Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність, що проявляється в циклічному

чергуванні піднесень і спадів у економіці.

Причинами циклічності є: періодичне виснаження автономних інвестицій; ослаблення ефекту
мультиплікації; коливання обсягів грошової маси; відновлення “основних капітальних благ” і т.д. У
сучасній макроекономічній науці відсутня інтегральна теорія економічного циклу й економісти
різноманітних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Проте більшість
економістів вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва.
При цьому чинники сезонних коливань ділової активності в деяких галузях (у сільському господарстві,
будівництві і т.д.) виключаються. Основними фазами економічного циклу є підйом і спад, у ході яких
відбувається відхилення від середніх показників економічної динаміки.
Економічний цикл – постійне повторення періодів підйому і спаду економічної активності, що
відбивається через зміни взаємозалежних показників – темпу економічного росту, рівнів зайнятості,
виробництва й інфляції. Періодичні зльоти і падіння ринкової кон'юнктури насамперед виявляються в
різноманітних формах невідповідності попиту і пропозиції. Основними характеристиками циклу є його
причини, фази (пожвавлення, бум, спад, підйом), динамічні параметри, частота повторення, амплітуда
показників ділової активності. До зовнішніх (екзогенних) чинників циклічності відносяться виробники, що
генерують початкові імпульси, (науково-технічні відкриття, міграція, динаміка населення, нові джерела
ресурсів); до внутрішніх (ендогенних) чинників – модифікатори імпульсів у рамках пофазних коливань
(зміни споживання й інвестицій). У сучасній теорії циклу виділяють дво- і чотирифазну модель
економічного циклу. Економічний цикл розбивається на такі фази:
 криза. Спостерігається спад виробництва, тобто зменшення обсягів випуску продукції.
Рівень зайнятості зменшується, ставка заробітної плати знижується, ставка відсотка
підвищується, знижуються темпи економічного росту;
 депресія. Спад виробництва припиняється. Рівень зайнятості падає. Обсяг інвестицій
скорочується, тому що скорочується національний доход. Ставка відсотка зменшується;
 пожвавлення. Випуск продукції збільшується до передкризового рівня, тобто спад
виробництва заміняється піднесенням. Рівень зайнятості починає зростати, ставка відсотка
зростає, ціни зростають;
 підйом. Обсяги виробництва збільшуються до нового максимального рівня, що
перевершує передкризовий. Зайнятість досягає природного рівня. Ціни ростуть, ставка
відсотка збільшується, ставка заробітної плати збільшується, збільшується обсяг інвестицій,
спостерігається економічний бум.
Всі макроекономічні показники, що характеризують різні фази ділового циклу
поділяються на такі:
 що випереджають, тобто змінюються до настання фази;
 запізнілі, тобто змінюються після фази;
 збіжні, тобто зміна відбувається відповідно до фази;
 проциклічні, тобто ті, що збільшуються при піднесенні і знижуються при спаді: обсяг
виробництва; рівень цін; швидкість обертання грошей;
 антициклічні, тобто ті, які збільшуються при спаді і знижуються при піднесенні: рівень
безробіття, товарно-матеріальні запаси;
 ациклічні, що не залежать від підйомів і спадів, – обсяг експорту.
До початку XX сторіччя ринкова економіка переживала, в основному, кризи
надвиробництва, що виникали при порушенні рівноваги між сукупним попитом і сукупною
пропозицією. Циклічність розвитку економіки виступала як механізм саморегуляції ринку.
При перенасиченні ринку виникав спад виробництва, що продовжувався доти, поки товарні
запаси, що накопичилися, не виснажувалися. Далі виникало піднесення виробництва до
передкризового стану і вище, поки економіка не “перегрівалася”. Важливим наслідком криз
надвиробництва було відновлення основного капіталу.
 Науково-технічна революція сильно вплинула на цикли, породивши структурні кризи і
наукомісткі галузі, що менш чутливі до циклічності. Прискорення зміни основного капіталу
зменшило тривалість циклів до 5-6 років, наслідком чого стало збільшення частоти криз.
Сучасній економічній теорії відомі такі концепції економічних циклів:
 теорія нагромадження капіталу М. І. Туган-Барановського. Причина циклічних коливань
знаходиться в динаміці нагромадження основного капіталу;
 теорія диспропорційності між виробництвом предметів споживання і нагромадженням
залежно від життєвого циклу основних фондів А. Афталіона;
 теорія Й. Шумпетера. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно
завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу. Це явище він пов'язав з
науково-технічним прогресом;
 теорія циклу Дж. Кейнса. Цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного
доходу, споживання і нагромадження основного капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії
циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями
споживання й інвестицій;
 монетарна теорія циклу М. Фрідмена. Вона виходить з того, що головну роль у динаміці
національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції,
надлишок якої “закладає” економічна політика самої держави.
Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу а також
його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі
економічні цикли поділяються таким чином:
 цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок-шістдесят
років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного
виробництва, його структурна перебудова;
 цикли Кузнєца – їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення
у відтворюваній структурі виробництва;
 цикли Джаглера з періодичністю сім-одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох
грошово-кредитних факторів;
 цикли Китчина з тривалістю три-п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної
величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;
 приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до двох років та існують у зв'язку з
коливаннями інвестиційної активності.В економічному циклі, середня тривалість якого у XIX ст.
складала 11 років, досить чітко виділялися чотири періоди або фази: криза, депресія (застій),
пожвавлення і піднесення.
Водночас, не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією
економічних циклів. Існують й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний “бум” перед
новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі галузі виробництва (сільське господарство,
будівництво, автомобільний транспорт та ін.).

Слід зазначити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно
від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в
темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською системою
(тобто розширенням або скороченням інвестиційних витрат). Отже, все, що стосується вироблення і
відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення
техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які
впливають на виникнення економічних циклів.
Істотний вплив держави на циклічність розвитку економіки. Одна з цілей економічної політики
держави – стабілізація економічного росту. Проведення антикризової й антициклічної політики має дати
свої результати – коливання стають передбаченими і менш глибокими, що знижує втрати національного
продукту.
 В умовах циклічного розвитку повна зайнятість ресурсів припускає підтримку частки
незавантажених виробничих потужностей на рівні 10-20% від їхнього загального обсягу і природного
рівня безробіття в розмірі 4-5 % від загальної чисельності робочої сили. Ці показники можуть
варіюватися у різних країнах, але в усіх випадках повна зайнятість ресурсів виключає їхнє стопроцентне
використання.
Обсяг виробництва при повній зайнятості ресурсів в економіці означає потенційний ВВП (або
економічний потенціал).

Криза - головна фаза циклу, вона завершує попередній цикл і є початком наступного. Криза
розпочинається труднощами збуту продукції спочатку у гуртовій (оптовій), а потім і в роздрібній
торгівлі. Починається затоварювання, підприємства працюють на склад. Скорочується виробництво,
що зменшує сукупний попит на інвестиції, предмети споживання та працю. Закривається або
банкрутує частина підприємств, зростає безробіття, зменшуються реальні доходи. З обігу зникають
вільні грошові засоби, що ускладнює розрахунки між виробниками, різко зростає попит на
позичковий капітал, стрімко збільшується норма позичкового процента (процентні ставки за кредит).
Паніка охоплює ринок цінних паперів (фондову біржу), курс яких нестримно падає. Такою є реакція
об’єктивного ринкового механізму на порушення рівноваги між попитом і пропозицією,
виробництвом і споживанням тощо, тобто на порушення макроекономічних пропорцій. Цей
механізм діє швидко і безжально, стихійно встановлюючи втрачену рівновагу. Скорочення
виробництва у ході кризи поступово призводить до необхідних пропорцій і ринкова економіка
входить у фазу депресії.

Депресія - фаза циклу, яка проявляється у застої виробництва. На цій фазі відтворення просте,
виробництво не розширюється. Поступово реалізовуються товарні запаси, які виникли під час кризи в
умовах різкого зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але на
деякий час стабільним. В умовах скороченого виробництва процентна ставка по кредитах падає до
свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для
пожвавлення виробничо-комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання обсягів виробництва, помітного скорочення

безробіття. Підприємці, намагаючись відновити прибутковість виробництва, замінюють стару техніку
і технологію на нові, більш прогресивні. Це створює передумови для зростання сукупного попиту на
нові інвестиції, тому на цій фазі відбувається масова заміна (оновлення) основного капіталу (засобів
праці), що дає поштовх до зростання виробництва у відповідних галузях (які виробляють засоби
праці). Це стимулює попит на сировину, матеріали, енергію тощо, а потім і на предмети особистого
споживання, додаткових робітників, які поступово втягуються у суспільне виробництво, зменшуючи
армію безробітних.

Нарешті обсяг виробництва досягає докризового рівня, зростають ціни, прибуток і заробітна плата.
Економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення - фаза циклу, коли виробництво перевищує рівень попереднього циклу і зростає
високими темпами. Будуються нові підприємства, зростають зайнятість, трудові доходи, прибутки,
попит на товари і ресурси, поступово зростає ставка проценту, розширюється комерційна діяльність,
прискорюється обіг капіталів тощо. Розпочинається справжній економічний бум, тобто швидке
економічне зростання, що готує ґрунт для наступної кризи, а, отже, і циклу (графічне подання
економічного циклу див. на рис. "Економічний цикл").

Отже, економічний цикл є болісною реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій.

На відміну від сучасного етапу розвитку ринкової економіки в умовах вільного підприємництва і
вільної конкуренції не існувало іншого способу досягнення необхідних пропорцій економіки, ніж
економічна циклічність. Цикл - об’єктивний механізм встановлення макроекономічної рівноваги, хоча
й пов’язаний із значними втратами.

Окрім криз надвиробництва існують і так звані нерегулярні економічні кризи, до яких відносять
проміжні (між основними кризами як фазами циклу), часткові, галузеві і структурні.

Якщо циклічні кризи охоплюють увесь процес відтворення, то проміжні кризи носять локальний
характер. Вони не дають початку новому циклу, а на короткий час переривають фазу пожвавлення або
піднесення; вони менш стійкі і глибокі.

Часткові кризи, на відміну від проміжних, охоплюють не всю економіку, а якусь одну з її сфер,
наприклад, грошовий обіг і кредит.

Галузева криза вражає лише якусь окрему галузь, скажімо, енергетику чи транспорт.

Структурна криза з’являється тоді, коли стара структура економіки перестає відповідати новим
техніко-економічним параметрам виробництва, існує нагальна необхідність її зміни і переходу до
нового технологічного способу виробництва. Складність такого переходу зумовлена тим, що стара
економічна структура не сприймає необхідних змін і чинить їм опір. Структурна криза безпосередньо
розпочинається тоді, коли занепадають ключові галузі економіки, які визначають структуру
відтворення суспільного виробництва. Занепад якоїсь однієї базової галузі (скажімо, вугільної) вимагає
структурної перебудови всієї економіки (у нашому прикладі - розширення видобування нафти і газу,
розвиток атомної енергетики, перехід на використання нових видів палива і енергії усіх інших галузей,
поява нових технологій тощо).