Т е м а 18.

Спеціальні режими й порядок їх введення

Заняття 1
Питання для обговорення
1. Сутність і види режимів у публічному адмініструванні.
2. Поняття й ознаки адміністративно-правових режимів.
3. Види адміністративно-правових режимів, їх характеристика.

Поняття і види адміністративно-правових режимів

Серед засобів регулюючого впливу адміністративного права на суспільні відносини у

сфері державного управління особливе місце займає система правових режимів . під
якими розуміють заснований на нормах адміністративного права особливий порядок
правового регулювання поведінки його суб’єктів та об’єктів, спрямований на охорону
суспільно-значущих відносин та подолання негативних явищ у відповідній сфері
державного управління.

В якості прикладів правових режимів, різних за своїм змістом та формами виявлення,

можна назвати: митний режим, прикордонний режим, режим державної таємниці,
режим об’єкта природно-заповідного фонду, режим обігу зброї, наркотичних засобів
та інших предметів, що становлять підвищену небезпеку, режим зони надзвичайної
екологічної ситуації тощо. Тож йдеться про режими певних видів діяльності, окремих
об’єктів та територій.

Адміністративно-правові режими в залежності від підстав їх запровадження мають

вирішувати такі завдання:

1) недопущення негативних для суспільства, держави та особи наслідків, у тому

числі й обумовлених надзвичайними ситуаціями природного, соціального та
техногенного характеру;

2) у разі виникнення таких негативних наслідків забезпечити їх подолання,

мінімізувати завдані збитки, надати допомогу постраждалим;

3) мобілізацію усіх зусиль держави та суспільства для протистояння озброєнному

супротивнику.

Усім правовим режимам (у тому числі й адміністративно-правовим) притаманні

такі ознаки:

 а) вони встановлюються законодавством, забезпечуються державою та носять

імперативний характер;

 б) мають за мету регламентувати конкретні сфери суспільних відносин;

 в) становлять особливий порядок правового регулювання, заснований на

зобов’язаннях, дозволах та заборонах;
  г) створюють конкретні умови для задоволення інтересів суб’єктів права;

 д) наділяють одного із суб’єктів владними повноваженнями, через що внаслідок

нерівності суб’єктів, відносини будуються за субординаційною схемою «влада –
підпорядкування».

Адміністративно-правові режими також класифікують:

а) за масштабом волі та можливостей осіб (виділяють режими − пільгові (надають

особам додаткові права і свободи або пільги) та обмежуючі (запроваджують особливі
умови для використання особами своїх прав і свобод або їх обмежують (забороняють);

б) за глибиною змін у конституційному статусі осіб – звичайні (не змінюють або не

суттєво змінюють конституційного статусу особи) та надзвичайні (істотно обмежують
права і свободи осіб, вводять особливий порядок їх здійснення);

в) за часом дії – постійні (паспортний режим) та короткочасні, ситуаційні (режим

надзвичайного стану);

г) за територією дії – діють на всій території України (паспортний, реєстраційний

режим) або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони, карантинний
режим);

д) за окремими об’єктами – режими заповідників, курортів, митних складів;

е) за окремими предметами обігу - вогнепальної зброї, радіоактивних відходів

тощо;

е) за видами діяльності – окремих видів підриємницької діяльності (режим

інвестиційної та інноваційної діяльності, технологічних парків, діяльності, режим
ведення господарської діяльності у межах водоохоронних зон),

є) залежно від цільового призначення – забезпечення оборони держави (режим

воєнного стану), її безпеки (режим надзвичайного стану, держ таємниці), забезпечення
правопорядку та боротьба зі злочинністю (дозвільна система, придбання та
зберігання зброї, вибухових та радіоактивних речовин, режим
проживання і пересування іноземців на території держави), сприяння досягненню
мети та завдань у різних сферах державного управління (митний, санітарний,
податковий, реєстраційний, екологічний) та ін.

Засади правових режимів встановлюються КУ, Законами «Про правовий режим

території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобільської
катастрофи», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про державну таємницю»,
«Про інформацію», «Про державний кордон України», «Про Збройні Сили України» ін.
 Завдання

1. Старший оперуповноважений сектору кримінальної поліції у вільний

від роботи час вдома здійснював підготовку й зберігання секретного
документа на компʼютері доньки. Під час підготовки документа в нього
виникали труднощі з граматичним написанням тексту, тому він користався
допомогою своєї дружини, яка має фах філолога.
Які особливості адміністративно-правового режиму державної
таємниці? Чи правомірні дії старшого оперуповноваженого сектору
кримінальної поліції? Надайте юридичний аналіз ситуації.
Відповідно до статті 1 ЗУ «Про державну таємницю»
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що
охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин,
державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди
національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом,
державною таємницею і підлягають охороні державою;
доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу
громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження
діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною
секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею,
цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень;
охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-
технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на
запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв;
Стаття 6. Реалізація прав на секретну інформацію та її матеріальні носії
Володілець секретної інформації або власник матеріальних носіїв такої інформації
реалізує свої права з урахуванням обмежень, установлених в інтересах національної
безпеки України відповідно до цього Закону.
Якщо внаслідок обмеження прав на секретну інформацію або її матеріальні носії
заподіюється шкода особі, якій належать такі права, відшкодування здійснюється за
рахунок держави в порядку та розмірах, що визначаються в договорі між такою особою і
державним органом (органами), якому (яким) державним експертом з питань таємниць
надається право приймати рішення щодо суб’єктів, які мають доступ до цієї інформації та
її матеріальних носіїв. Зазначеним договором також визначаються порядок та умови
охорони державної таємниці, зокрема режим секретності під час користування і
розпорядження секретною інформацією та її матеріальними носіями, обумовлюється згода
особи на реалізацію прав щодо інформації або її матеріальних носіїв з урахуванням
обмежень, установлених відповідно до цього Закону, взяття особою на себе зобов’язання
щодо збереження державної таємниці та ознайомлення її з мірою відповідальності за
порушення законодавства про державну таємницю.
Якщо особа, якій належать права на секретну інформацію або її матеріальні носії,
відмовляється від укладення договору чи порушує його, за рішенням суду ця інформація
або її матеріальні носії можуть бути вилучені за умови попереднього і повного
відшкодування їх вартості особі, якій належали відповідні права.
Стаття 18. Основні організаційно-правові заходи щодо охорони державної таємниці
З метою охорони державної таємниці впроваджуються:
єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування
та обліку матеріальних носіїв секретної інформації;
дозвільний порядок провадження державними органами, органами місцевого
самоврядування, підприємствами, установами та організаціями діяльності, пов'язаної з
державною таємницею;
обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поширення іншим шляхом
секретної інформації;
обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства
та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної таємниці, а також розташування і
переміщення об'єктів і технічних засобів, що їм належать;
особливості здійснення державними органами їх функцій щодо державних органів,
органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, діяльність яких
пов'язана з державною таємницею;
режим секретності державних органів, органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов'язану з державною
таємницею;
спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці;
технічний та криптографічний захисти секретної інформації.
Стаття 19. Єдині вимоги до матеріальних носіїв секретної інформації
Єдині вимоги до виготовлення, обліку, користування, зберігання, схоронності,
передачі та транспортування матеріальних носіїв секретної інформації встановлюються
Кабінетом Міністрів України.
Стаття 28. Обов'язки громадянина щодо збереження державної таємниці
Громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний:
не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому
довірена або стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
не брати участі в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність
яких заборонена в порядку, встановленому законом;
не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а
також окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що
завдає шкоди інтересам національної безпеки України;
виконувати вимоги режиму секретності;
 повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та
відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею
23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому
державної таємниці, а також повідомляти у письмовій формі про свій виїзд з України;
додержуватися інших вимог законодавства про державну таємницю.
Стаття 39. Відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю
Посадові особи та громадяни, винні у:
розголошенні державної таємниці;
втраті документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації;
недодержанні встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці
іншій державі чи міжнародній організації;
засекречуванні інформації, зазначеної у частинах третій і четвертій статті 8 цього
Закону;
навмисному невіднесенні до державної таємниці інформації, розголошення якої може
завдати шкоди інтересам національної безпеки України, а також необгрунтованому
заниженні ступеня секретності або необгрунтованому розсекречуванні секретної
інформації;
безпідставному засекречуванні інформації, у тому числі з порушенням вимог Закону
України "Про доступ до публічної інформації";
наданні грифа секретності матеріальним носіям інформації, яка не становить
державної таємниці, або ненаданні грифа секретності матеріальним носіям інформації, що
становить державну таємницю, а також безпідставному скасуванні чи зниженні грифа
секретності матеріальних носіїв секретної інформації;
порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до
державної таємниці;
порушенні встановленого законодавством режиму секретності та невиконанні
обов'язків щодо збереження державної таємниці;
невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпеченні
контролю за охороною державної таємниці;
провадженні діяльності, пов'язаної з державною таємницею, без одержання в
установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності, а також
розміщенні державних замовлень на виконання робіт, доведенні мобілізаційних завдань,
пов'язаних з державною таємницею, в державних органах, органах місцевого
самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, яким не надано
спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею;
недодержанні вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці
під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп,
окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними;
невиконанні норм і вимог технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого
виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або просочення її
технічними каналами, -
несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із
законом.
Що стосується особливостей режиму держ таємниці, то профільним Законом є ЗУ
про «Державну таємницю», що і встановлює порядок надання в використання
такою інформацією.
За таких умов, громадянин порушив режим дердавної таємниці та має понести
відповідальність передбачену законом (дисциплінарна та кримінальна ).

2. Разом із дружиною і дітьми гр. В. на своєму автомобілі прямував до

родичів, які мешкають у Рахівському р-ні Закарпатської обл. Працівник
Державної прикордонної служби України зупинив автомобіль і пояснив, що
водій і пасажири зобовʼязані надати для перевірки документи, які
посвідчують їх особу, оскільки транспортний засіб знаходиться у
прикордонній смузі. Крім того, представник влади захотів оглянути
автомобіль.
Чи законні вимоги працівника Державної прикордонної служби
України? Які правила можуть запроваджуватися при встановленні
прикордонного режиму?
1. Відповідно до Постанови КМУ від 27 липня 1998 р. N 1147 «Про
прикордонний режим», а саме, пунктів 7, 10, 11:
7. Громадяни України в'їжджають у прикордонну смугу та
контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або
пересуваються в їх межах на підставі документів, що посвідчують їх
особу.
10. Особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на
вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів
Національної поліції, а також членів громадських формувань з
охорони громадського порядку і державного кордону зобов'язані
пред'являти відповідні документи, передбачені цими пунктами.
11. З метою виявлення порушень законодавства з прикордонних
питань, виконання завдань, пов'язаних з боротьбою з організованою
злочинністю та незаконною міграцією у межах прикордонної смуги і
контрольованого прикордонного району, уповноважені особи Державної
прикордонної служби та органів Національної поліції, а також члени
громадських формувань з охорони громадського порядку і державного
кордону мають право відповідно до Законів України "Про Державну
прикордонну службу України" та "Про дорожній рух"у разі потреби
зупиняти та оглядати транспортні засоби.
Зупинка транспортного засобу здійснюється:
уповноваженими особами органів Національної поліції - у
встановленому порядку;
уповноваженими особами Державної прикордонної служби, а також
членами громадських формувань з охорони громадського порядку і
державного кордону: наземного - із застосуванням диска з червоним
світлоповертачем або рукою, що вказує на цей транспортний засіб;
водного - сигналами відповідно до Міжнародного зводу сигналів
(лоції Чорного та Азовського морів на води України) або Правил
користування маломірними суднами на водних об’єктах.
 Водій (капітан, судноводій, стерновий-моторист) повинен
зупинити транспортний засіб у місці, на яке йому буде вказано, з
дотриманням правил зупинки, а також:
подати для перевірки документи, що посвідчують особу водія
(капітана, судноводія, стернового-моториста) і пасажирів (членів
екіпажу), та реєстраційний документ на транспортний засіб;
дати можливість оглянути транспортний засіб і перевірити
номери його агрегатів.

Отже, дії працівника Державної прикордонної служби України були

законними.
2. Які правила можуть запроваджуватися при встановленні прикордонного
режиму?
5. Контроль за додержанням прикордонного режиму у
прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі
здійснює Державна прикордонна служба у взаємодії з органами
Національної поліції.
У необхідних випадках Державна прикордонна служба може
запроваджувати додаткові тимчасові обмеження на в’їзд і
провадження робіт у прикордонній смузі та контрольованому
прикордонному районі, які встановлюються наказом начальника органу
охорони державного кордону, погодженим з місцевими державними
адміністраціями, міськими радами міст обласного значення,
територіальними органами Національної поліції, ДМС та
регіональними органами СБУ.