1.

Поняття особистого закону фізичної особи та сфера його дії:

Особистий закон (також відомий як закон місця проживання) фізичної особи - це правове поняття,
яке визначає законодавство, за яким визнаються та регулюються особисті статус, права та
обов'язки фізичної особи у міжнародних приватних відносинах. Він встановлює правила вибору
права, що застосовується до особистих статусних питань, таких як шлюб, розлучення, спадщина,
батьківство, опіка тощо.

Особистий закон фізичної особи визначається згідно з принципами міжнародного приватного

права. Зазвичай, основним критерієм визначення особистого закону є місце постійного
проживання фізичної особи. Закон місця постійного проживання визнається як правовий режим,
за яким вирішуються питання особистого статусу особи.

Сфера дії особистого закону фізичної особи включає регулювання таких питань, як:

1. Шлюб і розлучення: Особистий закон визначає правила стосовно укладання, визнання та

розірвання шлюбу, включаючи умови, процедури та наслідки розлучення.

2. Спадщина: Він визначає правила щодо спадкування майна після смерті особи, включаючи
питання спадкування, складання заповіту та розподілу спадщини.

3. Батьківство та батьківські права: Особистий закон встановлює правила визнання батьківства,

встановлення батьківських прав та обов'язків, а також регулює питання опіки та піклування про
дітей.

4. Інші особисті статусні питання: Особистий закон також може застосовуватись до інших питань,
пов'язаних з особистим статусом фізичної особи, таких як ім'я, громадянство, документи, що
посвідчують особу тощо.

Сфера дії особистого закону фізичної особи обмежується територією, на якій цей закон
застосовується. За звичайними правилами, особистий закон застосовується на території держави,
де фізична особа має постійне проживання. Однак, існують випадки, коли особистий закон може
застосовуватись на території іншої держави. Наприклад, коли міжнародний договір або
конфліктна норма міжнародного приватного права передбачає таке застосування.

Важливо відзначити, що особистий закон фізичної особи не є абсолютним і може бути обмежений
обов'язковими нормами громадського порядку (public policy) тієї держави, на території якої він
застосовується. Якщо застосування особистого закону протирічить обов'язковим нормам
громадського порядку, то відповідні положення особистого закону можуть бути відхилені або
замінені відповідними положеннями закону цієї держави.

У практиці МПП вирішення питань, пов'язаних з особистим законом фізичної особи, вимагає
детального аналізу конкретних фактичних обставин і застосування відповідних колізійних норм, а
також врахування звичаїв, доктрини та судової практики.

2. Особливості визнання іноземця обмежено дієздатним чи недієздатним. Колізійні аспекти

опіки та піклування. Оголошення іноземця безвісно відсутнім чи померлим та його наслідки в
Україні і за кордоном:

Визнання іноземця обмежено дієздатним або недієздатним є важливою колізійною проблемою в

міжнародному приватному праві. За основу визнання дієздатності або недієздатності зазвичай
беруться закони держави, де розглядається питання про статус особи.
Колізійні аспекти опіки та піклування пов'язані з визначенням компетентної юрисдикції та
застосуванням відповідного закону у справах, пов'язаних з опікою або піклуванням над
неповнолітніми або особами, що потребують особливого догляду. Зазвичай, компетентна
юрисдикція визначається на підставі зв'язку з дитиною або особою, яка потребує опіки,
наприклад, місцем їхнього проживання. Далі застосовується закон цієї держави щодо
встановлення опіки або піклування.

Оголошення іноземця безвісно відсутнім або померлим має важливі наслідки як в Україні, так і за
кордоном. В Україні процедура оголошення безвісно відсутнім або померлим відбувається через
суд. Ця процедура передбачає встановлення факту безвісної відсутності або смерті особи і
відкриття спадщини. Результати такого оголошення мають юридичну силу в Україні.

Оголошення іноземця безвісно відсутнім або померлим в одній країні може мати наслідки для
визнання статусу особи в інших країнах. Якщо особа оголошена безвісно відсутньою або
померлою в одній державі, і це рішення визнається іншою державою, то це може мати юридичні
наслідки, зокрема щодо спадщини, права власності та інших цивільних прав особи.

Проте, визнання рішення про оголошення безвісно відсутньою або померлою особою може
залежати від встановлення відповідного зв'язку між цією особою та державою, де визнається таке
рішення. Зв'язок може бути встановлений шляхом громадянства, проживання, майнових інтересів,
родинного стану та інших обставин.

Оскільки правові наслідки оголошення іноземця безвісно відсутнім або померлим можуть
варіюватись в кожній конкретній ситуації та в залежності від законодавства країн, важливо
звернутися до компетентних юридичних органів або спеціалістів у справах міжнародного
приватного права, які зможуть надати конкретну правову консультацію та рекомендації.

3. Поняття “національність юридичної особи” та “особистий закон юридичної особи”:

"Національність юридичної особи" відноситься до визначення правового статусу юридичної особи

з точки зору її походження та приналежності до певної країни чи держави. Національність
юридичної особи визначається відповідно до законодавства країни, де ця юридична особа була
зареєстрована або де вона має своє місцезнаходження. Національність може мати важливе
значення для визначення прав та обов'язків юридичної особи, включаючи здійснення її правових
дій та відповідальності перед законом.

"Особистий закон юридичної особи" визначається як набір правових норм, які застосовуються до
юридичної особи залежно від її особистих характеристик, таких як місцезнаходження, країна
зареєстрації або національність. Особистий закон визначає правовий режим юридичної особи, її
права та обов'язки, а також регулює її діяльність у відносинах з іншими суб'єктами права.

В контексті міжнародного приватного права, питання національності та особистого закону

юридичної особи є важливими для визначення правового режиму цієї особи в міжнародних
відносинах. Відповідно до принципів МПП, національне законодавство має вирішальне значення
для визначення особистого закону юридичної особи.

4. Організаційно-правові форми діяльності іноземних юридичних осіб в Україні:

В Україні іноземні юридичні особи можуть здійснювати свою діяльність за різними організаційно-
правовими формами. Деякі з найпоширеніших організаційно-правових форм, які доступні
іноземним юридичним особам в Україні, включають:
1. Представництво (філія) іноземної юридичної особи: Іноземна юридична особа може створити
представництво або філію в Україні. Представництво здійснює представницькі функції в інтересах
материнської компанії, але не має статусу юридичної особи. Філія, у свою чергу, має статус
юридичної особи, але діє на підставі повноважень, наданих материнською компанією.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ): Іноземна юридична особа може заснувати

ТОВ в Україні. ТОВ є популярною формою організації бізнесу, оскільки вона забезпечує обмежену
відповідальність учасників за зобов'язаннями компанії.

3. Акціонерне товариство (АТ): Іноземна юридична особа може заснувати АТ в Україні. АТ є

організаційно-правовою формою, в якій капітал розподіляється на акції, що належать акціонерам.

4. Представництво національного банку: Іноземний банк може відкрити представництво в Україні

за спеціальною ліцензією та з метою здійснення обмежених банківських операцій.

5. Інші форми: Іноземна юридична особа також може використовувати інші форми організації
своєї діяльності в Україні, такі як:

 Публічне акціонерне товариство (ПАТ): Ця форма організації підприємницької діяльності

передбачає випуск акцій для загального продажу та участь акціонерів у керівництві
компанією.
 Колективне підприємство (КП): Ця форма діяльності забезпечує спільне ведення бізнесу
іноземною юридичною особою та українським підприємством або особою.
 Господарські товариства з іноземними інвестиціями: Україна надає спеціальні режими для
господарських товариств, які залучають іноземні інвестиції, зокрема Технологічні парки,
Спеціальні економічні зони, Зона вільної торгівлі тощо.
 Концесійні угоди: Іноземні юридичні особи можуть укладати концесійні угоди з
українськими органами влади для здійснення певних видів діяльності, таких як видобуток
природних ресурсів, будівництво інфраструктури тощо.
 Фінансові установи: Іноземні банки та інші фінансові установи можуть зареєструватись в
Україні та отримувати відповідні ліцензії для здійснення фінансових операцій.

Вибір конкретної організаційно-правової форми залежить від характеру діяльності іноземної

юридичної особи, її цілей та потреб. При цьому, реєстрація та здійснення діяльності іноземної
юридичної особи в Україні підлягає відповідним правовим вимогам та процедурам, які можуть
варіюватися залежно від обраної організаційно-правової форми. Наприклад, для створення
представництва або філії іноземної юридичної особи необхідно виконати процедуру реєстрації
відповідно до законодавства України. Для заснування Товариства з обмеженою відповідальністю
або Акціонерного товариства потрібно виконати процедуру реєстрації та відповідати вимогам
статуту та законодавства щодо заснування та функціонування таких організацій.

Окрім організаційно-правових форм, іноземні юридичні особи також підлягають відповідному

регулюванню щодо здійснення діяльності в певних галузях, таких як фінансовий сектор, торгівля,
транспорт, енергетика тощо. Це може включати отримання спеціальних ліцензій, дозволів чи
реєстрацію відповідно до вимог відповідного законодавства.

Важливо враховувати, що правила щодо допуску та діяльності іноземних юридичних осіб можуть
відрізнятися в залежності від законодавства кожної конкретної країни. Тому перед початком
діяльності в Україні, іноземна юридична особа повинна ретельно ознайомитися з відповідними
правовими вимогами та процедурами, а також необхідно звернутися до компетентних органів
України, таких як Державна реєстраційна служба, Міністерство юстиції або інші відповідні органи,
для отримання детальної інформації про процедури реєстрації та вимоги щодо здійснення
діяльності відповідно до обраної організаційно-правової форми. Також рекомендується отримати
правову консультацію або звернутися до фахівців з юридичного супроводу, щоб забезпечити
правильну реєстрацію та діяльність іноземної юридичної особи в Україні відповідно до
законодавства.

Зауважу, що правові вимоги та процедури можуть змінюватися з часом, тому важливо

використовувати актуальну інформацію та консультуватися з відповідними органами та фахівцями,
щоб мати повне розуміння правового середовища для діяльності іноземної юридичної особи в
Україні.

5. Транснаціональні корпорації в міжнародному приватному праві:

Транснаціональні корпорації (ТНК) є важливими учасниками міжнародної економіки та

підприємницької діяльності. В контексті міжнародного приватного права, ТНК є суб'єктами, які
мають свої особливості та потребують спеціального правового регулювання.

Одна з основних проблем, пов'язаних з ТНК, - це визначення їх правового статусу та визнання їх

юридичної особистості. Відповідно до міжнародного приватного права, ТНК можуть бути визнані
як юридичні особи того державного утворення, де вони зареєстровані. Однак, через свою
транснаціональну природу, вони можуть мати філії, підрозділи та дочірні компанії в різних країнах,
що ставить питання про їх правовий статус у цих країнах.

Для регулювання відносин з ТНК у міжнародному приватному праві застосовуються різні

інструменти, зокрема:

1. Міжнародні договори: Існують договори, які регулюють діяльність ТНК, зокрема в галузі
оподаткування, інвестицій та торгівлі.

2. Внутрішнє законодавство: Кожна країна має своє внутрішнє законодавство, яке регулює
діяльність ТНК на своїй території, включаючи вимоги щодо реєстрації, оподаткування,
працевлаштування та інші.

3. Угоди та контракти: ТНК можуть укладати угоди та контракти з іншими суб'єктами, включаючи
угоди про спільну діяльність, дистрибуцію, франчайзинг тощо. У таких угодах можуть бути
включені положення щодо вибору права, що регулює їх взаємовідносини, а також механізми
вирішення спорів, такі як арбітраж або судові процедури.

4. Правила міжнародного приватного права: Деякі країни мають свої правила міжнародного
приватного права, які визначають правовий статус ТНК, а також правила вибору права та
вирішення спорів.

5. Корпоративне право: Корпоративне право регулює внутрішню організацію та діяльність ТНК,

включаючи їх управління, права та обов'язки акціонерів, процедури зборів акціонерів,
корпоративні структури тощо.

6. Міжнародний арбітраж: У разі виникнення спорів між ТНК та іншими суб'єктами, вони можуть
вирішуватися через міжнародний арбітраж, де незалежний третейський суд вирішує спір згідно з
вибраним сторонами правом.

Узагальнюючи, діяльність ТНК в міжнародному приватному праві потребує комплексного

регулювання, яке поєднує міжнародні договори, внутрішнє законодавство країн, правила
міжнародного приватного права та контрактні угоди. Основні принципи, які керують
взаємовідносинами з ТНК, включають захист прав та інтересів сторін, забезпечення прозорості та
стабільності бізнес-середовища, а також вирішення спорів на рівних умовах та у визначеному
порядку.
6. Міжнародні юридичні особи:

Міжнародні юридичні особи - це організації або установи, які мають юридичний статус і можуть
виступати в якості суб'єктів міжнародного права. Вони визнаються і мають права та обов'язки, що
випливають з міжнародного права.

Основним прикладом міжнародних юридичних осіб є держави. Держави є суверенними

суб'єктами міжнародного права і мають повну юридичну особистість. Вони можуть укладати
міжнародні договори, вступати в міжнародні організації та представляти свої інтереси на
міжнародній арені.

Крім держав, існують інші міжнародні юридичні особи, такі як міжнародні організації. Це
незалежні установи, створені за домовленістю держав або інших міжнародних суб'єктів, з метою
спільного вирішення певних проблем або досягнення конкретних цілей. Прикладами міжнародних
організацій є Організація Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Всесвітня
Торговельна Організація (ВТО) та багато інших.

Також, існують різні недержавні міжнародні юридичні особи, які можуть мати обмежені права та
обов'язки, визнані міжнародним правом. Це можуть бути неприбуткові організації, громадські
асоціації, міжнародні корпорації та інші суб'єкти, які залучаються до міжнародних відносин.

Окремі приклади недержавних міжнародних юридичних осіб включають такі організації:

1. Неприбуткові організації: Це можуть бути міжнародні благодійні фонди, громадські організації

та неприбуткові організації, які працюють в межах міжнародних рамок для досягнення
гуманітарних, соціальних, екологічних або культурних цілей. Прикладами є Червоний Хрест,
Громадянська Коаліція для Міжнародного Кримінального Суду (CICC) та Greenpeace.

2. Міжнародні корпорації: Багатонаціональні компанії, що діють на світовому рівні, також можуть

бути розглянуті як міжнародні юридичні особи. Вони мають юридичний статус та
підпорядковуються правилам міжнародного права у відносинах з країнами, в яких вони
здійснюють діяльність. Приклади включають компанії, такі як Coca-Cola, Microsoft, Nestle та інші
глобальні бренди.

3. Міжнародні фонди та банки: Деякі міжнародні фінансові установи, такі як Міжнародний

Валютний Фонд (МВФ) та Світовий Банк, також мають статус міжнародних юридичних осіб. Вони
виконують функції, пов'язані з фінансуванням, позиками та економічним розвитком, та працюють
з країнами-членами на основі міжнародних угод.

Ці приклади демонструють різноманітність міжнародних юридичних осіб, що існують в сучасному

світі. Вони грають важливу роль у вирішенні глобальних проблем і сприяють співробітництву між
країнами та іншими суб'єктами міжнародного права.

Міжнародні юридичні особи мають ряд прав та обов'язків, встановлених міжнародним правом.
Деякі з них включають:

1. Право укладати міжнародні договори: Міжнародні юридичні особи можуть вступати в

міжнародні договори з іншими державами, організаціями або іншими юридичними особами. Це
дозволяє їм регулювати свої взаємини та вирішувати спільні питання.

2. Право вступу в міжнародні організації: Міжнародні юридичні особи можуть стати членами
міжнародних організацій, таких як ООН, ВТО або Європейський Союз. Це надає їм можливість
брати участь у прийнятті рішень та співпрацювати з іншими країнами чи організаціями.
3. Право представляти свої інтереси: Міжнародні юридичні особи мають право виступати в ролі
представників своїх держав-членів або членів організації та захищати їхні інтереси на міжнародній
арені.

4. Право на імунітет та привілеї: Деякі міжнародні юридичні особи, такі як дипломатичні місії,
мають право на імунітет від юрисдикції держави, в якій вони знаходяться. Це допомагає
забезпечити незалежність їхньої роботи та захист їхніх прав та привілеїв.

5. Право на доступ до міжнародних судових і арбітражних органів: Міжнародні юридичні особи

мають право звертатися до міжнародних судів або арбітражних органів для вирішення спорів або
захисту своїх прав. Наприклад, Міжнародний Суд ООН є органом, до якого можуть звертатися
держави та інші міжнародні юридичні особи.

6. Зобов'язання додержуватися міжнародного права: Міжнародні юридичні особи повинні

дотримуватися принципів та норм міжнародного права. Вони мають зобов'язання діяти відповідно
до зобов'язань, визначених у міжнародних договорах або установчих документах, та регулювати
свою діяльність в рамках міжнародного права.

7. Участь у формуванні міжнародного права: Міжнародні юридичні особи можуть брати участь у
розробці нових міжнародних норм та принципів. Вони можуть брати участь у міжнародних
конференціях, переговорах та інших процесах, що сприяють формуванню міжнародного права.

Ці права та обов'язки сприяють функціонуванню міжнародних юридичних осіб та регулюванню

їхньої взаємодії з іншими суб'єктами міжнародного права. Вони відіграють важливу роль у
підтримці стабільності, розвитку та співробітництва в міжнародних відносинах.

7. Особливості правового становища держави в міжнародному приватному праві. Поняття

“імунітет держави” в МПП:

В міжнародному приватному праві (МПП), держави мають особливе правове становище, яке
відрізняє їх від приватних осіб. Основні особливості правового становища держави в МПП
включають такі аспекти:

1. Суверенітет: Держави володіють суверенітетом, що означає, що вони мають повноваження

управляти своїми внутрішніми справами та встановлювати свої власні правила. У МПП, суверенітет
держави визнається і поважається, і воно впливає на її правове становище в міжнародних справах.

2. Юридична особистість: Держави мають юридичну особистість в міжнародному праві. Це

означає, що вони можуть вступати в міжнародні договори, брати участь у міжнародних
організаціях, представляти свої інтереси на міжнародній арені та здійснювати інші правові дії, які
передбачені міжнародним правом.

3. Привілеї та імунітети: Держави також мають поняття привілеїв та імунітетів в міжнародному

праві. Це означає, що держави можуть користуватися певними захистами та винятками від
юрисдикції інших країн або міжнародних судів. Одним з основних аспектів привілеїв та імунітетів
держави є "імунітет держави".

Імунітет держави є принципом міжнародного права, який передбачає, що держава не може бути
судово притягнута до іноземного суду або піддається його юрисдикції без своєї власної згоди. Це
означає , що імунітет держави захищає її від юридичних процесів, виконання рішень або
накладання санкцій іншою державою або юрисдикційним органом без її згоди.
Імунітет держави ґрунтується на принципі рівноправності та суверенітету держав. Він сприяє
забезпеченню незалежності та недоторканості держави, а також дозволяє їй ефективно
здійснювати свої функції.

Принцип імунітету держави не є абсолютним і може бути обмежений у певних ситуаціях.

Наприклад, імунітет може бути виключений у випадках порушення прав людини, тероризму або
комерційних справ. Також існують виключення для дій держави, що не мають суверенних
характеристик, наприклад, при здійсненні комерційних операцій.

Питання імунітету держави в МПП часто виникають у контексті цивільних справ, таких як договори,
недоторканість майна, шкоди та інші приватні правові відносини. У цих випадках виникає питання,
чи можна судити державу в іншій країні та застосовувати юрисдикційні норми цієї країни.

Щодо імунітету держави в МПП існує міжнародна практика та низка договорів, що регулюють це
питання, наприклад, Європейська конвенція про державний імунітет 1972 року та Конвенція ООН
про юрисдикцію держави та її немайнову недоторканість 2004 року.

Важливо враховувати, що підходи до імунітету держави в МПП можуть варіюватися в залежності

від національного законодавства та міжнародних домовленостей, до яких держава приєдналася.
Імунітет держави може бути повний або обмежений.

Повний імунітет держави передбачає, що держава не може бути притягнута до іноземного суду ні
в якому випадку. Це означає, що держава залишається захищеною від юридичних процесів навіть
у цивільних справах, які виникають в іншій країні.

Обмежений імунітет держави передбачає, що держава може бути притягнута до судового процесу
в певних обставинах або за певних умов. Це може стосуватися, наприклад, комерційних справ,
шкоди або порушення прав людини.

Поняття імунітету держави в МПП не є безконтрольним. У багатьох країнах існують механізми для
розгляду питань імунітету держави, таких як виключення з імунітету або здійснення винятків для
певних ситуацій. Деякі країни мають внутрішні закони, які обмежують або виключають імунітет
держави у певних сферах.

Особливості імунітету держави в МПП визначаються набором правил, що регулюють цю

проблему. Важливими джерелами права є міжнародні договори, зокрема Конвенція ООН про
юрисдикцію держави та її немайнову недоторканість, а також національне законодавство країн,
які вирішують питання імунітету держави в своїй юрисдикції.

У загальному розумінні, імунітет держави в МПП спрямований на забезпечення правової

незалежності та захисту суверенітету держави, а також на забезпечення ефективного
функціонування міжнародних відносин. Принцип імунітету держави відіграє важливу роль у
збереженні міжнародного порядку та сприяє зменшенню можливих конфліктів між державами.

Однак, питання імунітету держави є складним і може виникати суперечності між захистом
інтересів держави та доступом до правосуддя для приватних осіб, що мають претензії проти
держави. В таких випадках важливо знайти баланс між принципами суверенітету держави та
захистом прав осіб.

Останнім часом спостерігається тенденція до зменшення імунітету держави, особливо у випадках

порушення прав людини, злочинів проти міжнародного гуманітарного права та серйозних
злочинів. Це свідчить про посилення принципів справедливості та забезпечення відповідальності
за такі дії.
Висновок полягає в тому, що поняття "імунітет держави" в МПП відіграє важливу роль у правовому
становищі держави. Воно забезпечує державам певну захищеність у відносинах з іншими
країнами та сприяє збереженню стабільності та незалежності. Проте, імунітет держави не є
абсолютним, і його застосування може бути обмежене у певних ситуаціях, зокрема, при порушенні
прав людини або скоєнні серйозних злочинів.

8. Види імунітету держав у МПП. Міжнародні договори щодо імунітету держав. Норми про
імунітет іноземної держави в законодавстві України:

У міжнародному приватному праві існують кілька видів імунітету держав, які можуть
застосовуватися залежно від конкретної ситуації. Деякі з них включають:

1. Абсолютний імунітет держави: Цей вид імунітету надає державам повну захист від юрисдикції
іноземних судів. За цим принципом держава не може бути притягнута до судового процесу в іншій
країні, незалежно від характеру справи чи її обставин.

2. Функціональний імунітет держави: Цей вид імунітету застосовується до певних дій держави, які
виконуються в рамках її суверенних функцій. Наприклад, держави можуть мати імунітет щодо
актів, що стосуються виконання суверенних політичних функцій або актів, пов'язаних із
зовнішньою політикою.

3. Комерційний імунітет держави: Цей вид імунітету застосовується до комерційних дій держави.
Держави можуть мати імунітет від судових процесів, які виникають від їх комерційних
діяльностей, наприклад, укладання контрактів, ведення бізнесу тощо.

Щодо міжнародних договорів, які стосуються імунітету держав, важливими є такі:

1. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про юрисдикцію держави та її немайнову

недоторканість (2004 рік): Ця Конвенція встановлює норми про імунітет держави, які
використовуються для вирішення судових процесів та виконання рішень щодо держав.

2. Європейська конвенція про державний імунітет у зв'язку з діяльністю публічного характеру

(1957 рік): Ця конвенція регулює питання імунітету держав у контексті Європейського Суду з прав
людини і встановлює винятки з імунітету в разі порушення прав людини.

3. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про юрисдикцію держави з морського дна та його
підлоги (1970 рік): Ця Конвенція встановлює правила про імунітет держави в контексті діяльності
на морському дні та його підлозі.

Норми про імунітет іноземної держави також можуть бути включені в національне законодавство
окремих країн. Україна, наприклад, має законодавство, яке регулює питання імунітету іноземних
держав. Деякі з норм, що стосуються імунітету держави в законодавстві України, включають:

1. Конституція України: Стаття 17 Конституції України визначає, що іноземні держави та їх посадові

особи мають імунітет у встановленому порядку.

2. Закон України "Про міжнародне приватне право": Цей закон містить положення про
застосування імунітету іноземних держав у відносинах з приватними особами в Україні.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: Кодекс містить норми, що регулюють питання

імунітету іноземних держав у кримінальних справах.

Варто відзначити, що це лише деякі приклади норм про імунітет іноземної держави в
законодавстві України. Конкретні правила і процедури можуть бути визначені в окремих законах
та підзаконних актах, які деталізують вимоги та процедури, пов'язані з імунітетом іноземних
держав.

Норми про імунітет іноземної держави в законодавстві України спрямовані на забезпечення

поваги до суверенітету та правової незалежності іноземних держав, а також встановлення
регламентованих процедур для розгляду питань, пов'язаних з імунітетом.

Наприклад, відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право", іноземна держава
має імунітет від юрисдикції українських судів, за винятком випадків, коли цей імунітет був
відкликаний або обмежений самою державою. Також у законі передбачені певні процедури для
визнання або відмови у визнанні імунітету іноземної держави.

Крім того, Кримінальний процесуальний кодекс України містить положення щодо імунітету
іноземної держави у кримінальних справах. Згідно з цим кодексом, іноземні держави та їх
посадові особи користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції України, за винятком
випадків, коли імунітет був відкликаний або обмежений самою державою, або коли вчинено
серйозні злочини, такі як воєнні злочини або злочини проти людяності.

Важливо зазначити, що правила про імунітет іноземної держави в законодавстві України можуть
бути змінені або доповнені залежно від розвитку міжнародних стандартів та зміни політичної
ситуації. Тому, для отримання актуальної інформації про норми про імунітет іноземних держав в
законодавстві України, рекомендую звернутися до відповідних правових документів та
консультуватися з юридичними експертами чи адвокатами, які спеціалізуються на міжнародному
приватному праву та імунітеті держав.

Зазначені вище приклади норм є загальними орієнтирами, але точні деталі та процедури можуть
визначатися конкретними законами, договорами або судовою практикою. Також важливо
враховувати, що імунітет держави може бути обмежений або відкликаний у випадку порушення
міжнародного права або прав людини.

У разі потреби конкретної інформації про норми про імунітет іноземної держави в законодавстві
України, рекомендую звернутися до відповідних джерел, таких як офіційні видання законодавства
України, веб-портали правової інформації або юридичні консультації відповідних юристів або
адвокатів, щоб отримати конкретну і актуальну інформацію.