ТЕМА 4.

Грошовий ринок
Мета: формування у здобувачів вищої освіти системи знань щодо
функціонування грошового ринку.

План лекційного заняття

1. Економічна сутність та особливості функціонування грошового ринку.
2. Структура грошового ринку.
3. Основи механізму функціонування ринку грошей.
4. Встановлення рівноваги на грошовому ринку.

1. Економічна сутність та особливості функціонування грошового ринку

Грошовий ринок – це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно

переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і
пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.
Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюються
купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит,
пропозиція і ціна на цей товар.
У західній та вітчизняній літературі грошовий ринок нерідко ототожнюють з
фінансовим ринком. З таким підходом можна погодитись, якщо сам фінансовий
ринок трактувати широко — як особливий сектор ринку, на якому формуються і
балансуються попит і пропозиція на всі види фінансових інструментів (гроші,
облігації, акції, депозитні сертифікати, тощо).
У сучасних умовах грошовий ринок охоплює сукупності операцій з
короткостроковим та довгостроковим позиковим капіталом. Основними
джерелами його утворення стають заощадження домашніх господарств.
Об’єктивною передумовою функціонування грошового ринку є незбіг потреби
у фінансових ресурсах з джерелами її задоволення. Кошти можуть бути в
наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших.
Грошовий ринок виступає посередником руху коштів від їх власників до
користувачів. Він являє собою особливу форму організації руху грошових коштів
у народному господарстві і призначений забезпечити підприємствам, державі і
фізичним особам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу
тимчасово вільних ресурсів.
За економічною сутністю грошовий ринок – це сукупність економічних
відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем
тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.
В організаційному плані грошовий ринок — це сукупність ринкових
фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових
ресурсів до позичальників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові
біржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові
фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи, розрахунково-
клірингові організації, депозитарії, інвестиційні керуючі, реєстратори, інші
фінансові інституції, які, відповідно до чинного законодавства, можуть
здійснювати операції на фінансовому ринку.
Продаж грошей виступає у формі передачі грошей їх власниками своїм
контрагентам у тимчасове користування в обмін на фінансові інструменти, які
надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші, відновити право
розпорядження ними та одержати процентний дохід.
Купівля грошей є формою одержання суб’єктами ринку у своє
розпорядження певної суми грошей в обмін на фінансові інструменти.
Об’єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому.
Таким об’єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні кошти,
власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу.
Операція продажу грошей має специфічний характер і суттєво відрізняється від
традиційного продажу на товарних ринках.
Продаж грошей відбувається переважно у формі кредитування. Продавець
виступає у ролі кредитора, покупець – у ролі позичальника. Операція продажу
грошей не є еквівалентним обміном однакових цінностей, не веде до витрат
продавцем права власності на відповідну суму грошей і тому повинна
передбачати механізм забезпечення цього права й повернення власнику проданих
коштів. Цей механізм базується на застосуванні спеціальних інструментів
грошового ринку, які називають фінансовими інструментами.
Фінансові інструменти – це зобов’язання покупців перед продавцями грошей:
1) неборгові: зобов’язання з надання права участі в управлінні діяльністю
покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей
зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою право
розпорядження ними (акції, страхові угоди тощо);
2) боргові: зобов’язання, за якими покупець грошей має повернути
продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід:
3) депозитні зобов’язання, за якими продавці передають гроші у повне
розпорядження покупцям за умови їх повернення і сплати процентного доходу
(поточні та строкові рахунки (депозити), депозитні та ощадні сертифікати тощо);
4) позичкові зобов’язання, за якими продавці, передаючи гроші покупцям,
вносять певні обмеження в право розпоряджатися цими грошима (кредитні угоди,
облігації, векселі тощо).
Отже, грошовий (фінансовий) ринок — це економічний простір, на якому
формуються та функціонують обмінно-перерозподільні відносини, що пов’язані з
процесами купівлі-продажу грошових (фінансових) ресурсів та фінансових
фондів.
Взаємовідносини продавців та покупців на грошового ринку подано на рис.
4.1
 Рис. 4.1. Взаємовідносини продавців та покупців на грошовому ринку

Головними суб’єктами грошового (фінансового) ринку є домашні

господарства, у яких здебільшого випадків доходи перевищують видатки на
величину заощаджень. Через фінансові інститути заощадження перетворюються
на інвестиції для фірм, що дає їм змогу розширити свою діяльність (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Місце і роль грошового (фінансового) ринку в системі ринкових

відносин

Сутність грошового ринку проявляється в таких функціях:

– мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів;
– розподіл акумульованих вільних коштів між численними кінцевими
споживачами;
– прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у
державі;
– забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.
 2. Структура грошового ринку
Грошовий ринок досягає найбільшої ефективності, якщо задіяні усі його
складові: ринок грошей, ринок капіталів, валютний ринок, ринок кредитів, ринок
цінних паперів, ринок фінансових послуг.
Залежно від призначення й рівня ліквідності фінансових активів розрізняють
два основних сегменти грошового ринку: ринок грошей та ринок капіталів
(рис.4.3).

Рис. 4.3. Структура грошового ринку

Ринок грошей — монетарний ринок, де продаються грошові кошти у

вигляді короткострокових позик (до одного року) і депозитних операцій з метою
обслуговування руху обігових коштів підприємств, банків, населення і держави.
Об’єктом купівлі-продажу стають тимчасово вільні кошти і валюти, а
суб’єктами ринку грошей виступають фінансово-кредитні інститути, які
мобілізують і перерозподіляють грошові кошти юридичних та фізичних осіб і
держави. Ринок грошей складається з валютного ринку та ринку банківських
кредитів.
Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в
економіці та фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а
відсоток як ціна грошей часто змінюється під їхнім впливом. Через це він є
найбільш реальним індикатором кон’юнктури грошового ринку взагалі і слугує
базою формування відсоткової політики в країні.
Ринок капіталів охоплює відносини акумулювання й купівлі-продажу
середньострокових і довготермінових кредитів і фінансових активів строком
використання понад один рік. Структурними сегментами ринку капіталів є ринок
цінних паперів і ринок середньо- та довготермінових банківських кредитів.
На ринку капіталів кредитори і позичальники домовляються про обмін
грошових коштів на фінансові інструменти (акції, облігації), які можна
перепродати за іншою альтернативною вартістю, яку визначає фінансовий ринок.
Особливістю цього ринку є те, що попит і пропозиція тут менш рухливі,
рівень відсоткової ставки залишається більш стабільним. Фінансові активи, що
обертаються на ринку капіталів, як правило, менш ліквідні, мають найбільший
рівень фінансового ризику і, відповідно, високий рівень дохідності.
Структуру грошового ринку за видами фінансових інструментів можна
розподілити на три сегменти:
– ринок позичкових зобов’язань;
– ринок цінних паперів;
– валютний ринок.
Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно,
між ними існує тісний зв’язок. Грошові кошти можуть легко переміщуватися з
одного ринку на інший, одні й ті самі суб’єкти можуть здійснювати операції
одночасно чи поперемінно на кожному з них. Наприклад, комерційний банк на
грошовому ринку за допомогою своїх депозитних зобов’язань мобілізує кошти,
які може розмістити на ринку цінних паперів або на валютному ринку, і навпаки.
Ринок позичкових зобов’язань — це процес залучення коштів у грошовій
формі на умовах повернення, платності й строковості. Ринок позичкових
зобов’язань є одним із найстаріших і найважливіших сегментів грошового ринку.
Суб’єктами цього ринку є кредитори, позичальники і держава в особі
центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства
учасниками ринку кредитів і регулює ринок за допомогою економічних методів.
Об’єктом є не самі гроші, а лише право на тимчасове користування
грошовими коштами.
Організаційно-функціональними учасниками ринку кредитних ресурсів є
комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-
кредитні інституції. Усі вони виконують посередницькі функції, залучають вільні
фінансові ресурси від юридичних і фізичних осіб і надають їх у тимчасове
користування іншим економічним агентам, які потребують додаткових коштів. У
такий спосіб фінансові посередники забезпечують міжгалузевий та
міжрегіональний перерозподіл грошового капіталу.
Джерелом коштів, що циркулюють на ринку, є кошти, акумульовані на
депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках
юридичних осіб, вільні кошти населення і кошти, акумульовані центральним
банком держави. Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надання
короткострокових, середньострокових та довгострокових позичок.
Короткострокові кредити залучаються, як правило, для поповнення обігових
коштів та усунення тимчасових розривів у фінансуванні. Вони надаються
терміном до одного року і за своєю економічною сутністю є ринком грошей.
Важливою складовою грошового (фінансового) ринку є ринок цінних
паперів, який ще називають фондовим ринком. Фондовий ринок охоплює
частину кредитного ринку і повністю — ринок інструментів власності. Іншими
словами, цей ринок інтегрує операції щодо боргових інструментів, інструментів
власності, а також їхніх похідних, що виражається через випуск спеціальних
документів (цінних паперів), які мають власну вартість і можуть продаватися,
купуватися та погашатися.
Фондовий ринок виступає засобом забезпечення нормального
функціонування всіх галузей економіки, а також засобом поєднання державних,
інституційних та індивідуальних інтересів, захисту грошових коштів населення
від інфляції та поліпшення його матеріального становища.
Інструментами забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому
ринку є цінні папери.

Рис. 4.4. Класифікація цінних паперів

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння та,

визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і
передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а
також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих
документів, іншим особам.
Акція — це документ, який засвідчує право на певну частину власності
акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді
дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їхніх
власників: прості й привілейовані; іменні та на пред’явника; паперові та
електронні; номінальні та без номіналу; платні та преміальні; з вільним та з
обмеженим обігом (рис. 4.5).
 Рис. 4.5. Види акцій та їхня характеристика

Паперові акції — це цінні папери, які емітуються з дотриманням певних

вимог щодо їхнього оформлення і друку. Друкування акцій можуть здійснювати
тільки уповноважені організації з дотриманням вимог щодо їхнього захисту від
підробки. При цьому іменні акції мають найбільш надійний захист, оскільки
ведеться книга реєстрації. Електронні акції існують у вигляді записів на файлах у
комп’ютерах. Облік акцій ведеться в депозитарії.
Номінальні акції — це цінні папери, на яких позначається їхня номінальна
вартість. В окремих випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без
номіналу. Платні акції — це акції, що купуються під час їхнього випуску.
Преміальні акції пов’язані з капіталізацією нагромадженого нерозподіленого
прибутку. Вони розподіляються між акціонерами пропорційно кількості
придбаних ними платних акцій. Акції з вільним обігом можуть без будь-яких
обмежень переходити від одного власника до іншого. Акції з обмеженим обігом
або взагалі не можуть переходити до іншого власника, або тільки в обмежених,
раніше визначених випадках.
Облігація — це боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, яке
оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного
папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу
виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.
Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації поділяються на
державні, місцеві, інституційні, а також корпоративні. Державні облігації
випускають центральні органи управління. Як правило, емітентом є Міністерство
фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на
фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації місцевих позик
випускають місцеві органи управління. Інституційні облігації випускаються
суб’єктами підприємницької діяльності, фінансовими компаніями, корпоративні
— акціонерними товариствами.
Казначейські зобов’язання — це вид цінних паперів на пред’явника, які
розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать
про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на
отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені такі види казначейських
зобов’язань: довгострокові (від п’яти до десяти років), середньострокові (від
одного до п’яти років), короткострокові (до одного року).
Рішення про випуск довго- та середньострокових казначейських зобов’язань
приймається урядом.
Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування
коштів. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді відсотка,
розмір якого визначається банком. Банки видають сертифікати строкові та до
запитання, іменні та на пред’явника.
Вексель — це письмове й безспірне зобов’язання позичальника сплатити
після настання строку певну суму грошей власникові векселя. Векселі є двох
видів — прості й переказні. Простий вексель — це письмове зобов’язання, яке
позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей після настання
строку. Переказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про
сплату йому або тому, кого він зазначить, певної суми грошей після настання
строку. Цей вексель набуває сили зобов’язання лише після того, як позичальник
акцептує його. Порядок випуску та обігу векселів визначає уряд.
Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цінних паперів. Вони
надаються лише громадянам і підтверджують право їхніх власників на
безкоштовне одержання в процесі приватизації частки майна державних
підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду.
Депозитне свідоцтво — це цінний папір, який підтверджує, що особа
володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків,
та має право на одержання дивідендів, а також на частку активів цієї корпорації в
разі її ліквідації. Депозитні свідоцтва забезпечують доступ корпорацій на іноземні
фондові ринки.
Варанти є спеціальним видом цінних паперів. Вони випускаються разом із
привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право купувати
прості акції за обумовленою ціною протягом обумовленого періоду. Інвестори
можуть одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у разі його
зростання порівняно з обумовленим у варанті.
Спекулятивними об’єктами фондової торгівлі є також опціони й ф’ючерси.
Опціон — це угода між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний
сертифікат, а інший купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за
фіксовану ціну придбати певну кількість акцій в особи, яка виписала опціон, або
ж продати їх.
Ф’ючерс також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на
себе зобов’язання після закінчення певного строку продати клієнтові відповідну
кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною.
Інвестиційні сертифікати — це цінні папери, що випускаються виключно
інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дають право їхньому
власнику отримувати дохід у вигляді дивідендів.
Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів,
виступаючи центром торгівлі ними. Вона виконує три основні функції —
посередницьку, індикативну та регулятивну. Сутність посередницької функції
полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі
цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам.
Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й привабливості
цінних паперів. Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації
торгівлі цінними паперами.

3. Основи механізму функціонування ринку грошей

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку — попит, пропозиція,
ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів:
попит має форму попиту на позики, пропозиція — форму пропозиції позик, а ціна
— форму відсотка на позичені кошти.
Попит на гроші – це запас грошей, який прагнуть мати у своєму
розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент.
Мотиви попиту на гроші:
• трансакційний мотив – створення запасу купівельних і платіжних засобів,
достатнього для задоволення поточних потреб економічних суб’єктів у товарах та
послугах (попит на поточний запас платіжних засобів);
• мотив завбачливості (застережливий мотив) – попит на тривалий запас
грошей для здійснення майбутніх платежів та отримання доходів у майбутньому;
• спекулятивний мотив – накопичення грошей як капіталу, як форми
багатства, що спроможна давати власникові дохід у вигляді процента (попит на
постійний запас грошей як форми багатства і додаткового джерела доходів для їх
власника) .
Сукупний попит на гроші (М) складається з двох частин: трансакційного
(М1), що є функцією доходу, і спекулятивного, що є функцією процента (М2).
Іншими словами, сукупний попит на гроші включає в себе попит на гроші для
угод і попит на гроші як актив. Трансакційний попит формується внаслідок
трансакційного мотиву та застережливого мотиву (мотиву завбачливості). А
спекулятивний попит на гроші формується внаслідок спекулятивного мотиву.
Попит на гроші перебуває в прямій залежності від рівня доходу та в
оберненій залежності від процентної ставки.
Залежність попиту на гроші і процентної ставки пояснює теорія переваги
ліквідності Кейнса.
При високому рівні процентних ставок економічні суб’єкти будуть зберігати
вартість у менш ліквідних активах, оскільки:
1) багато втрачають від зберігання вартості у ліквідних активах;
2) очікують зниження процентних ставок, що відповідно зумовить
підвищення ціни облігацій. І навпаки.
Теорія попиту на гроші базується на «рівнянні обміну» І. Фішера, яке
аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей і
швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом
виробництва, з іншого.
Згідно з цим рівнянням можна визначити грошову масу, необхідну для
реалізації реального продукту:
 М=PQ/V (4.1)
Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості (М),
то високе значення V зменшує потребу у грошах, у їх додатковій емісії.
Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має
дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна
замінити на параметр Мd – величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку
економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді
формула попиту матиме вигляд:
Мd= PQ/V (4.2)
Формула свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу,
прямо пропорційна реальному обсягу виробництва та обернено пропорційна
швидкості обігу грошей (V).
Таким чином, на попит на гроші впливають:
1. Зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу):
Md =f (Q), (4.3)
де Md – обсяг попиту на гроші;
Q – реальний обсяг ВВП тобто обсяг товарів та послуг (пряма залежність);
2. Зміна рівня цін (інфляція), яку можна визначити за формулою:
Md =f (Р), (4.4)
де Р – рівень цін / інфляція (пряма залежність),
3. Швидкість обігу грошей – V (обернена залежність);
4. Зміна очікуваного доходу на альтернативні грошам активи:
Md =f (R), (4.5)
де R – норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить
від норми процента (обернена залежність);
5. Інші чинники: накопичення багатства – В (пряма залежність); зміни
кон’юнктури ринку – О (накопичення у товарній формі) (обернена залежність)
тощо.
Md =f (Q, Р, V, R, B, O), (4.6)
де Q – реальний обсяг ВВП;
Р – середній рівень цін;
V – швидкість обігу грошей;
R – рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи;
В – обсяг багатства;
О – очікування змін ринкової кон’юнктури.
Пропозиція грошей – це залишки в грошовій формі, що є в розпорядженні
суб’єктів економіки на визначений момент часу (кінець місяця, року).
Вважається, що всі економічні суб’єкти одночасно не можуть запропонувати
на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса
грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей.
Загалом, сумарна пропозиція грошей всіма суб’єктами грошового ринку (ЦБ,
комерційні банки, клієнти банків) вимірюється грошовими агрегатами M0, M1,
М2, М3.
М3 – це сукупна пропозиція грошей у країні.
Пропозицію грошей визначають за формулою:
 Пр = Го + Дп, (4.7)
де Пр – пропозиція грошей;
Го – готівка поза банками;
Дп – депозити.
Власниками грошей, що входять до складу елементів пропозиції грошей (Го і
Дп) є домогосподарства, фірми, державні установи, громадські організації тощо і
вони вирішують, яку частку свого запасу грошей тримати в готівковій формі.
Тому готівка може вільно переходити з позабанківського у
внутрішньобанківський оборот, перетворюючись у депозити, внаслідок чого обсяг
Го зменшуватиметься, а обсяг Дп збільшуватиметься і навпаки.
Перелік чинників впливу та викликані ними механізми впливу на
пропозицію грошей.
1. Чинник – норма обов’язкового резервування.
Механізм – чим більша норма обов’язкового резервування, тим більший
коефіцієнт мультиплікації (грошовий мультиплікатор), а отже, більший загальний
обсяг грошової пропозиції.
2. Чинник – облікова ставка.
Механізм – при зростанні облікової ставки зменшується попит на позички, а
отже, зменшуються залишки коштів на рахунках у центральному банку, тобто
грошова база скорочується, а отже, зменшуються обсяги грошової пропозиції.
3. Чинник – процентна ставка.
Механізм – при зниженні процентної ставки за позиками у комерційних
банків розширюються можливості одержувати позички рефінансування, а отже
зростає грошова база, зростають банківські резерви, збільшується коефіцієнт
мультиплікації, що підвищує пропозицію грошей.
4. Чинник – багатство економічних суб’єктів.
Механізм – при зростанні багатства збільшуються обсяги депозитної
складової грошової маси, зростає коефіцієнт мультиплікації, а отже, зростає
пропозиція грошей.
5. Чинник – тінізація підприємницької діяльності.
Механізм – зміна структури грошових запасів на користь готівки знижує
коефіцієнт мультиплікації, а отже скорочує пропозицію грошей.
6. Чинник – стан довіри до банків.
Механізм – низький стан довіри до банків сприяє вилученню депозитів, що
зменшує рівень мультиплікації, а отже, загальний обсяг пропозиції грошей
скорочується відповідно до падіння довіри до банків.
Пропозиція грошей завжди протистоїть на ринку попиту на гроші. На рівні
окремого економічного суб’єкта (мікрорівні) пропозиція грошей залежить від
змін, які відбуваються при їхньому розміщенні у фінансові активи, насамперед,
від зміни відсоткової ставки (чим вона вища, тим більше грошей буде
запропоновано у вигляді кредитів, і навпаки). Загальний рівень пропозиції
грошей, підтримання грошової рівноваги на ринку монетарного товару
забезпечується банківською системою держави, виваженою високоефективною
грошово-кредитною політикою (рис.4.6).
 Рис. 4.6. Формування пропозиції грошей на макро- і мікрорівнях

Головна функція грошового ринку – балансування попиту і пропозиції

грошей та формування ринкового рівня процента.

4. Встановлення рівноваги на грошовому ринку

Якщо криві попиту і пропозиції зобразити в одній системі координат, то
одержимо графічну модель грошового ринку, в якій визначається результат
взаємодії попиту і пропозиції (рис.4.7).
Криві попиту і пропозиції перетинаються в певній точці. Цей рівень є
рівноважною ставкою процента, яка буде задовольняти вимоги обох сторін ринку:
покупці зможуть сформувати потрібний їм запас грошей, а продавці зможуть
розмістити наявний у них запас грошей за прийнятною ставкою процента. Модель
демонструє, що зміна пропозиції грошей буде впливати на рівноважну ставку
процента. Зі зменшенням пропозиції грошей ставка процента буде зростати, і
навпаки.
 Рис. 4.7. Модель рівноваги грошового ринку

Рівновага на грошовому ринку може порушуватись під дією багатьох

чинників. Найбільш поширеними щодо цього є випадки, коли змінюється попит.
Так, наприклад, він зростає, якщо збільшується обсяг виробництва. Зростання
попиту спричинить переміщення кривої попиту угору праворуч. У цій ситуації
рівноважна ставка відсотка за однієї й тієї самої пропозиції зросте. Попит на
гроші може викликати й підвищення цін. У цьому випадку суб’єктам
господарювання і населенню для задоволення своїх потреб на попередньому (до
підвищення цін) рівні потрібно буде більше грошей. Графічно ця зміна попиту на
гроші знайде своє відображення у переміщенні кривої попиту угору праворуч і
зростанні рівноважної ставки відсотка. У разі зниження попиту на гроші, а це
може бути викликано, наприклад, зменшенням обсягів суспільного виробництва,
крива попиту переміститься вниз. Водночас це призведе до зменшення
рівноважної ставки відсотка.

Перелік питань для самоконтролю

1. У чому полягає суть грошового ринку?
2. Назвіть основні інститути грошового ринку.
3. Яка роль грошового ринку в економіці?
4. Назвіть елементи грошового ринку.
5. Перелічіть основні чинники попиту на гроші і поясніть їх.

Рекомендована література

Основна
1. Глущенко С.В. Гроші. Кредит. Кредитний ринок. : навч.посіб . К.:
НаУКМА. 2015. 204 с.
URL: http://www.ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/90823.
 2. Гроші та кредит : підручник / М.І. Крупка, М.С. Мрочко, Б.М. Вишивана та
ін.; за заг. ред. М.І. Крупки. Львів : ЛНУ імені Івана Франка. 2011. 420 с.
3. Іванчук Н. В. Гроші і кредит : навчальний посібник. Острог : Видавництво
Національного університету «Острозька академія», 2021. 332 с.

Додаткова
1. Алексєєв І.В. Гроші та кредит: навч. посібн. Львів: Видавництво
Львівської політехніки, 2017. 312 с.
2. Коваленко Д. І. Гроші та кредит: теорія і практика: навч. посібник. 3-тє
вид. допов. та перероб. К.: Центр учбової літератури, 2011. 352 с.
3. Сисоєва Л.Ю., Черкашина К.Ф. Гроші і кредит: у схемах і таблицях :
навчальний посібник. Суми : Університетська книга, 2014. 245 с.
Тема 4. Грошовий ринок як частина фінансового ринку.

Рис. 1. Класифікація грошових ринків.

Джерело: [1] С.В.Глущенко
 Грошовий агрегат — це визначене законодавством
Готівка відповідно до ступеня ліквідності специфічне
поза = М0 угрупування ліквідних активів, які можуть служити
банками альтернативними вимірниками грошової маси.

Переказні депозити
М0 + в національній = М1
валюті

Переказні депозити в
М1 + іноземній валюті на
інші депозити
= М2

Цінні

М2 +
папери,
крім = М3
акцій*

* Цінні папери, крім акцій - це фінансові інструменти, що обертаються на ринку та ж

підтвердженням про зобов’язання бути погашеними готівковими коштами, фінансовим
інструментом чи іншим економічно цінним об’єктом. Це облігації, казначейські
зобов’язання, векселі, ощадні (депозитні) сертифікати корпорацій тощо.