1. Поняття та види правочинів з іноземним елементом.

Сфера дії права,

що застосовується до правочину:
Правочин з іноземним елементом відноситься до ситуацій, коли
правовідносини містять зв'язки з іноземними країнами. Це означає, що в
правочині беруть участь юридичні особи або фізичні особи, що мають
громадянство або місце проживання в іншій країні.
Сфера дії права, яке застосовується до правочину з іноземним елементом,
визначається принципами міжнародного приватного права. Цей набір правил
визначає, яке національне право буде застосовуватися до різних аспектів
правочину, таких як визнання правових фактів, визначення змісту прав та
обов'язків сторін, вирішення спорів та інші.
Види правочинів з іноземним елементом можуть бути різними, включаючи
контрактні угоди, купівлю-продаж, найм, спадкові справи, шлюбні угоди,
комерційні транзакції та багато інших. Правовий статус та механізми
застосування права до конкретного правочину з іноземним елементом
залежатимуть від певних факторів, таких як тип правочину, місце його
укладання, національність та місце проживання сторін, обрана юрисдикція
тощо.
У міжнародному приватному праві використовуються різні методи
визначення права, яке застосовується до правочину з іноземним елементом,
такі як правила колізійного права, метод автономії волі сторін, метод
примусового застосування закону країни, з якою пов'язаний правочин, та
інші. Кінцевий вибір права, що застосовується, залежить від особливостей
кожного конкретного випадку та відповідних законодавчих актів країни, яка
розглядає правочин.

2. Особливості колізійного регулювання договірних зобов’язань в МПП.

Автономія волі сторін у колізійному праві України:
Колізійне регулювання договірних зобов'язань в міжнародному приватному
праві (МПП) визначає правила вибору права, яке буде застосовуватися до
договору, коли в ньому беруть участь сторони з різних країн. Основні
особливості колізійного регулювання договірних зобов'язань в МПП
включають такі аспекти:
1. Принцип колізійного права: Колізійне право вирішує питання про вибір
національного права, яке буде застосовуватися до договору. Зазвичай, коли
сторони не зробили вибір права, колізійне право застосовує правила вибору
права, які визначені в законодавстві країни, в якій виникає спір.
2. Принцип автономії волі сторін: Автономія волі сторін є важливим
принципом в колізійному праві. Він дозволяє сторонам самостійно визначати
право, яке буде застосовуватися до їхнього договору. Сторони можуть
включити в договір угоду про вибір права, яке буде контролювати їхні
зобов'язання. Принцип автономії волі сторін широко визнаний в МПП,
включаючи право України.
3. Обмеження автономії волі сторін: В деяких випадках, автономія волі
сторін може бути обмежена правилами примусового застосування
національного права. Деякі договірні зобов'язання, які стосуються публічного
порядку, можуть бути піддані примусовому застосуванню закону країни, в
якій виконується договір.
4. Правила колізійного права: Країни мають свої власні правила колізійного
права, які визначають порядок вибору права для договорних зобов'язань.
Україна також має своє законодавство, що регулює колізійне право, зокрема
Господарський кодекс та Кодекс цивільного захисту. Ці правові акти містять
визначення правил вибору права та вирішення колізійних ситуацій.
Враховуючи автономію волі сторін, українське колізійне право надає
сторонам можливість визначити право, яке буде застосовуватися до їхнього
договору. Принцип автономії волі сторін може бути реалізований шляхом
укладання відповідної угоди про вибір права в договорі. У разі відсутності
такої угоди, українське колізійне право визначає правила вибору права,
зокрема залежно від характеру договору, місця його укладання,
національності та інше.
Залежно від характеру договору і обставин конкретного випадку, українське
колізійне право може застосовувати такі правила вибору права:
1. Згідно зі статтями 205-206 Господарського кодексу України, якщо сторони
уклали угоду про вибір права, то це право буде застосовуватися до їхнього
договору.
2. Згідно зі статтею 207 Господарського кодексу України, якщо сторони не
уклали угоду про вибір права, але у договорі вказано на місцезнаходження
однієї зі сторін, то право цієї країни буде застосовуватися до договору.
3. Згідно зі статтею 208 Господарського кодексу України, якщо сторони не
уклали угоду про вибір права і в договорі не вказано на місцезнаходження
однієї зі сторін, то право буде визначатися звичаєвим місцем постійного
проживання сторони, яка здійснює основну діяльність з укладання та
виконання договору.
4. У випадку, коли вищезазначені правила не дають можливості визначити
право, застосовується право країни, з якою договір має найбільш тісні
зв'язки.
Важливо зазначити, що автономія волі сторін і правила колізійного права
України дозволяють сторонам впливати на вибір права, яке буде
застосовуватися до їхнього договору. Проте, існують обмеження, зокрема
пов'язані з примусовим застосуванням норм публічного порядку або
обмеженням сторін у виборі права, яке порушує основні принципи
правосуддя чи моральні норми.

3. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів. Віденська конвенція

ООН “Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів”:
Договір міжнародної купівлі-продажу товарів є угодою між двома або більше
сторонами, які знаходяться в різних країнах і здійснюють торгівлю товарами.
Цей договір встановлює правила, умови та зобов'язання сторін, пов'язані з
купівлею та продажем товарів.
Основні елементи договору міжнародної купівлі-продажу товарів зазвичай
включають:
1. Ідентифікація сторін: У договорі має бути чітко зазначена інформація про
сторони, такі як назви компаній, адреси, контактні дані тощо.
2. Опис товарів: Договір повинен містити точний опис товарів, які
підлягають купівлі та продажу, включаючи їх характеристики, кількість,
якість, упаковку тощо. Чим більш детальний опис товарів, тим менше
ймовірність непорозумінь між сторонами.
3. Ціна та умови оплати: Договір має визначати ціну товарів, валюту оплати,
умови платежів (наприклад, передоплата, розстрочка) та інші фінансові
аспекти угоди.
4. Умови доставки: Договір повинен визначати спосіб та місце доставки
товарів, включаючи терміни, відповідальність за доставку, страхування,
митні процедури тощо.
5. Умови інспекції та приймання товарів: Договір може встановлювати
процедури та умови для перевірки якості товарів перед їх прийманням,
поверненням або рекламацією.
6. Умови відповідальності та ризику: Договір має визначати, які сторони
несуть відповідальність у разі невиконання умов угоди або пошкодження
товарів під час перевезення.
7. Режим примусового виконання: Договір може містити положення щодо
вирішення спорів, такі як використання альтернативних методів
врегулювання спорів або обов'язковий арбітраж.
8. Діюче право та юрисдикція: Договір може вказувати, які правові норми
застосовуються до угоди і який суд має юрисдикцію у разі спорів.
Договір міжнародної купівлі-продажу товарів може бути у формі письмової
угоди, електронного документа або встановлюватися за допомогою
комерційних стандартів, таких як ICC Incoterms (міжнародні торговельні
умови). Рекомендується отримати юридичну консультацію або скористатися
послугами професійного юриста або адвоката для складання договору
міжнародної купівлі-продажу товарів, щоб впевнитися в його відповідності
законодавству та захисті інтересів сторін.
Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу
товарів, також відома як Конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів
(CISG), є міжнародним правовим інструментом, який регулює угоди про
купівлю-продаж товарів між підприємствами з різних країн. Була прийнята
11 квітня 1980 року і набула чинності 1 січня 1988 року.
Головною метою Конвенції є забезпечення єдності регулювання
міжнародних угод про купівлю-продаж товарів та спрощення міжнародних
комерційних транзакцій. Вона створює єдині правила щодо укладання,
виконання та припинення договорів купівлі-продажу товарів між
контрагентами з різних держав-учасниць Конвенції.
До Конвенції застосовуються такі основні принципи:
1. Принцип автономії угоди: сторони мають велику свободу укладати угоди
відповідно до їхніх потреб і бажань, за умови дотримання обов'язкових вимог
Конвенції.
2. Принцип інтерпретації договору: договір має тлумачитися з урахуванням
звичаїв і практики, які стали загальноприйнятими в міжнародній торгівлі, а
також з урахуванням загальних принципів Конвенції.
3. Принцип доброї віри: сторони повинні діяти добросовісно та засновано на
дотриманні справедливих комерційних звичаїв.
4. Принцип захисту слабшої сторони: Конвенція надає захист інтересів
сторони, яка перебуває в менш сприятливому становищі.
Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між
контрагентами з держав-учасниць Конвенції, якщо вони відповідають певним
критеріям. Вона не застосовується до договорів, що стосуються споживчих
товарів, а також до договорів, які виключно регулюються національним
законодавством.
Варто зазначити, що деякі держави можуть зробити певні застереження або
не ратифікувати Конвенцію. Тому важливо уточнювати, чи застосовується
Конвенція у конкретному контексті та між конкретними сторонами угоди.
У будь-якому випадку, рекомендується звернутися до міжнародного адвоката
або юриста, який спеціалізується на міжнародному комерційному праві, для
отримання конкретної юридичної консультації та допомоги у контексті
договорів міжнародної купівлі-продажу товарів.

4. Міжнародні автомобільні перевезення. Конвенція про договори

міжнародного дорожного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р.:
Міжнародні автомобільні перевезення є одним з видів міжнародної
транспортної логістики, який забезпечує перевезення вантажів на довгі
відстані між країнами. Автомобільний транспорт є одним з найбільш широко
використовуваних видів транспорту в усьому світі, тому міжнародні
автомобільні перевезення є важливою складовою міжнародної торгівлі.
Особливості міжнародних автомобільних перевезень полягають у тому, що їх
регулюють міжнародні договори та правила, які визначають умови
перевезення вантажів, права та обов'язки перевізника та відправника, а також
процедуру вирішення спорів. Один з найважливіших міжнародних договорів,
які стосуються міжнародних автомобільних договорів, є Конвенція про
договори міжнародного дорожного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 року,
відома також як Конвенція CMR. Ця конвенція стандартизує правові норми,
що стосуються автомобільних перевезень вантажів між країнами-
учасницями.
Конвенція про договори міжнародного дорожного перевезення вантажів
(КДПВ) 1956 року, також відома як Конвенція CMR, є міжнародним
правовим документом, який регулює договори про автомобільні перевезення
вантажів між країнами-учасницями Конвенції. Вона була прийнята 19 травня
1956 року в Женеві і стала однією з ключових нормативних актів у галузі
міжнародних автомобільних перевезень.
Основна мета КДПВ полягає у стандартизації умов та обов'язків сторін, що
здійснюють міжнародні автомобільні перевезення вантажів. Конвенція
встановлює правила, які застосовуються до договорів про перевезення
вантажів, включаючи відповідальність перевізника за втрату, пошкодження
або затримку вантажу, обов'язки відправника та одержувача, процедури
страхування тощо.
Основні положення КДПВ включають:
1. Застосування Конвенції: КДПВ застосовується до міжнародних дорожніх
перевезень вантажів, коли пункт відправлення та пункт призначення
знаходяться у різних країнах, обидва країни є учасниками Конвенції або коли
перевізник, відправник або одержувач, зазначені у договорі, мають свої місця
знаходження у країні-учасниці Конвенції.
2. Відповідальність перевізника: Конвенція встановлює відповідальність
перевізника за втрату, пошкодження або затримку вантажу під час
перевезення. Перевізник несе відповідальність, якщо втрата або
пошкодження сталася протягом періоду, коли вантаж перебував під його
контролем.
3. Обов'язки відправника та одержувача: Конвенція визначає обов'язки
відправника та одержувача вантажу, такі як правильна підготовка вантажу
для перевезення, надання необхідної документації, оплата вартості
перевезення тощо.
4. Документи про перевезення: Конвенція встановлює вимоги щодо видання
документів про перевезення, зокрема квитанції про приймання вантажу
(накладної), яка підтверджує факт приймання вантажу перевізником.
5. Врегулювання спорів: КДПВ передбачає процедуру врегулювання спорів
між сторонами, яка може включати медіацію або арбітраж.
Важливо зауважити, що КДПВ має бути ратифікована державами-
учасницями, щоб мати силу закону в їх юрисдикції. Деякі країни можуть
також мати національне законодавство, яке додатково регулює автомобільні
перевезення вантажів.

5. Види позадоговірних зобов’язань, ускладнених іноземним елементом,

та колізійні підходи до їх регулювання:
Позадоговірні зобов'язання зустрічаються в ситуаціях, коли сторони
договору мають обов'язки, які виникають після виконання основних
зобов'язань за договором або виникають на основі загальних правил
торгового звичаю та звичаїв. Якщо позадоговірні зобов'язання мають
іноземний елемент, наприклад, коли сторони знаходяться у різних
юрисдикціях або коли договір передбачає виконання дій у різних країнах,
виникають питання щодо їх регулювання.
Колізійні підходи до регулювання позадоговірних зобов'язань з іноземним
елементом включають наступні аспекти:
1. Вибір права: Сторони можуть включити в договір положення щодо вибору
конкретного права, яке буде застосовуватися до регулювання позадоговірних
зобов'язань. Це може бути національне право однієї зі сторін або міжнародне
приватне право, таке як конвенції Гаазької конференції з приводу
міжнародного приватного права.
2. Вибір юрисдикції: У договорі може бути визначено, який суд або
арбітражний орган буде мати юрисдикцію щодо вирішення спорів, які
виникають з позадоговірних зобов'язань.
3. Медіація та арбітраж: Сторони можуть вирішити спори шляхом медіації
або арбітражу, включивши в договір положення щодо використання
альтернативних методів врегулювання спорів замість судового розгляду.
4. Визнання та виконання рішень: У разі вирішення спору судом або
арбітражем у відповідній юрисдикції, питання щодо визнання та виконання
рішень можуть регулюватися відповідними національними законодавствами
або міжнародними договорами.
Колізійні підходи до регулювання позадоговірних зобов'язань з іноземним
елементом можуть варіюватися залежно від юрисдикції та вибору сторін.