Т.16.

Господарський механізм та фінансово-кредитні відносини

1. Суть, структура та функції фінансів. Фінансова система та фінансові відносини.

2. Державний бюджет – основна ланка фінансової системи.
3. Суть, принципи та види податків.
4. Кредитна система суспільства.
5. Банківська система суспільства.

16.1. Фінанси – це важлива категорія господарського механізму ринкової економіки. Фінанси

включають як економічну категорію сукупність соціально-економічних відносин, що виникають
між субєктами господарювання з приводу формування, використання, розподілу, централізації та
децентралізації фондів грошових коштів.
Фінанси - сукупність економічних відносин, пов'язаних з системою утворення та
використання фондів грошових ресурсів для задоволення потреб розширеного відтворення

Централізованими фондами грошових коштів є найкрупніший державний бюджет та інші

спеціальні грошові фонди. Децентралізовані фонди утворені на підприємствах: амортизаційні
фонди, соціально-культурних заходів, фонд розвитку виробництва.

Фінансові відносини, які не включають товарно-грошових відносин купівлі-продажу

між населенням:
 Акти дарування;
 Оплата різних видів послуг (комунальних, транспортних, видовищних);
 Спадщина;
 Купля-продаж між населенням.

Фінанси включають лише ті відносини, які стосуються процесу утворення, розподілу та

використання фондів грошових коштів на підприємствах, у регіонах і народному господарстві
країни загалом.

Це означає, що фінансові відносини не можна ототожнювати з грошовим обігом.

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємства, громадські організації,
державні органи управління, держава в цілому й населення країни. Вони виконують важливу роль
у забезпеченні руху відповідної грошової маси від низових ланок виробництва до центру й
навпаки. Взаємодія суб'єктів фінансів здійснюється у процесі формування й використання
амортизаційного фонду, фонду нагромадження, фондів для вирішення різноманітних соціальних
проблем.

Суб’єкти та особливості фінансових відносин суспільства:

1. Фінансові відносини між державою та підприємствами з приводу платежів з прибутків в

держбюджет, різні види податків та відрахувань, що утворюють доходи держави. Держава
надає субсидії та пільги підприємствам.
2. Фінансові відносини між підприємцями – між виробниками, постачальниками та споживачами.
Це штрафні санкції за недотримання господарських угод.
3. Фінансові відносини між підприємцями та банками ( включають кредитні відносини).
Фінансові відносини складаються також між підприємствами й банками, організаціями
матеріально-технічного постачання. Вони будуються за певними принципами, головними
серед яких є повна економічна самостійність підприємств, право на ведення незалежної від
держави власної фінансової політики.
4. Фінансові відносини між підприємцями та організаторами територіального галузевого
управління. Це вилучення платежів з прибутків підприємств, перерозподіл коштів
держбюджету на соціальні програми та екологічну безпеку.
1
5. Фінансові відносини між державою та суспільними органами, що мають власні бюджети,
незалежні кошти і разом з тим отримують певні державні кошти з бюджету.
6. Фінансові відносини між державою та населенням. Включають з однієї сторони різні види
податків населення і надання пільг зі сторони держави.

Фінанси обслуговують кругообіг та оборот виробничих фондів у грошовій, виробничій і

товарній формах, а також охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики,
лотереї, вклади в Ощадбанки тимчасово вільних грошей.

Через фінансові важелі держава, у свою чергу:

 надає населенню кредити,
 регулює індивідуальну трудову діяльність,
 здійснює управління соціально-економічними процесами,
 визначає темпи та пропорції суспільного відтворення.

Фінансові відносини виникають також у внутрігосподарських зв'язках, особливо за умов

розвинутого внутрігосподарського розрахунку, бригадних форм організації праці, оренди
структурних підрозділів.
Акціонування значної частини суспільного виробництва також породжує нові форми
фінансових відносин, які сприяють залученню додаткових коштів трудящих у виробництво й
заохоченню високоефективної праці.

Основні функції фінансів:

 Відтворювальна – фінанси забезпечують кругообіг капіталу;
 Розподільча – за допомогою фінансів здійснюється розподіл ССП та НД, акумулюванні
грошових коштів у конкретних видах цільових фондів
На основі даної функції:
а) здійснюється заміщення вартості спожитих засобів виробництва і утворення первинних
доходів у вигляді прибутку, нарахувань на соціальне страхування, утворення резервних і
страхових фондів;
б) забезпечуються загальнодержавні потреби, формуються ресурси на утримання і розвиток
невиробничої сфери, здійснюється внутрігалузевий, міжгалузевий і міжрегіональний
розподіл національного доходу.
 Контрольна функція полягає в тому, що фінанси контролюють цільове використання
грошових коштів на різних рівнях господарювання;
Контрольна функція фінансів органічно випливає з розподільчої. Вона передбачає
здійснення перевірки дотримання підприємствами та організаціями порядку акумулювання й
використання цільових централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів
суспільного призначення та виконання фінансових зобов'язань перед державою. Через
фінансове законодавство держава регламентує й регулює процес нарахування, отримання,
зміну й відміну платежів у бюджет.
 Стимулююча.
Стимулююча функція фінансів покликана підвищувати ефективність використання
факторів виробництва, так регулювати вартісні пропорції, щоб вони створили достатні умови для
проведення режиму економії, піднесення продуктивності праці і якості продукції. Будь-яке
порушення цієї функції негайно підриває економічну і соціальну стабільність суспільства,
провокує економічно невиправдане зростання цін і зниження продуктивності праці.
Ні розподільча, ні контрольна функції фінансів за умов адміністративно-командної системи
достатньо не вивчалися, тому що фінанси були адміністративно-наказовим фактором
надцентралізації, підпорядковувалися не економічним законам, а пануючим політичним та
ідеологічним принципам.
Така багаторічна орієнтація призвела до розвалу фінансів, деформації системи
господарювання, стимулювала відчуження працівників від засобів виробництва й результатів
праці. Щоб перебороти негативні процеси й радикально реформувати фінанси, необхідно
2
 прискорити процес демонополізації, децентралізації й роздержавлення. Нові фінанси повинні
органічно цілеспрямовуватися на підвищення ефективності виробництва, зміцнення принципів
господарського розрахунку, створення умов для конкуренції та підприємництва.

Фінансова система України має досить складну й багаторівневу структуру.

Складовими трирівневої системи фінансів є:
 фінанси первинних структурних ланок економіки, тобто фінанси підприємств і організацій;
 державні фінанси;
 фінанси населення.

Основними принципами побудови даної трирівневої системи фінансів стали:

 а) повна економічна самостійність фінансів підприємств і їхнє відокремлення від
державних фінансів;
 б) самостійність і відособленість державного бюджету від позабюджетних фондів, у тому
числі й фонду соціального страхування, пенсійного та інших;
 в) самофінансування усіх господарських суб'єктів;
 г) формування незалежної бази місцевих і регіональних бюджетів;
 д) право ведення незалежної фінансової політики для всіх суб'єктів господарювання;
 е) розробка і реалізація бізнес-планів кожним з учасників фінансово-господарської
діяльності.
Реалізація цих та інших принципів допомогла б фінансам зайняти належне їм місце у всій
економічній системі, обслуговувати оборот і кругообіг фондів, підвищувати ефективність
виробництва, продуктивність праці і якість продукції.
Фінансова система України ще й нині не звільнилася від таких негативних рис тоталітарної
держави, як над централізація, однорівнева форма, планування зверху, державний розподіл
фінансів і матеріальних ресурсів для вирішення проблем держави, суспільства. і підприємств.
Шляхом інфляційного падіння життєвого рівня більшості населення воно й нині фактично
залишається вилученим із системи фінансів

16.2. Державний бюджет – це централізована ланка фінансової системи суспільства і являє

собою найкрупніший централізований грошовий фонд, що є в розпорядженні уряду країни, в
якому органічно поєднуються доходи та витрати держави.
Особлива значна роль держбюджету в умовах стихійного характеру ринкової економіки.
Держбюджет є координуючим центром діяльності субєктів ринку, що надає їм необхідну
фінансову підтримку у вигляді пільг, субсидій, дотацій. Структура бюджетної системи держави
визначається типом державного устрою. В унітарній системі бюджетна система включає два рівні:
місцеві бюджети та держбюджет. В федеративній державі три рівні: місцеві бюджети, бюджети
членів федерації та федеративний єдиний централізований бюджет.
Доходна частина державного бюджету включає:
1. Податки, що займають в державному бюджеті всіх розвинених країн світу 85% всіх
надходжень, в місцевому – 50%.
2. Державні позики, роль яких особливо підвищується в період значних дефіцитів державного
бюджету.
3. Якщо уряд держав не має змоги підвищувати податки і розміщувати нові позики на фінансових
ринках, то він вдається до емісії грошей, що виступає способом покриття витрат уряду. Емісія
грошей посилює інфляційні прогреси та посилює соціально-економічну нестабільність, тому
перше та друге джерело повинні бути домінуючими.

Витрати з держбюджету:
1. Соціальні програми. Що в більшості країн світу займають більше 50% витрат бюджету, в
Україні – 30% та пенсії.
2. Капіталовкладення в розвиток приоритетних галузей економіки.
3. Військові витрати та утримання армії.
4. Витрати на утримання держапарату управління.
3
5. Фінансування розвитку науки та освіти.

Дефіцит державного бюджету – перевищення витрат держави над доходами. В світовій

практиці відношення держбюджету рахується до ВНП в процентах. Якщо держава переходить так
звану червону межу – 7%, вона вважається ненадійним фінансово-кредитним партнером.
Важливе значення мають напрямки боротьби з дефіцитом бюджету. Одним з найважливіших
напрямків є залучення урядом позик, тобто коли підприємства та населення кредитують уряд.
Також це позики через механізм державних цінних паперів, що розміщуються на фінансових
ринках:
1. Державні облігації – це цінні папери, що є зобовязанням держави виплатити власникам
облігацій через певний строк зазначену суму та дивіденди.
2. Векселі скарбниці на відміну від облігацій є короткостроковим зобовязанням держави.
Кредиторами держави можуть бути населення, підприємства, страхові кампанії, пенсійні
фонди, біржі. В 90-х роках в Західній Європі більше половини активів страхових кампаній
вкладається в покупку державних облігацій. Уряди Європейських країн почали випускати
державні облігації з рухомими ставками, тобто коли процент на капітал коливається в залежності
від зміни доходів на інші цінні папери. Тим самим держава стимулює покупку своїх цінних
паперів на фінансових ринках.
Використання досвіду розвинених країн в Україні для боротьби з державним дефіцитом
бюджету має проблеми, так як фінансові ринки в Україні розвинені недостатньо. Розміри дефіциту
державного бюджету є значні і вони вимагають радикальних напрямків в політиці уряду.

16.3. Податки – це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і

місцевого бюджету, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами
тієї чи іншої країни.
Найбільша сутність податків характеризується виконуваними ними функціями:
1. Фіскальна функція – це забезпечення централізації певної частини ВНП в державному
бюджеті з метою фінансування державних витрат.
2. Регулююча функція – вплив податків на різні аспекти діяльності платників. Вилучаючи певну
частину доходів економічних суб’єктів можна стимулювати або стримувати їхню діяльність у
відповідних напрямках.
3. Розподільча функція – перерозподіл створеного ВВП між державою і юридичними та
фізичними особами.

Адміністративні витрати оподаткування поділяють на прямі (на утримання податкової

служби) та непрямі (на ведення записів доходів, заповнення податкової декларації).
Вимоги до податкової системи:
1. Податкова система має бути чіткою, легко адаптованою до зміни економічних та суспільних
умов.
2. Податкова система повинна відповідати критерію фіскальної достатності, тобто залучати до
держбюджету доходи для задоволення розумних потреб держави.
3. Податкова система не повинна залишати сумніву у платника щодо неминучості сплати
податку.
4. Податкова система має відповідати критеріям справедливості.
5. Оподаткування не повинно бути надмірним.
6. Один доход оподатковується один раз.
7. Система і процедури сплати податків мають бути простими, зрозумілими та зручними.

Податки можна класифікувати так:

1. За формою оподаткування – прямі та непрямі.
2. За об’єктами оподаткування – на доходи та споживання.
3. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки – загальнодержавні та
місцеві.
4. За способом стягнення – розкладні та окладні.
4
5. За співвідношенням зміни податкових ставок та зміни величини прибутку – прогресивні,
регресивні та пропорційні.

Прямі податки поділяються на: особисті (прибуткові, податок на прибуток корпорацій, на

приріст капіталу, на спадщину, майновий податок) та реальні (земельний, домовий, на цінні
папери).
Непрямі податки включають: податок на додану вартість, податок з обігу, акцизи, мита.

Податкова ставка – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткованого

прибутку.
Види податкових ставок:
 середня,
 гранична,
 нульова,
 пільгова.

Податкова політика – це політика держави у сфері оподаткування, що передбачає

маніпулювання податками для досягнення певних цілей.
Вона передбачає:
 Встановлення та зміни податкової системи;
 Визначення податкових ставок;
 надання податкових пільг;
 визначення механізму обчислення та зарахування податків до бюджету.
Податкова політика властива економіки ринкового типу, в Україні починає формуватися. Цей
процес ускладнюється відсутністю реалістичної концепції виходу України з економічної кризи.
Якщо основним шляхом виходу економіки х кризового стану вважати стимулювання пропозиції,
слід застосовувати одну податкову політику і т.д. основне в податковій політиці на сучасному
стані в Україні є реформування податкової системи в напрямках:
1. зниження загального рівня податкового тягаря;
2. забезпечення інвестиційної спрямованості податкової системи;
3. реалізація соціальної спрямованості податкової системи;
4. удосконалення механізмів обчислення і стягнення податків;
5. удосконалення для виконання вищезазначеного податкової бази оподаткування, закріплення
податкової системи України в податковому кодексі.

16.4. Кредитні відносини виникають між кредиторами та позичальниками з приводу мобілізації

тимчасово вільних грошових коштів та використання їх на основі принципу платності,
строковості, повернення. Кредитні відносини реалізуються на основі функціонування банківської
системи, а також різних фінансово-кредитних не банківських організацій. кредитна система
держави включає механізм і кредитну політику. Кредитний механізм – це сукупність принципів
та правил, що створюються законодавством і створюють умови для реалізації кредитних відносин.
Кредитна політика – це фінансово-кредитні заходи держави та її центрального банку, що
направлені для досягнення певних цілей розвитку економічно-кредитної політики.
Основні функції кредиту:
1. Утворення купівельної спроможності фізичних та юридичних осіб;
2. Перерозподіл наявних фінансових резервів в ті напрямки, де є необхідність приливу капіталу.
3. Централізація та концентрація грошових коштів, створення крупних грошових фондів для
обслуговування виробничих процесів.
4. Капіталізація вільних грошових коштів, створення умовної прибутковості для тимчасово
вільних коштів населення та підприємств.
5. Обслуговування розвитку інноваційних процесів, впровадження нових технологій.
6. Сприяння розвитку нових форм підприємництва.
Види кредиту:

5
 Банківський. Надається банками як економічними суб’єктами у вигляді позик. Вони можуть
бути забезпеченими та незабезпеченими матеріальними цінностями та фінансовими активами.
Банківський кредит за строками поділяється на:
1. Короткостроковий – до одного року, обслуговує поточний оборот.
2. Середньостроковий – забезпечує розширене відтворення, від 1 до 5 років.
3. Довгостроковий – забезпечує капітальне будівництво та інвестиційні процеси. більше 5 років.
 Комерційний – відстрочка платежу товарно-матеріальних цінностей, це є дебіторська
заборгованість продавця, а також комерційний кредит може виступати у формі надання послуг
між юридичними особами. Різновидом комерційного кредиту є вексельний кредит.
 Вексельний – якщо позика, що надається однією юридичною особою іншій оформляється
борговим зобов’язанням (векселем), який обліковується банком.
 Іпотечний – це надання позик спеціальними комерційними банками під заставу нерухомості.
 Державний – коли держава виступає позичальником, а населення та підприємства –
кредиторами. Державний кредит створює внутрішній борг держави.
 Міжнародний – це позики, що надаються іншими державами чи міжнародними фінансово-
кредитними організаціями.
 Споживчий – в Україні розвинений недостатньо, а на Заході існують спеціальні фінансово-
кредитні заходи, що кредитують покупку товарів, будівництво житла.

17.5. Банки в ринковій системі – це комерційні підприємства, що закуповують тимчасово

вільні грошові кошти та надають позики, отримуючи прибутки з різницею між процентами за
депозитами та процентами по кредитам. Банківські прибутки (маржа) це різниця між процентами
по позикам та процентами по вкладах. Норма банківського прибутку – це відношення суми
банківського прибутку до суми власного банківського капіталу, помножений на залучений капітал
і помножений на 100%.

В ринковій системі банки виконують дві головні функції:

 Акумуляція тимчасово вільних грошових коштів (пасивна функція) – це є посилення
функціонування банку, оскільки банк впливає на вклад опосередковано через проценти по
вкладах. Банк виплачує процент по вкладах, оплачує чеки та платіжні доручення, виписані на
банк клієнтами.
 Активна – це надання позик фізичним та юридичним особам. Вона є активною тому, що банки
повинні ретельно аналізувати напрямки кредитування та гарантії повернення позик.
Основні види банківських угод:
1. Активні операції:
A. вексельні операції
B. фондові операції банків з акціями та облігаціями, надання позик під заставу цінних паперів,
причому не більше 50% їх вартості, щоб уникнути падіння курсів.
C. підтоварні операції – це надання позик під заставу товарів та товарних документів.

2. Інші операції банків:

A. Фінансовий лізинг – це кредитування довгострокової оренди устаткування та іншого майна.
B. Факторинг – це кредитування під заставу дебіторської заборгованості. Ці операції невигідні
для підприємців, бо вони втрачають процент з боржників.
C. Трастові (довірчі) операції – управління майном клієнта, що здійснюється банком.

Структура банківської системи управління:

1. НБУ, що в своєму складі має мережу філіалів (25). А також зовнішньоекономічний банк і
державна скарбниця. НБУ здійснює регулювання фінансово-кредитної системи держави,
реалізує політику уряду, зберігає обовязкові резерви комерційних банків та надає їм кредити.
Регулює зовнішньоекономічні відносини держави та підприємств. Емісія грошей.
2. Це комерційні банки та різні фінансові небанківські структури. Комерційні банки в залежності
від напрямків кредитування поділяються на інвестиційні, депозитні, іпотечні.