Тема 7.

Інвестиційні ресурси
1. Сутність та класифікація інвестицій.
2. Оцінка економічної ефективності капіталовкладень.
3. Суть та структура інвестиційного проекту.
4. Шляхи підвищення ефективності капіталовкладень.
1. Сутність та класифікація інвестицій
[Ефективність діяльності підприємств у довгостроковій перспективі, забезпечення
високих темпів їх розвитку і підвищення конкурентоспроможності в значній мірі визначається
масштабами інвестиційної діяльності підприємств. Інвестиції (капітальні витрати) становлять
в середньому третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки
України.]
Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку
діяльність з метою отримання прибутку.
ЗУ “Про ОПП” (тр.,97) визначає інвестицію – як господарську операцію,
яка передбачає придбання ОФ, НМА, корпоративних прав та ЦП в обмін на
кошти або майно.
Реінвестиція (ЗУ) – це господарська операція, яка передбачає здійснення
капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку),
отриманого від інвестиційних операцій.
Власник капіталу, який вкладає його в комерційну справу називається
інвестором, а сам процес – інвестуванням.
В залежності від того, де вкладається капітал, у межах країни чи за
кордоном, розрізняють внутрішні і зовнішні інвестиції.
Залежно від об’єкту вкладання інвестиції поділяються на: фінансові;
реальні.
Фінансові інвестиції – це використання капіталу для купівлі цінних
паперів, що їх випускають суб’єкти господарювання або держава.
[Цінні папери – це грошові документи, які засвідчують право власності або кредитні
відносини і визначають взаємовідносини між емітентом і власником.
Види цінних паперів:
- акції (іменні, на пред’явника, звичайні, привілейовані – 10% статутного фонду);
- облігації (підприємств – 25% статутного фонду, державної або місцевої позики);
- казначейські зобов’язання (ЦП для фізичних осіб на пред’явника – в держ.бюдж.);
- векселі (прості, на пред’явника - індосамент);
- ощадні сертифікати (строкові, до запитання, іменні, на пред’явника);
- приватизаційні цінні папери (майнові, компенсаційні сертифікати).
Групи ЦП: пайові, боргові, похідні.]
Реальні інвестиції – це вкладання капіталу в процес виробництва з метою
оновлення існуючих і створення нових виробничих фондів. Реальні інвестиції
ще називають виробничими, а в практиці господарювання за ними закріпилась
назва – капітальні вкладення (КВ).
ЗУ “Про ОПП” (тр.,97) визначає капітальну інвестицію як господарську
операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої
власності, інших ОФ та НМА, які підлягають амортизації.
Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.
Прямі інвестиції – це інвестиції розміром не менше 10% (50% - ЗУ)
вартості конкретного інвестиційного проекту.
Портфельні – це інвестиції розміром <10% вартості інвестиційного
проекту.
За формою власності інвестиції поділяють на: державні; приватні; спільні.
Залежно від періоду інвестування інвестиції поділяють на коротко- (до 1
р.); середньо- (1-3 роки); довгострокові (>3 років).
З огляду на функціональну спрямованість, розрізняють валові та чисті КВ.
Валові капіталовкладення – це загальна сума одноразових витрат на просте
і розширене відтворення ОФ та об’єктів соціальної інфраструктури.
Чисті капіталовкладення – це витрати капіталу лише на розширене
відтворення ОФ. Для визначення їх суми необхідно від загального обсягу
капіталовкладень відняти розмір амортизаційних відрахувань, які
використовуються на просте відтворення основних фондів та іншого майна.
До складу капіталовкладень включають:
1) вартість будівельно-монтажних робіт;
2) вартість усіх видів виробничого устаткування;
3) інші капітальні роботи чи витрати (вартість земельних ділянок,
проектні роботи, НДР, вартість придбання патентів і ліцензій, витрати
на підготовку кадрів, вартість тимчасових споруд).
Співвідношення між цими видами витрат характеризує елементно-
технологічну структуру капіталовкладень.
Співвідношення довгострокових витрат на просте і розширене (технічне
переозброєння, реконструкцію, розширення діючого підприємства, нове будівництво )
відтворення ОФ характеризує відтворювальну структуру капіталовкладень.
Окрім цього вирізняють галузеву та територіальну структуру
капіталовкладень.
Джерелами фінансування капіталовкладень підприємств можуть бути:
- внутрішні: прибуток, амортизаційні відрахування, продаж зайвого майна;
- зовнішні: додатковий випуск звичайних або привілейованих акцій, ЦП,
боргові зобов’язані, пошук інвесторів і партнерів, кредити банків,
фінансова допомога з боку держави, лізинг, оренда.
2. Оцінка економічної ефективності капіталовкладень
У практиці господарювання підприємств прийнято розрізняти абсолютну та
порівняльну ефективність капіталовкладень.
І. Абсолютна ефективність капіталовкладень показує загальну величину
їхньої віддачі на підприємстві. Використовуються два взаємопов’язані
показники, за допомогою яких визначають абсолютну ефективність:
1) перший (прямий) – коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості)
капітальних витрат Ер обчислюється за формулою:
' П
Е  – для інвестиційних проектів на діючих підприємствах.
р
К
де ∆П – збільшення прибутку підприємства;
К – загальна сума капіталовкладень.
" П
Е  – для визначення економічної ефективності новозбудованих
р
К
підприємств.
де П – загальна величина прибутку новозбудованого підприємства.
 2) другий (обернений) – термін (строк) окупності капіталовкладень:
1
Т  .
Ер
Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності – Ер треба
порівнювати з нормативним коефіцієнтом економічної ефективності – Ен, який
встановлюється централізованим Міністерством економіки України. [Орієнтовна
його величина дорівнює 0,15 і відображає мінімальну альтернативну дохідність вкладання
капіталу.]
Інвестиційний проект є економічно доцільним, якщо Ер ≥ Ен, або Тр ≤ Тн.
ІІ. Порівняльна ефективність капіталовкладень визначається тоді, коли
є кілька інвестиційних проектів і необхідно вибрати один найбільш економічно
доцільний варіант.
Визначення порівняльної ефективності здійснюється шляхом порівняння
зведених витрат по кожному інвестиційному проекту, які визначаються за
формулою:
Z  С  Е К  min , або Z  С  T  К  min ,
і і н і і і і
де Zі – зведені витрати і-того інвестиційного проекту,
Сі – собівартість одиниці продукції (річного випуску) за і-тим
проектом;
Кі – питомі (загальні) КВ за і-тим проектом;
Т - термін використання інвестиції.
Проект з найменшими зведеними витратами буде найбільш доцільним з
економічної точки зору.
Однак слід враховувати, що порівнянню підлягають проекти, які
відповідають вимогам соціальних та техніко-економічних нормативів, охорони
навколишнього середовища і техніки безпеки.
Оскільки КВ здійснюються протягом тривалого проміжку часу, тому
визначати економічну ефективність слід з урахуванням фактору часу. З цією
метою інвестиції більш пізніх років, приводять до одного розрахункового року
(як правило це перший рік) множенням їх на спеціальний коефіцієнт приведення
α (ставку дисконту), який визначається за формулою:
1
  ,
1 h  t 1

де h – норматив приведення різночасових витрат (враховує ризик, пов’язаний з

фактором часу та інфляцію - можна приймати рівним річному рівню інфляції);
t – період приведення.
t 1
Інвестиції більш ранніх років множимо на –   1  h  ,
Економічний ефект від прискорення введення в дію основних виробничих
фондів, розраховується за формулою:
 К
прис.

 Е  Т норм. Т факm. ,
достр . н

де Кдостр. – вартість ОФ достроково введених в дію;
Тнорм – нормативний (плановий) термін реалізації інвестиційного
проекту;
 Тфакт – фактичний термін будівництва.
3. Суть та структура інвестиційного проекту
Значні інвестиційні ресурси реально витрачаються після розробки і
затвердження інвестиційного проекту, під яким розуміють певний комплекс
документів стосовно змісту та умов реалізації відповідних заходів для
досягнення певної мети.
Час від виникнення ідеї до практичної її реалізації, тобто введення в дію
нового виробничого об’єкта, започаткування, продукування нового виробу,
здійснення організаційного нововведення називають циклом інвестиційного
проекту.
Інвестиційний цикл включає три фази:
1) передінвестиційну – на якій проводяться дослідження до остаточного
прийняття інвестиційного рішення;
2) інвестиційну – на якій здійснюється проектування, укладання
контрактів, спорудження та облаштування виробничих та інших
приміщень, навчання персоналу;
3) виробничу – на якій здійснюється введення в експлуатацію і
започатковується виробничо-господарська діяльність підприємства.
На передінвестиційній фазі проводять техніко-економічне обґрунтування
інвестиційного проекту, яке складається орієнтовно з таких розділів:
1. Основна ідея проекту.
2. Аналіз ринку та визначення маркетингової стратегії.
3. Визначення потреби в сировині, матеріалах та комплектуючих виробах.
4. Аналіз місцезнаходження та навколишнього середовища.
5. Інженерно-технологічна частина проекту (розрахунок виробничої
потужності, виробничої програми, вибір обладнання).
6. Організація управління об’єктом та розрахунок накладних витрат.
7. Оцінка потреби в трудових ресурсах.
8. Планування процесу реалізації проекту.
9. Фінансовий аналіз та оцінка ефективності функціонування.
До інвестиційних витрат проекту відносять інвестиції, що забезпечують
його підготовку та реалізацію.
Інвестиційні витрати можна поділити на капітальні та поточні.
Капітальні витрати включають витрати на:
1) передінвестиційні дослідження і підготовчі роботи;
2) оренду та освоєння земельної ділянки;
3) будівлі і споруди, будівельно-монтажні роботи;
4) побудову виробничої інфраструктури;
5) технологію та устаткування;
6) пусконалагоджувальні роботи.
До складу поточних витрат входять витрати на виробництво і збут
продукції.
До основних показників ефективності інвестиційного проекту належать:
1. Чистий приведений дохід (ЧПД), що відображає абсолютну величину
економічного ефекту від реалізації інвестицій:
Т Т
ЧПД  ГП  ІК   ГП     К   ,
t 1 t t 1 t
 де ГП – теперішня вартість грошового потоку;
ІК – сума інвестованих коштів;
Кt – капіталовкладення в t–тому році.
Т
ГП   ( А  П )   ,
t 1 t t
де Т – період експлуатації проекту;
А,П – амортизаційні відрахування і прибуток в t-ому році.
2. Індекс дохідності (ІД) характеризує відношення грошового потоку (ГП)
та інвестиційних коштів (ІК):
ГП ГП
ІК  , ГП  .
ІК Т
3. Термін окупності (ТО), тобто термін повернення авансованих
інвестиційних коштів, визначається за формулою:
ІК 1
ТО   .
ГП ІД
4. Внутрішня ставка дохідності (ВСД) характеризує ставку дисконту, за
якої теперішня вартість грошових потоків і початкові інвестиції є
приблизно однаковими:
Т T
  K  (1  ВСД ) t  1
1
(А  П )  .
(1  ВСД ) t  1 t  1 t
t 1 t t

Тобто ВСД це дисконтна ставка за якої ЧПД = 0.

4. Шляхи підвищення ефективності капіталовкладень
На рівень ефективності використання капіталовкладень, їхню
результативність впливає велика кількість різноманітних організаційно-
економічних чинників. Найбільш істотний вплив справляють фактори, які
визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів.
Зважаючи на це основними чинниками підвищення ефективності
використання капіталовкладень є:
 Покращення елементно-технологічної та відтворювальної структури
капіталовкладень, тобто збільшення частки витрат на створення чи
оновлення активної частини основних фондів та зростання частки
чистих КВ порівняно з витратами на просте відтворення основних
фондів.
 Вдосконалення проектно-кошторисної справи шляхом використання
найновіших досягнень в галузі техніко-технологічних та організаційних
рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення
будівель з метою зменшення питомих капіталовкладень.
 Скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу від
проектування до освоєння введених в дію нових виробничих об’єктів
(див.ост.форм.п.2).
 Повніше використання економічних методів управління інвестиційним
проектом, зокрема таких як матеріальне стимулювання за вчасне і якісне
виконання будівельно-монтажних робіт, застосування штрафних
санкцій і пені за порушення графіку введення в дію нових виробничих
об’єктів.