ТЕМА 15.

ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА

1. Фінансова система та її роль в регулюванні виробництва.

2. Суть та функції кредитної системи. Кредитна інфраструктура.
3. Банки, фондові й валютні біржі та їх роль в економіці.

15.1. Фінансова система та її роль в регулюванні виробництва

Як вже зазначалося, важливу роль в державному регулюванні економіки

відіграє фінансова система. Фінанси становлять собою сукупність
економічних відносин з приводу утворення, розподілу та використання фондів
грошових коштів для задоволення потреб розширеного відтворення.
Суб’єктами фінансових відносин виступають підприємства, громадські
організації, державні органи управління, держава в цілому та населення країни.
Взаємодія суб’єктів фінансів здійснюється у процесі формування
й використання амортизаційного фонду, фонду нагромадження та фондів для
вирішення різноманітних соціальних проблем.
Фінанси обслуговують кругооборот і оборот виробничих фондів у
грошовій, продуктивній і товарній формах, а також охоплюють різноманітні
податкові платежі населення, позики, лотереї, вклади в ощадбанки тимчасово
вільних грошей. За допомогою фінансової системи держава надає населенню
кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління
соціально-економічними процесами, визначає темпи і пропорції суспільного
відтворення.
Фінанси виконують такі функції.
Акумулююча функція фінансів проявляється в акумулюванні грошових
коштів для заміщення вартості спожитих засобів виробництва і утворення
первинних доходів у вигляді прибутку, утворення фонду соціального
страхування, резервних і страхових фондів, забезпечення загальнодержавних
потреб, формування ресурсів на утримання і розвиток невиробничої сфери,
здійснення внутрігалузевого, міжгалузевого і міжрегіонального розподілу
національного доходу. Акумулюючи та регулюючи фінансові ресурси, держава
має можливість активно впливати на формування оптимальних пропорцій між
нагромадженням і споживанням, виробничою і невиробничою сферами,
окремими галузями народного господарства та економічними регіонами.
Контрольна функція фінансів полягає в здійсненні контролю
за дотриманням суб’єктами фінансових відносин порядку утворення
і використання цільових грошових фондів та виконання фінансових зобов’язань
перед державою. Через фінансові нормативні акти держава регламентує й
регулює процес нарахування, отримання, зміну й відміну платежів до бюджету.
Стимулююча функція фінансів проявляється у їх здатності сприяти
режиму економії, підвищенню продуктивності праці і поліпшенню якості
продукції. Якщо фінанси не виконують цю функцію, то в суспільстві
виникають зворотні процеси і наступає економічна, соціальна, а нерідко і
політична нестабільність.
1
 Фінанси функціонують через фінансову систему. Фінансова система
становить собою сукупність різноманітних форм організації фінансових
відносин між державою і підприємствами, між підприємствами, організаціями і
їх об’єднаннями, а також між державою, підприємствами та організаціями, з
одного боку, і населенням, з іншого. Основними засобами фінансової системи
є податки, платежі до бюджету, платежі за державні кредити, рентні
платежі, формування та використання бюджетних і позабюджетних фондів.
Фінансова система будь-якої країни має таку структуру: фінанси
підприємств і організацій, загальнодержавні фінанси, фінанси населення.
Фінанси підприємств становлять систему економічних відносин, яка
пов’язана з формуванням, розподілом і використанням грошових коштів для
забезпечення господарської діяльності, виробничого та соціального розвитку.
Саме на підприємствах створюється валовий національний продукт, що стає
об’єктом фінансового розподілу і перерозподілу, формуються доходи і
нагромадження, утворюються і використовуються фонди грошових коштів.
Фінансові відносини некомерційних (бюджетних) організацій (закладів
освіти, охорони здоров’я, управління, охорони громадського порядку, оборони
та ін.) складаються з приводу грошових відносин даної галузі з бюджетом,
галузевих органів управління з підвідомчими їм закладами, а також внутрі
останніх. Згадані організації можуть мати грошові відносини, пов’язані
з формуванням та використанням позабюджетних фондів, які формуються в
результаті спонсорської допомоги та оплати споживачами відповідних послуг.
Загальнодержавні фінанси становлять систему грошових фондів, які має
держава і які використовуються на фінансування народного господарства,
соціально-культурні заходи, управління та оборону. Провідною ланкою
фінансової системи є державний бюджет. Державний бюджет – це система
грошових відносин між державою, з одного боку, і підприємствами,
організаціями та населенням, з іншого, з приводу утворення, розподілу і
використання централізованого фонду грошових ресурсів держави для
розширення виробництва, задоволення соціально-культурних потреб населення
та покриття інших загальнодержавних потреб (управління, оборону, охорону
навколишнього середовища тощо). Іншими словами, державний бюджет, це –
щорічний баланс надходжень і видатків, який розробляється державними
органами для активного впливу на економічні процеси та підвищення їх
ефективності.
Бюджетна система України включає в себе державний бюджет України,
бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети – обласні, районні,
міські, селищні та сільські. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.
Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів
державного бюджету є: податок з обігу, податок на прибуток підприємств та
організацій, податок на додану вартість, акцизні збори, доходи від
зовнішньоекономічної діяльності, надходження від реалізації грошово-речової
лотереї, податок з населення та ін.
Окремою ланкою державних фінансів виступають позабюджетні фонди,
які організаційно відокремлені від державного бюджету і мають певну
2
самостійність. Вони управляються виконавчою і законодавчою владою та
місцевими органами. В нашій країні основними позабюджетними фондами є:
фонд соціального страхування, фонд Чорнобиля, пенсійний фонд, фонд
зайнятості населення, інноваційний фонд, природоохоронний фонд, фонди
регіонального розвитку тощо. Позабюджетні фонди формуються за рахунок
спеціальних цільових відрахувань, добровільних внесків і пожертвувань
фізичних та юридичних осіб, доходів від позик, грошово-речових лотерей та ін.
Державні видатки – це сукупність грошових відносин, які складаються в
процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів
грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Головними
статтями видатків держбюджету є: фінансування народного господарства,
фінансування соціально-культурних заходів держави, витрати на управління та
оборону.
Фінанси населення – це грошові фонди, які утворюються у жителів країни
і які спрямовуються на примноження їх власності та підвищення добробуту.

15.2. Суть та функції кредитної системи

Специфічну складову частину фінансової системи становлять кредитні

відносини. Кредит становить собою форму акумуляції та використання
тимчасово вільних коштів для задоволення тимчасових потреб юридичних і
фізичних осіб у додаткових фінансових ресурсах. Необхідність і можливість
кредиту обумовлена закономірностями кругообороту фондів підприємства
(капіталу): в одних підприємств у процесі кругообороту фондів тимчасово
звільняються грошові кошти, в той час, як в інших виникає тимчасова потреба в
додаткових грошових ресурсах.
Основними джерелами кредитування є:
– вільні кошти бюджету і його перехідні залишки (перевищення доходів
над видатками);
– вільні грошові кошти юридичних осіб до використання
їх за призначенням (фонд амортизації, прибуток, кошти для виплати заробітної
плати, фонди економічного стимулювання тощо);
– вільні кошти населення в ощадбанках.
У суспільному відтворенні кредит виконує такі основні функції:
1) функцію перерозподілу грошово-фінансових ресурсів; 2) функцію утворення
додаткової до існуючої купівельної спроможності; 3) функцію капіталізації
вільних грошових коштів; 4) функцію зростання ефективності грошового обігу;
5) функцію макроекономічного регулювання господарських процесів.
Зупинимось на згаданих функціях.
Перерозподільчу функцію кредит виконує тоді, коли задовольняє
потреби у грошових ресурсах одних юридичних та фізичних осіб за рахунок
тимчасово вільних ресурсів інших. В цій функції забезпечується значно більша
доступність кредиту в порівнянні з іншими джерелами, скажімо, з бюджетними

3
ресурсами; задовольняються потреби в додаткових коштах; перерозподіляються
не тільки грошові, а й матеріальні ресурси.
Функція утворення додаткової до існуючої купівельної спроможності
полягає в тому, що кредит підвищує купівельну спроможність позичальника і
цим сприяє посиленню його економічного потенціалу.
Функція капіталізації вільних грошових коштів проявляється тоді, коли
відбувається нагромадження позичкового капіталу за рахунок тимчасово
вільних коштів та фізичних осіб.
Функцію зростання ефективності грошового обігу кредит виконує тоді,
коли в результаті взаємного зарахування платежів, прискорення обороту
грошей та утворення різноманітних форм банківських (кредитних) грошей,
скорочуються потреби безпосереднього обігу банкнот і зростає ефективність
грошового обігу. Кредитні гроші – це знаки вартості, які виникають
і функціонують в обігу на основі кредиту. Представниками кредитних грошей є
вексель, банкнота, чек та інші платіжно-розрахункові документи, пов’язані з
оформленням і здійсненням кредитних операцій.
Функція макроекономічного регулювання господарських процесів
проявляється в тому, що за допомогою кредиту здійснюється антициклічне
регулювання ринкової економіки, зовнішньої торгівлі, платіжного балансу,
антиінфляційної політики.
Кредитування здійснюється на основі певних принципів. Серед них
найважливішими є: 1) взаємна довіра, добровільність та рівноправність
учасників кредитного договору; 2) повага прав і обов’язків сторін;
3) взаємовигода та економічна доцільність кредиту; 4) строковість,
поверненість, платність кредиту; 5) матеріальна забезпеченість кредиту;
6) економічність, тобто досягнення найбільшої ефективності використання
позики при найменших кредитних вкладеннях; 7) диференційований підхід
до кредитування позичальників.
В практичній організації кредитних відносин розрізняють комерційний,
банківський, споживчий, державний, міжнародний кредити.
Комерційний кредит надається одним підприємством (юридичною чи
фізичною особою) іншому у вигляді поставок товарів з відстрочкою платежу.
Комерційний кредит утворює основу кредитної системи. Він обслуговується
вексельними білетами, обіг яких опосередковується банками і регулюється
чинним законодавством. Основним його призначенням є прискорення руху
товарів від виробника до споживача.
Банківський кредит надається банками та спеціалізованими кредитно-
фінансовими установами юридичним та фізичним особам у вигляді грошових
позик. Надані банками позики поділяються на короткострокові,
середньострокові і довгострокові. Банківські позики можуть бути попередньо
забезпечені матеріальними цінностями і незабезпечені. Особливо широко
застосовуються забезпечені позики під заставу.
Споживчий кредит надається підприємствами торгівлі та сервісних
послуг у вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку. Його об’єктом
є, як правило, товари тривалого користування, а також окремі види послуг.
4
Споживчий кредит реалізується через використання різноманітних форм
комерційного та банківського кредиту.
Державний кредит має місце тоді, коли кредитором або позичальником є
держава. Об’єктом державного кредиту є, як правило, позичковий капітал, що
реалізується через розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів.
Крім того, державний кредит може здійснюватися через надання грошових
позик окремим підприємствам.
Головною ланкою кредитної системи є банки, які водночас виступають і
покупцями і продавцями грошових коштів. При цьому дії банків щодо
залучення грошових коштів являють собою пасивні операції, а продаж та
інвестування – активні. Активні операції банків здійснюються за принципами
строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності кредиту.
В умовах ринкової економіки банківська система складається з двох рівнів:
на вищому рівні – центральний (національний, федеральний) банк, який
наділяється монопольним правом випуску грошей в обіг і контролю за станом
грошового обігу, на нижчому рівні – комерційні банки. Головними функціями
центрального банку є: 1) забезпечення стабільного, безінфляційного,
збалансованого розвитку економіки; 2) проведення єдиної державної політики
в грошовому обігу, кредитуванні, організації міжбанківських розрахунків,
координації банківської системи в цілому; 3) визначення курсу національної
грошової одиниці відносно до валют інших країн; 4) реалізація монопольного
права випуску грошей в обіг.
Комерційні банки працюють на принципах комерційного розрахунку,
тобто їх діяльність передбачає пошук найбільш ефективних операцій,
прибутковість, незалежність від органів державної влади у прийнятті рішень
щодо поточної банківської діяльності. Вони виконують такі основні функції:
1) приймають вклади від економічних суб’єктів, ведуть їх поточні рахунки,
сплачують по чеках; 2) надають кредити підприємствам; 3) здійснюють
розрахунки між окремими господарськими одиницями. Комерційні банки, як і
центральний банк, мають свої управління та регіональні відділення.

15.3. Банки, фондові й валютні біржі та їх роль в економіці

Банки – це фінансово-кредитні установи, які обслуговують рух капіталів і
грошей. Виникнення і функціонування банків пов'язане з явищем кредиту
(позички). Кредитом (позичкою) називається передання грошей у тимчасове
користування за умови їх повернення у визначений час з процентом. Існує два
види банківського процента: 1) процент за вкладами (депозитами), який банк
сплачує тим, у кого він бере в користування тимчасово вільні кошти; 2) процент
за кредит, який банк отримує від тих, кому він надає кошти у користування.
Різниця між процентами за кредит і процентами за вкладами становить
банківський прибуток.
Банківська система будь-якої країни складається з центрального банку (в
Україні – Національний банк України) та комерційних банків (в т.ч. й
державних).

5
 Найбільшого поширення набула така організаційно-правова форма банків, як
акціонерна.
За способом формування статутного капіталу розрізняють комерційні банки
без участі держави, з участю держави, з участю іноземного капіталу тощо.
Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні банки, їх поділяють
на: універсальні (здійснюють усі операції) та спеціалізовані (виконують менший
обсяг операцій, обслуговують певну галузь чи сферу економічної діяльності або
групу клієнтів).
Спеціалізованими є такі банки:
Ощадні банки – фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні
населення, залученні грошових заощаджень громадян, наданні кредитів та
інших банківських послуг.
Іпотечний банк – банк, що спеціалізується на наданні довгострокових
кредитів під заставу нерухомого майна (землі, будівель тощо) та випуску
заставних листів, забезпечених нерухомістю.
Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні
інноваційних проектів. Кредитування здійснюється шляхом придбання
відповідних акцій та розміщення облігаційних позик.
Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичковий капітал і надає
його в розпорядження позичальникам (підприємцям, державі) через випуск
облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Він з'ясовує характер і обсяг
фінансових потреб позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних
паперів, визначає термін їхньої нової емісії та розміщення серед інвесторів.
Інвестиційний банк є не тільки посередником між інвестором і позичальником,
а й гарантом емісії та організатором ринку.
Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредитування експорту та
імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками, гарантує й обліковує
векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками.

Функції комерційних банків:

 ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів);
 акумуляція строкових депозитів вкладників;
 видача грошових засобів з рахунків;
 перерахування з одного рахунка на інший;
 розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів,
купівлі-продажу цінних паперів;

Усі операції, що виконуються банками, поділяються на три групи: пасивні,

активні та комісійні.
1. Пасивні операції – спрямовані на залучення коштів. Власний капітал
банку, зібраний під час його утворення, становить незначну частину його
ресурсів. Головна частина – депозити (вклади) клієнтів. Депозити поділяються
на поточні (гроші видаються на вимогу вкладника у будь-який час) та термінові
(гроші можуть бути зняті з рахунків лише через встановлений термін).

6
 Структура банківських ресурсів:
 власний капітал банку:
o первинний акціонерний капітал;
o нагромаджений капітал за рахунок капіталізації частини
банківського прибутку;
o резерви;
 депозити клієнтів:
o строкові – вкладники можуть запитувати (знімати,
використовувати) кошти тільки після закінчення певного строку;
o до запиту (поточні рахунки) вкладник може використовувати їх у
будь-який час;
 заощаджувальні внески, які зазвичай повільно нагромаджуються і
використовуються тільки через декілька років. Заощаджувальний внесок
клієнта засвідчує ощадна книжка;
 залучені засоби – кредити, отримані в інших банках (міжбанківський
кредит);
 засоби, отримані від емісії та розміщення цінних паперів банку.

2. Активні операції спрямовані на використання ресурсів банку (надання

позичок). Позички надаються без будь-якого забезпечення, якщо банк вважає
позичальника надійним клієнтом, і під заставу.
За об'єктами активні операції можна систематизувати таким чином.
 Вексельні операції (купівля векселів у компанії та видача під них
позик). Підприємство, яке продає свій товар іншому підприємству в кредит,
одержує вексель, за яким воно може отримати гроші від підприємця-покупця
тільки через певний проміжок часу. Якщо підприємцю-продавцеві гроші
потрібні раніше, ніж настане термін платежу, то він може продати вексель
банку. Ця операція називається обліком векселів. Банк сплачує
векселетримачеві не всю суму, зазначену у векселі, а зменшену на величину
облікового відсотка. Підприємець-продавець може отримати кредит банку під
заставу векселя. Після настання терміну погашення кредиту позичальник
повертає кредит і забирає вексель.
 Підтоварні операції – надання кредиту під заставу товарів і товарних
документів.
 Фондові операції – операції з цінними паперами, що мають таку
структуру:
o кредит під цінні папери;
o банківські інвестиції, тобто купівля банками цінних паперів.
 Лізингові операції, учасниками яких є три суб'єкти: лізингова компанія,
функції якої виконує банк; орендар, що замовляє банку (лізинговій компанії)
устаткування, яке він хоче взяти в оренду; підприємство, яке виробляє це
устаткування.
 Факторингові операції – придбання банком (факторинговою фірмою)
права вимагати виплати за фінансовими зобов'язаннями, скупленими в різних

7
осіб. Іншими словами, це передача підприємством банкові права на управління
своєю дебіторською заборгованістю (тобто тими ресурсами, які підприємству
заборгували покупці). Банк при цьому зобов'язується в міру необхідності
фінансувати за допомогою кредиту виконання всіх фінансових зобов'язань
такого підприємства.
 Трастові (довірчі) операції – операції банків щодо управління майном
та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів. Структура
трастових операцій для юридичних осіб:
 платіжні операції;
 гарантування позик;
 продаж цінних паперів на фондовому ринку та збе-
рігання їх;
 управління майном і т. ін.
Для фізичних осіб трастові операції здійснюються у формах:
 тимчасове управління майном осіб, позбавлених права на управління
(неповнолітні, недієздатні особи);
 вкладення грошей у цінні папери та нерухомість;
 сплата податків;
 управління майном за дорученням клієнта тощо.

Отже, діяльність установ, що обслуговують різні ринки, є досить складною.

Для налагодження їхньої роботи необхідні практичний досвід, кваліфіковані
кадри, законодавство. В Україні триває процес створення ринкової
інфраструктури, і він далекий від завершення. Недосконалість ринкової
інфраструктури української економіки на початку XXI ст. виявляється у тому,
що:
1. значна частина товарних бірж виконує здебільшого функції
оптових компаній, часто торгуючи готовою продукцією, а не сировиною, як це
прийнято в усьому світі;
2. бракує законів, які б врегульовували усі сторони діяльності
страхових компаній, інвестиційних фондів та довірчих товариств;
3. на організованому (біржовому) ринку 2005 року здійснюється
лише 4% операцій з цінними паперами, інші – на неорганізованому, немає єди-
ного органу, який би виконував функції центрального (національного)
депозитарію.
Загалом існує невисокий рівень довіри населення України до вітчизняних
інвестиційних фондів, трастів, страхових компаній, спричинений негативним
досвідом спілкування зі згаданими установами упродовж 90-х років. Однак це
не означає, що українська економіка може розвиватись по-особливому – без
банків, бірж, фінансово-кредитних посередників. Попереду складний шлях
подальшого вдосконалення ринкової інфраструктури.

15.4. Біржа як основний елемент ринкової інфраструктури

8
 Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі. Термін
"біржа" в перекладі з латинської мови означає "шкіряний гаманець". Біржі
виникли як місця, де комерсанти здійснюють торговельні операції. Перша
біржа була зареєстрована в Антверпені у 1531 p., друга – у Лондоні в 1566 р.
У Росії перша біржа з'явилася у 1705 р. в Санкт-Петербурзі, а на території
України – 1796 р. в Одесі. Пожвавлення біржової торгівлі відбулося у період
непу. Кількість бірж у цей період перевищила 100. Існували вони до 1930 р.
З переходом постсоціалістичних країн до ринку біржова торгівля
відроджується.
Біржа – організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами
за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з
купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа),
робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа) (рис. 7.3).

Товарна біржа – це оптовий товарний ринок, для якого характерні такі

особливості:
 торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можливість
реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;
 регулярність торгів на основі певних правил;
 формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції
(котирування);
 свобода вибору контрагента за угодою;
 стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок.
Фондова біржа – організований ринок цінних паперів, що виконує функцію
мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для
фінансування державних програм. Цінні папери – документи, що виражають
майнові (боргові) зобов'язання.
Види цінних паперів
Акції (від лат. actio — дія, дозвіл) – цінні папери, випущені акціонерними
товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають
право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку
акціонерного товариства.

9
 Облігація (від лат. oblige – зобов'язання) – документ, що засвідчує передачу
грошей у борг на певний строк з правом отримання щорічного фіксованого
доходу та зобов'язання про повернення суми боргу у визначений строк.
Вексель (від нім. Wechsel – розмін) – письмове боргове зобов'язання за
встановленою законом формою, яке видається позичальником (боржником,
векселедавачем) кредитору (векселеотримувачу), що надає останньому право
вимагати від боржника повернення зазначеної у векселі суми в певний строк.
Варрант – цінний папір, що випускається разом з облігацією чи
привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у
визначений час.
Ваучер – майновий купон, що видається в процесі приватизації державного
майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації.
Сертифікат (депозитний) – фінансовий документ, випущений банком, який
засвідчує наявність грошового депозиту і зобов'язання виплатити цю суму
тримачеві сертифіката у певний строк. Це цінний папір на пред'явника.
Процент за депозитні сертифікати сплачується щорічно або одночасно із
погашенням боргу. Термін "сертифікат" походить від латинського certum, що
означає "правильно", та facio – "роблю".
Коносамент (від франц. connaissement від connaitre – знати, розуміти) –
розписка, що видається агентом транспортного підприємства (судна, літака
тощо) відправникові вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу для перевезення
і зобов'язання видати його в пункті призначення тримачеві коносаменту.
Передача коносаменту здійснюється за правилами передачі цінних паперів
(іменний, ордерний або на пред'явника) і рівнозначна передачі самого вантажу.
На первинному ринку цінних паперів відбувається розміщення щойно
випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади
різних рівнів, підприємства, організації, іноземні юридичні особи.
Вторинний ринок цінних паперів забезпечує перепродаж раніше випущених
цінних паперів через фондову біржу і позабіржовий оборот.

Валютна біржа – біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі

купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.
Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він
лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. У роботі
валютної біржі беруть участь представники держави. Біржовим валютним
товаром є валюта і золото.
Біржа праці (служба зайнятості) – державна структура, яка опосередковує
стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою.
Функції служби зайнятості:
 вивчення і прогнозування ситуації на ринку праці;
 організація громадських робіт;
 організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку;
 виплата допомоги з безробіття;
 відшкодування (часткове) витрат, пов'язаних зі зміною місця роботи.

10
 Фрахтова біржа – постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди
щодо фрахтування та відфрахтування суден.
Тут концентрується інформація про:
 попит і пропозицію на тоннаж;
 рівень фрахтових ставок;
 умови договору фрахтування.
Термін "фрахт" походить від німецького Fracht, що означає "вантаж".
Найбільший міжнародний фрахтовий центр знаходиться в Лондоні. Досить
могутні фрахтові біржі знаходяться в Гамбурзі, Генуї, Токіо, Нью-Йорку,
Гонконзі.
Розглянуті вище біржі називаються спеціалізованими.
Універсальна біржа – біржа, яка здійснює операції не тільки з широким
асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами та фрахтовими
контрактами.
Як функціонує товарна біржа?
Зареєстрованими членами біржі, за участю яких укладаються угоди, є
брокери та дилери. Той, хто хоче купити або продати товар через біржову
угоду, мусить звернутися до брокера. Брокери виконують біржові операції за
дорученням клієнта і за його кошти, дилери купують і продають за власні
кошти. За виконання своїх функцій брокери одержують від клієнтів плату у
вигляді комісійних, а тому зацікавлені у збільшенні кількості угод. Дилери
мають дохід від різниці між ціною продажу і ціною купівлі.
Крім брокерів і дилерів, на біржі працюють маклери. Маклер – це
службовець, який регулює порядок проведення торгів. Він не має права
укладання біржових угод.
Якщо біржова угода, що зареєстрована за встановленим порядком і набула
юридичної сили, порушена, то її учасники можуть звернутися до арбітражної
комісії. Контрольні функції здійснює Рада біржі та її управляючий.
Чим торгують на біржі?
На сучасних біржах торгують: сільськогосподарською продукцією (зерном,
м'ясом, бавовною тощо), металами (золотом, сріблом, алюмінієм та ін.),
енергоносіями (вугіллям, нафтою тощо).
Товари широкого вжитку, машини, обладнання на ринках західних країн
через біржі не продаються, їх реалізацією займаються спеціалізовані торгові
фірми.
У чому переваги біржової торгівлі перед небіржовою?
Для відповіді на це питання скористаємося прикладом небіржової торгівлі.
Фермер, який вирощує пшеницю, зібравши врожай, прибуває на ринок із
запізненням. Усі споживачі, які формують попит на зерно, вже придбали товар і
витратили гроші. Фермер змушений повернутися додому, не продавши свого
зерна. У цій ситуації програли не лише фермер, а й споживачі зерна, адже вони
змушені були заплатити вищу ціну, оскільки пропозиція зерна від цього
фермера не врахована ринком.
Біржова торгівля запобігає подібним ситуаціям, завдяки двом формам
торгівлі – форвардним та ф'ючерсним угодам.
11
 Форвардна угода – це зобов'язання продавця здійснити постачання певної
кількості товару певної якості у зазначений час. З боку покупця передбачається
зобов'язання виплатити за товар зазначену в угоді суму грошей у визначений
час.
Форвардні угоди на самому початку технологічного ланцюга зв'язків вносять
елемент визначеності, стабільності в усі подальші відносини. Уявімо, що
форвардна угода укладена між фермером, який вирощує вівці, і підприємством,
що виготовляє пряжу. Це дасть змогу попередньо впорядковувати відносини
між виробником пряжі та фабрикою з виготовлення вовняних виробів тощо.
Ф'ючерсна угода – це придбання права купити або продати майбутньому
товар за певною ціною, що визначена товарною біржею. Розглянемо механізм
ф'ючерсної угоди на прикладі. Нехай наш фермер, враховуючи негативний
досвід минулого року, коли він не продав товар, у поточному році почав дбати
про реалізацію зерна заздалегідь. Ще в квітні він приблизно визначив, що у
липні збере 3000 ц зерна. Звернувшись на біржу, фермер дізнався, що ціну
зерна на липень визначено в 90 дол. за 1 ц. Така ціна влаштовує фермера. За
право продати на біржі у липні 3000 ц по 90 дол. за 1 ц фермер вносить гроші –
заставу, що називають маржею. Нехай маржа становить 10% від виручки, яку
він передбачає отримати, тобто 10% від 270 000 (3000 ц х 90 = 270000), і
дорівнює 27 000 дол. Такі самі внески роблять ті учасники ф'ючерсного
контракту, які хочуть придбати зерно у липні по 90 дол. за 1 ц. Настає липень,
ціна на реальному ринку встановилась не по 90 дол., а по 80 дол. за 1 ц. Фермер
виручив від продажу 3000 ц х 80дол. = 240000 дол. замість очікуваних 270000
дол. Біржа компенсує втрати фермера від зниження ціни, перерозподіляючи
кошти, внесені учасниками ф'ючерсного контракту. Якби ціна на зерно у липні
піднялася до 100 дол. за 1 ц, то відповідний перерозподіл коштів був би
здійснений на користь покупця, який без ф'ючерсної угоди мав би постраждати
від такого підвищення.
Отже, участь у ф'ючерсній угоді допомагає її учасникам застрахувати свій
дохід від можливих втрат і, одночасно, від надмірного його зростання.
Нині у розвинених країнах ф'ючерсні угоди укладаються не з метою купівлі
чи продажу, а з метою страхування (хеджування) угоди стосовно наявного
товару, або з метою отримання різниці від перепродажу ф'ючерсної угоди, або
для отримання прибутку від зміни цін і курсів, що відбуваються на кінець
ліквідаційного періоду.
Ф'ючерсні угоди найчастіше використовують для продажу товарів великими
партіями з притаманною для них тенденцію до значних коливань цін
(сільськогосподарські та сировинні товари), валюти, акцій, облігацій, для
банківських вкладів, іпотеки і т. ін.
Функції ф'ючерсних угод:
 зменшення ризику, пов'язаного з різким коливанням цін;
 забезпечення стійкості господарюючих одиниць;
 гарантування передбачуваності господарської діяльності;
 здешевлення кредиту.

12
 За сучасних умов існує ще один спосіб біржової торгівлі – торгівля за
опціонами. Опціон – це право (але не зобов'язання) купити (продати) товар за
певною ціною, що відмінна від ціни ф'ючерсних контрактів. Це своєрідне
страхування від пониження (підвищення) ціни, яким можна скористатись, а
можна і не скористатись. В обмін на отримання такого права покупець опціону
сплачує продавцеві певну суму – премію. Ризик покупця опціону обмежений
цією премією, а ризик продавця зменшується на величину отриманої премії.
Опціон на купівлю дає право, але не зобов'язує купити ф'ючерсний
контракт, товар або іншу цінність за певною ціною. Використовується при грі
на підвищення, дає змогу після сплати невеликої премії отримати
необмежений прибуток від підвищення цін.
Опціон на продаж дає право, але не зобов'язує продавати ф'ючерсний
контракт або інші цінності за визначеною ціною. Використовується цей опціон
при грі на пониження і після сплати невеликої премії забезпечує необмежений
прибуток від зниження цін.
У чому сенс діяльності фондової біржі?
Фондова біржа, по-перше, відкриває різним фірмам своєрідне джерело
інвестицій. Уявімо, що підприємство потребує коштів для розширення своєї
діяльності. Якщо взяти їх у банку, доведеться платити процент, який може
видатись зависоким. До того ж у цьому випадку регламентуються строки
використання позиченого капіталу. Функціонування фондової біржі забезпечує
одержання коштів через випуск і продаж цінних паперів – зобов'язань
підприємства-емітента, що потребує інвестицій. Кошти, одержані від цієї
операції, стають для нього джерелом інвестицій.
Фондова біржа, по-друге, забезпечує постійний рух капіталів і спрямування
їх у ті сфери, які гарантують вищу продуктивність і прибутковість. Уявімо, що
випущені підприємством цінні папери приносять тим, хто їх придбав, високий
дохід. Зрозуміло, що власники грошей віддають їх в обмін на цінні папери,
маючи на меті саме отримати дохід. Вищий дохід за цінними паперами здатне
забезпечити лише підприємство з вищими прибутками. У цьому випадку у
нього є шанс реалізувати нові й нові тиражі цінних паперів, і кошти нових
покупців акцій збільшуватимуть його капітал.
Фондова біржа, по-третє, у разі, якщо на ній продаються цінні папери,
випущені державою, дає змогу останній віднайти кошти для державних потреб,
зокрема для відшкодування державного боргу.
По-четверте, біржа виконує функцію особливого реєстратора ділової
активності. На підставі динаміки курсів акцій розраховуються показники, за
якими визначають поточний стан національної економіки, складають
економічні прогнози.
Характеризуючи роль фондової біржі в економіці, зауважимо, що вона є
вбудованим у ринкову систему стабілізатором, який забезпечує її (системи)
стійкість і динамізм.
Які операції здійснюються на фондовій біржі?

13
 Тут здійснюються так звані касові і термінові угоди. Касова – це угода,
розрахунок за якою відбувається у найкоротший термін: у той самий день або
впродовж одного (ФРН) – чотирнадцяти (Японія) днів. Відповідно, термінова –
це угода, здійснення якої обумовлене певним терміном. Термінові угоди, в
свою чергу, поділяються на ф'ючерсні та опціонні. Ф'ючерсна угода полягає в
тому, що вона укладається з приводу продажу в майбутньому паперів за
попередньо визначеною ціною. Оскільки ціна акції на момент її реальної
купівлі-продажу може бути іншою, ніж це зазначено в угоді, то партнери
домовляються пре перерахунок один одному компенсаційних сум залежно від
того, вищим чи нижчим буде реальний курс.
Угода з опціоном – це придбання права купити або продати акцій за певною
ціною у певний час. Від угоди з опціоном можна відмовитись, якщо за акціями
компанії, з приводу яких була домовленість складається несприятливий курс.
Для визначення руху курсу акцій на біржах визначають "індекс курсу акцій".
Він розраховується як середньозважена величина по певному колу акцій. У це
коло, або, як кажуть, у кошик, входить різна кількість компаній. За правилом
розрахунку індексу акцій Нью-Йоркської фондової біржі (він називається
індексом Доу-Джонса) у це коло включають 30 промислових, 15 залізничних,
15 комунальних компаній. Зменшення цього індексу сприймають як ознаку
погіршання економічної ситуації.
Ключовим елементом сучасного ринку цінних паперів є центральний
депозитарій (зберігач). Він покликаний забезпечувати надійність збереження
цінних паперів, оперативність ринку і виконує такі основні функції:
• обліковує права власності на цінні папери,
• проводить розрахунки між учасниками ринку,
• встановлює правила взаємодії між ними.
Центральний депозитарій може бути як державною, так і недержавною
установою за участі держави. У сучасному світі національні депозитарії
інтегруються у міжнародну депозитарну систему.

14