84. Перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, Ш.

відкрито викрав велосипед, який

належав Г. Під час досудового розслідування встановлено, що у Ш. у період, що
збігається із часом вчинення інкримінованого йому правопорушення, проявлялися
ознаки шизофренії, які позбавляли його можливості усвідомлювати свої дії (бездіяль-
ність) і керувати ними.
Ознайомтеся із ч. 2 ст. 19 КК України і ППВСУ «Про судову практику
застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового
лікування» від 03.06.2005 р. № 7.
Ч. 2 ст. 19 КК. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час
вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, перебувала в стані
неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними
внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної
діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за
рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
ППВСУ «Про судову практику застосування судами примусових заходів
медичного характеру та примусового лікування» від 03.06.2005 р. № 7:
Передбачені законодавством види примусової психіатричної допомоги і
лікування, які застосовуються за рішенням суду:
а) примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної
допомоги, госпіталізації до психіатричних закладів зі звичайним, посиленим чи
суворим наглядом, що застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні
діяння (злочини) в стані неосудності (обмеженої осудності).
Якщо при проведенні досудового слідства не були з достатньою повнотою
з'ясовані всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення
справи, і цю прогалину неможливо усунути в судовому засіданні, суд зобов'язаний
повернути кримінальну справу на додаткове розслідування у порядку, передбаченому
в ст. 281 Кримінально-процесуального кодексу України.
Роз'яснити судам, що неосудність та обмежена осудність є юридичними
категоріями, а тому визнання особи неосудною (ч. 2 ст. 19 КК) чи обмежено
осудною (ч. 1 ст. 20 КК) належить виключно до компетенції суду.
Разом з тим слід враховувати, що примусові заходи медичного характеру
мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку
експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший
психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і
викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове
лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить
небезпеку для здоров'я інших осіб (ст. 96 КК), - висновку судово-медичної
експертизи.
 Суди повинні критично оцінювати зазначені висновки з точки зору їх наукової
обґрунтованості, переконливості й мотивованості, оскільки згідно зі статтями 65, 67,
75 КПК ці висновки є доказами у справі, які не мають наперед установленої сили, не є
обов'язковими для суду, але незгода з ними має бути вмотивована у відповідних
ухвалі, вироку, постанові суду.
Коли ж висновки експертиз є недостатньо зрозумілими, неповними або
виникає потреба у з'ясуванні додаткових питань, суд повинен викликати в судове
засідання експерта-психіатра чи судово-медичного експерта, а за умов, зазначених у
частинах 5, 6 ст. 75 КПК , - призначити додаткову чи повторну експертизу.
Дайте відповідь: чи наявні відомості є достатніми для визнання Ш. неосудним?
Разом з тим слід враховувати, що примусові заходи медичного характеру
мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку
експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший
психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і
викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове
лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить
небезпеку для здоров'я інших осіб (ст. 96 КК), - висновку судово-медичної
експертизи.
Суди повинні критично оцінювати зазначені висновки з точки зору їх наукової
обґрунтованості, переконливості й мотивованості, оскільки згідно зі статтями 65, 67,
75 КПК ці висновки є доказами у справі, які не мають наперед установленої сили, не є
обов'язковими для суду, але незгода з ними має бути вмотивована у відповідних
ухвалі, вироку, постанові суду.
Коли ж висновки експертиз є недостатньо зрозумілими, неповними або
виникає потреба у з'ясуванні додаткових питань, суд повинен викликати в судове
засідання експерта-психіатра чи судово-медичного експерта, а за умов, зазначених у
частинах 5, 6 ст. 75 КПК , - призначити додаткову чи повторну експертизу.
Неосудність, так само, як і осудність, - юридичне поняття. У зв'язку з цим
висновок про осудність чи неосудність особи по конкретній справі робить суд (а в
процесі досудового розслідування - орган дізнання, слідчий чи прокурор), спираючись
на результати судово-психіатричної експертизи. Згідно з кримінально-процесуальним
законодавством, для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого
за наявності у справі даних, що викликають сумніви стосовно їх осудності,
обов'язково призначається експертиза. Однак цей висновок, як і будь-який висновок
експерта взагалі, не є обов'язковим для органів досудового розслідування, прокурора і
суду, а підлягає оцінці. Вони можуть не погодитися з висновком судово-психіатричної
експертизи, але така незгода має бути вмотивована у відповідному процесуальному
документі.
Які критерії неосудності й кримінально-правові наслідки визнання особи
неосудною?
Поняття неосудності включає в себе два критерії – медичний та юридичний.
Закріплені в законі ознаки є однаково обов’язковими як для експертів, так і для
юристів при вирішенні питання про неосудність конкретної особи.
Медичний (біологічний) критерій неосудності пов’язаний із хворобливою
природою психічного розладу здоров’я людини. Це хронічна психічна хвороба,
тимчасовий розлад психічної діяльності, слабоумство чи інший хворобливий стан (ч. 2
ст. 19 КК). Для наявності медичного критерію достатньо одного із зазначених видів
психічного розладу здоров’я людини.
Під хронічним психічним захворюванням розуміється постійне, безперервне,
важковиліковне або невиліковне психічне захворювання, яке має тенденцію до
періодичного прояву хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий
параліч, енцефалітний психоз тощо.
Тимчасовий розлад психічної діяльності характеризується раптовим приступом
психічної хвороби, швидким її розвитком, відносно нетривалим перебігом, що
закінчується одужанням. Це деякі алкогольні психози (наприклад, біла гарячка), гострі
психози при загальних інфекційних захворюваннях (наприклад, при тифі), реактивні
стани (тимчасовий розлад психічної діяльності під впливом тяжких душевних
потрясінь) і так звані виняткові стани (патологічне сп’яніння, паморочні стани,
патологічний афект та ін.).
Недоумство (олігофренія) – це хворобливий стан психіки, який
характеризується неповноцінністю розумової діяльності (психічне каліцтво). За
глибиною ураження розумових властивостей розрізняють три ступені слабоумства:
ідіотію, імбецильність, дебільність. Самостійне судово-психіатричне значення має
уроджене слабоумство – порушення розумових здібностей, викликане
внутрішньоутробними ушкодженнями плоду, гострими і хронічними захворюваннями
батьків, травмами і захворюваннями самого плоду з ознаками ураження мозку. Набуте
слабоумство характеризується зниженням чи повним розладом раніше нормальної
розумової діяльності. Воно охоплюється першою ознакою медичного критерію.
Інший хворобливий стан психіки означає не всяке захворювання, а тільки таке,
яке пов’язане з розладом психічної діяльності. До них відносяться різні форми
психопатії, аномалії психіки у глухонімих та інші психічні розлади, викликані
деякими захворюваннями. Наприклад, тимчасові психічні розлади можливі при
хворобах внутрішніх органів і обміну речовин, які мали тяжкий і затяжний характер,
при деяких інфекційних захворюваннях (черевному і висипному тифах). Це тяжкі
форми психопатії та психастенії, стан абстиненції при наркоманіях (морфійне
голодування), під час яких у хворого може бути порушена здатність до розумової або
вольової діяльності.
Медичний критерій є лише можливим (потенційним) джерелом неосудності. Це
означає, що констатація наявності медичного критерію встановлює лише можливе і
необхідне джерело неосудності, але не вирішує питання про стан неосудності.
Другу частину формули неосудності складає юридичний (психологічний)
критерій неосудності. Цей критерій вказує на ступінь або глибину розладу психічної
діяльності як наслідок психічного захворювання.
Юридичний критерій неосудності означає нездатність особи усвідомлювати
свої дії або керувати ними внаслідок психічного захворювання або розладу психічної
діяльності. Юридичний критерій має дві ознаки: інтелектуальну і вольову.
Інтелектуальна ознака неосудності означає, що особа не здатна усвідомлювати
(розуміти) фактичну сторону або соціальний зміст своєї поведінки, її наслідків на
момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння.
Вольова ознака неосудності – це нездатність особи керувати під час вчинення
суспільно небезпечного діяння своїми діями.
Стан неосудності може бути визначений при наявності юридичного критерію,
встановленого на основі медичного критерію. Отже особа, яка не усвідомлює своєї
поведінки, або усвідомлює, але не може керувати своїми діями внаслідок розладу
психічної діяльності, вважається неосудною і не підлягає кримінальній
відповідальності. При наявності даних, що викликають сумнів щодо осудності
обвинуваченого або підсудного, обов’язково призначається судово-психіатрична
експертиза (п. 3 ст. 76 КПК України).

88. П’ятнадцятирічний Г., перебуваючи у стані наркотичного сп’яніння, вчинив

розбійний напад на аптеку з метою заволодіння грошима, але був затриманий
охоронцем і переданий до поліції. Захисник, посилаючись на показання родичів,
стверджував, що Г. систематично вживав опіати, тому під час розбою перебував у
стані наркотичної абстиненції. Із цієї причини його не можна притягати до
кримінальної відповідальності.
Чи вірна аргументація захисника?
Ч. 2 ст. 19 КК. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час
вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, перебувала в стані
неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними
внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної
діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за
рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
 Відповідно до цієї статті іншим хворобливим станом психіки є важкі форми
психастенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін.
Захисник стверджував, що Г. систематично вживав опіати, тому під час
розробою перебував у стані наркотичної абстиненції. Із цієї причини його не можна
притягати до кримінальної відповідальності.
АЛЕ: для цього обов’язково потрібно потрібно провести судово-медичну
експертизу і якщо стан наркотичної абстиненції на момент вчинення кримінального
правопорушення підтвердиться, то Г. не можна притягнути до кримінальної
відповідальності, але можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
((ППВСУ «Про судову практику застосування судами примусових заходів
медичного характеру та примусового лікування» від 03.06.2005 р. № 7:
Разом з тим слід враховувати, що примусові заходи медичного характеру
мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку
експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший
психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і
викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове
лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить
небезпеку для здоров'я інших осіб (ст. 96 КК), - висновку судово-медичної
експертизи.
Суди повинні критично оцінювати зазначені висновки з точки зору їх наукової
обґрунтованості, переконливості й мотивованості, оскільки згідно зі статтями 65, 67,
75 КПК ці висновки є доказами у справі, які не мають наперед установленої сили, не є
обов'язковими для суду, але незгода з ними має бути вмотивована у відповідних
ухвалі, вироку, постанові суду.
Коли ж висновки експертиз є недостатньо зрозумілими, неповними або
виникає потреба у з'ясуванні додаткових питань, суд повинен викликати в судове
засідання експерта-психіатра чи судово-медичного експерта, а за умов, зазначених у
частинах 5, 6 ст. 75 КПК, - призначити додаткову чи повторну експертизу)).
У чому відмінність наркотичного сп’яніння від наркотичної абстиненції і як це
може вплинути на притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Чи підлягає особа, яка досягла п’ятнадцяти років, кримінальній відповідальності

за вчинення розбою?
Відповідно до ч. 2 ст. 22 КК. Особи, що вчинили кримінальні правопорушення у
віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності
лише за розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308).
90. Після тривалого вживання спиртних напоїв у ресторані К. побив офіціанта, який,
на його думку, мляво реагував на його замовлення. Наступного дня в поліції К.
стверджував, що за вечір, зі слів друзів, він випив не менше літра горілки і трьох літрів
пива, однак він зовсім не пам’ятає, що бив офіціанта.
Як впливає алкогольне сп’яніння на притягнення особи до кримінальної
відповідальності?
У статті 21 КК прямо зазначено, що особа, яка вчинила кримінальне
правопорушення у стані алкогольного сп’яніння підлягає кримінальній
відповідальності. Таким чином, за загальним правилом, стан сп’яніння (незалежно від
його ступеня) не виключає кримінальній відповідальності.
У чому відмінність фізіологічного сп’яніння від патологічного?
При фізіологічному сп’янінні відсутній медичний критерій – психічний розлад, -
а тому немає підстави для визнання особи неосудною. У такому стані не настають ті
істотні зміни психічного стану особі, які характерні для психічного розладу.
Необхідно враховувати й те, що такі особи, як правило, самі і за власною волею
доводять себе до стану сп’яніння. Особа усвідомлює негативний вплив алкогольних
напоїв на свою поведінки, так і наслідки вживання лікарських препаратів. Також особа
усвідомлює й власну можливу негативну поведінку у стані сп’яніння та передбачає
можливі суспільно небезпечні наслідки. Судова практика свідчить про те, що навіть у
стані глибокого фізіологічного сп’яніння особа, як правило, не втрачає повною мірою
здатності усвідомлювати характер вчинюваних нею дій і керувати ними. Інший підхід
до вирішення цього питання привів би до необґрунтованого звільнення від
кримінальної відповідальності багатьох осіб, що вчинили тяжкі, особливо тяжкі
злочини.
Що ж стосується осіб, яких примусово привели у стан сп’яніння, - вони не
підлягають кримінальній відповідальності (ст. 40 КК).
Отже, при вчиненні кримінального правопорушення у стані фізіологічного
сп’яніння відсутній не тільки медичний критерій, а й юридичний критерій
неосудності.
Однак у судовій практиці трапляються випадки, коли внаслідок хронічного
алкоголізму виникають тяжкі психічні розлади – біла гарячка, алкогольний галюциноз
та ін. Під впливом таких розладів особа може вчинити суспільно небезпечні діяння у
стані, коли вона не усвідомлює свої дії або не може керувати ними (патологічне
сп’яніння). У таких випадках на підставі ч. 2 ст. 19 КК особа визнається неосудною і
не підлягає кримінальній відповідальності.
Чи підлягає К. кримінальної відповідальності?
Відповідно до ст. 21 КК особа, що вчинила злочин у стані сп’яніння, внаслідок
вживання алкоголю, наркотичних засобів й інших одурманюючих речовин, підлягає
кримінальній відповідальності. Отже, за загальним правилом, стан сп’яніння неза-
лежно від його ступеня не виключає кримінальну відповідальність.
Розрізняють просте (фізіологічне) і патологічне сп'яніння. У ст. 21 йдеться саме
про фізіологічне сп'яніння. Патологічне сп'яніння є формою тимчасового розладу
психічної діяльності. Патологічне сп'яніння - це якісно відмінний від простого
сп'яніння психічний стан людини. Воно зустрічається після вживання, як правило,
невеликої кількості алкогольних напоїв, триває незначний час (хвилини, інколи
години) і характеризується відсутністю об'єктивних ознак сп'яніння (хода і мова не
змінені) і водночас глибоким порушенням свідомості, що настає миттєво і
завершується раптово. Такому сп'янінню передує дія факторів, що ослаблюють
організм:
напружена робота, перенесені в минулому інфекції, інтоксикації, черепно-
мозкові травми, інші ураження центральної нервової системи. У подібних випадках
констатується поєднання медичного та юридичного критеріїв неосудності, такі особи
не підлягають кримінальній відповідальності.
За вчинення суспільне небезпечного діяння у стані фізіологічного сп'яніння, на
відміну від патологічного сп'яніння, особа підлягає кримінальній відповідальності,
оскільки вона зберігає можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними.
За умовою задачі у ресторані К. побив офіціанта, який, на його думку, мляво
реагував на його замовлення.
К. буде підлягати кримінальній відповідальності, оскільки у нього було
фізіологічне сп’яніння, при якому особа усвідомлює свої дії та може ними керувати.
Тому, в цьому випадку відсутній медичний критерій – психічний розлад. Також слід
зазначити, що особа К. сама і за власною волею доводить себе до стану алкогольного
сп’яніння.
!!! З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють злочини в стані
алкогольного сп’яніння, у п. 13 ст. 67 КК ця обставина передбачається як обтяжуюча
при призначенні покарання. ((Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має
право і не визнавати цю обставину обтяжуючою (ч. 2 ст. 67 КК). Це випадки, коли
вчинення злочину ніяк не пов’язане зі станом сп’яніння)).

94. Після зґвалтування малолітньої (ст. 152 КК України) Б. був затриманий. Під час
досудового розслідування встановлено, що Б. страждав на психічний розлад,
перебуває на обліку в лікаря-психіатра і неодноразово проходив лікування у
психіатричних установах.
Ознайомтеся із правовою позицією, викладеною в Постанові ККС ВС від
26.06.2019р. у справі № 202/5997/17, провадження № 51-6228км18.
Осудність є однією з загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою
вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст. 19 КК України
критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати
значення своїх дій і керувати ними.
Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного
захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого
хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані
неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за
рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.
До чиєї компетенції належить визнання особи неосудною чи обмежено осудною?
Визнання особи обмежено осудною належить виключно до компетенції суду, що
прямо зазначено в ч. 1 ст. 20 КК: «Підлягає кримінальній відповідальності особа,
визнана судом обмежено осудною». Про це наголошується й у постанові Пленуму
Верховного Суду України (далі — Пленум) від 3 червня 2005 р. № 7 «Про практику
застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового
лікування» (далі — Постанова).
Чи наявні відомості є достатніми для визнання Б. неосудним чи обмежено
осудним?
Наявні відомості є недостатніми для визнання Б. неосудним чи обмежено
осудним.