ТЕМА 9.

ІНФЛЯЦІЯ ТА АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА

План лекції 1

1. Інфляція як соціально-економічне явище

2. Методи вимірювання інфляції
3. Класифікація інфляції

1. Інфляція як соціально-економічне явище

Економічна нестабільність супроводжується інфляційними
процесами. Інфляція є знеціненням грошей внаслідок порушення законів
грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарами. Інфляція
проявляється через підвищення цін. Зростання цін потребує додаткового
випуску грошей, що порушує пропорційність і переповнює фінансові
канали додатковими знеціненими грошима. Інфляція завжди
супроводжується підвищенням загального рівня цін, зниженням попиту
та падінням життєвого рівня населення.
Інфляція – це соціально-економічне явище, яке характеризує
співвідношення між кількістю паперових грошей, обсягом вироблених
товарів та послуг і темпами підвищення рівня цін. Інфляція –
переповнення сфери обігу надлишковою масою грошових знаків щодо
потреб товарообігу, що призводить до їх знецінення.
Теоретичні засади інфляції пов’язані із кількісною теорією грошей,
згідно з якою ціни змінюються прямо пропорційно до зміни пропозиції
грошей. Інфляція виникає внаслідок переповнення сфери обігу
надлишковою масою (особливо готівкою), тобто грішми, що не забезпечені
відповідними товарними ресурсами. Через бюджетну і кредитну емісію нові
гроші вливаються у грошовий ринок і поглиблюють інфляцію. Бюджетний
дефіцит – це неодмінний компонент і вирішальний чинник інфляції.
 2. Методи вимірювання інфляції

Загальний рівень цін оцінюється за допомогою індексів цін

(методологія Пааше, Ласпейреса, Фішера). Індекси цін показують
динаміку цін у часі і просторі.
Індекс Пааше – показник рівня цін, що розраховується на базі
набору товарів, що змінюється. Цей показник широко відомий під назвою
дефлятора ВВП:

IП=
∑ p1 q 1
∑ p0 q 0 (1)
де: p1 і p0 – ціни відповідно у поточному і базовому періодах,
q1 – обсяг виробництва у поточному (розрахунковому) періоді.
Індекс Ласпейреса – показник рівня цін, що розраховується на базі
цін певного набору товарів:

I L=
∑ p1 q0
∑ p0 q0 (2)
де: q0 – обсяг виробництва в базовому періоді.

Індекс Фішера – середнє геометричне значення індексів Ласпейреса

і Пааше, який усуває їхню обмеженість:

І Ф =√ I П⋅I L
(3)

За допомогою індексів цін розраховують темп інфляції:

Pn −P n
−1
π= ×100 %
Pn
−1 (4)
Темп інфляції показує середньорічне підвищення загального рівня
цін у відсотках.
 3. Класифікація інфляції

Відповідно до можливостей оцінки інфляцію поділяють на:

- відкриту – виникає за рахунок підвищення цін на товари і
ресурси;
- приховану – є наслідком товарного дефіциту і супроводжується
прагненням держави утримувати ціни на тому самому рівні.
Наслідком прихованої інфляції є утворення товарного дефіциту. За
критерієм річного темпу зміни загального рівня цін розрізняють такі види
відкритої інфляції (до уваги беруться річні темпи інфляції):
– помірну: 0 < π < 10 %;
– галопуючу: 10%< π < 100%;
– гіперінфляцію: 100%< π < ∞.
За можливістю прогнозування виділяють:
- очікувану інфляцію – передбачуваний рівень інфляції в
прогнозованому періоді;
- неочікувану інфляцію – несподівана зміна цін, що негативно
впливає на систему грошового обігу.
Очікування майбутнього підвищення цін змушує виробників
відповідно формувати виробничу програму, споживачів – збільшувати
закупівлю товарів, поки ціни на них не підвищились, найманих
робітників – вимагати підвищення заробітної плати тощо. Внаслідок
цього інфляційні очікування стають важливим макроекономічним
чинником, що стимулює прискорення інфляції.
За пропорцією зміни цін інфляцію поділяють на:
- збалансовану інфляцію, за якої ціни на товари відносно одне
одного незмінні;
 - незбалансовану інфляцію, коли ціни змінюються відносно одне
одного у різних пропорціях.
Існує дві теоретичні концепції щодо визначення першопричин
інфляції – структурна і монетаристська. Прихильники структурної
концепції вбачають неминучість інфляції за умов диспропорції
суспільного відтворення, дефіциту державного бюджету, збільшення
попиту, що супроводжується підвищенням цін на товари, монополізації
національного ринку. Монетаристи вважають інфляцію грошовим
феноменом, яка зумовлена м’якою грошовою та бюджетною політикою
держави.
Інфляція обумовлена також рядом причин, що підрозділяються на
внутрішні і зовнішні. До внутрішніх причин належать дефіцит
державного бюджету, високий рівень невиробничих витрат держави,
монополія, помилки в економічній політики держави тощо. Зовнішніми
причинами інфляції є структурні світові кризи, зменшення надходжень від
зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо зовнішньоторговельного та
платіжного балансу тощо.
Для багатьох країн характерним стало розкручування спіралі
«зарплата – ціни». У свою чергу зростання роздрібних цін спонукає
людей вимагати зростання заробітної плати. Як наслідок, підвищуються
загальні витрати виробництва. Зростання витрат змушує виробників
підвищувати ціни, щоби не зменшити рентабельність і не зазнати втрати
у прибутках. Після цього починається наступний інфляційний виток
спіралі. Нові вищі ціни зумовлюють нове зростання заробітної плати –
така спіраль може розкручуватися до безмежності. Інфляційну спіраль
підштовхує інфляційне очікування, коли робітники вимагають
підвищення номінальної заробітної плати, виходячи з майбутніх
(очікуваних) темпів підвищення цін, яких може й не бути.
 За причинами виникнення розрізняють:
- інфляцію попиту, яка виникає внаслідок перевищення попиту над
пропозицією;
- інфляцію витрат (пропозиції), що є результатом збільшення
витрат виробництва. Інфляція витрат – це інфляція, що походить
від зменшення сукупної пропозиції. Інфляція витрат – це
інфляція, викликана зростанням витрат, обумовленим
збільшенням цін на сировину, енергію, підвищенням номінальної
зарплати.
Розглянемо інфляцію попиту. З рис. 1 видно, що зсув графіку
попиту (AD) вгору викличе інфляційне підвищення цін до рівня P 2 (р2>p1).
Фактори, що призводять до інфляції попиту, поділяють на монетарні та
немонетарні.
До монетарних факторів інфляції попиту відносять: надлишкову
емісію грошей, яка призводить до перевищення попиту над існуючою
пропозицією товарів та послуг. Немонетарними чинниками виникнення
інфляції попиту є дефіцит державного бюджету, надмірне розширення
державних видатків, насамперед військових та соціальних.
 Р

АS

Р2

АD2
Р1

АD1

Y1 Y2 Y

Рис. 1. Інфляція попиту

Тепер щодо інфляції витрат (пропозиції).

AS2
P AS1

P2

P1 AD

Y2 Y1 Y
Рис. 2. Інфляція витрат (пропозиції)

Як видно з рис. 2, зменшення пропозиції з АS1 до АS2 призводить до

збільшення цін до рівня Р2 (Р2>Р1). До чинників, що провокують інфляцію
витрат або «шок пропозиції» в економіці, відносять збільшення витрат,
олігополістичну практику ціноутворення, підвищення цін на сировину.