кп 4тема

Заняття 1
Завдання 1.
Проаналізуйте постанови Верховного Суду України (Верховного Суду) у справах про злочини проти
основ національної безпеки України та дайте відповіді на такі запитання:
- у чому, на думку скаржника, полягало неоднакове чи неправильне застосування положень
кримінального закону? Які аргументи можна навести на користь цього підходу?
- який висновок щодо застосування відповідних кримінально-правових норм сформулював
Верховний Суд України (Верховний Суд)? Які аргументи на обґрунтування своєї позиції навів
Верховний Суд України (Верховний Суд)?
а) Постанова від 12.12.2019 р. у справі № 425/388/15-к

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79883027;
1. У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції та
ухвали апеляційного суду у зв'язку з істотними порушеннями кримінального процесуального
закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор фактично посилається на неповноту судового розгляду,
невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам
кримінального провадження, наводить доводи стосовно передчасності висновку суду першої
інстанції про те, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять винуватості ОСОБА_1 у
вчиненні інкримінованого йому злочину. Суть доводів прокурора зводиться до того, що він не
погоджується з висновком суду про виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 110 КК у зв'язку з
недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.
Прокурор вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні заявлених під час судового розгляду
стороною обвинувачення клопотань про направлення запиту до Ради національної безпеки та
оборони України щодо участі ОСОБА_1 у перемовах з представниками незаконних збройних
формувань.
2. Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки
обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини,
що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність
того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового
розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам
кримінального провадження, як про це ставиться питання у касаційній скарзі прокурора, і при
перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та
апеляційної інстанцій.
Суд ретельно дослідив зазначені докази, надав їм правильну юридичну оцінку і обґрунтовано дійшов
висновку про те, що у своїй сукупності досліджені докази свідчать про недоведеність
вини ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні, при цьому відповідно до закріпленій у ст. 62
Конституції України презумпції невинуватості, суд всі сумніви щодо доведеності обвинувачення
тлумачив на користь обвинуваченого.
б) Постанова від 13.06.2019 р. у справі № 712/10570/14-к:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82450028;
1. У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та призначення
нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального
процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну
відповідальність. При цьому посилається на те, що допущені судом першої інстанції, а в
подальшому й апеляційним судом, однобічність та неповнота судового розгляду призвели до
невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального
провадження та неправильного застосування судом кримінального закону, оскільки судами
неповно встановлено обставини, які мають значення для встановлення істини. Також,
посилається на те, що судами не надано оцінки доказам, які безпосередньо вказують на вину
виправданого. З вказаних мотивів, вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ч. 3 ст. 374 КПК
України, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки
апеляційний суд не виправив допущені судом першої інстанції порушення.
2. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової
оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними
обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної
інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен
бути законним і обґрунтованим. Як зазначено у ст. 374 КПКУкраїни, у мотивувальній частині
виправдувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і
визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням
мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають,
так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
в) Постанова від 30.05.2019 р. у справі № 640/993/15-к:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82189038.
1. У касаційній скарзі захисник Надоля Є.В. ставить вимогу про скасування судових рішень про
засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 294 КК на підставах неправильного застосування закону України
про кримінальну відповідальність, порушення кримінального процесуального закону. Вважає, що
суд не дав належної оцінки доказам у провадженні, які не доводять винуватості ОСОБА_1 в
організації масових заворушень, що супроводжувалися погромами, та свідчать про відсутність у
діях засудженого прямого умислу на вчинення цього злочину. Вважає за необхідне закрити
кримінальне провадження щодо нього на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
2. Також суд урахував, що суб`єктивна сторона масових заворушень характеризується прямим

умислом дій їх організаторів,хоча їх психічне ставлення до суспільно небезпечних наслідків може
виражатися і в непрямому умислі, при цьому мотиви і цілі організаторів можуть бути
найрізноманітнішими і на кваліфікацію не впливають. Відповідно до ч. 3 ст. 24 КК непрямим є
умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або
бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо
припускала їх настання.
На підставі наведеного суд правильно визнав, що навіть те, що ОСОБА_1 не бажав, але свідомо
припускав настання масових заворушень після організованого ним мітингу, дає підстави для
кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 294 КК.
Підстав вважати, що діям засудженого дана неправильна юридична оцінка, Верховний Суд немає.
Завдання 2.
Визначте тип співвідношення норм, передбачених:
а) ст. 112 і ч. 1 ст. 115, п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України; - ч.1 ст.115 – п.8 ч.2 ст.115 – загальне і
спеціальне, п.8 ч.2 ст.115 – ст.112 – загальне і спеціальне
норми, що перебувають у конкуренції
з однієї чи кількох загальних норм виділяється спеціальна норма, з якої, своєю чергою, також
виділяється інша спеціальна норма (ієрархічний, багатоступеневий поділ) (приміром, із загальної
кримінально-правової норми, передбаченої ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство), виділена спеціальна
норма, що передбачена п. 8 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з
виконанням цією особою службового або громадського обов’язку), а з цієї норми виділені інші
спеціальні, зокрема, передбачені ст. 112 КК (посягання на життя державного чи громадського діяча).
У разі вертикального способу виділення спеціальних кримінально-правових норм вони можуть
змінювати свій статус залежно від того, які норми вступають у конкуренцію. Так, якщо конкурують
ч. 1 ст. 115 КК і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, то перша буде загальною, а друга – спеціальною, якщо конку-
рують п. 8 ч. 2 ст. 115 КК і, приміром, ст. 112 КК, то остання норма буде спеціальною щодо п. 8 ч. 2
ст. 115 КК, яка в такому разі буде загальною
Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата
України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи члена Вищої ради
правосуддя, Голови чи члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови чи судді
Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів
України, Генерального прокурора, Директора Національного антикорупційного бюро України,
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови або іншого члена Рахункової
палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв'язку з їх
державною чи громадською діяльністю, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним
позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.
Стаття 115. Умисне вбивство
1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, -
карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
2. Умисне вбивство:
1) двох або більше осіб;
2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
3) заручника або викраденої людини;
4) вчинене з особливою жорстокістю;
5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;
6) з корисливих мотивів;
7) з хуліганських мотивів;
8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або
громадського обов'язку;
9) з метою приховати інше кримінальне правопорушення або полегшити його вчинення;
10) поєднане із зґвалтуванням або сексуальним насильством;
11) вчинене на замовлення;
12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;
13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства,
передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу;
14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним
позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї
статті.
{Стаття 115 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008, № 1707-VI від
05.11.2009, № 2227-VIII від 06.12.2017, № 2617-VIII від 22.11.2018}
б) ч. 1 ст. 111 і ч. 1 ст. 114 КК України; - суміжні склади – ст.111-громадянин укр, ст.114 –
іноземець або апатрид
Указані злочини перебувають у відношенні суміжності у зв'язку з тим, що однією з форм державної
зради є шпигунство, однак при їх співвідношенні простежується чітка відмінність цих злочинів за
ознакою суб'єкта злочину. Разом з тим, не виключається сукупність цих злочинів у разі вчинення
державної зради в будь-якій із її форм (у т.ч. й шпигунства) у разі зміни (втрати, набуття) особою
іншого громадянства у встановленому порядку. Звичайно така сукупність буде реальною, хоча в разі
вчинення продовжуваного злочину, в ході якого громадянин України, як приклад, втрачає
громадянство, може виникнути й ідеальна сукупність злочинів
Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду
суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній,
економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в
період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, -
карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна
або без такої.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання
злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не
вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане
завдання.
Стаття 114. Шпигунство
1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або
особою без громадянства, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або
без такої.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену
частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо
внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.
в) ч. 1 ст.1102
і ч. 1 ст. 2585 КК України;- спеціальне і загальне (якщо дії у ст.110-2 є териростичним актом)
Стаття 110-2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення

конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону
України
Стаття 258-5. Фінансування тероризму
1. Надання чи збір будь-яких активів прямо чи опосередковано з метою їх використання або
усвідомленням можливості того, що їх буде використано повністю або частково для будь-яких цілей
окремим терористом чи терористичною групою (організацією), або для організації, підготовки або
вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до
вчинення терористичного акту, створення терористичної групи (організації), сприяння вчиненню
терористичного акту, провадження будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби
вчинення таких дій, -
Норми, що мають суміжний склад
г) ст. 113 і ч. 1 ст. 258 КК України;- суміжні (дії ті ж самі, але різна мета і обєкт посягання)
основна проблема розмежування злочинів, передбачених ст. 113 і ст. 258 КК України полягає в тому,
що зовнішній прояв злочинів є дуже схожим, а відмінність за суб’єктивними ознаками дуже складно-
доказова, оскільки вияв суб’єктивних ознак полягає в зовнішньому вияві дій злочинця, тому як
правило правоохоронці часто помиляються при кваліфікації. Саме тому, є необхідним створення
актів тлумачення щодо розмежування норм. Об’єктивна необхідність існування обох норм
прослідковується шляхом встановлення відмінностей між складами злочинів, і встановлення, що дані
норми знаходяться в конкуренції
Стаття 113. Диверсія
Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове
знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування
або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також
вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння,
поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або
без такої.
Стаття 258. Терористичний акт
1. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які
створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи
настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської
безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з
метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи
органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян,
юридичними особами, міжнародними організаціями, або привернення уваги громадськості до певних
політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених
дій з тією самою метою -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без
такої.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони
призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, -
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або
без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що призвели до загибелі людини, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним
позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.
{Частину четверту статті 258 виключено на підставі Закону № 170-V від 21.09.2006}
{Частину п'яту статті 258 виключено на підставі Закону № 170-V від 21.09.2006}
6. Особа звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене частиною
першою цієї статті в частині погрози вчинення терористичного акту, якщо вона до повідомлення їй
про підозру у вчиненні нею злочину добровільно повідомила правоохоронний орган про цей злочин,
сприяла його припиненню або розкриттю, у разі якщо внаслідок цього і вжитих заходів було
відвернено небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи
настання інших тяжких наслідків, якщо в її діях немає складу іншого злочину.
ґ) ч. 1 ст. 109 і ч. 1 ст. 294 КК України; - спеціальне і загальне (якщо дії, передбачені в ст.109
будуть у формі масових заворушень)
Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на
захоплення державної влади
1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення
державної влади, а також змова про вчинення таких дій, -
такої.
2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до
захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких
дій, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з
конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або
повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк з
Стаття 294. Масові заворушення
1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами,
підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням
громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які
використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
д) ч. 1 ст. 109 і ст. 341 КК України; - спеціальне і загальне( якщо дії, передбачені ст.109 будуть у
формі захоплення будівель і споруд)
має місце конкуренція частини і цілого. При такій конкуренції вчинене кваліфікується за ст. 341 КК.
Також окремо варто зупинитися на проблемі застосування ч. 1 ст. 109 КК з огляду права на опір (у
т.ч. збройний) громадян проти нелегітимної влади, диктатури тощо, зокрема, у контексті крайньої
необхідності, як обставини, що виключає злочинність діяння.
Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на

захоплення державної влади
1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення
державної влади, а також змова про вчинення таких дій, -
такої.
2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до
захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких
дій, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або
повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк з
Стаття 341. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд
Захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, об'єднань громадян, з метою незаконного користування ними або
перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій -
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
е) ч. 1 ст. 114 і ч. 1 ст. 328 КК України. – спеціальне і загальне

За особливостями об'єктивних та суб'єктивних ознак необхідно відмежовувати шпигунство (статті
111 і 114 КК) від злочинів, передбачених статтями 328 і 329 КК, що обумовлено спільністю предмета
цих злочинів. Конкуренція між статтями, які передбачають відповідальність за шпигунство, та ст.
328 КК неможлива, насамперед, у зв'язку з вказівкою законодавця у цій статті на негативну ознаку
«за відсутності ознак державної зради або шпигунства» (реальна сукупність злочинів при цьому
цілком можлива). Тобто кваліфікація за ст. 328 КК здійснюється за невстановлення усвідомлення
суб'єктом цього злочину адресату одержання відомостей, указаного в статтях 111 і 114 КК.
Відповідь обґрунтуйте.
1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або
особою без громадянства, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або
без такої.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену
частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо
внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.
Стаття 328. Розголошення державної таємниці
1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були
довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак
державної зради або шпигунства -
карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -
карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
Задача 1. Громадянин іноземної держави та працівник її спецслужб Артем

запропонував своєму знайомому громадянину України Данилу, щоб той за винагороду
дістав та передав йому інформацію про мобілізаційне розгортання (дислокацію)
українських військ на сході країни. Данило, будучи працівником Служби безпеки
України та маючи доступ до державної таємниці, погодився на вказану пропозицію.
Під час того, коли Данило намагався отримати згадану інформацію із секретних баз
даних, він був викритий та затриманий працівниками правоохоронних органів. В
подальшому Данило, співпрацюючи з правоохоронцями та діючи під їх контролем,
зустрівся із Артемом та передав йому USB-флеш-накопичувач з неправдивою
інформацією, після чого Артем був затриманий. Дайте кримінально-правову
кваліфікацію діянь Артема і Данила. Чи підлягає Данило звільненню від кримінальної
відповідальності?
Формальнй склад кр пр..
Вчинений з моменту вчинення діяння.
Тут закінчене шпигунство.
Предметом цього кп є відомості, що містять державну таємницю, вичерп-ний перелік

яких міститься в Законі України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 р. (у ред.
Закону України від 21 вересня 1999 р.) (ВВРУ. -1999. - № 49. - Ст. 428). Згідно з цим
Законом державною таємницею визнається певний вид таємної інфор¬мації, що
охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин,
державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може за¬вдати
шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим
Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.Державна таємниця
державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації,
що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх
відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може
завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому
цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою;
характеризується такими ознаками:
-це дуже важлива інформація;
-накладений гриф секретності
-відповідна сфера має бути охоплена
-її розголошення може завдати шкоди державним інтересам;
-перелік інформації, що може бути віднесеним до державної таємниці, закріплюється
законом;
-вона охороняється засобами адміністративної і кримінальної відповідальності;
Стаття 8. Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці

1) у сфері оборони:
про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового
управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та
мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які
характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну
готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне
забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань;
+ознаки об’єкта (предмета) присутні !
Замах незакінчений!
Суб’єкт спеціальний (+18. гром укр. Дієздатний)
Умисел прямий (якщо з суб’єктивної сторони)усвідомлював незаконність свого
діяння.
Розголошення дер таємниці 328ст кку (незрозуміла чи 328 чи 111)
Данило:
Стаття 111. Державна зрада
1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду
суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності,
державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в
умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання
іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні
підривної діяльності проти України, -
карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з
2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на
виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх
представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про
свій зв'язок з ними та про отримане завдання.
З об'єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах: 1) перехід
на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2)
шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх
представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Шпигунство,як форма державної зради розуміється, як у ст 114, тільки ці дії вчинені
громадянином України.
1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації
або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії
вчинені іноземцем або особою без громадянства, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність,
передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи
державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено
заподіяння шкоди інтересам України.
Безпосереднім об’єктом шпигунства є зовнішня безпека України, її суверенітет,
територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна
чи інформаційна безпека. Предметом цього кп є відомості, що містять державну
таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України "Про державну
таємницю" від 21 січня 1994 р. (у ред. Закону України від 21 вересня 1999 р.) (ВВРУ. -
1999. - № 49. - Ст. 428). Згідно з цим Законом державною таємницею визнається
певний вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки,
науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку,
розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у
порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні
державою.
Кп «державна зрада у формі шпигунства» є закінченим при вчиненні хоча б однієї із
таких дій:
1) збирання відомостей, що становлять державну таємницю з метою їх передачі
іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам;
2) передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам
відомостей, що становлять державну таємницю.
Під час того, коли Данило намагався отримати згадану інформацію із секретних баз
даних, він був викритий та затриманий працівниками правоохоронних органів
тобто кримінально-протиправні діяння Данила не містять ознаки закінченого кп, його
дії кваліфікуємо так:
ч.3 с. 15 – ч. 111 КК України
замах є незакінченим, оскільки Данило через те, що його викрили (причини, що не
залежали від його волі) не вчинив усіх дій, які вважала необхідними для доведення
кримінального правопорушення до кінця.
Данило не підлягає звільненню від кримінальної відповідальності. Ч. 2 ст. 111
визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яке може
мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності; 1) суб'єктом звільнення є лише
такий громадянин України, який вступив у зв'язок з іноземною державою, іноземною
організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання; 2) цей
громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної
держави, іноземної організації або їх представників; 3) він добровільно заявив органам
влади України про свій зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх
представниками та про отримане завдання.
Отже, норма ч. 2 ст. 111 має бути застосована лише у випадку, коли громадянин
України, отримавши злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або
їх представників, добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними
та про отримане завдання і, хоча й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не
відмовився остаточно від його виконання
+368ст
Артем:
його дії мають бути, по-перше, кваліфіковані за ч. 4 ст. 27 - ч.3 с. 15 – ч. 1 ст. 111 КК
України (бо він підкупом схилим Данила до державної зради)
В діях Артема також є склад шпигунства (а саме передача ін. державі відомостей). З
об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях; 1) передача іноземній державі,
іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну
таємницю; 2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або
їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.
Передача відомостей - це їх усне повідомлення (безпосередньо, по радіо, по телефону)
іноземній державі, іноземній організації, їх представникам, вручення певних
документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через
посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання (з використанням
пощтового, електронного зв'язку, за допомогою тварин тощо). Якщо вказані відомості
було передано іншій державі у порядку, передбаченому законодавством України, це не
є злочином.
Збирання зазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні (шляхом
розпитування певних осіб, візуального спостереження та підслухування, зняття
інформації з каналів зв'язку, проникнення до комп'ютерних систем, виготовлення
копій документів тощо}, придбанні будь-яким способом (таємне чи відкрите
викрадення, купівля, обмін документів чи зразків зброї, боєприпасів, макетів
секретного об'єкта тощо) з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях.
тому його дії мають бути кваліфіковані також за ч.1 ст 14 – ч.1 ст. 114 КК України
Формула для Артема: ч. 4 ст. 27 - ч.3 ст. 15 – ч. 1 ст. 111 КК України; однин злочин
ч.2 ст 15– ч.1 ст. 114 КК України.другий злочин
+ст. 369
Треба довести що він представник влади (тут про артема)
Тут не заподіяно шкоди об’єкту
Тут помилка в об’єкті кр пр.( він думав що завдає шкоди якщо передає флешку але там
не правдива інформація тому він не міг завдати шкоди)
Тут кваліфікуємо як замах не вчинення кр пр
Задача 2.
Кандидат у депутати Петро вирішив усунути свого головного конкурента на місцевих
виборах, керівника політичної партії Степана. Для цього Петро домовився із колишнім
військовим Денисом, щоб він за грошову винагороду вбив Степана. На виконання цієї
домовленості Денис забіг в офіс Степана і кинув туди гранату. В результаті вибуху
загинув охоронець Степана, який накрив його своїм тілом; сам же Степан залишився
живий і взагалі не постраждав. Дайте кримінально-правову кваліфікацію діянь Петра і
Дениса.
Петро діяв як організатор у співучасті з Денисом який діяв як виконавець.

Відповідно до ст. 27 ККУ Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній
відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає
вчинений ним злочин. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній
відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті)
Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.
Дії Петра слід кваліфікувати як вчинення кримінального правопорушення
передбаченого статтею 112 КК України Посягання на життя державного чи
громадського діяча (дане кримінальне правопорушення вважається закінченим
незалежно від того чи громадський діяч постраждав).
Дії Дениса слід кваліфікувати вчинення кримінального правопорушення
передбаченого статтею 112 КК України Посягання на життя державного чи
громадського діяча, та вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст.
119 ККУ вбивство через необережність. За своїми наслідками вбивство через
необережність нічим не відрізняється від убивства, вчиненого умисно. Проте злочин,
що розглядається завдяки необережній вині, свідчить про меншу суспільну
небезпечність винного і всього діяння в цілому порівняно з аналогічними діями,
вчиненими умисно.
У даному випадку мала місце ідеальна сукупність (ідеальна сукупність виникає,
коли особа одним діянням вчиняє одночасно два або більше КП).
Варіант. Петро вчинив вказані дії з метою помститись Степанові за те, що той був
ініціатором його виключення з політичної партії.
Я вважаю, що кваліфікація дій Петра та Дениса буде така ж, як і в основному варіанті.
Задача 3.
Громадські активісти Остап, Іван та Михайло, будучи незадоволеними політикою
діючого Президента України, організували у м. Києві масові акції протесту з метою
змусити його піти у відставку, після чого планували «взяти владу у свої руки». Для
розгону мітингувальників з боку правоохоронців були застосовані світлошумові
гранати, гумові кийки, водомети, а в подальшому – і вогнепальна зброя. У відповідь
протестувальники використовували петарди, «коктейлі Молотова», каміння, рогатки,
палили багаття із автопокришок, захопили низку адміністративних будівель міста,
спалили п’ять одиниць спецтехніки, неодноразово здійснювали спробу взяти штурмом
Адміністрацію Президента України. Загалом акції протесту тривали близько трьох
місяців, вийшли за межі Києва і охопили всю Україну. В процесі силового
протистояння постраждало понад 2 тисячі протестувальників, 78 з яких загинули, та
650 правоохоронців, з яких 13 загинули. В подальшому дії Президента України, що
спровокували масові акції протесту громадян, були визнані незаконними за рішенням
суду. Дайте кримінально-правову кваліфікацію діянь Остапа, Івана та Михайла.
В даному випадку кримінальне правопорушення вчинене трьома особами, які мали
єдиний план та єдину мету.
Дії Остапа, Івана та Михайла слід кваліфікувати за
Ч. 2 Ст. 109 Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного
ладу або на захоплення державної влади
2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу
або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами
до вчинення таких дій, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той
самий строк з конфіскацією майна або без такої.
Ст.113 Диверсія
Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій,
спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої
шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають
важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою
метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення
епідемій, епізоотій чи епіфітотій, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з
Стаття 114-1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших

військових формувань
1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових
формувань в особливий період -
карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
2. Те саме діяння, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків,
-
карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
Як випливає з фабула: « У відповідь протестувальники використовували петарди,
«коктейлі Молотова», каміння, рогатки, палили багаття із автопокришок, захопили
низку адміністративних будівель міста, спалили п’ять одиниць спецтехніки,
неодноразово здійснювали спробу взяти штурмом Адміністрацію Президента
України.»
Стаття 341
Стаття 341. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд
Захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, з метою незаконного
користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ,
організацій -
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той
самий строк.
Остап: ч.2 ст. 109; Ст. 113; ч.2 Ст. 114-1; ст.341 КК України.
Іван: : ч.2 ст. 109; Ст. 113; ч.2 Ст. 114-1; ст.341 КК України.
Михайло: : ч.2 ст. 109; Ст. 113; ч.2 Ст. 114-1; ст.341 КК України.
Якщо говорити про правоохоронні органи:

Ст. 46 ЗУ «Про національну поліцію»
Стаття 46. Застосування вогнепальної зброї
1. Застосування вогнепальної зброї є найбільш суворим заходом примусу.
2. Поліцейський уповноважений на зберігання, носіння вогнепальної зброї, а також на
її застосування і використання лише за умови що він пройшов відповідну спеціальну
підготовку.
3. Порядок зберігання і носіння вогнепальної зброї, що знаходиться в розпорядженні
поліцейського, перелік вогнепальної зброї та боєприпасів, що використовуються в
діяльності поліції, та норми їх належності встановлюються Міністром внутрішніх
справ України.
4. Поліцейський уповноважений у виняткових випадках застосовувати вогнепальну
зброю:
1) для відбиття нападу на поліцейського або членів його сім’ї, у випадку загрози
їхньому життю чи здоров’ю;
2) для захисту осіб від нападу, що загрожує їхньому життю чи здоров’ю;
3) для звільнення заручників або осіб, яких незаконно позбавлено волі;
4) для відбиття нападу на об’єкти, що перебувають під охороною, конвої, житлові та
нежитлові приміщення, а також звільнення таких об’єктів у разі їх захоплення;
5) для затримання особи, яку застали під час вчинення тяжкого або особливо тяжкого
злочину і яка намагається втекти;
6) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а
також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що
загрожують життю і здоров’ю людей та/або поліцейського;
7) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми
діями створює загрозу життю чи здоров’ю людей та/або поліцейського.
5. Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки після
попередження про необхідність припинення протиправних дій і намір використання
заходу примусу, визначеного цією статтею.
6. Застосування вогнепальної зброї без попередження допускається:
1) при спробі особи, яку затримує поліцейський із вогнепальною зброєю в руках,
наблизитися до нього, скоротивши визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї;
2) у разі збройного нападу, а також у разі раптового нападу із застосуванням бойової
техніки, транспортних засобів або інших засобів, що загрожують життю чи здоров’ю
людей;
3) якщо особа, затримана або заарештована за вчинення особливо тяжкого чи тяжкого
злочину, втікає із застосуванням транспортного засобу;
4) якщо особа чинить збройний опір;
5) для припинення спроби заволодіти вогнепальною зброєю.
7. Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки з метою
заподіяння особі такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в такій обстановці,
для негайного відвернення чи припинення збройного нападу.
8. Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю у разі збройного
нападу, якщо відвернення чи припинення відповідного нападу неможливо досягнути
іншими засобами.
9. Поліцейському заборонено застосовувати вогнепальну зброю в місцях, де може
бути завдано шкоди іншим особам, а також у вогненебезпечних та вибухонебезпечних
місцях, крім випадків необхідності відбиття нападу або крайньої необхідності.
10. Поліцейський зобов’язаний у письмовій формі повідомляти свого керівника про
застосування вогнепальної зброї, а також негайно повідомити свого керівника про
активне застосування вогнепальної зброї, який, у свою чергу, зобов’язаний
поінформувати центральний орган управління поліції та відповідного прокурора.
11. Поліцейський може взяти до рук вогнепальну зброю і привести її у готовність,
якщо вважає, що в обстановці, що склалася, можуть виникнути підстави для її
застосування.
12. Під час затримання осіб, щодо яких у поліцейського виникла підозра у вчиненні
тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також під час перевірки документів у таких
осіб поліцейський може привести в готовність вогнепальну зброю та попередити
особу про можливість її застосування.
Спроба особи, яку затримує поліцейський із вогнепальною зброєю в руках,
наблизитися до нього, скоротивши визначену поліцейським відстань, чи доторкнутися
до зброї є підставою для застосування вогнепальної зброї поліцейським.
13. Поліцейський може використати вогнепальну зброю для подання сигналу тривоги
або виклику допоміжних сил, або для знешкодження тварини, яка загрожує життю чи
здоров’ю поліцейського та інших осіб.
Задача 4.
Андрій вирішив організувати мітинг на підтримку створення «Донецької Народної
Республіки» як автономного утворення у складі України. З цією метою він розмістив
на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook» відповідне оголошення з датою та
місцем зібрання, а також закликав усіх охочих приєднатися і підтримати ідею надання
Донецькій області автономії за результатами проведення місцевого референдуму. На
заявленому мітингу під керівництвом Андрія було утворено ініціативну групу
обласного референдуму та узгоджено подальші дії щодо його проведення. Дайте
кримінально-правову кваліфікацію діянь Андрія.
Ч.2 Ст. 110 КК України
Територіальна цілісність або територіальна недоторканність держави — принцип
міжнародного публічного права, згідно з яким територія держави є недоторканною від
посягань з боку інших держав шляхом застосування військової сили або загрози
силою.
Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.
Об'єктом злочину є безпека держави у політичній і воєнній сферах, яка полягає у
відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і
міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку
визначення її території.
Кваліфікуючі ознаки злочину:
1. вчинення особою, яка є представником влади;
2. вчинення його повторно;
3. вчинення за попередньою змовою групою осіб;
за попередньою змовою групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька осіб (дві або
більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його
вчинення.
4. поєднання з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі.
Варіант. Мітинг так і не був проведений, оскільки Андрія затримали правоохоронці.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст.

110 дій.
Ч.1 ст. 110 КК України
Задача 5.
Члени диверсійно-розвідувальної групи іноземної держави Артур і Вадим, діючи з метою
ослаблення позицій українських військ та перешкоджання їх просуванню по території Луганської
області під час Операції об’єднаних сил, замінували міст через річку Сіверський Донець. Коли міст
переходила бойова бригада Сухопутних військ Збройних сил України, вибухівка була приведена у
дію. Внаслідок вибуху загинули 9 військовослужбовців. Дайте кримінально-правову кваліфікацію
діянь Артура і Вадима.
Артур та Вадим вчинили кримінальне правопорушення з метою ослаблення позицій українських
військ шляхом мінування та підриву моста під час переходу його бойовою бригадою військ ЗСУ,
через що загинули 9 військовослужбовців.
За їхні дії може наступати кримінальна відповідальність за ст. 115; ст.113; ст.114-1 КК України
які утворюють конкуренцію кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів КП. Тут
застосовується частина, що передбачає найбільш сувору міру відповідальності (у випадку
кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів) а отже :
Артур ст.113 КК України
Вадим ст.113 КК України
ТЕМА: «КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ»

На перше заняття: завдання 1 (а, б, в), 3 (а); задачі: 1-5
ЗАВДАННЯ:
Завдання 1. Проаналізуйте постанови Верховного Суду України (Верховного Суду) та дайте

відповіді на такі запитання:
а) Постанова Верховного Суду України від 11 грудня 2014 року № 5- 32кс14
Обставини справи:
Вироком Семенівського районного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2012 року ОСОБА_13,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що не має судимості, засуджено за частиною другою
статті 15 і частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) із
застосуванням статті 69 КК до позбавлення волі на строк п'ять років шість місяців.
ОСОБА_13 визнано винуватою у тому, що вона 5 червня 2012 року приблизно о 16 годині 50 хвилин,
будучи в стані алкогольного сп'яніння, в будинку АДРЕСА_1 на ґрунті особистих неприязних стосунків
з метою вбивства умисно завдала два удари ножем в грудну клітку своєму співмешканцю ОСОБА_16,
котрий у цей час спав, спричинивши проникаюче ножове поранення лівої половини грудної клітки, тобто
тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, а також непроникаюче
поранення правої половини грудної клітки, тобто легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом
здоров'я, після чого покинула вказаний будинок. Хоча ОСОБА_13 виконала всі дії, які вважала
необхідними для доведення злочину до кінця, смерть ОСОБА_16 не настала з причин, які не залежали від її
волі, оскільки останньому своєчасно було надано медичну допомогу.
Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 12 вересня 2013 року вирок щодо ОСОБА_13
залишив БЕЗ ЗМІНИ.

У заяві про перегляд судового рішення щодо ОСОБА_13 захисник ОСОБА_15 порушує питання про
скасування ухвали від 17 червня 2014 року з направленням справи на новий касаційний розгляд,
мотивуючи тим, що суд касаційної інстанції безпідставно залишив без зміни рішення суду першої інстанції,
яким дії ОСОБА_13 помилково кваліфіковано як замах на умисне вбивство, оскільки судом НЕ
ВРАХОВАНО, що вона
 не мала умислу на вбивство ОСОБА_16
 та добровільно відмовилась від закінчення злочину
 й викликала швидку медичну допомогу, внаслідок чого її дії належало кваліфікувати як умисне
заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, а не як замах на умисне вбивство.
На обґрунтування своєї позиції щодо наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції
норм кримінального закону, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення щодо подібних
суспільно небезпечних діянь, захисник ОСОБА_15 послався на отриману з Єдиного державного реєстру
судових рішень і долучену ним до заяви копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 листопада 2013 року щодо ОСОБА 2, якою було
змінено вирок Краснолуцького міського суду Луганської області від 15 травня 2012 року щодо зазначеної
особи, дії якої за подібних обставин суспільно небезпечного діяння були оцінені інакше - перекваліфіковані
з частини другої статті 15 КК і частини першої статті 115 КК на частину другу статті 125 КК. У
цій справі касаційний суд визнав, що засуджена, яка під час сварки завдала одиночного неприцільного
удару сокирою в голову потерпілому, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження, та одразу після цього
вжила всіх заходів, щоб відвернути настання для нього шкідливих наслідків, а саме:
 викликала швидку медичну допомогу
 та перев'язала рану,
 не мала прямого умислу на умисне вбивство.
Захисник послався також на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року,
якою вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 21 жовтня 2011 року та ухвалу
Апеляційного суду Луганської області від 27 січня 2012 року щодо ОСОБА 1 було змінено. Дії ОСОБА 1
перекваліфіковано з частини другої статті 15 КК і частини першої статті 115 КК на частину
першу статті 121 КК. У цій справі суд касаційної інстанції визнав, що при нанесенні під час сварки
потерпілій одного удару ножем у груди засуджений діяв з непрямим умислом, про що свідчила і його
посткримінальна поведінка, зокрема негайний виклик швидкої медичної допомоги.

 Відмовити у задоволенні заяви захисника ОСОБА_15 про перегляд ухвали колегії суддів судової
палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 17 червня 2014 року щодо ОСОБА_13.
Судова палата вважає, що інкриміновані ОСОБА_13 суспільно небезпечні діяння подібні до тих, про
які йдеться у наданих для порівняння судових рішеннях як за об'єктивною стороною - посягання на
здоров'я особи, завдання їй удару (ударів) предметом, що придатний заподіяти значну шкоду здоров'ю,
локалізація ушкоджень в життєво важливій ділянці тіла, так і за певними ознаками посткримінальної
поведінки засуджених.
Відповідно до частини першої статті 15 КК ЗАМАХОМ на злочин є вчинення особою з прямим
умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину,
якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Згідно з частиною другою статті 24 КК УМИСЕЛ Є ПРЯМИМ, якщо
 особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння,
 передбачала його суспільно небезпечні наслідки
 і бажала їх настання.
Верховний Суд України у своїх рішеннях (№ 5-32кс12 від 31 січня 2012 року, № 5-26кс13 від 4 липня
2013 року, № 5-46кс13 від 14 листопада 2013 року, № 5-10кс14 від 26 червня 2014 року, № 5-12кс14 від 15
травня 2014 року) неодноразово звертав увагу на те, що ЗАМАХ, безпосередньо спрямований на вчинення
злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити
злочин, а тому він Є АКТОМ, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі
досягнення суспільно небезпечного результату. Ціль досягнення суспільно небезпечного результату - це
конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, у тому числі й замаху. Таким чином, наслідки,
які НЕ НАСТАЛИ, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і
досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти
певних наслідків, то вона не могла й вчиняти замах на їх досягнення.
Відповідно до положень пунктів 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003
року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» при відмежуванні
УМИСНОГО ВБИВСТВА від УМИСНОГО ЗАПОДІЯННЯ ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО
УШКОДЖЕННЯ визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій:
 якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його
суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, - умисел є прямим,
 а якщо не бажає, але свідомо припускає їх настання, - умисел є непрямим.
Вирішуючи питання про те, з яким (прямим чи непрямим) умислом діяв винуватий, тобто для
з'ясування змісту і спрямованості умислу, необхідно зважати на сукупність всіх обставин учиненого
діяння і враховувати не тільки
 поведінку винуватого до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували
події, кількість, характер і локалізацію поранень (поранення життєво важливих органів),
заподіяних потерпілому, причини припинення злочинних дій,
 а й спосіб учинення злочину, засоби і знаряддя злочину.
При цьому якщо винна особа відмовилась від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які
вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що
не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до частини другої статті 15 КК як
закінчений ЗАМАХ НА УМИСНЕ ВБИВСТВО, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.
Про наявність прямого умислу можуть свідчити, зокрема, конкретні дії винуватого, які завідомо для
нього повинні були потягти смерть потерпілого і не призвели до смертельного наслідку лише в силу
обставин, які не залежали від його волі.
У кримінальній справі, в якій заперечується правильність правозастосування, з наведенням відповідних
доказів установлено, що ОСОБА_13 співмешкала з потерпілим; на тлі спільного вживання алкоголю між
ними існувала постійна конфліктність і напруженість, що обумовило мотивацію ОСОБА_13 помститися
потерпілому за образи; для цього вона обрала знаряддя вчинення злочину - ніж (з довжиною леза 10,5 см),
яким можливо було заподіяти тяжку шкоду, та, підібравши момент, коли потерпілий спав і не міг захищати
себе, завдала йому в життєво важливий орган - грудну клітку - один, а потім і повторний удар,
спричинивши, зокрема, проникаюче тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння,
що усвідомлювала, оскільки бачила просякнуту кров'ю білизну потерпілого й повністю скривавлене лезо
ножа; після того, не маючи наміру надати потерпілому негайну допомогу (зупинити кровотечу чи
повідомити потерпілому, який був у стані сильного сп'яніння, про необхідність вжиття заходів для власного
порятунку), вибігла з будинку, відвідувала сусідів і тільки через деякий час, сховавши ножа, викликала
швидку медичну допомогу.
Характер, послідовність, динамічність дій ОСОБА_13, її поведінка до, під час і після вчинення злочину,
локалізація та тяжкість тілесних ушкоджень у потерпілого, механізм їх спричинення, знаряддя злочину,
встановлені судом, свідчать про те, що ОСОБА_13 мала прямий умисел на позбавлення життя
потерпілого і вчинила для цього всі необхідні дії, які були для неї завідомо такими, що потягнуть
смерть потерпілого, однак злочинний результат (смертельний наслідок) не настав лише в силу
обставин, які не залежали від її волі.
З огляду на це касаційний суд правильно розцінив діяння ОСОБА_13 як закінчений замах на вбивство і
дійшов обґрунтованого висновку, що за своїми ознаками це діяння становить склад злочину, передбачений
частиною другою статті 15 КК і частиною першою статті 115 КК, що виключає кваліфікацію її дій за
частиною першою статті 121 КК.
Посилання на те, що ОСОБА_13 обмежилась двома ударами і не стала завдавати інших ударів
ножем ОСОБА_16, хоча мала можливість для цього, та викликала потерпілому швидку медичну допомогу,
і це, на думку захисника, свідчило про відсутність у неї прямого умислу на вбивство та про її
добровільну відмову від вчинення злочину, є БЕЗПІДСТАВНИМ і не впливає на правову оцінку її дій.
Як установлено, засуджена діяла з прямим умислом на позбавлення потерпілого життя і на стадії
закінченого замаху на вбивство відмовилась по суті не від заподіяння смерті потерпілому, а від
повторення замаху на злочин, а виклик нею медичної допомоги не мав характеру активних дій,
спрямованих на запобігання злочинному наслідку, який не настав з незалежних від її волі причин.
У судових рішеннях, на які зроблено посилання на підтвердження неоднакового застосування одних і тих
самих норм закону про кримінальну відповідальність, фактичні обставини кожного із суспільно
небезпечних діянь за окремими ознаками схожі на діяння, інкриміновані ОСОБА_13, проте за формою вини
суб'єктів злочину вони різняться, оскільки в рішеннях, з якими проводиться порівняння, касаційний суд
дійшов іншого висновку - про вчинення засудженими злочинних дій з непрямим умислом, що
унеможливлює однакове правозастосування одних і тих самих норм матеріального права в оспореному та
порівнюваних судових рішеннях.
Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, підстав для визнання
незаконним рішення касаційного суду щодо ОСОБА_13 немає.
б) Постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2014 року № 5-11кс14
Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 27 липня 2012 року ОСОБА_17,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 16 листопада 2005 року Василівським районним
судом Запорізької області за частиною третьою статті 152 Кримінального кодексу України (далі - КК) до
позбавлення волі на строк сім років, звільненого 31 жовтня 2011 року умовно-достроково на 5 місяців 15
днів, засуджено за пунктом дванадцятим частини другої статті 115 КК до позбавлення волі на строк
п'ятнадцять років.
На підставі статті 71 КК ОСОБА_17 за сукупністю вироків призначено остаточне покарання -
позбавлення волі на строк п'ятнадцять років п'ять місяців.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 27 липня 2012 року ОСОБА_18,
ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз 1 червня 2011 року
Василівським районним судом Запорізької області за частиною третьою статті 185 КК із застосуванням
статей 75, 76 КК до позбавлення волі на строк три роки з іспитовим строком - два роки, засуджено за
пунктом дванадцятим частини другої статті 115 КК до позбавлення волі на строк п'ятнадцять років.
На підставі статті 71 КК ОСОБА_18 за сукупністю вироків призначено остаточне покарання -
позбавлення волі на строк сімнадцять років.
Цим вироком також засуджено ОСОБА_19 за пунктом дванадцятим частини другої статті 115 КК,
яким заява в порядку статті 419 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК) не
подавалась.
Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 3 квітня 2013 року вирок щодо ОСОБА_17 та
ОСОБА_18 ЗМІНИВ. Пом'якшено ОСОБА_17 покарання за пунктом дванадцятим частини другої статті
115 КК до десяти років позбавлення волі, а на підставі статті 71 КК призначено остаточне покарання -
позбавлення волі на строк десять років три місяці. ОСОБА_18 пом'якшено покарання за пунктом
дванадцятим частини другої статті 115 КК до дванадцяти років позбавлення волі, а на підставі статті 71
КК призначено остаточне покарання - тринадцять років позбавлення волі.
Згідно з вироком суду ОСОБА_17 та ОСОБА_18 визнано винними і засуджено за те, що вони 15
листопада 2011 року за попередньою змовою з ОСОБА_19 в період часу з 00 години по 02 годину ночі,
перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на території домоволодіння АДРЕСА_1, під час
сварки, що виникла на ґрунті тривалих неприязних стосунків між ОСОБА_18 та співмешканцем його
матері ОСОБА_20, з метою вбивства умисно завдали останньому численних ударів по голові та
тулубу, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого потерпілий помер.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ ухвалою від 14 листопада 2013 року касаційні скарги засуджених
ОСОБА_18, ОСОБА_19 та захисника ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_17 залишила без задоволення, а
судові рішення щодо ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 - без зміни.

У поданій у строк, встановлений частиною другою статті 414 КПК 1960 року, заяві до Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ адвокат ОСОБА_16 в інтересах
ОСОБА_17 порушив питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013
року щодо ОСОБА_17 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих
норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за
змістом судових рішень. На обґрунтування своїх вимог захисник ОСОБА_16 зазначає, що висновок про
наявність у ОСОБА_17 умислу на вбивство ОСОБА_20 ґрунтується виключно на факті завдання
групою осіб ударів руками і ногами в голову та по тулубу потерпілого. Посилається на те, що ОСОБА_17
ударів у голову не завдавав, а завдав 7-8 ударів по тулубу, тому це НЕ МОЖЕ свідчити про умисел на
вбивство.
Крім того, вказує, що ОСОБА_17 при завданні ударів руками по тулубу усвідомлював, що спричиняє
тяжкі тілесні ушкодження, і не мав умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_20, а тому його дії необхідно
перекваліфікувати з пункту дванадцятого частини другої статті 115 КК на частину другу статті
121 КК.
При цьому адвокат ОСОБА_16 як на неоднакове застосування одного і того ж закону посилається на
ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2011 року, у якій касаційний суд не погодився з
висновками апеляційного суду про кваліфікацію дій ОСОБА_17 та ОСОБА_18 за пунктом
дванадцятим частини другої статті 115 КК, оскільки, визнаючи винними осіб в умисному убивстві, суд
зважав на кількість і локалізацію виявлених на трупі ОСОБА_20 тяжких тілесних ушкоджень. Водночас,
сама по собі кількість спричинених ударів та виявлені на тілі потерпілого тілесні ушкодження не
свідчать про наявність умислу на вбивство. Отже, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 при завданні ударів руками
та ногами по тулубу, голові усвідомлювали, що спричиняють тяжкі тілесні ушкодження, але умислу на
вбивство потерпілого не мали, а тому їхні дії було перекваліфіковано з пункту дванадцятого частини
другої статті 115 КК на частину другу статті 121 КК.
Адвокат ОСОБА_16 посилається і на інші рішення касаційного суду від 9 серпня 2011 року та від 10
травня 2012 року, у яких рішення судів нижчої ланки залишилися без зміни. У цих справах особи, які
завдали потерпілим численних ударів руками і ногами в голову та тулуб, від яких останні отримували
тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких наставала смерть потерпілих, засуджені за частиною
другою статті 121 КК. Суд касаційної інстанції зазначив, що дії засуджених у порівнюваних рішеннях
правильно кваліфіковані як умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що потягли смерть
потерпілих.
Вважає, що вчинені суспільно небезпечні діяння ОСОБА_17 та особами у порівнюваних рішеннях за
своєю суттю є подібними, однак кваліфіковані за різними статтями кримінального закону.
Просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013 року щодо
ОСОБА_17 та прийняти нове судове рішення, яким перекваліфікувати дії засудженого з пункту
дванадцятого частини другої статті 115 КК на частину другу статті 121 КК.
У поданій у строк, встановлений частиною другою статті 414 КПК 1960 року, заяві до Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засуджений ОСОБА_18
порушив питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013 року щодо
нього з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм
кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом
судових рішень. На обґрунтування своїх вимог засуджений ОСОБА_18 зазначає, що висновок касаційного
суду про наявність у нього умислу на вбивство ОСОБА_20 ґрунтується виключно на факті завдання
групою осіб ударів руками і ногами в голову та по тулубу потерпілого. Звертає увагу на те, що ударів у
голову не завдавав, кількість завданих ним потерпілому ударів не може свідчити про його умисел на
вбивство.
Крім того, вказує, що при побитті ОСОБА_20 разом із ОСОБА_17 і ОСОБА_19 не мав умислу на
вбивство потерпілого, усвідомлював, що спричиняв тілесні пошкодження, а тому його дії необхідно
перекваліфікувати з пункту дванадцятого частини другої статті 115 КК на частину другу статті
121 КК.
При цьому засуджений ОСОБА_18 як на неоднакове застосування одного і того ж закону посилається
на аналогічні рішення суду касаційної інстанції, що і адвокат ОСОБА_16: ухвали колегії суддів судової
палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ від 1 лютого 2011 року, 9 серпня 2011 року і 10 травня 2012 року, в яких касаційний суд визнав
правильним застосування частини 2 статті 121 КК. Просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати
у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 14 листопада 2013 року щодо нього та постановити нове судове рішення, яким перекваліфікувати його
дії на частину другу статті 121 КК.

 відмовити у задоволенні заяви адвоката ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_17
та заяви засудженого ОСОБА_18
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7
лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»,
УМИСНЕ ВБИВСТВО ЗА ПОПЕРЕДНЬОЮ ЗМОВОЮ ГРУПОЮ ОСІБ вважається тоді, коли в
позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до
початку злочину, домовилися про спільне його виконання. За цей злочин несуть відповідальність і ті
особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але,
будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на
позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала
необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного
умислу осіб, які вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать:
 застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у
безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому
смерть;
 подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником;
 усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому
смерть або істотно ускладнюють це;
 надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час
учинення вбивства;
 ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед
вбивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу.
Відповідно до пункту 22 зазначеної постанови для відмежування УМИСНОГО ВБИВСТВА від

УМИСНОГО ЗАПОДІЯННЯ ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ, ЯКЕ СПРИЧИНИЛО
СМЕРТЬ ПОТЕРПІЛОГО (частина друга статті 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що
мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно
вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя
злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення
злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому
є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті
охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило
смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
У кримінальній справі, в якій оспорюється рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що ОСОБА_17
та ОСОБА_18 спільно з ОСОБА_19, заподіюючи тілесні ушкодження потерпілому у спосіб та за обставин,
викладених у вироку, розуміли можливі негативні наслідки своїх дій, у тому числі й ті, що фактично
настали. При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій
про те, що ОСОБА_17 та ОСОБА_18 спільно з ОСОБА_19, завдаючи численних ударів руками і взутими
ногами по тулубу та життєво важливому органу - голові потерпілого, у тому числі й тоді, коли він лежав на
землі, усвідомлювали небезпечний характер своїх дій і що посягають на життя ОСОБА_20, передбачали,
що наслідками таких дій може стати смерть останнього та бажали цього.
Але з обставин справи видно, на що не звернув уваги касаційний суд, що ОСОБА_17 та ОСОБА_18, за
їх словами, хоча і не бажали смерті потерпілого, але передбачали, що завдаючи численних ударів
руками і ногами в голову та груди, свідомо допускали настання таких наслідків, які настали, тобто
їхні дії свідчать про вчинення умисного вбивства потерпілого з непрямим умислом . Однак ця
обставина ніяк не впливає на правильність кваліфікації їхніх дій і тому не є підставою для задоволення
заяв.
У рішенні, яке порівнюється ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2011 року), де
касаційний суд дійшов висновку про обґрунтованість застосування частини другої статті 121 КК, фактичні
обставини суспільно небезпечних діянь, вчинених ОСОБА_17 і ОСОБА_18, та обставини злочину,
вчиненого ОСОБА_17 та ОСОБА_18, хоча за зовнішнім виявом і схожі між собою, мають спільні риси,
тобто є подібними, але відрізняються за об'єктивною та суб'єктивною сторонами. І ця відмінність не
викликала неоднакового застосування норми матеріального закону.

Враховуючи викладене, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
вважають, що доводи, наведені у заявах адвоката ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_17 та засудженого
ОСОБА_18 про те, що суд касаційної інстанції допустив неоднакове застосування одних і тих самих
норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, не підтвердилися і тому їхні
ЗАЯВИ ЗАДОВОЛЕННЮ НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ.
Постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 733/249/16-к (провадження № 51-
3848км18)
За вироком Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 вересня 2016 року засуджено:
 ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 304 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч.
4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією
всього належного їй майна; за п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді
довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна. На підставі ст. 70 КК
України ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з
конфіскацією всього належного їй майна;
 ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 304 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч.
4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією
всього належного їй майна; за п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді
довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна. На підставі ст. 70 КК
України ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з
конфіскацією всього належного їй майна;
 ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років без
конфіскації майна; за п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі
на строк 15 років без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 357 КК України з урахуванням ст. 101 КК
України до покарання у виді 45 діб арешту. На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_8 призначено
остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років без конфіскації майна.
Зараховано у строк покарання термін попереднього ув'язнення з 28 жовтня 2015 року з розрахунку
один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 солідарно на користь ОСОБА_1 300 000 грн
у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року апеляційні скарги захисників
Костюка О.П., Рябініна Д.Д., ОСОБА_10 та засудженої ОСОБА_7 залишені без задоволення, а вирок
місцевого суду - без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в ніч на 28 жовтня 2015 року у будинку
АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_8 є
неповнолітнім, шляхом вмовляння та обіцянки матеріального збагачення викликали у нього бажання
вчинити злочин, чим втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність. ОСОБА_6, ОСОБА_7 та
ОСОБА_8 вступили між собою у злочинну змову, спрямовану на вчинення нападу на пенсіонерів
ОСОБА_11, 1926 року народження, та ОСОБА_12, 1920 року народження, з метою заволодіння їх
майном та заподіяння смерті останнім.
З метою реалізації свого злочинного умислу, приблизно о 02.00 год. 28 жовтня 2015 року обвинувачені,
перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою та з метою заволодіння майном
потерпілих, розбили віконне скло, відчинили двері та проникли до їх будинку АДРЕСА_4, де напали на
потерпілих і спричинили їм численні тяжкі тілесні ушкодження.
Долаючи опір потерпілих, бажаючи своїми протиправними діями спричинити особливі фізичні
страждання потерпілим та з метою умисного заподіяння смерті, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 нанесли
потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 руками, ногами і металевою завісою не менше 30 ударів по
тулубу, голові, грудній клітині та кінцівкам, вогнем спричинили термічні опіки ділянок правого стегна
та лобка потерпілої ОСОБА_11 та в подальшому ногами здійснили тиснення на передні поверхні шиї
обом потерпілим з притисненням до хребта.
Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілі померли на місці події внаслідок механічної асфіксії.
Реалізуючи свої корисливі мотиви, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 заволоділи майном та грошима
потерпілих на загальну суму 6519,96 грн.
Крім цього, ОСОБА_8 незаконно заволодів паспортами на ім'я потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які
знайшов у вказаному будинку та привласнив їх.

У касаційній скарзі захисник Рябінін Д.Д. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 та
призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник зазначає, що місцевий суд не врахував
відсутність у засуджених попередньої змови на вчинення умисного вбивства, не розмежував хто з
обвинувачених які тілесні ушкодження завдав потерпілим та ступінь їх тяжкості, внаслідок чого дав
неправильну правову оцінку діям його підзахисної, чим неправильно застосував закон України про
кримінальну відповідальність. Вказує, що вирок місцевого суду не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК
України, у ньому не вмотивоване призначення ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення
волі, а ухвала суду апеляційної інстанції не містить обґрунтованих відповідей на усі доводи
апеляційної скарги.
Засуджена ОСОБА_6 у своїй скарзі з доповненнями висловлює аналогічні доводи щодо неправильної
оцінки судом її дій, відсутності умислу на вбивство і попередньої змови та стверджує, що суд не
розмежував дії усіх винних осіб і не встановив, хто які тілесні ушкодження заподіяв потерпілим, внаслідок
чого неправильно кваліфікував її дії за п.п. 1, 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та безпідставно призначив
покарання у виді довічного позбавлення волі. Враховуючи наведене, засуджена ОСОБА_6 просить
скасувати судові рішення щодо неї та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо неї, вказує на
порушення її права на захист, оскільки захисники діяли усупереч її інтересам, посилається на
необґрунтованість судових рішень, неправильну кваліфікацію її дій, оскільки потерпілих вона не била, а
прийшла до них лише з метою викрасти їхнє майно. Також засуджена вважає, що призначення їй
покарання у виді довічного позбавлення волі не вмотивовано у вироку.
Захисник Костюк О.П. в інтересах засудженого ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення та
призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник стверджує, що вирок ґрунтується на
недопустимих доказах, зокрема, які не були відкриті стороні захисту, судом не розмежовано дій кожного з
обвинувачених, не встановлено наявності умислу у ОСОБА_8 на заволодіння майном потерпілих та
вбивство останніх, а також не доведено його винуватості у вчиненні зазначених злочинів. Також
захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив принцип безпосередності дослідження доказів, не
дослідив їх у судовому засіданні, проте надав їм оцінку в ухвалі, крім того суд не дав обґрунтованої
відповіді на усі доводи апеляційних скарг.

 Вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 вересня 2016 року та ухвалу
Апеляційного суду Чернігівської області від 07 лютого 2017 року щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7 та
ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників Рябініна Д.В., Костюка О.П.,
засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - без задоволення.
Доводи сторони захисту на заперечення винуватості засуджених були предметом ретельної перевірки
суду першої інстанції і знайшли належну оцінку у вироку.
Зокрема, поряд з іншими доказами, суд обґрунтовано послався на показання свідка ОСОБА_13, який
є таксистом і 28 жовтня 2015 року вночі відвозив трьох осіб (ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8.) до
населеного пункту, де мешкали потерпілі. Свідок ОСОБА_14, теж таксист, о 08.45 год. наступного ранку
відвозив обвинувачених назад, а протягом дня підвозив до супермаркету «АТБ» у м. Бахмач. Згідно даних
протоколу огляду відеозапису з магазину «АТБ Маркет» вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 купували
продукти харчування та розраховувалися купюрами номіналом по 100 грн., а згідно показань свідка
ОСОБА_15, вона приносила потерпілим пенсію саме такими купюрами. Також винуватість засуджених
підтверджується даними протоколу огляду місця події - домогосподарства потерпілих, де було виявлено
їх трупи зі слідами насильства, порушена обстановка в будинку; висновками експертиз щодо отриманих
потерпілими тілесних ушкоджень та причин їх смерті; протоколу огляду місця події - помешкання
ОСОБА_6, під час якого було вилучено мобільний телефон, значки та медалі, що належали потерпілим.
Крім того на штанах, які вилучені у ОСОБА_8, була виявлена кров, що належить потерпілим; на дерев'яній
палиці та сокирі, які вилучені у будинку потерпілих, виявлена їхня кров; на металевій завісі, якою також
завдавалися удари потерпілим, було виявлено піт, що походить від ОСОБА_6 Протоколи слідчих
експериментів підтверджують факт перебування обвинувачених у будинку потерпілих, їх дії під час
вчинення злочину.
Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору їх належності та
допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд
дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в
інкримінованих їм діяннях, оскільки ці докази доповнюють один одного та у своїй сукупності разом з
іншими доказами є достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.
Посилання у касаційних скаргах на відсутність між засудженими попередньої змови та умислу на
вбивство потерпілих не ґрунтуються на матеріалах справи.
УМИСНЕ ВБИВСТВО ВИЗНАЄТЬСЯ ВЧИНЕНИМ ЗА ПОПЕРЕДНЬОЮ ЗМОВОЮ ГРУПОЮ
ОСІБ (п. 12 ч. 2 ст. 115), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою
домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали
потерпілому поранення, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною
смерті потерпілого, повинні відповідати за умисел на вбивство як співвиконавці.
Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали
дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими
співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя,
здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього
умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють
вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені:
 а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у
безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв
потерпілому смерть;
 б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим
співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв'язування
його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті,
тощо);
 в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти
потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або
може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій
особі до жертви;
 г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги
під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо;
 д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед
убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на
вбивство.
Якщо учасники групи осіб діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавляв життя
одного потерпілого, дії кожного із них слід кваліфікувати як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене
за попередньою змовою групою осіб (п. п. 1 і 12 ч. 2 ст. 115). У разі вчинення умисного вбивства під час
розбійного нападу, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України і ч. 4 ст. 187 КК України.
Про наявність між засудженими попередньої змови та умислу на вбивство потерпілих свідчить те, що
обвинувачені у темну пору доби прибули на таксі в інший населений пункт, цілеспрямовано підійшли до
будинку потерпілих, де побачили, що останні ще не лягли спати і в їхньому вікні горить світло. Попри це,
обвинувачені розбили вікно, увійшли в хату, в якій перебували лише дві старенькі бабусі, та, застосовуючи
до них фізичне насильство і погрози, почали вимагати гроші. При цьому коли одні з обвинувачених
завдавали потерпілим удари, другі обшукували помешкання з метою виявлення грошей. Крім того, про
наявність цілеспрямованого умислу свідчить факт нанесення кожній з потерпілих не менше 30 ударів
у життєво важливі органи різними знаряддями, в тому числі палкою, металевою завісою та сокирою.
Виявлені на тілі ОСОБА_8 тілесні ушкодження свідчать про те, що він здійснював побиття потерпілих
руками та ногами, а наявність на металевій завісі слідів поту ОСОБА_6 свідчить про те, що вона за
допомогою цієї завіси завдавала ударів, які співпадають з виявленими у потерпілих на голові тілесними
ушкодженнями. Крім того, судом було встановлено, що побиття потерпілих продовжувалося тривалий час,
у невеликому приміщенні будинку кожен з обвинувачених мав змогу бачити та усвідомлювати дії інших
співучасників, погоджувався із ними та продовжував свої протиправні дії, направлені на заволодіння
майном потерпілих та позбавлення їх життя.
Згідно показань обвинувачених, які вони давали під час проведення слідчих експериментів, вбачається,
що побиття потерпілих мало на меті дізнатися де вони ховають гроші. Згідно висновків експертиз у
кожної із загиблих було зламано не менше половини ребер, усі тілесні ушкодження були прижиттєві, саме
побиття тривало протягом певного періоду часу (більше години), протягом якого обвинувачені перебували
у будинку разом. Протиправні дії обвинувачені не припиняли до настання бажаного результату і закінчили
одночасно, заподіявши смерть двом стареньким бабусям, заволоділи їх грошима та покинули будинок.
Згідно висновків експертиз смерть потерпілих настала від механічної асфіксії органів шиї, тобто
фактично обидві потерпілі були задушені, що вказує на наявність прямого умислу обвинувачених на
позбавлення життя. При цьому суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що за обставин, коли усі
обвинувачені виконували спільні дії, направлені на позбавлення життя ОСОБА_11 і ОСОБА_12,
виконували ці дії одночасно, не потребує розмежування - хто, скільки і в які частини тіла потерпілим
наносив удари.
Отже, виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що у

діях ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 наявні ознаки складів злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 1, 4,
6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України та є
обґрунтованим.
Посилання у касаційній скарзі захисника Костюка О.П. на недопустимість ряду доказів внаслідок
їх невідкриття стороні захисту є БЕЗПІДСТАВНИМ.
Постанова Верховного Суду від 06.06.2019 р. у справі № 683/2620/17 (провадження № 51-8589км18)
За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 05 лютого 2018 року
ОСОБА_1 засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Апеляційний суд Хмельницької області 26 червня 2018 року СКАСУВАВ ВИРОК суду першої
інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання
за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК у виді довічного позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 24 червня 2017 року близько 09:30, перебуваючи на
другому поверсі приміщення Ладигівського будинку культури, розташованого в с. Ладиги
Старокостянтинівського району Хмельницької області, на ґрунті тривалих особистих неприязних
відносин із ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою вбивства з особливою жорстокістю, завдав не
встановленим досудовим розслідуванням металевим предметом з ребристою поверхнею численних
ударів у ділянку голови потерпілої, яка, відчуваючи сильний фізичний біль, вступила у боротьбу із
засудженим, однак, не маючи можливості протидіяти, почала тікати на перший поверх будівлі, де
ОСОБА_1 наздогнав її та продовжив завдавати ударів тим же предметом у ділянку голови ОСОБА_5 ,
доки вона не припинила подавати ознаки життя.
У результаті вищевказаних дій ОСОБА_1 завдав ОСОБА_5 не менше 28 ударів у ділянку голови, не
менше 3 ударів - в ділянку правого передпліччя, не менше 1 удару - в ділянку лівої кисті, заподіявши їй
тілесних ушкоджень, зокрема таких, що відносяться до тяжких і перебувають у прямому причинному
зв`язку з настанням смерті потерпілої.

У касаційній скарзі захисник Копанчук В.О. ставить вимогу про зміну судових рішень щодо ОСОБА_1 ,
оскільки вважає їх незаконними на підставах неправильного застосування закону про кримінальну
відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі
засудженого через суворість. На його думку, суд не дав належної оцінки доказам у кримінальному
провадженні, які свідчать про відсутність у засудженого умислу на вбивство із особливою
жорстокістю, оскільки він не бажав заподіяти потерпілій особливих мучень. Вказує, що поза увагою
суду залишилося те, що ОСОБА_1 вчинив злочин при перевищенні меж необхідної оборони,
захищаючись від потерпілої. На переконання захисника, апеляційний суд необґрунтовано не врахував
наявності обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_1 та можуть бути підставами для застосування ст.
69 КК при призначенні покарання, та безпідставно дійшов висновку про необхідність обрання засудженому
найбільш суворого виду покарання - довічного позбавлення волі.
Потерпіла ОСОБА_3 звернулася до касаційного суду із запереченням на цю касаційну скаргу, в якому
просила залишити без зміни вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 .
 Касаційну скаргу захисника Копанчука В.О. задовольнити.
 Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 05 лютого 2018 року та
вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 26 червня 2018 року щодо ОСОБА_1
змінити.
 Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 КК та призначити йому за
цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років.
Дії засудженого ОСОБА_1 суд першої інстанції кваліфікував за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК. З такою ж
правовою оцінкою дій останнього погодився і суд апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 не оспорює причетності ОСОБА_1 до позбавлення життя
потерпілої ОСОБА_5 Водночас, він не погоджується із кваліфікацією дій засудженого, оскільки вважає
безпідставними висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки умисного вбивства
«вчинення злочину з особливою жорстокістю».
Перевіряючи доводи в касаційній скарзі захисника, суд касаційної інстанції дійшов такого.
При вирішенні питання щодо наявності в діях винної особи складу кримінального правопорушення,
передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, слід враховувати, що така кваліфікація може мати місце лише в тому
випадку, коли буде доведено, що спосіб позбавлення потерпілого життя свідчить про особливу
жорстокість злочину і вона охоплювалась умислом винного. Визнавши засудженого винним у вбивстві,
вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він
дійшов такого висновку.
До ОСОБЛИВО ЖОРСТОКИХ можуть бути віднесені випадки, коли винний, позбавляючи
потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої
кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню,
струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо),
психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких
душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням
над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що
такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.
При цьому ОСОБЛИВОЮ ЖОРСТОКІСТЮ слід вважати умисну дію (або бездіяльність), що
супроводжує або наступає за насильницьким злочином, є необов`язковою для його вчинення і
настання звичайних для злочину наслідків, що полягає в заподіянні потерпілому або його близьким
додаткового, як правило, тяжкого фізичного або психічного страждання, тобто винний усвідомлює,
що він вчиняє діяння, які є надмірними для досягнення злочинного наслідку та обирає спосіб вчинення
злочину, який охоплює діяння зайві (надмірні) для позбавлення життя потерпілого.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 на підставі досліджених судом доказів установлено
обставини, за яких засуджений позбавив життя потерпілу ОСОБА_5 Кваліфікуючи дії засудженого як
вчинення злочину з особливою жорстокістю, суд вказав на велику кількість травмуючих дій, завданих
потерпілій, яка була у свідомості.
Разом з тим, судом не встановлено та не викладено у вироку доказів на підтвердження того, що
ОСОБА_1 , завдаючи ОСОБА_5 ударів, зокрема, у життєво важливий орган - голову, з метою позбавити її
життя, свідомо бажав не лише вбити потерпілу, а й того, щоб вона відчувала додаткові страждання,
які не були б необхідними для настання її смерті.
Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов переконання, що за встановлених судами фактичних
обставин підстав для юридичної оцінки дій засудженого як умисного вбивства, вчиненого з особливою
жорстокістю, немає, а тому його дії підлягають перекваліфікації з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115
КК як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, із призначенням
відповідного покарання.
Така зміна юридичної кваліфікації дій ОСОБА_1 не може не впливати і на розмір призначеного йому
покарання.
Згідно з вимогами статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а
при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та
обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено
покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Враховуючи наведені вимоги, а також те, що ОСОБА_1 вчинив особливо тяжкий злочин, вперше
притягнутий до кримінальної відповідальності, і беручи до уваги позитивні характеристики засудженого за
місцем роботи та проживання, його сімейний стан, відсутність обставин, які обтяжують покарання, колегія
суддів дійшла висновку про необхідність обрати йому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК, що буде
достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав для застосування
ч. 1 ст. 69 КК та обрання засудженому більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, не
встановлено.
в) Постанова Верховного Суду України від 17.12.2015 р. № 5-125кс15
Новокаховський міський суд Херсонської області вироком від 13 червня 2013 року засудив ОСОБА_17,
ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості, за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу
України (далі - КК) до позбавлення волі на строк дев'ять років.
ОСОБА_17 засуджено за те, що він 22 жовтня 2011 року приблизно о 21 год. 30 хв., перебуваючи у
стані алкогольного сп'яніння, поблизу кафе-бару ПП "ОСОБА_25", розташованого по АДРЕСА_1, під час
сварки з ОСОБА_18, яка виникла на грунті особистих неприязних стосунків, діючи з прямим умислом
на позбавлення життя, завдав останньому удар ножем у життєво важливий орган - шию, внаслідок
чого ІНФОРМАЦІЯ_2 настала смерть потерпілого.
Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 24 грудня 2013 року вирок щодо ОСОБА_17
залишив БЕЗ ЗМІН.
Касаційний суд - колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - за наслідками перегляду ухвалою від 19 березня 2015
року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_17 залишив без змін.

Приводом для перегляду справи Верховним Судом України стала заява захисника ОСОБА_16, а
підставами - твердження в заяві про неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми
права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що
зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку захисника, засуджений ОСОБА_17 не
мав би нести відповідальність за інкриміноване йому діяння, передбачене частиною першою статті 115 КК,
оскільки потерпілий ОСОБА_18 першим почав завдавати ОСОБА_17 тілесні ушкодження, наявність
яких стверджується висновками судово-медичного освідування. А тому захисник вважає, що
ОСОБА_17 вчинив умисне вбивство ОСОБА_18 при перевищенні меж необхідної оборони.
Також захисник вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми
права, передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України (далі-КПК), що зумовило ухвалення
різних за змістом судових рішень. Захисник стверджує, що, скасовуючи вирок суду першої інстанції від 12
липня 2012 року апеляційний суд у своїй ухвалі від 4 вересня 2012 року зазначив, що місцевим судом
необгрунтовано взято до уваги показання одних свідків та відкинуто показання інших свідків, не усунуто
суперечності в показаннях свідків, під час судового засідання не повністю було встановлено та відтворено
події, під час яких вчинено злочин. Проте місцевий суд, розглядаючи справу в порядку статті 375 КПК
України 1960 року, не виконав вказівки суду апеляційної інстанції.
Апеляційний суд, розглядаючи апеляції захисника і засудженого, не звернув уваги на допущені судом
першої інстанції порушення та, по суті, залишив поза увагою основний довід апеляції й не дав на нього
вичерпної відповіді.
Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу щодо ОСОБА_17, не виявив порушень частини сьомої
статті 374 та статті 377 КПК, оскільки місцевим судом не було дотримано вказівок апеляційного суду, які є
обов'язковими при повторному розгляді справи, а в ухвалі апеляційного суду неспростовано всіх доводів
апеляцій захисника і засудженого.
Як приклад неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу касаційного суду від 13
березня 2007 року, зі змісту якої видно, що вироком місцевого суду особу засуджено за частиною
першою статті 115 КК, за те, що вона, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у ході конфлікту
чоловік завдав сину удар дошкою по голові, засуджена спробувала зупинити чоловіка, а той намагався
вдарити її пляшкою по голові, захищаючись, вона схопила зі столу ножа, яким завдала потерпілому
один удар у груди, від якого той помер.

 Відмовити в задоволенні заяви захисника ОСОБА_16
Предметом перегляду цієї справи є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми закону
про кримінальну відповідальність за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.
У своїй практиці Суд уже неодноразово висловлював свою позицію з цього питання у
правозастосуванні (справи № 5-12 кс 14, № 5-27 кс 14, № 5-29 кс 14, № 5-34 кс 14).
Суд зазначає, що закріплене в статті 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою
гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і
здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (частина третя статті 27 Конституції
України).
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його
МОТИВУ, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя,
здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір
захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у
разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути
зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним
напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним
стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій
винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від
суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним
позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони,
перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи,
повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного
посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту
небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання
спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної
оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Повертаючись до справи, що розглядається, Суд убачає, що конфлікт у барі спровокував засуджений
ОСОБА_17 Коли ОСОБА_19 відмовили в продажу пива в барі, пояснивши, що бар замовлено для
святкування дня народження і він не працює, то ОСОБА_17 разом з ОСОБА_19 знову зайшли до бару і
наполягали, щоб їм продали пиво та каву. Коли до вказаних осіб підійшли ОСОБА_26 і ОСОБА_27, які
святкували день народження, і попросили їх вийти з приміщення бару, то ОСОБА_17 і ОСОБА_19 почали
розмовляти з ними на підвищених тонах, при цьому засуджений дістав ножа та тримаючи його в руці,
сказав, що все можна вирішити по-іншому. Коли ОСОБА_26 і потерпілому ОСОБА_18 вдалося вивести
ОСОБА_17 на вулицю, то між потерпілим і засудженим виникла бійка, в ході якої останній
завдав ОСОБА_18 удару ножем в шию, після чого втік.
Такі обставини дають підстави для висновку, що ОСОБА_17 не перебував у стані необхідної оборони,
бо не зазнавав суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_18 Намір ОСОБА_17 вчинити розправу
над ОСОБА_18 домінував під час бійки і був визначальним мотивом завдання удару потерпілому ножем у
життєво важливий орган - шию.
Поєднання обставин, обстановки та умов, за яких було вчинено вбивство ОСОБА_18, давало суду
касаційної інстанції підстави вважати, що його вчинення цього злочину було викликано бажанням
ОСОБА_17 вчинити розправу над потерпілим. Сукупність таких обставин виключає кваліфікацію
умисного вбивства в стані необхідної оборони.
У рішенні, наданому для порівняння, фактичні обставини суспільно небезпечного діяння подібні за
окремими елементами складу злочину, вчиненого ОСОБА_17, однак не уподібнюють фактичні обставини
цих діянь настільки, щоб визнавати їх однаковими (тотожними) і робити висновок про помилку у виборі та
неоднаковому застосуванні однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність. Зміст
(характер) фактичних обставин справи в сукупності визначав застосування відповідної кримінально-
правової оцінки кожного із зазначених діянь.
Так, у рішенні наданому для порівняння, встановлено, що чоловік засудженої завдав сину удар
дошкою по голові, а коли жінка спробувала заступитися за сина, то потерпілий намагався також
вдарити її пляшкою по голові й тільки після цього засуджена застосувала ніж.
Оскільки ознаки складу злочину суспільно небезпечного діяння, вчиненого ОСОБА_17, сумісні з
ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК, вони й отримали за цією нормою
кримінально-правову оцінку (кваліфіковані) в оспореному рішенні. Вважати, що суд касаційної інстанції
допустив неоднакове застосування однієї і тієї самої норми закону України про кримінальну
відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, підстав немає.
Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, заяву не може бути
задоволено.
Постанова Верховного Суду України від 27 листопада 2014 року № 5-34кс14
Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 липня 2013 року
ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1, таку, що не має судимості, засуджено за частиною першою ст. 115
Кримінального кодексу України (далі КК) до позбавлення волі на строк дев'ять років шість місяців.
ОСОБА_17 засуджено за те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_2 року близько 2-ї години, перебуваючи у стані
алкогольного сп'яніння, знаходячись в будинку АДРЕСА_1 в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя
Донецької області, в ході сварки, раптово виниклої на грунті особистих неприязних стосунків зі своїм
співмешканцем ОСОБА_19, переслідуючи умисел на його вбивство, завдала кухонним ножем удару в
грудну клітку потерпілого та не менше двох ударів по руці останнього, який в момент нападу
захищався, в результаті чого заподіяла ОСОБА_19 легкі тілесні ушкодження та тяжкі тілесні
ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких останній помер на місці пригоди.
Причиною смерті потерпілого явилося колото-різане поранення лівого легкого і серця.
Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 23 вересня 2013 року вирок щодо ОСОБА_17 залишив
без змін.
Касаційний суд - колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ - за наслідками перегляду ухвалою від 29 липня 2014
року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_17 змінив, пом'якшив покарання до семи років позбавлення
волі.

Приводом перегляду справи Верховним Судом України стала заява захисника ОСОБА_18, а підставами
- твердження в заяві про неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми закону про
кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних
за змістом судових рішень. На думку захисника, засуджена ОСОБА_17 не мала би нести
відповідальність за інкриміноване їй діяння, передбачене частиною першою статті 115 КК, оскільки
ОСОБА_19 першим почав завдавати ОСОБА_17 тілесні ушкодження, наявність яких підтверджена
висновками судово-медичної експертизи, а тому вважає, що ОСОБА_17 вчинила умисне вбивство
ОСОБА_19 при перевищенні меж необхідної оборони.
Як приклад неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу касаційного суду від 20
грудня 2011 року, зі змісту якої вбачається, що вироком місцевого суду особу засуджено за частиною
першою статті 115 КК, за те, що вона в ході конфлікту, завдала потерпілому низку ударів в груди
складним ножем від яких останній помер. Апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції,
перекваліфікував дії особи з частини першої ст. 115 на ст. 118 КК, оскільки потерпілий першим почав
душити засудженого і тоді останній дістав з куртки складного ножа, яким завдав потерпілому низку ударів
в груди.
У рішенні касаційного суду від 25 жовтня 2012 року йдеться про те, що вироком місцевого суду, з
яким погодився суд апеляційної інстанції, особу засуджено за частиною другою статті 121 КК за те, що
винуватий під час сварки завдав потерпілому удар кухонним ножем в груди, від якого настала смерть
останнього. Проте, суд касаційної інстанції перекваліфікував такі дії винного з частини другої статті 121
на ст. 118 КК, зауваживши, що потерпілий першим почав завдавати ударів стільцем засудженому по
голові, рукам і ногам, а у відповідь на такі дії той завдав удару ножем в груди потерпілому.
В ухвалі касаційного суду від 18 березня 2014 року зазначено, що вироком суду особу засуджено
за статтею 118 КК за те, що вона, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, після того, як потерпілий
завдав їй два удари кулаком в обличчя, завдала потерпілому ударів ножем в груди, від яких настала
смерть останнього. Вироком апеляційного суду такі дії винного кваліфіковано за частиною
першою статті 115 КК, однак суд касаційної інстанції не погодившись з таким рішенням апеляційного
суду скасував вирок і направив справу на новий апеляційний розгляд.
У своїй заяві захисник ОСОБА_18 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у
кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 29 липня 2014 року щодо ОСОБА_17 і прийняти нове рішення по справі, яким кваліфікувати дії
засудженої за ст. 118 КК.

 заяву захисника ОСОБА_18 задовольнити частково.
 Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2014 року щодо ОСОБА_17
скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача,

пояснення прокурора про відмову в задоволенні заяви, дослідила матеріали кримінальної справи і
матеріали провадження, обговорила вимоги, зазначені в заяві, та дійшла висновку про таке.
Порівняння суспільно небезпечних діянь оспорюваного рішення і порівняних рішеннях суду
касаційної інстанції від 20 грудня 2011 року та 25 жовтня 2012 року свідчить про їх певну подібність за
окремими рисами, зокрема, за об'єктом посягання - життя іншої людини, суб'єктом злочину - фізична
осудна особа, за такими ознаками об'єктивної сторони, як обстановка, спосіб та знаряддя злочину,
настання наслідків у вигляді смерті. Водночас ці діяння отримали різну кримінально-правову оцінку: в
оспорюваному рішенні - за частиною першою статті 115 КК, в порівняному - за статтею 118 КК.
Посилання у заяві на рішення касаційного суду від 18 березня 2014 року не може бути визнане як
приклад для порівняння, оскільки за своїм юридичним значенням це рішення не є таким, що містить
правові висновки щодо правозастосування і воно не є остаточним.
За нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК) з ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ

характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті
людини та причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідком, а з СУБ'ЄКТИВНОЇ
СТОРОНИ - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює
суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді
смерті іншої людини і бажає або свідомо припускає її настання.
Такі самі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при
перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства,
відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов'язковою ознакою суб'єктивної
сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є МОТИВ діяння - захист винною особою
охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Закріплене в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації
конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і
здоров'я інших людей від протиправних посягань (частина третя ст. 27 Конституції України).
Згідно із частиною першою статті 36 КК НЕОБХІДНОЮ ОБОРОНОЮ визнаються дії, вчинені з
метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а
також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом
заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного
відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної
оборони.
ПЕРЕВИЩЕННЯМ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ визнається умисне заподіяння тому, хто
посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту
(частина третя статті 36).
ПРАВО на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у
того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного
відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Втім, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а
й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно
враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що
дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним
позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони,
перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи,
повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного
посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту
небезпечності посягання.
З фактичних обставин та матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_17 та ОСОБА_19 неодноразово

виникали сварки, в ході яких вони завдавали один одному тілесних ушкоджень.
У день події, з показань ОСОБА_17 даними нею в судовому засіданні, ОСОБА_19, зустрівши її з роботи
почав вимагати у неї гроші, а коли вона відмовилася їх дати схопив її за коси і почав бити головою об
підлогу, вдарив в плече, спину і вирвав коси. Надалі, коли вона пішла відпочивати, ОСОБА_19,
перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, декілька разів підходив до неї і будив ударом
долоні в підборіддя, ударом кінчика ножа в ногу, а третій раз вона проснулася від сильного удару в
правий бік і побачила, що потерпілий іде на неї з ножем в руках, при цьому висловлюючи погрози
вбивством, які вона, враховуючи попередню поведінку ОСОБА_19, те, що він був фізично сильнішим за
неї і сварка відбувалася в темну пору доби в обмеженому просторі (кімнаті), сприймала реально.
Після цього вона вдарила ОСОБА_19 по руці, в результаті чого ніж випав у нього з рук і підібравши його
вона завдала потерпілому одного удару в груди, спричинивши смертельне поранення.
Дані показання підтверджені висновками судово-медичної експертизи згідно яких у ОСОБА_17
виявлено легкі тілесні ушкодження, які утворилися ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Викладені обставини свідчать, що ОСОБА_17 зазнала суспільно небезпечного посягання з боку
співмешканця, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди її здоров'ю і не маючи іншої
можливості уникнути подальшого насильства з його боку та спричинення більш тяжкої шкоди
нападнику, використала ніж, який вона вибила з рук ОСОБА_19
Такі дії ОСОБА_17 означають, що у неї виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло
право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для
припинення цього посягання.
За таких обставин висновок суду касаційної інстанції, який погодився із рішенням судів першої та
апеляційної інстанцій, про те, що мотивом дій ОСОБА_17 були особисті неприязні стосунки, які
виникли під час сварки, не можна визнати обгрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.
Водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних
конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак
ОСОБА_17 вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та
інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.
Саме таку позицію висловив касаційний суд в ухвалах від 20 грудня 2011 року та 25 жовтня 2012
року.
Так у рішенні касаційного суду від 20 грудня 2011 року встановлено, що ситуація, яка передувала
вчиненню злочину, супроводжувалася завданням тілесних ушкоджень засудженому, при цьому потерпілий
почав його душити від чого у засудженого почало темніти в очах. Під час цього посягання, засуджений, не
маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з боку потерпілого та спричинення більш
тяжкої шкоди його здоров'ю, скориставшись своїм правом на застосування захисту шляхом заподіяння
фізичної шкоди нападнику, використав складний ніж, який знаходився у нього в кишені куртки.
У рішенні від 25 жовтня 2012 року встановлено, що потерпілий систематично знущався над членами
родини. У день події потерпілий перебував у стані алкогольного сп'яніння, вночі прийшов додому, почав
лаятися, нецензурно висловлюватися, погрожував розправою батькам. На зауваження засудженого,
потерпілий схопив стілець та почав ним завдавати удари по голові, рукам і ногам засудженому, який лежав
у ліжку, а коли той спробував піднятися, завдав йому удару кулаком в обличчя. Щоб запобігти суспільно
небезпечному посяганню з боку потерпілого, а внаслідок його попередньої поведінки засуджений мав
побоюватися за своє життя, він використав предмет, який випадково знаходився біля нього, - кухонний
ніж, завдавши ним одного удару в груди нападника.
Підсумовуючи наведене, правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діяння,
інкримінованого ОСОБА_17, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь, яка міститься
у порівнюваних судових рішеннях дають підстави стверджувати, що висновок касаційного суду про
наявність у діях ОСОБА_17 ознак злочину, передбаченого частиною першою ст. 115 КК є
НЕПРАВИЛЬНИМ.
Завдання 3. Визначте тип співвідношення норм статей Особливої частини КК України. Відповідь
обґрунтуйте:
а) – п.8 ч. 2 ст. 115 та ст. 112: конкуренція загальної і спеціальної норм. Ч.1 ст.115 ККУ є загальною
до п.8 ч.2 ст.115 і ст.112. Тобто з спеціальної норми (п.8 ч.2 ст. 115) виділена інша спеціальна – ст.112 ККУ.
Різниця між ст. 112 і п.8 – в ст.115 в загальному зазначається про вбивство службової особи (тобто всі
службові особи підпадають під п.8), але у ст.112 конкретно є перелік потерпілих (тобто ті особи, які не
передбачені в ст.112 підпадають під п.8 ч.2 ст.115)
ст. 348 Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з
охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця
ст. 379 Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю,
пов'язаною із здійсненням правосуддя
ст. 400 Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з
наданням правової допомоги
ч.5 ст. 404 Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків
5. Дії, передбачені частинами другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони були пов’язані з
умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов’язки з військової служби
ст. 443 КК України Посягання на життя представника іноземної держави
п.12.5 ППВСУ «Про суд практику про злочини проти життя та здоров’я особи»
Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника
правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи
присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів,
начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника
іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав
належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Разом з тим,
коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин,
передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами
цієї статті.
Конкуренція загальної (п.8 ч.2 ст.115) та спеціальних норм (112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443
КК)
- ч.1 ст. 115 та ст. 116 КК України: конкуренція кваліфікованого та привілейованого складів кпр.
Застосовуватись має норма яка містить привілейований склад
Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання
Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким
поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру
такого поводження з боку потерпілого, -
- п.2 ч. 2 ст. 115 та ст. 117 КК України;

2. Умисне вбивство:
2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
Стаття 117. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини
Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів -
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього складу злочину є час вчинення вбивства матір’ю своєї
новонародженої дитини. Так, відповідно до Закону, вчинення злочину, передбаченого ст. 117 КК України,
обмежене певним проміжком у часі: під час пологів або відразу після пологів. Для розмежування
умисного вбивства малолітньої дитини та умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини слід
звернути увагу на психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину. Так, психічне ставлення матері до
вбивства своєї новонародженої дитини зумовлене емоційною напругою, викликаною вагітністю й
пологами та психічними процесами, що їх супроводжували; тимчасовий психічний розлад послаблює
здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв’язку із чим вона вважається обмежено
осудною.
Конкуренція загальної і спеціальної норм (чи кваліфікованого і привілейованого складу кпр?)
- ч.1 ст. 115 та ст. 118 КК України;

Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення
заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення
Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення
заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, -
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або
позбавленням волі на строк до двох років.
Аналогічно як зі ст.117
- ст. 116 та ст. 118 КК України.

Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання
Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким
поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру
такого поводження з боку потерпілого, -
Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення
заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення
Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення
заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, -
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або
позбавленням волі на строк до двох років.
ЗАДАЧІ:
Задача 1. Минуло два роки з моменту звільнення Остапа з виправної колонії, де він відбував
покарання за умисне вбивство та розбій. Перебуваючи в стані алкогольного спʼяніння, Остап вночі
проник у будинок своїх сусідів Семена та Ганни. Розмахуючи ножем і викрикуючи погрози вбивством, він в
присутності Ганни повалив Семена на підлогу та наніс йому близько 20 ударів ногами в голову та
грудну клітку, а також один удар ножем в серце. На плач і благання жінки припинити побиття чоловіка
Остап не зважав. Після цього накинувся на Ганну, наносячи їй удари ногами по усьому тілу, доки та не
перестала подавати ознаки життя. Переконаний, що подружжя мертве, Остап спокійно залишив будинок.
Зранку закривавлене подружжя виявила сусідка і негайно викликала медичну допомогу. Смерть Ганни, якій
Остап спричинив закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, не настала лише завдяки
своєчасному наданню медичної допомоги. На досудовому розслідуванні мотив вчинення злочину Остап
пояснив бажанням зазнати повторно відчуттів від вбивства людини? – що це означає.
Дайте кримінально-правову кваліфікацію діянь Остапа.
=Сукупність злочинів
=Злочин з матеріальним складом
ОСТАП: п.4, 13 ч. 2 ст.115; ч.2 ст.15-п.1,13 ч.2 ст.115; ч.1 ст.162 ККУ
Щодо Семена:
Замах на вбивство (закінчений)
1.Відповідно до фабули встановлено, що Остап мав умисел на позбавлення життя двох осіб – Семена та
Ганни і все зробив для реалізації свого злочинного наміру, однак довів його до кінця тільки щодо Семена, а
щодо Ганни - не завершив із причин, що не залежали від його волі. Тому дії Остапа за епізодом умисного
вбивства Семена належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК
2..Перебуваючи в стані алкогольного спʼяніння, Остап вночі проник у будинок своїх сусідів Семена та
Ганни.
Стаття 162. Порушення недоторканності житла( цю ст не згадували на семі)
1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду
чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян
Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання
13) вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у
стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.
3.Щодо пункту 1 ст.115:

Умисне позбавлення життя ДВОХ АБО БІЛЬШЕ ОСІБ кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК (
2341-14 ) за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації
не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з
потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково
кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК.
Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення
для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) НЕ МАЄ.

Минуло два роки з моменту звільнення Остапа з виправної колонії, де він відбував покарання за
умисне вбивство (особливо тяжкий злочин) та розбій (тяжкий злочин – якщо без кваліфікуючих ознак).
Стаття 89. Строки погашення судимості
Такими, що не мають судимості, визнаються:
8) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо
вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового
кримінального правопорушення;
9) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий
злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять
нового кримінального правопорушення.

Умисне вбивство визнається вчиненим з ОСОБЛИВОЮ ЖОРСТОКІСТЮ (п. 4 ч. 2 ст. 115
КК ( 2341-14 ), якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому
особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування,
мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути,
яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження
гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було
поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і
винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.
Щодо Ганни:
П. 1. 4. 13. Ч. 2 Ст.115
Замах на вбивство (незакінчений)
Вченене з особливою жорстокістю

-там багато тілесних ушкоджень.
-він завдавав моральних страждань.
вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями

завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань. (ППВСУ Про судову практику в
справах про злочини проти життя та здоров'я особи )
Відповідно до частини першої статті 15 КК ЗАМАХОМ на злочин є вчинення особою з прямим

умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину,
якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Згідно з частиною другою статті 24 КК УМИСЕЛ Є ПРЯМИМ, якщо

 особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння,
 передбачала його суспільно небезпечні наслідки
 і бажала їх настання.
Верховний Суд України у своїх рішеннях (№ 5-32кс12 від 31 січня 2012 року, № 5-26кс13 від 4 липня
2013 року, № 5-46кс13 від 14 листопада 2013 року, № 5-10кс14 від 26 червня 2014 року, № 5-12кс14 від 15
травня 2014 року) неодноразово звертав увагу на те, що ЗАМАХ, безпосередньо спрямований на вчинення
злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити
злочин, а тому він Є АКТОМ, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі
досягнення суспільно небезпечного результату. Ціль досягнення суспільно небезпечного результату - це
конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, у тому числі й замаху. Таким чином, наслідки,
які НЕ НАСТАЛИ, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і
досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти
певних наслідків, то вона не могла й вчиняти замах на їх досягнення.
Немає подвійного інкримінування!!!!практика верховного суду!(там наводяться аргументи)

Умисел єдиний (вбивство 2 і більше осіб) але кваліфікуємо за 2 різні злочини і є два різних
постраждалих.
Задача 2. Екіпаж патрульної поліції зупинив автомобіль, яким керував Олександр, за порушення
правил дорожнього руху. Під час складання протоколу про адмінправопорушення, патрульний Артем ввів
дані Олександра для перевірки в базі осіб, що знаходяться в розшуку. Побачивши це, Олександр підійшов
до правоохоронця, націлив на нього пістолет та наказав віддати документи і відкласти табельну
зброю. Патрульний відмовився, і Олександр впритул здійснив кілька пострілів у нього. Патрульний
Артем пострілом у відповідь поранив нападника в ділянку черевної порожнини. Незважаючи на це,
Олександру вдалося заволодіти його табельною зброєю. Тоді напарниця Артема - патрульна Ольга
здійснила кілька пострілів в нападника, однак той пострілами у відповідь поранив її і одразу ж сів у
свій автомобіль, аби втекти з місця події. Проте очевидець подій – водій маршрутки Валерій - заблокував
своїм мікроавтобусом дорогу Олександру. Олександр вийшов з автомобіля, здійснив кілька пострілів по
автомобілю Валерія, після чого той розблокував проїзд, і зловмисник втік з місця події.
Від отриманих кульових поранень патрульний Артем помер на місці події, його напарниця Ольга від
поранень грудної клітки із проникненням в плевральну порожнину померла в лікарні. Увечері цього ж дня
Олександр був затриманий правоохоронцями в лікарні, куди звернувся за медичною допомогою із кульовим
пораненням у живіт.
Дайте кримінально-правову кваліфікацію діянь Олександра, Артема та Ольги.
 ОЛЕКСАНДР:
ЩОДО ВБИВСТВА АРТЕМА
Під час складання протоколу про адмінправопорушення, патрульний Артем ввів дані Олександра для
перевірки в базі осіб, що знаходяться в розшуку. Побачивши це, Олександр підійшов до правоохоронця,
націлив на нього пістолет та наказав віддати документи і відкласти табельну зброю. Патрульний
відмовився, і Олександр впритул здійснив кілька пострілів у нього. Від отриманих кульових поранень
патрульний Артем помер на місці події
Отже, ці його дії можна кваліфікувати за ч.1 ст.115 ККУ – як умисне вбивство.
АЛЕ:є ще ст.348 ККУ яка є спеціальною до п.8 ч.2 ст. 115 ККУ
Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського
формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця
Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з
виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони
громадського порядку
ЗУ Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів

Стаття 2. Основні поняття
У цьому Законі вживаються такі поняття:
1. Правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової
служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи
охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі
ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи,
які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
1. Основний безпосередній об'єкт злочину - нормальна службова діяльність працівників правоохоронних

органів, авторитет цих органів, а також встановлений порядок охорони громадського порядку. Додатковим
обов'язковим об'єктом злочину є життя зазначених у диспозиції ст. 348 осіб.
2. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу, його близький родич, член
громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовець
3.З об'єктивної сторони злочин виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у: 1)
вбивстві;
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є те, що посягання на життя потерпілого
причинне обумовлене виконанням службових обов'язків потерпілого або його діяльністю щодо охорони
громадського порядку
Злочин визнається закінченим з моменту настання смерті потерпілого або вчинення діяння, яке утворює
замах на вбивство.
4. Суб'єкт злочину - осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому зміст умислу включає
усвідомлення винним специфічних ознак потерпілого та зв'язку посягання з його певною службовою чи
громадською діяльністю.
ЩОДО ВБИВСТВА ОЛЬГИ

Кваліфікуємо за п.1, 13 ч.2 ст.115 ККУ? Але чого не ст 348?
Відповідальність за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) за умисне вбивство ОСОБИ ЧИ ЇЇ БЛИЗЬКОГО

РОДИЧА У ЗВ'ЯЗКУ З ВИКОНАННЯМ ЦІЄЮ ОСОБОЮ СЛУЖБОВОГО АБО
ГРОМАДСЬКОГО ОБОВ'ЯЗКУ настає, якщо злочин вчинено З МЕТОЮ не допустити чи
перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку,
змінити характер останньої, а так само з МОТИВІВ помсти за неї незалежно від часу, що минув
з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства.
Виконання службового обов'язку - це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а
громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи
вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення
правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).
Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника

правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи
присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів,
начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника
іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав
належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК (2341-14 ).
Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих
обставин (в нашому випадку – це вчинення двох або більше осіб), передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії
винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.
Стаття 263. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

1. Носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної
мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом
дозволу -
КВАЛІФІКАЦІЯ:
ст.348; ч.1 ст.263; п.1,13 ч.2 ст.115 ККУ
 АРТЕМ ТА ОЛЬГА
ЗУ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПОЛІЦІЮ:
Стаття 46. Застосування вогнепальної зброї
1. Застосування вогнепальної зброї є найбільш суворим заходом примусу.
2. Поліцейський уповноважений на зберігання, носіння вогнепальної зброї, а також на її застосування і
використання лише за умови що він пройшов відповідну спеціальну підготовку.
3. Порядок зберігання і носіння вогнепальної зброї, що знаходиться в розпорядженні поліцейського,
перелік вогнепальної зброї та боєприпасів, що використовуються в діяльності поліції, та норми їх
належності встановлюються Міністром внутрішніх справ України.
4. Поліцейський уповноважений у виняткових випадках застосовувати вогнепальну зброю:
 для відбиття нападу на поліцейського або членів його сім’ї, у випадку загрози їхньому життю чи
здоров’ю;
 для захисту осіб від нападу, що загрожує їхньому життю чи здоров’ю;
 для звільнення заручників або осіб, яких незаконно позбавлено волі;
 для відбиття нападу на об’єкти, що перебувають під охороною, конвої, житлові та нежитлові
приміщення, а також звільнення таких об’єктів у разі їх захоплення;
 для затримання особи, яку застали під час вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину і яка
намагається втекти;
 для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також
озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю і
здоров’ю людей та/або поліцейського;
 для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює
загрозу життю чи здоров’ю людей та/або поліцейського.
5. Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки після попередження про
необхідність припинення протиправних дій і намір використання заходу примусу, визначеного цією
статтею.
6. Застосування вогнепальної зброї БЕЗ ПОПЕРЕДЖЕННЯ допускається:
1) при спробі особи, яку затримує поліцейський із вогнепальною зброєю в руках, наблизитися до
нього, скоротивши визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї;
2) у разі збройного нападу, а також у разі раптового нападу із застосуванням бойової техніки,
транспортних засобів або інших засобів, що загрожують життю чи здоров’ю людей;
3) якщо особа, затримана або заарештована за вчинення особливо тяжкого чи тяжкого злочину, втікає із
застосуванням транспортного засобу;
4) якщо особа чинить збройний опір;
5) для припинення спроби заволодіти вогнепальною зброєю.
7. Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки з метою заподіяння особі
такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в такій обстановці, для негайного відвернення чи
припинення збройного нападу.
8. Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю у разі збройного нападу, якщо
відвернення чи припинення відповідного нападу неможливо досягнути іншими засобами.
Задача 3. Петро під час чергової сварки з ревнощів з дружиною Галиною, коли вона сказала, що не буде
більше терпіти побоїв, постійних принижень і хоче розлучитися, пригрозив Галині вбивством, накинув їй
на шию мотузку і почав душити. Коли дружина почала задихатися і втрачати свідомість, Петро її відпустив,
попередивши, що наступного разу, коли знову захоче піти від нього, їх розлучить тільки смерть. На шиї
Галини від мотузки залишилися синці та садна. Дайте кримінально-правову кваліфікацію діянь Петра.
p/s Дана
Це походу краще розглядати варіат 2 не за сукупністю!
Ст. 126-1 КК України; ст.129 КК України (за сукупністю)

Відповідно до статті 1261 КК України домашнє насильство - умисне систематичне вчинення фізичного,
психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з
якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або
психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення
якості життя потерпілої особи.
1. якщо домашнє насильство полягає в діянні, яке співпадає з ознаками іншого злочину, але потерпілий -
спеціальний, насильство носить систематичний характер і максимум санкції за цей інший злочин нижче чи
рівний санкції, передбаченій статтею 1261 КК України - кваліфікація відбувається за зазначеною статтею
(наприклад, якщо домашнє насильство полягає в систематичному заподіянні умисного легкого тілесного
ушкодження, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, - вчинене потребує кваліфікації за
статтею 1261 КК України);
За ступенем тяжкості: синці, садна викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6 днів, і
за цією ознакою відносяться до легких тілесних ушкоджень
2. якщо санкцією статті 1261 КК України (за наявності ознак діяння, передбаченого у цій статті) не охоплюються
інші злочини, що становлять зміст насильства, - вони потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями,
відповідно, кваліфікація відбуватиметься за сукупністю статті 126 1 КК України та інших статей КК України,
що передбачають ці злочини (наприклад, статті 126 1 та частина перша статті 122 КК України);
Відповідно до ст. 129 Кримінального кодексу України погроза вбивством визнається окремим кримінальним
правопорушенням.
З об'єктивної сторони кримінальне правопорушення проявляється у залякуванні потерпілого позбавленням
його життя.
Таке залякування може бути виражене у будь-якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації зброї тощо.
Погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю підстав
побоюватися її виконання, які у кожному випадку є різними. При визначенні реальності погрози значення має
з'ясування форми, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і
потерпілим тощо.
Особливе значення має сприйняття погрози потерпілим, очевидцями погрози та іншими особами, які про неї
дізналися.
Кримінальне правопорушення вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим.
ВАРІАТ 2
ПЕТРО: ч.1 ст.129 КК України;
Як випливає із статті 129 КК України, обов‘язковою ознакою складу злочину є реальність погрози
вбивством, якою вона буває у всіх випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання, тобто,
потерпілий має сприймати її такою, що може здійснитися. Така реальність встановлюється судом у
кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин справи. При визначенні реальності погрози
вбивством слід враховувати як суб‘єктивні так і об‘єктивні критерії, зокрема, з‘ясування форми, характеру,
місця, часу, обстановки її встановлення, особу винного, характер попередніх відносин між винним і
потерпілим.
Ознаки об’єктивної сторони погрози вбивством полягають у висловленні погрози позбавленням особи
життя за наявності реальних підстав побоюватися здійснення такої погрози.
Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які в кожному випадку є
різними. Для визначення реальності погрози значення має з’ясування форми, характеру, місця, часу,
обстановки її висловлення, характеру попередніх стосунків між винним і потерпілим тощо. Також має
значення сприйняття погрози самим потерпілим, а також і присутніми при цьому іншими особами.
Погроза може бути словесною, усною ( віч-на-віч), письмовою (листом, телеграмою), виражатися у
формі жестів, демонстрації зброї, тобто різними діями, які переконливо вказують на намір винного, а
також може бути передана через третіх осіб. Погрожуючи особі, винний викликає у неї почуття тривоги,
неспокою, порушується її звичний спосіб життя. Погроза може бути не лише висловлена вербально, але й
полягати у вчиненні певних дій, значення яких спрямоване на виклик у потерпілого переконання в
намірі позбавити його життя.
Оскільки чоловк накинув на Галину мотузку і почав душуити – у неї були підстави побоюватись за своє
життя, тому погроза вбивства була реальною. АЛЕ: у Галини лишились синці після цього, а це є легкі тілесні
ушкодження (Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи
незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки,
тривалістю не більш як шість днів – наказ МОЗ «Правила судово-медичного визначення ступеня
тяжкості тілесних ушкоджень» від 17.01.95)
Тобто дії Петра свідчать про реальність підстав здійснення погрози вбивством, івони мають ознаки іншого
складу злочину – ч.1 ст.125 ККУ.
У разі якщо, погрожуючи вбивством, особа заподіює потерпілому легкі тілесні ушкодження, що
потерпілий сприймає як реальну підставу побоюватись здійснення погрози, дії винного підпадають під
ознаки як погрози вбивством (ст. 129 КК), так і умисного заподіяння легких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 125
КК), тобто має місце конкуренція норм. Разом із тим, беручи до уваги, що обидва злочини належать до
злочинів проти здоров’я особи і санкції норм, закріплених у ст. 129 КК, є суворішими, ніж санкція норми,
передбаченої у ч. 1 ст. 125 КК, можна зробити висновок, що нанесення легких тілесних ушкоджень
одночасно із погрозою вбивством, охоплюється поняттям «реальні підстави побоюватись здійснення
погрози» та не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 125 КК.
Мега тяжка задача. я зрозуміла що за ст 129 її санкція охоплює 126-1 тому будем кваліфікувати за
129кку.
p/s Дана
Об’єкт: основним безпосереднім об’єктом є здоров’я особи

ОС: фізичне і психологічне насильство
в статті 126-1 застосовуються поняття, визначення яких дано в Законі України “Про запобігання
та протидію домашньому насильству”
Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання,
шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних
ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в
небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому
числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження
волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у
постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість,
нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
(Галина сказала, що не буде більше терпіти побоїв і постійних принижень – систематично + включається
погроза вбивства).
Суб’єкт: спеціальний ( один із членів подружжя – чоловік)
СС: умислом. Окрім того законодавець підкреслив, що для наявності складу злочину умисел повинен бути
систематичним. Ознака “систематичність” характеризує діяння як таке, що було вчинено три і більше разів.
Окрім того, всі вчинені діяння повинні бути тотожними та об’єднані спільним умислом.
Задача 4. Підприємці Петро та Іван, заборгувавши значну грошову суму Карпові, отриману як позику під
розширення бізнесу, вирішили боргу не повертати і звернулися до свого знайомого Карена з проханням
знайти особу, яка могла б за грошову винагороду вбити Карпа. Заплатити за послуги вони пообіцяли і
Карену. Той погодився, але одразу ж після розмови повідомив про це правоохоронні органи. За
розробленим правоохоронцями планом Карен як доказ нібито вчиненого вбивства надав Петрові та Іванові
фотографії, на яких було інсценовано смерть Карпа. За виконання замовлення Петро передав йому 5000
доларів США. Одразу після передачі грошових коштів підприємці були затримані. Дайте кримінально-
правову кваліфікацію діянь Петра, Івана та Карена.
ПЕТРО: ч.4 (чи ч.3) ст.27 – ч.1 ст.14 – п. 6, 11,12 ч.2 ст.115 КК України
ІВАН: ч.4(чи ч.3) ст.27 – ч.1 ст.14 – п. 6, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України
КАРЕН: не підлягає КВ
 ПЕТРО ТА ІВАН
Петро та Іван за попередньою змовою підбурили Карена до вчинення кпр передбаченого п.6, 11,12 ст.115
ККУ щляхом підкупу - заплатити за послуги вони пообіцяли і Карену.
Кпр є незакінченим, тому що Петро та Іван були заарештовані на стадії готування до кпр (але як бути з
тим, що Карен приніс їм фото, типу вони думали що то вже закінчене кпр, але вбивства не було – хз короче)
Ст.14 ККУ
Готуванням до кримінального правопорушення є підшукування або пристосування засобів чи знарядь,
підшукування співучасників або змова на вчинення кримінального правопорушення, усунення перешкод, а
також інше умисне створення умов для вчинення кримінального правопорушення.
Підшукування співучасників — це будь-які дії щодо притягнення, залучення до вчинення злочину інших
осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або пособника.
 звернулися до свого знайомого Карена з проханням знайти особу, яка могла б за грошову
винагороду вбити Карпа.
Змова на вчинення злочину — це попередній зговір двох або більше осіб з метою спільного вчинення
злочину (ДОСЯГНУТА ДОМОВЛЕНІСТЬ).
 Той погодився, але одразу ж після розмови повідомив про це правоохоронні органи.
 Це вбивство вчинене на замовлення, але ми також кваліфікуємо за п.6 і 12 тому, що :

Умисне вбивство, вчинене НА ЗАМОВЛЕННЯ (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ), - це умисне
позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи
(замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до
якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити в інтересах
виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не вчинювати їх.
Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115
КК ( 2341-14 ) настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії - до чи після
вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні.
До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення
вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під
діями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо
не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства.
У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника
грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів),
дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ).
Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або
підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії
належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ), а за наявності
до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 - якщо виконавець позбавив особу
життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 - коли вбивство було замовлено
групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього
злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на
замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав - і за іншими
пунктами цієї статті.
Якщо замовник, який НЕ Є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець -
іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч.
2 ст. 115 КК ( 2341-14).
Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) настає лише у випадках, коли замовляється саме
умисне вбивство особи, а не якийсь іншій насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив
заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе
відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив
виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив.
У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали
від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин
справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в
замаху на вчинення цього злочину.
 КАРЕН
Карен не підлягає кв, бо він добровільно відмовився від вчинення кпр.
Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому кримінальному правопорушенні
1. Добровільною відмовою є ОСТАТОЧНЕ ПРИПИНЕННЯ особою ЗА СВОЄЮ ВОЛЕЮ готування до
кримінального правопорушення або замаху на кримінальне правопорушення, якщо при цьому вона
усвідомлювала можливість доведення кримінального правопорушення до кінця.
2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення кримінального правопорушення до кінця, підлягає
кримінальній відповідальності ЛИШЕ В ТОМУ РАЗІ, якщо фактично вчинене нею діяння містить
склад іншого кримінального правопорушення
Ознаками добровільної відмови від злочину є:

 а) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;
 б) відмова від злочину за волею самої особи;
 в) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.
Остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин означає повну (цілковиту) відмову
від доведення злочину до кінця, тобто ДІЙСНУ І БЕЗПОВОРОТНУ відмову особи від учинення
задуманого нею злочину і відсутність наміру його продовжити. Лише остаточне припинення доведення
злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.
Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочину до кінця З ВЛАСНОЇ (СВОЄЇ) ВОЛІ
особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), а й текст ст. 15 КК, де замах
на злочин визначається як діяння, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від винного. З цих
же причин не доводиться до кінця злочин і при вчиненні готування до нього. При добровільній відмові від
злочину особа свідомо, зі своєї волі, за власним бажанням припиняє злочинне посягання, не доводить
його до кінця. Тут залежно від ступеня реалізації злочинного наміру має місце або бездіяльність такої особи,
зокрема утримання від подальших дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, або відвернення
настання злочинних наслідків. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози)
може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ про
припинення злочинної діяльності приймає САМОСТІЙНО особа, яка добровільно відмовляється від
доведення злочину до кінця.
Нарешті, останньою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести
злочин до кінця. Особа вважає, що немає причин (обставин), які вона не в змозі перебороти (подолати)
для закінчення розпочатого нею злочину, і їй вдасться в даних конкретних умовах успішно його
завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану,
застосувавши алкогольні напої чи наркотики, і, усвідомлюючи, що він може довести злочин до кінця та ніхто
йому не перешкодить це зробити, пожалів жертву і відмовився від зґвалтування
Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визначається суб’єктивним критерієм, тобто
уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала насправді така можливість.
+ ч.2 ст.31 ККУ (добровільна відмова підбурювача). ??
Задача 5. Степан, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, близько 1 години ночі зайшов в кафе-бар.
Там він поводився зухвало, конфліктував з іншими відвідувачами закладу, на що двоє з них, Олег та
Володимир, зробили йому зауваження та вивели з приміщення. Ображений Степан вирішив помститися
їм. З цією метою він повернувся в кафе-бар близько 3 години ночі, підійшов до Олега та завдав йому удар
ножем в серце, від чого той помер на місці події. Одразу після цього намагався вдарити Володимира
ножем в ліву частину грудної клітки, однак Володимир встигнув відскочити, і ніж влучив у плече
Андрія, який стояв з-ззаду, обернений спиною до Володимира. Степан швидко втік з місця події. Андрій
внаслідок отриманої травми перебував на лікуванні понад 21 день.
Дайте кримінально-правову кваліфікацію діянь Степана.
СТЕПАН: ч.2 ст.15 – п.1 ч.2 ст.115; ст.128; ч.1 ст.115 ККУ
 ЩОДО ОЛЕГА: тут прямий умисел на вбивство – ч.1 ст.115

Стаття 24. Умисел і його види
2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або
бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
 ЩОДО ВОЛОДИМИРА: тут є відхилення дії. Хотів вбити Володимира, але через причини (той
відскочив), які не залежали від його волі, проте не в силу помилки фактично заподіяв шкоду
іншому потерпілому - Андрію.
Тоді скоєне кваліфікуємо за сукупністю: як замах на те кпр яке хотів вчинити і як кпр проти
фактичного потерпілого (тут необережність) – ч.2 ст.15 – п.1 ч.2 ст.115; ст.128
Андрію було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження - Андрій внаслідок отриманої травми
перебував на лікуванні понад 21 день (ст.128)
Ст. 128 – необережне тяжке або середньої тяжкості
О: здоров’я особи
ОС: діяння, наслідки – середньої тяжкості, прич зв.
середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається тілесне ушкодження, яке:
1) не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121, але при цьому 2) є
таким, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну
третину.
Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у ч. 1 ст. 122 наслідків.
Тривалим слід вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день).
Суб'єкт: загальний.
Суб'єктивна сторона: необережність у вигляді к-п недба

кп 4тема

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

кп 4тема

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Заняття 1

а) Постанова від 12.12.2019 р. у справі № 425/388/15-к

б) Постанова від 13.06.2019 р. у справі № 712/10570/14-к:

в) Постанова від 30.05.2019 р. у справі № 640/993/15-к:

2. Також суд урахував, що суб`єктивна сторона масових заворушень характеризується прямим

Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Стаття 111. Державна зрада

Стаття 110-2. Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення

Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на

е) ч. 1 ст. 114 і ч. 1 ст. 328 КК України. – спеціальне і загальне

Задача 1. Громадянин іноземної держави та працівник її спецслужб Артем

Предметом цього кп є відомості, що містять державну таємницю, вичерп-ний перелік

Стаття 8. Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці

+ознаки об’єкта (предмета) присутні !

Розголошення дер таємниці 328ст кку (незрозуміла чи 328 чи 111)

Петро діяв як організатор у співучасті з Денисом який діяв як виконавець.

Стаття 114-1. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших

Якщо говорити про правоохоронні органи:

Варіант. Мітинг так і не був проведений, оскільки Андрія затримали правоохоронці.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст.

ТЕМА: «КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ»

Завдання 1. Проаналізуйте постанови Верховного Суду України (Верховного Суду) та дайте

- у чому, на думку скаржника, полягало неоднакове чи неправильне застосування положень

- який висновок щодо застосування відповідних кримінально-правових норм сформулював

б) Постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2014 року № 5-11кс14

- у чому, на думку скаржника, полягало неоднакове чи неправильне застосування положень

- який висновок щодо застосування відповідних кримінально-правових норм сформулював

Відповідно до пункту 22 зазначеної постанови для відмежування УМИСНОГО ВБИВСТВА від

- у чому, на думку скаржника, полягало неоднакове чи неправильне застосування положень

- який висновок щодо застосування відповідних кримінально-правових норм сформулював

Отже, виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що у

Постанова Верховного Суду від 06.06.2019 р. у справі № 683/2620/17 (провадження № 51-8589км18)

- у чому, на думку скаржника, полягало неоднакове чи неправильне застосування положень

в) Постанова Верховного Суду України від 17.12.2015 р. № 5-125кс15

- у чому, на думку скаржника, полягало неоднакове чи неправильне застосування положень

- який висновок щодо застосування відповідних кримінально-правових норм сформулював

Постанова Верховного Суду України від 27 листопада 2014 року № 5-34кс14

- у чому, на думку скаржника, полягало неоднакове чи неправильне застосування положень

- який висновок щодо застосування відповідних кримінально-правових норм сформулював

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача,

За нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК) з ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ

З фактичних обставин та матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_17 та ОСОБА_19 неодноразово

- п.2 ч. 2 ст. 115 та ст. 117 КК України;

- ч.1 ст. 115 та ст. 118 КК України;

- ст. 116 та ст. 118 КК України.

3.Щодо пункту 1 ст.115:

4.Щодо пункту 13 ст.115:

5.Щодо пункту 4 ст.115:

Замах на вбивство (незакінчений)

Вченене з особливою жорстокістю

вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями

Відповідно до частини першої статті 15 КК ЗАМАХОМ на злочин є вчинення особою з прямим

Згідно з частиною другою статті 24 КК УМИСЕЛ Є ПРЯМИМ, якщо

Немає подвійного інкримінування!!!!практика верховного суду!(там наводяться аргументи)

ЗУ Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - нормальна службова діяльність працівників правоохоронних

ЩОДО ВБИВСТВА ОЛЬГИ

Відповідальність за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) за умисне вбивство ОСОБИ ЧИ ЇЇ БЛИЗЬКОГО

Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника

Стаття 263. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

Ст. 126-1 КК України; ст.129 КК України (за сукупністю)

Об’єкт: основним безпосереднім об’єктом є здоров’я особи

 Це вбивство вчинене на замовлення, але ми також кваліфікуємо за п.6 і 12 тому, що :