Задача 1.

Між ПрАТ «Напої-постач» (постачальник) і ТОВ «Меркурій»

(покупець) було укладено договір поставки напоїв, строк дії якого спливав 31 березня.
1 березня ТОВ «Меркурій» (покупець) отримало листа від ПрАТ «Напої-
постач», в якому вказувалося: «що, якщо від покупця не надійде відповідних
повідомлень до 31 березня, постачальник буде вважати, що покупець погодився
подовжити договір на умовах, наведених у листі». Для ТОВ «Меркурій» умови,
викладені у листі, виявилися зовсім неприйнятними і воно навіть не направило ПрАТ
«Напої-постач» ніякої відповіді.
10 квітня ПрАТ «Напої-постач» поставило на адресу ТОВ «Меркурій» чергову
партію напоїв, проте ТОВ «Меркурій» відмовилося їх приймати й оплачувати,
посилаючись на припинення дії договору поставки ще 31 березня.
На яке питання розраховане це завдання? Чи правомірні дії ТОВ «Меркурій»?
РІШЕННЯ:
Ч. 1 ст. 638 ЦК. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх
істотних умов договору.
Ч. 2 ст. 638 ЦК. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти
договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Ч. 1 ст. 641 ЦК. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із
сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови
договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її
прийняття.
Відповідно до ч. 3 ст. 205 ЦК у випадках, встановлених договором або законом,
воля сторони, до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Наведена норма містить поряд з правилами щодо форми правочинів і способи
волевиявлення, і буквальне тлумачення ст. 205 ЦК дозволяє зробити висновок, що
мовчання, як і конклюдентні дії може бути способом волевиявлення.
Іншими словами, ця норма встановлює також презумпцію, що мовчання взагалі
не є юридичним фактом, але може ним стати у певних випадках, якщо сторони або
закон нададуть йому таке значення. Мовчання, як правило отримує юридичне
значення у договірних відносинах. Наприклад, відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо
наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то,
за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається
поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Тобто, мовчання
наймача, відповідно до цієї норми, тягне за собою такий юридичний наслідок як
поновлення строку договору найму.
 Проте, найбільше питань викликає мовчання у процесі укладення договору. І тут
воно розглядається поряд із конклюдентними діями.
Конклюдентні дії – це такі, що «висловлені не у формі усної чи письмової
пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий
намір».
Пункт 2 ст. 205 ЦК України за загальним правилом надає юридичне значення
конклюдентним діям лише за умови, що закон допускає укладення відповідного
правочину (договору) усно. Конклюдентні дії широко використовуються при
укладенні договорів як оферта. Спеціальні правила з приводу цього містить п. 2 ст. 642
ЦК України, який присвячений акцепту у формі конклюдентних дії. Тут існують такі
особливості.
1) Перш за все, акцепт повинен полягати у вчиненні дій відповідно до вказаних у
пропозиції умов договору (відвантаження товару, надання послуги, виконання роботи,
сплата відповідної суми грошей тощо).
2) Також необхідно, щоб оферта відповідала певним вимогам, зокрема, як
випливає з п. 2 ст. 642 ЦК України в оферті має бути вказаний строк для відповіді.
3) Крім того, передбачена в п.2 ст. 642 ЦК України ситуація виключає у певних
випадках можливість визнання вчинення дій акцептантом укладенням договору, якщо
є спеціальне застереження з цього приводу в пропозиції укласти договір або в законі.
!!! При мовчанні ж наперед відомо, що як таке воно не може дати уявлення про
волю особи. Якщо слова і конклюдентна дія рівною мірою виражають волю, але лише
різним способом, то мовчання саме по собі ніякої волі виразити не може.
Встановлення факту вчинення дії, яка засвідчує бажання укласти договір в
основному пов'язується з вирішення, у свою чергу, двох основних питань: укладеності
договору та відповідності дії, що вчинена на умовам оферти та умовам виконання
договору. Практично дія, що засвідчує бажання укласти договір має відповідати
ознакам правочину по виконанню названого договору або мають бути вчинені дії, що
свідчать про значну і серйозну підготовку до його виконання, що також випливає із
умов оферти. Причому не обов'язково та чи інша дія по виконанню чи підготовці, які
випливають із змісту оферти, мають бути завершеними. Це може бути лише початок
дії по воконаню, наприклад виконана частина дій по відвантаженню.
Хоча ч. 2 коментованої статті і не передбачає та не вказує на форму якій має
відповідати дія (дії чи поведінка) щоб з одного боку відповідала умовам вказаним у
пропозиції, а з іншого боку та водночас засвідчувала бажання особи, що її вчинила,
укласти договір, піддавати її (ч. 2 ст. 642 ЦК) розширеному тлумаченню не можна.
Для оферента у будь-якому випадку недостатньо у своїй пропозиції в
односторонньому порядку заявити, що оферта буде вважатися акцептованою за
відсутності якої-небудь відповіді від її адресата. Так, як з одного боку ініціатором
пропозиції укласти договір є оферент, адресат оферти може не тільки її
акцептувати або навпаки не акцептувати, але і просто ігнорувати. Тому, якщо у
пропозиції укласти договір є умова відповідно до якої мовчання або та чи інша
бездіяльність і буде тими діями, що відповідають вказаним у оферті умовам і саме
названі дії за баченням оферента будуть засвідчувати бажання акцептанта укласти
договір, таку дію адресата оферти слід кваліфікувати як ігнорування пропозиції
укласти договір, а не як згоду надати акцепт. Наприклад: А направив лист до Б з
проханням надіслати умови продовження договору на поставку борошна, строк дії
якого закінчувався 31 грудня. В свою оферту Б помістив положення, які
передбачають, що "якщо ми не отримаємо від Вас яких-небудь відомостей до кінця
листопада, ми будемо вважати, що Ви погодилися продовжити договір на умовах,
вказаних вище". А ознайомившись з таким листом не послав ніякої відповіді,
вважаючи, що умови договору є абсолютно неприйнятними. Перший договір за таких
обставин слід вважати таким, що припиняє свою дію 31 грудня, без погодження
сторонами нового договору.
ЦК, ГК та інші законодавчі акти, що регулюють відносини стосовно
укладення договорів поставки, не передбачають, що мовчання сторони є
акцептом оферти. Зазначене також не випливає із закону, звичаю ділового
обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який
здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк
(строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій
діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або
іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і
сплатити за нього певну грошову суму.
Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі
беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає
стороною в договірному зобовязанні. Акцептом визнається відповідь особи, якій
адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і
беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не
випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін.
Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено
договором або законом (постанова Верховного Суду від 02.11.2021 у справі
№642/8624/19).
Як правило, акцепт не може виражатися мовчанням. Це випливає із загальних
положень про способи волевиявлення при здійсненні правочину (ч. 3 ст. 205
Цивільного кодексу України). Юридичне значення надається виявленню волі
мовчанням лише у випадках, встановлених договором або законом. Наприклад,
відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо після закінчення договору
найму наймач продовжує користуватися майном, то, за відсутності заперечень
наймодавця протягом одного місяця мовчання), договір вважається поновленим на
строк, який був раніше встановлений (договором.

Мовчання, як було нами зазначено вище, може вважатися акцептом лише в тому
разі, коли це передбачено законом або договором. У законі щодо електронних
договорів застереження про можливість їх укладення за мовчазною згодою немає.
Договором між сторонами таке застереження теж, як правило, не може бути
передбачене, тому що ніякого договору як такого до моменту завантаження сайту ще
не існує. Виходячи з цього, при укладанні електронних договорів акцепт не може
виражатися в формі мовчання.
http://pravolib.pp.ua/1forma-aktsepta-14821.html
   Загальноприйнятою є практика, що моментом отримання відповіді у разі
укладення договору у формі єдиного документа є момент його підписання, якщо інше
не встановлене самим договором чи законом або не випливає із практики ділових
відносин між сторонами. Якщо договір укладається шляхом обміну листами, момент
укладення договору настає після одержання стороною листа та ознайомлення із
прийняттям іншою стороною всіх обумовлених умов договору.
ЦК, ГК та інші законодавчі акти, що регулюють відносини стосовно
укладення договорів поставки, не передбачають, що мовчання сторони є
акцептом оферти. Зазначене також не випливає із закону, звичаю ділового
обороту. Також суди попередніх інстанцій не встановили, що це випливає з
колишніх ділових відносин сторін. Тому ненаправлення позивачем примірника
проекту Договору до відповідача є неповідомленням відповідача про акцепт оферти.
Постанова КГС ВС від 08.12.2021 у справі №922/3783/20
Натомість мовчання можна вважати проявом акцепту лише тоді, коли
сторони заздалегідь домовилися про це, оскільки бездіяльність саму по собі не можна
вважати прийняттям пропозиції (п. 2.1.6 Принципів УНІДРУА).
chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://www.unidroit.org/wp-
content/uploads/2021/06/Unidroit-Principles-2010-Ukranian-bl.pdf
У юридичному сенсі мовчання – це форма правової бездіяльності, тобто
відсутність будь-яких дій сторони договору, спрямованої на укладення договору.
Отже, мовчання учасника цивільного відносин свідчить про відсутність будь-якої
форми прояву волі.
На законодавчому рівні закріплені випадки, коли мовчання має правове значення.
Прикладом мовчання може слугувати ситуація, коли покупець, приймаючи товар,
який не відповідає умовам договору купівлі-продажу щодо асортименту, протягом
відповідного терміну не повідомить продавця про відмову від прийняття такого
товару. За такої умови товар вважатиметься прийнятим (672 ЦК України).
Отже, виходячи з положень ч. 4 ст. 203 та ст. 205 ЦК України, форма
правочину має такі ознаки: фіксує вираження волі особи (сторін); має зовнішній
прояв (вербальний, невербальний (поведінковий); передбачена законом або може бути
обрана сторонами на власний розсуд; є однією з обов’язкових умов набрання чинності
правочину, критерієм його дійсності та, у законодавчо визначених випадках, –
«ненікчемності». Тому, відповідно до вищенаведеного, форма правочину – це зовнішнє
вираження та фіксація волевиявлення особи (осіб) щодо встановлення, зміни чи
припинення (взаємних) прав та обов’язків у визначений законом спосіб. Загалом ЦК
України містить поділ форм правочину на усну та письмову (електронну). Відповідно
до ст. 207 ЦК України, правочин вважають таким, що вчинений письмово, якщо його
зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими
обмінялися сторони, або за допомогою телетайпного, електронного чи іншого
технічного засобу зв’язку, або якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Однак, крім вище описаних форм правочинів, можна виділити й такі, що
виражені не лише словесно, а й мають поведінкову форму. Перша – конклюдентні дії,
що є активною поведінкою, хоча й не супроводжуються вербальним проявом
волевиявлення (наприклад, конклюдентними діями є купівля, обмін товарів через
автомати). Друга – мовчання, що є пасивною поведінкою або ж правомірною
бездіяльністю. Із такої поведінки волю особи можна встановити опосередковано,
тобто лише за наявності законодавчого припису або домовленості про таке, іншими
словами – виявлення волі шляхом мовчання допустиме винятково у випадках,
передбачених законом.
З огляду на різницю правової природи конклюдентних дій та мовчання, мовчання
частіше вважають правовою фікцією, за допомогою якої відсутність вираження волі
особою в певних умовах варто кваліфікувати волевиявленням визначеного змісту, а в
окремих випадках мовчанням сторона може виразити свою волю до безпосереднього
укладення правочину. Водночас вказують, що, відповідно до засад, закріплених у п.
2.1.6 Принципів міжнародних комерційних договорів (УНІДРУА), «...мовчання,
бездіяльність сама по собі не є акцептом...», а це рівнозначно принципу автономії волі
та свободи волевиявлення. Хоча в деяких випадках мовчання можна розцінювати не
тільки як згоду за відсутності претензій, але і як відмову від укладення правочину.
Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 644 ЦК України, якщо під час усної пропозиції
укласти договір не вказаний термін для відповіді, договір вважатиметься укладеним
за умови, коли особа, якій така пропозиція зроблена, негайно заявила про її
прийняття. У такому випадку мовчання свідчитиме про відмову від прийняття
пропозиції.
Без сумнівів, не можна визнати право оферента односторонньо заявити, «по
відповідь мовчанням на його оферту буде розцінюватися як акцепт, бо таким чином
оферент нав'язував би адресату-оферти обов'язок діяти певним чином, навіть у тому
випадку, якщо адресат не зацікавлений в пропозиції". Крім того, якщо дозволити
оференту в односторонньому порядку заявляти про можливість акцепту мовчанням, то
ризик неотримання оферти чи обставин, що не дозволили адресату вчасно повідомити
про незацікавленість в оферті, покладався б в односторонньому порядку однією
особою на інше, при цьому зобов'язана особа було б навіть позбавлене можливості
заперечувати проти подібного покладання обов'язку діяти певним чином. У зв'язку з
цим, в Конвенції 1964 р. (Н.2 ст. 2) передбачалося, що "положення оферти, яке
встановлює, що мовчання адресата буде розцінюватися як оферти, є недійсним. Таким
чином, незважаючи на відсутність аналогічного становища в ВК, виходячи з
вищенаведених аро '. ментів, можна зробити висновок про те. що ВК також не
дозволяє оференту в односторонньому порядку встановлювати значення мовчання в
якості акцепту.
Сторони можуть встановити можливість акцепту мовчанням шляхом укладення
окремої угоди (наприклад, в рамках преддоговорного угоди) із зазначенням способів
акценту, серед яких може бути і акценг мовчанням. Якщо сторони в ході укладання
договорів раніше застосовували такий спосіб акцепту і він став звичайним для сторін,
то можливість оцінки обома сторонами мовчання як належного акцепту може витікати
з колишніх ділових відносин сторін («заведеного порядку»).

Задача 3. ПАТ «Банк ‘Інноваційний’» звернулося до суду із позовом до пані

Громової, вимагаючи стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів
річних, неустойки та інфляційних втрат. Банк зазначав, що Громова уклала договір
шляхом підписання Заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання
банківських послуг. Тим самим, на думку Банку, вона засвідчила, що відповідна Заява
разом з Умовами та Правилами, котрі розміщені на офіційному веб-сайті Банку
www.bankinnovatsiy.ua становить собою договір про надання кредитних коштів у
вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Громова заперечувала проти позову. Вона наполягала на тому, що умови
кредитного договору їй не були відомі, адже в Заяві, яку вона підписала, не
вказувалася ані процентна ставка за користування кредитом, ані неустойка, ані
можливість стягнення інфляційних втрат.
Вирішіть справу. Поясність особливості укладення договорів в електронній
формі. Проаналізуйте судову практику щодо укладення кредитних договорів в
електронній формі.
РІШЕННЯ:
Вирішіть справу.
 Чи може Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських
послуг, що розміщені на веб-сайті банку, розцінюватись як стандартна (типова) форма
кредитного договору?
Типовий догові́р — затверджена компетентним органом письмова форма
договору із заздалегідь визначеними умовами.
Чи може вважатися договором про приєднання підписання анкети-заяви про
приєднання до умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на веб-сайті
банку та з якими клієнт банку не був ознайомлений?
Чи може анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських
послуг, які розміщені на веб-сайті банку, з якими клієнт банку не був ознайомлений,
бути підставою для стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів
річних, неустойки та інфляційних втрат?
https://reyestr.court.gov.ua/Review/82998244?
fbclid=IwAR3McI76UN3zUqr3Ou1sgfrAT00vYlAl8hmYSSaFdIv0j7UIEb_uG7hkJ2k
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що
вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох
документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається
таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною
(сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або
більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та
обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і
погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного
законодавства.
Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови
про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для
договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із
сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися
належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв
ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша
фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник
зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК
України).
 Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором
застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим
параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір,
укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК
України).
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови
якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який
може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого
договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання
його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
!!! Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому
повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим
банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці
умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати,
що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з
якими він ознайомлений.
Ст. 1056-1 ЦК України. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована
або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі
залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які
склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової
ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання
від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або
законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо
договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової
ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін
проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути
позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені
родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої
якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що
встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або
інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова
сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення
боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від
суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що
обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за
кожен день прострочення виконання.
Ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути
грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума,
її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув
суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього
Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за
користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені
законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства)
та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому
договорі).
У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про
встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення
зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (у нашому випадку не
вказувалася ані процентна ставка за користування кредитом, ані неустойка, ані
можливість стягнення інфляційних втрат).
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім
тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його
повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену
заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за
несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і
порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором
від 18 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних
карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов
та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та
правил надання банківських послуг розміщені на
сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»
«Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання
банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських
послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на
підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період
користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і
банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або
процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових
зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові
положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання),
позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші
умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з
Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з
ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання
банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент
отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й
щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати
неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що
додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може,
оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони
(банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила
споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду
України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано
позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також
неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої
статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого
встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може
бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого
договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що
розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово
змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних
правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним
позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг
з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для
задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні
запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у
анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування
кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані
банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна
(типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного
договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
 Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з
огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного
договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи
можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість
кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін,
якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови
прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка
безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття
позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до
запропонованого договору.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування
кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з
Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та
правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які
містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її
підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного
між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні
підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору,
яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними
коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за
порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
!!! У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та
фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону
України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі -
Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач -
фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи
замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не повязаних з
підприємницькою діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для
захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му
пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні
бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти,
виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним
зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень
другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-
В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» від 11
липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини
четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої
сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах,
звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи
договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності
особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата
Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з
урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно
здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним
кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та
правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських
послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання
банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки
для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного
договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ
«ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №
1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі
споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений
між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети,
підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному
порядку банку не повернуті. Тому Верховний Суд погодився із висновком судів
попередніх інстанцій, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд
шляхом зобовязання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої
суми кредитних коштів.
ВИСНОВОК:
При отриманні кредитної картки всі ви підписували маленький папірець (т.зв.
заяву) і вказували, що ви погоджуєтеся з Умовами та Правилами надання банківських
послуг, які розміщені на сайті Приватбанку.
ВП ВС вказала, що жодного погодження розміру процентної ставки і неустойки
при цьому не відбувається, ці правила не є частиною договору, тому Банку ТРЕБА
ПОВЕРНУТИ ВИКЛЮЧНО СУМУ КРЕДИТУ і все (ЖОДНИХ ПРОЦЕНТІВ І
ШТРАФІВ).
1. Підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання
банківських послуг не може бути договором приєднання:
 В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила
частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є
договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших
стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої
сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання
банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua)
неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення
спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із
вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної
заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш
сприятливі для задоволення позову.
2. Правила надання банківських послуг та тарифи мають мінливий
характер, тому визначити яка саме редакція правил та тарифів діяла на момент
підписання заяви є нереальним:
Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приват Банку, з огляду
на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо
будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості
використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо
прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не
підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не
передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка
безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про
прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої
сторони до запропонованого договору.
3. Наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є
неможливість погодження ціни договору:
Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування
кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з
Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та
правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які
містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її
підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору,
укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді
ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування
кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені,
штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
4. Не повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі
споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, покладає на слабшу
сторону – споживача невиправданий тягар з’ясування змісту кредитного
договору:
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності
особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата
Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з
урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно
здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним
кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та
правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання
банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів
надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної
фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з
конкретним видом кредитного договору.
Отже, підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання
банківських послуг не може бути підставою для стягнення процентів за користування
кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору, оскільки така
анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного
договору.
Поясність особливості укладення договорів в електронній формі.
Проаналізуйте судову практику щодо укладення кредитних договорів в електронній
формі.
https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/onlaynkredit-shcho-pro-ce-dumae-vs.html