ТЕМА 1.

Міжнародне приватне право як галузь права.

Теоретичні запитання.

1.Поняття та місце міжнародного приватного права.

Міжнародне приватне право – це самостійна галузь прав, сукупність правових

норм, що регулюють невладні, приватноправові відносини з «іноземним
елементом».

Вживання у назві цієї галузі права терміну «приватне» пов’язано з існуванням

міжнародного публічного права. Отже, головним критерієм розмежування
міжнародного публічного та міжнародного приватного права є характер
правовідносин, що регулюються нормами відповідної галузі права. Міжнародне
публічне право є системою правових норм, які регулюють відносини між
державами та іншими суб’єктами міжнародного права (міжнародними
організаціями, народами, державоподібними утвореннями тощо).

Принципова відмінність між ними полягає у тому, що міжнародне публічне право

має наддержавний характер і складається із норм, що об’єднані
системоутворюючим елементом – основними принципами міжнародного права.
Міжнародне приватне право є внутрішньодержавною галуззю права, хоча норми
міжнародних договорів та актів міжнародних організацій мають важливе значення
для регулювання приватноправових відносин з «іноземним елементом».

Крім того, визначальне значення має характер відносин, що регулюються нормами

права. Приватноправовий характер мають відносини, що стосуються сфери
«приватних справ»: сфери статусу особи, приватної власності, вільних договірних
відносин, спадкування, тощо. На думку О. Ф. Скакун, ознаками галузей
приватного права є: регулювання відносин приватних осіб між собою;
забезпечення приватних інтересів, забезпечення вільного волевиявлення суб’єктів
при реалізації своїх прав, широке використання договірної форми регулювання;
превалювання диспозитивних норм .

Пункт 1 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає

приватноправові відносини як відносини, що ґрунтуються на засадах юридичної
рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб’єктами яких є
фізичні та юридичні особи. Традиційно до приватноправових галузей відносять
цивільне право, сімейне право, авторське право, житлове право, трудове право,
цивільне процесуальне право.

Значення МПП найбільш повно розкривається через його мету та функції. Як

вважав провідний юрист-міжнародник Х. Лаутерпахт, мета МПП полягає в тому,
щоб зробити можливим застосування права іноземної держави на території
національної держави. Причому ця мета диктується міркуваннями справедливості,
зручності, необхідністю міжнародних стосунків між індивідами, а також самою
концепцією публічного порядку. На думку шведського колізіоніста Е. Хілдінга,
функція МПП полягає в забезпеченні раціональних та справедливих рішень у
справах, у яких містяться іноземні елементи або які пов’язані з іноземними
країнами.
Важливим є й те, що різні системи МПП, незважаючи на всю їх різнорідність,
сприяють нормалізації міжнародних відносин і полегшують завдання розв’язання
конфліктів на рівні законів та юрисдикцій.

На основі наведеного визначимося з місцем МПП в системі права взагалі (далі).

Взагалі це питання у доктрині міжнародного права завжди було й залишається

дискусійним. Так, міжнародна складова МПП спрямовує його розгляд як частини
міжнародного права, а національна складова – як частини внутрішнього права
держави. Між цими «полюсами» і точиться наукова дискусія впродовж майже двох
століть. У межах як міжнародно-правової концепції МПП (її прибічників називають
«універсалістами», «інтернаціоналістами», «міжнародниками»), так і національно-
правової концепції (її прихильники звуться «цивілістами») існує
багатоваріантність.

За існування двох полярних підходів до питання про юридичну природу МПП

неважко прогнозувати виникнення третього підходу, або свого роду
«компромісної» концепції, відповідно до якої МПП є полісистемним комплексом, що
складається з норм внутрішнього права та норм міжнародного публічного права.
Перед тим, як коротко розглянути згадані концепції, варто зробити застереження
про те, що їх автори мали різне бачення змісту МПП.

Так, одні намагалися віднайти місце в правовій системі лише для колізійного
права, а інші – для МПП в ширшому розумінні. Міжнародно-правова концепція
МПП переважала в XIX ст. Свою позицію «міжнародники» обґрунтовують
переважно зв’язком правовідносин МПП з відносинами міждержавного характеру.
Маються на увазі насамперед «прикордонні» ситуації, коли пошук рішення в
приватноправовій сфері здійснюється на рівні держав. Іншим їх аргументом є
вказівка на наявність спільних для МПП і міжнародного публічного права (далі –
МПП) джерел (міжнародних договорів та міжнародних звичаїв) і спільних для них
основних правових принципів (принцип суверенітету, принцип національного
режиму для іноземців, принцип недопущення дискримінації тощо).

Національно-правова концепція МПП дістала визнання в загальносвітовій науці та

законодавстві держав у середині XX ст. Існує декілька варіантів цієї концепції.
Окремі автори (М.І. Брагінський, О.Л. Маковський) визнають МПП лише частиною
національного цивільного права. Однак більшість учених (Л.А. Лунц, М.М.
Богуславський, Г.К Матвєєв, Г.К. Дмитрієва) вбачають у МПП самостійну галузь
внутрішнього права цивілістичного характеру. Останнім часом низка авторів
(наприклад A.A. Степанюк) характеризують МПП як підсистему в межах
внутрішнього права, що, на їх думку, дає змогу пояснити залучення до
регулювання норм різної галузевої та рівневої належності.

Відповідно до цивілістичної концепції єдиного МПП для всіх чи окремих груп

держав не існує. Кожна держава має своє МПП. У всіх варіантах національно-
правової концепції МПП закладено певні спільні аргументи. На перший план
поставлено тезу про те, що МПП регулює особливу групу цивільно-правових
відносин між фізичними та юридичними особами, які перебувають під
верховенством держави та, відповідно, під дією її внутрішнього права. Крім того,
багато з «цивілістів» вважають, що правовідносини МПП регулюються виключно
нормами внутрішнього права, серед яких окрему групу становлять
трансформовані у внутрішнє право норми міжнародних договорів та звичаїв або
санкціоновані державою «преднорми» міжнародних договорів.
2. Предмет міжнародного приватного права.

ОТЖЕ, предметом міжнародного приватного права є цивільні, сімейні, трудові та

процесуальні правовідносини з «іноземним елементом».

Пункт 2 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що

іноземний елемент – це ознака, яка характеризує приватноправові відносини та
може виявлятися в одній чи в кількох таких формах:

1) хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або

іноземною юридичною особою (іноземний суб’єкт);

2) об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави (іноземний

об’єкт);

3) юридичний факт впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин,

мав чи має місце на території іноземної держави (іноземний юридичний факт).

В літературі звертається увага на наявність різних доктрин щодо предмета

міжнародного приватного права:

1) французька доктрина виходить із того, що основою міжнародного приватного

права є норми про громадянство та про правове становище іноземців. Крім того,
значна увага приділяється питанням колізій законів та питанням міжнародного
процесу та міжнародного арбітражу;

2) німецька доктрина обмежує предмет міжнародного приватного права колізійним

правом. Правове становище іноземців у Німеччині відносять до цивільного права,
а питання громадянства – до державного права;

3) англо-американська доктрина зосереджує увагу на процесуальних питаннях.

Тобто, насамперед ставиться завдання визначити, за яких умов місцевий суд

компетентний розглядати справу з участю «іноземного елемента». В юридичній
літературі існує точка зору про необхідність розмежування міжнародного
приватного права та міжнародного економічного права.

На думку М. М. Богуславського, предметом міжнародного економічного права є

сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими
суб’єктами міжнародного права і галузі міжнародних економічних відносин. Так, В.
П. Звеков визначає такі характерні ознаки міжнародного приватного права:

1) регулювання приватноправових відносин, що виникають в умовах

міжнародного життя;

2) наявність свого предмета та метода регулювання;

3) належність до галузі внутрішньодержавного приватного права;

4) тісний зв’язок з цивільним правом;

5) тісний зв’язок з міжнародним публічним правом.

3. Міжнародні приватноправові відносини: поняття, елементи та ознаки.

В цілому ж, характеризуючи відносини, що складають предмет МПП, необхідно, в

першу чергу, виділяти їх такі суттєві ознаки як: – приватно-правовий характер; –
міжнародний характер. Приватно-правовий характер відносин, що регулюються
МПП, означає, що їх учасники не підпорядковані один одному, жоден з них не
виступає як суб’єкт влади.

З іншого боку, кожен з цих учасників, беручи участь у даних відносинах, діє у
своїх власних «приватних», а не у суспільних чи публічних інтересах. Останнє дає
змогу розмежувати відносини, що регулюються МПП та міжнародним публічним
правом таким же чином, як свого часу римські юристи розрізняли «приватне» та
«публічне» право.

В першу чергу, учасники таких відносин – це фізичні та юридичні особи різних

держав, проте держави також можуть брати участь у таких відносинах, але як
«невладний» суб’єкт.

Приватно-правові відносини в МПП – це не тільки майнові і особисті немайнові

відносини, що охоплюються власне цивільним правом (власності, інтелектуальної
власності, зобов’язальні, в тому числі деліктні, спадкові), але також відносини, в
регульовані нормами господарського (комерційного), сімейного, трудового та
процесуального права в їх приватно-правовому аспекті. Адже, для прикладу,
процесуальні відносини за участю іноземного елементу, які у вітчизняній
літературі традиційно включають до курсу МПП, навряд чи можна розглядати як
приватно-правові по своїй суті. В цілому ж неправильно буде обмежувати предмет
МПП виключно відносинами, які охоплюються цивільним правом.

4. Поняття, форми та види «іноземного елемента».

Іноземний елемент – ознака, яка характеризує відносини, що підпадають під

сферу регулювання міжнародного приватного права, та виявляється в одній або
кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без
громадянства або іноземною юридичною особою; об’єкт правовідносин
знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на
виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території
іноземної держави.

Міжнародний характер відносин, що регулюються МПП, обумовлений наявністю у

їх складі «іноземного елементу». Іноземний елемент цих правовідносин може
виявитися, зокрема, в тому, що:

а) в них беруть участь іноземні суб’єкти;

б) об’єктом таких правовідносин є майнові блага, що знаходяться за кордоном;

в) вони пов’язані з юридичним фактом, що мав місце за кордоном.

У реальному житті можуть мати місце ситуації, коли «іноземний, елемент»

присутній не окремо у якомусь із зазначених видів, а у тому чи іншому поєднанні
вказаних елементів. Однак для того, щоб такі відносини отримали міжнародний
характер, цілком досить наявності всього одного з таких елементів.

ТОБТО, суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім,

фізичні та юридичні особи, іноді — держави. Специфікою відносин є наявність
"іноземного елементу". Під "іноземним елементом" розуміють:
1) суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання —
щодо фізичних осіб; "національність" — щодо юридичних осіб);

2)  об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави;

3)  юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.

Ось приклад, що демонструє складне поєднання "іноземного елементу" у

правовідношенні. Напередодні 1996 р. затонуло судно "Сімба-1". Власником його
була турецька фірма "Сімбашиппшг енд трейдінг", яка зареєструвала судно. Вона
передала оперативне управління судном турецькій компанії "Кнідос". Місце
реєстрації судна — Мальта. Ліцензована крюїнгова компанія "Євромарін сервіс",
зареєстрована в Одесі, найняла екіпаж, до складу якого входило 12 моряків –
громадян України, що загинули внаслідок аварії. Трудові контракти з ними було
укладено за законодавством Великобританії. Судно перевозило вантаж (1800 тонн
металу) з російського порту Таганрог до турецького порту Деліскелесі.

5. Методи міжнародного приватного права.

Під методом правового регулювання в правознавстві традиційно розуміють

сукупність прийомів та способів правового впливу на суспільні відносини, що
входять до предмету галузі права. Оскільки міжнародне приватне право належить
до галузей приватного права, для нього загалом характерний диспозитивний
метод регулювання.

Однак для міжнародного приватного права характерна наявність специфічних

прийомів та способів регулювання правовідносин, що обумовлено наявністю в
таких правовідносинах «іноземного елемента». Такі способи поєднуються у два
спеціальних методи міжнародного приватного права – колізійний та матеріально-
правовий.

Колізійний метод можна визначити як сукупність прийомів і способів

регулювання правових відносин, що застосовуються за необхідності зробити вибір
норми для регулювання таких правовідносин. Колізійний метод застосовується
майже в усіх галузях права, однак саме в міжнародному приватному праві він
набуває особливого значення.

Інтерперсональні колізії виникають у зв’язку із належністю фізичних осіб до

певної національності, релігії, тощо. Тобто, це – колізії, що існують між нормами
права та нормами моралі, релігійними нормами і звичаями. Такі колізії пов’язані із
визначенням статусу осіб в сімейних, спадкових, деліктних та інших
приватноправових відносинах.

Інтертемпоральні колізії виникають за необхідності визначення дії нормативних

актів у часі. Вказані колізії недостатньо вивчені в міжнародному приватному праві
і, на думку вчених, потребують подальшого вдосконалення. Найбільше значення в
міжнародному приватному праві мають колізії, що виникають із дії законів у
просторі. Вони виникають за необхідності визначення права, що підлягає
застосуванню для регулювання правовідносин. Такі колізії поділяються на два
види – внутрішні та міжнародні. Внутрішні колізії характерні для держав з
федеративним державним устроєм і виникають між законодавством суб’єктів
федерації та федеративним законодавством. В таких державах, зазвичай,
застосовується різний підхід до внутрішніх та міжнародних колізій.
В Російській Федерації цивільне законодавство віднесено до федеративного
відання. За тим самим принципом виключена правотворча діяльність суб’єктів
Російської Федерації в сфері цивільного законодавства та можливість виникнення
внутрішніх колізій в цій галузі. Сімейне та трудове законодавство віднесено до
сумісного відання Російської Федерації та її суб’єктів. Однак нормативні акти
суб’єктів федерації не можуть суперечити федеральним законам. В США
вирішення «міжштатних» та міжнародних колізій загалом характеризуються
однотипним підходом, винятки встановлюються в Конституції США.

Застосування колізійного методу відбувається за допомогою колізійних норм, які є

його основним інструментом.

6. Принципи міжнародного приватного права.

В науковій літературі принципи міжнародного приватного права часто

розглядають в контексті міжнародного публічного права. Видається, що більш
обґрунтованим є інший підхід. Віддаючи належне важливості міждержавного
порядку для розвитку спілкування між особами різних країн, разом з тим варто ще
раз наголосити на тому, що МПП, яке має забезпечити таке спілкування, все ж є
правом приватним.

Саме тому питання принципів МПП потрібно розглядати насамперед у контексті

загальноправових принципів та принципів приватного права.

Серед цих принципів варто назвати принцип верховенства права, принцип

свободи особи (неприпустимість свавільного втручання в особисте життя людини),
принцип непорушності права власності (свободи власності), принцип свободи
договору, принцип свободи підприємницької діяльності, принцип судового захисту
порушеного права чи інтересу, засади розумності, справедливості та
добросовісності.

Названі принципи діють не тільки у сфері матеріально-правового регулювання

міжнародних приватних відносин (наприклад, відносин, що підпадають під дію
уніфікованих договірних матеріальних норм), але і у сфері колізійного
регулювання, нерідко конкретизуючись там у більш специфічні принципи, такі як
принцип тісного зв'язку, принцип автономії волі (lex voluntatis), принцип
застосування більш сприятливого права для слабкої сторони відносин тощо. Саме
ці "колізійні" принципи є визначальними для вирішення питання про те, право
якої країни застосовувати для регулювання приватних відносин з іноземним
елементом.

Усі перелічені принципи втілено в актах міжнародного і внутрішнього

законодавства.

 2. Принцип верховенства права закріплено в Конституції України, ст. 8 якої

передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Аналізуючи його через співвідношення природного права і права
позитивного, проф. А. С. Довгерт дійшов висновку, що цей принцип лежить
в основі регулювання всіх приватноправових відносин, включно з
відносинами, ускладненими іноземним елементом (Довгерт А. С. Принцип
верховенства права у приватноправовій сфері // Цивільне право для
адвокатів: навч. посібник / кол. авт. - К., 2006. - С. 243-253).
 3. Реалізація цього принципу пов'язана з регулюванням приватних відносин
на засадах розумності, добросовісності та справедливості (які знайшли своє
нормативне закріплення у ст. З ЦК України). Відома теза Святого Августина
про те, що "несправедливе право не є правом" (lex iniusta поп est lex),
повністю перегукується з теорією природного права, згідно з якою поряд з
"писаним" правом є "вище" право, яке походить з людської природи, тому
має найвищу юридичну силу. Варто погодитися з А. С. Довгертом, який
вважає, що принципи справедливості, добросовісності та розумності (так
само, як і інші засади ст. З ЦК) виконують в українському приватному праві
стосовно позитивного права, договорів, звичаїв тощо інтерпретаційну,
доповнювальну та виправну функції.

 4. Принцип свободи особи (неприпустимість свавільного втручання у сферу

особистого життя людини). Цей принцип повністю відображає конституційне
положення про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю. Саме цей принцип лежить в основі широкого кола особистих
немайнових прав, які забезпечують природне існування людини та
соціальне її буття (друга книга ЦК України), в тому числі і у міжнародному
вимірі.

 5. Принцип непорушності права власності (свободи власності). В багатьох

класичних конституційних та приватноправових актах іноземних країн
принцип непорушності права власності формулюється як принцип
"святенності права власності", підкреслюється його важливе значення в
житті суспільства. Принцип непорушності права власності полягає в тому,
що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Особа може
бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у
випадках і в порядку, встановлених законом.

 6. Принцип свободи договору. Відповідно до ЦК України, сторони є вільними

в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з
урахуванням актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту,
вимог добросовісності, розумності та справедливості.

 7. Принцип свободи підприємницької діяльності. Згідно зі ст. 42 Конституції

України, кожен мас право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена
законом. Право на підприємницьку діяльність, в тому числі здійснювану
іноземними суб'єктами, дістало своє закріплення у Цивільному кодексі
України, Законі "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-
підприємців", інших актах законодавства України.

 8. Принцип судового захисту порушеного права чи інтересу. Загалом особа

може здійснювати захист своїх прав та інтересів шляхом самозахисту,
звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
до нотаріату. Але найпоширенішим способом захисту прав та інтересів є
судовий захист. Кожна особа має право на захист свого права у суді у разі
його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на
судовий захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам
регулювання приватних відносин. В контексті регулювання міжнародних
приватних відносин важливим є положення ч.4 ст. 4 Закону України про
МПП, згідно з яким правила цього Закону про визначення права, що
підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають
повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню.
  9. "Колізійні" принципи. Принцип тісного зв'язку. Щодо принципів
колізійного регулювання, то їх розгляд необхідно почати з принципу тісного
зв'язку (залежно від контексту його застосування, він набуває
формулювання "найбільш тісний зв'язок", "більш тісний зв'язок", "тісніший
зв'язок", "тісний зв'язок"). Справа в тому, що, коли виникає питання про
застосовуване право, необхідно визначитися, які чинники будуть впливати
на визначення застосовуваного права. Фактично в МПП мова йде про
можливість застосування поряд з національним правом іноземного права.
Визначення застосовуваного права має здійснюватися не за
"математичними" формулами, а це повинно бути право, яке має тісний
зв'язок з цими відносинами, інакше кажучи, право, яке властиве (є
природним) для цих відносин.

 10. У формуванні концепції тісного зв'язку брали участь науковці багатьох

країн. Зокрема, вагомий внесок зробили представники німецької школи МПП
- Карп Міттермайер та Вільгельм Шаффнер, які висунули ідею зв'язку між
видом правовідносин та колізійним рішенням; Карл Георг фон Вахтер, якому
належала ідея про "місце і серце правовідносин"; Фрідріх Карп фон Савіньї
автор теорії місцезнаходження правовідносин та Отто фон Гірке - автор
теорії центру тяжіння зобов'язання тощо (Пшеничнюк Д. В. Колізійний
принцип тісного зв'язку у міжнародному приватному праві.: автореф.
duc. ... канд. юрид. наук: 12.00.03/Київ. нац.ун-т. -К, 2011. -24с).

У подальшому в результаті наукових напрацювань на рубежі XIX-XX ст., виникає

ідея еластичного колізійно-правового регулювання, яка грунтується на видовій
класифікації договорів за їх окремими властивостями та спеціалізацією прив'язки.
Згідно з теорією видової класифікації договорів, пропонувалося розділити усі
договірні правовідносини на певні види задля пошуку краще "підігнаного"
спеціального колізійного правила для встановлення застосовуваного права. В
основі такого поділу договорів була так звана диференціальна ознака (differentia
specified) - сутність і природа, притаманна певному договору (Г. Харбургер, Л.
фон Баром, А. Набує та ін.). Водночас еластичність колізійно-правового
регулювання у континентальному розумінні полягала не тільки у диференціації
правовідносин, але й у пропозиції спорядити колізійні норми резервним
механізмом (Е. Рожина та Ф. Мейлі).

В англосаксонській системі права вчення про тісний та реальний зв'язок (closest

and real connection) було розвинене на основі теорії належного права (proper law
theory). Зокрема, генезу колізійного принципу тісного зв'язку в Англії слід
розглядати у руслі послідовної еволюції доктрини домислюваного наміру сторін
(presumed intention), появи на початку XX ст. тенденцій до об'єктивізації теорії
належного права.

Остаточному становленню концепції тісного зв'язку у США сприяла "американська

колізійна революція". Обгрунтування Д. Каверсом постулату про механічність та
автоматизм класичної колізійної норми (характерної для першого Зводу
конфліктного права США 1934 p.) відкрило дорогу до пошуку нових механізмів
вирішення колізії - гнучких колізійних норм або ad hoc колізійних підходів.
Відмітною ознакою розвитку принципу суттєвого зв'язку в Америці є не тільки
заміна традиційних норм з вибору юрисдикції на так звані ad hoc колізійні підходи,
але й те, що суттєвий зв'язок мав ґрунтуватися на зв'язку між нормою і правовою
політикою, яку вона відтворює.
 11. Основні наукові підходи до визначення природи тісного зв'язку в МПП
зводяться до такого. Кваліфікація тісного зв'язку розглядається з: а)
колізійного принципу МПП (В. Звеков)', б) колізійної норми або прив'язки (І.
Кічігіна); в) принципу міжнародного публічного права або його звичайної
норми (В. Толстих); г) подвійної природи (В. Кисіль). На підставі аналізу
літератури та її узагальнення важливо відмітити позицію В. Кисіля про те,
що тісному зв'язку в МПП водночас властива подвійна природа: колізійної
норми і колізійного принципу (Кисіль В. І. Міжнародне приватне право.
Питання кодифікації. - 2-е вид., доп. і перероб. -К., 2005. - 480 с.)

 12. Серед основних кодифікаційних моделей втілення концепції тісного

зв'язку можна виділити європейську модель тісного зв'язку, яка, в свою
чергу, поділяється на ранню (Закон Австрії про МПП, Римська конвенція про
право, що застосовується до договірних зобов'язань) та сучасні (Закон
Швейцарії про міжнародне приватне право, Регламенти СС Рим І та Рим II).
Можна стверджувати, що на тлі такої варіативності принципу тісного зв'язку
усе ж таки існують певні інтегральні ознаки його, які притаманні усім
моделям без винятку. Так, тісний зв'язок характеризується переплетенням
колізійно-правових та матеріально-правових ознак. В Європі ця тенденція
помітна через матеріалізацію тісного зв'язку і, як наслідок - судді отримують
право визначати задовільні або незадовільні результати застосування
звичайної норми, тобто брати до уваги навіть неколізійні фактори. У США
такі компоненти принципу суттєвого зв'язку, як аналіз політики,
телеологічний компонент, є більш вираженими.

 13. У ранній європейській моделі концепція вирішального виконання

поєднує дві ознаки: кваліфікаційну (залежить від цивілістичної кваліфікації
договору на види) та ознаку вирішальності (залежить від розподілу фактів у
конкретно взятій справі). Таким чином, вирішальність виконання має
виводитись за двома критеріями: 1) певне виконання має бути вирішальним
для цього цивілістичного виду договору; 2) виконання має бути
вирішальним для конкретного договору такого виду, який може містити
спеціальні, незвичні або додаткові умови, наслідком чого може бути ефект
зниження вирішальності виконання, яке б в іншому випадку залишалося
таким для відповідного договору. Колізійну доктрину вирішального
виконання правомірно ототожнювати із обсягом колізійної норми, оскільки
вона заснована на дослідженні правовідносин, а отже, визначає фактичні
умови застосування колізійної прив'язки (місце проживання або
місцезнаходження сторони).

 14. У США втілена альтернативна кодифікаційна модель принципу суттєвого

зв'язку, характерними ознаками якої є: кумулятивне застосування декількох
методологій розв'язання колізії (колізійно-правової, матеріально-правової);
аналіз правової політики та телеологічного компонента, який забезпечує
справедливість, гнучкість, адаптивність до обставин справи. По суті в
американському праві цей принцип є симбіозом територіально-географічної
та матеріально-політичної локалізації. Якщо територіально-географічний бік
суттєвого зв'язку грунтується на територіальних (фактичних) контактах
справи із юрисдикцією у вигляді жорстких прив'язок, передбачених § 188
(2) другого Зводу конфліктного права США 1971 р., то матеріально-
політичний спирається на правові політики, каталогізовані у § 6 цього
документу. Зокрема, там ідеться про таке:
  1. Суд щодо визначення застосовуваного права, з урахуванням
конституційних обмежень, керується правовим положенням свого штату.

 2. Якщо відповідні положення відсутні, то при визначенні застосовуваного

права враховуються такі чинники:

a) інтереси міжштатної та міжнародної систем;

b) "основи державного та правового устрою" (policies) суду штату;

c) "основи державного та правового устрою" (policies) заінтересованих штатів та

інтереси цих штатів щодо вирішення питання певним чином

d) захист виправданих та обґрунтованих очікувань сторін;

e) загальні принципи, на яких грунтується регулювання в конкретній галузі

права;

f) визначеність, передбачуваність та однотиповість результатів; д) легкість

визначення та застосування визначеного права"5.

Відтак на сучасному етапі принцип суттєвого зв'язку для американських судів є

відкритим підходом до вибору права (open-ended approach to choice-of-law).
Посилання суддів на § 6 другого Зводу конфліктного права США дає змогу
безболісно замінити колізійну норму на більш доцільну, а процес вибору
правопорядку (юрисдикції) перетворити на процес вибору норми права. Отже, цей
принцип дає американському суду можливість перейти від колізійно-правового
(вибору юрисдикції) до матеріально-правового врегулювання (вибору
матеріальних норм права окремої юрисдикції).

 15. Сучасна кодифікаційна модель тісного зв'язку у договірних

правовідносинах може бути розглянута на прикладі Регламенту ЄС Рим І
"Про право, що застосовується до договірних зобов'язань". Порівнюючи
його новели із текстом Римської конвенції про право, що застосовується до
договірних зобов'язань, відзначаємо, що колізійна доктрина вирішального
виконання втрачає монопольне значення для встановлення тісного зв'язку,
яке вона мала у Римській конвенції, зберігши свою дію лише у договорах
купівлі-продажу та надання послуг. Натомість, жорсткі колізійні правила,
закріплені у тексті Регламенту Рим І, які фактично замінили зазначену
колізійну доктрину, ґрунтуються на альтернативних ідеях та є спеціальними
видами тісного зв'язку, що підігнані до певного виду договірних
правовідносин. Зокрема, спеціальні види тісного зв'язку передбачено для
таких договорів: франчайзинг/комерційна концесія; дистрибуція; договорів
щодо права на нерухоме майно або оренду нерухомого майна; договорів,
укладених у межах багатосторонньої торговельної системи біржі або
регульованого ринку; договорів купівлі-продажу на аукціоні. Кінцевою
мстою запровадження спеціальних видів тісного зв'язку у формі жорстких
колізійних прив'язок є зміцнення таких цінностей європейського МПП, як
правова визначеність, одноманітність та передбачуваність.

 16. Щодо нової кодифікаційної моделі тісного зв'язку у недоговірних

відносинах (зокрема у деліктних), концепція тісного зв'язку застосовується
субсидіарно: у випадку, коли із усіх обставин справи видно, що делікт явно
більш тісно пов'язаний з іншою країною, ніж із тією, яка визначається
відповідно до ч. 1 і 2 ст. 4 Рим 11. Роль тісного зв'язку у Регламенті ЄС Рим
11 зводиться до "обхідного механізму", який покликаний коригувати
правильність звичайного колізійного-правового врегулювання справи та
 забезпечити дію класичної колізійної норми гнучкістю, що необхідна судді
для вирішення складної нетипової справи, а також спроможна вберегти суд
та сторони від несправедливого чи шаблонного результату вирішення колізії
у сфері деліктів.

 17. Повертаючись до загальних проблем застосування принципу тісного

зв'язку, зазначимо, що ще один прояв принципу тісного зв'язку полягає в
тому, що у разі, коли, згідно з колізійними нормами та іншими положеннями
колізійного права, неможливо визначити право, що підлягає застосуванню,
застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими
відносинами (ч.2 ст. 4 Закону України про МПП).

Особливе значення має положення ч.3 ст. 4 Закону України про МПП, яке
встановлює, що у виключних випадках визначене, згідно з колізійними нормами
та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів,
міжнародних договорів України, право, як виняток, не застосовується, якщо за
всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом
і мають більш тісний зв'язок з іншим правом. Хоча це положення не
застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до ч. 1
цієї статті. Така норма підкреслює статус формули "тісного зв'язку" саме як
принципу міжнародного приватного права.

18. Принцип автономії волі (lex voluntatis) має неабияке значення в МПП, оскільки
саме в ньому відображається диспозитивність регулювання приватних відносин.

Генеза цього принципу має витоки з принципу свободи договору в класичному

приватному праві. Про волевиявлення щодо застосовуваного права, в літературі
зазначено, що одним з перших концепцію вибору застосованого права
сформулював французький правник Шарль Дюмулен (1500-1566). Франція у ті
часі складалася з багатьох провінцій, у кожній з яких діяли свої, як правило,
звичаєві норми ("кутюми"), тому не існувало єдиного цивільного права. Виникала
необхідність у подоланні "міжпровінційних" колізій для регулювання
приватноправового обігу. Для вирішення цієї проблеми Шарль Дюмулен
запропонував теорію "автономії волі", згідно з якою сторони могли домовлятися
про застосування до своїх відносин обраних ними кутюмів.

19. Протягом тривалого часу автономія волі застосовувалася виключно до сфери

міжнародних договірних відносин. З удосконаленням механізмів здійснення вибору
застосовуваного права автономія волі поступово почала переходити до інших
сфер приватноправових відносин. Тепер ми можемо зустріти прояви автономії волі
в регулюванні абсолютних майнових відносин, недоговірних зобов'язаннях
(зокрема, сторони можуть здійснити вибір права суду для регулювання деліктних
зобов'язань), у спадкових відносинах (спадкодавець у заповіті може обрати для
регулювання спадкових відносин право країни, громадянином якої він є), в
сімейних відносинах (подружжя може здійснити вибір права, яке буде
застосовуватися до регулювання їх відносин, до шлюбного договору, що правда, з
певного кола правопорядків) тощо.

У проекті ЦК (який містив восьму книгу - "Міжнародне приватне право")

пропонувалося поширити принцип автономії волі і на регулювання трудових
відносин. При цьому передбачався дуже цікавий механізм колізійного
регулювання. Зрозуміло, що попри юридичну рівність сторін трудового договору,
фактично існує більш слабка сторона цих відносин, якою є робітник. Це створює
загрозу, що здійснений вибір може бути невигідним для робітника. Тому в проекті
пропонувалося, що сторони трудового договору можуть здійснити вибір
застосовуваного права, але обране право не повинно погіршувати стан робітника
порівняно з тим правом, яке застосовувалося б за відсутності здійсненого вибору
(наприклад, право країни місця виконання роботи). Таким чином, у цій нормі
одночасно дістали відображення основні принципи регулювання у міжнародному
приватному праві - принцип автономії волі, принцип тісного зв'язку та принцип
застосування права, сприятливого для слабкої сторони у відносинах. На наше
переконання, рано чи пізно законодавець повернеться до цієї ідеї, оскільки такий
механізм є абсолютно виваженим і повністю відображає сучасні тенденції розвитку
міжнародного приватного права.

20. В українському праві принцип автономії волі, але тільки для

зовнішньоекономічних угод, з'явився ще у ЦК УРСР 1963 р. Щоправда, при цьому
залишалися неврегульованими механізми реалізації цього принципу. Згодом Закон
України "Про зовнішньоекономічну діяльність" 1991 р. також закріпляв цей
принцип у сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ст. 6).

Сучасне нормативне закріплення принципу автономії волі міститься у ст. 5 Закону

про МПП, яка встановлює, що у випадках, передбачених законом, учасники
(учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає
застосуванню до змісту правових відносин. Правове регулювання автономії волі в
Законі України про МПП сприйняло основні положення Римської конвенції 1980 р.
про право, що застосовується до договірних зобов'язань, Гаазької конвенції 1986
р. про право, що підлягає застосуванню до договорів міжнародної купівлі-продажу
товарів, інших актів міжнародно-правового характеру та досвід національних
кодифікацій у сфері МПП.

21. Здійснення вибору застосовуваного права самими сторонами правовідносин

потребує відповідей на певні питання та вирішення низки проблем, що виникають
у зв'язку з цим.

По-перше - з чого можна вибирати право, яке підлягає застосуванню? Це має бути
право певної країни, чи міжнародний договір, міжнародний звичай, окремі їх
положення, норми транснаціонального характеру тощо? Сучасний етап розвитку
міжнародного приватного права свідчить про те, що вибір може здійснюватись не
тільки щодо права певної країни (чи країн), але сторони можуть підпорядкувати
свої відносини і міжнародним договорам, звичаям, нормам транснаціонального
характеру, в чому виявляється концепція lex mercatoria. (Див.: Мережко А. А. Lex
mercatoria: теория и принципы транснационального торгового права. - К: Таксон,
1999.-416 с).

Концепція lex mercatoria дістала своє відображення в положеннях книги восьмої

"Міжнародне приватне право" проекту ЦК, які, на жаль, не були повною мірою
реалізовані в Законі про МПП. Натомість, таке регулювання міститься в Принципах
міжнародних комерційних договорів (Принципах УНІДРУА), в Принципах
європейського контрактного права, де передбачається, що ці Принципи
застосовуються, коли сторони договору домовилися про застосування до їх
договору загальних принципів права, lex mercatoria або подібних положень. Це
може слугувати аргументом для законодавця щодо відображення цих положень і в
українському законодавстві.

По-друге - коло правопорядків, серед яких можна здійснювати вибір права. У

кожному конкретному випадку приватноправових відносин з іноземним
елементом, як правило, буде існувати декілька правопорядків, з якими ці
відносини мають певний зв'язок. Постає питання: чи можуть сторони (сторона)
здійснювати вибір права з визначеного кола правопорядків, які в той чи інший
спосіб пов'язані з цими відносинами, чи вибір може бути здійснений з
необмеженого кола правопорядків? Загалом вибір права може бути здійснено з
необмеженого кола правопорядків. Це може бути і правопорядок, який формально
не має тісного зв'язку з цими відносинами. Але це не суперечить принципу тісного
зв'язку, оскільки мається на увазі, що саме обрання певного права,
волевиявлення осіб і є проявом тісного зв'язку. При цьому в законі може
визначатися певне коло правопорядків, серед яких може здійснюватися вибір
застосовуваного права.

Наприклад, ч. 4 ст. 49 Закону України про МПП, яка містить колізійні правила
щодо права, яке застосовується до зобов'язань про відшкодування шкоди,
передбачає, що сторони зобов'язання, яке виникло внаслідок завдання шкоди, у
будь-який час після його виникнення можуть обрати право країни суду.

Подібні обмеження містяться в низці норм, які стосуються колізійного регулювання

сімейних відносин з іноземним елементом. Так, ч.2 ст. 60, яка стосується правових
наслідків шлюбу, встановлює, що подружжя, яке не має спільного особистого
закону, може обрати право, яке буде застосовуватися до правових наслідків
шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий
закон жодного з них не збігається з правом країни їхнього спільного місця
проживання. Частина 1 ст. 61 цього закону передбачає, що подружжя може
обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону
одного з подружжя або право країни, у якій один з них має звичайне місце
перебування, або, стосовно нерухомого майна, право країни, у якій це майно
знаходиться.

По-третє - коли (в часі) повинен здійснюватися вибір застосовуваного права?

Щодо моменту здійснення вибору застосовуваного права, то він може
здійснюватися в будь-який час як при укладенні правочину, під час здійснення
прав та обов'язків, так і в наступному (навіть після припинення правочину).

По-четверте - у якій формі має бути здійснений вибір права (яким має бути спосіб
волевиявлення сторін відповідних відносин)? Частина 2 ст. 5 Закону про МПП
передбачає, що вибір права має бути явно вираженим або випливати з дій сторін
правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в сукупності,
якщо інше не передбачено законом.

По-п'яте - вибране право має "покривати" правочин повністю чи може стосуватися

окремих його частин (окремої частини)? Частина 3 ст. 5 Закону про МПП прямо
встановлює, що вибір права може бути здійснений як щодо правочину в цілому,
так і щодо окремої його частини. При цьому є застереження про те, що вибір
права щодо окремої частини має бути явно вираженим.

По-шосте - чи можна змінити при вчиненні правочину на різних стадіях обране

право? Сторони можуть змінити обране право. Така зміна може бути здійснена в
будь-який час, зокрема, під час його виконання, тощо. Зміна раніше обраного
права, яка зроблена після вчиненого правочину, має зворотну дію, і обране право
діє з моменту вчинення правочину. Однак при цьому "нове" право не може
обмежувати чи порушувати права третіх осіб, які виникли з попереднього вибору.
І ще одне важливе застереження - "нове" право не може бути підставою для
визнання правочину недійсним у зв'язку з недодержанням вимог до його форми.

22. Принцип застосування більш сприятливого права. Як відомо, попри юридичну

рівність учасників приватноправових відносин, фактично можуть виникати
ситуації, коли одна із сторін може бути більш слабкою по суті цих відносин. З
огляду на подолання цієї проблеми в матеріальному приватному праві
застосовуються засади справедливості та добросовісності, створюються конкретні
матеріально-правові механізми, які захищають інтереси цієї слабкої сторони. З
погляду колізійного регулювання, свого часу було запропоновано принцип
застосування більш сприятливого права для слабкої сторони у відносинах. Цей
принцип повністю відповідає загальним засадам регулювання приватних відносин,
зокрема принципу верховенства права. Цей принцип хоча і не сформульований
прямо як принцип у Законі України про МПП, але дістав своє відображення при
регулюванні окремих видів відносин.

Наприклад, ч. З ст. 24 передбачає, що відносини між опікуном (піклувальником)

та особою, яка перебуває під опікою (піклуванням), визначаються правом
держави, орган якої призначив опікуна (піклувальника). Якщо особа, яка
перебуває під опікою (піклуванням), проживає в Україні, застосовується право
України, якщо воно є більш сприятливим для цієї особи.

Стаття 66 встановлює, що права та обов'язки батьків і дітей визначаються

особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок з відповідними
відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

7. Поняття принципів автономії волі та найбільш тісного зв’язку: особливості їх

застосування до відносин з іноземним елементом.

8. Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним

правом та іншими галузями національного права.

Міжнародні відносини не обмежуються лише міждержавними зв´язками основних

суб´єктів міжнародного права. Відбуваються постійні контакти між фізичними і
юридичними особами різних держав, тож, виникають відносини на рівні
міжнародних неурядових організацій, які регулюються нормами міжнародного
приватного права.

Між міжнародним (публічним) і міжнародним приватним правом існує тісний

взаємозв´язок, який проявляється в тому, що вони регулюють міжнародні
відносини. Норми міжнародного приватного права не повинні суперечити
основним принципам міжнародного права. Крім того, вони мають спільну мету -
забезпечення мирного співіснування та розвитку міжнародного співробітництва
держав.

Розмежувати міжнародне (публічне) та міжнародне приватне право можна за

різними підставами:

- за об’єктом: міжнародне право регулює міждержавні відносини, міжнародне

приватне право - цивільно-правові (цивільні, сімейні, трудові тощо) відносини,
ускладнені іноземним елементом;

- за суб’єктами: суб´єктами міжнародного (публічного) права є держави, нації й

народи, що борються за національне визволення, міжнародні організації та
державоподібні утворення; основними суб´єктами міжнародного приватного права
- фізичні та юридичні особи;

- за джерелами: основними джерелами міжнародного (публічного) права є

міжнародний договір, міжнародний звичай тощо; коло джерел міжнародного
приватного права є значно ширшим - це національне законодавство, міжнародні
договори, торгові звичаї, судова й арбітражна практика тощо;
- за методом правового регулювання: в міжнародному (публічному) праві діє
метод узгодження воль держав, у міжнародному приватному праві - матеріально-
правовий та колізійний методи;

- за характером відповідальності: в міжнародному (публічному) праві настає

міжнародно-правова відповідальність (матеріальна, політична і індивідуальна
кримінальна), а в міжнародному приватному праві - цивільно-правова;

- за сферою дії: в міжнародному (публічному) праві її можна визначити як

глобальну (охоплює всі держави й інші суб´єкти міжнародного права), а
міжнародне приватне право має національні межі (в кожній державі існують свої
особливості застосування відповідних норм права).

Наукові спори щодо предмету та правової природи МПП обумовлюють і дискусії

щодо питання про його співвідношення з іншими галузями права. В свою чергу,
вважаємо достатньо обґрунтованим стверджувати наступне:

1) МПП пов’язане як з міжнародним публічним правом, з якого воно історично

виділилось, так і з національним правом держав, перш за все – з галузями
приватного права;

2) незважаючи на тісний зв’язок з міжнародним публічним правом, МПП входить в

систему внутрішнього національного права держави. Це обумовлено предметом
правового регулювання – приватно-правовими відносинами. Воно регулює
відносини між такими суб’єктами (фізичні і юридичні особи), які знаходяться під
верховенством держави і, отже, під дією його внутрішнього права;

3) в системі внутрішнього права МПП не є частиною цивільного, сімейного,

трудового чи цивільного процесуального права, хоча пов’язане з ними. Воно
займає самостійне місце в цій системі через наявність власного специфічного
предмету та методів правового регулювання;

4) всупереч назві, МПП має національно-правову природу. На відміну від

міжнародного публічного права, єдиного для всіх держав, МПП існує в рамках
внутрішнього національного права кожної держави: «російське» чи «українське»
МПП має відмінності від «англійського» чи «іншого» МПП. Не випадково в
літературі стверджується, що «не існує єдиного міжнародного приватного права, а
є їх стільки, скільки існує на земній кулі правопорядків».

Окремо хотілось б зупинитись на питаннях розмежування МПП та міжнародного

публічного права. Спільність МПП та міжнародного публічного права полягає в
тому, що: – в обох випадках йдеться про врегулювання міжнародних відносин в
широкому розумінні, тобто відносини, що виходять за межі однієї держави,
пов’язані з двома або декількома державами; – в якості джерела правового
регулювання і в МПП, і міжнародному публічному праві застосовуються міжнародні
договори.

В другій половині XX століття число міжнародних договорів, як багатосторонніх,

так і двосторонніх, що містять норми з питань МПП, різко зросло. – в МПП
використовується ряд загальних принципів міжнародного публічного права:
суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи держав, недопущення
дискримінації іноземних суб’єктів та ін.

Відмінності МПП та міжнародного публічного права полягають у:

– змісті регульованих відносин. В міжнародному публічному праві головне місце
займають політичні взаємини держав: забезпечення миру і міжнародної безпеки,
суверенітету держав, проблеми роззброєння та ін.

МПП регулює особливу групу приватно-правових відносин, які мають міжнародний

характер. – суб’єктах відносин. Основними суб’єктами міжнародного публічного
права є держави, в той час як основними суб’єктами у МПП є окремі особи –
фізичні і юридичні.

Відносини між державами – сфера міжнародного публічного права, тоді як

відносини між юридичними особами і громадянами держав – сфера міжнародного
приватного права. – джерелах правового регулювання.

В міжнародному публічному праві роль основного джерела відносин відіграє

міжнародний договір. В МПП істотне значення мають джерела внутрішнього
характеру – національні законодавство та судова і арбітражна практика.
Міжнародні договори також мають велике значення, але їхні положення стають
чинними для приватно-правових суб’єктів відповідної держави після того, як вони
у певній формі будуть санкціоновані державою і стануть частиною національного
законодавства– за сферою дії. Сфера дії МПП як частини національної системи
права обмежується територією відповідної держави.

9. Система міжнародного приватного права.

Неоднозначність розуміння у науковій літературі правової природи та предмету

МПП, визнання або невизнання різними авторами МПП у якості самостійної галузі
національного права обумовлюють відсутність єдиної точки зору щодо системи
МПП.

Так, в літературі виділяють наступні доктрини щодо предмету МПП: французька

(МПП складають положення про громадянство та правовий статус іноземців),
німецька (предмет МПП обмежується колізійними нормами) та англо-американська
(предмет МПП складають процесуальні норми, які надають судам компетенцію
розглядати справи з іноземним елементом). В цілому ж в літературі найбільш
типовим є виділяти в складі МПП як системи правових норм, правової науки та
учбової дисципліни Загальну та Особливу частини.

Деякі автори окремо в складі МПП виділяють Спеціальну частину, до якої

включають положення щодо міжнародного цивільного процесу (цивільного
судочинства за участю іноземного елементу), в той час як інші вважають
міжнародний цивільний процес складовою Особливої частини МПП. Також слід
враховувати, що окремі науковці не вважають можливим включення
процесуальних відносин за участю іноземного елементу до предмету МПП з огляду
на їх публічно-правову сутність та незастосування в цій сфері колізійно-правового
регулювання. Проте традиційно майже всі автори, у більшому чи меншому обсязі,
розглядають відповідні питання саме у курсі МПП.

МПП як правова система вона охоплює наступні правові норми:

1) норми загального характеру, призначення яких полягає у визначенні права, що

підлягає застосуванню щодо відповідних відносин та пов’язаного з цим питання
про встановлення джерел даної галузі права, статус осіб у МПП, методи правового
регулювання, застосування колізійних норм та іноземного права, взаємність та
правові режими (Загальна частина МПП);
2) норми, які призначені для регулювання окремих питань, що виникають
внаслідок участі суб’єктів МПП у приватно-правових відносинах. Це норми, що
регулюють питання права власності, інтелектуальної власності, різні аспекти
регулювання зобов’язальних, зокрема договірних та деліктних, а також питання
міжнародного сімейного, спадкового і трудового права (Особлива частина МПП);

3) норми процесуального характеру, які регулюють такі питання як міжнародна

підсудність, процесуальна правосуб’єктність іноземних суб’єктів, організація та
здійснення судочинства з іноземним елементом, вручення судових та позасудових
документів, отримання доказів за кордоном, виконання іноземних судових рішень
та ін. (Спеціальна частина МПП).

Система викладу матеріалу МПП як учбової дисципліни є близькою до системи

побудови підручників і курсів цивільного права, хоча й не співпадає з нею.
Учбовий курс МПП ділиться на дві частини: Загальну і Особливу (окремі автори
виділяють також Спеціальну частину). В Загальній частині розглядаються питання,
які мають загальне значення для МПП в цілому, тобто питання, які мають
загальнотеоретичне значення для розділів Особливої частини МПП. Загальну
частину складає розгляд питань про поняття, предмет і принципи МПП, джерела
та методи правового регулювання, вчення про колізійні норми, режими і
взаємність в МПП, правове положення суб’єктів приватно-правових відносин з
іноземним елементом (держави як особливого суб’єкта таких відносин, іноземних
юридичних осіб та громадян). Особлива частина, як правило, складається з
наступних розділів:

1) право власності;

2) право інтелектуальної власності;

3) договірні зобов’язання;

4) деліктні зобов’язання;

5) сімейне право;

6) спадкове право;

7) трудові відносини з іноземним елементом. Питання судочинства з іноземним

елементом, що можуть розглядатись як розділ Особливої частини чи як окрема
Спеціальна частина МПП, включають в себе положення про міжнародний
цивільний процес та міжнародний комерційний арбітраж.

МПП як наука вивчає також питання історичного розвитку його доктрини; теорії та
концепції МПП; проблемні питання МПП та способи їх вирішення. Міжнародне
приватне право як правова наука розвивається у тісному взаємозв’язку з
порівняльним правознавством.

Завдання.

1. Визначте чи будуть предметом правового регулювання міжнародного

приватного права такі відносини:

а) підприємство з німецьким капіталом, яке знаходиться в м. Житомирі уклало

контракт на поставку оргтехніки з спільним українсько-італійським підприємством,
зареєстрованим в Тернополі;

б) громадянин України А.. , перебуваючи на навчанні у ФРН одружився з

громадянкою ФРН.
в) громадянин України О. отримав у спадок будинок у Франції;

г) громадянин України Л. придбав будинок в США;

д)фірма з м. Познані (ПР) уклала договір з ТОВ "Ріма" в м. Львові на виконання

підрядних робіт в м. Львові;

е) перебуваючи у Польщі громадянин України Л. порушив правила дорожнього

руху.

2. Країна отримала від Міжнародного валютного фонду кредит на реконструкцію

металургійної промисловості. Кредит був розподілений між окремими
підприємствами під гарантії уряду. З цими підприємствами укладено кредитні
договори.

Проаналізуйте ситуацію з позиції співвідношення міжнародного публічного і

міжнародного приватного права.

3. Дайте приклади відносин з участю "іноземного елементу" в таких інститутах:

а) договірного (контрактного) права;

б) спадкового права;

в) інтелектуальної власності;

г) укладення шлюбу;

д) укладення трудового договору;

е) деліктних відносинах;

є) вирішення господарських спорів;

ж) договорах перевезення.

4. Уряд Австрії уклав договір з урядом Німеччини про купівлю 7000 тон металів
іридієво-платинової групи. Яким правом повинен регулюватися даний договір
міжнародним публічним чи міжнародним приватним? Визначте його правову
природу.