1. Поняття, види та правовий режим іноземного інвестування.

У ч.2, ст.1 ЗУ “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестиції - іноземні інвестиції - цінності, що
вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України
з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Ст 2 цього ж закону каже, що: Іноземні
інвестиції можуть здійснюватися у вигляді: 1) іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним
банком України; 2) валюти України - відповідно до законодавства України; 3) будь-якого рухомого і
нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; 4) акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також
корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної
відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті; 5)
прав інтелектуальної власності, вартість яких в іноземній валюті підтверджена згідно із законами
(процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена
експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на
винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; 6) прав на здійснення
господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів,
наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно
з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
Правовий режим іноземних інвестицій визначено ст. 394 Господарського кодексу України, відповідно до якої
на території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної
діяльності, за винятками, передбаченими цим Кодексом, іншими законами і чинними міжнародними
договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Відносини щодо оподаткування
іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями регулюються податковим законодавством
України. У державних програмах залучення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі економіки та соціальну
сферу може бути передбачене встановлення додаткових пільг для суб'єктів господарювання, що здійснюють
діяльність у цих сферах. Законом може бути обмежена або заборонена діяльність іноземних інвесторів та
підприємств з іноземними інвестиціями в окремих галузях народного господарства або в межах окремих
територій України виходячи з інтересів національної безпеки України. Питання правового режиму іноземних
інвестицій є досить актуальним як на практиці, так і в теорії. Слово «режим» (франц. - управління) означає
сукупність засобів, заходів, норм, які використовуються для досягнення певної мети. Під правовим режимом
слід розуміти особливий порядок регулювання, який полягає у застосуванні певної сукупності правових
засобів, які створюють своєрідне поєднання велінь, дозволів і заборон і встановлюють особливу
спрямованість правового регулювання, що реалізується через специфіку елементів механізму регулювання
зазначених відносин.
Правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється національним законодавством, на яке впливає
міжнародне право. Норми національного права встановлюють правовий режим іноземних інвестицій —
національний, пільговий чи обмежувальний. Вибір конкретних правових засобів для регулювання іноземних
інвестицій залежить від конкретних соціально-економічних умов. Модель з національним режимом
характерна для індустріальне розвинених країн. Застосування національного режиму дає ефект тільки в
економічно і політичне стабільних країнах. І саме це послужило підставою для твердження, що в умовах
структурної перебудови економіки національний режим залучення іноземних інвестицій рівнозначний
несприятливому інвестиційному клімату. Тому, на думку Н. Резнікової, необхідна не «зрівнялівка» , а система
спеціальних заходів щодо стимулювання та захисту іноземних інвестицій[2]. Преференційний (пільговий)
режим для іноземних інвестицій переважає в країнах, що розвиваються. Преференційний режим сам по собі не
може компенсувати несприятливого інвестиційного клімату, зумовленого внутрішньою нестабільністю.
Застосування пільг поряд зі стабільними правовими гарантіями має бути спрямоване насамперед на
скорочення ризику втрати капіталу. За загальним уявленням спеціальний режим — це особливий порядок
правового регулювання певних суспільних відносин, який встановлюється відносно конкретного кола
суб'єктів або сфери їх діяльності і відрізняється від національного режиму або пільговою, або обмежувальною
спрямованістю регулювання, зумовленою публічними інтересами, проявляючись в усіх елементах його ме-
ханізму, зокрема, через гарантії, пільги, форми державної підтримки, обмеження, заборони та додаткові
підстави юридичної відповідальності. Одним з елементів спеціального правового режиму, як випливає з
визначення, є пільги, які в теорії права розглядаються як форма прояву правових стимулів поряд із
суб'єктивними правами, законними інтересами та заохоченням та як правомірне полегшення суб'єкту, що
дозволяє йому більш повне задоволення своїх інтересів. Пільги виражаються як у наданні додаткових,
особистих прав, так і у звільненні від виконання певних обов'язків або їх частини. Держава підтримує
переважно стратегічні, висококонкурентні на ринку та соціальне значущі для держави і суспільства
виробництва, цілеспрямовано здійснюючи інвестиційну політику. Форми державної підтримки можуть бути
різноманітними залежно від складу економічної кон'юктури, сектору ринкової економіки, завдань розвитку
економіки, у тому числі її структурної перебудови. Головним же є те, що держава зі своїми матеріально-
технічними та фінансовими ресурсами, вступаючи в правовідносини з реципієнтами, стимулює за допомогою
такої підтримки розвиток процесів, які вважаються пріоритетними. Таким чином, головною особливістю
спеціального режиму є встановлення певних умов господарювання, що відрізняються від загального режиму
господарської діяльності на певній території (наприклад, на території спеціальних (вільних) економічних зон)
або в певній галузі економіки. Спеціальний режим визначається низкою нормативно-правових актів, які
регулюють особливості здійснення господарських операцій в умовах діючого режиму.
Формування правового режиму для іноземних інвестицій у світовій практиці свідчить про тенденцію до
уніфікації умов поділу інвесторів на національних та іноземних. Суть цієї тенденції полягає в
^дискримінаційному підході до іноземних інвесторів, що охоплює не лише рівень оподаткування, а й доступ
до централізованого постачання, пільгового кредитування, валютного ринку. Не викликає сумніву думка В.М.
Коссак про те, що найоптимальнішим варіантом є регулювання вітчизняних та іноземних інвестицій на
однакових засадах. Але це можливо в разі досягнення країною певного розвитку продуктивних сил. І, навпаки,
з метою досягнення такого рівня, залучення передових технологій і коштів для їх упровадження на певному
етапі доцільно надавати іноземним інвестиціям пільговий режим. Проте допуск іноземних інвестицій в
національну економіку може мати і несприятливі наслідки. У міжнародній практиці вже були випадки, коли
транснаціональні корпорації (ТНК), які є економічно потужнішими, ніж вітчизняні інвестори, здійснювали
значні інвестиції, що негативно впливало на економічний або політичний розвиток цих країн. Поширення
національного режиму на іноземні інвестиції в Україні слід підкріпити стимулюванням припливу ресурсів з-за
кордону в окремі регіони країни через ширше залучення іноземних інвесторів у процес приватизації і
стабілізації правового поля діяльності інвесторів. Сприятливими умовами для залучення іноземних інвестицій
є: політична та економічна стабільність; наявність стабільного національного законодавства про іноземні
інвестиції; стан внутрішнього ринку, ступінь його насиченості товарною продукцією та задоволення попиту
споживачів, наближення до джерел сировини, собівартість виробництва інвестиційних проектів, що
створюються; термін їх окупності, можливість транспортування та збуту продукції тощо. Перешкодами для
залучення іноземних інвестицій є: часті зміни інвестиційного законодавства; несприятливе для іноземних
інвесторів податкове законодавство; відсутність вільноконвертованої національної валюти; недосконалість
банківської системи; відсутність або неповна інформація щодо найбільш вигідних місць вкладення капіталу.
На надходження іноземних інвестицій впливає інвестиційний клімат держави - сукупність політичних,
правових, економічних та соціальних умов, що сприяють і забезпечують інвестиційну діяльність іноземних
інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат покликаний забезпечити захист інвестора від інвестиційних
ризиків. A.A. Пересада виділяє такі фактори, що забезпечують подолання або зниження ризиків, формують
інвестиційний клімат: 1)політична воля адміністрації (створення загальних умов для притоку іноземних
інвестицій, валютне регулювання, досягнення стабільності національної валюти, забезпечення інвестиційного
рейтингу); 2)правове поле (законодавство про іноземні інвестиції, регулювання зовнішньоекономічної
діяльності, законодавство про підприємницьку діяльність); 3)інвестиційна активність інвесторів (виконання
державної програми приватизації, зміна структури форм власності, мотивація фізичних і юридичних осіб
щодо процесів приватизації); 4) стан інвестиційного ринку (функціонування фондової біржі, стан ринку
капіталів та інвестиційних товарів, наявність інфраструктури тендерів); 5) статус іноземного інвестора (режим
іноземного інвестування, умови реєстрації іноземних інвестицій і підприємств, наявність спеціальних
(вільних) економічних зон); 6) рівень розвитку продуктивних сил (структура виробничого потенціалу,
інвестиційна привабливість регіонів, інвестицій на діяльність міжгалузевих корпорацій); 7) рівень розвитку
інвестиційної сфери (рівень розвитку будівельного комплексу, система матеріально-технічного забезпечення
інвестицій, умови комплектації галузі імпортованим обладнанням).
Чинне законодавство України про іноземні інвестиції комбінує принцип свободи інвестування з можливим
одержанням дозволу. Такий висновок базується на тому, що здійснення певних видів іноземних інвестицій
може бути обмежене відповідно до чинного законодавства. Зокрема, ст. 7 Закону України «Про режим
іноземного інвестування» встановлює національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності
для іноземних інвесторів, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними
договорами. Це створює основу для прийняття таких законодавчих актів, які встановлюватимуть винятки з
принципу свободи іноземного інвестування. Так, Законом України «Про внесення змін і доповнень до
Закону України «Про телебачення і радіомовлення»1 в Україні забороняється створення
телерадіоорганізацій іноземними фізичними та юридичними особами та особами без громадянства, а також
створення і діяльність тих організацій з іноземними інвестиціями, у статутному фонді яких більше 30%
іноземних інвестицій. Відповідно до ст. 13 цього Закону іноземне інвестування телерадіоорганізацій України
здійснюється під контролем та за згодою Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
Такі обмеження містяться і в деяких інших галузях та сферах діяльності. Наприклад, Законом України «Про
страхування» передбачено, що загальна частка іноземних юридичних та фізичних осіб у статутному фонді
страховика не може перевищувати 49%, крім випадку, коли допускається залучення до учасників страховика
іноземних учасників за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика,
термін сплати яких минув (ч. З ст. 2 Закону). При цьому частка іноземних учасників у статутному фонді може
бути встановлена на рівні не більше 50% статутного фонду, крім страховиків, які отримали ліцензію на право
страхування життя, для яких частка іноземних учасників не може перевищувати 49% загального розміру
статутного фонду (ст. 43 Закону). Статтею 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування»
визначено, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формах, які не заборонені законами України, і
передбачається можливість визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з
іноземними інвестиціями обмежується або забороняється виходячи з вимог національної безпеки.
2. Державна реєстрація іноземних інвестицій.
Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим,
обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (далі - органи державної
реєстрації) протягом трьох робочих днів після їх фактичного внесення. Для державної реєстрації іноземних
інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним в установленому порядку особа (далі - заявник) подає
органу державної реєстрації такі документи: 1) інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції
у трьох примірниках, заповнене за формою і в порядку згідно з додатками № 1 і 2 до цього Положення, з
відміткою державної податкової інспекції за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення; 2)
документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, договори
(контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності,
концесійні договори тощо); 3) документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції (відповідно до
вимог, визначених статтею 2 Закону України "Про режим іноземного інвестування"); документ, що свідчить
про внесення заявником плати за реєстрацію.
Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів у журналі обліку державної реєстрації
внесених іноземних інвестицій, протягом трьох робочих днів починаючи з цієї дати розглядає подані
документи і приймає рішення про реєстрацію іноземної інвестиції або про відмову в ній. Форма ведення
журналу обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій встановлюється Мінекономрозвитку.
Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню
про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який на усіх трьох примірниках засвідчується
підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації. Перший примірник
інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної реєстрації
іноземної інвестиції, другий - надсилається поштовим відправленням Мінекономрозвитку в день здійснення
реєстрації іноземної інвестиції, третій - залишається в органі, що здійснив її реєстрацію.
Реєстраційний номер інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції складається з: 1) коду
системи позначень адміністративно-територіальних одиниць (СПАТО), до яких належить регіон, де
знаходиться орган державної реєстрації, що зареєстрував іноземну інвестицію; 2) порядкового номера за
видом іноземної інвестиції відповідно до переліку, встановленого пунктом 7 цього Положення; 3)
порядкового номера за формою внесеної іноземної інвестиції відповідно до переліку, встановленого пунктом
8 цього Положення; 4) порядкового номера реєстрації іноземної інвестиції у журналі обліку державної
реєстрації внесених іноземних інвестицій. Порядковий номер за видами іноземних інвестицій визначається
відповідно до такого переліку: іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком
України; валюта України (для реінвестицій); будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові
права; акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку (пай) у
статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства
інших країн), виражені у конвертованій валюті; грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних
зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і вартість яких виражена у конвертованій валюті;
іноземні інвестиції у вигляді будь-яких прав інтелектуальної власності; права на провадження господарської
діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих
відповідно до законодавства України або згідно з договорами; інші цінності (майно), які відповідно до
законодавства України визнаються іноземними інвестиціями.
Порядковий номер за формами іноземних інвестицій визначається відповідно до такого переліку: 1) часткова
участь у підприємствах, створюваних спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або
придбання частки діючих підприємств; 2) створення підприємств, що повністю належать іноземним
інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність
діючих підприємств повністю; 3) придбання рухомого чи нерухомого майна шляхом прямого одержання
майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; 4) придбання прав
користування землею та використання природних ресурсів на території України; 5) придбання інших
майнових прав; 6) інші форми іноземних інвестицій, не заборонені законами України, в тому числі без
створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України. Відмова в
державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі, коли здійснення цієї інвестиції суперечить
законодавству України, або подані документи не відповідають вимогам цього Положення. Відмова з мотивів
недоцільності здійснення іноземної інвестиції не допускається.
Відмова у державній реєстрації повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів і може бути
оскаржена у судовому порядку. У разі втрати (знищення) інформаційного повідомлення про внесення
іноземної інвестиції заявникові на його вимогу видається дублікат зазначеного документа. Для отримання
дубліката інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції заявник подає до органу державної
реєстрації опубліковане в офіційній пресі оголошення про визнання недійсним втраченого інформаційного
повідомлення про внесення іноземної інвестиції та документ, що засвідчує внесення плати за видачу дубліката
інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції. Орган державної реєстрації протягом п'яти
робочих днів повинен видати дублікат інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції.
За державну реєстрацію іноземної інвестиції справляється плата у розмірі двадцяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян на день здійснення реєстрації іноземної інвестиції. Кошти, одержані за
реєстрацію іноземної інвестиції, перераховуються до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних
бюджетів, до міських бюджетів міст Києва та Севастополя. У разі відмови у реєстрації кошти заявникові не
повертаються.
За видачу дубліката інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції вноситься плата у
розмірі 40 відсотків реєстраційного збору, встановленого на день подання заяви про видачу дубліката
зазначеного документа. Державна реєстрація додаткових обсягів іноземних інвестицій здійснюється
відповідно до цього Положення після їх фактичного внесення.
Іноземні інвестиції, зареєстровані до введення в дію Закону України "Про режим іноземного інвестування", за
бажанням інвестора можуть бути перереєстровані відповідно до цього Положення в разі їх фактичного
внесення. Державна реєстрація іноземної інвестиції діє протягом усього періоду функціонування інвестиції. В
разі повної або часткової репатріації іноземної інвестиції за кордон іноземний інвестор або уповноважена ним
особа повинні повідомити про це відповідний орган державної реєстрації, про що останнім робиться відмітка
на інформаційному повідомленні і відповідний запис у журналі обліку державної реєстрації внесених
іноземних інвестицій. Інформаційне повідомлення із зазначеною відміткою подається відповідним органам,
установам у разі вивезення (переказу) іноземної інвестиції за кордон відповідно до законодавства. Інформацію
про зареєстровані іноземні інвестиції та репатріацію іноземних інвестицій за кордон органи державної
реєстрації надають Мінекономрозвитку та Держстату за встановленими ними формами до п'ятого числа
місяця, що настає за звітним кварталом.
3. Правове становище суб’єктів господарювання з іноземними інвестиціями.
Говорячи про правове становище суб’єктів господарювання з іноземними інвестиціями в Україні, то згідно
ст.55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських
відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність
господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми
зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами
господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу
України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші
юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та
зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Суб’єкти господарювання залежно від кількості
працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у
тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва. Суб’єктами
мікропідприємництва є: фізичні особи; юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-
правової форми та форми власності. Суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані в
установленому законом порядку як фізичні особи – підприємці; юридичні особи. Суб’єктами великого
підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та
форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб
та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за
середньорічним курсом Національного банку України. Суб'єкти господарювання реалізують свою
господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного
управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб'єкти
господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання
чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та
цим Кодексом. Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.
Відповідно до ст.116 Господарського кодексу України підприємство, створене відповідно до вимог цього
Кодексу, в статутному капіталі якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається
підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними
інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Іноземною інвестицією є цінності, що
вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України
з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в
об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України. Законом можуть бути визначені галузі
господарювання та/або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а
також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється,
виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Саме правове становище суб’єктів господарювання з
іноземними інвестиціями і порядок їх діяльності безпосередньо визначаються цим Кодексом, законом
про режим іноземного інвестування в Україні, іншими законодавчими актами.
Серед суб'єктів господарювання з іноземними інвестиціями особливе становище посідає підприємство з
іноземними інвестиціями - одна з найпоширеніших форм, в якій здійснюється таке інвестування.
Підприємство з іноземними інвестиціями - це господарська організація (зазвичай, низової ланки економіки)
будь-якої організаційно-правової форми, створена відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція у
статутному фонді якої (за його наявності) становить не менше 10%. Така організація набуває статусу
підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на її баланс. Іноземні
інвестиції та інвестиції українських партнерів, у т. ч. внески до статутного фонду підприємства, оцінюються в
іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків
або ринку України. При цьому перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України
здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ. До установчих документів підприємства
з іноземними інвестиціями ставляться спеціальні вимоги: крім відомостей, передбачених законодавством
України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також мають містити відомості про
державну належність засновників підприємства з іноземними інвестиціями.
4. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні.
Сьогодні правове регулювання іноземних інвестицій в Україні здійснюється згідно із Законом України "Про
режим іноземного інвестування". Закон визначає основні види і форми іноземних інвестицій, методи і
способи їх оцінки, у ньому зафіксовані загальні гарантії захисту іноземних інвесторів і переведення за кордон
прибутків і доходів в іноземній валюті. Так, іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території
України у видах, передбачених законом; іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються
іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з
метою отримання прибутку. Вагоме значення для здійснення іноземних інвестицій також має і Закон
України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. У ньому встановлені загальні правові,
економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, зокрема іноземними
інвесторами, а також дано перелік видів майнових та інтелектуальних цінностей, які можуть розглядатись як
інвестиції. Це — кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно
(будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського
права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших
знань у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи
іншого виду виробництва, але не запатентованих; права користування землею, водою, ресурсами, будинками,
спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Цей Закон визначає також права й
обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності, її державне регулювання, гарантії прав суб’єктів такої
діяльності і захист інвестицій.
Взагалі, якщо говорити про законодавче регулювання іноземних інвестицій в Україні, то в цій сфері
прийнято біля 100 законодавчих актів, які регулюють різні питання. Це не лише загальні питання організації
та здійснення інвестиційної діяльності, а й спеціальні питання, що стосуються режиму інвестиційної
діяльності у відповідних регіонах. Законами України була ратифікована значна кількість угод між урядом
нашої держави та урядами зарубіжних країн щодо сприяння та взаємного захисту інвестицій. Так, у 1995 р.
були ратифіковані угоди між Урядом України та урядами Литовської Республіки, Республіки Грузія,
Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Французької Республіки, Канади, Естонської Республіки, у
1996 р. — з урядами Словацької Республіки, Республіки Молдова, Держави Ізраїль, Італійської Республіки та
ін. В цілому було ратифіковано більше 40 міжнародних угод з цього питання, їх кількість продовжує
збільшуватися. У ряді нормативних актів, які спеціально не присвячуються інвестиційній діяльності, можуть
міститися норми з цього питання. Так, у Декреті Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок
використання надходжень в іноземній валюті» від 19 лютого 1993 р. є норми, які стосуються іноземних
інвестицій. Також було прийнято значну кількість постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на
врегулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності. З питань інвестиційної діяльності
Президент має змогу видавати укази – наприклад, таких указів з 1993 р. по 2002 р. було видано близько 50.
До їх числа слід віднести укази Президента України від 19 лютого 1994 р. «Про інвестиційний фонд та
інвестиційні компанії», від 8 серпня 1995 р. «Про українську державну кредитну інвестиційну компанію», від
8 липня 1998 р. «Про Фонд захисту громадян-інвесторів на фондовому ринку», від 28 червня 1999 р. «Про
залучення інвестицій в економіку України», від 1 липня 2002 р. «Про деякі питання інноваційного
інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави».
Також, законодавством установлені напрями регулювання умов інвестиційної діяльності, до яких
належать: – система податків із диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування, податкових ставок і
пільг; – проведення кредитної політики; – надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій,
бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; – державні норми та стандарти; –
антимонопольні заходи; – роздержавлення і приватизація власності; – умови користування землею, водою та
іншими природними ресурсами; – політика ціноутворення; – проведення державної експертизи інвестиційних
програм та проектів будівництва; – інші заходи. Рішення щодо державних інвестицій приймаються на основі
прогнозів економічного та соціального розвитку держави, цільових науково-технічних і комплексних програм,
техніко-економічних обґрунтувань, що визначають доцільність цих інвестицій. Важливими щодо прийняття
відповідних рішень є фактори, що визначають та впливають на інвестиційну політику держави, а саме: –
рівень розвитку економіки у цілому; – структура економіки та завдання щодо її вдосконалення; – стан
основних виробничих органів, ефективність їх використання; – рівень науково-технічного розвитку країни; –
фінансові можливості та ефективність державного управління; – ступінь розвитку інститутів ринкової
інфраструктури. Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», державне регулювання
інвестиційної діяльності здійснюється у формах прямого і непрямого регулювання інвестиційної діяльності.
До прямого регулювання відносять: – прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють
інвестиційну діяльність; – надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних
позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; – установлення державних норм та стандартів; –
установлення антимонопольних заходів; – регулювання участі інвестора у приватизації власності; –
визначення умов користування землею та іншими природними ресурсами; – проведення обов’язкової
державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва; – забезпечення захисту інвестицій. До
непрямого регулювання відносять – бюджетно-податкова політика; – грошово-кредитна політика; –
регулювання фондового ринку; – інноваційна політика; – політика заохочення іноземних інвестицій; – інші
непрямі форми державного регулювання інвестиційної діяльності. Обидва ці напрями державного
регулювання інвестиційної діяльності створюють в державі відповідний інвестиційний клімат.
5. Гарантії прав та законних інтересів іноземних інвесторів.
Сьогодні надходження до державного бюджету України у вигляді податків, зборів тощо не дають змоги
повною мірою заповнити прогалини в економіці країни, а тому є доцільним залучення додаткових
матеріальних надходжень задля вирішення соціально-економічних проблем. Простими словами, нині Україна
просто потребує залучення інвестиційних коштів, що не є можливим без належного правового регулювання
основних аспектів інвестиційної діяльності та створення сприятливого інвестиційного клімату в державі.
Держава відіграє вирішальну роль в організації інвестиційної діяльності й повинна обґрунтовано формувати
державну інвестиційну політику з урахуванням усіх особливостей національної економіки. Основним
завданням національного нормативно-правового середовища в регулюванні інвестиційної діяльності є захист
інтересів держави в частині забезпечення соціально-економічної, фінансової та інвестиційної безпеки, а
інтересів іноземних представників-інвесторів – стабільності їхньої діяльності, захисту прав, гарантії свобод і
забезпечення нормального процесу фінансово-господарської діяльності.
Обсяг залучених інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх, прямо залежить від ефективності реалізації
державою покладених на неїзавдань у сфері інвестиційної діяльності, що полягає, зокрема, у законодавчому
закріпленні правових гарантій захисту прав іноземних інвесторів. Перш ніж перейти до суті цієї
проблематики, необхідно визначитися з поняттям гарантій прав іноземних інвесторів задля більш детального
аналізу. Під гарантіями прав іноземних інвесторів розуміється підкріплена силою держави система
юридичних засобів та умов, що посилюють права уповноважених суб’єктів (іноземних інвесторів) та
обов’язки зобов’язаних суб’єктів правовідносин (держава), які забезпечують їх реалізацію за допомогою
особливої процедури. Особлива процедура – це набір нормативно-правових, морально-етичних, професійно-
ділових, господарських чинників, які здатні сформувати єдиний безпечний механізм гарантування прав і
законних інтересів іноземних інвесторів в Україні.
Свій початок механізм реалізації гарантій прав іноземних інвесторів у сучасному вигляді бере з 1991 р. –
прийняття Закону України «Про інвестиційну діяльність», який заклав загальні засади здійснення
інвестиційної діяльності в Україні та захисту прав інвесторів при реалізації такої діяльності. Двигуном
прогресу в цьому питанні стало прийняття спеціального Закону України «Про захист іноземних інвестицій
в Україні», який започаткував гарантії прав і законних інтересів іноземних інвесторів у сучасному вигляді й
упровадив реальні державні механізми їх забезпечення. Також частину національного законодавства в
питаннях захисту інвестиційної діяльності становить ЗУ «Про режим іноземного інвестування» і окремі
положення Господарського кодексу України, що містять інвестиційні гарантії. Крім того, Україна також є
стороною Вашингтонської конвенції.
До державних гарантій захисту інвестицій належать стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності,
додержання прав і законних інтересів її суб’єктів; гарантія щодо невтручання в діяльність суб’єктів
інвестиційної діяльності державних органів і їх посадових осіб (п. 1 ст. 18 Закону України «Про
інвестиційну діяльність» умови договорів, укладених між суб’єктами інвестиційної діяльності,
зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і в разі, коли після їх укладення
законодавством установлено умови, що погіршують становище суб’єктів або обмежують їхні права,
якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору); гарантія незастосування дискримінаційних заходів
без відшкодування в повному обсязі збитків; інвестиції можуть, а у випадках, передбачених законодавством,
мають бути застраховані; гарантія щодо забезпечення захисту інвестицій: держава гарантує захист інвестицій
незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується
законодавством України, а також міжнародними договорами України.
Однією з основних гарантій правового захисту діяльності іноземних інвесторів в Україні є право на судовий
захист свої прав і законних інтересів як судами України, так і міжнародними судовими й арбітражними
інстанціями. У процесі розвитку економіки країни за рахунок залучення іноземних інвестицій і вектором до
євроінтеграції дедалі важливішим стає питання захисту іноземних інвестицій не лише на національному, а й
на міжнародному рівні. Україна є державою-членом конвенцій і підписантом багатьох міжнародних
договорів, які ратифіковані та є частиною національного законодавства. У розрізі цього іноземні інвестори
отримують доволі широкий вибір засобів захисту своїх інтересів у разі виникнення будь-якого роду спорів
інвестиційної спрямованості. Найбільш можливим і розповсюдженим є варіант звернення до Європейського
суду з прав людини. Конвенція про захист прав та основоположних свобод закріплює керівні принципи й ідеї,
спрямовані на ефективний захист прав людини. Що стосується прав саме іноземних інвесторів, то знаковою є
норма статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, яка гарантує недоторканність і захист права власності, адже
при дослідженні практики Європейського суду з прав людини можна дійти висновку, що самі резонансні та
значущі справи були ініційовані саме на підставі цієї норми (Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти
України»).
Особливість системи вирішення спорів у межах СОТ полягає в тому, що передбачено апеляційний розгляд
уже винесеного рішення в рамках СОТ. Хоча варто підкреслити, що ініціатива подання заяви на розв’язання
спору повинна виходити від держави, отже, інвестор має переконати уряд своєї держави, що порушення мало
місце.
Отже, станом на сьогодні, стандартний пакет гарантій для іноземних інвесторів, складається з таких
елементів:
- мінімальний стандарт ставлення до іноземних інвесторів. Застосовується один або з комбінація таких
стандартів: національний режим – стандарт захисту, відповідно до якого країна-отримувач інвестиції
зобов’язується не робити негативного розрізнення між іноземними й національними інвесторами; режим
найбільшого сприяння – стандарт захисту, відповідно до якого країна-отримувач інвестиції зобов’язується
ставитися до інвестора з конкретної країни не гірше, ніж до інвесторів з інших країн;
 – справедливе й неупереджене ставлення – найбільш поширена в міжнародних договорах гарантія щодо
захисту інвестицій. Практика розгляду інвестиційних спорів сформувала такий зміст цієї гарантії:
забезпечення того, щоб нормальна законна комерційна діяльність іноземного інвестора щодо його інвестиції
не ускладнювалася країною-отримувачем інвестиції без належної причини;
– компенсація у випадку експропріації (примусове позбавлення власності. Зазвичай термін експропріація
використовується у випадках вилучення майна державою чи громадою);
– вільний трансфер. Країна-отримувач інвестиції гарантує вільний переказ платежів у зв’язку з інвестицією
(виплата доходів, повернення позик тощо) і конвертацію валюти у зв’язку з таким платежем.
На мою думку, основним недоліком у наявному правовому механізмі реалізації гарантій прав і законних
інтересів іноземних інвесторів є відсутність збалансованого, системного й уніфікованого регулювання
інвестиційних правовідносин, адже сукупність нормативно-правових актів стосовно регулювання
інвестиційної діяльності величезна кількість, що, у свою чергу, породжує відсутність єдності такого правового
регулювання, а отже, виникнення прогалин і колізій. Найбільш нагальною та істотною проблемою є
неефективність таких норм, тобто їх часто декларативний характер. Також не менш суттєвим недоліком є
відсутність спеціалізованого органу, який би виступав державним гарантом забезпечення дотримання прав
іноземних інвесторів.
Питання для самоконтролю:
Охарактеризуйте поняття: іноземна інвестиція
Іноземні інвестиції - всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами відповідно
до статті 3 цього Закону в об'єкти підприємницької та інші види діяльності з метою одержання прибутку
(доходу) або досягнення соціального ефекту.
Підприємство з іноземними інвестиціями - будь-яка правова форма підприємства, створена за законами
України, якщо іноземний інвестор володіє в середньому протягом календарного року не менш як 20
відсотками оголошеного статутного капіталу або часткою не менш як 100 тисяч доларів США.
При цьому для новостворених підприємств цей критерій визначається за підсумками формування статутного
фонду відповідно до законів України.
Іноземні інвестори: юридичні особи, створені за законодавством іншим, ніж законодавство України; фізичні
особи, які не мають постійного місця проживання на території України; іноземні держави, міжнародні урядові
і неурядові організації; інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, які визнаються такими чинним
законодавством України.
ЗАДАЧА 2
Чи допускається створення на території України підприємств зі стовідсотковим змішаним іноземним
капіталом?
Створення підприємства зі стовідсотковим змішаним іноземним капіталом в Україні
1. Допускається створення на території України підприємств зі стовідсотковим змішаним іноземним
капіталом.
Це зазначено в наступних нормативно-правових актах:
Конституція України: Стаття 49 гарантує право іноземним інвесторам на володіння, користування та
розпорядження майном на території України, а також на захист їхніх прав та інтересів.
Закон України "Про режим іноземного інвестування": Цей закон визначає правові та економічні основи
здійснення іноземних інвестицій в Україні, гарантії захисту прав та інтересів іноземних інвесторів, а також
стимулювання іноземного інвестування.
Господарський кодекс України: Цей кодекс визначає правові засади господарської діяльності, зокрема,
порядок створення та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями.
Податковий кодекс України: Цей кодекс визначає порядок оподаткування підприємств з іноземними
інвестиціями.
Якими видами діяльності іноземні інвестори не можуть займатися в Україні?
2. Види діяльності, якими іноземні інвестори не можуть займатися в Україні:
Виробництво та обіг наркотичних і психотропних речовин, прекурсорів, їх аналогів;иВиробництво зброї та
боєприпасів; Видобуток корисних копалин загальнодержавного значення; Виробництво та обіг отруйних і
сильнодіючих речовин; Діяльність у сфері грального бізнесу; діяльність у сфері природних монополій;
діяльність, пов'язана з виготовленням, обігом, зберіганням, використанням та утилізацією ядерних матеріалів,
радіоактивних речовин, джерел іонізуючого випромінювання; діяльність у сфері приватних охоронних
структур; діяльність, пов'язана з виготовленням і обігом бланків документів суворої звітності.
Правові джерела яких держав та з яких питань поширюються на вказану групу підприємств в Україні
та на товариство з обмеженою відповідальністю «ЦВГ Україна»?
3. Правові джерела:
На чесько-американську компанію - ТОВ "ЦВГ Україна" поширюються:Українське
законодавство:Господарський кодекс УкраїниЦивільний кодекс України;Закон України "Про товариства з
обмеженою та додатковою відповідальністю";інші закони та нормативно-правові акти України.
Міжнародні договори: Угода між Україною та Чехією про захист інвестицій(Дата підписання:
17.03.1994,Дата набрання чинності: 02.11.1995) Угода між Україною та США про захист інвестицій(Дата
підписання:04.03.1994, Дата ратифікації Україною: 21.10.1994, Дата набрання чинності для України:
16.11.1996)
На групу підприємств CVG Group of Companies поширюються:
Законодавство країн, де зареєстровані компанії групи(lex societatis-закон “національності” юридичної особи)
Міжнародні договори, до яких приєдналися ці країни.
Чи має значення для вказаних осіб Закон США «Про податкові вимоги до іноземних рахунків
(FATCA)», застосування якого дозволено Законом України «Про ратифікацію Угоди між Урядом
України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й
застосування положень Закону США «Про податкові вимоги до іноземних рахунків (FATCA)» від 29
жовтня 2019 р. як для суб’єктів міжнародного приватного права?
4. Закон США "Про податкові вимоги до іноземних рахунків (FATCA)"
FATCA - це абревіатура від Foreign Account Tax Compliance Act, що українською мовою перекладається як
Закон про податкові вимоги до іноземних рахунків. Це закон США, який був прийнятий у 2010 році з метою
боротьби з ухиленням від сплати податків американськими платниками податків.
Основні положення FATCA:
Фінансові установи за межами США (FFIs) зобов'язані повідомляти Службі внутрішніх доходів США (IRS)
про рахунки, які належать американським платникам податків.
FFIs повинні утримувати податок з певних платежів, що здійснюються на рахунки американських платників
податків.
Американські платники податків зобов'язані декларувати свої іноземні рахунки та сплачувати податки з
доходів, отриманих з цих рахунків.
ЗАДАЧА 1
3. Як оформити внесення інвестиції?
Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється державними адміністраціями м. Києва і
областей після узгодження з податковим органом і постановки на облік цієї інвестиції.
На даний момент можлива державна реєстрація іноземних інвестицій тільки у формі внеску в статутний
капітал української юридичної особи. Це можуть бути як грошові кошти у будь-якій валюті, так і майно.
державна реєстрація іноземних інвестицій для Вас питання вирішене, але як же це зробити? По суті, існує
декілька варіантів - або займатися цим самостійно, або замовити супровід цього процесу у фахівців з досвідом
роботи і розумінням інвестиційного законодавства. Ми Вас абсолютно не відмовляємо від першого варіанту,
для правильного оформлення внесення іноземних інвестицій необхідно дотриматися безлічі правил як до
фізичного внесення інвестиції, так і на стадії внесення інвестиції. При недотриманні цих вимог Вам буде
відмовлено в державній реєстрації. Таким чином, Ви як інвестор втратите передбачені законодавством
гарантії або усю процедуру треба буде починати спочатку.
Закон України «Про режим іноземного інвестування» передбачає, що іноземні інвестиції - цінності, які
вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності з метою отримання доходу або
досягнення соціального ефекту.
Іноземні інвестиції і інвестиції українських партнерів, включаючи вклади до статутного капіталу підприємств,
оцінюються в іноземній конвертованій валюті і у валюті України за домовленістю сторін на підставі цін
міжнародних ринків або ринку України.
Конвертація інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється згідно з офіційним курсом
валют України, встановленим Національним банком України.
Державна реєстрація іноземних інвестицій в Україні виражається в привласненні уповноваженим органом
інформаційного повідомлення реєстраційного номера, який на усіх трьох екземплярах завіряється підписом
посадовця і скріплюється печаткою органу державної реєстрації і внесенні відповідного запису в журнал
обліку.
Перший екземпляр інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної
реєстрації іноземних інвестицій, другий, - спрямовується до Міністерства економічного розвитку і торгівлі
України, третій - залишається в органі державної реєстрації.
Внесення іноземної інвестиції має бути погоджене з податковою інспекцією, яка після проведення необхідних
перевірок ставить відмітку на інформаційному повідомленні про внесення іноземної інвестиції. Після чого
Уряд АР Крим, обласні, Севастопольська і Київська міські державні адміністрації здійснюють державну
реєстрацію іноземних інвестицій.
Примітка
Згідно із Законом України «Про режим іноземного інвестування» державна реєстрація іноземних інвестицій
здійснюється відповідними органами реєстрації упродовж трьох робочих днів. Не зареєстровані іноземні
інвестиції не надають права на отримання пільг і гарантій, передбачених Законом.
Порядок реєстрації іноземних інвестицій
Підготовка від 1-2 р.д.
Консультації
оформлення доручення у нотаріуса (при необхідності)
переклади необхідних документів на українську мову, їх нотаріальне завірення (при необхідності за додаткову
плату)
підготовка необхідних листів, заяв, рішень
підготовка інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції
формування пакета документів
Постановка іноземної інвестиції на облік в податковий орган від 5 р.д.
згодження пакета документів з податковим органом
подання документів в податковий орган
постановка інвестиції на облік в податковий орган
отримання інформаційного повідомлення з відміткою податкового органу
Реєстрація іноземної інвестиції в Київській міській державній адміністрації
від 7 р.д.
узгодження пакета документів з КМДА,подання документів в КМДА, державна реєстрація іноземної
інвестиції в КМДА, отримання інформаційного повідомлення з відміткою про реєстрацію