ТЕМА 2

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИНОК,
ЙОГО ОЦІНКА ТА ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ

1. Сутність та структура інвестиційного ринку

2. Оцінка і прогнозування кон’юнктури інвестиційного
ринку
4. Інвестиційний клімат: поняття, чинники, правове
поле

1. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ

Взаємодія суб’єктів інвестиційного процесу та рух інвестиційних ресурсів

здійснюється за допомогою інвестиційного ринку, основними елементами
якого є інвестиційний попит та інвестиційна пропозиція. Їхня взаємодія за
нормального інвестиційного клімату та інвестиційної активності, забезпечує
рівновагу на цьому ринку.
У західній економічній літературі подані два основні підходи до
розуміння суті інвестиційного ринку. Перший − це так звана європейська
модель, де інвестиційний ринок ототожнюється з фінансовим ринком в його
широкому розумінні. Другий − це американська модель, де інвестиційний
ринок ототожнюється з поняттям ринку цінних паперів (фондовим ринком) у
зв’язку з тим, що основною формою інвестицій в економічно розвинених
країнах є вкладення в цінні папери. Характерною особливістю вищеназваних
підходів є переважаючий механізм постачання капіталу або переважний напрям
і форма інвестиційної діяльності. Існує такий підхід, який розглядає ринок
інвестицій як місце торгівлі цінними паперами та іншими інвестиційними
інструментами, що передбачає наявність інвестиційних товарів або ресурсів.
Прикладом тому може служити визначення, дане Дж. М. Розенбергом. У своїх
роботах він так трактував поняття інвестиційного ринку: «інвестиційний ринок
− по-перше − місце, де продаються цінні папери та інші інвестиційні
інструменти, а по-друге − це стан торгівлі інвестиційними інструментами». Під
інвестиційними інструментами Дж. М. Розенберг пропонує розуміти все, у що
інвестується капітал (наприклад: цінні папери, сертифікати, страхові поліси,
товари і підприємства). Отже, Дж. М. Розенберг найширше намагався
розглядати інвестиційний ринок, враховуючи розмаїття форм та інструментів
інвестування, безліч видів інвестиційних ресурсів, форм існування капіталу,
джерел формування, а також присутність різних взаємозв’язків між суб’єктами
ринкових відносин.
У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі існують різні думки з
приводу розуміння сутності інвестиційного ринку: одні автори розглядають
його як ринок інвестиційних товарів, інші − як ринок об’єктів інвестування,
треті − як сукупність взаємопов’язаних ринків.
Інвестиційний ринок − сукупність економічних відносин з приводу
купівлі-продажу (обміну) інвестиційного капіталу (інвестиційних ресурсів) та
інвестиційних товарів і послуг, у рамках якої відбувається формування попиту і
пропозиції на них, а також їх ціни, що має на меті розширене відтворення та
накопичення факторів виробництва, сприятливих для задоволення зростаючих
інвестиційних потреб економічної системи у рамках інвестиційної діяльності.
Інвестиційний капітал − це економічна категорія, що характеризує види
інвестицій, формується за допомогою залучення сукупності інвестиційних
ресурсів з подальшою їх трансформацією в об’єкти вкладення з метою
отримання додаткового доходу. Іншими словами, інвестиційний капітал − це та
частина інвестицій, яка використовується для приросту вартості об’єкта
вкладення, тобто відтворення нового виробництва. Тому можна констатувати,
що інвестиційний капітал є системою економічних відносин з приводу
залучення сукупності інвестиційних ресурсів, що знаходяться в постійній
динамічній взаємодії. Необхідно відмітити, що в процесі інвестиційної
діяльності інвестиційні ресурси виступають у ролі засобів виробництва, а сам
інвестиційний капітал − у ролі фактора виробництва.
Інвестиційні ресурси − це сукупність коштів, що формують інвестиційний
капітал, і які призначені для вкладення в об’єкти інвестування. Іншими
словами, це інвестиційний капітал, що є потенціалом розгортання нового
виробництва, який може набувати як матеріальної, так і грошової форми. В
силу нерозривності окремих видів інвестиційного капіталу та інвестиційних
товарів в їх продуктивній формі вони не можуть безпосередньо обертатися на
інвестиційному ринку. Тому їх замінюють на боргові зобов’язання або
свідоцтва про вкладення капіталу − так звані фінансові інструменти, що
надають право на отримання доходу.
Інвестиційна послуга − це особливий вид інвестиційного товару,
виражений у формі укладення договору підряду, розробки проектної
документації, надання посередницьких послуг з купівлі-продажу інвестиційних
товарів (ресурсів) або надання консалтингової, лізингової, факторингової та
інших видів послуг, надання яких дозволить отримати дохід або інші вигоди в
майбутньому. За своєю економічною сутністю інвестиційна послуга є процесом
авансування витрат на придбання необхідного інвестиційного товару, при
якому враховується чинник часу, сприяючий динамізму вартісної
характеристики інвестиційного товару, що придбавався.
Застосування принципів системного підходу в процесі дослідження
взаємодії суб’єктів інвестування, яка відбувається на інвестиційному ринку,
вимагає обґрунтування відповідності останнього системним ознакам, до яких
відносять:
  автономність: функціонування інвестиційного ринку відбувається не
тільки у відповідності з загальноекономічними законами і нормами права, а і
специфічними, притаманними лише інвестиційному ринку;
 цілісність: функціонування інвестиційного ринку передбачає
формування і функціонування множини елементів, реалізація функціонального
призначення яких залежить від місця в системі і характеру зв’язків, на яких
побудовані процеси взаємодії;
 структурність, наявність стійких зв’язків: функціонування кожного із
суб’єктів інвестиційного ринку опосередковане наявністю між ними
взаємозв’язків, характер яких визначається місцем суб’єкта в структурі
інвестиційного ринку, його позицією відповідно до інших її складових;
 синергічність: реалізація цільової настанови одного суб’єкта
інвестування, як правило, сполучена зі зміною результативності
функціонування інших учасників інвестиційного процесу, а поєднання зусиль
декількох задіяних сторін має відображення у вигляді ефекту, що кількісно і
якісно перевищує сумарний результат функціонування кожного із суб’єктів
окремо;
 мультиплікативність: наявність стійких зв’язків, взаємообумовленість
функціонування суб’єктів інвестиційного ринку обумовлює підсилення ефекту
функціонування одних суб’єктів в результаті підвищення ефективності
управління іншими;
 адаптивність, тобто властивість пристосовуватися до нових зовнішніх
умов, яка полягає у своєчасній зміні тактичних і стратегічних напрямків
діяльності суб’єктів інвестиційного ринку, їх зв’язків, можливості
саморегулювання і відновлення стійкої діяльності як виклику на зміну
зовнішніх умов;
 сумісність: взаємопристосованість і взаємоадаптивність окремих
суб’єктів інвестування, що відображається у наявності в кожного з останніх
прийнятних для інших суб’єктів інвестиційного ринку методів управління
інвестиційною діяльністю підприємства, цілей функціонування, способів і
стратегій їх досягнення;
 емерджентність, яка передбачає наявність у інвестиційного ринку
таких характеристик і якостей, які не притаманні жодному з його елементів,
серед яких реалізація складних функціональних зв’язків, зміст яких
визначається кон’юнктурою інвестиційного ринку, впливом державного
регулювання інвестиційних процесів тощо, що в свою чергу сприяє
формуванню багатоаспектного потенціалу взаємодії суб’єктів інвестування.
Основною метою функціонування інвестиційного ринку є забезпечення
саморегулювання інвестиційного процесу шляхом мобілізації й організації
інвестиційного потенціалу. Отже, до функцій інвестиційного ринку належать
такі [46, с.13]:
 організація зведення та здійснення повноцінного, кваліфікованого
посередництва між продавцями і покупцями інвестиційних товарів та
інструментів;
  перерозподіл потоку інвестицій з метою формування певної структури
виробництва, стимулювання інноваційних процесів в економіці;
 стабілізація цін на інвестиційні ресурси;
 активна мобілізація тимчасово вільного капіталу зі значної кількості
джерел, забезпечення зростання ефективності грошового обігу;
 інформатизація інвестиційних угод;
 визначення найефективніших напрямів використання капіталу в
інвестиційній сфері;
 ефективний розподіл акумульованого вільного капіталу між
багаточисельними його споживачами;
 формування ринкових цін на конкретні інвестиційні товари,
інструменти та послуги, що найоб’єктивніше відображають співвідношення
між їхнім попитом та пропозицією;
 формування умов для мінімізації інвестиційного та комерційного
ризику;
 прискорення обігу капіталу, що сприяє активізації економічних
процесів, визначенню пріоритетних напрямів розвитку національної економіки,
її структурній перебудові;
 пряме та опосередковане вирішення проблем зайнятості, сприяння
розвитку соціальної сфери та інших ефектів інвестування.
Головними учасниками інвестиційного ринку є: держава, нефінансові
фірми, домогосподарства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди,
інвестиційні компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки (рис. 2.1).
Структуру і головні елементи інвестиційного ринку показано в табл. 2.1.

Рисунок 2.1 – Головні учасники інвестиційного ринку в Україні

 Таблиця 2.1.
Структура і головні елементи інвестиційного ринку
Об’єкти Суб’єкти ринку
ринку Продавцi Посередники Покупцi
Iнвестицiйнi Фiрми, проектнi i Iнвестицiйнi банки, Iнвестори (банки,
проекти i технолоriчнi iнвестицiйнi компанiї i страховi компанiї,
проrрами орrанiзацiї, фонди, консультацiйнi фiрми, державнi
державнi установи фiрми, виставки, ярмарки установи, населення)
Цiннi папери, Банки, фонди, Фондовi бiржi Iнвестори (акцiонери,
iнвестицiйнi фiрми фiрми, банки,
кредити населення)

Інвестиційний ринок можна поділити на два види: ринок реальних

інвестицій (витрати на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне
переозброєння діючих підприємств, придбання машин, обладнання,
інструменту, інвентарю, проектно-пошукові роботи тощо) і ринок фінансових
інвестицій (витрати на купівлю цінних паперів, інвестиційних кредитів тощо).

Ринок прямих капіталовкладень на:

- нове будівництво;
- розширення;
- реконструкцію;
- технічне переозброєння.
Ринок приватизованих об'єктів
Ринок об'єктів (ті, які цілком продаються на аукціонах,
реального за конкурсом аботрудовим колективам за
інвестування приватизаційні чеки і гроші)
Ринок нерухомості
ІНВЕСТИЦІЙНИЙ

(продаж квартир, офісів, дач тощо)

РИНОК

Ринок інших об'єктів інвестування

(у предмети колекціонування, антикваріату, художні
твори та інші цінності)

Фондовий ринок цінних паперів

Ринок об'єктів
фінансового
інвестування Грошовий ринок
(банківські депозитні вклади, іноземна валюта)

Рисунок 2.2 – Структура інвестиційного ринку

На ринку реальних інвестицій основним товаром є інвестиційні проекти і

програми:
 Інвестиційний проект – це об’єкт реального інвестування у формах:
придбання цілісного майнового комплексу, нового будівництва, реконструкції,
модернізації, капітального ремонту тощо. У загальному – це будь-який
підприємницький проект, що передбачає інвестування коштів.
 Інвестиційна програма – це сукупність взаємопов’язаних
інвестиційних проектів.
Інвестиційний проект, зазвичай, потребує розроблення бізнес-плану.
Продавцями інвестиційних проектів і програм можуть бути власники цих
проектів і програм, зокрема: підприємства, які потребують інвестицій і
розробляють для цього інвестиційні пропозиції, бізнес-плани та інші
документи; технологічні, інноваційні, консультаційні і проектно-
конструкторські організації; державні та муніципальні органи, які пропонують
для реалізації інвестиційні проекти (військові об’єкти, транспортні магістралі,
соціальне житло, школи, лікарні тощо).
Банки, як правило, самі інвестиційних проектів не продають. Вони
допомагають своїм клієнтам розробляти такі проекти для подальшого продажу
на інвестиційному ринку.
Посередниками інвестиційного ринку можуть бути: банки; інвестиційні
фонди; інвестиційні компанії; консультаційні фірми, агенства і центри;
організатори інвестиційних виставок; агенти уряду та місцевої влади по роботі
з внутрішніми і зовнішніми інвесторами; державні фонди підтримки малого
підприємництва; інкубатори малого підприємництва.
Покупцями інвестиційних проектів і програм є інвестори: фізичні і
юридичні особи, які готові вкласти свої і (або) залучені кошти у реалізацію
певного об’єкта або їх сукупності, що представлені інвестиційним проектом або
програмою.
Отож, покупці – це інвестори, якими можуть бути: вітчизняні та іноземні
фірми, які бажають стати власниками (повністю або частково) об’єкта;
вітчизняні та іноземні банки; інвестиційні фонди; населення, яке купує акції
підприємств; органи місцевого самоврядування, які інвестують за рахунок своїх
бюджетів.
На ринку фінансових інвестицій головним товаром є цінні папери та
інвестиційні кредити. Передавати їх можуть банки, фонди, фірми, а купувати
різні інвестори (фізичні і юридичні особи, які хочуть придбати цінні папери і
інвестиційні кредити для отримання доходу у формі дивідендів чи процентів,
курсової різниці).
Дослідження інвестиційного ринку включає в себе також дослідження
попиту і пропозиції інвестиційних товарів (рис. 2.3).
Інвестиційний попит – це потенційна потреба суб’єктів інвестування в
придбанні товарів і послуг інвестиційного призначення з метою отримання
доходу (благ), виражена в грошовій формі.
На практиці існує 2 види інвестиційного попиту: потенційний і реальний.
Потенційний інвестиційний попит відображає величину акумульованого
економічними суб’єктами доходу, що може бути спрямований на інвестування
й становить потенційний інвестиційний капітал. Він виникає за відсутності
намірів суб’єктів господарювання за наявності доходу (прибутку) направляти
його на інвестування. Такий попит називають формальним, і він виконує роль
 Рисунок 2.3 – Загальна модель інвестиційного ринку

інвестиційного потенціалу, тобто є джерелом для майбутніх інвестицій.

Реальний (конкретний) інвестиційний попит характеризує дійсну потребу
господарських суб’єктів в інвестуванні і являє собою інвестиційні ресурси, які
безпосередньо призначені для інвестиційних цілей − плановані або навмисні
інвестиції (тобто характеризується конкретною реалізацією намірів суб’єктів
інвестиційної діяльності на ринку).
Інвестиційна пропозиція − сукупність об’єктів інвестування у всіх його
формах: знову створювані й реконструйовані основні засоби, оборотні кошти,
цінні папери, науково-технічна продукція, майнові й інтелектуальні права
тощо.
Необхідною умовою, властивою ринковим відносинам конкурентного
типу, при відносно стабільному інвестиційному попиті є випереджаючий
розвиток інвестиційної пропозиції.
Врівноваження інвестиційного попиту та пропозиції проходить через
механізм ціноутворення, який виникає та діє тільки в умовах вільних
конкурентних ринків, які передбачають організацію обміну товарами на основі
врівноваженого попиту та пропозиції. Наприклад, інвестиційний попит на
конкретний об’єкт вкладання перевищує пропозицію. В умовах конкурентного
ринку це, своєю чергою, обумовить підвищення цін певного інвестиційного
товару, а висока ринкова вартість інвестиційного товару є свідченням його
привабливості щодо найбільшої віддачі інвестицій. 3 іншого боку, переливання
капіталу (інвестицій) у певну «ефективну» точку інвестиційної сфери призведе
у кінцевому підсумку до розширення цього інвестиційного товару i
відповідного зниження його ціни.
Купівля-продаж капіталу на ринках інвестицій здійснюється, виходячи з
розрахунку отримання доходу у майбутньому, який перевищує рівень доходу
на сьогодні. Тимчасово абстрагуючись від процесів перетворення інвестицій у
продукт інвестиційної сфери, відносини, що виникають у результаті руху
інвестиційного капіталу, можна записати формулою:
 (2.1)
де I (Iг, Iм, Iф, Iмп) – інвестиції у грошовій, матеріальний, фінансовий та
нематеріальний формах;
Дi – дохід від інвестиційної діяльності.

У момент реалізації інвестицій (продажу інвестиційного капіталу) на

ринку їм протистоїть ринок інвестиційних товарів або об’єктів інвестиційної
діяльності. Ці товари неоднорідні та можуть існувати як у грошовій, так i в
матерiально-речовiй формі. Основним фактором, який визначає масштаби
функціонування інвестиційних товарів є їх сукупна пропозиція, що породжує
інвестиційний попит. Тобто виробництво інвестиційних товарів приносить
доходи, які створюють попит відповідно до виробленої вартості. Однак
тотожність інвестиційного попиту та пропозиції витримуються лише у
масштабах ринку загалом.
Iндивiдуальнi (конкретні) попит та пропозиція можуть не збігатися.
Диспропорції попиту та пропозиції регулюються ринком інвестиційних товарів
через реакцію цін та надлишок або нестачу цього виду товару. Операції на
ринках інвестиційних товарів можна записати у вигляді такою формули:

(2.2)
де I (Iг, Iм, Iф, Iмп) – інвестиції у грошовій, матеріальний, фінансовий та
нематеріальний формах;
IТ – інвестиційний товар;
Дi – дохід від інвестиційної діяльності.

3апропонована формула означає, що інвестування (вкладення) інвестицій

(I (Iг, Iм, Iф, Iмп) → IТ) через певний період часу дає доход (Дi).
Функціонування інвестиційного ринку здійснюється через
інфраструктуру, яка формує iнформацiйнє та обслуговуючє середовище, яке
дозволяє інвестору працювати з мінімальним ризиком. Інфраструктуру ринку
інвестицій можна умовно поділити на регулюючу, функціональну та
інформаційну складові:
 регулююча складова інфраструктури здійснює впорядкування
інвестиційних відносин шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв
поведінки на ринку, та яка поєднує: державні органи регулювання ринку
інвестицій (Кабінет Міністрів, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та
сільського господарства, Міністерство фінансів та iн.), які виконують на ринку
законодавчі, ліцензійні та наглядові функції та процедури. Таким чином, її
основою є законодавча база, яка регулює відносини суб’єктів підприємницької
діяльності на інвестиційному ринку.
 функцiональна складова інфраструктури інвестиційного ринку – це
фінансово-кредитні інститути та сервісні організації, які здійснюють
спеціалізовану діяльність з:
  залучення тимчасово-вільних коштів на фінансування інвестиційних
проектів;
 створення правових, економічних та організаційних умов для сталого
розвитку приватного підприємництва;
 співробітництва з міжнародними, іноземними та українськими
організаціями у питаннях розвитку підприємництва;
 забезпечення проведення техніко-економічних експертиз програм та
проектів підприємницької діяльності та вирішення питання;
 консультаційної підтримки підприємців з юридичних питань, ведення
бухгалтерської звітності, оподаткування та пошуку ефективних джерел
фінансування;
 страхування інвестиційних ризиків;
 сприяння розвитку ринкових відносин в Україні через створення,
підтримку та розвиток малих та середніх приватних підприємств тощо.
 Інформаційна складова інфраструктури інвестиційного ринку містить
ділові видання, Інтернет-сайти рейтингових систем привабливості підприємств
тощо.

2. ОЦІНКА ТА ПРОГНОЗУВАННЯ
КОН’ЮНКТУРИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ

Для організації ефективного процесу на інвестиційному ринку необхідні

деякі умови. В ринковій економіці вони мають специфічні форми, що
відображають особливості взаємодії суб’єктів інвестування в системі ринкових
відносин:
1) наявність значного інвестиційного капіталу з диверсифікованою за
формами власності структурою, якій характерна перевага приватного
інвестиційного капіталу в порівнянні з державним;
2) різноманіття суб’єктів інвестиційної діяльності у розрізі відносин
власності й інституціональної організації, розподіл функцій держави та часток
інвесторів в інвестиційному процесі; наявність розгалуженої мережі фінансових
посередників, які сприяють реалізації інвестиційного попиту та пропозиції;
3) наявність розвиненого багатосегментного ринку об’єктів
інвестиційної діяльності (у тому числі і об’єктів нерухомості), що виступають у
формі інвестиційних товарів;
4) розподіл інвестиційного капіталу між об’єктами інвестування
відповідно до економічних критеріїв оцінки привабливості інвестицій через
механізм інвестиційного ринку.
Визначившись з умовами ефективної діяльності на інвестиційному ринку,
на наш погляд, варто згадати й про його кон’юнктуру, яка диктує поведінку
суб’єктів господарювання. Взагалі кон’юнктура (від латин. conjunctura, від
conjungo − поєдную, з’єдную, conjuncte − разом, нероздільно) − сукупність
конкретних умов суспільно-економічного, соціального, політичного характеру,
що діють у певний час і суттєво впливають або можуть впливати на
співвідношення попиту та пропозиції у процесі руху товарів зі сфери
виробництва у сферу торгівлі і сферу споживання. Кон’юнктура ринку є станом
економіки взагалі, окремої галузі або конкретного товарного (у нашому
випадку інвестиційного) ринку, що формується певними чинниками і
виражається в конкретних показниках. До чинників, які впливають на
кон’юнктуру ринку, належать стихійні лиха, соціальні та політичні конфлікти,
науково-технічний прогрес, рівень монополізації, валютна та кредитно-грошова
система, державне регулювання економіки, енергетичні та екологічні проблеми,
сезонність, стан інформаційних систем тощо.
Для кон’юнктури інвестиційного ринку характерні 4 стадії:
1. Підйом кон’юнктури, пов’язаний з підвищенням активності ринкових
процесів у зв’язку з пожвавленням економіки загалом. Він характеризується
ростом обсягів попиту на об’єкти інвестування, підвищенням рівня цін,
розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників.
2. Кон’юнктурний бум, пов’язаний із різким зростанням попиту на всі
інвестиційні товари, які пропозиція, не зважаючи на ріст, задовольнити не
може. Одночасно ростуть ціни на усі об’єкти інвестування, підвищуються
доходи інвесторів та інвестиційних посередників.
3. Ослаблення кон’юнктури, пов’язане зі зниженням інвестиційної
активності через спад в економіці загалом, майже повним насиченням попиту
на об’єкти інвестування та деяким надлишком їх пропозиції. Для цієї стадії
характерні спочатку стабілізація, а потім і початок зниження рівня цін на
більшість об’єктів інвестування. Відповідно знижуються доходи інвесторів та
інвестиційних посередників.
4. Кон’юнктурний спад − це найбільш не сприятлива стадія на
інвестиційному ринку з позицій інвестиційної активності. Вона
характеризується найнижчим рівнем попиту та скороченням обсягів пропозиції
об’єктів інвестування. На цій стадії кон’юнктури ринку суттєво знижуються
ціни на об’єкти інвестування, а доходи інвесторів та інвестиційних
посередників падають до найнижчої позначки, а в ряді випадків інвестиційна
діяльність є збитковою.
Таким чином, інвестиційний ринок розвивається циклічно та мінливо
згідно з кон’юнктурною тенденцією (рис. 2.4).
Постійна зміна кон’юнктури інвестиційного ринку вимагає
систематичного дослідження та моніторингу. Вивчення кон’юнктури
інвестиційного ринку охоплює такі стадії:
1. Поточне спостереження за інвестиційною активністю і, в першу чергу,
в тих сегментах ринку, в яких планується здійснити, або вже здійснюється
інвестиційного ринку. Поточне спостереження за станом ІР вимагає
формування системи показників, які характеризують окремі його елементи
(попит, пропозиція, ціни, конкуренція), а також постійного їх моніторингу.
Результати поточного спостереження за кон’юнктурною інвестиційного ринку
фіксуються в табличній або графічній формі.
 Рисунок 2.4 – Стадії кон’юнктури інвестиційного ринку

2. Аналіз поточної кон’юнктури та тенденцій її розвитку. Виявляються

особливості конкретних сегментів інвестиційного ринку і тих змін, які
відбуваються на ринку у момент спостереження порівняно з попереднім
періодом. Аналіз проводиться в два етапи: на першому – розраховуються
показники, які характеризують поточну кон’юнктуру інвестиційного ринку (на
основі інформативних показників поточного спостереження). На другому етапі
виявляються передумови до змінення поточної кон’юнктурної стадії
інвестиційного ринку.
3. Прогнозування кон’юнктури для вибору основних напрямків стратегії
інвестиційної діяльності та формування інвестиційного портфелю. Основне
завдання – визначити тенденції факторів, які формують інвестиційних клімат і
впливатимуть на ринок у перспективі.
Прогноз кон’юнктури інвестиційного ринку є ймовірним процесом і має
три етапи:
1. Вибір періоду прогнозування:
 короткотерміновий прогноз (до 1 року) – для вироблення тактики
інвестування і формування інвестиційного портфеля за рахунок різних
короткотермінових фінансових інструментів;
 середньотерміновий прогноз (від 1 до 3 років) – для коректування
стратегії інвестиційної діяльності; формування інвестиційного
портфеля за рахунок невеликих за капіталоємністю об’єктів реального
інвестування і різних довготермінових фінансових інструментів;
реінвестування коштів, які вкладені у неефективні інвестиційні
проекти;
  довготерміновий прогноз (більше 3 років) пов’язаний у першу чергу
з виробленням стратегії інвестиційної діяльності і формуванням
інвестиційного портфеля за рахунок великих капіталоємних об’єктів
реального інвестування.
2. Визначення глибини прогнозних розрахунків. Залежить від
інвестиційної діяльності і пов’язана зі ступенем сегментації інвестиційного
ринку. В процесі такої сегментації можуть бути виділені окремі галузі,
підгалузі, регіони тощо.
3. Вибір методів прогнозування і здійснення прогнозних розрахунків.
Прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку здійснюється двома
основними методами:
 факторний (фундаментальний) метод базується на вивченні
окремих факторів, які впливають на попит, пропозицію, ціну, і рівень
конкуренції, а також на визначенні можливої зміни цих факторів в
майбутньому періоді (загальноекономічні, внутрішньо ринкові);
 трендовий (прикладний, технічний) метод поширює виявлену в
процесі аналізу кон’юнктурну тенденцію на майбутній період. Цей
метод є недостатньо точним і може бути використаний лишень для
короткотермінового прогнозування.
Обидва методи можуть бути доповнені методом експертних оцінок.
Процес вивчення інвестиційного ринку складається з ряду послідовних
етапів, на яких здійснюється оцінка прогнозування:
1. макроекономічних показників розвитку інвестиційного ринку.
Результат цієї оцінки використовується для галузевої диверсифікації
інвестиційної діяльності;
2. інвестиційної привабливості галузей (підгалузей) економіки;
3. інвестиційної привабливості регіонів. Результати цієї оцінки
використовуються для регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності,
особливо у сфері реального інвестування;
4. привабливості окремих компаній і фірм. Результати цієї оцінки
використовуються для прийняття тактичних інвестиційних рішень.
Така послідовність вивчення інвестиційного ринку і окремих його
сегментів дозволяє отримати надійну інформацію для розробки стратегії
інвестиційної діяльності і формування ефективного інвестиційного портфеля.

4. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ:
ПОНЯТТЯ, ЧИННИКИ, ПРАВОВЕ ПОЛЕ

Без регулярних вливань капіталу в економіку будь-якої країни, її

функціонування неможливо. Примноження національного багатства є складним
процесом, який залежить від сукупності невід’ємних один від одного факторів.
Суб’єкти інвестиційного процесу, перш ніж реалізувати інвестицію,
оцінюють всі можливі ризики операції і її доцільність. Якщо інвестор бажає
вкласти гроші в розвиток певного підприємства або проекту, він аналізує всю
сукупність економічних, гуманітарних, політичних, демографічних,
юридичних, екологічних та геополітичних чинників, які характеризують
конкретну країну або її окремий регіон.
На сьогодні в економічній науці немає єдиного підходу до визначення
поняття «інвестиційний клімат» (табл. 2.2).
Взагалі термін «клімат» тлумачиться як: «обстановка, стан, що склалися
де-небудь»; «положення, обставини, умови життя, роботи де-небудь». Зазвичай
інвестиційний клімат означає обставини та умови, в яких відбувається
інвестиційна діяльність [4].

Таблиця 2.2.
Методичні підходи
до визначення сутності поняття «інвестиційний клімат»
№ Автор Визначення
сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціально-
культурних, організаційно-правових і географічних факторів, які
1 Бланк І.А.
притаманні певній країні і визначають привабливість її для іноземного
інвестора
узагальнена характеристика сукупності соціальних, економічних,
Коваленко організаційних, правових, політичних, соціокультурних передумов, що
2
С.О. зумовлює привабливість і доцільність інвестування в ту або іншу
господарську систему (економіку країни, регіону, корпорації)
сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що
Ланченко
3 забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та
Є.О.
закордонних інвесторів
Танделова умови, які сприяють процесам інвестиційної діяльності у конкретному
4
О.М. регіоні або гальмують їх
Дорохов В., сукупність об’єктивних можливостей і обмежень, що обумовлюють
5
Піндур М. інтенсивність залучення інвестицій
сукупність факторів регіональної дії, що визначають можливості
Головатюк
6 компаній і формують у них стимули для здійснення продуктивних
В.
інвестицій, створення робочих місць і розширення своєї діяльності
рівень досягнення потенційних інвестицій у формі коштів, цільових
банківських вкладів, паїв, акцій, інших цінних паперів, рухомого і
Баранов-
7 нерухомого майна, майнових прав, ноу-хау, досвіду й інших
ський О.І.
інтелектуальних цінностей, права користування землею й іншими
природними ресурсами
комплекс економічних, політичних, соціальних, правових та інших
заходів країни, що приймає інвестиції, спрямованих на забезпечення
8 Крупка І.М.
захисту прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної діяльності, а
також на ефективне інвестування національної економіки
Гуткевич сукупність економічних передумов функціонування суб’єктів
9
С.А. підприємницької діяльності

На наш погляд, визначення терміну інвестиційного клімату більш повно

та змістовно розкрито у працях Бланка І.А., Коваленка С.О., Головатюка В. та
Ланченко Є.О., які вважають, що його варто розуміти як сукупність різного
роду факторів впливу (політичних, соціально-економічних, фінансових,
соціально-культурних, організаційно-правових і географічних), які притаманні
певній країні (регіону, галузі) і визначають рівень її привабливості для
іноземного інвестора.
Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити насамперед
захист прав інвестора від інвестиційних ризиків, тобто непередбачених втрат
доходу й капіталу.
Україна має значний інвестиційний потенціал, а зокрема: є одним із
найбільших потенційно містких ринків в Європі; володіє багатими природними
ресурсами; має високий рівень науково-дослідних розробок у багатьох галузях
науки і техніки та значний науково-технічний потенціал; володіє значним
сільськогосподарським потенціалом (вигідне географічне розташування,
сприятливий клімат, родючі ґрунти); має добре розвинену інфраструктуру.
Окрім того, привабливість української економіки для іноземних інвесторів
ґрунтується на наявності відносно дешевої кваліфікованої робочої сили.
Проте, незважаючи на ряд потенційних переваг, існують також фактори,
що формують несприятливий та ризиковий інвестиційний клімат країни та
гальмують надходження інвестиційних ресурсів у національну економіку. До
них слід віднести: недосконалу нормативну базу з питань захисту законодавчих
прав та інтересів інвесторів, нестабільну політичну ситуації, нерозвинену
виробничу та соціальну інфраструктури, наявність корупційних схем,
девальвація національної валюти, наявність військових дій та інше.
Таким чином, покращення чи погіршення інвестиційного клімату країни
(регіону, галузі, підприємства і т.д.) відбувається під впливом певних чинників,
які прямо чи опосередковано впливають на процеси інвестування та, в свою
чергу, можуть сприяти активізації чи гальмуванню інвестиційної активності.
Здійснимо групування за сферою прояву чинників, що формують
інвестиційний клімат будь-якої держави, та визначимо основні фактори впливу
на них (табл. 2.3).

Таблиця 2.3.
Чинники, що формують інвестиційний клімат країни
Чинник впливу
Фактори сприятливого впливу на інвестиційні чинники
на інвест. клімат
– забезпечення вітчизняних підприємств новими ринками збуту;
Зовнішньо- – залучення до країни іноземних інвесторів, які виготовляють
Економічні

економічні товари, що не виробляються на території країни;

умови – надання державних кредитів;
– членство у всесвітніх організаціях
Ринок праці – підвищення конкурентоспроможності працездатних осіб на
ринку праці;
– створення умов для самозайнятості населення
 Чинник впливу
Фактори сприятливого впливу на інвестиційні чинники
на інвест. клімат
– вдосконалення технологій виробництва;
– збільшення обсягів залучених ресурсів;
– зростання підприємницької активності населення;
– збільшення кількості та якості трудових ресурсів;
Економічна
– активізація попиту населення;
динаміка країни
– розширення кредитної системи;
– зменшення монополізації виробничих і збутових ринків,
– зниження вартості на виробничі ресурси,
– зниження податкової ставки
– зростання прибутків підприємств;
Стан – експансіоністська бюджетна політика, яка розширює державне
внутрішнього споживання та інвестиції;
ринку – достатність ліквідних ресурсів підприємств;
– доступна вартість кредитних ресурсів
– виконання державної програми приватизації;
Інвестиційна
– зміна структури форм власності;
активність
– мотивація фізичних і юридичних осіб щодо процесів
інвесторів
приватизації
– надання податкових пільг щодо сплати податків інвесторам в
Податкова певних галузях національної економіки;
система – сприяння залученню інвестицій в економіку країни при
оптимальному податковому навантаженні
– забезпечення належного рівня розвитку економіки в цілому;
– удосконалення структури економіки;
Державна
– формування задовільного стану основних виробничих фондів,
інвестиційна
ефективність їх використання;
політика
– наявність високого рівня науково-технічного розвитку країни;
Політично-правові

– здійснення ефективного державного управління

– відсутність протиріч між виконавчими й законодавчими
органами влади;
Політико- – вдосконалення правової бази, створення логічно завершеного
правові умови системного законодавчого забезпечення економічних процесів,
зокрема інвестиційної діяльності;
– стабільність законодавства
Нормативно- – наявність законодавства про іноземні інвестиції, регулювання
правове поле зовнішньоекономічної діяльності
інвест.діяльності
– досконала законодавча основа функціонування суб’єктів
Інституційна інвестиційного процесу;
система – встановлені правила ведення підприємницької діяльності на
території країни
Матеріа

Наявний – забезпеченість підприємств основними засобами;

виробничий – стан основних засобів;
потенціал – ефективність використання основних засобів
 Чинник впливу
Фактори сприятливого впливу на інвестиційні чинники
на інвест. клімат
– мережа вантажних терміналів та інших багатофункціональних
комплексів необхідних для різноманітних операцій з усіма
видами вантажів;
льно-технічні

– митні склади та інші підрозділи для тимчасового зберігання

товарів та для митного переоформлення імпорту-експорту;
Розвиток
– якісні залізничні колії та автомобільні дороги;
інфраструктури
– розгалужена інфраструктура водного та морського транспорту;
– наявність інфраструктури для логістичного сервісу (мотелі,
їдальні, АЗС, СТО тощо);
– інформаційна інфраструктура (мобільний зв'язок, доступ до
мережі Internet, GPS тощо)

Сьогодні забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні

залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать
соціально-економічна динаміка, ефективність залучення в світовий поділ праці,
можливості модернізації на цій основі національної економіки.
Україна має надзвичайно динамічний та привабливий ринок для
іноземних інвесторів. Багато галузей є перспективними та потребують
фінансових вливань (зокрема, агросектор, енергетика, ІТ, інфраструктура,
ритейл тощо). Однак в умовах глобальної конкуренції за інвестиції ми маємо
створити надпривабливі умови для інвесторів, щоб вони заходили в Україну.
Наразі інвестори оцінюють умови ведення бізнесу в Україні «на трієчку».
Це демонструють результати досліджень настроїв топ-менеджерів членських
компаній, які регулярно проводить Європейська Бізнес Асоціація. Індекс
інвестиційної привабливості України на початку минулого року знизився до
рівня 2016 р. та склав 2,85 бала з 5 можливих. У другій половині 2019 р.
показник Індексу дещо зріс та склав 2,95 бала, максимально наблизившись до
нейтрального показника 3 бали.
 2019 р. виявився доволі стресовим роком для бізнесу — подвійні вибори
на початку року закінчилися «турборежимом» наприкінці. «Старими»
проблемами, які турбують бізнес, є традиційно високий рівень корупції, слабка
судова система, відтік талантів та доступність капіталу. До того ж інвестори
скаржаться на великий сегмент тіньової економіки та контрабанду, повільну
дебюрократизацію бізнес-процесів, тиск з боку правоохоронних органів.

Однак, незважаючи на достатньо стриману оцінку поточної ситуації в

країні, бізнес залишається оптимістично налаштованим щодо майбутнього. На
розвиток бізнесу наступного року розраховують 77% топ-менеджерів
членських компаній Асоціації. Більшість бізнесменів (62%) очікують на
збільшення доходу від розвитку бізнесу в розмірі від 10% до 20% у гривні. Про
це свідчить опитування Асоціації «Прогнози бізнесу на 2020 р.», проведене у
вересні минулого року.
 Сприятливий інвестиційний клімат – поняття відносне, оскільки воно
оцінюється безпосередньо потенційними інвесторами. Проте, беручи до уваги
досвід європейських країн та діяльність підприємців у цілому світі, можна
виокремити основні фактори та чинники, які формують інвестиційний клімат
держави. Серед них виділяють такі, як:
– прозора й обґрунтована законодавча база у сфері інвестування та
державне регулювання інвестиційної діяльності;
– наявність загальних умов інвестиційної діяльності, валютне
регулювання, стабілізація національної валюти, забезпечення інвестиційного
рейтингу держави чи регіону на світовій арені;
– наявність гарантій, наданих державою інвесторам-нерезидентам;
– податкові пільги, режим іноземного інвестування, умови реєстрації
іноземних інвестицій і спільних підприємств, наявність вільних економічних
зон; – стабільна робота фінансових і кредитних установ;
– стабільна політична ситуація;
– відсутність корупції і бюрократії;
– сприятливий стан інвестиційного ринку (функціонування фондових
бірж, наявність інфраструктури тендерів);
– рівень розвитку продуктивних сил;
– інвестиційна активність населення (виконання державної програми
приватизації, зміна структури форм власності, мотивація дій індивідуальних
інвесторів) та інші.
Загалом на інвестиційний клімат держави чинять вплив дуже багато
різноманітних факторів, однак вирішальне значення серед них мають
насамперед політична стабільність, ступінь втручання уряду в економіку,
наявність чи відсутність природних ресурсів, демографічна ситуація,
географічне положення, рівень та динаміка ключових макроекономічних
показників.
Як відомо зі світової практики, завдяки залученим інвестиціям
створюються нові підприємства, з’являються нові робочі місця, модернізується
обладнання на діючих підприємствах, запроваджуються інновації, розвивається
інфраструктура.