Правове

регулювання
зовнішньоекономічної
діяльності
 ПОНЯТТЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

• У чинному законодавстві України міститься два визначення поняття

зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД).
• Згідно зі ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»
зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність суб’єктів господарської діяльності
України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, а також діяльність державних
замовників з оборонного замовлення у випадках, визначених законами України, побудована
на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
• Згідно з ч. 1 ст. 377 ГК України зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів
господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує
перетинання митного кордону України майном, зазначеним у ч. 1 ст. 139 ГК, та/або робочою
силою.
 ГК містить визначення ЗЕД суб’єктів господарювання.
У ч. 1 ст. 378 ГК вказано, що суб’єктами ЗЕД є суб’єкти
господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 частини 2 ст. 55 ГК.
Тобто ознакою, яка дозволяє розглядати діяльність суб’єктів
господарювання України як зовнішньоекономічну, є перетинання митного
кордону України майном або робочою силою.
Таким чином, зробимо наступний висновок: за законодавством України
зовнішньоекономічною є діяльність, яка характеризується однією з таких
ознак:
а) участь іноземного суб’єкта господарювання або
б) перетинання митного кордону майном та/або робочою силою.
Встановлення одночасної наявності цих двох ознак законодавством
України не вимагається
 КОГО МОЖНА ВВАЖАТИ ІНОЗЕМНИМ СУБ’ЄКТОМ
ГОСПОДАРЮВАННЯ

•Згідно зі ст. 1 Закону «Про ЗЕД» іноземні суб’єкти господарської діяльності – це

суб’єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне
місце проживання за межами України. Постійне місцезнаходження розуміється в
Законі як місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління
(контори) суб’єкта господарської (зовнішньоекономічної) діяльності.
•Постійне місце проживання – це місце проживання на території якої-небудь держави
не менше 1 року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території
інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом
необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що
таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов’язків або
зобов’язань за договором (контрактом).
 ВИДИ ЗЕД

• Перелік видів ЗЕД у ст. 4 Закону України «Про ЗЕД» має примірний характер, допускає
існування й інших видів ЗЕД, прямо не заборонених законами України.
• Розрізняють такі види ЗЕД:
– зовнішня торгівля (яка включає експорт та імпорт товарів, товарообмінні(бартерні) операції);
– науково-технічна та виробнича кооперація;
– кредитні, розрахункові та інші банківські операції;
– валютні і фінансові операції;
– надання послуг (транспортно-експедиційних, посередницьких, страхових);
– спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та
іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств
різних видів і форм;
– створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових
установ за межами України.
• Імпорт товарів – це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі)
українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів
господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на
територію України.
• Експорт товарів – це продаж товарів українськими суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у
тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих
товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.
• Реекспорт – це продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення
за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.
• Міжнародна кооперація – це взаємодія суб'єктів господарської діяльності, серед
яких хоча б один є іноземним, при якій здійснюється спільна розробка або спільне
виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів.
 ПРИНЦИПИ З О В Н І Ш Н ЬО Е КО Н О М І Ч Н О Ї Д І Я Л Ь Н О С Т І
• Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:
- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у
зовнішньоекономічні зв'язки;
- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах,
які прямо не заборонені чинними законами України
• Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:
- рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно
від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності
• Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та
вивезенні товарів. (Демпінг – це ввезення на митну територію країни імпорту товару за
ціною, нижчою від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту, яке заподіює
шкоду національному товаровиробнику подібного товару).
СУБ’ЄКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ:
• фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства,
зареєстровані в Україні як підприємці;
• юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження
на території України, в тому числі підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні
підприємства у розумінні ст. 117 ГК України;
• об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними
особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території
України;
• структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними
особами згідно з законами України (філії, представництва, відділення тощо), але мають
постійне місцезнаходження на території України;
• Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними
зовнішньоекономічних організацій;
• інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
 ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД
• Характерною особливістю правового регулювання ЗЕД є тісна взаємодія норм
міжнародного і національного права.
• Міжнародні договори України: універсальні, регіональні, двосторонні;
міждержавні, міжурядові, міжвідомчі.
• Універсальні: Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
від 11 квітня 1980 р., Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-
продажу товарів від 14 червня 1974 р., Конвенція УНІДРУА про міжнародний
фінансовий факторинг від 28.05.1988 р., Конвенція УНІДРУА про міжнародний
фінансовий лізинг від 28 травня 1988 р.
• Двосторонні договори про правову допомогу: Договір між Україною та Чеською
Республікою про правову допомогу і правові відносини у цивільних справах 2001
р., Договір між Україною і Румунією про правову допомогу та правові відносини в
цивільних справах 2002 р.
• До важливих універсальних міжнародних договорів необхідно віднести:
• угоди, укладенні в межах СОТ: Угода про заснування СОТ від 15 квітня 1994 р.
та угоди, що є додатками до неї.
• До них належать: а) багатосторонні угоди з торгівлі товарами: Генеральна
угода про тарифи і торгівлю 1994 р., Угода про сільське господарство, Угода про
застосування санітарних і фітосанітарних заходів, Угода про технічні бар’єри в
торгівлі, Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи, Угода про правила
визначення походження, Угода про процедури ліцензування імпорту, Угода про
субсидії та компенсаційні заходи, Угода про захисні заходи; б) Генеральна
угода про торгівлю послугами; в) Угода про торговельні аспекти прав
інтелектуальної власності (ТРІПС); г) Домовленість про правила та
процедури вирішення спорів; д) Механізм огляду торговельної політики; е)
Торговельні угоди з обмеженим колом учасників: Угода про торгівлю
цивільною авіатехнікою, Угода про державні закупки, Міжнародна угода про
торгівлю молочними продуктами, Міжнародна угода про торгівлю яловичиною.
 ЗВИЧАЙ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
• Оскільки уніфікація права міжнародної торгівлі за допомогою міжнародних
договорів не досягла значних результатів, учасники міжнародних комерційних
відносин намагаються самостійно утворити уніфікований правовий простір
шляхом формування звичаїв.
• Звичай міжнародної торгівлі є різновидом звичаю ділового обороту з тією
особливістю, що він утворюється у підприємницькому середовищі не однієї
окремої держави, а у так званому міжнародному діловому співтоваристві, що
складається з учасників міжнародної торгівлі – юридичних і фізичних осіб –
господарюючих суб’єктів з різних країн.
• Необхідними умовами формування звичаю міжнародної торгівлі є: 1)
повторюваність однакової поведінки серед учасників міжнародних комерційних
відносин та 2) визнання сформованого у практиці правила поведінки як
загальнообов’язкового широким колом учасників цих відносин.
• Функціонування звичаю як самостійного джерела права можливе тільки у тому
випадку, якщо держава санкціонує не кожну окрему звичаєву норму, а визнає
загальну можливість керуватися нормами, що склалися на практиці.
Можливість застосування звичаїв для регулювання міжнародних комерційних
відносин передбачена у ст. 9 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-
продажу товарів 1980 р.:

«1) Сторони зв’язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, та

практикою, яку вони встановили у своїх відносинах.

2) За відсутності інших домовленостей вважається, що сторони мали на увазі

застосування до їх договору чи до його укладення звичаю, про який вони знали чи
мали знати і який у міжнародній торгівлі широко відомий і постійно додержується
сторонами в договорах такого роду у відповідній галузі торгівлі».
• Найбільш відомими актами міжнародних організацій, положення яких широко
визнаються звичаями міжнародної торгівлі, є: ІНКОТЕРМС, Уніфіковані правила і звичаї
для документарних акредитивів, Уніфіковані правила з інкасо, Йорк-Антверпенські правила
про загальну аварію, Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА).
• Зважаючи на складність встановлення наявності звичаїв державні органи часто прагнуть
ототожнити їх з певними кодифікаційними актами. Згідно з п. 2 Інформаційного листа
Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. «Документами, що застосовуються
в Україні, в яких зафіксовані звичаї ділового обороту, є "Уніфіковані правила та звичаї для
документарних акредитивів" у редакції 1993 р., Принципи міжнародних комерційних
договорів (Принципи УНІДРУА) у редакції 1994, "Інкотермс" Офіційні правила тлумачення
торговельних термінів "Міжнародної торгової палати" у редакції 2000 року».
• Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів
України: інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-
8/211. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v_211600-08.
• Проте, фіксацію правила в одному з наведених актів не можна вважати достатнім
доказом його звичаєвого характеру. У такому випадку можна вести мову лише про
встановлення свого роду презумпції (цілком спростовної) існування торговельних
звичаїв.
• Так, у справі, що розглядалася МКАС при ТПП України, позивач посилався на
Принципи УНІДРУА, вважаючи їх звичаями ділового обороту, застосування яких
передбачено законодавством України. Проте Арбітражний суд, не вдаючись у
подробиці, дійшов висновку, що за відсутності посилання на Принципи УНІДРУА у
договорі, вони не підлягають застосуванню при вирішенні даного спору (Практика
МКАС при ТПП Украины по разрешению внешнеэкономических споров за 2011 –
2016 годы / Под общей ред. Н. Ф. Селивона. Киев. 2017. С. 302.).
• За функціями у механізмі правового регулювання серед звичаїв можна
виокремити норми-принципи та класичні норми – правила поведінки. Принципи
права – це вихідні засади, які визначають загальну спрямованість правового
регулювання суспільних відносин.
• У практиці різних арбітражів звичаями міжнародної торгівлі визнавалися
принципи: добросовісності та pacta sunt servanda; правило, за яким сторона,
потерпіла від порушення зобов’язання, повинна вжити заходів для зменшення свого
збитку; естопель, що обмежує можливість визнання договору недійсним зі спливом
розумного строку після того, як сторона дізналася або мала дізнатися про відповідні
факти.
• У рішенні Міжнародного арбітражного суду МТП як джерело, що відображає
загальновизнані торгові звичаї з питання невідповідності товарів у міжнародній
торгівлі, були розцінені положення Віденської конвенції, яка в конкретному випадку
була незастосовна до відносин сторін.
 УЗВИЧАЄННЯ

• У науці МПрП правила, що носять «технічний» характер, визначають деталі,

несуттєві аспекти міжнародних комерційних відносин, відносять до
узвичаєностей.
• Узвичаєностями є звичаї, що стосуються способу транспортування, упаковки
товару і т.п. Як правило, вони мають раціональну обумовленість, наприклад,
терміни виконання певних зобов'язань обумовлені технічними можливостями,
спосіб транспортування та упаковки залежать від виду продукції, що перевозиться.