1. Поняття та функції фінансів.

ФІНАНСИ – ПОТІМ ГРОШІ / Простий обмін-одиничний обмін-загальний обмін

на залізо – грошовий обмін.

ФІНАНСИ – економічно грошові відносини пов’язані з формуванням, розподілом і

використанням централізованих та децентралізованих фондів коштів, які необхідні
державі для вирішення завдань, що стоять перед нею.

Централізовані фінанси – грошові відносини які пов’язані з формуванням,

розподілом і використанням грошових коштів держави. (кошти державного
бюджету/місцевого).

Децентралізовані фінанси – створюються у межах окремих суб’єктів господарської

діяльності (на рівні підприємства) та певних галузей національної економіки (за
рахунок держави та власних прибутків)

+ фінансовий ресурс

ФУНКЦІЇ:

Розподільча – при розподілі національного доходу, коли йде утворення основних або
первинних доходів. Держава гарантує суб’єктам відносин забезпечити необхідними
ресурсами.

a) внутрішньогосподарський - характеризує розподіл грошових ресурсів усередині

підприємства (формування фондів матеріальних витрат, заробітної плати, прибутку);
б) внутрішньогалузевий - забезпечує розподіл коштів усередині галузі, між
підгалузями. Насамперед йдеться про розподіл коштів основних галузей матеріального
виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво);
в) міжгалузевий - розподіл грошових ресурсів між основними галузями. У цих умовах
формуються основні пропорції суспільного відтворення;
г) міжтериторіальний - гарант надходження коштів окремим регіонам держави,
залежить від адміністративно-територіального розподілу держави і забезпечує
утворення місцевих бюджетів

Контролююча – контроль за розподілом валового внутрішнього продукту по

відповідним фондам та витрачанням коштів з фонду за цільовим напрямком.

Органи – ДПС, Державна аудиторська служба.

2. Публічна фінансова діяльність: поняття, стадії та методи.

ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ - діяльність державних органів та ОМС із

формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових
фондів з метою забезпечення здійснення функцій держави, завдань
соціально-економічного характеру, управління, обороноздатності, діяльності
державних органів.

Основа публічних фінансів – імперативні(державно владних приписів) відносини які

пов’язані з точним визначенням прав та обов’язків суб’єктів правовідносин і
виключають свободу вибору.

Залежно від змісту і характеру функцій публічна фінансова діяльність

здійснюється:

a) як реалізація державної влади; б) як виконавчо-розпорядницька діяльність з

державного управління.

СУБЄКТ – держава, адміністративні територіальні утворення, фізичні та юридичні

особи.

ОБЄКТ – публічні фонди коштів, які завжди пов’язані з інтересом держави.

ЗМІСТ – Юридичний(права та обов’язки суб’єкта, тобто міра дозволеної та

необхідної поведінки). Фактичний(реальні правовідносини, тобто реалізація одного із
юр.змістів)

НА СТАДІЇ ФОРМУВАННЯ ЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ І ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ

ФОНДІВ – утворюються бюджетні та децентралізовані фонди.

НА СТАДІЇ РОЗПОДІЛУ КОШТІВ - на рівні формування грошових фондів; рух

коштів, уже закріплених за окремими бюджетами, на фінансування публічних завдань і
функцій; перерозподіл, який здійснюється через механізми непрямих податків, мита,
трансферних платежів.

НА СТАДІЇ ВИКОРИСТАННЯ ДЕРЖАВНИХ КОШТІВ - діяльність провадиться за

різними напрямами.

СТАДІЯ КОНТРОЛЮ ЗА РУХОМ КОШТІВ ПУБЛІЧНИХ ФОНДІВ.

МЕТОДИ – засобів, прийомів через які здійснюється мобілізація, розподіл і

використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

В основі вибору методу лежить кілька факторів:

1) стадія публічної фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;

2) форма власності на кошти, що переходять державі й територіальній громаді;
3) джерела державних доходів;
4) мета, на яку використовуються грошові ресурси;
5)співвідношення між доходами і витратами.
МЕТОД МОБІЛІЗАЦІЇ ГРОШОВИХ РЕСУРСІВ – Обов’язкова( податкові
платежі) Добровільна(внески населення, придбання державних цінних паперів)

МЕТОД РОЗПОДІЛУ ГРОШОВИХ РЕСУРСІВ – Фінансування(передача коштів із

публічних фондів) Кредитування(державне і банківське кредитування)

МЕТОД ВИКОРИСТАННЯ ГРОШОВИХ РЕСУРСІВ - a) залежно від

спрямованості видатків на: - направлення грошових ресурсів на фінансування
певних об'єктів; - виділення і передача коштів окремим суб'єктам;
б) залежно від форми надходження грошових ресурсів: - безготівкові грошові
перерахування, розрахунки; - готівкові кошти.

3. Система органів, що здійснюють публічну фінансову діяльність.

Органи - це організації та установи, які чинним законодавством України наділені

компетенцісю щодо здійснення публічної фінансової діяльності та діють відповідним
чином.

1) загальнодержавні органи (ВРУ; КМУ; Нац. банк України;); регіональні органи

(ВР АРК); органи місцевого самоврядування.

2) а)органи, що здійснюють публічну фінансову діяльність у податковій та митній

сферах;
б) фінансово-інспекційні органи (Державна аудиторська служба України);
в) органи Державної казначейської служби;
г) валютно-контрольні органи;
г) фінансово-моніторингові органи тощо

3) Виділення органів, які здійснюють: а) керівництво; б) організацію; в) розробкута

нормування; г) координацію; д) контроль щодо державних та місцевих фінансів тощо.

4) Виділяються органи: а) універсальні, які торкаються всіх (або найширшого кола)

фінансових питань; б) особливі - їхня діяльність стосується якогось конкретного
(вузького) сегмента.

5. Гілка влади. Можна виокремити органи: а) законодавчої влади; б) виконавчої

влади; в) органи місцевого самоврядування.
6) Компетенція. Розрізняють органи: а) загальної компетенції (здійснення публічної
фінансової діяльності не є основним напрямом). б) спеціальної компетенції (створені
виключно або переважно для діяльності у сфері публічних фінансів).
7) Професійність. Публічно-фінансові органи поділяють на: а) такі, провідні
працівники яких повинні бути фахівцями з права чи економіки (Рахункова палата); б)
такі, в яких відсутня подібна законодавча вимога (організації суспільного фінансового
контролю).

4. Поняття й структура фінансової системи держави.

ФІНАНСОВА СИСТЕМА – сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих ланок, що
беруть безпосередню участь у функціонуванні країни.

СТРУКТУРА:

БЮДЖЕТНА СИСТЕМА - складається з Державного бюджету і місцевих бюджетів,

які акумулюють переважно всі грошові фонди публічного характеру.

КРЕДИТНА СИСТЕМА - включає як державне, так і банківське кредитування, Однак

якщо державний кредит - безумовною сферою публіч­ного регулювання, де держава
виступає позичальником коштів на певні цілі та у специфічній формі, то банківське
кредитування - стосується тільки тих відносин, що охоплюють і регулюють рух
державних коштів, не включаючи диспозитив­ні, цивільно-правові аспекти
банківського кредитування.

ДЕРЖАВНЕ СТРАХУВАННЯ – розподіл і перерозподіл частини сукупного

суспільного продукту, спрямуванням коштів на виплату пенсій і т. д.

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ – відокремлені грошові фонди пов’язані з формуванням,

розподілом та використанням коштів підприємств. Фінанси підприємств становлять
основу децентралізованих фінансів.

5. Фінансово-правові норми: поняття, ознаки та види.

ФІНАНСОВО-ПРАВОВА НОРМА – Загальнообов’язкове, формально визначене
правило поведінки, що встановлюють уповноважені органи влади, з метою
регулювання суспільних відносин у сфері формування, розподілу і використання
публічних фондів коштів і забезпечується примусом держави.

ОЗНАКИ:
- регулюють відносини лише в сфері фінансової діяльності
- містять приписи, що встановлюються державою з приводу мобілізації,
розподілу і використання фондів грошових коштів
- мають імперативний (загальнообов’язковий характер)

ВИДИ:

1. За своїм змістом – матеріальні (закріплюють види і обсяг коштів, які повинні

надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів від юр і фіз осіб, і обсяги
видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення
кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юр. прав і обов’язків
суб’єктів фінансових правовідносин.) і процесуальні (визначають процедуру
діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані
фонди та порядок реалізації обов’язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку
другої сторони фінансових правовідносин юр та фіз осіб.).

2. За функціональним спрямуванням - Зобовязуючі – приписують здійснювати

певні дії,скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державною. Забороняючі –
приписують не вчиняти дій,які порушують або підривають фін.дисципліну.
Уповноважуючі – норма права надає учасникам фін.правовідносин повноваження на
проведення певних позитивних дій.

3. правопоновлювані – скеровані на усунення матеріальної шкоди,нанесеної державі;

каральні – передбачають шраф.

4. постійні й тимчасові / розові та періодичні.

СТРУКТУРА – гіпотеза (умови дії фінансово правової норм, тобто обов’язок сплати
податку ), диспозиція (зміст самого правила поведінки, тобто виражає права та
обов’язки учасників фінансових відносин), санкція (наслідки від порушення норми).

6. Фінансові правовідносини: поняття, особливості, види.

ФІНАНСОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ – урегульовані нормами фінансового права
відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі формування,
розподілу і використання публічних фондів коштів.

ОСОБЛИВОСТІ:
- Виникають на основі норм фінансового права
- Учасники таких відносин знаходяться у взаємозв’язку через суб’єктивні
юридичні права і обов’язки
- Охороняються примусовою силою держави
- Однією із сторін завжди виступає держава тому у фінансово-правових
відносинах не буває рівності.
- Носять майновий характер

2 правових елементи: - Державно-владний характер (фінансова діяльність держави

здійснюється на основі НПА). – Майновий характер (формування і розподіл державою
грошових коштів, представляє собою діяльність майнового х-теру).

ВИДИ:

За юридичним змістом: Матеріальні та Процесуальні.

За впливом на суб’єкта: Зобов’язальні, Заборонні та Уповноважувальні.
За галуззю діяльності: Бюджетні, Податкові, Валютні та інші.
СУБ’ЄКТ ФІНАНСОВИХ ПРАВОВІДНОСИН – реальний учасник конкретних
фінансових правовідносин.
ЗАХИСТ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ФІНАНСОВИХ ПРАВОВІДНОСИН:
Метод переконання – в різних формах ( проведення роз’яснювальних робіт
НАПРИКЛАД ДПС викладає консультацію в себе на сайті, і з нею ознайомлюються).
Метод примусу – застосування санкцій і заборонних заходів ( не правильно сплатив
суму ПДВ, або не в той день)
Адміністративний порядок - оскарження дій чи рішень посадових осіб органів
державної влади чи місцевого самоврядування передбачає направлення мотивованої
скарги до вищестоящого органу влади по відношенню до органу, який прийняв
відповідне рішення.
Судовий захист - Рішення і дії (або бездіяльність) органів державної влади, місцевого
самоврядування і посадовців мажуть бути оскаржені до суду. Якщо вичерпані всі
наявні внутрішньодержавні засоби правового захисту, кожен громадянин має право
відповідно до міжнародних договорів України звертатися до міжнародних органів для
захисту свой прав.
7. Фінансове право як галузь права.
ФІНАНСОВЕ ПРАВО — це галузь публічного права, яка включає правові норми, що
регулюють суспільно-фінансові відносини, які виникають у процесі утворення,
розподілу та використання централізованих та децентралізовних фондів коштів для
забезпечення безперебійного здійснення завдань і функцій держави та органів
місцевого самоврядування.
Централізовані фінанси – грошові відносини які пов’язані з формуванням, розподілом і
використанням грошових коштів держави. (кошти державного бюджету/місцевого).

Децентралізовані фінанси – створюються у межах окремих суб’єктів господарської

діяльності (на рівні підприємства) та певних галузей національної економіки (за рахунок
держави та власних прибутків)

8. Фінансове право в системі права.

Фінансове право — це система правових норм, що регулюють суспільні відносини у

сфері збирання та використання органами влади коштів для забезпечення виконання
функції держави.

Фінансове право має систему організації фінансово-правових норм, які між собою
узгоджені та згрупованні у фінансово-правові інститути і підгалузі.

Фінансове право, беручи участь у цьому регулюванні, згідно зі своїм предметом і

методом не виключає встановлення стійких зв’язків з іншими галузями права, які у
тому чи іншому ступені стосуються об’єкта фінансово-правового регулювання.
Наприклад, факт одержання заробітної плати фізичною особою передбачає
виникнення чи реалізацію трудових правовідносин, податкових (пов’язаних зі сплатою
прибутко­вого податку), цивільних (наприклад, при погашенні кредитів чи відсот­ків на
них безпосередньо із зарплати) тощо.

9. Предмет і метод фінансового права.

Предмет – суспільні відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності

держави, з приводу формування, розподілу, використання публічних грошових фондів
тобто публічних фінансів.

Головна особливість суспільних відносин, що є предметом фінансового права,

полягає у тому, що однією стороною в них завжди виступає держава (органи державної
влади) або територіальні громади (органи місцевого самоврядування).

Метод – сукупність юридичних прийомів і засобів за допомогою яких здійснюється

правове регулювання якісно-однорідних відокремлених відносин у фінансовому праві.

Основний метод – імперативний (метод державно-владних приписів).

Суть методу – наявність владних приписів одним учасником фінансових відносин з

боку інших, які виступають від імені держави і наділені у зв’язку з цим певними
повноваженнями.

Імперативний метод – може бути наявний метод рекомендацій або метод узгоджень.

10. Система фінансового права.

Система ФП – об’єктивна обумовлена внутрішня будова об’єднання та розташування

фінансово-правових норм в певній послідовності та взаємозв’язку.

Будова: частини/розділи/підгалузі/інститути

Загальна частина - фінансово-правові норми, що закріплюють основні принципи,

форми і методи фінансової діяльності; поняття і функції фінансів; систему органів, що
здійснюють публічну фінансову діяльність та їхні повноваження; правове становище
інших суб'єктів фінансового права; загальні положення організації фінансового
контролю.

Особлива частина - фінансово-правові норми, що регулюють відносини у сфері

бюджетної системи, державних доходів і видатків; кредитування; публічного
регулювання банківської діяльності; валютного регулювання тощо.
Особлива частина фінансового права складається з низки великих розділів, які в
свою чергу складаються з фінансово-правових інститутів. Кожний із
фінансово-правових інститутів являє собою систему фінансово-правових норм, що
регулюють групу однорідних фінансових відносин.

11. Джерела фінансового права.

Джерела фінансового права – це форми встановлення і вираження (об’єктивізації)

фінансово-правових норм, що видаються компетентними органами держави та
місцевого самоврядування і становлять певну систему.

Норми ФП можуть міститися не лише в НПА, а й в інших юр.актах – рішеннях судів,

нормативно-правових договорах.

Ознаки: формальна визначеність, нормативність, загальнообов’язковість, юридична

сила, загальновідомість, системність, видання уповноваженим органом (законність).

Особливості: предметна ознака, множинність, відсутність єдиного кодифікованого

акта, спрямованість на реалізацію публічних інтересів, чіткість та ясність
формулювання прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин.

За територіальною ознакою:

1. загальнодержавні (нормативні акти Верховної Ради України, Президента

України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади
тощо)
2. місцеві нормативні акти (наприклад, фінансово-правові акти органів місцевого
самоврядування).
За характером правових норм:

1. нормативні (акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті

компетентними органами у встановленому порядку)
2. ненормативні акти (такі, що не містять норм загального характеру).
За властивостями правового регулювання та характеру встановлення джерела
фінансового права виділяють:

1. нормативні правові акти, які є основними, а в більшості випадків і єдиними

джерелами фінансового права.
2. звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку. У
фінансовому праві найчастіше йдеться про звичай як джерело права, стосовно
якого є відсилання у законі;
3. прецедент, специфіка якого полягає в тому, що правозастосовний орган
фактично виступає як нормотворча структура.
4. міжнародні договори, які набувають важливого значення при врегулюванні
подвійного оподаткування. Багато міжнародних законодавчих актів та Законів
України присвячено питанням усунення подвійного оподаткування. До них
 належать Віденська конвенція „Про право міжнародних договорів” (1969
р.), численні міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування,
закони України про ратифікацію міжнародних угод, „Про міжнародні
договори України” (1993 р.), „Про систему оподаткування” (1997 р.), „Про
оподаткування прибутку підприємств” (1997 р.), „Про податок з доходів
фізичних осіб” (2003 р.) тощо
12. Фінансове законодавство.

Фінансове законодавство — це зовнішня форма фінансового права, що відображає

його внутрішню структуру.

Норми фінансового права містяться у великій кількості різноманітних правових

нормативних актів, або джерелах, як загального характеру, так і спеціально
присвячених регулюванню фінансово-правових відносин. До них належать акти
органів законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Наприклад, фінансово-правові норми знайшли своє втілення майже у двохстах

законах, прийнятих Верховною Радою України після проголошення державної
незалежності, а в цілому вони містяться більше ніж у десяти тисячах
нормативно-правових актів.

a) із кодифікованих законів (Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України);

б) із цілісних законодавчих актів (законів України, указів Президента, постанов та

декретів КМУ);

в) окремих законодавчих норм або предметних блоків, частин чи розділів окремих

законів .

13. Поняття, суть та функції грошей.

Гроші - один з найдавніших винаходів людства

Гроші - це специфічний товар що має властивість обмінюватися на будь-який інший

товар, тобто є загальним еквівалентом.

ФУНКЦІЇ:

Міра вартості - в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів,

надаючи їм форму ціни, для запровадження виконання грошима функції міри варстості
держава у законодавчому порядку впроваджує: маштаб цін; встановлює певну грошову
одиницю, тобто національна валюта.

Засіб платежу - функція в якій гроші обслуговують погашення різноманітних

боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.

Засіб обігу - в якій гроші виступають посередником, в обміні товарів, що і забезпечує

їх обіг
Засіб нагромадження – пов’язана із здатністю грошей бути засобом збереження
вартості, представником абстрактної форми багатства .

Світові гроші - завдяки цій функції гроші обслуговують, рух вартості в міжнародному
економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Маштаб цін - це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості(ціни товарів) у

грошових одиницях, він встановлюється і змінюється в законодавчому порядку, при
металевому грошовому обігу маштаб цін представляв собою вагову кількість металу
прийняту в даній країні за грошову одиницю.

ямайська валютна реформа - було офіційно скасовано золотий вміст грошових

одиниць, нині маштаб цін складається стихійно та використовується для порівняння
вартості товарів через їх ціни.(маштаб цін як ел.грош.систем. трансформується під
впливом: організаційно-правових основ , під впливом інфляції, під впливом грошових
реформ.) В Україні маштаб цін - як фіксований вміст дорогоцінних металів
нац.грош.одиниці не використовується

14. Поняття та структура грошової системи України.

Грошова система України - це урегульована нормами права сукупність форм і

методів організації грошового обігу в країні.

Зміст Грошової системи - внутрішня організаційно-правова форма грошового обігу.

При цьому грошова система поділяється на два блоки:

1. Функціональні елементи грошової системи - грошова одиниця України

(національна валюта), Види грошових знаків, що мають статус єдиного законного
платіжного засобу на території України, Маштаб цін

2. Організаційні елементи грошової системи - організацію готівкового обігу,

організацію безготівкогового обігу, сукупність державних органів які здійснюють
управління грошовим обігом.

Грошова одиниця - гривня, введення гривні як нац.валюти України, було здійснено в

ході проведення грошової реформи у вересні 1996 року, базувалося на положенні Р.6
Декларації про державний суверенітет України, де було закріплено право України
самостійно формувати державний бюджет, а при необхідності вводити свою грошову
одиницю.(ст.99 КУ)(ЗУ Про НБУ ст.32)

Види держ.грошових знаків - (ЗУ Про НБУ ст.34 (банкнот (паперових) і монет (металевих);
ЗУ Про платіжні постуги ст.3;(готівка, без готівка, електронні гроші та цифрові (в
безготівковій формі))
Маштаб цін - це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості(ціни товарів) у
грошових одиницях, він встановлюється і змінюється в законодавчому порядку, при
металевому грошовому обігу маштаб цін представляв собою вагову кількість металу
прийняту в даній країні за грошову одиницю.

15. Правові основи грошового обороту.

Постійне перебування готівкових та безготівкових грошей в безперервному русі є

змістом грошового обігу.

Грошовий обіг - це рух коштів у внутрішньому обороті в готівковій і безготівковій

формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки
в господарстві. Грошова система України становить організацію грошового обігу, яка
закріплена національним законодавством.

Грошова система України характеризується тим, що вирішальну роль у її

організації та функціонуванні відіграють Верховна Рада України та НБУ. Правові
основи організації грошового обігу в Україні закладено в Конституції України та в
законах України «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та переказ
коштів в Україні».

В Законі «Про Національний банк України» визначено, що НБУ є центральним

банком України, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової
одиниці України. Грошовою одиницею України є гривня, що дорівнює 100 копійкам.
Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання
грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. Офіційне співвідношення між
гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Закон «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» визначає загальні

засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та
загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює
відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення
нагляду за платіжними системами.

Обіг коштів у державі здійснюється за допомогою платіжної системи. Саме

платіжна система забезпечує обертання коштів між суб’єктами господарювання з
метою своєчасного, правильного та у повному обсязі виконання грошових зобов’язань.

16. Правове регулювання готівкового обігу.

Готівкові гроші знаходяться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот і монет.

Положенні проведення касових операцій в нац.валюті, яке затвердено постановою

НБУ №148 від 29.12.2018

Готівка - грошові знаки національної валюти України (банкноти і монети, у тому числі
розмінні, обігові, пам'ятні банкноти та монети, які є платіжними засобами);

Обіг Готівки - є більш дорогим в порівнянні з безготівковим;

 - готівкові гроші не дивлячись на їх абсолютну ліквідність при їх накопиченні не
приносять їх власнику доходу (накопичелася під матрасом, але доходу не
отримує);
- розрахунки готівковою здійснюються оперативно(покупець і продавець
домовилися і );
- встановлення обмежень по розрахункам готівкою :
- (суб’єкт господарювання між собою можуть здійснювати розрахунок готівкою
на протязі одного дня по одному або декільком платіжних документах між собою
у розмірі до 10 000 грн. включно)
- (фіз.особи з суб’єктами господарвання готівкові розрахунки протягом 1 дня по
одному або декільком платіжних документах в розмірі до 50 000 грн включно)
- (фіз.особи між собою за договорами купівлі-продажу які підлягають
нотаріальному посвідченню у розмірі до 50 000 грн.включно)

При встановленні таких обмежень не обмежується кількість суб’єктів

господарювання та фізичних осіб з якими можна здійснювати готівкові розрахунки на
протязі дня, тобто сума (готівкових обмежень)встановлюється по кожному суб’єкту
окремо - Продавець і контрагенти, операції з кожним не повинні перевищувати 10 000
грн день

Виключення: обмеження не стосуються

1. Розрахунків суб’єктів господарювання за бюджетом державними цільовими

фондами 2. Добровільних пожертвувань та благодійної допомоги

3. Використання готівки виданої на відрядження

4. виплат пов’язаних з оплатою праці

5.Використання готівки з фонду оперативно-розшукових (негласних слідчих) дій

створеного на виконання ст.24 ЗУ Про НАБУ та ст.17 Р.2 ЗУ Про ДБР

Особливості - необхідність використання при здійснення готівкових розрахунків у

сф.торгівлі, громадського харчування та послуг, реєстраторів розрахункових операцій
(у випадках передбачених законодавством)

17. Правове регулювання безготівкового обігу.

наявність безготівкового та розвиток - сприяє розвитку банківської системи,

капіталізації грошових накопичень, шляхом їх розміщення на банківських вкладах або
інвестування в цінні папери.

при безготівкових розрахунках відсутні обмеження у встановленні мінімального та

максимального розміру платежу.
не дивлячись на більшу кількість часу при проведенні безготівкових розрахунків(у
порівнянні з готівковими) дається певна гарантія виконання цього платежу.

ВИДИ ГРОШЕЙ БЕЗГОТІВКИ:

ст.3 ЗУ 1591 До грошових коштів у безготівковій формі - електронні та цифрові

гроші(у випадках передбачених законом 1591)

Електронні гроші - 1918р. коли федеральний резервний банк США вперше переказав
гроші через телеграф.

Електронні і цифрові гроші існують лише в БЕЗГОТІВКОВІЙ ФОРМІ

(електронні в гривні та цифрові використовуються фіз.та юр.особами для проведення
платіжних операцій та розрахунків виключно у випадках передбачених ЗУ та/або НПА
НБУ.

Електронні гроші - це одиниці вартості що зберігаються в електронному вигляді

випущені емітентом електронних грошей для виконання платіжних операцій які
приймаються як засіб платежу іншими особами ніж їх емітент та є грошовими
зобов’язаннями такого емітента електронних грошей.

Випуск електронних грошей НБУ та надано небанківським надавачам платіжних

послуг.

Емітенти електронних грошей: ст.57 ЗУ 1591 - виключно: банки, установи

електронних грошей(п.91 ч.1 ст.1 ЗУ 1591), філії іноземних (п.22 ч.1 ст.1 ЗУ 1591),
оператори поштового зв’язку , НБУ, та органи державної влади та органи місцевого
самоврядування.

Діяльність емітентів - після внесення про них відомостей в реєстр платіжної.

Цифрові гроші - це ел.форма грошової одиниці України емітентом якої є НБУ.

Проект Е-гривня поки, що лише як пробні поки

18. Цифрові фінанси.

Цифрові гроші - це ел.форма грошової одиниці України емітентом якої є НБУ.

Ми здійснюємо платежі, переказуємо гроші та здійснюємо інвестиції, використовуючи

різноманітні нові інструменти, яких не було кілька років тому. Штучний інтелект,
соціальні мережі, машинне навчання, мобільні додатки, технологія розподіленого
реєстру, хмарні обчислення та аналітика великих даних породили нові послуги та
бізнес-моделі від усталених фінансових установ та нових учасників ринку.

19. Діджиталізація фінансової сфери в Україні.

Процес діджиталізацію можна вважати головним чинником економічного розвитку
будь-якої країни світу.

Діджиталізація – це процес використання цифрових технологій для покращення

бізнес-процесів та створення нових способів надання послуг. Діджиталізація включає
цифрову трансформацію не тільки бізнесмоделі, а й культури, філософії та підходів до
бізнесу.

Діджитилізація банківського сектору - процес використання цифрових технологій

для оптимізації роботи банків, підвищення ефективності їх діяльності, швидкості
обробки інформації та обслуговування клієнтів.

Результатом активної діджиталізації банківського сектору стала поява та

стрімкий розвиток у світі необанків - фінансових компаній, які надають банківські
послуги (на основі власної ліцензії або на основі ліцензії певного банку) та ряд
допоміжних послуг, а також здійснюють свою діяльність через онлайн- або мобільні
платформи. Зменшивши операційні витрати на утримання та обслуговування фізичних
відділень, необанки пропонують послуги за привабливими для клієнтів тарифами та з
мінімальними комісіями, які переважно нижчі, ніж в звичайних банках. Їх постійні
витрати є нижчими, тоді як дохід від клієнтів становить одну тридцяту від середнього
банківського, і він може досягати рентабельності капіталу понад 30%.

Поступове впровадження банками діджиталтехнологій, новітніх рішень

дистанційної комунікації з клієнтами, а також гнучкість у трансформації,
оптимізації і адаптації традиційних бізнес-процесів банків до нової реальності
ведення бізнесу допомагає банкам наразі за надзвичайно несприятливого
політично-військового та економічного середовища виживати і навіть бути операційно
прибутковими. Так, у 2022 році банківська система отримала прибуток у розмірі 24,7
млрд грн.

Тому очевидними перевагами діджиталізації для банків є: удосконалення

банківських продуктів та послуг; зменшення операційних витрат; підвищення
швидкості обробки інформації, а, отже, лояльності клієнтів і конкурентних переваг;
зменшення негативного впливу «людського фактору» під час здійснення банківських
операцій; підвищення ефективності діяльності; допомога менеджменту банків у
прийнятті управлінських рішень на основі технологій моделювання та штучного
інтелекту; підвищення захисту інформації.

20. Стратегія розвитку фінтеху в Україні до 2025 року.

НБУ затвердив Стратегію розвитку фінтеху в Україні до 2025 року в липні 2020 року
(далі – Стратегія) – покроковий план створення в Україні повноцінної
фінтех-екосистеми з інноваційними фінансовими сервісами та доступними цифровими
послугами.
Ключовими дієвими елементами Стратегії були:

- підвищення доступності безготівкових операцій та зростання довіри, розвиток

інфраструктури для здійснення безготівкових операцій;

- високий рівень цифрової та фінансової грамотності

- реалізація стратегічних ініціатив регулятора в області підвищення цифрової та

фінансової обізнаності, стимулювання розвитку кооперацій між фінсектором та
академічною сферою;

-стала фінтех-екосистема

- розвиток відкритої архітектури фінансового ринку, платформ регуляторів та

оверсайта, розвиток інфраструктури фінтех-екосистеми, посилення інвестиційного
потенціалу та ступеня розвитку фінтехів, інтеграція фінансового ринку України в
світовий фінансовий простір, стимулювання діджиталізації фінсектору, розвиток
цифрової інфраструктури

Реалізація Стратегії також пов’язана з виконанням діджитал-проєктів, над

якими працює Національний банк. - запровадження віддаленої ідентифікації та
верифікації, імплементацію євродирективи PSD2, надання можливості здійснення
миттєвих платежів із рахунку на рахунок у СЕП у форматі 24/7; посилення
регуляторного периметру у сфері кібербезпеки та всі інші інноваційні проєкти
центробанку.

21. Поняття, зміст та види платіжних систем.

П.59 ч. 1 ст.1 ЗУ Про платіжні послуги Платіжна система – система для виконання
платіжних операцій із формальними та стандартизованими домовленостями і
загальними правилами щодо процесингу /клірингу та або виконання розрахунків між
учасниками платіжної системи

Процесинг – виконання авторизації, моніторингу збір обробка інформації.

Кліринг – збирання сортування контроль за платіжними операціями проведення

взаємозаліку зустрічних умов.

Відповідно до чинного ЗУ Про платіжні послуги наразі в Україні існують такі

види платіжних систем, як:

1) Платіжні системи, створені НБУ – державні платіжні системи, учасниками -

банки-резиденти, Державна казначейська служба України та інші.

2) Внутрішньодержавні та міжнародні платіжні системи - Будь-яка юридична особа

- резидент, у тому числі банк або інший надавач платіжних послуг. Учасниками
міжнародної платіжної системи, в якій оператором платіжної системи є резидент,
мають право бути надавачі фінансових платіжних послуг та юридичні особи -
нерезиденти

Субєкти правовідносин :

- Оператор платіжної системи – забезпечує функціонування платіжної системи

відповідно до правил платіжної системи з дотриманням умов схеми виконання
платіжних операцій та вимог законодавства україни. Здійснює управління платіжною
системою , контролює дільність суб’єктів платіжної системи(крім користувачів) , несе
відповідальність за діяльність платіжної системи.

- Розрахунковий банк – уповноважений оператором відповідної платіжної системи

банк що бере участь у проведення розрахунків у платіжній системі

- Технологічний оператор – той хто надає процесінгу та клірингу

- Учасники платіжної системи – юр особи які на підставі договору надають

користувачам послуги з викнання платіжних операцій

- Користувачі – суб’єкти платіжних систем – ті хто користаються конкретную

платіжною системою

22. Платіжні інструменти.

Платіжні інструменти – персоналізований засіб пристрій та або набір процедур що

відповідають вимогам законодавства та погодженню користувачем і надавачем
платіжних послуг для надання платіжної інструкції.

Замість платіжних доручень, розрахункових чеків, кас з’явилася платіжна інструкція, а

ЦКУ поповнився розділом платіжний рахунок. Платіжна інструкція – розпорядження
ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції. В рамках
сепа(єдина зона платежів у євро для країн ЄС) доступні 2 платіжні інструменти:
прямий дебет та кредитний переказ(трансфер)

Ст..34 ЗУ Про Платіжні послуги до платіжних інструментів належить :

- прямий дебет(платіжний інструмент що використовується для ініціювання

платіжної операції дебетового переказу(операція що здійснюється з рахунку
платника на підставі платіжної інструкції за умови отримання згоди платника на
виконання платіжної операції яка була надана ним отримувачу , надавачу
платіжних послуг отримувача або платника, або на підставі платіжної інструкції
стягувача без отримання згоди платника)

Прямий дебіт – метод оплати за допомогою якого попередньо авторизована угода

дозволяє одній організації списувати гроші з банківського рахунку іншої особи або
організації. - проводиться автоматично і на регулярній основі(періодичні платежі –
виплати по іпотеці, підписка на періодичні видання, рахунок за мобільний зв'язок та
інтернет). Сторони – платник(фіз.. або юр. Особа яка має рахунок у банку) та
бенефіцеар (одержувач платежів на рахунок в банку) , банківська установа з боку
платника та отримувача. Є одним із безпечних і надійних способів оплати рахунків: бо
платежі здійснюються автоматично, виставлені рахунки ніколи не забуваються, не
втрачаються, немає ризику стягувати плату за прострочення платежу.

Кредитовий трансфер – платіжний інструмент у вигляді сукупності процедур

передбачених НПА НБУ виконання яких є необхідним для ініціювання кредитового
переказу.

Кредитовий переказ – банківський переказ ініціатором якого є платник, переказ є

серією взаємозалежних операції та інших дій пов’язаних з виконанням доручення
платника своєму банку виплатити бенефіцеару (одержувач платежів) певну суму
коштів. Включає – ініціювання платіжної інструкції на переказ коштів виконання
платіжної інструкції на переказ коштів, підтвердження виконання платіжної інструкції
на переказ коштів.

Електронні платіжні інструменти – ЗУ 1591. Найпростіший приклад – класична

платіжна карта ,електронні гроші. Існують в будь-якій формі, на будь якому носії , що
дає змогу зберігати інформацію необхідну для ініціювання платіжної операції. НБУ
має право визначати інші види платіжних інструментів та порядок їх емісії.

Емісія електронних платіжних засобів передбачає проведення операцій з випуску

електронних платіжних засобів певної платіжної системи в межах України та може
здійснюватися виключно банками, які уклали договір та отримали дозвіл на виконання
цих операцій.

Учасники:

- платник, банк, клієнт, за рахунок коштів якого здійснюється банківський переказ.

- Банк відправник – який обслуговує платника

- бенефіцеар - банк або клієнт на користь якого здійснюється банківський переказ

- банк одержувач – банк що обслуговує бенефіцеара.

- Банк посередник (розрахунковий центр) – банк з допомогою якого здійснюється

перерахування коштів із банку відправника до банку одержувача

23. Поняття валюти та валютних цінностей.

В основу ЗУ Про валюту і валютні операції покладено нова модель валютного

регулювання. Основний принцип якої – дозволено все, що не заборонено законом.
Тобто суб’єктам валютних операцій надано можливість здійснювати будь які операції,
які не заборонені законом.
 Ст. 1 Закону України «Про валюту і валютні операції»: Валютні цінності -
національна валюта (гривня), іноземна валюта та банківські метали;:
1) національна валюту (гривню):
a) грошові знаки грошової одиниці України - гривні у вигляді банкнот, монет;
б) кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах виражені у гривні;
в) електронні гроші, номіновані у гривні;
2) іноземна валюту:
a) грошові знаки грошових одиниць іноземних держав у вигляді банкнот,
казначейських білетів, монет;
б) кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах, виражені у грошових
одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що належать до
виплати в іноземній валюті;
в) електронні гроші, номіновані у грошових одиницях іноземних держав та (або)
банківських металах;
3) банківські метали – золото (375,500,585,750,958,999), срібло(800,830,875,
925,960), платина(900,950), метали платинової групи(500,850), а також монети,
вироблені з дорогоцінних металів.

Ст..99 КУ – у системі валютних цінностей особливий статус Стаття 99. Грошовою

одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною
функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Ст..3 Про платіжні послуги - Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що
мають зазначену на них номінальну вартість.
4. Гривня як грошова одиниця України є законним платіжним засобом в Україні,
приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій
території України для проведення платіжних операцій та розрахунків.
5. Електронні гроші, номіновані в гривні, та цифрові гроші використовуються фізичними
і юридичними особами для проведення платіжних операцій та розрахунків виключно у
випадках, передбачених законами України та/або нормативно-правовими актами
Національного банку України.
Класифікатор іноземних валют т абанківських металів 04.02.1998 №34 НБУ
Три групи:
1. Конвертовані валюти які широко використовуються для здійснення платежів за
міжнародними операціями , валюти країн - членів Європейського Союзу та банківські
метали (1 група). Для інвестицій в Україну (євро, долар сша)
Резервна валюта – валюта країни у якій центральні банки інших країн формують
і зберігають свої офіційні золотовалютні резерви. Резервні валюти світу – долар, євро,
єна, фунт стерлінгів, юані + спеціальні права запозичення
2. Конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення
платежів за міжнародними операціями (2 група). Та не продаються на головних
валютних ринках (дихам ОАЕ, алжирський динар)
3. Неконвертовані валюти (3 група). В межах однієї країни, і не обмінюються на
інші валюти. (кубинське песо, бермудський долар)

24. Валютні обмеження: поняття, види, особливості застосування.

Валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи
регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними
цінностями.

Валютні обмеження:

1) вирівнювання платіжного балансу;

2) підтримання валютного курсу;

3) концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішення поточних і

стратегічних завдань.

У системі валютних обмежень, що діють в Україні слід виокремити такі:

● обмеження, пов'язані з ліцензуванням валютних операцій;
● обмеження, які зумовлено встановленням порядку придбання іноземної валюти
за дорученням і за рахунок резидентів на міжбанківському валютному ринку
України з метою забезпечення виконання їхніх зобов'язань за
зовнішньоекономічними контрактами;
● обмеження, пов'язані з використанням іноземної валюти як засобу платежу на
території України;
● обмеження, пов'язані з встановленням обов'язкового продажу частини
надходжень у іноземній валюті на користь резидентів-юридичних осіб;
● обмеження, пов'язані з встановленням порядку здійснення розрахунків у
іноземній валюті;
● обмеження, пов'язані з відкриттям й використанням валютних рахунків
резидентами за межами України;
● обмеження, пов'язані з відкриттям і використанням рахунків у національній
валюті нерезидентами на території України;
● обмеження, пов'язані з переміщенням готівкової національної та іноземної
валюти фізичними й юридичними особами через митний кордон України.
25. Поняття й зміст валютних операції.

Валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак:

а) операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності та (або)
права вимоги і пов’язаних з цим зобов’язань, предметом яких є валютні цінності, між
резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що
здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна
валюта; - здійснюється Уповноваженими установами за курсом купівлі і продажу
що діють на час проведення операції. Забороняється використовувати готівкову
іноземну валюту і банківські метали, як засіб платежу, як предмет застави, крім
випадків прямо передбачених в законі.
 б) торгівля валютними цінностями; - операції з купівлі, продажу або обміну
валютних цінностей, що здійснюються як у готівковій формі (для банківських
металів - із фізичною поставкою), так і безготівковій формі (для банківських
металів - без фізичної поставки);
в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення
валютних цінностей;
ч. 2 ст. 9 Закону «Про валюту і валютні операції» небанківські фінансові
установи здійснюють такі валютні операції:
1) торгівля валютними цінностями в готівковій формі;
2) переказ коштів;
3) здійснення розрахунків у іноземній валюті на території України за договорами
страхування життя;
4) факторинг;
5) інші валютні операції, визначені Національним банком України.
Підставою здійснення валютних операцій є ліцензії, які видаються
Національним банком України,
Ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій діють
безстроково. Національний банк України у визначеному ним порядку веде реєстр осіб,
яким видано ліцензії на здійснення валютних операцій, та розміщує інформацію про
видані ліцензії на сторінках офіційного інтернет-представництва
Національного банку України.

Нерезиденти - а) фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без

громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі
ті, які тимчасово перебувають на території України;
б) юридичні особи та інші суб’єкти господарювання з місцезнаходженням за
межами України, які створені та діють відповідно до законодавства іноземної держави,
у тому числі ті, частки участі в яких належать резидентам;
в) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські,
торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх відокремлені
підрозділи, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших
організацій з місцезнаходженням за межами України, що не здійснюють
підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;
г) відокремлені підрозділи юридичних осіб, зазначених у підпункті "в" пункту 9
частини першої цієї статті, що розташовані за межами України та здійснюють
підприємницьку діяльність відповідно до законодавства іноземної держави;
ґ) інші особи, які не є резидентами відповідно до пункту 9 частини першої цієї
статті;
Резидент - а) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без
громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому
числі ті, які тимчасово перебувають за межами України;
б) фізичні особи - підприємці, зареєстровані згідно із законодавством України;
 в) юридичні особи та інші суб’єкти господарювання з місцезнаходженням на
території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства
України;
г) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України
за кордоном, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та
представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють
підприємницької діяльності відповідно до законодавства України;
ґ) відокремлені підрозділи юридичних осіб, зазначених в підпункті "б" пункту 8
частини першої цієї статті, а саме філії, представництва, відділення або інші
відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи та здійснюють
підприємницьку діяльність від імені юридичної особи на території України;
26. Поняття та зміст валютного регулювання.

Валютне регулювання – діяльність Національного банку України та в установлених

цим Законом випадках Кабінету Міністрів України, спрямована на регламентацію
здійснення валютних операцій суб’єктами валютних операцій і уповноваженими
установами;

Принципи:

1) свобода здійснення валютних операцій, що передбачає: право фіз..та юр. осіб

- резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати

зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у
тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;

- резидентів придбавати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через

митний кордон України валютні цінності;

- запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку,

визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги
платіжного балансу України;

- недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні

операції; передбачено можливість здійснення будь-яких операцій які не заборонені
чинним законодавством. Дозволено все, що не заборонено законом .

2) ризикоорієнтованість, прозорість, достатність та ефективність валютного

регулювання, що реалізується шляхом:
спрямованості на забезпечення фінансової стабільності, економічного і
соціального розвитку;
відповідності заходів захисту, строків їх запровадження та обсягів, пов’язаних з
ними валютних обмежень масштабам і структурі системних ризиків, що загрожують
фінансовій стабільності;
обґрунтованості запровадження та подовження строку дії заходів захисту;
 тимчасового характеру дії заходів захисту;
підзвітності та публічності Національного банку України під час запровадження
заходів захисту, подовження строку їх дії, оцінки результативності застосування
заходів захисту;
пріоритетності менш дискримінаційних інструментів валютного регулювання над
більш дискримінаційними та пропорційності застосування таких інструментів;
пріоритетності ринкових інструментів валютного регулювання над
адміністративними;
Правило: більше ризиків більше нагляду, менше ризиків менше
уваги/нагляду.
3) самостійність та ринковість валютного регулювання, що передбачає:
гнучкість валютного курсу;
незалежність Національного банку України у формуванні та реалізації валютної і
монетарної політики у межах, визначених законом.
Є плаваючий валютний курс – формується під вливом попиту та пропозиції на
цьому ринку. Чим більше попит, тим більший обмінний курс

Фіксовани курс – наявний певного зареєстрованого(офіційного паритету) який

встановлюється і підтримується НБУ.

НБУ ПЕРЕЙШОВ НА КЕРОВАНИЙ КУРС

27. Зовнішнє (міжнародне) та внутрішнє (національне) валютне регулювання.

Зовнішнє (міжнародне) валютне регулювання – здійснюється міжнародними

фінансово-кредитними організаціями із метою створення єдиного валютного простору,
що забезпечує вільний обмін товарами та послугами у світовому економічному
просторі.

Внутрішне (національне) валютне регулювання. Основним елементом національної

системи валютного регулювання с валютні обмеження. Валютні обмеження слід
розглядати як систему державних заходів, спрямованих на встановлення порядку
проведення валютних операцій.

28. Валютний нагляд.

Ст..11 ЗУ Про валюту та валютні операції

Валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами

валютного нагляду.

Метою здійснення є встановлення відповідності здійснюваних валютних операцій

валютному законодавству з урахуванням ризик-орієнтованого підходу.
Валютний нагляд здійснюється без втручання у відповідні валютні операції та
діяльність суб’єктів таких операцій, крім випадків запобігання агентами валютного
нагляду проведенню валютних операцій, що не відповідають вимогам валютного
законодавства.

Органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк

України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову
політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за
дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

НБУ здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику,

здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених
установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.

Особи, які є об'єктом таких перевірок, зобов'язані безоплатно надавати відповідний

доступ, пояснення, документи та іншу інформацію шодо тих питань, які є предметом
перевірки.

У разі виявлення агентом валютного нагляду порушення суб'єктом валютної

операції валютного законодавства агент валютного нагляду запобігає проведенню
такої валютної операції та інформує про таку валютну операцію орган валютного
нагляду в порядку, встановленому Національним банком України. При цьому органи
валютного нагляду обмінюються інформацією щодо виявлених порушень валютного
законодавства, отриманою ними під час здійснення валютного нагляду, з метою
реалізації повноважень у сфері валютного регулювання та нагляду.

29. Відповідальність за порушення валютного законодавства.

Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує

державну податкову і митну політику, як органи валютного нагляду в межах своєї
компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами
валютного законодавства.

Органи валютного нагляду мають право: проводити перевірки з питань дотримання

вимог валютного законодавства; вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб,
які є об'єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних
операцій документів та іншої інформації про валютні операції; отримувать пояснення
щодо проведених валютних операцій. Особи, які є об'єктом таких перевірок,
зобов'язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу
інформацію щодо тих питань, які є предметом перевірки.

Ст..14 ЗУ«Про валюту і валютні операції» за порушення вимог валютного

законодавства можуть бути застосовані:
1) до банків - заходи впливу згідно із Законом України "Про банки і банківську
діяльність";

2) до уповноважених установ (крім банків) - такі заходи впливу:

а) письмове застереження;

б) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів валютних

операцій;

в) штрафні санкції;

г) зупинення або відкликання (анулювання) ліцензії на здійснення валютних операцій;

3) до юридичних осіб (крім уповноважених установ) - заходи впливу у вигляді

штрафних санкцій;

4) до фізичних осіб, посадових осіб уповноважених установ, посадових осіб

юридичних осіб - заходи впливу у вигляді штрафів, передбачені Кодексом України про
адміністративні правопорушення.

Національний банк України має право адекватно вчиненому порушенню застосувати

до уповноважених установ передбачені пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті
заходи впливу.

Національний банк України має право застосувати до уповноважених установ (крім

банків) заходи впливу у вигляді штрафних санкцій у розмірі не більш як 20 відсотків
суми власного капіталу відповідної уповноваженої установи.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, має

право адекватно вчиненому порушенню застосувати до юридичних осіб (крім
уповноважених установ) захід впливу у вигляді штрафних санкцій у розмірі до 100
відсотків суми операції, проведеної з порушенням валютного законодавства.

30. Поняття і види віртуальних активів.

Немає уніфікованої термінології. Перемо визначення що дає міжнародна організація.

ФАТВХ

Віртуальні активи – цифрове вираження вартості яким можна торгувати у цифровому

формату або яке можна переводити і використовувати для платіжних чи інвестиційних
цілей.

Віртуальний актив - нематеріальне благо, що є об’єктом цивільних прав, має вартість

та виражене сукупністю даних в електронній формі. Існування та оборотоздатність
віртуального активу забезпечується системою забезпечення обороту віртуальних
активів. Віртуальний актив може посвідчувати майнові права, зокрема права вимоги на
інші об’єкти цивільних прав;
В основі віртуальних активів лежить застосування технології БЛОКЧЕЙН.
Технологія блокчейн – багатофункціональна та багаторівнева інформаційна
технологія що призначена для надійного зберігання обліку і передавання різної
інформації.Суть реєстр – форма систематизації та обліку будь-якої інформації.
Впровадження саме для ведення такого реєстру комп’ютерної техніки сприяло
створенню розподілених реєстрів.

БЛОКЧЕЙН один із видів розподіленого реєстру в якому використовується

послідовність блоків, ці блоки організовані в хронологічному порядку об’єднані один з
другим і захищені криптографічними методами. Блокчейн є реєстром записів що
постійно поновлюється до якого можна лише додати дані і не можна видаляти чи
змінювати дані збережені у попередніх блоках.

криптовалюта(вид віртуального активу, загально системна одиниця обліку для

конкретної мережі блокчейн, - термін закріпився в обігу з 2011 року),

токен( як і крипто валют ає одиницею обліку мережі блокчейн, відмінності мають

умовний характер)

Умовно можна поділити крипто валюту на:

- Біткоіни
- Альткоіни(серед них стейблкоіни)
- Токени

Біткоіни – глобально однорангова електронна платіжна система яка дозволяє сторонам

робити угоди один з одним без неохідності в посередниках в особі банку чи інших
фінансових установ. Часто розглядається як цифрова альтернатива фіатним
валютам(паперові, ті що ходять в обігу) і золоту.

Альткоін – всі інші крипто валюти створені після біткоіну частка яких у 2020 за
різними даними на крипто ринку досягла рівня 40%

Запуск біткоїну і його відкритого вихідного року у 2008 поклав шлях до створення
інших крипто валют які були названі альтернативними біткоінами.

Стейблкоіни – альткоіни курс яких чимось забезпечний: або сильними фіатними

валютами(долар євро) або товарними цінностями(золотом). Приклад – тезер. Але часто
стейблкоіни нічим не забезпечені, наприклад курс монет карбон і хевен регулюється за
рахунок додаткової емісі або спалювання активів.

Токен – не зовсім типова крипто валюта. Для нього не створюється блокчейн, це

записи в реєстрі блоків транзакцій(блокчейні іншій розподіленій інфо.системі які
засвідчують наявність у власника цифрового знака(токена) прав на цивільні об’єкти
прав. На відміну від біткоінів і альткоінів – не здатні працювати самостійно, тому
розміщюються поверх створеної криптомережі і управляються через смартконтакт.
31. Фінансово-правове регулювання обігу віртуальних активів.

Віртуальні активи – цифрове вираження вартості яким можна торгувати у цифровому

формату або яке можна переводити і використовувати для платіжних чи інвестиційних
цілей.

Обіг віртуальних активів - правовідносини, які стосуються віртуальних активів, які

виникають між учасниками ринку віртуальних активів, а також між ними та державою;

Система забезпечення обігу віртуальних активів - програмний або

програмно-апаратний комплекс обміну електронними даними, який забезпечує
ідентифікацію та оборотоздатність віртуальних активів;

Принципи державного регулювання обігу віртуальних активів:

1) доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання окремих

правовідносин з метою вирішення існуючої проблеми;

2) адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання правовідносин

потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх
прийнятних альтернатив;

3) ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта

максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних
витрат ресурсів суб’єктів господарювання, громадян та держави;

4) збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів

суб’єктів господарювання, громадян та держави;

5) передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям

державної політики, планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дає змогу
суб’єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

6) прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та

юридичних осіб, їх об’єднань дій регуляторних органів на всіх етапах регуляторної
діяльності, обов’язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та
пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними
особами, їх об’єднаннями, обов’язковість і своєчасність доведення прийнятих
регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань, інформування
громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

32. Поняття и значення фінансового контролю.

Фінансовий Контроль – регламентована правовими нормами діяльність державних і

муніципальних та інших публічних органів з перевірки своєчасності і точності
планування обґрунтованості і повноти надходження коштів у відповідні публічні
фонди правильності та ефективності їх використання.

Систему основних завдань фінансового контролю становлять:

- забезпечення дотримання законодавства у сфері публічної фінансової

діяльності;
- своєчасне і повне виявлення відхилень від законодавчо встановлених норм, а
також причин їхнього виникнення;
- надання методологічної допомоги для належного здійснення мобілізації,
розподілу і використання коштів публічних фондів;
- виявлення резервів зростання фінансових ресурсів.

Принципи фінансового контролю закріплені в Лімській декларації керівних

принципів фінансового контролю ( прийнята на 9 конгресі міжнародних
організацій вищих контрольних органів у 1977 році):

- Принцип законності в діяльності органів фінансового контролю – при здійсненні

фінансового контролю необхідно дотримуватися нормативно правових актів, що
регулюють його здійснення, якщо виявлено порушення треба звертатися до НПА, і за
кожне порушення наступає відповідальність (ДПС, ДержАудитСлужба….)

- Принцип публічності при проведенні фінансового контролю – дані одержані

контролюючими органами і якщо вони не пов’язані з комерційною таємницею через
засоби масової інформації повинні бути доведені до відома громадян ( ДПС реєстри
боржників)

- Принцип плановості – вся фінансова діяльність здійснюється на підставі

фінансово-планових актів яких необхідно дотримуватися як у роботі контрольних
органів так і тим суб’єктам де безпосередньо здійснюється фінансовий контроль (
опублікування плану графіку документальних планових перевірок, коли будуть
перевірки ДПС)

- Принцип незалежності як принцип діяльності контролюючих органів – саме

такого принципу в повній мірі можуть дотримуватися аудитори які проводять
незалежний фінансовий аудит (відповідно до ЗУ Про аудит фінансової звітності та
аудиторську діяльність 2258 від 21.12.2017)

- Принцип об’єктивності – повинні сповідувати всі контролюючі органи бо

об’єктивність безпосередньо пов’язана з принципом законності. Інформаційне
забезпечення. Об’єктивним може бути лише при перевірці повного інформаційного
забезпечення

- Принцип компетентності – проходить через всі НПА які встановлюють правовий

статус органів фінансового контролю. Стосується тих хто здійснює контроль, у цих
осіб повинна бути певна освіта, стаж роботи та ін.
33. Види фінансового контролю.

1. За суб’єктами: державний, муніципальний.

- Можуть здійснювати органи загальної компетенції (ВРУ,КМУ,ОМС та ін.)

- органи спеціальної компетенції (міністерство фінансів, ДПС, ДержАудитсужба).

- НЕЗАЛЕЖНИЙ (аудиторський контроль) здійснюється відповідно до ЗУ 2258

Державний фінансовий контроль - ВРУ, КМУ, Нац банк України, Рахункова палата,
Державна казначейська служба України, Державна аудиторська служба України тощо.

Муніципальний фінансовий контроль - органи місцевого самоврядування. Сфера

його застосування досить широка - від затвердження місцевого бюджету, його
виконання і затвердження звіту про його виконання до конкретних питань дотримання
фінансової дисципліни, що належать до компетенції органів місцевого
самоврядування.

Аудиторський фінансовий контроль є незалежним професійним іздійснюсться

аудиторами та аудиторськими фірмами. Передбачає перевірку даних бухгалтерського
обліку і показників фінансової звітності підконтрольного суб'єкта з метою висловлення
незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та
відповідність вимогам чинного законодавства.

2. В залежності від об’єкта контролю: бюджетний контроль, валютний нагляд,

банківський контроль та інше.

Бюджетний контроль. - за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на

забезпечення ефективного й результативного управління бюджетними коштами та
здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до БК
та іншого законодавства та інше.

Податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами

з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і
зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки,
проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого
законодавства.

Валютний контроль - вид фінансового контролю, спрямований на забезпечення

дисципліни у сфері валютних відносин. Валютні операції за участю резидентів і
нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають
також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які
випливають із чинного законодавства України. Органи, що здійснюють валютний
контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну
інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в
іноземній валюті у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

3. За часом здійснення:

- попередній (до проведення операцій пов’язаних з рухом коштів публічних фондів,

для попередження порушень фінансової дисципліни)

- поточний ( під час проведення фінансових операцій пов’язаних з рухом грошових

фондів, мета досягнення найбільш раціонального використання фінансових ресурсів)

- наступний фінансовий контроль (після проведення господарської операції по

використанню коштів, мета оцінка досягнутого і розробка стратегії на майбутнє).

4. За джерелами фінансового контролю:

- документальний (пов'язаний з аналізом та перевіркою документації як первинної так

і звітної)

- фактичний ( аналіз як документів так і матеріальних ресурсів наявності вірно

оформлених найманих працівників та інше)

34. Методи фінансового контролю.

Методи фінансового контролю — це способи та прийоми його проведення,

здійснення контрольних заходів.

Фінансовий контроль здійснюється такими методами.

1. Облік — це метод, характерний для будь-якого контролю, не тільки фінансового.

а) облік зобов’язаних осіб під час занесення даних про них у відповідні реєстри
(наприклад: реєстри платників податків) чи облікову документацію;

б) облік об’єктів (коштів, матеріальних ресурсів), з якими пов’язане виконання

фінансових обов’язків.

2. Обстеження здійснюється щодо окремих сторін діяльності підконтрольного

суб’єкта, базується на широкому колі показників і проводиться з метою визначення
необхідності здійснення детальної перевірки або ревізії. Обстеження, під час якого
вирішуються такі завдання: • дослідження фінансової звітності підконтрольного
суб’єкта; • дослідження його фінансового стану; • аналіз дотримання інструкцій,
нормативів, лімітів, їх відповідності нормам, закріпленим на законодавчому рівні; •
оцінка цільової витрати виділених коштів і т.ін.

3. Аналіз є системним і пофакторним методом фінансового контролю, що проводиться

за періодичною або річною звітністю та на підставі якого визначається рівень
виконання плану, норм, фінансової дисципліни.
4. Перевірка — епізодична контрольна дія на певному напрямку діяльності
підконтрольного суб’єкта, що виконується за місцем його розташування на основі
облікових, звітних документів для виявлення порушень фінансової дисципліни й
усунення їх наслідків. Перевірка відображається в зіставленні фактичних даних
контролю з даними, які відобразилися в первинній документації.

5. Ревізія — системна діяльність спеціальних органів фінансового контролю,

пов’язана з аналізом і дослідженням первинної облікової та звітної документації з
метою перевірки своєчасного та повного виконання фінансових обов’язків
підконтрольними суб’єктами, правильного ведення ними бухгалтерського обліку,
розрахунків податкових зобов’язань та подання звітності. Об’єктом ревізії є
бухгалтерські книги, звіти, кошториси, декларації та інші документи незалежно від
способів надання інформації.

35. Фінансовий моніторинг в системі методів фінансового контролю

Фінансовий моніторинг – обов’язкові заходи з виявлення та протидії сумнівним

грошовим потокам. Такі платежі можуть бути пов’язані: з відмивання доходів
одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму, фінансування зброї
масового знищення. Проведення фінансового моніторингу стосується операцій що
здійснюються – юр. особами,фопами і громадянами.

Мета – боротьба з відмиванням грошей не тільки в конкретних державах а й у всьому

світі.

Положеннями ч. 2 ст. 6 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації

(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та
фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” передбачено перелік
суб’єктів первинного фінансового моніторингу.

Варто звернути увагу, що окрім банків та фінансових установ, до них відносять

ще й операторів поштового зв’язку, постачальників послуг, пов’язаних з обігом
віртуальних активів, а також спеціально визначених суб’єктів первинного фінансового
моніторингу (бухгалтери, адвокати, нотаріуси та ін.).

Незначний розмір валютних операцій – що не перевищують 400 000грн для

суб’єктів господарювання, а ті що азартні ігри лотереї – 55 000 грн

Ознаки операцій що підпадають під фінансовий моніторинг:

- Операції які проводяться у незвичний спосіб ( коли розраховувався тільки

карткою а тепер почав готівкою)
- Операції які проводяться політично-значущими особами ( відповідно до старої
редакції закону про фін моніторинг політично значуща особа була особа яка
займала певне положення і після свого звільнення вона вважалась
 політично-значущою протягом 3 років, тобто протягом 3 років діяли норми
закону про фін моніторинг і можна було здійснювати перевірки)
- Відповідно до міжнародних стандартів та рекомендацій FATF в країнах ЄС
політично-значуща особа підлягає фін моніторингу протягом всіх років після
звільнення.

36. Система органів внутрішнього фінансового контролю.

Органи загальної компетенції - здійснюють фінансовий контроль опосередковано.

Контроль тут має загалом інформаційний чи методологічний характер та здійснюється
в межах основних функцій. До контролюючих органів загальної компетенції належать
ВРУ, Президент України, Міністерство фінансів України, Національний банк України.

ВРУ – безпосередньо і через комітети вру, такі як: комітет з питань бюджету, з питань
митної політики та інше. Здійснює під час складання бюджетної декларації , розгляду
та обговорення проекту закону про державний бюджет, на засіданні ВРУ
затверджується звіт про виконання держ.бюджету, здійснює контроль за виконанням
бюджету.

КМУ – відповідно до КУ та ЗУ про КМУ від 27.02.2014 №796. Забезпечення

проведення бюджетної фінансової цінової політики, забезпечення рівних умов для
розвитку всіх форм власності та інше.

Міністерство фінансів України – положення про міністерство фінансів постанова

КМУ №375 від 20.08.2014. узагальнює практику застосування законодавства з питань
що належать до його компетенції забезпечує формування та реалізацію державної
фінансової бюджетної борогової політики у сфері міжбюджетних відносин та місцевих
відносин державної політики у сфері…. бухгалтерського обліку та інше

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ випливають із його статусу, ст..106 КУ повноваження у цій

сфері реалізуються безпосередньо під час підписання ним прйнятих ВРУ актів у сфері
фінансової діяльності, має право вето по відношенню до прийнятих ВРУ законів,
реалізуються шляхом видання указів та розпоряджень дія яких спрямована на
регламентацію фінансових відносин.

НБУ - №679 ЗУ Про НБУ 1999. Функція – забезпечення стабільності грошової одиниці
україни. Емісія нац..валюти, організовує готівковий та безготівковий обіг, кредитор
останньої інстанції для банків.

37. Система органів зовнішнього фінансового контролю.

Органи спеціальної компетенції - це спеціально створені органи для здійснення

заходів фінансового контролю: Державна податкова служба України, Державна
казначейська служба України, Державна служба фінансового моніторингу України,
Державна аудиторська служба України, Рахункова палата.
Рахункова палата є органом контролю ВРУ. Їй належить здійснення контролю за:
надходженням та використанням коштів Держ бюджету; утворенням, обслуговуванням
і погашенням державного боргу; ефективністю управління коштами Держ бюджету;
використанням коштів місцевих бюджетів у частині трансфертів, які надаються з
державного бюджету.

Державною аудиторською службою України - проведення державного фінансового

аудиту; проведення перевірок державних закупівель; здійснення інспектування
(ревізій); перманентне здійснення моніторингу закупівель.

Державна служба фінансового моніторингу України – реалізація державної

політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження
зброї масового знищення, а також внесення пропозицій щодо її формування; збирання,
оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому
моніторингу, інші фінансові операції або інформації, що може бути пов'язана з
підозрою у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванні тероризму;

- створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи

у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї
масового знищення.

- здійснює перевірки (планові, позапланові, виїзні, невиїзні) суб'єктів первинного

фінансового моніторингу: дотримання СПФМ (Суб'єктами первинного фінансового
моніторингу) вимог законодавства під час призначення працівника, відповідального за
проведення фінансового моніторингу; дотримання СПФМ вимог законодавства при
постановці на облік у Державній службі фінансового моніторингу;

Державна казначейська служба України - контроль за веденням бухгалтерського

обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів,
складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності; бюджетними
повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету; відповідністю кошторисів
розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету; відповідністю взятих
бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним
асигнуванням, паспорту бюджетної програми; відповідністю платежів взятим
бюджетним зобов'язанням та відповідним бюджетним асигнуванням.

Державна податкова служба України. Контролюючий орган здійснює контроль

шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення
діяльності; перевірок та звірок. Вирізняють три види перевірок: камеральні,
документальні та фактичні.
38. Правовий статус органів Державної податкової служби України.

Державна податкова служба України є центральним органом виконавчої влади, який

реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного
внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у
сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства,
а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

- здійснює адміністрування податків і зборів, ін. платежів, єдиного внеску, забезпеч.

контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою їх нарахування та сплати до
бюджету і відповідних позабюджетних фондів;

- контролює своєчасність подання платниками податків та єдиного внеску

передбаченої законом звітності, своєчасність, достовірність, повноту нарахування та
сплати податків і зборів, єдиного внеску та інших платежів;

- здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, законодавства щодо

трансферного ціноутворення, законодавства щодо адміністрування єдиного внеску та
іншого законодавства, контроль за дотриманням якого законом покладено на ДПСУ;

- здійснює облік платників податків та єдиного внеску, об'єктів оподаткування та

об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням;

- забезпечує ведення обліку податків і зборів, платежів;

- здійснює застосування адміністративного арешту майна платників податків та/або

зупинення видаткових операцій на їхніх рахунках у банках, фінансових санкцій до
платників єдиного внеску;

- надає консультації відповідно до Податкового кодексу України, а також законодавства

з питань сплати єдиного внеску; затверджує узагальнюючі податкові консультації;

- подає Мінфіну пропозиції шодо визначення прогнозних (індикативних) показників

доходів державного бюджету для складення проекту закону про Державний бюджет
України на відповідний рік;

- складає звітність шодо стану розрахунків платників податків із бюджетом та сплати

єдиного внеску, а також інших показників роботи за напрямами діяльності ДПСУ;

- вживає заходів для виявлення, аналізу та перевірки фінансових операцій, які можуть
бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом,
або фінансування тероризму;

- проводить роботу зі стягнення заборгованості із суб'єктів господарювання за

кредитами та позиками, залученими державою або під державні гарантії;

39. Правовий статус органів Державної казначейської служби України.

Казначейство здійснює контроль за:

1) веденням бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного та місцевих

бюджетів;

2) складенням та поданням розпорядниками та одержувачами коштів фінансової та

бюджетної звітності;

3) бюджетними повноваженнями під час зарахування надходжень бюджету;

4) відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису

бюджету; відповідністю взятих ними бюджетних коштів бюджетних зобов'язань
відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми; відповідністю
платежів узятим бюджетним зобов'язанням та відповідним бюджетним асигнуванням;

5) дотриманням правил валютного контролю (за операціями з бюджетними коштами в

іноземній валюті);

6) дотриманням порядку проведення лотерей;

7) дотриманням розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, іншими

клієнтами вимог законодавства у сфері закупівель у частині наявності, відповідності та
правильності оформлення документів; а також застосовує заходи впливу за порушення
бюджетного законодавства.

Повноваження:

реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних

коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, а також внесення на розгляд
Міністра фінансів України пропозицій щодо забезпечення формування державної
політики у зазначених сферах;

забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного

казначейського рахунка, відкритого в Нац. банку Укр., управляє наявними
фінансовими ресурсами, що консолідуються на цьому рахунку;

веде бухгалтерський облік операцій з виконання Держ. бюджету та місцевих бюджетів,

зводить і складає звітність про виконання державного, місцевих, зведених місцевих і
зведеного бюджетів та подає звітність органам законодавчої, виконавчої влади,
місцевим фінансовим органам;

здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників

на підставі рішення суду, здійснює видачу погашення фінансових казначейських
векселів, а також відкриття, закриття та обслуговування рахунків у системі
електронного адміністрування податків;
обслуговує кошти фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного
страхування, інших клієнтів та кошти єдиного внеску на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування.

40. Правовий статус органів Державної аудиторської служби України.

До основних завдань Державної аудиторської служби України можна віднести:

• формування і реалізацію державної політики у сфері державного фінансового

контролю;

• безпосереднє здійснення цього контролю, задля оцінки ефективного, законного,

цільового результативного використання та збереження державних фінансових
ресурсів, необоротних та ін. активів, досягнення економії бюджетних коштів, а також
надання в передбачених законом випадках адміністративних послуг.

Повноваження:

- використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших

активів, а також цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів,
отриманих під державні гарантії;

- досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності

розпорядників бюджетних коштів;

- достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час складання планових

бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів
бюджетних зобов'язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної
програми;

- дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо держ. і

місцевих бюджетів;

- дотриманням законодавства про державні закупівлі;

- станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності, а також

веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової і бюджетної звітності,
паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання, кошторисів та інших
документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

- виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

- станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних

коштів, станом внутрішнього контролю в інших підконтрольних установах, усуненням
виявлених недоліків і порушень.

Крім того, ДАСУ:

- проводить оцінку управління бюджетними коштами, досягнення їх економії, стану
фінансової і господарської діяльності, ефективності і результативності в діяльності
підконтрольних установ, а також оцінку достовірності їх фінансової звітності;

- сприяє забезпеченню законного та ефективного використання державних і

комунальних коштів та/або майна, інших активів держави, правильності ведення
бухгалтерського обліку та складення фінансової звітності суб'єктами господарювання
державного сектору економіки;

- узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її

компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів ПУ
та КМУ, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх
Уряду.

41. Правовий статус Рахункової палати.

Рахункова палата - це постійно діючий державний колегіальний орган контролю, що

створюється ВРУ. Голова та інші члени Рахункової палати (дев'яти осіб разом)
призначаються і звільняються ВРУ.

Правові основи її діяльності, статус, функції, повноваження та порядок їх

здійснення визначає Закон України «Про Рахункову палату».

Здійснює фінансовий аудит та аудит ефективності щодо:

- надходжень до державного бюджету податків, зборів, обов'язкових платежів та ін.

доходів, включаючи адміністрування контролюючими органами таких надходжень;

- проведення витрат державного бюджету;

- використання коштів державного бюджету, наданих місцевим бюджетам та фондам

загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування;

- здійснення державного бюджету;

- надання кредитів з державного бюджету та повернення таких коштів до державного

бюджету;

- операцій шодо державних внутрішніх та зовнішніх запозичень, державних гарантій,

обслуговування і погашення державного та гарантованого державою боргу;

- здійснення державних закупівель за рахунок коштів державного бюджету;

- виконання кошторису доходів та витрат НБУ;

- виконання державних цільових програм, інвестиційних проектів, державного

замовлення, надання державної допомоги суб'єктам господарювання за рахунок коштів
державного бюджету;
- проводить експертизу поданого до ВРУ проекту закону про Державний бюджет
України та готує відповідні висновки; аналізує виконання Держ. бюджету Укр. та готує
відповідні висновки, а також пропозиції щодо усунення виявлених відхилень і
порушень;

- здійснює попередній аналіз звітів Антимонопольного комітету Укр. та Фонду

державного майна Укр. в частині, що впливає на виконання державного бюджету;

- аналізує ефективність використання суб'єктами господарювання пільг зі сплати до

державного бюджету податків, зборів, обов'язкових платежів, доцільність
функціонування пільгових режимів оподаткування та їхній вплив на загальний стан
надходжень державного бюджету.

42. Правовий статус Державної служби фінансового моніторингу України.

Державної служби фінансового моніторингу України - спрямована на проведення

фінансового моніторингу - сукупності заходів, що здійснюються суб'єктами
фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії відмиванню доходів,
одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню
розповсюдження зброї масового знищення, що включають проведення державного
фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Основні завдання:

а) вносити на розгляд Мінфіну пропозиції щодо забезпечення формування державної

політики в окресленій сфері;

б) створювати та забезпечувати функціонування і розвиток відповідної єдиної

державної інформаційної системи.

Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є:

1) банки, страховики, страхові брокери, кредитні спілки, ломбарди та ін.;
2) платіжні організації, учасники чи члени платіжних систем;
3) товарні та інші біржі, що проводять фінансові операції з товарами;
4) професійні учасники фондового ринку (ринку цінних паперів);
5) оператори поштового зв'язку, інші установи, які проводять фінансові операції з
переказу коштів;
6) філії або представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які надають
фінансові послуги на території України;
7) спеціально визначені суб'єкти первинного фінансового моніторингу:

a) суб'єкти підприємницької діяльності, які надають посередницькі послуги під

час здійснення операцій з купівлі-продажу нерухомого майна;
б) суб'єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними
металами і дорогоцінним камінням та виробами з них;
в) суб'єкти господарювання, які проводять лотереї та азартні ігри, у тому числі
казино;
 г) нотаріуси, адвокати, адвокатські бюро та об'єднання, аудитори, аудиторські
фірми, суб'єкти господарювання, що надають послуги з бухгалтерського обліку,
суб'єкти господарювання, що надають юридичні послуги;
8) інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами,
але надають окремі фінансові послуги.

Державна служба фінансового моніторингу України – реалізація державної

політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження
зброї масового знищення, а також внесення пропозицій щодо її формування; збирання,
оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому
моніторингу, інші фінансові операції або інформації, що може бути пов'язана з
підозрою у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або
фінансуванні тероризму;

- створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи

у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї
масового знищення.

- здійснює перевірки (планові, позапланові, виїзні, невиїзні) суб'єктів первинного

фінансового моніторингу: дотримання СПФМ (Суб'єктами первинного фінансового
моніторингу) вимог законодавства під час призначення працівника, відповідального за
проведення фінансового моніторингу; дотримання СПФМ вимог законодавства при
постановці на облік у Державній службі фінансового моніторингу;

43. Незалежний фінансовий контроль.

Незалежний фінансовий контроль представлений аудитом.

Аудит - спосіб контролю, що спрямований на перевірку даних бухгалтерського обліку і

показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення
незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та
відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку
або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами
користувачів.

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її

кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України.

Аудиторською діяльністю ФОП може займатися після включення її до Реєстру

аудиторських фірм та аудиторів. Аудиторам забороняється безпосередньо займатися
іншими видами підприємницької діяльності, що не виключає їх права отримувати
дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.
Сертифікація аудиторів здійснюється Аудиторською палатою України. Сертифікат
можуть отримати фізичні особи, які мають вищу економічну або юридичну освіту,
документ про здобуття якої визнається в Україні, необхідні знання з питань аудиту,
фінансів, економіки та господарського права, досвід роботи не менше трьох років
підряд на посадах ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста, економіста, асистента
(помічника) аудитора. Термін чинності сертифіката не може перевищувати п'яти
років. Продовження терміну чинності сертифіката здійснюється через п'ять років за
підсумками контрольного тестування за фахом у порядку, встановленому
Аудиторською палатою України.

Проведення ж аудиту с обов'язковим для:

- підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та

консолідованої фінансової звітності публічних акціонерних товариств, підприємств -
емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ
та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України
підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю
утримуються за рахунок державного бюджету;

- перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними

інвестиціями, публічних акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і
холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших
фінансових посередників;

- емітентів цінних паперів, які здійснюють публічне розміщення, та похідних

(деривативів), а також при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на
ринку цінних паперів.

За результатами аудиту складасться аудиторський висновок.

44. Правовий статус Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня
1999 року (далі — Закон про НБУ)

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним

органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції і повноваження
якого визначено Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Особливим центральним органом державного управління:

- визначення відзначає державно-управлінську природу діяльності Національного

банку України в процесі реалізації покладених на нього функцій.

- відзначено принципову особливість правового статусу вітчизняного центрального

банку. З урахуванням положення ст. б Конституції України щодо здійснення державної
влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Національний
банк України не входить до жодної з гілок влади, що виступає важливою гарантією
його незалежності від органів державної влади. Незалежність Національного банку від
органів державної влади слід вважати основним принципом його діяльності.

Стаття 99 Конституції України визначає основну функцію і призначення НБУ -

забезпечення стабільності грошової одиниці.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за

рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим
Законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом

права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

НБУ є головним державним органом, призначенням якого є забезпечення організації

здійснення грошово-кредитної політики і Україні.

45. Функції Національного банку України.

Стаття 99 Конституції України визначає основну функцію і призначення НБУ -

забезпечення стабільності грошової одиниці.

Функції:

- визначення та проведення грошово-кредитної політики;

- монопольна емісія національної валюти України та організація готівкового грошового

обігу;

- встановлення для банків правил проведення банківських операцій, бухгалтерського

обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

- організація створення та методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і

банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

- регулювання діяльності платіжних систем, визначення порядку і форм платежів, у т.ч.

між банками;

- здійснення погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської

діяльності та операцій, ведення Державного реєстру банків, Реєстру аудиторських
фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

- здійснення валютного регулювання, визначення порядку здійснення операцій в

іноземній валюті;

- забезпечення накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення

операцій з ними та банківськими металами;
- аналіз та прогноз динаміки макроекономічних, грошово-кредитних, валютних та
фінансових показників, у тому числі складення платіжного балансу;

- організація інкасації та перевезення банкнот, монет та інших цінностей, видача

ліцензії на право їх інкасації та перевезення.

НБУ виступає кредитором останньої інстанції для банків, організовує систему

рефінансування, а також виконує завдання з фінансового контролю. НБУ не здійснює
перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності наведених осіб, а проводить
інспекції та використовує безвиїзний нагляд.

45. Бюджетне право в системі фінансового права.

Бюджетне право України як підгалузь фінансового права - це сукупність правових

норм, що регулюють бюджетний устрій, структуру й порядок розподілу доходів і
видатків бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого
самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес.

Бюджет є центральною ланкою фінансової системи держави, а фінанси- система

грошових відносин, у процесі яких утворюються і використовуються централізовані
грошові фонди, потрібні для виконання завдань і функцій держави або органу
місцевого самоврядування.

Сукупність правових норм, що регулюють відносини в сфері бюджету, і становлять

бюджетне право, є основним розділом фінансового права.

Предмет бюджетного права становлять відносини України та органів місцевого

самоврядування в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України і
відповідних місцевих представницьких та виконавських органів.

Відносини, що регулюються бюджетним правом, виникають у зв’язку зі

створенням, розподілом і використанням централізованих фондів грошових коштів, які
надходять у розпорядження держави та органів місцевого самоврядування на кожній
території.

Норми бюджетного права за змістом поділяють на матеріальні й процесуальні.

Бюджетні матеріальні норми закріплюють структуру бюджетної системи України,

перелік доходів і видатків та порядок їх розподілу між бюджетами, а також
повноваження суб’єктів бюджетних правовідносин у галузі бюджетів.

Процесуальні норми встановлюють порядок проходження бюджету - складання і

розгляд його проекту, затвердження і виконання бюджету, а також складання, розгляду
й затвердження звіту про його виконання.
Для здійснення владних повноважень представницькі органи держави чи окремих
адміністративно-територіальних одиниць повинні мати в своєму розпорядженні грошовий
фонд - бюджет. Право на самостійний бюджет є основним матеріальним правом, з якого
випливають інші права - право на надходження до бюджету визначених законодавством
доходів і фінансування заходів, пов’язаних з їх функціонуванням.

46. Поняття бюджету та його складові частини.

Поняття бюджету можна розглядати в декількох аспектах:

● 1. Бюджет як економічна категорія — це система економічних (грошових)

відносин з приводу формування, розподілу й використання особливого
централізованого фонду грошових коштів держави чи місцевого
самоврядування—державного чи місцевих бюджетів. Ці економічні відносини
виникають у результаті розподілу валового внутрішнього продукту країни.
● 2. Бюджет за матеріальним змістом є централізованим фондом грошових
коштів держави або місцевого самоврядування.
● 3. За формою прояву бюджет являє собою основний фінансовий план
формування, розподілу й використання фонду грошових коштів держави або
місцевого самоврядування.
● 4. Бюджет як правова категорія — це нормативно-правовий акт (у формі
закону чи рішення місцевої ради), прийнятий відповідними представницькими
органами, яким затверджується основний фінансовий план формування,
розподілу й використання коштів держави або місцевого саморвдування.

Ст. 2 Бюджетного кодексу України:

бюджет— план формування та використання фінансових ресурсів для

забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами
влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом
бюджетного періоду.

Стаття 13. Складові частини бюджету

1. Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
2. Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до

спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального

фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення

цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за
рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

3. Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які

мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених

надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень
бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням

цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за
рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

47. Правова характеристика загального і спеціального фондів бюджету.

Державний бюджет України складається із загального та спеціального фондів.

До загального фонду бюджету надходять: всі доходи, крім тих, що призначені для
зарахування до спеціального фонду; всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок
надходжень загального фонду; кошти від повернення кредитів до бюджету без
визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за
рахунок надходжень загального фонду; призначення, отримані внаслідок фінансування
загального фонду бюджету.
Спеціальний фонд бюджету включає: бюджетні призначення на видатки за рахунок
конкретно визначених джерел надходжень, гранти або дарунки на конкретні цілі,
різницю між доходами та видатками спеціального фонду бюджету; суми, отримані в
якості повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та
внаслідок надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно
визначених надходжень спеціального фонду; призначення, отримані внаслідок
фінансування спеціального фонду.
У складі бюджетів має передбачатися певний обсяг нерозподілених видатків у
вигляді резервного фонду для здійснення протягом року непередбачених видатків, він є
складовою частиною загального фонду бюджету. У Законі України "Про Державний
бюджет України", що приймається строком на один рік, встановлюються постатейно
джерела доходів загального та спеціального фондів, державний борг та фінансування
бюджету, видатки та їх розподіл, джерела доходів місцевих бюджетів, обсяги
міжбюджетних трансфертів та інші положення, що деталізуються у додатках до Закону,
які є його невід'ємною частиною.
48. Дефіцит бюджету: поняття та шляхи подолання.

У ст. 2 Бюджетного кодексу зазначається, що дефіцит бюджету – це

перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між
наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів з бюджету).
49. Профіцит бюджету: сутність та напрями використання бюджетних коштів.

У Бюджетному кодексі України; профіцит - «перевищення доходів бюджету над

його видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до бюджету та
наданням кредитів з бюджету)»

Згідно з Бюджетним кодексом профіцит Державного бюджету

затверджується з метою:

– погасити борг;

– забезпечити встановлений розмір оборотного залишку бюджетних коштів;

– придбати цінні папери.

Профіцит Державного бюджету – явище економічне, його суть можна

характеризувати з таких двох позицій:

– бюджету держави: з позиції бюджету держави – це надлишок бюджетних

коштів, тобто перевищення обсягів доходів над витратами. Підвищення рівня інфляції
може бути наслідком дисбалансу, а для його стимулювання проводиться політика
профіциту. Часто з метою зниження зобов’язань країни за зовнішнім боргом
необхідний профіцит.

– торгового балансу: з позиції торгового балансу – це показник, який

відображає перевищення експорту продукції над її імпортом (прорахунок здійснюється
в грошовому еквіваленті).

Встановлено два види профіциту Державного бюджету:

– первинний: вказує на те, що прибуткова частина Держбюджету за

вирахуванням залучених коштів буде вищою від загальних витрат, знижених на
обслуговування державного боргу (виплат за основною сумою і процентами).
Розрахунок показника здійснюється без урахування загальних витрат на
обслуговування боргу.

– вторинний: відображає платежі за внутрішніми та зовнішніми боргами.

Зазначимо чотири форми профіциту Державного бюджету:

– функціонування профіциту Державного бюджету у вигляді бюджетних

резервів. На фінансування непередбачених видатків у поточному бюджетному році
використовується заплановане перевищення; фактично одержане за підсумками
поточного бюджетного року – переходить у доходи наступного (другого) року, за
рахунок чого можуть бути або скорочені доходи, або збільшені видатки;

– перевищення дохідної частини над видатковою, що створюється в результаті

надлишкової дохідної бази окремих бюджетів;

– профіцит Державного бюджету може бути результатом антициклічної

політики країни через збалансування бюджету в межах кількох років;

– перевищення дохідної частини над видатковою може сформуватися у

результаті розробки та застосування політики за методологією Артура Лаффера, згідно
з якою передбачається збільшення до бюджету надходжень через зменшення
податкових ставок та уповільнення податкового тиску.

50. Доходи бюджету: поняття і види.

"Податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі,

Бюджетний справляння яких передбачено законодавством України (включаючи
кодекс України трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження
бюджетних установ)"

Класифікація за Бюджетним Кодексом: Стаття 9. Класифікація доходів бюджету

1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

 1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти.
2. Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про
оподаткування загальнодержавні податки і збори та місцеві податки і збори.
3. Неподатковими надходженнями визнаються:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;
2-1) власні надходження бюджетних установ;
3) інші неподаткові надходження.
4. Трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади
Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або
міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Також можна виділити:

I. За рівнями бюджетної системи:

● доходи, які повністю зараховуються до державного бюджету;
● доходи, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів;
● доходи, які розщеплюються на частини, котрі зараховуються до державного і
місцевих бюджетів.
II. За періодичністю зарахування: систематичні та разові доходи.
IV. За змістом : доходи загального фонду бюджету та доходи спеціального фонду
бюджету.
V. За призначенням територіального формування:
● власні доходи
● закріплені доходи бюджетів
● регулювальні доходи бюджетів.
VI. За методами формування бюджету:
● від прямого вилучення доходів з державного сектору економіки;
● від державних угідь, майна і послуг;
● від перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків.
VII. За джерелами формування - зовнішні і внутрішні. Формування зовнішніх доходів
бюджету відбувається за рахунок надходжень від міжнародного перерозподілу
фінансових ресурсів, а внутрішніх - від перерозподілу фінансових ресурсів у межах
держави.
VIII. За обставинами надходження в бюджет - звичайні і надзвичайні доходи.
51. Податкові надходження в структурі доходів бюджету:.

Податкові надходження – це доходи, що залучаються до складу

державного бюджету у формі загальнодержавних і місцевих податків, зборів та
інших обов'язкових платежів.

Частка таких надходжень у структурі доходів державного бюджету

становить від 65 до 70%, а частка у ВВП – від 9 до 12%.

Д0 податкових надходжень належать прямі та непрямі податки, збори та

обов'язкові платежі. Зокрема, податковими надходженнями є податки на
доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості активів, платежі за
використання природних ресурсів, акцизи, податок на додану вартість, ввізне
мито, плата за ліцензії та ін.

52. Видатки бюджету.

Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та

заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на
погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету
сум.
Видатки бюджету класифікуються за:

● 1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація

видатків);
● 2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці
видатки (економічна класифікація видатків);
● 3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація
видатків);
● 4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

● 1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення

відповідно загальних функцій держави. Автономної Республіки Крим чи
місцевого самоврядування;
● 2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування
бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави.
Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.
За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні
видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення,
склад яких визначається Міністром фінансів України.
Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних
розпорядників бюджетних коштів. Державне казначейство України та місцеві
фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні
бюджету за програмно-цільовим методом.
53. Бюджетна система та бюджетний устрій.

Бюджетна система - це сукупність окремих її ланок, що пов'язані між собою

відповідно до діючого законодавства, та базуються на певних принципах.
У залежності від устрою держави відомі наступні типи бюджетних систем:

1) дворівневі бюджетні системи, що складаються з державного та місцевих

бюджетів - характерні для унітарних держав;

2) бюджетні системи, що включають три й навіть чотири рівні, а саме:

федеральний бюджет, бюджети членів федерації та місцеві бюджети, а також
бюджети земель - характерні для федеративних держав (наприклад, Росія,
Німеччина);

3) бюджетні системи, що складаються з одного рівня - державного бюджету -

характерні для держав з тоталітарним устроєм, або для невеликих країн, де немає
територіального поділу.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її

структура та взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетна система України була сформована на основі ЗУ "Про бюджетну систему

України" і мала три рівні відповідно до системи адміністративно-територіальної
підпорядкованості: центральний, обласний та районний з містами обласного значення.
З прийняттям Бюджетного кодексу бюджетна система України, як унітарної держави,
складається з державного та місцевих бюджетів.
Бюджетна система України - це сукупність державного бюджету і місцевих
бюджетів, побудована з урахування економічних відносин, державного і
адміністративно-територіальних устроїв та врегульована нормами права.
До місцевих бюджетів належать: бюджет Автономної Республіки Крим, обласні,
районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.
Кожен з бюджетів є самостійним і прямо не підпорядковується вищому бюджету.
Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходів і правом
визначення напрямів використання цих коштів відповідно до функцій.
54. Принципи бюджетної системи.

Відповідно до вимог статті 95 Конституції України "бюджетна система

України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу
суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами".

Єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною

правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним
Принцип єдності бюджетної
1 регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною
системи України
класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та
ведення бухгалтерського обліку і звітності

Повноваження на здійснення витрат бюджету повинні

2 Принцип збалансованості відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний
бюджетний період

Державний бюджет України та місцеві бюджети є

самостійними. Держава коштами державного бюджету не
несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів
влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування. Органи влади Автономної Республіки
Крим та органи місцевого самоврядування коштами
відповідних бюджетів не несуть відповідальності за
3 бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні
Принцип самостійності зобов'язання держави. Самостійність бюджетів
забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел
доходів, правом відповідних органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим та органів
місцевого самоврядування на визначення напрямів
використання коштів відповідно до законодавства України,
правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та
відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного
розглядати та затверджувати відповідні бюджети

4 Принцип повноти
До складу бюджетів підлягають включенню всі
надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що
здійснюються відповідно до нормативно-правових актів
органів державної влади, органів влади Автономної
Республіки Крим, органів місцевого самоврядування

Бюджет формується на реалістичних макропоказ-никах

економічного і соціального розвитку держави та
5 Принцип обгрунтованості розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що
здійснюються відповідно до затверджених методик та
правил

При складанні та виконанні бюджетів усі учасники

бюджетного процесу мають прагнути досягнення
запланованих цілей при залученні мінімального обсягу
6 Принцип ефективності
бюджетних коштів та досягнення максимального
результату при використанні визначеного бюджетом обсягу
коштів

Розподіл видів видатків між державним бюджетом та

місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами
7 Принцип субсидіарності повинен грунтуватися на максимально можливому
наближенні надання суспільних послуг до їх
безпосереднього споживача

Принцип цільового
8 Бюджетні кошти використовуються тільки на цілі,
використання бюджетних
визначені бюджетними призначеннями
коштів

Бюджетна система України будується на засадах

Принцип справедливості і
9 справедливого і неупередженого розподілу суспільного
неупередженості
багатства між громадянами і територіальними громадами

Державний бюджет України та місцеві бюджети

затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання
Принцип публічності та
10 приймаються відповідно Верховною Радою України,
прозорості
Верховною Радою Автономної Республіки Крим та
відповідними радами

Принцип відповідальності Кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність

11 учасників бюджетного за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного
процесу процесу

55. Бюджетна класифікація: поняття, значення та структура. п. 3 ч. 1 ст. 2 БКУ

Бюджетна класифікація - це єдине систематизоване згрупування доходів,

видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства
України та міжнародних стандартів. Інакше кажучи, це - систематизоване згрупування
за певними ознаками доходів і видатків бюджету, які розташовані та закодовані у
певному порядку.

Групування показників доходів і видатків, яке проводиться в бюджетній класифікації,

дає уявлення про соціально-економічний, відомчий, територіальний розріз доходів і
скерування видатків. їх склад та структуру.

ЗНАЧЕННЯ:

Організаційна роль бюджетної класифікації проявляється в наступному:

● дає змогу порівняти показники бюджетів різних рівнів;

● полегшує розгляд бюджетів та їх економічний аналіз;
● спрощує контроль за виконанням бюджету, своєчасністю і повнотою акумуляції
коштів, використанням їх за цільовим призначенням;
● забезпечує можливість обліку доходів та видатків у бюджетних установах та
організаціях;
● дає змогу порівняти асигнування з видатками, що допомагає дотримуватись
фінансової дисципліни, економно витрачати кошти;
● здійснює контроль за виконанням програм соціально-економічного розвитку
держави.

Юридичне значення бюджетної класифікації полягає в тому, що вона: відображає

правову основу організації складання бюджету;

● здійснює юридичне закріплення структури і компетенції органів влади та

управління;
● висвітлює законодавчі акти і правила, що регулюють бюджетний процес.

СТРУКТУРА:

1) класифікації доходів бюджету;

2) класифікації видатків та кредитування бюджету;

3) класифікації фінансування бюджету;

4) класифікації боргу.
56. Державний бюджет України: його доходи та видатки.

Державний бюджет - це річний кошторис державних видатків і джерел їх фінансового

покриття. Згідно із Законом України "Про бюджетну систему України" бюджет
трактується як план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення
функцій, які здійснюються органами державної влади. Бюджет дає державі можливість
вирішувати ті соціально-економічні проблеми, які не вирішуються ринковим
механізмом.
Завданням Державного бюджету є підтримувати ринкову рівновагу і стимулювати
розвиток окремих сфер та галузей національної економіки. 1 в цьому контексті він
становить основу політики державних видатків.
Доходи бюджетів різних рівнів формують за рахунок надходжень від сплати
фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших платежів, а також
надходжень з інших джерел, передбачених законодавством України. Доходи бюджетів
України поділяють на доходи ДержБюджету України та місцевих бюджетів.
Доходи Державного бюджету формуються за рахунок податків, акцизних зборів і мита
(75-85 %), надходжень від державної власності і державного підприємництва (5-8 %),
внесків у державні цільові фонди соціального страхування (пенсійний, страхування від
безробіття, сприяння зайнятості населення - становлять 10-12 % усіх доходів), інших
доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного
бюджету (наприклад, від приватизації тощо).
Бюджетні доходи можна поділити на звичайні: податки, збори (на право торгівлі,
акцизи, мито, плата за ліцензії на діяльність тощо), доходи від державної власності та
держпідприємництва, внески у цільові державні фонди забезпечення та соціального
страхування; надзвичайні: від приватизації тощо
Видатки бюджетів усіх рівнів поділяють на:

● поточні (споживання) - це видатки бюджетів на фінансування мережі

підприємств, установ, організацій, які діють на початок поточного року, а також
на фінансування заходів соціального захисту;
● видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та
інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капіталовкладень, структурної
перебудови, субвенцій та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Узагальнюючи, витрати державного бюджету можна класифікувати за такими

типовими напрямами (за призначенням):

● витрати па соціальні послуги: охорону здоров'я, освіту, соціальну допомогу,

субсидії місцевим бюджетам (40-50 %);
● видатки на господарські потреби (10-20 %);
● видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої
політики (10-20%);
● адміністративно-управлінські витрати на утримання державних органів,
міліції, юстиції і т. д. (5-10 %);
● обслуговування і платежі з державного боргу (7-8 %).

За функціональною ознакою видатки ДБ можна згрупувати таким чином:

● фінансування державних послуг загального призначення: державного

управління; утримання законодавчих, виконавчих і судових органів; оборони,
забезпечення громадського порядку, міжнародної діяльності тощо;
● фінансування суспільних товарів: освіти, науки, культури, мистецтва, охорони
здоров'я, фізичної культури, спорту, соціального захисту, соціального
забезпечення, ЖКГ, ЗМІ тощо;
● фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною
діяльністю: економічного зростання та структурних зрушень в економіці;
реалізації ЦКП; розвитку окремих галузей (промисловості, АПК, лісового
господарства, КБ, транспорту і зв'язку) тощо;
● видатки державних цільових (спеціальних) фондів;
● інші видатки: створення резервних фондів; обслуговування державного боргу,
трансферти загального характеру тощо. Економічні форми, в яких здійснюють
 державні видатки, пов'язані з фінансовим забезпеченням виконання державою
своїх функцій, можуть бути такими:
● пряме фінансування закупівель товарів та послуг, оплати праці
держслужбовців, соціальних виплат, обслуговування державного боргу тощо;
● прямі державні інвестиції та чисте кредитування шляхом надання позик і
придбання акцій;
● o дотації, субсидії, субвенції.

57. Місцеві бюджети: види, склад доходів і видатків.

Особливістю місцевих бюджетів є те, що вони відображають певну чітко обмежену

частину грошових відносин, які функціонують на окремій території.

Не менш важливою особливістю функціонування місцевих бюджетів є те, що вони

забезпечують матеріальну незалежність органів місцевого самоврядування, і
безпосередньо їм підпорядковані. Це дає змогу місцевим органам самоврядування
бути організаторами цих бюджетних відносин. Особливістю місцевих бюджетів є і те,
що всі їх ланки органічно зв'язані не тільки між собою, а й з установами та
підприємствами всіх форм власності, які функціонують на території регіону. Цей
зв'язок проходить через два основні канали розподілу створеної вартості --
надходженнями в бюджет і фінансуванням з бюджету.

Бюджетні відносини матеріалізуються у формі грошових коштів тієї чи іншої території

та оформлюються у вигляді плану. Як фінансовий план місцевий бюджет являє собою
систему організованих органами місцевого самоврядування заходів щодо соціального
й економічного розвитку регіону і складається з двох частин -- доходів і видатків.
Місцеві бюджети є основними фінансовими планами кожної
адміністративно-територіальної одиниці, це пов'язано ще й з тим, що через місцеві
бюджети перерозподіляється майже п'ята частина валового внутрішнього продукту
країни.

Структура місцевих бюджетів складається відповідно до чинного Бюджетного

кодексу України, де до місцевих бюджетів віднесено: республіканський бюджет
Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та
сільські бюджети. Бюджети різних рівнів складаються із загального і спеціального
фондів.

Місцевий бюджет поділяється на поточний (адміністративний) бюджет і бюджет

розвитку (капітальний або інвестиційний).

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Держава

бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово
підтримує місцеве самоврядування. Видатки є причиною утворення доходів. Доходи
місцевих органів влади класифікуються за джерелами й економічною сутністю.

ВИДИ ДОХОДІВ

За джерелами надходження : податкові та неподаткові доходи (платежі, доходи від

майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств
комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позикового
капіталу), а також трансферти від центральної влади й органів влади вищого
територіального рівня.
За економічною сутністю виокремлюють власні, закріплені та регульовані доходи
місцевих органів влади.
Власні доходи — це доходи, мобілізовані місцевою владою самостійно на основі
власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних
доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій
владі, та господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а
також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик.
Перелік закріплених доходів визначено у бюджетному законодавстві та законодавстві
про місцеве самоврядування.
Закріплені доходи — одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на
стабільній, довготерміновій основі.
Регульовані доходи — також одна із форм доходів, що передаються центральною
владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного
рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня.
У дохідній частині місцевого бюджету виокремлюються доходи, необхідні для
виконання власних повноважень, і доходи, потрібні для здійснення делегованих
законом повноважень органів виконавчої влади.
Структура доходів місцевих бюджетів така: міжбюджетні трансферти, власні доходи,
закріплені законодавством на довгостроковій основі та регулювальні доходи.
Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з
одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів
за Бюджетним кодексом є дотація вирівнювання та субвенції.
Дотація вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності
відповідного бюджету.
Субвенція — цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку,
визначеному тим органом, який її надав.
Субсидія (різновид субвенції) — цільова грошова допомога, що надається державою за
рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним і фізичним особам,
місцевим державним органам та іншим державам.
ВИДИ ВИДАТКІВ
Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, що виникають у зв'язку з
фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.
Видатки місцевих органів влади, залежно від їхніх завдань, у більшості країн
поділяються на декілька функціональних видів: обов'язкові, факультативні та на
фінансування делегованих повноважень. Обов'язкові видатки спрямовані на
виконання обов'язкових завдань, що покладаються на органи місцевої влади з метою
забезпечення певних стандартів послуг у масштабах усієї країни, а також видатки,
пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками.
Факультативні видатки здійснюються для реалізації завдань у межах власної
компетенції, а також так званих добровільних та факультативних обов'язків.
58. Поняття та принципи міжбюджетних відносин.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою

Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів
фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених
Конституцією України та законами України. Метою регулювання таких відносин є
забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених
законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які повинні
забезпечувати виконання цих повноважень.

Регулюється Р.4 БКУ

Принцип рівності Державного бюджету у взаємовідносинах з місцевими бюджетами

та рівності місцевих бюджетів у взаємовідносинах між ними, що передбачає
встановлення єдиних для всіх бюджетів нормативів відрахування від
загальнодержавних податків та зборів, а також єдиного порядку їх сплати тощо.

А також принципах: розподілу та закріплення видатків за відповідними рівнями

бюджетної системи;
розмежування та закріплення на постійній основі та за тимчасовими нормативами
регулюючих доходів;

вирівнювання рівня мінімальної бюджетної забезпеченості бюджетів, який є

необхідним для виконання певних функцій;

забезпечення рівномірного надходження доходів та недопущення касових розривів;

забезпечення зацікавленості виконання планів надходження доходів у Державний та

місцеві бюджети тощо.

Принцип збалансованості

59. Міжбюджетні трансферти: поняття та види.

Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з

одного бюджету до іншого (п. 25 ст. 2 БК України). Особливістю Бюджетного кодексу
України є те, що він вимагає здійснення врівноважуючих (тобто негативних вилучень)
або вирівнювальних (позитивні вливання) трансфертів на основі формульних
розрахунків з урахуванням різниці між погребами бюджетів місцевого самоврядування
у видатках і його декадними можливостями.

ВИДИ

● базова дотація (трансферт, що надається з Державного бюджету місцевим

бюджетам для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій);

● субвенція: субвенції на здійснення програм соціального захисту;

⮚ субвенції на виконання інвестиційних проектів;

⮚ субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію
наслідків діяльності об'єктів спільного користування;
⮚ освітня субвенція;
⮚ медична субвенція;
⮚ субвенція на підготовку робітничих кадрів;
⮚ субвенція на забезпечення медичних заходів окремих державних
програм та комплексних заходів програмного характеру.

● реверсна дотація (кошти, що передаються до Державного бюджету з місцевих

бюджетів для горизонтального вирівнювання податкоспроможності територій);
● додаткові дотації.

60. Бюджетний цикл та бюджетний період.

Бюджетний період - термін, протягом якого діє прийнятий бюджет. Згідно з БКУ
бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України,
становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і
закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону
про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для
встановлення іншого бюджетного періоду.

Згідно з Конституцією України бюджетний період для Державного бюджету України

за особливих обставин може бути іншим, ніж календарний рік. Особливими
обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший,
ніж календарний рік, бюджетний період, є:

- ведення воєнного стану;

- оголошення Надзвичайного стану в Україні;

У разі затвердження Державного бюджету України на інший, ніж календарний рік,

бюджетний період місцеві бюджети мають бути затверджені на такий же період.

Бюджетний цикл - це цикл, який представляє собою сукупність дій суб'єктів

бюджетування по складанню фінансового плану, оперативному аналізу та контролю
його виконання, а також щодо перегляду і коригування окремих бюджетних статей.
Бюджетний цикл можна поділити на два основних етапи. Це етап підготовки до
процесу бюджетування і безпосередньо сам етап бюджетування.

61. Поняття та принципи бюджетного процесу.

Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетний процес — це регламентована

нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням
бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання
бюджетів, що складають бюджетну систему України.
ПРИНЦИПИ

принцип єдності бюджетної системи України: єдність бюджетної системи України

забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним
регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю
порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

принцип збалансованості: повноваження на здійснення витрат бюджету повинні

відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;

принцип самостійності: Державний бюджет України та місцеві бюджети є

самостійними;

принцип повноти: до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження

бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових
актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів
місцевого самоврядування;
принцип обгрунтованості: бюджет формується на реалістичних макропоказниках
економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і
витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

принцип ефективності та результативності: при складанні та виконанні бюджетів

усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, намічених на
основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки,
шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною
Республікою Крим, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу
бюджетних коштів і досягнення максимального результату при використанні
визначеного бюджетом обсягу коштів;

принцип субсидіарності: розподіл видів видатків між державним бюджетом та

місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності
максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх
безпосереднього споживача;

принцип цільового використання бюджетних коштів: бюджетні кошти

використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та
бюджетними асигнуваннями;

принцип справедливості і неупередженості: бюджетна система України будується на

засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між
громадянами і територіальними громадами;

принцип публічності та прозорості: інформування громадськості з питань складання,

розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих бюджетів, а також
контролю за виконанням державного бюджету та місцевих бюджетів.

62. Стадії бюджетного процесу.

Стадіями бюджетного процесу визнаються:

1. складання проектів бюджетів;

2. розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України

(рішенням про місцевий бюджет);

3. виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний

бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

4. підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення

щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються контроль за дотриманням

бюджетного законодавства, аудит та оцінка ефективності управління бюджетними
коштами відповідно до законодавства.
63. Учасники бюджетного процесу та їх повноваження.

Учасники бюджетного процесу згідно зі ст. 19 БК органи, установи та посадові

особи, які наділені бюджетними повноваженнями. Бюджетними повноваженнями
визнаються права і обов'язки учасників бюджетних правовідносин з управління
бюджетними коштами.

Учасниками бюджетного процесу є: Верховна Рада, Президент, Кабінет

Міністрів, Міністерство фінансів, Національний банк України, місцеві ради;
розпорядники та одержувачі бюджетних коштів, органи державного фінансового
контролю.
ВРУ наділена такими бюджетними повноваженнями: визначення бюджетної
політики держави; прийняття постанови про схвалення або взяття до відома Основних
напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; визначення бюджетних
повноважень усіх учасників бюджетного процесу, складу і обсягів доходів та видатків
Державного бюджету; затвердження показників соціально-економічного розвитку
країни, необхідних для формування бюджетів усіх рівнів; розгляд та прийняття закону
про Державний бюджет на відповідний період та внесення змін до нього; розгляд та
прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету тощо.
До бюджетних повноважень КМУ належать: розробка та подання ВРУ проекту
Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розробка та
подання ВРУ проекту про Державни бюджет на наступний бюджетний період;
забезпечення виконання закону про Державний бюджет , підготовка та надання ВРУ
звітів про виконання Державного бюджету, розрахунок показників зведеного бюджету
та підготовка звіту про його виконання; прийняття рішень щодо використання коштів
резервного фонду Державного бюджету прийняття рішень про здійснення державних
запозичень в обсягах і на умовах, визначених законом про Державний бюджет на
відповідний бюджетний період.
Національний банк України, наділений такими бюджетними
повноваженнями: визначення прогнозних монетарних показників на наступний рік;
розробка законопроектів, пов'язаних із формуванням доходної та видаткової частин
бюджетів, та підготовка пропозицій до проекту закону про Державний бюджет на
наступний бюджетний період.
До суб'єктів бюджетного процесу відносяться:

1. Органи виконавчої влади (органи місцевого самоврядування, фінанс. Органи

і органи фінансового контролю, органи, які сприяють збору доходів і всіх
обов'язкових платежів - органи державної реєстрацiї-ой податкової служби,
митної служби та ін.).

2. Державні позабюджетні фонди (створюються компетентними орга нами і

використовуються лише за цільовим призначенням, наприклад. Пенсійний фонд
України, Фонди соціального страхування та ін.).

3. Розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи в особі їх ке рівніків,

уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бю джетніх
зобов'язань та здійснення видатків з бюджету).
 4. Бюджетні установи, державні і муніципальні установи, інші підлозі жувачі
бюджетних коштів.

5. Банківські установи.

6. Органи державного фінансового контролю.

Слід зауважити, що основним принципом діяльності суб'єктів бюджетних

правовідносин є забезпечення дотримання публічного фінансового інтересу і соціальна
спрямованість бюджетних повноважень.

Бюджетні повноваження – це сукупність бюджетних прав і обов'язків суб'єктів

бюджетних правовідносин.
Бюджетні повноваження як сукупність прав і обов'язків у Бюджетному кодексі
України встановлюються для органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, тобто для всіх
суб'єктів бюджетних правовідносин. Окремі суб'єкти бюджетних правовідносин
отримують бюджетні повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Відповідно до Бюджетного кодексу України, бюджетне призначення – це
повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом,
законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має
кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Таким чином, особливістю бюджетних повноважень розпорядників бюджетних
коштів та одержувачів є їх обмеження – кількісні, часові та цільові. Дані
особливості простежуються під час розгляду повноважень розпорядників бюджетних
коштів.
64. Правовий статус розпорядників бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників,

уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття зобов’язань і здійснення
видатків бюджету. Для здійснення програмних заходів які реалізуються за рахунок
коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядником бюджетних
коштів.

Поділяють на:

- Головних розпорядників - бюджетні установи в особі їх керівників які отримують

повноваження шляхом бюджетних призначень. Їх перелік визначається в ст.33 БК, а
також можуть бути визначено головні розпорядники в ЗУ про Державний бюджет.

- Розпорчядників нижчого рівня - бюджетні установи і організації, які у своїй

діяльності підпорядковані відповідному вищестоящому розпоряднику, діяльність яких
координується через нього. Вони поділяються на розпорядників коштів другого та
третього ступенів.
Розпорядниками бюджетних коштів другого ступеня - бюджетні установи в особі їх
керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та
здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони
очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам третього ступеня та
безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам. (установи і організації обласного
рівня, що мають підвідомчі структурні підрозділи, як, наприклад: управління
статистики, центр сприяння зайнятості населення, податкова служба, фінансова
інспекція, головне управління казначейства)

Розпорядниками коштів третього ступеня - бюджетні установи в особі їх

керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та
здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони
очолюють, і на розподіл коштів безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет

України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність ВРУ, ПУ, КМУ в особі їх
керівників; міністерства, НАБУ, КСУ, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди
та інші органи, безпосередньо визначені КУ, в особі їх керівників, а також Національна
академія наук України,

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет

Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи),
що забезпечують діяльність ВР АРК та Ради міністрів АРК, а також міністерства та
інші органи влади АРК в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві

бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад
(секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних
адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Головний розпорядник бюджетних коштів: (Стаття 22 БК)

- розробляє плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні

періоди

- організовує та забезпечує на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних

показників бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди складання проекту
кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому
фінансовому органу);

- отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний

бюджет України (рішенні про місцевий бюджет);

65. Правовий статус одержувачів бюджетних коштів.

Одержувач бюджетних коштів - це суб'єкт господарювання, громадська чи інша
організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником
бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та
отримує на їх виконання кошти бюджету.

п. 3 ч. 5 ст. 22 БКУ головний розпорядник бюджетних коштів приймає рішення щодо

делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками
бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами оюджетних коштів, розподіляє
та доводить у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань. До субʼєктів
бюджетних правовідносин слід віднести лише одержувачів бюджетних коштів
недержавної та немуніципальної форми власності, що є виконавцями бюджетних
програм в силу делегованих їм повноважень.

ч.6 ст. 22 БКУ розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача

бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених оюджетною програмою, та
надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах
відповідних бюджетних асиг-нувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі
кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл
оюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних
коштів.

«Одержувач в бюджетному праві наділений рядом прав та обов’язків і посідає

конкретне місце в системі відносин з організації використання та використання
державних фондів коштів, його слід вважати субʼєктом бюджетно-правових
відносин». При цьому важливо, що не кожен, хто одержує бюджетні кошти може
розглядатися як субʼєкт бюджетних правовідносин і, відповідно бути одержувачем
бюджетних коштів.

Зокрема такими не виступають господарюючі субʼєкти, які є постачальниками робіт та

послуг на державні потреои та фізичні осоои, які є одержувачами соціальних допомог,
інших виплат, за рахунок коштів бюджету і перераховуються на їх рахунки, оскільки
вони не наділені в бюджетному праві субʼєктивними правами та обовʼязками, тобто
бюджетною правосуб’єктністю.

БКУ хоча і дає визначення одержувачів бюджетних коштів, вказує делегування їм

повноважень по виконанню бюджетних програм, проте не називає одержувачів
бюджетних коштів як учасників бюджетного процесу.

66. Застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі.

Програмно -цільовий метод - всі дії учасників бюджетного процесу спрямовано на

отримання відповідних результатів при використанні коштів бюджету. При цьому
обов'язково акцентується увага на тому, наскільки ефективно бюджетні кошти
витрачаються.
У бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні
державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів (за рішенням Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради).

Особливими складовими програмно-цільового методу в бюджетному процесі є

бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти
бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм.

Бюджетна програма - це сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної

мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює
розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Їхній
зміст обумовлено: 1) індикативними прогнозними показниками обсягів видатків і
надання кредитів з бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, що
доводяться Мін. фінансів України, а також 2) прогнозними та програмними
документами економічного та соціального розвитку, державними цільовими
програмами з визначеням очікуваних результатів діяльності; 3) показниками
державного бюджету на плановий бюджетний період та прогнозом Державного
бюджету України на наступи
плановим два бюджетні періоди, 4) планами і цілями діяльності розпорядника.
Відповідальний виконавець бюджетних програм у процесі їх виконання
забезпечує цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього
строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних
призначень.
Паспорт бюджетної програми - документ, що визначає мету, завдання, напрями
використання бюджетних коштів, відповідальних виконавців, результативні показники
та інші характеристики бюджетної програми відповідно до бюджетного призначення,
встановленого законом про Державний бюджет України.
Результативні показники бюджетної програми. Їх використовують для оцінки
ефективності бюджетної програми і поділяють на кількісні та якісні показники, які
визначають результат виконання бюджетної програми, характеризують дії реалізації,
ступінь досягнення поставленої мети та виконання завдань бюджетної програми.
Встановленими критеріями є: реалістичність; актуальність; суспільна значимість.
Результативні показники поділяються на чотири групи: 1) показники затрат,
2) показники продукту, 3) показники ефективності та 4) показники якості.

Показники затрат визначають обсяги та структуру ресурсів, які забезпечують

виконання бюджетної програми, характеризують структуру витрат бюджетної
програми та можуть включати штатну чисельність працівників бюджетної установи, у
тому числі залучених до надання державних послуг, кількість осіб, які мають право на
отримання державних послуг, розміри виплат, встановлені нормативно-правовими
актами, кількість обладнання, площу будівель, які потребують обслуговування,
загальний обсяг робіт, які необхідно виконати у поточному та наступних роках,
кошторисну вартість реалізації інвестиційних проектів.
Показники продукту характеризують результати діяльності головного
розпорядника за відповідний бюджетний період у межах бюджетної програми, можуть
відображати обсяг виробленої продукції, наданих державних послуг чи виконаних
робіт, кількість осіб, яким надано державні послуги.
 Показники ефективності характеризують економність при витрачанні
бюджетних коштів, ефективність надання державних послуг, співвідношення між
одержаним продуктом і витраченим ресурсом та визначаються як витрати ресурсів на
одиницю показника продукту відношення кількості вироблених товарів до витраченого
обсягу ресурсу.
Показники якості характеризують динаміку досягнення мети та виконання
завдань бюджетної програми, відповідність створеного продукту установленим
нормативам, рівень реалізаці інвестиційних проектів, виконання робіт, ступінь
готовності об'єкта будівництва, якість створеного продукту; рівень задоволення
користувачів державних послуг відповідно до їхнього призначення, рівень
забезпечення державними послугами осіб, які мають на них право висвітлюють
послаблення негативних чи посилення позитивних тенденцій в економіці, користь для
суспільства від реалізації бюджетной програми.

Порядки використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами,

вперше визначеними законом про Державний бюджет України, затверджуються
протягом 30 днів з дня набрання ним чинності. Головний розпорядник бюджетних
коштів розробляє та протягом 45 днів з дня набрання чинності законом про Державний
бюджет України затверджує спільно з Міністерством фінансів України паспорт
бюджетної програми. Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає
складання прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні.

67. Складання проектів бюджетів.

Порядок складання проектів як Державного, так і місцевих бюджетів чітко

регламентовано главами 6 та 12 Бюджетного кодексу України.
Згідно зі ст. 96 Конституції та Бюджетним кодексом України право складання
проекту бюджету належить виключно органам виконавчої влади.
Порядок складання проекту Державного бюджету.
1. Розпочинається бюджетний процес з того, що НБУ до 15 березня року, що
передує плановому, подає до ВРУ та КабМіну прогнозні монетарні показники
на наступний рік та до 1 квітня року, що передує плановому, - проект
кошторису доходів та витрат НБУ на наступний рік, які використовуються для
складання проекту закону про Державний бюджет країни.
2. МінФін (спільно з іншими центральними органами виконавчої влади
розробляє) проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний
бюджетний період та до 20 березня року, що передує плановому, подає його на
розгляд до КабМіну.
3. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує
плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної
політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до ВРУ, яка
його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної
Ради України.
 Проект Основних напрямів бюджетної політики містить пропозиції щодо:
1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету
України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього
продукту;
2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього
продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;
3) граничного обсягу державного боргу та його структури;
4) обґрунтувань і розрахунків питомої ваги обсягу міжбюджетних
трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта
вирівнювання для місцевих бюджетів та ін.
4. За результатами парламентських слухань ВРУ приймає постанову про
схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на
наступний бюджетний період.
5. Відповідно до Основних напрямів бюджетної політики КабМін організовує
розроблення проекту Держбюджету.
Для підготовки пропозицій до проекту Державного бюджету Міністерство фінансів
розробляє й доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції
щодо підготовки бюджетних запитів. У цих документах головні розпорядники коштів
на підставі своєї діяльності зазначають розподіл фінансових та інших ресурсів,
необхідних для здійснення конкретних програм і заходів, що обумовлює визначення
саме реальних пропозицій щодо проекту Державного бюджету.
6. Після цього МінФін аналізує отримані від головних розпорядників коштів
запити й пропозиції щодо обсягу видатків, визначає їх відповідність Основним
напрямам, на базі чого готує проект закону про Державний бюджет України,
який подає на розгляд Кабіну.
7. КабМін приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Держбюджет.
Схвалений проект Кабінет Міністрів не пізніше 15 вересня року, що передує
плановому, подає Верховній Раді України.
Порядок складання місцевих бюджетів.
Організація підготовки бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих
бюджетів належить до відання відповідно уряду Автономної Республіки Крим і
органів виконавчої влади відповідних Рад.
Виконавчі органи Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та
інші місцеві органи виконавчої влади на підставі Основних макропоказників
економічного й соціального розвитку України розробляють прогнозовані показники
економічного й соціального
розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які є базою для
складання проектів бюджетів.
Місцеві фінансові органи аналізують бюджетні запити та приймають рішення щодо
включення їх до пропозицій проекту місцевого бюджету. Проект рішення про
місцевий бюджет разом із потрібними документами перед його розглядом на сесії
Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради схвалює Рада
міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація чи
виконавчий орган відповідної ради.
68. Бюджетний запит: поняття, зміст і значення.

Відповідно до ст. 2 БК бюджетний запит – це документ, підготовлений головним

розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними
обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на
наступні бюджетні періоди.
Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерство
фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних
коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів (ч. 1 ст. 34 БКУ).
БК ст. 34 - інструкції з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати
фінансові обмеження та організаційні й ін. вимоги, яких зобов'язані
дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки
бюджетних запитів. Розрахунок обсягів видатків/надання кредитів на плановий та
наступні за плановим два бюджетні періоди здійснюсться за кожною функцією за
загальним та спеціальним фондами у розрізі кодів економічної класифікації видатків та
класифікації кредитування бюджету.
Вони подаються за встановленою формою з обов'язковим визначенням головними
розпорядниками бюджетних коштів основної мети діяльності, завдань на плановий
рік, а також з проведенням аналізу результатів діяльності, досягнутих у минулому
році, та прогнозуванням очікуваних результатів діяльності у поточному році,
обґрунтуванням розподілу граничного обсягу видатків за кодами функціональної
класифікації та напрямами діяльності.
У підготовленому запиті має міститися: інформація стосовно проекту граничного
обсягу видатків, надання кредитів головного розпорядника коштів бюджету на
наступний бюджетний період (рік) у цілому за бюджетною програмою та за
функціональною й економічною класифікаціями показників мережі, штатів і
контингентів, що обслуговуються бюджетною установою.
Визначаючи основну мету діяльності на черговий рік, головні розпорядники
повинні відобразити результати фінансово-господарської діяльності попереднього
року, що передує плановому, та середньострокову перспективу, а також навести
детальні розрахунки та обґрунтування до них щодо потреби у бюджетних
асигнуваннях на наступний рік.
Форми розрахунків, порядок і методика їх вкладання щорічно визначаються
Міністерством фінансів.
При заповненні бюджетних запитів необхідно забезпечити реальне
планування показників надходжень до спеціального фонду, враховуючи обсяги їх
фактичного надходження у попередніх роках.
69. Зміст закону про Державний бюджет.
Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження
органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України
протягом бюджетного періоду. Крім цього, що Закон про Державний бюджет України є
одним з актів, який регулює бюджетні відносини в України.

Ст. 40 БК законом про Держ бюджет визначаються:

1) загальні суми доходів, видатків та кредитування державного бюджету (з розподілом

на загальний та спеціальний фонди);

2) граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) державного бюджету у відповідному

бюджетному періоді і гарантованого державою боргу на кінець відповідного
бюджетного періоду, граничний обсяг і напрями надання державних гарантій, а також
повноваження щодо цих гарантій;

3) доходи державного бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до закону);

4) фінансування державного бюджету за бюджетною класифікацією;

5) бюджетні призначення головним розпорядникам коштів державного бюджету за

бюджетною класифікацією з обов'язковим виділенням видатків споживання та
видатків розвитку, включаючи розподіл видатків на централізовані заходи між
адміністративно-територіальними одиницями;

6) бюджетні призначення міжбюджетних трансферів;

7) розмір оборотного залишку коштів державного бюджету;

8) розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період;

9) розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на

місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп
населення та рівень забезпечення прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний
період;

10) перелік кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і
міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів),
із зазначенням кредиторів, загальних обсягів кредитів (позик) та обсягів їх залучення у
відповідному бюджетному періоді в розрізі бюджетних програм (у додатку до закону);

11) додаткові положення, що регламентують процес виконания бюджету.

Зміст Закону про Державний бюджет України у концептуальному розрізі

визначається Бюджетним кодексом України,.

Закон про Державний бюджет України підписує Голова Верховної Ради України і
невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом
п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та
офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і
сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для
повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути
підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде
знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її
конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно
оприлюднити протягом десяти днів.
Закон про Державний бюджет України набирає чинності через десять днів з
дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не
раніше дня його опублікування.

70. Правова природа Бюджетної декларації.

Бюджетна декларація – документ середньострокового бюджетного планування, що

визначає засади бюджетної політики і показники державного бюджету на
середньостроковий період та є основою для складання проекту Державного бюджету
України.

Документ покликаний забезпечити узгодження пріоритетів держави та

бюджетної політики у середньостроковій перспективі (три роки).

Ст. 32 БК - Кабінет міністрів розробляє Бюджетну декларацію та проект закону про

Державний бюджет.

Ч. 1 ст. 33 БКУ вказано, що Міністерство фінансів України спільно із іншими

центральними органами виконавчої влади складає проект Бюджетної декларації і до 15
травня року, що передує плановому, подає його на розгляд до КМУ.

Зазначений проект Бюджетної декларації не пізніше1 червня року, що передує

плановому, розглядається і схвалюється КМУ та подається до ВРУ.

Починасться аналіз цього документа народними депутатами, комітетами, підсумком

чого стає розробка пропозицій до Бюджетної декларації на наступний бюджетний
період. Такі пропозиції подаються до Комітету з питань бюджету в десятиденний строк
із дня надходження цього документа до ВРУ.

Комітет з питань бюджету розглядає пропозиції, що надійшли, а також готує та подає

на розгляд ВРУ проект постанови щодо Бюджетної декларації. Цей проект надається
народним депутатам не пізніш як за два дні до розгляду зазначеного питания на
пленарному засіданні Верховної Ради. Верховна Рада розглядає питания щодо
Бюджетної декларації не пізніше 15 липня року, що передує плановому.

За наслідками розгляду цього питання Верховна Рада може прийняти рішення

про:
1) прийняття проекту постанови Верховної Ради щодо Бюджетної декларації;

2) схвалення рекомендації Верховної Ради щодо бюджетної політики.

Бюджетна декларація містить положення щодо: 1) основних прогнозних

макропоказників економічного і соціального розвитку України; 2) загальних
показників доходів і фінансування державного бюджету, повернення кредитів до
державного бюджету, загальних граничних показників видатків державного бюджету
та надання кредитів із державного бюджету; 3) частки прогнозного річного обсягу
валового внутрішнього продукту; 4) дефіциту (профіциту) державного бюджету,
показників за основними джерелами фінансування державного бюджету, а також
державного боргу, гарантованого державою боргу і надання державних гарантій; 5)
розміру мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та рівня його
забезпечення; 6) пріоритетних завдань фінансового забезпечення реалізації державної
політики у різних сферах діяльності; 7) обсягу державних капітальних вкладень на
розроблення та реалізацію державних інвестиційних проектів; 8) граничних
показників видатків державного бюджету та надання кредитів із державного бюджету
головним розпорядникам коштів державного бюджету, а також цілей державної
політики у відповідній сфері діяльності; 9) взаємовідносин державного бюджету з
місцевими бюджетами (включаючи положення та показники, необхідні для складання
прогнозів місцевих бюджетів); 10) загальної оцінки фіскальних ризиків та їх впливу на
показники державного бюджету; 11) інших питань, необхідних для складання проекту
закону про Державний бюджет України.

71. Розгляд й прийняття бюджетів.

Другою стадією бюджетного процесу згідно зі ст. 19 Бюджетного кодексу України є

розгляд та прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети.
При цьому розгляд та затвердження Державного бюджету України відбуваються у ВРУ
за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.
КабМін повинен подати протягом трьох днів з дня прийняття ВРУ закону про
Державний бюджет України Президенту України обґрунтування і розрахунки щодо
бюджетних показників такого закону, змінених порівняно з проектом закону про
Державний бюджет України.
Після подання у вересні поточного року КабМіном проекту закону про
Державний бюджет він має бути представлений у ВРУ на її пленарному засіданні.
За результатами повного обговорення проекту закону про Державний бюджет України
на наступний рік ВР може прийняти рішення про його відхилення у разі
невідповідності вимогам Бюджетного кодексу України та/або Основним напрямам
бюджетної політики на наступний бюджетний період.
У разі відхилення ВРУ проекту закону про Державний бюджет України на
наступний рік КМУ зобов'язаний у семиденний строк з дня набрання чинності
рішенням про його відхилення подати до Верховної Ради проект закону про
Державний бюджет України на наступний рік з обґрунтуванням внесених змін. У
такому разі строки підготовки і розгляду проекту закону про Державний бюджет
України на наступний рік у першому та другому читаннях збільшуються на п'ять днів.
Підготовка ВРУ проекту закону до першого читання: Комітет ВРУ з питань
бюджету приймає до розгляду пропозиції суб'єктів законодавчої ініціативи. За КУ та
БКУ право бюджетної ініціативи по бюджету в цілому належить виключно КабМіну.
Повноваження щодо проекту та внесення до нього поправок і доповнень належать усім
суб'єктам, які користуються правом законодавчої ініціативи взагалі згідно із ст. 93
Конституції України: Президент, народні депутати, Кабінет Міністрів України,
Нацбанк України. Зазначимо, що законодавча ініціатива - це право вказаних осіб та
органів держави подавати до Верховної Ради України законопроект і обов'язок
Верховної Ради України розглянути його.
У цей період ВРУ доручає Рахунковій палаті провести експертизу проекту закону
про Державний бюджет України на наступний рік. - до 1 жовтня. Результати
експертизи відображаються у відповідному висновку, що подається ВРУ. Пропозиції та
висновок Рахункової палати розглядаються Комітетом Верховної Ради України з
питань бюджету. Результатом такого розгляду є висновок і пропозиції щодо проекту
закону та таблиці пропозицій суб'єктів законодавчої ініціативи, які пропонуються
підтримати чи відхилити, та ухвалюється відповідне рішення. Проект постанови
Верховної Ради щодо висновків та пропозицій до проекту закону про Державний
бюджет України на наступний рік, а також таблиця пропозицій суб'єктів права
законодавчої ініціативи надаються народним депутатам не пізніше ніж за два дні
до розгляду Верховною Радою проекту закону про Державний бюджет України
на наступний рік у першому читанні.
Перше читання проекту закону про Державний бюджет повинно відбутися до 20
жовтня. - доповіді голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету про
Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет, після чого щодо
останніх відбувається голосування в цілому. В разі неприйняття позитивного рішення з
цього питання відбувається постатейне голосування. Ухвалення рішення Верховною
Радою України щодо Висновків вважається прийняттям проекту закону про
Державний бюджету першому читанні. При цьому проект закону про Державний
бюджет України на наступний рік вважається прийнятим у першому читанні, якщо на
підтримку під час голосування в цілому проекту постанови Верховної Ради щодо
Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України на
наступний рік проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу
Верховної Ради.
На початку листопада доопрацьований КабМіном проект до другого читання
подається до ВРУ. Він повинен містити текстові статті та показники, які
пропонувалися Кабінетові Міністрів у першому читанні, або схвалені Бюджетними
висновками Верховної Ради України. У тому разі, якщо пропонуються нові текстові
статті, до них додається детальне пояснення з обґрунтуванням їх необхідності.
Третє читання повинно відбутися не пізніше 25 листопада року, що передує
плановому. Комітет з питань бюджету має підготувати пропозиції щодо усунення
суперечностей і помилок у тексті статей проекту закону про Державний бюджет
України на наступний рік, розгляд яких перенесено на третє читання, та подати
порівняльну таблицю таких статей і остаточну редакцію законопроекту. Це пов'язано з
тим, що після прийняття проекту закону про Державний бюджет України на наступний
рік у другому читанні пропозиції народних депутатів, комітетів до нього не
розглядаються.
Під час третього читання проводиться голосування щодо статей, які не були
прийняті у другому читанні, та по проекту закону в цілому. Закон про
Державний бюджет повинен бути прийнятий Верховною Радою України до 1
грудня року, що передує плановому.
72. Бюджетний розпис: поняття, зміст і значення.

Бюджетний розпис - документ, в якому встановлюється розподіл доходів та

фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних
коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної класифікації .

Порядок складання та виконання розпису державного бюджету визначено

інструкцією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 28 січня
2002 року №57 "Про затвердження документів, що застосовуються в процесі
виконання бюджету". Згідно із зазначеним наказом, Міністерство фінансів
Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи мають розробити відповідно
до цієї Інструкції порядок складання і виконання розпису відповідного бюджету.

Державний бюджет виконується за розписом, який затверджується Міністром

фінансів відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання
чинності закону про Державний бюджет України.→ До затвердження розпису
Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис на відповідний
період.
Розписи місцевих бюджетів складають фінансові управління на місцях та
затверджуються відповідними керівниками місцевого фінансового органу. До
затвердження розпису затверджується тимчасовий розпис місцевого бюджету
Затверджені розписи передаються Комітету ВРУ з питань бюджету та
Рахунковій палаті. Державна казначейська служба після затвердження розпису
доводить головним розпорядникам витяг із розпису, що є підставою для затвердження
в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання
бюджетних коштів.
На основі бюджетного розпису починається виконання бюджетів за доходами.
На основі розписів відкриваються асигнування, перераховуються кошти
місцевим бюджетам, розпорядникам коштів, зараховуються на реєстраційні рахунки в
установах казначейства.
Беручи за основу розпис головного розпорядника, фінансові органи
затверджують ліміти для розпорядників і одержувачів коштів, які іноді відрізняються
від обсягу бюджетних асигнувань на квартал, але фінансовий орган вправі відстрочити
до трьох місяців надання ліміту на витрачання коштів. У свою чергу одержувачі
бюджетних коштів вправі взяти на себе обов'язки зі здійснення витрат і платежів,
складаючи платіжні документи за кошторисом доходів-витрат у межах встановлених
лімітів.
73. Кошторис бюджетних установ: поняття і зміст.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає

повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків,
визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх
функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Зміст кошторису формують дві складові:

· загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та
розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною
установою, організацією основних функцій;
· спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету
та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків
спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з
виконанням установою основних функцій.
Види кошторисів:
· індивідуальні кошториси – це кошториси, які складаються бюджетними
організаціями. Причому незалежно від того, веде бюджетна організація облік
самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, індивідуальний
кошторис та план асигнувань складаються за кожною виконуваною нею функцією;
· зведені кошториси – це зведення показників індивідуальних кошторисів
розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що
складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх
Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим,
місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються;
· кошториси на централізовані заходи – це кошториси, до яких включаються
асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок коштів
бюджету дозволено законодавством України (централізовані заходи здійснюються
головними розпорядниками).
74. Характеристика виконання бюджетів за видатками.

Виконання бюджетів за видатками - здійснення низки заходів, оскільки воно завжди

обмежене фактичною наявністю коштів у бюджеті. Це здійснюється відповідно до
Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, який
затверджено наказом Мінфіну України від 24 грудня 2012 р. за № 1407.

Розрізняють фактичні та касові видатки бюджету.

Фактичними видатками- реальні витрати установ й організацій, які підтверджуються

відповідними документами під час видачі заробітної плати, стипендії та інших
аналогічних платежів.
Касові видатки бюджету - кошти, отримані банком готівкою або за безготівковим
розрахунком з рахунку Державної казначейської служби України за всіма видатками
бюджету з перерахуванням коштів на рахунок юридичної особи та оплату рахунків
розпорядників бюджетних коштів.

Ст. 46 БКУ передбачає такі стадії виконання державного бюджету за видатками:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на

основі та в межах затвердженого розпису бюджету;

2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм (у разі застосування

програмно-цільового методу в бюджетному процесі), а також порядків
використання бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов’язань;

4) одержання товарів, робіт і послуг;

5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов’язань;

6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних

програм;

7) повернення кредитів до бюджету (щодо кредитування бюджету).

Бюджетні розписи - підставою для одержання та здійснення асигнувань з бюджетів

розпорядниками бюджетних коштів. Бюджетне асигнування - повноваження
розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на
взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та
цільові обмеження.

Кошторис є основним плановим фінансовим документом бюджетної установи, яким

на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і
розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення
платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення
результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Завершальним етапом виконання місцевих бюджетів за видатками є закриття

рахунків місцевих бюджетів після закінчення бюджетного періоду. Закриття
бюджетних рахунків (так само, як і відкриття) здійснюють органи Казначейства
України згідно з наказом Міністерства фінансів України.

75. Характеристика виконання бюджетів за доходами.

На основі бюджетного розпису розпочинається виконання бюджетів за доходами.

Безпосередньо виконання дохідної частини бюджетів покладено на органи, що
контролюють справляння надходжень бюджету, до яких належать податкові, митні та
інші державні органи, котрим відповідно до закону надано зазначене право.

Виконання бюджетів за доходами передбачає здійснення таких функцій органами

державної казначейської служби:

- відкриття бюджетних рахунків для зарахування надходжень у національній

валюті в головних управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві та Севастополі та Державній казначейській службі
України для зарахування до державного бюджету доходів та інших надходжень;
- здійснення розподілу платежів між загальним та спеціальним фондами
державного бюджету, між державним і місцевими бюджетами відповідно до
нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, та
перерахування розподілених коштів за належністю;
- формування розрахункових документів і повернення коштів, помилково або
надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють
справляння надходжень до бюджету;
- формування розрахункових документів і проведення бюджетного відшкодування
податку на додану вартість на підставі висновків органів державної податкової
служби;
- безспірного списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого
документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
перерахування дотації вирівнювання відповідним місцевим бюджетам;
- ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень державного бюджету
відповідно до законодавства; контролю за бюджетними повноваженнями при
зарахуванні надходжень бюджету тощо.

Повноваження реалізуються згідно з Порядком казначейського обслуговування

доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженим наказом Мінфіну
України від 29 січня 2013 р. за № 43.

Платники податків сплачують платежі до бюджету через установи банків, у яких

вони обслуговуються. Банк платника перераховує грошові кошти через Систему
електронних платежів НБУ на відповідні рахунки. Для щоденного акумулювання
надходжень як загального, так і спеціального фонду державного бюджету в
головних управліннях Казначейства відповідно до законодавства відкриваються
рахунки.

Спеціального фонду: перший – для акумулювання доходів, за рахунок яких

здійснюється перерахування дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки
Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам
та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного
значення, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному
бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти;
другий – для акумулювання доходів, за рахунок яких не здійснюється перерахування
дотації вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам,
бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст
республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, іншим
бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються
між- бюджетні трансферти.

Стосовно акумулювання коштів загального фонду державного бюджету це:

по-перше, рахунки в розрізі територій для зарахування коштів, що перераховуються з

обласного рівня на центральний;

по-друге, рахунки для подальшого акумулювання коштів загального фонду державного

бюджету.

При цьому кількість рахунків, які відкриваються в Казначействі України та головних

управліннях Казначейства для акумулювання коштів загального фонду державного
бюджету, залежить від необхідності забезпечення виконання закону про Державний
бюджет України.

Усі доходи Державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний

казначейський рахунок, що забезпечує облік бюджетних коштів та посилює контроль
за їх рухом, дає змогу облічувати фактичну наявність коштів у бюджетах. Наприклад,
податки, збори та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на
рахунок відповідного бюджету, відкритий у територіальному органі Державного
казначейства.

76. Публічні закупівлі в бюджетному процесі.

ЗУ “Про публічні закупівлі” визначає правові та економічні засади здійснення

закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних
громад та об’єднаних територіальних громад.Планування закупівель та інші
передумови здійснення закупівель визначаються статтею 4 Закону.

Ч. 1 ст.4 Закону планування закупівель здійснюється на підставі наявної потреби у

закупівлі товарів,робіт і послуг. Заплановані закупівлі включаються до річного плану
закупівель. Річний план та зміни до нього безоплатно оприлюднюються замовником в
електронній системі закупівель протягом п’яти робочих днів з дня затвердження
річного плану та змін до нього. Закупівля здійснюється відповідно до річного плану.

Спрощена закупівля – новий вид закупівлі, що повністю замінює Допорогові

закупівлі. Це закупівлі від 50 тис. грн до 200 тис. грн, проте відтепер вони
ОБОВ’ЯЗКОВО повинні відбуватися через дану процедуру, крім випадків
передбачених у ч..7 Ст. 3 ЗУ “Про публічні закупівлі”. Відповідно поза системою
можливі закупівлі до 50 тис. грн (замість 200 тис. грн) з обов’язковою публікацією
звіту про укладений договір в системі Prozorro.

Відкриті торги – процедура, яка застосовується в випадку, коли очікувана вартість

закупівлі від 200 тис. грн до 133 тис. євро. Відкриті торги з публікацією англійською
мовою (європейські торги) – це особливість процедури відкритих торгів, пов’язана з
розміром очікуваної вартості закупівлі. Застосовується при закупівлі товарів та послуг
від 133 тис. євро, або робіт від 5 млн. 150 тис. євро.

Переговорна процедура закупівлі – неконкурентний вид процедури, який

відбувається шляхом прямих переговорів замовника з потенційними постачальниками
без проведення аукціону та не зобов’язує містити тендерну документацію.
Переговорна система процедури включає функцію проведення скороченої
процедури. Скорочена процедура може бути задіяна виключно в випадку нагальної
потреби провести закупівлю, через особливі соціальні й економічні обставини, або при
закупівлі товарів і послуг, на які не мають встановлювати кваліфікаційні критерії.

Переговорна процедура закупівлі для потреб оборони – поєднання процедури

“Відкритих торгів” і переговорної процедури закупівлі та складається з двох етапів. На
відміну від переговорної процедури, в цій перший етап проходить в системі, а другий
поза системою, але з підтвердженням результату в ній.

Конкурентний діалог – одна з основних процедур публічних закупівель.

Застосовується : Замовник не може визначити технічні умови закупівлі, предметом
закупівлі є послуги (консультаційні, юридичні, інтелектуальні) та роботи (будівельні,
дослідно-конструкторські), які потребують переговорів із Постачальниками для
визначення вимог.

Процедура конкурентний діалог складається з двох етапів:

1. Переговори для визначення умов закупівлі.

2. Аукціон

Рамкова угода – угода про намір проведення закупівлі, що дозволяє замовникам і

постачальникам отримати надійних партнерів для довготривалої співпраці. Замовник,
або Централізована закупівельна організація (ЦЗО) обирає трьох і більше потенційних
постачальників за наданням товарів і послуг, робіт терміном до 4-ох років.

77. Особливості бюджетного процесу в умовах воєнного стану.

ТАМ НАХУЙ 248 ПУНКТІВ ЗМІН МАМА ДАРАГАЯ

Особливості бюджетного процесу в умовах
воєнного стану (оновлюється) (decentralization.gov.ua)
Внесення змін до місцевого бюджету приймається виконавчими комітетами
відповідних місцевих рад, місцевими державними адміністраціями,
військово-цивільними адміністраціями або військовими адміністраціями за поданням
місцевих фінансових органів без ухвалення відповідного рішення Верховною Радою
Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою.

Перерозподіл видатків бюджету і надання кредитів з бюджету за бюджетними

програмами, включаючи резервний фонд бюджету, додаткові дотації та субвенції, у
межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних
коштів, а також збільшення видатків розвитку за рахунок зменшення інших видатків
здійснюється без погодження відповідною комісією місцевої ради.

Виділення коштів з резервного фонду бюджету здійснюється за рішенням місцевої

державної адміністрації, військової адміністрації, виконавчого органу відповідної
ради (Тимчасовий порядок виділення та використання коштів з резервного фонду
бюджету в умовах воєнного стану затверджено постановою Кабінету Міністрів
України від 01 березня 2022 р. № 175)

Скасована заборона здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних

коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за
бюджетні кошти.

Перерахування реверсної дотації до державного бюджету з місцевих бюджетів

територій, на яких введено воєнний стан, Казначейством не здійснюється (пункт
22 Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в
особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 9 червня 2021 р. № 590).

Фінансування добровольчих формувань тероборони: З метою чіткого розмежування

видатків та кредитування за головними розпорядниками коштів місцевого бюджету
Міністерством фінансів України наказом від 20.09.2017 № 793 «Про затвердження
складових Програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету»
затверджено Типову програмну класифікацію видатків та кредитування місцевого
бюджету.

Реєстрація бюджетних (фінансових) зобов’язань в органах Державної

казначейської служби для оплати медичних послуг за договорами здійснюється на
підставі поданих НСЗУ Реєстру бюджетних (фінансових) зобов’язань розпорядників
(одержувачів) бюджетних коштів без подання підтвердних документів. У разі
відсутності технічної можливості Аптечні заклади можуть не вносити інформацію до
електронної системи охорони здоров’я. Звіти надавачів медичних послуг про надані
медичні послуги та аптечних закладів про відпущені лікарські засоби можуть не
надаватися. Виписування електронних рецептів на лікарські засоби, які підлягають
реімбурсації, може здійснюватися в паперовій формі (постанова КМУ від 5 березня
2022 р. № 198).

Перерахування міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим

бюджетам населених пунктів на тимчасово неконтрольованій території Казначейством
не здійснюється.

Місцевим бюджетам, за рахунок коштів яких здійснюється фінансування установ

і закладів, що розташовані у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій
території, Казначейство перераховує субвенції в обсягах, що зменшені на обсяг
бюджетних призначень, передбачених для таких установ і закладів. Розподіл
асигнувань (з урахуванням зменшених обсягів) за такими бюджетами подається
Казначейству головним розпорядником відповідної субвенції, що надається з
державного бюджету, за день до встановленого для їх перерахування строку.

Неперераховані обсяги міжбюджетних трансфертів з державного бюджету

місцевим бюджетам населених пунктів на тимчасово неконтрольованій
території можуть перерозподілятися шляхом збільшення обсягу міжбюджетних
трансфертів місцевим бюджетам населених пунктів, на територію яких переміщуються
особи (споживачі гарантованих послуг) з населених пунктів на тимчасово
неконтрольованій території (постанова МУ від 9 червня 2021 р. № 590).

Оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без

застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених ЗУ “Про
публічні закупівлі” та “Про оборонні закупівлі”. Замовники повинні
забезпечувати оприлюднення укладеного договору в електронній системі
закупівель протягом п’яти робочих днів після його підписання (постанова КМУ від 28
лютого 2022 р. № 169).

Скасовано вимогу Кодексу щодо передачі коштів між загальним та спеціальним

фондами бюджету виключно в межах бюджетних призначень шляхом прийняття
рішення про місцевий бюджет або про внесення змін до нього.

ПДВ на внутрішні перевезення авіатранспортом зменшено із 20% до 7% (Тимчасово,

до 31 грудня 2024 року).

Збільшено розмір ставки акцизного податку на рідини, що використовуються в

електронних сигаретах.

78. Звітність про бюджет. Відповідно до ч.1 ст. 58 БК України встановлюється

фінансова та бюджетна звітність.

Відповідно до ст. 58 БКУ, зведення, складання і подання звітності про виконання

Державного бюджету України здійснює Державне казначейство України.
Розпорядники бюджетних коштів, відповідно до єдиної методики звітності,
складають і подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про
виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами,
встановленими законодавством України. Таку звітність складають щомісяця,
щоквартально і щорічно.
З метою впорядкування складання звітності про виконання бюджетів її
класифікують за:
Фінансова (бухгалтерська) звітність - це система взасмопов'язаних узагальнених
показників, що відображають фінансовий стан бюджету та результати його виконання
за звітний період.
Бюджетна звітність - це система взаємопов'язаних узагальнених показників, які
відображають стан виконання бюджету, містять інформацію в розрізі бюджетної
класифікації. Бюджетна звітність є місячною, квартальною та річною.
2) призначенням: на внутрішню (використовусться органами Державної
казначейської служби України для касового планування, оперативного прогнозування,
оцінки і контролію за операціями щодо виконання державного та місцевих бюджетів)
та зовнішню (складається з метою якісної та кількісної оцінки результатів виконання
бюджетів і надання її зовнішнім користувачам відповідно до вимог законодавства);
3) ступенем узагальнення інформації: на первинну (складасться на підставі даних
бухгалтерського обліку про виконання державного та місцевих бюджетів) і
консолідовану (складається з використанням спеціальних методів, що усувають
спільні статті і подвійний рахунок);
4) періодичністю: на оперативну (призначену для поточного контролю та управління;
вона буває щоденною, щотижневою, декадною або за інший період, визначений
Державною казначейською службою України); місячну та квартальну (ці види
звітності є проміжними і формуються наростаючим підсумком із початку звітного
року) та річну, яка складається за відповідний звітний період.
З метою забезпечення повноти й достовірності інформації звітність про
виконання бюджетів формується, узагальнюється та консолідується за двома
напрямами:
1) розпорядники та одержувачі бюджетних коштів подають детальні звіти, що містять
бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу
інформацію до органу Державної казначейської служби України за місцем
обслуговування та до бюджетної установи вищого рівня;
2) у системі Казначейства звітність про надходження та використання бюджетних
коштів, рух грошових коштів, бюджетну заборгованість та інші звіти узагальнюється
територіальними органами та консолідується на центральному рівні, що потребує
злагодженої та тісної взаємодії між ними.
КабМін подає річний звіт ВРУ не пізніш як 1 травня року, наступного за звітним.
Він містить:
 1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;
2) звіт про виконання Державного бюджету України;
3) звіт про рух грошових коштів;
4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету
України;
5) звіт про бюджетну заборгованість;
6) звіт про використання коштів із резервного фонду Кабінету Міністрів
України;
7) інформацію про стан державного боргу;
8) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних
зобов’язань;
9) зведені показники звітів про виконання бюджетів;
10) інформацію про виконання місцевих бюджетів;
11) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для
пояснення звіту.

Звіт Кабінету Міністрів аналізує Рахункова палата. За результатами такого аналізує

складають висновок щодо використання коштів державного бюджету. Зокрема,
зазначають, чи забезпечило економічне зростання у поточному році передумови для
уточнення планових параметрів державного бюджету; чи збільшується (зменшується)
річний обсяг ресурсів і витрат державного бюджету; який загальний обсяг фінансових
ресурсів державного бюджету; якими є витрати державного бюджету; якою є сума
залишку коштів, чи збільшилася (зменшилася) вона з початку року. Обов’язково
зазначають проблеми, які залишилися неподоланими. Резюмують, чи здійснив уряд усі
необхідні заходи для належного виконання бюджету.
Після цього звіти з відповідними висновками передають до Верховної Ради
України, яка розглядає їх і приймає певні рішення.
79. Відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Підставою відповідальності за порушення бюджетного законодавства є бюджетне

правопорушення, поняття якого сформульовано у ст. 116 БКУ: бюджетним
правопорушенням - недотримання учасником бюджетного процесу встановленого
цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду,
затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.
Суб’єктом бюджетного правопорушення може виступати лише учасник бюджетного
процесу. Відповідно до ст. 20 БКУ, учасниками бюджетного процесу є наділені
бюджетними повноваженнями органи та посадові особи. Бюджетними
повноваженнями визнаються права і обов’язки учасників бюджетних правовідносин.
Суб’єктом бюджетного правопорушення може бути учасник бюджетного
правовідношення, який не є органом державної влади, органом влади Автономної
Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або бюджетною установою.
ч. 2 ст. 21 БКУ, учасниками бюджетних правовідносин є фізичні та юридичні особи,
що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів). Отже,
одержувачів бюджетних коштів також слід вважати потенційними учасниками
бюджетного процесу і відповідно суб’єктами бюджетних правопорушень.
ст. 118 БКУ, в якій перелічуються заходи, яких вживають щодо розпорядників та
одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення:

● 1) застосування адміністративних стягнень до осіб, винних у бюджетних

правопорушеннях відповідно до закону;
● 2) зупинення операцій з бюджетними коштами.

Зупинення операцій з бюджетними коштами полягає в зупиненні будь-яких

операцій щодо здійснення платежів з рахунку порушника бюджетного законодавства.
Бюджетний кодекс (ч. 1 ст. 121) передбачає, що особи, винні в порушенні
бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або
кримінальну відповідальність згідно із законами України.
Бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних
коштів, може бути підставою для притягнення його керівника чи інших
відповідальних посадових осіб до відповідальності згідно із законом, залежно від
характеру вчинених ними діянь.
Одним із головних принципів бюджетної системи є принцип цільового
використання бюджетних коштів, який передбачає використання бюджетних коштів
лише на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Наслідком порушення цього
принципу є зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів,
що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення певних осіб до
дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності в порядку,
визначеному законами України.
Адміністративна відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів
передбачена ст. 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а
кримінальна - ст. 210 Кримінального кодексу України. При цьому предметом цього
злочину мають бути бюджетні кошти у великих розмірах (сума в тисячу і більше
разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) або в особливо
великих розмірах (сума в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний
мінімум доходів громадян).
80. Сутність, значення й функції державної позики.

позика — це урегульовані правовими нормами відносини з акумуляції державою

тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності,
терміновості й зворотності з метою покриття бюджетного дефіциту та регулювання
грошового обігу.
Кошти, залучені на основі державної позики, надходять у розпорядження державної
влади, що перетворює їх на додаткові фінансові ресурси.
Державний кредит- це сукупність економічних відносин між державою в особі її
органів влади та управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами - з
другого, за яких держава виступає позичальником, кредитором і гарантом.
Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування
централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах
строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує
додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах
державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і
посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету. Контрольна
функція державного кредитуорганічно переплітається з контрольною функцією
фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями
даної категорії:
1) ця функція тісно пов'язана з діяльністю держави і станом централізованого
фонду грошових коштів;
2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки державний кредит
передбачає повернення отриманих коштів;
3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними
установами.
Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В
основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і
своєчасність сплати відсотків.
81. Види державної позики.

За правовим оформленням розрізняють:

— державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило,

угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на
двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики
на багатосторонній основі);
— державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких
мобілізуються кошти на фінансовому ринку.
За місцем розміщення позики поділяються на:
— внутрішні (облігації, казначейські зобов'язання), що розміщуються в певній країні
на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі
розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти.
У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює
фінансові можливості останнього;
— зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному
фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що
надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних
організацій та нерезидентів.
Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються на:
— державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні
Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти,
акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;
- місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них
спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах ринок
муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом елементів
національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою складовою фінансів
місцевого самоврядування. Місцеві позики
дають змогу мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку
конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій.
Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов'язань
розрізняють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року), середньостро
кові (від одного до п'яти років) і довгострокові позики (понад п'ять років).
За видами дохідності державні позики поділяються на:
— відсоткові, кола виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді
позикового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів можуть
отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою,
яка регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до певних чинників.—
безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються
зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не
нараховують, а дохід (інтерес) кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною,
вищою від ціни придбання;
— виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата
доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають
дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення,
причому дохід отримають лише ті кредитори, чиї облігації виграли.
За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:
— ринкові, які вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;
— неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу
цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.
82. Державні цінні папери як метод залучення коштів до бюджету.

У Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» подано таке визначення:
«Боргові цінні папери – це цінні папери, що посвідчують відносини позики та
передбачають зобов’язання емітента чи особи, яка видала неемісійний цінний папір,
сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до
зобов’язання».
Державні боргові цінні папери – це емітовані центральними органами влади цінні
папери, що засвідчують зобов’язання держави сплатити їх власнику певну суму у
визначений строк.

Основними державними борговими цінними паперами, які випускаються

урядом України, є:

– облігації внутрішньої державної позики (ОВДП);

– облігації зовнішньої державної позики (ОЗДП);

– казначейські зобов’язання.
У 1995 р. уперше в незалежній Україні було здійснено розміщення облігацій внутрішньої
державної позики (ОВДП) за їх номінальною вартістю на суму 293,8 млн. грн. Зазначені ОВДП
були відсотковими та передбачали щоквартальну сплату відсотків (у межах 63–145% річних),
випускалися в електронній формі з терміном погашення три, шість і дев’ять місяців.
Короткотерміновий характер випущених ОВДП та надто високий рівень їх дохідності стали
причиною того, що вже в 1995 р. виплати за даними цінними паперами становили 140,7 млн.
грн. Із початком формування ринку державних цінних паперів в Україні починає функціонувати
також і вторинний ринок ОВДП – перші торги відбуваються на фондовій секції Української
міжбанківської валютної біржі.

За допомогою випуску державних боргових інструментів здійснюються:

- фінансування поточного дефіциту бюджету. Така необхідність виникає у зв'язку з

можливими розривами між державними доходами та витратами внаслідок
нестачі податкових надходжень;
- рефінансування боргу. Держава випускає цінні папери для оплати старих боргів
у строк, у тому числі для погашення раніше випущених позик і виплати
відсотків по них;
- забезпечення комерційних банків та інших кредитно-фінансових інститутів
ліквідними і високоліквідними резервними активами. У ряді країн для цієї мети
використовуються короткострокові державні цінні папери. Вкладаючи в
випущені урядом боргові зобов'язання частину своїх ресурсів,
кредитно-фінансові установи отримують дохід у вигляді відсотка;
- фінансування державних проектів і програм місцевих органів влади, а також
залучення коштів у позабюджетні фонди.

83. Військові облігації.

Після початку російської повномасштабної війни проти України 24 лютого 2022 року, у
березні Міністерство фінансів розпочало аукціони з продажу військових облігацій -
це інвестиційний інструмент підтримки державного бюджету, доступний для
громадян, бізнесу та іноземних інвесторів.
Військові облігації за своїм правовим статусом є облігаціями внутрішньої державної
позики (надалі – ОВДП).
Облігації є двох видів — купонні та дисконтні:

Дисконтні : Зі строком погашення менше року, продаються за ціною нижче номіналу

Купонні: Зі строком погашення більше року та купонними платежами.

Купуючи облігації, ви даєте державі в борг гроші і назад отримуєте їх з відсотками.

Тобто заробляєте на цьому, отримуючи прибуток у відсотках.

Військові облігації відрізняються тим, що кошти з них йдуть на підтримку економіки у

воєнний стан. Вони мають визначений строк дії. В день виплати вклад повертається
разом із відсотками.

Згідно з Постановою, вартість однієї облігації становить 1000 грн, а доходність –

11% річних. Є можливість придбати облігації на більш короткий термін (доходність
буде 10% річних), та в іншій валюті – доларах США (прогнозований дохід – 3.7%
річних).
Продовжують діяти і всі державні гарантії та преференції для ОВДП. Дохід від
ОВДП не оподатковується, виплата доходу та погашення облігацій гарантуються
державою. Банки та брокери скасовують більшість зборів та комісій для військових
облігацій та мінімізують формальні процедури, щоб стимулювати інвесторів.
Кошти від облігацій, залучені в Державний бюджет, використовуються на
безперебійне забезпечення фінансових потреб держави в умовах воєнного стану -
соціальні та оборонні. Кожен вівторок Мінфін проводить аукціони з продажу
військових ОВДП.
84. Державні (місцеві) гарантії. ст. 2 БКУ:

Гарантійне зобов'язання - зобов'язання гаранта повністю або частково виконати

боргові зобов'язання суб'єкта господарювання - резидента України перед кредитором у
разі невиконання таким суб'єктом його зобов'язань за кредитом (позикою), залученим
під державну чи місцеву гарантію.
Правовому регулюванню гарантій присвячена ст. 17 БК.
Державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових
зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України можуть надаватися за
рішенням КабМіну або на підставі міжнародних договорів України виключно у межах,
визначених законом про Державний бюджет України. За дорученням Кабінету
Міністрів України відповідні правочини щодо його рішень вчиняє Міністр фінансів
України.
Місцеві гарантії можуть надаватися за рішенням Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, відповідної міської ради для забезпечення повного або часткового
виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України, що
належать до комунального сектору економіки, розташовані на відповідній території та
здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних програм (проектів), метою яких
є розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих
технологій.
Державні (місцеві) гарантії надаються на умовах платності, строковості, а також
забезпечення виконання зобов'язань у спосіб, передбачений законом.
Обов'язковою умовою надання державної (місцевої) гарантії є укладення договору
між Міністерством фінансів України (відповідним місцевим фінансовим органом) та
суб'єктом господарювання про погашення заборгованості суб'єкта господарювання
перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста)
за виконання гарантійних зобов'язань.
Державні (місцеві) гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов'язань
суб'єктів господарювання, якщо безпосереднім джерелом повернення кредитів (позик)
передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету (крім боргових зобов'язань,
що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій).
85. Державний борг: поняття та види.

Державний борг - сума заборгованості держави, що утворюється в результаті

перевищення його витрат над доходами, у тому числі за кредитними операціями.

ВИДИ

Залежно від ринку розміщення валюти, в якій випущені і розміщені позики,

державний борг може бути внутрішнім і зовнішнім:

Державний внутрішній борг: виникає внаслідок дефіциту бюджету країни і

випуску облігацій державної позики для його покриття. У цьому випадку
держава виступає боржником по відношенню до тих, хто купує її облігації. Ними
є громадяни країни, компанії, фінансово-банківські інститути. Державний борг -
це фінансові зобов'язання держави перед боржниками всередині країни.

Зовнішній державний борг: заборгованість держави перед іноземними

громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Залежно від сукупності боргових зобов'язань державний борг класифікують на:

капітальний – містить у собі всю сукупність боргових зобов'язань держави на

певну дату;

поточний державний борг – складається з платежів по зобов'язаннях, що

позичальник зобов'язаний погасити в звітному періоді.

Залежно від суб'єкта розрізняють:

державний борг – являє собою загальну суму заборгованості держави;

 муніципальний борг – являє собою загальну суму заборгованості
муніципального утворення по непогашених боргових зобов'язаннях і не
виплачених по них відсотках.

Окрім цього:

Валовий внутрішній борг: утворюється усередині кожної країни як сума взаємної

заборгованості різних секторів економки. Він має свою структуру і складається з
наступних елементів: державний внутрішній борг, борги корпоративного сектора, борг
населення.

Консолідований державний борг: довгострокова заборгованість держави, виражена у

вигляді випущених облігацій або аналогічних зобов'язань, у порівнянні з величиною
короткострокового або поточного боргу.

Короткостроковий державний борг: сума всіх боргів, що мають первісне погашення

протягом одного року або менше, і відсотки прострочення за довгостроковими
боргами.

Валовий державний борг: сума всіх внутрішніх і зовнішніх зобов'язань держави з

відсотками.

Борг населення: сума заборгованості населення кредитно-фінансовим організаціям по

споживчому, у тому числі іпотечного, кредитом та іншим фінансовим зобов'язанням.

Іноземний (або зовнішній) борг країни: сукупність всіх видів і форм фінансових
боргів довгострокового, середньострокового і короткострокового характеру. Фактична
вартість зовнішнього боргу - це сума зовнішнього короткострокового боргу плюс
дисконтована сума всіх виплат з обслуговування боргу, включаючи гарантований
державою довго приватних установ (банки тощо.), а також негарантований
довгостроковий зовнішній борг понад погашення існуючих позик.

86. Місцевий борг.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, місцевий борг – загальна сума боргових

зобов’язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з
повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що
виникають внаслідок місцевого запозичення.
Місцеве запозичення – операції з отримання до бюджету Автономної Республіки
Крим чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та
строковості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського
бюджету.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати
місцеві внутрішні запозичення. Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати
лише ВР АРК, Київська, Севастопольська міські ради, міські ради міст обласного
значення. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів
(позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.
Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий
бюджет, належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі
керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, міської ради.
Витрати з погашення місцевого боргу здійснюються з бюджету розвитку
відповідного місцевого бюджету, а саме - місцевим фінансовим органом відповідно до
кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають боргові
зобов’язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад.
Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи
територіальною громадою міста боргу станом на кінець бюджетного періоду не може
перевищувати 200% (для міста Києва – 400%) середньорічного індикативного
прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих
запозичень та капітальних трансфертів (субвенцій) з інших бюджетів), визначеного
прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні
періоди.
Якщо у процесі погашення місцевого боргу та платежів з його обслуговування,
обумовлених договором між кредитором і позичальником, порушується графік
погашення з вини позичальника, Верховна Рада Автономної Республіки Крим,
відповідна міська рада не мають права здійснювати нові місцеві запозичення
протягом п’яти наступних років.
Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень та надання місцевих гарантій
погоджуються з Міністерством фінансів України. Погодження Міністерством фінансів
України обсягу та умов надання місцевої гарантії не є гарантією держави щодо
виконання зобов’язань позичальника, пов’язаних з наданням місцевої гарантії, і
підтвердженням його кредитоспроможності.
87. Загальна характеристика управління й обслуговування державного боргу.

Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються державою в

особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх
розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.
Граничний обсяг державного боргу і гарантованого державою боргу, граничний
обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний
період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). При
цьому його розмір на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60% річного
номінального обсягу ВВП України.

Існують встановлені процедури погашення, обслуговування та управління

державним боргом.
Погашення державного боргу - операції з повернення позичальником кредитів
(позик) відповідно до умов кредитних договорів та/або випуску боргових цінних
паперів.

Обслуговування державного боргу - операції щодо здійснення плати за користування

кредитом (позикою), сплати комісій, штрафів та інших платежів, пов'язаних з
управлінням державним (місцевим) боргом. До таких операцій не належить погашення
державного (місцевого) боргу.

Управління державним боргом - сукупність дій, пов'язаних із здійсненням

запозичень, обслуговуванням і погашенням державного (місцевого) боргу, інших
правочинів з державним (місцевим) боргом, що спрямованні на досягнення
збалансованості бюджету та оптимізацію боргового навантаження.

88. Методи управління державного боргу й особливості їх застосування в умовах

воєнного стану.

Пролонгація боргу — форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за

зобов'язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на
обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним.

Списання/анулювання частини боргу — відмова уряду від погашення боргу.

Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її
банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше подібний механізм
застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов'язання
навіть у віддаленій перспективі. За певних умов часткове списання боргу економічно
вигідне і кредиторам.
Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку — скорочення обсягу державного
боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Такий
метод реструктуризації боргу можуть собі дозволити лише деякі країни-боржники, які
мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів.
Обмін боргу на акції, національних підприємств чи національну валюту — одна із
найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає
надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в
результаті можна придбати акції національних компаній. Частіше використовується
безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній
власності.
Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу —
відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов'язань, що оголошується
спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних
надзвичайних подій.
Конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків
позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини
позикового відсотка (зміна дохідності позик).
Консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з
можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення недержавний
кредит коророткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох
державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конвертація можуть
проводитись одночасно.
ОСОБЛИВОСТІ ВОЄННОГО ЧАСУ:

89. Державні та місцеві цільові фонди.

Державні цільові фонди – це сукупність фінансових ресурсів, які створюються і

використовуються з метою фінансування програм, що виконуються державними
органами управління.
 - програми соціального розвитку (пенсійне обслуговування, соціальне
страхування, виплата компенсацій та надання пільг, захист населення та ін.);
стабілізації грошово-кредитної системи (гарантування вкладів, захист
інвесторів, стабілізація діяльності підприємств і установ та ін.), структурної
перебудови економіки (конверсія, інноваційна діяльність), будівництва й
експлуатації певних об'єктів (автомобільних доріг загального користування,
мостів, аеропортів тощо), сприяння раціональному використанню природних
ресурсів (охорона природного середовища), створення належних умов праці
(охорона праці, захист інвалідів) та ін.

Створюються відповідно до вимог законодавства, а їх доходи формуються за

рахунок визначених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів)
юридичних осіб (незалежно від форми власності) та фізичних осіб. \

Державні цільові фонди поділяються на дві групи: загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні цільові фонди – це фонди, які створюються на

загальнодержавному рівні з метою фінансування загальнодержавних програм.

Місцеві фонди формуються місцевими органами самоврядування для забезпечення

виконання місцевих програм.

За критерієм відносин з державним бюджетом державні цільові фонди

поділяються на бюджетні та позабюджетні.

Бюджетні фонди – це фонди, які входять до складу державного бюджету.

Фінансування видатків таких фондів здійснюється за рахунок коштів державного
бюджету. При цьому одна частина фондів фінансується за рахунок загального фонду, а
інша – зі спеціального фонду. Забезпечення видатків бюджетних державних цільових
фондів зі спеціального фонду, як правило, має основою цільові надходження доходів.
До складу бюджетних фондів в останні роки в Україні входили: Фонд для
здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та
соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Фонд соціального
захисту інвалідів, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища.

Позабюджетні цільові фонди – це фонди, які не включаються до державного

бюджету, мають самостійні джерела надходжень і здійснюють видатки незалежно від
державного бюджету. До позабюджетних державних цільових фондів належать:
Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України, Фонд соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від
нещасних випадків та ін.

Державні цільові фонди в Україні створюються і на місцевому рівні.

Метою їх формування є залучення до бюджету додаткових фінансових ресурсів для
забезпечення фінансування визначених програм на рівні регіону. Місцеві органи влади
згідно із Законом "Про місцеве самоврядування в Україні", можуть створювати місцеві
позабюджетні фонди. Вони поділяються на два види: валютні фонди та резервні
фонди.

Місцеві валютні фонди створюються шляхом придбання іноземної валюти на

міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів місцевих бюджетів, а
також інших надходжень. Відповідні ради виступають розпорядниками коштів
місцевих валютних фондів.

Резервні фонди утворюються місцевими органами влади в обсязі 1% видатків

відповідного бюджету. Кошти резервних фондів використовуються для фінансування
невідкладних заходів, що не передбачені місцевими бюджетами.

90. Правовий режим страхових внесків у централізовані позабюджетні цільові

фонди.

Позабюджетні цільові фонди - це фонди фінансових ресурсів, необхідних

для фінансування пріоритетних напрямів соціально-економічних завдань держави та
органів місцевого самоврядування. Вони завжди формуються за рахунок обов'язкових
внесків і відрахувань юридичних та фізичних осіб і призначаються, як правило, для
реалізації конституційних прав громадян на пенсійне забезпечення, соціальне
страхування, охорону здоров'я та в багатьох країнах - на медичну допомогу. Ці фонди є
державною власністю.
Позабюджетні цільові фонди в Україні створюються тільки на державному рівні. За
цільовим призначенням вони мають соціальну спрямованість, за способом формування
- самостійне управління. Централізовані цільові позабюджетні фонди створюються
компетентними органами із чітко цільовою спрямованістю.
Соціальні позабюджетні фонди - самостійні фінансово-кредитні установи. Але
самостійність ця інша, ніж у інших юридичних осіб - державних, кооперативних,
акціонерних і приватних організацій. Позабюджетні фонди організовують мобілізацію
та використання коштів фондів у розмірах і на цілі, передбачені державою в
положеннях про ці фонди. Держава визначає рівень страхових платежів, за її рішенням
змінюються структура та рівень грошових виплат із соціальних фондів.
Особливістю внески до позабюджетних цільових фондів є те, що вони:
● мають обов’язків характер (хоча можуть надаватись і на добровільній основі);
● мають цільовий характер;
● створюються тільки на державному рівні.
За допомогою державних позабюджетних фондів розв'язуються найважливіші
соціальні завдання:
- соціального захисту населення;
- підвищення життєвого рівня населення;
- збереження і поліпшення здоров'я населення;
- соціальної орієнтації безробітного населення;
- надання соціальних послуг населенню.
Джерелами формування доходів державних цільових позабюджетних фондів є:
1) обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб, встановлені законодавством;
2) добровільні внески юридичних та фізичних осіб;
3) кошти Державного бюджету;
4) інші доходи.
Основними позабюджетними цільовими фондами є: Пенсійний фонд, Фонд
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань, Фонд соціального страхування з тимчасової втраті працездатності, Фонд
загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок
безробіття