7.5.

СУЧАСНИЙ КЕЙНСІАНСЬКО-НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ У ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ

Для Кейнса і його школи боротьба з інфляцією не була актуальною, найбільше їх цікавила проблема
безробіття, і вони навіть радили використовувати інфляцію для вирішення цієї проблеми. Для Фрідмана і його
школи так само не дуже актуальною була проблема боротьби з безробіттям, їх особливо турбувала інфляція, і
вони для її подолання радили жорстко обмежити пропозицію грошей темпами зростання ВНП, заспокоюючи
суспільство, що ринковий механізм сам відрегулює економічну рівноваг.
Сьогодні вже більшість економістів визнають активний вплив кількісного фактора (М) на перебіг процесів у
сфері реальної економіки на коротких інтервалах та на рівень цін (та інфляцію) - на довготермінових.
Визнають вони і важливу роль держави в регулюванні економіки. Водночас усі вони визнають допустимість
помірної інфляції, її позитивний вплив на розвиток реальної економіки та спроможність центральних банків
регулювати пропозицію грошей (М) на адекватному помірній інфляції рівні.

7.6. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД У СВІТЛІ

МОНЕТАРИСТСЬКОЇ ТЕОРІЇ

На першому етапі (1991-1994рр.) кейнсіанський уклін. Вирішальну роль у прийнятті владними структурами
економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові, цілі, що визначалися в основному
політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна
стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план.
Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління в господарські процеси. Такий підхід
зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.
Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх
поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.
жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних
монетарних інструментів (висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження
кредитної діяльності комерційних банків - через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до
централізованих кредитних ресурсів тощо).
З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:
* проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ
*переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки,
зменшення податкового тиску і переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;
* взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку
цінних паперів.
Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському.
На другому етапі перехідного періоду, що розпочався з 1994р., економічна політика в Україні проводилася на
дуальних засадах - керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здійснювалося більше в
руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери - у руслі монетаристських підходів. Такий
дуалізм негативно вплинув на хід ринкової трансформації економік.
Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетари-стські підходи економічного регулювання
проявилася в багатьох діях і рішеннях Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-
кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу
ВВП.

4.5. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА, ЇЇ ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ

Грошово-кредитна політика – це комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь

визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через
центральний банк.
Об'єктами є:
- пропозиція (маса) грошей;
- ставка процента;
- валютний курс;
- швидкість обігу грошей та ін.
Суб'єкти
1
В Україні головним суб'єктом є Нац банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть
участь - Міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.
Цілі поділяються на: стратегічні, проміжні й тактичні.
Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноек політиці держави: зростання
виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.
Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть
досягненню стратегічних цілей. Встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть
бути реалізовані і виявити свою ефективність.
Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних
змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.
Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами
виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість.
Інструменти
- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;
- інструменти прямого впливу.
До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів,
процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.
До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій;
уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення
обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл
кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними
галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Операції на відкритому ринку - це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з

високорозвину-тими ринковими економіками.
Операції на відкритому ринку можуть проводитися як у формі прямої купівлі-продажу, так і на умовах
зворотного викупу. В останньому випадку за первинного продажу чи купівлі одночасно укладається угода про
зворотний викуп чи продаж цих цінних паперів через певний, як правило, досить короткий, термін. Такі
операції називаються "РЕПО" і здійснюються переважно під час проведення захисних операцій на відкритому
ринку.
Переваги:
1. висока оперативність і чіткість дії.
2. На дію цього інструменту не можуть впливати ніякі інші суб'єкти ринку, крім центрального банку, що
робить його регулюючий вплив досить значним, точним і ефективним.
3. властивість "гальмування", тобто якщо допускається помилка при проведенні певної операції, то можна
негайно запустити операцію протилежної дії і виправити ситуацію з пропозицією грошей.

Регулювання норми обов'язкових резервів однаково впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей
негайно і досить потужно. Але він має і значні недоліки.
По-перше, підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими
надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку.
По-друге, підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні
доходи за активними операціями.
По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей
інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну
пропозиції, ніж це потрібно.

Процентна політика - один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на
пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Центральний банк установлює ставки процентів за
позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою
процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ.
Рефінансування комерційних банків - інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною
політикою.
Регулювання курсу національної валюти - інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером
впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку.
Застосування цього інструменту монетарної політики пов'язано з певними економічними та організаційними
труднощами. По-перше, у центрального банку повинен бути достатній золотовалютний запас, щоб у разі
потреби можна було використати його для впливу на грошову масу. По-друге, кон'юнктурні ситуації на

2
валютному і на товарних ринках вимагає від країни значного економічного напруження можуть змінюватися
не одночасно і в різних напрямах.

8.1. ЗАГАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ НЕОБХІДНОСТІ КРЕДИТУ

Кредит існував не завжди. Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними,
взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно було
продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або
виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг
відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит - за наявності довіри
продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і
розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу.
Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш, ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті.
Починаючи з XII ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі.
Кредит можливий лише за певних передумов. Однією з них, і напевне першою, стало майнове розшарування
суспільства у період розпаду первіснообщинного ладу, коли бідний мусив звертатися за позичкою до
багатшого. Окрім довіри, обов'язковою передумовою виникнення кредитних відносин є збіг економічних
інтересів кредитора і позичальника. За своєю природою кредитна угода, в основі якої лежить тимчасове
запозичення чужої власності, обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання
взятих на себе зобов'язань. Тому ці учасники мають бути юридичне самостійними особами. Фізичні ж особи
можуть стати суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. Ще однією
передумовою цих відносин є отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе
погасити кредит. Ними можуть бути виручка від реалізації товарів, отримувані заробітна плата, пенсія тощо,
надходження податків та ін. Для юридичних осіб - суб'єктів господарювання ще однією неодмінною
економічною передумовою, існування кредиту, є їх функціонування на засадах комерційного чи
господарського розрахунку.
Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин.
Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами,
що обумовлюють необхідність кредиту, - коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у
юридичних, так і у фізичних осіб. Коли в одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця
суперечність розв'язується за допомогою кредиту, котрий необхідний позичальнику для розширення
виробництва або для повнішого задоволення власних потреб.

8.2. СУТНІСТЬ КРЕДИТУ. ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ КРЕДИТУ

За своєю сутністю кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб 'єктами у зв'язку з
передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності,
платності та добровільності.
Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є:
- учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості
і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну
відповідальність за своїми зобов'язаннями.
- є добровільними та рівноправними;
- не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником
переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен
повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового
правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника.;
- кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних
цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується
зустрічним рухом відповідного еквівалента. ризикованою. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати
переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;
- нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за
яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що
називається процентом, має подвійне призначення:
1) компенсувати кредитору втрату доходу у зв'язку з передан-ням відповідної суми коштів у чуже
розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички;
2) стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.
Платність істотно відрізняє кредитні відносини від інших видів вартісних відносин, є тільки їх видовою
ознакою.

3
- Кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто після повернення одержаної в борг
вартості і сплати процента вони перериваються.
- Безперервність та платність кредитних відносин визначають ще одну характерну їх рису - здатність
забезпечувати зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна
форма капіталу - позичковий капітал.
Суб»єкти
Кредитори - це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і
передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні
особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед
кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах
запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам.
Позичальники - це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у
позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів,
а лише тимчасовим розпорядником.
До економічних суб'єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини ставляться певні вимоги. Вони повинні
бути
- юридично самостійними особами;
- здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід як гарантію виконання
своїх зобов'язань;
- взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди.
Першою формою кредиту, що мала найпростішу сутність, був лихварський кредит.
Об»єкт кредиту – позичена вартість, яка має бути реальною і передається кредитором позичальнику. Це
оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою.
Позичена вартість виступає у формі грошей, надання послуг, товарів, виконаних робіт.

8.3. СТАДІЇ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РУХУ КРЕДИТУ

1-а стадія - формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ);
2-а стадія - розміщення вільної вартості в позичку (операції НП-ОП);
3-я стадія - використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП);
4-а стадія - вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів,
достатніх для повернення позички (операція ВК);
5-а стадія - повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК-ОК) та сплата процента. На цьому
етапі завершується рух позиченої вартості і закінчуються відносини між кредитором і позичальником щодо
даної позички.
Рух у п'ять стадій здійснює лише кредит, що бере участь у формуванні капіталу позичальника. У цьому
випадку позичена вартість може тривалий час затримуватися на 3-ій та 4-ій стадіях руху залежно від
тривалості процесів виробництва та реалізації. Якщо ж кредит не бере участі у формуванні капіталу
позичальника, а використовується ним лише як гроші, то 3-тя та 4-та стадії випадають і рух його здійснюється
значно швидше.

Принципи кредитування.
- цільове призначення позички;
- строковість передачі коштів кредитором позичальнику;
- поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;
- забезпеченість позички;
- платність користування позиченими коштами..
Забезпеченість полягає в прийнятті кредитором при наданні позички додаткових заходів щодо гарантування
повернення позички у визначені строки. (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності). Платність
користування позичкою полягає в тому, що позичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а
й сплачує додаткові кошти у формі процента.

12.1. ПОНЯТТЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств,
установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді .внесків і депозитів.
Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське
обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть
рахунки банків-кореспондентів., а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:
4
- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;
- випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів,
облігацій тощо);
- купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
- видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій
формі;
- касове виконання державного бюджету;
- придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та
їх інкасування (факторинг);
- купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
- купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також
виробів з них;
- довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням
клієнтів;
- надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною і господарською
діяльністю.

Залежно від наявності філій - багатофілійні, малофілійні, безфілійні.

II. За масштабами операцій:
1) роздрібні (акумулюють кошти багатьох клієнтів, невеликі за обсягом. Таким банкам потрібна розвинута
інфраструктура);
2) оптові (обслуговують незначну кількість великих клієнтів, необхідні для цього ресурси вони залучають на
фінансовому ринку).
III. За територіальним охопленням:
1) міжрегіональні;
2) регіональні (здійснюють діяльність на території одного регіону);
3) банки, що ведуть діяльність у національному масштабі.
IV. За колом виконуваних операцій:
1) спеціалізовані;
2) універсальні.
Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому
секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки. Універсальні банки здійснюють широкий спектр
банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки.
Банки в Україні можуть функціонувати і як універсальні, і як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть
бути:
• ощадними;
• інвестиційними; «іпотечними;
• розрахунковими (кліринговими).
Кожний комерційний банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.
Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні
нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу.
Ф-ії
1. Надання кредитів, забезпеч потреб у ліквідності ін. суб ринку
2. Обслугов комерц угод і управління системою платежів
3. Трансформація капіталів, термінів, ризиків.
Активні операції банків полягають у діяльності, пов'язаній із розміщенням і використанням власного капіталу,
залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими
видами операцій і підтриманні ліквідності.
Пасивні операції - це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення
кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.
Послуги – вся діяльність банку

Ресурси комерційних банків - це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і

використовуються для виконання певних операцій, їх поділяють на власні, залучені і позичені. Власний
капітал становить майже третину усіх ресурсів, залучені і позичені - близько 70%.
До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які
створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також
нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує в
5
основному захисну функцію - страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних
збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є
другорядною, її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти.
Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. До основного капіталу відносять
статутний і резервний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал
складається із загальних резервів за активними операціями і поточних доходів.

Залучені кошти банку - це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів
(юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які
розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Залучені кошти
формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків.

Недепозитні залучені (позичені) кошти банку - це головним чином позики на грошовому ринку, які
залучаються у формі між-банківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними
паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве
значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними
банками України.

Грошові розрахунки в Україні здійснюються з допомогою готівки та в безготівковій формі.

12.7. БАНКІВСЬКІ ПОСЛУГИ

Банківські послуги - це ті дії банківських установ на замовлення клієнтів, які не пов'язані із залученням
додаткових ресурсів. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банки надають клієнтам
різноманітні послуги, їх об'єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. касове
обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення грошових цінностей; ведення рахунків клієнтів у
національній та іноземній валюті; залучення депозитів юридичних і фізичних
осіб; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням
клієнтів, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки, касове
обслуговування та ін. , гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті чеки, аваль і акцепт векселів,
збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних
паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням, лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги.