15. Міжнародний рух капіталу в системі міжнародної економіки.

Міжнародний рух капіталу — це розміщення і функціонування капіталу за кордоном з метою отримання

прибутку; є однією з основних форм міжнародних економічних відносин Вкладаючи капітал за кордоном,
інвестор здійснює закордонні інвестиції (інвестиції за кордоном). Приплив капіталу з-за кордону є одним з
джерел фінансування імпорту.

Вивіз капіталу став можливим тому, що більшість країн вже увійшли у світове господарство, знаходяться в
єдиній системі економічних зв’язків і пов’язані спільною розвинутою мережею транспортних, інформаційних
та інших комунікацій.

Форми і види:

- приватний або державний капітал залежно від того, вивозиться

він приватними чи державними організаціями і компаніями. Рух
капіталу по лінії міжнародних організацій часто виділяється в
самостійну форму;

- у позичковій і підприємницькій формах. Вивіз позичкового

капіталу здійснюється у вигляді міжнародних позик, які надають як
окремі держави, так і великі міжнародні банки. Вивіз
підприємницького капіталу здійснюється декількома шляхами: за
рахунок будівництва за кордоном власних (або на паях)
підприємств; через придбання контрольного пакету або просто частини акцій діючих підприємств; шляхом
відкриття за кордоном власних філій або дочірніх компаній

- у короткостроковій (як правило, на строк до одного року) і довгостроковій формах;

До прямих іноземних інвестицій належать як початкове придбання інвестором власності за кордоном, так і усі
наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений капітал. Прямі інвестиції поділяються на
(поділ прийнятий МВФ, ОЕСР та в системі національних рахунків ООН):

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих
компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і

позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими
компаніями і філіями.

Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих

ділових стосунків між підприємствами та інвесторами, за яких
інвестор має значний вплив на рішення, що приймає підприємство.

Зважаючи на особливості вкладення, очевидно, що як

підприємницький переважно використовується приватний капітал,
хоча держава та державні підприємства також вкладають кошти з цією метою за кордоном.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не
забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:

а) акціонерні цінні папери;

б) боргові цінні папери: облігації; прості векселі; боргові зобов'язання; інструменти грошового ринку —
казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи — опціони, варанти,
ф'ючерси, свопи тощо.
16. Міжнародна інвестиційна діяльність.

Міжнародна інвестиційна діяльність — це сукупність практичних

дій суб'єктів із вкладання інвестицій за кордон та іноземних
інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі та часі ресурси між
окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Головним суб'єктом
інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладання
коштів, - є інвестор.

На стан міжнародної інвестиційної діяльності впливають як

глобально-економічні фактори (стан розвитку світової економіки;
міжнародних ринків, насамперед, фінансового; стабільність світової
валютної системи; рівень транснаціоналізації та регіональної
інтеграції; розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури), так і
інші фактори, що знаходяться у площині країн, звідки направляються
та куди залучаються інвестиції, у тому числі:

 політико-економічні - політична стабільність, міра втручання уряду в економіку, ставлення до

зарубіжних та іноземних інвестицій, дотримання дво- і багатосторонніх угод та ін.;
 ресурсно-економічні - наявність природних ресурсів, демографічна ситуація, географічне
розташування;
 загальноекономічні - темпи економічного зростання, співвідношення споживання та заощаджень,
ставка відсотку за кредитами, норма прибутку, рівень і динаміка інфляції, конвертованість валюти,
стан платіжного балансу тощо.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямах: вивезення капіталу та залучення

іноземних інвестицій.

Вивезення капіталу зумовлюється такими чинниками, як: надлишок капіталів у країні (низькі норми
прибутку чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів); потреба у нових ринках
збуту, сировини; формування певного рівня конкурентоспроможної економіки; міжнародний поділ праці,
пошук стабільних умов застосування капіталів.

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за: обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;
низької інвестиційної активності власних інвесторів; необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової
техніки та технології; бажання створити конкурентноспроможну економіку та освоїти світові ринки: потреби
в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху ка піталів є:

- збільшення кількості країн – членів іноземного інвестування;

- розширення потоку іноземних інвестицій (новітні технології дозволили і прискорили ці процеси);

- зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції капіталу останнім часом (зросла роль держави);

- зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства (раніше переважали колонії, а тепер
розвинуті країни);

- активне використання кредитних відносин посткомуністичними і слаборозвинутими країнами;

- збільшення ролі транснаціональних банків транснаціональних корпорацій у міжнародному русі корпорацій.

17. Міжнародні фінансові ринки.

Міжнародний фінансовий ринок є механізмом купівлі-продажу фінансових активів і належного задоволення
попиту та пропозиції суб’єктів міжнародних економічних відносин на грошові кошти і капітал. Основним
призначенням цього ринку є забезпечення перерозподілу між країнами тимчасово вільних фінансових
ресурсів і отримання від цих операцій певного доходу, а також забезпечення міжнародної ліквідності.

Міжнародний фінансовий ринок залежно від здійснюваних на ньому операцій поділяється на такі сегменти:

1) валютний ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є валюта, термін реалізації майнових прав на яку не
перевищує одного року;

2) кредитний ринок, який є ринком індивідуалізованих боргових зобов’язань;

3) ринок цінних паперів, що являє собою сукупність суспільних відносин із приводу емісії й обігу цінних
паперів, які мають похідні інструменти.

1. Міжнародний валютний ринок є найбільшим за розміром і найліквіднішим сегментом міжнародного

фінансового ринку. Валютний ринок охоплює ту специфічну сферу фінансової діяльності, де об’єктом
купівлі-продажу й інструментом здійснення цих операцій є будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній
валюті. Ціною на валютному ринку є або валютний курс, або відсотковий дохід.

2. Міжнародний кредитний ринок є сферою ринкових відносин, де здійснюється рух позикового капіталу
між державами на умовах повернення та платності, формуються попит і пропозиція кредитних ресурсів і
позикового капіталу.

Міжнародний кредит виконує такі основні функції: забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів між
країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва; прискорює процеси концентрації і централізації
капіталу, його нагромадження у рамках світового господарства; забезпечує економію витрат обігу у системі
міжнародних розрахунків, прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) і цим сприяє зростанню обсягів
міжнародної торгівлі;

3. Міжнародний ринок цінних паперів є ринком, на якому здійснюється переміщення фінансових

зобов’язань та інструментів у вигляді цінних паперів за межі країни шляхом купівлі-продажу з метою
одержання прибутку. До цінних паперів належать облігації, акції, похідні цінні папери (деривативи), векселі
та ін. Найчастіше на міжнародному ринку капіталів, крім кредитних ресурсів, обертаються єврооблігацїї та
євроакції.

Єврооблігації — це боргові цінні папери на пред’явника, що випускаються позичальником для одержання

довгострокової позики на євроринку і можуть котируватись одночасно на фінансових ринках кількох держав.
Дохід за єврооблігацією сплачується раз на рік, а погашення відбувається наприкінці терміну разовим.
Євроакції — це акції, які емітуються міжнародними кредитно-фінансовими інститутами і розміщуються на
фінансових ринках інших країн. Вони також можуть котируватися на своєму національному ринку й
одночасно – на різних інших ринках, де можуть обертатися.

Головною функцією фінансового міжнародного ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто

можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на
наднаціональному рівні. Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між
національними фінансовими ринками. Процес інтеграції національних ринків привів до їх глобалізації – це
проявилось через швидке зростання світової фінансової системи, де циркулюють валютні, кредитні та інші
фінансові ресурси. Ринки різних країн стали взаємопов’язаними між собою і певною мірою залежать один від
одного.

18. Валютний ринок та формування валютного курсу.

Валютний ринок — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями
купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах.

На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму,
міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями,
продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного
ринку:

1. державні установи; 3. комерційні банківські установи , особливо

2. юридичні та фізичні особи, зайняті у брокерські контори;
різноманітних сферах 4. валютні біржі та валютні відділи товарних
зовнішньоекономічної діяльності; та фондових бірж.

Функціями валютних ринків є: забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків;

регулювання валютних курсів; страхування валютних і кредитних ризиків; взаємозв’язок міжнародних
валютних, кредитних і фінансових ринків; отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді
різниці курсів валют; здійснення валютної політики, спрямованої на державне регулювання національної
економіки, і узгодженої політики в межах світового господарства.

Сучасні валютні ринки мають такі основні особливості:

1)  посилення інтернаціоналізації валютних ринків на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків,

широкого використання електронних засобів зв’язку і здійснення операцій і розрахунків їх каналами;

2) здійснення операцій безперервно протягом доби по черзі у всіх частинах світу;

3) техніка валютних операцій уніфікована і грунтується на записах на кореспондентських рахунках банків;

4) широкий розвиток валютних операцій з метою страхування валютних і кредитних ризиків;

5) значне перевищення спекулятивних і арбітражних операцій над комерційними валютними операціями;

6) нестабільність валют, курс яких, подібно до своєрідного біржового товару, має часто свої тенденції, що не
залежать від фундаментальних економічних чинників.

Валютний курс – це ціпа валюти однієї країни в грошових одиницях іншої.

Основним підходом для встановлення валютних курсів є паритет купівельної спроможності, для
формулювання якого зазвичай використовують так званий закон однієї ціни: ціна товару в одній країні
повинна дорівнювати ціні товару в іншій країні, а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, це
співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу.

Існують такі системи формування валютних курсів:

- "вільне плавання", коли валютний курс формується під впливом попиту і пропозиції на валютному
ринку;
- "кероване плавання", коли на величину валютного курсу крім попиту і пропозиції впливають
центральні банки;
- фіксовані курси, що передбачають централізоване встановлення співвідношення валют;
- система цільових зон – це режим функціонування курсів валют країн-учасниць Європейської валютної
системи;
- гібридна система – це сучасна світова валютна система, в якій існують країни, де здійснюється вільне
плавання валютного курсу, а також є країни з частково фіксованими курсами.

19. Ринок міжнародного кредиту та його інструменти.

Міжнародний кредитний ринок — це складова частина міжнародного фінансового ринку, де здійснюється
рух позичкового капіталу (кредиту) між країнами (позичальниками і кредиторами) на умовах повернення,
платності і терміновості.

Функція кредитного
Зміст функції
ринку
Дає учасникам інформацію про кількість пропонованих кредитних ресурсів, можливих
Інформаційна
формах залучення боргового капіталу, видах кредитних продуктів
Посередницька Забезпечують трансформацію заощаджень в інвестиції
Процентні ставки складаються на кредитному ринку на основі взаємодії попиту і
Ціноутворююча
пропозиції грошових коштів, з урахуванням конкуренції
Регулююча Приводить у відповідність попит і пропозиція кредитних ресурсів
Координуюча Спонукає суб'єкти ринкової економіки до заощадження та інвестування

Міжнародний кредитний ринок відрізняється обмеженим доступом позичальників. Основними

позичальниками на цьому ринку є ТНК, уряди і міжнародні фінансові організації. Розвиваються та перехідні
до ринку країни мають обмежені можливості виступати в якості позичальників на міжнародному кредитному
ринку, отримуючи в основному більш дорогі кредити. Разом з тим внутріфірмові поставки розширюють
можливості внутрішньокорпоративного кредитування.

Міжнародний кредитний ринок використовує валюти провідних країн і міжнародні валютні одиниці. На
міжнародному кредитному ринку домінують долар США, євро, ієна.

Основними інструментами кредиту в міжнародній торгівлі в даний час виступають: акредитив, факторингові
операції, форфейтингові операції, лізингові операції.

Акредитив — це форма безготівкових розрахунків, за якої клієнт-заявник акредитива доручає банку, що його
обслуговує: виконати платіж бенефіціару (постачальнику) за товари, виконані роботи чи надані послуги.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення

боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).

Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою

фінансовою кампанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) у разі несплати.

Лізингова (орендна) операція — господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що

передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам
(орендарям) під відсоток і на визначений строк.

20. Міжнародний фондовий ринок.

Міжнародний ринок цінних паперів — це ринок, на якому здійснюється переміщення фінансових зобов'язань
та інструментів у вигляді цінних паперів за межі країни шляхом купівлі-продажу з метою отримання
прибутку. До цінних паперів належать акції, облігації, похідні цінні папери(деривативи), векселі, депозитарні
розписки. Найчастіше на світовому ринку капіталів обертаються, крім кредитних ресурсів, єврооблігації та
євроакції.

Фондовий ринок є складною соціально-економічною та організаційно-правовою системою, своєрідним

механізмом взаємодії покупців і продавців фондових цінностей. Суб'єктами фондового ринку є фізичні та
юридичні особи, які здійснюють операції з купівлі-продажу цінних паперів, обслуговують їх обіг та
розрахунки за відповідними угодами, тобто вступають між собою в певні економічні відносини з приводу
обігу цінних паперів.

Напрями розвитку сучасних міжнародних ринків цінних паперів:

а) глобалізація (інтернаціоналізація), зокрема створення зони євро;

б) інституціоналізація, посилення ролі інституційних інвесторів у корпоративному управлінні;

в) технологізація (комп'ютеризація), згортання традиційної торгівлі і створення нових електронних торгових

систем; торгівля безпосередньо через мережу Інтернет;

г) скорочення кількості фондових бірж (у багатьох країнах торгівля зосереджується на одній біржі);

г) дематеріалізація, електронний обіг цінних паперів;

д) особливий захист дрібних інвесторів, зокрема прав меншості акціонерів;

е) випереджаючий ріст ринку акцій;

є) злиття та поглинання компаній.

21. Міжнародна міграція робочої сили та чинники її розвитку.

Міжнародна міграція робочої сили - це рух робочої сили між країнами світу. Це процес організованого або
стихійного переміщення працездатного населення із однієї країни в іншу.

Економічні категорії, що характеризують ММРС:

1. Міграція - переміщення робочої сили в рамках світу.

2. Еміграція - виїзд із країни певної категорії населення.

3. Імміграція - в'їзд певної категорії людей до іншої країни. 3. Рееміграція - процес повернення емігрантів у
свою країну.

Фактори розвитку ММРС

1. Швидке збільшення кількості населення планети.

2. Нерівномірний економічний розвиток країн світу.

3. Розвиток сучасного НТП.

4. Соціально-політичний розвиток окремих регіонів світу і держав.

5. Економічний стан національного господарства.

Основними чинниками, що зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, вважаються такі:

•  незадовільні економічні умови життя •  природні катаклізми у країнах еміграції та

працездатного населення у відносно високий рі
країнах еміграції; вень охорони довкілля у країнах імміграції;

•  стабільний і водночас порівняно високий рівень •  політичні утиски;

заробітної плати
в основних імміграційних центрах; •  воєнне лихоліття;

•  соціальні можливості повної реалізації •  релігійна ворожнеча;

працівниками своїх здіб •  етнічні суперечності;
ностей у країнах імміграції;
•  культурні мотиви.

Особливості розвитку ММРС на сучасному етапі

1. Перевага ММРС у загальному обсязі міграційних потоків.

2. Зростання ролі демографічних факторів у розвитку ММРС.

3. Розширення географії, масштабів ММРС (збільшення кількості країн, що приймають участь у ММРС).

5.Розширення структури міграційних потоків (емігрують вчені, спеціалісти та ін.).

6. Розширення форм міграції.

7. Збільшення обсягів нелегальної міграції робочої сили.

8. Збільшення частки робочої сили у міграційних потоках висококваліфікованих спеціалістів.

9. Глобальний характер ММРС (охоплює всі країни світу).

10. Інтенсивний характер ММРС (збільшення кількості і швидкості міграції населення)