Управління

ПОРТФЕЛЕМ ІНВЕСТИЦІЙ
Зміст і цілі формування інвестиційного портфеля

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОРТФЕЛЬ – це набір

інструментів інвестування для досягнення
загальної інвестиційної цілі.

Формування портфеля інвестицій передбачає

досягнення трьох основних цілей:
1. забезпечення високих темпів росту капіталу; Для досягнення
першої цілі інвестування передбачає формування портфеля
росту.
2. забезпечення високих темпів росту поточного доходу; Друга ціль
досягається побудовою портфеля доходу.
3. забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Досягнення
третьої цілі інвестування передбачає створення ефективного
портфеля інвестицій
Сутність диверсифікації ризику
Диверсифікований ризик – це унікальний діловий і фінансовий
ризик, притаманний конкретному інструменту інвестування.

Недиверсифікований ризик властивий всім інвестиційним

інструментам і не може бути усунутий шляхом диверсифікації.

За допомогою портфельного управління

може бути зменшення лише диверсифікований ризик.
Встановлено, що ризик і дохідність знаходяться в прямій
залежності.
Графік показує незмінний рівень
недиверсифікованого ризику портфеля і
зниження диверсифікованого ризику зі
зростанням кількості видів активів у портфелі.
Максимальне зниження ризику в інтервалі,
кількість видів інструментів інвестування в
якому від 8 до 20. За умов включення в портфель
цієї кількості інструментів диверсифікований
ризик мінімальний або зведений до мінімуму.
ТАКИМ ЧИНОМ, РИЗИК АКТИВУ, ЯКИЙ
РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ ОКРЕМО, НІКОЛИ НЕ БУДЕ
МЕНШЕ, НІЖ РИЗИК ПОРТФЕЛЯ, У ЯКОМУ
ЗНАХОДИТЬСЯ АКТИВ.
Характеристика теорій портфельного управління

Концепція управління портфелем міститься в оцінці ризику і

дохідності окремих інструментів інвестування на вході в портфель і
оцінці цих параметрів самого портфеля.

Найбільш відомі два підходи до теорії управління портфелем

інвестицій:
1) традиційне портфельне управління;
2) сучасна портфельна теорія.
ТРАДИЦІЙНИЙ ПІДХІД до управління портфелем полягає в
забезпеченні збалансованості портфеля шляхом включення до в
його складу різних інструментів інвестування.

Основою теорії традиційного портфельного управління є -

інвестування в підприємства , які добре себе зарекомендували.
ЇХ ПЕРЕВАГИ

1) інвестиції в успішні підприємства

МЕНШ РИЗИКОВАНІ;
2) об’єм ризику таких підприємств
достатній для ПІДТРИМКИ
ЛІКВІДНОСТІ;
3) СПРОЩУЄТЬСЯ ПРОДАЖ таких
інструментів інвестування.
 КОРЕЛЯЦІЯ
вимірює зв'язок (залежність) між двома
числовими рядами, наприклад, дохідності активу
і середньоринкової дохідності.

ВИСОКИЙ СТУПІНЬ ПОЗИТИВНОЇ КОРЕЛЯЇ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ НЕГАТИВНОЇ КОРЕЛЯЦІЇ

 Моніторинг ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ

МОНІТОРИНГ ПОРТФЕЛЯ –
систематичний аналіз
ефективності інвестиційних
інструментів, що входять у
портфель, і їх оцінка. Моніторинг
здійснюється для перевірки
відповідності інвестицій
поставленим перед ними цілям.
Результатом моніторингу є зміна
складу і структури портфеля.
 Інвестиційний інструмент може бути
ВИЛУЧЕНИЙ ІЗ ПОРТФЕЛЯ, якщо:

• його ефективність виявилася нижче

очікуваної і реальні зміни до кращого
не прогнозуються;
• він виконав поставлені перед ним
задачі;
• в даний час є більш привабливі
можливості вкладення коштів.
Основною задачею моніторингу є своєчасне
ІЗОЛЮВАННЯ ПРОБЛЕМНИХ ВКЛАДЕНЬ.

ПРОБЛЕМНА ІНВЕСТИЦІЯ – вкладення, що

не виправдало чекань інвестора.
Усунення проблемних інвестицій зв'язано з
визначенням часу укладання угод, зв'язаних з
операціями купівлі-продажу. Суть проблеми
визначення часу угод виража-
ється тезою: “купуй дешево, продавай
дорого”.
Моніторинг портфеля передбачає виконання декількох етапів.

I ЕТАП.
Збір інформації про дохідність кожного з
інструментів портфеля.

Для моніторингу дохідності використовується

також інформація, що і для прийняття
інвестиційних рішень: КУРСОВИЙ ПРИБУТОК, ЇЇ
ДИНАМІКА, РІВЕНЬ ВІДСОТКІВ АБО
ДИВІДЕНДІВ І ІН.
II ЕТАП.
Збір інформації про ділову активність.

Дозволяє визначити, наскільки ефективно

підприємство управляє своїми активами. З
цією ціллю розраховуються коефіцієнти
ділової активності. Вони показують, скільки
оборотів зробили АКТИВИ І ЇХ ОКРЕМІ
ЕЛЕМЕНТИ для підтримки виробництва та
реалізації продукції.
III ЕТАП.
Збір інформації для виконання
технічного аналізу, спрямованого на
вивчення ринкових індикаторів і
індексів.
Технічний аналіз ринку

ТЕХНІЧНИЙ АНАЛІЗ ВКЛЮЧАЄ

методи визначення часу для укладання
угод при купівлі-продажу інвестиційних
інструментів. Серед концепцій технічного
аналізу найбільше відома ТЕОРІЯ ДОУ.
Названа на честь Чарльза Доу, засновника
компанії “Доу Джонс”.
ТЕОРІЯ ДОУ
базується на тезі про те що - динаміка ринку
може бути визначена на основі тенденцій курсів
сукупності цінних паперів.
Момент переходу ринку від стадії “биків” до
стадії “ведмедів” і навпаки є сигналом
інвесторам для укладання купівлі-продажу.
Для відсіву ЩОДЕННИХ КОЛИВАНЬ І
ВТОРИННИХ ПРОЦЕСІВ на ринках
передбачається добір паперів.

СЛАБКИМ МІСЦЕМ ТЕОРІЇ ДОУ Є

нездатність її передбачати зміни, вона
лише фіксує факт зміни ринкової
тенденції.
 Аналіз загального руху курсів цінних паперів заснований на
використанні системи фондових індикаторів і індексів.

СЕРЕДНІ ІНДИКАТОРИ – показники, застосовувані для

аналізу курсів цінних паперів шляхом визначення середніх
арифметичної курсів найбільше представницької
(репрезентативної) групи цінних паперів на певну дату.

СЕРЕДНІ ІНДЕКСИ – показники, застосовувані для аналізу

коливань курсів цінних паперів шляхом виміру поточного
курсу найбільш представницької групи по відношенню до
базового значення, розрахованому на більш ранню дату.
СЕРЕДНІЙ ІНДИКАТОР КУРСІВ ОБЛІГАЦІЙ
Доу Джонса розраховується як середня арифметична по курсам
10-ти випусків облігацій на кінець біржового дня.
СЕРЕДНІ КУРСИ ОБЛІГАЦІЙ визначаються у відсотках до
номіналів цих облігацій.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!