071 Облік та оподаткування

Група 212

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 2

Тема: Фінансова система.

Відповіді на дискусійні питання:

1. Сутність та склад фінансової системи України.

Фінансова система – це сукупність фінансових відносин за допомогою
яких відбувається розподіл та перерозподіл ВВП.
Фінансова система складається із сфер та ланок.
Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність
фінансових відносин, а ланка — їх відособлену частину.
Ланка фінансової системи є відособленою частиною фінансових
відносин. Її виокремлення проводиться за ознакою наявності або
відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів
фінансових відносин.
Фінансова система складається з таких ланок: фінанси підприємств, державні
фінанси, фінанси населення, міжнародні фінанси та, так звана забезпечуюча
ланка - фінансовий ринок.
Кожна сфера і кожна ланка фінансової системи України має своє призначення і
свої характерні ознаки. Державні фінанси та фінанси суб'єктів господарювання
становлять основу фінансової системи України, тому що саме в цих ланках
відбувається створення, основний розподіл і перерозподіл валового внутрішнього
продукту. Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності
підприємств. їх обмінно-розподільчі відносини поділяються на внутрішні і зовнішні.
Внутрішні - характеризують грошові потоки, відображають формування й розподіл
його доходів. Зовнішні - характеризують зв'язки з іншими сферами і ланками
фінансової системи. Діяльність суб'єктів господарювання в значній мірі залежить від
забезпеченості фінансовими ресурсами і регулюється законодавчо з державою, на
підставі угод з іншими суб'єктами.
Державний бюджет - це основний фонд фінансових ресурсів і головна,
визначальна ланка державних фінансів. Ця ланка фінансової системи призначена для
фінансового забезпечення виконання функцій держави (управління, оборони,
економічної, соціальної).
Фонди цільового призначення характеризують акумуляцію фінансових ресурсів
для вирішення конкретних завдань і проблем. Характерною ознакою їх є фондовий
характер і чітке визначення джерел формування і напрямків використання. Вони
можуть носити стабільний, постійний характер (Фонд зайнятості, Пенсійний фонд,
Фонд соціального страхування тощо) і тимчасовий (Фонд для здійснення заходів
щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту
населення). Формування коштів фондів цільового призначення відбувається за двома
варіантами:
мобілізація коштів державою, за допомогою податків, платежів, відрахувань,
внесків і зборів;
виділення коштів у формі інвестицій, дотацій, субсидій, кредитів,
кошторисного фінансування, держаних пенсій, державних допомог, відшкодування
втрат тощо.
 Страхування - це окрема ланка фінансової системи, відображає відносини з
приводу формування і використання страхових фондів. У фінансовій системі України
воно займає проміжне місце між суб'єктами господарювання і державними
фінансами. З одного боку страхові компанії здійснюють свою діяльність як суб'єкти
підприємництва, з іншого-досить жорстко регламентується законодавчими та
нормативними актами і підлягають контролю з боку Комітету з нагляду за страховою
діяльністю, а управлінню - з боку Міністерства фінансів України.
Фінансовий ринок це важлива складова фінансової системи, яка посідає
особливе місце. Специфічність цієї ланки полягає в тому, що вона приймає участь у
русі грошових потоків через посередників-фінансово-кредитні установи. Фінансовий
ринок виконує роль забезпечення, відокремлюється в окрему сферу.
Поділяється на дві частини:
ринок грошей, який функціонує за допомогою кредитної системи, основою якої
є банківська система;
ринок капіталів, інструментом якого виступають цінні папери та акції (акції
надають право власності, цінні папери, що не дають права власності).
Перерозподіл фінансових ресурсів між галузями, регіонами, суб'єктами
господарювання має об'єктивний характер і визначається ефективністю використання
капіталу.
Міжнародні фінанси охоплюють рівень світового господарства і складаються з:
- міжнародних розрахунків, які характеризують рух вартості між окремими
країнами і базуються на валютному регулюванні;
- міжнародних організацій, які характеризуються формуванням і використанням
фінансових ресурсів світового та регіонального рівня;
- міжнародних фінансових інститутів, які сьогодні виконують функції надання
фінансової допомоги тим країнам чи зонам, що її потребують.
Такою є структура фінансової системи, та загальна характеристика окремих її
сфер. Фінансова система та вивчення руху грошових потоків між її ланками дають
можливість проводити аналіз фінансових відносин у суспільстві.

2. Фінанси домогосподарств та фізичних осіб.

Фінанси домогосподарств визначаються як соціально-економічні грошові
відносини щодо формування та використання фондів фінансових ресурсів з метою
задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення цих фондів е заробітна
плата й інші джерела доходів кожного громадянина або його сім'ї.
До основних доходів домогосподарств належать доходи від заробітної плати,
продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані
від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у банківські депозити, цінні
папери тощо.
Серед видатків домогосподарств розрізняють витрати на придбання споживчих
товарів, оплату отриманих послуг трансферти (добровільні й обов'язкові). Податки з
населення історично закладені в основі формування державних фінансів.
Домогосподарство — сукупність осіб, які спільно проживають в одному
житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для
життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують і витрачають
кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не
перебувати у жодних із цих стосунків або бути і в тих, і в інших стосунках.
Домогосподарство може складатися з однієї особи (ст. 1 Закону України "Про
Всеукраїнський перепис населення").
Домогосподарства за своєю економічною сутністю — господарські структури
виняткового зразка, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів
фінансових ресурсів. Така підсистема безпосередньо пов'язана з іншими
підсистемами фінансової системи.
До сукупних ресурсів домогосподарств належать грошові доходи, вартість
спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства (за винятком
матеріальних витрат на її виробництво), у порядку самозаготівель, вартість
подарованих родичами й іншими особами продуктів харчування, суми пільг та
безготівкових субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії та
палива, сума безготівкових пільг на проїзд у транспорті, на оплату телефону, путівок
у санаторно-курортні заклади, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування тощо,
сума використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів,
боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів. Цей
показник відображає потенційні ресурси домогосподарства, одержані в конкретному
періоді, незалежно від джерел їх надходження.
У фінансових відносинах дотримується правило, згідно з яким доходи
визначають видатки. У загальному вигляді це можна віднести й до фінансів
домогосподарств. Але при цьому важливо враховувати, що в межах цих фінансів
формується рівень життя населення, а деякі видатки обов'язково мають
забезпечуватися за рахунок держави та державних фінансів: забезпечення
прожиткового мінімуму, надання безкоштовної середньої освіти, медичного
обслуговування й інших соціальних виплат, гарантованих державою.

3. Необхідність реформування фінансового механізму в сучасних умовах.

Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.
Фінансовий механізм – це комплекс спеціально розроблених і законодавчо
закріплених в державі форм і методів створення й використання фінансових ресурсів
для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий
механізм це, по суті, методичні, організаційні й правові положення та заходи, які
визначають функціонування фінансів в економіці держави. Призначення фінансового
механізму зводиться до двох основних функцій – фінансового забезпечення й
фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.
Вдосконалення фінансового механізму в Україні здійснюється за такими
напрямами:
 створення передумов для розвитку ринку в Україні;
 забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП і НД;
 вихід із фінансової кризи та забезпечення необхідних темпів економічного
зростання;
 науково-обґрунтоване фінансове планування та прогнозування обсягів
фінансових ресурсів;
 підвищення результативності фінансового контролю;
 вдосконалення механізму дії фінансових санкцій, важелів, стимулів;
 адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування всього
фінансового механізму.
Реформування фінансової системи в сучасних умовах необхідне з кількох
причин:
Для забезпечення стабільності та запобігання фінансовим кризам.
Сприяти інклюзивному зростанню шляхом забезпечення доступу до
фінансування для всіх.
Підвищити ефективність фінансового сектору та привести його у відповідність
до потреб реальної економіки. Забезпечити прозорість і чесність фінансових ринків.
Для боротьби з фінансовими злочинами та запобігання відмиванню грошей.
 Кликова Вікторія Іванівна
071 Облік та оподаткування
Група 212

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ТА ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ.

 ПЛАН

Вступ.
1. Сутність фінансової політики
2. Елементи фінансової політики
3. Складові фінансової безпеки держави. Державний бюджет як головний
засіб управління соціально-економічним розвитком країни
4. Практичний інструментарій підвищення рівня фінансової безпеки
України
Висновок
Перелік літератури
 ВСТУП

Важливою складовою економічної політики держави є її фінансова

політика. За допомогою фінансової політики, стратегія і тактика якої
змінюється залежно від характеру й спрямованості панівної економічної
доктрини країни, здійснюється багатосторонній регулюючий вплив на ринкові
відносини та процес розширеного відтворення.
Фінансова система кожної країни має свою специфіку. В Україні фінансову
систему утворюють: державний і місцеві бюджети, або так званий консолідований
бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші
фонди; фондовий ринок.
Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів
державного регулювання економіки є державні фінанси.
Правовою основою бюджетного регулювання в Україні є Конституція України,
закон "Про бюджетну систему України" та інші нормативно-правові акти.
Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного
використання фінансових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави.
Зведений баланс фінансових ресурсів України складається щорічно.
Особлива роль у державному регулюванні належить податковій політиці.
Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава
на підставі своїх владних повноважень.
Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів
фінансової політики держави. Сутність державного регулювання економіки за
допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію
та ціну кредиту.
Метою реферативної роботи є формування уявлень про фінансову політику
держави та її складові: грошово-кредитну, бюджетну, податкову, митну і цінову
політику.
Завдання дослідження: вивчення сутності, типів і засобів фінансової політики
держави, теоретичних основ формування та реалізації бюджетної, податкової, митної,
цінової і грошово-кредитної політики, ознайомлення зі статистичними даними і
практичною реалізацією фінансової політики держави.

1. Сутність фінансової політики

Фінансова політика держави – це важливий чинник реалізації функцій держави,

пов’язаних з управлінням економікою, підвищенням ефективності розвитку
національного виробництва, покращенням добробуту населення. Головною
метою фінансової політики є підвищення рівня суспільного добробуту шляхом
оптимального розподілу ВВП між соціальними групами населення,галузями
економіки, окремими територіями. Здійснюючи регулювання соціально
економічними процесами, держава за допомогою інструментів фінансової політики
здатна сприяти створенню умов для розвитку пріоритетних напрямків економіки,
стимулювати інвестиційно-інноваційну діяльність та підприємницьку активність.
Однак фінансова політика держави не має стандартної моделі й залежить від багатьох
об’єктивних та суб’єктивних чинників, зокрема від рівня розвитку ринкових
відносин, стратегії економічного розвитку країни, стану бюджету і
платіжного балансу та багато інших. Нехтування об’єктивними та суб’єктивними
чинниками, а також зовнішніми і внутрішніми факторами впливу на соціально-
економічний розвиток країни при формуванні фінансової політики держави
може мати негативні наслідки при її реалізації. Саме тому, в умовах розвитку
ринкових відносин в Україні першочерговим завданням постає розробка дієвої,
виваженої фінансової політики держави, здатної сприяти розвитку науково-
технічного прогресу, інвестиційно-інноваційної активності, розв’язанню
нагальних соціально економічних проблем, які назріли в Україні.
Сьогодні питанням сутності фінансової політики, визначенню її
функцій, змісту і завдань, формуванню ефективної фінансової політики
держави, вибору стратегічної моделі соціально- економічного розвитку країни, а
також проблемам організації функціонування окремих складових фінансової політики
присвячено багато наукових досліджень. Зокрема, найбільш ґрунтовно розкрито ці
питання у працях: В. Андрущенка, О. Василика, В. Дем’янишина, А. Крисоватого, В.
Кудряшова, В.Мельника, С. Онишко, В. Опаріна, В. Оспіщева, К. Павлюк, О.
Романенка, С. Юрія. Проте, незважаючи на значну кількість наукових праць з цієї
проблематики, актуальність її дослідження є невичерпною через постійні зміни
соціально економічного розвитку країни та значні недоліки і прогалини в сфері
державного регулювання розподільчими процесами. В економічній літературі нема
єдиних підходів до визначення сутності фінансової політики, її специфічних
ознак, напрямків формування та реалізації, що негативно позначається на
ефективності її проведення в державі.
У фінансовому словнику подається таке трактування змісту фінансової
політики: “Політика фінансова – система заходів (законів, адміністративних
рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на
розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом” .
Спільним у змісті фінансової політики є її розуміння як системи заходів
держави, а також безпосередньо вказується на кінцеву мету реалізації цих заходів
– забезпечення економічного і соціального розвитку країни. Спільним у трактуваннях
сутності фінансової політики є розуміння її як сукупності дій держави, які
виражаються через державні заходи із формування, розподілу і використання
фінансових ресурсів для задоволення потреб суспільства. Різносторонність
позицій науковців вказує на складність, унікальність і багатогранність прояву
цієї економічної категорії.
Найвдалішим визначенням фінансової політики держави є її трактування
як сукупності цілеспрямованих державних дій і заходів розподільчого і
перерозподільчого характеру, які реалізуються через фінансову систему,
щодо організації та використання фінансових відносин відповідно до засад
соціально-економічного розвитку суспільства з метою забезпечення зростання
ВВП країни і підвищення добробуту її громадян.
Дослідження сутності фінансової політики неможливе без з’ясування сутності
фінансів як основи, базису розподільчих відносин. Теоретичні аспекти фінансової
політики, її концептуалізація полягають в тому, що вона є категорією надбудови
стосовно фінансів як базису. Співвідношення між базисом і надбудовою визначають
взаємозв’язок і відмінності таких понять, як фінанси і фінансова політика. Фінанси
відображають сукупність економічних відносин, пов’язаних із розподілом і
перерозподілом ВВП з метою формування і використання централізованих і
децентралізованих фондів грошових коштів для задоволення суспільних потреб.
Зміст фінансової політики складають фінансові відносини. І якщо фінанси – це
об’єктивно існуюча категорія, яка не залежить від волі окремих суб’єктів
фінансових відносин і загалом відображає об’єктивні закономірності розвитку
економічних процесів, то фінансова політика – це суб’єктивна сторона
функціонування фінансів. Організація фінансових відносин у суспільстві,
визначення частки централізації ВВП в країні, порядок формування, розподілу і
використання централізованих фондів грошових коштів, структурне співвідношення
між окремими сферами та ланками фінансової системи, правове
регламентування взаємовідносин між ними, пропорції розподілу
індивідуального і суспільного споживання – усе це компетенція конкретних
суб’єктів фінансових відносин, які наділені законодавчо закріпленими правами щодо
формування і реалізації фінансової політики держави. Хоча фінанси, як і
фінансова політика, безпосередньо обслуговують сферу розподільчих процесів, що
обумовлює їх спільні ознаки, однак об’єктивні та суб’єктивні аспекти їх
функціонування вказують на відмінність між цими категоріями.
Стосовно визначення сутності фінансової політики, слід відмітити, що її
прийнято розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні слова. Так, у
вузькому розумінні фінансова політика – це сукупність дій і заходів держави
на усіх рівнях управління щодо формування і використання фінансових
ресурсів з метою виконання її функцій та задоволення потреб суспільства.
Фінансова політика у широкому трактуванні цього терміну містить складові, які
визначають окремі напрямки функціонування фінансів. Зважаючи на параметри
застосування розподільчих і перерозподільчих відносин у державі за
допомогою фінансів до сфери фінансової політики держави необхідно
включати такі складові як: бюджетну, податкову, грошово-кредитну,
інвестиційно-інноваційну, соціальну політики . В межах кожної окремо взятої
складової фінансової політики держави використовуються фінансові інструменти,
за допомогою яких вони реалізуються. Зміст фінансової політики, її основні
напрямки ґрунтуються на теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі
держави в управлінні економікою і використанні окремих інструментів реалізації
фінансової політики, тобто конкретних форм організації фінансових відносин.
Державне регулювання за допомогою фінансових та грошово-кредитних
інструментів є найбільш відомим та розповсюдженим в країнах ринкової економіки.
Фінансова система країни складається з:
державного бюджету;
позабюджетних фондів (пенсійних, страхових, кредитних тощо);
фінансів підприємств;
місцевих фінансів (бюджетів областей, міських, районних, сільських тощо).
Фінансова політика держави — заходи держави щодо мобілізації фінансових
ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для
реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства. Фінансова політика
обумовлена станом економіки держави.
Фінансова політика за умов економічної кризи спрямована на:
подолання спаду виробництва;
стимулювання виробництва;
мобілізацію фінансових ресурсів та їх ефективне розміщення у галузях
економіки;
стримування соціальних програм;
скорочення витрат на оборону тощо.
Типи фінансової політики:
дискреційна (франц. — той, що діє за власним розсудом) — політика, що
проводиться державою безпосередньо;
недискреційна (автоматична) — політика вбудованих регуляторів
(стабілізаторів): податки, соціальні виплати, ефект надійності компаній, інертність
схильності до споживання тощо.
Основні засоби дискреційної фінансової політики держави:
держконтракт і держзамовлення;
державні інвестиції;
соціальні трансферти;
зміни у податковому регулюванні;
 фінансування державних програм, громадських робіт тощо.
Фінансово-бюджетне регулювання — основний комплекс засобів державного
регулювання фінансової системи і насамперед використання державних фінансів.
Державні фінанси складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів.
Через них відбувається перерозподіл значної частини ВВП країни.
Державний бюджет є:
річним планом державних витрат та джерел їх фінансового покриття;
головним важелем державного регулювання перерозподілу фінансових потоків у
країні.
Консолідований державний бюджет країни — бюджет центрального уряду та
бюджети місцевих органів влади.
Основні параметри бюджету:
абсолютні розміри;
частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет;
обсяг і структура джерел фінансування;
обсяг і структура бюджетних видатків;
співвідношення доходів і видатків бюджету.

2. Елементи фінансової політики

Формування фінансової політики будь якої країни передбачає врахування

потреб суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості
держави, що залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед
суспільством.
Завданнями фінансової політики держави є:
– забезпечення умов для максимальної мобілізації фінансових ресурсів
за рахунок різних джерел;
– встановлення раціонального (найефективнішого, який дозволяв би забезпечити
інтереси усіх суб’єктів фінансових відносин) розподілу та використання фінансових
ресурсів;
– організація фінансового регулювання (стимулювання чи стримування)
та фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку;
– ефективне використання усіх форм та методів фінансового механізму
відповідно до основних завдань стратегії і тактики фінансової політики, що постійно
змінюються;
– створення ефективної та дієвої системи управління державними фінансами.
Практична реалізація фінансової політики полягає у сукупності заходів
стратегічного і тактичного характеру, які здійснює держава через фінансову
систему. Це заходи довгострокового та короткострокового часового періоду, котрі
реалізуються в процесі здійснення фінансової політики держави і передбачають
вирішення проблем соціально економічного розвитку країни. Оцінку
фінансової політики, яка проводиться в державі, прийнято давати, визначаючи її
ефективність за певними показниками, що характеризують рівень її соціально-
економічного розвитку у конкретному часовому періоді, а також темпи зростання
(зменшення) цих показників щодо попереднього періоду.
До найважливіших показників визначення ефективності проведення
державної фінансової політики відносять: динаміку ВВП, виконання зведеного
бюджету за доходами і видатками, обсяг
Державна політика України в сучасних умовах є сукупністю економічної,
соціальної, національної, політичної і військової політик. Ці напрямки діяльності
держави нерозривно пов’язані з фінансовою політикою. Фінансова політика
складається з бюджетної, податкової, грошової, кредитної, цінової та митної політики
 Фінансова політика України сьогодні направлена на концентрацію фінансових
ресурсів в руках держави при постійному зменшенню бази формування доходної
частини бюджету. Бюджетна політика визначається Конституцією України рядом
інших законів, що встановлюють функції окремих органів влади в бюджетному
процесі і законотворенні. До бюджетної політики відноситься визначення:
бюджетного процесу;
принципів побудови бюджету;
частка валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджетах різних
рівнів;
структури видаткової частини бюджету;
шляхів покриття дефіциту бюджету тощо.
Важливим елементом фінансової політики є податкова політика.
Податок - це індивідуально безеквівалентний рух грошових коштів, який
здійснюється на основі примусу з боку влади, що має на меті формування грошового
фонду, який використовується державою для виконання своїх функцій.
Більш як за п'ятсот років сучасна фінансова наука чітко визначилась по
відношенню до податків. А саме:
без податків держава не може існувати;
податкові стягнення мають тверду тенденцію до зростання; о при переході
оптимального податкового порогу порушується звичайний відтворювальний процес -
економіка починає руйнуватись;
в періоди кризи податки повинні буту встановлені на мінімальному рівні;
економічний механізм країни відновлюється за рахунок мобілізації
інвестиційного потенціалу;
високі податки призводять до витоку капіталу; а податкові пільги повинні мати
відкритий характер;
податкова система не повинна носити конфіскаційний характер;
сумарний розмір податків має стійку тенденцію зростання тільки в економічній
системі, в якій держава гарантує стабільність законів і права;
непрямі податки необхідно вводити для обмеження споживання товарів, які
шкідливі для здоров'я, на предмети розкоші, іноді на імпортні товари та послуги і в
інших специфічних випадках;
основою податкової бази повинні виступати податки на доходи та майно.
Вплив податкової політики на фінансову та економічну політику держави
проявляється безпосередньо і за досить короткий проміжок часу.
У 2005 році було перевиконано завдання по перерахунку до загального фонду
податку на прибуток і склало 106,2% (додатково одержано 1,3 млрд. грн.). Виконання
завдання по збору до загального фонду по податку на прибуток у 2006 році склало -
100,2%, додатково одержано 38,7 млн. грн.
У 2005 році було додатково одержано 0,7 млрд. грн. ПДВ (план перевиконано на
2,9%). У 2006 році до Зведеного бюджету України надійшло ПДВ на 4,9% більше, ніж
було заплановано, додатково одержано 1422,4 млн.грн.
Наступним елементом фінансової політики є грошова політика, яка складається з
емісійної політики і політики підтримки стабільної національної валюти. Емісійна
політика визначає необхідність кількості грошей в обігу і має ще один напрямок -
збільшення доходної частини бюджету. Останнє вимагає особливої обережності у
застосуванні. Якщо держава не в змозі контролювати грошову політику, регулювати
свою грошову систему, то це може порушити економічну безпеку країни.
Кредитна політика, як складова фінансової, забезпечує функціонування
внутрішньогосподарських розрахунків і позикового капіталу. Позиковий капітал є
важливою умовою здійснення відтворювального процесу, забезпечує можливість
позик як. для поповнення оборотних коштів, так і для інвестицій. Крім того,
кредитний сектор економіки служить й для вирівнювання середньої норми прибутку.
Слід відмітити, що величина процентної ставки може негативно вплинути на стан
економічної активності в суспільстві. Так, якщо рентабельність виробничого сектору
в ринкових умовах коливається від 10 до 15 %, то висока ставка рефінансування
Національного банку, що перевищує межу рентабельності, створює умови для:
неповернення кредитів;
зростання цін;
зниження рентабельності позичальників, що скорочує базу оподаткування;
звуження внутрішнього споживчого ринку тощо.
До загальних методів реалізації грошово-кредитної політики належать:
1) політика облікової ставки;
2) операції на відкритому ринку;
3) зміна норм обов'язкових резервів.
Політика облікової ставки — це регулювання оплати (процента) за позики, які
центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність
розширювати кредитні операції.
Операції на відкритому ринку полягають у купівлі або продажу центральним
банкам цінних паперів з метою впливу на ресурси комерційних банків.
Обов'язкові (мінімальні) резерви — це безпроцентні вклади комерційних банків
у центральному банку, розмір яких встановлюється у визначеній пропорції до
банківських зобов'язань (депозитів клієнтів). Резервні вимоги можуть виставлятися до
всіх банківських пасивів або тільки до окремих видів банківських зобов'язань.
Цінова політика держави виражається в регулюванні цін і тарифів на монопольні
товари і послуги. Зростання цін в таких галузях як залізничний та водний транспорт,
видобувна промисловість, нафто- і газопроводи, електромережі тощо, призводять до
зростання цін у всіх інших секторах народного господарства. Відбувається
скорочення пільгових товарів і послуг, що не забезпечує населенню мінімальні
соціальні гарантії. Цінова політика є важливим фактором регулювання економіки.
Митна політика розглядається як частина цінової і податкової, тому що митні
збори і податки безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг, обмежують чи
розширюють доступ на внутрішній ринок імпортних товарів, забезпечують рівень
захисту національного виробника і перешкоджають вивозу національного багатства
за межи країни. Вибір напрямку митної політики повинен сприяти економічному
зростанню країни, політичній стабілізації. Всі елементи фінансової політики повинні
бути цілеспрямованими, скоординованими, взаємопов'язаними і
взаємообумовленими.

3. Складові фінансової безпеки держави. Державний бюджет як головний

засіб управління соціально-економічним розвитком країни

Розроблення політики управління фінансовою безпекою потребує визначення її

складових на зростання рівня яких і буде спрямоване подальше дослідження. На
основі дослідження напрацювань вітчизняних та закордонних вчених нами визначено
основні складові фінансової безпеки в межах яких, буде здійснюватися оцінювання
рівня фінансової безпеки України. В рамках дослідження фінансову безпеку країни
будемо розглядати як інтегральний показник, що поєднує в собі податкову, грошово-
кредиту та бюджетні складові.
Значний дефіцит державного бюджету, наявність значного обсягу державного
боргу, підвищують важливість саме бюджетної складової фінансової безпеки країни,
як індикатора, що відображає потенціал держави до фінансування програм та заходів
спрямованих на отримання достатнього рівня фінансової стійкості країни.
 До показників, що відображають рівень бюджетної безпеки належать:
 темпи зміни ВВП;
 співвідношення обсягу державного боргу до ВВП;
 відношення обсягу трансфертів до ВВП;
Враховуючи те, що одним із основних джерел формування доходів бюджету є
саме податкові надходження, саме податкова безпека країни відображає ступінь
захищеності інтересів її економічних суб’єктів незалежності країни, та її здатності до
фінансування програм розвитку країни.
До показників податкової безпеки нами пропонується відносити:
 відношення обсягу податкових находжень до ВВП;
 рівень податкового навантаження.
До показників грошово-кредитної складової фінансової безпеки належать :
 темп зміни курсу валют;
 облікова ставка НБУ%;
 ставка рефінансування НБУ;
 ставка за депозитами / кредитами.
Аналіз всіх зазначених складових при дослідженні фінансової безпеки країн
сприятиме формуванню більш комплексного уявлення про реальну фінансову
ситуацію в країні, та забезпечить підвищення достовірності отриманих результатів.
Як організаційно-фінансова категорія бюджетна політика є системою заходів і
дій органів влади в галузі управління бюджетним процесом на основі концепції
розвитку бюджетних відносин у складі загальної економічної політики, спрямованої
на реалізацію поставлених завдань і цілей з економічного та соціального розвитку.
Стратегічною метою бюджетної політики є забезпечення фінансової і соціальної
стабільності в країні.
Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання,
розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за виконанням. Зміст
етапів бюджетного процесу регламентований Конституцією України та Законом
України "Про бюджетну систему України".
Етапами бюджетного процесу в Україні є: складання проекту бюджету; розгляд
бюджету; затвердження бюджету; виконання бюджету; складання, розгляд і
затвердження звіту про виконання бюджету.
1.Складання проекту Державного бюджету. Бюджетний процес починається з
того, що ВР України не пізніше 15 червня поточного року розробляє й надсилає
Президентові спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрямки
бюджетної політики на наступний рік.
2. Розгляд Верховною Радою проекту Закону про Державний бюджет
здійснюється в порядку, передбаченому Регламентом ВР України. Проект Закону про
Державний бюджет рекомендує на засіданні Верховної Ради Президент України. З
докладною доповіддю про проект Закону виступає Міністр фінансів або особа, котра
виконує його обов’язки.
3. Затвердження Державного бюджету здійснює Верховна Рада. Затвердженню
підлягають:
граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;
суми доходів Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;
суми видатків Державного бюджету щодо кожного розпорядника коштів
відповідно до бюджетної класифікації;
суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до
бюджетів АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя;
розмір оборотної касової готівки Державного бюджету.
 4. Виконання бюджету є найважливішою стадією бюджетного процесу. Касове
виконання Державного бюджету здійснюється через установи Національного банку
України, Державного експортно-імпортного банку, АКБ соціального розвитку
"Укрсоцбанк", Українського акціонерно-промислово-інвестиційного банку
"Промінвестбанк". Названі банки здійснюють касове виконання державних
позабюджетних фондів. Пенсійний фонд обслуговує АКБ "Аваль".
5. Звіт про виконання Державного бюджету складає Міністерство фінансів, а
стосовно нижчих бюджетів бюджетної системи — відповідні фінансові органи.
Зведений звіт надсилається Верховній Раді. Узагальнені показники зведеного звіту
підлягають опублікуванню.
Як правова та водночас економічна категорія бюджет є основним інструментом
державного регулювання економіки, за допомогою якого здійснюється перерозподіл
валового внутрішнього продукту між галузями економіки, адміністративно-
територіальними утвореннями, між окремими економічними суб'єктами.
Проте слід враховувати, що рівень державних видатків не можна визначати
шляхом прийняття політичних рішень без відповідних економічних обґрунтувань.
Видатки мають обмежуватися обсягами доходів та безпечними для державних
фінансів можливостями залучення зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування
бюджетного дефіциту.
Різке збільшення коштів, що виділяють із бюджетів усіх рівнів та
позабюджетних фондів, підвищує платоспроможний попит. А це може обернутися
зростанням цін. Для зниження ризику підвищення цін рекомендується дотримуватися
правила, згідно з яким збільшення непроцентних видатків бюджету не повинно
перевищувати намічені темпи зростання ВВП у поточних цінах. Аналіз зростання
макроекономічних показників та видатків бюджету засвідчує, що це правило не було
обов'язковим при формуванні показників бюджетної системи України останніми
роками. Так, обсяг ВВП у номінальному вимірі у 2007 році порівняно з 2003-м зріс на
254,2 %, тоді як видатки зведеного бюджету збільшено на 302,4%.
При цьому зростання бюджетних видатків за функціями держави відбувалося
нерівномірно, а в деяких випадках стрибкоподібно. В цілому за зведеним бюджетом
країни фактично проведені видатки у 2006 році перевищували обсяги 2003 року на
131,3 %, а видатки на такі важливі заходи, як охорона здоров'я, зросли на 103,3 %,
духовний та фізичний розвиток — 110,9 %, освіту — 125,6 %. Низькими темпами
відбувалося збільшення видатків на фінансування оборони країни. Видатки на
оборону у 2006 році становили 6,4 млрд грн проти 5,3 млрд грн у 2003 році, або
збільшилися на 21,2 %, тоді як видатки за функцією "громадський порядок, безпека та
судова влада" зросли з 5,8 до 12,7 млрд грн, або на 117,6 %.
Забезпечення сталих темпів економічного зростання, підвищення
конкурентоспроможності, належного рівня життя населення потребує подальшого
реформування державних фінансів. Обов'язковими у вирішенні цього питання мають
бути такі заходи:
1. Робота з удосконалення бюджетної політики має спрямовуватися на
виконання завдань з напрацювання механізмів забезпечення високих темпів
економічного зростання у напрямах удосконалення інституційних умов, активізації
ролі держави у господарському житті країни, забезпечення макроекономічної
стабільності, недопущення прийняття популістських рішень, не забезпечених
фінансовими ресурсами.
На етапі формування ринкового середовища і створення сприятливих умов для
господарювання надто важливим є здійснення податкової реформи. Головними
завданнями, на вирішення яких вона має бути спрямована, є забезпечення стабільного
надходження грошових ресурсів до бюджетів усіх рівнів для виконання державними і
місцевими органами влади покладених на них функцій, подальша координація дій,
спрямованих на вдосконалення бюджетного законодавства і податкового
адміністрування, а також активізації діалогу уряду з бізнесом стосовно умов, що
сприятимуть виведенню бізнесу з тіні.
На підставі тези про те, що надання населенню суспільних благ є однією з
найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, слід чітко
визначити напрями фінансового забезпечення піднесення життєвого рівня народу,
зосередивши увагу на питаннях матеріального стимулювання та ліквідації надмірного
соціального розшарування населення за обсягами доходів.
З метою забезпечення подальшої координації діяльності центральних органів
державної влади у питаннях державного регулювання економіки, їх взаємодії у
розробці та реалізації фінансової політики слід розробити та закріпити на
законодавчому рівні спільні принципи та правила формування показників розвитку
економіки й соціальної сфери, внести уточнення і зміни до відповідних нормативно-
правових актів, що регулюють ці питання.
Трансфертна політика має передбачати поступове, економічно обґрунтоване
зниження рівня державного дотування через механізми інвестування виробництва і
підприємницької діяльності у поєднанні із швидким оборотом капіталу, більшим
товаронавантаженням споживчого ринку, розширенням дохідної бази місцевих
бюджетів.
4. Практичний інструментарій підвищення рівня
фінансової безпеки України

До основних інструментів підвищення рівня фінансової безпеки країни на

сучасному етапі її розвитку належать наступні:
Стимулювання діяльності суб’єктів підприємництва шляхом підвищення рівня їх
інвестиційної привабливості, перегляду нормативної складової політики державного
регулювання економіки, а саме:
а) удосконалення та приведення у відповідність міжнародним стандартам та
реаліям розвитку економіки системи нормативно-правового забезпечення.
- розподіл повноважень між органами державної та місцевої влади;
˗ врахування зарубіжного досвіду у процесі управління фінансовою безпекою
країни при розробці нормативно-правових актів;
˗ посилення відповідальності перед економічними суб’єктами за виконанням
нормативних актів в межах своїх повноважень;
б) стимулювання розвитку підприємницького сектору економіки:
- перегляд процедури надання податкових пільг та канікул, в сторону її
оптимізації;
- запровадження практик пільгового кредитування програм та заходів
спрямованих га підвищення рівня міжнародної привабливості країни;
2. Управління грошово-кредитною складовою фінансової політики держави:
а) надання фінансово-кредитної підтримки бізнесу:
- надання дотацій, субвенцій та державного кредитування бізнесу;
- оптимізація та спрощення процедур кредитування;
- зниження облікової ставки НБУ та ставки за депозитами, підвищення ставки за
кредитами; – стимулювання та підтримка розвитку банківського сектору економіки.
б) оптимізація системи оподаткування в Україні:
- розширення переліку та спрощення процедури отримання податкових знижок;
-зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів підприємницької
діяльності;
в) управління інформаційною складовою:
- консультування суб’єктів господарювання з питань нормативного регулювання
ведення бізнесу;
 г) стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності:
-захист інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів;
- підвищення рівня інвестиційної привабливості країни;
-залучення інвестицій на реалізацію наукових, інноваційних та інших програм та
заходів.

ВИСНОВОК

Фінансова політика держави — заходи держави щодо мобілізації фінансових

ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для
реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства. Фінансова політика
обумовлена станом економіки держави.
Фінансово-бюджетне регулювання — основний комплекс засобів державного
регулювання фінансової системи і насамперед використання державних фінансів.
Державний бюджет є: річним планом державних витрат та джерел їх фінансового
покриття; головним важелем державного регулювання перерозподілу фінансових
потоків у країні.
Державна політика України в сучасних умовах є сукупністю економічної,
соціальної, національної, політичної і військової політик. Ці напрямки діяльності
держави нерозривно пов’язані з фінансовою політикою. Фінансова політика
складається з бюджетної, податкової, грошової, кредитної, цінової та митної
політики.
Як організаційно-фінансова категорія бюджетна політика є системою заходів і
дій органів влади в галузі управління бюджетним процесом на основі концепції
розвитку бюджетних відносин у складі загальної економічної політики, спрямованої
на реалізацію поставлених завдань і цілей з економічного та соціального розвитку.
Стратегічною метою бюджетної політики є забезпечення фінансової і соціальної
стабільності в країні. З метою забезпечення подальшої координації діяльності
центральних органів державної влади у питаннях державного регулювання економіки,
їх взаємодії у розробці та реалізації фінансової політики слід розробити та закріпити
на законодавчому рівні спільні принципи та правила формування показників розвитку
економіки й соціальної сфери, внести уточнення і зміни до відповідних нормативно-
правових актів, що регулюють ці питання.
Сучасні умови розвитку вітчизняної економіки обумовлюють необхідність
гармонізації відносин між суб’єктами господарювання та державою. При цьому
важливим напрямом є забезпечення фінансової безпеки як на рівні країни, так і
окремих регіонів.
В умовах обмеженості бюджетних та приватних ресурсів виникає потреба в
урегулюванні фінансової складової державної політики, що є однією з визначальних
складових стабільного соціально-економічного розвитку регіону. Ефективна
державна фінансова політика повинна передбачати проведення точної та правдивої
оцінки територіями своїх фінансових можливостей, що у свою чергу має відображати
інформацію щодо можливостей фінансування свого розвитку та ефективності
управління даним процесом.
На жаль, досвід останніх років показав існування значної кількості проблем,
пов’язаних з ефективним функціонуванням механізму управління фінансовою
безпекою країни та врахування взаємозв’язку фінансових можливостей та потреб
країни в рамках забезпечення їх фінансової безпеки. Це зумовлює необхідність
формування такого механізму організаційного та економічного управління
фінансовою безпекою, що відповідає вимогам сьогодення та враховує вимоги цілей
сталого розвитку.
 ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

Державний бюджет на 2008 рік // www.liga-zakon

Дідківська І., Головко Л. Державне регулювання економіки. – К.: Знання - Прес,
2002. – 214 с.
Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога 3. Державне регулювання
економіки. - К., 2002. – 381 с.
Чистов С.М, Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки:
Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.
Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006.
– 435 с.
Бондарук Т. Фінансова політика забезпечення ефективності видатків місцевих
бюджетів // Економіст. – 2007. – № 4. – С. 30-33.
Буковинський С.А. До питання здійснення бюджетної політики в Україні //
Фінанси України. – 2007. – № 11. – С. 3-30.
Радіонова І.Ф. Фінансова політика як феномен інституціональної економіки //
Фінанси України. – 2007. – № 11. – С. 53-63.
Губський, Б. В. Економічна безпека України: методологія виміру, стан і
стратегія забезпечення [Текст] : монографія / Б. В. Губський. – К., 2001. – 122 c.
Журавльова І.В. Миколайчук А.Б. Методичний підхід до моделювання
фінансової безпеки регіонів України Бізнес Інформ 2012 №6 с.156-159.
Калантай А.М. Роль і місце фінансової безпеки в контексті національних
інтересів. Збірник наукових праць Національного університету державної податкової
служби України. №1, 2012. 143-153.