Заняття ІІІ.

1. Публічність (офіційність).
Стаття 25.  Публічність
1. Прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в
кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням
випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в
разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх
передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його
вчинила.

 Публічність стосовно цілей і змісту коментованої статті необхідно розуміти удвох

значеннях: 1) офіційності; 2) гласності і відкритості дій.

 У загальному розумінні офіційність — це діяльність державних органів та

уповноважених осіб від імені державної влади з метою реалізації загальноприйнятих
функцій держави. Стосовно вказаної функції офіційність передбачає узаконену
суверенною владою держави діяльність прокуратури і різних органів правопорядку як
учасників публічно-правових відносин, спрямовану на: розслідування обставин, що
мають ознаки кримінально-караних діянь; кримінальне переслідування, обвинувачення і
передання до суду правопорушників.

 Зважаючи на зміст ст. 25 КПК, лише два суб’єкта владних повноважень в Україні —
прокурор і слідчий — наділені правом (фактично обов’язком) від імені держави
розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак
кримінального правопорушення або у разі надходження заяви [повідомлення] про
вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом
заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його
вчинила (кримінальне переслідування^. Прокурор І слідчий діють також офіційно у тих
випадках, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви
потерпілого, з корекцією на те, що первісно активна роль належить не їм, а суб’єкту
звернення.

 Офіційність обумовлює діяльність вказаних суб’єктів щодо з’ясування всіх обставин у

справі, полягає в активній ролі прокурора чи слідчого і певним чином корегує дію
принципів змагальності і диспозитивності в кримінальному провадженні.

 Принцип публічності стосовно ролі прокурора у кримінальному провадженні, на відміну

від ролі слідчого, передбачає не лише його участь у досудовому розслідуванні, а й
презентацію позиції державної волі у судовому процесі через публічне обвинувачення,
тобто прокуратура має подвійну роль у застосуванні цього принципу.

 Виходячи із розуміння, яке вкладає в термін публічність Європейський Суд при

тлумаченні і застосуванні ст. В ЄКПЛ, то він також означає відкритість і гласність в
діяльності органів державної влади, задіяних на всіх етапах правосуддя у його широкому
значенні, тобто не лише суду, а й інших органів, які «працюють» на правосуддя.
 Публічність іде пліч-о-пліч з вимогою відкритості. На відміну від індивідуальних
рішень, які є предметом спеціальних рекомендацій, усі публічні обвинувачі (тому що
вони діють в інтересах суспільства), повинні звітувати про свою діяльність на місцевому
чи регіональному рівнях або навіть на національному рівні, якщо служба
високоцентралізована. Ці регулярні звіти повинні представлятися всій громадськості —
або прямо через засоби масової інформації, або у вигляді оприлюдненої доповіді, або
перед представницькими органами. Вони можуть визначати форму доповідей або
сукупності статистичних даних, що ілюструє діяльність, досягнуті цілі, способи
практичного застосування кримінальної політики, беручи до уваги дискреційні
повноваження, зосереджені в руках служби публічного обвинувачення. Такі форми
надання звіту, що вже існують в багатьох системах, де публічний обвинувач має значну
незалежність, можуть вплинути на інші системи.

 Закритість в діяльності органів, що здійснюють кримінальне провадження на досудовій

стадії, може мати місце лише у випадках, які безпосередньо вказані в законі
(оперативно-розшукові заходи, свідчення свідків, які перебувають під захистом,
обставини статевих злочинів дія презумпції невиноватості тощо}.

 Засада публічності передбачає низку обов'язків, а саме:

 1) зобов'язує слідчого, прокурора розпочати досудове розслідування у всіх випадках

встановлення ознак кримінального правопорушення;

 2) зобов'язує прокурора підтримувати обвинувачення в суді;

 3) зобов'язує всі установи, службових осіб і громадян виконувати законні рішення,

вимоги, запити, доручення органів досудового розслідування і прокурора.

 Що ж стосується провадження, яке КПК іменує «кримінальним провадженням у формі

приватного обвинувачення» (глава 36 КПК), то його радше називати приватно-
публічним обвинуваченням. Справа у тому, що кримінальне провадження стосовно
перелічених у ст. 477 КПК кримінальних правопорушень розпочинається слідчим,
прокурором лише на підставі заяви потерпілої особи. Без такої заяви-волевиявлення
названі учасники провадження його не вправі розпочинати. В цьому проявляється
перший елемент приватності такого провадження. У випадку надходження заяви від
потерпілого щодо вчинення стосовно нього кримінального правопорушення слідчий,
прокурор зобов'язані внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових
розслідувань і розпочати його. Ця ж діяльність вже є проявом засади публічності. Другим
елементом прояву приватності у цьому виді кримінального провадження є
можливість укласти за ініціативою потерпілого чи підозрюваного або
обвинуваченого угоди про примирення. Така угода може бути укладена аж до виходу
суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку (ст. 469 КПК). Якщо ж така угода не була
досягнута, то провадження набуває публічного характеру. Тож, як видно, у цьому виді
кримінального провадження елементи приватності переплітаються з елементами
публічності, і його варто було законодавцеві назвати «кримінальне провадження у формі
 приватно-публічного обвинувачення». На такі випадки необхідно було б поширити дію
засади публічності, давши право прокуророві розпочати кримінальне провадження за
власною ініціативою та згодою потерпілої особи. Адже прокурор вправі в справах
публічного обвинувачення за власною ініціативою пред'явити цивільний позов в
інтересах не лише держави, а й громадян, які через фізичний стан, матеріальне станови-
ще, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність
неспроможні самостійно захистити свої права (п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК).

1. Диспозитивність.
Стаття 26.  Диспозитивність
1. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб,
передбачених цим Кодексом.
2. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття
кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
3. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх
розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
4. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі
заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від
обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного
обвинувачення.
 Стаття 26 КПК спрямована на відмежування процесуальної діяльності суду від
процесуальної діяльності сторін з метою забезпечення всебічного і повного з’ясування
обставин у справі та її справедливого вирішення
 Під диспозитивністю слід розуміти правове положення, згідно з яким сторонам
кримінального провадження надається і забезпечується можливість вільно в межах,
встановлених кримінальним процесуальним законом, обирати способи здійснення
своїх матеріальних і процесуальних прав і використовувати на власний розсуд
передбачені законом публічні засоби їхнього захисту, а також активно впливати на
хід і результати кримінального провадження.

 Цей принцип є багатоплановим і містить у собі декілька складових:

 заінтересована особа може вільно поводитися з правом ініціювання

кримінального провадження. вказує на ініціативну можливість будь-якої особи
звернутися з повідомленням про підозру або вчинення кримінального правопорушення.
У класичному розумінні принцип диспозитивності полягає утому, що суд повинен
вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі
(учасники спірних правовідносин]. Суд не може ініціювати провадження, що
суперечило б засадам неупередженості здійснення правосуддя. За загальним правилом,
суд зв’язаний предметом офіційного обвинувачення і не повинен виходити за межі
звернення до нього.
  сторони провадження самостійно надають докази, здійснюють їх пошук, а
звертаються за допомогою до держави (її органів) у тому випадку, якщо не можуть
самостійно вирішити проблему отримання і надання доказів; самостійний пошук і
надання доказів для підтвердження вимог звернення. У КПК вказано, що обвинувач,
підсудний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їхні
представники в судовому розгляді кримінальної справи користуються рівними
правами: але конкретно це можна побачити лише з подання доказів, участі у їх
дослідженні та з різноманітних заяв чи клопотань щодо них.

 сторони самостійно доводять суду переконливість своїх доказів, аргументів,

мотивів, оцінок і здійснюють попередній правовий аналіз, виходячи зі свого
бачення регулятивної ролі норми права у правовідносинах, що стали предметом
судового розгляду. Навантаження щодо правової оцінки сукупності фактів
покладається не лише на суд, а й на сторони обвинувачення і захисту, які також
зобов’язані довести значимість своїх аргументів та мотивів щодо застосування
відповідних норм права.

 закон зобов’язує сторони попередньо повідомляти суд та іншу сторону про

наявність доказів, джерела їх надходження, аргументи щодо заперечень.
Виконання цих зобов’язань контролює суд, а їх порушення будь-якою зі сторін
тягне за собою відповідальність. Для реалізації принципу змагальності передбачено
також обов’язок сторін заздалегідь, до початку судового слухання, надати судові, а
отже, і протилежній стороні всю інформацію про докази і джерела їх надходження.
Це необхідно, щоб сторона, до якої є претензії, мала можливість належним чином
підготуватись до судового процесу, — це її справедливе природне право. Завдяки
такому підходу кожна сторона спроможна також належним чином оцінити свої
можливості щодо результатів судового рішення.

 Диспозитивність у кримінальному провадженні поділяється на два види: матеріальну і

процесуальну (формальну). Між ними існує нерозривний зв'язок, оскільки
матеріальними правами (щодо предмета провадження) можна розпоряджатись учасникам
провадження лише завдяки реалізації процесуальних прав.

 Матеріальна диспозитивність знаходить свій прояв у КПК у таких правах:

1) праві потерпілої особи від кримінальних правопорушень, перерахованих у ст. 477

КПК, звернутися із заявою до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу,
уповноваженого на початок досудового розслідування, якою ініціювати кримінальне
провадження. Таким правом потерпілий розпоряджається на свій власний розсуд. Він
же, а у випадках, передбачених КПК, його представник вправі відмовитися від
обвинувачення, що здійснюється у формі приватного обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284
КПК);

2) праві потерпілого у встановлених КПК випадках примиритися з підозрюваним чи

обвинуваченим, що має наслідком закриття провадження щодо кримінальних проступків,
 злочинів нетяжких, а також у кримінальному провадженні у формі приватного
обвинувачення (ч. З ст. 469. ч. 6 ст. 284 КПК);

3) праві підозрюваного, обвинуваченого укласти з прокурором угоду про визнання

винуватості (ч. 2 ст. 469 КПК);

4) праві підозрюваного, обвинуваченого заперечувати проти закриття кримінального

провадження у зв'язку зі звільненням їх від кримінальної відповідальності (ч. 7 ст. 284,
ч. З ст. 285 КПК);

5) праві потерпілого пред'явити позов у кримінальному провадженні про відшкодування

завданої кримінальним правопорушенням майнової та/або моральної шкоди (ст. 128
КПК), а цивільного позивача - підтримувати цивільний позов або відмовитися від
нього (ч. З ст. 61 КПК), укласти з обвинуваченим чи цивільним відповідачем мирову
угоду (ст. 128 КПК);

6) праві потерпілого підтримувати обвинувачення у випадку відмови прокурора від його

підтримання в судовому засіданні (ст. 340 КПК) або також відмовитися і від
приватного обвинувачення у цьому випадку.

 Процесуальна (формальна) диспозитивність знаходить свій прояв за КПК у вільному,

на свій розсуд користуванні суб'єктами провадження своїми процесуальними правами,
але в межах, визначених КПК.

 У кримінальному провадженні прокурор не є суб'єктом диспозитивних прав. В

установлених законом випадках він реалізує лише дискреційні повноваження. Відмова
прокурора від державного обвинувачення, за наявності для цього достатніх і законних
підстав, — це не стільки право, скільки його обов'язок. Наслідком цього є припинення
його обвинувальної діяльності, тобто припинення функції обвинувачення. Висловлена у
постанові прокурора відмова припиняє розвиток публічної, від імені держави,
обвинувальної діяльності і виступає специфічним правовим засобом самоусунення
прокурора від здійснення функції обвинувачення.

 Ст. 55 Конституції України, яка гарантує кожній особі судовий захист її прав і свобод; право
захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-яким незаборонсним
способом.
 Елементом засади диспозитивності закріпленого у ст. 63 Конституції України, є право особи від
самовикриття та викриття близьких родичів і членів сімї у вчиненні кримінального
правопорушення, яким вона розпоряджається на власний розсуд п. 4 ч. З ст 129 Конституції у
поєднанні із засадою змагальності також закріплює елемент засади дисподитивності - свободу в
наданні сторонами своїх доказів та доведення перед судом їх переконливості.

1. Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами.

 п. 5 ч. З ст. 129 Конституції України (гласність судового процесу та й ого повне фіксування
технічними засобами )
  Ст. 14 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (право кожного, кому пред’явлено
обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, на справедливий , публічний
розгляд справи)
 п. ст. 6 Конвенції
Стаття 27.  Гласність і відкритість судового провадження та повне фіксування технічними
засобами судового засідання і процесуальних дій
1. Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні,
якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у
праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у
праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений
у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому
судові рішення, крім випадків, установлених законом.
2. Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може
прийняти рішення про обмеження доступу осіб, які не є учасниками судового процесу, в судове засідання
під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про захист
населення від інфекційних хвороб", якщо участь в судовому засіданні становитиме загрозу життю чи
здоров’ю особи. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у
закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у
разі:
1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;
2) розгляду справи про кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої
недоторканості особи;
3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які
принижують гідність особи;
4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення
таємниці, що охороняється законом;
5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
3. Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень
можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх
дослідження у закритому судовому засіданні на підставі пункту 3 частини другої  цієї статті.
4. Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил
судочинства, передбачених цим Кодексом. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть
бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.
5. Під час судового розгляду та у випадках, передбачених цим Кодексом, під час досудового
розслідування забезпечується повне фіксування судового засідання та процесуальних дій за допомогою
звуко- та відеозаписувальних технічних засобів. Офіційним записом судового засідання є лише технічний
запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.
6. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки,
використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки,
відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із
застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з
урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.
7. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий
розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском
інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення
судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

 є важливою умовою неупередженого, всебічного і повного дослідження обставин

кримінального правопорушення та ухвалення на цій основі законного, обгрунтованого і
 справедливого рішення. Можливість присутності на судовому розписці не лише його
учасників, а й широкої публіки сприяє зміцненню в суспільстві впевненості у
правильному функціонуванні судів, довіри до них. Така засада спонукає суддів та інших
учасників судового розгляду добросовісно реалізовувати права та виконувати свої
професійні обов'язки, суворо дотримуватися правил судочинства, етики взаємин між
учасниками розгляду, а також здійснює виховний вплив на всіх присутніх у залі засідання
суду.

 Гласність і відкритість обумовлюють прозорість діяльності судової влади щодо розгляду і

вирішення кримінальних справ як для учасників процесу, так і для громадськості, а також
сприяють довірі до суду. Ці два принципи за своїм цільовим призначенням і навіть за
змістом вкрай наближені один до одного, але не є тотожними. Принцип гласності є
конституційним, а принцип відкритості — міжгалузевим. Гласність стосується
прозорості всієї діяльності суду щодо конкретної судової справи, а відкритість — лише
способу (форми] проведення судом розгляду справи (судової процедури слухання]. Саме
тому гласність як прояв прозорості в діяльності суду стосується повідомлення про справи,
які суд розглядає у відкритому або закритому судовому засіданні.

 Негласне здійснення судочинства позбавляло б сторони та інших учасників

кримінального процесу будь-яких гарантій для доведення обґрунтованості своєї позиції.

 Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно, їх зміст ЗМІ можуть доводити
до населення. Однак вироки у справах, які слухалися в закритих судових засіданнях, під
час їх проголошення чи опублікування не повинні містити відомостей, що були підставою
для проведення закритого судового розгляду.

 Відкритість кримінального процесу надає особам, які не причетні до кримінальної

справи, право бути присутніми у судових засіданнях

 Відкритим може бути лише усний судовий розгляд справи. Усний судовий розгляд
відбувається у судовому засіданні з викликом чи повідомленням сторін та інших
учасників кримінального провадження і означає безпосереднє заслуховування учасників
судового провадження, свідків, експертів тощо.

 Зміст гласності і відкритості (транспарентності) судового провадження охоплює

кілька правових елементів, а саме:

1) право (можливість) будь-кого отримувати в суді інформацію про дату, час і місце
судового розгляду справи про кримінальне правопорушення та про ухвалені при цьому
судові рішення, крім випадків, встановлених законом;

2) право (можливість) сторонніх для кримінального провадження осіб (не учасників

провадження) знаходитись в залі судового засідання і спостерігати за ходом судового
розгляду;
 3) право (можливість) без будь-чийого дозволу робити записи (нотатки, стенограму),
застосовувати портативну аудіозаписуючу техніку;

4) право учасників судового провадження та інших осіб, якщо суд вирішував питання про
їх права, свободи, інтереси чи обов'язки, отримувати в суді усну чи письмову
інформацію щодо результатів судового розгляду, ознайомлюватися з процесуальними
рішеннями й отримувати їх копії.

 До змісту коментованої засади входять і кореспондуючі з переліченим правом

(можливостями) обов'язки суду, а саме: а) допустити на засідання суду всіх бажаючих
(не учасників провадження) на відведені для публіки місця. При цьому кількість
присутніх у залі судового засідання обмежується кількістю наявних у ньому місць. Але
близькі родичі та члени сім'ї обвинуваченого і потерпілого, а також представники
засобів масової інформації мають пріоритетне право на присутність під час судового
засідання (ст. 328 КПК); б) не перешкоджати фіксуванню ходу судового розгляду
дозволеними КПК способами і пристроями. Проведення в залі судового засідання
фотозйомки, відеозапису чи звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури,
трансляція судового засідання по радіо і телебаченню допускається лише на підставі
ухвали суду, прийнятої з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій
без шкоди для судового розгляду. Суд має право відмовити у наданні дозволу на
здійснення цих дій, якщо вони перешкоджатимуть нормальному перебігу судового
засідання, а також якщо проти цього заперечує принаймні одна сторона. Необхідність
згоди сторін, обумовлена тим, що цими діями можуть порушуватися їхні інтереси, які
охороняються ст. 307 ЦК «Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-,
теле- та відеозйомок».

 Відкритість полягає також у прилюдному проголошенні судових рішень.

 Принцип гласності діє і в умовах проведення закритого судового засідання, адже

«закритим» воно є лише для доступу громадськості, а не учасників судового
провадження. У закритому судовому засіданні мають право бути присутні учасники
судового провадження, а якщо суд визнав необхідним — повинні бути присутні також
свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі (ч. 4].

 Повне фіксування судового процесу:

 дає можливість перевірити дотримання процесуальних норм під час здійснення

провадження в кримінальній справі і водночас стимулює суд і учасників судового
провадження належним чином виконувати приписи КПК;

 забезпечує право особи, яка брала участь у справі, а також особи, яка не брала участі у
справі, але якщо рішення суду стосується її інтересів, ознайомитися з перебігом
судових засідань у справі, спрощує підготовку особи до можливого оскарження
судових рішень або подання заперечень на скарги інших учасників процесу;
  надає можливість суду апеляційної інстанції під час перегляду судової справи
оцінювати усні докази, досліджені в суді першої інстанції (пояснення осіб, які беруть
участь у справі, показання свідків, усні висновки експерта і роз’яснення експертом
свого висновку), без обов’язкового повторного їх заслуховування.

 Існує два способи фіксування процесуальних дій суду у кримінальному провадженні:

1) звукозаписувальним технічним засобом із одночасним веденням журналу судового

засідання (пункти 2, З ч. 1 ст. 103 КПК). Це передбачено для судових засідань, що
проводяться у залі судового засідання, а також, за наявності технічної можливості, під
час вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час
виконання судового доручення;

2) складанням протоколу, якщо суд виконує судове доручення або вчиняє окрему
процесуальну дію поза залою судового засідання (допит свідка у місці його
перебування, який за станом здоров’я не може бути доставлений до зали суду, огляд
місця події чи доказів на місці вчинення правопорушення тощо).

 Єдиним офіційним і обов’язковим способом фіксування судового засідання під час

судового розгляду у приміщенні суду є звукозапис судового засідання технічним засобом
(ч. 4 ст. 107 КПК). Використання технічного засобу дає можливість з повною точністю
зафіксувати перебіг судового засідання, зменшити ймовірність фальшування чи
перекручення висловлювань осіб, які дають пояснення чи свідчать, стимулює суд і
учасників процесу до належної поведінки в судовому засіданні.

 За змістом положень ст. 27 хід кожного судового засідання має фіксуватися судом за
допомогою звукозаписувального технічного засобу під час судового розгляду справи у
суді будь-якої інстанції.

 Від легітимного обмеження засади гласності і відкритості судового провадження

необхідно відрізняти її порушення. Порушення цієї засади буде в разі, якщо судовий
розгляд відбувається не в залі судових засідань або в іншому наперед оголошеному для
публіки і доступному для неї місці, а в приміщенні, про яке не було заздалегідь
повідомлено, доступ до нього незручний або й взагалі ускладнений (наприклад, у кабінеті
судді, який не пристосований для судового розгляду, в якому тісно навіть його
учасникам; в будівлі, у якій діє пропускний режим, тощо).

 Рішення суду, ухвалене у відкритому судовому засіданні, оголошується повністю.

Рішення, яке ухвалювалося у закритому засіданні, також проголошується прилюдно в залі
судового засідання, але під час його оприлюднення пропускається інформація, яка була
одержана та досліджена у закритому засіданні суду і підлягає подальшому захисту від
розголошення. Подальший захист від розголошення передбачає неможливість надання
такого рішення для ознайомлення суб'єктам громадянського суспільства. Однак у
рішеннях суду (вироках, ухвалах), які ухвалювались за результатами відкритого судового
розгляду, також почасти міститься інформація щодо особистого життя та особистих
 (приватних) інтересів учасників провадження чи інших осіб. Оприлюднення такої
інформації може порушити права цих осіб на невтручання в їх особисте (приватне) і
сімейне життя (ст. 32 Конституції України). З метою уникнення такої ситуації у випадках
опублікування судового рішення необхідно його знеособлювати і фабулізувати -
виключати із тексту найменування суду, прізвища суддів, учасників провадження,
викласти лише фабулу рішення без деталей, а особливо відвертої, шокуючої, хоч і
важливої для справи, інформації. Те, що призначене для суддів, не завжди слід доводити
до відома громадськості. Гласність судових актів також вимагає обмеження.

 Безумовна підстава для скасування судового рішення - п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК: «Судове рішення у будь-
якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового
засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої
інстанції».
1. Розумність строків.
Стаття 28.  Розумні строки
1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути
виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для
виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть
перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття
окремих процесуальних рішень.
2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині
строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних,
обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та
специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути
здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом
судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час
досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в
якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження
(або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

 Засада розумності строків кримінального провадження випливає із завдання швидкого

розслідування і судового розгляду, закріпленого в ст. 2 КПК України, і відповідає
вимогам ст. 6 КЗПЛ, яка гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний
розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

 Ураховуючи практику ЄСПЛ, положення КПК, можна визначити, що під розумним

строком доцільно розуміти найкоротший строк розгляду і вирішення кримінальної
справи, проведення процесуальної дії або винесення процесуального рішення, який
достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту
порушених прав, свобод та інтересів, досягнення мети процесуальної дії та взагалі
завдань кримінального провадження. Принаймні розумні строки не можуть
 перевищувати передбачені КПК строки виконання окремих процесуальних дій або
прийняття окремих процесуальних рішень

 Європейська комісія з прав людини та ЄСПЛ, вирішуючи, чи виконано вимогу щодо

розумного строку, беруть до уваги такі фактори, як складність провадження, підхід
влади до розгляду справи, особливі обставини, що можуть виправдати продовження
процесу її розгляду. При цьому ЄСПЛ не визначив час або період, який вважається
необхідним справедливим часом для розгляду справи в суді, оскільки це залежить від
складності справи, від діяльності та поведінки всіх суб’єктів судового процесу.

 Таким чином, можна виокремити чотири критерії оцінювання розумності строку

розгляду справ, а саме: складність справи - Вона може бути зумовлена як фактичними
обставинами справи, так і різними правовими аспектами, пов'язаними зі справою
опосередковано. Складність провадження визначається з урахуванням кількості
підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких
здійснюється провадження, характеру фактичних даних, що підлягають встановленню,
кількості учасників процесу (потерпілих, свідків), обсягу та специфіки процесуальних дій,
необхідних для здійснення досудового розслідування (у тому числі, експертних
досліджень), вступу в процес нових осіб, забезпечення допомоги перекладача, об'єднання
матеріалів досудового розслідування, міжнародного характеру процесу тощо; поведінка
заявника - Урахування поведінки учасників кримінального провадження є важливим,
оскільки відповідальність за порушення формалізованих строків унаслідок поведінки
підозрюваного, обвинуваченого, захисника, спрямованої, наприклад, на затягування
процесу, несе переважно слідчий. ЄСПЛ не розглядалися як порушення розумного строку
судового розгляду з боку держави випадки, якщо особа втекла від органів, що ведуть
процес (справа «Vanditelli v. Italia»), обвинуваченим застосовувалися процесуальні заходи
з метою затримання провадження (справа «Beaumartin v. France» від 24 листопада 1994
p.), випадки систематичних відводів суддів, що не було викликано необхідністю (справа
«Екле проти Німеччини» від 15 липня 1982 р.).поведінка органів державної влади
(насамперед слідчого, прокурора, слідчого судді, суду] - Практика ЄСПЛ дає можливість
виокремити, що слід враховувати при оцінці дій органів, які ведуть кримінальне
провадження: своєчасність призначення справи до розгляду; проведення судового
розгляду у призначений строк; повторювану заміну суддів; тривалі строки виготовлення
мотивованого судового рішення чи протоколу судового засідання та направлення його
сторонам чи ознайомлення з ними; повноту здійснення суддею контролю за виконанням
працівниками апарату суду своїх службових обов'язків, у тому числі з повідомлення осіб,
що беруть участь у справі, про час і місце судового засідання; повноту і своєчасність
прийняття суддею заходів відносно учасників процесу і інших осіб, спрямованих на
недопущення їх процесуальної несумлінності і процесуальної тяганини у справі; контроль
судді за строками проведення експертизи, накладенням штрафів; відстрочення, що
виникають з вини судової канцелярії чи інших адміністративних органів, тощо.
важливість справи для учасника кримінального провадження. Також важливим
аспектом практики ЄСПЛ є його позиція щодо співвідношення між тривалістю розгляду
справи та позицією заявника, оскільки саме останній повинен бути зацікавлений в
оперативному вирішенні своєї справи.
 Уперше визначення поняття розумного строку було здійснено на законодавчому рівні в
тексті КАС (п. 11 ч. 1 ст. 3). Прийняття рішення, вчинення дії своєчасно, тобто протягом
розумного строку, — цей критерій-принцип означає не лише необхідність дотримання
часових рамок, визначених у нормативно-правових актах, а й ухвалення рішення або
вчинення дії протягом розумного строку, без невиправданого для конкретної
ситуації зволікання. Тривалість розумного строку залежить від складності певного
питання, нагальності його вирішення, кількості людей, залучених до справи, їхньої
поведінки тощо.

 У ч. З ст. 28 КПК визначено критерії, які необхідно враховувати при визначені розумності
строків, і ці критерії відповідають вказаній практиці ЄСПЛ. Зазначені критерії е не лише
способами виправдання тривалих строків здійснення кримінального провадження, а й
спонукають слідчого, прокурора, суд до пошуку правильного способу виконання своїх
повноважень [п. З ч. З ст. 28 КПК).
 Якщо ж йдеться про розумний строк всього кримінального провадження, то очевидно, що
він починає свій перебіг одночасно з повідомленням особі про підозру і завершується
судовим розглядом, включаючи апеляційне і касаційне провадження. В контексті
кримінального провадження Європейський суд з прав людини встановив, що період
розумного строку розпочинається з моменту «вручення індивіду компетентним
органом офіційного повідомлення про обвинувачення його у вчиненні
кримінального злочину» (судові рішення у справі «Дьюєр проти Бельгії», 1980 р.; у
справі «Єкле проти Німеччини», 1982 р.) і завершується остаточним вирішенням
справи, включаючи апеляцію і касацію (судове рішення у справі «Девер проти
Бельгії», 1980 р.)

 У своєму рішенні від 30 січня 2003 р. (справа про розгляд судом окремих постанов
слідчого і прокурора) Конституційний Суд України відзначив, що «поняття розумний
строк досудового слідства є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному
конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і розслідування
злочину». Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох
факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та
свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо. Але за будь-
яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищувати меж необхідності.
Досудове слідство повинно бути закінчене у кожній справі без порушення права на
справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено ст.ст.
6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (абз. 7, 8 п. 8
мотивувальної частини).

 У рішенні Конституційного Суду від 18 січня 2012 р. (справа про ознайомлення

обвинуваченого і захисника з матеріалами кримінальної справи) Суд також на
конкретному випадку провадження підтвердив свій підхід до «розумного строку»,
зауваживши, що розумні строки при ознайомленні обвинуваченого і захисника з
матеріалами завершеного розслідування повинні визначатися в кожній справі залежно від
обсягу матеріалів справи та їх складності, кількості обвинувачених, дій або бездіяльності
(поведінки) обвинуваченого чи його захисника та незалежних від волі обвинуваченого чи
його захисника чинників (наприклад, хвороби).

 Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право, щоб

обвинувачення щодо нього в найкоротший строк стало предметом судового розгляду або
 щоб кримінальне провадження щодо нього було закрите. Зважаючи на неповноліття
обвинуваченого, а також ту обставину, що обвинувачений знаходиться під вартою, ч. 4
коментованої статті зобов'язує суд здійснити кримінальне провадження (судовий розгляд)
стосовно них невідкладно і першочергово.
  Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до
Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить:
 1) дванадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо нетяжкого злочину;
 2) вісімнадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.
 З дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене:
 1) протягом сімдесяти двох годин - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального
проступку або затримання особи в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298 2 цього -

Кодексу;
 2) протягом двадцяти діб - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у
випадках, якщо підозрюваний не визнає вину або необхідності проведення додаткових слідчих
(розшукових) дій, або вчинення кримінального проступку неповнолітнім;
 3) протягом одного місяця - у разі повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку,
якщо особою заявлено клопотання про проведення експертизи у випадку, передбаченому частиною
другою статті 298 4 цього Кодексу;
-

 4) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
 Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави
24 цього Кодексу. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:
 1) одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку у випадках,
передбачених пунктами 1 і 2 частини третьої цієї статті;
 2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні нетяжкого злочину;
 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого
злочину.

З метою скорочення строків кримінального провадження чинне кримінальне процесуальне

законодавство вперше у вітчизняній законотворчій практиці ввело та врегулювало:
1) спрощене провадження щодо кримінальних проступків, досудове розслідування яких
здій снюватиметься у формі дізнання,
2) кримінальне провадження на підставі кримінально - правових угод:
 угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим;
 угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання
винуватості.

1. Мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

Стаття 29.  Мова, якою здійснюється кримінальне провадження
1. Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя
та суд складають процесуальні документи державною мовою.
2. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або
будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального
правопорушення.
3. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не
володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і
подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі
необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального
провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного
або медичного характеру, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження,
у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів
кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за
клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального
провадження засвідчується підписом перекладача.
 Однією з процесуальних гарантій дотримання прав і законних інтересів підозрюваного чи
обвинуваченого та їх належний захист під час кримінального провадження є обов'язкова
участь захисника у провадженні, якщо вони не володіють мовою, якою воно ведеться.
Така участь є обов'язковою з моменту встановлення цього факту (п. 4 ч. 2 ст. 52 КПК). Не
менш важливою процесуальною гарантією дотримання прав і законних інтересів названих
учасників кримінального провадження щодо мовного питання є залучення до
провадження такого його учасника, як перекладач. Його призначення - забезпечити
розуміння процесуального статусу (прав, обов'язків, відповідальності) та його реалізації з
мовного боку, розуміння всіх процесуальних дій та ухвалених за їх результатами
процесуальних документів тими учасниками провадження, які не володіють або
недостатньо для повного розуміння володіють мовою, якою ведеться судочинство. Він же
здійснює й переклад та засвідчує своїм підписом рішення, якими суд завершує судовий
розгляд по суті, інші процесуальні документи, копії яких вручаються таким учасникам
провадження.

Обов'зковий переклад відповідно до ст. 29 КПК:

1. Повідомлення про підозру (ч. 2 ст. 29 КПК).
2. Судові рішення, якими завершується судовий розгляд по суті (ч. 4 ст. 29 КПК).
3. У випадку наявності клопотання осіб (інших процесуальних документів, надання яких
передбачено КПК).
Обов’зок слідчого, прокурора, забезпечити:
1) право давати показання;
2) заявляти клопотання та додавати скарги;
3) виступати у суді рідною мовою
ОБВИНУВАЛЬНИЙ АКТ
Рішення ЄСПЛ Хермі проти Італії 2006 р. “ Інформація про звинувачення надасться обвинуваченому
мовою, яку він розуміє, якщо обвинувачений не володіє мовою, що використовується і не розуміє її,
документ, що містить звинувачення, повинен бути перекладений мовою, зрозумілою обвинуваченому”
Міжнародно-правові акти у сфері захисту прав і свобод людини, зокрема, Міжнародний пакт про
громадянські і політичні права (п. п."а" і "f ч. З ст. 14), Конвенція про захист прав людини і
основоположних свобод (ч. 2 ст. 5 і п. "е" ч. З ст. 6), закріплюючи гарантії прав людини і здійснення
правосуддя, встановлюють, щоб особі було невідкладно і детально повідомлено зрозумілою для неї
мовою про характер і підстави пред'явленого їй обвинувачення, а також право користуватися
послугами перекладача, якщо вона не володіє або недостатньо володіє мовою кримінального
провадження.
Для з’ясування ступеня розуміння особою і нейтралізації зловживань з боку обвинувачених
щодо нерозуміння мови провадження ЄСПЛ і національна судова практика користується
такими чинниками:
1) тривалість проживання особи у державі здій снення судочинства;
2) рівень освіти, час і місце її здобуття, мови навчання;
 3) рід занять, спосіб життя та обсяг комунікації.
Виходячи з перелічених критеріїв, ЄСПЛ не знайшов порушення конвенційного права (п.п. «е» п. З ст. 6) у
діях суду (трибуналу), який не дав дозволу на користування послугами перекладача за клопотанням
обвинуваченого (Рішення ЄСПЛ від 7 грудня 1983р номер 10210/82 у справі «К» проти Франції).
Аналогічно діяв в Україні і Касаційний кримінальний суд Верховного суду, який виходячи з перелічених
критеріїв, не знайшов порушення ст.29 КПК судами першої і апеляційної інстанції, які не залучили
перекладача (з української мови на російську) під час судового розгляду кри мінальної
справи( постанови ККС ВС від З липня 2018р., справа N2176/407/17; постанова ККС ВС від 13 вересня
2018р., справа N2 751/601/17).
Допомога перекладача носить суто мовно - комунікативну функцію і не стосується процесуального
механізму захисту, що є функцією сторони захисту, зокрема захисника - адвоката, участь якого у
таких провадженнях є обов’язковою. Призначення перекладача забезпечити розуміння підозри чи
обвинувачення, процесуального статусу (прав обов’язків, відповідальності) та й ого реалізації з
мовного боку, розуміння всіх процесуальних дій та ухвалених за їх результатами процесуальних
документів тими учасниками провадження, які не володіють або недостатньо для повного розуміння
володіють мовою, якою ведеться судочинство. Він же здій снює й переклад та засвідчує своїм
підписом рішення, якими суд завершує судовий розгляд по суті (вирок, ухвалу), та надаються в
перекладі на їх рідну або іншу мову, якою вони володіють, а також інші процесуальні документи, копії
яких вручаються таким учасникам провадження за їх клопотанням.


1. Всебічність, повнота та об’єктивність встановлення обставин у кримінальному провадженні.

 Всебічність, повнота та об'єктивність - це вимоги, які характеризують способи
дослідженні обставин справи і доказів, вони взаємопов'язані та взаємообумовлені.
Всебічність означає висунення і перевірку всіх реально можливих версій, які
стосуються події злочину, особи винного, мотиву і мети вчинення злочину, а також
виявлення обставин, що свідчать ж проти, так і на користь підозрюваного чи
обвинуваченого. Повнота дослідження передбачає правильне і повне визначення
предмету доказування, повне з'ясування всіх обставин, які підлягають доказуванню
в кримінальній справі (ст.23,64,433 КГЖ України). Об'єктивність означає аналіз
суб'єктами, які ведуть розслідування, обставин кожної кримінальній справи у точній
відповідності з дійсністю, неупередженість їх у збиранні, перевірці та оцінці доказів,
безсторонність щодо всіх учасників процесу, які беруть участь у справі. Згадані органи
повинні уникати ж обвинувального, так і оправдального ухилів. Перешкоджання і навіть
створення умов для можливості перешкоджати всебічному, повному і об'єктивному
розгляду справи є однією з найпоширеніших підстав для зміни або скасування прийнятих
рішень. Даний принцип є галузевим, тобто діє виключно в кримінальному процесі.
Вимога всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи
проявляється у всіх стадіях процесу, починаючі зі стадії порушення кримінальної справи,
завданням якої є встановлення підстав для порушення провадження у справі, до стадії
судового розгляду справи
 Ч. 1 ст. 9 КПК: «Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу
досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані
неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода
на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
 Стаття 94. Оцінка доказів
 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на
всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження,
керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості,
достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для
прийняття відповідного процесуального рішення.
 Всебічне дослідження обставин кримінального провадження і на досудовому розслідуванні, і в
суді під час розгляду справи по суті пред’явленого обвинувачення передбачає перевірку та оцінку
 її результатів щодо всіх можливих у справі про вчинення кримінального правопорушення версій
(у суді версій обвинувачення і захисту), дослідження обставин, які як викривають підозрюваного
та обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, так і виправдовують й ого, а також,
як пом’якшують так і обтяжують покарання.

 Повне дослідження обставин кримінального провадження означає встановлення та дослідження
всіх обставин, які визначені кримінальним процесуальним законом і підлягають доказуванню у
ньому (ст.ст. 91, 485, 505 КПК).
 Неповне дослідження обставин провадження - одна з найбільш розповсюджених підстав для
скасування судових рішень вищими судовими інстанціями.

 Неупередженість (об’єктивність) дослідження обставин провадження передбачає, що органи
досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя, суд вчиняють процесуальні дії, ухвалюють
рішення лише з підстав, встановлених кримінальним процесуальним законом та на основі
зібраних доказів, виключаючи обвинувальний ухил і особисту зацікавленість у вирішенні справи.
У випадках, коли перелічені учасники провадження безпосередньо чи опосереднено зацікавлені у
вирішенні справи вони мають бути усунені від провадження шляхом самовідводу або заявлення
відводу іншими учасниками провадження (ст.ст. 75, 77, 80, 81 КПК). Неупередженість також
виключає вплив на прий няття рішень у кримінальному провадженні так званої «громадської
думки», засобів масової інформації, зовнішнього тиску будь-яких державних чи громадських
чинників.

1. Вільна оцінка доказів.

 Стаття 94. Оцінка доказів
 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на
всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження,
керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості,
достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для
прийняття відповідного процесуального рішення.
 Оцінка доказів представляє розумову діяльність слідчого, прокурора, судді, здій снювану у
логічних формах при дотриманні наукової методології пізнання, що забезпечує досягнення істини.
 У кримінальному провадженні оцінка доказів провадиться за внутрішнім переконанням слідчого,
прокурора, сл. суддів, суду, заснованому на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні
доказів.
 При оцінці доказів слідчий , прокурор, сл. суддя, суд керуються вимогами закону, що висуває умови
загального характеру (оцінювати докази у сукупності, всебічно, повно, об'єктивно і т.д.)
установлюючого правила допустимості доказів та їх належності.
 Необхідним є зазначити, що для правильної оцінки доказів слідчому, прокуророві, слідчому судді,
судді (судові) необхідно використовувати у доказуванні основні принципи вільної оцінки доказів.
 Принципами вільної оцінки доказів у кримінальному судочинстві є ті най важливіші положення
процесуального права, що закріплені українським законодавством як основні начала діяльності
органів досудового розслідування та суду при оцінці доказів і здій сненні правосуддя.
 Принцип вільної оцінки доказів полягає, насамперед, у тому, що під час оцінки доказів
слідчий, прокурор, слідчий суддя, суддя (суд) вільні у своїх оціночних судженнях, у
висновках, що робляться на основі дослідження і розгляду всіх обставин провадження. Вони
оцінюють усі наявні у провадженні докази вільно, за своїм внутрішнім переконанням, заснованим
на усій сукупності обставин справи, і не обмежені при оцінці ніякими формальними
розпорядженнями. Цей принцип оцінки доказів полягає також у тому, що жоден доказ не має
наперед встановленої сили.
 Оскільки принцип вільної оцінки доказів є об’єктивним правовим положенням, закріпленим у
законі велінням держави, внутрішнє переконання слідчого, прокурора, слідчого судді і суду як
складову частину цього принципу, слід розглядати передусім як правову кримінально-
процесуальну категорію, що має важливе значення для вирішення справи та окремих її питань, як
суб'єктивну основу рішень, що прий маються у кримінальній справі, зокрема вироку суду.
 До цих принципів належать: вільна оцінка наявних доказів; всебічність, повнота й
об'єктивність оцінки доказів; оцінка доказів у сукупності; презумпція невинуватості
підозрюваного, обвинуваченого, підсудного; участь у відправленні правосуддя народних
засідателів, присяжних; безпосередність; змагальність.

1. Процесуальна економія.
 Процесуальна економія — раціональний розподіл ресурсів. Механізми:
1. Наявність спрощених проваджень (щодо проступків);
2. Встановлення в законодавстві процесуальних строків (строки досудового
розслідування — в межах двох місяці рахуючи від повідомлення про підозру, строки
щодо апеляцію — 30 днів);
3. Використання технічних засобів (відео конференція — ст. 336);
4. Наявність певних процесуальних прав у учасників процесу, які сприяють
процесуальній економії;
5. Наявність певних правових інститутів, які пов‘язані з процесуальними
повноваженнями органів, що здійснюють провадження, і спрямовані на його оптимізацію
(інститут закриття кримінальних проваджень, об‘єднання та виділення проваджень,
інститут відмови прокурора від обвинувачення);
9. Усність кримінального провадження.
 Усність судового розгляду визначає форму спілкування учасників кримінального провадження і є
методом дослідження доказів. Всі докази, що мають значення для провадження, викладаються в
суді в усній формі й обговорюються всіма учасниками судового засідання Суд виносить вирок з
урахуванням тільки тих даних, що були розглянуті й обговорені в судовому розгляді. Суд не може
покласти в основу вироку жодний доказ, який не був би розглянутий у судовому засіданні і по
якому сторони не висловлювали своїх суджень.
 Принципи безпосередності й усності судового розгляду передбачають безпосереднє
дослідження доказів у справі: допит підсудних, потерпілих, свідків, слухання висновки експертів,
огляд речових доказів, оголошення вироку та інших документів. Безпосередність судового
розгляду полягає в особистому сприйнятті суддями всіх зібраних у справі доказів і одержанні
відомостей про факти, що мають значення для справи, із першоджерел. Ч.1 ст. 262 КПК визнає
обов'язковим участь підсудного в судовому розгляді. Це забезпечує суддям можливість
особисто заслухати показання підсудного по суті пред'явленого обвинувачення. Для
забезпечення безпосередності судового розгляду закон встановлює суворі межі розголошення в
суді даних, що отримані на стадії попереднього розслідування (ст. 301, 306 КПК).
10. Справедливість.
Справедливість має фундаментальний характер для кримінального провадження: вона охоплює
правовий ідеал належного кримінального судочинства та суспільний запит на встановлення істини.
Справедливість є передумовою будь-якої процесуальної дії, рішення, вихідним моментом
правильного розуміння та застосування закону.

Концепція справедливого кримінального провадження постій но удосконалюється завдяки рішенням

Європей ського суду з прав людини, Конституцій ного Суду України, Верховного Суду (України), тому
ця тема залишається й надалі актуальною.

У доктрині кримінального процесу поняття «справедливість» вживається у чотирьох

контекстних значеннях:
а) як цінність кримінального провадження ;
б) як мета кримінального провадження;
в) як засада кримінального провадження;
г) як невід’ємний елемент змісту судового рішення, критерій й ого правосудності та оцінки
ефективності й легітимності діяльності судової влади.

Кримінальний процес неможливо уявити без справедливості. Остання пронизує всі й ого
провадження, стадії, інститути, стосується усіх дій та рішень суб’єктів кримінальних процесуальних
відносин. Без перебільшення можна стверджувати, що кримінальне провадження опирається на
справедливість.

Справедливість, як цінність, є шкалою виміру кримінального процесуального права. Вона є правовим

ідеалом кримінального провадження, визначає мету правового регулювання кримінальних
процесуальних відносин, орієнтує діяльність суб’єктів кримінального провадження на досягнення
певних зразків поведінки.

Про справедливість судового розгляду, в тому числі й у кримінальному провадженні й деться у Законі
України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. Згідно ст.ст. 2, 7 цього закону кожному
гарантується право на справедливий суд. Тобто таке право визначено як цінність судового процесу.
Водночас, право на справедливий суд, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод, не обмежується перерахованими у ній елементами. Європей ський суд з прав
людини поступово наповнює зміст права на справедливий суд новими положеннями, забезпечуючи
гармонізацію засад судочинства, у тому числі й кримінального .
 Формальна справедливість - ототожнюється із формальною рівністю!
 Матеріальна справедливість - втілюється у пропорцій ності та співмірності!
 Пропорційна справедливість - додержання процедурних правил, що спрямовані на
досягнення справедливого результату. Встановлює гарантії прав суб’єктів кримінальних
процесуальних відносин.
Процедурна справедливість визначається через систему цінностей , якими має обґрунтовуватися
процесуальний порядок. Процесуальні цінності виражені, зокрема, у таких засадах кримінального
провадження, як: верховенство права, змагальність, публічність, диспозитивність, всебічного,
повного та неупередженого з'ясування обставин кримінального провадження, презумпція
невинуватості, повага до людської гідності, свобода від самовикриття, розумність строків.
Досягнення процедурної справедливості можливе за умови проведення справедливого судового
розгляду та ухвалення справедливого рішення.
Справедливість визначає модель кримінального провадження, й ого побудову і структуру, зміст норм
кримінального процесуального права. Кожен елемент системи кримінального процесу (стадія,
кримінальне процесуальні провадження), порядок регламентації кримінальної процесуальної
діяльності, зміст норм та інститутів кримінального процесуального права мають бути сформульовані
у такий спосіб, щоб судовий розгляд та вирішення кримінального провадження були справедливими.
Відтак й аналіз змісту кримінального процесуального закону повинен вестися з позиції
справедливості, гуманності.
Зв’язок кримінальної процесуальної норми та справедливості має двосторонній характер. Норма
права є одним із засобів досягнення ідеалу соціальної справедливості в суспільстві, натомість
справедливість є засобом забезпечення соціальної цінності кримінальних процесуальних норм та
кримінального провадження загалом.
Утім аналіз КПК України дозволяє констатувати про несправедливість деяких положень
кримінального процесуального закону.
Не узгоджується з ідеєю справедливості включення до кола суб’єктів права на продовження строку
проведення негласної слідчої (розшукової) дії Голови Національної поліції, Голови Служби безпеки
України, Директора Національного анти кору пцій ного бюро України, керівника центрального органу
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику,
голови державного бюро розслідувань, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за
рішенням слідчого (ч. 5 ст. 246 КПК України). Вищевказані посадовці не мають безпосереднього
відношення ні до органів досудового розслідування, ні до процесуального контролю за й ого
здій сненням, ні до надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій , ні до
продовження строку досудового розслідування. Керівники зазначених структурних підрозділів
правоохоронних органів не мають жодних процесуальних повноважень у досудовому розслідуванні,
проте з певних причин наділені правом впливати на діяльність слідчого чи іншої уповноваженої
особи у тій частині кримінального провадження, що здій снюється нещасно.
Якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, то кримінальне
провадження закривається - п.2 ч. 2 ст. 284 КПК Це суперечить ч. 2 ст. 17 КПК України, згідно з якою
особа має бути виправдана, якщо сторона кримінального провадження не доведе її винуватість поза
розумним сумнівом.
Не справедливим є й неврахування думки обвинуваченого при відмові прокурора від апеляцій ної
скарги, поданої на й ого користь.

 Процесуальне законодавство повинно забезпечувати справедливий баланс у задоволенні

приватних та публічних інтересів;
 Здійснення провадження державними органами в умовах які б виключали сумнів у їх у
передженості — обвинувальний ухил який домінує у діяльності слідчого;
 Процесуально-правові процедури які підлягають застосуванню у ході провадження
повинні відповідати ідеї рівності громадян, створення будь яких привілей на
законодавчому рівні вважається порушенням права на справедливий суд (ст. 31);

Таким чином, основними ознаками, що характеризують прояв принципу публічності

(офіційності) у діяльності суду є: обов’язок суду забезпечувати належну реалізацію прав і
законних інтересів учасників кримінального провадження та виконання покладених на них
обов’язків; завдання суду спрямовувати судовий розгляд на забезпечення найбільш повного
та всебічного з’ясування всіх обставин кримінального провадження, яке обумовлене
покладеним на суд обов’язком ухвалювати законне, обґрунтоване та справедливе рішення, за
яке він несе процесуальну відповідальність. 7. Щодо принципу змагальності, то слід
зазначити, що роль суду в змагальному процесі не зводиться лише до виконання
організаційно-керівних повноважень та до сприяння судом активній участі сторін в
дослідженні доказів шляхом вирішення клопотань. Концепція змагальності не виключає і не
забороняє активну участь суду в оцінці та перевірці наявних в матеріалах кримінального
провадження доказів, всебічне, повне та об’єктивне дослідження судом обставин
кримінального провадження та пошук об’єктивної (матеріальної) істини в кримінальному
провадженні. Істина повинна бути досягнута в результаті змагання сторін кримінального
провадження, яке доповнюється субсидіарною активністю суду в дослідженні доказів під час
судового розгляду кримінального провадження, межі якої повинні бути визначені в
кримінальному процесуальному законодавстві.

До заняття третього.

Задача 1
1. У кримінальному провадженні про обвинувачення Захарченка у вчиненні злочину
передбаченого ч. 1 ст.271 КК України судовий розгляд тривав понад п’ять місяців.
Причинами затримки були систематичні відкладення судового розгляду, пов’язані із:
неявкою потерпілого, який просив перенести день розгляду у зв’язку з хворобою (2 тижні),
відпусткою судді-головуючого (2 тижні), систематичним неприбуттям свідка Гіркого, що
двічі змусило суд відкласти судовий розгляд (з’явився лише на четвертий виклик),
неможливістю забезпечення присутності прокурора у зв’язку з реформуванням місцевої
прокуратури (відкладено на 4 тижні), відсутністю захисника обвинуваченого, який двічі не
зміг взяти участь через представлення інтересів в інших судових провадженнях.
1. Чи можна вважати в даному випадку дотримано засади забезпечення
«розумності строку» провадження? Чи відповідає він законодавчим критеріям?
2. Як вплинули на визначення «розумності» строку причини відкладення
судового розгляду?
3. Які гарантії щодо забезпечення засади «розумності строку» провадження
містить КПК України?
 • Як встановлено у КПК під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне
рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

• Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження, що закріплені у ст.

28 КПК є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних,
обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та
специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

У нашому випадку здійснюється кримінальне провадження щодо кримінального проступку, а не

злочину взагалі (Глава 25 КПК: особливості досудового розслідування кримінальних проступків):
Стаття 381. Загальні положення провадження щодо кримінальних проступків
1. Після отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку суд у п’ятиденний
строк, а у разі затримання особи - у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298 2 цього Кодексу,
-

невідкладно призначає судовий розгляд.

2. Суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового
розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не
оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.
Отже, з врахуванням виду кримінального правопорушення, відсутності значної кількості
потерпілих/свідків, відсутності заходів із залучення перекладача, міжнародного характеру процесу
тощо у даному випадку такий критерій не дотримано. Тобто кримінальне провадження могло бути і
завершено швидше.

2) поведінка учасників кримінального провадження;

Що стосується цього критерію, то він, як правило, складається із декількох компонентів:
• зловживання сторонами своїми процесуальними правами;
• негативна оцінка учасників провадження;
Відсутність захисника обвинуваченого, який двічі не зміг взяти участь через представлення
інтересів в інших судових провадженнях не може вважатися як зловживання процесуальними правами
чи інша негативна оцінка учасників провадження, так само як і відсутність потерпілого у зв’язку з
хворобою – це об’єктивні речі. + у даній ситуації не було неодноразового подання заяв з проханням
відкласти слухання справи у зв’язку з хворобою або зайнятістю своїх представників в іншому процесі
тощо, тобто сумнівними ці заяви назвати важко.
По-друге, щодо
Відповідно до Стаття 325. Наслідки неприбуття потерпілого
1. Якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином
повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників
судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з’ясувати всі
обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду
без потерпілого або про відкладення судового розгляду. Суд має право накласти грошове
стягнення на потерпілого у випадках та порядку, передбачених главою 12 цього Кодексу.
Стаття 138. Поважні причини неприбуття особи на виклик
1. Поважними причинами неприбуття особи на виклик є:
5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або
вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;
Отже, цей критерій було дотримано в аспекті розумних строків.

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

 У даному аспекті, неможливість забезпечення присутності прокурора у зв’язку з реформуванням
місцевої прокуратури (відкладено на 4 тижні) є порушення принципу розумних строків. Такого висновку
можна дійти за аналогією з позиціями ЄСПЛ, що навіть відсутність достатньої кількості суддів для розгляду
нагромаджених справ не може слугувати виправданням збільшенню строків їх розгляду. («Павлюлінець
проти України» від 06.09.2005).
+ Стаття 37. Призначення та заміна прокурора
2. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його
початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому
кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках,
передбачених частинами четвертоюта п’ятою статті 36, частиною третьою статті
313, частиною другою статті 341 цього Кодексу та частиною третьою цієї статті.
3. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження
прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з
органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному
провадженні, повноваження прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповідного
органу прокуратури. У виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені керівником
органу прокуратури на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення
прокурором нагляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування.
Тобто КПК чітко регламентує неможливість присутності прокурора у деяких випадках та чітко
зазначає, що якщо прокурор який призначений у відповідному кримінальному провадженні не може
ухилятись від здійснення своїх обовязків навіть при реформуванні органів прокуратури
Що стосується неявки свідка, то це також вважатиметься порушенням засади розумності строків,
оскільки він з’явився аж на 4 виклик. Тобто у даному випадку не можна говорити про повноту і своєчасність
прийняття суддею заходів відносно учасників процесу і інших осіб, спрямованих на недопущення їх
процесуальної несумлінності і процесуальної тяганини у справі.
БО: Стаття 327. Наслідки неприбуття свідка, спеціаліста, перекладача, представника уповноваженого
органу з питань пробації і експерта
1. Якщо в судове засідання не прибув за викликом свідок, спеціаліст, перекладач
або експерт, заслухавши думку учасників судового провадження, суд після
допиту інших присутніх свідків призначає нове судове засідання і вживає
заходів для його прибуття. Суд також має право постановити ухвалу про
привід свідка та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення у
випадках та в порядку, передбачених главами 11 та 12 цього Кодексу.
суд повинен був застосувати до цього свідка грошове стягнення або ж прийняти
рішення про здійснення приводу цього свідка:
Стаття 139. Наслідки неприбуття на виклик
1. Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, представник юридичної особи, щодо якої
здійснюється провадження, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження
отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не
повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:
від 0,25 до 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;
від 0,5 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.
2. У випадку, встановленому частиною першою цієї статті, до підозрюваного, обвинуваченого, свідка може бути застосовано
привід.
3. За злісне ухилення від явки свідок, потерпілий несе відповідальність, встановлену законом.
5. Ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без
поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав,
та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-
агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.

Стаття 142. Розгляд клопотання про здійснення приводу

1. Під час досудового розслідування клопотання слідчого, прокурора про здійснення приводу розглядається слідчим суддею
у день його надходження до суду. У разі необхідності слідчий суддя може заслухати доводи особи, яка подала клопотання.
2. Під час судового провадження клопотання про здійснення приводу розглядається негайно після його ініціювання.
3. Слідчий суддя або суд, встановивши, що особа, яка зобов’язана з’явитися на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді,
суду, була викликана у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання нею повістки про
виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), та не з’явилася без поважних причин або не повідомила про причини свого
неприбуття, постановляє ухвалу про здійснення приводу такої особи.

4. Копія ухвали про здійснення приводу, завірена печаткою суду, негайно надсилається
органу, на який покладено її виконання.

+ невиправдано тривалі перерви в судових засіданнях. Навіть якщо скласти тижні, що наведені у
фабулі (часові проміжки): 4 тижні + 2 тижні + 2 тижні + 2 засідання (через адвоката) + неприбуття свідка =
це ніяк не вписується у 5 місяців, а максимум у 2-3 місяці відповідно. (на мою думку).
→ Що стосується відпустки судді, то тут дещо складніше. Необхідно дивитися на неї з точки зору чи це
була заздалегідь визначена із запланована відпустка чи ні (спонтанна, безпричинна)
Стаття 136. Відпустка
1. Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю
30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди,
допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається
додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних
днів.

Щодо неприбуття захисника:

Стаття 324. Наслідки неприбуття прокурора і захисника
1. Якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор або захисник у
кримінальному провадженні, де участь захисника є обов’язковою, суд відкладає судовий
розгляд, визначає дату, час та місце проведення нового засідання і вживає заходів до
прибуття їх до суду. Одночасно, якщо причина неприбуття є неповажною, суд порушує
питання про відповідальність прокурора або адвоката, які не прибули, перед органами, що
згідно із законом уповноважені притягати їх до дисциплінарної відповідальності.
Тобто суд повинен був дослідити чи були дійсно поважними причини неприбуття захисника
обвинуваченого.
Гарантії ↓
Стаття 308. Оскарження недотримання розумних строків
1. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються
під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання
розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування.

2. Як вплинули на визначення «розумності» строку причини відкладення судового розгляду?

Вплив виключно негативний, оскільки було допущено порушення засади розумності строків.

Ч.6 ст.28 кпк - Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких
обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або
суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення
кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що
передбачені цим Кодексом.
Згідно з ППВСУ Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних
справ і справ про адміністративні правопорушення від 17.10.2014-
Оцінюючи поведінку учасників кримінального провадження, слід враховувати належне виконання ними
своїх процесуальних обов'язків (зокрема, щодо явки за викликом слідчого, прокурора, судовим викликом;
дотримання умов обраного запобіжного заходу; надання у передбачених законом випадках доказів тощо);
існування випадків зловживання процесуальними правами тощо. При цьому слід враховувати, що
використання процесуальних прав, зокрема, заявлення клопотань, скарг, не може розцінюватися як
перешкоджання здійсненню провадження, за винятком випадків, коли йдеться про зловживання правом.
7. Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом
строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з
метою неухильного дотримання процесуальних строків.
Строки розгляду справи не можуть вважатися розумними, якщо їх порушено через зайнятість судді в
іншому процесі, призначення судових засідань із великими інтервалами, затягування з передачею справи з
одного суду до іншого у встановлених законом випадках, безпідставне задоволення необґрунтованих
клопотань учасників процесу, що спричинило відкладення розгляду справи на тривалий час,
відкладення справи через її неналежну підготовку до судового розгляду, невжиття заходів щодо
недопущення недобросовісної поведінки учасників справи тощо, оскільки наведені причини свідчать про
низький рівень організації судочинства та безвідповідальне ставлення до виконання своїх обов'язків.
Також відповідно до п.6ч.4 ст.42 встановлює,що Обвинувачений також має право:
оскаржувати в установленому цим Кодексом порядку судові рішення та ініціювати їх перегляд, знати про
подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення;
Відповідно, у звязку із вищевикладеним обвинувачений матиме право оскаржити рішення суду у звязку і
порушенням засади розумності строків

3. Які гарантії щодо забезпечення засади «розумності строку» провадження містить КПК України?
Як свідчить аналіз рішень, винесених Судом, у справах за скаргами на нерозумну тривалість судового
розгляду в сенсі ст. 6 Конвенції найактуальнішим питанням є наявність ефективних засобів правового
захисту. Так, наприклад, у справі "Кудла проти Польщі" (рішення від 26 жовтня 2000 року) Суд наголосив,
що у таких випадках дуже важливим є переконатися, що існує ефективний засіб правового захисту, як це
вимагається статтею 13 Конвенції.
Стаття 106. Підстави дисциплінарної відповідальності судді (ЗУ «Про судоустрій та статус суддів»)
Частина 1 цієї статті: суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку
дисциплінарного провадження з таких підстав: (дисциплінарка як один з найефективніших)

2) безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи
протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення,
несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових
рішень; - п. 2 ч. 1 ст. 106 ЗУ.

→ У ч. 1 ст. 107 визначено, що право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку

судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має
будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи -
через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або
представників.

У справі «Меріт проти України» Суд вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності
засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю
скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який
засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого
відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (див.
рішення у справі «Девеєр проти Бельгії» (Deweer v. Belgium) від 27 лютого 1980 року, серія A, № 35, с. 16, п.
29). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати для
того, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові
належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.

Зокрема, ч. 5 ст. 29 КПК закріплює що Кожен має право, щоб обвинувачення щодо
нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне
кримінальне провадження щодо нього було закрите.
В якості гарантій забезпечення права на розгляд справи протягом розумного строку законодавцем
можуть бути розроблені наступні засоби захисту:

1 механізм - строки досудового розслідування чітко регламентовані у Кримінальному процесуальному

кодексі України (КПК). Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити прокурору
вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування
згідно зі ст. 308 КПК. Якщо прокурором вищого рівня встановлено, що скарга на порушення розумних
строків є обґрунтованою, прокурор задовольняє скаргу, про що повідомляє заявника та водночас надає
відповідному прокурору обов’язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій
або прийняття процесуальних рішень.
2 механізм - крім цього, ч. 6 ст. 28 КПК передбачає право підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого на
звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, у якому викладаються обставини, що
обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у
більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.
3 механізм - також для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного
строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку,
передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального
провадження (ст. 114 КПК).

Стаття 114. Встановлення процесуальних строків прокурором, слідчим суддею, судом

1. Для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий
суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим
Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.
2. Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть
перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом, та мають бути такими, що дають
достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не
перешкоджають реалізації права на захист.
3. Судові справи щодо спорів, що випливають з факту окупації чи правопорушень, пов’язаних з
окупацією, відносяться до окремої категорії справ, які розглядаються за відповідними процесуальними
нормами з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про забезпечення прав і свобод
громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Справа визнається такою, що пов’язана з окупацією, вмотивованою ухвалою судді.
У разі участі в справі іноземного елемента судові доручення, повістки та інші судові документи
вручаються не пізніше ніж за 15 діб до початку процесуальної дії.
Якщо в справах, пов’язаних з окупацією, стороною кримінального провадження або цивільним
відповідачем є іноземний суб’єкт державної власності, включаючи його органи, установи чи організації, або
іноземна юридична особа, передбачена частиною другою статті 96 -4Кримінального кодексу України,
зносини здійснюються через посольство або постійне представництво.

+ моральна шкода
Практика: Постанова ВСУ від 22.06.2017 року у справі №638/11853/15-ц
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції дійшов
висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 1166, 1172, 1176 ЦК України, для
покладення на відповідача відповідальності за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями
та бездіяльністю прокуратури Харківської області, установивши, що прийняття працівниками прокуратури
незаконних рішень, тривала бездіяльність посадових осіб, пов'язана з невнесенням відомостей до Єдиного
реєстру досудових розслідувань, тривале слідство (майже 8 років), протягом якого позивач не мав
можливості вести звичний спосіб життя, та неодноразове закриття кримінального провадження, що у
подальшому скасовувалось, завдали позивачу моральної шкоди.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках
заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода
відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування
шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами
(статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу
державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК
України. Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на
посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
Стаття 1176 ЦК. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність,
досудове розслідування, прокуратури або суду
1. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування
запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується
державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування,
прокуратури або суду.
6. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-
розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

спрощений порядок кр провадж щодо кр проступків Стаття 381. Загальні положення провадження

щодо кримінальних проступків
1. Після отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку суд у п’ятиденний
строк, а у разі затримання особи - у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298 2 цього Кодексу, -

невідкладно призначає судовий розгляд.

2. Суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення
судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо
обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом
обвинувального акта.
3. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами
судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Задача 2. Під час апеляційного провадження колегія суддів Закарпатського апеляційного суду дійшла
висновку, що вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області потрібно скасувати та
призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції. Підставою такого рішення стали наступні
обставини.
З матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений Гофінгер є угорцем за
національністю і українською та російською мовами володіє недосконало. Копія ж
обвинувального акта була йому вручена російською мовою. У матеріалах провадження є
письмове клопотання обвинуваченого, в якому він просив суд, щоб захист його інтересів у
суді було доручено адвокатові Гриці, який досконало володіє угорською мовою. Суд,
відмовивши в задоволенні клопотання обвинуваченого, лише через 3 дні призначив
захисником адвоката Дудку. Останній угорську мову знав недосконало і коли
обвинуваченому стало це відомо, він відмовився від показань у суді та відмовився від
захисника.
1. Чи були допущені порушення принципів кримінального провадження на
досудовому розслідуванні?
2. Чи були порушені принципи кримінального провадження в суді?
3. Чи правильні дії апеляційного суду?

1. Чи були допущені порушення принципів кримінального провадження на досудовому розслідуванні?

ЗАСАДА ДЕРЖАВНОЇ МОВИ КР ПРОВ, ПРАВА НА ЗАХИСТ, ЗАКОННОСТІ, СПРАВЕДЛИВОСТІ

По-перше, кримінальне провадження здійснюється державною мовою, а сторона обвинувачення,
слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.
+ слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не
володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання
і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі
необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
 По-друге, частина 3 статті 42 КПК встановлює, що кожен підозрюваний, обвинувачений має право,
зокрема, користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою
мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.

4. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно
якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, а також представнику юридичної
особи, щодо якої здійснюється провадження, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють.

Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом,
здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального
провадження засвідчується підписом перекладача.

Отже, з фабули задачі не випливає чи клопотав обвинувачений про те, щоб йому було надано
копію його рідною мовою. Однак ч. 2 ст. 29 КПК визначено, що особа повідомляється про підозру у
вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона
достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення (а повідомлення
про підозру і вручення копії обвинувального акту різні етапи процесу, перший з яких виникає набагато
раніше, обвинувальний акт продовжує підозру, тому вважаю, що і він мав би бути перекладений на
угорську мову, з врахуванням того, що органам кримінального переслідування було відомо про незнання мови
Гофінгером).
Обов'зковий переклад відповідно до ст. 29 КПК:
1. Повідомлення про підозру (ч. 2 ст. 29 КПК).
2. Судові рішення, якими завершується судовий розгляд по суті (ч. 4 ст. 29 КПК).
3. У випадку наявності клопотання осіб (інших процесуальних документів, надання яких
передбачено КПК).
Обов’зок слідчого, прокурора, забезпечити:
1) право давати показання;
2) заявляти клопотання та додавати скарги;
3) виступати у суді рідною мовою

Тому вважаю, що виходячи з фабули задачі, було допущено порушення засади державноъ мови крим
провадження, якою здійснюється кримінальне провадження.

!!! З аналізу положень КПК України слідує, що обвинувальний акт є розвитком письмового повідомлення про підозру
складається на його основі та є логічним продовженням притягнення особи до кримінальної відповідальності на стадії
досудового розслідування в динаміці (розвитку) визначеної КПК України процедури кримінального провадження.
Доведення суті обвинувачення до відома підозрюваного та надання йому повної, детальної інформації щодо пред`явленого
обвинувачення є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду .
→ За такого, якщо сторона обвинувачення має відомості про те, що підозрюваний не володіє державною мовою в такій мірі,
яка дозволяє йому прочитати текст обвинувального акту складений державною мовою, вона має надати підозрюваному переклад
тексту такого обвинувального акту на мову, якою підозрюваний володіє в достатній мірі, не чекаючи відповідного клопотання з
боку обвинуваченого чи його захисника, оскільки в такому разі саме на сторону обвинувачення покладені обов`язки довести до
відома підозрюваного суть пред`явленого йому обвинувачення в тій формі, яка йому зрозуміла. В протилежному випадку відсутні
підстави для висновку, що обвинуваченому при завершенні досудового розслідування було належним чином роз`яснено – в чому
його обвинувачують.
→ Сама по собі участь на даному етапі досудового розслідування захисника не усуває вказані
порушення, оскільки участь у справі захисника не заміщає собою необхідність офіційного повідомлення
особі зрозумілою йому мовою суті пред`явленого їй обвинувачення. (у нас він на такий момент взагалі був
відсутнім, що є грубим порушенням права на захист, але про це нижче).
Наведені вище обставини у своєму комплексі вказують на очевидну невідповідність поданого
до суду обвинувального акту вимогам закону та суперечність положенням ст. 291, 293 КПК України
та вказують на порушення визначеного ч.3 ст. 42 КПК України права обвинуваченого знати, у
вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують.

ПРАВО НА ЗАХИСТ
 Стаття 52. Обов’язкова участь захисника
4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, - з моменту
встановлення цього факту;

Зу про безоплатну правову допомогу ст 14 2. Право на безоплатну вторинну правову допомогу мають
громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства
відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-
учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.

+ Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 42 КПК підозрюваний, обвинувачений має право, зокрема, на першу вимогу
мати захисника і зустріч із ним.

→ У ст. 48 КПК вказано, що захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним,
обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою
підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані утримуватися від надання рекомендацій щодо
залучення конкретного захисника.

У фабулі чітко вказано, що у матеріалах провадження є письмове клопотання обвинуваченого, в

якому він просив суд, щоб захист його інтересів у суді було доручено адвокатові Гриці, який досконало
володіє угорською мовою. Отже, це узгоджується із положеннями ст. 48 КПК, що захисник може бути
залучений обвинуваченим. Чому було відмовлено у реалізації цього права – невідомо, що є грубим
порушенням права на захист.

Також виникає запитання: а чому раніше, тобто до часу вручення копії обвинувального вироку не
було залучено/призначено захисника Гофінгеру, адже у таких кримінальних провадженнях це є обов’язком
відповідних владних органів з моменту встановлення факту недосконалого володіння державною мовою. А
після відмови від захисника (Дудки) знову не було призначено/залучено захисника, що є істотним
порушенням кримінально-процесуального закону.

Також у КПК визначено, що слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам
кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою (не можуть
розуміти мову або вільно нею розмовляти), право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги,
виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності
послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК, у тому числі ст. 68 КПК. Допомога перекладача має
бути такою, щоб забезпечити розуміння підсудним справи проти нього і ведення свого захисту, зокрема завдяки тому, що через
перекладача він може висувати на розгляд суду свою версію подій (п. 74 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1989 року у справі
«Камазінскі проти Австрії»). Також з огляду на необхідність забезпечення реальності та ефективності права, ґарантованого п.
3 (е) ст. 6 Конвенції, обов’язок компетентних органів не обмежується призначенням перекладача, а у випадку попередження їх
за конкретних обставин може також розширюватися, включаючи встановлення певного контролю за належною якістю
перекладу (пункти 33 і 36 рішення від 30 травня 1980 по справі «Артіко проти Італії»).

Чи була ініціатива відповідних органів, зокрема, суду у залученні до провадження перекладача – ні,
вона була відсутньою. У ч. 1 ст.68 КПК чітко визначено, що уразі необхідності у кримінальному
провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий
суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

4. Перед початком процесуальної дії сторона кримінального провадження, яка залучила

перекладача, чи слідчий суддя або суд пересвідчуються в особі і компетентності
перекладача, з’ясовують його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим,
свідком і роз’яснюють його права і обов’язки.
Ст.224 КПК
3. Перед допитом встановлюється особа, роз’яснюються її права, а також порядок
проведення допиту. У разі якщо вік особи не встановлено, але є підстави вважати, що особа
є малолітньою або неповнолітньою, до встановлення віку такої особи її допит проводиться за
правилами, передбаченими для допиту малолітньої або неповнолітньої особи. У разі допиту
свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за
давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за давання завідомо неправдивих
показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

Виникає власне запитання яким чином Гофінгер давав показання на досудовому

розслідуванні?

2. Чи були порушені принципи кримінального провадження в суді?

Так, у суді було:
(а) порушено принцип мови, якою здійснюється кримінальне провадження, оскільки обвинувальний акт у
кримінальному провадженні по обвинуваченню Гофінгера слід було би повернути прокурору через його
невідповідність вимогам КПК України; (+ не було проявлено ініціативи щодо залучення перекладача).
(б) законності
Ч. 3. Ст.28 кпк-Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам
кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою,
право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або
іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами
перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
П.18 ч.3 ст.42- підозрюваний, обвинувачений має право(це щодо законності):
користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або
іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача
за рахунок держави.
Щодо мови: хоча проголошення судового рішення здійснюється українською мовою,
особам, які нею не володіють, забезпечується право бути ознайомленим з вироком суду
їхньою рідною мово., це гарантує КПК-
Стаття 376. Проголошення судового рішення
4. Якщо обвинувачений, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється
провадження, не володіють державною мовою, то після проголошення вироку перекладач
роз’яснює їм зміст резолютивної частини судового рішення. Копія вироку рідною мовою
обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений
перекладачем, вручається обвинуваченому.

3. Чи правильні дії апеляційного суду?

Так, рішення апеляційного суду в аспекті того, що вирок Виноградівського районного суду
Закарпатської області потрібно скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
По-перше, після відмови від захисника не було залучено/призначено нового, а також було безпідставно
відмовлено у залученні захисника (саме того), щодо якого клопотав Гофінгер.
По-друге, було порушено вимоги щодо складення обвинувального акту в частині недотримання вимог щодо
мови, якою здійснюється кримінальне провадження.
По-третє, порушено принцип законності.
Загалом, недотримання усіх цих положень КПК, призводить до порушення інших засад кримінального
провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в
поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Стаття 407. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги
1. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої
інстанції суд апеляційної інстанції має право:
6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ст. 409 1. Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді
апеляційної інстанції є:
3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
Стаття 412. Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону
1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог
цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване
судове рішення.

Стаття 415. Підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції

1. Суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої
інстанції
Призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати
наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність
доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону
України про кримінальну відповідальність та покарання.
3. Висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов’язковими для суду першої інстанції при
новому розгляді.

Задача 3. Під час розгляду кримінального провадження про обвинувачення Мацюка у вчиненні злочину,
передбаченого ст. 115 КК України, свідки в судовому засіданні дали такі показання. Свідок Гец повідомив,
що після того, як Мацюк схопив потерпілого Пилипчука за горло і почав його душити, останній вирвався і,
пробігши 25-30 метрів, впав. Такі ж показання дав свідок Крутяков. Свідок Харченко повідомив, що в той
момент, коли Пилипчук вирвався від Мацюка і побіг, його наздогнав Веремчук і наніс кілька ударів
штахетою. Після цього Пилипчук впав і більше не підводився. Інші свідки повідомили, що вони на місці
бійки не були, але ідучи вулицею, побачили людину, яка лежала на тротуарі, підняли її і повезли до лікарні.
Як пізніше з'ясувалось, це був Пилипчук. Вони були при огляді потерпілого лікарем і чули, як останній,
обстежуючи хворого, сказав: "Ще одна жертва інфаркту". Свідок Власов, який був очевидцем події, виїхав
невідомо куди і показань не давав.
З висновку судово-медичного експерта, вбачається, що смерть Пилипчука настала від
асфіксії. Суд визнав Мацюка винним в тому, що він схопив Пилипчука за горло і задушив
його.
1.Чи передбачено КПК України принцип повноти, всебічності та об’єктивності?
2. Як співвідноситься це положення із принципом встановлення об’єктивної істини?
3. Порушення яких принципів кримінального процесу допустив суд?
4. З’ясуйте суть цих принципів.

1.Чи передбачено КПК України принцип повноти, всебічності та об’єктивності?

Ні, його не передбачено, але він випливає з інших статей кпк. Та міжнародно правових актів
Зокрема, ч. 2 ст. 9 (законності) 2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані
всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що
викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи
обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених
процесуальних рішень.
Ст. 36 2. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у
формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
17) доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної
держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і
законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об’єктивність розслідування у
перейнятому кримінальному провадженні;
 Стаття 94. Оцінка доказів
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке
ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх
обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний
доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність
зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття
відповідного процесуального рішення.

Всебічне дослідження обставин кримінального провадження і на досудовому розслідуванні, і в суді

під час розгляду справи по суті пред’явленого обвинувачення передбачає перевірку та оцінку її
результатів щодо всіх можливих у справі про вчинення кримінального правопорушення версій (у суді
версій обвинувачення і захисту), дослідження обставин, які як викривають підозрюваного та
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, так і виправдовують й ого, а також, як
пом’якшують так і обтяжують покарання.

Повне дослідження обставин кримінального провадження означає встановлення та дослідження всіх

обставин, які визначені кримінальним процесуальним законом і підлягають доказуванню у ньому
(ст.ст. 91, 485, 505 КПК).
Неповне дослідження обставин провадження - одна з найбільш розповсюджених підстав для
скасування судових рішень вищими судовими інстанціями.

Неупередженість (об’єктивність) дослідження обставин провадження передбачає, що органи

досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя, суд вчиняють процесуальні дії, ухвалюють
рішення лише з підстав, встановлених кримінальним процесуальним законом та на основі зібраних
доказів, виключаючи обвинувальний ухил і особисту зацікавленість у вирішенні справи. У випадках,
коли перелічені учасники провадження безпосередньо чи опосереднено зацікавлені у вирішенні
справи вони мають бути усунені від провадження шляхом самовідводу або заявлення відводу іншими
учасниками провадження (ст.ст. 75, 77, 80, 81 КПК). Неупередженість також виключає вплив на
прий няття рішень у кримінальному провадженні так званої «громадської думки», засобів масової
інформації, зовнішнього тиску будь-яких державних чи громадських чинників.

1. Як співвідноситься це положення із принципом встановлення об’єктивної

істини?

Всебічне і повне дослідження обставин справи – забезпечення відповідності висновків слідства та суду
об’єктивній дійсності, фактичним обставинам події, що розслідується. Ця засада складається із трьох
компонентів:
1) Всебічність
2) Повнота
3) Об’єктивність.

→ Якщо ми здійснюватимемо їхнє співвідношення, то можна дійти висновку, що «всебічне, повне,

об’єктивне дослідження обставин справи» є поняттям загальним щодо поняття «встановлення
об’єктивної істини», що є його частиною.
Все полягає у тому, що перше поняття стосується не лише органів досудового розслідування та
прокуратури, що передбачено положеннями ст. 9, але і торкається сфери судового розгляду, де на першу
роль виходить суд, який заслухавши сторони (що обстоювали свої позиції, посилаючись на певні докази),
ґрунтуючись на вільній оцінці доказів безпосередньо досліджує усі обставини справи в межах судового
розгляду, їх усіх виявляє (ті, що належать до предмета доказування у справі, і ті, що не належать та мають
бути відкинуті), при цьому діючи неупереджено.
«Об’єктивна істина у кримінальному провадженні – це адекватне відображення слідчим, прокурором і
судом існуючих незалежно від їх свідомості реальних обставин кримінальної справи за допомогою
діалектичного процесу пізнання, руху незнання до знань, від імовірності до достовірності»
Це положення передбачає що прокурор, слідчий суддя і суддя зобов’язані всебічно, повно і неупереджено і
об’єктивно дослідити всі докази щоб досягти об’єктивної істини
Це написав у своїй статті НОР В.Т.:
Вимога законодавця до органів держави, які ведуть кримінальний процес, встановити істину
(об’єктивну, матеріальну) у кожній кримінальній справі є характерною ознакою процесу, що
реалізується на засаді публічності. Власне, у такому процесі на орган дізнання (особу, яка
проводить дізнання), слідчого, прокурора кримінально-процесуальний закон покладає
обов’язок порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину,
незалежно від думки окремих фізичних чи юридичних осіб, вжити всіх передбачених
законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх
покарання (ст.4 КПК). Ці ж публічні органи зобов’язані в кожній кримінальній справі
встановити (дослідити) її обставини повно, всебічно і об’єктивно (ст.22 КПК), а суд –
здійснити правосуддя, керуючись законом, своєю правосвідомістю та внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному дослідженні всіх обставин
кримінальної справи (ст. 67 КПК), і постановити обвинувальний вирок лише за умови, коли
в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена (ч. 3 ст. 327
КПК).
не дивлячись на те, що законодавець при регламентації процесу доказування не вживає
терміну "істина", реалізація у кримінальному процесі принципу встановлення (дослідження)
обставин справи повно, всебічно і об’єктивно є необхідною умовою і наслідком її
досягнення. Тільки за умови проведення всебічного, повного і об’єктивного дослідження
обставин справи визначеними кримінально-процесуальним законом засобами можна досягти
встановлення істини у справі і вирішити завдання кримінального судочинства. Що ж до того
факту, що в кримінально-процесуальному законі принцип встановлення істини у
кримінальній справі сформульований і закріплений не безпосередньо, а опосередковано (як
встановлення обставин справи всебічно, повно і об’єктивно за допомогою доказів, оцінених
таким же чином за внутрішнім переконанням органів, що ведуть кримінальний процес), то
його слід розцінювати скоріше як недогляд, технічний недолік законодавця/
Проте не менш поширеною серед вчених є думка, згідно якої принципом кримінально-
процесуального права (і кримінального процесу як діяльності) є не встановлення об’єктивної
істини у кримінальній справі, а всебічність, повнота і об’єктивність встановлення
(дослідження) обставин справи. Встановлення ж об’єктивної істини є не принципом
процесу, а його метою (В. З. Лукашевич [11, с. 80], П. С. Елькінд [12, с. 33], І. В. Тирічев
[13, с. 5] та ін.). З такою думкою погодитися складно, оскільки всебічність, повнота і
об’єктивність дослідження обставин справи є необхідною передумовою додержання
принципу встановлення об’єктивної істини. Поряд з названими підходами була висловлена
думка, що досягнення об’єктивної істини у кримінальній справі є одночасно і принципом
кримінального процесу і метою кримінально-процесуальної діяльності (Б. Т. Безлєпкін, О.
М. Ларін, М. М. Михеєнко, М. С. Строгович).

Необхідність (вимога законодавця) встановлення у кримінальній справі істини щодо

обставин вчиненого злочину – це положення, яке визначає зміст фактично всієї діяльності
суб’єктів кримінального процесу на всіх його стадіях. Під його безпосереднім впливом
формуються норми доказового права, досудового розслідування справи та її розгляд і
вирішення судом. Це положення є загальною вимогою для всього кримінального
судочинства, воно є керівною ідеєю (засадою, принципом) діяльності тих органів, які
ведуть кримінальний процес. Водночас встановлення істини у кожній кримінальній
справі є метою такої діяльності, її успішним результатом, без досягнення яких не
можливе вирішення завдань кримінального судочинства. Тому досягнення у ньому
об’єктивної істини – це і мета діяльності органів, на які покладено вирішення завдань
кримінального судочинства, і принцип (засада) кримінально-процесуального права.
Принцип істини – незмінний і незамінний фундамент, основа правосуддя у кримінальних
справах. Без нього правосуддя неможливе. Без нього воно втрачає свою конститутивну
ознаку – справедливість.
Під істиною (об’єктивною, матеріальною) у кримінальному судочинстві розуміється
відповідність висновків досудового слідства, суду про обставини справи об’єктивним фактам
дійсності.
2) Порушення яких принципів кримінального процесу допустив суд?

У даному випадку, виходячи з фактичних обставин справи (фабули) судом було допущено порушення
принципу всебічності, повноти та об’єктивності встановлення (дослідження) обставин у кримінальному
провадженні, а також принцип вільної оцінки доказів, принцип законності.

Проаналізувавши фабулу задачі, можна дійти висновку, що у ній містяться декілька джерел, що суттєво
суперечать одне одному.
(а) Свідок Гец, а також і Крутяков повідомили, що після того, як Мацюк схопив потерпілого Пилипчука за
горло і почав його душити, останній вирвався і, пробігши 25-30 метрів, впав.
(б) Свідок Харченко повідомив, що в той момент, коли Пилипчук вирвався від Мацюка і побіг, його
наздогнав Веремчук і наніс кілька ударів штахеткою. Після цього Пилипчук впав і більше не підводився.
(в) Інші свідки повідомили, що вони на місці бійки не були, але ідучи вулицею, побачили людину, яка
лежала на тротуарі, підняли її і повезли до лікарні. Як пізніше з'ясувалось, це був Пилипчук. Вони були при
огляді потерпілого лікарем і чули, як останній, обстежуючи хворого, сказав: "Ще одна жертва інфаркту".
(г) Свідок Власов, який був очевидцем події, виїхав невідомо куди і показань не давав.
(ґ) З висновку судово-медичного експерта, вбачається, що смерть Пилипчука настала від асфіксії.
З цього випливає ось що →
1.1. Принцип всебічності, повноти та об’єктивності дослідження передбачає, що на основі усіх фактичних
обставин справи мають бути висунуті та ретельно досліджені усі можливі версії, що із них і
випливають. Згідно з показами свідків їх може бути аж декілька. У свою чергу, органами досудового
розслідування дії Мацюка було кваліфіковано за ст. 115 КК України. На основі цього можна стверджувати,
що не було враховано усі сторони події, що розслідується, а суд, відповідно, цьому не надав жодної
оцінки.
Окрім цього, повинно було бути виявлено всі обставин, що належать до предмета доказування у
справі, а це не лише висновок судово-медичного експерта, але й покази свідків, яким мала би бути надана
належна оцінка, а також вирішення питання щодо свідка Власова, що де-факто «зник», хоча і був очевидцем
зазначених подій. Знову ж таки, всі ці елементи судом до уваги не бралися. На основі цього не відбулося
встановлення та перевірка усіх обставин справи (у фабулі немає інформації про те, чи взагалі
перевірялися тим чи іншим чином покази свідків та чи допитувався лікар, що згадується у фабулі задачі) як
тих, що викривають, так і тих, що виправдовують особу у вчиненні кр.пр., як тих, що обтяжують її
відповідальність, так і тих, що пом’якшують.

У зв’язку з тим, що було допущено перший принцип, це призвело до недотримання принципу вільної
оцінки доказів. Так, цей процес є скоріше суб’єктивним, однак є один нюанс: слідчий, прокурор, слідчий
суддя, суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й
неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють
кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки
зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Отже, внутрішнє переконання повинне ґрунтуватися на всебічному, об'єктивному й повному розгляді
всіх обставин справи в їхній сукупності. Таким чином, КПК закріплює вимогу про обґрунтованість
внутрішнього переконання. Зовнішнім вираженням обґрунтованості є вмотивованість рішень.

Чи було у даному випадку рішення суду (обвинувальний вирок) належним чином умотивоване та
обґрунтоване? Чи було надано абсолютно протилежним за своїм характером доказам певну оцінку? Ні, як це
і випливає з положень фабули.

Окрім того, ніякі докази для прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, слідчого судді чи суду не
мають наперед встановленої сили. Це означає те, що співвідношення доказів, їх переконливості під час
оцінки не залежить від формальних критеріїв, ніякі докази не є «первинними» або «вторинними». З фабули
задачі випливає, що для суду «первинним» та найважливішим доказом був саме висновок судово-медичного
експерта, який і був покладений в основу обвинувального вироку, і який співвставлений з точки зору
достатності та взаємозв’язку з іншими доказами.

3.3. Принцип законності фактично охоплює собою усі попередні елементи, об’єднуючи їх у єдине ціле.
Недотримання обох попередніх засад неминуче тягне порушення за собою і його (так як суд діяв не у
відповідності з положеннями КПК України)

4. З’ясуйте суть цих принципів.

У даному випадку, виходячи з фактичних обставин справи (фабули) судом було допущено порушення
принципу всебічності, повноти та об’єктивності встановлення (дослідження) обставин у кримінальному
провадженні, а також принцип вільної оцінки доказів, принцип законності.

Всебічне дослідження обставин кримінального провадження і на досудовому розслідуванні, і в суді

під час розгляду справи по суті пред’явленого обвинувачення передбачає перевірку та оцінку її
результатів щодо всіх можливих у справі про вчинення кримінального правопорушення версій (у суді
версій обвинувачення і захисту), дослідження обставин, які як викривають підозрюваного та
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, так і виправдовують й ого, а також, як
пом’якшують так і обтяжують покарання.

Повне дослідження обставин кримінального провадження означає встановлення та дослідження всіх

обставин, які визначені кримінальним процесуальним законом і підлягають доказуванню у ньому
(ст.ст. 91, 485, 505 КПК).
Неповне дослідження обставин провадження - одна з найбільш розповсюджених підстав для
скасування судових рішень вищими судовими інстанціями.

Неупередженість (об’єктивність) дослідження обставин провадження передбачає, що органи

досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя, суд вчиняють процесуальні дії, ухвалюють
рішення лише з підстав, встановлених кримінальним процесуальним законом та на основі зібраних
доказів, виключаючи обвинувальний ухил і особисту зацікавленість у вирішенні справи. У випадках,
коли перелічені учасники провадження безпосередньо чи опосереднено зацікавлені у вирішенні
справи вони мають бути усунені від провадження шляхом самовідводу або заявлення відводу іншими
учасниками провадження (ст.ст. 75, 77, 80, 81 КПК). Неупередженість також виключає вплив на
прий няття рішень у кримінальному провадженні так званої «громадської думки», засобів масової
інформації, зовнішнього тиску будь-яких державних чи громадських чинників.

НЕМА В СТ 7 КПК. Випливає з аналізу норм кпк і міжн актів.

Засада вільної оцінки доказів полягає у тому, що дізнавач, слідчий, детектив НАБУ, прокурор, слідчий суддя та суд є
вільними у своїх оцінних судженнях та висновках, які роблять на підставі дослідження усіх обставин кримінального
провадження.
При цьому вони не зв’язані жодними формальними приписами закону. Засада вільної оцінки доказів, що закріплює
винятковість компетенції особи, яка веде кримінальне провадження, її прерогативу в оцінки доказів, покликаний виступати
гарантією незалежності суб’єкта доказування.

Стаття 94. Оцінка доказів

1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на
всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись
законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність
зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального
рішення.
Зміст принципу вільної оцінки доказів у кримінальному провадженні включає такі положення:

а) докази та їхні процесуальні джерела оцінюються органами розслідування та судової влади за своїм внутрішнім
переконанням;

б)висновки органу розслідування, прокурора і суду мають випливати з всебічного, повного і неупередженого розгляду всіх
обставин справи в їхній сукупності;

в) при оцінці доказів та їх процесуальних джерел необхідно керуватися тільки законом;

 + оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору
достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

г) жодні докази для суду, слідчого судді, прокурора, слідчого не мають наперед встановленої сили.

Внутрішнє переконання — це категорія, яка виражає суб'єктивне ставлення до об'єктивної дійсності. Воно властиве
конкретному суб'єктові доказування, носить строго індивідуальний особистісний характер і цілком може не збігатися з
переконанням інших суб'єктів доказування.
Але повинне ґрунтуватися на всебічному, об'єктивному й повному розгляді всіх обставин справи в їхній сукупності.
Ця вимога відрізняє внутрішнє переконання від довільного розсуду або знання, отриманого інтуїтивно. Зовнішнім
вираженням обґрунтованості є вмотивованість рішень.

Засада не відноситься однаково до оцінки усіх властивостей доказів. З позицій внутрішнього переконання, як правило,
слідчий, дізнавач, прокурор оцінюють лише належність доказів.
• Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у
кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи
недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

• Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може
бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

• Що стосується достовірності доказів, то оцінка достовірності взагалі позбавлена будь-яких формальних критеріїв.

Достатність сукупності доказів оцінюється залежно від того, які вимоги до встановлення тих чи інших обставин
висуває закон.
• Наприклад, для складання обвинувального акту необхідно встановити усі обставини, вказані у КПК України, на підставі
належних та допустимих доказів.
• Для закриття кримінального провадження, наприклад, достатньо встановити відсутність події кр.пр..

Керування законом у процесі оцінки доказів виключає вплив на цей процес суб'єктивних факторів, тобто,
наприклад, впливу сторонніх осіб, груп впливу, а також недопущення особистої заінтересованості у справі суб'єкта оцінки.

• Ніякі докази для прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили. Докази
(показання, речі, документи) мають обов’язково пройти етап їх безпосереднього дослідження судом у конкретному
кримінальному провадженні.
Наприклад, визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при
підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

Законності
– ця засада закріплена у ст.9 КПК
– складається з 3-х елементів:
а) органи і особи, які ведуть процес, зобов’язані неухильно дотримуватись КУ, КПК,
міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства.
∟Тобто: діяти у межах свої повноважень + лише у спосіб передбачений законом =ст.19 КУ
Ч.1 ст.9 КПК: Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу
досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно
додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Б) законність = об’єктивність істини (повнота, неупередженість, об’єктивність
дослідження обставин )
Ч.2.ст.9 КПК: Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно,
повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що
викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що
пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття
законних і неупереджених процесуальних рішень.
Усебічність дослідження обставин кримінального провадження означає:
 по-перше, висунення і дослідження всіх реально можливих версій щодо характеру
події, що має ознаки кримінального правопорушення, винуватість особи;
  по-друге, однаково ретельне встановлення і перевірку як обставин, що
викривають, так і тих, що виправдовують обвинуваченого, а також обставин, що
пом’якшують і обтяжують його відповідальність.
Повнота дослідження кримінального провадження означає:
* встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на
рішення у кримінальному провадженні;
*використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що
не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає:
 пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній
відповідності з дійсністю, неупередженість їх у збиранні,
 перевірці та оцінці доказів,
 безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у
кримінальному провадженні.
∟Крім того, на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого
покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч. 1 ст. 94
КПК та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
В) дотримання юридичної сили НПА (ч.3,4,5 ст.9 КПК)
3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального
провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може
застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.
4. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого
надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору
України.
5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики
Європейського суду з прав людини

Задача 4. Слідчим Галицького ВП було розпочато розслідування кримінального правопорушення за

ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України. Під час розслідування було встановлено,
що Пилипчук, повертаючись з футбольного матчу, в трамваї вчинив крадіжку грошей у гр. Матвієнко. Цього
ж вечора він наніс побої і заподіяв легкі тілесні пошкодження громадянці Мисник за те, що вона
відмовилась піти з ним в кіно. З приводу даних фактів вказані громадяни подали заяви про кримінальне
правопорушення до Галицького ВП.
Встановивши дійсні обставини правопорушення, слідчий вручив Пилипчуку письмове
повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених Ч.1 ст. 185 та ч. 2 ст. 125 КК
України. Однак через 5 днів гр. Матвієнко і гр. Мисник звернулись до слідчого з заявами,
в яких просили не притягати Пилипчука до кримінальної відповідальності,
враховуючи його молодість.
Слідчий клопотання потерпілих відхилив, мотивуючи тим, що провадження було
розпочато за ознаками двох злочинів, а не одного і, що розслідування кримінального
провадження фактично завершене.
Рішення слідчого було оскаржено потерпілими прокуророві (слідчому судді).
1. Яке рішення повинен прийняти прокурор (слідчий суддя) за скаргами
потерпілих?
2. Про порушення яких принципів кримінального провадження йдеться в
описаній ситуації?
1. Яке рішення повинен прийняти прокурор (слідчий суддя) за скаргами потерпілих?

У даному випадку регулювання ситуації безпосередньо забезпечується за допомогою принципів

публічності та диспозитивності.
 По-перше, згідно з ч. 1 ст. 25 КПК прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції
розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального
правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на
підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального
правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події
кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

У фабулі вказано, що:

• Громадянин Матвієнко звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення
(було вчинено крадіжку грошових коштів); Слідчим діяння кваліфіковано як крадіжка (ч. 1 ст.
185 КК);

• Громадянка Мисник звернулася із заявою про нанесення побоїв і заподіяння легких тілесних
ушкоджень за те, що вона відмовилась піти з ним в кіно. Слідчим діяння кваліфіковано як
умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або
незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК).

Отже, у ч. 1 ст. 477 КПК України визначено, що кримінальним провадженням у формі приватного
обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на
підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених цією статтею.
● Особливістю кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за КПК України є те, що
прокурор і слідчий у межах своєї компетенції зобов'язані розпочати досудове розслідування, але
підставою в цьому випадку є лише заява потерпілого, тобто активна роль належить не прокурору,
слідчому, а особі, яка звертається із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Отже,
заява (повідомлення) потерпілого зазвичай є єдиним законним приводом для початку кримінального
провадження у формі приватного обвинувачення.

● Іншою ознакою кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яку також

закріплює чинний КПК України у ч. 4 ст. 26, є те, що така форма провадження не лише розпочинається за
заявою потерпілого, а й може бути закінчена за наявності відмови потерпілого , а саме: "Кримінальне
провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого.
Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є
безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення".

● Цю ознаку підтверджено в п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України: «кримінальне провадження

закривається, зокрема, і тоді, коли потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його
представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного
обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов'язаного з
домашнім насильством».

Згідно з положеннями ст. 477 КПК, кримінальне правопорушення, передбачене як ч. 1 ст. 125 КК
України, так і ч. 2 ст. 125 КК України є тими кримінальними правопорушеннями, на підставі заяви
потерпілого щодо яких і може бути розпочате кримінальне провадження у формі приватного
обвинувачення.

→ Тому, керуючись положеннями ч.ч. 1 ст. 25, ч. 4 ст. 26 КПК України слідчий, коли громадянка
Мисник звернулись до слідчого з заявою, у якій просила не притягати Пилипчука до кримінальної
відповідальності, враховуючи його молодість, мав, відповідно до положень ч. 4 ст. 284 КПК прийняти
постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК - потерпілий, а у
випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному
провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального
правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством.

Щодо цього моменту слідчим допущено порушення принципу законності та диспозитивності.

→ У свою чергу, що стосується кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,

то воно не належить до таких, що здійснюється у формі приватного обвинувачення, а отже, у цій
частині відмова слідчого задовольнити заяви громадянина Матвієнко є слушною, оскільки підстав закрити
кримінальне провадження немає.
Але в кпк перередбачено ч4. Ст.56-На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право
примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом
України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття
кримінального провадження.
Тому, якби Матвієнко з ним примирився-кримінальне провадження було б закрито.

2. Про порушення яких принципів кримінального провадження йдеться в описаній ситуації?

Принципи законності та диспозитивності (матеріал).

– ця засада закріплена у ст.9 КПК

– складається з 3-х елементів:
а) органи і особи, які ведуть процес, зобов’язані неухильно дотримуватись КУ, КПК,
міжнародних договорів, вимог інших актів законодавства.
∟Тобто: діяти у межах свої повноважень + лише у спосіб передбачений законом =ст.19 КУ
Ч.1 ст.9 КПК: Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу
досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно
додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Б) законність = об’єктивність істини (повнота, неупередженість, об’єктивність
дослідження обставин )
Ч.2.ст.9 КПК: Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно,
повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що
викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що
пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття
законних і неупереджених процесуальних рішень.
Усебічність дослідження обставин кримінального провадження означає:
 по-перше, висунення і дослідження всіх реально можливих версій щодо характеру
події, що має ознаки кримінального правопорушення, винуватість особи;
 по-друге, однаково ретельне встановлення і перевірку як обставин, що
викривають, так і тих, що виправдовують обвинуваченого, а також обставин, що
пом’якшують і обтяжують його відповідальність.
Повнота дослідження кримінального провадження означає:
* встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на
рішення у кримінальному провадженні;
*використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що
не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає:
 пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній
відповідності з дійсністю, неупередженість їх у збиранні,
 перевірці та оцінці доказів,
 безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у
кримінальному провадженні.
∟Крім того, на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого
покладається обов’язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч. 1 ст. 94
КПК та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
В) дотримання юридичної сили НПА (ч.3,4,5 ст.9 КПК)
3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального
провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може
застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.
 4. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого
надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору
України.
5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики
Європейського суду з прав людини

Матеріальна диспозитивність знаходить свій прояв в реалізації таких прав:

1) праві потерпілого , КП у формі приватного обвинувачення (ст. 477 КПК), звернутися із заявою до
слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування,
якою ініціювати кримінальне провадження (у випадках, передбачених КПК, відмовитися від обвинувачення,
що реалізується у формі приватного обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК);
2) праві потерпілого у встановлених КПК випадках примиритися з підозрюваним чи обвинуваченим, що
має наслідком закриття провадження щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої та середньої
тяжкості, а також у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (ч. 3 ст. 469. ч. 6 ст. 284
КПК);
3) праві підозрюваного, обвинуваченого укласти з прокурором угоду про визнання винуватості (ч. 2 ст. 469
КПК);
4) праві підозрюваного, обвинуваченого заперечувати проти закриття кримінального провадження у зв’язку
зі звільненням його від кримінальної відповідальності (ч. 7 ст. 284, ч. 3 ст. 285 КПК);
5) праві потерпілого пред’явити цивільний позов у кримінальному провадженні про відшкодування
завданої кримінальним правопорушенням майнової та/або моральної шкоди (ст.128 КПК), підтримувати
його або відмовитися від нього (ч. 3 ст. 61 КПК), укласти з обвинуваченим чи цивільним відповідачем
мирову угоду (ст. 128 КПК);
6) праві потерпілого підтримувати обвинувачення у випадку відмови прокурора від його підтримання в
судовому засіданні (ст. 340 КПК) або також відмовитися і від приватного обвинувачення у цьому
випадку. 

Задача 5. Скасувавши вирок суду, яким комбайнера Микитку було засуджено за вчинення крадіжки 10-ти
центнерів зерна на два роки позбавлення волі, судова палата у кримінальних справах апеляційного суду
Волинської області в своїй ухвалі вказала: «... Місцевий суд не врахував при ухваленні вироку, що
комбайнер Микитка є сумлінним виробничником, що СГТзОВ „Зоря” просило суд не позбавляти його волі...
Суду першої інстанції під час нового розгляду необхідно врахувати вказані обставини і обрати Микитці міру
покарання, не пов'язану з позбавленням, волі...».
1. Розкрийте зміст засади вільної оцінки доказів.
2. Зробіть правовий аналіз описаної ситуації. Оцініть дії апеляційного суду з точки
зору засад кримінального процесу.

1. Розкрийте зміст засади вільної оцінки доказів.

Засада вільної оцінки доказів полягає у тому, що дізнавач, слідчий, детектив НАБУ, прокурор, слідчий
суддя та суд є вільними у своїх оцінних судженнях та висновках, які роблять на підставі дослідження усіх
обставин кримінального провадження.

(ст. 94 найбільш подібна до вільної оцінки доказів)

Стаття 94. Оцінка доказів
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на
всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись
законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність
зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального
рішення.
Зміст принципу вільної оцінки доказів у кримінальному провадженні включає такі положення:

а) докази та їхні процесуальні джерела оцінюються органами розслідування та судової влади за своїм
внутрішнім переконанням;
 б)висновки органу розслідування, прокурора і суду мають випливати з всебічного, повного і
неупередженого розгляду всіх обставин справи в їхній сукупності;

в) при оцінці доказів та їх процесуальних джерел необхідно керуватися тільки законом;

+ оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних
доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

г) жодні докази для суду, слідчого судді, прокурора, слідчого не мають наперед встановленої сили.

Внутрішнє переконання — це категорія, яка виражає суб'єктивне ставлення до об'єктивної

дійсності. Воно властиве конкретному суб'єктові доказування, носить строго індивідуальний
особистісний характер і цілком може не збігатися з переконанням інших суб'єктів доказування.
Але повинне ґрунтуватися на всебічному, об'єктивному й повному розгляді всіх обставин справи в
їхній сукупності.
Ця вимога відрізняє внутрішнє переконання від довільного розсуду або знання, отриманого
інтуїтивно. Зовнішнім вираженням обґрунтованості є вмотивованість рішень.

Засада не відноситься однаково до оцінки усіх властивостей доказів. З позицій внутрішнього

переконання, як правило, слідчий, дізнавач, прокурор оцінюють лише належність доказів.
• Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність
обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин,
які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи
недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
• Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий
доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд
при ухваленні судового рішення.

• Що стосується достовірності доказів, то оцінка достовірності взагалі позбавлена будь-яких формальних

критеріїв.

Достатність сукупності доказів оцінюється залежно від того, які вимоги до встановлення тих чи
інших обставин висуває закон.
• Наприклад, для складання обвинувального акту необхідно встановити усі обставини, вказані у КПК
України, на підставі належних та допустимих доказів.
• Для закриття кримінального провадження, наприклад, достатньо встановити відсутність події кр.пр..

Керування законом у процесі оцінки доказів виключає вплив на цей процес суб'єктивних
факторів, тобто, наприклад, впливу сторонніх осіб, груп впливу, а також недопущення особистої
заінтересованості у справі суб'єкта оцінки.

• Ніякі докази для прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед
встановленої сили. Докази (показання, речі, документи) мають обов’язково пройти етап їх
безпосереднього дослідження судом у конкретному кримінальному провадженні.
Наприклад, визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення
лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

2. Зробіть правовий аналіз описаної ситуації. Оцініть дії апеляційного суду з точки зору засад
кримінального процесу.

У рішенні апеляційного суду зазначено: «… суду першої інстанції під час нового розгляду необхідно
врахувати вказані обставини і обрати Микиті міру покарання, не пов'язану з позбавленням, волі...».
 В кримінальному провадженні вільна оцінка доказів – це процес скоріше суб’єктивний, який, однак
повинен ґрунтуватися на положеннях закону, що прямо випливає з положень ст. 94 КПК України.
КПК чітко встановлює, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд:
• за своїм внутрішнім переконанням,
• яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального
провадження,
• керуючись законом,
• оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності,
• а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку
• для прийняття відповідного процесуального рішення.
Фактично з цього випливає:
(а) стримування внутрішнього переконання, оскільки воно повинне ґрунтуватися на всебічному,
об'єктивному й повному розгляді всіх обставин справи в їхній сукупності. Таким чином, КПК закріплює
вимогу про обґрунтованість внутрішнього переконання.
(б) необхідність керуватися не лише своєю правовою свідомістю, професійністю, але і положеннями закону.

Та рішення апеляційного суду є надто імперативним та таким, що порушує принцип вільної

оцінки доказів.
У КПК чітко вказано, що ніякі докази для прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, суду
не мають наперед встановленої сили. Це означає те, що співвідношення доказів, їх переконливості під час
оцінки дізнавачем, слідчим, прокурором, судом не залежить від формальних критеріїв, ніякі докази не є
«первинними» або «вторинними». Більше того, докази (показання, речі, документи) мають обов’язково
пройти етап їх безпосереднього дослідження судом у конкретному кримінальному провадженні. А у нас,
згідно з фабулою задачі, апеляційний суд де-факто вимагає сприйняти їх так, як він вважає буде найбільш
оптимально.

● Виклад рішення апеляційного суду змушує суд першої інстанції підкоритися тій позиції, що зайняв суд
апеляційної інстанції, що грубо порушує принцип як вільної оцінки доказів, так і принцип законності та
змагальності (оскільки суд, будучи арбітром у конкретному провадженні, буде прагнути ухвалити
заздалегідь визначене апеляційним судом рішення).
Більш доцільним було б викладення позиції у рішення апеляційного суду наступним чином: «При новому
розгляді в суді першої інстанції необхідно врахувати наведене (тобто мотивування позиції апеляційним
судом), перевірити усі доводи апеляційної скарги, дослідити обставини кримінального провадження,
керуючись законом, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх
сукупність - з точки зору достатності і взаємозв`язку, та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення».

++
• Принцип законності- Стаття 415. КПК -Підстави для призначення нового розгляду в суді першої
інстанції( читати те, що виділене жирним в статті!!)
1. Суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої
інстанції
2. Призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права
вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або
недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того
чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Що в даному випадку зробив суд, а не мав права робити