судочинства, про порядок процесу над президентом, основи про
прокуратуру\адвокатуру.
Таким чином, роль КУ ще полягає в тому, що парламент не може внести в простий

закон зміни щодо вказаних аспектів без процедури внесення змін в конституцію, а
відповідно – без втручання КСУ, що захищає вищезгадані аспекти від необдуманих
втручань.
6. В яких випадках суди повинні безпосередньо застосовувати норми

Конституції України під час судового провадження?
Суд безпосередньо застосовує Конституцію у таких випадках:
- коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової

регламентації її положень законом;
- коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після
цього, суперечить їй;
- коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не

врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий ВР України або Радою міністрів
Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;
- коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового

характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ,
суперечать Конституції України
ПВСУ у своїй Постанові від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України

при здійсненні правосуддя» вказав, що суди при розгляді конкретних справ мають
оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого НПА з точки зору його відповідності
Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному
законодавстві, яке не суперечить їй.
7. Назвіть міжнародні багатосторонні договори (міжнародно-правові акти:

декларації, пакти, конвенції), що регулюють кримінальні процесуальні
відносини і згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Конвенція про захист прав та основних свобод людини; Європейська конвенція про
видачу правопорушників; Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних
справах; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах;
Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним
шляхом; Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і
кримінальних справах (Мінська конвенція);
+ Договір між Укр і Республіка Польща про правову допомогу та правові відносини
+ Договір між Укр і Литовською республікою про правову допомогу та правові

відносини
+ ТАКЕ Ж З РЕСПУБЛІКОЮ МОЛДОВА і інші подібні численні договори
8. Коли був прийнятий Кримінальний процесуальний кодекс України та яка

його структура?
КПК— кодифікований закон, що визначає порядок кримінального провадження на

території України, ухвалений ВР України 13 квітня 2012 року, набрав чинності 20
листопада 2012 року.
Первинна редакція Кодексу складалася з 615 статей, двох прикінцевих і 26

перехідних положень, об'єднаних у 46 глав і 12 розділів. В процесі подальших змін
тексту КПК кількість його норм збільшувалася.
- Загальна частина: Розділ І «Загальні положення» і Розділ ІІ «Заходи забезпечення

кримінального провадження» (з 1 по 18 глави)
*Ці глави містять правила, що мають значення для суду, сторін та інших учасників
кримінального провадження у всіх видах проваджень, стадіях та особливих порядках
кримінального провадження. Тому вони систематизовані в Загальній частині КПК.
- Особлива частина: всі інші розділи (від ІІІ до XI)
*Всі вони присвячені нормативній регламентації різних видів проваджень (наприклад,

судове провадження у суді першої інстанції), стадій кримінального провадження
(зокрема, досудового розслідування) та особливих порядків провадження в суді першої
інстанції (спрощене провадження щодо кримінальних проступків та провадження в суді
присяжних) і особливих порядків кримінального провадження, а також врегулюванню
міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.
– кожна зі статей має свою назву, що полегшує вивчення КПК і користування

його нормами.
– більшість статей складається з декількох частин, які виділяються абзацами або

пунктами, мають цифрове або літерне позначення.
Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ II ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Розділ III ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
Розділ IV СУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ
Розділ V СУДОВЕ ПРОВАДЖЕННЯ З ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Розділ VI ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Розділ VII ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНИХ МАТЕРІАЛІВ КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОВАДЖЕННЯ
Розділ VIII ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Розділ IX МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОВАДЖЕННЯ
Розділ IX- ОСОБЛИВИЙ РЕЖИМ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В УМОВАХ
1 ВОЄННОГО, НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ АБО У РАЙОНІ ПРОВЕДЕННЯ
АТО ЧИ ЗАХОДІВ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І
ОБОРОНИ, ВІДСІЧІ І СТРИМУВАННЯ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ У
ДОНЕЦЬКІЙ ТА ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ
Розділ X ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ XI ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
9. Коли і в якому порядку був введений в дію чинний Кримінальний

процесуальний кодекс України?
Набрав чинності 20.11.2012р.
a. Порядок введення в дію:
1. Розділ Х «Прикінцеві положення» зазначає:
1. Цей Кодекс набирає чинності через 6 місяців з дня його опублікування, крім:
b. частини 4 статті 216 цього Кодексу, які вводяться в дію з дня початку

діяльності ДБР України, але не пізніше 5 років з дня набрання чинності цим Кодексом;
c. частини 5 статті 216 цього Кодексу, яка вводиться в дію з дня початку
діяльності НАБУ, але не пізніше 3 років з дня набрання чинності цим Кодексом;
d. пунктів 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26 розділу XІ "Перехідні положення",
які вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування цього Кодексу.
2. З дня набрання чинності цим Кодексом втрачають чинність:
1) Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 із наступними змінами;
2) Закон Української РСР "Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу

Української РСР" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2, ст. 15).
10. Які є основні закони, що регламентують кримінальне провадження в

Україні?
До таких інших законів належать ті з тих, що містять норми, які стосуються порядку
кримінального провадження. На сьогодні з відповідними змінами і доповненнями діють
такі закони: «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про Службу безпеки
України», «Про Національну поліцію», «Про Державну прикордонну службу України»,
«Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»,
«Про державну таємницю», «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»
«Про судову експертизу». «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові
незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» тощо.
Норми цих та інших Законів України, що стосуються кримінального провадження, не
повинні суперечити нормам КПК. У випадку виникнення колізії між ними пріоритет норм
КПК стосовно регулювання кримінальних процесуальних відносин є безумовним.
11. Яке значення інших законів України у механізмі кримінального

процесуального регулювання?
Норми цих та інших Законів України, що стосуються кримінального провадження, не

повинні суперечити нормам КПК. У випадку виникнення колізії між ними пріоритет норм
КПК стосовно регулювання кримінальних процесуальних відносин є безумовним.
Наведені Закони конкретизують норми КПК. Наприклад, без ЗУ «Про судову

експертизу» практично неможливо застосувати норми КПК щодо експертизи.
12. Яка роль підзаконних нормативно-правових актів у регламентації

кримінальних процесуальних правовідносин?
Певну роль у формуванні кримінального процесуального законодавства відіграють і

відомчі нормативні акти Генерального прокурора України, СБУ, МВС, Мін’юсту,
Міноборони, МОЗ (щодо експертиз наприклад) які містять організаційно-процесуальні
норми. Також акти Президента та КМУ.
13. Назвіть постанови Кабінету Міністрів України у сфері кримінального

провадження.
від 19 вересня 2012 р. N 868 Про внесення змін та визнання такими, що втратили
чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України у зв'язку з прийняттям
Кримінального процесуального кодексу України
Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України
Про внесення змін до Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення,

їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх
зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час
кримінального провадження
Про затвердження Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування)

витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового
розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають
справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим
установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і
спеціалістів. Кабінет Міністрів України; Постанова, Інструкція від 01.07.1996 № 710
14. Які підзаконні нормативно-правові акти міністерств та інших державних

органів, що стосуються кримінального провадження, Вам відомі?
- Про затвердження Інструкції про порядок здійснення міжнародного співробітництва

з питань взаємної правової допомоги, видачі правопорушників (екстрадиції), передачі
(прийняття) засуджених осіб, виконання вироків та інших питань міжнародного судового
співробітництва у кримінальному провадженні під час судового провадження
- Інструкція з організації діяльності органів досудового розслідування Міністерства
внутрішніх справ України, затв. наказом МВС від 9 серпня 2012 року № 686, Інструкція з
організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами
внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних
правопорушень, затв. наказом МВС від 14 серпня 2012 року № 700,
- Положення про порядок застосування електронних засобів контролю, затв.
наказом МВС від 9 серпня 2012 року № 696, та інші НПА МВС суттєво розвивають
положення КПК щодо процесуальної діяльності слідчих
15. Наведіть накази Генеральної прокуратури України та Офісу Генерального

прокурора з питань кримінального провадження.
- Наказ Генеральної прокуратури України від 28.03.2019 № 51 «Про затвердження

Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному
провадженні»
- Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури

України заяв, повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, затв. наказом
Генерального прокурора України від 3 грудня 2012 року № 125, конкретизує положення
КПК в частині регламентації початку досудового провадження (ст. 214). органів
внутрішніх справ.
- Наказ ГПУ 223 від 2015 року «Про організацію діяльності органів прокуратури з
питань ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань»
16. Назвіть спільні міжвідомчі акти з питань кримінального провадження.
- Угода про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою

України і Прокуратурою Республіки Грузія від 1994
- Угода про співробітництво між Генеральною прокуратурою України та

Генеральною прокуратурою Російської Федерації (набрала чинності 15.09.2010, і так, досі
чинна)
- МВС+МЮ наказ 22 жовтня 2018 р.

за № 1190/32642 Про затвердження Інструкції про заходи щодо дотримання
вимог законодавства при затриманні без ухвали слідчого судді, суду осіб,
підозрюваних у вчиненні злочину, та обранні стосовно підозрюваних
запобіжного заходу - тримання під вартою під час досудового розслідування
17. Що таке правові позиції Конституційного Суду України?
правові позиції КСУ – це обов'язкові для всіх суб'єктів права положення його актів
(мотивувальної і резолютивної частин), що базуються на інтерпретації приписів
Конституції і законів України та застосуванні норм і принципів Основного Закону
держави до оспорюваних актів і положень
18. Яке значення мають правові позиції Конституційного Суду України для
регулювання кримінальних процесуальних відносин?
 Згідно зі ст. 152 Конституції України до джерел кримінального процесуального

права слід віднести і рішення КСУ
1. якими визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині закони та

інші правові акти на підставі яких або у встановленому кримінальному
процесуальному порядку органи досудового розслідування, прокурор або суд повинні
розслідувати та вирішити дану кримінальну справу.
 Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними,

втрачають чинність з дня прийняття КСУ рішення про їх неконституційність.
 У рішеннях КСУ містяться також правові позиції, в яких тлумачаться окремі

норми, що регулюють кримінальну процесуальну діяльність та в подальшому
використовуються у правозастосовній діяльності.
 Його рішення сприяють конституалізації положень КПК України, а

формулювання правових позицій з питань кримінально-процесуального права не тільки
виявляє конституційно-правовий зміст положень кримінально-процесуального закону, а
й забезпечує однакове, єдине тлумачення відповідних кримінально-
процесуальних норм суб’єктами правозастосування.
19. Назвіть деякі рішення Конституційного Суду України у сфері

кримінального провадження.
Наприклад, у своєму Рішенні від 12.04.2012 у справі про рівність сторін

судового процесу КСУ висловив таку правову позицію:
положення ст. 24 Конституції стосовно рівності громадян у конституційних правах,

свободах та перед законом у взаємозв’язку з положеннями ч. 1 ст. 55, п. 2 ч. З ст.
129 Основного Закону щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та
рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом ТРЕБА РОЗУМІТИ ТАК,
що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має
гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на
участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах
усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, у тому числі й особа, яка засуджена і
відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань (п. 1 резолютивної
частини).
Актуальним для кримінального провадження є Рішення КСУ від 20.10.2011 у

справі за конституційним поданням СБУ щодо офіційного тлумачення
положення ч. З ст. 62 Конституції України.
В ньому зазначається, що в аспекті конституційного подання щодо суб’єктів

одержання доказів у кримінальній справі в результаті здійснення оперативно-розшукової
діяльності положення першого речення ч. З ст. 62 Конституції України, відповідно до
якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним
шляхом, СЛІД РОЗУМІТИ ТАК, що обвинувачення у вчиненні злочину не може
ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті оперативно-розшукової
діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з
порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення
цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених
Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на
здійснення такої діяльності (п. 1 резолютивної частини).
У справі за конституційним зверненням громадянина І. В. Голованя щодо офіційного
тлумачення положень ст. 59 Конституції України КСУ Рішенням від 30.09.2009
Суд встановив, що положення ч. 2 ст. 59 Конституції України «для ... надання

правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє
адвокатура» в аспекті конституційного звернення ТРЕБА РОЗУМІТИ ТАК, що особа під
час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у
правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову
(юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не
виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України
щодо цього не встановлено обмежень.
20. Що таке правові позиції Європейського суду з прав людини?
21. Яке значення для кримінального провадження мають рішення

Європейського суду з прав людини?
– У ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23

лютого 2006 р. вказано:
1. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело

права.
– у ч. 5 ст. 9 КПК: «кримінальне процесуальне законодавство України

застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ»
– Рішення ЄСПЛ впливають у двох аспектах:
А) при розгляді конкретної справи за скаргами про порушення прав і свобод

Конвенції:
● «Гриненко проти України» – доказ, одержаний у результаті катування – це

недопустимий доказ.
Б) Шляхом створення моделі для захисту таких прав і свобод:
● «Фатулаєва проти Азербайджану» – презумпція невинуватості є одним із

елементів справедливого кримінального судочинства, яке забороняє передчасне
висловлювання як самим судом , так і представниками інших органів державної влади
думки, що особа, яка обвинувачується є винуватою до того, як це доведено.
 Поряд із загальними функціями джерела кримінального процесуального права
рішення ЄСПЛ виконують ряд своїх специфічних функцій:
1. Тлумачну
2. формування досвіду застосування Конвенції та Протоколів до неї щодо захисту

прав і свобод людини у сфері кримінального судочинства
3. удосконалення кримінального процесуального законодавства та правозастосовної

практики
4. удосконалення правосуддя у кримінальних справах
5. інформаційну
6. взаємодії з наукою кримінального процесу та розвитку правової доктрини.
22. Вкажіть, практика Європейського суду з прав людини щодо яких статей
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазвичай,
стосується сфери кримінального провадження.
Ст. 5 : Право на свободу та особисту недоторканість
Ст. 6: Право на справедливий суд
a. Відповідно до ч. 3. ст. 6 Конвенції «Кожний обвинувачений у вчиненні

кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
i. бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою

про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
ii. мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
iii. захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу

захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати
юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього
вимагають інтереси правосуддя;
iv. допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а

також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків
обвинувачення;
v. якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не

розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача»
Ст. 13: Право на ефективний засіб юридичного захисту
23. Назвіть основні способи використання практики Європейського суду з

прав людини у правозастосуванні.
ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»
Стаття 17. Застосування судами Конвенції та практики Суду
1. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело

права.
Стаття 19. Застосування у сфері законодавства та в адміністративній практиці

1. Орган представництва здійснює юридичну експертизу всіх законопроектів, а
також підзаконних нормативних актів, на які поширюється вимога державної
реєстрації, на відповідність Конвенції ( 995_004 ), за результатами чого готує
спеціальний висновок.
2. Нездійснення передбаченої частиною першою цієї статті перевірки або

наявність висновку про невідповідність підзаконного акта вимогам Конвенції ( 995_004 )
є підставою для відмови в державній реєстрації відповідного підзаконного акта.
3. Орган представництва забезпечує постійну та з розумною періодичністю

перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції ( 995_004 ) та
практиці Суду, передовсім у сферах, що стосуються діяльності правоохоронних
органів, кримінального провадження, позбавлення свободи.
4. За результатами передбаченої у частині третій цієї статті перевірки Орган

представництва подає до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до
чинних законів та підзаконних актів з метою приведення їх у відповідність з вимогами
Конвенції ( 995_004 ) та відповідною практикою Суду.
5. Міністерства, інші ЦОВВ забезпечують систематичний контроль за

додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що
відповідає Конвенції ( 995_004 ) та практиці Суду.
24. Що таке правові позиції Верховного Суду?
25. Яка правова природа і значення правових позицій Верховного Суду,

викладених у його постановах?
– Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує

сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені
процесуальним законом.( ст. 36 ЗУ « Про судоустрій і статус суддів»)
– Ч.6 ст.368 КПК Обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну
відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує
висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах
Верховного Суду. . Мають велике значення для правильного з’ясування
нормативного змісту кримінальних процесуальних норм.
26. Як класифікують правові позиції Верховного Суду у сфері кримінального

провадження?
СТАТТЯ БОБЕЧКО
1) За галузевою приналежністю
- Правові позиції з питань кримінального права
- З питань крим-процес права
2) За затребуваністю
- Усталені
- Рідко вживані
3) За юридичним значенням
- чинні
- такі що втратили свою чинність
4) За субєктами їх формування:
- Позиції колегій судових палат ККС
- Позиції обєднаної палати ККС
- Позиції ВП ВС
інтерпретації законодавчих актів у трьох основних формах:
infra legem – істотно нове роз’яснення змісту норми без змін у тексті нормативно-
правового акта;
praeter legem – конструювання об’єктивно нових норм права для заповнення прогалин
у чинному законодавстві;
contra legem – створення судами та арбітражами нових норм замість тих, зловживання
якими набуло масового та систематичного характеру;
27. В чому полягає суть і значення для кримінального провадження

роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, Пленуму Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що
містяться у його постановах?
ППВСУ спрямовані на забезпечення однакової судової практики в

кримінальному провадженні і правильного застосування кримінального
процесуального законодавства і пріоритетної реалізації в судовому
правозастосуванні засад кримінального провадження.
– Вони є актами судового тлумачення законів стосовно судової практики і в

цьому зв’язку мають важливе значення для правильного розуміння суб’єктами
кримінальної процесуальної діяльності сутності нормативних положень, які містяться в
законі як для підвищення ефективності діяльності органів досудового розслідування,
прокуратури і суду, так і для здійснення ефективного досудового розслідування і
правильного вирішення кримінальних справ.
– Роль зазначених постанов полягає:
1. у з’ясуванні і подоланні прогалин у регулюванні кримінальних процесуальних

відносин,
2. усуненні неясностей та суперечностей кримінальних процесуальних норм та їх
приписів,
3. конкретизації оціночних понять,
4. вдосконаленні вимог кримінального процесуального закону, що фактично

приводить до встановлення та зміни норм кримінального процесуального права,
5. з’ясування доцільності кримінальних процесуальних норм, встановлення типології

процесуальних ситуацій.
28. Дайте визначення поняття «норми кримінального процесуального

права».
Закріплені державою та формально-визначені в законі загальнообов’язкові правила

поведінки суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності, виконання яких
забезпечується державною владою, являють собою норми кримінального процесуального
права
29. Які є види кримінальних процесуальних норм?
А)охоронні
Б)регулятивні.
Охоронні норми регламентують кримінальну процесуальну відповідальність. До

регулятивних кримінальних процесуальних норм слід віднести норми, які
безпосередньо регулюють кримінальні процесуальні відносини шляхом надання
учасникам процесу прав та покладення на них обов’язків. Більшість регулятивних
кримінальних процесуальних норм за характером сформульованих у них правил
належить до числа зобов’язуючих, імперативних. Але кримінальне процесуальне
законодавство містить чимало норм, що надають учасникам судочинства права,
використання яких залежить від їх бажання.
1) зобов’язуючі норми встановлюють обов’язки особи вчинити певні дії.

Наприклад, слідчий, коли наявні достатні докази для підозри особи у вчиненні
кримінального правопорушення, зобов’язаний повідомити особі про підозру (ст. 276
КПК).
2) забороняючі норми встановлюють обов’язки особи утриматися від певних дій.

Так, забороняється примушувати особу давати пояснення, показання, які можуть стати
підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її
сім’ї кримінального правопорушення (ст. 18 КПК)
3) уповноважуючі норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним змістом,

тобто права на вчинення уповноваженим тих чи інших активних дій. Зокрема, захисник
має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що
проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого (ч. 5 ст. 46 КПК)
Норми, які на відміну від регулятивних та охоронних мають додатковий характер,

називаються спеціалізованими. Такі норми не є самостійною нормативною основою для
виникнення кримінальних процесуальних відносин. До таких норм слід віднести
дефінітивні, декларативні, колізійні. Наприклад, дефінітивним и є норми, які
роз’яснюють значення термінів «суд першої інстанції» (п. 22 ст. З КПК), «докази» (ч. 1 ст.
84 КПК); декларативна - «завданням кримінального провадження є захист особи,
суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та
законних інтересів учасників кримінального провадження» (ст. 2 КПК); колізійна -
«спори про підсудність між судами не допускаються; суд, якому направлено кримінальне
провадження з іншого суду, розпочинає судове провадження зі стадії підготовчого
судового засідання незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини,
передбачені ч. 1 ст. 34 КПК» (ст. 34 КПК).
30. Яке співвідношення кримінально-процесуальної норми і статті

кримінально-процесуального закону?
Якщо просто - Стаття кр.пр закону містить кримінально-процесуальну норму
Загалом стаття НПА виступає зовнішньою формою норми права як цілісного,

логічно завершеного державно-владного веління, проте її не можна ототожнювати з
нормою.
Розбіжності, які існують у питанні співвідношенні норми права і статті нормативно-

правового акта можуть виникати залежно від обсягу нормативного припису,
викладеного в статті нормативного акта(зміст ширший/вужчий за форму) і залежно
від способу викладення в статті нормативного акта структурних частин норми
права (пряма, бланкетна і відсильна)
31. Яка структура кримінальної процесуальної норми?
Гіпотеза правової норми вказує на те, коли і при яких умовах (обставинах) необхідно
керуватися даною правовою нормою (визначає умову при наявності якої дана норма
повинна застосовуватись).
Диспозиція визначає, хто є учасником конкретних відносин, які регулюються даною

правовою нормою, і яка поведінка передбачається або дозволяється даною правовою
нормою (містить сам припис правило поведінки).
Санкція вказує на те, які негативні наслідки тягне за собою невиконання передумов

(умов) даної правової норми (передбачає несприятливі для суб’єкта наслідки, які
наступають при невиконанні норм).
32. Які види гіпотези кримінальної процесуальної норми Вам відомі?

33. Чи містять кримінальні процесуальні норми санкції? Якщо так, то наведіть
приклад правової норми.
Приклад: Ст180.п5. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на

нього накладається грошове стягнення в розмірі:
1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого

передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або
інше, більш м’яке покарання, - від двох до п’яти розмірів прожиткового мінімуму для
працездатних осіб;
За порушення приписів, які містяться в імперативних і заборонювальних нормах, до

учасників кримінального провадження можуть бути застосовані санкції: процесуальні,
дисциплінарні, адміністративні або кримінальні правові.
Містять. санкція - наслідки невиконання цього правила.
-відсилочна
-бланкетна
Санкції поділяють на :
 Процесуальні( правовідновлюючі- обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну

громадянинові
незаконними діями органів слідства, прокуратури і суду; штрафні; недійсності)
 Дисциплінарні( для службових осіб- догана прокурору)
 Адміністративні( ст.185-3 КУпАП; ст. 67 КПК України: за злісне ухилення від

явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність за ч.1
ст. 185-3 або ст. 185-4 Кодексу України про адміністративніправопорушення
 Кримінально-правові( ст.385 в КК ОЧ) (завідомо незаконні затримання, привід,

арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК); притягнення завідомо невинного до
кримінальної відповідальності (ст. 372 КК); примушування давати показання (ст. 373
КК); порушення права на захист (ст. 374 КК) та інші злочини проти правосуддя).
34. Назвіть види кримінальних процесуальних санкцій.
Визначена санкція вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника.
Відносно визначена санкціявказує на кілька можливих засобів впливу на

правопорушника, а доцільність застосування конкретного за- собу визначається,
ґрунтуючись на особливостях конкретних обставин.
35. Дайте визначення поняття «аналогія у кримінальному провадженні».
Аналогія – це спосіб дозволу конкретного випадку, не передбаченого кримінально-

процесуальним законодавством, але що знаходиться у сфері правового регулювання, на
підставі статей, регулюючих схожі кримінально-процесуальні відносини.
36. Що є підставою для застосування аналогії у кримінальному провадженні?
У випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання

кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального
провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
37. Назвіть умови допустимості застосування аналогії у кримінальному

провадженні.
- Дехто з вчених вважає єдиним з критеріїв – наявність прогалини, тобто

кримінально-процесуальних відносин, які не передбачені кримінально-процесуальним
законодавством.
- Вчений Вовк І. у праці «Кримінально-процесуальна аналогія та ніші правові

категорії» наводить такі умови допустимості застосування аналогії у
кримінальному судочинстві:
1) передбачений кримінально-процесуальним законом випадок повинен бути

однорідним з тим, до якого закон застосовується за аналогією. Тобто ситуація, яка
вирішується за допомогою аналогії, має характеризуватись однаковими або схожими
рисами, ознаками з тією, яка врегульована законом;
2) застосування аналогії повинно відбуватись у суворій відповідності до

завдань, які стоять перед кримінальним судочинством (ст. 2 КПК України). При
цьому обов’язково повинні додержуватись як ті завдання, що характерні для всіх стадій
кримінального процесу, так і для кожної з них зокрема;
3) дотримання принципів кримінального провадження, бо тільки належне

дотримання принципів кримінального судочинства може забезпечити виконання його
завдань. Порушення цієї умови може стати підставою для скасування судового рішення.
4) застосування кримінально-процесуального закону за аналогією в жодному випадку

не повинно обмежувати процесуальних прав учасників процесу чи покладати на
них не передбачені законом обов’язки;
5) використовуючи аналогію, органи дізнання та досудового слідства, прокурор і суд,

дотримуючись порядку провадження у кримінальній справі, не повинні вчиняти
процесуальні дії, не передбачені нормами кримінально-процесуального права.
Необхідність дотримання такої умови випливає з наступного.
Б) аналогія застосовується лише в рамках кримінального процесуального

права, за винятком передбачених заборон
В) вихід за межі процесу не допускається. Також аналогія не застосовується, коли:
1. Закон формулює положення, що є винятком із загального правила
2. Суперечить юридичним і моральним вимогам і обмежує інтереси осіб, суспільства,

держави
38. Що таке «кримінальний процесуальний закон»?
Стаття 1. Кримінальне процесуальне законодавство України

1. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише
кримінальним процесуальним законодавством України.
2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних
положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
3. Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися
виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до законодавства про
кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні
правопорушення.
39. На якій території діє кримінальний процесуальний закон України?
1) суходіл у межах державних кордонів, у тому числі острови у відкритому морі, що

належать Україні (наприклад, острів Зміїний у Чорному морі);
2) внутрішні води (морські води, води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів,
береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в
місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина
кожного з них не перевищує 24 морських миль (одна морська миля - 1853 метри); води
заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні; обмежена
лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких
належать Україні);
3) надра, як частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном

водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння
(ст. 1 Кодексу України про надра);
4) повітряний простір, як частина повітряної сфери, розташована над суходолом і

водною територією України, у тому числі над її територіальними водами (територіальним
морем), і обмежена вертикальною поверхнею, що проходить по лінії державного кордону
України (п. 81 ст. 1 Повітряного кодексу України);
5) територіальне море, до якого належать прибережні морські води шириною 12

морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на
островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні
точки. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може
встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів -
відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 5 ЗУ «Про
державний кордон»);
6) континентальний шельф, який включає морське дно і надра підводних районів,

що простягаються за межі його територіального моря на всьому протязі природного
продовження його сухопутної території до зовнішнього кордону підводної окраїни
материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється
ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не має
таку відстань (ст. 76 Конвенції ООН з морського права 1982 p.);
7) військові кораблі чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від

того, знаходяться вони у відкритому морі, у територіальних водах іншої держави чи
іноземному порту;
8) військові повітряні об’єкти, що знаходяться в будь-якому місці за межами

повітряного простору України;
9) невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та

ходять під прапором України у відкритому морі.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 4 КПК кримінальне процесуальне законодавство

України застосовується також при здійсненні провадження щодо кримінальних
правопорушень, вчинених:
1) на території дипломатичного представництва чи консульської установи

України за кордоном.
2) на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами

України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно
приписано до порту, розташованого в Україні.
40. Чи можливе застосування кримінального процесуального законодавства

України за межами її території?
Так, можливе
Ст.4 КПК Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при

здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території
дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном,
на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами
України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно
приписано до порту, розташованого в Україні.
3. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною

Радою України, передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад
Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, то
провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території іншої держави
стосовно особи з такого особового складу, здійснюється в порядку, передбаченому цим
Кодексом.
41. Як діє кримінальний процесуальний закон України в часі?

Процесуальна дія виконується, а процесуальне рішення приймається згідно з
положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття
такого рішення (ч. 1 ст. 5 КПК).- пряма дія у часі (звідси випливає пряма дія в часі).
42. Чи має кримінальний процесуальний закон зворотну дію в часі?
ВСУ, рішення 2017 року
20.04.2017 р. судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

розглядаючи справу № 5-213кз(15)15 дослідила питання щодо зворотної дії
кримінально-процесуального закону
На відміну від кримінального (матеріального) закону про

відповідальність, чинний кримінальний процесуальний закон не має зворотної
дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників
!! Однак така правова позиція ВСУ стосується виключно тих випадків, коли у
кримінальному провадженні прийнято остаточне процесуальне рішення (вирок суду)
+ СТАТТЯ З. Загиней, Т. Санжаровська і Бауліна
Окрім того, доцільно розвинути пропозицію, яка була сформульована О. та доповнити

статтю 5 КПК України частинами 2 та 3 такого змісту:
«2. Закон, який встановлює процесуальні права особи, яка бере участь у
кримінальному провадженні, збільшує їх обсяг або іншим чином поліпшує правове
становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на процесуальні відносини,
які склалися у провадженні до набрання чинності таким законом.
3. Закон, який скасовує процесуальні права особи, яка бере участь у кримінальному
провадженні, зменшує їх обсяг чи обмежує їх використання додатковими умовами, або
іншим чином погіршує правове становище особи, зворотної сили не має, тобто не
поширюється на процесуальні відносини, які склалися у провадженні до набрання
чинності таким законом».
43. На яких осіб розповсюджує свою дію кримінальний процесуальний закон

України?
Стаття 6. Дія Кодексу за колом осіб
1. Кримінальне провадження за правилами цього Кодексу здійснюється щодо будь-

якої особи, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб

визначаються главою 37 цього Кодексу.
2. Кримінальне провадження щодо особи, яка користується дипломатичним

імунітетом, може здійснюватися за правилами цього Кодексу лише за згодою
такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної
організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством
України та міжнародними договорами України.
44. У чому полягає суть імунітету посадових осіб, що виконують особливі за
своєю вагою і значенням функції у державі, і які це посадові особи? В чому
знаходить прояв такий вид імунітету?
Відповідно до міжнародних договорів і законодавства України особи, які користуються

дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України. Це
положення закріплене в ч. 4 ст. 6 КК.
Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і

вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6
КК). На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до абз. 3 ст. 13 Положення
про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні
поширюється лише у разі згоди на це акредитуючої держави, що виражається в
позбавленні певної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави
перебування.
Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб визначаються гл.

37 КПК та полягають у наданні для забезпечення виконання особами, визначеними у ст.
480 КПК, відповідних функцій, додаткових гарантій при повідомленні про підозру та під
час притягнення їх до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного
заходу.
Глава 37. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб
Стаття 480. Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального

провадження
1. Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:
1) народного депутата України;
2) судді, судді КСУ, судді ВАКС, а також присяжного на час виконання ним обов’язків
у суді, Голови, заступника Голови, члена ВРП, Голови, заступника Голови, члена Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України;
3) кандидата у Президенти України;
4) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
5) Голови, іншого члена Рахункової палати;
6) депутата місцевої ради;
7) адвоката;
8) Генерального прокурора, його заступника, прокурора САП;
9) Директора та працівників НАБУ;
10) Голови Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступника.
НАПРИКЛАД:
Стаття 482. Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності,

затримання і обрання запобіжного заходу стосовно судді
1. Затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом здійснюється за
згодою Вищої ради правосуддя.
Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під
вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання
судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину
45. Що таке дипломатичний імунітет?
Імунітет (від латинського "immunitus" — звільнення від чогось) — це звільнення від

адміністративної, кримінальної, цивільної юрисдикції країни перебування. Основа
дипломатичних імунітетів — особиста недоторканність дипломата. Він не може підлягати
арешту чи затриманню у будь-якій формі. Влада країни перебування, звільняючи
дипломата від своєї юрисдикції, вживає всіх необхідних заходів для запобігання
зазіханням на його особисту свободу та гідність.
46. Які види дипломатичного імунітету Вам відомі та, які особи ними
користуються?
Найважливішими дипломатичними імунітетами та привілеями є: недоторканність ди-

пломатичних представництв та дипломатичного персоналу; недоторканність архівів,
кореспонденції; імунітет від юрисдикції та можливого притягнення дипломата до
кримінальної відповідальності; пільги при проходженні митного та прикордонного
контролю; звільнення від деяких видів податків тощо.
ЗАСАДИ КПП
1. У яких значеннях вживається слово «засада»?
Засади кримінального провадження - закріплені у КУ, загальновизнаних

міжнародних актах, кримінальному процесуальному законодавстві фундаментальні
( базові) керівні для учасників провадження положення, які виражають і визначають
найістотніші властивості провадження і вимоги до правил і способу діяльності насамперед
органів і службових осіб, які ведуть процес і є гарантіями забезпечення дотримання прав,
свобод та законних інтересів учасників провадження з метою виконання завдань
P.S. поняття «засади» та «принципи» НЕ є тотожними, оскільки принципи є

категорією вужчою, ніж засади, і саме з засад виводяться принципи.
→ Глава 2 КПК – не деференціює поняття засади і принципи.
У КПК не визначено чіткого поняття « засад», тому виділяють 3 підходи до

розуміння цього терміну:
1) Позитивістський підхід: засади – це положення, які закріплені в законі

(КУ, міжнародних договорах, кодекси….)
2) Засадами , які закріплені у законі, так і ті, що не закріплені, але випливають

з нього (набув найбільшого значення і поширення)
3) Засади не потребують обов’язкового законодавчого закріплення

Загально-поняттєве його розуміння таке — основа чогось: те головне, на чому
ґрунтується, базується що-небудь; вихідне, головне визначальне положення, принцип;
основа світогляду, правило поведінки
2. Ознаки засад:
1) Засадами є фундаментальні (базові) керівні положення, які виражають

і визначають найістотніші властивості провадження, а також, а також вимоги до правил і
способу діяльності органів і осіб, які ведуть процес. На їх основі побудована і діє вся
кримінальна процесуальна система
2) Повинні бути закріплені у нормах процесуального законодавства або

випливати із них( лише у КУ, ЗК і міжнародних договорах)
Якщо основоположна ідея, що претендує на роль засади, не буде закріплена в законі,

вона залишається лише теоретичною, науковою ідеєю, що знаходиться у сфері
правосвідомості або правової науки. Закріплення засад у нормах права забезпечує
неухильне дотримання правових положень, що вони виражають.
3) Є гарантіями забезпечення дотримання прав і свобод, законних

інтересів учасників провадження
4) Мають наскрізний характер і діють у всіх або більшості стадіях

кримінального провадження, але завжди обов’язково – в центральній стадії
кримінального провадження – у стадії судового розгляду;
5) недотримання засад тягне за собою застосування заходів кримінально-

процесуальної відповідальності (у формі скасування процесуальних рішень, визнання
вчинених дій незаконними, визнання доказів недопустимими).
3. Значення загальних засад кримінального провадження як норм вищого ступеня

нормативності полягає у тому, що вони:
1) є гарантією дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників

кримінального провадження; (напр. забезпечення права на захист)
2) є вихідними положеннями для тлумачення окремих норм кримінального

процесуального права (напр. засада оскарження рішень органів державної влади.
∟Ст. 309 КПК – містить перелік ухвал, які можуть бути оскаржені, але ВС в одному зі
своїх рішень розширив межі оскарження шляхом тлумачення)
3) є тим засобом, завдяки якому досягається впорядкованість (застосування

аналогії - подолання прогалин у правовому регулюванні к-п відносин (ч. 6 ст. 9 КПК);
4) упорядковують усю систему норм кримінального процесуального права та

забезпечують узгодженість кримінальних процесуальних інститутів та єдність
процесуальної форми;
5) є підґрунтям для вирішення суперечностей у кримінальному провадженні

6) є гарантією постановления законних і обґрунтованих рішень;
7) служать основою й вихідними положеннями для вдосконалення окремих

кримінальних процесуальних інститутів і норм права, розвитку процесуальної
форми, подальшого вдосконалення кримінального процесуального законодавства.
4. За якими критеріями проводиться класифікація засад кримінального

У юридичній літературі відсутня єдність поглядів вчених на класифікацію принципів

кримінального провадження. Зокрема пропонується поділяти їх залежно від суб’єкта
легітимації (на міжнародно-правові та внутрішньодержавні); залежно від типу
кримінального процесу (засади інквізиційного, розшукового, змагального, змішаного
типів);
1) залежно від характеру НПА, у яких вони закріплюються (за

юридичною силою):
-конституційні (закріплені в Конституції України);
-спеціальні (галузеві) (закріплені в інших законах - у КПК): гласність, публічність і тд.
2) За механізмом дії:
- організаційні (ті, що забезпечують організацію і побудову органів, які

здійснюють провадження) (призначення слідчого досудовими органами, призначення
судді)
- функціональні (ті, що регулюють діяльність державних органів та інших

учасників під час провадження) (одноособовість, колегіальність)
- змішані (організаційно-функціональні) – забезпечують організацію і

впливають на функціональність. (змагальність, безпосередність…)
3) За сферою застосування:
- загальноправові - визначають базові основи діяльності

(верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; мова, якою
здійснюється провадження; повага до людської гідності та інші)
- міжгалузеві - діють у декількох галузях процесуального права та закріплюють

фундаментальні положення становища особи, забезпечують законність і ефективність
процесуальних процедур.
(доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень, диспозитивність, змагальність
сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів та доведення перед ним їх
переконливості, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності, тощо)
- галузеві - діють лише в межах кримінального провадження

(засада публічності; забезпечення права на захист від підозри чи обвинувачення у
вчиненні кримінального правопорушення; презумпція невинуватості та забезпечення
доведеності вини підозрюваного/обвинуваченого; свобода від самовикриття та право не
свідчити проти близьких родичів і членів сім’ї та інші)
5. Які засади кримінального провадження закріплені в Конституції України?
1) верховенство права;( ч.1 ст.8 КУ)
2) законність;( ч.2 ст.19 КУ)
3) повага до людської гідності; (ст.3,

28,55,68 КУ)
4)забезпечення права на свободу та
особисту недоторканність;( ст.29КУ)
5)недоторканність житла чи іншого

володіння особи;( ст.30, 47 КУ)
6) таємниця спілкування;(ст.31 КУ)
7) невтручання у приватне життя;

(ст.32 КУ)
8) недоторканність права власності;

(ст.41 КУ)
9) доступ до правосуддя та
обов’язковість судових рішень(, ст.55 ,
п.9 ст.129 КУ)
.
· Заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме

правопорушення( ст.61 КУ)
· Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини ( ст.62 КУ)
· рівність перед законом і органом, що веде процес;(ч.1 ст.129 КУ)
· Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи

бездіяльності ( ст.55 КУ)
· Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та

членів сім’ї (ст.63 КУ)
· змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у

доведенні перед судом їх переконливості(ч.3 ст.129)
· мова, якою здійснюється кримінальне провадження.
· Гласність судового процесу(п.6 ст.129)
· Розумність строків(п.7ст.129)
1. Якими ознаками характеризується система засад кримінального

1) відповідає вимогам повноти, несуперечливості, взаємообумовленості, а також

відносної автономності кожного з її елементів (можуть взаємодоповнювати або
взаємообмежувати один одного)
- Яку б засаду не порушили, порушимо принцип законності
- Порушення принципу безпосередності дослідження доказів, речей і документів

тягне порушення засади права на справедливий суд
1) Засади не можуть існувати автономно – за межами кримінального провадження
2) Недотримання засад піддає сумніву виконання завдань кримінального провадження
- Слідчий не розглядає ваше клопотання, але зобов’язаний відреагувати хоч якось
1) Їх порушення призводить до незаконності процесуальних дій і прийняття

незаконних процесуальних рішень
2) Немає зв’язку підпорядкування (ієрархії)
3) цілісна, взаємопов’язана і взаємообумовлена система;
++++++ Тацій виділяє:
4) Вони також мають наскрізний характер і діють у всіх стадіях кримінального

- Для кожної стадії характерне їх вираження певною мірою, однак всі вони без
винятку діють у судовому провадженні у першій інстанції, якщо воно здійснюється за
загальним порядком.
1. У чому полягає суть засади верховенства права?
Сутність верховенства права розкрита у доповіді «Про верховенство права»,

Венеціанської комісії 25-26 березня 2011. Виходячи з такого підходу та міжнародно-
правових документів, слід виділити обов'язкові елементи верховенства права:
1 ) законність, у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес прийняття

законодавства;
2 ) правова визначеність;
3) заборона на свавілля;
4) доступ до правосуддя, забезпечений незалежними та неупередженими судами;
5) дотримання прав людини;
6) недискримінація та рівність перед законом.
!!! принцип ВП не підміняє і не скасовує принцип законності, а тільки поглинає його

вимоги, звертає увагу на зміст позитивного права, який має відповідати стандартам прав
людини та основоположним принципам права.
ч. 1 ст. 8 КУ - людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека, її

права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість
діяльності держави;
ч. 2 ст.8 КПК – принцип верховенства права у кримінальному провадженні

застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, що у своїй практиці віддає перевагу
поелементному підходу у розумінні верховенства права (елементи: “правова
визначеність”, “соціальна справедливість”, пропорційності та інші). ЄСПЛ традиційно
уникає вичерпного визначення цього поняття.
КСУ схильний до інтегрального визначення поняття верховенства права, як

«панування права у суспільстві» (Рішення у справі № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004
року);
ця засада охоплює комплекс процесуальних інститутів, правових механізмів та

процедур, які є обов’язковими для застосування;
Верховенство права у кримінальному судочинстві передбачає таку побудову

кримінального провадження, за якого перевага надається правам і свободам людини, де
існує та реалізується така процесуальна форма (належна правова процедура), за якої
максимально усувається можливість правообмежень учасників кримінального
провадження або допускаються такі обмеження для необхіності досягнення мети
правосуддя за умови, що іншим шляхом її досягти неможливо.
1. Що таке «правова визначеність» та «соціальна справедливість» як

складові засади верховенства права?
При́нцип правово́ї ви́значеності (пе́вності) — загальний принцип права, який

гарантує забезпечення легкості з'ясування змісту права і можливість скористатися цим
правом у разі необхідності.
- КСУ вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й

однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та
стабільності.
*По-перше, закон повинен бути доступним, тобто містити зрозумілі й чіткі

формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною
консультацією регулювати свою поведінку.
*По-друге, він має бути передбачуваним — щоб особа могла передбачити наслідки
його застосування.
*По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права,

зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі Дискреційних повноважень,
наданих суб’єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення.
– Юридична визначеність зобов’язує державу та будь-який орган виконувати

судові розпорядження чи рішення, у тому числі ухвалені проти держави чи
органу. Отже, вимога про юридичну визначеність одночасно включає і вимогу про
обов’язковість судових рішень.
Принцип соціальної справедливості — спрямованість суб’єктів владних

повноважень на досягнення справедливості у цьому виді суспільної діяльності та надання
ефективного захисту особі, яка цього потребує.
Справедливими і ефективними повинні бути як досудовий і судовий процес, так і

результат судочинства.
Справедливе застосування норм права — це передусім недискримінаційний підхід,

неупередженість»
КСУ виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової

держави, верховенства права (стаття 1, ч 1 ст 8 КУ) обумовлює здійснення
законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та
розмірності з урахуванням обов’язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному
громадянину України.
2. Розкрийте суть засади законності у кримінальному провадженні.
– ця засада закріплена у ст.9 КПК
– складається з 3-х елементів:
а) органи і особи, які ведуть процес, зобов’язані неухильно дотримуватись КУ,

КПК, міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства.
∟Тобто: діяти у межах свої повноважень + лише у спосіб передбачений законом =

ст.19 КУ
Ч.1 ст.9 КПК: Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор,
керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів
державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього
Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, вимог інших актів законодавства.
Б) законність = об’єктивність істини (повнота, неупередженість, об’єктивність

дослідження обставин )
Ч.2.ст.9 КПК: Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий

зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального
провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують
підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його
покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і
неупереджених процесуальних рішень.
Усебічність дослідження обставин кримінального провадження означає:
· по-перше, висунення і дослідження всіх реально можливих версій щодо

характеру події, що має ознаки кримінального правопорушення, винуватість особи;
· по-друге, однаково ретельне встановлення і перевірку як обставин, що

викривають, так і тих, що виправдовують обвинуваченого, а також обставин, що
пом’якшують і обтяжують його відповідальність.
Повнота дослідження кримінального провадження означає:
* встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на

рішення у кримінальному провадженні;
*використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі,

що не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає:
· пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у

точній відповідності з дійсністю, неупередженість їх у збиранні,
· перевірці та оцінці доказів,
· безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у
кримінальному провадженні.
∟Крім того, на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого

покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.
1 ст. 94 КПК та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
В) дотримання юридичної сили НПА (ч.3,4,5 ст.9 КПК)
3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються

кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні
кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому
Кодексу.
4. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на

обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення
відповідного міжнародного договору України.
5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням

практики Європейського суду з прав людини
3. У чому полягає зміст «рівності перед законом» та «рівності перед

органом, що веде процес» як елементів засади рівності перед законом та
органом, що веде процес?
1.Рівність учасників кримінального провадження перед законом означає

наділення їх рівними правами і обов’язками щодо участі у процесі та відстоюванні своєї
позиції.
- рівні ≠ однакові (права чи обов’язки можуть бути різними залежно від того, у
якому процесуальному статусі перебуває особа (прокурор, слідчий, підозрюваний,
потерпілий тощо). Кожен з учасників кримінального провадження наділений правами і
несе обов’язки, що відповідають його процесуальному становищу.
- Рівність усіх учасників перед законом передбачає єдиний правовий режим

кримінального провадження, який забезпечує реалізацію їх процесуальних прав.
- існує одна єдина процедура крим. провадження (форма)
- існує єдина система органів, що розслідують крим. провадження та судів;
- Жодна особа не може бути обмежена в можливості звернення до суду за захистом

своїх порушених прав, в можливості виступати перед судом в разі розгляду справи, що
стосується безпосередньо її інтересів, в можливості отримання судового рішення в
аналогічній справі тощо. Іншими словами, будь-яка дискримінація стосовно учасників
судового процесу з приводу використання ними своїх передбачених у законі прав не
допускається, рівність перед законом гарантується державою, в тому числі судовими
органами. Загальна заборона дискримінації закріплена у ст. 14 КЗПЛ, і у випадку прояву
дискримінації в судовому процесі вона може бути підставою для звернення за захистом
до ЄСПЛ.
2. Рівність учасників кримінального провадження перед органом, що веде

процес полягає у рівності прав сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, у
реалізації ними своїх процесуальних прав та інтересів.
рівні права щодо:
- ознайомлення з матеріалами справи;
- отримання відомостей про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі
судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;
- можливості брати участь у судових засіданнях;
- можливостей заявляти клопотання і відводи, заперечувати проти них;
- можливості подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;
- користування правовою допомогою;
- ознайомлення з журналом судового засідання;
- можливості оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів

тощо.
+++ рівні обов’язки (виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в

судовому засіданні встановленого порядку тощо)
4. Які ви знаєте винятки із засади рівності особи перед законом та органом,

що веде процес?
Задекларована у ч. 1 коментованої статті рівність учасників провадження

перед законом і судом не є абсолютною.
¯ Конституція України, інші закони, а також коментований Кодекс передбачає для

певних категорій осіб, залучених до кримінального провадження як
підозрювані, обвинувачені, свідки додаткові правові гарантії (ЦЕ Є ПЕВНІ
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА І МОЖЛИВОСТІ) дотримання їхніх прав і свобод, якими інші
особи у цьому процесуальному статусі не користуються. – ч.2 ст.10 КПК
▪ Йдеться насамперед про:
a) НЕПОВНОЛІТНІХ
ë Стаття 226. Особливості допиту малолітньої або неповнолітньої особи

1. Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного
представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря.
a) ОСІБ, ЯКІ МАЮТЬ ФІЗИЧНІ ЧИ ПСИХІЧНІ ВАДИ (НІМІ, ГЛУХІ, СЛІПІ) - зокрема,
обов'язкова участь їх законних представників, при їх допитах - спеціалістів, обов'язкова
участь захисника (п.3 ч.2 ст. 52 КПК)тощо.
b) ІНОЗЕМЦІВ (обов'язкова участь перекладача, якщо вони не володіють мовою

судочинства, захисника тощо – ч.3 ст.29 КПК).
¾ До неповнолітніх свідків та свідків вагітних жінок, інвалідів першої або другої

групи, осіб, які одноосібно виховують дітей віком до 6-ти років або дітей-інвалідів, а так
само осіб, які згідно з КПК наділені свідоцьким імунітетом (ст. 65 КПК), не може бути
застосований такий спосіб забезпечення кримінального провадження, як привід (ч. З ст.
140 КПК).
a) Окрему категорію осіб становлять ОСОБИ, ЯКІ ВИКОНУЮТЬ ОСОБЛИВО ВАЖЛИВІ І

ВАЖЛИВІ ДЕРЖАВНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФУНКЦІЇ (народні депутати України, судді,
Генеральний прокурор України та його заступники, Уповноважений Верховної Ради
України з прав людини, керівники Рахункової палати, адвокати, депутати місцевих рад).
b) КУ у ст. 105 наголошує, що ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ користується правом

недоторканності на час виконання повноважень (Президент України на час виконання
повноважень не несе кримінальної відповідальності, проти нього не може бути порушена
кримінальна справа, а конституційна процедура розслідування і розгляду справи про
усунення Президента України з поста в порядку імпічменту здійснюється без порушення
проти нього кримінальної справи)
ë Особливості кримінального провадження щодо названої категорії осіб торкаються

повідомлення їм про підозру, відсторонення від посади (ст. 154 КПК), притягнення до
кримінальної відповідальності, затримання та обрання запобіжного заходу (див. коментар
до глави 37 КПК).
Під особливим порядком провадження слід розуміти особливий порядок повідомлення
про підозру (притягнення до кримінальної відповідальності), особливий порядок
затримання та обрання запобіжного заходу. Так, повідомлення народного депутата
України про підозру здійснюється виключно Генеральним прокурором України за згодою
Верховної Ради України, а його затримання або обрання стосовно нього запобіжного
заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без
згоди Верховної Ради України. Такі винятки є додатковими гарантіями незалежності
перелічених вище категорій осіб при здійсненні ними своїх повноважень та уникнення
незаконних впливів, шантажу тощо.
· Нормативне закріплення таких гарантій не можна розглядати як порушення цієї

засади, адже необхідність їх існування викликана особливостями правового статусу осіб,
щодо яких вони передбачені.
5. Що таке гідність людини?

- Чинне законодавство не містить визначення поняття гідності, але під нею
розуміють морально-етичну категорію, що означає повагу і самоповагу людської
особистості, невід’ємну та невідчужувану властивість людини як вищої цінності,
що належить їй від народження незалежно від того, як вона сама і довколишні
люди сприймають і оцінюють її особу.
- ПВСУ у Постанові від 27.02.2009 № 1«Про судову практику у справах про захист
гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»
розтлумачив, що ПІД ГІДНІСТЮ слід розуміти морально-етичну категорію й
одночасно - особисте немайнове право, яким закон надає значення самостійних
об'єктів судового захисту та пропонує розуміти під гідністю визнання цінності
кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності.
6. Які гарантії встановлює кримінально-процесуальний закон на повагу до

людської гідності?
Стаття 11. КПК - Повага до людської гідності
1. Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської

гідності, прав і свобод кожної особи.
2. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню,

жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи
покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у
принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.
3. Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою

людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального
провадження. слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального
провадження у закритому судовому засіданні у випадку необхідності запобігти
розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують
гідність особи (п. З ч. 2 ст. 27 КПК);
a) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що

принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження тягне
за собою визнання їх недопустимими (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК);
b) освідування особи (підозрюваного, свідка, потерпілого), яке супроводжується

оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї ж статі(ст. 241 КПК);
c) перед вирішенням питання про передачу засудженої особи для відбування

покарання з України до іноземної держави остання має надати гарантії того, що
засуджений не буде підданий катуванню або іншому жорстокому, нелюдському чи
такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 606 КПК) тощо.
d) заборона застосування електронного засобу контролю до підозрюваного чи

обвинуваченого, якщо його застосування суттєво порушить нормальний уклад життя
особи, спричинить значні незручності у його носінні або може станови¬ти небезпеку для
життя та здоров'я особи (ч. 4 ст. 195 КПК);
e) особистий обшук має бути проведений особою тієї ж статі (ч. 5 ст. 236 КПК);
f) проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не

створюється небезпека для життя і здоров'я осіб, які беруть у ньому участь, чи
оточуючих, не принижується їх честь і гідність та не завдається шкода (ч. 4 ст. 240 КПК);
7. Назвіть випадки обмеження права на свободу та особисту

недоторканність.
1) затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення як

тимчасовий запобіжний захід (ч. 2 ст. 176, ст. 208 КПК);
2) затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу для участі в розгляді

клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ч. 1 ст.
188 КПК);
3) затримання в Україні особи, яка розшукується іноземною державою у зв'язку із

вчиненням нею кримінального правопорушення (ст. 582 КПК), та застосування до неї
тимчасового арешту (ст. 583 КПК);
4) застосування до підозрюваного, обвинуваченого таких запобіжних заходів, як

домашній арешт (ст. 181 КПК) та тримання під вартою (ст. 183 КПК);
5) покладення на підозрюваного чи обвинуваченого у разі застосування до нього

запобіжного заходу - особистого зобов'язання - обов'язку:
а) не відлучатися без дозволу слідчого, прокурора або суду із населеного пункту, в

якому він зареєстрований, проживає чи перебуває (п. 2 ч. 5 ст. 194 КПК);
б) не відвідувати місця визначені слідчим суддею або судом (п. 5 ч. 5 ст. 194 КПК); в)
здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для
виїзду за кордон чи інші документи, які дають право виїзду з України чи в'їзду до неї (п. 8
ч. 5 ст. 194 КПК);
6) примусове поміщення особи до лікувального закладу для проведення стаціонарної

медичної чи психіатричної експертизи (ч. 2 ст. 197, ч. З ст. 242, ч. 2 ст. 509 КПК);
7) поміщення дитини, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у віці від 11-ти років
до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, до
приймальника-розподільника на строк до 30-ти днів та його продовження ще до 30-ти
днів (ч. 4 ст. 499 КПК);
8) тримання особи під вартою в Україні, коли є рішення компетентного органу

іноземної держави про взяття її під варту або призначення їй покарання у вигляді
позбавлення волі, якщо ця особа транзитно перевозиться територією України або
тимчасово видана в Україну (ст. 580 КПК);
8. Який зміст термінів «житло» та «інше володіння особи»?
Стаття 233. Проникнення до житла чи іншого володіння особи

2. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у
постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового
статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних
осіб, а також всі складові частини такого приміщення.
Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких

обмежені за законом.
Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка,

гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого
та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.
+++постанова Пленуму ВСУ «Про деякі питання застосування судами України

законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і
свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності,
дізнання і досудового слідства» від 28 березня 2008 року під житлом у значенні
кримінального провадження варто розуміти:
- особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи

тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоч і не призначені для
постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку;
- будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить

до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання
(будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі
тощо);
- будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду,

але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).
 Во
дночас Пленум Верховного Суду у згаданій постанові зазначив, що згідно з вимогами
статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та
застосування практики ЄСПЛ» судам необхідно враховувати, що відповідно до практики
ЄСПЛ поняття «житло» у п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини й основоположних
свобод охоплює не лише житло фізичних осіб.
 Во
но поширюється й на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси
юридичних осіб, їхні філії та інші приміщення.
«інше володіння» – об’єкти природного походження, а також штучно створені, які

перебувають у володінні особи на підставах, встановлених цивільним чи господарським
законодавством, і які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути та зберігати
або приховувати певні предмети (речі, документи, цінності), зокрема це: земельна
ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі, будівлі побутового, виробничого та
іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), контейнер, індивідуальний
банківський сейф, автомобіль тощо.
9. Розкрийте суть засади недоторканності житла чи іншого володіння особи.
Стаття 13. Недоторканність житла чи іншого володіння особи
1. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення

в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків,
передбачених цим Кодексом.
Стаття 233. Проникнення до житла чи іншого володіння особи
1. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою

метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі
ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Слідчий і прокурор вправі ввійти до них і провести в них огляд або слідчий
експеримент лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє. Якщо такої
згоди (письмової) немає, то ці слідчі дії, а також обшук може бути проведено лише на
підставі ухвали слідчого судді.
Проникнення до житла чи іншого володіння на підставі ухвали слідчого

судді:
- під час огляду (ст. 237 КПК)
- під час обшуку (ст. 234 КПК),
- при проведенні слідчого експерименту (ч. 5 ст. 240 КПК),
- при обстеженні публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння

особи (ст. 267 КПК)
- під час застосування деяких засобів забезпечення кримінального

Винятки з цього ↑ правила – ч.3 ст. 233:
Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти
до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках:
1) пов’язаних із врятуванням життя людей та майна
2) з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального

ЗАДАЧІ
1. Оперуповноважений карного розшуку Гриценко одержав інформацію про те, що на

квартирі у гр-на Усенка незаконно зберігаються наркотичні засоби у особливо великих
розмірах (ч.3 ст.307 КК). Побоюючись за те, що наркотичні засоби будуть швидко
передані на продаж, він вирішив їх вилучити. Прибувши на квартиру Усенка,
оперуповноважений встановив, що господарів дома немає. Двері йому відчинив
малолітній син Усенка. Оперуповноважений запросив 2-х сусідів з того ж поверху як
понятих, зайшов з ними до квартири Усенка і провів там обшук. Під час обшуку було
виявлено 200 грамів макової соломи і чотири упаковки кодеїну, про що було відзначено у
протоколі обшуку, який підписали всі присутні. На підставі протоколу обшуку було
складено та залишено у квартирі громадянина Усенка письмове повідомлення, що він
підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
1. Чи були допущені порушення закону працівником поліції. Якщо так, то

якого?
Працівник поліції порушив такі норми законодавства:
1) Стаття 30 Конституції України. Не допускається проникнення до житла чи до

іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим
рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та
майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину,
можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого
володіння особи, проведення в них огляду і обшуку;
2) Стаття 13 КПК. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння

особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим
рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3) Стаття 233 КПК. 1. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння
особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними
володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї
статті.
3. Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді

увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із
врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які
підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор,
слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після
здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення
обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього
Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до
житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться
погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у
задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є
недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому
статтею 255 цього Кодексу.
4) Стаття 38 ЗУ «Про національну поліцію». Поліція може проникнути до житла

чи іншого володіння особи без вмотивованого рішення суду лише в невідкладних
випадках, зокрема рятуванням життя людей та цінного майна; безпосереднім
переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення;
припиненням злочину, що загрожує життю осіб, які знаходяться в житлі або іншому
володінні.
5) Стаття 12 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948. Ніхто не може

зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного
посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і
репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких
посягань.
6) Стаття 8 ЄКПЛ 04.11.1950 р. Кожен має право на повагу до свого приватного і

сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть
втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється
згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та
громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням
чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
2. Чи були порушені засади кримінального провадження. Якщо так, то які.

Розкрийте їх зміст.
Ч. 1 ст .7 КПК. Загальні засади кримінального провадження
1) верховенство права;
Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства

права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими
цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КПК).
Поліцейський знехтував правами людини.
Згідно з п. 41 Доповіді Венеційської комісії «Про верховенство права» одними з

елементів цього принципу є дотримання прав людини та заборона свавілля, які прямо
порушуються тут працівником поліції.
2) законність;
Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу
досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади
зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу,
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,
вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК). Працівник поліції як суб’єкт владних
повноважень повинен діяти за принципом «все, що не дозволено – заборонено». У даній
ситуації оперуповноважений поклався на власні погляди, прямо порушуючи букву
закону.
6) недоторканність житла чи іншого володіння особи;
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в

них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних
випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім
переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший,
встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи,
проведення в них огляду і обшуку (ст. 30 КУ, ст. 13 і 233 КПК, ст. 38 ЗУ «Про
нацполіцію», ст. 12 ЗДПЛ)
8) невтручання у приватне життя;
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної

інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах
національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 КУ, ч. 2 ст. 15
КПК). Фактично тут відбувалось збирання інформації без її згоди в непередбаченому
законом випадку.
2. Сімнадцятирічний Фесюк і двадцятирічний Раєвський вчинили крадіжку продуктів зі
складу ТЗОВ «Мрія» на суму 18108 грн. і їм було вручено повідомлення про підозру у
вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Допит підозрюваного Фесюка
слідчий провів за участю захисника Зайди. Коли Раєвський довідався про це, він заявив
клопотання, щоб йому також негайно дозволили запросити захисника. При цьому
Раєвський заявив усне клопотання, відзначивши, що в нашій країні всі громадяни рівні
перед законом і судом. Слідчий же поставив його в нерівне становище з Фесюком, чим
допустив порушення закону. Слідчий відмовив у задоволенні клопотання, мотивуючи тим,
що Раєвський є повнолітнім, а в таких випадках участь захисника не є обов’язковою.
1. У чому полягає принцип рівності громадян перед законом і судом?
Стаття 10 КПК у частині 1 твердить, що не може бути привілеїв чи обмежень у

процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри,
політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження,
майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за
мовними або іншими ознаками. Частина ж 2 цієї статті передбачає, що у випадках і
порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи
з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження
користуються додатковими гарантіями. П. 1 ч. 2 ст. 52, ч. 1 ст. 490 КПК зобов’язують
здійснювати допит неповнолітнього підозрюваного\обвинуваченого у присутності
захисника.
2. Чи обґрунтовані вимоги підозрюваного Раєвського?
Вимога Раєвського є законною, але неправильно обґрунтованою, так як зважаючи на

наведене у відповіді на питання вище, у даній ситуації засада рівності не є порушена.
Фесюк як неповнолітній володіє такими гарантіями у зв’язку зі своїми віковими та
психологічними особливостями (ч. 2 ст. 484 КПК).
3. Чи порушив слідчий право Раєвського на захист?
Попри неправильну обґрунтованість вимог Раєвського, підозрюваний не має обов’язку

пояснювати навіщо йому захист. Згідно з ч. 1 ст. 48 КПК захисник може у будь-який
момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а
також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі
у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані надати
затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв’язку із
захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість
використати засоби зв’язку для запрошення захисника. Слідчий, прокурор, слідчий
суддя, суд зобов’язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення
конкретного захисника.
Незалучення захисника з самого початку не є порушенням, оскільки воно дійсно не є

обов’язковим, так як не згадується в ч. 2 ст. 48, ст. ст. 49, 52, 53 КПК.
Однак, слідчий порушив право на захист відмовивши у задоволенні відповідного

клопотання, так як це є прямим порушенням ч. 1 ст. 48 КПК. Докази, отримані за таким
допитом, мають бути визнані недопустимими як такі, що істотно порушують права та
свободи людини (п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК).
Згідно з ч. 1 ст. 374 ККУ недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також

інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист, вчинене слідчим,
дізнавачем, прокурором або суддею, -карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох
тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк
до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк
До другого заняття:
1. Розкрийте зміст терміну «спілкування».
КПК Стаття 258. Загальні положення про втручання у приватне спілкування
3. Спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої

безпосередньо або за допомогою засобів зв’язку будь-якого типу. Спілкування є
приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи
юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист
інформації від втручання інших осіб.
Відповідно до Конституції України кожному гарантується таємниця листування,

телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути
встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочину
чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами
одержати інформацію неможливо (ст. 31). Право кожного на таємницю листування,
телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тісно пов’язане з правом на
невтручання до особистого і сімейного життя, передбаченого ст. 32 Конституції.
Стаття 14. Таємниця спілкування
1. Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування,

телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування.
2. Назвіть випадки обмеження таємниці спілкування у кримінальному

Ч. 2 ст. 14 КПК та ч. 1 ст. 258 КПК: втручання у таємницю спілкування можливе лише
на підставі судового рішення (а саме: ухвали слідчого судді) у випадках, передбачених
цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину,
встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо
досягти цієї мети.
2. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов’язаний звернутися до
слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в
порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча
(розшукова) дія включатиме таке втручання.
∟ВИНЯТОК: ч.2 ст. 264 КПК: Не потребує дозволу слідчого судді

здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких
не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов’язаний з
подоланням системи логічного захисту.
Таке втручання під час кримінального провадження можливе при проведенні

негласних слідчих (розшукових) дій
Втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо

учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним.
Різновидами втручання у приватне спілкування є:
1) аудіо-, відеоконтроль особи;

2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції;
3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;
4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.
Втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним,
обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.
+ детально про кожну ст 260-266 КПК
1 Що розуміється під «приватним життям»?
Відповідно до Рішення Конституційного Суду No 2-рп/2012 від 20 січня 2012 р.

інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про
відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо,
повʼязані з особою та членами її сімʼї, за винятком передбаченої законами інформації, що
стосується здійснення особою, яка займає посаду, повʼязану з виконанням функцій
держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службо- вих
повноважень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що поняття «приватного

життя» охоплює:
а) фізичну та психологічну цілісність особи, зокрема, медичне обслуговування,

психіатричні огляди, психічне здоров’я;
б) аспекти фізичної (вік, стан здоров’я та інше) та соціальної особистості людини

(національність, сімейний стан, професія тощо), включаючи конфіскацію документів,
необхідних для ідентифікації людини;
в) прізвище особи, її репутація;
г) фотографія;
д) гендерна ідентифікація, сексуальна орієнтація, сексуальне життя;
є) право на самовизначення (гарантована можливість саморозвитку та самореалізації

людини) та особиста автономія;
ж) діяльність професійного та ділового характеру, а також обмеження на зайняття

професійною діяльністю чи заробітку на життя;
з) досьє чи дані, що складаються службами безпеки чи іншими державними органами;
л) стеження за комунікаціями та телефонними розмовами тощо.
Ч. 1 ст. 15 КПК. Приватне життя – особисте та сімейне життя. Зміст інформації

про приватне життя складають відомості про приватне життя особи, що становлять її
особисту чи сімейну таємницю (зокрема, інформація про освіту, сімейний стан,
релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні
дані про особу). Під приватним життям особи розуміється сфера життєдіяльності окремої
особи, яка включає в себе зв'язки особи з іншими людьми, її приватні справи, сімейні
стосунки тощо, тобто все, що пов'язане з її способом життя і не має публічного
характеру. Особисту таємницю становлять відомості про приватне життя конкретної
особи, які ця особа бажає зберегти в таємниці від інших осіб. Такими відомостями можуть
бути відомості про її здоров'я, інтимне життя (зокрема наявність позашлюбних інтимних
стосунків), хобі, особливість сімейних стосунків (народження поза шлюбом дитини тощо).
Сімейна таємниця - відомості про приватне життя члена (членів) окремої сім'ї чи
декількох сімей, які він (вони) бажають зберегти у таємниці від сторонніх осіб.
4. Які гарантії нерозголошення інформації про приватне життя передбачені у

кримінально-процесуальному законі?
Стаття 15. Невтручання у приватне життя
1. Під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне

(особисте і сімейне) життя.
2. Ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про

приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3. Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому КПК,

не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального
4. Кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов’язаний

запобігати розголошенню такої інформації.
Субʼєктами права на невтручання у приватне життя в кримінальному провадженні

переважно є особи, які мають та обстоюють власні інтереси – підозрюваний,
обвинувачений (ст. 42 КПК), потерпілий (ст. 55 КПК). Тому на вказаних осіб повністю
розповсюджуються гарантії, передбачені Конституцією та КПК, що не допускають
розголошення дефектів фізичного або психічного розвитку, виявлених під час експертизи
та освідування; розголошення змісту особистих паперів, щоденників, листування;
вторгнення в житло без законних підстав; розголошення таємниць, довірених адвокатові,
нотаріусу, медичному працівни ку, священнослужителю, журналісту – з приводу того, що
їм довірено або стало відомо під час виконання професійної діяльності.
Під час проведення обшуку слідчий не повинен розголошувати особисті сторони

життя обшукуваного та інших осіб, які стали відомі йому під час проведення
зазначеної слідчої (розшукової) дії.
ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ ОТРИМАНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВІД ЇЇ НЕСАНКЦІОНОВАНОГО

РОЗПОВСЮДЖЕННЯ 
1) навіть коли відомості про приватне життя особи отримані на законних

підставах і в порядку, передбаченому КПК, вони можуть бути використані лише за
умови, що спрямовані на забезпечення виконання завдань конкретного
кримінального провадження і не можуть бути використані в інших сферах суспільного
життя (ч. З ст. 15 КПК).
2) кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя особи в

рамках кримінального провадження, зобов’язаний запобігати її розголошенню (ч. 4
ст. 15 КПК).
 зокрема: а) наділенням підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого правом

відмовитися давати показання (пояснення), в тому числі й стосовно обставин свого
приватного життя (п.п. 4, 5 ч. З ст. 42; п. 6 ч. 1 ст. 56; п. З ч. 1 ст. 57; ч. 4 ст. 58 КПК);
б) покладенням обов'язку на свідка-адвоката, медичного працівника, священнос-

лужителя, нотаріуса, журналіста не розголошувати відомостей, що становлять їх
професійну таємницю, в тому числі й відомостей про приватне життя своїх клієнтів і
пацієнтів, які стали учасниками провадження (ч. 2 ст. 65 КПК);
в) забороною перекладачеві (п. 4 ч. 2 ст. 68 КПК), експертові (п. 4 ч. 5 ст. 69 КПК),

спеціалістові (п. З ч. 5 ст. 71 КПК) розголошувати дані, в тому числі й про обставини
приватного життя, які стали їм відомі під час кримінального провадження;
г) попередженням слідчим і прокурором учасників провадження про недопустимість

розголошення відомостей досудового розслідування та про кримінальну відповідальність
за їх розголошення (ст. 222, ч. 2 ст. 254 КПК);
ґ) забороною виготовлення копій протоколів та додатків до них про проведення

негласних слідчих (розшукових) дій, що містять інформацію щодо приватного (особистого
чи сімейного) життя інших осіб (ч. З ст. 254 КПК);
д) покладенням на прокурора обов'язку вжити заходів щодо захисту інформації (її

знищення), в тому числі і про приватне життя осіб, яка не була використана у
кримінальному провадженні (ст. 255 КПК).
5. У чому суть засади недоторканності права власності?
Стаття 16. Недоторканність права власності

1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження
здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в
порядку, передбаченому цим Кодексом.
2. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове

вилучення майна без судового рішення.
- стосується не лише власника, а й володільця та користувача
- Зміст засади:
1. Гарантія від втручання з боку держави та інших (третіх) осіб у здійснення

власником своїх повноважень,
2. перешкоджання перспективі протиправного позбавлення власника його майна,
3. недопустимість дій, які суперечать інтересам власника,
4. можливість захисту зазначеного права
Стаття 100 з назвою «Зберігання речових доказів і документів та вирішення

питання про спеціальну конфіскацію» регулює питання щодо повернення доказів
законним володільцям та інші моменти, важливі для реалізації вказаної засади.
Тимчасове вилучення майна регулюється однойменною главою 16:
Стаття 167. Підстави тимчасового вилучення майна
Стаття 168. Порядок тимчасового вилучення майна
Стаття 169. Припинення тимчасового вилучення майна
Арешт – главою 17
Тимчасовий доступ до речей і документів – главою 15
6. Яка формула презумпції невинуватості закріплена у Конституції України та

КПК України? Які положення становлять зміст засади презумпції невинуватості?
Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини
1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не

може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку,
передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав
законної сили.
ФОРМУЛА зміст
2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального

правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе
винуватість особи поза розумним сумнівом.
3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих
незаконним шляхом.
Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не

встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати
поводженню з невинуватою особою.
Стаття 62КУ (АЛЕ ТУТ НЕПРАВИЛЬНО ВКАЗАНО-ЧИТАТИ СЛАЙД). Особа вважається

невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки
її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а

також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її
користь.
Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини
1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не

може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку,
передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав
законної сили.
2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального

правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе
винуватість особи поза розумним сумнівом (пояснення на слайді:
обгрунтованість+непереборність).
3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих
незаконним шляхом.
4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не

встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати
поводженню з невинуватою особою.
7. Розкрийте філософський, правовий, психологічний та моральний аспекти

свободи від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів.
Стаття 18. Свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких

родичів та членів сім’ї
1. Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні

кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть
стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального
2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення

проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути
негайно повідомленою про ці права.
3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть
стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи
членами її сім’ї кримінального правопорушення.
Філософський аспект свободи полягає у тому, що вона є соціальною цінністю, яка

слугує задоволенню законних інтересів особи — члена правової держави, а отже, це
право є цінністю загальнодержавною, оскільки сама особа та її інтереси є найвищою
цінністю у правовій державі. (звучить тупо, але в різних науковців так і зазначено)
Правовий аспект права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи
близьких родичів полягає, по-перше, у тому, що це право є окремою, самостійною
категорією у сфері судочинства, порушення якої веде до недопустимості використання
фактичних даних як доказів; по-друге, досліджуване право є чинником, який сприяє
вирішенню деяких наявних проблем, які існують у сфері права, а саме проблеми
неправдивих показань.
Психологічний аспект права особи на свободу від самовикриття, викриття членів

сім’ї чи близьких родичів становить вільне волевиявлення суб’єкта кримінально-
процесуальної діяльності стосовно викриття себе, членів сім’ї чи своїх близьких, що
забезпечується саме існуванням у цього суб’єкта зазначеного права.
Моральний аспект права особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї
чи близьких родичів полягає у сприянні зазначеного права охороні таких моральних
категорій, як честь та гідність, у запобіганні моральним стражданням, які пов’язані із
свідченням проти своїх близьких, а також у збереженні нормальних сімейних стосунків.
8. На які процесуальні дії розповсюджується право особи на свободу від

самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів?
На будь-які дії, а саме, зокрема, але не виключно: допит, слідчий експеримент.
Поширюється також на інші пов’язані з ним слідчі дії, де особа дає показання чи
пояснення, а саме: очну ставку; відтворення обстановки та обставин події;
пред’явлення для впізнання.
*Очна ставка це одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є
істотні суперечності
Окрім пояснення, допиту, очної ставки (одночасного допиту двох чи більше вже
допитаних осіб), відтворення обстановки та обставин події (слідчого експерименту) та
пред’явлення для впізнання, до засобів отримання відомостей від особи під час
досудового розслідування доцільно віднести примусове освідування та примусове
відібрання зразків для експертизи. Причому останні засоби одержання інформації від
особи за приписами кримінального процесуального законодавства можуть бути
спрямовані на викриття такої особи, її рідних і близьких та здійснюватися у примусовій
формі. У зв’язку з цим постає логічне питання про те, чи не обмежує кримінальна
процесуальна регламентація наведених засобів отримання особистої процесуальної
інформації свободу від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів та
членів сім’ї.
9. Назвіть коло суб’єктів, на яких поширюється право особи на свободу від

самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів.
Положення ст. 18 КПК поширюється тільки на 3 категорії осіб:
a) Свідка
b) Потерпілого
c) Підозрюваного\ обвинуваченого
ЗМІСТ: Ч. 1 ст. 3 КПК, п. 1) близькі родичі та члени сім’ї - чоловік, дружина,

батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра,
дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи
усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або
піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і
мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не
перебувають у шлюбі.
10. У чому суть засади non bis in idem?
Стаття 19. Заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за

одне і те саме правопорушення
1. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне

правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду,
що набрав законної сили.
2. Кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по
тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили.
– П. 13 ч. 1 ст. 3 КПК → обвинувачення - твердження про вчинення певною

особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність,
висунуте в порядку, встановленому КПК
– П. 14 ч. 1 ст. 3 КПК → притягнення до кримінальної відповідальності - стадія

кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру
у вчиненні кримінального правопорушення
– Ч. 1 ст. 50 ККУ → Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені

держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального
правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод
засудженого
 До осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом

можуть бути застосовані тільки такі види покарань, які передбачені ст. 51 КК.
Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне

правопорушення, за яке він був не тільки засуджений, а й виправданий.
«двічі за одне і те саме правопорушення»
└ Уявляється, що мова повинна йти про заборону притягати фізичну особу

щонайменше двічі до юридичної відповідальності одного виду, тобто до кримінальної
відповідальності за одне й те саме кримінальне правопорушення.
Звідси випливає, що взагалі особа може бути притягнена за кримінальне

правопорушення до різних видів відповідальності. У кримінальному провадженні це має
важливе значення, оскільки за вчинений злочин особа може нести цивільно-правову та
кримінальну відповідальність, що не повинно розглядатися як притягнення двічі за одне
й те саме діяння.
11. На яких положеннях ґрунтується засада забезпечення права на захист?
Стаття 20. Забезпечення права на захист
1. Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке

полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу
підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту
участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою
захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
2. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному,
обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з
боку обраного ним або призначеного захисника.
3. У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання

безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога
надається безоплатно за рахунок держави. (тобто вторинна безплатна правова допомога)
4. Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого,

представника потерпілого, представника третьої особи, щодо майна якої вирішується
питання про арешт, не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого,
потерпілого, третьої особи, щодо майна якого вирішується питання про арешт.
Стаття 6 ЄКПЛ «Право на справедливий суд»
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має

щонайменше такі права:
a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер
і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника,

вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної
допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають
інтереси правосуддя;
d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також

вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків
e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, -
одержувати безоплатну допомогу перекладача.
12. Розкрийте зміст права на доступ до правосуддя.
Це елемент верховенства права.
– ст. 21 КПК України;
– Конституція України (ст.55, ч.2 ст. 124, пунктів 8,9 ч.З ст.129)
└ Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина

захищаються судом..
– п.1 ст 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права;
– п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини;
– ст. 7 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»:
└ кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки

незалежним, безстороннім і справедливим судом, створеним відповідно до закону, а
доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції
України та в порядку, встановленому законами України.
Стаття 21 КПК. Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень
1. Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в

розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
2. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим

Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території
України.
3. Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що

стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження

не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо
під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією
України та міжнародними договорами України.
Стаття 6 ЄКПЛ «Право на справедливий суд»
1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж

розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який
вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить
обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в
зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі,
громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того
вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою,
що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду
може зашкодити інтересам правосуддя.
2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається

невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має

щонайменше такі права:
a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер
і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника,

вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної
допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають
інтереси правосуддя;
d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також
вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків
e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, -
одержувати безоплатну допомогу перекладача.
13. Сформулюйте складові засади змагальності у кримінальному

 Традиційно наука кримінального процесу виділяє у структурі змагальності три

основні риси:
1) чітке розмежування функцій державного обвинувачення, захисту і судового

розгляду;
2) рівність сторін у процесуальних правах для здійснення своїх функцій;
3) особлива роль суду в процесі як об’єктивного та неупередженого суб’єкта.
3 КИТИ (з лекції):
- Процесуальна рівноправність сторін
- Наявність двох сторін з протилежним процесуальним інтересом
- Наявність неупередженого арбітра – суду
 Змагальність сторін найбільш повно реалізується у ході судового розгляду, проте з

певними обмеженнями вона діє й у досудовому провадженні:
1) Досудове розслідування лежить на прокурорі, а сторона захисту вправі проводити

своє розслідування (подавати клопотання щодо проведення слідчих негласних дій) – ч.4
ст.93
2) Сторона захисту самостійно залучає експерта (ст.243)
3) Сторона захисту може самостійно зберігати доказ
Складові:
1. Самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх

правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим
Кодексом
2. мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших

доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав,
3. Заборона покладення одних і тих самих функцій в рамках провадження на органи
державного обвинувачення, захисту та судового розгляду.
4. Чіткий поділ «ролей»:
1) Обвинувачення веде прокурор, окремі дії за погодження з прокурором – слідчий;

може підтримуватись потерпілим (його представником);
2) Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або

законним представником.
5. Неупередженість та об’єктивність суду.
Стаття 22. Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і
у доведенні перед судом їх переконливості
1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає

самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових
позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
2. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до

суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших
процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
3. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та

судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
4. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення,

звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді
здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі
про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за
погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його
представником.
5. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або

законним представником.
6. Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для

реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.
14. У чому проявляється процесуальна рівність сторін в змагальному

кримінальному процесі?
Правильним буде термін рівноправність, а не рівність. Рівні права на збирання та

подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на
реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Стаття 10. Рівність перед законом і судом
1. Не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим

Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань,
статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання,
громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.
Рівність перед законом слід розглядати як наявність однакових матеріальних і
процесуальних законів, які не створюють їм переваг чи обмежень залежно від тих
обставин, які передбачені ст. 24 Конституції. Також це означає, що при досудовому
розслідуванні та судовому розгляді кримінального провадження до усіх учасників
застосовується одне й те саме кримінальне і кримінальне процесуальне законодавство,
ніхто не має при цьому ніяких переваг і обмежень у правах.
Рівність перед законом передбачає, також, однакову юридичну відповідальність

громадян за його порушення.
Рівність перед органом, який веде процес слід розглядати як процесуальну

рівноправність, яка означає відсутність будь-яких обмежень (дискримінацій) у
процесуальних правах, наданих кримінальним процесуальним законодавством, у тому
числі і КПК, різним учасникам кримінального провадження, незалежно від того, яким із
перелічених у ч.1 ст. 10 КПК ознак вони наділені.
Наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення своїх функцій. По-
справжньому змагальним судочинство може стати лише за умови, коли сторони, які
беруть участь в судочинстві, можуть активно і на рівні вести процесуальний спір. У статті
7 чинного КПК України законодавець не закріпив в переліку основних засад
кримінального провадження принцип рівноправності, а включив його до принципу
змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед
судом їх переконливості (ст. 22 КПК).
Слід зазначити, що рівноправність сторін є співзвучною з принципом рівності всіх

перед законом і судом, проте ці два поняття не є тотожними.
15. Чи однаково діє засада змагальності у стадіях кримінального

Ні, оскільки:
Стаття 222. Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування
1. Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового

дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
2. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового

розслідування, у зв’язку з участю в ньому, про їх обов’язок не розголошувати такі
відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового
розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
Змагальність сторін повною мірою реалізується лише на стадії судового провадження,

в той момент, як досудове розслідування, як і раніше, здійснюється стороною
обвинувачення при юридичній і фактичній нерівності сторони обвинувачення і сторони
захисту.
Проте, і на стадії досудового розслідування, безумовно, присутні елементи
змагальності, які в новому КПК України значно посилились, в основному за рахунок
введення змагальних та ліквідації розшукових інститутів кримінального процесу, а саме:
1) розширення прав сторони захисту і потерпілого на стадії досудового

розслідування, насамперед, щодо збирання доказів у їх інтересах;
2) посилення судового контролю на досудовому провадженні. Змагальна побудова

судово-контрольних процедур на стадії досудового розслідування зумовила необхідність
здійснення контрольної функції окремим суб’єктом судової влади (слідчим суддею), до
компетенції якого не належить вирішення кримінальної справи під час судового розгляду;
3) ліквідація інституту дослідчої перевірки та стадії порушення кримінальної справи.
Отже, на основі аналізу правових норм чинного КПК України, норм КПК України 1960
року та проведених вченими попередніх теоретичних досліджень можна зробити
висновок про те, що тип вітчизняного кримінального процесу залишився змішаним,
набувши при цьому елементи публічно-позовного виду змагальної форми кримінального
процесу, проте змінилася теоретична модель ролі суду в дослідженні доказів з відносно-
активної на відносно-пасивну.
На заваді змагальності стоять деякі дискреційні повноваження суду щодо клопотань

захисту, наприклад: про допит свідків; про здійснення судового виклику певних осіб до
суду для допиту, якщо у неї виникнуть труднощі щодо забезпечення їх присутності; про
витребування певних речей чи документів, які вона не може отримати самостійно,
дистанційна участь. Суто за статистикою, суд більш радий задовольняти аналогічні
клопотання обвинувачення навіть в рамках одного провадження.
16. У чому суть засади безпосередності дослідження доказів та яке її

значення?
Стаття 23. Безпосередність дослідження показань, речей і документів
1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального

провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і

документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків,
передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх
безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового

розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед
незалежним та неупередженим судом.
Стаття 95. Показання
4. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він

безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку,
передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення
показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них
17. Чи передбачені винятки із засади безпосередності дослідження доказів?
Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового

розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед
незалежним та неупередженим судом (ч. 2, 3 ст. 23 КПК).
Виняткові випадки, коли показання свідків, потерпілих, одержані під час досудового
розслідування можуть бути оголошені в суді, якщо такий свідок чи потерпілий не
прибув у судове засідання, передбачені ч. 1 ст. 225 КПК України, коли допит
свідка, потерпілого під час досудового розслідування за наявності для цього
відповідних підстав був проведений слідчим суддею у судовому засіданні.
ч.3. ст.349 КПК: Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового
провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які
ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені
особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює
їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в
апеляційному порядку.
ч.2 ст. 381 КПК: Суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального
проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності
учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під
час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.
+ Вирок може бути постановлений без безпосереднього дослідження в судовому

засіданні доказів, якщо у кримінальному провадженні були досягнуті угоди про
примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим або між прокурором та
підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості, а суд визнав за можливе
затвердження угод.
18. Розкрийте зміст засади забезпечення права на оскарження

процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у кримінальному провадженні
Стаття 24. Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи

бездіяльності
1. Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи

бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим
Кодексом.
2. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод

чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом,
незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Засада забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи

бездіяльності органів та службових осіб, які ведуть провадження, є конкретизацією
конституційної норми, зокрема ст. 55 Конституції України, згідно з якою кожному
гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної
влади..., посадових і службових осіб. Рівно ж і Пакт про громадянські та політичні права
містить норму (ч. 5 ст. 14), за якою кожний, хто засуджений за будь-який злочин, має
право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищою судовою інстанцією.
Забезпеченню реалізації права на оскарження процесуальних рішень, дій чи

бездіяльності органів, які ведуть кримінальне провадження, слугує насамперед стадійна
побудова провадження. Оскарження можливе як на окремій його стадії, у якій і
вирішується скарга, так і на наступній. У стадії досудового розслідування, де найбільш
чутливо зачіпаються права, свободи та інтереси осіб, оскарження процесуальних рішень,
дій чи бездіяльності органів досудового розслідування та прокурора можливе з
використанням двох порядків - відомчого і судового.
19. До кого можуть бути оскаржені процесуальні рішення, дії чи

бездіяльність у кримінальному провадженні?
Відомчий порядок (до керівника вищого рівня) розгляду і вирішення скарг

учасників провадження, інших осіб полягає в тому, що керівник органу досудового
розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог
законодавства у випадку їх допущення слідчим (зокрема, на підставі скарг) (п. 4 ч. 2 ст.
38 КПК). Також прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законодавства під час
проведення досудового розслідування, вправі розглядати скарги на рішення та дії
слідчого і скасовувати їх у випадку визнання незаконними (п. 7 ч. 2 ст. 36 КПК). Своєю
чергою, вищі прокурори також вправі скасовувати незаконні і необгрунтовані постанови
слідчих та підпорядкованих прокурорів (ч. 6 ст. 36 КПК) як за своєю ініціативою, так і на
підставі скарг, поданих учасниками досудового провадження чи іншими особами.
Судовий порядок (до слідчого судді) оскарження процесуальних рішень, дій чи

бездіяльності слідчого чи прокурора в стадії досудового розслідування реалізується
шляхом подання відповідних скарг до слідчого судді, основне призначення якого
здійснювати контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів учасників кримінального
провадження, які до нього залучаються, та інших осіб. Перелік рішень, дій чи
бездіяльності органів досудового розслідування, які можуть бути оскаржені під час
досудового розслідування до слідчого судді, містить ст. 303 КПК (див. коментар до неї).
Ті ж із них, які не перелічені у названій нормі, можуть бути оскаржені також у формі
заявления клопотань до суду під час здійснення ним підготовчого провадження (п. 4 ч. 2
ст. 315 КПК).
Оскарження ухвал, вироків тощо – в апеляції, а потім – у касації.
До третього заняття.
1. Якими процесуальним правами наділяється заявник у кримінальному провадженні?
Стаття 60. Заявник
1. Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або
повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади,
уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.
2. Заявник має право:
1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її

прийняття і реєстрацію;
1-1) отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань;
2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;
3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
3. Заявник, який є викривачем, крім передбачених цією статтею прав, має право в
порядку, встановленому Законом України "Про запобігання корупції", отримувати
інформацію про стан досудового розслідування, розпочатого за його заявою чи
повідомленням.
Інформація надається слідчим або прокурором у строк не більше п’яти днів з

моменту подання заяви.
Про затвердження Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції

заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події
прийняття та реєстрація заяв (повідомлень) - отримання заяв і повідомлень про

кримінальні правопорушення та інші події та присвоєння їм порядкового номера
уповноваженими службовими особами органів (підрозділів) поліції; = терміни
ототожнені
ЗУ Про звернення громадян
Заява - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених

Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про
порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів
місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
http://legalnovels.in.ua/journal/11_2020/39.pdf
Таке визначення дає нам можливість під заявою громадян як одного з приводів
початку досудового розслідування розуміти адресоване до уповноваженого органу
досудового розслідування чи прокуратури усне або письмове повідомлення про
кримінальне правопорушення, що вчинено або готується, незалежно від того
було заподіяно шкоду заявнику, іншій особі або організації.
Стаття 214. Початок досудового розслідування
1. Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після

подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після
самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про
вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості
до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години
з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових
розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається
керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а
в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Із цієї норми випливає, що в заявах чи повідомленнях, які виступають як приводи для

початку досудового розслідування, мають міститися конкретні факти, котрі вказують на
те, що, по-перше, діяння, про яке йде мова в заяві чи повідомленні, дійсно мало
місце, по-друге, це діяння має містити ознаки складу злочину, тобто бути
передбаченим законом України про кримінальну відповідальність.
При цьому, як показує слідча практика, під час прийняття рішення про відкриття
кримінального провадження не обов’язкова наявність усіх елементів складу злочину.
Вимога щодо встановлення повного переліку осіб, які причетні до вчинення злочину,
форми їх вини, мотивів і способів учинення злочину, а також інших обставин, що
підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, стосується завдань досудового
розслідування та судового розгляду справи.
Чим регулюється подання заяв і повідомлень?
1) Поверхово це питання відображено на відомчому рівні. Зокрема, у нормах

Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і
повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого Наказом
МВС України від 08.02.2019 № 100 (далі – Порядок), мова йде про реєстраційну форму
заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події в органах і підрозділах
Національної поліції України, а також дії поліцейських під час учинення цього
юридичного акту;
2) Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його

формування та ведення.
За формою звернення заяви й повідомлення громадян про кримінальні

правопорушення можуть бути усні або письмові.
У зв’язку з цим, як наголошують норми Порядку, усні заяви про кримінальні

правопорушення повинні вноситися до протоколу прийняття заяв про
кримінальні правопорушення та інші події, що підписується заявником і посадовою
особою, яка прийняла заяву, а письмові заяви повинні мати відповідні реквізити,
що дають можливість не лише ідентифікувати особу, від якої вона надійшла, а й
установити факт учинення кримінального правопорушення.
Однією з вимог початку кримінального провадження у формі приватного

обвинувачення є те, що воно має бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі
заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 477 КПК
України. Невиконання цієї вимоги є підставою для відмови у відкритті кримінального
провадження відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Отже, виходить заява = повідомлення.
Визначається поняття заяви як одного з приводів до початку досудового

розслідування, під яким автори розуміють усне або письмове повідомлення про
кримінальне правопорушення, що адресоване уповноваженому органу
досудового розслідування чи прокурору.
VS Потерпілий
2. Хто може бути свідком у кримінальному провадженні?

Стаття 65. Свідок
1. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що
підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для
давання показань.
Ознаки, які характеризують особу як свідка, та формулюють вимоги,

яким він повинен відповідати:
а) це має бути лише фізична особа;
б) ця особа здатна за своїм фізичним і психічним станом правильно

сприймати явища, події та давати про них показання;
в)вказана особа, за припущенням органів розслідування чи суду, має

відомості, що стосуються справи.
Закон забороняє сумісництво обов’язків свідка з іншими процесуальними

функціями (слідчого, прокурора, судді, експерта тощо). Тому якщо виникає необхідність
допитати як свідка будь-кого з осіб, які ведуть кримінальне провадження чи виконують
інші функції у кримінальному провадженні, то цей учасник підлягає відводу, він
звільняється від інших процесуальних обов’язків.
Лише законний представник неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

може бути допитаний як свідок (ст. 488 КПК). При цьому за ним зберігається
процесуальний статус законного представника.
Ст 66 КПК – права свідка
+https://ldn.org.ua/consultations/svidok-u-kryminalnomu-provadzhenni-prava-obov-
yazky-ta-vidpovidalnist/
Вік свідка кримінальним процесуальним законодавством не обмежений.
Виклик до слідчого, прокурора, іншого правоохоронного органу передує направлення

письмового повідомлення, яке може бути оформлене в двох формах:
Повідомлення – процесуальна дія за допомогою якої слідчий або інший

правоохоронний орган повідомляє свідка про дату, час та місце проведення допиту
(направляється, якщо участь свідка не є обов’язковою) – ст. 111 КПК.
Повістка – надсилається поштою, іншим засобом зв’язку, викликом по телефону або

телеграмою, якщо участь свідка є обов’язковою – ч. 1,2 ст. 135 КПК.
За загальним правилом свідок має отримати повістку не пізніше ніж за три дні до
дня, коли він зобов’язаний прибути за викликом.
Стаття 136. Підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення

з її змістом іншим шляхом
1. Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або

ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в
тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші
дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її
змістом.
2. Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про
адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик
вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом
електронної пошти.
Проведення допиту
Під час допиту кожен свідок допитується окремо, без присутності інших свідків.
Проведення допиту, як і інших слідчих (розшукових) дій, у нічний час (з 22 до 6 години)
не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може
призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.
Згідно з КПК України, допит не може продовжуватися без перерви понад 2 години, а в
цілому – понад 8 годин на день. У разі допиту свідок попереджається про кримінальну
відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих
показань.
Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо

надання яких є пряма заборона в законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця,
професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть
стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими
родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо
службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які
конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.
Особа, яку допитують, має право використовувати під час допиту власні документи і
нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями,
які важко зберегти в пам’яті. За бажанням допитуваної особи, вона має право викласти
свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути
поставлені додаткові запитання.
3. Якими правами наділяється свідок у кримінальному провадженні?
Стаття 66. Права та обов’язки свідка
1. Свідок має право:
1) знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;
2) користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших

процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого
підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;
3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї

сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими
родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо
відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають
розголошенню;
4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і
користуватися допомогою перекладача;
5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках,

коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які
йому важко тримати в пам’яті;
6) на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;
7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення

до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і
зауваження;
8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених

законом;
9) заявляти відвід перекладачу.
4. Які обов’язки покладаються законом на свідка у кримінальному провадженні?
2. Свідок зобов’язаний:
1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового

розгляду;
3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які

безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій,
що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з
виконанням його обов’язків.
3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового
розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу
слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.
5. Яка відповідальність покладається на свідка?
Стаття 67. Відповідальність свідка
1. За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду

або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім
випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність.
2. За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду

свідок несе відповідальність, встановлену законом.
ККУ
Стаття 384. Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу
1. Завідомо неправдиве показання свідка
Стаття 385. Відмова свідка від давання показань
+= КУПАП
Стаття 185-4. Злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від

явки до органів досудового розслідування чи прокурора
Злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів

досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян.
6. Хто не може бути допитаний як свідок і з приводу яких обставин?
Загалом, це стосується осіб, які працюють з інф, що охороняється законом

(як то медична/ нотаріальна таємниця тощо).
2. Не можуть бути допитані як свідки:

1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача,
юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, законний представник
потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які
стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;
2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;
3) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;
4) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або

службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх
результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять
лікарську таємницю;
5) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
6) журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного

характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
7) судді та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що

виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального
провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку,
ухвали;
8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в

кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в
укладенні та виконанні угоди про примирення;
9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи;
10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи
безпеки, - щодо цих даних;
11) експерти - щодо роз’яснення наданих ними висновків.
3. Особи, передбачені пунктами 1-5 частини другої цієї статті, з приводу зазначених

довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну
таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке
звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені
відомості.
4. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право
дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без
згоди представника дипломатичної установи.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абзаці
першому цієї частини, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання.
7. Хто може бути залучений як перекладач у кримінальному провадженні?

Стаття 68. Перекладач
1. У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань

або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд
залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).
4. Перед початком процесуальної дії сторона кримінального провадження, яка

залучила перекладача, чи слідчий суддя або суд пересвідчуються в особі і компетентності
перекладача, з’ясовують його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим,
свідком і роз’яснюють його права і обов’язки.
(= вимоги компетентність + незацікавленість)
Відповідно до ч. 3 ст. 29 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК

України) слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального
провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою,
право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною
або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача в
порядку, передбаченому КПК України.
Перекладачем може бути будь-яка особа, що вільно володіє як мовою

судочинства, так і мовою, якою користується відповідний учасник процесу, при
цьому закон не вимагає обов’язкової наявності в перекладача філологічної освіти. У разі
виявлення недостатнього знання необхідних мов перекладач підлягає відводу.
Чіткого визначення поняття «перекладач» у нормах кримінального процесуального

закону не міститься.
З аналізу КПК України випливає, що перекладач є іншим учасником кримінального

провадження, який вільно володіє державною мовою, а також мовою учасника
процесу, який потребує перекладу на мову, якою він володіє або технікою
спілкування з глухими, німими та глухонімими особами, який є незацікавленим
у результатах справи, що залучається до кримінального провадження
уповноваженими на те особами (органами).
На жаль, кримінальне процесуальне законодавство України не визначає чітких вимог,

які пред’являються до перекладача.
1) Однією із вимог, які висуває КПК України до перекладача є його компетентність.

При цьому в України для визначення рівня компетентності перекладача не передбачено
жодних процедур чи методик. Залишається незрозумілим, яким чином особі, яка не
володіє мовою, на яку та з якої здійснюватиметься переклад, можна перевірити, чи
перекладач володіє цією мовою на належному рівні.
На сьогоднішній день в Україні сформований Довідково-інформаційний реєстр

перекладачів, порядок ведення якого затверджений наказом Міністерства внутрішніх
справ України від 11 березня 2013 року № 228.
Відповідно до пункту 1.3. зазначеного Порядку Реєстр перекладачів – це веб-
сторінка офіційного веб-сайту Державної міграційної служби України, що
містить відомості про перекладачів, які можуть залучатися органами державної влади
для надання послуг перекладу під час розгляду заяв та проведення співбесід з
біженцями та іншими категоріями мігрантів, під час їх затримання, забезпечення надання
їм правової допомоги, розгляду адміністративними судами справ біженців та видворення з
України іноземців та осіб без громадянства, здійснення досудового розслідування та
розгляду судами кримінальних проваджень і справ про адміністративні правопорушення,
вчинені біженцями та іншими категоріями мігрантів на території України.
Відомості про перекладачів уносяться до Реєстру перекладачів на підставі

письмової згоди перекладача на внесення до Реєстру перекладачів та обробку його
персональних даних, поданої безпосередньо до Державної міграційної служби України
або її територіального органу чи територіального підрозділу, яка і формує Реєстр.
Проте внесення відомостей про перекладача у вищезгаданий Реєстр не у всіх

випадках буде свідчити про компетентність особи перекладача, адже ця процедура
не передбачає складання кваліфікаційного іспиту чи будь-якої іншої форми
перевірки знань мови перекладу чи володіння спеціальною термінологією. Тому єдиним
формальним підтвердженням компетентності може бути диплом перекладача, про який
вносяться відомості до Реєстру.
2) Незацікавленість у результатах справи
Таке положення не закріплене безпосередньо у КПК України, але випливає з його

аналізу. Так, відповідно до ст. 68 КПК України сторона кримінального
провадження, яка залучила перекладача, чи слідчий суддя або суд з’ясовують
його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, свідком. З’ясування
цих обставин здійснюється з метою виключення в якості перекладача зацікавленої особи.
Крім того, виходячи із змісту ч. 1 ст. 79 та ч. 1 ст. 77 КПК України перекладач

не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він особисто,
його близькі родичі чи члени його сім’ї зацікавлені в результатах кримінального
провадження. За наявності такої обставини він зобов’язаний заявити самовідвід.
Також підставами для відводу перекладача є його участь у цьому ж кримінальному

провадженні в якості заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного
відповідача, слідчого судді, захисника, свідка, експерта, спеціаліста (ст. 77 КПК України).
Джерело: http://www.litwin.rzeszow.pl/%D0%BF%D0%BE%D0%BD%D1%8F
%D1%82%D1%82%D1%8F-%D1%82%D0%B0-%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE
%D0%B3%D0%B8-%D0%B4%D0%BE-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA
%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D1%87%D0%B0-%D1%83-%D0%BA
%D1%80%D0%B8/
+https://zib.com.ua/ua/74075-
sistema_zabezpechennya_prava_na_zahist_potrebue_zmin.html
+ судова практика
Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального

провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою (не можуть
розуміти мову або вільно нею розмовляти), право давати показання, заявляти
клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони
володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку,
передбаченому КПК, у тому числі ст. 68 КПК.
При розгляді кримінального провадження, учасник якого не володіє чи недостатньо

володіє державною мовою, суд повинен враховувати правові позиції ЄСПЛ. Право на
безоплатну допомогу перекладача застосовується не лише до усних виступів на
судовому розгляді, а й до документальних матеріалів та досудового
провадження. Зокрема, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального
правопорушення, хто не розуміє мову, яка використовується в судi, або не розмовляє
нею, має право на отримання безоплатної допомоги перекладача, що здійснює
письмовий і усний переклад усіх тих документів чи заяв у провадженні проти
нього, розуміти які йому необхідно або які потрібно оголосити на суді мовою, що
там використовується, для того, щоб здійснити своє право на справедливий
судовий розгляд (п. 48 рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1978 року у справі «Лудіке,
Белкасем і Коч проти ФРН»).
Однак не можна вважати, що п. 3 (e) ст. 6 Конвенції вимагає письмового

перекладу всіх письмових доказів чи офіційних документів, що є у провадженні.
Допомога перекладача має бути такою, щоб забезпечити розуміння підсудним

справи проти нього і ведення свого захисту, зокрема завдяки тому, що через
перекладача він може висувати на розгляд суду свою версію подій (п. 74 рішення
ЄСПЛ від 19 грудня 1989 року у справі «Камазінскі проти Австрії»).
Також з огляду на необхідність забезпечення реальності та ефективності права,

ґарантованого п. 3 (е) ст. 6 Конвенції, обов’язок компетентних органів не обмежується
призначенням перекладача, а у випадку попередження їх за конкретних обставин може
також розширюватися, включаючи встановлення певного контролю за
належною якістю перекладу (пункти 33 і 36 рішення від 30 травня 1980 по справі
«Артіко проти Італії»).
8. Якими процесуальними правами наділяється перекладач?
2. Перекладач має право:
1) ставити запитання з метою уточнень для правильного перекладу;

2) знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати
до них зауваження;
3) одержати винагороду за виконаний переклад та відшкодування витрат, пов’язаних

із його залученням до кримінального провадження;

законом.
9. Які обовязки покладаються на перекладача у кримінальному провадженні?
3. Перекладач зобов’язаний:
2) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом;
3) здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу

своїм підписом;

безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що
здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі перекладачу у зв’язку з
10. Яку відповідальність несе перекладач за порушення покладених на нього

законом обов’язків?
5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від

виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе відповідальність,
встановлену законом.
= КУПАП



= ККУ
1. Завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, завідомо неправдивий

висновок експерта, спеціаліста, складені для надання або надані органу, що здійснює
досудове розслідування, виконавче провадження, суду, Вищій раді правосуддя,
тимчасовій слідчій чи спеціальній тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України,
подання завідомо недостовірних або підроблених доказів, завідомо неправдивий звіт
оцінювача про оцінку майна, а також завідомо неправильний переклад, зроблений
перекладачем у таких самих випадках, -
Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи

перекладача від виконання покладених на них обов'язків
1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без
поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді, Вищій раді
правосуддя, Конституційному Суді України або під час провадження досудового
розслідування, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою
комісією чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України -
11. Який порядок залучення перекладача у кримінальному провадженні?
Якщо у цивільному, господарському та адміністративному процесах хоча б вказано,

що перекладач є:
особою, що вільно володіє мовою, якою здійснюється судочинство, та іншою

мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови
на іншу,
а також – особою, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи

глухонімими людьми,
то в кримінальному процесі взагалі незрозуміло, хто може бути таким учасником

процесу.
Підставами для залучення перекладача до кримінального провадження є:
а) неволодіяння учасником кримінального провадження державною мовою;
б) недостатне володіння учасником кримінального провадження державною мовою.
Перед початком процесуальної дії сторона кримінального провадження, яка залучила

перекладача, чи суд пересвідчуються в особі і компетентності перекладача,
з'ясовують його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, свідком і
роз'яснюють його права і обов'язки.
Залучення перекладача на стадії досудового розслідування здійснюється на підставі

постанови слідчого чи прокурора або ухвали слідчого судді, а на стадії судового
провадження на підставі ухвали суду.
тут не впевнена чи можна залучити на підставі постанови прокурора/

слідчого, в статті 68 такого немає
+https://ukrainepravo.com/law-practice/practice_court/kks-vs-vyslovyvsya-shchodo-
zaluchennya-perekladacha-dlya-provedennya-protsesualnykh-diy/
Суд касаційної інстанції зазначив, що кримінальним процесуальним законом не

регламентовано самого порядку залучення перекладача, зокрема не встановлено й
безумовного обов`язку слідчого судді, суду, прокурора, слідчого самостійно (за
відсутності відповідного клопотання з боку учасника провадження) залучати
перекладача.
12. Хто може бути експертом у кримінальному провадженні, які його права та
обов'язки?
Стаття 69. Експерт
1. Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими,

технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону
України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести
дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення
кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час
кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
2. Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій

залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.
ЗУ «Про судову експертизу»

Стаття 10. Особи, які можуть бути судовими експертами
Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання
висновку з досліджуваних питань.
Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які

мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста,
пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної
спеціальності.
До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться

виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові
експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу
освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну
підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України,
атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку,
передбаченому цим Законом.
Судовому експерту забороняється використовувати свої повноваження з метою

одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки та пропозиції такої вигоди для
себе чи інших осіб.
3. Експерт має право:
1) знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета

дослідження;
2) заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення

інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи;
3) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та

об’єктів дослідження;
4) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, які мають

значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені
запитання;
5) ставити запитання, що стосуються предмета та об’єктів дослідження, особам, які

беруть участь у кримінальному провадженні;
6) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із

проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань, у разі, якщо
проведення експертизи не є службовим обов’язком особи, яка залучена як експерт;

законом;
8) користуватися іншими правами, передбаченими Законом України "Про судову

експертизу".
4. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення

експертизи. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому
матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову
має бути вмотивованою.
5. Експерт зобов’язаний:
1) особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний

письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності - роз’яснити
його;
2) прибути до суду і дати відповіді на запитання під час допиту;
3) забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним

або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт
повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта;
4) не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його

залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, або
не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення
експертизи та її результати;
5) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом.
6. Експерт невідкладно повинен повідомити особу, яка його залучила, чи суд, що

доручив проведення експертизи, про неможливість проведення експертизи через
відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно

заявляє клопотання особі, яка призначила експертизу, чи суду, що доручив її
проведення, щодо його уточнення або повідомляє про неможливість проведення
експертизи за поставленим запитанням або без залучення інших осіб.
Стаття 70. Відповідальність експерта
1. За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання

покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе
відповідальність, встановлену законом.
ЗАЛУЧЕННЯ СПЕЦІАЛІСТА Й ЕКСПЕРТА АДВОКАТОМ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ

ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ
ЕКСПЕРТ
Під час ознайомлення з висновком експерта адвокат повинен звертати увагу

передусім на те, чи має особа, яка надала експертний висновок органам
досудового розслідування, суду статус судового експерта як такий.
У разі виникнення будь-яких обґрунтованих сумнівів з цього питання адвокат повинен
звертатися з відповідним письмовим запитом на адресу Міністерства юстиції України щодо
надання відомостей з Державного реєстру атестованих судових експертів України
про те, якого числа, місяця, року, на підставі рішення якої саме експертно-
кваліфікаційної комісії, за якою саме експертною спеціальністю чи експертними
спеціальностями відповідна особа включена до бази даних цього Реєстру або виключена
з нього.
Важливим з точки зору перевірки достовірності висновків експертів є

питання щодо публікації експертних методик та їх обговорення науковою
спільнотою. Проведення судових експертиз лише на основі знань в галузі науки,
техніки, мистецтва або ремесла без посилання на опубліковані методичні праці в галузі
судово-експертного дослідження є серйозною підставою для сумнівів у вірогідності
отриманих результатів. Знання адвокатом основ методики проведення й тактики
призначення судових експертиз має важливе значення не лише для правильної оцінки
висновку експерта у експертизі, що проведена за ініціативою сторони обвинувачення, а й
для прояву власної ініціативи з призначення експертизи за угодою або заяви клопотання
перед слідчим суддею про призначення експертизи.
13. Якими є підстави для відводу експерта?
Стаття 79. Підстави для відводу спеціаліста, представника персоналу органу

пробації, перекладача, експерта, секретаря судового засідання
1. Спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт, секретар

судового засідання не мають права брати участі в кримінальному провадженні та
відводяться за підставами, передбаченими частиною першою статті 77 цього Кодексу, з
тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як
спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і секретаря
судового засідання не може бути підставою для відводу.
2. Спеціаліст, експерт, крім того, не має права брати участі в кримінальному

провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких
використовуються у цьому провадженні.
Стаття 77. Підстави для відводу прокурора, слідчого, дізнавача
1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем,

членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача
або цивільного відповідача;
3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в
результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають
обґрунтовані сумніви в його неупередженості.
14. Які експертні установи діють в Україні?
ЗУ Про судову експертизу
Стаття 7. Суб’єкти судово-експертної діяльності
Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх

територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові
експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з
відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
До державних спеціалізованих установ належать:
a) науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;
b) науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-

психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України;
c) експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства

оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби
України.
Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна

діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-
психіатричних експертиз.
+локально: Експертна діяльність | Львівський науково-дослідний інститут судових

експертиз / КЗ ЛОР "ЛЬВІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ"
15. Хто може бути залучений як спеціаліст у кримінальному провадженні?
Стаття 71. Спеціаліст
1. Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними

знаннями та навичками і може надавати консультації та висновки під час досудового
розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних
знань і навичок.
2. Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної

допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для
проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового
розслідування і судом під час судового розгляду, а також для надання висновків у
випадках, передбачених пунктом 7 частини четвертої цієї статті.
= 7) надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час

досудового розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках,
передбачених частиною третьою статті 214 цього Кодексу.
= ст214 ч3. Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією

частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і
тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до
внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений
огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду). Для
з’ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до
Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути:
1) відібрано пояснення;
2) проведено медичне освідування;
3) отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних

засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки,
відеозапису;
4) вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи,

що є безпосереднім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час
затримання особи, особистого огляду або огляду речей.
У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому

судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається
негайно, відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
першої можливості.
3. Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду

заявляти клопотання про залучення спеціаліста або використання його пояснень і
допомоги.

СПЕЦІАЛІСТ
Консультативна допомога спеціаліста (приклади):
1) Адвокат може звернутися до спеціаліста за консультацією стосовно вибору

експерта або експертної установи;
2) Коли виникає питання, чи достатньо для проведення конкретного експертного

дослідження знань експерта однієї спеціальності, або ж є необхідність призначення
комплексної експертизи;
3) Певну допомогу адвокату може надати спеціаліст й у правильному формулюванні

питань, які підлягають постановці перед експертом. лише спеціаліст може спланувати
майбутнє дослідження з тією деталізацією й послідовністю, знання яких необхідне для
підготовки переліку питань, які не потребують в наступному зміни їх порядку та змісту.
Трапляються випадки, коли перед експертом ставлять питання, які виходять за своїм
змістом за межі його спеціальних знань. Участь спеціаліста у формулюванні питань дасть
змогу виключити цей недолік практики;
4) Визначення повного переліку документів, які необхідно надати у розпорядження

експерту. Це надасть змогу своєчасно проінформувати сторони кримінального
провадження про такі матеріали, що відсутні в даний момент, але вкрай необхідні для
проведення дослідження.
Надання технічної допомоги спеціалістом
Під час досудового розслідування злочинів слідчі мають справу як з традиційними для
криміналістики, так і з нетрадиційними слідами злочинної діяльності та речовими
доказами. В таких випадках для правильної підготовки і організації слідчої дії, виявлення
й оцінки всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження, правильного
відбору тих об’єктів, що пов’язані з підготовкою і вчиненням злочину, лише базової
юридичної підготовки слідчого може бути не достатньо. З метою забезпечення належної
ефективності окремих слідчих (розшукових) дій бажаною, а то й обов’язковою слід
вважати участь в проведенні відповідної дії спеціаліста.
Завдання спеціаліста полягає в тому, щоб на підставі своїх знань він надавав
сприяння слідчому у виявленні й вилученні слідів злочину, предметів та документів, що
можуть бути речовими доказами у кримінальному провадженні, і з цією метою брав
активну участь в процесуальній дії.
Вже на етапі проведення слідчої дії спеціаліст допомагає слідчому здійснити

попереднє дослідження виявлених об’єктів з метою визначення в них ознак та
властивостей, що мають доказове значення у кримінальному провадженні,
водночас не завдаючи шкоди їм, не змінюючи їх стану і маючи на увазі, що в
наступному для поглибленого дослідження таких об’єктів може бути
призначено судову експертизу.
До початку слідчої (розшукової) дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий повинен
особисто пересвідчитися в його особі, з’ясувати його відношення до
підозрюваного або потерпілого. Якщо як спеціаліста запрошено співробітника
державного експертного закладу, то питання щодо його компетенції вирішує керівник
цього закладу. За необхідності у спеціаліста до початку проведення слідчої (розшукової)
дії може бути відібрано підписку про нерозголошення відомостей, які становлять
державну, банківську таємницю або таємницю слідства, якщо вони стануть відомими
спеціалісту в зв’язку з його участю в проведенні слідчої дії.
Так, наприклад, участь спеціаліста в проведенні слідчих (розшукових) дій, як форма

застосування спеціальних знань у розслідуванні комп’ютерних злочинів, має на меті
надання допомоги слідчому у визначенні статусу комп’ютерного об’єкта, зокрема й
віднесення до категорії машинного носія інформації, його стану, конструктивного
призначення та особливостей, наявності ознак чи слідів впливу на машинні носії
інформації чи інформацію, що міститься на них
Спеціаліст повинен також звертати увагу слідчого на обставини, що пов’язані з

виявленням, фіксацією й вилученням доказів, давати пояснення з приводу здійснених
ним дій та отриманих внаслідок цього результатів.
В разі участі в такій слідчій дії як допит спеціаліст має право ставити
запитання учасникам процесуальної дії, але ці питання повинні мати лише
технічний характер, стосуватися конкретної процесуальної дії, не виходити за межі
визначеного слідчим предмета допиту і не мати характеру окремого допиту
підозрюваного, потерпілого або свідка. Ставити запитання учаснику процесуальної дії з
приводу подій, очевидцем або учасником яких була особа, має право лише слідчий.
16. Який порядок залучення спеціаліста у кримінальному провадженні?
https://lexinform.com.ua/yuridychna-praktyka/problemni-aspekty-vzayemodiyi-storin-
kryminalnogo-provadzhennya-zi-spetsialistamy/
Аналізом норм кримінального процесуального законодавства вбачається, що воно не

містить загального (визначеного) порядку залучення спеціаліста в кримінальне
провадження, а КПК лише визначає, хто є спеціалістом, для чого він залучається, його
права та обов’язки. При цьому в зв’язку з відсутністю у кодексі порядку залучення
спеціаліста це питання залишається остаточно не вирішеним.
Наприклад, на практиці,сторона обвинувачення здійснює залучення спеціалістів за

письмовим зверненням та подальшим його погодженням зі службовими особами
відповідних установ та організацій, в яких працюють спеціалісти.
Оскільки КПК не містить стандартів, що визначають такий порядок залучення

спеціаліста, в зв’язку з цим залишаються не вирішеними питання щодо обов’язковості
виділення спеціалістів, визначення строків, протягом яких вони виділяються, а також на
який саме строк. Особливо це актуально в контексті змін до КПК, внесених Законом №
2147-VIII від 03.10.2017 р., відповідно до яких строк досудового розслідування
обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до
Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина 1 статті 219 КПК).
Так, наприклад стороною обвинувачення спеціалісти Державної аудиторської служби

(далі — Держ аудитслужби) для участі в перевірках у рамках кримінальних проваджень
залучаються відповідно до Порядку взаємодії між органами Державної контрольно-
ревізійної служби, органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України,
затвердженого спільним наказом від 19.10.2006 р. № 346/1025/685/53 та
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за № 1166/13040 (далі—
Порядок), який регламентує питання взаємодії таких спеціалістів з правоохоронними
органами, хоча з урахуванням законодавчих змін та створенням нових органів
досудового розслідування, вже є застарілим.
Детективи НАБУ спеціалістів Держаудитслужби залучають на підставі, п. 2 ч. 2 ст. 19-

2 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України». Крім того, на
практиці виділення спеціаліста Держаудитслужбою за ініціативою сторони обвинувачення
може тривати близько трьох—чотирьох місяців.
Враховуючи, що КПК складає основу кримінального процесуального законодавства

України, тому необхідним є передбачення в ньому обов’язку виділення підприємствами,
установами та організаціями різних форм власності, до компетенції яких відноситься
вирішення питань із використанням спеціальних знань у будь-яких галузях (сферах)
діяльності, спеціалістів за письмовим зверненням сторін кримінального провадження у
строки, що погоджуються такими суб’єктами та на строк, необхідний для проведення і
закінчення вчинення дій з розв’язання поставлених запитань.
+ (але ця стаття 2014 року)
http://nndes.org.ua/news/item/68-%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE
%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-
%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD
%D0%B8%D1%85-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%8C-%D1%83-%D0%BA
%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD
%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D0%BF%D1%80%D0%BE
%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96-%D0%BF
%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D1%96-%D0%BF
%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F.html
Порядок залучення спеціаліста під час судового розгляду відрізняється від досудового
По-перше, як спеціаліст може залучатися будь-яка обізнана особа, по-друге, крім

письмових роз’яснень, спеціаліст надає усні консультації (ст. 360 КПК України). Проте
ані письмові, ані усні пояснення (консультації, роз’яснення) спеціаліста не
віднесені законом до джерел доказів (ч. 8 ст. 95 КПК України).
Хоча норми ч. 6 ст. 95 КПК України передбачають, що висновок або думка особи, яка
дає показання, можуть визнаватися судом доказом, якщо такий висновок або думка
корисні для ясного розуміння показань і ґрунтуються на спеціальних знаннях у розумінні
ст. 101 «Висновок експерта» Кодексу. У такому разі сторона кримінального
провадження має право допитати цю особу за правилами допиту експерта.
Однак у застосуванні вказаного припису є певна неузгодженість, адже серед
осіб, які можуть давати показання, спеціаліст у процесуальному законі не
зазначений.
Стаття 360. Консультації та роз’яснення спеціаліста
1. Під час дослідження доказів суд має право скористатися усними консультаціями
або письмовими роз’ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних
знань.
2. Спеціалісту можуть бути поставлені питання щодо суті наданих усних консультацій
чи письмових роз’яснень. Першою ставить запитання особа, за клопотанням якої
залучено спеціаліста, а потім інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Головуючий у судовому засіданні має право ставити спеціалістові запитання в будь-який
час дослідження доказів.
КПК України, на жаль, не відповідає на питання стосовно участі в провадженні

спеціалістів, а саме не визначає:
 процесуальне оформлення взаємовідносин спеціаліста зі сторонами провадження.

Наприклад, не визначено, яким чином захисник може залучити спеціаліста на договірних
умовах. Статті 236, 237, 240 КПК України передбачають, що слідчий може запросити
спеціаліста для проведення слідчої дії, однак у якій формі повинно бути це запрошення,
законом не визначено. За аналогією можна зазначити, що оскільки процесуальне
рішення слідчого повинно бути оформлене постановою, то обґрунтування
необхідності такого запрошення певного спеціаліста й питання, на які він
повинен дати відповідь або надати консультації чи роз’яснення, повинні бути
зазначені саме в постанові про проведення певної слідчої (розшукової) дії;
 порядок залучення спеціалістів до консультацій сторонами провадження. На

практиці консультаційні дії спеціаліста жодним чином не оформлюються, а залишаються в
межах телефонних розмов або взагалі неформального спілкування;
 процесуальні форми фіксування дій спеціалістів.
Процесуальний закон містить тільки одне посилання на п. 2 ч. 2 ст. 105 КПК України
про те, що письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні
відповідної дії, можуть бути додатками до протоколу, причому за приписами ст.
71 КПК спеціаліст зобов’язаний надавати пояснення з поставлених питань,
однак статтею не зазначено форми їх викладення та фіксування.
Щодо участі спеціаліста в суді, то він, згідно з приписами ст. 360 КПК України, дає
усні консультації чи письмові роз’яснення на стадії дослідження доказів, і
учасниками процесу йому можуть бути поставлені запитання щодо наданих ним
консультацій у процесі дослідження доказів, а тому в процесуальному законі
повинно бути визначено, що ці консультації заносяться (у разі усної форми) або
приєднуються (у разі письмової форми) до журналу судового засідання.
Слід звернути увагу й на те, що процесуальний закон не передбачає такої слідчої
дії, як допит спеціалістів у зв’язку з їх діями щодо об’єктів, які ними
оглядаються, оскільки серед осіб, перелічених у ст. 95 КПК України як такі, що можуть
давати показання, спеціалісти не зазначені, а тому немає можливості допитати
спеціаліста процесуально з метою отримання показань. Постає питання: а чи може він
бути опитаний як свідок? Хоча це вже зовсім інший процесуальний статус особи, однак
така практика існує. На стадії досудового слідства спеціаліст стає свідком після участі в
слідчій дії, такій як огляд, обшук, коли ним безпосередньо на місці вчинення злочину
оглядаються речові докази, документи, і він дає свідчення про те, що спостерігав. Але
така практика в процесуальному законі не врегульована. В суді допит такого свідка-
спеціаліста, для того щоб його висновки стали джерелом доказів, за приписами ст. 95
КПК України повинен бути проведений за правилами допиту експерта.
Допит експерта на стадії досудового слідства також не передбачений нормами

процесуального закону. Так, п. 3 ст. 95 КПК України визначає, що експерт зобов’язаний
давати пояснення слідчому в порядку, визначеному процесуальним законом, а закон
цього порядку не встановив – Кодекс містить лише норми стосовно допиту експерта в
суді. Частиною 7 ст. 101, ст. 356 КПК України визначено, що кожна сторона має право
звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового
розгляду для роз’яснення чи доповнення його висновку.
17. Які права має спеціаліст у кримінальному провадженні?
4. Спеціаліст має право:
1) ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального

провадження, яка його залучила, чи суду;
2) користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням;
3) звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, або суду
на характерні обставини чи особливості речей і документів;
3-1) викладати у висновку відомості, що мають значення для кримінального

провадження і щодо яких йому не були поставлені запитання;

5) одержувати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із

його залученням до кримінального провадження;

законом;
7) надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового
розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених частиною
третьою статті 214 цього Кодексу.
18. Які обов’язки покладаються законом на спеціаліста?
5. Спеціаліст зобов’язаний:
1) прибути за викликом до слідчого, дізнавача, прокурора, суду і мати при собі

необхідні технічне обладнання, пристрої та прилади;
2) виконувати вказівки сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи

суду та давати пояснення з поставлених запитань;
3) не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального

провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які
стали відомі спеціалісту у зв’язку з виконанням його обов’язків;
19. В чому полягає відмінність спеціаліста від експерта?

https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream-download/
123456789/24288/1/5.pdf;jsessionid=CC0B93860D4BADEFEB69781F23E329C2
- експертом може бути особа, яка має спеціальні знання в певній галузі науки,
техніки, мистецтва, пройшла відповідну підготовку і отримала кваліфікацію експерта з
певних видів експертиз;
- як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом

України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових
експертів. Тоді як для того, щоб бути спеціалістом достатньо володіти спеціальними
знаннями та навичками застосування технічних засобів;
- експерт повинен провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний

письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його, а
спеціаліст зобов'язаний відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та
письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості
доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу. Відмітимо те, що письмові
висновки експерта є підзвітним документом та впливає на доказову базу, служить
остаточним вердиктом експерта, тоді як діяльність спеціаліста є менш вагомішою і має
більш підготовчий характер;
- спеціаліст залучається до участі в справі з метою сприяння судові, надання

останньому технічної допомоги, тоді як метою діяльності експерта є встановлення
фактів, що мають значення для правильного вирішення справи. Тут особливо
підкреслюємо значимість експерта під час вирішення справи по суті;
- діяльність експерта спрямована на отримання нової інформації про фактичні
обставини справи, а спеціаліста – на сприяння надання консультативно-
довідкової та технічної допомоги при встановленні обставин справи.
- різними є способи застосування спеціальних знань експертом та спеціалістом.

Експерт здійснює спеціальне дослідження, зміст якого знаходиться поза межами
процесуальної регламентації, а спеціаліст експертного дослідження не проводить, він, як
правило, бере участь у здійсненні судом процесуальної дії;
- суд може не залучати до участі в справі спеціаліста, якщо хтось з суддів володіє
спеціальними знаннями (наприклад, для кваліфікованого проведення огляду доказів),
тоді як експертиза проводиться виключно експертом.

Експерт Спеціаліст
На підставі проведеного Надає слідчому лише

дослідження складає висновок, який консультативну допомогу в межах
20.
є самостійним джерелом доказів проведення слідчої (розшукової) дії, і
20.
висновки, які містяться в
20.
роз’ясненнях спеціаліста, не мають
20.
значення доказів
20.
20.
Якщо ж слідчого чи суд цікавлять Знання спеціаліста можуть бути 20.
факти, для встановлення яких застосовані для виявлення лише 20.
необхідно на підставі використання таких слідів, ознак, властивостей 20.
спеціальних знань проводити тощо, в існуванні яких можна 20.
дослідження і оцінювати ознаки й переконатися шляхом 20.
властивості, що зафіксовані в безпосереднього спостереження. 20.
протоколі слідчої чи судової дії, то Саме тому відомості щодо фактів, 20.
треба призначати експертизу виявлених спеціалістом, можуть 20.
бути зафіксовані в протоколі 20.
слідчої або судової дії 20.
20.
20.
20.
20.
Яку відповідальність несе спеціаліст у кримінальному провадженні?
Стаття 72. Відповідальність спеціаліста
1. У разі неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлення про причини
неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов’язані з оголошенням
перерви в судовому засіданні.
2. За завідомо неправдивий висновок спеціаліст несе відповідальність, встановлену

законом.
= Стаття 384. Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу

21. Який порядок залучення експерта у кримінальному провадженні?
Стаття 242. Підстави проведення експертизи
1. Експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких

залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням
сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо
для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні
спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права.
2. Слідчий або прокурор зобов’язані забезпечити проведення експертизи щодо:
1) встановлення причин смерті;
2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;
3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які

викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;
4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про

можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом
неможливо отримати ці відомості;
6) визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх

визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру
шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним
правопорушенням.
3. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи

здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.
Стаття 243. Порядок залучення експерта
1. Експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за

дорученням сторони кримінального провадження.
Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних

умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.
Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у

випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу.
Стаття 244. Розгляд слідчим суддею клопотання про проведення експертизи
1. Сторона захисту має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про

проведення експертизи у разі, якщо:
1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального

провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не
залучила його або для вирішення залученим стороною обвинувачення
експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний
висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи, або
існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення
експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з
інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок;
2) сторона захисту не може залучити експерта самостійно через відсутність

коштів чи з інших об’єктивних причин.
2. У клопотанні зазначаються:
1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким

подається клопотання;
2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті

(частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
3) виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання;
4) експерт, якого необхідно залучити, або експертна установа, якій необхідно

доручити проведення експертизи;
5) вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які
необхідно поставити перед експертом.
До клопотання також додаються:
копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання;
копії документів, що підтверджують неможливість самостійного залучення експерта

стороною захисту.
3. Клопотання розглядається не пізніше п’яти днів із дня його надходження до суду

слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється
досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних
правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим
суддею Вищого антикорупційного суду. Особа, яка подала клопотання, повідомляється
про місце та час його розгляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду
клопотання, крім випадків, коли участь такої особи визнана слідчим суддею
обов’язковою.
4. У разі встановлення слідчим суддею, що клопотання подано без додержання вимог

частини другої цієї статті, слідчий суддя повертає таке клопотання особі, яка його
подала, про що постановляє ухвалу.
5. Під час розгляду клопотання слідчий суддя має право за клопотанням учасників
розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які
матеріали, що мають значення для вирішення клопотання.
6. Слідчий суддя за результатами розгляду клопотання має право своєю ухвалою

доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам, якщо
особа, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність підстав, визначених частиною
першою цієї статті.
7. До ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи включаються

запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з відповідним
клопотанням. Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені
особою, яка звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються
кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду,
обґрунтувавши таке рішення в ухвалі.
8. При задоволенні клопотання про залучення експерта слідчий суддя у разі

необхідності має право за клопотанням особи, яка звернулася з клопотанням про
залучення експерта, вирішити питання про отримання зразків для експертизи відповідно
до статті 245 цього Кодексу.
9. Висновок експерта, залученого слідчим суддею, надається особі, за клопотанням

якої він залучений.
+ можна прочитати
http://lcslaw.knu.ua/index.php/arkhiv-nomeriv/3-8-2014/item/187-problemni-pytannya-
zaluchennya-eksperta-storonoyu-zakhystu-malakhova-o-v
22. Чи може експерт відмовитися від давання висновку? Якщо так, то за

наявності яких підстав?
4. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів
недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову має
бути вмотивованою.

Отже, є 2 підстави для відмови:
1) недостатність матеріалів;
2) відсутність знань.
Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку
кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого

висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього
обов’язків;
23. Хто не може бути експертом?
Стаття 11. Особи, які не можуть бути судовими експертами
Не може залучатися до проведення судової експертизи та виконання обов’язків

судового експерта особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною, а
також та, яка має не зняту або не погашену судимість, або на яку протягом
останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення
правопорушення, пов’язаного з корупцією або дисциплінарне стягнення у
вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.
Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві,

передбачаються процесуальним законодавством.
КПК

Отже:
1) недієздатність;
2) непогашена/ незнята судимість;
3) адмін/ дисц стягнення;
4) службова/ інша залежність від сторін провадження/ потерпілого.
24. Яку відповідальність несе експерт у кримінальному проваджені?
За завідомо неправдивий висновок (ст. 384 КК України), відмову без

поважних причин від виконання покладених обов'язків у суді (ст. 385 КК України),
експерт несе кримінальну відповідальність.
За неповагу до суду (ч. 1 ст. 1853 КУпАП) чи злісне ухилення від явки до органів
досудового розслідування чи прокурора (ст. 1854 КУпАП) експерт несе адміністративну
відповідальність.
25. Якими процесуальними правами та обов’язками наділяється секретар

судового засідання?
АБО ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ МОЖЕ ЗДІЙСНЮВАТИ ДЕЯКІ ПОВНОВАЖЕННЯ (СТ 348

КПК)
Секретар судового засідання входить до складу апарату суду, який відповідно до

статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» здійснює
організаційне забезпечення роботи суду.
Секретар судового засідання безпосередньо підпорядкований керівнику апарату суду

та судді, з яким працює відповідно до внутрішнього розподілу обов'язків, координує свою
діяльність з помічником судді.
Стаття 73. Секретар судового засідання
1. Секретар судового засідання:
1) здійснює судові виклики і повідомлення;
2) перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до

суду, і доповідає про це головуючому;
3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними

засобами;
4) веде журнал судового засідання;
5) оформляє матеріали кримінального провадження в суді;
6) виконує інші доручення головуючого в судовому засіданні.
Стаття 342. Відкриття судового засідання
2. Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового

провадження, викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання,
встановлює їх особи, перевіряє повноваження захисників і представників, з’ясовує, чи
вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх
неприбуття, якщо вони відомі.
+ Наказ ДСА від 2005 Про затвердження Типових посадових інструкцій працівників
апарату місцевого загального суду (в т.ч. секретаря)
2. Завдання та обов'язки
2.1. Здійснює судові виклики та повідомлення в справах, які

знаходяться у провадженні судді; оформлює заявки до органів
внутрішніх справ, адміністрації місць попереднього ув'язнення про
доставку до суду затриманих та підсудних осіб, готує копії
відповідних судових рішень.
2.2. Здійснює оформлення та розміщення списків справ,

призначених до розгляду.
2.3. Перевіряє наявність і з'ясовує причини відсутності осіб,

яких викликано до суду, і доповідає про це головуючому судді.
2.4. Здійснює перевірку осіб, які викликані в судове

засідання, та зазначає на повістках час перебування в суді.
2.5. Забезпечує фіксування судового засідання технічними

засобами згідно з Інструкцією про порядок фіксування судового
процесу технічними засобами ( z0868-05 ).
2.6. Веде журнал судового засідання, протокол судового

засідання.
2.7. Виготовляє копії судових рішень у справах, які

знаходяться в провадженні судді.
2.8. Здійснює заходи щодо вручення копії вироку засудженому

або виправданому відповідно до вимог Кримінально-процесуального
кодексу України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), за дорученням судді
здійснює заходи щодо дачі підсудним або засудженим підписки про
невиїзд.
2.9. Здійснює оформлення для направлення копій судових рішень
сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі й фактично не
були присутніми в судовому засіданні при розгляді справи.
2.10. Готує виконавчі листи у справах, за якими передбачено

негайне виконання.
2.11. Оформлює матеріали судових справ і здійснює передачу

справ до канцелярії суду.
2.12. Виконує інші доручення судді, керівника апарату суду,

помічника судді, що стосуються організації розгляду судових справ.
3. Права
3.1. Користуватися правами і свободами, передбаченими

Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законами України "Про
державну службу" ( 3723-12 ), "Про судоустрій України" ( 3018-14 )
та іншими актами законодавства.
3.2. На соціально-правовий захист відповідно до свого

статусу.
3.3. Уточнювати суті процесуальної дії з метою її правильного

відображення в журналі судового засідання (протоколі судового
засідання).
3.4. Уносити пропозиції щодо вдосконалення роботи із

забезпечення діяльності секретарів судового засідання та роботи
суду.
3.5. Отримувати від працівників апарату суду необхідну

інформацію для виконання своїх завдань та обов'язків.
3.6. Брати участь у нарадах та зборах трудового колективу

суду.
4. Відповідальність
4.1. Секретар судового засідання відповідно до Кодексу

законів про працю України ( 322-08 ), Законів України "Про
державну службу" ( 3723-12 ), "Про боротьбу з корупцією"
( 356/95-ВР ) несе відповідальність за порушення трудової
дисципліни, неякісне або несвоєчасне виконання посадових завдань
та обов'язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав,
порушення норм етики поведінки державного службовця та обмежень,
пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
26. Чи є відмінність у процесуальному статусі секретаря судового засідання та

судового розпорядника?
¾ Судовий розпорядник, за змістом ч. 1 ст. 74 КПК, не є, на відміну від секретаря

судового засідання, обов'язковим учасником кримінального провадження.
Необхідність його залучення у кожному провадженні визначається головуючим у
судовому засіданні.
¾ Різні процесуальні права та обов’язки
¾ Відмінність у відводах: розпорядник не може бути відведений
Згідно наказу Державної судової адміністрації України №112 від 14 липня 2011 року, у
кожному з українських судів запроваджено службу судових розпорядників. Посада
судового розпорядника належить до категорій державної служби
Але все ж, на відмінну від секретаря судового засідання, діяльність якого спрямована
на вирішення питань процесуального характеру (фіксація перебігу розгляду та вирішення
справи, забезпечення інформованості учасників процесу про час та місце судового
засідання тощо), судовий розпорядник вирішує питання, які стосуються
організації та проведення конкретного судового засідання, порядок вирішення
яких, як правило, не регулюється процесуальним законодавством. Наявність у
судовому засідання розпорядника, безумовно, створює максимально сприятливі умови
для всебічного та ефективного розгляду справи. Його діяльність дає змогу секретарю
судового засідання зосередити усі свої зусилля на повному фіксуванні судового
засідання технічними засобами. Також судові розпорядники як спеціальна
служба мають слідкувати за безпекою роботи судів і суддів під час розгляду
справ.
Судовий розпорядник слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у

залі судового засідання. Вимоги судового розпорядника є обов’язковими для осіб, які
беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб,
присутніх у залі судового засідання.
Стаття 74. Судовий розпорядник
1. До участі в кримінальному провадженні головуючим у судовому засіданні може

залучатися судовий розпорядник.
2. Судовий розпорядник:
1) забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників

кримінального провадження;
2) оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;
3) стежить за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;
4) приймає від учасників кримінального провадження та передає документи і

матеріали суду під час судового засідання;
5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги свідка, експерта;
6) виконує інші розпорядження головуючого, пов’язані із забезпеченням умов,

необхідних для здійснення судового провадження.
3. Вимоги судового розпорядника, пов’язані із виконанням обов’язків, передбачених

цією статтею, є обов’язковими для всіх осіб, присутніх у залі судового засідання.
4. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує

секретар судового засідання.
+ ТИПОВА ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ СУДОВОГО РОЗПОРЯДНИКА МІСЦЕВОГО

ЗАГАЛЬНОГО СУДУ (2005)
2.1. Здійснює перевірку та забезпечує готовність залу

судового засідання чи приміщення, в якому планується проведення виїзного
засідання, до слухання справи і доповідає про їх готовність головуючому.
2.2. Забезпечує безпечні умови роботи суддям та працівникам
апарату суду в залі судового засідання, іншому приміщенні, в разі
проведення судом виїзного засідання.
2.3. З'ясовує своєчасність направлення заявки-наряду на

доставку до суду органами внутрішніх справ та конвойною службою
міліції затриманих осіб, та таких, які перебувають під вартою.
Повідомляє голову суду, головуючого про можливу затримку їх
доставки.
2.4. З урахуванням кількості місць та забезпечення порядку

під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що
можуть бути присутні в залі судового засідання, та визначає
конкретні місця їх розміщення.
2.5. Оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім

присутнім встати.
2.6. Забезпечує виконання учасниками судового процесу та

особами, які є в залі судового засідання, розпоряджень
головуючого.
2.7. Запрошує, за розпорядженням головуючого, до залу

судового засідання свідків, експертів, перекладачів та інших
учасників судового процесу.
2.8. Виконує розпорядження головуючого про приведення до

присяги перекладача, експерта відповідно до законодавства.
2.9. Запрошує до залу судового засідання свідків та виконує

вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги.
2.10. За вказівкою головуючого під час судового засідання

приймає від учасників процесу документи та інші матеріали і
передає до суду.
2.11. Вживає заходів щодо видалення, за розпорядженням
головуючого, із залу судового засідання осіб, які проявляють
неповагу до суду або порушують громадський порядок.
2.12. Звертається до працівників правоохоронних органів з

приводу сприяння у підтриманні громадського порядку, затримання та
притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які
проявляють неповагу до суду та порушують громадський порядок.
2.13. Забезпечує дотримання вимог процесуального

законодавства щодо виключення можливості спілкування допитаних
судом свідків з тими, яких суд ще не допитав.
2.14. Забезпечує виконання вимог процесуального законодавства

щодо проведення закритого судового засідання та вживає заходів до
обмеження входу до залу судового засідання сторонніх осіб.
2.15. Здійснює в разі необхідності взаємодію із спеціальними

підрозділами судової міліції та органами внутрішніх справ з питань
спільних дій щодо підтримання громадського порядку в приміщенні
суду та в залі судового засідання.
2.16. Уживає заходів безпеки щодо недопущення виведення з

ладу засобів фіксування судового процесу особами, присутніми в
залі судового засідання.
2.17. Для забезпечення невідкладного розгляду справи з

питань, що виникли в процесі її слухання, за розпорядженням
головуючого здійснює термінову доставку в установи та організації,
а також фізичним особам листів, викликів, інших документів.
2.18. При виникненні надзвичайних обставин (пожежа, виявлення

вибухонебезпечних предметів, затоплення тощо) повідомляє
керівників суду та організовує виклик спеціальних служб.
2.19. Виконує інші розпорядження головуючого, доручення

голови суду, старшого судового розпорядника, за наказом голови
суду - доручення керівника апарату суду щодо забезпечення належних
умов для проведення судового засідання та роботи служби судових
розпорядників.
3. Права
27. Якими повноваженнями наділяється адвокат свідка?
КПК

процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються
згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу;
ЗУ Про адвокатуру та адвокатську діяльність
Стаття 19. Види адвокатської діяльності
1. Видами адвокатської діяльності є:
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
на законодавчому рівні не врегульований правовий статус адвоката свідка

= як варіант можна користуватися загальними положеннями ЗУ Про
адвокатуру та адвокатську діяльність
Стаття 20. Професійні права адвоката
1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії,
не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання
правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової
допомоги, зокрема:
1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій

документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до
фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);
2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та

інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого
самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми
власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими
особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її
межами;
3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для

адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з
обмеженим доступом;
4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у

встановленому законом порядку;
5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та

відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і
скарги;
6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних
органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в

установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх
копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;
8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в

якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги,
фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в
порядку, передбаченому законом;
9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом
установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів;
10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують

спеціальних знань;
11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.
ПРАВОВИЙ СТАТУС АДВОКАТА СВІДКА (ЗАБОРОВСЬКИЙ)
Відсутність чіткого врегулювання статусу адвоката свідка в українському

законодавстві (як ми вже зазначали в КПК України вказується на право свідка
користуватися правовою допомогою адвоката (п. 2 ч. 1 ст. 66), а Закон України «Про
адвокатуру та адвокатську діяльність» надання правової допомоги свідку в
кримінальному провадженні виділяє як окремий вид адвокатської діяльності (п. 4 ч. 1 ст.
19)) дає нам змогу припустити, що вітчизняний законодавець мав на меті надати
адвокату свідка окремий правовий статус. Проте ми вважаємо, що таке нормативне
врегулювання потребує вдосконалення, оскільки, по-перше, на законодавчому рівні має
бути чітко визначений правовий статус такої особи (адвокат свідка), по-друге, його
правовий статус повинен бути детально врегульований.
Щодо визначення місця адвоката свідка в кримінальному процесі нам потрібно

насамперед урахувати те, що він, як ми вже відмічали, не є ні його представником, ні
захисником, тобто він не виконує функцію захисту, а отже, не може бути зарахований
до сторони захисту. На нашу думку, не має викликати сумніву й те, що він не може
бути зарахований і до сторони обвинувачення. Ураховуючи вказане, ми
підтримуємо тих науковців, котрі виходять із того, що адвокат свідка повинен
бути зарахований до складу «інших учасників кримінального судочинства, які
не мають самостійного інтересу під час провадження в кримінальній справі».
Отже, адвокат свідка на законодавчому рівні повинен бути зарахований до інших

учасників кримінального провадження. Крім цього, у КПК України має бути чітко
встановлений як порядок вступу, так і обсяг прав і обов’язків такого адвоката. У цьому
випадку варто відмітити те, що чинний КПК України зробив певний крок назад,
порівняно з попереднім КПК України (1960 р.), у ч. 5 ст. 167 якого було
закріплено низку прав захисника свідка (зокрема, право бути присутнім під час
допиту; надавати в присутності слідчого консультації свідку, заперечувати проти
незаконних дій слідчого щодо порядку проведення ним допиту; оскаржувати дії
слідчого тощо). Слушною в цьому разі є думка М.В. Луцюк, який відмічає таке: «Новим
КПК України всі «застарілі» права захисника-адвоката свідка просто не передбачені.
Навіть якби адвокат і хотів під час слідчої дії вказати слідчому на неправильність його
позиції, він не має такого права. Так само, як і не має права оскаржити неправомірність
дій слідчого – такі права мають лише прямо зазначені в ст. 303 КПК України особи».
Щодо регулювання правового становища адвоката свідка, то, на нашу думку,

позитивним є законодавство Російської Федерації, яке в процесуальних правах адвоката
свідка прирівняло до прав захисника, котрий бере участь у проведенні слідчої дії, у
межах надання юридичної допомоги своєму підзахисному. До такого висновку ми
доходимо завдяки аналізу положень ч. 5 ст. 189 і ч. 2 ст. 53 КПК Російської Федерації
[27]. Варто відмітити, що такий стан речей був позитивно оцінений науковцями. Так, С.А.
Шейфер акцентує на тому, що «наділення захисника (й особливо адвоката свідка) цими
правами перетворює його з фактично безмовного понятого на активного учасника слідчої
дії, котрий має можливість запобігти неправомірному тискові на допитуваного» [28, с.
161]. В аспекті цього питання заслуговує на увагу й позиція О.В. Панчук, яка,
досліджуючи питання про надання свідку правової допомоги в кримінальному процесі,
указує на необхідність нормативного закріплення низки прав і обов’язків адвоката свідка,
а також визначає перелік обставин, що виключають його участь у кримінальному
провадженні [29, с. 160–163].
28. Хто може бути залучений як понятий у кримінальному провадженні і який

його процесуальний статус?
25) учасники кримінального провадження - понятий
Понятий - це фізична особа, яка залучається до участі у кримінальному провадженні з

метою засвідчення своїм підписом відповідності записів у протоколі виконаним діям
Стаття 223. Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій
7. Слідчий, прокурор зобов’язаний запросити не менше двох незаінтересованих

осіб (понятих) для пред’явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в
тому числі пов’язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи.
Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення
відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в
інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.
Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з
обов’язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних
засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.
Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого

і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи,
заінтересовані в результатах кримінального провадження. Зазначені особи
можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення
відповідної слідчої (розшукової) дії.
У ч. 7 ст. 223 КПК України зазначено, що слідчий, прокурор зобов'язаний запросити

понятого. Ключове слово ''запросити'', тобто особа може відмовитися бути понятим.
Ніякої відповідальності за таку відмову вона не понесе.
Також недоліком законодавства є відсутність вимог стосовно встановлення

даних щодо понятих: документів, що підтверджують особу, вік, місце постійного
проживання, стан здоров’я тощо. Їх відсутність може перешкодити виклику понятого у
майбутньому до суду для дачі показань в якості свідка проведення слідчої дії [6]. На
нашу думку, необхідно забов'язувати особу надавати ці відомості про себе.
+ https://izbirkom.org.ua/urlikbez/medialiteracy/2020/buti-ponyatim-naskilki-formalnim-
ye-cej-institut/ ПРАВА ТА ОБОВЯЗКИ ПОНЯТИХ
29. Які права та обов’язки судового розпорядника в кримінальному провадженні?
Див пит 26.
30. Які ще суб’єкти кримінального провадження можуть бути до нього залучені?
1) Поручитель - це фізична особа, яка в порядку, передбаченому ст. 180 КПК,

надає слідчому судді, суду письмове зобов’язання, яким поручається за виконання
підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків. Поручителями можуть
бути родичі підозрюваного, обвинуваченого, його друзі або знайомі, які заслуговують на
довіру в тому, що їх порука матиме на нього стримуючий і дисциплінуючий вплив, що
перешкоджатиме порушенню
2) Заставодавець - це фізична або юридична особа, яка в передбаченому ст. 182

КПК порядку, внесла заставу з метою забезпечення виконання підозрюваним,
обвинуваченим покладених на нього обов’язків, за умови звернення внесених коштів у
дохід держави в разі невиконання цих обов’язків.
3) Службова особа, відповідальна за перебування затриманих (ст. 212 КПК

України)
 Відповідальними за перебування затриманих не можуть бути слідчі.
4) представник адміністрації дитячої установи, якій передано під нагляд

неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого в якості запобіжного заходу (ст. 493
КПК України)
5) представники служби у справах дітей та уповноваженого підрозділу

органів Національної поліції, які беруть участь у судовому розгляді кримінальних
проваджень про обвинувачення неповнолітніх (ст. 496 КПК України)
6) Конфіденційни співробітник (ст.275)
* Зазначена допомога може полягати в інформаційному сприянні забезпеченню

проведення негласних слідчих (розшукових) дій, тобто наданні певних відомостей, порад
і консультацій тощо. Також особи, які співпрацюють з органами досудового
розслідування на конфіденційних засадах, можуть допомагати у створенні умов для
безпосереднього проведення негласних слідчих (розшукових) дій або ж брати участь у їх
здійсненні (ст. 271, 272 КПК України) [14].
Відповідно до п. 14 ст. 8 Закону України «Про оперативно- розшукову діяльність»,

оперативним підрозділам для виконання завдань ОРД за наявності передбачених ст.6
цього Закону підстав надано право використовувати конфіденційне співробітництво
згідно з положеннями ст. 275 КПК України
конфіденційне співробітництво може бути використане під
час провадження таких негласних слідчих (розшукових) дій, як спостереження за

особою, річчю або місцем (ст. 269
КПК України); аудіо-, відеоконтроль
місця (ст. 270 КПК України) та особи
(ст. 260 КПК України), контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України),
виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої

групи чи злочинної організації
(ст. 272 КПК України),
Стаття 275. Використання конфіденційного співробітництва
1. Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право
використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з
іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових)
дій у випадках, передбачених цим Кодексом.
2. Забороняється залучати до конфіденційного співробітництва під час проведення

негласних слідчих дій адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів,
журналістів, якщо таке співробітництво буде пов’язане з розкриттям конфіденційної
інформації професійного характеру
31. Який порядок залучення у кримінальне провадження представника

персоналу органу пробації та його процесуальний статус?
Стаття 72-1. Представник персоналу органу пробації
1. Представником персоналу органу пробації є посадова особа такого органу,

яка за ухвалою суду складає та подає до суду досудову доповідь.
*ОБОВЯЗКОВО МАЄ БУТИ УХВАЛА СУДУ!!!
Стаття 314-1. Складання досудової доповіді
1. З метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а

також прийняття судового рішення про міру покарання представник уповноваженого
органу з питань пробації складає досудову доповідь за ухвалою суду.
2. Досудова доповідь складається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні нетяжкого

або тяжкого злочину, нижня межа санкції якого не перевищує п’яти років
позбавлення волі. Досудова доповідь щодо неповнолітнього обвинуваченого віком від
14 до 18 років складається незалежно від тяжкості вчиненого злочину, крім випадків,
ЗУ про Пробацію
Стаття 2. Визначення термінів
2) досудова доповідь - письмова інформація для суду, що характеризує

обвинуваченого;
6) пробація - система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються

за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів
кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду
інформацією, що характеризує обвинуваченого;
Стаття 4. Мета пробації
1. Метою пробації є забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення

засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень та
забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, з метою прийняття
судом рішення про міру їхньої відповідальності.
Стаття 8. Види пробації
1. Видами пробації є:
досудова пробація;
наглядова пробація;
пенітенціарна пробація.
Стаття 9. Досудова пробація
1. Досудова пробація - це забезпечення суду формалізованою інформацією, що

характеризує обвинуваченого, з метою прийняття судом рішення про міру його
відповідальності.
2. Для підготовки досудової доповіді персонал органу пробації має право

отримувати інформацію про обвинуваченого від підприємств, установ,
організацій або уповноважених ними органів та від громадян.
3. Досудова доповідь про обвинуваченого повинна містити:
соціально-психологічну характеристику;
оцінку ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення;
висновок про можливість виправлення без обмеження волі або позбавлення волі на
певний строк.
4. Обвинуваченому надається можливість брати участь у підготовці досудової

доповіді. Участь особи у підготовці досудової доповіді полягає у наданні персоналу
органу пробації інформації, необхідної для підготовки такої доповіді.
5. Порядок складення досудової доповіді затверджується центральним органом

виконавчої влади, що формує державну політику у сфері пробації (Державна
пенітенціарна служба України (ДПтС))
+ є затверджено ПОРЯДОК складення досудової доповіді
Складення досудової доповіді про неповнолітнього обвинуваченого (додаток 10) віком

від 14 до 18 років здійснюється з урахуванням вікових та психологічних особливостей
неповнолітнього.
НЕ Є ДОКАЗОМ !!! Ще одне положення, на яке обов’язково варто звернути увагу, це

ч.5 ст.314-1 КПК України, відповідно до якого досудова доповідь не може
використовуватися у кримінальному провадженні як доказ винуватості
обвинуваченого у вчиненні злочину. Як зазначено в п.12 Інформаційного листа
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про
практику здійснення судами кримінального провадження щодо неповнолітніх» від
16.01.2017 року №223-66/0/4-17, досудова доповідь повинна містити результати
незалежного соціального дослідження обвинуваченого та надати суду
додаткову об’єктивну інформацію про ризики скоєння обвинуваченим повторно
злочину, можливість його виправлення без позбавлення або обмеження волі
(необхідність ізоляції) з огляду на соціально-психологічні характеристики особистості
обвинуваченого. Досудова доповідь долучається до матеріалів кримінального
провадження та береться судом до відома при ухваленні вироку.
ПРОЦЕДУРА
Обов’язковою підставою для підготовки досудової доповіді є ухвала суду. У день

отримання такої ухвали, представник персоналу органу пробації заводить справу за
матеріалами досудової доповіді стосовно обвинуваченого. Усі документи, які
формуються у процесі підготовки досудової доповіді, долучаються до справи за
матеріалами досудової доповіді стосовно обвинуваченого.
Далі обвинуваченому надсилається виклик до органу пробації для

проведення бесіди. Під час бесіди обвинувачений ознайомлюєься з інформацією про
порядок складення досудової доповіді. Отримана від обвинуваченого усна
інформація оформляється представником персоналу органу пробації у
письмовій формі, з якою обвинувачений ознайомлюється. Інформація про
обвинуваченого від підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів,
громадян, які можуть надати таку інформацію, одержується представником
персоналу органу пробації шляхом направлення запитів або під час особистої
зустрічі.
У випадку, якщо до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під

вартою, представник персоналу органу пробації може відвідати без спеціального дозволу
місця попереднього ув’язнення, де він має право ознайомлюватися з матеріалами
особової справи обвинуваченого, отримувати від персоналу місця попереднього
ув’язнення іншу інформацію та документи, необхідні для складення досудової доповіді.
Як вже було зазначено, обвинувачений безпосередньо може брати участь у складанні

досудової доповіді. Проте його відмова від участі у підготовці досудової доповіді не
позбавляє його права ознайомлюватися з текстом досудової доповіді, подавати свої
зауваження та уточнення, а також звертатися до органу пробації із заявою про згоду
брати участь у підготовці досудової доповіді не пізніше терміну, необхідного для
реалізації зазначеного права, з урахуванням строку підготовки такої доповіді,
зазначеного в ухвалі суду.
2. Представник персоналу органу пробації з метою складання досудової доповіді має

право:
1) отримувати інформацію про обвинуваченого від підприємств, установ, організацій

або уповноважених ними органів та громадян;
2) викликати обвинуваченого до уповноваженого органу з питань пробації для

отримання усних чи письмових пояснень;
3) відвідувати обвинуваченого за місцем його проживання або перебування, роботи

або навчання;
4) відвідувати місця попереднього ув’язнення, якщо до обвинуваченого застосовано
запобіжний захід у виді тримання під вартою;
5) заявляти клопотання суду про ознайомлення з матеріалами кримінального

провадження щодо обставин, передбачених пунктами 4 та 5 частини першої статті 91
цього Кодексу, а у кримінальних провадженнях щодо неповнолітнього обвинуваченого -
додатково статтями 485, 487 цього Кодексу в порядку, передбаченому статтею 317 цього
Кодексу;
6) бути присутнім під час проведення судового засідання;
7) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом
3. Представник персоналу органу пробації зобов’язаний:
1) складати досудову доповідь і подавати її до суду в строк, визначений ухвалою

суду;
2) дотримуватися прав і свобод людини і громадянина;
3) невідкладно повідомляти суд про наявність або виникнення об’єктивних обставин,

що унеможливлюють підготовку або своєчасне подання досудової доповіді;
4) надавати пояснення з поставлених судом питань щодо досудової доповіді під час
судового розгляду;
5) не розголошувати будь-які відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням

6) не допускати розголошення в будь-який спосіб конфіденційної інформації, яку йому

було довірено або яка стала відома у зв’язку з виконанням обов’язків;
32. Кого слід вважати суб’єктом кримінального провадження?
Субєкти КП - певні державні органи, посадові особи, які здійснюють кримінальне

провадження і наділені для цього відповідною компетенцією, та особи, які мають певний
інтерес в результаті справи або залучалася в силу закону до провадження для виконання
певних функцій, і наділені відповідними правами й обов’язками для захист своїх прав,
законних інтересів та реалізації своїх завдань та функцій у кримінальному проваджені (зі
статті Пожар)
Фактично – тотожно «учаснику кримінального провадження», але деякі науковці
вважають інакше (з назви Глави 3 КПК випливає тотожність понять субєкт і учасник,
оскільки сказано СУД СТОРОНИ та ІНШІ УЧАСНИКИ)
У кримінально-процесуальному законодавстві України немає визначення поняття

«суб’єкти кримінального провадження», для цього вживаються інші терміни:
«учасники кримінального провадження», «учасники судового провадження»,
«сторони кримінального провадження».
Отже, до суб’єктів кримінального провадження належать взагалі всі суб’єкти

кримінально-процесуальних відносин, тобто, державні органи й посадові особи, які
ведуть кримінальне провадження, особи, які залучаються до кримінального провадження
для захисту своїх прав й законних інтересів або для виконання своїх обов’язків, особи,
які сприяють здійсненню кримінального провадження, тощо.
Ознаки:
а) здійснення кримінально-процесуальної діяльності, (точніше, здійснення або

участь у кримінально-процесуальній діяльності, оскільки є суб’єкти які безпосередньо не
здійснюють цю діяльність, але приймають в ній участь)
б) наявність певних прав і обов’язків,
в) вступ у кримінальнопроцесуальні відносини з іншими суб’єктами процесу за

своєю ініціативою або в силу вимоги закону.
Ч. 1 ст. 3 КПК
25) учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження,

потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його
представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник,
представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо
майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої
обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається
питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач,
свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст,
представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий
розпорядник;
26) учасники судового провадження - сторони кримінального провадження,

представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник
персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про
арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених
цим Кодексом, здійснюється судове провадження
19) сторони кримінального провадження :
з боку обвинувачення: слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування,

керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний
представник у випадках, установлених цим Кодексом;
з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений,

виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів
медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні
захисники та законні представники;
+ стаття Пожар
Отже, до кола суб’єктів кримінального провадження належать: суд, слідчий суддя та

учасники кримінального провадження.
До учасників кримінального провадження кпк відносить усіх суб’єктів, які беруть

участь у кримінальному провадженні, крім суду, судді та слід-чого судді (п. 25 ст. 3 кпк).
Новий кпк 2012 р. виходив з того, що вся кримінально-процесуальна діяльність

спрямована до суду (слідчого судді) і здійснюється з метою досягнення основної мети –
належного здійснення правосуддя. Тому всі інші органи і особи, крім цих двох суб’єктів,
тобто, суду і слідчого судді, є учасниками кримінального провадження, а отже приймають
участь у проваджені, що здійснюють слідчий суддя чи суд.
33. Як співвідносяться поняття «суб’єкт кримінального провадження»,

«учасники кримінального провадження», «сторони кримінального
провадження»?
– Термін «суб’єкти кримінального провадження» є найширшим і охоплює як
учасників, так і відповідно суд та слідчого суддю
– «Сторони» є найвужчим поняттям і охоплює лише деяких учасників. Сторона

захисту, сторона обвинувачення
З прийняттям нового КПК України 2012 р. був змінений підхід до визначення суб’єктів
кримінального процесу. Законодавець використовую нову термінологію, зокрема
запроваджується поняття «учасники кримінального провадження» під яким
підпадають майже усі суб’єкти кримінального процесу, за винятком суду та
слідчого судді. Крім того, з’явилися нові учасники кримінального провадження, яких
раніше не було у старому КПК 1960 р., такі як заявник, судовий розпорядник, які також є
суб’єктами кримінального провадження.
КОРОТКО: Сторони є завжди (захисту + обвинувачення: всюди є прокурор +

підозрюваний / обвинувачений)
Сторони к пр — найвужче за обсягом поняття. Охоплює вужчий перелік суб’єктів,

яких законодавець відніс до сторін. Ознакою виокремлення поняття “сторона” -
наявність власного інтересу в кр пров цих суб’єктів, які належать до сторін. Є особи,
які відстоюють інтерес і заінтересовані в результативності здійснення к пр. Є сторона
обвинувачення, є сторона захисту.
Видається абсолютно нелогічним є те, що цивільний позивач, цивільний

відповідач та їх представники чомусь не належать до сторін провадження. І
навіть потерпілий не завжди є стороною обвинувачення, а лише у випадках
відмови прокурора від обвинувачення, зміни обвинувачення на менш тяжке, а
також у справах приватного обвинувачення. Це принципові помилки законодавця
аж ніяк не сприяють захисту прав та законних інтересів цих учасників провадження.
Учасники судового провадження поняття ширше (тут можуть бути свідки/
експерти/ перекладачі і тд)
Ще ширшим поняттям є учасники кримінального провадження (на стадії

досудового є слідчий, якого вже немає в суді, тобто слідчий є учасником кримінального,
але не судового провадження)
Суб’єкти є найширшим поняттям, бо окрім всіх вище перелічених додаються суд +

слідчий суддя
У кримінально-процесуальному законодавстві України немає визначення поняття

«суб’єкти кримінального провадження», для цього вживаються інші терміни: «учасники
кримінального провадження», «учасники судового провадження», «сторони
кримінального провадження». Більш глибокій аналіз цих понять дає нам можливість
стверджувати, що з теоретичної точки зору найбільш ширшим є поняття «суб’єктів
кримінального провадження». Отже, до кола суб’єктів кримінального провадження
належать: суд, слідчий суддя та учасники кримінального провадження.
До учасників кримінального провадження КПК відносить усіх суб’єктів, які беруть

участь у кримінальному провадженні, крім суду, судді та слідчого судді (п. 25 ст.
3 КПК). Новий КПК 2012 р. виходив з того, що вся кримінально-процесуальна діяльність
спрямована до суду (слідчого судді) і здійснюється з метою досягнення основної мети –
належного здійснення правосуддя. Тому всі інші органи і особи, крім цих двох суб’єктів,
тобто, суду і слідчого судді, є учасниками кримінального провадження, а отже приймають
участь у проваджені, що здійснюють слідчий суддя чи суд.
СТОРОНА ОБВИНУВАЧЕННЯ: В цьому пункті статті не враховано всіх осіб. До сторони
обвинувачення також відносяться такі суб’єкти як: оперативні підрозділи (ст.41),
керівник органу прокуратури (визначає конкретного прокурора, який буде здійснювати
кр пров — ст. 37), службові особи, які уповноважені на вчинення процесуальних дій (ст.
519 — капітани суден...).
Потерпілий — в п. 19 ст.3 КПК відносить його до сторони обвинувачення, але в

іншому пункті до учасників кримінального провадження згадується потерпілий (його
винесено поза межі сторінн але в п.19 вказано, що він є стороною КП). Але потерпілий в
одних справах може бути на стороні обвинувачення, а в інших справах може виступати
учасником кримінального провадження.
Коли сторона обвинувачення — справи приватного обвинувачення (право потерпілого
підтримувати обвинувачення, якщо прокурор відмовляється від підтримання держ
обвинувачення в суді; тоді стає СТОРОНОЮ кр пров).
В інших випадках виступає ІНШИМ УЧАСНИКОМ кримінального провадження.
Ст. 477 — перелік кваліф діянь, які становлять собою приватне обвинувачення. В цих
випадках потерпілий є стороною.
СТОРОНА ЗАХИСТУ: також особа, щодо якої закрили кримінальне провадження. За

результатами ДР може виникнути чітка підстава, яка обумовлює закриття кримінального
провадження — декриміналізація діяння, якщо підозрюваний помер, якщо ДР
встановлення відсутність складу к пр в діянні особи, якщо встановлено відсутність події к
пр, або якщо недостатньо зібрано доказів за рез-тами здійснення ДР щодо доведеності
вини особи в суді. Така особа вже не є підозрюваним, але набуває процесуального
статусу особи щодо якої кримінальне провадження закрите (набуває прав — можливість
оскражити постанову слідчого/прокурора про закриття кр пров — якщо особа звільнена
від КВ та провадження закрито).
+ особа щодо якої вирішується питання про видачу її іноземній державі чи її

екстрадицію. Вона не є підозрюваним, бо в нас інше законодавство, окремі діяння можуть
бути не кримінально караними, тому має такий процесуальний статус.
+ їхні законні представники та захисники таких осіб.
34. Як класифікує суб’єктів кримінального провадження законодавець?
Залежно від здійснюваних кримінально-процесуальних функцій:
1) суд (суддя, слідчий суддя, присяжні);
2) сторона обвинувачення (прокурор, керівник органу досудового розслідування,

слідчий);
3)сторона захисту (підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений та їх

законні представники, захисник);
4) потерпілий і його представник;
5) інші учасники кримінального провадження: а) особи, які здійснюють ініціативну

допомогу у виявленні й розкритті кримінального правопорушення (заявник,
конфіденційний співробітник); б) особи, які захищають у кримінальному провадженні
цивільно-правові інтереси (цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники й
законні представники); в) особи, які володіють спеціальними знаннями (експерт,
спеціаліст); г) особи, які сприяють кримінальному провадженню (свідок, перекладач,
понятий, секретар судового засідання, судовий розпорядник); д) особи, які беруть участь
у кримінальному провадженні у зв’язку із застосуванням запобіжних заходів (поручитель,
заставодавець).
За стадією кримінального провадження:
1) Учасники досудового розслідування (завжди: органи досудового розслідування,

сторона захисту, слідчий суддя; інколи ще: інші учасники)
2) Учасники судового провадження - сторони кримінального провадження,

представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник
персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про
арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених
цим Кодексом, здійснюється судове провадження (п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК).
За роллю (процесуальною функцією) у процесі:
1) Учасники, які виконують функцію правосуддя (суд, слідчий суддя)
2) Учасники, які виконують функцію обвинувачення : слідчий, дізнавач, керівник

органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також
потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим
Кодексом; (п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК)
3) Учасники, які виконують функцію захисту: підозрюваний, обвинувачений

(підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається
застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося
питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники
4) Інші учасники (особи, які не мають інтересу у кримінальному провадженні). До цієї

групи належать: заявник; свідок; експерт; керівник експертної установи; спеціаліст;
перекладач; особа, яка розуміє знаки німого або глухого; поняті; поручителі; педагог;
лікар; батьки або інші законні представники неповнолітнього свідка, які присутні при
його допиті; особи, разом з якими особа пред'являється для впізнання; особи, які беруть
участь у слідчому експерименті, обшукуваний; особа, в якої беруться зразки для
експертного дослідження; особи, що займають приміщення, в якому провадяться обшук,
огляд; особи, присутні при провадженні обшуку; особа, котрій передано на зберігання
майно, на яке накладено арешт; секретар судового засідання.
За інтересом, що його має той чи інший учасник у кримінальному

провадженні:
1) Державні органи і посадові особи, які ведуть кримінальне провадження
(представляють державні інтереси). До їх числа належать: суд, суддя, слідчий суддя,
прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий.
2) Учасники, які мають власний інтерес у кримінальному провадженні. Це:

підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий, потерпілий, цивільний позивач
і відповідач.
3) Учасники, які залишають або представляють інтереси інших осіб: захисник,

представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, законний
представник.
4) Інші учасники (особи, які не мають інтересу у кримінальному провадженні). До цієї

групи належать: заявник; свідок; експерт; керівник експертної установи; спеціаліст;
перекладач; особа, яка розуміє знаки німого або глухого; поняті; поручителі; педагог;
лікар; батьки або інші законні представники неповнолітнього свідка, які присутні при
його допиті; особи, разом з якими особа пред'являється для впізнання; особи, які беруть
участь у слідчому експерименті, обшукуваний; особа, в якої беруться зразки для
експертного дослідження; особи, що займають приміщення, в якому провадяться обшук,
огляд; особи, присутні при провадженні обшуку; особа, котрій передано на зберігання
майно, на яке накладено арешт; секретар судового засідання.
35. Які функції виконує суд у кримінальному судочинстві?
Суд
п.22 ст.3 КПК: суд першої інстанції - місцевий загальний суд, який має право
ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження, а
також Вищий антикорупційний суд у кримінальних провадженнях щодо кримінальних
правопорушень, віднесених до його підсудності КПК, а також апеляційний суд у
випадку, передбачених КПК;
п.20 ч.3 КПК: суд апеляційної інстанції - відповідний апеляційний суд, в межах
територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив
оскаржуване судове рішення, а також Апеляційна палата Вищого антикорупційного
суду - стосовно судових рішень Вищого антикорупційного суду, ухвалених як судом
першої інстанції, а також стосовно судових рішень інших судів першої інстанції,
ухвалених до початку роботи Вищого антикорупційного суду в кримінальних
провадженнях щодо злочинів, віднесених КПК до підсудності Вищого антикорупційного
суду;
п.21 ч.3 КПК: суд касаційної інстанції - Верховний Суд;

НИЖЧЕ ПІСЛЯ ВСІХ ПИТАНЬ ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО КОЖЕН СУД З ПРЕЗЕНТАЦІЇ ІНФА
Шевчук Марта (ФУНКЦІЇ СУДУ В СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

УКРАЇНИ)
Кримінально- процесуальні функції – це визначені у законі основні напрями

процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального
судочинства суб’єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами
для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів. Таким чином,
кримінально-процесуальна функція дозволяє визначити призначення і роль учасника
процесу у кримінальному судочинстві
Як одну з позитивних рис сучасного змагального процесу важливо зазначити те, що

суд, зокрема головуючий у судовому засіданні, керує ходом судового засідання,
забезпечує дотримання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій,
здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і
виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх
обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має
значення для справи (ст. 321 КПК України).
На стадії судового розгляду функцією суду є здійснення правосуддя шляхом

розгляду і вирішення кримінальної справи по суті. Під правосуддям слід розуміти
правозастосовну діяльність суду з розгляду й вирішення питання про винуватість або
невинуватість особи, яка реалізується з метою справедливого захисту прав, свобод і
законних інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів суспільства й держави в
особливій процесуальній формі в судовому засіданні з додержанням принципів права,
результатом якої є акт правосуддя (рішення суду), що має обов’язковий характер і
забезпечується авторитетом держави.
∟ суд займає пасивно-активне положення у нашій змішаній формі крим.
Правосуддя у кримінальному процесі можна визначити як виняткову діяльність

судової влади, спрямовану на розгляд і вирішення справ про кримінальні
правопорушення, що реалізуються у суворо визначеній процесуальній формі, з
дотриманням принципу змагальності та інших принципів (засад) кримінального
провадження, визначених у законі, що дає змогу виконувати завдання суду і
кримінального судочинства в цілому (ст. 2 КПК України).
Стаття 30 КПК. Здійснення правосуддя судом
1. У кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з

правилами, передбаченими цим Кодексом.
2. Відмова у здійсненні правосуддя не допускається.
Стаття 127 КУ. Правосуддя здійснюють судді. У визначених законом випадках

правосуддя здійснюється за участю присяжних.
Ч. 3 статті 129-1 КУ. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Функція правосуддя включає в себе й інші види діяльності (підфункції), зокрема:

правозабезпечувальна підфункція, елементами якої є:
– інформування про юридично значущі факти;
– роз’яснення правових питань;
– створення умов для рівноправності сторін та надання можливості їм діяти; сприяння

активності сторін;
– керівництво процесуальною діяльністю сторін та контроль за нею;
– діяльність, спрямована на з’ясування всіх обставин кримінального провадження, в

тому числі і за власною ініціативою;
– вирішення правових питань.
Окрім функції правосуддя, суд здійснює контрольну функцію:
∟ судовий контроль – заснована на законі кримінально процесуальна діяльність

спеціально уповноваженого суб’єкта - слідчого судді, здійснювану шляхом розгляду і
вирішення клопотань і скарг сторін кримінального провадження, потерпілого з метою
охорони прав і свобод особи, яка має як превентивний, так і правовідновлювальний
характер.
а)превентивний характер – дача дозволу на проведення обшуку;

б) правовідновлювальний – розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів
процесу.
Щодо контрольної функції – зі статті Сизи
Функція судового контролю здійснюється слідчим суддею (у досудовому
провадженні) та судом (у підготовчому судовому провадженні, судовому розгляді,

судово-контрольних стадіях кримінального провадження)
ГЛОВЮК ФУНКЦІОНАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У

КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
Єдиною беззаперечною кримінально-процесуальною функцією суду є вирішення

справи по суті (правосуддя). Як вірно зазначає Д. Філін, «правосуддя виражає основне
призначення суду, є його функцією, хоча й не охоплює всієї процесуальної діяльності ос-
таннього, особливо в досудових стадіях кримінального процесу» [1, 63]. Щодо інших
функцій у літературі ведеться серйозна полеміка.
Суддя при попередньому розгляді справи здійснює чотири групи повноважень:

контрольні повноваження; правосуддя; застосування заходів кримінально-
процесуального примусу; організаційно- підготовчі повноваження. Контрольні
повноваження суддя здійснює при вирішенні скарг учасників процесу та при поверненні
кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору. Правосуддя здійснюється
при закритті кримінальної справи за п. 1,2 ст. 6 КПК та при звільненні особи від
кримінальної відповідальності. Організаційно-підготовчі провадження здійснюються при
вирішенні питань про призначення справи до судового розгляду; про зупинен- ня
провадження у справі; про направлення справи за підсудністю. Ці повноваження
спрямовані на забезпечення підготовки справи до судового розгляду. Організаційно-
підготовчі повноваження судді при попередньому розгляді справи є проявом
організаційної функції. Проявом цієї функції є і повноваження судді апеляційного суду
при попередньому розгляді справи. Крім того, суддя касаційного суду при вирішенні
питання про витребування справи для розгляду касаційної скарги здійснює організаційну
функцію, яка знаходить свій прояв у вирішенні питання про порушення провадження та у
підготовці справи до розгляду.
1 Яку функцію виконує слідчий суддя у кримінальному провадженні, його

процесуальний статус?
На відміну від діяльності «звичайного» судді, слідчий суддя бере участь та

здійснює контроль у кримінальному провадженні ще ДО того, як обвинувальний
акт надіслано до суду, тобто на етапі досудового розслідування.
Слідчий суддя працює поряд із слідчими, наприклад, надає слідчим дозвіл на

вчинення тих чи інших дій, при цьому, стежить за дотриманням прав та свобод
учасників кримінального провадження, убезпечуючи їх від зловживань владою
слідчого чи прокурора (принаймні повинен).
Мета введення інституту слідчого судді - виконання функції охорони та захисту прав,
свобод та інтересів особи.
грошового стягнення, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом,
відсторонення від посади, тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення
майна, арешт майна, затримання особи, запобіжні заходи, про проведення негласних
слідчих (розшукових) дій тощо.
Головною функцією слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних

інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та забезпечення
законності провадження у справі на досудових стадіях. Це зумовлює специфічний
характер виконуваної ним кримінально-процесуальної функції, яка полягає у
забезпеченні законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод
людини на досудовому провадженні у відповідному кримінальному провадженні.
Повноваження слідчого судді визначаються виконуваною ним функцією, яка повинна

мати на досудовому розслідуванні наскрізний характер. Його повноваження доцільно
класифікувати на такі групи:
1) вирішення питання про застосування заходів кримінально-процесуального

примусу;
2) розгляд скарг на дії (бездіяльність) і рішення слідчого та прокурора;
3) вирішення питання про можливість проведення слідчих дій, які

обмежують конституційні права і свободи людини.
Усі ці повноваження реалізуються слідчим суддею, зазвичай, у змагальному процесі, у

якому також досліджуються докази, подані сторонами як обґрунтування своїх клопотань
чи скарг.
Отже, запровадження інституту слідчого судді сприяє поширенню змагальності на

досудовому провадженні, спеціалізації та диференціації кримінального судочинства,
розвантаженню судів загальної юрисдикції та підвищенню ефективності судового захисту
конституційних прав і свобод людини.
+ стаття Руденко
Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності

відповідно до пункту 17 ч. 1 ст. 7 КПК визнається однією із загальних засад
кримінального провадження. Однак не всі рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб
органів досудового розслідування можуть оскаржуватися до слідчого судді. Законодавець
чітко зазначив, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені тільки
рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, передбачені ст. 303 КПК.
Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можуть бути
предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді за правилами ст.ст. 314–316
КПК.
Здійснення судового контролю за проведенням слідчих (розшукових) дій та

негласних слідчих (розшукових) дій полягає у наданні слідчим суддею дозволу
на проведення слідчим чи прокурором відповідних процесуальних дій, спрямованих на
отримання (збирання) доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Як зазначено у ч. 1 ст. 223 КПК, слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на

отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному
кримінальному провадженні. До переліку таких слідчих (розшукових) дій належить
насамперед проведення обшуку житла чи іншого володіння особи. Частина 1 ст. 233 КПК
зазначає, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-
якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на
підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті. Такими
випадками є невідкладність входження слідчого чи прокурора до житла або іншого
володіння особи, пов’язана із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім
переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Але у такому випадку
прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно
після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до
слідчого судді.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 246 КПК негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид

слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають
розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, та які проводяться у
разі, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший
спосіб.
Системний аналіз положень КПК України дає можливість визначити коло негласних
слідчих (розшукових) дії, які проводяться за рішенням слідчого судді під час досудового
розслідування: аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260); накладення арешту на
кореспонденцію (ст. 261); огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262); зняття інформації з
транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263); зняття інформації з електронних
інформаційних систем (ст. 264); обстеження публічно недоступних місць, жила чи іншого
володіння особи (ст. 267); установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст.
268); спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269); аудіо-, відеоконтроль місця
(ст. 270); негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст.
274).
Виняток із наведеного переліку становить ч. 2 ст. 264 КПК, яка вказує, що не

потребує дозволу слідчого судді зняття інформації з електронних інформаційних
систем або їх частин, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або
утримувачем або не пов’язаний з подоланням системи логічного захисту. Відповідно до ч.
8 ст. 271 КПК за рішенням слідчого судді відбувається контроль за вчиненням злочину за
умови, що його проведення пов’язане з обмеженням конституційних прав особи.
Компетенція слідчого судді поширюється також на випадки необхідності

проведення під час досудового розслідування відповідних експертиз. Так, згідно
з положеннями ч. 3 ст. 242 КПК за ухвалою слідчого судді здійснюється примусове
залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи у разі відмови
такої особи від проведення зазначених експертиз, та за ухвалою слідчого судді
вирішується питання щодо залучення експерта за клопотанням сторони захисту у разі
відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення
експерта (ч. 3 ст. 243, ст. 244 КПК). Ця функція судового контролю передбачена
законодавцем з метою забезпечення прав та законних інтересів сторони захисту,
справжньої змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів,
недопущення так званого «обвинувального ухилу» на стадії досудового розслідування.
Тим самим Кодекс встановлює для сторони захисту додаткову гарантію у вигляді
можливості доведення перед судом переконливості своїх доводів щодо необхідності
залучення експерта для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального
Крім того, КПК запровадив новий інститут – допиту свідка чи потерпілого слідчим
суддею під час досудового розслідування, якщо існують або раптом виникли
обставини, що можуть унеможливити допит зазначених осіб під час судового
провадження (ст. 225 Кодексу). Існування цього інституту є винятком із загального
правила про безпосередність дослідження доказів, відповідно до якого суд повинен
досліджувати докази безпосередньо.
Під час досудового розслідування з метою вирішення завдань кримінального

провадження слідчий суддя має право здійснити певні процесуальні дії,
спрямовані на виявлення, збирання та зберігання доказів, запобігання
можливості протиправної поведінки чи виключення можливості підозрюваного,
обвинуваченого та осіб, які залучаються до участі у кримінальному
провадженні, ухилятися від слідства і суду.
До виключної компетенції слідчого судді законодавець відносить вирішення під час

досудового розслідування питання щодо застосування до підозрюваного,
обвинуваченого запобіжного заходу.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження,

застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод
осіб, які підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні кримінального
правопорушення. Ці обставини стосуються свободи пересування та вільного вибору
місця перебування.
На практиці спірним є саме встановлення слідчим суддею наявності

обґрунтованої підозри в учиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального
правопорушення, оскільки законодавець не дав чіткого тлумачення цій обставині. На
нашу думку, її слід розуміти, виходячи з положень ст. 5 Конвенції, яка зазначає, що для
обґрунтованої підозри немає вимог щодо чітких доказів, адже підстава має бути
вірогідною. Так, у рішенні Європейської комісії з прав людини у справі «Феррарі-Браво
проти Італії» від 14 березня 1984 р. наголошувалося, що питання про те, що арешт або
тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення
та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням
попереднього розслідування, сприяти якому має тримання під вартою. У рішенні у справі
«Моррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 р. зазначалося, що метою
допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції є
сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання
конкретної підозри, яка слугувала причиною арешту. Тому факти, які є причиною
виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими, як ті, що є
необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи просто висунення
обвинувачення.
Таким чином, виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що під

обґрунтованою підозрою слід розуміти наявну сукупність фактів або інформації
щодо вчинення кримінального правопорушення саме підозрюваним,
обвинуваченим, які містяться в кримінальному провадженні в належним чином
оформлених протоколах слідчих (розшукових) дій, протоколах допитів,
висновках експертів та речових доказах. При цьому слідчий суддя повинен
оцінювати ці факти з точки зору їх належного процесуального походження, а не
розглядати їх як предмет судового розгляду кримінального провадження по суті.
Новелою КПК України є визначення у ст. 206 обов’язків слідчого судді щодо захисту
прав людини. Частинами 1, 2 та 3 ст. 206 КПК передбачено, що кожен слідчий суддя
суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під
вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган
державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Якщо слідчий суддя отримає з будь-яких джерел відомості, які створюють

обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа,
позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не
звільнена з-під варти після внесення застави в установленому КПК порядку, він
зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної
влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу
до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи, та зобов’язаний звільнити
позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою
яких тримається особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не
доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Крім того, слідчий суддя зобов’язаний вжити заходів щодо фіксування та перевірки
заяви особи про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в
уповноваженому органі державної влади, державної установи, або вжити необхідних
заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством (ч. 6 ст. 206 КПК).
+ стаття Горлекіної
У деяких країнах навіть є тенденції щодо недоцільності виокремлення слідчого судді

як спеціального суб’єкта, оскільки ці функції має здійснювати будь-який суддя, якому на
розгляд у загальному порядку надходять відповідні клопотання чи скарги, розгляд яких
на даний час віднесений до компетенції слідчого судді. Неухильною тенденцією розвитку
досудового розслідування є все більше зміцнення юрисдикційних функцій слідчого судді
та одночасно ослаблення його розшукових повноважень.
Отже англо- саксонська модель інституту слідчих суддів (США, Велика Британія)
характеризується невтручанням компетентної посадової особи судової влади в досудове
провадження у кримінальному процесі, водночас континентальна модель (Україна,
Франція, ФРН) характеризується тим, що слідчий суддя наділений досить широкими
повноваженнями саме на досудовому провадженні. Більшість слідчих, розшукових та
інших процесуальних дій, які обмежують конституційні права людини, проводиться
винятково за рішенням уповноваженої особи судових органів (слідчого судді). У
невідкладних випадках, коли поліція, слідчий мають право провести процесуальні дії без
відповідного рішення суду, останній має бути негайно повідомлений про них і з
урахуванням конкретних обставин ухвалити рішення про визнання отриманих фактичних
даних допустимими доказами.
2 Який процесуальний статус присяжного?
Стаття 124 КУ Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних.
НАРОДНІ ЗАСІДАТЕЛІ/ПРИСЯЖНІ
В чому різниця: суд присяжних здійснює свою роботу і на нього суддя не впливає
жодним чином, а суд народних засідателів підконтрольний і є багато можливостей в судді
вплинути на ті рішення, які виносять народні засідателі", - розповіла вона в коментарі
Суспільному.
«Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й
разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель.
Подивіться американські фільми. От там — присяжні. Поки присяжні засідають, суддя
перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч
горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійними суддями, то
це не буде суд присяжних... З таким інститутом в Україні не можна усій планеті
розповідати, що у нас — суд присяжних», — наголошує суддя Конституційного суду
України у відставці Віктор Шишкін.
Стаття 63 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» Статус присяжного
1. Присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її

згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення
правосуддя.
2. Присяжні виконують обов’язки, визначені пунктами 1, 2, 4-6 частини сьомої статті

56 цього ЗУ
1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи

відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;
2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати
високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри
до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;
4) виявляти повагу до учасників процесу;
5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у

тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;
6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у

сфері запобігання корупції;
Стаття 383. Порядок провадження в суді присяжних
1. Кримінальне провадження судом присяжних здійснюється відповідно до загальних

правил цього Кодексу з особливостями, встановленими цим параграфом.
2. Суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції.
3. Усі питання, пов’язані з судовим розглядом, крім питання, передбаченого частиною

третьою статті 331 цього Кодексу (про тримання під вартою), судді і присяжні вирішують
спільно.
Стаття 65. Вимоги до присяжного
1. Присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку

(максимум 64) і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція
відповідного окружного суду, якщо інше не визначено законом.
2. Не включаються до списків присяжних громадяни:
1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню

обов’язків присяжного;
3) які мають незняту чи непогашену судимість;
4) народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори,

працівники правоохоронних органів (органів правопорядку), військовослужбовці,
працівники апаратів судів, інші державні службовці, посадові особи органів місцевого
самоврядування, адвокати, нотаріуси, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,
Вищої ради правосуддя;
5) особи, на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення

за вчинення корупційного правопорушення;
6) громадяни, які досягли шістдесяти п’яти років;
7) особи, які не володіють державною мовою.
П. 23 ч. 1 ст. 3 КПК – присяжний – суддя.
Ч. 3 ст. 31 КПК. Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за

вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у
складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох
суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених
розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них
заявив клопотання про такий розгляд.
Стаття 384. Роз’яснення права на суд присяжних
1. Прокурор, суд зобов’язані роз’яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який

передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості
розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.
Письмове роз’яснення прокурора обвинуваченому про можливість, особливості і

правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних додається до
обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються
до суду.
2. Обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді

довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити
клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.
Стаття 385. Виклик присяжних
1. Після призначення судового розгляду судом присяжних головуючий дає

секретарю судового засідання розпорядження про виклик присяжних у кількості
семи осіб, які визначаються автоматизованою системою документообігу суду з числа
осіб, які внесені до списку присяжних.
3. Письмовий виклик має бути вручений присяжному під розписку не пізніше

ніж за п’ять днів до судового засідання. У виклику зазначаються день, час і місце
проведення судового засідання, права та обов’язки присяжного, перелік вимог до
присяжних, а також підстави для увільнення їх від виконання обов’язків, припис про
явку, а також обов’язок присяжного (чи іншої особи, яка одержала виклик для передачі
його присяжному) невідкладно повідомити суд про причини неможливості явки.
4. На підставі письмового виклику роботодавець зобов’язаний звільнити присяжного

від роботи на час виконання ним обов’язків зі здійснення правосуддя.
Стаття 386. Права і обов’язки присяжного
1. Присяжний має право:
1) брати участь у дослідженні всіх відомостей та доказів у судовому засіданні;
2) робити нотатки під час судового засідання;
3) з дозволу головуючого ставити запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам,

експертам, іншим особам, які допитуються;
4) просити головуючого роз’яснити норми закону, що підлягають застосуванню під

час вирішення питань, юридичні терміни і поняття, зміст оголошених у судовому засіданні
документів, ознаки злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа.
2. Присяжний зобов’язаний:
1) правдиво відповісти на запитання головуючого і учасників судового провадження
щодо можливих перешкод, передбачених цим Кодексом або законом, для його участі в
судовому розгляді, його стосунків з особами, які беруть участь у кримінальному
провадженні, що підлягає розгляду, та поінформованості про його обставини, а також на
вимогу головуючого подати необхідну інформацію про себе;
2) додержуватися порядку в судовому засіданні і виконувати розпорядження

головуючого;
3) не відлучатися із залу судового засідання під час судового розгляду;
4) не спілкуватися без дозволу головуючого з особами, що не входять до складу суду,

стосовно суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються
(здійснювалися) під час нього;
5) не збирати відомості, що стосуються кримінального провадження, поза судовим

засіданням;

провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і
стали відомі присяжному у зв’язку з виконанням його обов’язків.
§ 2. Провадження в суді присяжних
Стаття 387. Відбір присяжних у суді
1. Відбір присяжних здійснюється після відкриття судового засідання.
2. Головуючий повідомляє присяжним, яке провадження підлягає розгляду, роз’яснює

їм права та обов’язки, а також умови їх участі в судовому розгляді. Кожен із присяжних
має право заявити про неможливість його участі в судовому розгляді, вказавши на
причину цього, та заявити собі самовідвід.
3. Головуючий з’ясовує, чи немає передбачених цим Кодексом або законом підстав,

які перешкоджають залученню громадянина в якості присяжного або є підставою для
звільнення окремих присяжних від виконання їх обов’язків, а так само для звільнення
присяжних від виконання їх обов’язків за їх усними чи письмовими заявами.
Для з’ясування обставин, що можуть перешкоджати участі присяжного в судовому

розгляді, прокурор, потерпілий, обвинувачений з дозволу головуючого можуть ставити
присяжним відповідні запитання.
4. Кожному з присяжних, який з’явився, учасники судового провадження можуть

заявити відвід з підстав, передбачених статтями 75 і 76 цього Кодексу.
5. Усі питання, пов’язані зі звільненням присяжних від участі в розгляді

кримінального провадження, а також із самовідводом і відводом присяжних,
вирішуються ухвалою суду у складі двох суддів, що постановляється після
проведення наради на місці без виходу до нарадчої кімнати, крім випадків, коли вихід до
нарадчої кімнати буде визнаний судом необхідним. У разі якщо судді не прийшли до
одноголосного рішення щодо вирішення питання, пов’язаного зі звільненням
присяжного від участі в розгляді кримінального провадження або самовідводом чи
відводом присяжного, присяжний вважається звільненим від участі в розгляді
кримінального провадження або відведеним.
6. Якщо після виконання вимог, передбачених частинами першою - п’ятою цієї статті,

присяжних залишилося більше необхідної для участі в судовому розгляді кількості,
присяжні визначаються автоматизованою системою документообігу суду з числа
присяжних, що не були звільнені або відведені від участі в розгляді кримінального
7. Якщо в результаті виконання дій, зазначених у частині п’ятій цієї статті, присяжних

залишилося менше необхідної для участі в судовому розгляді кількості, секретар
судового засідання за вказівкою головуючого викликає присяжних додатково.
8. Після відбору основних присяжних відбирається двоє запасних присяжних з

додержанням зазначених у цій статті правил.
9. Прізвища відібраних основних і запасних присяжних заносяться до журналу

судового засідання в тому порядку, в якому їх було відібрано.
10. Запасні присяжні під час судового засідання постійно перебувають на

відведених їм місцях і до ухвалення вироку можуть бути включені до складу основних
присяжних у разі неможливості кого-небудь з основних присяжних продовжувати участь
у судовому розгляді. Про заміну вибулих основних присяжних запасними суд присяжних
постановляє ухвалу.
Стаття 388. Приведення присяжних до присяги
1. Після закінчення відбору основних і запасних присяжних вони займають місця,

відведені їм головуючим.
2. Текст присяги зачитує кожен присяжний, після чого підтверджує, що його права,
обов’язки та компетенція йому зрозумілі.
Стаття 389. Недопустимість незаконного впливу на присяжного
1. Прокурору, обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам кримінального

провадження протягом усього судового розгляду забороняється спілкуватися з
присяжними інакше, ніж у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 390. Усунення присяжного
1. Присяжний може бути усунутий від подальшої участі в судовому розгляді

кримінального провадження у таких випадках:
1) у разі невиконання присяжним обов’язків, передбачених частиною другою статті

386 цього Кодексу;
2) за наявності обґрунтованих підстав вважати, що присяжний у результаті

незаконного впливу втратив неупередженість, необхідну для вирішення питань
кримінального провадження відповідно до закону.

кримінального провадження за ініціативою головуючого рішенням більшості від
складу суду присяжних, яке приймається в нарадчій кімнаті та оформлюється
вмотивованою ухвалою.
3. У разі усунення присяжного до складу суду включається запасний присяжний,

після чого судовий розгляд продовжується, або, у разі відсутності запасного присяжного,
здійснюється відбір нового присяжного в порядку, передбаченому цим параграфом, після
чого судове провадження розпочинається з початку.
Стаття 391. Порядок наради і голосування в суді присяжних
1. Нарадою суду присяжних керує головуючий, який послідовно ставить на

обговорення питання, передбачені статтею 368 цього Кодексу, проводить відкрите
голосування і веде підрахунок голосів.
2. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує

останнім.
3. Ніхто зі складу суду присяжних не має права утримуватися від голосування,

крім випадку, коли вирішується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний
голосував за виправдання обвинуваченого. У цьому разі голос того, хто утримався,
додається до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого.
При виникненні розбіжностей про те, яке рішення для обвинуваченого є більш
сприятливим, питання вирішується шляхом голосування.
4. Кожен із складу суду присяжних має право викласти письмово окрему думку, яка
не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є
відкритою для ознайомлення.
5. У випадку, коли серед більшості складу суду, яка ухвалила рішення, відсутні судді,
головуючий зобов’язаний надати допомогу присяжним у складенні судового рішення.
+ ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРИСЯЖНИХ В УМОВАХ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУТУ

СУДУ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ (Роман Грицаєнко)
Процесуальні права і обов’язки присяжного передбачено ст. 386 КПК України.

Принципове значення для визначення правового статусу присяжного також має ч. 2
статті 383 КПК України, де зазначено, що усі питання, пов’язані із судовим розглядом,
крім того, що передбачено ч. 3 ст. 331 КПК України, судді і присяжні вирішують спільно.
Це законодавче положення дає можливість зробити два важливі висновки стосовно
правового статусу присяжних у вітчизняній судовій системі.
По-перше, в нашій країні законодавчо передбачена спільна судова колегія, де

професійні судді разом із журі присяжних вирішують питання і вини особи, і
визначення міри покарання. Водночас варто згадати, що «Концепцією вдосконалення
судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських
стандартів» (2006 р.) передбачалося відокремлення функцій присяжних від функцій
професійного судді. Планувалося, що присяжні вирішуватимуть у своєму вердикті лише
питання юридичного факту, а професійний суддя на основі вердикту присяжних і норм
кримінального права ухвалюватиме вирок, на зразок англо-американської моделі
присяжних.
По-друге, зміст статті 383 КПК України вказує на процесуальну рівність

присяжних та професійних суддів, окрім певного винятку – розгляду питання
доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного
строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування
примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до
обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Єдність колегії професійних суддів та присяжних по-різному оцінюється в юридичній

науці. У зв’язку з цим лунають думки про втрату інститутом суду присяжних за
континентальною моделлю своєї суті, а відповідно, висловлюються пропозиції щодо
доцільності ліквідувати цей інститут.
Континентальна модель суду присяжних характеризуються спільною

колегією присяжних та професійних суддів, відповідно, її головною вадою є
відсутність самостійності, незалежності присяжних, можливість впливу
професійних суддів на них. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про судоустрій та
статус суддів», незалежність полягає у відсутності будь-якого незаконного впливу, тиску
або втручання у діяльність судді, а відповідно, й присяжного. Тому втручання у діяльність
судді та присяжного щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком
відповідальність, установлену законом. Однак вітчизняні науковці застерігають, що в
законодавстві та на практиці майже відсутні гарантії захисту присяжних він незаконного
впливу на них.
У юридичній науці звертають увагу на недосконалість чинного кримінально-

процесуального законодавства, зазначаючи, що незалежність присяжних
нівельована статтею 391 КПК України, яка визначила порядок наради і
голосування в суді присяжних, встановивши фактично підконтрольність
присяжних головуючому судді [17], у зв’язку з чим «існує ризик перетворення
суду присяжних на суто формальний інститут без реальних важелів впливу на
прийняття рішень». З огляду на це, передбачена чинним законодавством України
спільна колегія професійних суддів та присяжних піддається критиці та робиться
висновок про доцільність запровадження суду присяжних у його класичній моделі, коли
присяжні виносять лише вердикт про винність чи невинуватість особи, а
професійні судді вирішують питання міри покарання. Адже впроваджена
вітчизняна модель суду присяжних спотворює реалізацію конституційного принципу
участі народу в здійсненні правосуддя.
У цьому контексті варто навести зарубіжний досвід. Взірцем континентальної

моделі суду присяжних є французька модель. Відповідно до статті 356 КПК Франції
суд та журі радяться, потім голосують письмово за допомогою окремих і послідовних
бюлетенів спочатку стосовно основного факту, потім стосовно обтяжуючих обставин,
стосовно другорядних питань, стосовно правових підстав звільнення або пом’якшення
покарання. Тобто після колективного усного обговорення справи всі члени суду
присяжних (як професійні, так і журі) приступають до письмового, таємного та
індивідуального голосування з огляду на своє внутрішнє переконання, як того вимагає
закон. На нашу думку, така процедура голосування та прийняття рішення більшою мірою
сприяє забезпеченню незалежності присяжних від професійних суддів.
ДО 4 ПИТАННЯ
Ст. 31 КПК
СКЛАД СУДУ
І інстанція:
} здійснюється суддею одноособово, крім випадків:
} щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення

волі на строк більше 10 років, здійснюється колегіально судом у складі 3 суддів лише за
клопотанням обвинуваченого (у складі трьох суддів стосовно всіх обвинувачених,
якщо хоча б один із них заявив клопотання про такий розгляд).
} щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі,

здійснюється колегіально судом у складі 3 суддів,
а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі 2 суддів та 3

присяжних (стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про
такий розгляд).
} кримінальне провадження у Вищому антикорупційному суді здійснюється:
◦ 1) в суді першої інстанції - колегіально судом у складі 3 суддів, хоча б один з

яких має стаж роботи на посаді судді не менше 5 років, крім випадків, коли жодний такий
суддя у цьому суді не може брати участь у розгляді справи з передбачених законом
підстав.
ІІ (апеляційна) інстанція:
} здійснюється колегіально судом у складі не менше 3 суддів, крім випадків,

передбачених ч.12 ст. 31 КПК, при цьому кількість суддів має бути непарною.
} кримінальне провадження у Вищому антикорупційному суді здійснюється:
◦ 2) в апеляційному порядку - колегіально судом у складі 3 суддів, хоча б один

з яких має стаж роботи на посаді судді не менше 5 років, крім випадків, коли жодний
такий суддя у цьому суді не може брати участь у розгляді справи з передбачених
законом підстав.
ІІІ(касаційна) інстанція:
} здійснюється колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у

складі 3 або більшої непарної кількості суддів.
} у визначених ст. 434-1 КПК та ст. 434-2 КПК кримінальне провадження в

касаційному порядку здійснюється судовою палатою Касаційного кримінального суду
(палатою), об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду (об’єднаною палатою)
або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою);
} до складу об’єднаної палати входять по два судді, які обираються зборами суддів
Касаційного кримінального суду зі складу кожної із судових палат Касаційного
кримінального суду, та голова Касаційного кримінального суду;
} засідання палати в суді касаційної інстанції вважається правомочним за умови

присутності на ньому більше половини її складу;
} засідання об’єднаної палати, Великої Палати вважається правомочним, якщо на

ньому присутні не менше ніж дві третини її складу.
Незалежно від того, у якому складі розглядалося кримінальне провадження,

перегляд судового рішення в суді першої або апеляційної інстанції за виключними
обставинами здійснюється колегією у складі 3 або більшої непарної кількості
суддів, а у Верховному Суді - у складі Великої
Палати.
Законний склад суду
п.2 ч.2 ст.412 КПК
Істотне порушення вимог кримінального процесуалного закону - судове рішення

ухваденно незаконним складом суду
Законний
1) склад суду відповідає кіькісним і якісним показникам (чисельності) та вимогам, що

передбачені ст. 31 КПК;
2) суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретного кримінального

провадження визначається у порядку, передбаченому ч.3 ст.35 КПК (єдиною судовою
інформаційно-телекомунікаційною системою);
3) враховано вимоги ст. 319 КПК щодо незмінності складу суду у кримінальному
провадженні (кримінальне провадження здійснюється в одному складі суду з
врахуванням виняткових випадків);
4) кримінальне провадження підсудне суду, який здійснює судовий розгляд

кримінального провадження згідно вимог, передбачених ст. 32-34
КПК;
5) ст. 367 КПК – таємниця наради суддів (нарадчої кімнати);
6) ч.2-3 ст. 371 КПК – вирок ухвалюється, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті
складом суду, який здійснював судовий розгляд;
7) кінцеве процесуальне рішення підписано суддями, які входили до складу суду,

який здійснював судовий розгляд кримінального провадження;
8) судді, які входять до складу суду, відповідають критеріям та вимогам кандидатів на

посаду суддів згідно закону “Про судоустрій та статус суддів” (вік, безстроковість
повноважень, вимоги щодо несумісності тощо)
До другого заняття.
36. Які функції виконує прокурор у кримінальному провадженні?
Прокурор – це субʼєкт кримінального процесу, що бере участь у всіх його стадіях,

водночас здійснюючи нагляд за дотриманням законів і підтримуючи державне
обвинувачення у суді.
Сторона обвинувачення:
Прокурор: п. 15 ст. 3 КПК: прокурор - особа, яка обіймає посаду, передбачену ст.

15 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень
Стаття 15. Статус прокурора
1. Прокурором органу прокуратури є:
1) Генеральний прокурор;
2) перший заступник Генерального прокурора;
3) заступник Генерального прокурора;
Та інші..
Стаття 36.КПК Прокурор
1. Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є

самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те
законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого
самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи
зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.
2. прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення

досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим
розслідуванням, уповноважений:…
*Якщо здійснює ПК, то несе однооосібно і персонально відповідає за результати ДР. А

нагляд не передбачає відповідальність прокурора. Але нагляд не охоплює керівництво,
це неправильно. У нас прокурори є процес керівниками і несуть відповідальність за
результати ДР, його дієвість.
ЗУ Про прокуратуру
Стаття 2. Функції прокуратури
1. На прокуратуру покладаються такі функції:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених
цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України;
3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову

діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних

справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян.
3. На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією

України.
+ КУ
Стаття 131-1. В Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення

відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за
негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що

визначені законом.
Стаття 5. Здійснення функцій прокуратури виключно прокурорами
1. Функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування

функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи
посадовими особами не допускається.
Стаття 37КПК. Призначення та заміна прокурора
1. Прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному

кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу
прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник
органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть
повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також
старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.
ПРО НАГЛЯД І КЕРІВНИЦТВО
!!! нагляд НЕ = керівництво
керівництво = відповідальність
ПОЯСНЕННЯ: (+https://lexinform.com.ua/dumka-eksperta/organizatsiya-i-protsesualne-
kerivnytstvo-dosudovym-rozsliduvannyam-konstytutsijna-funktsiya-prokuratury-shho-
potrebuye-zakonodavchogo-zabezpechennya-vprovadzhennya/ тут окрема думка судді
Мельника)
Наглядова функція забезпечує законність усього досудового провадження, а

процесуальне керівництво спрямовує діяльність органів досудового розслідування на
всебічне, повне і об’єктивне розслідування кримінальної справи в рамках режиму
законності, забезпеченого реалізацією наглядової функції (Позиція Сакала Віталія)
Не зрозуміло, чи виконує прокурор власне роль «керівника» у розслідуванні, беручи

на себе всю відповідальність за його ефективність та результати, чи він лише здійснює
нагляд за дотриманням законності в діях інших процесуальних осіб (оперативного
працівника, слідчого), залишаючись при цьому до певної міри стороннім спостерігачем.
Зі змісту ст. 25 ЗУ «Про прокуратуру» функція нагляду за додержанням законів
органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове
слідство, є ширшою за нагляд у формі процесуального керівництва та включає її.
ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КЕРІВНИЦТВА ДОСУДОВИМ РОЗСЛІДУВАННЯМ
Прокурорське процесуальне керівництво під час проведення досудового

розслідування – це, по-перше, самостійний напрям прокурорської діяльності,
спрямований на забезпечення швидкого, повного, всебічного і неупередженого
розслідування – дослідження всіх обставин учиненого кримінального
Процесуальне керівництво реалізується прокуратурою і в рамках

міжнародного співробітництва з кримінальних справ, оскільки відповідно до ч. 1 ст.
545 КПК України лише Генеральній прокуратурі України надано право звертатися із
запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час
досудового розслідування та розглядати відповідні запити іноземних компетентних
органів. ГПУ є й центральним державним органом щодо видачі (екстрадиції)
підозрюваних, обвинувачених у кримінальному провадженні під час проведення
досудового розслідування (ч.2 ст. 574 КПК України) та передання кримінального
провадження компетентному органу іншої держави (ч. 1 ст. 599 КПК України).
Деякі автори, відстоюючи право прокурора на здійснення процесуального керівництва

досудовим розслідуванням, зазначають, що ще ніхто із прихильників самостійності
функції процесуального керівництва не зміг доказати, які саме прокурорські
повноваження, визначені ч. 2 ст. 36 КПК України, є наглядовими, а які
використовуються винятково для процесуального керівництва розслідуванням.
Вбачається, що для поділу прокурорських повноважень, установлених ч. 2 ст. 36 КПК
України, на суто наглядові і призначені спеціально для процесуального керівництва
досудовим розслідуванням, ніякої потреби не існує через універсальний характер цих
повноважень. В одному випадку вони можуть успішно виконуватися прокурором при
здійсненні нагляду за додержанням законів усіма учасниками цієї стадії процесу без будь-
якого винятку, а в іншому випадку – для реалізації процесуального керівництва
владними суб’єктами (дізнавачем і слідчим), які діючи вже в рамках забезпеченого
прокурорським наглядом режиму законності, зобов’язані виконувати всі владні
розпорядження прокурора процесуального (а не організаційно-управлінського)
характеру, надіслані на швидке, повне, всебічне і неупереджене дослідження всіх
обставин кримінального правопорушення,
ОТОЖ Як бачимо, усі кримінальні процесуальні повноваження прокурора, що

закріплені в ч. 2 ст. 36 КПК України, підпорядковані забезпеченню успішної
реалізації як основної його кримінальної процесуальної функції – нагляду за
додержанням законів усіма учасниками досудового розслідування, так і додаткової
функції, що виконується у цій стадії процесу – процесуального керівництва
владними суб’єктами безпосередньо розслідуючи кримінальне правопорушення.
37. Які процесуальні повноваження прокурора, що здійснює нагляд за
додержанням законів під час досудового розслідування?
(Стаття Смирнова)
ОТОЖ Як бачимо, усі кримінальні процесуальні повноваження прокурора, що

закріплені в ч. 2 ст. 36 КПК України, підпорядковані забезпеченню успішної
реалізації як основної його кримінальної процесуальної функції – нагляду за
додержанням законів усіма учасниками досудового розслідування, так і додаткової
функції, що виконується у цій стадії процесу – процесуального керівництва
владними суб’єктами безпосередньо розслідуючи кримінальне правопорушення.
Деякі автори, відстоюючи право прокурора на здійснення процесуального керівництва

досудовим розслідуванням, зазначають, що ще ніхто із прихильників самостійності
функції процесуального керівництва не зміг доказати, які саме прокурорські
повноваження, визначені ч. 2 ст. 36 КПК України, є наглядовими, а які
використовуються винятково для процесуального керівництва розслідуванням.
Вбачається, що для поділу прокурорських повноважень, установлених ч. 2 ст. 36 КПК
України, на суто наглядові і призначені спеціально для процесуального керівництва
досудовим розслідуванням, ніякої потреби не існує через універсальний характер
цих повноважень. В одному випадку вони можуть успішно виконуватися прокурором
при здійсненні нагляду за додержанням законів усіма учасниками цієї стадії процесу без
будь-якого винятку, а в іншому випадку – для реалізації процесуального керівництва
владними суб’єктами (дізнавачем і слідчим), які діючи вже в рамках забезпеченого
прокурорським наглядом режиму законності, зобов’язані виконувати всі владні
розпорядження прокурора процесуального (а не організаційно-управлінського)
характеру, надіслані на швидке, повне, всебічне і неупереджене дослідження всіх
обставин кримінального правопорушення,
КПК
Стаття 36. Прокурор
2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення

досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим
розслідуванням, уповноважений:
1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим

Кодексом;
2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються

досудового розслідування;
3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений

прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших
процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в
необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в
порядку, визначеному цим Кодексом;
5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових)

дій відповідним оперативним підрозділам;
7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;
8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про

відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого
слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у
випадку неефективного досудового розслідування;
9) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому

числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового
розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді

про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших
процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати
слідчому судді такі клопотання;
11) повідомляти особі про підозру;
12) пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний
стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або
обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку,
передбаченому цим Кодексом та законом;
13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про

застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до
складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати
обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування
примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення
особи від кримінальної відповідальності;
15) підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання

державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у
порядку, встановленому цим Кодексом;
16) погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову

допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким
клопотанням в порядку, встановленому цим Кодексом;
17) доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення)

компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або
перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення
процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об’єктивність розслідування у
перейнятому кримінальному провадженні;
18) перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу

досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному
органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необґрунтовані або не
відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України, чи законам України;
19) доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання

осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих
процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу
іноземної держави;
20) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом;
21) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
38. Які повноваження має керівник прокуратури за КПК України?
Стаття 3. Визначення основних термінів Кодексу
9) керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор, керівник обласної

прокуратури, керівник окружної прокуратури та їх перші заступники і заступники, які
діють у межах своїх повноважень;
Стаття 37. Призначення та заміна прокурора
1. Прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному

кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу
прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник
органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть
повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого
прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.
2. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його
початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому
кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках,
передбачених частинами четвертою та п’ятою статті 36, частиною третьою статті
313, частиною другою статті 341 цього Кодексу та частиною третьою цієї статті.
3. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює

повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його
відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини,
що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повноваження прокурора
покладаються на іншого прокурора керівником відповідного органу прокуратури. У
виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені
керівником органу прокуратури на іншого прокурора цього органу прокуратури
через неефективне здійснення прокурором нагляду за дотриманням законів під
час проведення досудового розслідування.
Стаття 218. Місце проведення досудового розслідування
5. Спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня.
Стаття 341. Погодження зміни обвинувачення, висунення нового обвинувачення,

відмови від підтримання державного обвинувачення та початку провадження щодо
юридичної особи під час судового розгляду
1. Якщо в результаті судового розгляду прокурор, крім випадку, коли ним є

Генеральний прокурор, дійде переконання, що необхідно відмовитися від підтримання
державного обвинувачення, змінити його, висунути додаткове обвинувачення або
розпочати провадження щодо юридичної особи, він повинен погодити відповідні
процесуальні документи з прокурором вищого рівня. Суд за клопотанням
прокурора відкладає судове засідання та надає прокурору час для складення та
погодження відповідних процесуальних документів.
2. Якщо прокурор вищого рівня відмовляє у погодженні обвинувального акта із

зміненим обвинуваченням, клопотання про висунення додаткового обвинувачення чи
початок провадження щодо юридичної особи або постанови про відмову від підтримання
державного обвинувачення, він усуває від участі в судовому розгляді прокурора,
який ініціював таке питання, та самостійно бере участь у ньому як прокурор або
доручає участь іншому прокуророві. У такому разі судовий розгляд продовжується в
загальному порядку.
+ ЗУ «Про прокуратуру» ст.11,13 про повноваження керівника обласної і окружної п.
+ стаття Шпак О. О. Особливості організації роботи керівника прокуратури з

процесуального керівництва
Організаційно-правові повноваження прокурорів – керівників органів прокуратури:

виникають в силу службових обов’язків з призначенням на посаду керівника органу
прокуратури; спрямовані на загаль- ну організацію процесуального керівництва в органі
прокуратури; поширюються на усіх прокурорів конк- ретного органу прокуратури;
включають елементи процесуального контролю у визначених КПК межах (наприклад
неефективне здійснення прокурором нагляду за дотриманням законів під час проведення
досудового розслідування); мають постійний характер та припиняються лише із правовим
статусом керівника органу прокуратури.
Підсумовуючи результати проведеного дослідження, доцільно сформулювати низку

висновків.
По-перше, роль керівника органу прокуратури для організації роботи з

процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних проваджень є
визначальною. Керівники прокуратур повинні невід- кладно визначати процесуальних
керівників досудового розслідування кримінальних правопорушень з урахуванням
складності їх кваліфікації, суспільного резонансу, прогнозованих обсягів процесуальної
роботи та з огляду на професійну майстерність і досвід відповідних прокурорів. Однак
лише в разі необхідності визначати групи прокурорів і відповідно старших прокурорів
таких груп.
По-друге, повноваження керівників органів прокуратур є ширшими, що обумовлено їх

правовим стату- сом як управлінців. Проте в теоретичному сенсі, така відмінність на етапі
досудового розслідування зво- диться до трьох напрямів: 1) керівники органів
прокуратури визначають процесуальних керівників, групи прокурорів; 2) скасовують
незаконні рішення, процесуальних керівників, визначають незаконними вчинені дії чи
бездіяльності; 3) у визначених законом випадках здійснюють заміну одного прокурора
на іншого.
39. Які завдання і повноваження слідчого?
+ є законопроект про статус слідчого https://ips.ligazakon.net/document/JF13X00A?

an=3
* Детективи Національного антикорупційного бюро України фактично поєднують у

собі статус слідчого й оперуповноваженого, можуть виконувати як слідчі дії, так і
здійснювати оперативно-розшукові заходи.
Стаття 40. Слідчий органу досудового розслідування
1. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення

процесуальних дій (ЗАВДАННЯ).
Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування

одноособово або слідчою групою.
Слідчий є процесуально самостійною особою і у своїй діяльності керується

законом. Єлементами процесуальної самостійності слідчого є його право починати
досудове розслідування, приймати процесуальні рішення у кримінальному провадженні,
оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням. Усі рішення про спрямування
слідства і про провадження слідчих (розшукових) дій слідчий приймає самостійно, за
винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (слідчого судді)
або прокурора.
Ст. 311 КПК закріплює право слідчого оскаржувати прокурору вищого рівня
будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора, прийняті у відповідному
досудовому провадженні, крім випадків, передбачених КПК.
Стаття 40. Слідчий органу досудового розслідування
2. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення

процесуальних дій (ЗАВДАННЯ).
2. Слідчий уповноважений:
1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим

Кодексом;
2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках,

встановлених цим Кодексом;
3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових)

дій відповідним оперативним підрозділам;
5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про

застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих
(розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;
6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;
7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про

застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх
прокурору на затвердження;
8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому

числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав,
передбачених статтею 284 цього Кодексу;
3. У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді

про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих
(розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися
до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за
необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня,
який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його
погодженні.
4. Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які

надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень
прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою
передбачену законом відповідальність.
40. Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є
самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те
законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого
самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні
особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого
ЩОДО ДІЗНАВАЧІВ: З 1 липня 2020 року в кримінальному процесуальному

законодавстві почав діяти новий для Кримінального процесуального кодексу в редакції
2012 року інститут – “дізнання кримінальних проступків”.
Потреба в дізнанні як формі досудового розслідування викликана великою

завантаженістю слідчих (особливо Національної поліції) справами щодо злочинів
невеликої тяжкості, які тепер називаються кримінальними проступками.
Для розвантаження слідчих та ефективної організації досудового розслідування саме

злочинів невеликої тяжкості й було запроваджено інститут “дізнання” та кримінального
проступку.
41. Які повноваження керівника органу досудового розслідування?
КЕРІВНИК ОРГАНУ ДІЗНАННЯ

п.7-1 ст. 3 КПК: керівник органу дізнання - начальник підрозділу дізнання органу
Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням
податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, а в разі відсутності
підрозділу дізнання - керівник органу досудового розслідування;
Стаття 298. Особливості початку досудового розслідування у формі дізнання
1. Керівник органу дізнання визначає дізнавача, який здійснюватиме досудове

розслідування у формі дізнання.
2. Досудове розслідування кримінальних проступків (дізнання) здійснюється згідно із

загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з
урахуванням положень цієї глави.
ст. 39-1 КПК Керівник органу дізнання організовує дізнання.
УПОВНОВАЖЕНИЙ:
} 1) визначати дізнавача, який здійснюватиме дізнання;
} 2) відсторонювати дізнавача від проведення дізнання за ініціативою прокурора або

з власної ініціативи та призначати іншого дізнавача за наявності підстав, передбачених
цим Кодексом, для його відводу (самовідводу) або неефективного дізнання;
} 3) ознайомлюватися з матеріалами дізнання, давати дізнавачу письмові вказівки,

що не суперечать рішенням та вказівкам прокурора;
} 4) вживати заходів для усунення порушень вимог ;
} 5) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК.
Глава 25 КПК
КЕРІВНИК ОДР
Ст 3 КПК
8) керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого

управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу
безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства,
перший заступник або заступник Директора Державного бюро розслідувань, керівник
(начальник) Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу органу
Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів,
відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного
бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень;
Основним напрямом діяльності керівника зазначеного органу є здійснення відомчого

процесуального контролю, тобто його процесуальну функцію, змістом якої є
забезпечення законності, обґрунтованості, повноти, усебічності та об’єктивності
кримінально- процесуальної діяльності підпорядкованих йому слідчих.
Стаття 39. Керівник органу досудового розслідування
3. Керівник органу досудового розслідування уповноважений:
*ПЕРШІ 2 – ОРГАНІЗАЦІЙНІ/3-7 ПРОЦЕСУАЛЬНІ !!!
1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у

випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого
слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;
2) відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування вмотивованою

постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням
прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим
Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;
3) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому

письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;
4) вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх

допущення слідчим;
5) погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх

проведення у випадках, передбачених цим Кодексом;
6) здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями

слідчого;
42. Які підстави для відводу слідчого судді, судді або присяжного в
кримінальному провадженні? Як вирішується заявлений відвід? Які наслідки задоволення
заявленого відводу?
Стаття 75. Обставини, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в

кримінальному провадженні
1. Слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному


близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого,
заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст,

представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або
представник;
результатах провадження;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;
5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу

порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
2. У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які

є родичами між собою.
Стаття 76. Недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні
1. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового

розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої,
апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку
ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під
вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під
вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час
судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
2. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не

має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій,
а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.
3. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції,

не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а
також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної
інстанції.
4. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції,

не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій,
а також у новому провадженні після скасування вироку або постанови суду касаційної
інстанції.
Стаття 80. Заява про відвід
1. За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя,

суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт,
представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового
засідання зобов’язані заявити самовідвід.
2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь
у кримінальному провадженні.
3. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування,
так і під час судового провадження.
4. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після
встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження
подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку
судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала
відома після початку судового розгляду.
5. Відвід повинен бути вмотивованим.
Стаття 81. Порядок вирішення питання про відвід
1. У разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове
провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у
порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. У разі заявлення
відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження
колегіально, його розглядає цей же склад суду.
2. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під
час судового провадження - суд, який його здійснює.
3. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона
бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному
провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою
ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом
колегіально, вирішується простою більшістю голосів.
4. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою
затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право
залишити таку заяву без розгляду.
Стаття 82. Наслідки відводу слідчого судді, судді
1. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) слідчого судді кримінальне

провадження передається на розгляд іншому слідчому судді.
2. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) судді, який здійснює судове
провадження одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею.
3. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) одного чи кількох суддів із складу
суду або всього складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа
розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі
відведених суддів із заміною останніх іншими суддями або іншим складом суддів.
4. Слідчий суддя, суддя (судді), на розгляд яких передається кримінальне

провадження або справа, визначається у порядку, встановленому частиною третьою
статті 35 цього Кодексу.
5. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад

суду, то вирішується питання про передання кримінального провадження до іншого суду
в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Ст 35
3. Визначення судді (запасного судді, слідчого судді), а в разі колегіального розгляду
- судді-доповідача для розгляду конкретного провадження здійснюється Єдиною
судовою інформаційно-телекомунікаційною системою …
+ щодо присяжних є спец норми
Стаття 387. Відбір присяжних у суді
3. Головуючий з’ясовує, чи немає передбачених цим Кодексом або законом підстав,

які перешкоджають залученню громадянина в якості присяжного або є підставою для
звільнення окремих присяжних від виконання їх обов’язків, а так само для звільнення
присяжних від виконання їх обов’язків за їх усними чи письмовими заявами.
Для з’ясування обставин, що можуть перешкоджати участі присяжного в судовому

розгляді, прокурор, потерпілий, обвинувачений з дозволу головуючого можуть ставити
присяжним відповідні запитання.
4. Кожному з присяжних, який з’явився, учасники судового провадження можуть

заявити відвід з підстав, передбачених статтями 75 і 76 цього Кодексу.
5. Усі питання, пов’язані зі звільненням присяжних від участі в розгляді кримінального

провадження, а також із самовідводом і відводом присяжних, вирішуються ухвалою
суду у складі двох суддів, що постановляється після проведення наради на місці
без виходу до нарадчої кімнати, крім випадків, коли вихід до нарадчої кімнати
буде визнаний судом необхідним. У разі якщо судді не прийшли до одноголосного
рішення щодо вирішення питання, пов’язаного зі звільненням присяжного від участі в
розгляді кримінального провадження або самовідводом чи відводом присяжного,
присяжний вважається звільненим від участі в розгляді кримінального провадження або
відведеним.
Стаття 390. Усунення присяжного

кримінального провадження у таких випадках:
1) у разі невиконання присяжним обов’язків, передбачених частиною другою статті

386 цього Кодексу;
2) за наявності обґрунтованих підстав вважати, що присяжний у результаті

незаконного впливу втратив неупередженість, необхідну для вирішення питань
кримінального провадження відповідно до закону.

кримінального провадження за ініціативою головуючого рішенням більшості від
складу суду присяжних, яке приймається в нарадчій кімнаті та оформлюється
вмотивованою ухвалою.
3. У разі усунення присяжного до складу суду включається запасний присяжний,

після чого судовий розгляд продовжується, або, у разі відсутності запасного присяжного,
здійснюється відбір нового присяжного в порядку, передбаченому цим параграфом, після
чого судове провадження розпочинається з початку.
43. Які підстави для відводу прокурора, слідчого? Який порядок вирішення
заявленого відводу? Які наслідки задоволення заявленого відводу?
Стаття 77. Підстави для відводу прокурора, слідчого, дізнавача
1. Прокурор, слідчий, дізнавач не має права брати участь у кримінальному


членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача
або цивільного відповідача;
2) якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або
представник, свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації,
перекладач;
результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають
обґрунтовані сумніви в його неупередженості.
2. Попередня участь прокурора у цьому ж кримінальному провадженні в суді

першої, апеляційної і касаційної інстанцій, як прокурора не є підставою для його
відводу.
Стаття 81. Порядок вирішення питання про відвід
2. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під
час судового провадження - суд, який його здійснює.
3. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона
бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному
провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою
слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально,
вирішується простою більшістю голосів.
4. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою
затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право
залишити таку заяву без розгляду.
Стаття 83. Наслідки відводу слідчого, дізнавача, прокурора, захисника,
представника, експерта, спеціаліста, представника персоналу органу пробації,
перекладача
1. У разі задоволення відводу слідчого, дізнавача, прокурора в кримінальному

провадженні повинні бути невідкладно призначені відповідно інший слідчий - керівником
органу досудового розслідування, інший дізнавач - керівником органу дізнання або інший
прокурор - керівником органу прокуратури.
2. У разі задоволення відводу експерта, спеціаліста, представника персоналу органу

пробації або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші
учасники у строк, визначений слідчим суддею, судом.
3. У разі задоволення відводу захисника, представника слідчий суддя, суд роз’яснює

підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному
відповідачу його право запросити іншого захисника, представника та надає йому для
цього під час досудового розслідування не менше двадцяти чотирьох годин, а під час
судового провадження - не менше сімдесяти двох годин. Якщо підозрюваний,
обвинувачений у кримінальному провадженні, коли залучення захисника є обов’язковим,
протягом цього часу не запросить іншого захисника, слідчий, прокурор, слідчий суддя,
суд самостійно залучають захисника в порядку, передбаченому статтею 49 цього
Кодексу.
44. Хто належить до сторони захисту?
19) сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, дізнавач,

керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також
потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим
Кодексом;
з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий,

особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи
виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та
законні представники;
!!! Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним.
: також особа, щодо якої закрили кримінальне провадження. За результатами

ДР може виникнути чітка підстава, яка обумовлює закриття кримінального провадження
— декриміналізація діяння, якщо підозрюваний помер, якщо ДР встановлення відсутність
складу к пр в діянні особи, якщо встановлено відсутність події к пр, або якщо
недостатньо зібрано доказів за рез-тами здійснення ДР щодо доведеності вини особи в
суді. Така особа вже не є підозрюваним, але набуває процесуального статусу особи щодо
якої кримінальне провадження закрите (набуває прав — можливість оскражити постанову
слідчого/прокурора про закриття кр пров — якщо особа звільнена від КВ та провадження
закрито).
+ особа щодо якої вирішується питання про видачу її іноземній державі чи її

екстрадицію. Вона не є підозрюваним, бо в нас інше законодавство, окремі діяння
можуть бути не кримінально караними, тому має такий процесуальний статус.
+ їхні законні представники та захисники таких осіб.

45. Хто є підозрюваним у кримінальному провадженні? Які процесуальні права та
обов'язки підозрюваного?
Стаття 42. Підозрюваний, обвинувачений
1. Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього

Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні
кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про
підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи,
проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення
повідомлень.
Новий кодекс за підозрюваним закріплює раніше не застосовувані повноваження.

Одне з них – право ознайомлення з матеріалами досудового розслідування на
будь-якому етапі. Для того він звертається з відповідним клопотанням до слідчого,
прокурора, які впродовж трьох днів повинні обґрунтовано його розглянути. Розширення
процесуальних можливостей підозрюваного обумовлено правом збирати й подавати
слідчому, прокурору, слідчому судді докази, а також брати участь у процесуальних діях у
разі задоволення такого прохання
Зміну статусу з підозрюваного на обвинуваченого перенесено на пізнішу

стадію провадження. Зокрема, обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої
передано в суд. Тобто на етапі досудового розслідування людина, яка вчинила
кримінальне правопорушення, перебуватиме лише в статусі підозрюваного.
Прогресивними вважаються положення ч. 5 ст. 42 КПК, якими закріплюється, що, крім
повноважень підозрюваного, обвинуваченого, передбачених ч. 3, 4 цієї ж статті, вони
можуть мати й інші процесуальні права, що розширює наявні межі процесуальної
активності.
Законодавець наголошує й на особливостях участі неповнолітніх у

кримінальному провадженні. Якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або
особа, визнана у встановленому порядку недієздатною, обмежено дієздатною, до участі в
процесуальній дії разом із нею залучають її законного представника (ч. 1 ст. 44 КПК).
Такі особи (батьки, опікуни, інші близькі родичі, представники органу опіки)
користуються процесуальними правами особи, інтереси якої представляє, крім прав, які
реалізує безпосередньо підозрюваний, обвинувачений і їх не можна доручити
представникові (ч. 5 ст. 44 КПК).
4. Підозрюваний, обвинувачений має право:
1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють,

обвинувачують;
2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а
також отримати їх роз’яснення;
3) на першу вимогу мати захисника і зустріч із ним незалежно від часу в робочі,
вихідні, святкові, неробочі дні до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують
конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - зустрічі без обмеження в
часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні; на участь захисника у
проведенні допиту та інших процесуальних діях; на відмову від захисника в будь-який
момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за
рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює
надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів для
оплати такої допомоги;
4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який

момент відмовитися відповідати на запитання;
5) давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який

момент відмовитися їх давати;
6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;
7) у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під

вартою - на негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про
затримання і місце свого перебування згідно з положеннями статті 213 цього Кодексу;
8) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;
9) брати участь у проведенні процесуальних дій;
10) під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої
зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу;
11) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні
процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають
право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої
процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою
нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи
стосуються інтимного життя особи, про що виноситься (постановляється) вмотивована
постанова (ухвала);
12) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення

безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна, житла тощо;
13) заявляти відводи;

14) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку,
передбаченому статтею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно
зі статтею 290 цього Кодексу;
15) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;
16) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в

порядку, передбаченому цим Кодексом;
17) вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи

бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове
розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також
відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися;
18) користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною

або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами
перекладача за рахунок держави.
5. Підозрюваний, обвинувачений мають також інші процесуальні права,

передбачені цим Кодексом.
6. Підозрюваний, обвинувачений, який є іноземцем і тримається під вартою, має

право на зустріч з представником дипломатичної чи консульської установи своєї
держави, яку йому зобов’язана забезпечити адміністрація місця ув’язнення.
7. Підозрюваний, обвинувачений зобов’язаний:
1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі

неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це
зазначених осіб;
2) виконувати обов’язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів

забезпечення кримінального провадження;
3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого

судді, суду;
4) надавати достовірну інформацію представнику персоналу органу пробації,

необхідну для підготовки досудової доповіді.
+ Можливість появи на досудовому слідстві обвинуваченого виключається, під-

озрювана особа стає обвинувачуваною після вручення їй після завершення досудового
розслідування копії обвинувального акта. Разом із тим запроваджена у КПК України
модель, коли обвинуваченою особа стає лише після завершення розслідування і першим
актом її обвинувачення стає обвинувальний акт, може бути вразливою з огляду на поло-
ження Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який проголосив у ч. 2 ст.
9, що «кожному арештованому повідомляється при арешті причини його арешту та
негайно повідомляється будь-яке пред’явлене йому обвинувачення». Європейська
конвенція про захист прав людини і основних свобод також передбачає: «Кожен, кого
заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про
підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього» (ч. 2 ст. 5).
З огляду на вказану проблему юридич- ної дефініції та те, що відповідно до чинного

законодавства поняттям «підозрюваний» не охоплюється статус особи, стосовно якої
здійснюється кримінальне провадження, але вона ще не затримана і стосовно неї не
застосовано запобіжний захід, у науко- вих працях висловлювалась пропозиція ввести в
законодавчий обіг замість поняття «підозрюваний» новий термін «підслід- ний»
46. Що є підставою для повідомлення особи про підозру у вчиненні

кримінального правопорушення?
Підставою для повідомлення особі про підозру є наявність самої підозри, тобто
обгрунтованих підстав вважати, що саме ця особа вчинила кримінальне
правопорушення, за яке КК України передбачено відповідальність.
За змістом ч. 1 ст. 278 КПК письмове повідомлення про підозру вручається в день
його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення, у
спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень.
Окрім того, в момент повідомлення особі про підозру відбувається «висунення

кримінального обвинувачення» (ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ). Зважаючи на це, належним
суб’єктом висунення такого обвинувачення є лише той суб’єкт, якого держава
на це уповноважила, тобто прокурор, слідчий як представники сторони
обвинувачення. Саме від них особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, має
безпосередньо отримувати інформацію про це та про свої права. Перехід від звичайного
до особливого порядку вручення повідомлення про підозру можливий за наявності
вагомої підстави.
Такою підставою застосування особливого порядку вручення повідомлення про

підозру варто розглядати факт тимчасової відсутності особи за місцем проживання не сам
по собі, а в сукупності з фактом не встановлення місцезнаходження особи. Наявність цих
двох фактів свідчитиме про наявність «випадку неможливості вручення повідомлення»,
про який ідеться в ст. 278 КПК. Лише після встановлення фактів тимчасової відсутності і
невідомості місця знаходження особи в слідчого, прокурора виникає право застосовувати
особливий порядок вручення повідомлення про підозру. При цьому інтерпретація
зазначених фактів має ґрунтуватися на здоровому глузді. Так, наприклад, не можна
розглядати як підставу для застосування особливого порядку вручення повідомлення про
підозру факт відсутності особи за місцем проживання в зв’язку з тим, що вона,
перебуваючи у відпустці, виїхала на декілька днів до іншого населеного пункту або за
кордон і до того ж повідомила слідчого, прокурора про день свого повернення додому.
+ https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/obruntovanist-pidozri-kriteriyi-i-yih-
tlumachennya-na-praktici.html
ЄСПЛ
Поняття «обгрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, тому,

виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України та позиції Європейського суду з прав
людини, яка відображена у п. 175 рішення від 21.04.2011 р. у справі «Нечипорук і
Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти
або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що
особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно

зв'язують підозрюваного з певним злочином, і вони не повинні бути достатніми, щоб
забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше
розслідування або висунення звинувачення (рішення у справах «Мюррей проти
Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 р., «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого
Королівства» від 30.08.1990 р.).
Аналізуючи положення практики ЄСПЛ, можна дійти висновку, що обґрунтованість

підозри містить два аспекти.
 перший стосується питання вчинення кримінального правопорушення;
 другий — доведення обставин, які за розумного неупередженого тлумачення

викликають підозру щодо причетності певної особи до вчинення кримінального
правопорушення; разом з тим, доведення обставин, викладених в повідомленні про
підозру, здійснюється наявними в матеріалах провадження доказами
+ https://ivpz.kh.ua/uk/%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE
%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%BE-
%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%83-%D0%BF
%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%80%D0%BD%D1%96/
47. Хто є обвинуваченим і який його процесуальний статус?
2. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до

суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.
*має бути вручено саме КОПІЮ ОА
Стаття 291. Обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування
1. Обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого

затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором,
зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим,
дізнавачем.
Ст 42 КПК
3. Підозрюваний, обвинувачений має право:
3) на першу вимогу мати захисника і зустріч із ним незалежно від часу в робочі,
вихідні, святкові, неробочі дні до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують
конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - зустрічі без обмеження в
часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні; на участь захисника у
проведенні допиту та інших процесуальних діях; на відмову від захисника в будь-який
момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за
рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює
надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів для
оплати такої допомоги;
5) давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який

момент відмовитися їх давати;
6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;
7. Підозрюваний, обвинувачений зобов’язаний:

неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це
зазначених осіб;
2) виконувати обов’язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів

забезпечення кримінального провадження;
3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого

судді, суду;
4) надавати достовірну інформацію представнику персоналу органу пробації,

необхідну для підготовки досудової доповіді.
8. Підозрюваному, обвинуваченому вручається пам’ятка про його процесуальні права

та обов’язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення.
48. Які процесуальні права та обов’язки засудженого, виправданого?

Стаття 43. Виправданий, засуджений
1. Виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний

вирок суду щодо якого набрав законної сили.
2. Засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок

суду щодо якого набрав законної сили.
3. Виправданий, засуджений має права обвинуваченого, передбачені статтею

42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для його захисту на відповідній стадії
судового провадження.
49. Хто є захисником підозрюваного, обвинуваченого і які його права та

обов'язки у кримінальному провадженні?
Стаття 45. Захисник
1. Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого,

засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування
примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх
застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу
іноземній державі (екстрадицію).
2. Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного

реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України
містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською
діяльністю.
Стаття 51. Договір із захисником
1. Договір із захисником має право укласти особа, передбачена в частині першій

статті 45 цього Кодексу, а також інші особи, які діють в її інтересах, за її
клопотанням або за її наступною згодою.
Стаття 46. Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні
1. Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову
допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав
правову допомогу.
2. Неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуальної дії,

якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за умови, що
підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за
відсутності захисника, не може бути підставою для визнання цієї процесуальної дії
незаконною, крім випадків, коли участь захисника є обов’язковою.
Якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за

відсутності захисника, проведення процесуальної дії відкладається або для її проведення
залучається захисник у порядку, передбаченому статтею 53 цього Кодексу.
3. Одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п’яти захисників

одного обвинуваченого.
4. Захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого,

захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється
безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з
моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому,
прокурору, слідчому судді, суду.
5. Захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних

діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту
підозрюваного мати з ним зустріч без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого
допиту - мати такі зустрічі без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові,
неробочі дні.
Стаття 50. Підтвердження повноважень захисника
1. Повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні

підтверджуються:
1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;
2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи),

уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
2. Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред’явлення захисником

документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень
захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не
допускається.
ВИПАДКИ ЗАЛУЧЕННЯ
Стаття 49. Залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для

здійснення захисту за призначенням
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити участь захисника

у кримінальному провадженні у випадках, якщо:
1) відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов’язковою, а

підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника;
2) підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за

відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно;
3) слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального

провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив
його.
Захисник може бути залучений слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом в

інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової
допомоги.
Стаття 52. Обов’язкова участь захисника
1. Участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо

тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття
особою статусу підозрюваного.
2. В інших випадках обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному

1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального
правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або
виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;
2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів

виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення
будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;
3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо)
не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад;
4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, - з

моменту встановлення цього факту;

медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, - з моменту
встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей,
які викликають сумнів щодо її осудності;
6) щодо реабілітації померлої особи - з моменту виникнення права на реабілітацію

померлої особи;
8) щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або

спеціальне судове провадження, - з моменту прийняття відповідного процесуального
рішення;
9) у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про

визнання винуватості - з моменту ініціювання укладення такої угоди.
ПРАВА + ОБОВ’ЯЗКИ
Стаття 47. Обов’язки захисника
1. Захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом

та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних
інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з’ясування обставин, які спростовують
підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність
підозрюваного, обвинуваченого.
2. Захисник зобов’язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за

участю підозрюваного, обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений
строк захисник зобов’язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини
слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а у разі, якщо він призначений органом
(установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також
і цей орган (установу).
3. Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати

відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю в кримінальному провадженні і
становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю.
4. Захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх
обов’язків лише у випадках:
1) якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у

кримінальному провадженні;
2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за

винятком випадків обов’язкової участі захисника;
3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з

захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні
законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;
4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання
правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.
Зустрічі, передбачені абзацом першим цієї частини, є конфіденційними.
Присутність на зустрічах інших осіб можлива за письмовою заявою захисника

(захисників) або письмовою заявою підозрюваного, обвинуваченого, якщо таку заяву
складено ним у присутності особи (осіб), яка (які) прибула (прибули) до нього.
Аудіофіксація такої зустрічі забороняється.
Відеофіксація такої зустрічі здійснюється відкрито. Підозрюваний, обвинувачений та

особи, які до нього прибули, мають бути повідомлені про місце встановлення камери.
Відеофіксація зустрічі камерою, про яку не повідомлено її учасників, забороняється.
Відеофіксація зустрічі здійснюється у спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту

документів, якими користується підозрюваний, обвинувачений та/або особа (особи), яка
(які) до нього прибула (прибули).
Відеофіксація здійснюється в спосіб, що унеможливлює фіксацію змісту розмови

підозрюваного, обвинуваченого з особою (особами), яка (які) до нього прибула
(прибули).
Захисник (захисники) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого має (мають)

право на зустріч із ним за власною ініціативою та/або клопотанням особи, стосовно якої
він (вони) здійснює (здійснюють) захист, за місцем перебування такої особи.
Захисник (захисники) має (мають) право на зустріч з одним підозрюваним,

обвинуваченим. Зустріч захисника (захисників) з двома і більше підозрюваними,
обвинуваченими одночасно не допускається.
Підозрюваний, обвинувачений має право на таку зустріч не більш як з двома

захисниками одночасно.
Якщо ініціатором зустрічі є захисник, але підозрюваний, обвинувачений, засуджений

відмовляється від такої зустрічі, адміністрація установи зобов’язана організувати зустріч
захисника з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим.
У разі якщо підозрюваний, обвинувачений, засуджений особисто та безпосередньо

повідомляє захиснику про небажання продовжувати зустріч, така зустріч припиняється.
Не є підставою для відмови адміністрацією установи в зустрічі підозрюваного,
обвинуваченого, засудженого із захисником наявність письмової заяви про відмову
підозрюваного, обвинуваченого, засудженого від зустрічі. Відмова адміністрації установи
в зустрічі підозрюваного, обвинуваченого, засудженого із захисником тягне за собою
Особа, яка прийняла рішення про зміну місця перебування підозрюваного,

обвинуваченого, засудженого, зміну його правового та/або процесуального статусу, не
пізніш як за 24 години інформує письмово або шляхом надсилання листа на електронну
поштову скриньку захисника, близьких родичів підозрюваного, обвинуваченого,
засудженого про його місце перебування, дату зміни місця перебування, правового
та/або процесуального статусу з обґрунтуванням підстав для прийняття такого рішення
та із зазначенням суб’єкта, який його прийняв. Відповідний інформаційний лист
вручається адміністрацією установи також захисникам, близьким родичам невідкладно
після їх фактичного прибуття до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого.
6. Документи, пов’язані з виконанням захисником його обов’язків, без його згоди не

підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим, прокурором, слідчим суддею,
судом.
7. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи

зобов’язані виконувати законні вимоги захисника.
50. Якими документами підтверджуються процесуальні повноваження захисника?

2) ордером (виданим відповідно до ЗУ про АД, договором із захисником або

дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної
правової допомоги.

* Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у
справі № 320/5420/18 на підставі аналізу положень Закону № 5076-VI, Положення
про ордер та КАСУ зазначено наступне: «надана адвокатом належним чином завірена
копія ордеру є належним документом, що підтверджує повноваження на представництво
особи, зокрема, на вчинення такої процесуальної дії
ЩОДО ДОГОВОРУ
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі
№ 320/5420/18 зазначено наступне: «Не відповідає правильному застосуванню норм
процесуального права й висновок апеляційного суду про обов`язковість надання для
підтвердження повноважень адвоката, як представника одночасно з ордером договору
про надання правової допомоги, адже ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-
VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання
договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна на час
подання апеляційної скарги редакція КАС не вимагала».
51. З якого моменту захисник користується наданими йому законом

процесуальними правами для захисту прав та законних інтересів підзахисних осіб?
Стаття 46. Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні
4. Захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого,

захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється
безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з
моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому,
прокурору, слідчому судді, суду.
52. В яких випадках участь захисника у кримінальному провадженні є

обовязковою?
Стаття 52. Обов’язкова участь захисника
1. Участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо

тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття
особою статусу підозрюваного.
2. В інших випадках обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному

1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального

правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або
виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;
виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення
будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;
3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не
здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад;
4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, - з

моменту встановлення цього факту;

медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, - з моменту
встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей,
які викликають сумнів щодо її осудності;
6) щодо реабілітації померлої особи - з моменту виникнення права на реабілітацію

померлої особи;
8) щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або

спеціальне судове провадження, - з моменту прийняття відповідного процесуального
рішення;
9) у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про

визнання винуватості - з моменту ініціювання укладення такої угоди.
53. Яким є порядок залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею

чи судом для здійснення захисту за призначенням?
Стаття 49. Залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для

здійснення захисту за призначенням
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити участь захисника

у кримінальному провадженні у випадках, якщо:
1) відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов’язковою, а

підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника;
2) підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за

відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно;
3) слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального

провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив
його.
Захисник може бути залучений слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом в

інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової
допомоги. (передбачених Законом України «Про безоплатну правову допомогу».)
2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор
виносить постанову, а слідчий суддя та суд постановляє ухвалу, якою доручає
відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання безоплатної
правової допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та
забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у
кримінальному провадженні.
3. Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката негайно

направляється відповідному органу (установі), уповноваженому законом на
надання безоплатної правової допомоги, і є обов’язковою для негайного
виконання. Невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання постанови (ухвали)
про доручення призначити адвоката тягнуть відповідальність, встановлену законом.
У зазначених випадках слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя та суд

постановляє ухвалу, яку негайно направляє до відповідного Регіонального центру з
надання безоплатної вторинної правової допомоги і доручає призначити адвоката для
здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у
постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні. Невиконання,
неналежне або несвоєчасне виконання постанови (ухвали) про доручення призначити
адвоката тягнуть відповідальність, встановлену законом.
54. Який порядок залучення захисника для проведення окремої процесуальної

дії?
Стаття 53. Залучення захисника для проведення окремої процес. дії
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд залучають захисника для проведення

окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу,
виключно у невідкладних випадках, коли є потреба у проведенні невідкладної
процесуальної дії за участю захисника, а завчасно повідомлений захисник не може
прибути для участі у проведенні процесуальної дії чи забезпечити участь іншого
захисника або якщо підозрюваний, обвинувачений виявив бажання, але ще не встиг
залучити захисника або прибуття обраного захисника неможливе.
2. Запросити захисника до участі в окремій процесуальній дії має право і сам

підозрюваний, обвинувачений. Якщо потреби у проведенні невідкладних
процесуальних дій за участю захисника немає і коли неможливе прибуття захисника,
обраного підозрюваним, обвинуваченим, протягом двадцяти чотирьох годин, слідчий,
прокурор, слідчий суддя, суд мають право запропонувати підозрюваному,
обвинуваченому залучити іншого захисника.
3. Під час проведення окремої процесуальної дії захисник має ті ж самі права й
обов’язки, що й захисник, який здійснює захист протягом кримінального
4. Захисник як до процесуальної дії, так і після неї має право зустрічатися з

підозрюваним, обвинуваченим для підготовки до проведення процесуальної дії або
обговорення її результатів.
5. Здійснення захисту під час проведення окремої процесуальної дії не покладає на

захисника обов’язку надалі здійснювати захист у всьому кримінальному
провадженні або на окремій його стадії.
55. Хто є законним представником підозрюваного, обвинуваченого і які підстави

його залучення до участі у кримінальному провадженні?
ПІДСТАВИ
Відповідно до вимог ст.44 КПК України якщо підозрюваним, обвинуваченим є

неповнолітній або особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи
обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його
законний представник.
Законний представник відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України є стороною захисту.

За загальним правилом, участь законного представника у кримінальному провадженні є
його правом, а не обов’язком.
Разом з тим, під час допиту неповнолітнього, який не досяг 16 років або визнаний
розумово відсталим за рішенням суду участь законного представника у допиті є
обов’язковою (частина 1 статті 491 КПК). Крім цього, відповідно до частини 2 статті 488
КПК законні представники можуть бути допитані як свідки
Стаття 44. Законний представник підозрюваного, обвинуваченого
2. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в

разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі
родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і
організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи
обмежено дієздатний.
* Органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі
державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських,
селищних рад.
3. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову,

а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вручається законному
представнику.
4. У разі якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи,

яку він представляє, за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду такий
законний представник замінюється іншим з числа осіб, зазначених у частині
другій цієї статті.
5. Законний представник користується процесуальними правами особи,

інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється
безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику.
6. Законний представник має право на невідкладну зустріч із підозрюваним,

обвинуваченим за власною ініціативою та/або ініціативою підозрюваного,
обвинуваченого без обмеження в часі та кількості у робочі, вихідні, святкові, неробочі дні
в будь-який час з 8 години до 20 години.
+ Стаття Харченко
Також, варто звернути увагу на те, що оскільки у ст. 44 КПК України йдеться про
законного представника підозрюваного, то зазначений учасник кримінального
провадження допускається до участі в ньому з моменту, коли неповнолітньому
повідомлено про підозру або затримано за підозрою у вчиненні кримінального
правопорушення. Особа, яка бажає бути законним представником, повинна надати
слідчому чи прокурору документи, що підтверджують факт споріднення з
неповнолітнім підозрюваним, або той факт, що вона працює в установі чи
організації, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, і компетентна
представляти його інтереси у правоохоронних та судових органах
+ внизу
56. Хто визнається потерпілим і який його процесуальний статус у
кримінальному провадженні?
+ див ст. 56,57 права і обов’язки потерпілого
Стаття 55. Потерпілий
1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій

кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди,
юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а
також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону
України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників
облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про

вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до
провадження як потерпілого.
Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка

прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
3. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним

правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального
провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
4. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як

представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.
5. За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про

кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого
подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий
або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка
може бути оскаржена слідчому судді.
6. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа

перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин
першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім’ї такої особи.
Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім’ї, яка
подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним
клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.
Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею

відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може
подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
7. Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального

правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий,
прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За
відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального
провадження як свідок.
Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути

розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне провадження у
формі приватного обвинувачення).
+ https://ips.ligazakon.net/document/VS04146?an=7 (п.3-9) Постанова ВС

57. Що є підставою для визнання особи потерпілою?
58. Коли в особи виникають права та обов'язки потерпілого?
2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про
вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її
до провадження як потерпілого.
Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка

прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
59. Які права реалізуються потерпілим лише в судовому провадженні?
Стаття 56. Права потерпілого
3. Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:
1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;
2) брати участь у судовому провадженні;
3) брати участь у безпосередній перевірці доказів;
4) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання

державного обвинувачення;
5) висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання
обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про
застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;
6) знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним

записом кримінального провадження в суді;
7) оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.
60. Як співвідносяться поняття «потерпілий» і «заявник»?

ЧИТАТИ http://www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc13/part_2/28.pdf
1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій

кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди,
юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також
адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про
ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким
кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

СТОЛІТНІЙ СТАТТЯ
61. В якому випадку потерпілий належить до сторони обвинувачення та якими

правами він при цьому користується?
Коли сторона обвинувачення — справи приватного обвинувачення (право потерпілого
підтримувати обвинувачення, якщо прокурор відмовляється від підтримання держ
обвинувачення в суді; тоді стає СТОРОНОЮ кр пров).
В інших випадках виступає ІНШИМ УЧАСНИКОМ кримінального провадження.
Ст. 477 — перелік кваліф діянь, які становлять собою приватне обвинувачення. В цих
випадках потерпілий є стороною.
Стаття 340. Відмова від підтримання державного обвинувачення
1. Якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред’явлене

особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог статті 341 цього
Кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти
мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального
провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому,
його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи,
щодо якої здійснюється провадження.
2. У разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді

головуючий роз’яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді.
3. Якщо потерпілий висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий

надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.
4. Потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма

правами сторони обвинувачення під час судового розгляду.
5. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, кримінальне провадження

за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за
процедурою приватного обвинувачення.
6. Повторне неприбуття в судове засідання потерпілого, який був викликаний у

встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання ним
повістки про виклик або ознайомлення з її змістом у інший спосіб), без поважних причин
або без повідомлення про причини неприбуття після настання обставин, передбачених
у частинах другій і третій цієї статті, прирівнюється до його відмови від обвинувачення і
має наслідком закриття кримінального провадження за відповідним
обвинуваченням.
62. Хто з учасників провадження має право мати у ньому свого представника і
який його процесуальний статус?
Стаття 58. Представник потерпілого
1. Потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа,

яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.
2. Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша

особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи
за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному
3. Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному

провадженні підтверджуються:
1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, - якщо представником

потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;
2) копією установчих документів юридичної особи - якщо представником потерпілого

є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими
документами особа;
3) довіреністю - якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є

потерпілою.
4. Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він

представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо
потерпілим і не може бути доручена представнику.
Стаття 59. Законний представник потерпілого
1. Якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому

законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії
разом з нею залучається її законний представник.
2. Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні

регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.
Стаття 63. Представник цивільного позивача, цивільного відповідача
Стаття 64. Законний представник цивільного позивача
Стаття 64-1. Представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження
63. Хто визнається цивільним позивачем у кримінальному провадженні і який

Стаття 61. Цивільний позивач
1. Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій
кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано
майнової та/або моральної шкоди, юридична особа, якій кримінальним
правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, а
також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону
України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників
облігацій, яким кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним
діянням завдано майнової шкоди, та яка (який) в порядку, встановленому цим Кодексом,
пред’явила (пред’явив) цивільний позов.
2. Права та обов’язки цивільного позивача виникають з моменту подання

позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
3. Цивільний позивач має права та обов’язки, передбачені цим Кодексом для

потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право
підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу
кімнату для ухвалення судового рішення. Цивільний позивач повідомляється про
прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного
позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для
інформування та надіслання копій процесуальних рішень потерпілому.
4. У разі якщо цивільним позивачем є адміністратор за випуском облігацій, здійснення

ним відмови від цивільного позову можливе за згодою зборів власників облігацій,
отриманою відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані
товарні ринки".
*Цивільний позов можна пред'явити як у період розслідування кримінальної

справи, так і під час розгляду справи в суді, але до початку судового слідства,
тобто зачитання обвинувального висновку.
Стаття 128. Цивільний позов у кримінальному провадженні
1. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним

діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального
провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до
підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе
цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого
або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
2. На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом

порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути
пред’явлений їхніми законними представниками.
3. Цивільний позов в інтересах держави пред’являється прокурором.

Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом,
також в інтересах громадян, які через недосягнення повноліття, недієздатність або
обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права.
5. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами,
встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з
цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми
Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам
кримінального судочинства.
6. Відмова у позові в порядку цивільного, господарського або

адміністративного судочинства позбавляє цивільного позивача права
пред’являти той же позов у кримінальному провадженні.
7. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також

особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в порядку
цивільного судочинства.
Відмінність від потерпілого.
1. ЦПозивачу може завдатися шкода не тільки к пр, але й іншими СНН (буде встан,
що немає складу к пр, напр). Тоді може вимагати відкшодування шкоди завдане СНН, яке
не було визнане к пр. Якщо шкода завдається фізична, то це завжди ПОТЕРПІЛИЙ. Якщо
нефізична (майнова/моральна) — ЦП.
2. ПОТЕРПІЛОМУ ЗАВДАЄТЬСЯ ПРЯМА ШКОДА, А ЦП-ЧУ ОПОСЕРЕДКОВАНА.

(Спалили склад Максима, а в тому складі на підставі оренди зберігав свої коври Богдан).
3. Потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди, завданої крим правопор

шляхом подання цив позову. Але те, що П подав ЦП не означає, що він набув проц
статусу ЦП-чаПРОЦ СТАТУС ПОЗИВАЧА ВУЖЧИЙ ЗА ПРОЦ СТАТУС ПОТЕРПІЛОГО.!!!!!! ЦП
— завжди 3 особа !!!!!!!в кр пров.
+ https://court.gov.ua/userfiles/16_web.pdf довідка про потрепілого
64. Хто може залучатися в кримінальне провадження як цивільний відповідач і

який його процесуальний статус?
2. Права та обов’язки цивільного відповідача виникають з моменту подання
позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
3. Цивільний відповідач має права та обов’язки, передбачені цим Кодексом для

підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також
має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього.
Цивільний відповідач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в
кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у
випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання
копій процесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.
65. Хто може бути представником цивільного позивача, цивільного відповідача у

кримінальному провадженні?
Стаття 63. Представник цивільного позивача, цивільного відповідача
1. Представником цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному

провадженні може бути:
особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником;
керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами,

працівник юридичної особи за довіреністю - у випадку, якщо цивільним позивачем,
цивільним відповідачем є юридична особа.
2. Повноваження представника цивільного позивача, цивільного відповідача на
участь у кримінальному провадженні підтверджуються:
1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, якщо представником

цивільного позивача, цивільного відповідача є особа, яка має право бути захисником у
кримінальному провадженні;
2) копією установчих документів юридичної особи - якщо представником цивільного

позивача, цивільного відповідача є керівник юридичної особи чи інша уповноважена
законом або установчими документами особа;
3) довіреністю - якщо представником цивільного позивача, цивільного відповідача є

працівник юридичної особи, яка є цивільним позивачем, цивільним відповідачем.
3. Представник користується процесуальними правами цивільного позивача,

цивільного відповідача, інтереси якого він представляє.
Стаття 64. Законний представник цивільного позивача
1. Якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визнана в

установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, її
процесуальними правами користується законний представник.
2. Питання участі законного представника цивільного позивача у кримінальному

провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.
66. Хто може залучатися в кримінальне провадження як представник юридичної

особи, щодо якої здійснюється провадження і який його процесуальний статус?
Стаття 64-1. Представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження
1. Представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, може бути:
керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами;
працівник юридичної особи (за довіреністю)
2. Повноваження представника юридичної особи, щодо якої здійснюється

провадження, на участь у провадженні підтверджуються:
1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, якщо представником є

особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;
2) копією установчих документів юридичної особи, якщо представником є керівник

юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;
3) довіреністю, якщо представником є працівник юридичної особи.
3. Протягом кримінального провадження представник юридичної особи має

право:
1) знати, у зв’язку із вчиненням якого кримінального правопорушення здійснюється

провадження щодо юридичної особи, та давати пояснення з цього приводу;
2) користуватися правовою допомогою;
3) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді, суду докази;
4) брати участь у проведенні процесуальних дій;
5) під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої

зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, що заносяться до протоколу,
а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій,
виконаних за його участі;
6) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби під час

проведення процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя,
суд мають право заборонити застосовування технічних засобів під час проведення
окремої процесуальної дії чи на певній стадії провадження з метою нерозголошення
відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного
життя особи, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);
7) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення

безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна, житла тощо;
8) заявляти відводи;
9) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;
10) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в

порядку, передбаченому цим Кодексом;
11) користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною

або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами
4. Під час досудового розслідування представник юридичної особи має

право:
1) брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час

проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо
порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами
слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;
2) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку,

передбаченому статтею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно із
статтею 290 цього Кодексу.
5. Під час судового провадження представник юридичної особи має право:

1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;
2) брати участь у судовому провадженні;
3) виступати в судових дебатах;
4) ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового

процесу, які йому зобов’язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них
свої зауваження;
5) оскаржувати в установленому цим Кодексом порядку судові рішення та ініціювати

їх перегляд, знати про подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх
перегляд, подавати на них заперечення.
6. Представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, має також

інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
7. Представник юридичної особи зобов’язаний:

неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини
неможливості прибуття;
2) не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального

правопорушення;
3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому
відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану
законом таємницю.
67. Хто може залучатися в кримінальне провадження як третя особа, щодо майна
якої вирішується питання про арешт і який її процесуальний статус?
Стаття 64-2. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт
1. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути
будь-яка фізична або юридична особи.
2. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з
моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
3. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та
обов’язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в
частині, що стосуються арешту майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується
питання про арешт, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному
провадженні, що стосуються арешту майна, та отримує їх копії у випадках та в порядку,
встановлених цим Кодексом.
ПРИКЛАД: В одногрупника обшук – вилучили телефон в третього/При оренді кімнати

4. Представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт,
може бути:
керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами,

працівник юридичної особи за довіреністю - у випадку, якщо власником майна, щодо
якого здійснюється арешт, є юридична особа.
5. Повноваження представника третьої особи, щодо майна якої вирішується

питання про арешт, на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:

третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, є особа, яка має право
бути захисником у кримінальному провадженні;
2) копією установчих документів юридичної особи - якщо представником третьої

особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, є керівник юридичної особи чи
інша уповноважена законом або установчими документами особа;
3) довіреністю - якщо представником третьої особи, щодо майна якої вирішується

питання про арешт, є працівник юридичної особи, яка є власником майна, щодо якого
здійснюється процедура спеціальної конфіскації.
6. Представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт,
користується процесуальними правами третьої особи, щодо майна якої вирішується
питання про арешт, інтереси якої він представляє.
7. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, та його представник
зобов’язані:
1) прибувати за викликом до прокурора, суду, а в разі неможливості своєчасного

прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття;
2) не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального

правопорушення;
3) не розголошувати без дозволу прокурора, суду відомості, які стали їм відомі у

зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом
таємницю.
1 Якими документами підтверджуються повноваження представника третьої особи

щодо майна якої вирішується питання про арешт на участь у кримінальному
провадженні?
Стаття 64-2. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт
5. Повноваження представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання

про арешт, на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:

третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, є особа, яка має право
бути захисником у кримінальному провадженні;
2) копією установчих документів юридичної особи - якщо представником третьої

особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, є керівник юридичної особи чи
інша уповноважена законом або установчими документами особа;
3) довіреністю - якщо представником третьої особи, щодо майна якої вирішується

питання про арешт, є працівник юридичної особи, яка є власником майна, щодо якого
здійснюється процедура спеціальної конфіскації.

2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи),

уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

2 Який процесуальний статус особи стосовно якої розглядається питання про видачу
в іноземну державу (екстрадицію).
https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/12294/1/Zuev_130-133.pdf
Стаття 541. Роз’яснення термінів
2) видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої

ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або
виконання вироку.
Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на

території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи;
перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом;
фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави;
Окрім цього, в розділі IХ КПК, який визначає порядок Міжнародного співробітництва
під час кримінального провадження, зустрічається термін екстрадиційний арешт, що
визначається як запобіжний захід у вигляді тримання особи під вартою з метою
забезпечення її видачі (екстрадиції) – п.9 ст. 541 КПК
Стаття 581. Права особи, стосовно якої розглядається питання про видачу

(екстрадицію)
1. Особа, стосовно якої розглядається питання про видачу (екстрадицію) в іноземну

державу, має право:
1) знати, у зв’язку з яким кримінальним правопорушенням надійшов запит про її

видачу (екстрадицію);
2) мати захисника і побачення з ним за умов, що забезпечують конфіденційність

спілкування, на присутність захисника під час допитів;
3) у разі затримання - на повідомлення близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб

про затримання і місце свого перебування;
4) брати участь у розгляді судом питань, пов’язаних з її триманням під вартою і

запитом про її видачу (екстрадицію);
5) ознайомлюватися із запитом про видачу (екстрадицію) або одержати його копію;
6) оскаржувати рішення про тримання під вартою, про задоволення запиту про
видачу (екстрадицію);
7) висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо запиту про видачу

(екстрадицію);
8) у будь-який час до прийняття рішення про її видачу (екстрадицію) надати згоду на

видачу (екстрадицію) з метою застосування процедури видачі (екстрадиції) у
спрощеному порядку;
9) одночасно з наданням згоди на видачу (екстрадицію) відмовитися від застосування

спеціального правила щодо меж кримінальної відповідальності.
2. Особі, стосовно якої розглядається питання про видачу (екстрадицію), і яка не

володіє державною мовою, забезпечується право робити заяви, заявляти клопотання,
виступати в суді мовою, якою вона володіє, користуватися послугами перекладача, а
також отримати переклад судового рішення та рішення центрального органу України
мовою, якою вона користувалася під час розгляду.
3. Якщо особа, стосовно якої розглядається питання про видачу (екстрадицію), є

іноземцем і тримається під вартою, то вона має право на зустрічі з представником
дипломатичної чи консульської установи своєї держави.
Стаття 208. Затримання уповноваженою службовою особою
1. Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати
особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді
позбавлення волі, лише у випадках:
Особі, яка затримана у зв’язку з її розшуком компетентним органом іноземної держави
для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, роз’яснюється її
право надати згоду на видачу (екстрадицію) для застосування процедури видачі
(екстрадиції) у спрощеному порядку, а також право на відмову від застосування
спеціального правила щодо меж кримінальної відповідальності у разі надання згоди на її
видачу (екстрадицію).
+ ГЛАВА 44 КПК Перечитати
У той же час, при формуванні поняття «екстрадиція», законодавець взагалі

уникає питання визначення правового статусу особи, інтерпретуючи екстрадицію
як видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для
притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.
Аналогічні результати дозволяє отримати аналіз міжнародних багатосторонніх та

двосторонніх договорів про екстрадицію.
Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. не дає чіткого

визначення про процесуальний статус особи, яка підлягає екстрадиції. Стаття 1
цієї конвенції вказує на те, що договірні держави зобов’язуються видавати одна одній
всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої держави за вчинення
правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку
або постанови про взяття під варту (в деяких перекладах конвенції вказується не
постанова про взяття під варту, а рішення про затримання).
Згідно з ч. 2 ст. 12 цієї конвенції запит про екстрадицію супроводжується оригіналом

або завіреною копією обвинувального вироку чи постанови (вироку) суду, або постанови
про негайне затримання чи ордеру на арешт, або іншого розпорядження, яке має таку ж
силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуючої
держави.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається

стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка
видала особу.
Ця підстава стосується випадків екстрадиції, порядок здійснення якої передбачено

нормами КПК України, а також відповідними законами укладеними між Україною та тією
державою, яка екстрадує особу. У такому договорі передбачається можливість
притягнення до кримінальної відповідальності чітко встановленої особи лише за певний
злочин (злочини). Враховуючи це, особа, яку екстрадували до України,
притягується до кримінальної відповідальності лише за ті злочини, які оговорені
у документах екстрадиції. Враховуючи таку особливість екстрагована особа не
може бути притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів,
які не оговорені у документах про екстрадицію. Якщо держава, яка видала особу не
надала згоди про притягнення виданої особи за злочини, які були виявлені після
екстрадиції, приймається рішення про закриття кримінального провадження за п. 8 ст.
284 КПК України.
+ зі статті
РОЗМЕЖУВАННЯ ПЕРЕДАЧА І ВИДАЧА
1. тимчасову передачу (ст. 565 кпк) слід відріз- няти від тимчасової видачі (ст. 579
кпк), умови якої визначаються екстрадиційними нормами, у той час як тимчасова
передача регламентується, крім міжнарод- них конвенцій, міжнародними договорами про
взаємну вими зобов’язаннями на основі принципу взаємності.
2. на відміну від видачі передача не тягне за собою засудження особи, переданої для
проведення слідчих дій.
3. передача передбачає обов’язкову згоду особи, відносно якої надійшов запит.

4. для тимчасової передачі неактуальним є принцип «невидачі» власних громадян,
закріплений у конститу- ції та законах багатьох країн світу, у тому числі і укра- їни
До третього заняття.
68. Якими процесуальним правами наділяється заявник у кримінальному

провадженні?

2. Заявник має право:
1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її

прийняття і реєстрацію;
1-1) отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань;
2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;
3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
3. Заявник, який є викривачем, крім передбачених цією статтею прав, має право в
порядку, встановленому Законом України "Про запобігання корупції", отримувати
інформацію про стан досудового розслідування, розпочатого за його заявою чи
повідомленням.
Інформація надається слідчим або прокурором у строк не більше п’яти днів з моменту
подання заяви.
69. Хто може бути свідком у кримінальному провадженні?

1. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що
підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для
давання показань.
70. Якими правами наділяється свідок у кримінальному провадженні?
1) знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що
можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами
чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо
відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають
розголошенню;
4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і
користуватися допомогою перекладача;
5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли

показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко
тримати в пам’яті;
6) на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;
7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до

нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і
зауваження;

законом;
9) заявляти відвід перекладачу.

71. Які обов’язки покладаються законом на свідка у кримінальному провадженні?
2. Свідок зобов’язаний:
2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з
3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового

розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу
слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.
72. Яка відповідальність покладається на свідка?
Стаття 67. Відповідальність свідка
1. За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або

за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім
випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність.
2. За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок
несе відповідальність, встановлену законом.
73. Хто не може бути допитаний як свідок і з приводу яких обставин?
2. Не можуть бути допитані як свідки:
1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача,

юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, законний представник
потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які
стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;
2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;
3) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;
4) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або

службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх
результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять
лікарську таємницю;
5) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
6) журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного

характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
7) судді та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що

виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального
провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку,
ухвали;
8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в

кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в
укладенні та виконанні угоди про примирення;
9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи;
10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи
безпеки, - щодо цих даних;
11) експерти - щодо роз’яснення наданих ними висновків.
3. Особи, передбачені пунктами 1-5 частини другої цієї статті, з приводу зазначених

довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю
особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення
здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.
4. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право
дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без
згоди представника дипломатичної установи.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абзаці
першому цієї частини, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання.
74. Хто може бути залучений як перекладач у кримінальному провадженні?
Стаття 68. Перекладач
1. У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань

або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають
відповідного перекладача (сурдоперекладача).
75. Якими процесуальними правами наділяється перекладач?
2. Перекладач має право:
1) ставити запитання з метою уточнень для правильного перекладу;

3) одержати винагороду за виконаний переклад та відшкодування витрат, пов’язаних

із його залученням до кримінального провадження;

законом.
76. Які обов’язки покладаються на перекладача у кримінальному провадженні?
3. Перекладач зобов’язаний:
2) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом;
3) здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу

своїм підписом;

здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі перекладачу у зв’язку з
4. Перед початком процесуальної дії сторона кримінального провадження, яка

залучила перекладача, чи слідчий суддя або суд пересвідчуються в особі і компетентності
перекладача, з’ясовують його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим,
свідком і роз’яснюють його права і обов’язки.

77. Яку відповідальність несе перекладач за порушення покладених на нього

законом обов’язків?

= КУПАП



= ККУ

Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи

перекладача від виконання покладених на них обов'язків
1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без
поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді, Вищій раді
правосуддя, Конституційному Суді України або під час провадження досудового
розслідування, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою
комісією чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України -
78. Який порядок залучення перекладача у кримінальному провадженні?
Якщо у цивільному, господарському та адміністративному процесах хоча б вказано,

що перекладач є:
особою, що вільно володіє мовою, якою здійснюється судочинство, та іншою

мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови
на іншу,
а також – особою, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи

глухонімими людьми,
то в кримінальному процесі взагалі незрозуміло, хто може бути таким учасником

процесу.
(вище – залучення у досудовому провадженні; тут – судове провадження)

79. Хто може бути експертом у кримінальному провадженні, які його права та
обов'язки?
1. Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими,

технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України
"Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести
дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення
кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час
кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

3. Експерт має право:
1) знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета

дослідження;
2) заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення

інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи;
3) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та

об’єктів дослідження;
4) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, які мають

значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені
запитання;
5) ставити запитання, що стосуються предмета та об’єктів дослідження, особам, які

беруть участь у кримінальному провадженні;
6) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із

проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань, у разі, якщо
проведення експертизи не є службовим обов’язком особи, яка залучена як експерт;

законом;
8) користуватися іншими правами, передбаченими Законом України "Про судову

експертизу".

матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову
має бути вмотивованою.
5. Експерт зобов’язаний:
1) особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний

письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності - роз’яснити
його;
2) прибути до суду і дати відповіді на запитання під час допиту;
3) забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним

або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт
повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта;
4) не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його

залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, або
не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення
експертизи та її результати;

7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно

заявляє клопотання особі, яка призначила експертизу, чи суду, що доручив її
проведення, щодо його уточнення або повідомляє про неможливість проведення
експертизи за поставленим запитанням або без залучення інших осіб.
Стаття 70. Відповідальність експерта
1. За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання

покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе
80. Якими є підстави для відводу експерта?
Стаття 79. Підстави для відводу спеціаліста, представника персоналу органу

пробації, перекладача, експерта, секретаря судового засідання
1. Спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт, секретар

судового засідання не мають права брати участі в кримінальному провадженні та
відводяться за підставами, передбаченими частиною першою статті 77 цього Кодексу, з
тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як
спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і секретаря
судового засідання не може бути підставою для відводу.
2. Спеціаліст, експерт, крім того, не має права брати участі в кримінальному

провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких
використовуються у цьому провадженні.
81. Які експертні установи діють в Україні?

Стаття 7. Суб’єкти судово-експертної діяльності
Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх

територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові
експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з
відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
До державних спеціалізованих установ належать:
d) науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;
e) науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-

психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України;
f) експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони

України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.
Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна

діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-
психіатричних експертиз.
82. Хто може бути залучений як спеціаліст у кримінальному провадженні?
Стаття 71. Спеціаліст
1. Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними

знаннями та навичками і може надавати консультації та висновки під час досудового
розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних
знань і навичок.
2. Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги

(фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення
експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового
розслідування і судом під час судового розгляду, а також для надання висновків у
випадках, передбачених пунктом 7 частини четвертої цієї статті.
3. Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду

заявляти клопотання про залучення спеціаліста або використання його пояснень і
допомоги.

В криміналістичній і процесуальній літературі виокремлюють процесуальну і
непроцесуальну форми використання спеціальних знань.
На наш погляд, в основі поділу форм використання спеціальних знань в

кримінальному судочинстві повинен бути такий критерій як доказове значення
результату використання спеціальних знань у досудовому розслідуванні та судовому
розгляді матеріалів кримінальних проваджень.
Процесуальним законодавством України передбачена, зокрема, консультативна

діяльність спеціаліста. Так, у відповідності до ч. 1 ст. 71 КПК України, «спеціалістом у
кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками
застосування технічних та інших засобів і може надавати консультації під час досудового
розслідування й судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних
знань і навичок» [4, 206]. Спеціаліст які консультант – фігура в судочинстві відносно
нова, і ця сторона діяльності обізнаної особи задіяна далеко не повною мірою.
Довідково-консультативна форма використання спеціальних знань може

застосовуватися сторонами та їх представниками в ході збирання доказів. Наприклад,
спеціаліст може вказати адвокату на об’єкти, котрі в майбутньому можуть набути статусу
речових доказів. Формулювання права спеціаліста звертати увагу сторони, яка його
залучила, на характерні обставини чи особливості речей і документів якраз і наголошує
на тому, що пов’язане з можливістю виявити під час проведення процесуальних дій
тільки завдяки спеціальним знанням і навичкам спеціаліста – в чому полягають
характерні обставини чи особливості досліджуваних речей і документів.
83. Який порядок залучення спеціаліста у кримінальному провадженні?
http://nndes.org.ua/news/item/68-%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE
%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-
%D1%81%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD
%D0%B8%D1%85-%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%8C-%D1%83-%D0%BA
%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD
%D0%BE%D0%BC%D1%83-%D0%BF%D1%80%D0%BE
%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96-%D0%BF
%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D1%96-%D0%BF
%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F.html
Процедура залучення спеціаліста до участі в проведенні певних процесуальних дій

має свої особливості. Зрозуміло, що до початку слідчої (розшукової) дії, в якій бере
участь спеціаліст, слідчий повинен особисто пересвідчитися в його особі, з’ясувати його
відношення до підозрюваного або потерпілого, роз’яснити йому права й обов’язки
відповідно до ч. 3 ст. 223 КПК України. За необхідності у спеціаліста до початку
проведення слідчої (розшукової) дії може бути відібрано підписку про нерозголошення
відомостей, що становлять державну, банківську таємницю чи таємницю слідства, які
стануть відомими спеціалісту у зв’язку з його участю в проведенні слідчої дії.
У разі участі в такій слідчій дії, як допит, спеціаліст має право ставити учасникам
процесуальної дії питання, які повинні стосуватися конкретної процесуальної дії, не
виходити за межі визначеного слідчим предмета допиту й не мати характеру окремого
допиту підозрюваного, потерпілого або свідка, оскільки запитання щодо подій,
очевидцем або учасником яких була особа, має право ставити учасникам процесуальної
дії лише слідчий.
Статтею 71 КПК України встановлено, що консультації спеціаліста надаються у двох

формах – письмово та усно. Під час досудового розслідування такі консультації, по-
перше, дає тільки той спеціаліст, який брав участь у проведенні слідчої дії, по-друге,
консультації надаються у формі письмових пояснень, які приєднуються до протоколу
слідчої дії (ч. 2 ст. 105 КПК України).
Порядок залучення спеціаліста під час судового розгляду відрізняється від досудового
провадження. По-перше, як спеціаліст може залучатися будь-яка обізнана особа, по-
друге, крім письмових роз’яснень, спеціаліст надає усні консультації (ст. 360 КПК
України). Проте ані письмові, ані усні пояснення (консультації, роз’яснення) спеціаліста
не віднесені законом до джерел доказів (ч. 8 ст. 95 КПК України). Хоча норми ч. 6 ст. 95
КПК України передбачають, що висновок або думка особи, яка дає показання, можуть
визнаватися судом доказом, якщо такий висновок або думка корисні для ясного
розуміння показань і ґрунтуються на спеціальних знаннях у розумінні ст. 101 «Висновок
експерта» Кодексу. У такому разі сторона кримінального провадження має право
допитати цю особу за правилами допиту експерта. Однак у застосуванні вказаного
припису є певна неузгодженість, адже серед осіб, які можуть давати показання,
спеціаліст у процесуальному законі не зазначений.
КПК України, на жаль, не відповідає на питання стосовно участі в провадженні

спеціалістів, а саме не визначає:
 процесуальне оформлення взаємовідносин спеціаліста зі сторонами провадження.

Наприклад, не визначено, яким чином захисник може залучити спеціаліста на договірних
умовах. Статті 236, 237, 240 КПК України передбачають, що слідчий може запросити
спеціаліста для проведення слідчої дії, однак у якій формі повинно бути це запрошення,
законом не визначено. За аналогією можна зазначити, що оскільки процесуальне
рішення слідчого повинно бути оформлене постановою, то обґрунтування необхідності
такого запрошення певного спеціаліста й питання, на які він повинен дати відповідь або
надати консультації чи роз’яснення, повинні бути зазначені саме в постанові про
проведення певної слідчої (розшукової) дії;
 порядок залучення спеціалістів до консультацій сторонами провадження. На

практиці консультаційні дії спеціаліста жодним чином не оформлюються, а залишаються в
межах телефонних розмов або взагалі неформального спілкування;
 процесуальні форми фіксування дій спеціалістів.
Процесуальний закон містить тільки одне посилання на п. 2 ч. 2 ст. 105 КПК України
про те, що письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної дії,
можуть бути додатками до протоколу, причому за приписами ст. 71 КПК спеціаліст
зобов’язаний надавати пояснення з поставлених питань, однак статтею не зазначено
форми їх викладення та фіксування.
Щодо участі спеціаліста в суді, то він, згідно з приписами ст. 360 КПК України, дає
усні консультації чи письмові роз’яснення на стадії дослідження доказів, і учасниками
процесу йому можуть бути поставлені запитання щодо наданих ним консультацій у
процесі дослідження доказів, а тому в процесуальному законі повинно бути визначено,
що ці консультації заносяться (у разі усної форми) або приєднуються (у разі письмової
форми) до журналу судового засідання.
Слід звернути увагу й на те, що процесуальний закон не передбачає такої слідчої дії,
як допит спеціалістів у зв’язку з їх діями щодо об’єктів, які ними оглядаються, оскільки
серед осіб, перелічених у ст. 95 КПК України як такі, що можуть давати показання,
спеціалісти не зазначені, а тому немає можливості допитати спеціаліста процесуально з
метою отримання показань. Постає питання: а чи може він бути опитаний як свідок? Хоча
це вже зовсім інший процесуальний статус особи, однак така практика існує. На стадії
досудового слідства спеціаліст стає свідком після участі в слідчій дії, такій як огляд,
обшук, коли ним безпосередньо на місці вчинення злочину оглядаються речові докази,
документи, і він дає свідчення про те, що спостерігав. Але така практика в
процесуальному законі не врегульована. В суді допит такого свідка-спеціаліста, для того
щоб його висновки стали джерелом доказів, за приписами ст. 95 КПК України повинен
бути проведений за правилами допиту експерта.
Допит експерта на стадії досудового слідства також не передбачений нормами

процесуального закону. Так, п. 3 ст. 95 КПК України визначає, що експерт зобов’язаний
давати пояснення слідчому в порядку, визначеному процесуальним законом, а закон
цього порядку не встановив – Кодекс містить лише норми стосовно допиту експерта в
суді. Частиною 7 ст. 101, ст. 356 КПК України визначено, що кожна сторона має право
звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового
розгляду для роз’яснення чи доповнення його висновку.
84. Які права має спеціаліст у кримінальному провадженні?
4. Спеціаліст має право:
1) ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального

провадження, яка його залучила, чи суду;
2) користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням;
3) звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, або суду
на характерні обставини чи особливості речей і документів;
3-1) викладати у висновку відомості, що мають значення для кримінального

провадження і щодо яких йому не були поставлені запитання;

5) одержувати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із

його залученням до кримінального провадження;

законом;
7) надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового
розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених частиною
третьою статті 214 цього Кодексу.
85. Які обов’язки покладаються законом на спеціаліста?
5. Спеціаліст зобов’язаний:
1) прибути за викликом до слідчого, дізнавача, прокурора, суду і мати при собі

необхідні технічне обладнання, пристрої та прилади;
2) виконувати вказівки сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи

суду та давати пояснення з поставлених запитань;

провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які
стали відомі спеціалісту у зв’язку з виконанням його обов’язків;
86. В чому полягає відмінність спеціаліста від експерта?
https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream-download/
123456789/24288/1/5.pdf;jsessionid=CC0B93860D4BADEFEB69781F23E329C2
- експертом може бути особа, яка має спеціальні знання в певній галузі науки,
техніки, мистецтва, пройшла відповідну підготовку і отримала кваліфікацію експерта з
певних видів експертиз;
- як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом

України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових
експертів. Тоді як для того, щоб бути спеціалістом достатньо володіти спеціальними
знаннями та навичками застосування технічних засобів;
- експерт повинен провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний

письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його, а
спеціаліст зобов'язаний відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та
письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості
доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу. Відмітимо те, що письмові
висновки експерта є підзвітним документом та впливає на доказову базу, служить
остаточним вердиктом експерта, тоді як діяльність спеціаліста є менш вагомішою і має
більш підготовчий характер;
- спеціаліст залучається до участі в справі з метою сприяння судові, надання
останньому технічної допомоги, тоді як метою діяльності експерта є встановлення фактів,
що мають значення для правильного вирішення справи. Тут особливо підкреслюємо
значимість експерта під час вирішення справи по суті;
- діяльність експерта спрямована на отримання нової інформації про фактичні

обставини справи, а спеціаліста – на сприяння надання консультативно-
довідкової та технічної допомоги при встановленні обставин справи.
- різними є способи застосування спеціальних знань експертом та спеціалістом.

Експерт здійснює спеціальне дослідження, зміст якого знаходиться поза межами
процесуальної регламентації, а спеціаліст експертного дослідження не проводить, він, як
правило, бере участь у здійсненні судом процесуальної дії;
- суд може не залучати до участі в справі спеціаліста, якщо хтось з суддів володіє
спеціальними знаннями (наприклад, для кваліфікованого проведення огляду доказів),
тоді як експертиза проводиться виключно експертом.

Експерт на підставі проведеного дослідження складає висновок, який є

самостійним джерелом доказів, а спеціаліст надає слідчому лише
консультативну допомогу в межах проведення слідчої (розшукової) дії, і
висновки, які містяться в роз’ясненнях спеціаліста, не мають значення доказів.
З цього приводу І.П. Кононенко та Г.М. Надгорний слушно звертають увагу на те, що
знання спеціаліста можуть бути застосовані для виявлення лише таких слідів, ознак,
властивостей тощо, в існуванні яких можна переконатися шляхом безпосереднього
спостереження. Саме тому відомості щодо фактів, виявлених спеціалістом, можуть бути
зафіксовані в протоколі слідчої або судової дії.
Якщо ж слідчого чи суд цікавлять факти, для встановлення яких необхідно на підставі
використання спеціальних знань проводити дослідження і оцінювати ознаки й
властивості, що зафіксовані в протоколі слідчої чи судової дії, то треба призначати
експертизу.
87. Яку відповідальність несе спеціаліст у кримінальному провадженні?
Стаття 72. Відповідальність спеціаліста
1. У разі неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлення про причини
неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов’язані з оголошенням
перерви в судовому засіданні.
2. За завідомо неправдивий висновок спеціаліст несе відповідальність, встановлену

законом.
= Стаття 384. Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу

перекладачем у таких самих випадках.
88. Який порядок залучення експерта у кримінальному провадженні?
Стаття 243. Порядок залучення експерта
1. Експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за

дорученням сторони кримінального провадження.
Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для
проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.
Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у

випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу.
+ читати http://lcslaw.knu.ua/index.php/arkhiv-nomeriv/3-8-2014/item/187-problemni-
pytannya-zaluchennya-eksperta-storonoyu-zakhystu-malakhova-o-v
89. Чи може експерт відмовитися від давання висновку? Якщо так, то за

наявності яких підстав?
Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку
кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого

висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього
ПРОТЕ
КПК

матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява
про відмову має бути вмотивованою.

Отже, є 2 підстави для відмови:
1) недостатність матеріалів;
2) відсутність знань
+ читати
http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/1391/
procesual_ni_ta_gnoseologichni_pidstavi_.pdf?sequence=2&isAllowed=y
90. Хто не може бути експертом?
Стаття 11. Особи, які не можуть бути судовими експертами
Не може залучатися до проведення судової експертизи та виконання обов’язків

судового експерта особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною, а
також та, яка має не зняту або не погашену судимість, або на яку протягом останнього
року накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з
корупцією або дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового
експерта.
Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в судочинстві,

передбачаються процесуальним законодавством.
91. Яку відповідальність несе експерт у кримінальному проваджені?
За завідомо неправдивий висновок (ст. 384 КК України), відмову без поважних

причин від виконання покладених обов'язків у суді (ст. 385 КК України), експерт несе
кримінальну відповідальність. За неповагу до суду (ч. 1 ст. 1853 КУпАП) чи злісне
ухилення від явки до органів досудового розслідування чи прокурора (ст. 1854 КУпАП)
експерт несе адміністративну відповідальність.
92. Якими процесуальними правами та обов’язками наділяється секретар

судового засідання?
Стаття 73. Секретар судового засідання
1. Секретар судового засідання:
1) здійснює судові виклики і повідомлення;
2) перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до

суду, і доповідає про це головуючому;
3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними

засобами;
4) веде журнал судового засідання;
5) оформляє матеріали кримінального провадження в суді;
6) виконує інші доручення головуючого в судовому засіданні.
+ Наказ ДСА від 2005 Про затвердження Типових посадових інструкцій

працівників апарату місцевого загального суду (в т.ч. секретаря)
2.1. Здійснює судові виклики та повідомлення в справах, які

знаходяться у провадженні судді; оформлює заявки до органів
внутрішніх справ, адміністрації місць попереднього ув'язнення про
доставку до суду затриманих та підсудних осіб, готує копії
відповідних судових рішень.
2.2. Здійснює оформлення та розміщення списків справ,
призначених до розгляду.
2.3. Перевіряє наявність і з'ясовує причини відсутності осіб,

яких викликано до суду, і доповідає про це головуючому судді.
2.4. Здійснює перевірку осіб, які викликані в судове

засідання, та зазначає на повістках час перебування в суді.
2.5. Забезпечує фіксування судового засідання технічними

засобами згідно з Інструкцією про порядок фіксування судового
процесу технічними засобами ( z0868-05 ).
2.6. Веде журнал судового засідання, протокол судового

засідання.
2.7. Виготовляє копії судових рішень у справах, які

знаходяться в провадженні судді.
2.8. Здійснює заходи щодо вручення копії вироку засудженому

або виправданому відповідно до вимог Кримінально-процесуального
кодексу України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), за дорученням судді
здійснює заходи щодо дачі підсудним або засудженим підписки про
невиїзд.
2.9. Здійснює оформлення для направлення копій судових рішень

сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі й фактично не
були присутніми в судовому засіданні при розгляді справи.
2.10. Готує виконавчі листи у справах, за якими передбачено

негайне виконання.
2.11. Оформлює матеріали судових справ і здійснює передачу

справ до канцелярії суду.
2.12. Виконує інші доручення судді, керівника апарату суду,

помічника судді, що стосуються організації розгляду судових справ.
3. Права
3.1. Користуватися правами і свободами, передбаченими

Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законами України "Про
державну службу" ( 3723-12 ), "Про судоустрій України" ( 3018-14 )
та іншими актами законодавства.
3.2. На соціально-правовий захист відповідно до свого

статусу.
3.3. Уточнювати суті процесуальної дії з метою її правильного

відображення в журналі судового засідання (протоколі судового
засідання).
3.4. Уносити пропозиції щодо вдосконалення роботи із
забезпечення діяльності секретарів судового засідання та роботи
суду.
3.5. Отримувати від працівників апарату суду необхідну

інформацію для виконання своїх завдань та обов'язків.
3.6. Брати участь у нарадах та зборах трудового колективу

суду.
4. Відповідальність
4.1. Секретар судового засідання відповідно до Кодексу

законів про працю України ( 322-08 ), Законів України "Про
державну службу" ( 3723-12 ), "Про боротьбу з корупцією"
( 356/95-ВР ) несе відповідальність за порушення трудової
дисципліни, неякісне або несвоєчасне виконання посадових завдань
та обов'язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав,
порушення норм етики поведінки державного службовця та обмежень,
пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
93. Чи є відмінність у процесуальному статусі секретаря судового засідання та

судового розпорядника?





4. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар

судового засідання.

судового засідання чи приміщення, в якому планується проведення
виїзного засідання, до слухання справи і доповідає про їх
готовність головуючому.


доставки.















3. Права
94. Якими повноваженнями наділяється адвокат свідка?
КПК

ЗУ Про адвокатуру та адвокатську діяльність
Стаття 19. Види адвокатської діяльності
1. Видами адвокатської діяльності є:
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
на законодавчому рівні не врегулбований правовий статус адвоката свідка

= як варіант можна кор. загальними положеннями ЗУ Про адвокатуру та
адвокатську діяльність
Стаття 20. Професійні права адвоката

1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії,
не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання
правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової
допомоги, зокрема:
1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій

документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до
фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);
2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та

інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого
самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми
власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими
особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її
межами;
3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для

адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з
обмеженим доступом;
4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у

встановленому законом порядку;
5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та

відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і
скарги;
6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних
органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в

установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх
копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;
8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в

якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги,
фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в
порядку, передбаченому законом;
9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом
установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів;
10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують

спеціальних знань;
11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.
Можна прочитати додатково

https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/
15574/1/%D0%97%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE
%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%20%D0%9F
%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE
%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%81%
20%D0%B0%D0%B4%D0%B2%D0%BE%D0%BA
%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA
%D0%B0.pdf
http://jurblog.com.ua/2013/11/5232/
95. Хто може бути залучений як понятий у кримінальному провадженні і який

25) учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження,

представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо
майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої
обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається
питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач,
свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст,
представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий
розпорядник;
Стаття 223. Вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій
7. Слідчий, прокурор зобов’язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб

(понятих) для пред’явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому
числі пов’язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є
випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої
(розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях,
якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.
Обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з
обов’язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних
засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії.
Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і

потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в
результатах кримінального провадження.
Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення
відповідної слідчої (розшукової) дії.
+ читати
http://elar.naiau.kiev.ua/bitstream/123456789/4157/1/-
%20%D0%97%D0%91%D0%86%D0%A0%D0%9D%D0%98%D0%9A
%20%D0%A2%D0%95%D0%97%20%20%D0%BE%D1%81%D1%82._p171-173.pdf
96. Які права та обов’язки судового розпорядника в кримінальному провадженні?





4. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар

судового засідання.


судового засідання чи приміщення, в якому планується проведення
виїзного засідання, до слухання справи і доповідає про їх
готовність головуючому.


доставки.














3. Права
97. Які ще суб’єкти кримінального провадження можуть бути до нього залучені?

98. Який порядок залучення у кримінальне провадження представника
персоналу органу пробації та його процесуальний статус?
Стаття 72-1. Представник персоналу органу пробації
1. Представником персоналу органу пробації є посадова особа такого органу, яка за

ухвалою суду складає та подає до суду досудову доповідь.
2. Представник персоналу органу пробації з метою складання досудової доповіді має

право:
1) отримувати інформацію про обвинуваченого від підприємств, установ, організацій

або уповноважених ними органів та громадян;
2) викликати обвинуваченого до уповноваженого органу з питань пробації для

отримання усних чи письмових пояснень;
3) відвідувати обвинуваченого за місцем його проживання або перебування, роботи

або навчання;
4) відвідувати місця попереднього ув’язнення, якщо до обвинуваченого застосовано

запобіжний захід у виді тримання під вартою;
5) заявляти клопотання суду про ознайомлення з матеріалами кримінального

провадження щодо обставин, передбачених пунктами 4 та 5 частини першої статті 91
цього Кодексу, а у кримінальних провадженнях щодо неповнолітнього обвинуваченого -
додатково статтями 485, 487 цього Кодексу в порядку, передбаченому статтею 317 цього
Кодексу;
6) бути присутнім під час проведення судового засідання;

законом.
3. Представник персоналу органу пробації зобов’язаний:
1) складати досудову доповідь і подавати її до суду в строк, визначений ухвалою

суду;
2) дотримуватися прав і свобод людини і громадянина;
3) невідкладно повідомляти суд про наявність або виникнення об’єктивних обставин,

що унеможливлюють підготовку або своєчасне подання досудової доповіді;
4) надавати пояснення з поставлених судом питань щодо досудової доповіді під час
судового розгляду;
5) не розголошувати будь-які відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням

6) не допускати розголошення в будь-який спосіб конфіденційної інформації, яку йому

було довірено або яка стала відома у зв’язку з виконанням обов’язків;

Третє заняття.
1. У чому полягає суть засади публічності (офіційності) кримінального провадження?
До змісту принципу публічності науковці включають: «поєднання ініціативи та

активності в процесуальній діяльності посадових осіб і державних органів»
Процесуальна активність та ініціативність суб’єктів, що ведуть кримінальний процес,

забезпечується наявністю організаційно-владних повноважень, процесуальних
обов’язків, а також дискреційних повноважень.
Всі S, які ведуть кримінальне провадження є органами держави і кожен з них виконує
у кримінальному провадженні свою функцію офіціи? но (ex of[icio), за своıм̈
призначенням.
+стаття Волошиної
Загальні ознаки публічності укладаються в тому, що процесуальне досудове

провадження: а) здійснюється тільки державними органами іпосадовими особа- ми,
уповноваженими кримінально-процесуальним законом; б) носить владний організуючий
характер по застосуванню норм матеріального і процесуального права; в) носить
офіційний характер, тобто виконується з обов'язку служби, що припускає не тільки
процесуальні обов'язки, але і посадові; (г) для суб'єктів досудового провадження
наступає службова (дисциплінарна) відповідальність у випадках неналежного виконання
своїх обов'язків; (д) держава несе юридичну відповідальність (цивільно-правову) за
незаконне і необґрунтоване кримінальне переслідування, вчинене органами
попереднього розслідування.
Засада публічності передбачає низку обов’язків:
1) зобов’язує слідчого, прокурора розпочати досудове розслідування у всіх випадках

встановлення ознак кримінального правопорушення;
2) зобов’язує прокурора висунути і підтримувати обвинувачення в суді;
3) зобов’язує всі установи, службових осіб і громадян виконувати законні рішення,

вимоги, запити, доручення органів досудового розслідування і прокурора.
СПІВВІДНОШЕННЯ ПУБЛІЧНІСТЬ ТА ОФІЦІЙНІСТЬ
Найбільш традиційним і загальновживаним є підхід, відповідно до якого публічність

ототожнюють з офіційністю і визначають як обов’язок суду, прокурора, слідчого та органу
дізнання в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку
виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів зі встановлення події
злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК). Л. В. Карабут
дійшла висновку, що «публічність ширше офіційності» [17, c. 6], проте в її роботі знову
йдеться про додаткові елементи принципу, а не про його нормативний зміст.
Уявляється, що публічність в умовах переходу до змагальної форми кримінального

процесу дійсно ширше офіційності й крім вимоги процесуальної посадової активності та
ініціативності органів державної влади та їх посадових осіб визначає диференціацію
кримінально-процесуальної форми, в поєднанні з іншими принципами визначає перелік,
підстави, умови та порядок застосування заходів кримінально-процесуального примусу
як засобів забезпечення кримінально-процесуальної діяльності, а також статус суб’єктів,
уповноважених вести кримінальний процес, забезпечує дотримання прав і законних
інтересів осіб, які беруть участь у справі.
2. Чи знає кримінальне провадження України обмеження принципу публічності?
+ https://www.lvduvs.edu.ua/en/documents_pdf/visnyky/nvsy/02_2015/15rovfpo.pdf
Так. Приватне обинувачення. Приватне обвинувачення – одна з форм обвинувачення

у кримінальному процесі, що передбачає при- тягнення особи, винної у вчиненні
кримінального правопорушення, до кримінальної відповідальності не інакше як за
скаргою потерпілого.
Юридична сутність кримінального провадження у формі при- ватного обвинувачення

полягає у тому, що воно ініціюється лише по- терпілим, щодо якого вчинено цей злочин,
його законним представни- ком чи представником. Роль держави полягає в тому, щоби
здійснити досудове розслідування та правосуддя.
Приватно-публічне обвинувачення (провадження яке КПК Украı н̈ и іменує

«кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення», (гл. 36 КПК), радше
називати приватно-публічним обвинуваченням, (ст. 477 КПК)).
Стаття 477. Поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення
1. Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження,

яке може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви
потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених:
І там перелік статей…
Стаття 478. Початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення
1. Потерпілий має право подати до слідчого, дізнавача, прокурора, іншої службової

особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення
кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної
відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.
Стаття 478. Початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення
1. Потерпілий має право подати до слідчого, дізнавача, прокурора, іншої службової

особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення
відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.
Загальні особливості провадженням у формі приватного обвинувачення:
- провадження у формі приватного обвинувачення стосується певної категорії

кримінальних правопорушень - передбачених ст. 477 КПК України;
- провадження розпочинається лише на підставі заяви про вчинення кримінального

правопорушення, що подається до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу,
уповноваженого на початок досудового розслідування протягом строку давності
притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального
правопорушення (ст. 478 КПК України);
- якщо потерпілий, а у випадках, передбачених КПК України, його представник

відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні - кримінальне провадження
закривається (п. 7 ч.1 ст. 284 КПК України);
- відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного

обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї (ст. 479
КПК України).
Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви,

повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного
виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення
кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та
розпочати розслідування. Якщо в процесі досудового розслідування буде встановлено,
що воно розпочато за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 477
КПК, при цьому відсутня заява потерпілого, то відповідно до ст. 26 КПК кримінальне
провадження закривається. Окрім того, потерпілий може відмовитися від обвинувачення,
що також є підставою для закриття кримінального провадження (ч. 7 ст.284 КПК).
Якщо потерпілих кілька, то дане питання вирішується в індивідуальному порядку,

тобто кожний з них може подати заяву про вчинення відносно нього кримінального
правопорушення, яким завдано йому шкоду. Якщо потерпілий є неповнолітнім або
особою, яка не здатна самостійно захищати свої інтереси, заяву про вчинене кримінальне
правопорушення може подати його законний представник. Як законні представники
можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи
піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники
органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких
перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний ( ч. 2 ст. 44 КПК).
Взагалі потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи
органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення
відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення. Дана категорія
кримінальних проваджень віднесена до компетенції слідчих ОВС та органів, що
здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.
В процесі досудового розслідування потерпілий може прийняти рішення про

укладення угоди про примирення. Відповідно до 469 КПК угода про примирення може
бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого.
Потерпілий може ініціюватися укладення угоди про примирення з підозрюваним та
обвинуваченим в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду
до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. У разі якщо в кримінальному провадженні
беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може
бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими. Порядок укладення угоди про
примирення передбачений главою 35 КПК.
На відміну від відмови потерпілого від обвинувачення, укладення угоди про
примирення не може бути підставою для закриття кримінального провадження. Якщо
угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною
сторонами угодою невідкладно надсилається прокурором до суду для вирішення питання
про її затвердження вироком суду. Якщо угоди досягнуто під час судового провадження,
суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.
Однією з умов закриття провадження у справах приватного обвинувачення під час

укладення угоди про примирення із особою, що вчинила кримінально каране діяння, є
відшкодування завданої злочи- ном шкоди. В предмет доказування у таких справах
входить встанов- лення факту добровільного та вільного волевиявлення потерпілого
щодо реалізації ним права на укладення угоди про примирення, а та- кож факту
відшкодування шкоди, завданої злочином.
Законодавець передбачає можливість зміни приватного обвинувачення на державне, і

навпаки. Якщо під час кримінального провадження у формі приватного обвинувачення
слідчим буде перекваліфіковано дії підозрюваного, які передбачені статтею КК, що не
входить до переліку ст. 477 КПК, тоді досудове розслідування здійснюється в загальному
порядку, незалежно від згоди на те потерпілого.
Кримінальні провадження у формі приватного обвинувачення розглядаються судом у

загальному порядку. Особливістю такого судового розгляду є те, що обвинувачення в
суді підтримує потерпілий або його представник.
3. У чому полягає диспозитивність як засада кримінального провадження в широкому

та вузькому розумінні?
КПК Стаття 26. Диспозитивність
1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах

та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
2. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою

закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що

винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
4. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається

лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених
цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для
закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Диспозитивність, як засаду кримінального провадження можна розглядати як надану

зацікавленим особам, які беруть участь у справі, можливість вільно здійснювати свої
права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії,
спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати
інші процесуальні засоби з метою захисту суб’єктивних прав і охоронюваних законом
інтересів, державних і громадських інтересів. Тут можливість вибору варіанта поведінки
чітко окреслена і здебільшого визначена принципом: «Дозволено лише те, що прямо
передбачено законом»
Дія принципу диспозитивності у кримінальному процесі тією чи іншою мірою
проявляється практично у всіх стадіях і не обмежується розглядом справи у суді , тому
справедливим є твердження, що це засада, яка знаходить своє вираження в ході усього
процесу.
Як зазначає В.Т. Маляренко диспозитивність у нинішньому розумінні – це можливість

суб'єктів самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, наприклад
вступати у правовідносини чи ні, здійснювати свої права чи утримуватись від цього, за
наявності кількох запропонованих законом варіантів з урахуванням власних інтересів
вибирати най ви гідніший тощо. У приватних відносинах диспозитивність визначається
принципом: «Дозволено все, що не заборонено законом». У публічних відносинах
диспозитивність має значно вужчу сферу та обсяг застосування. Тут можливість вибору
варіанта поведінки чітко окреслена і визначена принципом: «Дозволено лише те, що
передбачено законом».
Конкретизація приписів засади диспозитивності міститься в нормах кримінального

процесуального закону, в яких ідеться про реалізацію сторо¬ нами своїх прав (зокрема,
давати пояснення, показання; заявляти відводи, клопотання; подавати докази;
оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в
порядку, передбаченому КПК; знайомитися з матеріалами кри¬ мінального провадження,
журналом судового засідання і технічним записом судового процесу та ін.).
У широкому розумінні: матеріальні та процесуальні права учасників кримінального

провадження, які знаходять свій прояв у вільному, на свій розсуд користуванні своı м̈и
процесуальними правами, але в межах, визначених кримінальним процесуальним
законом.
У вузькому розумінні: дискреціині повноваження прокурора, слідчого, слідчого судді.

Наприклад, відмова прокурора від державного (публічного) обвинувачення, за наявності
для цього достатніх і законних підстав, що тягне за собою, як правило, закриття
кримінального провадження, - це не стільки право, скільки иого обов'язок.
Дія цієї засади забезпечується зазначеними положеннями:
– сторони кримінального провадження є вільними у вико- ристанні своїх прав у межах

та у спосіб, передбачених КПК;
– відмова прокурора від підтримання обвинувачення тягне за собою закриття

кримінального провадження за винятком ви- падків, передбачених КПК ( а саме, коли
потерпілий погоджується підтримувати обвинувачення в суді. Якщо потерпілий висловив
на це згоду, він ко¬ ристується всіма правами сторони обвинувачення під час судового
розгляду, а кримі¬ нальне провадження за відповідним обвинуваченням в цьому разі
набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення)
– слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирі- шує лише ті питання, що

винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його компетенції КПК;
– кримінальне провадження у формі приватного обвину- вачення розпочинається

лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених
КПК, – його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття
кримінального провадження у формі приватного обви- нувачення.
Процесуальна свобода у використанні своїх прав як складова диспозитивності зна¬

ходить свій прояв також і при набутті потерпілим свого процесуального статусу (частини
2,3, 7 ст. 55 КПК), укладенні угод про примирення та визнання винуватості тощо.
Що стосується суду, то засада диспозитивності обмежує його у дослідженні обставин

кримінального провадження – межами висунутого обвинувачення.
4. Розкрийте зміст матеріальної та формальної диспозитивності
+ стаття Москаленко
Це так званий «горизонтальний» поділ диспозитивності
Матеріальна диспозитивність включає в себе виражені в правових нормах елементи –

можливості правових дій зацікавленої особи, які полягають у впливі на рух кримінального
провадження. До елементів матеріальної диспозитивності можна віднести наступні:
ініціювання початку кримінального провадження; ініціювання закриття скримінального
провадження; діяльність потерпілого щодо подальшого підтримання обвинувачення у
випадку відмови прокурора від обвинувачення чи зміни прокурором в суді попереднього
обвинувачення; діяльність щодо зміни матеріальних вимог (зміни обвинувачення) у
кримінальному провадженні; діяльність щодо апеляційного чи касаційного оскарження
судових рішень.
Матеріальна диспозитивність (обмежена к-сть випадків для реалізації)полягає у

свободі сторін розпоряджатися долею обвинувачення і знаходить свій прояв у
кримінальному провадженні в реалізації таких прав:
1) праві потерпілоı̈ особи від кримінальних правопорушень, кримінальне

провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення (ст. 477 КПК),
звернутися із заявою до слідчого, прокурора, іншо ı̈ службово ı̈ особи органу,
уповноваженого на початок досудового розслідування, якою ініціювати кримінальне
провадження. Таким правом потерпілии розпоряджається на свіи Власнии розсуд. Він же,
а у випадках, передбачених КПК, и? ого представник вправі відмовитися від
обвинувачення, що здіи? снюється у формі приватного обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284
КПК);
2) праві потерпілого у встановлених КПК випадках примиритися з підозрюваним чи

обвинуваченим, що має наслідком закриття провадження щодо кримінальних проступків,
злочинів невеликоı̈ та середньоı̈ тяжкості, а також у кримінальному провадженні у формі
приватного обвинувачення (ч. З ст. 469. ч. 6 ст. 284 КПК);
3) праві підозрюваного, обвинуваченого укласти з прокурором угоду про визнання

винуватості (ч. 2 ст. 469 КПК);
4) праві підозрюваного, обвинуваченого заперечувати проти закриття кримінального

провадження у зв’язку зі звільненням ıх̈ від кримінально ı̈ відповідальності (ч. 7 ст. 284, ч.
З ст. 285 КПК);
5) праві потерпілого пред'явити цивільний позов у кримінальному провадженні про
відшкодування завданоı̈ кримінальним правопорушенням маиновоı̈ та/або морально
шкоди (ст. 128 КПК), підтримувати иого або відмовитися від нього (ч. З ст. 61 КПК),
укласти з обвинуваченим чи цивільним відповідачем мирову угоду (ст. 128 КПК);
6) праві потерпілого підтримувати обвинувачення у випадку відмови прокурора від

иго підтримання в судовому засіданні (ст. 340 КПК) або також відмовитися і від
приватного обвинувачення у цьому випадку.
Процесуальна (формальна) диспозитивність: знаходить свіи прояв у кримінальному

провадженні у вільному, на свіи розсуд користуванні учасниками провадження своı м̈ и
процесуальними правами, але в межах, визначених кримінальним процесуальним
законом. На відміну від матеріальної диспозитивності реалізується у всіх видах
Формальна диспозитивність — це свобода вибору процесуальних засобів захисту і

здійснення їх учасниками кримінального процесу.
У змісті формальної (процесуальної) диспозитивності виділяють такі правомочності

особи як: зупинення провадження справи; оскарження дій процесуальних органів (крім
апеляційного та касаційного); відмови від захисника чи представника; надання доказів у
справі та доказування обставин, що входять в предмет доказування; подання та свобода
розпорядження предметом цивільного позову; свобода вступу до процесу; свобода
пошуку і надання доказів; свобода у доведенні перед судом переконливості доказів;
свобода у заявленні клопотань; свобода у заявленні відводів; свобода виступу у дебатах.
Цей перелік можна, безумовно, доповнювати, виходячи із зазначених критеріїв

формальної диспозитивності.
5. Яке співвідношення публічності та диспозитивності у кримінальному провадженні?
Публічність - правовий принцип, відповідно до якого посадові особи та органи

держави зобов'язані діяти від його імені і в його інтересах. У випадках конфлікту
інтересів держави і особистості віддається перевага першим.
Диспозитивність як принцип права, навпаки, надає громадянам можливість на

власний розсуд розпоряджатися своїм матеріальним або процесуальним правом, не
вдаючись до сприяння держави
Диспозитивність і публічність перебувають у тісному зв'язку.
Поширення принципу диспозитивності на весь кримінальний процес не означає, що

він має якісь переваги перед принципом публічності. Навіть тоді, коли кримінально-
процесуальні правові норми передбачають можливість суб'єктів діяти на власний розсуд
(на засадах диспозитивності), принцип публічності обов'язково проявляє свою дію. В.Т.
Маляренко відзначив, що принципи публічності й диспозитивності споріднені між собою й
не можуть існувати один незалежно від одного. Тому їх потрібно розглядати разом, у
співвідношенні один з іншим.
Вони споріднені між собою і залежні один від одного. На мою думку, диспозитивність і
публічність виступають принципами- партнерами. Розширення процесуальних прав
учасників процесу, надання і забезпечення можливості вільного розпорядження ними,
яке закріпив КПК 2012 року сприяє посиленню у кримінальному процесі диспозитивних
засад, але в основному це відбувається за рахунок звуження публічно ı̈ складовоı .̈ Тобто,
чим більше диспозитивності для учасників кримінального провадження, тим менше
публічності і навпаки.
+ стаття Мирошниченко
Специфіка ж співвідношення принципу публічності та принципу диспозитивності у

кримінальному судочинстві полягає у тому, що у будь-якому разі пріоритетність має
перший з них, а тому навіть у тих випадках, коли кримінально-процесуальним законом
встановлюється можливість суб’єктів діяти за власним розсудом, принцип публічності не
втрачає свої сили, і мова йде про винят- ки з його положень.
Наприклад, кримінальний процес не може розпочатись доти, доки органам, що його

ведуть, не стане відомо про злочин, адже відповідно до положень принципу пу- блічності
на органи дізнання, слідчого, про- курора та суд покладається обов’язок в меж- ах своєї
компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину.
За загальним правилом, наявність чи відсутність заяви потерпілого та його позиція не
мають значення для вирішення питання про порушення кримінальної спр ви1. Але, ст. 27
Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України) перед- бачає певні
винятки з положень публічнос- ті, які стосуються прав осіб вільно розпо- ряджатись
своїми матеріально-правовими вимогами.
В будь-якій країні кримінальне право в основному пронизане принципом публічності,

оскільки держава в інтересах суспільства визначає, яка поведінка є злочинною й
кримінально караною. Переважання публічності характерне і для кримінального процесу,
тобто для діяльності держави з розкриття злочинів, встановлення винуватих і реабілітації
невинуватих. Те саме стосується й матеріального та процесуального права про
адміністративні правопорушення.
У сфері кримінального процесу елементи диспозитивності вбачаються в тому, що

кримінальні справи приватного обвинувачення порушуються тільки за скаргою
потерпілого і підлягають закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим до
видалення суду до нарадчої кімнати. Кримінальні справи приватно-публічного
обвинувачення порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закриттю у
зв’язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим не підлягають. В усіх цих випадках
приватний інтерес потерпілого визнається більш значущим, ніж розкриття злочину і
покарання винуватого. У КПК перелік категорій справ приватно-публічного
обвинувачення дещо розширено. Бажано посилити засади диспозитивності, віднісши до
категорії справ приватного обвинувачення деякі з кримінальних справ публічного
обвинувачення (наприклад, про дрібні крадіжки, зараження венеричною хворобою,
автотранспортні злочини без тяжких наслідків та деякі інші справи, де приватний інтерес
вищий за публічний).
6. У чому суть засади гласності?
До основних засад судочинства в Україні п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України

віднесено гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
Гласність – це право (можливість) будь-кого отримувати в суді інформацію про дату,
час і місце судового розгляду справи про кримінальне правопорушення та про ухвалені
при цьому судові рішення, крім випадків, встановлених законом.
Сутність засади гласності і відкритості судового провадження полягає у забезпе¬

ченні можливості: 1) будь-якій особі бути присутньою під час судового розгляду в залі
судового засідання; 2) висвітлення в засобах масової інформації відомостей про хід і
результати судового процесу, а також іншими способами повідомленні населення про
його перебіг (зовнішня гласність).
Гласність можна розглядати в декількох аспектах, а саме, як: 1) засіб підвищення

рівня виховного впливу судового процесу на присутніх; 2) спосіб публічного контролю з
боку суспільства, громадськості за судовою владою; 3) одну з гарантій забезпечення
законності діяльності суду; постановления ним за¬ конних та обґрунтованих рішень.
ГЛАСНІСТЬ НЕ = ВІДКРИТІСТЬ
В.В. Городовенко визначає гласність як забезпечення судом особам, чиїх інтересів

стосується справа, права знати про дату, час і місце судового засідання у ній, права бути
вислуханим у суді, а також знати про всі ухвалені рішення у справі, а відкритість
судового процесу зумовлює надання особам, які не причетні до судової справи, права
бути присутніми в судових засіданнях. Процесуальне законодавство обмежує таке право
тільки в разі проведення закритих судових засідань у визначених законом випадках.
Крім цього, в ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» вказано:
Стаття 11. Гласність і відкритість судового процесу
1. Cудові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються

судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути
обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати
розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового
рішення в порядку, встановленому законом.
При цьому ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді такої
інформації, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до пп. 3-5 ст. 412 КПК
здійснення судового провадження за відсутності представників сторін визна¬ ється
істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і є підставою для зміни
або скасування судового рішення (п. З ч. 1 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК).
Вимога публічного проголошення судового рішення закріплена у ч. 1 ст. 6 КЗПЛ. І

Згідно з ч. 7 ст. 27 КПК судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, 1
проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому І
засіданні, судове рішення проголошується публічно з пропуском лише тієї інформації, І
яка стала підставою для проведення закритого судового засідання та яка на момент І
проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.
Суттєвим аспектом гласності і відкритості кримінального провадження є публікація

судових рішень. ЗУ «Про доступ до судових рішень» визначає порядок доступу 1 до
судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрис- дикції,
прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню чин- 1 ного
законодавства. Цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення досту-1 пу до
судових рішень, ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного І
державного реєстру судових рішень (ст. 1 Закону).
Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за

допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового за¬
сідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, встановленому КПК. При
цьому фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під
час судового провадження є обов’язковим, окрім випадків, визначених за¬ коном (ч. 4
ст. 107 КПК).
Стаття 27. Гласність і відкритість судового провадження та повне фіксування

технічними засобами судового засідання і процесуальних дій
1. Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у

кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси
чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і
письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з
процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві
на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в
ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.
3. Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших

повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя,
суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні на підставі
пункту 3 частини другої цієї статті.
5. Під час судового розгляду та у випадках, передбачених цим Кодексом, під час
досудового розслідування забезпечується повне фіксування судового засідання та
процесуальних дій за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів.
Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у
порядку, передбаченому цим Кодексом.
6. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити
нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі
судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і
телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури
допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та
можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.
7. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується

прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове
рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої
проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення
підлягає подальшому захисту від розголошення.
З метою дотримання засади гласності та відкритості судового процесу, а також

створення необхідних умов для повного, всебічного й неупередженого дослідження
обставин кримінального правопорушення суд має право ухвалити рішення про здій¬
снення судового провадження у режимі відеоконференції (дистанційне судове прова¬
дження), наприклад, у разі необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту
малолітнього чи неповнолітнього свідка, потерпілого тощо (статті 336, 354 КПК).
ЄСПЛ:
Разом з тим у практиці ЄСПЛ виникали питання про дотри¬ мання принципу гласності
в апеляційних, касаційних та інших інстанціях із перевір¬ ки процесуальних рішень. У
справах «Монель проти Швеції» (рішення від 22.02.1984) та «Моріс проти Швеції»
(рішення від 02.03.1987) перед судом постало питання про можливість відходу
апеляційної інстанції від принципу відкритого судового розгляду. За правовою позицією
ЄСПЛ, коли розгляд у суді першої інстанції був гласним, то відсутність гласності у судах
другої і третьої інстанцій може бути виправдана особ¬ ливостями процедури. Якщо
скарга зачіпає виключно питання права, а не факту, то вимоги гласного розгляду є
дотриманими і тоді, коли заявнику не була надана мож¬ ливість особисто бути
заслуханим в апеляційному або касаційному суді.
В той же час, розглядаючи скарги про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції в частині

публіч- ності судового розгляду Європейський суд бере до уваги не якусь одну стадію
судочинства, а весь процес в цілому, оскільки практично кожна помилка може бути
виправлена або усунута в наступних етапах провадження по справі. Спираючись на цю
позицію, якщо розгляд справи у нижчих судових інстанціях проводився публічно, то
відсутність публічності під час провадження в судах другої та третьої інстанцій може бути
виправдана процесуальними особливостями кон- кретної справи (рішення у справі
«Екбатані проти Швеції» [14]). Так, якщо у скарзі на рішення суду першої інстанції
порушуються питання стосовно виключно правових аспектів справи (на- приклад,
порядку нарахування відшкодування завданої шкоди), то апеляційний (касаційний) суд
може прийняти рішення по суті скарги без проведення публічних слухань, оскільки
необхідність у останніх відсутня (рішення у справі «Аксен проти Німеччини»)
З іншого боку, якщо у суді першої інстанції справа розглядалася у закритому

судовому за- сіданні в порушення права на гласне і відкрите судове провадження, а в
касаційній інстанції цей недолік було виправлено, то в такому разі Європейський суд із
прав людини не визнає це право порушеним. Однак для того, щоб виправити недоліки
закритого процесу у суді першої інстанції, необхідно щоб касаційний суд повністю
переглянув справу
7. Чи розповсюджується дія засади гласності на досудове розслідування

кримінального провадження?
http://www.nvppp.in.ua/vip/2019/1/tom_2/26.pdf - стаття
Ст 27 КПК п.5.: Під час судового розгляду та у випадках, передбачених цим

Кодексом, під час досудового розслідування забезпечується повне фіксування судового
засідання та процесуальних дій за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних
засобів. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом
у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Водночас, дія принципу гласності при провадженні досудового розслідування значно

обмежена, тому що в цій стадії діє положення про нерозголошення відомостей досудового
розслідування, яке закріплене у ст. 222 КПК, згідно з яким відомості досудового
розслідування можна розголошувати в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
8. В яких випадках обмежується засада гласності?
Сьогодні в теорії кримінального процесу, поміж інших, можна виокремити два

наукових підходи щодо визначення критеріїв і підстав обмеження права на гласний і
відкритий судовий розгляд. Так, представником першого наукового підходу є відомий
процесуаліст І. Л. Петрухін, який одним із перших запропонував диференціювати
природні та легальні обмеження гласно- сті судочинства. Природні обмеження масштабів
застосування гласності пов’язані із розмірами приміщень, відведених для проведення
судових засідань, обсягом розглядуваних судових справ, частотою проведення виїзних
судових засідань, розглядом судами справ у робочий час тощо. Легальні обмеження – це
ті, що встановлені виключно законом
Рішення про проведення кримінального провадження у закритому судовому засіданні

повністю чи лише в окремих його частинах ухвалюється судом як за клопотанням сторін,
так і за власною ініціативою суду. Засада гласності і відкритості судового розгляду у
встановлених законом випадках може бути обмежена повністю або частково.
Ч. 2 ст. 27 КПК перераховує підстави для обмеження “відкритості” (присутні лише

сторони та інші учасники кримінального провадження):
1) обмеження доступу осіб, які не є учасниками судового процесу під час карантину,
якщо участь в судовому засіданні становитиме загрозу життю чи здоров’ю особи;
2) неповноліття обвинуваченого (підозрюваного)
3) провадження про злочини проти статевоı̈ свободи і статево ı̈ недоторканності особи
4) необхідність в обмеженні розголошення відомостеи про особисте та сімеи не життя

або обставини, які принижують гідність особи.
5) необхідності запобігти розголошенню відомостеи , що становлять охоронювану

законом таємницю (ст. 162 КПК)
6) у разі необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному

провадженні, орієнтуючись при цьому на положення закону «Про забезпечення безпеки
осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993р.
Приймаючи рішення про закритий чи відкритий судовий розгляд у суді касаційної

інстан- ції, слід взяти до уваги положення, викладені у листі Вищого спеціалізованого
суду України з роз- гляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) від 3 листопада
2012 року No 223-1430/0/4- 12 «Про порядок здійснення підготовчого судового
провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», відповідно
до яких, визначаючи порядок розгляду криміналь- ного провадження, суд зокрема
з’ясовує, чи є підстави для здійснення судового розгляду кри- мінального провадження в
закритому судовому засіданні та чи приймав слідчий суддя рішення (постановляв ухвалу)
під час досудового розслідування про здійснення кримінального прова- дження у
закритому судовому засіданні. Якщо слідчий суддя під час досудового розслідування
постановив ухвалу про здійснення кримінального провадження у закритому судовому
засіданні: а) впродовж усього судового провадження – судове провадження проводиться
у закритому судо- вому засіданні; б) впродовж окремої частини судового провадження –
суд, перевіривши наявність підстав для здійснення кримінального провадження у
закритому судовому засіданні, приймає відповідне рішення. Якщо ж питання проведення
кримінального провадження у такому засіданні не було предметом розгляду слідчого
судді, суд, перевіривши наявність підстав, передбачених у ч. 2 ст. 27 КПК України, може
прийняти рішення про здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні
Обмеження гласності і відкритості судового розгляду з участю неповнолітнього обви-

нуваченого обумовлене, насамперед, інтересами неповнолітнього. Під час кримінально-
го провадження про обвинувачення неповнолітніх необхідно враховувати особливості їх
психіки, недостатність соціальної зрілості та життєвого досвіду. Ці фактори зобов’язують
суд з особливою турботою віднестися до цієї категорії обвинувачених і унеможливити не-
гативний вплив на них.
Закритий судовий розгляд справ про злочини проти статевої свободи і статевої недо-
торканності продиктований необхідністю охорони суспільної моралі та інтересів потерпі-
лої особи. Чинне кримінальне законодавство України до злочинів проти статевої свободи
та статевої недоторканності відносить такі: зґвалтування, насильницьке задоволення ста-
тевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв’язок, ста-
теві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх.
Підставою для ухвалення рішення про проведення закритого судового розгляду може
бути необхідність в обмеженні розголошення відомостей про особисте та сімейне життя
або обставини, які принижують гідність особи. Такі відомості можуть міститися в осо-
бистих записах, листах та іншій кореспонденції, в телефонних розмовах та інформації,
яка передається електронними та іншими видами зв’язку.
Закрите судове засідання (повністю або частково) за участю лише його учасників
про- водиться і у випадках необхідності запобігти розголошенню відомостей, що
становлять охоронювану законом таємницю. До охоронюваної законом таємниці
належить: державна таємниця (статті 1, 8 Закону України «Про державну таємницю»);
адвокатська таємниця (ст. 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську
діяльність»); банківська таємниця (ст. 60 Закону України «Про банки і банківську
діяльність»), комерційна таємниця (статті 36, 162 Господарського кодексу), таємниця
усиновлення (ст. 226 Сімейного кодексу) тощо.
Дія принципу гласності може бути значно обмежена приписами про недопустимість
розголошення без дозволу суду свідком, перекладачем, експертом, спеціалістом, присяж-
ним відомостей, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та про-
цесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього і стали відомі цим учас-
никам у зв’язку з виконанням їх обов’язків (п. 3 ч. 2 ст. 66; п. 4 ч. 3 ст. 68; п. 4 ч. 5 ст.
69; п. 3 ч. 5 ст. 71; п. 6 ч. 2 ст. 386 КПК України). На потерпілого також покладається
обов’язок не розголошувати без дозволу суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з
участю у кримінальному провадженні і становлять охоронювану законом таємницю (п. 3
ч. 1 ст. 57 КПК України).
ВОДНОЧАС: Вимога публічного проголошення судового рішення закріплена у ч. 1 ст.

6 КЗПЛ. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, закон вимагає
обов’язкового проголошення судового рішення публічно, проте з пропуском тієї
інформації, яка стала підставою для проведення закритого судового засідання та яка на
момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.
ПРАКТИКА ЄСПЛ (по статті Вільгушинського)
Крім цього, відкрите судове провадження, як випливає прямо з тексту Конвенції з

прав людини та основопо- ложних свобод, не є абсолютним [2; 8, с. 137]. Так,
Європейський суд наголошує на важливості відкритого розгляду справи саме в суді
першої інстанції, оскільки розгляд справи апеляційним (касаційним) судом є обмеженим.
Отже, навіть якщо розгляд справи в апеляційному (касаційно- му) порядку буде
відкритим, це необов’язково компенсує ту недостатність гласності, яка мала місце під час
розгляду справи в суді першої інстанції (рішення у справі «Ріпан проти Австрії» [13]). В
той же час, розглядаючи скарги про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції в частині публіч-
ності судового розгляду Європейський суд бере до уваги не якусь одну стадію
судочинства, а весь процес в цілому, оскільки практично кожна помилка може бути
виправлена або усунута в наступних етапах провадження по справі. Спираючись на цю
позицію, якщо розгляд справи у нижчих судових інстанціях проводився публічно, то
відсутність публічності під час провадження в судах другої та третьої інстанцій може бути
виправдана процесуальними особливостями кон- кретної справи (рішення у справі
«Екбатані проти Швеції» [14]). Так, якщо у скарзі на рішення суду першої інстанції
порушуються питання стосовно виключно правових аспектів справи (на- приклад,
порядку нарахування відшкодування завданої шкоди), то апеляційний (касаційний) суд
може прийняти рішення по суті скарги без проведення публічних слухань, оскільки
необхідність у останніх відсутня (рішення у справі «Аксен проти Німеччини» [15]). В
цьому випадку не слід змішувати право на публічність судочинства та право на усні
судові слухання. Публічність може бути забезпечена й іншими засобами, аніж проведення
усних дебатів сторін судового процесу. В будь-якому випадку, в більшості європейських
держав судові слухання є усними, принаймні у суді першої інстанції. Що ж стосується
вищестоящих інстанцій, то Європейський суд, як було сказано вище, в цілому допускає
можливість пожертвувати публічністю та усністю на окремих стадіях процесу в інтересах
процесуальної економії та скорочення тривалості судочинства. З іншого боку, якщо у суді
першої інстанції справа розглядалася у закритому судовому за- сіданні в порушення
права на гласне і відкрите судове провадження, а в касаційній інстанції цей недолік було
виправлено, то в такому разі Європейський суд із прав людини не визнає це право
порушеним. Однак для того, щоб виправити недоліки закритого процесу у суді першої
інстанції, необхідно щоб касаційний суд повністю переглянув справу
9. Що розуміється під «розумністю строків» як засадою кримінального провадження?

Згідно з ч. 1 ст. 21 КПК кожному гарантується право на справедливий розгляд та
вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на
підставі закону.
Стаття 28. Розумні строки
1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне

рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються
строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття
процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим
Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих
процесуальних рішень.
2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор,

слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а
судового провадження - суд.
4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої

особи або щодо кримінального правопорушення, вчиненого стосовно малолітньої або
неповнолітньої особи, має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало
предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього
було закрите.
6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких

обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора,
слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що
обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих
процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
Засада розумності строків (ст. 28 КПК) випливає із завдання швидкого, повного та

неупередженого розслідування і судового розгляду, закріпленого в ст. 2 КПК, і відпо¬
відає вимогам ст. 6 КЗПЛ, яка гарантує, що кожен має право на справедливий і публіч¬
ний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. У
МПГПП встановлено, що кожен має право на основі повної рівності бути судимим без
невиправданої затримки (п. «є» ч. 2 ст. 14). При цьому кожен заарештований або
затриманий має право на судовий розгляд протягом розумного строку (ч. З ст. 9).
Окрім того, кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, має

право мати «достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту».
Поняття «розумний строк» є оцінним та не має чіткого визначення, оскільки за-

лежить від багатьох чинників. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що
значення гарантії розумного строку полягає в тому, що обвинувачений, який не скоював
караного діяння, повинен мати можливість виправдати себе без зволікань, тоді як
обвинувачений, вина якого доведена, не повинен піддаватися додатковому пока¬ранню
у формі надмірних зволікань із розглядом його справи.
Отже під розумним строком доцільно розуміти найкоротший строк розгляду і ви-
рішення кримінального провадження, проведення процесуальної дії або винесення
процесуального рішення, який достатній для надання своєчасного (без невиправданих
зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів, досягнення мети
процесуальної дії та взагалі завдань кримінального провадження.
Важливого значення набуває питання про те, який саме період слід брати до уваги
для розуміння того, чи порушили державні органи, які ведуть процес, розумні строки.
ЄСПЛ у своїх рішеннях нагадує, що при визначенні тривалості про¬вадження у
кримінальній справі належить враховувати строк з моменту пред’явлення особі
«обвинувачення» в самостійному й істотному значенні цього терміна (справи «Корільяно
проти Італії» від 10.12.1982).
Виходячи із норм чинного національного законодавства та прецедентно!' практики

ЄСПЛ, час, який враховується для визначення розумності строків, почина¬ється:
- з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушен¬ ня

(ст 276 КПК),
- а також затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення

(статті 208, 209 КПК).
- З моменту повідомлення особи про підозру згідно зі ст. 219 КПК починається і
відлік строків досудового розслідування, персоні¬ фікується кримінальне провадження -
з’являється підозрюваний (ст. 42 КПК)
Стаття 308. Оскарження недотримання розумних строків
1. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси

яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору
вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час
досудового розслідування.
2. Прокурор вищого рівня зобов’язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її
подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору
обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або
прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово
повідомляється про результати її розгляду.
3. Службові особи, винні в недотриманні розумних строків, можуть бути притягнуті до

відповідальності, встановленої законом.
Крім того, Пленум Вищого Спеціалізованого Суду Украї- ни з розгляду цивільних і

кримінальних справ у п. 1 Постанови No 11 «Про деякі питання дотримання розумних
строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністрати- вні
правопорушення» від 17 жовтня 2014 р. указав, що під час правосуддя судам варто
враховувати те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод кожен має право на судовий розгляд своєї справи упро- довж
розумного строку.
Відповідно до практики Європейського суду з прав люди- ни (далі – ЄСПЛ),

визначаючи межі перебігу таких строків, треба ґрунтуватися на такому.
У кримінальному провадженні враховується і період досудового розслідування, і
період судового розгляду й апеляційного провадження. В разі цього перебіг строків у
кримінальному про- вадженні починається з часу, коли особі повідомлено про підоз- ру,
або з моменту затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення,
а закінчується у момент, коли вирок набрав законної сили або кримінальне провадження
закри- то загалом або щодо конкретної особи.
10.Назвіть критерії розумності строків кримінального провадження.
Частина третя ст. 28 КПК визначає критеріı,які дають можливість визначити

розумність строку:
1) складність кримінального провадження, що визначається з урахуванням кількості

підозрюваних, обвинувачених, кількості кримінальних правопорушень, щодо яких
здіиснюється кримінальне провадження, обсягу та особливостеи процесуальних діи ,
необхідних для здіиснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
Урахування поведінки учас¬ників кримінального провадження є важливим, оскільки

відповідальність за порушен¬ я процесуальних строків унаслідок неправомірної
поведінки підозрюваного, обви¬ нуваченого, захисника, спрямованої, наприклад, на
затягування процесу, несе пере ажно слідчий. Разом з тим ЄСПЛ не розглядалися як
порушення розумного строку; судового розгляду з боку держави випадки, якщо особа
втекла від органів, що ведуть! процес (справа «Vanditelli v. Italia»), обвинуваченим
застосовувалися процесуальнії заходи з метою затримання провадження (справа
«Beaumartin v. France» від 24.11.1994),І випадки систематичних відводів суддів, що не
було викликано необхідністю (справа! «Екле проти ФРН» від 15.07.1982).
Зловживання своїми правами учасників кримінального провадження, їх протиправна

поведінка є об’єктивною обставиною, що не може ставитися у провину стороні
обвинувачення або суду, і враховується при констатації факту перевищення ро-І зумного
строку кримінального провадження.
Слід проте звернути увагу на те, що ЄСПЛ виходить із того, що на підозрюваного чи

обвинуваченого не можна покладати відповідальність за затягування строків слідства чи
судового розгляду, у зв’язку з чим були недотримані розумні строки кримі-І нального
провадження, якщо ці особи використовували надані їм законом всі форми| оскарження.
Не можна також вимагати від вказаних осіб активної співпраці з судовою| владою
(справа «Екле проти ФРН» 1982);
3) спосіб здіиснення слідчим, прокурором, слідчим суддею і судом своı х̈ повноважень.
Практика ЄСПЛ дає можливість виокремити, що слід враховувати при оцінці дій
органів, які ведуть кримінальне провадження: своєчасність призначення справи доі
розгляду; проведення судового розгляду у призначений строк; повторювану замінуІ
суддів; тривалі строки виготовлення мотивованого судового рішення чи протоколу!
судового засідання та направлення його сторонам чи ознайомлення з ними; повноту!
здійснення суддею контролю за виконанням працівниками апарату суду своїх служ- 1
бових обов’язків, у тому числі з повідомлення осіб, що беруть участь у справі, проІ час і
місце судового засідання; повноту і своєчасність прийняття суддею заходів від- 1 носно
учасників процесу та інших осіб, спрямованих на недопущення їх процесуаль- і ної
несумлінності і процесуальної тяганини у справі; контроль судді за строками 1
проведення експертизи, накладенням штрафів; відстрочення, що виникають з вини І
судової канцелярії чи інших адміністративних органів, тощо. ЄСПЛ зазначав, що від-1
кладення розгляду справи, призначення і проведення експертизи, участь судді в роз- 1
гляді інших справ, повернення кримінальної справи прокуророві з метою усунення І
допущених порушень кримінального процесуального законодавства самі по собі не І
суперечать чинному законодавству. Проте, якщо вказані дії призводять до порушення 1
права особи на судочинство в розумний строк, заява про присудження компенсації І
підлягає задоволенню (справи «Екле проти ФРН» від 15.07.1982, «Цимерман і Штай- ген
проти Швейцарії» від 13.07.1983).
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Павлюлінець проти України» від 06.09.2005, відсут- І

ність достатньої кількості суддів та їх перевантаженість не може бути виправданням
збільшення строків судового розгляду.
З метою забезпечення дотримання права особи на розгляд її справи в розумні строки
ч. 4 ст. 28 КПК вимагає, щоб кримінальне провадження щодо особи, яка три¬ мається під
вартою, або неповнолітнього було здійснено невідкладно і розглянуто в суді
першочергово. Розглядаючи вказане положення ч. 4 ст. 28 КПК, можна конста¬ тувати,
що законодавець пропонує правозастосовникам враховувати особливе стано вище
сторони захисту. До речі, з цього ж виходить й ЄСПЛ, який при визначенні розумного
строку судового розгляду у справі «Демас проти Франції» також взяв до уваги більш
коротку тривалість життя особи, який був ВІЛ-інфікованим внаслідок переливання крові.
Уявляється, що врахування національними судами подібної прак¬ тики ЄСПЛ та
використання ч. 4 ст. 28 КПК за аналогією в інших важливих випадках, коли необхідно
врахувати особливі обставини, сприятиме не тільки захисту прав людини а й свідчитиме
про панування верховенства права в державі.
11.Яке значення засади державної мови кримінального провадження?
Стаття 10 Конституції України встановлює, що державною мовою в Україні є

українська мова.
ЗУ про мову Стаття 1. Статус української мови як єдиної державної мови в Україні
1. Єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
ЗУ про Судоустрій
Стаття 12. Мова судочинства і діловодства в судах
1. Судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою.
2. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право

громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони
володіють.
Стаття 29 КПК. Мова, якою здійснюється кримінальне провадження
1. Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона

обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною
мовою.
2. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення

державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для
розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Мова кримінального провадження визначає доступність прав, які мають учасники

кримінального процесу, а насамперед право на справедливии суд.
+ Рішення КСУ
КСУ вважає, що встановлення
законодавчих можливостей використання в судочинстві регіональних мов або мов

меншин слід розглядати також в аспекті забезпечення реалізації прав кожного на
звернення до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, та на
захист своїх прав будь-якими не забороненими законом засобами; гарантування права
на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга, п'ята
статті 55 Конституції України). Суди реалізують державну мову в процесі судочинства
та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної
мови відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) і законів України.
12.Які гарантії передбачені у кримінально-процесуальному законі для осіб, які не

володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження?
Ст 29 КПК
Слідчии суддя, суд, прокурор, слідчии забезпечують учасникам кримінального

провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право:
1) давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги;
2) право виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють;
3) користуватись у разі необхідності послугами перекладача в порядку,

передбаченому цим Кодексом.
4. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам
кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо
застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, а також
представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у перекладі на
їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних
документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом,
здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших
процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом
Важливою гарантією дотримання прав осіб, які не володіють мовою судочинства, є те,
що вони повідомляються про підозру у вчиненні кримінального правопорушення
державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вони достатньо володіють для
розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 29 КПК).
У кримінальних провадженнях щодо осіб, які не володіють державною мовою, з

моменту встановлення цього факту участь захисника є обов’язковою (п. 4 ч. 2 ст. 52
КПК).
Обов’язок залучення перекладача для осіб, які не володіють чи недостатньо воло¬

діють державною мовою, покладається на слідчого суддю, суд, прокурора та слідчого.
Перекладачем може бути будь-яка особа, що вільно володіє як мовою судочинства, так і
мовою, якою користується учасник кримінального провадження, при цьому закон не
вимагає обов’язкової наявності у перекладача філологічної освіти. У разі виявлен¬ ня
недостатнього знання необхідних мов перекладач підлягає відводу. Права та обов’язки
перекладача передбачені ст. 68 КПК.
Витрати, пов’язані із залученням перекладачів, несе сторона кримінального про¬

вадження, яка заявила клопотання про їх виклик, крім випадків, установлених КПК.
Зокрема, витрати, пов’язані із залученням та участю перекладачів для перекладу по¬
казань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивіль¬
ного відповідача, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в
порядку, передбаченому КМУ (частини 1, 2 ст. 122 КПК).
Обов'зковий переклад відповідно до ст. 29 КПК:
1. Повідомлення про підозру (ч. 2 ст. 29 КПК).
2. Судові рішення, якими завершується судовии? розгляд по суті (ч. 4 ст. 29 КПК).
3. У випадку наявності клопотання осіб (інших процесуальних документів, надання

яких передбачено КПК).
Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального

провадження слід засвідчити підписом перекладача.
13.Чи допускається ведення кримінального судочинства не державною мовою?
ЗУ про Судоустрій Стаття 12. Мова судочинства і діловодства в судах
1. Судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою.
3. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право

громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони
володіють.
Ні. КПК в імперативніи формі встановив, що кримінальне провадження здіиснюється

виключно державною (украıн̈ ською мовою). Відповідно и новопри йняті (після прииняття
КПК 2012р.) закони «Про судоустріи? та статус судів» та «Про забезпечення
функціонування украıн̈ ськоı̈ мови як державноı»̈ визначили мову судочинства і
кримінального провадження - лише державну (украıн̈ ську) мову.
Рішення КСУ
Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право

громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови відповідно до
Конституції ( 254к/96-ВР ) і законів України.
14.Які засади кримінального провадження не передбачені у ст. 7 КПК України?
Всебічність, повнота та об’єктивність встановлення обставин у кримінальному

Вільна оцінка доказів. Процесуальна економія.
Усність кримінального провадження.
Справедливість.
15.Розкрийте зміст засади всебічності, повноти та неупередженості встановлення

обставин кримінального провадження.
Стаття 9 КПК. Законність
2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно,

повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті
обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а
також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну
правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних
рішень.
Всебічне дослідження обставин кримінального провадження і на досудовому

розслідуванні, і в суді під час розгляду справи по суті пред’явленого обвинувачення
передбачає перевірку та оцінку ıı̈ ̈ результатів щодо всіх можливих у справі про вчинення
кримінального правопорушення версіи? (у суді версіи? обвинувачення і захисту),
дослідження обставин, які як викривають підозрюваного та обвинуваченого у вчиненні
кримінального правопорушення, так і виправдовують и? ого, а також, як пом’якшують
так і обтяжують покарання.
Неупередженість
Забезпечення неупередженого досудового розслідування та судового розгляду

здійснюється через вимогу положень ч. 2 ст. 9 КПК, за якою прокурор, керівник органу
досудового розслі- дування, слідчий зобовʼязані всебічно, повно і неупереджено
дослідити обставини кримінального провадження, виявити і ті обставини, що викривають,
і ті, що виправдовують підозрювано- го, обвинуваченого, а також обставини, що
помʼякшують або обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та
забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуаль- них рішень.
Для ухвалення неупереджених рішень слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм
внутрішнім переконанням, яке ґрун- тується на всебічному, повному й неупередженому
дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють
кожний доказ із погляду належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних
доказів – з погляду достат- ності та взаємозвʼязку (ч. 1 ст. 94 КПК).
досудового розслідування та судового розгляду означає об’єктивне, безстороннє
дослідження обставин кримінального провадження, збирання як обвинувальних, так і
виправдувальних доказів, встановлення усіх даних, які характеризують особу
обвинуваченого. Неупередженість дослідження також передбачає уважне ставлення як
до показань потерпілого, так і показань підозрюваного, обвинуваченого, їх клопотань і
скарг. Усі показання цих осіб повинні ретельно перевірятись, а клопотання, якщо вони
обґрунтовані, задовольнятись.
Відповідно, упереджене (необ’єктивне) провадження - це провадження здійснене

зацікавлено, як правило, з «обвинувальним ухилом».
Особливе значення вимога неупередженості має стосовно судового розгляду.

Неупередженість передбачає, що суддя при розгляді матеріалів конкретного
кримінального провадження є суб’єктивно вільним від особистих переконань відносно
учасників судового провадження, його дії повинні виключати будь-які обґрунтовані
сумніви у цьому, тобто суддя повинен бути об’єктивно безстороннім. Суддя не повинен
мати будь-якого інтересу у провадженні за винятком одного – правильного застосування
закону.
Під час судового розгляду суддя повинен однакого ретельно аналізувати доводи
обвинувачення та захисту, керуючись при цьому тільки інтересами правосуддя.
Неупередженість – категорія, з однієї сторони, суб’єктивна, що залежить від

суб’єктивних факторів, а з іншої – об’єктивна, що формується під впливом об’єктивних
умов, що забезпечують її прояв.
До об’єктивних умов забезпечення неупередженості суддів слід віднести побудову

судової системи, особливий порядок фінансування судів, порядок призначення і
звільнення суддів, їх матеріальне та соціальне забезпечення, незалежність,
недоторканність і незмінюваність суддів.
Оскільки неупередженість і об’єктивність суддів є важливими передумовами

дотримання вимог закону при здійсненні правосуддя, постановлення законного,
обґрунтованого та справедливого вироку, закон зобов’язав суддю при виконанні своїх
повноважень, а також у позаслужбових відносинах уникати всього того, що може
применшити авторитет судової влади, викликати сумнів в його об’єктивності,
неупередженості та справедливості. Суддя не вправі, перебуваючи на посаді судді
обіймати посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого
самоврядування та з представницьким мандатом. Суддя не має права поєднувати свою
діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою
оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити
до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на
меті одержання прибутку. Суддя не може належати до політичної партії чи професійної
спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах,
страйках (ч. 1-3 ст. 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Неупередженість – категорія, у тому числі, суб’єктивна, що залежить не тільки від

об’єктивних умов, а й від вольових настанов суб’єкта. Неупередженість передбачає, що
суддя прямо чи непрямо не зацікавлений у вирішенні кримінального провадження, що
надійшло йому для розгляду.
Під прямою особистою зацікавленістю слід розуміти таку зацікавленість у даному

кримінальному провадженні, коли суддя має матеріальний чи інший інтерес, який буде чи
може бути затронутий під час судового розгляду.
Під непрямою особистою зацікавленістю слід розуміти таку зацікавленість, коли

суддя, хоча безпосередньо и не зацікавлений у результаті судового розгляду, однак
зацікавлені інші особи, інтереси яких не байдужі судді в силу родинних, дружніх зв’язків,
близьких відносин тощо.
Для забезпечення неупередженості та об’єктивності суддів у кримінальному

процесуальному законі встановлений перелік обставин, які перешкоджають участі судді у
розгляді матеріалів конкретного кримінального провадження (статті 75, 76 КПК).
Поняття «повнота» та «неупередженість» взаємопов’язані. Не може кримінальне

провадження вважатись неупередженим, якщо усі можливі версії ретельно не перевірені,
не з’ясована наявність обставин, які як викривають, так і виправдовують особу у
вчиненні кримінального правопорушення (критерії повноти). Не буде і повноти, якщо
провадження здійснюється упереджено, зі збиранням і дослідженням виключно
обвинувальних доказів, без перевірки доводів невинуватості особи.
Повнота проведеного досудового розслідування та судового розгляду означає, що

встановлені всі обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст.
91 КПК): подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини
вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні
кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального
правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також
розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого
кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи
пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою
закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від
кримінальної відповідальності або покарання.
Це означає, що зібрані докази, які дозволяють стверджувати про існування цих

обставин.
Повнота, зокрема, досудового розслідування також означає перевірку даних про

вчинення обвинуваченим або іншими особами інших кримінальних правопорушень та
прийняття за цими фактами відповідних законних і обґрунтованих рішень.
Повнота досудового розслідування та судового розгляду забезпечується також їх

всебічністю – ретельною перевіркою усіх можливих версій, пояснень, оцінкою доказів, що
надходять як від сторони обвинувачення, так і від сторони захисту. Тому однобічність,
неповнота – це недостатнє з’ясування чи нез’ясування будь-якої істотної обставини
кримінального провадження, залишення без уваги тієї чи іншої обставини, що викриває
чи виправдовує обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
16.У чому суть засади процесуальної економії?
Процесуальна економія - це керівна ідея кримінального судочинства, яка спрямована

на оптимізацію кримінально-процесуальної форми та раціоналізвцію кримінально-
процесуальної діяльності шляхом її пришвидшення, спрощення та здешевлення.
Зміст процесуальної економії становлять:
1) строки;
2) науково-технічні засоби (запровадження т. зв. “електронного суду”,

відеоконференціı.̈ ...);
3) спрощені форми кримінальних проваджень (проступки, угоди,.... );
4) спеціальні форми досудового розслідування (in absentia) та судового розгляду

(заочне провадження)
процесуальна
економія зовсім не означає скорочення часу провадження, зменшення витрат за
рахунок неповноти та односторонності дослідження доказів, провадження
необхідних процесуальних дій. Такі дії призводять не до раціоналізації та
пришвидшення процесу, а, навпаки, до слідчих та судових помилок, що своєю
чергою тягне за собою додатковий час, витрати унаслідок повернення справи на
додаткове розслідування, перегляду та скасування вироку суду, відшкодування
заподіяних збитків в результаті незаконного затримання, тримання під вартою,
засудження тощо. Процесуальна економія не може суперечити винесенню законного
і обґрунтованого вироку. З цього приводу найбільш вдало висловилась Л.А. Ванєєва:
„Процесуальна економія – для досягнення істини, а не відмова від істини в цілях
процесуальної економії” [14, с. 96]. Більше того, на думку автора, процесуальна
економія не повинна унеможливлювати застосування додаткових процесуальних
гарантій, ускладнених процесуальних форм, якщо того потребують обставини
конкретної кримінальної справи та інтереси правосуддя.
Розглядаючи _____процесуальну економію з погляду її
відповідності певному критерію, зазначимо, що за своєю суттю та спрямованістю
вона є одним зі шляхів забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів,
викриття винних і притягнення їх до відповідальності як завдання кримінального
процесу, передбачених ст. 2 КПК України. Щоправда, проект КПК України в редакції
2005 р. не визначає серед переліку завдань швидке і повне розкриття злочину

[16, с. 2]. Але це не зменшує його значення, оскільки про важливість цього
положення свідчать і міжнародно-правові акти, які є частиною законодавства
України. Наприклад, у п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (1950 року)
зазначено, що “кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків або
при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на
справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і
безстороннім судом, створеним відповідно до закону”.
17.Який зміст засади вільної оцінки доказів?
КПК Стаття 94. Оцінка доказів
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке

ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин
кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору
належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору
достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Стаття Шиліна ПРИНЦИП ВІЛЬНОГО ОЦІНЮВАННЯ ДОКАЗІВ ТА

ПРЕЮДИЦІАЛЬНІСТЬ
При оцінці доказів слідчии , прокурор, сл. суддя, суд керуються вимогами закону, що
висуває умови загального характеру (оцінювати докази у сукупності, всебічно, повно,
об'єктивно і т.д.) установлюючого правила допустимості доказів та ı х̈ належності.
Оцінювання доказів за внутрішнім переконанням насамперед означає формування

власного погляду на фактичні обставини справи, необхідність особистого оцінювання
доказів органом, який провадить оцінювання доказів. Оцінювання доказів за внутрішнім
переконанням означає, що суддя (слідчий, прокурор) тільки в тому разі має визнати факт
установленим, коли він на основі зібраних доказів в цьому особисто переконався [1, с.
55; 2, с. 47]. Формування їх переконання відбувається в умовах, що виключають будь-
яке стороннє втручання.
Чинний КПК України не виділяє як самостійний принцип вільного оцінювання доказів

(або оцінки доказів за внутрішнім переконанням), хоча і фіксує у ст. 94, що суд,
прокурор, слідчий суддя, слідчий оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що
ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин
кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду,
прокурора, слідчого судді, слідчого не мають наперед установленої сили. У доктрині цей
принцип визнано як самостійний окремими вченими, хоча ця думка і не є
загальновизнаною.
Юридичний зміст принципу вільного оцінювання доказів у кримінальному процесі

містить такі положення: докази та їх процесуальні джерела оцінюються органами
розслідування та судової влади за своїм внутрішнім переконанням; висновки органу
розслідування, прокурора і суду мають випливати з всебічного, повного й об’єктивного
розгляду всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності; під час оцінювання
доказів та їх процесуальних джерел необхідно керуватися тільки законом і професійною
правосвідомістю; ніякі докази для суду, прокурора, слідчого не мають наперед
установленої сили
Застосування преюдицій є винятком із загального правила оцінювання доказів за

внутрішнім переконанням, оскільки означає використання в доказуванні вже
встановлених фактичних даних
* Преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового

рішення) — прийняття без доказування та перевірки фактів, які були встановленні
процедурно іншим судом в іншій справі. Обов’язок суду, який розглядає справу, визнати
такими, що не потребують доказування, обставини, встановлені рішенням суду, яке
набрало законної сили.[1]
Виникають ситуації, коли встановлені судом раніше обставини, які покладено в

основу вироку, суперечать переконанню суду з справи, що розглядають. Такі обставини
не можуть мати значення заздалегідь установлених доказів, оскільки практиці відомі
випадки набрання законної сили незаконними і необґрунтованими вироками, а істинність
вироку є лише правовою презумпцією, а не правовою аксіомою. Тому вбачається, що у
разі, коли під час розгляду кримінальних справ, пов’язаних з раніше вирішеною,
з’являються дані, що свідчать про неправосудність раніше винесеного вироку, він не
може бути покладений в основу висновків у новому судовому рішенні.
Як правило, у літературі проблему співвідношення преюдиції та внутрішнього

переконання досліджують стосовно внутрішнього суддівського переконання. Відповідно
до ст. 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються
лише закону. Закон не містить вказівок щодо вирішення преюдиціальних колізій під час
провадження у кримінальній справі. В юридичній літературі немає єдиного погляду на те,
як необхідно діяти суду під час виникнення колізії між його внутрішнім переконанням і
преюдиціальними фактами,
Найбільш правильним є погляд, який не дає змогу використовувати преюдицію у разі

суперечності з внутрішнім суддівським переконанням. Преюдиція не повинна обмежувати
вільне за внутрішнім переконанням оцінювання доказів та їх процесуальних джерел.
18.Яка суть засади усності кримінального провадження?
Усність судового розгляду визначає форму спілкування учасників кримінального

провадження і є методом дослідження доказів. Суд не може покласти в основу вироку
жоднии доказ, якии не був би розглянутии у судовому засіданні і по якому сторони не
висловлювали своıх̈ суджень.
Засада усності судового розгляду, яка полягає в тому, що всі докази, які суд має
намір покласти в основу вироку повинні буті сприйняті судом в усній формі. Суд
вислуховує показання обвинувачених, потерпілих, свідків, експертів, промови і реплікі
учасників судових дебатів. Судовий розгляд кримінального провадження, всі докази,
заявлені клопотання тощо, підлягають усному обговоренню, але вся ця діяльність, яка
проводиться усно обов’язково фіксується в письмовій формі у журналі судового засідання
та у технічному записі судового розгляду.
Суд не зможе усно заслухати показання сторін кримінального провадження без

належного технічного запису. А відсутність такого у матеріалах кримінального
провадження безумовно стане суттєвим порушенням вимог закону, а відтак
процесуальною підставою скасу- вання судового рішення. Тому взаємодія гласності та
безпосередності не викликає сумнівів. Таке ведення судового процесу робить його
доступним для присутніх у залі судового засідання, для інших людей, якщо
використовується радіо, відеозапис, магнітофон.
19.Розкрийте положення, на яких ґрунтується засада справедливості кримінального

Стаття Мамка
У Кримінальному процесуальному кодексі (КПК) У країни вимога справедливості

кримінального судочинства окремо не зазначена, тому у розслідуванні й вирішенні
матеріалів кримінального провадження в суді слід керуватися положеннями Закону
України “Про судоустрій і статус суддів” (Закон). Завданням суду, за ст. 2 цього Закону, є
здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному його
права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією
і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України.
У широкому зна- ченні концепція справедливого кримінального про- вадження є

змістом загальних засад кримінального провадження, верховенства права, відповідно до
яких людина, її права та свободи визнаються найви- щими цінностями та визначають
зміст і спрямова- ність діяльності держави, законності, рівності перед законом і судом та
ін. зміст цієї концепції розкрива- ється та постійно вдосконалюється завдяки практиці
Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ч. 2 ст. 8 кримінального
процесуального кодексу україни (далі – кПк україни) має враховуватися під час
здійснення кримінального провадження.
У вузькому значенні справедливість у кримі- нальному провадженні пов’язується з

відповідністю покарання, що призначається судом у разі визна- ння обвинуваченого
винним у вчиненні криміналь- ного правопорушення, ступеню тяжкості кримі- нального
правопорушення й особі обвинуваченого (ст. 414 кПк україни).
На думку о.а. кучинської, ідея формальної справедливості втілюється в принципі

формальної рівності, що конкретизується у вимогах рівності перед законом, рівності
перед судом, рівності прав і свобод людини та громадянина. змістова справед- ливість
утілюється в принципі пропорційності (роз- мірності). вона вимагає пропорційності
юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, а саме покарання має
перебувати в справедливому співвідношенні з тяжкістю й обставинами вчиненого злочину
й особою винуватого. Процедурна спра- ведливість полягає в тому, що будь-який
результат, отриманий за умови додержання процедури, є спра- ведливим [2, с. 65].
КПК України передбачено забезпечення справедливості кримінального провадження
шляхом визначення його загальних засад у ст.7. Вони відображають основні принципи,
якими має керуватися українське суспільство для відновлення справедливості, загальної
рівноваги, порушеної внаслідок учинення злочину або кримінального проступку, та
заподіяння шкоди суспільним цінностям, що поставлені під захист закону кримінального.
Важливим для забезпечення справедливості кримінального провадження є

врахування практики правозастосування Європейського суду (Суд) з прав людини. Вона,
як відомо, є прецедентною і ґрунтується на безпосередньому тлумаченні Конвенції про
захист прав людини та основних свобод 1950 р. (Конвенція).
В основу права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції, покладено

здебільшого процесуальні принципи – доступність суду, змагальність процесу, рівність
сторін, публічність судового ро згляду, вимога до змісту судового рішення, забезпечення
права на захист від обвинувачення і правову допомогу тощо, що значною мірою
підкреслює значення процесуального аспекту й ставить його на один рівень із
матеріально-правовим.
Принцип справедливості у кримінальному провадженні забезпечує співмірність

учиненого кримінального правопорушення та його оцінки в ухвалі суду – матеріально-
правовий аспект. Процедурний аспект пов’язаний із вимогою забезпечення відповідності
між правами і можливістю їх реалізації та обов’язками учасників процесу. Забезпечення
принципу справедливості безпосередньо впливає на суспільну оцінку дій і рішень суду,
посадових осіб, що представляють органи кримінальної юстиції, у конкретних
кримінальних провадженнях.
Поняття справедливого кримінального провадження необхідно розглядати з позиції

так званої процедурної справедливості, яка встановлює гарантії прав суб’єктів
кримінальних процесуальних відносин.
Процедурна справедливість визначається через систему цінностей, якими має

обґрунтовуватися процесуальний порядок. Процесуальні цінності виражені, зокрема, у
таких засадах кримінального провадження, як: верховенство права, змагальність,
публічність, диспозитивність, всебічного, повного та неупередженого з’ясування
обставин кримінального провадження, презумпція невинуватості, повага до людської
гідності, свобода від самовикриття, розумність строків.
Досягнення процедурної справедливості можливе за умови проведення справедливого

судового розгляду та ухвалення справедливого рішення.
Водночас необхідно підкреслити, що виконання умов процедурної справедливості ще

не гарантує матеріальної справедливості. Тобто цілком можлива ситуація, коли
кримінальне процесуальне право задовольняє усі вимоги процедурної справедливості,
однак застосування його норм не забезпечило досягнення матеріальної справедливості.
Не йдеться про помилкове застосування норм КК України, а про матеріальну
несправедливість у значенні несприйняття рішення як такого, що суперечить почуттю
справедливості.
Хоча загальноправовий принцип справедливості й не має прямого закріплення в
тексті кримінального процесуального закону, він знаходить своє відобра- ження
насамперед у визнанні формальної рівності. через визнання формальної рівності всіх
учасників правовідносин право наділяє їх рівними правовими можливостями для
реалізації своїх прагнень. таким чином, принцип справедливості за своєю загально-
правовою сутністю збігається з принципом рівності, визнаючи як справедливе формально
рівний розпо- діл прав (можливостей).
Із загального принципу справедливості випли- вають і вимоги співмірності обмеження

прав і сво- бод людини й правомірної мети, яка досягається. Так, у кримінальному
процесі заходи державно- правового примусу й заходи забезпечення кримі- нального
провадження, спрямовані на виконання завдань кримінального провадження, не повинні
допускати надмірного, невиправданого обмеження прав і свобод.
Формальна справедливість - ототожнюється із формальною рівністю
Матеріальна справедливість - втілюється у пропорціиності та співмірності
Пропорційна справедливість - додержання процедурних правил, що спрямовані на

досягнення справедливого результату. Встановлює гаранті ı̈ прав суб’єктів кримінальних
процесуальних відносин.

КПП СК весь

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

КПП СК весь

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

1. Дайте визначення поняття «кримінальне процесуальне право».

Кримінальне процесуальне право - це галузь права, яка являє собою сукупність

 захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень,

СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Стадії кримінального провадження - це відносно самостійні етапи кримінальної

Виділення певних частин кримінального провадження в стадії та відокремлення їх одна

1. Наявність завдань, властивих певній частині процесу.

2. Визначене коло суб'єктів, які здійснюють на певному етапі процесуальну діяльність.

3. Своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність.

4. Наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід

Сукупність яких утворює систему стадій кримінального провадження, а саме:

4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження);

5) виконання судових рішень;

6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження);

7) провадження у Верховному Суді України;

Досудове розслідування - це початкова стадія кримінального провадження, що

У цій стадії компетентні державні органи (слідчий, прокурор, інша уповноважена

- процесуальну діяльність з прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні

- досудове розслідування злочинів у формі досудового слідства, а кримінальних

У цій стадії кримінального процесу провадиться комплекс процесуальних дій,

Розслідування називають досудовим, оскільки його проведення передує судовому

Основними суб'єктами цієї стадії є оперативні підрозділи, слідчий, прокурор, керівник

Формами закінчення досудового розслідування є:

1) закриття кримінального провадження;

2) звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної

3) звернення до суду з обвинувальним актом;

5) звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного

Підготовче провадження - це стадія кримінального провадження, в якій суд за участю

Підготовче провадження відбувається не пізніше п'яти днів з дня надходження до суду

Змістом підготовчого провадження є перевірка наявності підстав для призначення

За результатами підготовчого судового засідання суддя приймає одне з таких рішень:

1) затверджує угоду або відмовляє в затвердженні угоди та повертає кримінальне

2) закриває провадження у випадку встановлення підстав, передбачених законом;

3) повертає обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів

4) направляє обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів

5) призначає судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про

Судовий розгляд - центральна стадія кримінального провадження, в якій суд колегіально

Судовий розгляд складається з таких етапів:

- власне судовий розгляд (з'ясування обставин та перевірка їх доказами);

- останнє слово обвинуваченого;

- ухвалення та проголошення судового рішення.

Судовий розгляд здійснюється відповідно до загальних положень - закріплених законом

Судовий розгляд, що здійснюється у відкритому судовому засіданні за участі усіх

За результатами судового розгляду може бути прийняте одне з таких рішень:

1) вирок (обвинувальний або виправдувальний);

2) ухвала про закриття кримінального провадження;

3) ухвала про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру;

4) ухвала про застосування чи незастосування примусових заходів виховного характеру.

Провадження за нововиявленими обставинами - це стадія кримінального провадження, в

Такими обставинами, зокрема, визнаються штучне створення або підроблення доказів,

Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами здійснюється судом, який

2. Що таке «джерела кримінального процесуального права»?

Під джерелами кримінального процесуального права України розуміють форми

3. Які особливості джерел кримінального процесуального права України?

- Є єдиною, цілісною, доцільно та ієрархічно організованою, структурно

- Видані державною владою або є міжнар договорами

- Публічний+імператив х-тер +диспозитив

4. Назвіть джерела кримінального процесуального права України.

Отже, джерелами кримінального права мають визнаватись ():

1. Конституція України, норми якої теоретично можуть застосовуватись як норми

3. міжнародно-правові договори (норми цих договорів), згода на обов’язковість яких

A. Кримінальний закон: а) КК України 2001 р. та КК України 1960 р.; б) Закон «Про

C. НПА регулятивного законодавства, зокрема при застосуванні кримінально-правових

D. Інше (ЗУ Про оперативну-розшукову діяльність, Про судову експертизу і тд)