ТЕМА 2.

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ В СИСТЕМІ

НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ
1. Система національних рахунків (СНР) як нормативна база
національного рахівництва
2. Основні макроекономічні показники СНР
3. Роль цінового фактору у вимірюванні ВВП
Категорії та поняття
Система національних рахунків (СНР), зведені національні рахунки,
національні рахунки за секторами, національна економіка, валовий
внутрішній продукт (ВВП), номінальний ВВП, реальний ВВП, метод
кінцевого використання, розподільний метод, виробничий метод, валовий
випуск, проміжна продукція, кінцева продукція, додана вартість, дефлятор
ВВП, інфлювання, дефлювання, індекс споживчих цін.

1. Система національних рахунків (СНР) як

нормативна база національного рахівництва

Сукупність взаємопов’язаних показників, які віддзеркалюють реальні

явища і процеси економіки на макрорівні це – система національних
рахунків. Вона вміщує інформацію про всіх суб’єктів, що беруть участь у
економічних процесах, відображає всі економічні операції пов’язані з
виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, нагромадженням
активів, кінцевим споживанням. Інформація, що міститься у системі
національних рахунків, необхідна органам державної влади для вироблення
економічної політики, розробки прогнозів соціально-економічного розвитку.
Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників
послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ
економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу,
фінансів. СНР є міжнародним стандартом оцінки основних економічних
показників країни, яка була розроблена статистичною комісією ООН і
використовується во всіх країнах світу для описання та аналізу розвитку
ринкової економіки на макрорівні, починаючи з 1953 р. Національні рахунки
в Україні розробляються Державною службою статистики згідно з СНР ООН
з 1993 р.
СНР спирається на певні методологічні принципи. По-перше,
продуктивною вважається будь-яка економічна діяльність, що приносить
дохід, незалежно від того, чи має матеріальну форму продукт цієї діяльності
(чи ні). По-друге, економіка – це безперервний кругообіг ресурсів: товари –
доходи – видатки – доходи та ін. По-третє, в економіці всі видатки на
виробництво товарів і надання послуг дорівнюють доходам від їх реалізації,
який розпадається на доходи всіх власників факторів виробництва. По-
четверте, використання доданої вартості для максимально точного відбиття
результатів функціонування економіки. Основні функції СНР такі:
1) статистична база для проведення економічної політики;
2) допомога у здійсненні економічного прогнозування;
3) оцінка рівня розвитку національної економіки та порівняння його з
рівнем економічного розвитку інших країн;
4) визначення рівноважного стану економіки;
Принципи системи національних рахунків:
1) застосування до опису національної економіки методу подвійного
відображення у СНР кожної операції, що забезпечує додатковий контроль
достовірності інформації та пов`язує рахунки в єдину систему; застосування
метода подвійного запису до системи макроекономічних показників дає
можливість СНР відображати процеси, які відбуваються в національній
економіці;
2) кожен рахунок, який входить до СНР, представляє собою
збалансовану таблицю, в якій розрахунковим шляхом забезпечується рівність
(баланс) між об`ємом тих або інших ресурсів та їх використанням;
3) балансуюча стаття попереднього рахунку СНР, відображена в
розділі «Використання», є вихідним показником розділу «Ресурси»
наступного рахунку (тим самим утворюється група взаємопов’язаних між
собою рахунків та здійснюється їх перетворення у систему);
 4) показники у СНР відображають операції, кожна з яких представляє
собою потік між інституціональними одиницями; рахунки СНР є реєстрацією
всіх економічних потоків у формі балансів у відповідності із стадіями
відтворювального циклу, в яких вони здійснюються; операції можуть бути
виробничими, розподільними, обмінними або операціями споживання;
5) внаслідок об’єднання макроекономічних показників в рахунки та їх
зіставлення у визначеній послідовності, відповідній етапам відтворювального
циклу, вдається отримати взаємопов’язану комплексну кількісну
характеристику економічних процесів та результатів функціонування
національної економіки.
Рахунки СНР представляють собою систему тому, що вони: по-перше,
взаємопов’язані між собою; по-друге, будуються за єдиним методологічним
принципом; по-третє, містять систему взаємозв’язаних показників. СНР
спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійснюється
облік економічної діяльності в країні. Базові з цих категорій – інституційна
одиниця, сектор, економічна операція, рахунок.
Основною одиницею обліку СНР є інституційна одиниця.
Інституційна одиниця – господарська одиниця, яка володіє активами, має
право здійснювати економічну діяльність, веде повний набір бухгалтерських
операцій і несе відповідальність щодо своїх зобов’язань. Якщо економічні
інтереси інституційних одиниць зосереджені на території певної країни, то їх
називають резидентами цієї країни. І навпаки, інституційні одиниці,
економічні інтереси яких зосереджені поза межами даної країни, відносно неї
є нерезидентами.
СНР потребує агрегування інституційних одиниць, які функціонують в
національній економіці. Вони групуються у п’ять секторів:
1) сектор нефінансованих корпорацій;
2) сектор фінансових корпорацій;
3) сектор загального державного управління;
4) сектор домашніх господарств;
 5) сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні
господарства.
Інституціональні одиниці перебувають між собою у економічних
відносинах, які у СНР називають економічними операціями. Облік
економічних операцій (операції з товарами та послугами, розподільчі
операції, фінансові операції) здійснюється за допомогою певної системи
рахунків. Рахунок – це балансова таблиця, яка складається з двох розділів:
перший – ресурси або зміна в зобов`язаннях, другий – використання або
зміна в активах.
У СНР розрізняють такі групи рахунків:
– для економіки в цілому (консолідовані рахунки);
– для секторів економіки;
– для окремих економічних операцій.
СНР поділяється на рахунки внутрішньої економіки (виробництва;
утворення, розподілу та використання доходів; капіталу; продуктів та послуг;
фінансовий) та рахунки зовнішньоекономічних зв’язків (поточних операцій,
операцій з капіталом, фінансовий рахунок).

2. Основні макроекономічні показники СНР

Макроекономічні показники умовно поділяють на три групи:
1) потокові показники – відображають передачу вартості одними
суб’єктами економічної діяльності іншим і вимірюються за певний проміжок
часу. До них відносяться: валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий
національний продукт (ВНП), валовий національний дохід (ВНД), чистий
внутрішній продукт (ЧВП), чистий національний дохід (ЧНД), дохід
кінцевого використання тощо;
2) показники запасів – економічні змінні, які відображають
нагромадження та використання вартості економічних суб’єктів. Вони
визначаються на певну дату і включають: майно (активи реальні та
фінансові), національне багатство, реальні грошові (касові) залишки тощо.
 3) показники економічної кон’юнктури – змінні, які пов’язані з
коливанням ділової активності (процентна ставка, норма дохідності активів,
рівень цін, рівень безробіття тощо).
Необхідно чітко засвоїти, що найважливішим параметром розвитку
економіки, який відбиває підсумковий результат функціонування всіх
секторів та підприємств в країні, є валовий внутрішній продукт(ВВП). Для
визначення ВВП у СНР вирізняють такі поняття:
Кінцева продукція – та частина випуску, яка спрямовується на
невиробниче споживання, інвестування та експорт. Кінцеві товари та
послуги – це ті товари та послуги, що використовуються на кінцеве
споживання, нагромадження та експорт.
Проміжні товари і послуги – це ті товари та послуги, які
використовуються в процесі виробництва (сировина, матеріали, пальне,
енергія, послуги транспорту, плата за оренду приміщення тощо).
Валовий внутрішній продукт (ВВП) – вартість кінцевих товарів і
послуг, вироблених в межах національної території певної країни за
певний період (рік) як національними, так і іноземними резидентами
(юридичні та фізичні особи, які постійно проживають в країні). Динаміка
ВВП свідчить про стан економіки, її зростання або спад. І саме на
динаміку ВВП врешті-решт має бути націлена макроекономічна політика
держави.
При вимірюванні обсягу ВВП важливо уникнути подвійного рахунку
– ситуації, коли одна й та ж операція може бути врахована двічі. Як відомо,
виробництво багатьох товарів проходить кілька стадій, які можуть
здійснювати різні виробники. Якби вартість проміжних товарів і послуг
входила у ВВП, то мав би місце “повторний рахунок”, оскільки вартість
проміжних продуктів входить у склад вартості кінцевих товарів і послуг.
Отже включення до складу ВВП проміжної продукції означало б подвійний
рахунок тому, що вартість проміжної продукції вже входить до складу
кінцевої продукції.
 Якщо при визначенні ВВП підсумувати усі виторги, то можна
припуститися помилки, яка й називається подвійним рахунком. Подвійний
рахунок виникає у зв'язку з цим, що ціна проміжних товарів включається в
ціну продукції на кожній окремій стадії виробництва. Подвійний рахунок
лише формально (на «папері») збільшує обсяги національного виробництва,
насправді ж це не відображає реального стану економіки.
Для прикладу розглянемо виробництво хліба (таблиця). У цьому
випадку хліб є кінцевим продуктом, тому тільки його вартість (ціна) повинна
бути врахована у ВВП. Що стосується борошна, пшениці, транспортних
послуг по доставці хліба до місця покупки – то це є проміжні продукти.
Вартість сировини і матеріалів (проміжних товарів) тільки один раз
входить у вартість ВВП, незалежно від кількості технологічних стадій
виробництва.
Таблиця

Подвійний рахунок при виробництві хліба

Чотири стадії Виручка від Ціна проміжного Додана вартість

виробництва хліба реалізації продукту
(ціна)
1) пшениця 10 0 10
2) борошно 15 10 5
3) спечений хліб 25 15 10
4) хліб, що продається 28 20 8
78 45 33

Отже, ВВП у цьому прикладі в кількісному вигляді дорівнює:

1) виручка від продажу товарів мінус вартість проміжної
продукції (78—45=33);
2) сума доданої вартості, тобто вартості, доданої до ціни
проміжних товарів на кожній технологічній стадії виробництва товару
(10+5+10+ 8=33).
Уникнути подвійного рахунку можна двома шляхами:
1) враховувати у ВВП лише вартість кінцевих продуктів;
 2) підсумовувати додані вартості, створені на різних етапах
виробництва.
МЕТОДИ ОБЧИСЛЕННЯ ВВП

виробничий метод (за доданою вартістю)

за витратами (метод кінцевого використання)
за доходами (розподільчий метод)

Рис. 1. Методи обчислення ВВП

I. Виробничий метод обчислення ВВП – сума вартостей, які

додані на кожній стадії виробництва кінцевого продукту. Виключення
проміжної продукції дозволяє при цьому вирішити проблему повторного
рахунку. Для економіки в цілому сума всієї доданої вартості повинна
дорівнювати вартості кінцевих товарів і послуг. Таким чином, одним із
методів підрахунку ВВП є метод доданої вартості. Цей метод також
називають виробничим, оскільки створення додаткової вартості відбувається
саме у виробництві.
Додана вартість – вартість виробленої продукції без вартості
проміжних товарів і послуг, що були придбані підприємством і використанні
у процесі виробництва.
Додана вартість = Валовий випуск – проміжне споживання.
II. Метод кінцевого використання, або обчислення ВВП як суми
витрат на придбання товарів та послуг, створених економікою країни.
Усі витрати агрегуються у чотири групи.
1) Особисті споживчі витрати (С) – це витрати домогосподарств на
купівлю товарів поточного вжитку, товарів тривалого використання та на
оплату послуг. Особисте споживання має найбільшу питому вагу в сукупних
витратах. Своєрідною ознакою розвиненості країни є зниження у структурі
особистих споживчих витрат частки витрат на харчування і зростання
питомої ваги витрат на послуги.
 2) Валові інвестиції (Ig) – спрямовуються на:
- купівлю інвестиційних товарів та нове будівництво, тобто спрямовані
на приріст капіталу – це чисті інвестиції (Iч);
- зміни у запасах; необхідність урахувати запаси як складову валових
інвестицій полягає в тому, що частина товарів та послуг, які входять до
складу ВВП, можуть бути не реалізованими і нагромаджуються, тобто
зберігаються на складах готової продукції; приріст запасів додається до
інвестицій зі знаком “плюс”, скорочення – зі знаком “мінус”; збільшення
запасів означає, що економіка виробляє більше продуктів, ніж споживає.
До валових інвестицій включається амортизація:
Ig=Iч+A (1)
3) Державні видатки (державне споживання) (G) – охоплюють
видатки центральних та місцевих органів влади на купівлю кінцевих товарів
та послуг та на оплату праці зайнятих у державному секторі.
Слід підкреслити, що основну частину державних видатків становлять
державні закупівлі.
4) Чистий експорт (NE) – сума, на яку видатки іноземців на купівлю
вітчизняних товарів та послуг (експорт) перевищують видатки вітчизняних
економічних суб’єктів на купівлю іноземних товарів та послуг (імпорт).
NE=E-Iм. (2)
Величина чистого експорту може додаватись до підрахунку ВВП за
витратами зі знаками “плюс” або “мінус”. Якщо експорт перевищує імпорт,
то ця величина додається до ВВП. Коли ж країна імпортує більше, ніж
експортує, сальдо є відємним і ВВП зменшується на його величину. При
рівноважній зовнішній торгівлі сальдо дорівнює нулю, а ВВП складається з
трьох частин (С + І + G).
З підрахунку ВВП за витратами випливає важлива тотожність
макроекономічних рахунків:
Y = C + Ig + G + NE (3)
 III. Метод обчислення ВВП за доходами (розподільчий метод) –
додаються первинні доходи, які виплачені із доданої вартості виробничим
одиницям-резидентам
Згадаємо, що з моделі кругопотоку (тема 1) випливає, що джерелом
всіх доходів є продукт, а з іншого боку, сукупні витрати покупців
дорівнюють вартості вироблених товарів та послуг. Таким чином, сукупний
дохід національної економіки та сукупні витрати на купівлю товарів та
послуг, дорівнюють одне одному.
Первинні доходи в економіці складаються з факторних доходів і
доходів від власності. Факторні доходи – ті, що створюються у процесі
виробництва і отримуються власниками факторів виробництва. Доходи від
власності - це доходи, що власники активів отримують після надання їх
виробникам товарів і послуг. Доходи, які економіка отримує від
виробництва продукції, приймають різні форми, і поступають у
розпорядження власників факторів виробництва.
Усі види доходів умовно можна поєднати у такі групи:
1) Заробітна плата або доходи від праці (W). Заробітну плату
виплачують фірми та держава найманим працівникам. До заробітної плати
включаються також виплати які роботодавці вносять у різні фонди
соціального забезпечення, пенсійний фонд, фонд допомоги за безробіттям та
ін.
2) Доходи від власності (прибуток – р). Прибуток фірм поділяється
на два різновиди:
- дохід на власність, або дохід некорпоративного бізнесу, тобто
підприємств, які перебувають у індивідуальній, кооперативній або
партнерській власності;
- прибуток корпорацій, який виділяється окремо у зв’язку з тим, що
акціонерна власність породжує істотні особливості у розподілі і використанні
прибутку: його частина спрямовується на виплату дивідендів.
 3) Рента (R). Це – доходи, які отримують власники нерухомого майна
за надання об’єктів своєї власності у тимчасове користування (оренду).
4) Проценти та дивіденди (i). Йдеться про доходи, які отримують
власники грошового капіталу за надання цього капіталу у тимчасове
користування (депозити, позики, купівля облігацій).
5) Амортизація (A) – щорічні відрахування, які показують обсяг
основного капіталу, спожитого у процесі виробництва..
6) Непрямі податки (Tн), до яких відносять податок на додану вартість
(ПДВ), акциз, мито тощо, які включаються у ціну товарів та послуг. Власне,
це надбавка до ціни, яка не відбиває новостворену вартість і не
перетворюється на будь-який з перерахованих вище видів доходів.
При підрахунку ВВП виникає ряд проблем, які впливають на точність
виміру цього показника. Так, частина фактично створеного у країні ВВП є
результатом функціонування тіньової економіки. Поняття тіньової економіки
має різні трактування в різних країнах. Слід вирізняти тіньову економіку і
нелегальну економіку, тобто види діяльності, що заборонені законодавством.
До тіньової економіки найчастіше відносять діяльність, доходи від якої
приховуються від обліку та сплати податків. Тіньова економіка існує
практично у всіх країнах, але її обсяг суттєво розрізняється (від 3-5% до 50-
80% від ВВП). Значний обсяг тіньової економіки знижує можливості
державного регулювання економіки у зв’язку з тим, що виникає розбіжність
між фактичним та офіційно зареєстрованим ВВП.
Сам по собі абсолютний показник обсягу ВВП не може свідчити про
рівень розвитку національної економіки. Для цього обсяг продукту та доходу
необхідно поділити на чисельність населення. У зв’язку з цим у
макроекономіці часто використовується показник ВВП на одну особу, який
змінюється як у зв’язку з динамікою ВВП, так і у зв’язку з динамікою
чисельності населення.
На базі ВВП, який є основним вимірником річного обсягу виробництва
кінцевих товарів та послуг, розраховується ціла низка показників, які дають
статистичне уявлення про новостворену за даний період часу вартість.
Резиденти країни можуть отримувати доходи від використання факторів
виробництва як в середині країни, так і за її межами. У зв’язку з цим в
макроекономіці поряд з ВВП використовується показник валового
національного продукту (ВНП). ВНП відрізняється від ВВП на величину
сальдо факторних доходів і відбиває величину товарів та послуг, що створені
факторами виробництва, які належать резидентам країни на батьківщині або
за кордоном:

(4)

Макроекономічний показник, який визначає відмінності між ВНП і

сумарною величиною амортизаційних відрахувань – це чистий
національний продукт (ЧНП), тобто:
ЧНП = ВНП – А (5)
Доходи, які надходять власникам факторів виробництва – резидентам,
утворюють національний дохід (НД) – загальний дохід, одержаний
постачальниками ресурсів за їх внесок у виробництво ВНП, або сумарний
дохід нації, створений у процесі виробництва національного продукту.
Вимірюють національний дохід «відніманням» від ВНП амортизаційних
відрахувань та непрямих податків на бізнес:
НД = ВНП – А– Тн (6)
Використовуваний дохід – це дохід, який залишається власникам
факторів виробництва після сплати податків.
Для відображення нових ціннісних характеристик соціально-
економічного розвитку суспільства з’являються нові макроекономічні
показники, такі як:
1) Індекс людського розвитку (ІЛР) – інтегральний показник, який
акумулює в собі такі показники: тривалість життя, грамотність та охоплення
навчанням, ВВП на одну особу.
 2) Індекс економічної свободи (ІЕС) – агрегований показник, що
включає фактори, які ,в свою чергу, мають складну структуру і засвідчують
рівень втручання уряду в економіку. Чим сильніший урядовий вплив на
економіку, тим менший рівень економічної свободи, і навпаки. Фактори, що
визначають ІЕС: торговельна політика; політика оподаткування; грошова
політика; контроль за цінами та рівнем заробітної плати; права власності та
ін.

3. Роль цінового фактора у вимірюванні ВВП

Номінальні показники визначають у поточних цінах, а реальні – у

співставних (базових) цінах. ВВП за своєю сутністю – це ринкова вартість
кінцевих товарів та послуг, при його вимірюванні суттєву роль відіграє
фактор динаміки цін.
На величину номінального ВВП здійснюють вплив:
Динаміка реального обсягу Динаміка рівня цін
виробництва

Рис. 2. Вплив динаміки цін на величину ВВП

Реальний ВВП обчислюється за допомогою коригування номінального

ВВП на індекс цін. Рівень та динаміка макроекономічних показників
залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Аналіз
динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється
рівень задоволення потреб суспільства. Зіставлення цих показників протягом
різних періодів можливе за умови, якщо ціни будуть незмінними. Насправді,
ціни з кожним роком змінюються, тому на ВВП впливають не лише зміни
фізичного обсягу виробництва, а й ціни. З метою нівелювання цінового
фактору обчислюють два види цін: поточні та постійні.
Номінальний ВВП – це сукупна вартість вироблених кінцевих товарів
і послуг, яка обчислена в цінах, коли даний продукт був вироблений.
Розрахований на основі поточних цін, він нескоригований на інфляцію
(підвищення цін) або дефляцію (зниження цін).
Реальний ВВП – вартість вироблених кінцевих товарів і послуг, яка
враховує зміни в рівні цін, тобто скоригована на інфляцію чи дефляцію.
Розраховується реальний ВВП шляхом ділення номінального ВВП на індекс
цін. Реальний ВВП точніше характеризує функціонування економіки ніж
номінальний.
Дефлятор ВВП = номінальний ВВП / реальний ВВП
Дефлятор ВВП використовують для визначення відмінності між
номінальним та реальним ВВП.
ВВП н
ВВП р =
дефляторВВП (7)
Інфлювання – це збільшення показника ВВП для років, що передують
року, прийнятому за базу.
Дефлювання – це зменшення показників ВВП для років, що слідують
за роком, прийнятим за базовий (якщо ціни в ці роки зростали) тому, що
показники номінального ВВП завищують реальний обсяг продукції цих
років.
Для визначення впливу зміни цін на рівень ВВП використовують цінові
індекси, які відбивають динаміку рівня цін. Широке застосування має індекс
споживчих цін (ІСЦ). Він розрахться для стандартного набору споживчих
товарів (споживчого кошика) як вітчизняного, так й імпортного виробництва.

∑ Р1q0 ціна споживчого кошика в поточному періоді

ІСЦ= ×100%= ×100% (8)
∑P0 q0 ціна споживчого кошика в базовому періоді

де:
P1 – ціна товару у поточному періоді;
q0 – кількість вироблених товарів у базовому періоді;
P0 – ціна товару у базовому періоді.
 Для розрахунку індексу цін виробників беруться до уваги ціни на
сировину та напівфабрикати, які використовуються на попередніх стадіях
виробництва.