ТЕМА 3.

Грошовий оборот і грошова маса

Мета: формування у здобувачів вищої освіти системи знань щодо
грошового обороту і грошової маси.

План лекційного заняття

1. Характеристика і структура грошового обороту.
2. Форми грошового обороту.
3. Грошова маса та її показники. Грошова база.
4. Швидкість обороту грошей.
5. Закон грошового обігу.

1. Характеристика і структура грошового обороту

Грошовий оборот – процес безперервного руху грошей між суб'єктами
економічних відносин у суспільному відтворенні.
Суб'єкти грошового обороту – всі юридичні та фізичні особи, які беруть
участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного
продукту.
За економічним призначенням окремих грошових потоків сукупний
грошовий оборот поділяється на грошовий обіг, фіскально-бюджетний оборот та
кредитний оборот. Два останніх сектори часто об’єднують у рамках фінансово-
кредитного обороту.
Грошовий обіг обслуговує створення, реалізацію, обмін і споживання
матеріальних цінностей та послуг. Характерним для руху грошей, що обслуговує
ці відносини, є:
 еквівалентність, оскільки назустріч грошовому платежу платник
одержуєреальний еквівалент у формі товарів чи послуг;
 безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші
безповоротнопереходять у його власність;
 прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від
тогосуб'єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів.
Фінансово-кредитний оборот поділяється на фіскально-бюджетний та
кредитний сектори. Відносини між суб'єктами фіскально-бюджетної частини
цього сектора грошового обороту мають характер відчуження, коли визначена
законами частина доходів економічних суб'єктів вилучається у вигляді податків
та інших обов'язкових платежів і надходить у розпорядження держави. У
результаті одні суб'єкти безповоротно і без одержання будь-якого доходу
втрачають свої гроші, а інші їх одержують теж безповоротно і безоплатно. Друга
частина фінансово-кредитного обороту – кредитний оборот – обслуговує
переміщення вартості між економічними суб'єктами. У цьому секторі власність
суб'єктів не відчужується, а передається у тимчасове користування. Тобто тут
рух грошей має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в
обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад при купівлі акцій, і, крім
того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденду.
 2. Форми грошового обороту
Грошовий оборот – це рух грошових коштів у готівковій та безготівковій
формах, що обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі в
економіці.
Залежно від форми функціонування грошей в обороті, виділяють
готівковий грошовий оборот і безготівковий грошовий оборот. Грошовий
оборот у цих двох формах утворює єдиний грошовий оборот країни. Рівні
розвитку безготівкового та готівкового обороту в різних країнах неоднакові. Вони
залежать від ступеня розвитку в них товарно-грошових відносин, банківської
справи, цілей і методів регулювання грошового обороту тощо.
У країнах з розвиненою ринковою економікою становить безготівковий
оборот (приблизно 90% від загального обсягу грошової маси). Він здійснюється
шляхом перерахування грошових сум з рахунку на рахунок, що відкриті в банках,
для оплати покупок і погашення боргів без використання грошей у готівковій
формі (безготівкові розрахунки).
Між готівковим та безготівковим оборотом існує тісний і взаємний зв’язок:
гроші постійно переходять з однієї форми в іншу. Цей процес має бути чітко
збалансованим, щоб не призвести до небажаних кризових процесів в економіці.
Тому Національним банком України здійснюється регулювання як безготівкового,
так і готівкового грошового оборотів, а також контроль за їх взаємодією.
Готівкові розрахунки – це платежі готівкою суб’єктів господарювання і
фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані
послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією
продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.
Організація готівкових розрахунків регламентується постановою
Національного банку України № 148 від 29 грудня 2017 р. «Про затвердження
Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».
В Україні до готівки відносяться грошові знаки національної валюти
України (банкноти і монети, у тому числі розмінні, обігові, пам’ятні монети, які є
платіжними засобами).
У сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, обслуговуючи
переважно відносини, пов’язані зі сферою особистого споживання населення.
Характерним є встановлення обмежень щодо суми готівкових розрахунків
протягом одного дня в Україні.
Суб’єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з
фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка,
так і коштами, одержаними із банків. Зазначені розрахунки проводяться також
шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.
Суб’єкти господарювання здійснюють облік операцій з готівкою у
відповідних книгах обліку.
Суб’єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою
протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами:
1) між собою – у розмірі до 10000 (десяти тисяч) гривень включно;
2) з фізичними особами – у розмірі до 50000 (п’ятдесяти тисяч) гривень
включно.
 Фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою:
1) із суб’єктами господарювання протягом одного дня за одним або
кількома платіжними документами – у розмірі до 50 000 (п’ятдесяти тисяч)
гривень включно.
Платежі на суму, що перевищує 50 000 гривень, проводяться через банки
або небанківські установи шляхом переказу коштів із поточного рахунку на
поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської установи для
подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку;
2) між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають
нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 (п’ятдесяти тисяч) гривень
включно.
Платежі на суму, яка перевищує 50 000 гривень, здійснюються шляхом
переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення та/або
переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на
окремий поточний рахунок у національній валюті).
Зазначені обмеження не стосуються:
1) розрахунків суб’єктів господарювання з бюджетами та державними
цільовими фондами;
2) добровільних пожертвувань та благодійної допомоги;
3) використання готівки, виданої на відрядження;
4) виплат, пов’язаних з оплатою праці;
5) використання готівкових коштів з фонду оперативно-розшукових
(негласних слідчих) дій, створеного на виконання частини третьої статті 24 Закону
України «Про Національне антикорупційне бюро України».
Ліміт залишку готівки в касі (ліміт каси) – це граничний розмір суми
готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час та забезпечити роботу на
початку наступного робочого дня. Тобто ліміт каси – це можливий залишок
готівки на кінець робочого дня в будь-якому місці, що підпадає під визначення
поняття «каса» (згідно з пп. 8 п. 3 Положення № 148 каса – це приміщення aбо
місце здійснення готівкових розрахунків, приймання, видачі, зберігання готівки і
касових документів).
Не встановлюється ліміт каси банкам, фізичним особам-підприємцям,
релігійним організаціям (що не здійснюють виробничої aбо іншої
підприємницької діяльності).
Ліміт каси встановлюють на підставі розрахунку середньоденного
надходження готівки дo каси або її середньоденної видaчі з каси за рішенням
кeрівника установи, підприємства або yповноваженої ним особи. Ліміт каси
затверджується наказом (розпорядженням) по підприємству і доводиться до всіх
відособлених підрозділів.
Крім того, підприємства мають право зберігати в свoїй касі понад
встановлений ліміт готівку, отриману iз банку для виплат, щo відносяться до
фонду оплати праці, а тaкож дивідендів, пенсій, стипендій протягом 5 робочих
днів, включaючи день отримання готівки iз банку. Відокремленим підрозділам
підприємств залізничного транспорту тa морських портів дозволяється зберігати
отриману готівку для вказаних цілей протягом десяти днів, включаючи день
отримaння готівки з банку.
Готівка, одержана в банку на інші виплати, видається
установою/підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки,
одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених
строків, повертаються установою/підприємством до банку не пізніше наступного
робочого дня банку або можуть залишатися в його касі.
Для виплат, які належать лише до фонду оплати праці (без дивідендів,
стипендій, пенсій) дозволяється підприємствам зберігати в касах суми отриманої
виручки протягом трьох робочих днів з дня наcтання термінів виплати в сумі,
що вказана в платіжних відомостях, переданих в касу.
Організація безготівкових розрахунків регламентується постановою
Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 р. «Про затвердження
Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», Законом
України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІІІ, Законом
України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 р.
№ 2346-III та іншими законодавчими актами.
Безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунків
платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за
дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу
банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на
підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному
вигляді.
Залежно від призначення платежу, безготівкові розрахунки поділяють на
дві групи:
– розрахунки за товарними операціями – платежі за товарно-
матеріальні цінності, надані послуги та виконані роботи, які займають основне
місце в загальному обсязі безготівкових розрахунків;
– розрахунки за нетоварними операціями – сплата податків та
перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських
позик, страхових сум тощо.
Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:
– внутрішньодержавні – між господарюючими суб’єктами, які
знаходяться на території однієї країни;
– міждержавні розрахунки – між господарюючими суб’єктами, які
знаходяться на територіях різних держав.
Форми безготівкових розрахунків – це розрахунки за допомогою:
1) меморіального ордера;
2) платіжного доручення;
3) платіжної вимоги;
4) платіжної вимоги-доручення;
5) розрахункового чека;
6) інкасового доручення (розпорядження);
7) акредитива;
8) векселя.
 Меморіальний ордер – це розрахунковий документ, який складається за
ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка
платника і внутрішньобанківських операцій. На практиці меморіальним ордером
банк може як списувати з рахунка клієнта кошти за обслуговування, так і
нараховувати відсотки за залишки коштів на рахунку (якщо таке нарахування
передбачено договором між банком та клієнтом).
Платіжне доручення – розрахунковий документ, що містить письмове
доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку
зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка
не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного
доручення.
Банк платника не приймає платіжного доручення, якщо дата валютування
визначена пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.
Платіжна вимога – розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача
або в разі договірного списання обтяжувача чи отримувача до банку, що
обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної
суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Платіжна вимога
стосується примусового списання коштів (наприклад, за рішенням суду),
договірного списання (розпорядження клієнта банку списувати з його рахунку
суму заборгованості по кредиту). Також може бути списання коштів іншим
юридичним особам – клієнт укладає договір з банком, де погоджується на
списання коштів після отримання платіжної вимоги від певної юридичної особи.
Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10
календарних днів
з дати їх складання, а банк платника – протягом 30 календарних днів з дати
їх складання.
Платіжна вимога-доручення – розрахунковий документ, який складається
з двох частин:
– верхньої – вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату
визначеної суми коштів;
– нижньої – доручення платника обслуговуючому банку про списання зі
свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок
отримувача.
Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20
календарних днів з дати оформлення її отримувачем.
Розрахунковий чек – розрахунковий документ, що містить нічим не
обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-
емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в
чеку суми коштів.
Розрахункові чеки використовуються в безготівкових розрахунках
підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за
отримані товари (виконані роботи, надані послуги).
Строк дії чекової книжки – один рік, чека, який видається фізичній
особі для одноразового розрахунку, – три місяці з дати їх видачі банком. День
оформлення чекової книжки або чека не враховується. Чеки, виписані після
зазначеного строку, уважаються недійсними і до оплати не приймаються.
Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін чека на готівку та
отримувати готівкою здачу із суми чека.
Фізичні особи можуть обмінювати чек на готівку або отримувати здачу із
суми чека готівкою (але не більше ніж 20 відсотків від суми цього чека).
Інкасове доручення (розпорядження) – розрахунковий документ, що
містить вимогу стягувача (контролюючий орган) до банку, що обслуговує
платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів
з рахунку платника на рахунок отримувача. В Україні інкасове доручення
використовується при списанні коштів з платників податків (наприклад, у разі
прострочення). При цьому стягувачем коштів є Державна податкова служба
України.
У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням
клієнта (платника) – заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від
свого імені зобов’язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом,
або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь
одержувача грошових коштів або визначеної ним особи – бенефіціара.
У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються
грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому
банку.
У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за
акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок
банківського кредиту.
Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-
емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових
коштів. Відкликання акредитива не створює зобов’язань банку-емітента перед
одержувачем грошових коштів.
Безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть
бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів.
Вексель – це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу
визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у
документарній формі.

3. Грошова маса та її показники. Грошова база

Грошова маса – вся сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які
перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент.
Сьогодні більшість країн використовують дві методики розрахунку грошової
маси.
Перша ґрунтується на системі агрегатів, що застосовуються для
регулювання національного грошового обігу.
Друга базується на використанні методології МВФ, відповідно до якої
розрахунок грошових агрегатів спрямований на виявлення можливості країни
відповідати за своїми зобов’язаннями в рамках існуючого валютного механізму,
тобто на відображення міжнародної ліквідності країн-членів МВФ. Відповідно
до цієї методики всю грошову масу поділяють на три основні групи грошових
активів:
 «Гроші», які включають гроші поза банками і гроші до запитання.
 «Квазігроші» – ліквідні депозити грошової системи, які не
використовують ся як засіб платежу та включають строкові та ощадні
депозити, а також депозити в іноземній валюті.
 «Широкі гроші» – сукупність агрегатів «гроші» та «квазігроші».
Грошові агрегати – зобов’язання депозитних корпорацій перед іншими
секторами економіки, крім сектору загального державного управління та інших
депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегати є фінансові активи у
формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших
депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними
корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям,
нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним
організаціям, що обслуговують домашні господарства.
Немає світових стандартів розрахунку грошових агрегатів. Кожен
центральний банк визначає кількість та склад агрегатів, які допомагатимуть
характеризувати структуру емітованої ним грошової маси. Як правило, їх
кількість коливається від трьох до п’яти.
Національні методики розрахунку грошової маси та її структури в різних
країнах світу відрізняються. В Україні залежно від зниження ступеня ліквідності
фінансові активи групують у грошові агрегати М0, М1, М2 та М3. Грошовий
агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями.
Грошовий агрегат М1 – грошовий агрегат М0 та переказні депозити в
національній валюті. Грошовий агрегат М2 – грошовий агрегат М1 і переказні
депозити в іноземній валюті та інші депозити. Грошовий агрегат М3 (грошова
маса) – грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.
ФРС США в структурі грошової маси виділяє два агрегати:
1. М1 – готівка, дорожні чеки, депозити до запитання, інші чекові депозити
(рахунки NOW і рахунки ATS). Рахунки NOW (negotiable orders of withdrawal
accounts) є вкладамидо запитання з високим рівнем процентного доходу. Рахунки
ATS (automatic- transfer-system account) є комбінацією ощадного рахунка, за
яким виплачуються проценти на залишок, і чекового рахунка, на який проценти
не нараховуються;
2. М2, до складу якого включають агрегат М1, ощадні депозити, невеликі
строкові депозити (до 100 тис. дол.), баланси взаємних фондів грошового
ринку.
З 2002 р. структура грошової маси країн Єврозони представлена
наступними агрегатами: 1. М1 – валюта в обігу (банкноти та монети), а також
депозити «овернайт»; 2. М2 включає М1, строкові депозити зі строками
повернення до 2-х років, депозити, які повертають з повідомленням менше, ніж
через 3 місяці; 3. М3 включає М2, угоди РЕПО, акції (паї) в фондах грошового
ринку, боргові цінні папери зі строком погашення до 2-х років.
Грошова база – складова грошової маси, яка включає сукупність
зобов’язань Національного банку України в національній валюті, що
забезпечують зростання грошових агрегатів і кредитування економіки. Грошова
база є показником бази фінансування та основою для формування грошових
агрегатів, а не самим грошовим агрегатом. Грошова база включає готівкові
кошти, випущені в обіг Національним банком України, і переказні депозити в
національній валюті в Національному банку України. До готівкових коштів в
обігу належать банкноти та монети, емітовані Національним банком України, за
винятком банкнот і монет у сховищах Національного банку України, касах і
банкоматах установ Національного банку України. До переказних депозитів
належать зобов’язання Національного банку України за коштами на
кореспондентських рахунках, коштами обов’язкових резервів та іншими
коштами на вимогу інших депозитних корпорацій, а також коштами на рахунках
інших фінансових корпорацій, нефінансових корпорацій та домашніх
господарств у національній валюті в Національному банку України.
Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно
інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі
центрального банку (ЦБ). Величину грошової бази Гб можна визначити за
формулою:
Гб = Мо + Мк + Мрез,
де Мо — сума готівки, що перебуває поза банками;
Мк — сума готівки в касах банків;
Мрез — сума грошових коштів (резервів), які перебувають на
кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

4. Швидкість обороту грошей.

Швидкість обороту грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця

наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому
для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).
Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу
грошей можна визначити за формулою:
P Q
V  ,
M
де V — швидкість обігу грошей;
P — середній рівень цін на товари та послуги;
Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;
M — середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.
З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо
пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного
продукту (P  Q) й обернено пропорційно — з обсягом маси грошей, що є в
обороті.
 Визначений таким способом показник V характеризує насамперед
інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та
послуг, що реалізуються, тобто цей показник пов’язаний переважно з грошовим
обігом. Тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних
трансакцій кожним суб’єктом грошового обороту. Проте й інші — нетоварні —
платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) теж впливають на показник швидкості
обігу. Особливо помітний цей вплив у показнику середньої тривалості одного
обороту гривні. Вона складається з тривалості зберігання грошей у
розпорядженні безпосередніх покупців на ринках продуктів, а також з тривалості
перебування їх у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, банків та інших
фінансово-кредитних інституцій, через які розподіляється і перерозподіляється
частина національного доходу як головного джерела формування платіжного
попиту на ринках. Якщо ця друга група суб’єктів обороту затримує гроші у
своєму розпорядженні, несвоєчасно здійснює платежі за своїми зобов’язаннями,
то збільшуватиметься тривалість цієї частини обороту грошей і змен-
шуватиметься вся швидкість їх обігу.
Показник швидкості обігу грошей можна визначати і за іншими критеріями,
зокрема за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті
доходів населення, тобто у формуванні національного доходу; за середньою
частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів,
тобто у формуванні всього грошового обороту; за частотою проходження
готівки через каси банків. Перший із цих показників може бути визначений
діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він
майже збігатиметься з показником V, визначеним за ВВП. Другий з них може
визначатися діленням загального обсягу грошового обороту на М. Цей
показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в
ньому будуть враховані всі проміжні та нетоварні платежі (фіскально-
бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика
загальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V
практично неможливо. Третій показник може визначатися діленням загального
обсягу касових оборотів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму
готівки в обороті.
Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з
різнонапрямленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи — ті, що
діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед
чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури
споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи
— розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку
тощо.
Зміна попиту на гроші виявляється в зміні бажання економічних суб’єктів
мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високоліквідних активів.
Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним,
ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на
гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивнішим за надходження і
грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші
можна розглядати як два взаємозв’язані показники з оберненою залежністю.
Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається
головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує:
змінами обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і
швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв’язків,
збалансованістю ринку та ін. Чим глибший поділ суспільної праці, вища її
продуктивність, тим частіше і більше кожний виробник «викидатиме» товарів у
сферу обігу, частіше продаватиме й купуватиме їх, зумовлюючи прискорення
обігу грошей. Але для цього потрібна належна збалансованість попиту і
пропозиції на ринку, висока організованість ринкових відносин, коли виробник
знає свого покупця ще до виходу з товаром на ринок. Велику роль тут відіграє
розвиток маркетингу, що забезпечує максимальне прискорення товарних
метаморфоз, а отже, й обігу грошей.
Зростання ефективності суспільного виробництва скорочує період
нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорюючи повернення в обіг
грошей, що обслуговують цілі нагромадження в межах окремих індивідуальних
капіталів. Велике значення у подоланні стримуючого впливу грошових
нагромаджень на обіг грошей має розвиток кредитних відносин і банківської
системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягами нагромадження грошей знову
спрямовуються у сферу обігу, прискорюючи свій рух у межах обороту всього
суспільного капіталу.
Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної
інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи
(зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо.
Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки
товарів від продавця до покупця і передання грошей від платника до їх
одержувача.
Зауважимо, що зміна швидкості грошового обігу не є дзеркальним
відображенням зміни інтенсивності процесу суспільного відтворення. При
зниженні останньої сповільнення обігу грошей відбувається лише до певної
межі, поки його суб’єкти не відчують загрози знецінення грошей. За цією межею
починають діяти чинники, що прискорюють обіг грошей. В умовах вільного
ціноутворення споживачі починають прискорювати купівлю, щоб обігнати
зростання цін й уникнути втрат від знецінення грошей. Починається купівля
товарів «на всякий випадок». Коли знецінення грошей досягає значних розмірів,
виникає ажіотажний попит, «втеча» від грошей до товарів, що ще більше
прискорює їх обіг і зумовлює подальше знецінення.
Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю
абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду — прискоренням
чи уповільненням.
Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи
зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і
на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає
узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що
становлять основу грошового обігу. Тому спостереження й аналіз її показників є
важливими для визначення напрямів і методів регулювання грошового обороту.
Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо
пропорційно: при її збільшенні за умови сталості товарообороту платоспроможний
попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх
масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів
товарообороту, коли зростаюча потреба в грошах задовольнятиметься без
додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли
платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового
обігу стає додатковим інфляційним фактором.
Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, тобто
збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно
впливає на його стан навіть при незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи
щодо сповільнення грошового обігу завжди входять до антиінфляційних
програм як їх складова, а економічна ситуація, що характеризується
уповільненням обігу грошей, є найсприятливішою для реформування грошової
системи країни.

5. Закон грошового обігу

Грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується
своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного
періоду для обігу необхідна лише певна, об’єктивно обумовлена маса купівельних
і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути
виражена рівнянням:
Мф = Мн,
де Мф — фактична маса грошей в обігу,
Мн — об’єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн —
значить в обігу з’явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн — їх
нестача. Причому мова йде не про всю масу грошей, що обслуговує грошовий
оборот, а тільки про ті гроші, які обслуговують його частину — грошовий обіг.
Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування
величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в
обігу, та багатофакторністю формування їх маси. Раніше в поняття Мн
включалася лише маса готівкових грошей. Це було наслідком обмеження
грошового обігу тільки готівковою сферою й означало виключення сфери обігу
депозитних грошей з-під регулюючого впливу вимог об’єктивного економічного
закону.
Якщо виходити з принципу монізму в трактуванні сутності грошей, єдності
процесу їх обігу, то необхідно визнати, що величина Мн включає в себе всі
форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового
обігу поширюються на всю його сферу — готівкову і безготівкову. Таке
визначення набуває особливої актуальності за умов переходу до ринкової
економіки, в межах якої вирішального значення набувають економічні методи
регулювання грошового обороту як єдиного об’єкта.
 Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу
(Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна
середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити
формулою:
P Q
Мн  ,
V
де P  Q — сума цін товарів, що реалізуються за певний період,
V — середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.
Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх
продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що
відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки
реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й
забезпечують погашення різних боргових зобов’язань, передусім щодо купівлі
товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу
необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і
послуг. Однак не всі боргові зобов’язання погашаються реальними грошима. Якщо
вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі
реальних грошей.
Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то
величину Мн можна виразити так:
Мн 
 P  Q   K   П   ВП
,
V
де К — сума продажів товарів і послуг у кредит;
П — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;
ВП — сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування
боргів.
Величина Мн як об’єктивний центр, навколо якого змінюється Мф, за всіх
умов (при різних економічних системах і різних формах грошей) визначається
одними й тими ж факторами, що надає закону грошового обігу загального
значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об’єктивно діє і цей закон — закон
вирівнювання Мф до рівня Мн. Проте зі зміною економічних умов та форм
грошей у механізмі дії закону виникають певні особливості.
В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпечувалося
автоматично. При нерівності Мф > Мн мінова вартість золотих грошей повинна
знизитися порівняно з реальною вартістю, і власники їх, щоб не мати втрат,
вилучали зайві суми грошей з обігу і спрямовували їх у скарби. І навпаки, за
нерівності Мф < Мн, коли в обігу відчувався брак грошей, а мінова вартість
золота зростала, власники скарбів спрямовували золото в обіг доти, доки не
досягалося рівняння Мф = Мн.
Зі скасуванням золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання
Мф і Мн зазнає суттєвих деформацій. Зміна величини Мф набуває тенденції
випереджаючого зростання порівняно з Мн, оскільки випуск грошей без
внутрішньої субстанціональної вартості дає значний дохід емітенту, хто б ним не
був — державна казна, центральні чи комерційні банки. Це провокує бажання
збільшувати пропозицію грошей за межі Мн. Автоматичне вирівнювання Мф і
Мн обмежується вузькими рамками уповільнення обігу грошей. Вирішального
значення у їх вирівнюванні набувають інструменти зовнішнього впливу на обіг
грошей, передусім на їх масу. Проте характер і механізм такого впливу різняться
залежно від характеру грошей — казначейські вони чи банківські.
Закон грошового обігу був і є об’єктом активного дослідження в літературі з
теорії грошей та грошового обігу. У сучасній західній літературі проблема
балансування Мф і Мн взагалі не аналізується. Але не тому, що в розвинутих
країнах ринкової економіки науковці не досліджують шляхи забезпечення
стабільності грошей. Навпаки, ця проблема там є центральною. Проте
вирішується вона із суто ринкових позицій — через регулювання співвідношення
між попитом і пропозицією грошей на грошовому ринку. Такий підхід є
плодотворнішим, бо попит на гроші виражає повну потребу в грошах, пов’язану з
обслуговуванням усього грошового обороту. Показник же Мн в механізмі закону
грошового обігу виражає лише частину потреби в грошах, яка пов’язана з
грошовим обігом. Такий вузький показник (Мн) не відповідає практичним
завданням регулювання грошового обороту монетарними методами.
Перелік питань для самоконтролю
1. Визначте сутність та основні риси грошового обороту
2. Назвіть форми грошового обороту та дайте характеристику
3. Які існують форми безготівкових розрахунків?
4. Охарактеризуйте грошові агрегати як показники грошової маси.
5. Чому існують два підходи до виміру маси грошей — через грошову базу і
через грошові агрегати?
6. Назвіть особливості грошової маси в Україні.
7. У чому полягає сутність закону грошового обігу?

Рекомендована література
Основна
1. Глущенко С.В. Гроші. Кредит. Кредитний ринок. : навч.посіб . К.:
НаУКМА. 2015. 204 с. URL:
http://www.ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/9082
2. Гроші та кредит : підручник / за ред. д.е.н., проф. О. В. Дзюблюка.
Тернопіль : ТНЕУ, 2018. 892 с.
3. Гроші та кредит : підручник / М.І. Крупка, М.С. Мрочко, Б.М. Вишивана
та ін.; за заг. ред. М.І. Крупки. Львів : ЛНУ імені Івана Франка. 2011. 420 с.
Додаткова
1. Банківська система : навч. посібник / О. І. Береславська, М. О. Кужелєв,
Л. А. Клюско, О. В. Пернарівський та ін. ; за заг. ред. О.І. Бересласької. Ірпінь :
Університет ДФС України, 2018. 486 с.
2. Коваленко Д. І. Гроші та кредит: теорія і практика: навч. посібник. 3-тє
вид. допов. та перероб. К.: Центр учбової літератури, 2011. 352 с.
3. Сисоєва Л.Ю., Черкашина К.Ф. Гроші і кредит: у схемах і таблицях :
навчальний посібник. Суми : Університетська книга, 2014. 245 с.
 Суть і структура грошового обороту

Вся сукупність грошових платежів, здійснюваних

суб’єктами ринку, складає грошовий оборот.

Процес безперервного руху грошей між суб’єктами

економічних відносин у суспільному відтворенні являє
собою грошовий оборот.

Грошовий оборот - явище макроекономічного порядку

 Сукупний Види Індивідуальний
грошового
обороту
обслуговує обслуговує

Кругообіг усього сукупного

Кругообіг капіталу на
капіталу на усіх стадіях
відтворення на макрорівні мікрорівні

- Гроші функціонують як гроші і не є
функціональною формою капіталу (маса
грошей, яка перебуває в обороті, не
збільшує сукупного капіталу);
- Грошовий оборот здійснюється за
рахунок економічних суб’єктів або через
емісію грошей;
- Суб’єктами грошового обігу є всі
юридичні та фізичні особи, які беруть
участь у створенні, розподілі, обміні й
споживанні ВНП
В
І - Гроші є однією із функціональних форм
Д капіталу, елементом багатства, яким
М володіє власник індивідуального капіталу;
- Грошові кошти, які перебувають в обороті,
І
- власні кошти підприємців або сімейних
Н господарств. Брак цих коштів поповнюється
Н за рахунок їхньої мобілізації на грошовому
О ринку;
- Суб’єктами грошового обороту є власник
С
фірм, домашні господарства та фінансові
Т посередники.
І
 Грошовий агрегат — це визначене законодавством
Готівка відповідно до ступеня ліквідності специфічне
поза = М0 угрупування ліквідних активів, які можуть служити
банками альтернативними вимірниками грошової маси.

Переказні депозити
М0 + в національній = М1
валюті

Переказні депозити в
М1 + іноземній валюті на
інші депозити
= М2

Цінні

М2 +
папери,
крім = М3
акцій*

* Цінні папери, крім акцій - це фінансові інструменти, що обертаються на ринку та ж

підтвердженням про зобов’язання бути погашеними готівковими коштами, фінансовим
інструментом чи іншим економічно цінним об’єктом. Це облігації, казначейські
зобов’язання, векселі, ощадні (депозитні) сертифікати корпорацій тощо.
 Грошова маса

Основні показники, що характеризують грошову масу:

 грошова база;
 швидкість грошового обороту;
 коефіцієнт монетизації;
 коефіцієнт доларизації.
 Швидкість обігу готівки
Характеризує частоту (оберти), з якою кожна одиниця
готівкових, в обороті, грошей (гривня, долар тощо)
використовується в середньому для реалізації товарів і
послуг за певний період (рік, квартал, місяць). Виходячи з
відомого рівняння обміну І. Фішера МV= PQ, величину
швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:
V=Р*Q/M0
де V— швидкість обігу готівки;
Р— середній рівень цін на товари, послуги (індекс цін готових
товарів та послуг)
Q— кількість товарів і послуг;
М0— сума готівки в господарському обороті.
 Грошова маса
Коефіцієнт монетизації
М 1
Км = або Км =
ВВП V
де Км - коефіцієнт монетизації;
М – маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М2 ;
ВВП – річний обсяг, виробленого власного внутрішнього продукту
(за поточними цінами);
V – швидкість грошей (кількість обертів грошової одиниці).

Чим вищий цей показник – тим краще. Це пов’язано з тим, що

збільшення цього показника вказує на посилення мобільності економіки,
яка досягається зростанням ступеня варіантності в поведінці
господарюючих суб’єктів: підвищення рівня монетизації ВВП означає, що
учасники суспільного виробництва значну частину виробленого продукту
схильні зберігати не в натуральній (у вигляді незавершеного виробництва,
виробничих запасів тощо), а у вартісній формі.
 Грошова маса

Коефіцієнт доларизації
Кд = Вк / М
де Вк - валютні кошти,
М - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний
період