Тема 3.

ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ РІЗНИХ

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ТА ФОРМ ВЛАСНОСТІ
3.1. Правовий статус фізичних осіб – підприємців.
3.2. Правовий статус підприємств державної форми власності.
3.3. Правовий статус підприємств комунальної форми власності.
3.4. Правовий статус підприємств приватної форми власності.
3.5. Правовий статус господарських товариств.
3.6. Правовий статус кооперативів.
3.7. Правовий статус господарських об’єднань.
3.8. Правовий статус негосподарських організацій.

3.1. Правовий статус фізичних осіб – підприємців

Найпростіша форма здійснення підприємницької діяльності – форма здійснення
підприємництва фізичними особами.
Спеціального нормативного акту, який визначав би правовий статус громадянина-
підприємця, сьогодні не існує. Відповідні положення щодо права фізичної особи на зайняття
підприємницькою діяльністю містяться у гл. 13 ГКУ, гл. 5 ЦКУ та в окремих галузевих
документах, які регулюють відповідний вид діяльності. У Прикінцевих положеннях ЗУ «Про
розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від
22.03.2012 р. ФОП зараховується до суб’єктів малого, у т.ч. мікро- підприємництва.
Загальне визначення ФОП міститься у підпункті 3.9.1 Класифікації організаційно-
правових форм господарювання ДК 002:2004 Державного класифікатора України,
затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 р. № 97, відповідно до
якого підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином,
особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність.
Громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним
підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу
юридичної особи.
Основними характеристиками правового статусу ФОП є наступні:
- громадянином-підприємцем є фізична особа. Згідно зі ст. 24 ЦКУ фізичною особою
вважається людина як учасник цивільних відносин (особистих немайнових і майнових
відносин). Громадянин, який бажає займатися підприємницькою діяльністю, після
проходження відповідних реєстраційних та ін. процедур до свого статусу фізичної особи,
якого він набув з моменту народження, набуває додаткової ознаки – «суб’єкт
підприємницької діяльності». Він може бути позбавлений цього статусу (добровільно або
примусово), проте його статус як фізичної особи від цього не змінюється;
- громадянин-підприємець не може набути статусу юридичної особи. Згідно зі ст. 80
ЦКУ ю.о. - це організація, створена і зареєстрована у визначеному законом порядку. Тому
громадянин не може стати організацією. Він може стати її засновником, акціонером, укласти
з нею господарський договір тощо. Проте, від цього його статус ф.о. не змінюється;
- право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом та,
відповідно, набувати статусу ФОП має фізична особа з повною цивільною дієздатністю
(згідно зі ст. 50 ЦКУ). Відповідно до ст. 34 ЦКУ повну цивільну дієздатність має ф.о., яка
досягла 18 років (повноліття). Вийнятки: 1) у разі реєстрації шлюбу неповнолітньої фізичної
особи, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу; 2) повна
цивільна дієздатність може бути надана ф.о., яка досягла 16 років і працює за трудовим
договором; 3) повна цивільна дієздатність може бути надана ф.о., яка записана матір’ю або
батьком дитини (за рішенням органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи за
письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, якщо немає такої згоди, то
повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду); 4) повна цивільна
дієздатність може бути надана ф.о., яка досягла 16 років і бажає займатися підприємництвом
(за нотаріально засвідченої письмової згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника або
органу опіки тощо така особа може бути зареєстрована як підприємець).
- є випадки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка страждає на
психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та
(або) керувати ними, або яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами,
токсичними речовинами тощо;
- громадянин-підприємець самостійно діє на ринку, вступаючи у відносини, набуваючи
при цьому відповідних прав та обов’язків. Навіть якщо безпосереднє управління його
бізнесом здійснює інша особа (наприклад, у кафе, що належить ФОПу, є директор),
стороною відповідних відносин юридично є саме громадянин-підприємець (угоди укладають
від його імені, на його ім’я отримують ліцензії та інші дозволи, він несе майнову та іншу
відповідальність за результати підприємницької діяльності);
- громадянин-підприємець здійснює діяльність у межах універсальної правоздатності
(права займатися підприємницькою д-стю, яка не суперечить законодавству). Він діє без
установчих документів на відміну від ю.о.;
- громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи
підприємництва та принципів підприємництва, передбачених у ст. 44 ГКУ (вільного вибору
підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем
програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється,
залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів відповідно до закону,
встановлення цін на продукцію/послуги відповідно до закону; вільного найму працівників;
комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження
прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених
законом тощо);
- громадянин-підприємець уособлює власника відповідного бізнесу і орган управління
ним. Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовує
підприємець для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного йому
майна. Тому ФОП відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою
діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення;
- існують законодавчі обмеження щодо можливості провадження певних видів
діяльності у статусі ФОП. Зокрема: надавати фінансові послуги (згідно з ЗУ від 12.07.2001 р.
«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»); займатися
діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення (згідно з ЗУ від 21.12.1993 р.
«Про телебачення і радіомовлення»); займатися космічною діяльністю (згідно з ЗУ від
15.11.1996 р. «Про космічну діяльність»); займатися діяльністю у сфері здійснення операцій
з металобрухтом (згідно з ЗУ від 05.05.1999 р. «Про металобрухт»); займатися діяльністю у
сфері загальної середньої та вищої освіти (згідно з ЗУ від 16.01.2020 р. «Про повну загальну
середню освіту» та ЗУ від 01.07.2014 р. «Про вищу освіту»); займатися концесійною
діяльністю (згідно з ЗУ від 03.10.2019 р. «Про концесію»);
- громадянин-підприємець має змогу обрати спосіб оподаткування доходів за
спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва (відповідно до гл. 1 Розділу XIV ПКУ «Спрощена система оподаткування,
обліку та звітності»);
- громадянин-підприємець має змогу не відкривати банківський рахунок, працювати
виключно за готівкові кошти і використовувати готівковий виторг на свій розсуд. Такий
висновок випливає з факту відсутності у законодавстві положень щодо обов’язкової
наявності у ФОПа відповідних рахунків;
 - фізична особа набуває статусу ФОП за умови її державної реєстрації в порядку,
визначеному законом.

Етапи створення ФОП

1. Обрання виду діяльності відповідно до КВЕД.
Обрання фізичною особою виду (видів) діяльності, яким вона хоче займатися, повинно
передувати процедурі її держреєстрації у статусі ФОП, бо у реєстраційній заяві необхідно
вказувати цей вид (види) діяльності. Закон не зобов’язує ФОП здійснювати всі обрані види
діяльності. Якщо в майбутньому ФОП планує розширюватись, краще обрати більшу к-сть
видів д-сті, бо внесення змін до реєстру - платна послуга.
2. Вибір системи оподаткування
Оскільки заяву про обрання спрощеної системи оподаткування можна подавати одразу
під час процедури держреєстрації, необхідно наперед визначитись з групою оподаткування.
ФОП в Україні може обрати:
а) загальну систему оподаткування зі сплатою податку на доходи фізичних осіб (18%
від чистого доходу) та військового збору (1,5%). ФОП на загальній системі може
зареєструватись платником ПДВ: якщо дохід менше 1 млн грн – добровільно, якщо більше 1
млн грн – обов’язково;
б) спрощену систему оподаткування зі сплатою єдиного податку (ЄП). Вона
передбачає:
І група платників ЄП підходить для роздрібної торгівлі і побутових послуг, якщо ФОП
не наймає інших осіб, а річний дохід - до 1 млн грн. В такому випадку ФОП щомісячно
сплачуєте єдиний податок в розмірі 10% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб
та ЄСВ “за себе” в розмірі 22% від мінімальної з/п.
ІІ група – для виробництва і продажу товарів, та надання послуг населенню або іншим
платникам ЄП. Кількість працівників до 10 осіб, а річний дохід – 5 млн грн. Тут ФОП
щомісячно сплачує ЄП – 20% від мінімальної з/п та ЄСВ – 22% від мінімальної заробітної
плати. Зверніть увагу, що надавати послуги юридичним особам чи ФОПам, що перебувають
на загальній системі оподаткування, ФОП на 2 групі не зможе.
ІІІ група – має обмеження річного доходу 7 млн грн. ФОП на 3 групі сплачує ЄП в
розмірі 5% з усього доходу (незалежно від наявності витрат) або ж 3% та ПДВ, а також ЄСВ
– 22% від мінімальної з/п.
ІV групу можуть обрати сільськогосподарські товаровиробники. Її зміст полягає у
сплаті єдиного податку з площі земель, які перебувають у користуванні, незалежно від
розмірів доходу.
3. Проведення процедури державної реєстрації. Існує два способи реєстрації:
1) через ДР, йому необхідно подати такі документи:
- заяву про державну реєстрацію фізичної особи підприємцем - форма 10 (форма
затверджена Наказом Мін’юсту України від 18.11.2016 р. № 3268/5 «Про затвердження форм
заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
громадських формувань»);
- в окремих випадках нотаріально засвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів)
або піклувальника чи органу опіки та піклування - для фізичної особи, яка досягла
шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю, але не має повної
цивільної дієздатності;
- заяву про обрання спрощеної системи оподаткування або про реєстрацію платником
ПДВ – за бажанням (ці документи також можна подати в органи ДФС після проведення
процедури держреєстрації).
 Якщо фізична особа подає документи самостійно, їй необхідно мати з собою паспорт та
довідку про присвоєння ідентифікаційного номера. Якщо реєструє представник – він має
пред’явити нотаріально посвідчену довіреність на здійснення відповідних дій.
ДР здійснює розгляд представлених документів на реєстрацію протягом 24 годин після їх
надходження, крім вихідних та святкових днів. Процедура реєстрації є безоплатною.

2) через сервіси он-лайн.

До початку реєстрації он-лайн фізична особа, яка хоче зареєструватися як ФОП,
повинна:
- обрати вид (види) економічної діяльності відповідно до КВЕД, яким буде займатися;
- для оформлення онлайн-заяви про реєстрацію ФОП потрібно обов’язково виготовити
електронний цифровий підпис (ЕЦП) (через систему Приват24, або ж через будь-який
акредитований центр сертифікації ключів відповідно до Закону України «Про електронні
документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р.).
Реєстрацію можна здійснити:
а) через портал державних послуг «Дія». Для цього необхідно:
- зареєструватися чи авторизуватися у кабінеті громадянина на diia.gov.ua за
допомогою ЕЦП;
- заповнити онлайн-форму на отримання послуги.
Заповнена заява на реєстрацію ФОП автоматично надсилається до реєстратора за
місцем реєстрації заявника. Якщо заявник обрає спрощену систему оподаткування, то його
заява на перехід на спрощену систему також автоматично надсилається до податкового
органу за місцем реєстрації заявника. Якщо заявник обрає загальну систему оподаткування,
то можете відразу подати заяву на реєстрацію його платником ПДВ.
Як тільки запис про реєстрацію ФОП з’явиться в ЄДР, заявник можете отримати витяг з
ЄДР в кабінеті громадянина. Витяг має юридичну силу – його можна видрукувати й
користуватися як будь-яким іншим документом.
б) через портал державних послуг iGov. На сайті заявникові необхідно виконати три
кроки:
- заповнити свої контактні дані та місце реєстрації майбутнього суб’єкта
підприємницької діяльності;
- вибрати систему оподаткування, тобто 1, 2 чи 3 групу ФОП та завантажити скан
відповідної заяви;
- обрати вид діяльності з КВЕД і натиснути «Замовити послугу».
Відповідь прийде на вказану заявником електронну пошту.
Основними документами, що підтверджують процедуру державної реєстрації ФОП, є
наступні:
- витяг з ЄДР;
- виписка з реєстру платників ЄП;
- витяг з реєстру платників ПДВ (тільки для ФОПів - платників ПДВ).
Перевагами ведення господарської діяльності у статусі ФОП є:
- відносна простота реєстрації та ведення обліку;
 - відсутність потреби наймати директора;
- не потрібно виплачувати заробітну плату/дивіденди (кошти ФОП є автоматично
коштами фізичної особи);
- можливість обрати будь-яку групу спрощеної системи оподаткування (за певних
умов).
Недоліками ведення господарської діяльності у статусі ФОП є:
- відповідає всім своїм майном за зобов’язаннями, пов’язаними з веденням
підприємницької діяльності;
- є обмеження щодо видів діяльності, які заборонено здійснювати у статусі ФОП.
Отже, ФОП – це ідеальна ОПФГ для невеликого бізнесу, у т.ч. якщо фізична особа
плануєте надавати послуги або продавати товари кінцевим споживачам – іншим фізичним
особам.
3.2. Правовий статус підприємств державної форми власності
Правове становище підприємств державної форми власності регулює ГКУ (ст. 73-77 –
щодо державних комерційних і казенних підприємств, статті 167-172 – щодо корпоративних
прав держави, яких вона набуває у разі створення державних/національних акціонерних
товариств і державних холдингових компаній, а також участі в так званих змішаних
товариствах – за участю суб’єктів різних форм власності).
Підприємства державної форми власності можуть бути унітарного та корпоративного
типу.
Державне унітарне підприємство – це таке підприємство унітарного типу, яке діє на
базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в
розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління
зазначеного органу.
Ознаки державного унітарного підприємства:
- державне унітарне підприємство утворюють компетентні органи державної влади в
розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без
поділу її на частки, і воно входить до сфери їхнього управління;
- орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є
представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та
іншими законодавчими актами;
- майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і
закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві
оперативного управління;
- найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова «державне
підприємство»;
- державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника
й органу влади, до сфери управління якого воно входить;
- органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства,
якого призначає орган, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним
цьому органові та ін.
До державних унітарних підприємств належать:
1) державне комерційне підприємство;
2) казенне підприємство.
1) Державне комерційне підприємство – це таке підприємство унітарного типу, яке
діє з метою отримання прибутку на базі відокремленої частини державного майна (без
поділу його на частки), закріпленого за підприємством на праві господарського відання,
створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави, входить до сфери
управління зазначеного органу і несе відповідальність за власними зобов’язаннями усім
закріпленим за ним майном.
Основні ознаки державного комерційного підприємства:
- наявність статусу суб’єкта підприємницької діяльності, який діє на підставі статуту на
принципах підприємництва;
- основний правовий титул майна – право господарського відання, відповідно до якого
державне комерційне підприємство володіє, користується і розпоряджається майном,
закріпленим за ним уповноваженим органом з обмеженням правочинності щодо
розпорядження майном, визначених законом і статутом підприємства;
- найменування державного унітарного комерційного підприємства повинно містити
слова «державне підприємство» та вказівку на орган влади, до сфери управління якого
входить це підприємство (господарське міністерство/відомство);
 - обов’язковість формування засновником, функції якого виконує уповноважений орган
держави (галузеве міністерство/відомство чи державне господарське об’єднання), статутного
капіталу з дотриманням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації цього
підприємства як суб’єкта господарювання;
- обов’язковість формування підприємством з дотриманням визначених законом
нормативів і порядку спеціальних (цільових) фондів: амортизаційного, резервного, фонду
розвитку виробництва, фонду споживання (оплати праці), інших фондів, передбачених
статутом підприємства;
- наявність обов’язку приймати та виконувати доведені до підприємства у визначеному
законодавством порядку державні замовлення і державні завдання;
- затвердження фінансового плану підприємства до 1 вересня року, що передує
плановому, компетентним органом держави;
- обов’язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім належним на
праві господарського відання майном (у тім числі у разі визнання його банкрутом);
- можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в
корпоратизоване підприємство (державне/національне акціонерне товариство) чи казенне
підприємство та ін.
2) Казенне підприємство – це таке державне унітарне підприємство, яке діє на базі
відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, створюється за
рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу,
уповноваженого управляти відповідним державним майном.
Характерні ознаки казенного підприємства:
- особливості правового становища казенних підприємств визначають статті 76-77 ГКУ,
а також низка постанов КМУ, зокрема: від 16.06.1998 р. № 914 «Про Типовий статут
казенного підприємства», від 30.06.1998 р. № 987 «Про перетворення державних
підприємств у казенні» та ін.;
- підприємство унітарного типу державної форми власності;
- здійснення некомерційної господарської д-сті (як основної в поєднанні (чи без) з
комерційною д-стю);
- створюється за рішенням КМУ за наявності визначених в ч. 1 ст. 76 ГКУ умов.
Зокрема, у тих галузях національного господарства, в яких: а) законом дозволено здійснення
господарської діяльності лише державним підприємствам; б) основним (понад 50 %)
споживачем продукції, робіт, послуг підприємства є держава; в) за умовами господарювання
неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; г) переважаючим (понад 50
%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і
характером потреб, які ним задовольняються, зазвичай, не може бути рентабельним; д)
приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом;
- підприємство-невласників, що функціонує на базі державного майна, яке
закріплюється за ним на праві оперативного управління, що передбачає: а) необхідність
цільового (насамперед для виконання державного замовлення) використання майна зі
значним обмеженням повноважень щодо розпорядження майном; б) специфіку
відповідальності (казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами,
що є в його розпорядженні), а субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного
підприємства несе держава (це виключає можливість визнання казенного підприємства
банкрутом);
- діє на підставі статуту, який розробляють на підставі затвердженого постановою КМУ
від 16.06.1998 р. № 914 Типового статуту казенного підприємства;
- функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном)
щодо казенного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство): затверджує статут
казенного підприємства, призначає його керівника, контролює за додержанням положень
статуту та ефективністю використання підприємством державного майна; здійснює
планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю підприємства; затверджує
фінансовий план казенного підприємства; укладає з ним державні контракти па поставку
продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб тощо;
- можливість перетворення казенного підприємства в державне комерційне
підприємство за рішенням КМУ.
До державного підприємства корпоративного типу належить державне (національне)
акціонерне товариство, державна холдингова компанія, які, як правило, були створені в
процесі приватизації (корпоратизації) державних підприємств та об’єднань.
3.3. Правовий статус підприємств комунальної форми власності
 
Правове становище комунальних підприємств визначають такі нормативні акти:
ГКУ (ст. 78), ЗУ: від 21.05.1997р. «Про місцеве самоврядування в Україні», від 03.03.1998 р.
«Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» ін.
Комунальні підприємства можуть бути унітарного і корпоративного типів.
Комунальне унітарне підприємство - це таке унітарне підприємство, що діє на базі
відокремленої частини комунальної власності, без поділу її на частки, створюється за
рішенням органу місцевого самоврядування в розпорядчому порядку і входить до сфери
управління органу, уповноваженого управляти комунальним майном.
Комунальні унітарні підприємства мають такі характерні риси:
- господарська організація унітарного типу;
- створюється за рішенням органу місцевого самоврядування (уповноваженим ним
органом) у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності;
- функції власника майна щодо комунального підприємства виконує уповноважений
орган, тобто орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство
(виконком відповідної місцевої ради, управління/ департамент виконкому);
- функціонує на базі майна, що перебуває у комунальній власності та закріплюється за
таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне
підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне
підприємство);
- статутний капітал комунального унітарного підприємства має бути сформованим до
його реєстрації як суб’єкта господарювання уповноваженим органом;
- мінімальний розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства
визначає відповідна місцева рада;
- найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова
«комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери
управління якого входить це підприємство;
- відсутність у підприємства субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями органу
місцевого самоврядування та уповноваженого ним органу;
- управління підприємством очолює керівник підприємства, якого призначає орган, до
сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові;
- збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень
органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню
зазначеними органами добровільно або за рішенням суду;
- поділ комунальних унітарних підприємств (як і державних унітарних підприємств) на
комерційні та некомерційні дає підстави застосувати до цих видів підприємств положення
ГКУ щодо державних комерційних підприємств і казенних підприємств (з урахуванням
відмінностей між ними).
Комунальні підприємства корпоративного типу створюються з використанням
форми акціонерного товариства (що зазвичай пов’язано з корпоратизацією комунальних
підприємств) чи товариства з обмеженою відповідальністю (можливість створення однією
особою такого товариства передбачає ЦКУ (ч. 2 ст. 114 та ч. 1 ст. 140) і ГКУ (ч. 1 ст. 79).
3.4. Правовий статус підприємств приватної форми власності

Відповідно до ст. 113 ГКУ, приватним підприємством є підприємство, яке діє на

основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та
його (їхньої) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що
діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – ю.о.
Приватні підприємства можуть бути двох типів – унітарного та корпоративного. За
приватним підприємством унітарного типу майно може закріплюватися на будь-якому з
основних правових титулів – праві власності, праві господарського відання, праві
оперативного управління.
Приватне підприємство корпоративного типу має ту особливість, що майно за ним
зазвичай закріплюють на праві спільної часткової приватної власності (на відміну від
господарського товариства та виробничого кооперативу). Варто зазначити, що ГКУ не
містить положень щодо правового титулу майна такого підприємства, а отже, – й не
виключає застосування таких правових титулів, як право господарського відання чи право
оперативного управління.
Характерні ознаки приватного підприємства:
1. Функціонування на базі приватної власності (а) однієї особи (громадянина чи
приватного підприємства-власника) чи (б) двох і більше осіб – суб’єктів права приватної
власності зі збереженням за ними права власності на майно підприємства (складене майно
зазвичай належить їм на праві спільної часткової власності).
2. Засновницький документ приватного підприємства, який засновується двома і більше
особами, треба укладати як засновницький договір, форма (письмова чи усна) та зміст якого
законом не передбачено.
3. Відсутність законодавчих вимог до розміру та складу майнової бази приватного
підприємства, а також до правового титулу його майна.
Фермерське господарство (ФГ) – є формою підприємницької діяльності громадян, які
виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її
переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у
власність та/або користування, у т.ч. в оренду, для ведення фермерського господарства,
товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства,
відповідно до закону. Правове регулювання діяльності ФГ здійснює Закон України від
19.06.2003 р. «Про фермерське господарство».
Характерні ознаки ФГ:
- ФГ може бути створене одним громадянином України або кількома, які є родичами
або членами сім’ї;
- ФГ має найменування та може мати печатки;
- ФГ підлягає державній реєстрації як ю.о. або як ФОП. ФГ діє на основі установчого
документа (для юридичної особи - статуту, для ФГ без статусу юридичної особи - договору
(декларації) про створення фермерського господарства).
- ФГ, зареєстроване як ю.о., має статус сімейного ФГ, за умови що в його
підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є
виключно члени однієї сім’ї;
- ФГ без статусу ю.о. організовується на основі діяльності ФОП і має статус сімейного
ФГ, за умови використання праці членів такого господарства, якими є виключно фізична
особа - підприємець та члени її сім’ї. Договір про створення сімейного ФГ укладається
членами однієї сім’ї в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;
 - залучення сімейним ФГ інших громадян може здійснюватися виключно для
виконання сезонних та окремих робіт;
- спеціальний порядок створення: право на створення ФГ належить тим дієздатним
громадянам України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання створити ФГ;
- надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або
користування для ведення ФГ здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом
України;
- ФГ зі статусом сімейних ФГ надається додаткова державна підтримка у порядку,
передбаченому ЗУ від 24.06.2004 р. «Про державну підтримку сільського господарства
України».
 3.5. Правовий статус господарських товариств
Господарські товариства - це господарські організації, які створюють фізичні та/або
юридичні особи на договірних засадах шляхом об’єднання майна та підприємницької
діяльності з метою отримання прибутку (як загальне правило). Господарське товариство є
юридичною особою, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між
засновниками.
Правове становище господарських товариств регулюється ГКУ (ст. 79-92), ЦКУ (ст.
113-162), ЗУ «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р., ЗУ «Про акціонерні
товариства» від 17.09.2008 р., ЗУ «Про товариства з обмеженою і додатковою
відповідальністю» від 06.02.2018 р.
Характерні ознаки господарських товариств:
- це господарські організації корпоративного типу (зазвичай наявність двох і більше
засновників - фізичних та/або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та
корпоративна форма управління справами);
- універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для
підприємств, ін. господарських організацій сфери економіки, які мають на меті отримання
прибутку (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів та компаній), неприбуткових
господарських організацій (фондові біржі тощо), господарських об’єднань у формі
холдингів;
- основний правовий титул майна товариства - право власності, основними джерелами
формування якого є: вклади засновників та учасників товариства; вироблена продукція;
отримані доходи тощо;
- корпоративний характер управління - учасниками товариства (в персональних
товариствах) або системою органів (у товариствах об’єднання капіталів);
- подільність майна товариства на частки, розмір яких визначають установчим
документом товариства;
- можливість для засновників вибору форми товариства з 5, що передбачені
законодавством: акціонерне товариство (АТ), товариство з обмеженою відповідальністю
(ТОВ, ТзОВ), товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ, ТзДВ), повне товариство,
командитне товариство;
- наявність в учасників господарських товариств корпоративних прав: право участі в
розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі
майна товариства у разі його ліквідації та інших, пов’язаних з цими прав (напр., право на
інформацію про діяльність товариства);
- обов’язки учасників: дотримуватися положень установчих документів товариства; не
розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність товариства, своїми діями не
завдавати шкоди товариству, а також ін. обов’язки.
Господарські товариства можуть бути різних видів і форм. Поділ на види відбувається
за певними ознаками, а на форми - за сукупністю ознак.
Види господарських товариств:
1) за критерієм домінування персональних чи майнових елементів:
1. Персональні товариства (домінують персональні елементи):
- повне товариство - класичне персональне господарське товариство;
- командитне товариство - перехідна форма від персонального товариства до
товариства об’єднань капіталів, однак з домінуванням персональних елементів.
2. Товариства об’єднання капіталів (домінують майнові елементи):
- акціонерне товариство - класичне об’єднання капіталів;
 - товариство з обмеженою відповідальністю - поєднання рис акціонерного та повного
товариства, проте з домінуванням майнових елементів;
- товариство з додатковою відповідальністю - різновид ТОВ, учасники якого несуть
обмежену субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства.
2) за сукупністю ознак (порядком створення; розміром, порядком формування та
складом майнової бази; порядком управління справами; особливістю правового статусу
учасників товариства та ін.): 1. Акціонерне товариство. 2. Товариство з обмеженою
відповідальністю. 3. Товариство з додатковою відповідальністю. 4. Повне товариство. 5.
Командитне товариство.
1. Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого
поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права
за якими засвідчую акціями.
Нормативно-правове регулювання діяльності акціонерних товариств відбувається
відповідно до ЗУ «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок»,
«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про депозитарну систему
України» від 06.07.2012 р.; «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 р., окремих
положень ст. 80 і ст. 82 ГК України та 152-162 статей ЦК України.
Основі ознаки АТ такі:
- поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, які називають
акціями;
- поділ АТ за типом на публічні та приватні акціонерні товариства. Публічне акціонерне
товариство (ПАТ) - товариство, щодо акцій якого здійснено публічну пропозицію та/або
акції якого допущені до торгів на фондовій біржі. ПАТ може публічно та приватно
розміщувати акції. Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) – товариство, яке не може
здійснювати публічний продаж (розміщення) акцій. Кількісний склад акціонерів ПрАТ не
може перевищувати 100 акціонерів. Приватне АТ може здійснювати тільки приватне
розміщення акцій. Зміна ПрАТ на ПАТ і навпаки не є способом реорганізації, як
перетворення;
- АТ може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі
придбання одним акціонером усіх акцій товариства;
- АТ не відповідає за зобов’язаннями акціонерів. Акціонери не відповідають за
зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства,
тільки в межах належних їм акцій;
- акціонерами товариства визнають фізичних і юридичних осіб, а також державу в
особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальну громаду в
особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій
товариства;
- засновниками АТ визнають державу в особі органу, уповноваженого управляти
державним майном, територіальну громаду в особі органу, уповноваженого управляти
комунальним майном, а також фізичних та/або юридичних осіб, що прийняли рішення про
його заснування. Засновники можуть укладати засновницький договір, але він не є
засновницьким документом товариства та діє до дати реєстрації НКЦПФР звіту про
результати закритого (приватного) розміщення акцій;
- у разі заснування АТ його акції підляг. розміщенню тільки серед засновників шляхом
приватного розміщення. Публічне розміщення акцій АТ здійснює після отримання свідоцтва
про реєстрацію першого випуску акцій;
- спеціальний порядок створення АТ (відповідно до п. 5 ст. 9 ЗУ «Про акціонерні
товариства»);
 - установчим документом АТ є його статут, у якому містяться відомості про (ст. 13
базового Закону);
- особливості формування та функціонування статутного капіталу АТ. Мінімальний
розмір статутного капіталу АТ повинен становити 1250 мінімальних заробітних плат,
враховуючи ставку мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації)
цього АТ. Порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу АТ визначає НКЦПФР.
Статутний капітал товариства збільшується шляхом підвищення номінальної вартості акцій
або розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості, а зменшується шляхом
зменшення номінальної вартості акцій або шляхом анулювання раніше викуплених
товариством акцій і зменшення їхньої загальної кількості, якщо це передбачено статутом
товариства;
- фонди АТ. Статутом АТ може бути передбачено створення спеціального фонду для
виплати дивідендів за привілейованими акціями. Порядок формування та використання
такого фонду визначає НКЦПФР. АТ має право формувати резервний капітал у розмірі не
менше, ніж 15 % статутного капіталу, якщо інше не визначено статутом товариства.
Резервний капітал формується шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку
товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку;
- правовий режим акцій. Акція товариства засвідчує корпоративні права акціонера
щодо цього АТ. Усі акції товариства є іменними ті існують виключно у бездокументарній
формі. АТ може розміщувати акції двох типів - прості та привілейовані. Прості акції
товариства не підлягають конвертації у привілейовані або інші цінні папери акціонерного
товариства. Частина привілейованих акцій у розмірі статутного капіталу АТ не може
перевищувати 25 %;
- управління в АТ.
Загальні збори - вищий орган його управління. АТ зобов’язане щороку скликати
загальні збори. Річні загальні збори товариства проводять не пізніше 30 квітня наступного за
звітним року. Виключна компетенція загальних зборів зазначена у ст. 33 Закону України
«Про акціонерні товариства».
Наглядова рада АТ - орган, який захищає права акціонерів товариства, і в межах
компетенції контролює та регулює діяльність виконавчого органу. У ПАТ та банках
створення наглядової ради є обов’язковим. У разі якщо в ПрАТ кількість акціонерів
становить 10 і більше осіб і всі акціонери є афілійованими один до одного, створення
наглядової ради є необов’язковим. Афілійовані особи: юридичні особи, за умови, що одна з
них здійснює контроль над іншою чи обидві перебувають під контролем третьої особи;
члени сім’ї фізичної особи - чоловік (дружина), брати, сестри, діти та їхні чоловіки
(дружини) тощо. Виключна компетенція наглядової ради зазначена у ст. 52 ЗУ «Про
акціонерні товариства».
Виконавчий орган АТ - здійснює управління поточною діяльністю товариства.
Виконавчий орган АТ підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання
їхніх рішень. Виконавчий орган АТ може бути колегіальним (правління, дирекція) або
одноосібним (директор, гендиректор). Членом виконавчого органу може бути будь-яка
фізична особа, яка має повну дієздатність і не є членом наглядової ради чи ревізійної комісії.
Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності АТ загальні збори
обирають ревізійну комісію (ревізора). Для АТ з кількістю акціонерів - власників простих
акцій до 100 осіб запроваджується посада ревізора (або обирають ревізійну комісію), а в АТ
з кількістю акціонерів - власників простих акцій понад 100 осіб обов’язково обирається
ревізійна комісія. Не можуть бути членами ревізійної комісії (ревізором): член наглядової
ради, член виконавчого органу, корпоративний секретар.
2. Товариство з обмеженою відповідальністю – це таке товариство, яке має статутний
(складений) капітал, поділений на частки, розмір яких визначають установчі документи.
Характерні ознаки ТОВ:
 - спеціальне нормативно-правове регулювання діяльності ТОВ здійснюють: ГКУ (ч. 3
ст. 80), ЦКУ (ст. 140-150), ЗУ «Про товариства з обмеженою і додатковою
відповідальністю»;
- різновид господарського товариства, що належить до товариств об’єднань капіталів;
- засновники TOB – фізичні та юридичні особи. Створення товариства відбувається за
рішенням його засновників. Якщо товариство створюється кількома особами, такі особи
можуть укласти договір про створення товариства в письмовій формі, який не є установчим
документом;
- установчим документом ТОВ є статут.
- кількість учасників ТОВ не обмежується. Вони мають такі права: брати участь в
управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства.
Договір, за яким учасники товариства зобов’язуються реалізовувати свої права та
повноваження (корпоративний договір), є безвідплатним і вчиняється в письмовій формі;
- вимоги до майнової бази: Розмір статутного капіталу ТОВ складається з номінальної
вартості часток його учасників, виражених у національній валюті. Розмір частки учасника
товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках.
Статутний капітал ТОВ підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення шести місяців з
дня державної реєстрації товариства. ТОВ має право збільшувати/ зменшувати розмір
статутного капіталу;
- відповідальність TOB та його учасників: Товариство несе відповідальність за своїми
зобов’язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов’язаннями
своїх учасників. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну
відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу
кожного з учасників;
- учасник ТОВ має право відчужити свою частку (частину частки), якщо вони оплачені,
у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або
третім особам без згоди ін. учасників, або за згодою, якщо про це є застереження у статуті. У
разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця
чи правонаступника без згоди учасників товариства;
- вихід учасника з ТОВ: 1. Учасник товариства, частка якого у статутному капіталі
товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди
інших учасників. 2. Учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства
становить 50 або більше відсотків, може вийти з товариства за згодою інших учасників;
- органи управління та контролю TOB: 1) обов’язкові: а) вищий орган – загальні збори
учасників товариства. Його компетенція: визначення основних напрямів діяльності
товариства; внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення
діяльності товариством на підставі модельного статуту; зміна розміру статутного капіталу
товариства; затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період;
розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів тощо; б)
виконавчий орган – дирекція або одноособовий директор - здійснює управління поточною
діяльністю товариства; 2) наглядова рада – необов’язковий орган, що контролює та регулює
діяльність виконавчого органу товариства, якщо статутом передбачено його створення.
3. Товариство з додатковою відповідальністю – це таке товариство, статутний
(складений) капітал якого поділений на частки визначених установчими документами
розмірів. Учасники ТДВ солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його
зобов’язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є
однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним з них вкладу.
Характерні ознаки ТДВ:
 - спеціальне нормативно-правове регулювання діяльності ТДВ здійснюють:
Господарський кодекс України (ч.4 ст. 80), Цивільний кодекс України (ст.151), Закон
України «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю;
- різновид господарського товариства, що належить до товариства об’єднань капіталів;
крім того, ТДВ (в українському варіанті) фактично є різновидом товариства з обмеженою
відповідальністю, що зумовлює застосування до ТДВ більшості положень про TOB;
- субсидіарна обмежена майнова відповідальність учасників за зобов’язаннями
товариства, в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їхніх вкладів. Характер
субсидіарної відповідальності учасників – солідарний;
- у разі визнання банкрутом одного з учасників ТДВ його відповідальність за
зобов’язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками цього товариства
пропорційно до розміру належних їм часток у статутному капіталі.
4. Повне товариство - це таке господарське товариство, всі учасники якого
займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за
зобов’язаннями товариства усім своїм майном.
Характерні риси повних товариств:
- спеціальне нормативно-правове регулювання діяльності повних товариств
здійснюють: ГКУ (частини 6 і 8 ст. 80), ЦКУ (ст. 119-132), ЗУ «Про господарські
товариства» (ст. 66-74);
- це різновид господарського товариства, що належить до персональних товариств;
- найменування повного товариства повинно містити імена (найменування) всіх його
учасників, слова «повне товариство» або містити ім’я (найменування) одного чи кількох
учасників з доданням слів «і компанія», а також слів «повне товариство»;
- установчий документ повного товариства – засновницький договір;
- відсутність законодавчих вимог до розміру та порядку формування майна. Це питання
регулюється засновницьким договором;
- відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюють
самі учасники;
- можливість використання таких схем ведення справ повного товариства: а) ведуть
справи спільно всі учасники; для вчинення кожного правочину необхідна згода всіх
учасників; б) управління доручається або одному, або частині учасників (так звані
уповноважені учасники);
- повна відповідальність товариства за власними зобов’язаннями (тобто усім майном,
що належить йому на праві власності);
- субсидіарна (додаткова) солідарна відповідальність учасників товариства за
зобов’язаннями товариства усім своїм майном;
- обмежений рух учасників; зміна складу учасників можлива у разі: а) відступлення
частки учасника (її частини) ін. учасникам або третім особам за згодою усіх учасників; б)
правонаступництва у разі реорганізації учасника-юридичної особи або успадкування у разі
смерті учасника-фізичної особи, якщо решта учасників товариства дала згоду на вступ до
товариства таких учасників; в) виходу учасника з товариства, про що він має заздалегідь
повідомити (за 3 місяці – якщо товариство було створене на невизначений строк, і за
наявності поважних причин, – якщо товариство було створене на визначений строк); г)
виключення учасника з повного товариства, що може бути у разі, якщо учасник
систематично не виконує своїх обов’язків; д) виділення частки учасника-боржника на вимогу
його кредиторів, що супроводжується виключенням такого учасника з товариства;
- вимога до учасників повного товариства – наявність статусу зареєстрованого суб’єкта
підприємництва (ч.7 ст.80 ГК України);
 - законодавчо визначена заборона для учасників конкурувати з повним товариством
(зокрема, заборона без згоди інших повних учасників товариства вчиняти від свого імені та у
своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які
становлять предмет діяльності товариства; заборона брати участь в іншому персональному
товаристві);
- можливість ліквідації повного товариства: а) на вимогу кредиторів одного з учасників,
якщо товариство відмовиться виділити частку такого учасника-боржника для задоволення
вимог кредиторів; б) залишення в товаристві одного учасника, якщо він протягом 6 місяців з
моменту, коли він став єдиним учасником товариства, не реалізував передбаченої ч. 1 ст. 132
ЦК України можливості реорганізації повного товариства в інше господарське товариство,
що може існувати у складі одного учасника.
5. Командитне товариство – це товариство, в якому разом з одним або більше
учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть
відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше
учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та
які не беруть участі в діяльності товариства.
Характерні риси командитного товариства:
- спеціальне нормативно-правове регулювання діяльності командитних товариств
здійснюють: ГКУ (частини 7 і 8 ст. 80), ЦКУ (ст. 133-139), Закон України «Про господарські
товариства» (ст. 75-83);
- це різновид господарського товариства, що належить до персональних товариств;
- наявність двох категорій учасників, як мінімум, по одному учаснику кожної категорії:
а) повних учасників і б) вкладників (командитистів, що дала назву і самому товариству);
- установчий документ командитного товариства – засновницький договір, а у разі
наявності в товаристві лише одного повного учасника – установчим документом є
підписаний такою особою меморандум;
- відсутність законодавчих вимог до розміру майна і порядку його формування (ці
питання регулюють засновницьким договором), крім двох – обмеження сукупної частки
вкладників 50% майна товариства та сплати вкладниками на момент державної реєстрації
командитного товариства не менше 25% свого внеску;
- відсутність органів командитного товариства, оскільки ведуть справи товариства
повні учасники;
- порядок ведення справ командитного товариства (зокрема, у тих випадках, коли в
товаристві двоє і більше повних учасників) визначається засновницьким договором; у цьому
разі можуть бути обрані схеми ведення справ, притаманні повному товариству;
- правове становище повних учасників командитного товариства алогічне до правового
становища учасників повного товариства, враховуючи вимогу ч. 7 ст. 80 Господарського
кодексу України щодо наявності статусу зареєстрованого суб’єкта підприємництва, а саме: а)
зобов’язанні брати майнову і персональну участь у товаристві; б) ведуть справи товариства;
в) несуть субсидіарну і солідарну (якщо їх двоє і більше) майнову відповідальність за
зобов’язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення; г)
мають права і обов’язки, аналогічно до прав і обов’язків учасників повного товариства:
заборона конкурувати з товариством; вимога про попередження виходу з товариства за 3
місяці, якщо товариство створене на визначений строк, то ще й за наявності поважних
причин; д) якщо повних учасників двоє і більше, то вони можуть здійснювати управління
справами спільно або доручати це одному чи кільком повним учасникам, які набувають
статусу уповноважених учасників;
- правове становище вкладників командитного товариства: а) зобов’язані: брати лише
майнову участь у товаристві (сплачувати основний і додаткові внески); на момент державної
реєстрації товариства зобов’язані внести не менше 25% свого внеску; зобов’язані не
перешкоджати здійсненню повними учасниками управління справами товариства; б) мають
право: брати участь у розподілі прибутку товариства відповідно до розміру своїх часток;
вимагати першочергового повернення вкладу (перед повними учасниками) у разі ліквідації
товариства; у разі необхідності на підставі й відповідно до виданого доручення можуть діяти
від імені товариства; в) зазвичай, не несуть субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями
товариства; відповідають нарівні з повними учасниками за укладеною без доручення в
інтересах товариства угодою у разі її схвалення товариством; самостійно відповідають усім
своїм майном, на яке може бути звернене стягнення, якщо без відповідних повноважень
уклали угоду від імені та в інтересах товариства і воно не схвалило цю угоду.
3.6. Правовий статус кооперативів
 
Кооператив (згідно ст. 2 Закону України «Про кооперацію») - це юридична особа,
утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі
членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх
економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Нормативно-правовими документами, які визначають правовий статус кооперативів, є:
ГКУ (гл. 10), ЦКУ (гл. 8 § 2), ЗУ від 10.07.2003 р. «Про кооперацію», від 10.04.1992 р. «Про
споживчу кооперацію», від 17.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію» та ін.
Основні види кооперативів визначає Закон України «Про кооперацію» (ст. 6 ):
виробничі, обслуговуючі та споживчі.
Виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних
осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їхньої
обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Виробничі кооперативи можуть
здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-
яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 2 ст. 95 ГК України, гл. 8 § 2
cт. 163-166 ЦК України).
Обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об’єднання
фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також
іншим особам з метою провадження їхньої господарської діяльності. Обслуговуючі
кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, які не перевищують 20% загального
обороту кооперативу. У галузі сільського господарства обслуговуючі кооперативи, залежно
від виду діяльності, поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі,
сервісні та інші (ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»).
Споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється
шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного
обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва
продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.
Саме споживчий кооператив не є суб’єктом підприємницької діяльності.
Також за напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними,
садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми,
туристичними, медичними тощо.
Ознаки кооперативів:
- кооператив є ю.о., має самостійний бухгалтерський баланс, поточний та інші рахунки
в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Кооператив є власником будівель,
споруд, грошових і майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів,
одержаних від її реалізації та іншого майна;
- кооператив утворюють фізичні та/або юридичні особи. Як випливає з наведених вище
визначень видів кооперативів, участь фізичних осіб можлива у будь-якому з них. Щодо
юридичних осіб, можливість їхньої участі в кооперативах є обмеженою. Вони не мають
права бути членами виробничого кооперативу,
 - засновники кооперативу з метою його створення добровільно об’єднуються на основі
членства. Згідно зі ст. 10 ЗУ «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути ф.о., які
досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у його діяльності, ю.о. України та
іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок і пай у
розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються
правом ухвального голосу. Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж 3 особи;
- кооператив утворюється для ведення спільної господарської та іншої діяльності, щоб
задовольнити економічні, соціальні та інші потреби його членів;
- кооператив діє на засадах самоврядування. Термін «самоврядування» стосовно
кооперативу означає право та реальну здатність його членів самостійно вирішувати питання
діяльності кооперативу в межах законодавства України та статуту кооперативу;
- органи управління кооперативу:
загальні збори членів кооперативу - вищий орган управління кооперативу, до
компетенції якого належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін,
прийняття ін. рішень щодо діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів
контролю за діяльністю кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів
контролю; затвердження порядку формування та використання фондів кооперативу; ін.
положення;
правління - виконавчий орган кооперативу, який очолює голова, повноваження якого
визначені статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління
кооперативу. Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період
між загальними зборами членів кооперативу; представляє кооператив у відносинах з
органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними
організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та
іншими особами;
спостережна рада кооперативу – створюється у кооперативі, в якому кількість членів
перевищує 50 осіб, обирається із членів кооперативу на загальних зборах кооперативу у
кількості 3-5 осіб, які працюють у раді на громадських засадах. Спостережна рада
кооперативу підзвітна загальним зборам членів кооперативу;
ревізійна комісія – створюється для контролю за фінансово-господарською діяльністю
кооперативу. У кооперативі, де менше ніж 10 членів, функції ревізійної комісії виконує
ревізор. Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам членів кооперативу. Членами
ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління кооперативу чи його
спостережної ради;
- кооператив діє на підставі статуту, який є основним правовим документом, що
регулює його діяльність;
- майнова відповідальність кооперативу та його членів. Кооператив відповідає за
своїми зобов’язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за
зобов’язаннями кооперативу в межах внесеного ними паю, якщо інше не передбачено
статутом кооперативу або законом.
 3.7. Правовий статус господарських об’єднань
 
Господарське об’єднання – це організаційно оформлена група підприємств, інших
господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яку створюють з
метою координації діяльності своїх учасників, об’єднання їхніх зусиль для вирішення
соціальних та економічних завдань.
Основні риси господарських об’єднань:
- правове становище господарських об’єднань визначає ГКУ (ст. 118-127), ЗУ: «Про
банки і банківську діяльність», «Про холдингові компанії в Україні», «Про кооперацію»,
«Про сільськогосподарську кооперацію»;
- господарські організації корпоративного типу;
- належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (у тім
числі координацію їхньої діяльності) і є вторинними структурами;
- вимоги до учасників господарських об’єднань: наявність статусу юридичної особи;
- основна мета діяльності – координація діяльності учасників і об’єднання їхніх зусиль
для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних
та економічних результатів);
- відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку;
- тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди АКУ на
створення господарських об’єднань та здійснення цим органом контролю за
функціонуванням господарських об’єднань;
- реєстрація в загальному для всіх юридичних осіб порядку (за деякими винятками);
- добровільність виходу учасників з господарського об’єднання (за винятком
державних, комунальних та інших об’єднань, що створюються в розпорядчому порядку).
Види господарських об’єднань:
1. За ознакою ступеня централізації управлінських повноважень.
- асоціації – створюють з метою постійної координації господарської діяльності
підприємств, які об’єдналися, без надання об’єднанню права втручатися у виробничу та
комерційну діяльність будь-кого з учасників.
- корпорації – створюють на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних
інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень
централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління
корпорації.
- концерни – об’єднання, учасники якого перебувають у повній фінансової залежності
від одного або групи учасників, який (які) в зв’язку з цим отримує (ють) значні
повноваження щодо управління діяльністю решти учасників цього об’єднання.
- консорціуми – об’єднання підприємств для досягнення їхніми учасниками певної
спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних
проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники,
централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що
надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом.
2. За ознакою засад створення.
- добровільні. Створюють шляхом вільного волевиявлення їхніх засновників, що
фіксується в засновницькому договорі та/або статуті господарського об’єднання.
- такі, що створюються в розпорядчому порядку. Напр., об’єднання підприємств одного
власника (в т.ч. державні та комунальні господарські об’єднання), або заснування однією
холдинговою (материнською) компанією низки дочірніх господарських товариств.
 3. За ознакою обов’язкового установчого документа.
- договірні – це асоціації, корпорації, які діють на підставі засновницького договору.
- статутні – це концерни та консорціуми, які діють на підставі статуту.
4. За галузевою ознакою.
- галузеві, тобто господарські об’єднання підприємств певної галузі (транспорту,
зв’язку тощо).
- міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей
економіки).
5. За територіальною ознакою: - національні. - обласні. - міські тощо.
6. За ознакою терміну діяльності.
- тимчасові – створені на визначений термін (консорціуми).
- безстрокові – створені на невизначений строк (асоціації, корпорації, концерни).
7. За ознакою наявності чи відсутності в об’єднання статусу юридичної особи.
- господарські об’єднання, які мають статус юридичної особи (як загальне правило, ч. 4
ст. 118 ГКУ).
- господарські об’єднання, які не мають такого статусу (холдингові групи).
8. Залежно від сфери діяльності підприємств, або їхньої організаційно-правової форми.
- банківські об’єднання.
- кооперативні об’єднання.
- об’єднання страховиків.
- об’єднання торговців цінними паперами.
- державні господарські об’єднання.
 3.8. Правовий статус негосподарських організацій
Поряд з типовими суб’єктами господарювання, які діють у сфері виробництва
продукції, виконання робіт, надання послуг або задоволення матеріальних потреб, у
господарських правовідносинах беруть участь організації, що створені не для здійснення
функцій господарського характеру, а для виконання благодійних, культурних, наукових,
управлінських функцій, функцій з охорони здоров’я громадян, задоволення їхніх духовних
та інших нематеріальних потреб, захисту прав і законних інтересів тощо.
Розбіжність між цими двома групами полягає насамперед у меті їхньої основної
діяльності:
- для господарських організацій – це господарський процес, який завершується
отриманням коштів за вироблену продукцію, надані послуги;
- для негосподарських організацій – нематеріальна взаємодія людей (соціально-
культурне, наукове обслуговування, управління тощо), яка фінансується ззовні.
Негосподарськими організаціями є організації, створені не для здійснення або
організації господарської діяльності, а для виконання іншої діяльності, що фінансується
ззовні, оскільки її результати не виступають як товар і не забезпечують самооплатності.
Негосподарські організації з метою вирішення своїх основних задач можуть брати участь і в
господарських правовідносинах, стаючи суб’єктами господарського права. Їх створюють, як
правило, для задоволення соціально-культурних, наукових або духовних потреб, для
здійснення управлінських функцій.
Найбільш усталеними на практиці є такі організаційно-правові форми (види)
негосподарських організацій:
громадське об’єднання – це добровільне громадське формування, створене на основі
єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання
громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визнається
політичною партією або громадською організацією. Правовою основою діяльності об’єднань
громадян в Україні є ЗУ від 22.03.2012 р. «Про громадські об’єднання»;
релігійна організація утворюється з метою задоволення релігійних потреб громадян
сповідувати і поширювати віру, діє відповідно до своєї ієрархічної та інституційної
структури, обирає, призначає і замінює персонал відповідно до свого статуту (положення).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі,
релігійні братства, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади, а також об’єднання,
які складаються з вищезазначених релігійних організацій. Правове становище цих
організацій, у тім числі їхній господарсько-правовий статус, закріплені у ЗУ від 23.04.1991
р. «Про свободу совісті та релігійні організації»;
благодійний (інший некомерційний) фонд – це організація, яка не має членства та
створена для досягнення соціальних, благодійних, культурних, освітніх або інших суспільно
корисних цілей шляхом використання майна, переданого засновниками в її власність.
Правовий статус благодійних фондів регламентує ЗУ від 05.07.2012 р. «Про благодійну
діяльність та благодійні організації»;
установа, у тім числі бюджетна – це негосподарююча організація, створена
власником для надання соціально-культурних послуг, виконання управлінських або інших
подібних функцій і фінансована ним повністю або частково (напр., бібліотеки, музеї, лікарні,
школи, вузи, академічні науково-дослідні інститути, органи виконавчої влади і місцевого
самоврядування, суди, органи прокуратури тощо), що створює необхідність регулювання
їхньої діяльності численними нормативно-правовими актами.
Особливості правового статусу негосподарських організацій такі:
 спеціальне правове регулювання: ст. 131 ГК України; низка законів України: від
05.07.2012 р. «Про благодійну діяльність та благодійні організації», від 23.04.1991 р. «Про
свободу совісті і релігійні організації», від 22.03.2012 р. «Про громадські об’єднання», від
19.12.1992 р. «Про адвокатуру», від 05.09.2017 р. «Про освіту», від 01.07.2014 р. «Про вищу
освіту», від 29.06.1995 р. «Про музеї та музейну справу», від 15.09.1999 р. «Про професійні
спілки, їх права та гарантії діяльності» тощо;
 діють на підставі статуту (положення), який затверджує вищий орган благодійної або
іншої неприбуткової організації;
 порядок створення та реєстрації передбачений спеціальним законом про певний вид
неприбуткової організації;
 мають право здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на
виконання статутних цілей і завдань неприбуткової організації;
 можливість чи заборона створення підприємницьких структур та участі в таких
організаціях передбачається спеціальним законом про певний вид неприбуткових
організацій.