Тема 6.

Міжнародний рух капіталу

1. Форми міжнародного руху капіталу.

2. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) та економічний ефект від їх

впровадження.

3. Портфельні інвестиції.

4. Міжнародний рух позичкового капіталу. Міжнародний кредит.

5. Загальні тенденції руху прямих іноземних інвестицій ТНК.

6. Регіональні та галузеві особливості інвестиційної діяльності ТНК

1. Форми міжнародного руху капіталу

Міжнародний рух капіталу (МРК) – це вилучення з обігу частини
національного капіталу і включення його у виробничий процес або інший обіг в
інших країнах. Основною формою МРК є вивіз капіталу, тобто –одностороннє
переміщення вартості у товарній або грошовій формах за кордон з метою
одержання прибутку, відсотку чи для іншої мети. Вивіз капіталу у товарній
формі означає експорт машин, обладнання, напівфабрикатів, матеріалів,
технологій. Вивіз капіталу у грошовій формі – це вивіз валюти і валютних
цінностей: валюти іноземних держав, грошових документів у іноземній валюти
(чеків, векселів), цінних паперів (акцій, облігацій), дорогоцінних металів
(золота, срібла, платини), дорогоцінного каміння (діамантів, смарагдів, сапфірів,
перлів), за виключенням ювелірних виробів, лому.

За ознакою власності на капітал вивіз капіталу поділяється на такі форми:

вивіз приватного капіталу; вивіз державного капіталу.

Існують форми вивозу позичкового капіталу: міжнародний кредит;

пільговий кредит; дар.

Основні причини експорту та імпорту капіталу представлено на рис. 1.

За строком вкладення капіталу виділяють такі його форми:

довгостроковий капітал – усі вкладення підприємницького капіталу в формі
прямих та портфельних інвестицій, так само як і позичковий капітал у
вигляді державних кредитів; середньостроковий і довгостроковий капітал –
вкладення капіталу строком понад 1 рік; короткостроковий капітал –
вкладення капіталу строком менше 1 року (переважно позичковий капітал у
формі торгових кредитів).
1
 Причини Причини імпорту
експорту капіталу капіталу

Переваги у Технологічне Рівень кваліфікації

кваліфікації робочої лідерство робочої сили
сили
Переваги в
Забезпечення доступу рекламі Потреба в капіталі
до природних ресурсів
Розмір корпорації Кількість
національних філій
Ступінь
конвертації
виробництва Розмір ринку

Рис. 1. Основні причини імпорту та експорту капіталу

Капітал за метою вкладення поділяють: портфельні інвестиції

(portfolio investment); прямі інвестиції (direct investment). До складу прямих
інвестицій входять: вкладення компаніями за кордон власного капіталу –
капітал філій, частка акцій дочірніх і асоційованих компаній; реінвестування
прибутку – частка прямого інвестора в доходах підприємства з іноземними
інвестиціями, не розподілена в якості дивідендів і не переведена прямому
інвестору.

2. Прямі іноземні інвестиції та економічний ефект від їх впровадження

Правила міжнародного інвестування виділяють наступне: право входу
на ринок; справедливий та недискримінаційний режим; можливість зупинки
контракту; врегулювання спорів.

Державна підтримка прямих інвестицій полягає у наступному: надання

державних гарантій; страхування іноземних інвестицій; звільнення від
подвійного оподаткування; адміністративна та дипломатична підтримка.

Прямі іноземні інвестиції (foreign direct investment) – вкладання

компаніями власного капіталу за кордон.

За обсягами ПІІ, що вкладаються, компанії в інших країнах

поділяються на наступні:

2
 філія (повністю належить прямому інвестору);
дочірня компанія (прямий інвестор-нерезидент володіє більше 50 %
капіталу);
асоційована компанія (прямий інвестор-нерезидент володіє менше
50 % капіталу).

На рис. 2 представлено класифікації видів та форм інвестицій.

Класифікація інвестицій

Види інвестицій Форми інвестицій

- прямі - державні
- міжнародні альянси - приватні
- портфельні - міжнародних організацій
- змішані
Види інвестиційних активів
- іноземна валюта Організаційні форми
- національна валюта
- рухоме та нерухоме майно - компанія зі 100 % вартістю інвестора
- акції - участь у акціонерному капіталі
- фінансові інструменти - майнові та немайнові права
- права інтелектуальної власності - концесії
- права на господарську діяльність - консорціуми
- послуги - альянси
- реінвестиція прибутку - міжнародний лізинг

Рис. 2. Класифікація інвестицій

Прямі іноземні інвестиції мають три основні компоненти:

1) акційний капітал — купівля інвестором акцій підприємства в іншій країні;

2) реінвестовані доходи — пряма частка доходів інвестора (пропорційно до
прямої акційної участі), що не розподілені як дивіденди філіями, чи
доходи, що не переказані до материнської фірми;
3) внутрішньофірмові позики, або внутрішньофірмові боргові трансакції —
це коротко- чи довгострокові позики, що надаються один одному
прямими інвесторами (материнськими компаніями та їхніми філіями).
Реінвестування прибутку – частка іноземного інвестора в прибутках
компанії, яка не розподілена як дивіденди і не переказана інвесторові, а
використана для подальшого збільшення активів компанії.

3
 Розрізняють і неакційні форми інвестування. Так, інвестори можуть
отримувати частку в управлінні іншим суб'єктом підприємницької діяльності не
тільки шляхом придбання певної акційної частки. З цією метою
використовуються такі заходи, як: субпідрядництво, управлінські контракти,
франчайзинг, ліцензування тощо.

3. Портфельні інвестиції
Портфельні інвестиції (portfolio investment) – вкладення капіталу в
іноземні цінні папери підприємств у розмірах, що не забезпечують права
власності або контролю над ними. До них належать – акції підприємств і
боргові цінні папери.

Портфельні інвестиції розділяються: на інвестиції в акціонерні цінні

папери – цінні папери, які обертаються на ринку та засвідчують право
власника паперу відносно особи, що випустила цей документ; боргові цінні
папери – папери, які обертаються на ринку та засвідчують відношення
позики власника паперу відносно особи, яка випустила цей документ.

Форми боргових цінних паперів:

облігації, прості векселя, боргові розписки;

інструмент грошового ринку;
фінансові деривати: опціони, ф’ючерси, варранти, свопи.
Облік міжнародного руху портфельних інвестицій у платіжному
балансі: Нота / боргова розписка (obligatory bill); Опціон (option, right of
choice); Варрант (warrant); Ф’ючерс (futures contract); Форвардний контракт
(forward contract); Своп (swap)

4. Міжнародний рух позичкового капіталу. Міжнародний кредит.

Міжнародний кредит – це форма руху позичкового капіталу у сфері
міжнародних економічних відносин (МЕВ), яка пов’язана з наданням
валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості,
платоспроможності та забезпеченості. Міжнародний кредит – це надання
позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на
засадах повернення, платності та строковості.

Міжнародний кредит використовується для розв’язання наступних

завдань:
забезпечення перерозподілу фінансових і матеріальних ресурсів між
країнами та ефективнішого їх використання;

4
 посилення процесу нагромадження у межах усього світового
господарства, коли тимчасово вільні кошти одних країн спрямовуються
на фінансування капіталовкладень в інших;
прискорення розвитку продуктивних сил тощо.
Мета міжнародного кредиту – отримання максимального відсотку чи
підприємницького прибутку. Джерелом позичкового відсотка є додана
вартість, що створюється у країні боржника.
За цільовим призначенням кредити поділяють на пов’язані та
фінансові. Пов’язані – це цільові кредити, що закріплюються в кредитній
угоді. Фінансові ж кредити не мають цільового призначення.
За формою надання розрізняють товарні та валютні кредити.
За строком міжнародні кредити розподіляють: короткострокові
(терміном до одного року); середньострокові (терміном до 5 років);
довгострокові (понад 5 років).
Світовий ринок позичкових капіталів – комплексне і
багатофункціональне утворення, що охоплює різноманітні ринки. Структура
сукупного ринку позичкових капіталів формується з фінансової,
інституційної, географічної, валютної складових.

Ринок позичкових капіталів – це грошові відносини, які складаються у

процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та
пропозиції на позичковий капітал з сторони різних країн.

Структура ринку позичкових капіталів (фінансова складова) виділяє

грошовий ринок (сукупність попиту та пропозиції на короткостроковий
позичковий капітал) і ринок капіталів (забезпечує здійснення довгострокових
інвестицій домогосподарств, фірм та урядів). У свою чергу, ринок капіталів
поділяється на кредитний ринок та ринок цінних паперів. Інституційна
складова – це вкладники, позичальники та посередники. Географічна
складова відображає рух капіталу країнами, групами країн, регіонами світу
переважно через міжнародні фінансові центри.

Існує два види ринків позичкових капіталів: первинний і вторинний. На

первинному ринку здійснюється розміщення фінансових вимог, а вторинний
утворює фінансові вимоги, термін платежу за якими ще не настав.
Вторинний ринок перерозподіляє фінансові інструменти від одного
кредитора до іншого.

Валютна складова має такі сегменти, як національний, міжнародний та

євроринок кредитних ресурсів. У свою чергу, ринок позичкових капіталів
поділяється на грошовий ринок та ринок капіталів.
5
 5. Загальні тенденції руху прямих іноземних інвестицій ТНК.
Пряме зарубіжне інвестування —це один із кількох методів,який
використовують комерційні підприємства для отримання прибутку на
іноземних ринках.
Пряме зарубіжне інвестування —це комплексна діяльність, що
включає такі чотири напрями:
переказування капіталу у формі кредитів між прямим інвестором
і його підрозділами;
контролююче інвестування;
джерело коштів операцій за кордоном;
баланс руху платежів.
Для фірми пряме інвестування можна розглядати як діяльність, що
задовольняє основні підприємницькі потреби, серед яких: по-перше, потреба
у ринках; по-друге, потреба в ефективності виробництва; по-третє, потреба в
сировині; по-четверте, потреба в інформаціях та технологіях; по-п’яте,
потреба мінімізувати чи диверсифікувати ризики.
Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій можна пояснити:
по-перше недосконалістю ринку та роллю уряду на ринку; по-друге
інтерналізацією та еклектричною теорією; по-третє, теорією портфеля.
Недосконалість ринків продукції та факторів виробництва,
фінансового ринку може виникнути: 1) природно 2) унаслідок
діяльності уряду країни.
Природно недосконалість ринків виникає, наприклад, у результаті
обмеженого обсягу і певного місцезнаходження корисних копалин.
Недосконалість ринків «створюють» уряди країн шляхом введення
тарифів і нетарифних бар’єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій і
контролю за фінансовими угодами і таким чином ступінь монополістичного
ціноутворення на ринках продукції і ресурсів може значно змінюватися
залежно від країни.
Інтерналізація й еклектична теорія. Еклектична теорія у цілому
передбачає існування позитивної кореляції між конкурентоспроможністю
фірми і ступенем її інтерналізації, а також пов’язує міжнародний успіх не
тільки з наявністю конкурентних переваг, а й з потенціалом їх глобальної
мобілізації у межах створюваних внутрішньо фірмових ринків.
Теорія портфеля полягає у тому,що диверсифікований портфель може
забезпечувати кращі загальні результати діяльності, ніж не диверсифікований
достатньою мірою — добре складений портфель інвестиційних проектів
може забезпечити краще співвідношення ризику і прибутку. Також і ТНК, що
диверсифікують свою діяльність і проникають на міжнародну арену, можуть
досягти кращих співвідношень ризику і прибутку, ніж ті, хто діє в межах
однієї країни.

6
 6. Регіональні та галузеві особливості інвестиційної діяльності
ТНК
Інвестиційна діяльність ТНК за кордоном пов’язана з великим ризиком
і невизначеністю. Прибуток — це винагорода за ризик. Вважається, якщо,
корпорація розглядає кілька альтернативних інвестиційних проектів, то
очікуваний прибуток буде вищим у тих випадках, де ризик також вищий.
Розглянемо ризик з погляду його регулювання і мінімізації. Цей підхід
потребує аналізу ризику як предмета декомпозиції, коли можна регулювати
чи навіть запобігти різним елементам ризику. Декомпозиція ризику — це
елементи ризику діяльності ТНК, що стосуються певного середовища.
Перший елемент ризику — корпоративна структура ТНК
(стосується внутрішньої структури ТНК) — це: 1) фінансовий ризик
нездатності здійснити платежі за боргом; 2) трансляційний валютний ризик
ТНК —відкриті валютні позиції, пов’язані з активами та пасивами ТНК
в іноземній валюті.
Другий елемент ризику — систематичні світові зміни
(визначається світовим середовищем) — це ризик змін у світовому
середовищі. Такими можуть бути невигідні міжнародні ціни на товари,
світовий економічний спад і сприятливі зміни міжнародного
інституційного середовища. Систематична компонента ризику взагалі
показує ступінь ризику, пов’язаного із загальною поведінкою ринку, у
даному випадку — світового ринку.
Третій елемент ризику — це несистематичні (пов’язані з даною
країною) ризики (відносяться до специфічних факторів, що пов’язані з
діяльністю у даній країні): економічні і політичні фактори; ризики
обмеження переказів; ризики, пов’язані з динамікою економічного циклу
країни, експропріацією; операційні валютні ризики і поточні валютні ризики.
Взагалі несистематична компонента будь-якого ризику показує його
ступінь незалежно від загальної характерної поведінки ринку, у даному разі
— ризик на ринку окремої країни незалежно від ризику на світовому ринку.
Особливе значення для зарубіжної діяльності ТНК має регіональний
ризик —ризик, пов’язаний з діяльністю ТНК у тому чи іншому регіоні або в
окремій країні. Для прямого зарубіжного інвестора основне значення мають
такі елементи аналізу регіонального ризику, до яких відносять: стабільність
місцевої економіки та відсутність інфляції; адекватне ставлення до
інвестування уряду країни — реципієнті інвестицій; відсутність свавільного
та постійно мінливого урядового регулювання прямих іноземних інвестицій;
можливість вільного переміщення прибутку з країни — реципієнта
інвестицій; можливість продати або ліквідувати інвестиції і, як наслідок,
відкликати кошти з країни.
До найбільш поширених заходів регулювання ризику належать:
попереднє обговорення;
міжнародне спільне підприємство;
стратегія діяльності;
7
 страхування ризику.
У попередньому обговоренні інвестор з урядом країни-реципієнта
інвестицій вирішує питання щодо розміру і форми початкового інвестування,
обсягу місцевої робочої сили, яка необхідна для роботи над проектом,
джерелу факторів виробництва (місцеві чи імпортні), часу оподаткування,
можливості і вартості місцевого фінансування, обсягу і складу переказів
дивідендів, процентів, комісії) і захисту початкових інвестицій і
накопиченого прибутку.
Міжнародні спільні підприємства —одна з форм міжнародного
бізнесу, коли зарубіжний і національний інвестори здійснюють корпоративне
інвестування проекту, поєднують свої зусилля в управлінні, розподілі
доходів і ризику.
Переваги міжнародних спільних підприємств полягають у тому, що ця
форма організації міжнародного бізнесу є тривалою, забезпечує
комплексність співпраці, спільну відповідальність партнерів за ефективність
діяльності підприємства, зменшує інвестиційний ризик, особливо його
залежність від політичних чинників, бо місцеві учасники міжнародного
спільного підприємства можуть мати політичний вплив, який може знизити
ймовірність несприятливих дій уряду. У більшості випадків виходу ТНК на
зарубіжні ринки міжнародні спільні підприємства — це єдина або
найпривабливіша форма проникнення підприємницького капіталу в іншу
країну.
Для зниження регіонального ризику використовуються різноманітні
стратегії діяльності ТНК у країнах,що приймають,серед яких найважливіше
місце займають:
планування експорту значної частини виробленої продукції, коли
нестійкість валюти може знизити довгострокову вартість місцевого прибутку
і припливу готівки в твердій валюті;
максимізація частки активів у місцевій валюті з метою
зменшення проблеми валютних витрат, особливо коли очікується
багаторазове зниження вартості місцевої валюти;
мінімізація готівки та інших активів у місцевій валюті, реальна
вартість яких у наслідок інфляції може знижуватися.
Урядові агентства і приватні страхові організації, які створюються для
забезпечення інвестиційних гарантій у країнах-донорах, можуть бути
джерелом страхування ризику. Прикладом урядового агентства є Корпорація
зарубіжних приватних інвестицій (OPIC), що створена урядом США. Купівля
страхування — це один із методів управління ризиками. Взагалі ризик, який
можна застрахувати, — це ризик, імовірність виявлення якого досить висока.
При зниженні ризику за допомогою страхування виникає дві
проблеми:
1) поява посередника (суб’єкта, який страхує) передбачає, що вартість
страхування перевищуватиме очікувану грошову вартість інвестиційного
проекту; 2) друга, не всі ризики страхуються.
8