Тема 9.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ
9.1. Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання, її
характеристика.
9.2. Зовнішньоекономічний договір, його характеристика.
9.3. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
9.1. Зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання, її
характеристика
ЗУ від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) визначає
зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб’єктів господарської
діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудовану
на взаємовідносинах між ними, що здійснюється як на території України, так і
за її межами.
Ст. 377 ГКУ визначає, що зовнішньоекономічною діяльністю є господарська
діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону
України майном та/або робочою силою.
Ст. 2 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає основні принципи,
яких повинні дотримуватись усі учасники ЗЕД при її здійсненні:
- суверенітету народу України у здійсненні ЗЕД;
- свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
- юридичної рівності і недискримінації суб’єктів ЗЕД;
- верховенства закону;
- еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні
товарів;
- врахування та захисту інтересів суб’єктів ЗЕД.
Характерні риси ЗЕД:
1. Належність ЗЕД до господарської діяльності. Основними видами ЗЕД є
(відповідно до ст. 4 ЗУ «Про ЗЕД»):
- експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;
- надання суб’єктами ЗЕД України послуг іноземним суб’єктам
господарювання: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових,
консультаційних, маркетингових, посередницьких, брокерських, 
управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та ін.;
надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської
діяльності суб’єктам ЗЕД України;
- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша
кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та
підготовка спеціалістів на комерційній основі;
- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках,
передбач. законами України; кредитні та розрахункові операції між суб’єктами
ЗЕД та іноземними суб’єктами господарської діяльності; 
- спільна підприємницька діяльність між вітчизн. суб’єктами ЗЕД та інозем.
суб’єктами господарювання; підприємницька діяльність на території України,
пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших
нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської
діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів ЗЕД за межами України;
- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів,
торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та ін. заходів на комерційній
основі, за участю суб’єктів ЗЕД; 
- орендні, у тім числі лізингові, операції між суб’єктами ЗЕД та іноземними
суб’єктами господарської діяльності;
- операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах,
валютних біржах;
- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами
господарської діяльності на території України та за її межами; і навпаки; - інші
види ЗЕД, не заборонені законами України.
2. Обов’язкова наявність такої складової господарської діяльності, як
перетин митного кордону України робочою силою та/або майном, що
характеризується як сукупність речей та інших цінностей (враховуючи
нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи
використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в
їхньому балансі або обліковуються.
Одним з основних видів ЗЕД та її складовою є експорт та імпорт товарів,
капіталів і робочої сили.
Експорт (експорт товарів) – продаж товарів українськими суб’єктами ЗЕД
іноземним суб’єктам господарської діяльності (у тім числі з оплатою в
негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний
кордон України, враховуючи реекспорт товарів. Термін «реекспорт»
(реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб’єктам господарської
діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на
територію України.
Імпорт (імпорт товарів) – купівля (у тім числі з оплатою в негрошовій формі)
українськими суб’єктами ЗЕД в іноземних суб’єктів господарської діяльності
товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України,
враховуючи купівлю товарів, призначених для власного споживання
установами та організаціями України, розташованими за її межами.
Експорт/імпорт капіталу – вивезення за межі України/ ввезення з-за меж
України капіталу у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт,
прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання
прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності.
3. Особливий суб’єктний склад ЗЕД.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про ЗЕД» суб’єктами ЗЕД в Україні є:
- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з
законами України і постійно проживають на території України;
- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місце
знаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх
видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації,
спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та
консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні
об’єднання, організації та інші), в тім числі юридичні особи, майно та/або
капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської
діяльності;
- об’єднання фізичних, юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з
законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території
України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено
здійснювати господарську діяльність;
- структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є
юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але
мають постійне місцезнаходження на території України;
- спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та
іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні,
які мають постійне місцезнаходження на території України.
Але ст. 378 ГКУ дещо звужує коло суб’єктів ЗЕД. Зокрема, ними можуть
бути суб’єкти господарювання зі статусом юридичної особи. Відтак ГКУ
виключив зі складу суб’єктів ЗЕД господарські організації, створені за
законодавством України без статусу юридичної особи. Це можуть бути
інвестиційні фонди, іноземні господарські організації як зі статусом, так і без
статусу юридичної особи
Суб’єкти ЗЕД мають права та обов’язки (загальні та спеціальні), що є
обов’язковими елементами їхнього правового статусу.
До категорії загальних входять права та обов’язки, притаманні усім
суб’єктам господарювання.
До категорії спеціальних належать права та обов’язки, якими наділяються
суб’єкти ЗЕД в процесі її здійснення.
Спеціальні права суб’єктів ЗЕД:
- здійснювати будь-які види ЗЕД та зовнішньоекономічні операції, щодо яких
закон не містить заборон/ обмежень;
- відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських
установах, розташованих на територіях інших держав;
- самостійно розпоряджатися (після сплати передбачених законом податків,
зборів/ обов’яз. платежів) валютною виручкою від проведених
зовнішньоекономічних операцій (крім передбач. законом випадків);
- одержувати в іноземних фінансових установах на договірній основі валютні
кредити на умовах, що не суперечать законодавству України;
- обирати контрагентів та укладати з ними зовнішньоекономічні договори
(контракти);
- обирати за домовленістю з контрагентом за зовнішньоекономічним
договором/контрактом юрисдикційний орган, що розв’язуватиме між ними
спори; обирати за домовленістю з контрагентом за зовнішньоекономічним
договором національну належність законодавства, що застосовуватиметься при
розгляді таких спорів відпов. до ЗУ від 23.06.2005 р. «Про міжнародне приватне
право»;
- користуватися державним захистом своїх прав і законних інтересів у разі
їхнього порушення за межами України шляхом звернення до дипломатичних і
консульських установ, державних торговельних представництв, а також в
ін.спосіб, визначений законом.
До спеціальних обов’язків суб’єктів ЗЕД належать:
- здійснення у передбачених актами законодавства випадках ліцензування та
квотування імпортно-експортних операцій, а також виконання умов їх надання;
- дотримання вимог щодо змісту, форми та державної реєстрації
зовнішньоекономічних договорів (контрактів);
- у разі здійснення ЗЕД в Україні у формі створення іноземним суб’єктом
господарювання (зі статусом юридичної особи) філій, представництв, інших
відокремлених підрозділів (без такого статусу) – провести реєстрацію
подібного суб’єкта у визначеному порядку;
- вести бухгалтерський та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій, а
також статистичну звітність, яку повинні надсилати органам Державної
статистики України;
- імпортувати в Україну лише ті товари, які за своїми технічними,
фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та
екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних
стандартів і вимог, що діють на території України;
- утримуватися від порушень визначених законом заборон, обмежень щодо
субсидованого імпорту, демпінгового імпорту, реекспорту;
- інші.
4. Відповідне нормативно-правове регулювання ЗЕД.
Конституція України (зокрема, положення щодо визначення виключно
законами засад ЗЕД – п. 9 ст. 92; щодо закріплення за Кабінетом Міністрів
України такого повноваження, як організація та забезпечення здійснення ЗЕД
України, митної справи, – п. 8 ст. 116).
ГКУ, який містить Розділ VII «Зовнішньоекономічна діяльність», що
складається з двох глав: гл. 37 «Загальні положення» містить 13 статей (ст. 377-
389), які визначають поняття та принципи ЗЕД, коло суб’єктів, види ЗЕД та
зовнішньоекономічних операцій, основні засади державного регулювання ЗЕД,
ліцензування та квотування ЗЕД, вимоги до зовнішньоекономічних договорів/
контрактів, включаючи їхню державну реєстрацію, тощо; гл. 38 «Іноземні
інвестиції» містить основні положення щодо правового режиму такого
різновиду ЗЕД, як іноземне інвестування (передбачає внесення в об’єкти
інвестування на території України інвестицій іноземними інвесторами).
Митний кодекс України від 13.03.2012 р., який визначає засади організації та
здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові,
кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на
забезпечення захисту економічних інтересів України, суб’єктів її
господарювання, у тім числі й суб’єктів ЗЕД.
ЗУ від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» спеціально
присвячений регулюванню ЗЕД; в статтях якого містяться положення щодо:
визначення термінів, принципів ЗЕД, кола суб’єктів ЗЕД, видів ЗЕД, порядку
набуття статусу суб’єкта ЗЕД, щодо сторін, змісту, форми, видів, державної
реєстрації зовнішньоекономічних договорів/ контрактів, основних засад
регулювання ЗЕД, форм участі в цьому держави в особі її органів, напрямів
регулювання, у тім числі митного, податкового, валютного тощо, спеціальних
правових режимів ЗЕД, економічних відносин України з іншими державами та
міжнародними організаціями, захисту інтересів держави та суб’єктів ЗЕД в
процесі її здійснення, відповідальності у сфері ЗЕД та порядку розгляду спорів
у сфері ЗЕД.
Закон, що визначає умови дії міжнародних договорів в Україні (ЗУ від
29.06.2004 р. «Про міжнародні договори України») та низка законів про
ратифікацію міжнародних договорів за участю України: ЗУ від 16 03.2000 р.
«Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між
державами та іноземними особами», ЗУ від 11.01.2006 р. «Про приєднання
України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» тощо.
Закони, що регулюють договірні відносини у сфері ЗЕД: від 23.12.1998 р. «Про
регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі
зовнішньоекономічної діяльності», від 14.09.1999 р. «Про угоди про розподіл
продукції», від 03.10.2019 р. «Про концесію».
Інші закони України: від 19.09.2013 р. «Про Митний тариф України», що
регулює відносини, пов’язані з перетином митного кордону України та сплатою
мита; від 24.02.1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж», що визначає
правовий статус цього юрисдикційного органу, який вирішує спори між
українськими та іноземними суб’єктами господарювання за умови наявності
відповідної домовленості між ними; від 02.12.1997 р. «Про торгово-промислові
палати в Україні» визначає правове становище цих організацій, у тім числі
повноваження у сфері ЗЕД: здійснювати у передбачених законом випадках
декларування зовнішньоторговельних вантажів, проводити на замовлення
українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості,
комплектності товарів і визначати їхню вартість, організовувати міжнародні
виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм та
ін.
5. Необхідність державного регулювання ЗЕД.
- мета державного регулювання ЗЕД зазначена у ч. 1 ст. 7 Закону. Зокрема,
забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку
України; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тім числі
зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів ЗЕД України; створення
найсприятливіших умов для залучення економіки України в систему світового
поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних
країн;
- цілі державного регулювання: захист економічних інтересів України та
законних інтересів суб’єктів ЗЕД; створення рівних можливостей для суб’єктів
ЗЕД розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм
власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;
заохочення конкуренції та ліквідація монополізму у сфері ЗЕД;
- органи державного регулювання ЗЕД та їхні повноваження (ст. 9 Закону):
а) ВРУ як вищий орган державного регулювання ЗЕД, до компетенції якого
належать:
прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються ЗЕД;
затвердження головних напрямів ЗЕД;
розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання
ЗЕД;
укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про
міжнародні договори України;
встановлення спеціальних режимів ЗЕД на території України;
затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких заборонений згідно з
Законом;
б) Кабінет Міністрів України:
- вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України
відповідно до законів України;
- здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів і відомств
України з регулювання ЗЕД; координує роботу торговельних представництв
України в іноземних державах;
- приймає нормативні акти управління з питань ЗЕД у випадках, передбачених
законами України;
проводить переговори й укладає міжурядові договори України з питань ЗЕД,
забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань ЗЕД;
- забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану
України;
- проводить заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів
Держ. валют. фонду України;
- забезпечує виконання рішень Ради Безпеки ООН з питань ЗЕД;
в) Національний банк України:
- здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та
інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;
- представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших
держав, міжнародними банками й іншими фінансово-кредитними установами
та укладає відповідні міжбанківські угоди;
- регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших
держав;
- здійснює облік і розрахунки за наданими і одержаними державними
кредитами і позиками, провадить операції з централізованими валютними
ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у
розпорядження НБУ;
- виконує інші функції відповідно до законів України;
г) Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики
(Міністерство економіки України):
- забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні
суб’єктами ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координацію їхньої ЗЕД, у тім
числі відповідно до міжнародних договорів України;
- здійснює контроль за додержанням суб’єктами ЗЕД чинних законів України та
умов міжнар. договорів України;
- проводить антидемпінгові та спеціальні розслідування у порядку,
визначеному законами України;
- виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про
центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики;
д) Державна митна служба України:
- здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України;
е) Антимонопольний комітет України:
- здійснює контроль за додержанням суб’єктами ЗЕД законодавства про захист
економічної конкуренції;
є) Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (склад якої затверджується
постановою КМУ від 18.04.2012 р. № 310 «Про затвердження складу
Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі»):
- здійснює оперативне державне регулювання ЗЕД в Україні відповідно до
законодавства України;
- приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових або
спеціальних розслідувань і застосування, відповідно, антидемпінгових,
компенсаційних або спеціальних заходів;
ж) органи місцевого управління ЗЕД та їхні повноваження (ст. 10 Закону):
Компетенція органів місцевого самоврядування та їхніх виконавчих органів
визначається Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та «Про
місцеве самоврядування в Україні».
6. Встановлення правового режиму ЗЕД.
Правовий режим ЗЕД – це особливий порядок регулювання ЗЕД, що
виражається в комплексі взаємопов’язаних між собою економіко-правових
заходів (стимулюючих та обмежуючих), спрямованих на досягнення цілей такої
діяльності згідно з визначеними законодавцем принципами.
Законодавство про ЗЕД передбачає дві основні групи економіко-правових
засобів, що в комплексі забезпечують досягнення таких цілей ЗЕД: 1)
стимулюючі; 2) обмежувальні.
До групи стимулюючих засобів належать:
а) права суб’єктів ЗЕД: загальні для всіх суб’єктів господарювання та
спеціальні, закріплені Законом для суб’єктів ЗЕД;
б) пільги для суб’єктів ЗЕД, які надають за наявності передбачених законом
умов (реалізації на території спеціальної (вільної) економічної зони
затверджених інвестиційних проектів відповідно до укладених інвестиційних
договорів з органом управління відповідної СЕЗ; ввезення на територію
України майна як вклад іноземного інвестора до статутного капіталу
підприємства з іноземними інвестиціями тощо).
Надання пільг суб’єктам ЗЕД може відбуватися на підставі законів, що
регулюють певний вид господарських відносин (щодо трансферу технологій,
правового режиму господарської діяльності на територіях пріоритетного
розвитку або СЕЗ) і поширюються на суб’єктів, які відповідають визначеним
цими законами вимогам.
До групи обмежувальних засобів належать:
а) заборони. Зокрема, заборона здійснення певних категорій
зовнішньоекономічних операцій (реекспорту товарів, імпортованих за рахунок
Державного валютного фонду України та валютних фондів місцевих рад
народних депутатів України; експорту та імпорту товарів, заборонених
відповідно до вивезення з території України/ввезення в Україну; ін.);
б) обмеження, які можуть мати такі форми:
- ліцензування зовнішньоекономічних операцій – комплекс адміністративних
дій органу виконавчої влади з питань екон. політики з надання дозволу на
здійснення суб’єктом ЗЕД експорту (імпорту) товарів.
Розрізняють: 1) автоматичне ліцензування (надання суб’єкту ЗЕД дозволу на
здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо
яких не визначено квоти (кількісні або інші обмеження); 2) неавтоматичне
ліцензування (надання суб’єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом
визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлено певні
квоти (кількісні або інші обмеження).
Ліцензування експорту товарів може відбуватися в таких випадках:
1) значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку
(сільськогосподарської продукції, продукції харчової промисловості, та товарів
широкого вжитку, першої необхідності);
2) у разі необхідності забезпечення захисту життя і здоров’я людей, тварин,
рослин, навколишнього природного середовища, державної безпеки, прав
інтелектуальної власності;
3) експорту дорогоцінних металів, крім банківських;
4) у разі потреби застосування захисту вітчизняних товаровиробників;
5) для забезпечення виконання міжнародних договорів України.
Ліцензування імпорту відбувається у разі: 1) різкого погіршення стану
платіжного балансу країни та його зовнішніх платежів; 2) різкого скорочення
золотовалютних резервів держави; 3) ті самі підстави, що і до експорту.
Ліцензію видає центральний орган виконавчої влади з питань економічної
політики – Мінекономіки. Перелік товарів, робіт, послуг, які підлягають під
режим ліцензування зовнішньоекономічних операцій, повинен
оприлюднюватися в офіційних друкованих виданнях України;
- квотування (встановлення кількісних або інших обмежень) товарів, що
підлягають експорту/ імпорту. Квотування відбувається шляхом встановлення
режиму видачі індивідуальних ліцензій.
Розрізняють: глобальні квоти (встановлюються по товару без зазначення
конкретних країн/груп країн, куди товар експортується або з яких він
імпортується); групові квоти (встановлюється по товару (товарах) з
визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він
(вони) імпортується, індивідуальні квоти (встановлюються по товару з
визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він
може імпортуватись); експортна (імпортна) квота – граничний обсяг певної
категорії товарів, який дозволено експортувати з території України
(імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який
визначають у натуральних чи вартісних одиницях;
- застосування спеціальних санкцій до суб’єктів ЗЕД у разі порушення ними
спеціального законодавства: накладення штрафів; індивідуальний режим
ліцензування; тимчасове зупинення ЗЕД;
- дотримання спеціального порядку встановлення і використання технічних,
фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних
стандартів і вимог (ст. 18 Закону);
- застосування спеціальних імпортних процедур до яких належать:
застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур;
режим попередніх імпортних депозитів, які вносять у банки (ст. 19 Закону);
- дотримання вимог митного (відповідно – Митного кодексу України та ЗУ
«Про Митний тариф України») та валютного регулювання (згідно з Декретом
КМУ від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю» та з урахуванням Закону України від 28.11.2002 р. «Про
запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму»);
- обов’язковість обліку та звітності зовнішньоекономічних операцій суб’єктів
ЗЕД, що відбувається у передбаченому Законом (ст. 22) порядку; - ін. форми
обмежень відповідно до законодавства.
9.2. Зовнішньоекономічний договір, його характеристика
 
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»,
зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода
двох або більше суб’єктів ЗЕД та їх іноземних контрагентів, спрямована на
встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у ЗЕД.
Ознаки такого договору, які дають змогу виділити його в окрему групу
господарських договорів, такі:
особливий суб’єктний склад: сторонами в договорі є вітчизняний суб’єкт ЗЕД
та іноземний контрагент;
особливості змісту договору: права та обов’язки його сторін щодо
здійснюваної ними ЗЕД (зовнішньоекономічних операцій); обов’язковість
урахування типових платіжних умов і типових захисних застережень
(передбачається постановою Кабінету Міністрів України і НБУ від 21.06.1995р.
№ 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів
(контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних
договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті»); при
укладанні договорів на реалізацію товарів (купівлі-продажу, поставки)
враховувати Правила Інкотермс відповідно до ст. 265 ГК України та Правила
Інкотермс 2010 (в редакції 2020 р.) від 01.01.2011 р., затверджені Міжнародною
торговельною палатою;
спеціальні вимоги щодо права, яке застосовують: 1) при визначенні змісту
договору (права та обов’язки сторін договору визначаються правом країни,
обраної сторонами при його укладенні або внаслідок подальшого погодження;
якщо сторони не погодили це питання, то їхні права та обов’язки визначають
правом місця укладання договору, яке визначається законами України (зокрема
ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»)); 2) при
прийманні виконання (застосовують право країни, обраної сторонами; якщо
такого погодження не було, враховують право місця проведення такого
приймання);
спеціальні вимоги щодо форми договору: як загальне правило - письмова форма,
якщо інше не визначено законом чи чинним міжнародним договором, згоду на
обов’язковість якого надано Верховною Радою України; форма
зовнішньоекономічного договору/ контракту (в тім числі модифікація
письмової форми) визначається правом місця його укладення (місце укладення
договору/ контракту визначається відповідно до законів України); форма
договорів щодо нерухомого майна, розташованого на території України,
визначається законами України; вимоги щодо форми зовнішньоекономічного
договору визначаються ГК України (ст. 382) та Законом України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 6);
можливість державної реєстрації визначених законом видів
зовнішньоекономічних договорів/ контрактів (ст. 383 ГК України). Зокрема,
Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповідності
зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може
запроваджувати їх державну реєстрацію. Види зовнішньоекономічних
договорів (контрактів), що підлягають державній реєстрації, а також порядок її
здійснення визначаються ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього;
особливості порядку розгляду договірних спорів: визначення за згодою сторін з
відповідною фіксацією у договорі юрисдикційного органу (державні суди
України чи конкретний міжнародний третейський суд/ арбітраж, створений на
території України чи іншої країни).
Види зовнішньоекономічних договорів залежно від предмета договору:
на експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
щодо надання суб’єктами ЗЕД України послуг іноземним суб’єктам
господарської діяльності, у тім числі: виробничих, транспортно-експедиційних,
страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких,
брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових,
аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не
заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними
суб’єктами господарської діяльності суб’єктам ЗЕД України;
кооперації (наукової, науково-технічної, науково-виробничої, виробничої,
навчальної тощо) з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання
та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
здійснення міжнародних фінансових операцій та операцій з цінними паперами
у випадках, передбачених законами України;
щодо кредитних і розрахункових операцій між суб’єктами ЗЕД та іноземними
суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами ЗЕД банківських,
кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними
суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у
випадках, передбачених законами України;
про спільну підприємницьку діяльність між суб’єктами ЗЕД та іноземними
суб’єктами господарської діяльності, що охоплює створення спільних
підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій
та спільне володіння майном на території України та за її межами;
про підприємницьку діяльність на території України, пов’язану з наданням
ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних
об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності;
аналогічна діяльність суб’єктів ЗЕД за межами України;
про організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок,
аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних
заходів, яке відбувається на комерційній основі, за участю суб’єктів ЗЕД;
організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на
території України за іноземну валюту у передбачених законами України
випадках;
про товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність, побудовану на
формах зустрічної торгівлі між суб’єктами ЗЕД та іноземними суб’єктами
господарської діяльності;
про орендні, в тім числі лізингові, операції між суб’єктами ЗЕД та іноземними
суб’єктами господарської діяльності;
щодо здійснення операцій з придбання, продажу та обміну валюти на валютних
аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;
щодо здійснення посередницьких операцій, при здійсненні яких право
власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних,
агентських договорів, договорів доручення та ін.);
інші види ЗЕД, не заборонені прямо й у виключній формі законами України.
Регулювання окремих видів ЗЕД здійснюється в спеціальному порядку. Це
стосується таких договорів:
про здійснення товарообмінних (бартерних) операцій (регулювання відносин,
які складаються у цьому разі, здійснюється Законом України від 23.12.1998 р.
«Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі
зовнішньоекономічної діяльності», постановою Кабінету Міністрів України від
29.04.1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання товарообмінних
(бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»).
До 07.08.2020 р. зовнішньоекономічні договори, контракти повинні були
відповідати вимогам Наказу Мінекономіки та євроінтеграції від 09 вересня 2001
року за № 201 «Про затвердження Положення про форму
зовнішньоекономічних договорів (контрактів)». Проте цей документ втратив
чинність. Іншого документу, який би встановлював вимоги до ЗЕД-договорів
поки не прийнято. Тому при укладенні таких контрактів особливу увагу
необхідно звертати на наступне:
– Найменування договору (договір купівлі-продажу, поставки, позики, найму
тощо), його номер, а також дата та місце укладення контракту.
– Преамбула. Тут зазначаються повні найменування сторін ЗЕД-операції,
зазначені у відповідному реєстрі, із зазначенням країни, а також скорочене
найменування сторін (“Замовник”, “Продавець”, “Покупець”,  “Постачальник”
тощо), уповноважена особа, від імені якої укладається ЗЕД контракт, і
найменування установчих або інших документів, на підставі яких діють органи
управління або представники контрагентів при укладенні ЗЕД-контракту.
– Предмет ЗЕД- контракту. Тут зазначається які товари (роботи, послуги) або
інші об’єкти цивільних прав один з контрагентів повинен поставити (здійснити)
іншому, із зазначенням точного найменування, марки, виду, сорту, зміст
послуги або кінцевого результату роботи, чи завершеного об’єкта.
Якщо товар (робота, послуга) потребує детальнішої характеристики або
номенклатура товарів (робіт, послуг) є значною, то такі дані можуть
зазначатися в додатку або специфікації, які мають бути невід’ємною частиною
ЗЕД-контракту, про що зазначається у тексті договору.
У тексті ЗЕД-контракту про виконання робіт (надання послуг) зазначається
точний обсяг робіт (послуг) та строк їх виконання.
– Ціна і загальна вартість ЗЕД-контракту. Тут зазначається ціна за одиницю
виміру товару,  їх загальна вартість,  вартість виконаної роботи (наданої
послуги), що поставляється за договором, крім випадків, коли ціни
розраховуються за формулою, і валюта контракту. Якщо поставляються товари
різної якості та асортименту, ціна зазначається окремо за одиницю товару
кожного сорту, виду, марки. Окремо зазначається загальна вартість товару.
– Умови платежів. Цей розділ містить умови про валюту платежу, способи,
порядок і строки грошових або інших розрахунків та гарантії виконання
сторонами зобов’язань з оплати. Тут може зазначатися, на підставі яких
документів здійснюється оплата, передплата та за чий рахунок здійснюється
оплата комісій банків).
– Термін дії договору. Зазначається безстроковий, тобто до повного виконання
сторонами зобов’язань або з фіксованою датою завершення дії контракту.
– Реквізити сторін.  Тут зазначаються місцезнаходження або місце проживання
сторін (адреса, населений пункт, країна), повні поштові і платіжні реквізити
контрагентів договору.
– Підписи уповноважених осіб та відбиток печатки (за її наявності).
З 1 січня 2020 року у всьому світі, у тому числі й в Україні, почали діяти нові
умови поставки товарів на експорт та імпорт. Міжнародна торгова палата до
свого 100-річчя оновила попередню редакцію Правил Інкотермс® 2010,
видавши оновлену редакцію - «Інкотермс® 2020. Правила МТП з
використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі».
Відтепер у своїх зовнішньоекономічних контрактах українські суб'єкти ЗЕД
можуть використовувати правила Інкотермс 2020.
Самі правила Інкотермс® 2020 також можуть використовуватися
господарюючими суб'єктами у внутрішній торгівлі при укладанні
господарських договорів між українськими контрагентами.

9.3. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Митне регулювання, згідно ст. 1 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», –
це регулювання питань, пов’язаних із встановленням мит та інших податків, які
справляються в процесі переміщення товарів через митний кордон України,
процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного
контролю України. Слід зазначити, що митне регулювання ЗЕД в Україні
проводиться з метою:
- забезпечення збалансованості економіки та рівноваги на внутрішньому
ринку України;
- стимулювання структурних економічних змін, в тому числі у сфері
зовнішньоекономічних відносин суб’єктів ЗЕД;
- формування сприятливих умов для залучення економіки України в світову
економічну систему.
Основним його завданням є захист української економіки від зовнішніх
негативних впливів. Загалом, митне регулювання є однією із найбільш
важливих сфер державного регулювання, оскільки саме митне
регулювання розкриває принципи та засади формування міжнародних
відносин, створення ефективної, прозорої та справедливої системи
оподаткування для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Генезис розвитку системи митного регулювання ЗЕД в Україні проходив у 6
етапів.
Перший етап (1991 –1993 рр.) характеризується майже цілковитою
відсутністю митного регулювання. Митне регулювання на той час
визначалося митним тарифом СРСР 1981 р., а з січня 1993 р. було введено
Єдиний митний тариф України. І лише через 20 років з прийняттям Митного
кодексу України в червні 2012 р. його дія була припинена.
Для другого етапу (1994 –1995 рр.) характерне оподаткування експортно-
імпортних операцій більшою мірою з фіскальною метою. У цей час
формуються основи митної політики, зокрема у 1994 р. створюється Митно-
тарифна рада, яку було ліквідовано в 2013 р. Слід зауважити, що
впровадження на даному етапі фіскальних мит вплинуло на зниження темпів
економічного занепаду та сприяло поступовому відновленню економіки і
формуванню позитивного платіжного балансу держави.
Третій етап (1996 –1998 рр.) характеризується впровадженням більш
активних методів, спрямованих на захист вітчизняної промисловості. На
цьому етапі система митного регулювання приводиться у відповідності до
вимог Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (далі –ГАТТ) та
Світової Організації Торгівлі (далі –СОТ). Ставки на імпорт сировини
встановлені на мінімальному рівні, вводиться експортне мито на певні види
товарів.
На четвертому етапі (1999 –2005 рр.) проходить вдосконалення митного
регулювання згідно норм міжнародного митного законодавства та вимог
ГАТТ/СОТ. Проводиться поступова оптимізація ставок мит та товарної
номенклатури. Підвищення ставок мита на готову продукцію сприяє тінізації
економіки та виникненню контрабандних схем.
На п’ятому етапі (2006 –2010 рр.) активізується співпраця із СОТ шляхом
підписання 35 із 44 двосторонніх протоколів стосовно доступу до ринків
товарів та послуг. У 2008 р. Україна стає повноправним членом СОТ, в рамках
якої проводиться лібералізація імпортного та експортного тарифів, що
супроводжується зниженням ставок мита на значну кількість товарів.
Шостий період (з 2010 р. по теперішній час) характеризується змінами в
структурі митного регулювання, що посилює контроль за правильністю
визначення митної вартості, класифікації та країни походження товарів.
Ключовими пріоритетами реформування митниці стають скорочення часу
митного оформлення, впровадження митного пост аудиту, єдиного вікна та
електронного декларування товарів. Головною особливістю цього етапу є
введення в дію нового Митного Кодексу від 13.03.2012 р., який радикально
змінює митне законодавство держави в цілому. Він містить низку
нововведень, які направлені на спрощення процедур митного оформлення
товарів.
Сучасна митна діяльність України являє собою систему заходів, направлених
на імплементацію основних положень митної політики. Основними засобами
митного регулювання виступають:
- тарифні (митний контроль, митне оформлення);
- нетарифні (ліцензування, митні обмеження).
Раніше головною метою митного регулювання був збір митних платежів для
формування державного бюджету, але сьогодні митна політика зазнає
кардинальних змін та потребує системного підходу при визначенні ролі
митних органів України. Наразі діяльність митних органів спрямована на
створення сприятливих зовнішньоекономічних умов для забезпечення
ефективного сталого розвитку України шляхом реалізації конкретних заходів
у наступних сферах суспільного життя: у сфері державної безпеки; у сфері
безпеки державного кордону України; в економічній сфері; в екологічній
сфері.
Сьогодні основними напрямами митного регулювання є:
- формування митного середовища для імпорту товарів (робіт, послуг) на
митну територію України;
- покращення комунікації між митними органами та суб'єктами ЗЕД;
- перешкоджання ввезенню неякісних товарів на територію України;
- імплементація сучасних інноваційних технологій для вдосконалення митних
послуг.
Наразі вітчизняна митна політика передбачає забезпечення її єдності на всій
території нашої держави, координацію зусиль усіх підрозділів Державної
податкової служби України, Державної фіскальної служби України, Державної
митної служби України, які знаходяться у підпорядкуванні Мінфіну України, на
виконання її пріоритетних напрямків роботи, удосконалення нормативно-
правової бази, тісну взаємодію із митними органами інших країн.
На сьогоднішній день митна політика нашої держави характеризується
недосконалістю, викликаною:
- переміщенням значної кількості товарів через кордон шляхом контрабанди;
- великою кількістю правопорушень у сфері інтелектуальної власності;
- невідповідністю діючої системи митного контролю сучасним стандартам
пропускної спроможності;
- наявністю шахрайських і корупційних схем у системі митного
регулювання;
- значним обсягом тінізації зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних
підприємств тощо.
Для підвищення ефективності митного регулювання необхідно, насамперед:
стабілізувати ситуацію в країні; сформувати пріоритетні напрямки
державної підтримки розвитку галузей народного господарства, які саме
забезпечують державу високоякісними конкурентоспроможними товарами;
ввести обмеження на продукцію, імпорт якої може зашкодити національному
товаровиробнику; забезпечити підвищення конкурентоспроможності
вітчизняної продукції; сприяти залученню іноземних інвестицій та
інтеграції вітчизняної економіки у світову.
Також, сьогодні варто звернути увагу, що прийняття 12.09.2019 р. ЗУ «Про
режим спільного транзиту та запровадження національної електронної
транзитної системи» має сприяти оптимізації митних процедур та забезпечити
їх прозорість у відповідності до європейської практики. Підключення
України до системи New Computerised Transit System надасть можливість
нашій державі налагодити обмін митною інформацією в режимі реального часу
з 35 країнами Європейського Союзу. Саме цей момент має стати точкою
відліку для нового (наступного) сьомого етапу розвитку митного
регулювання в Україні.