Лекційний матеріал до теми 1

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА». СВІТОВЕ

ГОСПОДАРСТВО ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

Зростаюче значення міжнародних економічних відносин в період глобалізації зумовило

виникнення потреби підготовки фахівців, здатних розв’язувати завдання економічної
діяльності окремих підприємств, галузей та держави з урахуванням їх позиції на
міжнародному ринку. Багатолітній досвід викладання міжнародної економіки свідчить про те,
що теоретичні викладки повинні бути системними, тобто враховувати мікро- та
макросередовище, яке склалося у певній країні та базуватися на конкретних розрахунках на
базі реальних значень показників, які характеризують розвиток та динаміку економіки
окремих країн та їх груп.

Основною метою вивчення дисципліни «Міжнародна економіка» є формування у майбутніх

економістів системи спеціальних знань з проблем розвитку та сучасного стану міжнародної
економіки та міжнародних економічних відносин (МЕВ) для фундаментальної та спеціальної
освіти та для практичної діяльності за фахом.

На досягнення зазначеної мети направленні такі завдання вивчення дисципліни студентами:

- розуміти сутність міжнародної економіки та МЕВ, їх значення і еволюцію, чинники і рівні

розвитку, особливості дії законів і принципів;

- засвоїти понятійний апарат, що застосовується в світовій господарській практиці;

- знати форми МЕВ, особливості розвитку інтеграційних процесів та діяльності міжнародних

економічних організацій;

- уміти творчо аналізувати стан системи міжнародних економічних відносин, визначати

проблеми й тенденції їх розвитку;

- використовувати одержані знання в умовах України, виходячи з цілей її інтеграції у сучасну

систему світогосподарських зв'язків.

Фактори виробництва (ФВ, factor of production) – ресурси, які необхідно затратити для
виробництва товару.

Праця (labor) – фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного

результату.

Технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних результатів, включаючи

підприємницькі здібності.

Земля (land) – все, що надала природа у розпорядження людини для його виробничої
діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси, сонячне світло).
Капітал (capital) – накопичений запас коштів у виробничій, грошовій та товарній формах,
необхідний для створення матеріальних благ.

Фактори виробництва (ФВ) основні (basic) – за походженням – ті, що країна отримала від
природи або в результаті тривалого історичного розвитку; мають низьку міжнародну
мобільність. ФВ розвинуті (developed) – за походженням - ті, що придбані країною в
результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень; мають високу міжнародну мобільність.

ФВ загальні (general) – за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосовувати в різних галузях
для створення різноманітної продукції; мають високу міжнародну мобільність. ФВ
спеціальні (special) – за ступенем спеціалізації – ті, які можна застосовувати для випуску в
одній галузі або для створення однієї групи продукції; мають низьку міжнародну мобільність.

Виникла певна еволюція форм ринку.

Ринок внутрішній (ВР, domestic market) – форма господарського спілкування, за якої усе, що
призначено для продажу, збувається самим виробником всередині країни.

Ринок міжнародний (МР, international market) - це частина національних ринків, яка

безпосередньо зв’язана з закордонними ринками.

Ринок національний (НР, national market) - це внутрішній ринок, частина якого орієнтується
на іноземних покупців.

Ринок світовий (РС, world market) – сфера сталих товарно-грошових відносин між країнами,
які базуються на МПП та інших факторах виробництва.

Міжнародна торгівля (МТ, international trade) - це сфера міжнародних товарно-грошових

відносин, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі країн світу.

Експорт (export) - це продаж та вивезення товару за кордон.

Імпорт (import) - це купівля та ввезення товару з-за кордону.

Торгове сальдо (trade balance) - різниця вартісних обсягів експорту та імпорту. Торговий
оборот (trade turnover) - сума вартісних обсягів експорту та імпорту.

Є рух товарів, послуг, є рух факторів виробництва, які як виявилося можуть бути мобільними.
Таким чином категорія світового господарства торкається вже не тільки сфери обігу, а й а
сфери виробництва.

Світове господарство (СГ, world economy) – це сукупність національних економік країн світу,
поєднаних між собою мобільними факторами виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

• розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва;

• ріст на цій основі міжнародних форм виробництва у рамках ТНК;
• економічна політика держав на двосторонній і багатосторонній основі;
• виникнення економіки відкритого типу.
Лекційний матеріал до теми 2
Тема 2. Функціональні взаємозв’язки у міжнародній економіці

Абсорбція (absorbtion - А) – витрати резидентів, враховуючи уряд, на вітчизняні та іноземні

товари і послуги.

A=C+I, (1.2.1)

де С (consumption) – споживання (домашніх господарств, підприємтсв, уряду);

І – внутрішні інвестиції (капіталовкладення) (investments domestic).

Валовий внутрішній продукт (ВВП, gross domestic product - GDP) – додана вартість, що
виготовлена резидентами всередині країни.

GDP=(C+I)+(X-IM), (1.2.2)

де Х – експорт товарів та нефакторних послуг;

ІМ – імпорт товарів та нефакторних послуг.

Валовий національний дохід (ВНД, gross national disposable product – GDI, GNDP) – це валовий
національний продукт, який використовується на накопичення і споживання, і який включає
чисті трансферти з-за кордону.

CDI=GNDP=GNP+NT=(C+I)+(X-IM+NY+NT), (1.2.3)

де GNP – валовий національний продукт;

NT (Net Transfers) – чисті трансферти з-за кордону;

NY – чистий факторний дохід з-за кордону.

Валовий національний продукт (ВНП, gross national product - GNP) - це сума доданої вартості,
яка виготовлена всередині країни, і чистого факторного доходу з-за кордону.

GNP=GDP+NY=(C+I)+(X-IM+NY). (1.2.4)

Види макроекономічних рахунків:

поточні рахунки – відображають вартість обсягів виробництва товарів і послуг, створення

доходу, його розподіл, перерозподіл і використання на споживання або заощадження;

накопичувальні рахунки – відображають придбання і продаж фінансових і нефінансових

активів і пасивів інституційними одиницями;

балансові рахунки - показують вартість активів і пасивів на початок і кінець звітного періоду.
Групи країн у міжнародній економіці – індустріальні країни, країни з перехідною економікою,
країни, що розвиваються.

Заощадження (savings - S) – та частина ВНД, котра не була споживана.

S=GDI-C=Y-C, (1.2.5)

де Y – обсяг виробництва/рівень доходів у середині країни (yield).

Запаси (stocks) – характеризують остаточну величину будь-якого показника на даний момент

часу.

Зв’язок між бюджетним та зовнішнім секторами – виявляється у залученні зовнішніх джерел

фінансування бюджетного дефіциту у вигляді кредитів уряду з боку урядів інших країн і
міжнародних фінансових організацій, який відображається на рахунку операцій з капіталом
платіжного балансу.

F=Fd+Fe, (1.2.6)

де F (financing)– фінансування бюджету;

Fd (domestic financing) – внутрішнє фінансування;

Fe (external financing) – зовнішнє фінансування.

Зв’язок між грошовим та зовнішнім секторами – виявляється у тому, що, оскільки джерелами
міжнародного фінансування дефіциту поточного платіжного балансу є приплив капіталу з-за
кордону і/або використання міжнародних державних резервів; кожна операція банківської
системи відображається в платіжному балансу країни – у рахунку руху капіталу або в
загальному балансі. Зміна чистих резервів повинна дорівнювати сумі сальдо поточного
платіжного балансу та зміні у чситому русі капіталу.

DR=Y-A+DFI, (1.2.7)

де DR (international reserves) – міжнародні державні резерви;

DFI (foreign investmens)– приплив капіталу з-за кордону.

Зв’язок між реальним та зовнішнім секторами – виявляється у тому, що будь-який дисбаланс

внутрішніх доходів та витрат, заощаджень та інвестицій всередині країни відображається на
стані поточного платіжного балансу з зарубіжними країнами.

CAB=S-I, або CAB=X-IM+NY+NT (1.2.8)

де CAB (current account balance) – сальдо поточних операцій платіжного балансу.

Інституційна одиниця (ІО, institutional unit) – це економічний агент, котрий може володіти
товарами і активами, мати економічні зобов’язання і від свого ім’я здійснювати угоди з
іншими агентами;

домашні господарства (households) – всі фізичні особи, які діють в економіці, продають свою
робочу силу, виробляють і споживають ринкові товари і послуги;
 неприбуткові інститути (nonprofit institutions) – юридичні особи, які займаються
наданням неринкових послуг домашнім господарствам і засновані на добровільній участі
фізичних осіб;

нефінансові корпорації (nonfinancial corporations) – інституційні одиниці, які

займаються виробництвом товарів для ринку і нефінансових послуг (підприємства);

урядові установи (government agencies) – інституційні одиниці, які, крім виконання

своїх політичних функцій і функцій регулювання економіки, займаються виробництвом
неринкових товарів і послуг для індивідуального і колективного споживання і
перерозподілом доходів;

фінансові корпорації (financial corporations) – інституційні одиниці (банки, фінансові

компанії), які здійснюють фінансове посередництво або допоміжні фінансові послуги.

Керівні грошові органи (monetary authorities) – центральний (державний, національний) банк,

який емітує національну валюту, зберігає державні золотовалютні резерви і керує всім
грошовим сектором економіки.

Комерційні банки (commercial banks) - банки, які залучають кошти вкладників і видають їх під
процент позичальникам.

Країна (Country) (у міжнародній економіці) – територіальна одиниця, яка здійснює самостійну і

незалежну економічну політику та веде відокремлений статистичний облік свого
економічного розвитку.

Країни з перехідною економікою (economies/countries in transition) – держаив Центральної і

Східної Європи і колишнього СРСР, які переходять від централізовано-планової до ринкової
економіки.

Країни індустріальні (industrial countries) – промислово-розвинуті країни Північної Америки,

Західної Європи і Тихоокеанського басейну з високим рівнем доходів; вони входять до
OECD/OECP (організації економічного співробітництва та розвитку).

Країни, які розвиваються (developing countries) – держави Азії, Африки, Латинської Америки,
які характеризуються низьким і середнім рівнем доходів.

Макроекономічні операції (macroeconomic transaction):

внутрішні (domestic) – операції, які здійснюються між ІО всередині однієї країни;

міжнародні (inernational) – операції, які здійснюються між ІО декількох країн;

нефінансові (nonfinancial) (реальні) – охоплюють операції з виробництва та придбання товарів

та послуг (передача товарів, рух доходу, неоплачені трансферти);

фінансові (financial) – операції, що мають на увазі зміни в активах та пасивах, враховуючи

обмін одних фінансових активів на інші.

Міжнародна економічна операція (international economic transaction) – це угода між

інституційними одиницями, яка передбачає передачу права власності на матеріальні або
фінансові активи або надання послуг.
Національний дохід (НД, national income – NI) – це сукупний дохід в економіці, отриманий
резидентами від використання ФВ.

Нерезидент (non-residents) – всі інституційні одиниці, які постійно знаходяться на території

іноземної держави, навіть, якщо вони є філіями інституційних одиниць даної країни.

Потоки руху грошових коштів (flow of funds) – схема функціонального і статистичного

взаємозв’язку основних секторів економіки і джерел їх фінансування.

Поточні операції платіжного балансу (current account balance - CAB) – сума показників
торгового балансу (експорт товарів мінус їх імпорт), чистого факторного доходу і чистих
трансфертів.

Резиденти (residents) – всі інституційні одиниці, які постійно знаходяться на території даної
країни, незалежно від їх громадянства або приналежності капіталу.

Сальдо бюджету (fiscal balance) – різниця між сумою надходжень в бюджет і загальною сумою
його витрат.

Сектори економічної діяльності:

бюджетний (fiscal sector) – називається також урядовим державним, або фіскальним,

сектором, звужено представлений державним бюджетом, служить, перед усім, для
перерозподілу доходів. Витрати державного бюджету є складовою частиною агрегованого
попиту;

зовнішній (external sector) – включає операції з зарубіжними країнами кожного з секторів і

відображається в платіжному балансі;

грошовий (monetary sector) – називається також фінансовим, або банківським, сектором,

представлений грошовими потоками, які проходять через центральний і комерційні банки;

реальний (real sector) – називається також приватним нефінансовим сектором і включає

домашні господарства і недержавні нефінансові підприємства. Цей сектор забезпечує
виробництво і пропозицію товарів країни на її внутрішній і світовий ринок. Він же висуває
попит на товари з метою як особистого, так і виробничого споживання.

Система національних рахунків (СНР, system of national accounts – SNA)– це сукупність

міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності, які відображають усі основні
макроекономічні зв’язки, включаючи взаємодію національної і міжнародної економіки.
Лекційний матеріал до теми 3
ТЕМА 3. Теорії міжнародної торгівлі

Історично міжнародні економічні відносини пройшли декілька фаз свого розвитку, про що
свідчить існування низки теорій міжнародної торгівлі.

Меркантилістська теорія

Перша теорія міжнародної торгівлі (ТМТ) - теорія меркантилізму (mercantilism) - була

розроблена європейськими вченими Томасом Маном (Tomas Mun) (1571-1641), Чарльзом
Дейвіантом (Сharles Davenant) (1656-1714), Жаном Батістом Колбертом (Jaen Baptiste Colbert)
(1619-1683), сером Вільямом Петті (Sir William Petty) (1623-1687).

Меркантилізм - це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси

торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму. Згідно з теорією
меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якою вони володіють.

Модель “ціни-золото-потоки” Д.Х’юма

Англійський економіст Дейвід Х’юм (David Hume) (1711-1776) був одним з перших, хто кинув
виклик меркантилізму, розробивши механізм взаємодії "цін - золота - потоків" ("price - specie
- flow").

Д.Х’юм заперечував положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності

збільшувати кількість наявного у них золота, і, що це не впливає на їх міжнародну
конкурентоспроможність. Він довів, що приплив золота внаслідок підтримки позитивного
сальдо торгового балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни та призведе до
зросту зарплати та цін, а це у свою чергу, спричинить падіння конкурентоспроможності
країни.

Теорія неомеркантилізму

Останнім часом застосовується термін неомеркантилізм (neomercantilism). Його

використовують стосовно тих країн, які намагаються мати активне сальдо торгового балансу
для досягнення якої-небудь соціальної або політичної мети. Країна може, наприклад,
намагатися досягти повної зайнятості, збільшуючи масштаби виробництва понад те, що
диктує попит у країні, та експортуючи надлишок за кордон. Або, наприклад, країна прагне
зберегти політичний вплив у якій-небудь країні, експортуючи туди більше товарів, ніж
імпортуючи звітам.

Теорія абсолютних переваг

Адам Сміт (Adam Smith, 1723-1790) у своїй книзі "Дослідження про природу та причини
багатства народів" (Aninquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations), що вийшла у
1776 р. піддав критиці твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить від
володіння скарбами у вигляді золота або дорогоцінних каменів, які надходять до країни
внаслідок перевищення експорту над імпортом. Для визначання того, на виробництві якої
продукції слід спеціалізуватися країні, А.Сміт пропонував враховувати природні переваги
(nature advantage) та придбані переваги (acquired advantage) країни. Природні переваги
країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або через володіння деякими
природними ресурсами.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А.Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті
товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають
абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, які продукуються іншими країнами з меншими
витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їх торговим партнерам).

Теорія порівняльних переваг

Давід Рікардо (David Ricardo, 1772-1823 рр.), довів, що абсолютні переваги є лише частковим
випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть
якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг виходить із тих самих припущень, що і теорія абсолютних

переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат (opportunity costs). Вони
являють собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку,
виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Теорія розміру країни

Теорія розміру країни (Theory of Country Size) - через те, що країни з більшою територією
зазвичай мають більш різноманітні кліматичні умови та природні ресурси, вони у загальному
ближче до економічної самодостатності, ніж малі за розміром країни. Більшість великих країн,
наприклад, США, Росія, Китай, Індія, Бразилія, імпортують значно менше товарів та
експортують значно менше своєї продукції, ніж невеликі країни, наприклад, Нідерланди,
Південна Корея, Ірландія, Бельгія. Проте, є і винятки: Північна Корея, Куба - невеликі країни, у
яких торгівля забезпечує дуже малу частку національного доходу через жорсткі торгові
обмеження.

Теорія співвідношення факторів виробництва

У середині 20-х років шведські економісти-неокласики Елі Хекшер (Eli F. Hecksher, 1879-1952)
та Бертіл Олін (Bertil Ohlin, 1899-1979) розробили теорію співвідношення факторів
виробництва, яка пізніше отримала назву теорії Хекшера-Оліна (Hecksher-Ohlin Theory). У
своїх дослідженнях вони, не відкидаючи трудової теорії вартості, доповнили її думкою про те,
що у створенні вартості беруть участь крім праці також і інші фактори виробництва, такі як
земля та капітал. Згодом положення теорії Хекшера-Оліна були математично підкріплені
Полом Самуельсоном (Paul Samuelson, 1915). Він ввів жорсткі передумови, при дотриманні
яких твердження Хекшера-Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

- існують дві країни, два товари та два фактори виробництва (звичайне спрощення 2х2х2);

- пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх переміщення можливе між секторами

всередині країн, але не між країнами;

- країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю факторами виробництва;

- в обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера-Оліна полягає, за словами Оліна, у наступному:

“Товари, які потребують для свого виробництва значних затрат (надлишкових факторів
виробництва) та невеликих затрат (дефіцитних факторів), експортуються в обмін на товари,
які продукуються з використанням факторів у оберненій пропорції. Так, у прихованому
вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортують дефіцитні фактори виробництва”.
Або, інакше: країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів
та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва

У 1948 році американський економіст Пол Самуельсон довів теорему вирівнювання цін на
фактори виробництва (Factor Price Equalization Theorem), яка отримала назву теореми
Хекшера-Оліна-Самуельсона - міжнародна торгівля призводить до вирівнювання абсолютних
та відносних цін на гомогенні фактори виробництва у торгуючих країнах.

Гомогенний капітал - це капітал, який має однакову продуктивність та ризикованість;

гомогенна праця - це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності;
гомогенна земля - це земля з однаковою родючістю, станом ґрунтів тощо.
 “Парадокс Леонтьєва” та його пояснення

В.Леонтьєв у своїй роботі піддав тестуванню висновок теорії Хекшера-Оліна про те, що країни
експортують товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові і тому
більш дешеві для них фактори виробництва, і імпортують товари, у виробництві яких ці
фактори використовуються менш інтенсивно. Точніше він одночасно перевіряв два
припущення: 1) теорія Хекшера-Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал
у більшому ступені надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, у відповідності з теорією,
вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Теорія життєвого циклу товару

Підхід до технології як до фактора виробництва, який отримує факторний дохід, розширює

рамки теорії Хекшера-Оліна, яка розглядає забезпеченість факторами та відмінності у
інтенсивності їх використання як ключові моменти у поясненні структури міжнародної
торгівлі. Включення в аналіз науково-технічного прогресу дозволяє виявити закономірності
зміни структури міжнародної торгівлі, чого не дозволяє зробити статична модель Хекшера-
Оліна.

У 1961 році англієць М.Познер (M.Pozner) запропонував теорію технологічного розриву

(Theory of Technological Gap), яка є особливим частинним випадком теорії Хекшера-Оліна з
введеним у неї додатково технологічним фактором. Центральний пункт теорії Познера:
міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку у
якій-небудь галузі в одній з торгуючих країн. Внаслідок цього обмін технікою та технологією
носить асиметричний характер. Країна-іноватор володіє тимчасовою квазімонополією на
виробництво продукції (нової або з меншими витратами) та експортує її, імпортуючи
ненаукоємну продукцію. З часом технологічний розрив скорочується за рахунок передачі
технології, заміщення імпорту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Теорія подібності країн або теорія попиту, що перетинається

Значна частка міжнародної торгівлі має місце між країнами з подібними характеристиками -
між промислово розвиненими країнами, які мають населення з високим рівнем освіти та
розміщені у поміркованому кліматі. Усі розглянуті традиційні теорії міжнародної торгівлі
базувались не на подібності країн, а навпаки, на їх відмінностях.

Одну із перших спроб пояснити особливості сучасної міжнародної торгівлі зробив Стефан
Б.Ліндер (Stefan B.Linder) у 1961 році у своїй роботі “An Essay on Trade and Transformation”.
Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізори), з якими
американські фірми вийшли на європейський ринок у 40-50-х роках він звернув увагу на те,
що основні відкриття, покладені в основу розробки цих товарів, були зроблені європейцями.
Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді технологічно нових товарів, які потім
здобули зовнішній ринок в Європі. Багатий американський споживач виявився більш
схильним до споживання нових дороговартісних товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня
європейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

Теорія конкурентних переваг

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеохоплююча теорія конкурентної

переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, - представлена у
фундаментальній праці Майкла Портера “Конкурентна перевага країн” (The Competitive
Advantage of Nations), опублікованій у 1991 році Нью-йоркським видавництвом Free Press.

Згідно цієї теорії відповідь на запитання: “Чому країна добивається міжнародного успіху у тій
чи іншій галузі?” полягає у чотирьох властивостях країни, які носять загальний характер та
формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти
утворенню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості:

Факторні умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного
профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що

пропонуються даною галуззю.

Споріднені (related) та підтримуючі галузі, тобто наявність чи відсутність у країні споріднених

чи підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто які умови у країні, які визначають те, як
утворюються та управляються фірми, та який характер конкуренції на внутрішньому ринку.

“Товари, які потребують для свого виробництва значних затрат (надлишкових факторів
виробництва) та невеликих затрат (дефіцитних факторів), експортуються в обмін на товари,
які продукуються з використанням факторів у оберненій пропорції. Так, у прихованому
вигляді експортуються надлишкові фактори та імпортують дефіцитні фактори виробництва”.
Або, інакше: країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів
та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

Style2- країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю факторами виробництва;
Лекційний матеріал до теми 4
ТЕМА 4. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ЯК ПРОВІДНА ФОРМА МІЖНАРОДНИХ
ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН. МІЖНАРОДНА ТОРГОВА ПОЛІТИКА

Міжнародний поділ праці (МПП, international division of labor) – вищий ступінь розвитку
суспільно-територіального поділу праці між країнами, який передбачає сталу концентрацію
виробництва певної продукції в окремих країнах.

Загальний – розподіл праці між крупними сферами матеріального і нематеріального

виробництва, такими як промисловість, с/г, транспорт, зв’язок тощо. Частковий – розподіл
праці всередині крупних сфер за галузями та підгалузями, такими як важка і легка
промисловість, тваринництво і землеробство, а також всередині них, наприклад,
нафтодобування, металургія і автобудування в рамках важкої промисловості. Одиничний –
розподіл праці всередині одного підприємства, при цьому підприємство трактується широко,
як цикл створення закінченого товару.

Політика вільної торгівлі (free trade) - це політика мінімального втручання держави у

зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції.
Така політика базується на скасуванні будь-яких перешкод на шляху ввезення та вивезення
іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи при цьому виконують лише реєстраційні
функції. Таку політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що
дозволяє місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм (protectionism) - це державна політика захисту внутрішнього ринку від

іноземної конкуренції шляхом використання системи обмежень імпорту.

Політика протекціонізму захищає національних виробників, заохочує розвиток національного

виробництва різних продуктів. З іншого боку, така політика може призвести до застійних
явищ, оскільки послаблюється стимули до технічного прогресу, що у свою чергу, веде до
падіння конкурентоспроможності національних товарів.

Тарифними методами є мита і тарифні квоти.

Мито (customs duty) – обов’язковий внесок, який стягується митними органами при імпорті
або експорті товару і який є умовою імпорту або експорту.

Тарифна квота (tariff quota) – різновид перемінних мит, ставки яких залежать від обсягу
імпорту товару: при імпорті в межах певної кількості товар оподатковується митом за
базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу (within-quota rate), при перевищенні
встановлених обсягів за більшою ставкою (over-quota rate).

Митна вартість товару (customs value) – ціна товару, яка нормально встановлюється на
відкритому ринку між незалежним продавцем і покупцем, за якою він може бути проданий в
країні призначення в момент пред’явлення митної декларації.

Митні збори – додаткові збори, що стягуються під час увезення товарів понад ввізне мито за
специфічні умови поставок і послуги, надані митницею (оформлення транспортних засобів,
зберігання товарів під відповідальність митниці тощо).
Тарифна ескалація (tariff escalation) – збільшення рівня митного оподаткування товарів зі
збільшенням ступеню їх обробки.

Мита виконують три функції: фіскальну (наповнення бюджету), протекціоністську (захист

внутрішнього ринку від надмірного імпорту), балансувальну (обмеження експорту
стратегічної сировини або за низькими цінами).

Кількісні обмеження (quantative restrictions) – адміністративна форма нетарифного

державного регулювання торгового обороту, яка визначає кількість і номенклатуру товарів,
які дозволені до експорту або імпорту.

Квота (quota) – кількісний нетарифний захід обмеження експорту або імпорту товару певною
кількістю або сумою на певний проміжок часу.

Ліцензування (licensing) – регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, які

видають державні органи на експорт або імпорт товарів у встановлених кількостях за певний
проміжок часу.

"Добровільне" обмеження експорту (voluntary export restraint) – кількісне обмеження

експорту, яке базується на зобов’язанні одного з партнерів по торгівлі обмежити або не
розширювати обсяг експорту, прийнятого в рамках офіційної міжурядової або неофіційної
угоди про встановлення квот на експорт товару.

Контингент - кількісний нетарифний захід обмеження експорту або імпорту товару, який
визначається кількістю або сумою і носить сезонний характер.

Вимога про вміст місцевих компонентів (local content requirement) – прихований метод
торгової політики держав, яким законодавчо встановлює частку кінцевого продукту, котра
повинна бути продукована національними виробниками, якщо такий продукт призначається
для продажу на внутрішньому ринку.

Внутрішні податки та збори (domestic taxes and charges) – приховані методи торгової
політики, направлені на збільшення внутрішньої ціни імпортного товару і скорочення тим
самим його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.

Державні закупки – прихований метод торгової політики, який вимагає від державних
органів і підприємств купувати певні товари тільки у національних фірм, навіть не дивлячись
на те, що ці товари можуть бути дорожче імпортних.

Технічні бар’єри – приховані методи торгової політики, які виникають в силу того, що
національні технічні, адміністративні і інші норми і правила побудовані так, щоб
перешкоджати ввозу товарів з-за кордону.

Для вимірювання нетарифних методів переважно використовують один з таких індексів:

Індекс частотності (frequency index) – індекс, який показує частку тарифних позицій, покритих
нетарифними обмеженнями. Переважно використовується для визначення рівня нетарифних
обмежень, але не показує відносну важливість обмеження окремих статей імпорту та їх
ефективність для економіки.
Індекс покриття торгівлі (trade coverage ratio) – показує вартісну частку експорту або
імпорту, покриту нетарифними обмеженнями. Слабкістю цього індексу є те, що він
недооцінює вплив найінтенсивніших нетарифних бар’єрів

Індекс дії на ціни (price impact index) – співвідношення ціни світового ринку і внутрішньої
ціни на товар, імпорт або експорт якого підпадає під нетарифні обмеження. Недоліком цього
індексу є те, що далеко не вся різниця між внутрішньою і світовою ціною на товар залежить
від нетарифних обмежень.

Переважно для цілей співставності за допомогою одного з наведених індексів розраховують

вартість нетарифних бар’єрів у вигляді еквівалента адвалерного мита. Наприклад, при імпорті
м’ясних продуктів Японією, номінальний тариф на які становить всього 13%, нетарифні
обмеження імпорту м’яса збільшували його ціну на японському ринку порівняно зі світовою
ще на 161%.

Лекційний матеріал до теми 5

ТЕМА 5. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ПОСЛУГАМИ

Послуги можна розглядати як невидимий товар. Хтось сказав: “Це все те, що можна продати,
але не можна скинути на ногу”.

Послуги (services) – зміна у становищі інституційної одиниці, яка відбулася внаслідок дій і на
підставі взаємної угоди з іншою інституційною одиницею.

Види послуг:

- факторні (factor services) – платежі, які виникають у зв’язку з міжнародним рухом

факторів виробництва, насамперед капіталу і робочої сили (доходи на інвестиції, ліцензійні
платежі, зарплата, яка виплачується нерезидентам);

- нефакторні (non-factor services) – інші види послуг, не пов’язані із факторами

виробництва (транспорт, мандри, інші нефінансові послуги);

- пов’язані з торгівлею (trade-related services) – ті послуги, які супроводжують торгівлю,

(транспорт, страхування тощо);

- пов’язані з інвестиціями (investment-related services) – ті послуги, які супроводжують

інвестиції (банківські, готельні і професійні послуги);

- пов’язані одночасно з інвестиціями та торгівлею (trade-and-investment-related

services) – зв’язок, будівництво, комп’ютерні та інформаційні послуги, особисті, культурні та
рекреаційні послуги.
Міжнародний транспорт (international transportation) – послуги всіх видів транспорту
(морського, трубопровідного, повітряного, наземного, річкового і космічного), які надаються
резидентами однієї країни резидентам іншої країни.

Транспортні витрати (transportation costs) – всі витрати з доставки товару від продавця до
покупця, які включають вартість фрахту, страхування, розвантаження/навантаження,
пакування/розпакування й інші сукупні витрати.

Міжнародні поїздки (international travel) – товари і послуги, які купують мандрівники за

кордоном, якщо вони знаходяться там менше року і вважаються нерезидентами.

Мандрівник (traveler, visitor) – людина, яка перебуває менше року в країні, де вона не є
резидентом, якщо вона не є співробітником урядової установи (посольства, військової бази)
іншої країни або членом його сім’ї і не працює на резидента.

Турист (tourist) – мандрівник, який провів хоча б одну ніч в країні відвідування.

Лекційний матеріал до теми 6

ТЕМА 6. Міжнародний рух капіталу
Екстериторіальність (extraterritoriality) – застосування урядами свого національного
законодавства до закордонних операцій компаній своєї країни.

Інвестиції:

портфельні (portfolio investments) – вкладення капіталу в іноземні цінні папери, які не

надають інвестору права реального контролю над об’єктом інвестування;

прямі (direct investments) – вкладення капіталу з метою отримання довгострокового

економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над
об’єктом розміщення капіталу.

Інвестиційна позиція (investment position) – співвідношення активів, якими володіє країна за

кордоном, та активів, якими володіють іноземці в даній країні.

Капітал:

довгостроковий (long-term capital) – вкладення капіталу на термін понад 5 років;

короткостроковий (short-term capital) – вкладення капіталу на термін до 1 року;

офіційний (державний) (official capital) – кошти з держбюджету, які переміщуються за
кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду, а також за рішенням міжурядових
організацій;

підприємницький - це засоби, які прямо чи непрямо вкладаються у виробництво з метою

отримання доходу;

середньостроковий (mit-term capital) – вкладення капіталу на термін від 1 року до 5 років;

кредитний (позичковий) – засоби, які надаються в кредит з метою отримання відсотків;

приватний (недержавний) (private capital) - це засоби приватних фірм чи організацій, які

направляються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням їх керівних органів.

Компанія:

асоційована (associate) – підприємство, в якому прямий інвестор-нерезидент володіє

часткою капіталу, яка менша 50%;

дочірня (subsidiary) - підприємство, в якому прямий інвестор-нерезидент володіє часткою

капіталу, яка перевищує 50%;

філія (branch) – підприємство, яке повністю належить прямому інвестору.

Країна:

базування (home country) – країна, в якій розташований головний підрозділ міжнародної

корпорації;

приймаюча (host country) – країна, в якій міжнародна корпорація має дочірні, асоційовані
компанії або філії, створені на основі прямих інвестицій.

Кредити або позики (loans) – фінансові активи, які виникають внаслідок прямого позичання
коштів кредитором позичальнику, в результаті якого кредитор або не отримує жодного
письмового гарантійного зобов’язання, або отримує борговий цінний папір.

Міжнародна корпорація (international corporation) – форма структурної організації крупної

корпорації, яка здійснює прямі інвестиції у різні країни світу.

Багатонаціональна корпорація (БНК) – (multinational corporations – MNCs) – головна

компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах.

Транснаціональна корпорація (ТНК) - (transnational corporations - TNCs) – головна компанія

належить капіталу однієї країни, а філії розташовані у багатьох країнах світу.

Міжчасова торгівля (intertemporal trade) – збільшене поточне споживання за рахунок

скорочення споживання в майбутньому (запозичення) або занижене поточне споживання на
користь більшого споживання в майбутньому (кредитування).

Нормальна компенсація інвестору – означає, що вона є достатньою (виплачується

справедлива ринкова вартість підприємства), ефективною (виплачується у прийнятній для
інвестора валюті за ринковим курсом на день переказу), швидкою (виплата виключає
необгрунтовані затримки, а у випадку їх виникнення інвестору виплачується ринковий
процент по затриманих сумах).

Підприємство з іноземними інвестиціями (direct investment enterprice) – акціонерне або

неакціонерне підприємство, в якому прямому інвестору-резиденту іншої країни належить
більше 10% звичайних акцій і голосів (в акціонерному підприємстві) або їх еквівалент (в
неакціонерному підприємстві).

Правило Вальраса (Walras’ Law) – вартість імпорту країни дорівнює сумі вартості експорту і
чистих зарубіжних продаж активів і відсотків за ними.

Право входу (right of entry) – означає сукупність правил, при дотриманні яких ТНК
дозволяється створювати свій підрозділ на території суверенної держави.

Припинення контракту (contract termination) – означає право приймаючої країни в

односторонньому порядку експропріювати (націоналізувати) філію ТНК за умови дотримання
діючого законодавства і виплати нормальної компенсації інвестору.

Прямий інвестор (direct investor) – державні і приватні організації, фізичні і юридичні особи,
а також їх об’єднання, які володіють підприємством з прямими інвестиціями за кордоном.

Справедливий і недискримінаційний режим (fair and equitable treatment) – передбачає

надання іноземним інвесторам правового режиму, який є таким же сприятливим, як і для
національних інвесторів.

Торгові кредити (trade credits) вимоги і пасиви, які виникають в результаті прямого надання
кредиту експортерами і імпортерами за угодами по товарах і послугах, та авансові платежі за
роботу, яка здійснюється в зв’язку з такими угодами.

Трансфертні ціни (transfer prices) – ціни, які відрізняються від ринкових; це ціни
внутрішньокорпораційної торгівлі між підрозділами однієї і тієї ж корпорації, які знаходяться
в різних країнах; використовуються для переказу прибутку і зменшення податків.

Цінні папери:

акціонерні (equity securities) – грошовий документ, який обертається на ринку і засвідчує

майнове право власника щодо особи, яка випустила цей документ;

боргові (debt securities) - грошовий документ, який обертається на ринку і засвідчує

відносини позики власника документу щодо особи, яка випустила цей документ.

Лекційний матеріал до теми 7

ТЕМА 7. МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ

Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили, яка відбувається між регіонами одної
держави та зовнішню міграцію, яка торкається кількох країн.
Основними поняттями, які використовуються для вивчення проблем міжнародної міграції є
такі:

Міграція робочої сили (labor force migration) – переселення працездатного населення з

одних держав в інші на термін більше року, яке викликане причинами економічного або
неекономічного характеру.

Еміграція (emigration) – виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.

Імміграція (immigration) – в’їзд працездатного населення в дану країну з-за її меж.

Міграційне сальдо (net migration) – різниця еміграції з країни та імміграції в країну.

"Відплив інтелекту" (“brain drain”) – міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція (re-emigration) – повернення на батьківщину емігрантів на постійне місце

проживання.

Міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва впливає на темпи

економічного зростання, а основною причиною міграції є різниця в оплаті праці. Серед
економістів не існує одностайності щодо оцінки наслідків міграції для країн реципієнтів та
донорів робочої сили.

Неокласичний підхід полягає в тому, що кожна людина отримує і споживає граничний

продукт своєї праці, отже еміграція приводить до зростання добробуту приймаючої країни.
При цьому економічний стан країни донора не погіршується.

Неокейнсіанці визнають можливість погіршення економічного стану експортерів робочої

сиди, особливо через виїзд висококваліфікованих фахівців.

Причини міграції:

1. Економічні (різниця в оплаті праці, різниця у податках, різниця у пенсійному забезпеченні)

2. Неекономічні (релігійні, політичні, стихійні, війни, розпад і утворення країн, особисті,

екологія).

Основними кількісними показниками міграції, які відображаються у платіжному балансі за

поточними операціями є:

1.Трудовий дохід (labor income) - заробітна плата та інші виплати готівкою або у натуральній
формі, які отримують приватні особи-нерезиденти за роботу, яку виконують для резидентів,
які за це платять. (31%) = Виплати зайнятим (compensation of employees)

2.Переміщення мігрантів (migrants’ transfers) – оціночний грошовий еквівалент вартості

майна мігрантів, яке вони перевозять з собою, коли переїздять в іншу країну. (7%)

3.Перекази працівників (workers’ remittances) – переказ грошей і товарів мігрантами своїм

родичам, які залишились на батьківщині. (62%)
2.+3.=Приватні неоплачені перекази (private unrequited transfers) – оціночний грошовий
еквівалент майна, яке переміщують мігранти в момент їх виїзду за кордон і наступних
пересилань товарів на батьківщину.

Вигоди експортерів робочої сили: перекази грошей родичам; податки з фірм по

працевлаштуванню; інвестиції емігрантів в національну економіку; зниження витрат на
соціальні потреби; набуття працівниками досвіду роботи; зменшення безробіття.

Програші експортерів робочої сили: утічка мізків; зменшення обсягу виробництва.

Вигоди імпортерів робочої сили: отримання фахівців з мізками; дешева робоча сила;
збільшення обсягів виробництва.

Програші імпортерів робочої сили: збільшення безробіття; зменшення заробітної плати

(некваліфікованих працівників)

Механізми контролю міграції: боротьба з нелегалами; візовий режим; стимулювання

рееміграції.

Регулювання імміграції переважно селективне:

а) працівники, які готові дешево виконувати важку і шкідливу роботу;

б) спеціалісти для нових і перспективних галузей;

в) представники рідкісних професій;

г) спеціалісти зі світовим іменем;

д) крупні бізнесмени.

Міжнародні домовленості реалізуються шляхом прийняття постанов відповідними

державними органами:

Міністерством закордонних справ (візи)

Міністерством юстиції (створення імміграційних служб)

Міністерством праці (обмеження на прийняття на роботу та розмір заробітної плати)

Регулювання імміграції відбувається за такими критеріями: професійна кваліфікація;

обмеження особистого характеру (вік, стать, судимість); кількісне квотування (студенти, Green
Card); економічне регулювання; часові обмеження; географічні пріоритети; заборони.

Стимулювання рееміграції: програми стимулювання рееміграції; програми професійної

підготовки емігрантів; програми економічної допомоги експортерам робочої сили

В рамках міжнародної економіки залежно від того, що розуміємо під технологією, її

міжнародне переміщення можна розглядати і як торгівлю товаром і як рух фактора
виробництва.
Лекційний матеріал до теми 8
ТЕМА 8. МІЖНАРОДНА ПЕРЕДАЧА ТЕХНОЛОГІЇ

Інжиніринг (engineering) – надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу

і використання куплених або орендованих машин і обладнання.

Копірайт (copyright) – ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відеотвору на

показ і використання своєї роботи.

Ліцензійні платежі (license fees) – винагорода ліцензіару, яку виплачує ліцензіат за

використання предмету угоди.

Ліцензійні угоди (licensing agreement) – міжнародна торгова угода, за якою власник

винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання в певних межах
своїх прав на технологію.

Ліцензія (license) – дозвіл, який видає власник технології (ліцензіар), яка захищена або не
захищена патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології протягом
певного часу і за певну плату.

Ліцензія безпатентна - документ, який підтверджує право на використання “ноу-хау” без

патентів на винахід.

Ліцензія виключна – ліцензія, яка передбачає монопольне право ліцензіата

використовувати технологію на певній території, причому ліцензіар відмовляється від
самостійного використання запатентованої технології і “ноу-хау” та їх продажу на даній
території.

Ліцензія невиключна – ліцензія, яка залишає ліцензіару право надавати ліцензії на дану
технологію й іншим ліцензіатам на даній території.

Ліцензія патентна – документ, що підтверджує передачу права використання патенту без

відповідного “ноу-хау”.

Ліцензія повна – ліцензія, яка надає ліцензіату виключне право на використання патентів або
“ноу-хау” протягом терміну дії угоди; передбачається відмова ліцензіара від самостійного
використання предмету ліцензії протягом цього терміну.

Міжнародна передача технології (international technology transfer) – міждержавне

переміщення науково-технічних досягнень на комерційній або безкоштовній основі.

“Ноу-хау” (know-how) – надання технічного досвіду і секретів виробництва, яке поєднує

відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру,
використання яких забезпечить певні переваги.

Патент (patent) – свідоцтво, яке видається компетентним урядовим органом винахіднику і яке
засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу.
Патентні угоди (patent agreement) – міжнародна торгова угода, за якою власник патенту
уступає свої права на використання винаходу покупцю патенту.

Паушальний платіж – зафіксована в угоді сума платежу, не пов’язана у часі з фактичним

використанням ліцензії, розмір якої встановлюється заздалегідь на підставі експертних оцінок.

Роялті (royalty) – періодичні відрахування від доходу покупця протягом періоду дії угоди, які
залежать від розміру прибутку, що отримується від комерційного використання ліцензії.

Софінансування (co-financing) – солідарна участь і відповідальність отримувача технічної

допомоги, котрий у відповідності з угодою про надання технічної допомоги повинен не тільки
організаційно забезпечити її отримання, але й внести певну частку її фінансування.

Сфери людської діяльності, які залучені до МПТ:

наука (science) – теоретичні закономірності пізнання природи;

техніка (technique) – досвід перетворення природи;

виробництво (production) – створення матеріальних благ;

управління (management) – дії з розв’язку виробничих та інших завдань.

Технічна допомога (TС) (technical assistance) – надання країнам сприяння на платній або
безплатній основі в сферах технології процесів, продуктів і управління.

Технічний прогрес:

капіталозберігаючий (capital-saving technical progress) - прогрес, оснований на технології,

яка забезпечує збільшення продуктивності праці у відносно більшому ступеню, ніж капіталу;

нейтральний (neutral technical progress) – прогрес, оснований на одночасному збільшенні

продуктивності обох факторів виробництва – і праці, і капіталу;

працезберігаючий (labor-saving technical progress) – прогрес, оснований на технології, яка

забезпечує збільшення продуктивності капіталу у відносно більшому ступеню, ніж праці.

Технічна співпраця (ТС):

багатостороння – поєднує здійснення спільних проектів ТС декількома країнами стосовно

однієї країни-отримувача;

двостороння – здійснюється за угодами між урядами країни-донора і країни отримувача

допомоги.

Технологічна ємність торгівлі (R&D intensity of trade) – частка затрат на дослідження та

розробки в обсязі виробництва та торгівлі товарами окремих галузей.

Технологічні гранти (technological co-operation grants) – безвідплатна передача промислово-

розвиненими країнами технології, технологічноємних товарів або фінансових коштів на
придбання технологій, навчання та перепідготовку персоналу.
Технологія (technology) – наукові методи досягнення практичних цілей.

Товарна марка (trademark) – символ певної організації, котрий використовується для

індивідуалізації виробника товару і не може бути використаний іншими організаціями без
офіційного дозволу власника.

Участь у власності – передача ліцензіатом ліцензіару частки акцій своїх підприємств в якості
платежу за надану ліцензію.

Участь у прибутку – відрахування на користь ліцензіара частки прибутку, що отримує

ліцензіат від комерційного використання предмету ліцензії.

Франчайзинг (franchising) – надання материнською компанією права дрібній фірмі вести

протягом певного періоду свою справу під її опікуванням з використання її обладнання та
реалізуючі через неї свою продукцію.

Цикл життя товару у міжнародій торгівлі – товар проходить 5 стадій: 1- стадія нового
продукту; 2- стадія росту продукту; 3- стадія зрілості товару; 4- стадія падіння виробництва; 5-
стадія припинення внутрішнього виробництва товару.

Лекційний матеріал до теми 9

ТЕМА 9. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ

Економічна інтеграція (economіc іntegratіon) – процес економічної взаємодії країн, який

призводить до зближення господарських механізмів, та приймає форму міждержавних угод і
узгоджено регулюється міждержавними органами.

Економічний регіоналізм – наслідок інтеграційних процесів, у результаті яких окремі групи

країн створюють між собою більш сприятливі умови для торгівлі, інколи і для міжнародного
руху факторів виробництва, ніж для усіх інших країн.

Економічний союз або повна економічна інтеграція – процес, який передбачає разом з
єдиним митним тарифом і вільним рухом факторів виробництва, координацію
макроекономічної політики і уніфікацію законодавств країн-членів у ключових сферах –
валютній, бюджетній, грошовій.

Ефекти інтеграції:

динамічні (dynamіc effects) – економічні наслідки, які проявляються на пізніших стадіях

функціонування митного союзу;

статичні (statіc effects) - економічні наслідки, які проявляються негайно після створення
митного союзу як його безпосередній результат. Серед них найважливішими є:

відхилення торгівлі (trade dіversіon) – переорієнтація місцевих споживачів з закупівлі товару

в ефективнішого позаінтеграційного джерела поставки на менш ефективне
внутрішньоінтеграційне джерело, яка відбувається в результаті усунення імпортних мит в
рамках митного союзу;
створення торгівлі (trade creatіon) – переорієнтація місцевих споживачів з менш
ефективного внутрішнього джерела постачання товару на більш ефективне зовнішнє джерело
(імпорт), яка стає можливою в результаті усунення імпортних мит в рамках митного союзу.

Європейська Рада (European Councіl) – директивний орган ЄС, який збирається не періодичні
засідання (не менше двох разів на рік) у складі голів держав і урядів країн – членів ЄС і голови
Комісії ЄС.

Європейський інвестиційний банк (European Іnvestment Bank) – головний інвестиційний

інститут ЄС, створений (згідно з Римським договором) за рахунок внесків країн ЄС в статутний
капітал і мобілізації коштів на світовому ринку капіталів, що інвестуються в пріоритетні
проекти в країнах ЄС.

Європейський парламент (European Parlіament) – представницький і консультативний орган

ЄС.

Європейський союз (EU) – найбільш розвинене у світі регіональне інтеграційне угрупування,

економічний союз 25 країн Європи: Австрії, Бельгії, Великобританії, Данії, Греції, Естонії,
Ірландії, Іспанії, Італії, Кіпра, Латвії, Литви, Люксембура, Мальти, Нідерландів, Німеччини,
Польщі, Португалії, Словачиини, Словенії, Угорщини, Фінляндії, Франції, Чехії, Швеції.

Європейський фонд орієнтації і гарантії сільського господарства (ФЕОГА) – здійснює

єдине фінансування сільського господарства через бюджет ЄС.

Європейський фонд розвитку (European Development Fund) – надає фінанси для

стабілізаційних фондів і венчурний капітал.

Єдина аграрна політика (common agrіculture polіcy) – узгоджені дії країн ЄС по

забезпеченню стабільності поставок сільськогосподарської продукції за стабільними цінами,
збільшенню продуктивності сільського господарства, підтриманню життєвого рівня фермерів
і їх сімей та підтриманню розумного рівня роздрібних цін.

Зона вільної торгівлі – інтеграційне угруповання країн, яке передбачає повне скасування
митних тарифів при взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів щодо
третіх країн.

Комісія ЄС (Commіssіon of the EC) – наддержавний виконавчий орган ЄС.

Митний союз – інтеграційне угруповання країн, яке передбачає узгоджене скасування

групою країн національних митних тарифів та введення загального митного тарифу і єдиної
системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн.

Політичний союз - інтеграційне угруповання країн, яке передбачає передачу національними

урядами більшої частини своїх функції у відносинах з третіми країнами наддержавним
органам.

Преференційні угоди – підписуються на двосторонній основі між окремими державами або

між вже існуючими інтеграційними угрупуваннями і окремою країною або групою країн.

Програми внутрішнього ринку ЄС (EC Іnternal Market Program) – діюча в період з 1985 до
1992 року програма створення спільного ринку товарів і послуг.
Рада міністрів ЄС (Councіl of the EC) – міжурядовий орган ЄС.

Спільний ринок – інтеграційне угруповання країн, в якому країни домовляються про свободу
пересування не тільки товарів і послуг, але й факторів виробництва – капіталу і робочої сили.

Суд ЄС (Court of Justіce) – верховна судова інстанція ЄС, яка складається з 13 суддів, які
призначаються на 6 років за взаємною згодою урядів країн ЄС.

Теорія "другого найкращого" (theory “of the second best”) – крім свободи торгівлі, яка
безумовно призводить до зростання сукупного добробуту, не існує жодного варіанту торгової
політики, котра також безумовно забезпечувала б ріст сукупного добробуту.

Теорія митного союзу (customs union theory) – у наслідок утворення митного союзу
виникають два типи ефектів: статичні ефекти (ефект створення торгівлі та ефект відхилення
торгівлі) та динамічні ефекти.

Типи інтеграційних об’єднань:

Економічний союз або повна економічна інтеграція – процес, який передбачає разом з
єдиним митним тарифом і вільним рухом факторів виробництва, координацію
макроекономічної політики і уніфікацію законодавств країн-членів у ключових сферах –
валютній, бюджетній, грошовій;

Зона вільної торгівлі – інтеграційне угруповання країн, яке передбачає повне скасування
митних тарифів при взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів щодо
третіх країн;

Митний союз – інтеграційне угруповання країн, яке передбачає узгоджене скасування

групою країн національних митних тарифів та введення загального митного тарифу і єдиної
системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн;

Політичний союз - інтеграційне угруповання країн, яке передбачає передачу національними

урядами більшої частини своїх функції у відносинах з третіми країнами наддержавним
органам;

Преференційні угоди – підписуються на двосторонній основі між окремими державами або

між вже існуючими інтеграційними угрупуваннями і окремою країною або групою країн;

Спільний ринок – інтеграційне угруповання країн, в якому країни домовляються про свободу
пересування не тільки товарів і послуг, але й факторів виробництва – капіталу і робочої сили.

Лекційний матеріал до теми 10 (частина 1)

ТЕМА 10. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА І МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ
ВІДНОСИНИ. МІЖНАРОДНІ КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ

Міжнародна валютно-фінансова система (international monetary system) – закріплена в

міжнародних угодах форма організації валютно-фінансових відносин, які функціонують
самостійно або обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва.
Валютно-фінансова система є необхідною ланкою, яка дозволяє розвиватися міжнародній
торгівлі товарами, фінансовими інструментами та руху факторів виробництва. Вона
складається з двох груп елементів:

1. Валютні елементи, а саме: національні валюти, умови їх взаємної конвертованості та обігу,

валютний паритет, валютний курс та національний і міжнародний режими його регулювання.

2. Фінансові елементи, а саме: міжнародні фінансові ринки і механізми торгівлі конкретними

фінансовими інструментами – валютою, цінними паперами, кредитами.

Окремим елементом можна розглядати міжнародні розрахунки, які обслуговують рух товарів,
послуг, факторів виробництва і фінансових інструментів.

Валюта (currency) – у широкому сенсі – це будь-який товар, здатний виконувати грошову

функцію засобу обміну на міжнародній арені, а у вузькому розумінні – це готівкова частина
грошової маси, яка циркулює з рук у руки у формі грошових банкнот і монет.

Види валюти.

1. За приналежністю:

національна валюта (national currency) – законний платіжний засіб на території країни, що її

випускає;

іноземна валюта (foreign currency) – платіжний засіб інших країн, який законно або
незаконно використовується на території даної країни.

2. За рівнем використання у міжнародній валютній системі:

резервна валюту (reserve currency) – валюта, в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні
резервні активи, що використовуються для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу;

валюта вільного використання (freely usable currency) – валюта, котра широко

використовується для здійснення платежів по міжнародних угодах і активно продається і
купується на головних валютних ринках.

3. За стабільністю обмінного курсу:

тверда валюта (hard currency) – валюта, котра характеризується стабільним валютним

курсом, зміни якого відбуваються переважно через фундаментальні макроекономічні
закономірності;

нестійка валюта (unstable currency) – валюта, курс якої змінюється швидко і непрогнозовано.

4. За ступенем конвертованості: вільноконвертована, конвертована за поточними і

капітальними операціями, внутрішньо і зовнішньо конвертована.

Ця система еволюціонувала від координації валютної політики країн ЄС через створення

спільної розрахункової одиниці ЕКЮ (ECU – European currency unit) та спільне встановлення
валютний курсів до єдиної грошової політики і єдиної європейської валюти євро
Європейська валютна система (European Monetary System) – створена у березні 1979 р.
країнами-членами ЄС зона координованого плавання по відношенню до долара курсів
національних валют з метою забезпечення їх більшої стабільності.

Основні параметри ЄВС:

- обмеження коливань курсів валют в межах 2,25% в кожен бік від узгодженого центрального
курсу кожної валюти до екю. Великобританія приєдналася до ЄВС в жовтні 1990 р. за умови
що фунт може коливатися в межах 6% від центрального курсу. На подібних умовах входи і
іспанська песета. В серпні 1993 р. Великобританія та Італія вийшли з ЄВС, після чого межі
коливань всіх валют розширили до 15%;

- створення екю – європейської розрахункової одиниці, курс якого визначався як

середньозважений з курсів країн учасників;

- створення європейського фонду валютного співробітництва (European Monetary Cooperation

Fund) для надання тимчасової фінансової підтримки країнам учасникам для фінансування
дефіциту платіжного балансу та для здійснення розрахунків по валютних інтервенціях країн
учасників з метою підтримання валютних курсів.

Європейський валютно-економічний союз (European Economic and Monetary Union) –

стадія розвитку валютно-фінансової інтеграції країн ЄС, яка передбачає перехід до єдиної
грошової політики, створення єдиного центрального банку і введення єдиної валюти (euro –
євро).

Започаткований з 1 січня 1999 року з введенням євро у безготівкові розрахунки. З 1 січня

2002 року введено готівковий євро. Ввійшло 11 з 15 членів ЄС: Великобританія, Данія та
Швеція утрималися від входження, а Греція не пройшла за макроекономічними показниками.

Умови входження у валютний союз згідно з Маастрихтською угодою:

- бюджетний дефіцит країни не повинен перевищувати 3% ВВП, а валовий урядовий борг

– 60% ВВП;

- інфляція не повинна перевищувати інфляцію в трьох країнах учасниках з найнижчим

рівнем інфляції більше ніж на 1,5 процентних пункти;

- процентні ставки по довгострокових боргових цінних паперах не повинні перевищувати

більше ніж на 2 процентні пункти в цих же трьох країнах;

- протягом останніх двох років не виходити за межі встановлених коливань валютного

курсу відносно центрального паритету та не девальвувати свою валюту з власної ініціативи.

Основним елементом валютної системи кожної країни є її національна валюта. Валюта є

специфічним товаром, вона має ціну, але цю ціну не можна виразити у тій же валюті.

Валютний (обмінний) курс (exchange rate) – ціна одиниці національної валюти, яка
виражена в одиницях іноземної валюти.

Валютний курс як базове співвідношення цін двох валют може встановлюватися законодавчо
або визначатися в процесі їх взаємної котировки.
Валютна котировка (currency quotation) – визначення валютного курсу на основі вибраних
ринкових механізмів.

Існує три види котировки:

- пряма – визначення валютного курсу одиниці іноземної валюти через певну

кількість одиниць національної валюти; 1$=5,3 грн.

- непряма – визначення валютного курсу одиниці національної валюти через певну

кількість одиниць іноземної валюти; 1 грн.=0,1887$.

- крос-котировка – визначення курсів двох валют одна до одної через курс кожної з
них відносно третьої валюти, переважно до долара США. 1$=5,3 грн., 1$=28,5 руб.
1грн.=28,5/5,3=5,3774 руб. (непряма котировка гривні) або 1руб.=5,3/28,5=0,186грн. (пряма
котировка гривні). Як бачимо пряма і непряма котировка є оберненими величинами.

Види валютного курсу:

1. За часом здійснення обміну валюти:

спот-курс (spot rate) – курс, за яким обмінюються валюти протягом не більше двох робочих
днів з моменту досягнення угоди про курс (для угод по обміну доларів США і канадських
доларів – 1 день);

форвардний курс (forward rate) – узгоджений курс, за яким обмінюються валюти в певний
момент в майбутньому, більше ніж через три дні після досягнення угоди про курс.

2. За способом розрахунку:

номінальний валютний курс (nominal exchange rate) – курс між двома валютами, ціна
одиниці національної валюти, визначена в одиницях іноземної валюти;

реальний валютний курс (real exchange rate) – номінальний валютний курс, перерахований
з врахуванням змін рівня цін в своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується
національна валюта;

номінальний ефективний валютний курс (НЕВК) (nominal effective exchange rate (NEER)) –
індекс валютного курсу, розрахований як співвідношення між національною валютою і
валютами інших країн, зваженими відповідно до питомої ваги цих країн у валютних операціях
даної країни;

реальний ефективний валютний курс (РЕВК) (real effective exchange rate (REER)) –
номінальний ефективний валютний курс з поправкою на зміну рівня цін або інших показників
витрат виробництва, який показує динаміку реального валютного курсу даної країни до валют
країн – основних торгових партнерів;

3. За ступенем гнучкості:

фіксований валютний курс (pegged/fixed exchange rate) – офіційно встановлене

співвідношення між національними валютами, яке допускає тимчасове відхилення від нього в
той чи іншій бік не більше ніж на 2,25%;
обмежено гнучкий валютний курс (limited flexibile exchange rate) – офіційно встановлене
співвідношення між національними валютами, яке допускає невеликі коливання валютного
курсу згідно встановлених правил;

плаваючий валютний курс (flexibile/floating exchange rate) – курс, який вільно змінюється під
дією попиту і пропозиції, на котрий держава може за певних умов впливати шляхом
валютних інтервенцій;

4. За механізмом курсоутворення:

чисте плавання (clean floating) – курсоутворення без втручання центрального банку у

валютний ринок;

брудне (кероване) плавання (dirty (managed) floating) – ціноутворення при активних

інтервенціях центрального банку на валютному ринку;

оптимальний валютний простір (optimum currency area) – підтримка фіксованого валютного

курсу між обмеженою групою країн і плаваючого валютного курсу з іншими країнами.

валютний коридор (exchange rate band) – встановлені межі коливання валютного курсу,
котрі держава зобов’язується підтримувати.

повзуча фіксація (crawling peg) – механізм встановлення валютного курсу як відсотка

коливання навколо центрального паритету, що передбачає регулярну його зміну на певну
величину.

Валютний курс є основною зв’язуючою ланкою між економікою кожної країни та рештою
кран.

Рівноважний валютний курс (equilibrium exchange rate) – курс валюти, що забезпечує

досягнення рівноваги платіжного балансу за умови відсутності обмежень на міжнародну
торгівлю, спеціальних мотивів для припливу чи відпливу капіталу та надмірного безробіття.

Знецінення валюти (currency depreciation) – зниження вартості валюти при режимі

плаваючого валютного курсу.

Подорожчання валюти (currency appreciation) – збільшення вартості валюти при режимі

плаваючого валютного курсу.

Девальвація валюти (currency devaluation) – законодавче зниження курсу валюти або

центрального паритету при режимі фіксованого валютного курсу.

Ревальвація валюти (currency revaluation) - законодавче підвищення курсу валюти або

центрального паритету при режимі фіксованого валютного курсу.

Зниження вартості національної валюти приводить до таких економічних ефектів: збільшує

обсяги національного експорту; знижує фізичні обсяги імпорту; збільшує валютні доходи від
національного експорту, якщо попит нерезидентів на нього еластичний, і знижує ці доходи,
якщо попит нееластичний.
Еластичність попиту і пропозиції на валюту (elasticity of currency demand) –
співвідношення зміни в обсягах попиту та пропозиції валюти з процентною зміною
валютного курсу.

Якщо не враховувати міжнародного руху капіталу, то найбільше значення для еластичності

попиту і пропозиції валюти мають такі види еластичності:

З боку попиту:

- еластичність попиту з боку іноземних країн на національний експорт;

- еластичність національного попиту на імпорт з-за кордону.

З боку пропозиції:

- еластичність іноземної пропозиції імпорту з боку іноземних країн;

- еластичність пропозиції національного експорту іноземними країнам.

Умова Маршалла-Лернера (Marshall-Lerner condition) - зниження вартості національної

валюти (девальвація) призводить до поліпшення торгового балансу, якщо сума абсолютних
значень еластичності національного попиту на імпорт та іноземного попиту на національний
експорт більша одиниці.

Лекційний матеріал до теми 10 (частина 2)

ТЕМА 11. ВАРТІСТЬ ВАЛЮТИ ТА ВАЛЮТНИЙ КУРС
Валютна котировка (currency quotation) – визначення валютного курсу на основі вибраних
ринкових механізмів:

крос-котировка – визначення курсів двох валют одна до одної через курс кожної з них
відносно третьої валюти, переважно до долара США;

непряма (indirect) або обернена (reciprocal) – визначення валютного курсу одиниці

національної валюти через певну кількість одиниць іноземної валюти;

пряма (direct) або нормальна (normal)– визначення валютного курсу одиниці іноземної
валюти через певну кількість одиниць національної валюти.

Валютний (обмінний) курс (exchange rate) – ціна одиниці національної валюти, яка
виражена в одиницях іншої валюти, або відносна ціна валют двох країн:

реальний (real exchange rate) – номінальний валютний курс, перерахований з врахуванням

змін рівня цін в своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта:

, (4.2.1.1)

де Er - реальний валютний курс;

Рf - індекс цін іноземної країни;

Рd - індекс цін своєї країни;

реальний ефективний (РЕВК) (real effective exchange rate (REER)) – номінальний ефективний
валютний курс з поправкою на зміну рівня цін або інших показників витрат виробництва,
який показує динаміку реального валютного курсу даної країни до валют країн – основних
торгових партнерів:

, (4.2.1.2)

де - реальний ефективний валютний курс;

і – країна – торговий партнер;

- індекс реального валютного курсу поточного року в порівнянні з базовим роком кожної і-
ї країни торгового партнера;

Wі=(Xi+IMi)/(Xtotal+IMtotal) - питома вага кожної і-ї країни в торговому обороті даної країни з
тими країнами, що вважаються головними торговими партнерами;

обмежено гнучкий (limited flexibile exchange rate) – офіційно встановлене співвідношення

між національними валютами, яке допускає невеликі коливання валютного курсу згідно з
встановленими правилами;

плаваючий (flexibile/floating exchange rate) – курс, який вільно змінюється під впливом
попиту і пропозиції, на котрий держава може за певних умов впливати шляхом валютних
інтервенцій;

незалежно плаваючий (independently floating exchange rate) – курс, що визначається на

підставі співвідношення попиту і пропозиції на валюту на валютному ринку за умови
невтручання держави в цей процес;

номінальний (nominal exchange rate) – курс між двома валютами, поточна ринкова ціна
одиниці національної валюти, визначена в одиницях іноземної валюти:

En=Cf/Cd, (4.2.1.3)

де En - номінальний валютний курс;

Сf - іноземна валюта;

Cd - національна валюта;
номінальний ефективний (НЕВК) (nominal effective exchange rate (NEER)) – індекс валютного
курсу, розрахований як співвідношення між національною валютою і валютами інших країн,
зваженими згідно з питомою вагою цих країн у валютних операціях даної країни:

, (4.2.1.4)

де - номінальний ефективний валютний курс;

i – країна-торговий партнер;

- індекс номінального валютного курсу поточного року (Е1і) у порівнянні з базовим роком (Е0)
кожної і-ї країни - торгового партнера;

Wі=(Xi+IMi)/(Xtotal+IMtotal) - питома вага кожної країни (Xi+IMi) у торговому обороті даної

країни з тими країнами, що вважаються головними торговими партнерами;

спот-курс (spot rate) – курс, за яким обмінюються валюти протягом не більше двох робочих
днів з моменту досягнення угоди про курс;

фіксований (pegged/fixed exchange rate) – офіційно встановлене співвідношення між

національними валютами, яке допускає тимчасове відхилення від нього в той чи іншій бік не
більше ніж на 2,25%;

форвардний курс (forward rate), або строковий – узгоджений курс, за яким обмінюються
валюти в певний момент в майбутньому, більше ніж через три дні після досягнення угоди про
курс;

валютне правління (currency board) – фіксація курсу національної валюти до іноземної,

причому випуск національної валюти повністю забезпечено запасами іноземної (резервної)
валюти;

корегований (adjusted exchange rate) – курс, який автоматичної змінюється згідно зі змінами
певного набору економічних показників;

керовано плаваючий (managed floating exchange rate) – курс, який встановлюється

Центральним банком, а не валютним рингком, але з частою його зміною, яка має не
автоматичний характер, а бере до уваги макроекономічні показники.

Валютний коридор (exchange rate band) – встановлені межі коливання валютного курсу,
котрі держава зобов’зується підтримувати.

Девальвація валюти (currency devaluation) – законодавче зниження курсу валюти або

центрального паритету при режимі фіксованого валютного курсу.

Джей-крива (J-curve) – тимчасове погіршення торгового балансу в результаті зниження

реального курсу національної валюти, що призводить до його наступного покращання.
Еластичність попиту на валюту (elasticity of currency demand) – співвідношення зміни в
обсягах попиту та пропозиції валюти з процентною зміною валютного курсу.

Єдність валютного курсу (single exchange rate) – використання одного і того ж ефективного
курсу для всіх видів валютних операцій, всіх учасників цих операцій і валют, в яких вони
здійснюються.

Знецінення валюти (currency depreciation) – зниження вартості валюти при режимі

плаваючого валютного курсу.

Кероване плавання (managed floating) – політика управління валютним курсом за

допомогою валютних інтервенцій, що передбачає купівлю або продаж іноземної валюти.

Курсоутворення:

“брудне плавання” (dirty floating) – курсоутворення при активній інтервенції Центрального

банку на валютному ринку;

чисте плавання (clean floating) – курсоутворення без втручання Центрального банку у

валютний ринок.

Множинність валютних курсів (multiple exchange rate) – законодавчо встановлене

використання різних ефективних курсів національної валюти в залежності від видів валютних
операцій, учасників цих операцій і валют, в яких вони здійснюються.

Оптимальний валютний простір (optimum currency area) – підтримка фіксованого

валютного курсу між обмеженою групою країн і плаваючого валютного курсу з іншими
країнами.

Повзуча фіксація (crawling peg) – механізм встановлення валютного курсу як відсотка

коливань навколо центрального паритету, що передбачає регулярну його зміну на певну
величину.

Подорожчання валюти (currency appreciation) – збільшення вартості валюти при режимі

плаваючого валютного курсу.

Реальна девальвація (real devaluation) – зниження реального курсу національної валюти при
режимі фіксованого валютного курсу, яке відбулося з врахуванням зміни рівня цін у своїй
країні та в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта.

Ревальвація валюти (currency revaluation) - законодавче підвищення курсу валюти або

центрального паритету при режимі фіксованого валютного курсу.

Спекулятивна атака (speculative attack) – різке зростання пропозиції валюти на ринку в

період послаблення її курсу, що призводить до втрати валютних резервів країни у
випадку спроб підтримати валютний курс, який падає.

Умова Маршала-Лернена (Marshall-Lerner condition) – зниження вартості національної

валюти (девальвація) призводить до покращання торгового балансу, якщо сума абсолютних
значень еластичності національного попиту на імпорт і іноземного попиту на національний
експорт більше одиниці.
Цільові зони (target zones) – параметри валютного курсу, до яких країна вважає необхідним
прямувати.

Експорт (export) - це продаж та вивезення товару за кордон.

Імпорт (import) - це купівля та ввезення товару з-за кордону.

Міждержавна (взаємна, двостороння) торгівля - торгівля двох країн між собою.

Міжнародна (світова) економіка (ME, international есопоту) має трактування у широкому та вузькому
розумінні. У широкому розумінні МЕ - це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного
взаємозалежного світу. Більш вузьке її трактування: МЕ - це частина теорії ринкової економіки, що
вивчає закономірності взаємодії господарських субʼєктів різної державної належності у сфері
міжнародного обміну товарами та послугами, руху факторів виробництва та фінансування
формування міжнародної економічної політики.

Міжнародна кооперація праці (international cooperation of labor) - являє собою зумовлений

міжнародним поділом праці сталий обмін між країнами продуктами, які продукуються ними з
найвищою економічною ефективністю. Коопераційні звʼязки проявляються на всесвітньому,
міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

Міжнародна макроекономіка (international macroeconomics) - частина теорії міжнародної економіки,

яка вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства
в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.

Міжнародна мікроекономіка

(international microeconomics)

частина теорії

міжнародної економіки, яка вивчає закономірності міжкраїнного руху конкретни

товарів і факторів їх виробництва, а також їх ринкові характеристики (попи пропозицію, ціну тощо).

Міжнародна (світова) торгівля (MT, international trade) - це сфера міжнародних товарно-грошових

відносин, яка являє собою сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу.

Міжнародний поділ праці (MIIII, intermational division of labor) - вищий ступінь розвитку суспільно-
територіального поділу праці між країнами, який передбачає сталу концентрацію виробництва певної
продукції в окремих країнах.

Міжнародний поділ факторів виробництва (MIIB, international division of factors)

- історично існуюче зосередження окремих факторів виробництва у різних країнах, яке є

передумовою виробництва ними певних товарів з більш високою ефективністю, ніж в інших країнах.

Ринок внутрішній (BP, domestic market) - форма господарського спілкування, за якої усе, що
призначено для продажу, збувається самим виробником всередині країни.

Ринок міжнародний (MP, international market) - це частина національних ринків, яка

безпосередньо зв'язана з закордонними ринками.

Ринок національний (HP, national market) - це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на
іноземних покупців.

Ринок світовий (PC, world market) - сфера сталих товарно-грошових відносин між країнами, які
базуються на МІШ! та інших факторах виробництва.
Світове господарство (CT, world economy) - це сукупність національних економік країн світу,
поєднаних між собою мобільними факторами виробництва.

Сукупний попит (aggregate demand, AD) - обсяг виробництва товарів, котрі споживачі готові
колективно придбати при існуючому рівні цін.

Сукупна пропозиція (aggregate supply, AS) - обсяг виробництва товарів, котрі виробники готові
колективно запропонувати на ринок при існуючому рівні цін.

Tosap (commodity good)

- предмет, який задовольняє будь-яку суспільну потребу і

вироблений для обміну, тобто який має цінність, котра встановлюється в процесі його обміну на інші
товари.

Товар торговий (tradable good) - товар, який може рухатись між різними країнами.

Товар неторговий (nontradable good) - товар, який споживається в країні, де і був виготовлений, і не
переміщується між країнами.

Мита автономні - мита, які вводяться на основі односторонніх рішень органів державної влади країн.

Мита адвалорні - мита, які нараховуються в процентах до митної вартості оподаткованих товарів.

Мита антидемпінгові

- мита, які застосовуються у випадку ввезення на територію

країни товарів за ціною більш низькою, ніж їх нормальна ціна в країні експорту, якщо такий імпорт
наносить шкоду місцевим виробникам подібних товарів або заважає організації і розширенню
національного виробництва таких товарів.

Мита експортні - мита, які накладаються на експортні товари при випуску їх за межі митної території
держави.

Мита змінні - мита, ставки яких можуть змінюватись у встановлених органами державної влади
випадках.

Мита імпортні - мита, які накладаються на імпортні товари при випуску їх для вільног обігу на
внутрішньому ринку країни.

Мита комбіновані - поєднують в собі адвалорні і специфічні мита.

Мита компенсаційні - мита, які накладаються на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо або
непрямо використовувались субсидії, якщо їх імпорт наносить шкоду національним виробникам
таких товарів.

Мита конвенційні - мита, які встановлюються на базі двосторонньої або багатосторонньої угоди.

Мита номінальні - ставки, вказані в митному тарифі

Мита постійні - мита, ставки яких одночасно встановлені органами державної влади і не можуть
змінюватись в залежності від обставин.

Мита преференційні - мита, які мають нижчі ставки в порівнянні зі звичайно діючими митами. які
накладаються на підставі багатосторонніх угод на товари, виготовлені в країнах, що розвиваються.

Мита сезонні - мита, які застосовуються для оперативного регулювання міжнародної торгівлі
продукцією сезонного характеру, головним чином сільськогосподарської.

Мита специфічні - мита, які нараховуються у встановленому розмірі з фізичної

характеристики товару.

Мита транзитні - мита, котрі накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію
даної країни.

Митна вартість товару (customs value) - ціна товару, яка нормально встановлюється на відкритому
ринку між незалежним продавцем і покупцем, за якою він може бути проданий в країні призначення
в момент предʼявлення митної декларації.

Митні збори - додаткові збори, що стягуються під час увезення товарів понад ввізне мито за
специфічні умови поставок і послуги, надані митницею (оформлення транспортних засобів,
зберігання товарів під відповідальність митниці тощо).

Мито (customs duty) - обовʼязковий внесок, який стягується митними органами при імпорті або
експорті товару і який є умовою імпорту або експорту.

Оптимальний митний тариф (optimal tariff rate) - рівень мита, який забезпечує максимізацію рівня
національного економічного добробуту.

Субсидії (subsidy) - грошова виплата, направлена на підтримку національних виробників і непряму

дискримінацію імпорту.

Субсидії внутрішні (domestic subsidy) - найбільш прихований фінансовий метод торгової політики і
дискримінація проти імпорту, який передбачає бюджетне фінансування виробництва всередині
країни товарів, які конкурують з імпортом.

Субсидії експортні (export subsidy) - фінансовий нетарифний метод торгової політики, який
передбачає бюджетні виплати національним експортерам, що дозволяє продавати товар іноземним
покупцям за більш низькою ціною, ніж на внутрішньому ринку, і збільшувати тим самим експорт.

Субсидії непрямі - приховане дотування експортерів через надання пільг зі сплати податків, пільгові
умови страхування, позики за заниженою ставкою, повернення імпортних мит тошо.

Субсидії прямі - безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції на суму
різниці його витрат і отриманого ним доходу.