ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ, ЯКІ ВИСЯТЬСЯ НА ІСПИТ

З ДИСЦИПЛІНИ «ФІНАНСИ»
1. Необхідність, зміст та ознаки фінансів.

Фінанси за своїм економічним змістом - складова економічних явищ і

процесів, економічної системи в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки
щодо визначення фінансів. В економічній і фінансовій теорії сьогодні переважає
трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих
відносин. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують
економічні, грошові відносини, потім на них накладається категорія фінансів, з
чого і виводиться її економічна суть. Але економічні відносини не мають чітких
кількісних і якісних характеристик, тому неможливо визначити межу фінансів в
економічній системі.

Загалом, у дослідженні суті фінансів панують дві концепції:

•  розподільча

•  відтворювальна

Тому, характерною єдиною ознакою фінансів, яка відрізняє їх від інших

економічних категорій, є формування і використання фондів фінансових
ресурсів у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту.

Тому, фінанси - це система економічних відносин, що функціонують у сфері

грошового обігу, носять розподільчий характер, пов'язані з формуванням і
використанням фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості валового
внутрішнього продукту.

Із визначення економічної суті фінансів, можна виділити наступні «характерні

ознаки»:

•  фінанси обслуговують сферу грошового обігу, мають грошову форму

вираження;

•  фінанси завжди носять розподільчий характер;

•  фінанси мають матеріального носія - фінансові ресурси, створюють і

використовують доходи і фонди грошових засобів різноманітного призначення у
процесі руху вартості валового внутрішнього продукту (є частиною вартості
валового внутрішнього продукту).

1
       Призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для створення,
розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. А це
досягається шляхом організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на
всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного
окремого громадянина. Фінанси тісно пов'язані з такими економічними
категоріями як гроші, ціна, заробітна плата, кредит, але мають свої
відмінності.
2. Етапи становлення та розвитку фінансової науки.
Фінансова наука почала розвиватися з XV ст., а саме з моменту
остаточного відокремлення політичної економії від філософії. Розглядалася як
складова економічної науки, що продовжувалося до XVIII ст.
Термін "фінанси", що у перекладі з латинської мови означає "платіж",
використовувався з метою розкриття механізму мобілізації матеріальних і
фінансових ресурсів для потреб утримання монархів, державних структур та
оборони країни. Для цього безконтрольно вводилися податки, різні збори і
платежі. З розвитком торгівлі термін "фінанси" використовували для позначення
платежів (внесків), які здійснювалися на користь держави.
Безпосередньо у науковий обіг термін "фінанси" ввів французький
вчений і політик Жан Боден у 1577 р. у праці "Шість книг про республіку" для
виділення сукупності ресурсів, необхідних для задоволення потреб держави.
У XVI—XVII ст. відбулося відокремлення державної казни від казни сімей
монархів, внаслідок чого виникли поняття "державні фінанси", "державний
бюджет", "державний кредит". Платники податків почали офіційно
визнавати право держави на оподаткування замість надання платникам певних
суспільних послуг. Фінансові потоки стали прозорими, змінилося бачення
сутності фінансів.
У XVIII ст. з розвитком державного господарства та демократичних засад
з'явилося фінансове право. У 1784 р. Жак Неккер (міністр фінансів Франції)
представив королю звіт про фінансовий стан нації. Таким чином вперше було
оприлюднено офіційний документ, що містив дані за декілька років про доходи і
видатки Франції. Цей період характеризувався виділенням фінансової науки як
самостійної галузі наукових знань.
XIX ст. характеризується розвитком капіталізму, поглибленням розуміння і
трактування фінансів, розширенням сфери фінансових відносин. Фінанси
використовуються як вагомий чинник політичного і соціально-економічного
життя суспільства.
Із розвитком товарно-грошових відносин розширилися і вдосконалилися
функції держави, відбулися глобалізаційні процеси, об'єднання економічних
систем, створення потужних міждержавних фінансових структур, змінилося
місце фінансових у сфері економічних відносин, їхня роль у внутрішньому житті
країни та на світовому рівні.
Сьогодні фінансова наука є рушійною силою у розвитку фінансових відносин. З
її допомогою моделюються фінансові стосунки національного і міжнародного
масштабу.

2
Батько фінансової науки – Ф. Юсті, 1746р, «Система фінансового
господарства»
3. Функції та роль державних фінансів.
Держа́вні фіна́нси — сфера грошових відносин, що виникла у зв'язку з
розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту і частини
національного багатства, пов'язана з формуванням фінансових ресурсів і
підпорядкування держави й підприємств і використанням державних коштів на
витрати з розширення виробництва, задоволення соціально-культурних потреб
населення, оборони країни й державного управління.
Сутність державних фінансів виражається через функції, які вони виконують:
1. Формування фінансових ресурсів для забезпечення загальнонаціональних
потреб.
2. Використання коштів централізованих фондів для надання державою
загальносуспільних (неподільних) послуг.
3. Контроль за раціональним розподілом фінансових ресурсів (державний
фінансовий контроль).

У країнах з розвиненою ринковою економікою нині сформувалася досить

потужна модель функціонування державних фінансів, в основу якої покладено
принцип оптимальності побудови й використання державних фінансів в
інтересах суспільства. Державним фінансам у зарубіжних країнах відводяться
така роль:
- перерозподіл національного доходу;
- державне регулювання та стимулювання економіки;
- фінансове забезпечення соціальної політики.

4. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями.

Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й
використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і
передусім — з ціною. Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару,
тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту.
Ціни визначаються на основі попиту й пропозиції, але це при реалізації товару.

3
При формуванні ціни виробником враховуються всі витрати виробництва й
збуту, а також певна сума накопичень у формі прибутку.
Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не
лише первинний розподіл валового внутрішнього продукту на рівні виробничої
структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему. На цьому етапі
ціни можуть регулюватися за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в
цінах.
У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною бере участь і
заробітна плата. За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим
виразом вартості праці. Для виплати заробітної плати на підприємстві
створюється фонд фінансових ресурсів. Кошти, що надходять в розпорядження
працівника, є свідченням того, що відбувся процес обміну товару — робоча сила
на товар-гроші. У подальшому товар обмінюватиметься на інші види товарів, які
необхідні для задоволення потреб людини. Тобто поки що відбувається простий
товарообмін. Проте, одержавши заробітну плату, людина використовує її не
лише для обміну на товари першої необхідності. Вона створює фонди грошових
засобів для придбання товарів тривалого користування, цінних паперів із метою
одержання доходів тощо. У цьому разі згадані фонди є фінансами кожного
громадянина.
Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так,
держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи
загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за рахунок
централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів
діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.
Фінанси тісно пов'язані з кредитом, по суті, мають однакову економічну
природу. Вони виражають рух вартості валового внутрішнього продукту. При
функціонуванні як фінансів, так і кредиту створюються й використовуються
фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування
кредиту.
Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди фінансових
ресурсів на рівні підприємств і держави. У процесі використання цих фондів
виникають ситуації, коли на одному підприємстві з'являються тимчасово вільні
кошти, а на іншому — потреба в них. При нестачі коштів для виробничої
діяльності та розширення виробництва використовується кредит як джерело
формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх
продає банку на певний час.
На рівні держави уряд при нестачі коштів для фінансування
загальнодержавних потреб, а також місцевого самоврядування, може
використовувати кредити банків, кошти населення і міжнародних фінансових

4
організацій. Кредит подовжує перерозподільчі процеси, розпочаті фінансами,
ціною, заробітною платою.
Між фінансами та кредитом існують певні відмінності. Фінанси
здійснюють розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а кредит
обмежується лише перерозподілом, бо має справу тільки з тимчасово вільними
коштами — акумулює їх і за плату надає в користування на умовах повернення.
А для фінансів характерний рух без умови повернення.
Взаємовідносини фінансів і грошей мають свою специфіку та особливу
систему зв'язків, яка часто призводить до їх ототожнення. Гроші — це товар,
який виконує роль загального еквіваленту, тобто має властивість обмінюватися
на будь-який інший товар. Щодо фінансів, гроші завжди є технічним засобом
вираження величини доходу фізичної чи юридичної особи. Водночас гроші та
грошовий обіг суттєво впливають на фінансове становище як фізичних і
юридичних осіб зокрема, так і держави в цілому. Якщо грошей в обігу більше,
ніж товарів та послуг, що надаються, то гроші знецінюються. Відповідно
зменшуються доходи й обсяги витрат кожного.
Будучи тісно пов'язаними між собою, фінанси й гроші не можуть існувати
одне без одного. Тому часто вживається таке визначення, як фінансово-грошові
відносини. На грошовий обіг, так і на фінанси впливають також інші
стабілізаційні і дестабілізаційні фактори. Так, на розлад фінансів може вплинути
кредитна політика, особливо надання інфляційних кредитів, відсутність
резервних фондів іноземної валюти, зростання цін на продукцію, що
імпортується, негативне сальдо зовнішньої торгівлі, зростання собівартості
продукції тощо.

5. Зміст і структура фінансової системи.

Фін сиситема – сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних сфер і ланок фін відносин,
які мають певні особливості мобілізації та використання фін ресурсів.
Призначення фін системи: формування, розподіл і викор централізованих і децентралізованих
фондів фін ресурсів, з метою забезпечення фін ресурсами всіх секторів економіки.
Зарубіжні науковці виділяють 3 етапи розвитку фін системи:
І етап – традиційна ек (45-70рр 20ст)
ІІ етап – державно-приватне партнерство ( 70-ті рр)
ІІІ етап – сучасні глобальні фінанси, основними індикаторами є глобальні проблеми
(безробіття, продовольчі кризи, глобальні інфекційні захворювання)
В основу побудови фінансової системи покладаються такі принципи:
- Єдності, що ґрунтується на єдиній економічній та фінансовій політиці, взаємозв'язку всіх
ланок фінансових відносин;
- Функціонального призначення, що означає покладання на окремі ланки завдань по розподілу
і перерозподілу ВВП, мобілізації й використанню фінансових ресурсів.
Фінансові системи притаманні всім державам, незалежно від економічного розвитку чи будь-
яких інших факторів, однак вони відрізняються своїми складовими елементами.
Структура: розрізняють фін структури за внутрішньою будовою та організаційною
структурою.
5
За внутрішньою будовою фін система:
Внутр будова є загальною для більшості країн (всіх). Вона складається зі сфер та ланок.
Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фін відносин:
 Мікро рівень: фін суб’єктів господарювання;
 Макро рівень: державні фінанси;
 Рівень світового господарства: міжнародні фінанси;
 Узагальнюючий рівень: фінансовий ринок

Ланка показує відособлену частину фін відносин.

Відособленою ланкою фін системи виступає страхування, яке не належить до конкретної
сфери

Організаційна структура фін системи:

Це сукупність фін органів та інститутів, які управляють грошовим потоками та фондами
грошових коштів.
Склад: органи управління фін (Мін фін, Фіскальна служба, Казначейство, Контрольно-
ревізійна служба, Рахункова палата, Пенсійний фонд, Аудиторська палата)
Фінансові інститути (НБУ, Комерційні банки, страхові компанії, валютна біржа, фондова
біржа, фін посередники на ринку цінних паперів).

6. Взаємозв’язок окремих ланок фінансової системи, їх характеристика.

За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно

відособлених взаємозв’язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають
специфічні форми й методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин:

фінанси суб’єктів господарювання;

державні фінанси;

міжнародні фінанси;
6
фінансовий ринок (іноді окремо страхування).

Ланка фінансової системи є відособленою частиною фінансових відносин. Її

виокремлення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових
ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

Фінанси підприємницьких структур (виробнича + невиробнича сфери). Вони

обслуговують створення ВВП – основного джерела фінансових ресурсів. Нині
підприємницькі структури володіють 25–30 % всіх фінансових ресурсів держави.

Фінанси виробничої сфери залежно від форми власності поділяються на державні,

акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, а залежно від виду діяльності
суб’єкта господарювання – на фінанси машинобудування, будівництва, сільського
господарства, транспорту тощо. Фінанси соціальної сфери, яка поділяється на фінанси
освіти, охорони здоров’я, культури, оборони й інших підрозділів, характеризуються
особливостями створення й використання фондів фінансових ресурсів, зокрема
наявністю поряд із власними джерелами бюджетного фінансування.

У процесі своєї діяльності підприємства вступають у взаємовідносини з іншими суб’єктами

господарювання, з фізичними особами, з різними ланками фінансової системи. Фінанси
підприємницьких структур пов’язані з розподільними і перерозподільними відносинами,
які можна об’єднати у три групи: внутрішні, внутрішньокорпоративні й зовнішні.

Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; державні фонди цільового

призначення; державний кредит; фінанси підприємств і організацій державної форми
власності. У сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини
перерозподілу ВВП.

Провідне місце у державних фінансах належить бюджетам різних рівнів. Мобілізуючи

доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і
громадян, використовуючи насамперед податковий механізм, а також створюючи
сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування.

Державні фонди цільового призначення концентрують у своєму розпорядженні майже

чверть усіх фінансових ресурсів держави. До них належать: Пенсійний фонд та інші
соціальні фонди.

Така ланка фінансової системи, як державний кредит, покликана мобілізувати фінансові

ресурси для фінансування витрат із бюджету, котрі не відшкодовуються його доходами.
Кошти державного кредиту, як правило, спрямовуються на покриття бюджетного
дефіциту.

Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ринок грошей, кредитних

ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей, або валютний ринок, – це створення фондів фінансових ресурсів для
здійснення зовнішньоторговельних операцій.

Ринок кредитних ресурсів є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні

та інші потреби. Регулюється ринок кредитних ресурсів за допомогою облікової ставки
Національного банку України.

7
 Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності через
випуск і реалізацію цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і
одержання доходу. Операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку.
Ринок фінансових послуг в Україні лише формується.

Важливу роль у фінансовій системі має відігравати така її сфера, як страхування. У ній
формуються фонди фінансових ресурсів, основне призначення яких – покрити втрати
економіки та окремих громадян, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди
перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як
інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку.

Деякі економісти до складу фінансової системи включають також фінанси

домогосподарств. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного
капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здавання в оренду
майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери, тощо. Домогосподарства тісно
пов’язані з іншими ланками фінансової системи. Так, домогосподарства отримують кошти
з бюджету та від господарських структур у вигляді оплати праці та одержання безоплатних
послуг від держави. Зі свого боку, домогосподарства вносять платежі до бюджету та
централізованих фондів, беруть участь у формуванні і використанні страхових фондів, є
суб’єктами фінансового ринку.

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільні відносини на світовому рівні.

Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб’єктами різних
країн: між урядами, між підприємствами, громадянами й урядами. Міжнародні фінансові
організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з метою формування
бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на
фінансування централізованих заходів, проектів і програм, на фінансову допомогу окремим
країнам, на утримання апарату цих організацій.

Кожна ланка фінансової системи є самостійним елементом, проте ця самостійність

відносна в середині єдиного цілого. Так, наприклад, недоліки в організації фінансової
діяльності підприємницьких структур, їх збитковість зменшують надходження до
бюджетної системи, централізованих цільових фондів, страхових фондів. Це звужує
фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Наявність дефіциту
бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно
позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

7. Поняття фінансового механізму і його складові елементи.

8
Функції фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм, який
являє сукупність форм, методів і важелів фінансового впливу на соціально-
економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування й

прогнозування, управління фінансами, фінансовий контроль, фінансове
забезпечення, фінансове регулювання, фінансові норми, нормативи, ліміти,
резерви, стимули й санкції, фінансове законодавство.
Основні механізми:
• фінансові показники;
• фінансові нормативи;
• фінансові ліміти;
• фінансові резерви;
• фінансові санкції;
• фінансове планування;
• фінансове прогнозування.

Фінансовий механізм складається з:

• суб’єктів фінансів (законодавча та виконавча влада);
• Об’єктів фінансів (фінансові ресурси);
• Інститутів фінансів;
• фінансової політики.

9
Функціонування фінансового механізму відбувається в різних сферах і ланках
фінансових відносин. Звідси складовими частинами фінансового механізму є:
фінансовий механізм комерційних підприємств, фінансовий механізм
некомерційних організацій і установ, страховий механізм, механізм
функціонування державних фінансів та ін.
Ураховуючи, що в процесі кругообігу коштів фінансові і кредитні ресурси тісно
взаємозв'язані і практично нероздільні, деякі вчені-економісти схильні
розглядати єдиний фінансово-кредитний механізм.

Поєднання елементів фінансового механізму становить його "конструкцію",

яка приводиться в дію встановленням кількісних параметрів кожного
елемента, тобто визначення ставок і норм вилучення коштів, обсягу фондів,
рівня видатків та ін. Призначення фінансового механізму в кінцевому рахунку
зводиться до фінансового забезпечення і фінансового регулювання
економічних і соціальних процесів у державі.

8. Фінансові методи впливу на соціально-економічний розвиток держави.

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський

процес. Вони діють у двох напрямах: управління рухом фінансових ресурсів і
ринкових комерційних відносин, пов'язаних зі зміною витрат і результатів, з
матеріальним стимулюванням і відповідальністю за ефективне використання
грошових фондів. Дія фінансових методів виявляється в утворенні та
використанні грошових фондів.
У господарській практиці застосовують такі фінансові методи: фінансове
планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове
забезпечення і фінансове регулювання.

10
 Фінансове планування - це діяльність зі складання планів формування,
розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів
господарювання, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць
та держави в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення
певних завдань.
Оперативне управління - це діяльність, пов'язана із необхідністю втручання в
розподільні процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків,
своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих
результатів.
Фінансовий контроль — це перевірка правильності вартісного розподілу і
перерозподілу валового внутрішнього продукту та цільового витрачання коштів
із відповідних фондів, порівняння фінансових результатів від використання
фінансових ресурсів з плановими та виявлення резервів їх збільшення.
Фінансове забезпечення - це формування цільових грошових фондів
господарюючих суб'єктів у достатньому розмірі та їх ефективне використання.
Воно здійснюється у таких формах:
- самофінансування (фінансування діяльності суб'єкта господарювання за
рахунок власних фінансових ресурсів);
- бюджетне фінансування (надання коштів з бюджету на безповоротних
засадах);
- кредитування (надання коштів на принципах поворотності, платності,
терміновості, забезпеченості та цільового використання);
- оренда (передача майна у користування на визначений угодою термін і за
певну плату);
- інвестування (вкладання коштів у певні об'єкти з метою отримання
додаткового доходу).
Фінансове регулювання - це засіб фінансового впливу, пов'язаний із
регулюванням економічних процесів
Основними елементами фінансового регулювання є:
- оподаткування (вилучення частини доходів суб'єктів господарювання і
населення до бюджету та державних цільових фондів для задоволення
державних потреб);

- бюджетні трансферти (виділення коштів з бюджету на безоплатних і

безповоротних засадах - дотації, субвенції, субсидії.
9. Фінансовий механізм реалізації фінансової політики.
Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів, за допомогою яких
забезпечується здійснення розподілу, перерозподілу, контролю фінансів;
створення, мобілізація і використання децентралізованих і централізованих
грошових доходів, фондів і резервів.
Фінансовий механізм - найважливіша частина господарського механізму. Він
являє собою систему фінансових важелів, що забезпечують організацію,

11
планування і стимулювання використання фінансових ресурсів. До структури
фінансового механізму входять 3 взаємозалежних елементи:
 фінансові методи;
 фінансові важелі;
 фінансові інструменти (нормативно-правове, інформаційне, організаційне
забезпечення)
Фінансові методи - це способи впливу фінансових відносин на господарський
процес. Цей вплив здійснюється через управління рухом фінансових ресурсів,
порівняння витрат і результатів, матеріальне стимулювання і відповідальність за
ефективне використання грошових фондів. Фінансові методи становлять основу
фінансового механізму, до них відносять: планування і прогнозування,
інвестування, кредитування і самокредитування, оподаткування, матеріальне
стимулювання і відповідальність, страхування, заставні, трансфертні, трастові
операції, оренду, лізинг, факторинг та ін. Дія фінансових методів виявляється в
утворенні й використанні різних грошових фондів
Фінансовий важіль є прийомом дії фінансового методу. У фінансовому механізмі
важливу роль відіграють такі фінансові важелі: прибуток, дохід, амортизаційні
відрахування, фінансові санкції, ціни, орендна плата, дивіденди, відсоткові
ставки за позиками, депозитами і облігаціями, інвестиції, валютні курси та ін.
Ефективність і дія фінансового механізму залежать від правового і нормативного
забезпечення. До правового забезпечення входять законодавчі акти, постанови,
накази та інші правові документ органів управління. Нормативне забезпечення
функціонування фінансового механізму становлять інструкції, нормативи,
норми, тарифні ставки, методичні вказівки і роз'яснення.
Інформаційне забезпечення складається з різного роду фінансово-економічної
інформації. До такої інформації передусім відносять дані про фінансовий стан
суб'єктів господарювання, фінансові процеси на внутрішньому і міжнародному
ринках. Наявність надійної ділової інформації дає можливість швидко приймати
фінансові та комерційні рішення, які забезпечують максимізацію прибутку.

12
Організаційне забезпечення реалізації фінансової політики через фінансовий
механізм полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та
інституцій, визначенні їх функцій і повноважень з метою забезпечення повноти
здійснення фінансової політики та досягнення координації дій усіх суб’єктів.
Кожен з фінансових органів та інституцій має свою сферу діяльності і несе
відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямі.
Таким чином, фінансовий механізм є найдинамічнішою частиною фінансової
політики. Він швидко реагує на всі особливості поточного стану в економічній і
соціальній сферах країни.

10. Поняття і завдання фінансової політики, її зв'язок з економічною політикою.

Фінансова стратегія і фінансова тактика.
Фінансова політика – це система державних заходів у сфері фінансової
діяльності, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розташування і
використання з метою виконання державою її функцій.
Фінансова політика спрямована на досягнення державою її цілей з мінімальним
використанням витрат та достатньою ефективністю.
Мета фінансової політики: підвищення рівня суспільного добробуту шляхом
оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки,
соціальними групами населення та окремими територіями.
Головним завданням фінансової політики держави є забезпечення реалізації тієї
чи іншої державної програми необхідними фінансовими ресурсами.
З цієї точки зору, фінансова політика – компроміс економічних інтересів між
державою та іншими суб’єктами державних фінансів з метою реалізації
пріоритетів політики соціально-економічного розвитку на основі перерозподілу
та використання фінансових ресурсів через механізм інститутів фінансів.
Стратегічні цілі фінансової політики (5 років) – держава реалізує пріоритети
стратегії соціально-економічного розвитку країни, що визначається позитивною
динамікою збільшення обсягів ВВП, їх оптимальне, ефективне використання для
реалізації потреб усіх суб’єктів системи фінансових відносин.
Проміжні цілі забезпечують фінансову стабільність економіки, її
збалансованість, структурні зміни під час подолання диспропорцій ринкової
кон’юнктури, що викликана циклічністю економічного розвитку.
Тактичні цілі (1 рік) – забезпечують фінансову стійкість економіки до викликів,
що зумовлені зовнішніми та внутрішніми чинниками суб’єкстивної дії.
У вузькому розумінні, фінансова політика – це взаємопов’язані напрями
діяльності держави у сфері державних фінансів та політика у сфері недержавних
фінансів.
13
Функції держави у фінансовій політиці:
 стабілізаційна;
 регулююча (за нормативною базою);
 регуляторна (більш комплексна).

Фінансова стратегія – це довготривалий курс фінансової політики,

розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних
завдань, визначених економічно-соціальною стратегією.
Фінансова тактика – спрямована на розвиток завдань конкретного етапу
розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів та зміну
способів організації фінансових зв’язків.

11. Типи фінансової політики, їх характеристика. Характеристика сучасної

фінансової політики України за її окремими напрямами.
Фінансова політика — це цілеспрямована діяльність держ та інших суб’єктів
госп у сфері формування, розподілу та використання ф ресурсів задля
досягнення поставленої мети.
За завданнями, на рішення яких напрямлена ф п:
Політика стабілізації спрямована на підтримання макроек рівноваги на
основі сталих обсягів вир-ва при стабільних цінах. Розрізняють: а) політику
стабілізації після ек кризи; б) політику стабілізації в період ек зростання.
Політика ек зростання спрямована на досягнення необхідного для даної
країни рівня ВВП з урахуванням ек потенціалу країни. Вона спрямована на
збільшення обсягу ф. ресурсів. Заходи: - зрост обсягів держ видатків;- зменш
податкового тиску через зниж рівня оподаткування; - проведення політики
«дешевих грошей», що базується на низьких % ставках за кредитні ресурси.
Політика стримування ділової активності, яка викор для регулювання ек
циклу з метою запобігання надвир-ва і недопущення «перегріву» ек. При
реалізації даного виду політики проводять:- скорочення обсягів держ
видатків;- підвищення рівня оподаткування;- проведення політики «дорогих
грошей».
За характером реалізації:
Дискреційна ф п- проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за
доп органів системи упр-ня ф. Такий тип ф п недостатньо враховує
можливості ф регулювання. Засоби: є соц програми, держ закупки, держ
інвестиції, зміна трансфертних видатків перерозподільчого типу, громадські
роботи, що пов'язані з видатками, упр-ня податковим тягарем. Недискреційна
ф п - здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона
повинна мати такі особливості, які дозволять їй - регулювати ф-ек діяльність в
країні без безпосереднього втручання будь-яких органів упр-ня. Дані
особливості податкової системи називаються «вбудованими стабілізаторами».
За ступенем втручання держави в економіку:
Політика жорсткої регламентації означає, що держ регулює переважну
частину ф відносин. Така політика, як правило, передбачає досить високий
14
 рівень бюджетної централізації ВВП. Такий тип має місце в умовах планової
ек або в умовах обмеженості ф ресурсів. Політика помірної регламентації
означає законодавче регулювання деяких ф відносин. Помірна регламентація
має врівноважити інтереси держави і сусп загалом та інтереси окремих юр і
фіз осіб. Політика мінімальних обмежень регламентує тільки
взаємовідносини з держ, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна час-
тина ф відносин за таких умов регламентується на договірних засадах між
окремими суб'єктами.
Ф п є вагомим інструментом забезпеч соц-ек розвитку України. Сьогодні
бюджетна, податкова, грошова, кредитна й валютна політики, що в сукупності
формують держ ф п, проводяться в умовах нестабільного й суперечливого
законодавства та вузьковідомчого підходу до їх реалізації. В Україні
практично жоден держ орган постійно не координує ф п в цілому. За таких
обставин досягти поставлених цілей як щодо ек розвитку, так і в соц сфері
досить складно. + значне збільшення витрат на ВПК і зростання боргового
навантаження стримує можливий розвиток галузей, підпр і загалом сусп
добробуту.

12. Призначення, економічна суть та ознаки бюджету.

Бюджет – план формування та використання фінансових ресурсів для

забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами
державної влади, органами влади АР Крим, органами місцевого самоврядування
протягом бюджетного періоду.

Особливості категорії:

- є особливою економічною формою перерозподільних відносин;

- за допомогою бюджету відбувається перерозподіл НД між окремими

галузями народного господарства, адміністративно-територіальними
формуваннями, сферами суспільної діяльності;

- сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних

фінансів.

Бюджет можна розглядати з трьох позицій:

- За економічним змістом;

- За матеріальним змістом;

- За формою прояву.

15
Ознаки бюджету:

1. Фінансовий план на 1 рік, що складається із загального та спеціального

фондів.

2. Доходи й витрати.

3. Найбільший централізований фонд держави.

4. Сукупність економічних відносин.

5. Правова категорія.

6. Механізм реалізації тактичних цілей.

7. Інструмент перерозподілу ВВП.

8. Політична категорія.

9. Процес.

10.Організаційна структура.

Функції бюджету:

1. Розподільча (через неї держава зосереджує у своїх руках усі джерела

бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з найбільшою
ефективністю);

2. Контрольна (суспільство в особі специфічних державних та недержавних

структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл).

Моделі фінансових відносин у суспільстві:

1. За рівнем централізації ВВП у бюджеті:

- американська модель (25-30%)
- західноєвропейська модель (35-45%);
- скандинавська (до 60%).

За послідовністю розподілу ВВП:

- модель ринкової економіки;
- модель командно-адміністративної економіки.
16
13. Структура і принципи побудови бюджетної системи України.
Бюджетна система – сукупність різних видів бюджетів, побудована з
урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-
територіальних устроїв і врегульована нормами права.
Основа побудови бюджетної системи – державний устрій.
Унітарний тип передбачає дворівневу бюджетну систему (1-й рівень –
державний бюджет, 2-й – місцеві бюджети).
Федеративний бюджет – 3-рівнева бюджетна система (1-й рівень – бюджет
федерації, 2-й – бюджет членів федерації, 3-й - місцеві бюджети).
Державний бюджет – система грошових відносин, яка виникає між державою з
одного боку, і підприємствами, організаціями, фірмами та населенням – з іншого,
з метою формування й використання централізованого фонду грошових ресурсів
для задоволення потреб суспільства.
Місцевий бюджет – бюджет адміністративно-територіальної одиниці,
затверджений відповідною радою.
Принципи бюджетного устрою України:
1) принцип єдності бюджетної системи України - єдність бюджетної системи
України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою,
єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією,
єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і
звітності;
2) принцип збалансованості – обсяг витрат має відповідати обсягу надходжень;
3) принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є
самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності
за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів
місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи
місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть
відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні
зобов'язання держави;
4) принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі
надходження бюджетів та витрати бюджетів;
17
5) принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних
макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках
надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до
затверджених методик та правил;
6) принцип ефективності та результативності - при складанні та виконанні
бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей
при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення
максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу
коштів;
7) принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом
та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на
необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг
до їх безпосереднього споживача;
8) принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти
використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та
бюджетними асигнуваннями;
9) принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України
будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного
багатства між громадянами і територіальними громадами;
10) принцип публічності та прозорості - інформування громадськості з питань
складання, розгляду, затвердження, виконання державного бюджету та місцевих
бюджетів, а також контролю за виконанням державного бюджету та місцевих
бюджетів.
14. Типи бюджетних систем.

1. дворівневі бюджетні системи, що складаються з державного та місцевих

бюджетів - характерні для унітарних держав;
2. бюджетні системи, що включають три й навіть чотири рівні, а саме:
федеральний бюджет, бюджети членів федерації та місцеві бюджети, а також
бюджети земель - характерні для федеративних держав (наприклад, Росія,
Німеччина);
3. бюджетні системи, що складаються з одного рівня - державного бюджету -
характерні для держав з тоталітарним устроєм, або для невеликих країн, де
немає територіального поділу.

Бюджетна система нашої країни була сформована на основі закону „Про бюджетну
систему України" і мала три рівні відповідно до системи адміністративно-
територіальної підпорядкованості: центральний, обласний та районний з містами
18
обласного значення. З прийняттям Бюджетного кодексу бюджетна система України, як
унітарної держави, складається з державного та місцевих бюджетів.

В даний час у світовій практиці функціонують різні бюджетні системи, що

розрізняються між собою.

Умовно виділяють три моделі бюджетних систем за рівнем централізації ВВП в

бюджеті: - американська модель (ліберальна) – від 25 до 35 % ВВП; -
західноєвропейська модель (помірна) – від 35 до 45 % ВВП; - скандинавська модель –
до 60% ВВП.

15. Бюджетна класифікація, її призначення.

Бюджетна класифікація – єдине згрупування доходів, видатків, кредитування,
фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та
міжнародних стандартів.
Бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного
та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за
фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної
Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників
бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів,
організаційних, функціональних та економічних категорій видатків,
кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення
загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.
Бюджетна класифікація є обов'язковою для застосування всіма учасниками
бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію
державної фінансової і бюджетної політики (далі - Міністерство фінансів
України), затверджує бюджетну класифікацію, зміни до неї та інформує про це
Верховну Раду України.
Бюджетна класифікація має такі складові частини:
1) класифікація доходів бюджету;
2) класифікація видатків та кредитування бюджету;
3) класифікація фінансування бюджету;
4) класифікація боргу.
Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;

19
 4) трансферти.
Видатки та кредитування бюджету класифікуються за:
1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та
кредитування бюджету);
2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча
класифікація видатків та кредитування бюджету);
3) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету
(функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).
Фінансування бюджету класифікується за:
1) типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників боргових
зобов'язань);
2) типом боргового зобов'язання (за засобами, що використовуються для
фінансування бюджету).
Борг класифікується за:
1) типом кредитора;
2) типом боргового зобов'язання.
16. Функції органів законодавчої та виконавчої влади у бюджетному процесі.
1) Президент України :
 підписання законів, прийнятих ВРУ (Закон України про Державний бюджет); право вето у разі
незгоди;
 внесення в установленому чинним законодавством порядку зміни та доповнення до Закону про
Державний бюджет; на розгляд ВРУ законопроектів (стосовно (бюд.процесу)
 Видання указів, які регулюють окремі питання бюджетного процесу.

2) Органи законодавчої влади (Верховна Рада України; Комітет Верховної Ради України з питань
бюджету та інші Комітети ВР України; на місцевому рівні: ВР Автономної Республіки Крим;
обласні, районні ради) :

- Верховна Рада України:

 Визначення бюджетних повноваження всіх учасників бюдж.процесу.
 Визначення бюджетної політики держави.
 Затвердження показників соціально-економічного розвитку країни.
 Розгляд проекту бюджету в трьох читаннях.
 Ухвалення Закону про Державний бюджет України.
 Здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного
процесу.
 Контроль використання коштів резервного фонду Державного бюджету.
 Заслуховує звіти про стан виконання бюджету (звіти про використання коштів).
 Прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету.

20
 3) Органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України; Міністерство фінансів, Державна
казначейська служба України, міністерства, відомства; місцеві державні адміністрації; виконавчі
комітети місцевих рад);

- Кабінет Міністрів України:

 Подання до ВРУ проекту основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний
період.
 Розробка проекту ЗпДБ України та надання на розгляд до ВР.
 Доопрацювання проекту ЗпДБ України після 1 та 2 читання у ВР.
 Забезпечення виконання ДБ України.
 Подання річного звіту про виконання З. України про Держаний бюджет.
 Доведення до місцевих органів влади обсяги міжбюджетних трансфертів.
 Прийняття рішення про виділення та використання коштів із резервного фонду Державного
бюджету; про здійснення запозичень..

- Міністерство фінансів:
 Загальна організація та управління виконанням бюджету, координація діяльності всіх учасників
бюджетного процесу.
 Складання проекту Державного бюджету України.
 Подання проект Закону про Державний бюджет на розгляд КМУ.
 Доопрац.вання проекту бюджету після 1 та 2 читання.
 Затвердження Розпис доходів та видатків Державного бюджету України.
 Складання звіту про виконання ДБУ і зведеного бюджету України.
 Прогноз на поточний період і на перспективу податкові надходження.
 Пропозиції щодо ефективного розподілу фінансових ресурсів .
 Контроль в межах своїх повноважень за цільовим використанням бюджетних коштів.

- Державна казначейська служба України:

 Виконання ДБ з принципу єдиного казначейського рахунку.
 Управління доходами та видатками ДБ, операції з наявними бюджетними коштами.
 Фінансування видатків Державного бюджету.
 Облік касового виконання ДБ, складання звітності.
 Управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом (разом з НБУ та Мінфіном), їх
обслуговування. відповідно до чинного законодавства.

4) Органи державного контролю:

- Державна аудиторська служба: Здійснення державного контролю в міністерствах,
відомствах, бюджетних установах, підприємствах, що отримують кошти з бюджетів всіх
рівнів.
- Рахункова палата України: комплексні ревізії і перевірки за окремими розділами і статтями
ДБУ; Експертиза проектів ДБУ та інших нормативних актів стосовно ДБ та фінансів; Аналіз і
дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовка пропозицій щодо їх
усунення; Подання висновків до ВРУ та її комітетів щодо виконання ДБУ.

5) Державна фіскальна служба України: контроль за додержанням законодавства про податки;

облік платників та надходжень податків, інших платежів; подання звіту.

6) Національний банк України: Затвердж. основних засад грошово-

кредитної політики відповідно до загальнодержавної програми економічного
розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України;

21
 Затвердження кошторису доходів та витрат НБ та подання ВРУ та КМУ для
включення до проекту ДБУ на наступний рік.

17. Сутність, структура та динаміка доходів і видатків державного бюджету.

Доходи Державного бюджету - це частина грошових ресурсів, що централізується
державою до загальнодержавного фонду для виконання та реалізації своїх функцій.
Формування доходів здійснюється за рахунок:
1) внутрішніх джерел - виробленого в країні національного доходу;
2) зовнішніх джерел - надходжень від міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів.
Згідно БКУ, дохідна частина бюджету формується з основних чотирьох груп надходжень:
1) податкові надходження - загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори
2) неподаткові надходження - доходи від власності та підприємницької діяльності,
адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної госп діяльності, інші
неподатк надходж
3) доходи від операцій з капіталом (надходження коштів від реалізації безгосподарного
майна, надходження від реалізації державних запасів товарів).
4) трансферти - кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК,
органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на
безоплатній та безповоротній основі.
Якщо цих доходів для покриття своїх витрат державі не вистачає, вона використовує
національне багатство, а саме:
- доходи від приватизації державної власності;
- від продажу золотовалютного резерву та інших цінностей, які знаходяться в
розпорядженні суспільства на певний період часу.
Відносно до бюджетного устрою доходи зведеного бюджету розподіляються таким
чином:
1) доходи, які надходять до Державного бюджету України;
2) доходи, які поступають до місцевих бюджетів;
3) доходи, які частково надходять до Державного бюджету, а частково - до місцевих
бюджетів відповідно до діючого законодавства.
Згідно з Бюджетним кодексом:
1) Доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній
основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти,
дарунки, гранти).
2) Надходження до бюджету - доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття
боргових зобов'язань органами державної влади, органами влади Автономної Республіки
Крим або органами місцевого самоврядування.
До складу доходів Державного бюджету України включаються:
- доходи, що отримуються у вигляді податків, зборів і обов'язкових платежів відповідно до
законодавства і надходять до Державного бюджету;
- доходи від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за
рахунок Державного бюджету України; та від інших визначених законодавством джерел;

22
- гранти і дарунки у вартісному обрахунку;
- міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.
Доходи місцевих бюджетів розподілено на дві групи: на доходи, що враховуються
при визначенні міжбюджетних трансфертів і ті, що не враховуються при визначенні
міжбюджетних трансфертів.
Починаючи з 2000 року, доходна частина Державного бюджету поділяється на два
структурних підрозділи: доходи загального фонду та доходи спеціального фонду.
Видатки бюджету - це економічні відносини, на основі яких здійснюється процес
використання грошових ресурсів централізованого фонду для виконання державою своїх
функцій.
Видаткова частина Державного бюджету, як і доходна частина, теж складається із
загального та спеціального фондів. Бюджетний кодекс законодавчо розмежував видатки,
що здійснюються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів відповідно до їх
повноважень.
У залежності від спрямованості та ролі видатки бюджету можна класифікувати:
1) за функціями держави;
2) за економічним змістом;
3) за розпорядниками коштів бюджету;
4) за бюджетними програмами.
Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені
рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією програм,
перелік яких визначено статтями 88-91 Бюджетного кодексу. Розподіл видатків за видами
бюджетів здійснюється з метою досягнення стабільного фінансування суспільних послуг,
забезпечення якості цих послуг та наближення їх до кінцевого споживача відповідно до
потреб населення відповідної території.

18. Бюджетний дефіцит: види, джерела фінансування та економічні наслідки.

Бюджетний дефіцит показує обсяг перевищення видатків державного бюджету
над його доходами.
Причини:
 Спад виробництва
 Зростання видатків військово-промислового комплексу,
 Тінізація економіки
 Боргове навантаження.
Види бюджетного дефіциту:
1. За формою прояву
А) відкритий (той що затверджений законом України про Державний
бюджет)
Б) прихований (не прописаний, той що виникає в кінці року)
2. За причинами виникнення
А) вилучений (в результаті низького рівня виробництва і недостатності
фінансових ресурсів)

23
 Б)свідомий (той що визначений фінансовою політикою)
3. За напрямом державного фінансування
А) активний
Б) пасивний
4. За умовами виникнення
А) (в умовах неповної зайнятості)
Б) циклічний.
Джерела фінансування
1. Кошти від державних зовнішніх і внутрішніх запозичень. ОВДП – облігації
від внутрішньо державної політики.
2. Кошти від приватизації державного майна.
3. Повернення бюджетних коштів з депозитів.
4. Вільний залишок бюджетних коштів.
Наслідки
 Утворення внутрішнього боргу
 Утворення зовнішнього державного боргу
 Стимул до пошуків ефективних рішень використання бюджетних коштів
 Посилення бюджетної дисципліни
 Посилення інфляційних процесів в економіці
 Зростання диференціації в доходах
 Зниження ефективності податкової системи.

19. Бюджетний процес, його етапи та основні функції його учасників.

Бюджетний процес – це регламентований бюджетним законодавством процес
складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх
виконання, а також контролю за дотриманням бюджетного законодавства.
Стадіями бюджетного процесу е:
1) складання проектів бюджетів;
2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про
місцеві бюджети;
3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону
про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету й прийняття рішення
щодо нього.
Детальніше про кожну стадію відображено в таблицях далі.
І СТАДІЯ:Складання проектів бюджетів
До 15 березня НБУ подає Президенту, ВРУ, та КМУ прогнозні монетарні,
валютно-курсові показники
До 1 квітня КМУ схвалює проект Основних напрямків бюджетної
політики і у триденний строк подає його до ВРУ
До 30 квітня ВРУ приймає Основні напрямки бюджетної політики або
повертає на доопрацювання

24
 Травень МФУ/місцеві фінансові органи розробляють граничні
обсяги видатків для ГРК
Червень МФУ/місцеві фінансові органи доводять граничні обсяги
видатків для ГРК
Липень • ГРК державного бюджету складають плани своєї
діяльності на плановий і наступний за плановим два
бюджетні періоди
• ГРК подають заповнені бюджетні запити МФУ/місцевим
фінансовим органам
Серпень • МФУ/місцеві фінансові органи проводять погоджувальні
наради щодо пропозицій ГРК по змінах граничних обсягів
видатків
• МФУ подає проект Закону про ДБУ на плановий рік до
КМУ
До 15 вересня КМУ приймає постанову про схвалення проекту закону про
ДБУ на плановий рік та подає його до ВРУ та Президенту

ІІ СТАДІЯ: Розгляд та прийняття Закону «Про Державний бюджет України»

(рішень про місцеві бюджети)
До 20 жовтня ВРУ приймає проект Закону про ДБУ у першому читанні
До 20 листопада ВРУ приймає проект Закону про ДБУ у другому читанні

До 27 листопада МФУ доводить до Ради міністрів АРК та місцевим

державним адміністраціям показники міжбюджетних
трансфертів
До 1 грудня ВРУ приймає проект Закону про ДБУ у цілому
До 25 грудня Місцеві ради приймають рішення про місцеві бюджети

Грудень • МФУ/місцеві фінансові органи та ГРК готують розписи

державного
бюджету (місцевих бюджетів)
• ГРК розробляють проекти паспортів бюджетних програм

ІIІ ЕТАП: Виконання бюджетів

Січень • МФУ/місцеві фінансові органи затверджують Розписи

відповідних бюджетів
• ГРК та МФУ/місцеві фінансові органи затверджують
паспорти бюджетних програм на поточний рік
• КМУ схвалює прогноз державного бюджету на наступні
два бюджетні періоди
Лютий •Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації
схвалюють прогнози місцевих бюджетів на наступні два
бюджетні періоди
•ГРК державного бюджету уточнюють плани своєї
25
 діяльності на поточний та наступні за поточним два
бюджетні періоди
Протягом року •Розпорядники коштів беруть бюджетні зобов’язання та
оплачують виконані роботи і надані послуги
•Казначейство здійснює платежі на вимогу розпорядників
коштів

ІV ЕТАП: Підготовка та розгляд звітів про виконання бюджетів і прийняття

відповідного рішення
Лютий Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації
подають річні звіти про виконання місцевих бюджетів – до
Верховної Ради АРК, місцевих рад
До 15 березня ГРК державного бюджету готують та публікують
інформацію про виконання паспортів бюджетних програм
за минулий рік
До 20 березня МФУ/місцева рада здійснює публічне представлення звіту
про виконання Державного бюджету/місцевого бюджету
До 1 квітня КМУ подає річний звіт про виконання Державного
бюджету до ВРУ
Верховна Рада АРК, місцеві ради затверджують річні звіти
про виконання бюджетів
Квітень ВРУ затверджує річний звіт про виконання Державного
бюджету

20. Суть та ознаки програмно-цільового методу планування видатків бюджету.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі – це метод управління бюджетними
коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із
застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях
бюджетного процесу.
Метою запровадження ПЦМ є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням
бюджетних коштів та результатами їх використання.
До особливих складових ПЦМ належать:
Бюджетні програми. Бюджетна програма – це сукупність заходів, спрямованих на
досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких
здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій
(стаття 2 Кодексу). Бюджетні програми визначаються головними розпорядниками
бюджетних коштів.
Відповідальні виконавці – визначаються головним розпорядником бюджетних коштів за
погодженням з місцевим фінансовим органом. Відповідальні виконавці забезпечують
цільове та ефективне використання бюджетних коштів протягом усього терміну реалізації
відповідних бюджетних програм у межах визначених бюджетних призначень.
Паспорти бюджетних програм – це документи, що визначають мету, завдання,
відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної
програми відповідно до бюджетного призначення, встановленого рішенням про місцевий
бюджет. Паспорти бюджетних програм розробляються головними розпорядниками коштів,
які забезпечують своєчасність їх затвердження, відповідають за достовірність і повноту
інформації, що в них міститься, та складають звіти про їх виконання.
26
Результативні показники, які використовуються для оцінки ефективності бюджетної
програми. Результативні показники включають кількісні та якісні показники, які
визначають результат виконання бюджетної програми, характеризують хід її реалізації,
ступінь досягнення поставленої мети та виконання завдань бюджетної програми.
У вітчизняній практиці використовують чотири групи результативних показників, а
саме:
показники витрат – це показники, що визначають обсяги та структуру ресурсів, які
забезпечують виконання бюджетної програми та характеризують структуру витрат
бюджетної програми;
показники продукту використовуються для оцінки досягнення поставленої мети.
Показниками продукту є, зокрема, обсяг виробленої продукції, наданих послуг чи
виконаних робіт на виконання бюджетної програми, кількість користувачів товарів (робіт,
послуг) тощо;
показники ефективності – залежно від завдань, виконання яких забезпечує реалізацію
бюджетної програми, можуть визначатись як витрати ресурсів на одиницю показника
продукту (економність), відношення максимальної кількості вироблених товарів
(виконаних робіт, наданих послуг) до визначеного обсягу фінансових ресурсів
(продуктивність), досягнення визначеного результату (результативність);
показники якості – є сукупністю властивостей, які характеризують досягнуті результати
якості створеного продукту, що задовольняють споживача відповідно до їх призначення, та
відображають послаблення негативних чи посилення позитивних тенденцій у наданні
послуг (виробленні товарів, виконанні робіт) споживачам за рахунок коштів бюджетної
програми.
Також важливими складовими ПЦМ, які дозволяють своєчасно попередити можливі
проблеми, пов’язані з виконанням бюджету, та розробити заходи для покращення якості
надання суспільних послуг й підвищення ефективності видатків місцевих бюджетів, є
моніторинг та оцінка ефективності виконання бюджетних програм.
Моніторинг надає можливість на систематичній основі відслідковувати хід виконання
програми, результати діяльності розпорядника бюджетних коштів, якість надання
бюджетних послуг.
Дані, отримані у ході моніторингу, є основою для здійснення оцінки ефективності
бюджетної програми, яка передбачає:
аналіз відповідності поставлених завдань меті бюджетної програми;
аналіз відповідності результативних показників поставленим завданням та меті бюджетної
програми;
визначення причини неефективного чи недостатньо ефективного виконання бюджетної
програми;
підготовку пропозицій щодо зміни напрямів спрямування бюджетних коштів з метою
досягнення максимального ефекту від їх використання;
аналіз доцільності реалізації бюджетної програми в наступних бюджетних періодах або її
припинення.
Оцінка ефективності бюджетної програми є ефективним інструментом аналізу, який
дозволяє:
відійти від практики фінансування за принципом утримання бюджетних установ до
практики, орієнтованої на забезпечення оптимального співвідношення бюджетних видатків
із досягнутими результатами;
покращити структуру бюджетної програми як у ході її реалізації (наприклад, уточнивши
завдання програми, показники тощо), так і на стадії планування програми на наступний
бюджетний період;
підвищити прозорість бюджетного процесу шляхом інформування громадськості про
результати оцінки бюджетних програм.
Враховуючи те, що на рівні місцевих бюджетів одна програма може виконуватися різними
розпорядниками коштів, Міністерство фінансів розробило Методику здійснення

27
 порівняльного аналізу ефективності бюджетних програм, які виконуються розпорядниками
коштів місцевих бюджетів. Така методика дає можливість співставити ефективність
використання коштів різними розпорядниками за однією бюджетною програмою.
При цьому, аналіз бюджетної програми базується на основі середніх індексів виконання
результативних показників бюджетної програми. Для їх розрахунку використовуються
показники ефективності та якості (разом по загальному та спеціальному фондах), що
характеризують виконання бюджетної програми.
Результати оцінки ефективності бюджетних програм є підставою для прийняття
управлінських рішень, зокрема:
внесення в установленому порядку змін до бюджетних призначень поточного
бюджетного періоду;
внесення відповідних пропозицій до проекту бюджету на плановий бюджетний
період та до прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди;
внесення пропозицій, включаючи зупинення реалізації відповідних бюджетних
програм, у випадку невикористання коштів або неефективного використання
коштів.
Отже, основні відмінності між традиційним (постатейним) методом формування та
виконання місцевих бюджетів та ПЦМ полягають в наступному:
При постатейному методі:
планування бюджету на короткострокову перспективу;
утримання бюджетних установ;
постатейний аналіз стану виконання бюджету.
При використанні ПЦМ:
планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;
перехід від утримання бюджетних установ до надання послуг високої якості
населенню;
оптимальне використання бюджетних коштів, досягнення значного економічного і
соціального ефекту;
гнучкість у прийнятті управлінських рішень;
посилення відповідальності розпорядників бюджетних коштів за досягнення
кінцевого результату;
підвищення обізнаності громадськості щодо ефективності витрачання коштів
бюджету територіальної громади та рівня задоволення споживачів суспільних та
гарантованих соціальних послуг.

21. Секвестр: зміст поняття, мета і умови проведення. Захищені статті Державного
бюджету України.
Секвестр бюджету — це обмеження видатків, яке
встановлюється державною владою; пропорційне зниження бюджетних
видатків щомісяця за всіма статтями бюджету впродовж того часу, що
залишився до кінця фінансового року. 
Метою здійснення секвестру є боротьба з бюджетним дефіцитом
та зменшення ризику появи негативних наслідків.
Умова: Він уводиться в разі, коли в процесі виконання бюджету
наявні перевищення граничного рівня дефіциту або значне скорочення
надходжень доходних джерел бюджету. Секвестр — це вимушений
антикризовий захід.
Секвестру не підлягають захищені статті. Згідно з бюджетним
кодексом України захищеними статтями видатків бюджету
визнаються статті видатків державного бюджету України, обсяг яких не
може змінюватись у разі проведення скорочення затверджених
28
бюджетних призначень. Перелік захищених статей видатків
державного бюджету України визначається законом про Державний
бюджет України. Наприклад: оплата праці працівників бюджетних
установ; нарахування на заробітну плату; придбання медикаментів та
перев’язувальних матеріалів; забезпечення продуктами харчування;
оплата комунальних послуг та енергоносіїв; обслуговування
державного боргу; поточні трансферти населенню; поточні трансферти
місцевим бюджетам.

22. Місцеві бюджети, їх призначення та роль у бюджетній системі.

Місцеві бюджети включають бюджет Автономної Республіки Крим, обласні,

районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого
самоврядування.
Бюджети місцевого самоврядування — це бюджети територіальних громад сіл,
селищ, міст та їх об'єднань.
Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації
завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування.
Роль місцевих бюджетів певною мірою визначається величиною валового
внутрішнього продукту, що перерозподіляється через них.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та
враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать
такі податки і збори (обов'язкові платежі);
- податок із доходів фізичних осіб у частині, визначеній Бюджетним кодексом;
- державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
- плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та
сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
- плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що
справляється виконавчими органами відповідних рад;
- плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької
діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
- надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими
органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями;
- єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить
відповідним бюджетам.
Зазначені податки і збори (обов'язкові платежі) створюють кошик доходів, що
закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при
визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
До доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 % загального
обсягу ПДФО, що справляється на території цих міст, до доходів бюджетів міст
республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення
зараховується 75 %, до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи
їх об'єднань зараховується 25 %.

29
23. Склад і структура доходів місцевих бюджетів. Власні і передані доходи.

Місцеві бюджети містять надходження і витрати на виконання повноважень органів влади

Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій або органів місцевого
самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

Принцип збалансованості є одним із основоположних принципів функціонування бюджетної

системи і полягає в тому, що повноваження на здійснення витрат повинні відповідати обсягам
надходжень до відповідних бюджетів за відповідний бюджетний період. З цих позицій
проблему формування місцевих бюджетів слід розглядати у двох аспектах:

- по-перше, як організаційну форму мобілізації та передачі у розпорядження органів місцевої

влади та самоврядування частини фінансових ресурсів, що є основою їх фінансової бази та
вирішальним фактором регіонального розвитку;

- по-друге, як систему фінансових відносин, що складаються між місцевими та державним

бюджетами, а також між окремими місцевими бюджетами для забезпечення реалізації на
практиці економічного та соціального розвитку як регіонів, так і держави в цілому.

Принципи самостійності та фінансової незалежності будуть витримані, якщо кожна ланка

бюджетної системи матиме чітко визначену законом дохідну базу, а взаємовідносини між
рівнями бюджетів будуватимуться з урахуванням специфіки і перспектив соціально-
економічного розвитку регіонів.

Як окрема економічна категорія доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних

відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових
ресурсів місцевого та регіонального рівня і використовуються місцевими органами виконавчої
влади та органами місцевого самоврядування для забезпечення поточних і перспективних
завдань розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Доходи місцевих бюджетів мають відповідну законодавчу базу, основу якої складають
Конституція України, Податковий кодекс, Бюджетний кодекс, Закон України "Про місцеве
самоврядування в Україні", закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет, інші
нормативно-правові акти.

Основними джерелами дохідної бази місцевих бюджетів є власні доходи та доходи від
закріплених за відповідними місцевими бюджетами згідно з визначеним законом порядком
загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Передані доходи
включають дотації, субвенції та запозичення.

Таким чином, основу дохідної бази місцевих бюджетів складають:

- власні доходи - доходи, які формуються згідно з рішенням відповідного органу місцевого
самоврядування на підвідомчій йому території. До власних доходів належать місцеві податки і
збори; обов'язкові платежі, що встановлюються місцевими органами влади; доходи
комунальних підприємств; доходи від оренди та реалізації майна, що перебуває в комунальній
власності тощо;

30
- передані доходи - доходи, передані з державного або інших місцевих бюджетів.

Дотації - кошти, що передаються з Державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих

бюджетів вищого рівня місцевим бюджетам нижчого рівня безповоротно для збалансування
їхніх доходів і видатків.

Субвенції - кошти, що надаються місцевим бюджетам з Державного бюджету або з

місцевих бюджетів вищого рівня на фінансування цільових видатків і підлягають
поверненню в разі їх нецільового використання.

24. Склад і структура видатків місцевих бюджетів. Поточні видатки і видатки

розвитку.
Класифікація видатків Державного бюджету за бюджетною
класифікацією наступна:

 - функціональна класифікація;
 - економічна класифікація;
 - відомча класифікація;
 - програмна класифікація.

До видатків, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету

відносяться видатки на фінансування:

 - державного управління, тобто видатки, що забезпечують

загальнодержавні функції;
 - національної оборони;
 громадського порядку, безпеки та забезпечення функціонування судової
законодавчої та виконавчої влади;
 - економічну діяльність;
 - охорону навколишнього природного середовища;
 - житлово-комунальне господарство;
 - охорону здоров'я;
 - духовний і фізичний розвиток;
 - освіту;
 - соціальний захист і соціальне забезпечення.

До основних видатків, що проводяться з бюджету Автономної Республіки

Крим та місцевих бюджетів, відносяться такі види видатків:

 - на освіту та охорону здоров'я;

 - на соціальний захист та соціальне забезпечення; на розвиток культури і
мистецтва;
 - на фізичну культуру і спорт.

31
 За економічною класифікацією видатки Державного бюджету поділяються
на поточні та капітальні.

Поточні видатки - це видатки бюджету на фінансування підприємств,

установ, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а саме на
фінансування соціального захисту населення, а саме: державне споживання,
виплати населенню (трансферти), перекази за кордон, державні субсидії.

Державне споживання поділяють на цивільне та військове. Цивільне

споживання пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних
будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури.

Трансферти (грошові перекази населенню) - це видатки держави, які сприяють

реалізації сукупного суспільного продукту і пов'язані із виплатою пенсій і
соціальної допомоги з метою підтримання на належному рівні тієї категорії
населення, яка за віком або за станом здоров'я є непрацездатною.

Перекази іншим державам - це видатки, які пов'язані із переказом державного

капіталу за кордон, платежами за зовнішніми позиками, переказами грошей
міжнародним організаціям тощо.

Субсидія - вид допомоги у грошовій або натуральній формі, що надається із

коштів державного чи місцевого бюджетів юридичним і фізичним особам і має
форму фінансової допомоги чи відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в
Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг).

Капітальні видатки - це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та

інноваційної діяльності держави, а саме: капітальні вкладення (включаючи
субсидії приватному сектору і перекази за кордон на капіталовкладення тощо).
Капітальні видатки направляються на фінансування капітальних вкладень
виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної
перебудови народного господарства, виплату субвенцій, та інших видатків,
пов'язаних із розширеним відтворенням.

Поточні видатки здійснюються за рахунок коштів загального фонду

Державного бюджету, капітальні видатки - за рахунок коштів спеціального
фонду.
25. Критерії розмежування видатків між місцевими бюджетами.
Основоположні принципи розмежування видатків між бюджетами, що
забезпечують оптимальний розподіл бюджетних коштів, законодавчо закріплені
у Бюджетному кодексі. Відповідно до ст. 86 Кодексу розмежування видатків
між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з
урахуванням критеріїв повноти надання гарантованих послуг та наближення їх
до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків
поділяються на три групи:
32
Перша: видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів,
які забезпечують необхідне першочергове надання гарантованих послуг і які
розташовані найближче до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл,
їх об'єднань, селищ, міст.
Друга: видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів,
які забезпечують надання основних гарантованих послуг для всіх громадян
України. Видатки цієї групи здійснюються з бюджетів міст республіканського
Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних
бюджетів.
Третя: видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів,
які забезпечують гарантовані послуги для окремих категорій громадян, або
реалізацію програм, потреба в яких має місце в усіх регіонах України. Такі
видатки здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних
бюджетів.
Важливо! З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх
трьох груп!
Розмежування видатків між рівнями місцевих бюджетів із врахуванням
принципу субсидіарності регламентується статтями 88-91 Бюджетного кодексу.
Бюджетний кодекс забезпечує також механізм урегулювання стосунків бюджетів
місцевого самоврядування різних рівнів. Так, органи місцевого самоврядування
міст районного значення, сіл та селищ можуть укладати між собою угоди про
надання послуг, пов'язаних із виконанням власних видаткових повноважень, з
передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного
трансферту.
26. Міжбюджетні трансферти та методи їх розрахунку.

Відповідно до Бюджетного кодексу України міжбюджетні трансферти

— це кошти, які безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до
Іншого.
Міжбюджетні трансферти поділяються на:
1) дотацію вирівнювання;
2) субвенцію;
3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих
бюджетів з інших місцевих бюджетів;
4) інші дотації.
Дотація вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної
спроможності бюджету, який його отримує.
Субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в
порядку, визначеному органом, що прийняв рішення про надання субвенції.
У державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні
трансферти місцевим бюджетам: 1) дотація вирівнювання бюджету Автономної
Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя,
районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної
33
Республіки Крим та міст обласного значення; 2) субвенція на здійснення програм
соціального захисту: 3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів
місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання
пільг, встановлених державою; 4) субвенція на виконання інвестиційних
проектів;. 5) інші субвенції.
У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та
субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з
обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського
Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а
також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих
бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних
трансфертів.
Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та
місцевими бюджетами здійснюється за формулою, затвердженою постановою
Кабінету Міністрів України 2001 р.
Обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету, що надається бюджету
Автономної Республіки Крим, обласному, бюджету м. Києва і Севастополя, міста
республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення,
бюджету району, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного
бюджету, (Ті) визначається як різниця між розрахунковим показником обсягу
видатків, що враховуються при визначенні трансфертів та прогнозним
показником обсягу доходів, що акумулюються на її території, із застосуванням
коефіцієнта вирівнювання та коефіцієнта уповільнення відносної швидкості
динаміки за такою формулою:
T i=σ i (V i−( D i−D i × β i ) )
де Ti – обсяг трансферту для окремого бюджету;
Vi – розрахунковий обсяг видатків, що враховуються при визначенні
трансфертів для окремого бюджету;
Di – прогнозний обсяг доходів, що враховуються при визначенні
трансфертів для окремого бюджету;
σі – коефіцієнт вирівнювання.

27. Роль та функції Міністерства фінансів України в системі управління фінансами.

Місія: Міністерства фінансів України полягає у фінансовому забезпеченні виконання
державних функцій на основі виваженої бюджетної політики, створенні умов для стабільного
розвитку економіки шляхом управління державними фінансами за принципами
збалансованості, ефективності, неупередженості, цілісності, стійкості та прозорості.
Принципи роботи: відповідальність; прозорість; відкритість до діалогу; забезпечення
фіскальних потреб бюджету одночасно з створенням сприятливого бізнес-середовища.
Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, посідає
Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією
фінансовою системою країни. Основними його функціями є:

34
— вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення заходів щодо їх
реалізації;
— організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його
виконання після затвердження Верховною Радою України;
— здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління
державним боргом;
— організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання через
установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і
стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;
— організація функціонування ринку державних цінних паперів;
— забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними
організаціями і фінансовими інституціями;
— організація і здійснення фінансового контролю в країні.
Управління фінансами державними органами влади і перш за все, Міністерством фінансів
України, відіграє важливу роль в забезпеченні соціально-економічного розвитку країни. З
використанням фінансових важелей здійснюється управління грошовими потоками, що
забезпечують реалізацію державних соціальних програм, розвиток підприємницької
діяльності, залучення і використання інвестиційних ресурсів, обсягів кредитування економіки,
надходження та відплив капіталів за межі країни та ін. За сучасних умов основною метою
проведення таких операцій є забезпечення стабільного, поступального, соціального і
економічного розвитку держави.

28. Роль місцевих фінансових органів в управлінні фінансами.

Місцеві фінансові органи: Міністерство фінансів АРК, обласні, міські фінансові
управління, районні фінансові відділи.
Місцеві фінансові органи забезпечують втілення в життя державної фінансової політики на
місцях, вживають заходів щодо оздоровлення фінансового становища галузей місцевого
господарства і збільшення доходів бюджету. У своїй діяльності вони керуються законами
України, постановами Верховної Ради України, рішеннями відповідних рад, наказами та
інструкціями Міністерства фінансів України.
Головні завдання МФО:
забезпечує реалізацію у відповідній АТО загальнодержавної і місцевої бюджетної
політики:
здійснює бюджетне планування і прогнозування;
складає і подає на розгляд виконавчого органу місцевої ради розрахунки до проекту
місцевого бюджету;
здійснює загальну організацію та управління виконанням місцевого бюджету, координує
діяльність учасників бюджетного процесу на місцевому рівні з питань виконання бюджету;
формує пропозиції щодо фінансування заходів соціально-економічного розвитку АТО.

Бюджетні повноваження (важливі, тому більш детально):

До бюджетних повноважень місцевих фінансових органів належить:

складання проекту бюджету відповідного рівня;

підготовка проекту рішення місцевої ради про затвердження місцевого бюджету

відповідного рівня та подання його на схвалення відповідному виконавчому органу
місцевої ради;

складання і затвердження бюджетного розпису;

забезпечення виконання бюджету;

35
 управління асигнуваннями головних розпорядників бюджетних коштів відповідно
до бюджетних призначень;

контроль за використанням бюджетних асигнувань розпорядниками коштів;

підготовка і подання відповідному виконавчому органу письмових звітів про хід і

результати виконання бюджету;

підготовка і подання фінансових показників, необхідних для складання проектів

бюджетів усіх рівнів;

здійснення інших повноважень, визначених Бюджетним кодексом та законом

України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Додатково:

Місцеві фінансові органи вирішують питання про відстрочення платежів, вносять

пропозиції виконавчим органам про надання пільг з податків, зборів, обов'язкових
платежів до бюджету за висновками державних податкових адміністрацій. За
статистичними і бухгалтерськими звітами, аналітичними і прогнозними розрахунками вони
аналізують економічне і фінансове становище галузей економіки, тенденції та динаміку
розвитку різноманітних форм власності, формують банк відповідних даних з метою
вишукування та мобілізації фінансових ресурсів на основі підвищення ефективності
виробництва.

Місцеві фінансові органи беруть участь у розробці пропозицій щодо зміни форм власності
та методів господарювання на підприємствах комунальної власності, створення ринку
цінних паперів, ведуть реєстрацію і облік випуску цінних паперів акціонерними
товариствами, комерційними банками та іншими структурами. Вони надають методичну і
практичну допомогу виробничим об'єднанням, державним корпораціям, асоціаціям,
підприємствам і організаціям з питань фінансів, бухгалтерського обліку і звітності,
впровадження ринкових відносин.

29. Роль та функції Державної аудиторської служби в Україні.

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань:
1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до
її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів
2) здійснює контроль у:
міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах і т.д.
суб’єктах господарської діяльності незалежно від форми власності, які не
віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням,
ухваленим у кримінальному провадженні;
3) реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного
фінансового аудиту;
перевірки державних закупівель;
інспектування (ревізії);
моніторингу закупівель;
4) здійснює контроль за:
- цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових
36
ресурсів, необоротних та інших активів;
- досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності
розпорядників бюджетних коштів;
- цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик),
отриманих під державні (місцеві) гарантії;
- достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час складання
планових бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками
бюджетних коштів бюджетних зобов’язань відповідним бюджетним
асигнуванням, паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-
цільового методу в бюджетному процесі);
- відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів довгострокових
зобов’язань за енергосервісом, затвердженим в установленому порядку умовам
закупівлі енергосервісу;
- дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо
державного і місцевих бюджетів;
- дотриманням законодавства про державні закупівлі;
- веденням бухгалтерського обліку, а також складенням фінансової і бюджетної
звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі
застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та
інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;
- станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності;
- виконанням функцій з управління об’єктами державної власності;
- станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників
бюджетних коштів, станом внутрішнього контролю в інших підконтрольних
установах;
- усуненням виявлених недоліків і порушень;
- проводить оцінку управління бюджетними коштами, досягнення їх економії,
стану фінансової і господарської діяльності, ефективності і результативності в
діяльності підконтрольних установ;
- проводить оцінку достовірності фінансової звітності підконтрольних установ;
- сприяє забезпеченню законного та ефективного використання державних і
комунальних коштів та/або майна, інших активів держави, правильності ведення
бухгалтерського обліку та складення фінансової звітності суб’єктами
господарювання державного сектору економіки, визначеними в установленому
порядку;
- вживає в межах повноважень, передбачених законом, заходів до усунення
виявлених недоліків та запобігання їм надалі.
- вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час
здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та
притягнення до відповідальності винних осіб.
- забезпечує участь представників Держаудитслужби в ревізійних комісіях
господарських організацій, у яких корпоративні права держави перевищують 50
відсотків статутного капіталу;
- здійснює розгляд листів, заяв і скарг про факти порушення законодавства з
фінансових питань та бюджетного законодавства, вживає згідно із
законодавством відповідних заходів для їх усунення;
37
- подає щомісяця Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України і Мінфіну
звіти про узагальнені результати контролю за дотриманням бюджетного
законодавства;
- здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфери
управління Держаудитслужби;
- інформує громадськість про свою діяльність та стан реалізації державної
політики у визначеній сфері;
- здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних з діяльністю
Держаудитслужби, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її
управління;
- здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до компетенції
Держаудитслужби;
- здійснює інші повноваження, визначені законом.
30. Проблеми стабілізації та оздоровлення бюджетної системи України.
Відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин
породжує низку негативних соціально-економічних наслідків:
• постійне недовнесення протягом останніх років належних державному
бюджетові платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка з
фінансуваннями окремих видів видатків;
• відсутність механізму правового регулювання бюджетних відносин,
відповідальності за порушення бюджетного законодавства;
• послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних
ресурсів, що призводить до численних порушень, а від цього втрат державних
коштів;
• неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні
установи, органи виконавчої влади від використання власності та здійснення
позабюджетної діяльності, то створює систему неконтрольованості щодо
використання коштів та майна;
• відсутність належної методології виконання державного бюджету через
систему органів Державного казначейства України, чіткого розмежування
повноважень усіх рівнів законодавчої та виконавчої влади.
Усе це потребує пошуку напрямків удосконалення бюджетного процесу, який
би відображав конкретну спрямованість бюджетних відносин на розв'язання
економічних і соціальних завдань та включав широке коло дієвих важелів, за
допомогою яких держава здійснюватиме розподільчі й перерозподільчі
функції.
Виникла нагальна потреба у приведенні положень Закону України "Про
бюджетну систему України" до вимог нинішнього часу, усуненні багатьох
суперечностей, які існують зараз у законодавстві з питань формування та
використання бюджетів усіх рівнів.
Основними напрямками вдосконалення бюджетного процесу є законодавче
вирішення бюджетних процедур, згідно з якими треба:
• чітко розмежувати повноваження й відповідальність виконавчої та
законодавчої гілок влади в процесі підготовки, затвердження та виконання
бюджету;
38
 • уточнити нині діючі процедури підготовки та прийняття бюджету;
• встановити процес утворення зобов'язань за платежами до бюджету та їх
погашення так, щоб не припускати утворення заборгованості в бюджетній
сфері;
• контролювати максимальний рівень державного боргу та гарантійних
зобов'язань уряду;
• чітко визначити відповідальність розпорядників бюджетних коштів на всіх
рівнях;
• забезпечити необхідні повноваження Міністерства фінансів для організації
розробки та виконання державного бюджету.
Особливо слід наголосити на необхідності встановлення жорстких заходів
відповідальності за порушення бюджетного законодавства. Щодо
розпорядників бюджетних коштів, які порушують бюджетне законодавство,
доцільно застосовувати такі санкції:
- призупинення повноважень за асигнуваннями або управління доходами чи
видатками;
- запровадження обмеження щодо використання бюджетних рахунків;
- скасування або призупинення бюджетних асигнувань для відшкодування
незаконно витрачених коштів або вимоги їх відшкодування.
Урегулювання проблеми відповідальності учасників бюджетного процесу за
повне та своєчасне фінансування.

31. Шляхи вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні.

Важливу роль у формуванні бюджетної політики і організації бюджетного
процесу займає міжбюджетне регулювання, метою якого є перерозподіл
фінансових ресурсів між бюджетами для забезпечення відповідності
повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за
відповідними бюджетами та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати їх
виконання.
Пріоритетом державної бюджетної політики на середньострокову перспективу в
частині регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення самостійності
місцевих бюджетів, зміцнення їх фінансової спроможності, підвищення
прозорості та ефективності управління бюджетними коштами на місцевому рівні.
З метою підвищення передбачуваності і послідовності бюджетної політики, у
тому числі на місцевому рівні, Основними напрямами бюджетної політики на
2018–2020 роки передбачено запровадження середньострокового бюджетного
планування. Перехід до планування місцевих бюджетів на середньостроковий
період буде здійснюватися після внесення відповідних змін до бюджетного
39
законодавства, а також затвердження та доведення до місцевих органів влади
методичних рекомендацій щодо складання місцевих бюджетів на
середньострокову перспективу, узгоджених з методологією середньострокового
планування державного бюджету. [Відповідно до Плану заходів з реалізації
Стратегії реформування системи управління державними фінансами на 2017–
2020 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від
24.05.2017 № 415-р, їх розробку передбачено на І квартал 2018 року.]

32. Економічна природа державного кредиту як складової державних фінансів.

Державний кредит – залучення тимчасово вільних коштів юридичних та

фізичних осіб на внутрішньому та зовнішньому ринках для покриття дефіциту
бюджету, реалізації інвестиційних проектів на умовах платності, строковості,
обов’язкового повернення.

Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у виді

державного кредиту (держава – позичальник, юридичні і фізичні особи –
кредитори). Держава може виступати в ролі кредитора, надаючи позику
юридичним та фізичним особам, а також у ролі гаранта, коли бере на себе
відповідальність за  повернення позик.

За своїм економічним змістом державний кредит – це форма вторинного

перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти
юридичних та фізичних  осіб.

Найпоширенішою формою державного кредиту є позики. Залежно від способу

виплати доходу позики поділяють на:

-        процентні позики(власники облігацій отримують твердий дохід у формі

процента від номінальної вартості облігацій);

-        виграшні позики (весь дохід власники облігацій одержують у формі

виграшу. Дохід виплачується за тими облігаціями, на які випав виграш);

-        безпрограшні позики (випускаються з умовою, що протягом строку дії

позики виграшними будуть всі облігації);

-        безпроцентні позики (не передбачають виплати доходу, але гарантують

одержання товару).
40
За строками погашення позики поділяють на короткострокові (до 5 років) і
довгострокові (понад 5 років).

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації

добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами.
Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними.

Наступною формою державного кредиту є передавання ощадними установами

коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних
установах держави, для покриття своїх витрат (випуск білетів державної
скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик);

Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання

державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитні установи
частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного
кредиту зумовлює інфляційні процеси.

До державного кредиту належить також міждержавний кредит, коли одні

держави виступають кредиторами, а інші — позичальниками. Величину позик і
нарахованих процентів включають до державного боргу.

У сучасних умовах кредиторами держави можуть бути міжнародні фінансові

інститути. До їх числа належать СБ, МФВ, ЄБРР тощо. Позики міжнародних
фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного
капіталу, і для країни-позичальника заборгованість перед ними становить
державний борг.

Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості

завжди актуальні. На обслуговування боргів відволікаються значні фінансові
ресурси, збільшується навантаження на бюджет держави, посилюються
інфляційні процеси.

Необхідність Д.К. – покриття дефіциту бюджету; підтримка курсу національної

валюти та платіжного балансу; реалізацію соціальних програм; інвестиційні
прориви. Показники, що впливають на можливість отримання кредиту:
економічно-фінансові показники держави; рейтинг держави.

33. Державний борг: структура, динаміка та методи його обслуговування.

ДБ— це сума заборгованості держ за випущеними і непогашеними вн держ
запозиченнями, а також сума ф зобов'язань до іноземних кредиторів на певну
дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам
влади, держ підприємствам, іноземним постачальникам тощо. ДБ поділяється

41
 на вн і зн борги. Вн держ борг — заборгованість держ перед усіма
утримувачами облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) й інших держ
цінних паперів, тобто громадянами та підприємствами своєї країни, які є
кредиторами держ. Зн ДБ — це заборгованість держ перед іноземними
кредиторами, тобто громадянами й орг-ми інших країн. Розрізняють також
капітальний і поточний ДБ. Капітальний борг — загальна сума
заборгованості минулих років і %, що мають сплачуватися за позиками.
Поточний борг — видатки держ, пов'язані з погашенням у поточному році
боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період % з усіх випущених
на цей момент позик. Гран обсяг вн і зн ДБ визначається за ст. 18 БКУ:
величина основної суми боргу не має перевищувати 60 % фактичного річного
ВВП України. У разі перевищення гран величини боргу КМУ зобов'язаний
вжити термінових заходів з метою зменш суми ДБ до встановленої величини і
нижче. Управління ДБ передбачає забезпеч платоспроможності держ, тобто
можливість погашення боргів. Існують такі методи: рефінансування — це
проведення нових запозичень з метою розрахування з власниками облігацій
раніше випущених позик. Активно рефінансування застосовується у процесі
сплати % і погашень за зн частиною боргу; конверсія ДБ — зміна дохідності
позик, здійснюється у разі зміни ситуації на ф ринку (наприклад, рівня
облікової ставки центрального банку) чи погіршення ф стану держ, якщо вона
не може виплачувати передбачуваний дохід; консолідація — зміна термінів дії
позик. Здебільшого вона проводиться у формі збільшення термінів дії
облігацій попередніх позик; уніфікації позик - кілька позик об'єднуються в
одну з метою спрощення упр-ня ДБ, може проводитись як окремо, так і в
поєднанні з консолідацією; реструктуризація — використання у комплексі
повністю або частково зазначених вище методів(Лондонський і Парижський
клуби); анулювання - відмову держ від зобов'язань за випущеними позиками.
Для України характерним є метод реструктуризації. Говорячи про динаміку,
до в останні роки борг України значно зріс, отримуючи транші від МВФ.
Однією з актуальних загроз національній безпеці України є неефективне упр-
ня ДБ. Основними чинниками, що спричинили зрост боргового навантаження,
є девальвація гривні (що призвело до збільш боргу та вартості його
обслуговування), падіння реального ВВП, зниження вн споживчого D
внаслідок інфляційних процесів та безробіття, негативний вплив реальної
процентної ставки НБУ на боргову сферу та обмеження функціонування
ринку позичкового капіталу. Крім цього, наявна низка бюджетних проблем:
необхідність покриття дефіциту Пенсійного фонду, фінансування за рахунок
державних запозичень дефіциту ДБУ, зрост якого обумовлено збільш видатків
на оборону та обслуговування ДБ; невиконання планів надходжень від
приватизації держ майна. Збільш частки ДБ в іноземній валюті сприяє зрост
валютних витрат уряду з обслуговування боргових зобов’язань, створює
загрозу подальшої девальвації гривні.
34. Передумови виникнення й розвитку податків.
Найбільш поширеним уявленням сьогодні є існування трьох етапів розвитку
податків:
42
 1) Стародавній світ і початок Середніх віків
2) ХVI-XIX ст.
3) XIX – сучасній етап
Перший етап характеризується нерозвиненістю податків. На ранніх стадіях
існування людства саме жертвоприношення були першими податками. У
рабовласницькому ладі податки мали натуральний характер. Вони стягувались
у формі оброку, трудових повинностей, участі у спільних заходах. Більшість
податків запроваджувались у стані військових дій і поверталися платникам
частиною отриманої здобичі
Розвиток та зміцнення товарно-грошових відносин сприяють тому, що податки
приймають виключно грошову форму. В епоху раннього Середньовіччя
основними джерелами доходу стають домени і регалії. Перші ознаки податкової
системи з’явилися у Стародавньому Римі. З’являється «фіск»- казна імператора,
яка згодом перетворюється в центр збирання податків. Почалися всезагальні
переписи населення для того, щоб обкласти людей подушним податком. Були
податки на перевіз.
На другому етапі розвитку податки стають постійним джерелом доходів
держави. Основу податкових систем складають непрямі податки, тобто акцизи і
фіскальні монополії. Був поземельний, подушний, прибутковий та багато інших
податків.
Гербовий збір – це податок, який стягувався на комерційні документи, юридичні
акти та інші документи, що здійснювались на гербовому папері, який уряд
продавав за дуже високою ціною. На цьому етапі починають створюватися
фіскальні органи.
Третій етап еволюції оподаткування характеризується визначенням податків
основним джерелом доходів держави. Домінуючими стають прямі податки.
Кількість податків зменшується, але база оподаткування збільшується. На
цьому етапі стягують індивідуальні прибуткові податки, соціальні податки,
специфічні акцизи, мито та інші податки.
Концепції розвитку теорії податків. Виділяють 7 етапів:
1) Панівною була ідея дару, або подарунок уряду
2) Уряд смиренно благав кошти на розвиток держави
3) Ідея допомоги державі
4) Ідея жертви
5) Почуття обов’язку
6) Примус з боку держави
Ідея надання певної частки, обчислена урядом, поза всякою залежністю від
волі платника податків.

43
35. Становлення та розвиток податкової системи України.

Історично склалось так, що формування податкової системи України було

пов’язано з прийняттям у 1991 році Закону України «Про систему
оподаткування». Згідно з цим законом об’єктами оподаткування стали: доходи;
прибуток; додана вартість продукції, робіт та послуг; митна вартість продукції,
робіт та послуг; спеціальне використання природних ресурсів; майно юридичних
і фізичних осіб та інші об’єкти. У зазначеному законі були включені збори до
державних цільових фондів, наприклад, до Пенсійного фонду тощо.

Звідси, цілеспрямоване формування власної податкової системи в Україні

почалось з 1992 року, коли Україна стала самостійною державою, і умовно
процес становлення можливо поділити на чотири етапи: І етап — 1992-1993 рр.;
ІІ етап — 1994- 1999 рр.; ІІІ етап — 2000-2009 рр.; IV етап — 2010 р і далі.

На першому етапі фактично став реалізуватись Закон України «Про систему

оподаткування». Була створена податкова служба України.

На другому етапі велике значення для розвитку вітчизняної податкової системи

мало прийняття Конституції України у 1996 році, яка фактично закріпила
існування податкової системи країни. На цьому етапі були сформовані більш
чіткі податкові механізми. Був напрацьований досвід застосування податкової
системи. За окремими податками та зборами були зроблені необхідні
коректування. В цей період остаточно була узаконена система місцевих податків
і зборів Цей період характеризувався постійними намаганнями зменшити
податковий тягар для виробників і підприємців, а також запровадити більш
стабільні норми оподаткування доходів фізичних осіб з метою підвищити рівень
зацікавленості населення добровільно сплачувати податки і збори, а не
приховувати їх.

На третьому етапі державі не вдалось вирішити одну із головних проблем

податкової системи України — забезпечити вихід із тіні більшості підприємців.
Головна проблема була пов’язана з людським фактором, тобто відсутністю
бажання у політичної еліти країни повернути розвиток держави до того шляху, за
яким вже досить давно йде більшість Європейських країн.

Четвертий етап становлення та розвитку податкової системи України почався у

2010 році. Він характеризувався активним намаганням створити Податковий
кодекс та запровадити його найближчим часом. Прийняття Податкового кодексу
слід розглядати як позитивне явище у фінансовій системі держави. Податковий
кодекс дає загальні перспективи до розвитку не лише податкової системи країни,

44
а й всієї фінансової системи, до якої відповідною частиною входить податкова
система.

36. Економічна суть податків, їх ознаки, функції та класифікація.

За економічною сутністю податки є інструментом державного перерозподілу і

перерозподілу доходів і ресурсів.

За податковим кодексом України це обов’язковий, безумовний платіж, що

здійснюється в відповідний бюджет і справляється з платників податку.

Ознаки податків:

1.законність 2.обов’язковість 3.вносяться до бюджету 4.носять нецільовий характер

5.безоплатність 6.безповоротність 7.регулярність внесення 8.грошова форма внесення
9.однобічний характер внесення

Функції:

Фіскальна функція - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для

задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що
дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та

виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.
Включає в себе стимулюючу і контрольну.

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва,

діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг,
зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати

податків платниками в Україні.

Класифікація податків

Залежно від компетенції органу що вводить в дію податковий платіж

 загальнодержавні/місцеві

За формою оподаткування 

 прямі (безпосередньо з доходу та майна) / непрямі(залежать від обсягів

споживання)

За способом сплати виділяють

 кадастровий (розмір податку не залежить від прибутковості об'єкта, об'єкти

оподаткування розділені на групи за певною ознакою)
 біля джерела ( дохід зменшений на суму податку одразу)
 авансовий спосіб

45
  кінцевий за результатом (відбувається після отримання доходу особою, яка цей
доход отримує)

37. Прямі і непрямі податки, їх сутність, переваги і недоліки.

За формою оподаткування розрізняють прямі та непрямі податки. Економічним
критерієм поділу є кінцевий платник податків. Юридичним критерієм є платник
у бюджет з позиції законодавства. Ці критерії не завжди співпадають, особливо у
випадку непрямих податків. Економічно кінцевим платником прямих податків є
той, хто отримує дохід, володіє майном, а кінцевим платником непрямих
податків є споживач товару, тому іноді їх називають податками на споживання.
Прямі податки – це обов’язкові платежі, які стягуються з платника податків до
бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування, причому сплата
такого податку призводить до вартісного зменшення об'єкта оподаткування.
Поділяються на реальні (в залежності від доходу платників) та особисті
(персонально для кожного платника).
Прикладами прямих податків є податок на доходи фізичних осіб та податок на
прибуток підприємств.
Непрямі податки — податки на товари і послуги, що встановлюються у вигляді
надбавки до ціни або тарифу, оплачуються покупцями при купівлі товарів та
отриманні послуг, а в бюджет вносяться продавцями чи рідше виробниками цих
товарів та послуг.
Прикладами непрямих податків є податки на продаж, податок з обігу, податок на
додану вартість, податок на продаж цінних паперів, податок на переказ коштів за
кордон.
Порівняння:
 Прямі податки вважаються більш соціально справедливими з погляду
платоспроможності їх платників, оскільки об'єктом оподаткування є дохід
або прибуток.
 З фіскальної точки зору, прямі податки поступаються непрямим щодо
стабільності надходжень, рівномірності надходжень в розрізі окремих
регіонів, існує більше можливостей і щодо ухиляння від їх сплати.
 Форма прямого оподаткування вимагає складнішого механізму обчислення
та справляння податків, виникають проблеми обліку об'єктів
оподаткування.
 Непрямі податки психологічно сприймаються легше, ніж прямі, оскільки
сплачуються непомітно для споживача.
 Непрямі податки досить широко використовують у всьому світі, оскільки
при відносно простому механізмі справляння вони забезпечують стабільні
надходження в бюджет.
46
Основним недоліком непрямих податків вважається обернено пропорційна
залежність від платоспроможності платників. Внаслідок цієї властивості непряме
оподаткування лягає більш важким тягарем на населення з низькими доходами,
оскільки основна частина їх доходів втрачається на придбання продуктів
харчування та товарів першої необхідності.
38. ПДВ: порядок розрахунку та проблеми адміністрування.
ПДВ – це непрямий податок, який є часткою новоствореної вартості, входить до
ціни реалізації товарів і сплачується споживачем до державного бюджету на
кожному етапі виробництва товарів.
На сьогоднішній день в Україні порядок обчислення і сплати податку на додану
вартість регламентується Податковим кодексом України. Одними із головних
структурних складових елементів податку є платник податку, об’єкт
оподаткування та ставка податку.
Головна особливість платника ПДВ – це розрив між реальним і формальним
платником. Реальний платник ПДВ – це покупець (кошти для ПДВ входять до
ціни товару). Формальний платник ПДВ – це продавець, після продажу товару
він зобов’язаний перерахувати ПДВ до бюджету. Платниками ПДВ є як фізичні
особи, так і юридичні особи.
Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, визначається
як різниця між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту звітного
періоду:
∑ ПДВ до сплати=ПЗ−ПК
де ПЗ - податкові зобов'язання звітного періоду; ПК - податковий кредит звітного
періоду.
Якщо різниця між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за
звітній період має від'ємне значення (І податковий період), така сума
враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку за попередні
звітні періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового
кредиту наступного податкового періоду (II податковий період).
Від'ємне значення І податкового періоду, у першу чергу, зменшує податкові
зобов'язання II податкового періоду. Якщо ж у ІІ податковому періоді знову
виникає від'ємне значення ПДВ, платник податку може претендувати на
бюджетне відшкодування цієї суми (з урахуванням особливостей його
отримання) або зарахування її до складу податкового кредиту III податкового
періоду.
Для отримання права на бюджетне відшкодування ПДВ, від'ємне значення
податкових зобов'язань окремого звітного періоду повинно бути стабільним,
тобто зберегтися (хоча б частково) за наслідками наступних податкових періодів,
а саме: не бути погашеним додатним значенням ПДВ наступних податкових
періодів.
Ставки ПДВ в 2017 році встановлюють від бази оподаткування у таких розмірах:
 20% (основна ставка ПДВ) — застосовується до більшості операцій,
крім операцій, що не є об’єктом оподаткування, звільнених від
оподаткування, та операцій, до яких застосовують ставки 7% та 0%;
47
  7% — у разі постачання лікарських засобів та медичних препаратів на
митній території України та їх ввезення на митну територію України;
 0% — для окремих товарів та операцій (заправка та
забезпечення повітряних суден, міжнародні перевезення пасажирів та
інші)
Недоліки бюджетного відшкодування ПДВ пов’язані, з одного боку, з
несвоєчасним поверненням коштів, а з іншого – тягнуть за собою нанесення
прямих збитків державі у зв’язку з необґрунтованим перерахуванням бюджетних
коштів на користь комерційних структур, оскільки відшкодування податку на
додану вартість – це простий спосіб маніпулювання під час здійснення
фінансово-господарських операцій задля отримання коштів законним шляхом із
бюджету. Тому всі спроби раціонального адміністрування, проведення перевірок
не дадуть змоги викорінити повністю недобросовісних суб’єктів фінансово-
господарських операцій.
Значна проблема, яку необхідно вирішити найближчим часом, – створення
дієвого механізму попередження незаконного повернення цього податку, адже
застосування незаконних схем відшкодування ПДВ під час здійснення
експортних операцій породжує проблему виведення капіталу з економіки країни.
39. Податок з доходів фізичних осіб: порядок розрахунку та сплати.
ПДФО – загальнодержавний податок, що стягується з доходів фізичних осіб
(громадян — резидентів) і нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження
в Україні ( та за її межами для резидентів).
Об’єктом оподаткування платника податку (як резидента так і нерезидента) є,
зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, який складається із суми
оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом звітного
податкового місяця.
Ставка податку становить 18% бази оподаткування.
За ставкою 18% оподатковуються більшість видів доходів, визначених розділом
IV Податкового кодексу України , у тому числі, але не виключно:
 доходи, одержані у формі заробітної плати, інших заохочувальних та
компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються)
платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами;
 доходи, отримані від надання майна в лізинг, оренду
 частина доходів отриманих платником податку - нерезидентом від операцій з
нерухомим (рухомим) майном
 доходи у вигляді спадщини
 іноземні доходи, отримані платником податку – резидентом.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не
включаються сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної
допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг
відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій
48
(включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів при реалізації
індивідуальних програм реабілітації інвалідів, сума винагород і страхових виплат, які
отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного
соціального страхування та у формі фінансової допомоги інвалідам з Фонду
соціального захисту інвалідів згідно із законом).
Під час нарахування доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є
вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких
встановлені згідно з цим Податковим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який
обчислюється за такою формулою:
К = 100: (100 — Сп),
де К — коефіцієнт;
Сп — ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.
Особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування)
до бюджету ПДФО і військового збору, є податкові агенти, які виплачують доходи
фізичним особам, а також платники податків, що одержують доходи не від податкових
агентів.
Працівникам, що мають низькі доходи, держава надає пільги при сплаті ПДФО, а
саме податкову соціальну пільгу. ПСП — це сума, на яку платник податку має право
зменшити суму загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від
одного роботодавця у вигляді заробітної плати. Розмір ПСП визначається у відсотках і
залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на
місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року. ПСП може бути
застосована до заробітної плати, розмір якої не перевищує суму прожиткового
мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць станом на 1 січня, помножену на 1,4 та
округлену до найближчих 10 гривень. Загалом, застосовується три категорії пільги:
 базова (100%)
 150% від базової
 200% від базової

40.Податок на прибуток підприємств: порядок розрахунку та сплати.

Податок на прибуток підприємств – прямий загальнодержавний податок, що
стягується з прибутку організації (підприємства, банку, страхової компанії).
Платниками податку є суб’єкти господарської діяльності — юридичні особи, як
резиденти, так і нерезиденти.
Платник податку на прибуток (резидент) — це юридична особа, яка
зареєстрована в Україні відповідно до чинного законодавства України та
здійснює господарську діяльність як на території України, так і за її межами.
Серед платників податку на прибуток-резидентів є окремі платники податку на
прибуток, яким чинне законодавство встановлює особливі, відмінні від
визначених для інших платників податку на прибуток, умови оподаткування.
Зокрема, Національний банк України, який здійснює розрахунки з Державним
бюджетом України та Управитель фонду операцій з нерухомістю.

49
Водночас не всі юридичні особи-резиденти є платниками податку на прибуток
підприємств. До складу платників податку на прибуток не належать
неприбуткові підприємства, установи та організації, а також підприємства на
спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
Платник податку на прибуток підприємств (нерезидент) — це юридична особа
(підприємство, постійне представництво нерезидента), що не є резидентом, але
отримує доходи із джерелом походження з України. Так само й не всі юридичні
особи-нерезиденти є платниками податку на прибуток підприємства. До складу
платників податку на прибуток не належать установи та організації, що мають
дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України.
Об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, отриманий
платником податку на прибуток на території України та за її межами, який
визначають шляхом коригування фінансового результату до оподаткування,
визначеного у фінансовій звітності, на різниці.
Об’єкт оподаткування = фінансовий (бухгалтерський) результат ± різниці
Фінансовий результат платника податку на прибуток — це результат від усіх
видів діяльності юридичної особи. Він може бути як додатним (прибуток), так і
від’ємним (збиток).
Базова (основна) ставка податку на прибуток підприємств дорівнює 18%. Однак
для підприємств, які здійснюють страхову діяльність та працюють у сфері
азартних ігор, передбачені інші умови. Так, наприклад, дохід страхових компаній
— резидентів оподатковується за ставкою 0% або 3% (залежить від виду
страхування). Дохід підприємств у сфері азартних ігор (букмекерська, казино,
лотереї тощо) оподатковується за ставками 10% (лотереї та гральні автомати) чи
18% (букмекери та інші види азартних ігор). При цьому, визначаючи суму
доходу, віднімають суму виграшу, виплачену гравцеві.
Від оподаткування на постійній основі звільняється прибуток підприємств і
організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і перебувають у
повній їх власності. Чисельність інвалідів, які працюють на таких підприємствах
(організаціях) за основним місцем роботи, має становити не менше 50%
середньооблікової чисельності штатних працівників, а фонд оплати праці таких
інвалідів — не менше 25% від загальних витрат на оплату праці.
Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового
зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10
календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного
строку, передбаченого ПКУ для подання податкової декларації, крім випадків,
встановлених ПКУ.

41. Прибуток підприємницьких структур та принципи його оподаткування.

Прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх
витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Прибуток є основним
фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного
вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він
слугує джерелом сплати податків.  Функції прибутку: 1) Прибуток характеризує
економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства, тобто він
50
відбиває фінансовий результат діяльності; 2) Прибуток має стимулюючу
функцію, так як він є результатом діяльності підприємства і головним елементом
фінансових ресурсів підприємства: 3) Прибуток є одним з джерел формування
бюджету держави. Прибуток надходить в бюджет у виді податків для
забезпечення виконання державою своїх функцій.
Система оподаткувань підприємницької діяльності будується за принципами
обов'язковості, економічної діяльності, соціальної справедливості, поєднання
інтересів держави, регіонів, підприємницьких структур і підприємців. Вона
забезпечує надходження коштів відповідних рівнів і державних цільових фондів. 
Об'єктами оподаткування відповідно до законодавчих актів України є доходи
(прибуток), додана вартість продукції (робіт і послуг), вартість певних товарів,
майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти. Платники податків та інших
обов'язкових платежів зобов'язані вести бухгалтерський облік, складати звітність
про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у
визначений час. Подавати до державних податкових адміністрацій декларації,
бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і
сплатою податків. Спланувати залежні суми податків та інших обов'язкових
платежів у встановлені законодавством строки, дозволяти службовим особам
державних податкових адміністрацій обстежити приміщення, які
використовуються для одержання доходів або пов'язані з утриманням об'єктів
оподаткування. Обов'язок юридичної або фізичної особи щодо сплати податку чи
іншого обов'язкового платежу припиняється після сплати податку або його
скасування. Платники податку та їх службові особи несуть відповідальність за
правильність обчислення і своєчасність сплати податку до бюджету відповідно
до чинного законодавства. Своєчасно не сплачена сума податку стягується за
весь час заборгованості бюджету з нарахуванням пені в розмірі 0,2 % суми
недоїмки за кожний прострочений день.
Законодавчими актами та інструктивними матеріалами не передбачені пільги
щодо оподаткування доходів приватних підприємств. Так, доходи приватного
підприємства, заснованого на власності окремого громадянина з правом
наймання робочої сили, оподатковуються за основною ставкою податку.
Підприємства, які належать до комунальної власності, оподатковуються за
ставками, встановленими місцевими радами депутатів, але не більше розмірів
основної ставки податку. Не допускається встановлення ставок залежно від виду
діяльності або для окремого підприємства.
42. Напрями реформування податкової системи України.
Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:
податкова система України характеризується передусім фіскальною
спрямованістю, що є лейтмотивом більшості змін, які вносяться до
податкового законодавства;
нормативно-правові акти з питань оподаткування є складними та
нестабільними, окремі законодавчі норми - недостатньо узгоджені, інколи
суперечливі. У зв’язку з тим, що чимало податкових норм мають
неоднозначне тлумачення при їх застосуванні, це негативно позначається
на діяльності суб’єктів господарювання, знижує привабливість
національної економіки для іноземних інвесторів;

51
 витрати на адміністрування окремих податків є більшими порівняно з
доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння;
механізм митно-тарифного регулювання не дає можливості оперативно
реагувати на зміни кон’юнктури світового ринку та структури економіки в
Україні.
Вищезазначені недоліки призвели до таких проблем системного характеру у податковій
системі, як:
податкова заборгованість платників перед бюджетом та державними
цільовими фондами. Ця проблема породжена низкою причин, а саме,
відсутністю ефективних механізмів, що забезпечують відповідальність
суб’єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов’язань;
практикою щодо списання та реструктуризації державою податкової
заборгованості підприємств перед бюджетом; проведення масових
бюджетних взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасну і в повному
обсязі сплату податків, сприяють укоріненню у суспільній свідомості
зневажливого ставлення до податкових зобов’язань;
широкомасштабне ухилення від оподаткування. В Україні на масштаби
ухилення від податків впливають не стільки розміри податкових ставок,
скільки викривлення умов конкурентної боротьби внаслідок
нерівномірного розподілу податкового тягаря; корупція; недосконалість
законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, у тому числі
податкового; загальне недотримання норм законів платниками податків;
бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість.
Основними причинами, що ускладнюють виконання державою зобов’язань
перед платниками податку на додану вартість, є недоліки законодавчих
норм, якими регулюється процедура відшкодування та пред’явлення
необґрунтованих вимог на відшкодування податку на додану вартість та
заниження сум податкових зобов’язань;
нерівномірне податкове навантаження, внаслідок чого найбільше податкове
навантаження покладено на законослухняних платників, позбавлених
податкових пільг.
Основними напрямами податкової реформи в Україні мають бути:
формування нового інституційного середовища оподаткування,
сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників перед
законом,
недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, формування
відповідального ставлення платників до виконання своїх податкових
зобов’язань;
підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення
податкової бази, покращання адміністрування, зменшення масштабів
ухилення від сплати податків;
підвищення регулюючого потенціалу податкової системи на основі
запровадження інноваційно-інвестиційних преференцій з податку на
прибуток підприємств;
забезпечення більш рівномірного розподілу податкового тягаря між
платниками податків;
демократизація податкової служби України, а саме зміна ідеології її
функціонування на основі реформування податкової служби.
подолання корупції та підвищення ефективності витрачання бюджетних
коштів.
Головні напрями оптимізації податкової політики:
розширити функції електронного сервісу «Електронний кабінет
платника податків»;

52
 запровадити стягнення податку на виведений капітал;
провести незалежний аудит інформаційних ресурсів та баз даних,
які використовуються Державною фіскальною службою України;
запровадити єдиний рахунок для сплати всіх податків та зборів;
об’єднати звітність за єдиним соціальним внеском та податком на
доходи фізичних осіб;
запроваджено загальне декларування доходів і витрат фізичних осіб
та податкового
контролю з використанням непрямих методів за відповідністю доходів і витрат громадян;
розмістити базу індивідуальних консультацій на офіційному веб-
сайті ДФС.

43. Необхідність створення та призначення державних цільових фондів. Принципи

їх організації.
Фонди фiнансових ресурсiв цiльового призначення є самостiйною ланкою
фiнансової системи i входять до складу державних фiнансiв. Основним
централiзованим фондом грошових коштiв держави є бюджет. Кошти бюджету
знеособленi i забезпечують реалiзацiю функцiй держави. Це i є причиною формування
фондiв цiльового призначення.
Державнi цiльовi фонди - це форма перерозподiлу i використання фiнансових
ресурсiв, що залучаються державою для фiнансування деяких суспiльних потреб.
За допомогою цiльових державних фондiв можливо:
·        впливати на процес виробництва через фiнансування, субсидування i
кредитування пiдприємств;
·        надавати соцiальнi послуги населенню через виплату пенсiй, соцiальну
допомогу, субсидування соцiальної iнфраструктури в цiлому.
Необхідність створення цільових державних фондів обумовлюється такими
причинами:
1. Бюджет передбачає дефіцитне фінансування і, отже, не всі статті видатків за
несприятливих фінансових умов можуть виконуватись у повному обсязі.
Недофінансування в певних випадках є недопустимим, тому існують захищені статті
бюджету. Прикладом є статті, які забезпечують виплату заробітної плати бюджетним
працівникам. Подібна роль відводиться і цільовим державним фондам, які мають чітко
виражені джерела формування та використання коштів.
2. За наявності дефіциту бюджету, в окремих випадках кошти державних цільових
фондів можуть використовуватись на покриття дефіциту.
3. Державні цільові фонди формуються виконавчими органами влади і є більш
прийнятними для виконання покладених на них завдань.
Джерелами формування доходної частини державних цільових фондів є:
- обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб;
- доходи від інвестування власних коштів;
- добровільні внески, спонсорська допомога;
- бюджетне фінансування.
Принципи органiзацiї централiзованих фондiв фiнансових ресурсiв:

53
 1) вiдрахування до фондiв централiзовано визначаються державою вiдповiдними
законами i є власнiстю держави;
2) вiдрахування до фондiв є обов’язковими платежами й можуть стягуватися
примусово;
3) витрати з фондiв здiйснюються лише на певнi потреби, якi передбаченi законом.

44. Пенсійний фонд України, джерела формування його доходів та напрямки

видатків.
Пенсійний фонд України був створений у 1991 році. Головними завданнями
фонду є: - пенсійне забезпечення населення; - фінансування програм підтримки
пенсіонерів та інвалідів; - міжнародне співробітництво з проблем пенсійного
забезпечення тощо. Джерелами утворення Пенсійного фонду України є: -
обов'язкові внески суб'єктів господарювання і громадян; - кошти Державного
бюджету України, призначені для виплати пенсій військовослужбовцям; -
добровільні внески і пожертвування; - інші надходження.
Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їх
об'єднання, філії, відділення, бюджетні, громадські та інші установи і організації,
фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності - перераховують в
Пенсійний фонд збори на обов' язкове державне пенсійне страхування в розмірі
32% від фактичних витрат на оплату праці. Кошти, акумульовані у Пенсійному
фонді України, спрямовуються на: - виплату пенсій (трудових і соціальних); -
виплату пенсій військовослужбовцям; - виплату допомог на поховання
непрацюючих пенсіонерів; - реалізацію державних та регіональних програм
соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій громадян, що
потребують допомоги; - організацію та проведення роз'яснювальної роботи; -
забезпечення поточної діяльності та утримання органів Пенсійного фонду тощо.
Пенсійний фонд України є найбільшим позабюджетним цільовим фондом. У
своїй діяльності Пенсійний фонд керується законодавчими і нормативними
актами, які окреслюють його завдання та функції, зокрема збирання і акумуляцію
обов'язкових страхових внесків, призначених для пенсійного забезпечення й
виплат допомоги, і їх виплати, у тому числі пенсій відповідно до законів України
про пенсійне забезпечення та про статус і соціальний захист гpомадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій
військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ, допомоги на дітей
та інших витрат, які згідно з чинним законодавством фінансуються за рахунок
Пенсійного фонду, а також перевірку правильності їх призначення і виплат.
Пенсійний фонд також бере участь у фінансуванні державних і регіональних
проrpам соціальної підтримки пенсіонерів й організовує міжнародне
співробітництво у сфері пенсійного забезпечення. Пенсійний фонд розробляє
проект кошторису (бюджету), складає звіт про його виконання і разом з відділом
соціального страхування Міністерства праці України подає Кабінету Міністрів
України пропозиції щодо тарифів внесків у державне соціальне страхування з
урахуванням необхідних виплат на пенсії, допомоги та інші витрати, що
здійснюються за рахунок коштів соціального страхування, а також бере участь у

54
підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства у розробці проектів
нормативних актів з цих питань. Кошти Пенсійного фонду спрямовуються на
такі основні цілі: - фінансування виплат державних пенсій, соціальних виплат,
які згідно з чинним законодавством України здійснюються за рахунок його
коштів, у тому числі громадянам, що виїхали на постійне місце проживання за
кордон; - реалізацію державних, регіональних і міських, районних програм
соціального захисту населення. У функціонуванні Пенсійного фонду, як і
фінансової системи України загалом, існують проблеми. Основна з них —
недостатність реального фінансування.
45. Перспективи та напрямки реформування пенсійної системи в Україні.
Для України проблема пенсійного забезпечення є надзвичайно актуальною, тому
що на даному етапі відбувається такий процес як «старіння нації», що
призводить до збільшення кількості людей пенсійного віку та зростання
пенсійного навантаження на працюючих. В результаті маємо незбалансованість
доходів і витрат Пенсійного фонду.
Як наслідок, станом на 2017 рік в Україні склалась ситуація, коли на 12,5 млн
пенсіонерів припадає 26 млн осіб працездатного віку з яких зайнятими є тільки
17,6 млн осіб. При цьому з числа зайнятих тільки 10 млн осіб сплачують ЄСВ –
базу для формування пенсійного фонду.
Таким чином розробка проекту пенсійної реформи відбувалась в досить
складних та напружених умовах. В травні 2017 року Кабінет міністрів під тиском
МВФ все-таки ухвалив проект довгоочікуваної пенсійної реформи. Чинний
варіант пенсійної реформи включає наступні ключові пункти:
- Підвищення страхового стажу з 15 до 25 років
- «Осучаснення» пенсій. 50% пенсіонерам підвищать пенсії
- Скасовується оподаткування пенсій для працюючих пенсіонерів
- Скасування особливих умов виходу на пенсію
- Щорічне перерахування пенсій
- Підвищення соціальних стандартів
- Встановлення особливого режиму для працівників з шкідливим умовами
праці

Таким чином уряд зробив крок на шляху до виконання однієї з головних вимог
Міжнародного валютного фонду для отримання Україною наступного траншу.
Однак подальша доля запропонованої реформи залежатиме від Парламенту, де й
очікуються найбільш запеклі баталії.
В цілому проект реформи сконцентрований на скороченні хронічного дефіциту
Пенсійного фонду, модернізації, та підвищенні ефективності функціонування
солідарного рівня пенсійної системи, в тому числі за рахунок своєрідного її
поєднання з елементами накопичувальної системи, проте практично не
торкається проблеми формування другого та третього рівнів пенсійної системи.
Відтак запропонований урядом проект важко назвати повноцінною системною
реформою.

55
46. Сутність фінансів підприємств, їх функції та принципи організації.
Фінанси підприємств - це сукупність економічних відносин, які пов'язані з рухом
грошових коштів, а саме їх формуванням, розподілом і використанням у процесі
господарської діяльності підприємств. Фінанси - це не самі гроші, а грошові
відносини, за допомогою яких відбувається перерозподіл створеної вартості.
Суб'єктів фінансових відносин поділяють на зовнішніх і внутрішніх. Суб'єктами
фінансових відносин підприємства можуть бути держава, саме підприємство,
його робітники та службовці,
власники та акціонери, інвестори,
фінансово-кредитні установи, інші
підприємства. Суб'єкт
господарювання має справжню
фінансову незалежність, тобто право
самостійно вирішувати, що і як
виробити, кому
Об'єктом фінансів підприємств є
сфера економічних відносин,
пов'язаних з рухом грошових коштів
у процесі створення та споживання
валової продукції, формування та
використання коштів фондів, що
забезпечують розширене
відтворення.
Основна мета фінансів підприємств: максимізувати прибуток та мінімізувати
ризики, що сприяє фінансовому благополуччю його власників та працівників.
Фінансам підприємства притаманний ряд ознак:
- виражають реально існуючі у суспільстві виробничі (економічні) відносини,
мають об'єктивний характер та специфічне суспільне призначення, що дає
підстави вважати їх економічною категорією;
- мають розподільчий характер, грошову форму вияву;
- розподіл та перерозподіл вартості супроводжується рухом грошових коштів, які
приймають форму фінансових ресурсів - матеріальних носіїв фінансових
відносин.
Сутність фінансів підприємств проявляється через їх функції: акумулюючу,
розподільчу, контрольну.
Акумулююча функція полягає у мобілізації та накопиченні фінансових ресурсів у
процесі виробничо-фінансової діяльності.
Розподільча - у розподілі та використанні фінансових ресурсів для забезпечення
виробничої, інвестиційної діяльності та соціально-економічного розвитку
підприємства.
Контрольна функція проявляється у здійсненні постійного моніторингу за
формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.
Більшість вітчизняних науковців виокремлюють лише три принципи:
саморегулювання, самоокупність, самофінансування, проте існують й інші
думки.
До основних принципів організації фінансів підприємств належать такі:
56
1. Принцип господарської самостійності/незалежності (у Господарському
кодексі України держава гарантує підприємцям, незалежно від форм
підприємницької діяльності, однакові права і створює однакові можливості для
доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних,
природних та інших ресурсів.)
2. Принцип самофінансування (економічна ефективність - створення та
функціонування будь-якого підприємства неминуче призводить до затрат, тому
функціонування такого підприємства має бути економічно доцільним у тому
плані, щоб прямі витрати були компенсовані прямими і непрямими доходами)
3. Принцип матеріальної/фінансової відповідальності(у разі настання
банкрутства підприємства держава не несе відповідальності за його
зобов'язаннями;)
4. Принцип зацікавленості в результатах діяльності
5. Принцип забезпечення фінансових резервів

47. Поняття фінансових ресурсів підприємств, характеристика їх складу та

класифікація.
Фінансові ресурси підприємства - це кошти, що перебувають в розпорядженні підприємств і
призначені для виконання ними певних фінансових зобов'язань.
Фінансові ресурси підприємств формуються за рахунок внутрішніх (статутний капітал,
амортизаційні відрахування, валовий дохід і прибуток) і зовнішніх (отримані кредити; пайові й
інші внески; кошти, мобілізовані на фінансовому ринку) джерел.
Розрізняють такі основні складові фінансових ресурсів підприємства:
- прибуток;- амортизаційні відрахування;- обігові кошти;- бюджетні асигнування;-
надходження з цільових фондів;- надходження з централізованих корпоративних фондів;-
кредити.
Прибуток - це грошовий вираз фінансових ресурсів, що створюються підприємствами будь-
якої форми власності та належить їм після розподілу доходів від господарської діяльності.
Амортизаційні відрахування - це вид цільових фінансових ресурсів, які відображають
перенесення на готову продукцію частини вартості використовуваних основних засобів і є
фінансовими ресурсами підприємства для їх відтворення.
Обігові кошти - частина фінансових ресурсів підприємства, що постійно перебувають в
господарському обороті
Бюджетні асигнування завжди мають суворо визначений порядок використання й можуть
надаватися підприємству у формі:
- бюджетних інвестицій - виділення коштів у вигляді капітальних вкладень на розвиток
виробництва в пріоритетних напрямках, які впливають на ефективність економіки країни
загалом;
- бюджетних кредитів - надаються підприємствам державного сектора економіки на
тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони здійснюються, як правило, на
поворотній основі під затверджені проекти використання коштів; можуть бути
безпроцентними або з невисокою процентною ставкою;
- державних дотацій - виділення коштів на відшкодування збитків підприємств, коли
збитковість є наслідком ринкової кон' юнктури або політики держави;
- державних субсидій - виділення коштів із бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на
вирішення конкретних завдань у межах спеціальних державних програм розвитку.
Надходження з централізованих корпоративних фондів характеризують внутрішньо
корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів за принципом сальдо взаємовідносин.
Кредити - фінансові ресурси, які тимчасово надані в користування та розпорядження
підприємства для покриття тимчасових і сезонних потреб виробництва.
57
Склад фінансових ресурсів, їх обсяги залежать від виду й розміру підприємства, виду його
діяльності, обсягів виробництва. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботи
підприємства, тим більшим є обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.
Фінансові ресурси підприємств класифікують за основними ознаками:
1. За джерелом формування та правом власності фінансові ресурси поділяють на:
- власні кошти підприємницької структури (внески засновників, прибуток, амортизаційні
відрахування);
- залучені кошти (кредиторська заборгованість, цільова фінансова допомога, емісія додаткових
акцій);
- позикові фінансові ресурси (кредитні ресурси).
2. За етапами формування:
-початкові – утворені на початковій стадії діяльності підприємства і сконцентровані у
статутному капіталі, джерела утворення якого залежать від форми власності:
 державна – асигнування з бюджету та з централізованих фондів;
 акціонерна – акціонерний капітал;
 колективна – внески засновників;
 приватна – власний капітал підприємця;

-набуті – отримані підприємством у результаті його діяльності в формі чистого прибутку

3. За використанням:
- матеріалізовані
- грошові
4. За формою реалізації:
- матеріальні
- нематеріальні
- фінансові
5. За напрямами розподілу фінансові ресурси можна поділити на три групи:
-на поповнення фонду відшкодування – покриття витрат;
-на формування фонду споживання – розвиток матеріально-технічної бази
підприємства;
-на формування фонду нагромадження – збільшення власного капіталу.

48. Способи поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємств.

Поняття платоспроможності та ліквідності підприємства дуже близькі.

Платоспроможність підприємства свідчить про наявність у нього грошових коштів

упродовж певного періоду для вчасного виконання фінансових зобов'язань. При
дослідженні поточної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів
підприємства зі строковими зобов'язаннями.

Ліквідність - це здатність підприємства розраховуватися зі своїми поточними

зобов'язаннями шляхом перетворення високоліквідних активів (валюта, ринкові цінні
папери, дебіторська заборгованість) на гроші. Аналіз ліквідності балансу полягає у
порівнянні найбільш ліквідних статей активу зі статтями пасиву, що мають найменші
терміни для сплати. Якщо при такому порівнянні активів вистачає, то баланс - ліквідний і
підприємство платоспроможне і навпаки.

Стан ліквідності підприємства є незадовільним, якщо потреба підприємства в коштах

перевищує їх реальні надходження.
Основними причинами фінансових утруднень є: невиконання плану з випуску
продукції; недотримання режиму економії, перевитрати по собівартості; недотримання
58
 плану прибутків і як результат - нестача власних джерел самофінансування; високий
процент оподаткування; відвернення коштів у наднормативні запаси сировини, матеріалів,
готової продукції.
Для підвищення ефективності використання фінансових коштів підприємства
необхідно впровадити заходи, які сприятимуть збільшенню прибутку, зменшенню вартості
матеріальних активів та дебіторської заборгованості, а також оптимізації структури
капіталу підприємства.

Заходи, спрямовані на покращення показників ліквідності і платоспроможності

підприємства:
визначення оптимального обсягу сировини та матеріалів (їх надмірна кількість
вилучає частину коштів з обороту)
встановлення відповідності планів виробництва та планів продажу (не виробляти
більше, ніж в змозі реалізувати за певний період)
забезпечення безперебійності та ритмічності роботи підприємства;
управління дебіторською заборгованістю (застосування різних заходів щодо
прострочених виплат, починаючи з відмови від укладання угод з високоризиковими
дебіторами і закінчуючи судовими позовами);
відмова від капітальних вкладень, що перевищують фінансові можливості
підприємства;
управління запасами підприємства з метою оптимізації запасів матеріалів,
незавершеного виробництва та готової продукції (перерозподіл обігових коштів
підприємства – збільшення величини ліквідних грошових коштів та зменшення
неліквідних виробничих запасів).

49. Сутність, необхідність та основні завдання фінансового контролю на

підприємстві.
Під фінансовим контролінгом прийнято розуміти функціональну систему
планування, контролю, аналізу відхилень, координації, внутрішнього
консалтингу та загального інформаційного забезпечення керівництва
підприємством. Служби фінансового контролінгу на підприємстві безпосередньо
не приймають рішення, а здійснюють їх підготовку, функціональну та
інформаційну підтримку і контроль за реалізацією. Інформаційне забезпечення
менеджменту повинно здійснюватись у зрозумілій для користувачів формі. З
цією метою відповідна інформація спочатку обробляється, узагальнюється,
аналізується і подається користувачам у формі рапортів, звітів, доповідних
записок, резюме, рекомендацій, прогнозів тощо.
Фінансовий контролінг є одним з напрямків контролінгу, поряд з такими як
контролінг збуту, контролінг виробництва та закупівель тощо. Однією з
основних цілей фінансового контролінгу є орієнтація управлінського процесу на
максимізацію прибутку та вартості капіталу власників при мінімізації ризику і
збереженні ліквідності та платоспроможності підприємства. Для досягнення цієї
мети фінансовий контролінг (контролер) вирішує цілий ряд функціональних
завдань. Система контролінгу підсилює вартісні орієнтири керівництва
підприємством через:
• розділу сфер діяльності підприємства на центри відповідальності у вигляді
центрів прибутковості, центрів затрат та центрів інвестицій;

59
 • аналіз відділом маркетингу конкурентоспроможності та місця підприємства на
ринку, постійного збору ринкової інформації;
• циклічний завершений цикл планування, який включає оперативне
бюджетування — помісячне, поквартальне, річне; інвестиційне,
середньострокове та стратегічне планування;
• оперативний аналіз відхилень від виконання бюджетів;
• стандартну в межах підприємства систему звітності в розрізі центрів
відповідальності;
• розрахунок та розгляд вартісних показників.
Головні завдання (контролінгу та функції):
Функції Завдання
Фінансова Активна участь у розробці фінансової стратегії підприємства та
стратегія координація роботи з планування фінансово-господарської діяльності
"Продаж" цілей і планів. Вироблення пропозицій щодо адаптації
організаційної структури підприємства до обраної стратегії розвитку
Планування Розробка та постійне вдосконалення внутрішньої методики
та
прогнозування та бюджетування.
бюджетування
Забезпечення процесу бюджетування.
Участь у розробці інвестиційних та інших бюджетів
Бюджетний Внутрішній (управлінський) облік = managerial accounting. Участь у
контроль складанні річних, квартальних і місячних звітів. Аналіз відхилень
фактичних показників діяльності від запланованих.
Забезпечення постійного аналізу та контролю ризиків у фінансово-
господарській діяльності, а також розробка заходів щодо їх
нейтралізації. Виявлення та ліквідація вузьких місць на підприємстві.
Своєчасне реагування на появу нових можливостей (виявлення та
розвиток сильних сторін). Підготовка звіту про виконання бюджетів і
розробка пропозицій щодо корегування планів і Діяльності
(рапортування)
Внутрішній Розробка методичного забезпечення діяльності окремих структурних
консалтинг та підрозділів.
методологічне
Надання консультацій і рекомендацій керівництву підприємства та
забезпечення
структурним підрозділам у процесі розробки фінансової стратегії,
планування, розробки і впровадження нових продуктів, процесів,
систем
Внутрішній Забезпечення постійного контролю за дотриманням співробітниками
аудит та встановленого документообороту, процедур проведення операцій,
ревізія функцій і повноважень згідно з покладеними на них обов'язками.

60
 Проведення внутрішнього аудиту та координація власної діяльності з
діями незалежних аудиторських фірм при проведенні зовнішнього
аудиту підприємства. Забезпечення збереження майна підприємства

50. Економічна природа й призначення міжнародних фінансів.

Розвиток товарно-грошових і ф-ек відносин постійно дає поштовх для зміни
та удосконалення міжнародних фінансів (МФ). Основною харак-ю МФ є те,
що вони призначені еф обслуговувати міждержавний рух т/п та перерозподіл
грошового капіталу між контрагентами світового ф ринку. МФ відображають
стан світової ф кон' юнктури та є орієнтиром для оперативного прийняття
адекватних рішень суб' єктами міжнародних ф відносин. МФ - це ек
категорія, що відображає обмінно-перерозподільні відносини нац і наднац
суб'єктів світової ек з приводу руху вартості між країнами та у процесі
формування й використання централізованих грошових фондів. Відносини
обміну харак валютні надходження та валютні платежі, пов' язані з міжнар
торгівлею й обміном валют. Вони відображаються в торговельному балансі,
стан якого характеризує взаємозв' язок міжнар грошових потоків. Відносини
перерозподілу виникають у процесі формування і використання
централізованих грошових фондів МО та інституцій, а також переміщення
власності на валютні цінності з країн-донорів до країн-реципієнтів. Об'єктом
МФ є потоки грошових коштів і пов'язані з ними ф відносини на світовому
ринку. Грошові потоки, які виникають у процесі діяльності наднац суб' єктів
МФ (міжнародних фінансових організації та інститутів), спрямовані на
концентрацію ф ресурсів у певних фондах та їх подальший перерозподіл. До
того ж виникають централізовані витрати, направлені на фінансування
централізованих заходів і програм, та витрати на утримання апарату цих
організацій. Суб'єктами МФ є фіз та юр особи, уряди, МО й ф інституції, а
також банки та інші кредитно-ф установи - посередники на міжнар ф ринку.
Оскільки ф ресурси - наймобільніший вид ек ресурсів, тобто вони знаходяться
у постійному русі й перерозподіляються між різними учасниками МЕВ,
виникають валютно-ф потоки. Крім того, у системі світ госп торгівля т/п, ф/в,
іноземне інвестування здійснюються опосередковано через обмін іноземних
валют, що також зумовлює виникнення валютно-фінансових потоків.
Міжнародні валютно-фінансові потоки - це потоки іноземних валют або
будь-яких інших ф активів, що зумовлені ек суб' єктів світ госп. Будучи
багаторівневою, однак ще й досі ієрархічно невпорядкованою системою, МФ
харак взаємопов'язаністю складових та структурною єдністю всіх елементів.
Складовими системи МФ є: міжнародний ф ринок; ф МО; міжнар ф
розрахунки.
51. Співробітництво України з міжнародними фінансовими інститутами.

Міжнародний валютний фонд

61
Міжнародний Валютний Фонд є міжнародною фінансовою організацією, яка має статус
спеціалізованої установи ООН і його метою є регулювання валютно-кредитних відносин країн-
членів та надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і
середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Україна з 1994 р. активно співпрацює з МВФ, використовуючи його фінансові і технічні ресурси
з метою досягнення макроекономічної стабілізації та створення необхідних передумов для
проведення економічних реформ. Таке співробітництво здійснювалось переважно в рамках
реалізації спільних програм.

11 березня 2015 р. Ради директорів Міжнародного валютного фонду прийняла рішення щодо
переходу на довготермінову програму розширеного кредитування (EFF) і виділення Україні
17,5 млрд. дол. США. Ця чотирирічна програма передбачає фінансування заходів з
економічної і фінансової стабілізації України.

Група Світового банку

Група Світового банку утворена з метою надання фінансової і технічної допомоги країнам, що
розвиваються. Світовий банк представляє собою акціонерне товариство, акціонерами якого є
186 країн-членів. Україна набула членства у Групі Світового банку у 1992 році, і як учасник-
акціонер Світового банку, має 0,77% акцій.

Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій Світовий банк є другим, після МВФ,

кредитором України. Ресурси цієї організації використовуються для підтримки державного
бюджету, здійснення інституційних та структурних реформ, підготовки та реалізації
довгострокових інвестиційних проектів, які відповідають пріоритетним напрямам економічного
розвитку України.

Співробітництво зі Світовим банком здійснюється на основі прийнятої у лютому 2012

року  Стратегії партнерства  з Україною на 2012 -2016 рр., яка  спрямована на допомогу Уряду
у  реалізації програми економічних реформ та інтеграції з ЄС.

За роки співробітництва Світовий банк затвердив для України 50 позик  загальним обсягом

10,1 млрд. дол. США, з яких отримано 7,4 млрд. дол. США. Значна доля цих коштів, була
позиками на структурні перетворення та реформування фінансового сектора і подальший
розвиток банківської системи.

Європейський банк реконструкції та розвитку

ЄБРР – міжнародна фінансова організація, діяльність якої спрямована на фінансування

економічних реформ у країнах Східної Європи з метою їх переходу до ринкової економіки.
Україна є членом  ЄБРР з серпня 1992 року відповідно до Указу Президента України «Про
членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку» від 14.07.92 № 379.

ЄБРР працює лише на комерційних засадах. Банк надає тільки цільові кредити під конкретні
проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки (60% позичкових
засобів спрямовуються у приватний і 40% - у державний сектор).

ЄБРР є Адміністратором двох міжнародних фондів - Рахунку ядерної безпеки і

Чорнобильского фонду «Укриття», з яких фінансуються проекти міжнародної технічної
допомоги з підготовки Чорнобильскої АЕС зі зняття з експлуатації і перетворення об’єкта
«Укриття» в екологічно безпечну систему.

52. Фінансова політика і фінансова безпека.

Фінансова політика (ФП) — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою у
сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання, фінансових інституцій,
62
громадян і держави з метою досягнення поставлених цілей.
Основною метою ФП є підвищення рівня суспільного добробуту завдяки
оптимальному розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними
групами населення та окремими територіями.
ФП як макроекономічний механізм управління включає в себе фінансову
стратегію та фінансову тактику управління. Фінансова стратегія – це
довгостроковий курс фінансової політики, що розрахований на тривалу перспективу і
передбачає вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку держави.
Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних
завдань, що випливають із розробленої фінансової стратегії.
Основними складовими ФП держави є:
1. Бюджетна політика - діяльність державних органів влади і управління стосовно
формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою
забезпечення соціально-економічного розвитку держави.
2. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення,
правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у
централізовані фонди грошових ресурсів держави.
3. Грошово-кредитна політика - комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та
кредитного ринків.
4.Завдяки митній політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи
скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний
митний режим.
5. Боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо врегулювання боргових
проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання
максимального ефекту від фінансування боргу.
6. Головне завдання інвестиційної політики полягає у створенні привабливого
інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування
обсягів інвестицій у національну економіку. 
Типи ФП:
1) Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування
фінансових відносин: жорстка регламентація (переважна частина фінансових
відносин регулюється державою ); помірна регламентація (урівноваження інтересів
держави і суспільства загалом у сфері фінансів); політика мінімальних обмежень
(формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та
громадян в ефективному господарюванні).
2) Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована  ФП: політика стабілізації
(підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при
стабільності цін); політика економічного зростання (досягнення необхідного для
країни рівня збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу); політика
стримування ділової активності (запобігання кризи надвиробництва чи недопущення
виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання).
3) За характером реалізації: дискреційна та недискреційна. 

63
Фінансова безпека (ФБ) — це захищеність інтересів держави у фінансовій сфері чи
такий стан бюджетної, грошово-кредитної та податкової систем, що гарантують
спроможність держави ефективно виробляти, зберігати та раціально використовувати
фінансові ресурси для забезпечення її соціально-економічного розвитку.
Фінансову безпеку будь-якої держави визначають такі фактори:
— рівень фінансової незалежності;
— характер фінансово-кредитної політики, яку проводить держава;
— політичний клімат у країні;
— рівень законодавчого забезпечення функціонування фінансової сфери.
Складові ФБ:
1. Бюджетна безпека - це стан забезпечення платоспроможності держави з
урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та
ефективності використання бюджетних коштів. 
2. Податкова безпека держави визначається ефективністю податкової політики
держави, яка має оптимально поєднувати фіскальні інтереси держави та
індивідуальні, корпоративні інтереси платників податків. 
3. Боргова безпека держави — певний рівень державної заборгованості, який дає
змогу зберегти стійкість фінансової системи країни до внутрішніх і зовнішніх загроз,
забезпечити відносну незалежність держави.
4. Фінансова безпека банківської системи полягає у створенні сприятливих умов для
реалізації економічних інтересів банківських установ.
5. Валютна безпека держави — ступінь забезпеченості держави валютними
коштами, достатніми для дотримання позитивного сальдо платіжного балансу.
6. Грошово-кредитна безпека — такий стан грошово-кредитної системи, який
характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та
таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання.
7. Інвестиційна безпека — досягнення рівня інвестицій, що дає змогу оптимально
задовольняти поточні потреби економіки у капітальних вкладеннях за обсягом і
структурою.
8. Фінансова безпека фондового ринку — оптимальний обсяг його капіталізації,
здатний забезпечити стійкий фінансовий стан субєктів господарювання.
9. Під фінансовою безпекою страхового ринку слід розуміти такий рівень
забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм
можливість у разі потреби відшкодувати обумовлені у договорах страхування збитки
їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування.

53. Роль фінансової політики в стабілізації економіки України

Фінансове становище держави характеризується двома показниками:
виконанням бюджету і сталістю національної грошової одиниці.
Центральною проблемою фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція.
Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції змушують уряди проводити
64
політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага держави
приділяється регулюванню грошової маси.
Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три
підходи:
1) у рамках першого передбачається активна бюджетна політика – обмеження
державних витрат і підвищення податків з метою впливу на платоспроможний
попит. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак
одночасно може статися спад інвестицій і виробництва.
Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду:
здійснюються програми державних капіталовкладень (навіть за умов значного
бюджетного дефіциту), знижуються податки.
2) другий підхід: на перший план висувається грошово-кредитне регулювання,
що впливає на економічну ситуацію. Регулювання проводиться центральним
банком, який визначає емісію, змінює ставки позикового процента. Держава
повинно проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного
попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка
зайнятості веде до втрати контролю над інфляцією.
3) третій підхід: політика цін і прибутків, головна задача якої - обмеження
заробітної плати.
Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути
без певної структурної політики держави. Все це важливо доповнювати
заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету,
стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової
конкуренції.
Основними напрямками фінансової політики, вважаємо, мають бути:

- жорстка економія бюджетних витрат шляхом посилення постатейного контролю за

витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;

- впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони

здоров'я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;

- фінансування з бюджету тільки під державні програми та державне замовлення:

- розробка та обґрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних

рівнів;

- розширення кола учасників ринку державних цінних паперів з метою збільшення

неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

- розв'язання питання погашення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері й

інших соціальнихвиплатах;

65
 - завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг
населеннюдоїхфактичноївартості;

55. Роль фінансової політики в стабілізації економіки України

Важлива роль у фінансовому розвитку країни належить фінансовій політиці. В
широкому значенні фінансова політика – це управління формуванням,
розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення
поставлених задач. Фінансова політика проводиться на різних рівнях: держави,
підприємств і установ, об'єднань, домогосподарств, міжнародних організацій та
ін. На кожному рівні мобілізація і використання фінансових ресурсів спрямована
на досягнення певних цілей.
Особлива роль в розвитку економіки належить державній фінансовій політиці,
яка є діяльністю державних органів управління, що спрямована на забезпечення
розвитку фінансово-кредитної системи країни. Вона передбачає проведення
заходів із залучення фінансових ресурсів у розпорядження держави, розподіл їх
та використання з метою забезпечення реалізації державних програм.
Основною метою проведення державної фінансової політики є забезпечення
стабільного розвитку фінансової системи країни. Її реалізація досягається
шляхом вирішення конкретних задач, що виникають в процесі розвитку
фінансової системи. До них, зокрема, належать: забезпечення фінансовими
ресурсами державних програм, фінансування державних видатків, розподіл
грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької
діяльності, кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку
міжнародних відносин та ін. З метою вирішення поставлених задач у процесі
проведення державної фінансової політики використовують відповідні
інструменти: податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні
ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії.
Проведення державної фінансової політики здійснюється за певними
напрямами. Кожний напрям – це особливий сегмент державної фінансової
політики. Усі напрями державної фінансової політики пов'язані між собою і в
поєднанні мають забезпечувати реалізацію основних цілей фінансово-кредитного
розвитку країни. Разом з тим, кожен із напрямів є відносно самостійним і
передбачає використання відповідних організаційних структур.
Основними напрямками державної фінансової політики є:
– бюджетна політика;
– податкова;
– кредитна;
– інвестиційна;
– валютна;
– інші напрями фінансової політики (цінова, митна, амортизаційна та ін.).

66
 Перелік основних категорій та понять, що виносяться на іспит з
дисципліни «ФІНАНСИ»
амортизація;
бюджет;
бюджет зведений;
бюджети місцевого самоврядування;
бюджетна класифікація;
бюджетна система України;
бюджетна політика;
бюджетне асигнування;
бюджетне планування;
бюджетний процес;
бюджетний розпис;
бюджетний дефіцит;
бюджетний запит;
видатки бюджету;
виконання бюджету;
внутрішній державний борг;
державний борг;
державний контроль;
державний кредит;
державні видатки;
державні доходи;
державні запозичення;
державні фінанси;
державні цільові фонди;
державні цінні папери;
дотація вирівнювання;
доходи бюджету;
захищені статті бюджету;
зведений бюджет України;
зобов’язання підприємства;
зовнішній державний борг;
інвестиційна діяльність підприємства;
капітальні витрати бюджету;
конверсія;
консолідація;
консорціум;
концерн;
кооператив;
корпорація;
кошторис;
кредиторська заборгованість;
ліквідаційна вартість;
ліквідність;
міжбюджетні трансферти;
міжнародні фінанси;
міжнародні фінансові організації;
місцеві бюджети;
місцеві фінанси;
накопичувальна
загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування;
недержавне пенсійне забезпечення;
непрямі податки;
нерозподілений прибуток;
обслуговування державного боргу;
податки;
податкова політика;
податкова система;
податкове зобов’язання;
податковий кредит;
податкові пільги;
позичковий капітал;
поточні видатки бюджету;
прибуток;
програмно-цільовий метод фінансування
видатків;
прогресивна ставка оподаткування;
пропорційна ставка оподаткування;
профіцит бюджету;
прямі податки;
регресивні ставка оподаткування;
резервний капітал;
реструктуризація боргових зобов’язань
уряду;
солідарна система пенсійного забезпечення;
соціальна пільга;
статутний капітал;
платіжна вимога-доручення;
розрахунковий чек;
субвенції;
точка беззбитковості;
уніфікація позик;
управління державними фінансами;
факторинг;
фінанси;
фінанси підприємницьких структур;
фінансова діяльність підприємства;
фінансова наука;
фінансова політика;
фінансова система;
фінансова стратегія;
фінансова тактика;
фінансове планування;
фінансовий контроль;
фінансовий кредит;
фінансовий механізм;
фінансові ліміти;
фінансові нормативи;
фінансові норми;
фінансові показники;
фінансові резерви;
система фінансові ресурси
фінансові санкції;
фонди фінансових ресурсів цільового
призначення.
67