МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ І ПРАВА

ІМЕНІ ЛЕОНІДА ЮЗЬКОВА

Кафедра менеджменту, фінансів, банківської

справи і страхування

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Ринок фінансових послуг»

на тему:

«Фінансові послуги фінансових установ та інших юридичних осіб

(лізингодавців)»

Виконала:
студентка 1 курсу магістратури
факультету управління і економіки
Стерницька Світлана Сергіївна

Хмельницький
2022
 ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ ТА ФІНАНСОВИЙ РИНОК………………………...4

ЛІЗИНГ ТА ЗАКОН УКРАЇНИ…………………………………………….. …...6

ВИДИ ТА ФОРМИ ЛІЗИНГУ………………………………………………… ..8

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНІВ УКРАЇНИ ……………….15

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….20

2
 ВСТУП

Фінансовий ринок – є місцем надання фінансових послуг. Предметом

угод виступають фінансові активи на ринку. Але фінансові активи не можуть
бути продані у великих обсягах, тому поширена практика перетворення їх в
цінні папери (юридичні документи, що підтверджують або наявність боргу,
або право на володіння майном, або виплату боргів).
Сучасний економічний розвиток супроводжується бурхливим
розвитком ринку фінансових послуг, який проявляється як збільшенням
кількості суб’єктів даного сегменту та укладених ними угод, так і зростанням
видів фінансових інструментів, які використовуються на фінансових ринках.
У свою чергу, дисбаланси та колапси на фінансових ринках призводять до
кризових явищ у економіці держави. Історія розвитку світових фінансових
криз свідчить про те, що економічні системи різних країн мають тісні зв’язки
на міжнародних фінансових ринках, через що такі кризи мають здатність
швидко поширюватись у світових масштабах.
В умовах глобалізації ринок фінансових послуг є надзвичайно
важливою складовою фінансової системи держави, від ефективності
організації та рівня розвитку якої залежать злагодженість й успішність
функціонування фінансової системи загалом. Ринок фінансових послуг
виступає з’єднувальною ланкою фінансової системи, яка покликана
забезпечувати перерозподіл фінансових ресурсів та надавати фінансовим
потокам вірний вектор руху. Наявність розвинутого і добре організованого
ринку фінансових послуг дозволяє капіталу швидко знайти найбільш
прибуткові сфери його застосування. Тобто, даний сектор ринку підвищує
мобільність капіталу, а отже – позитивно впливає на розвиток економіки.
Сьогодні фінансовий ринок України недостатньо розвинутий та все
ще знаходиться на етапі становлення, що пов’язано, насамперед, із
відсутністю відповідної нормативно-правової бази та належного
інституційно-організаційного забезпечення. У зв’язку із зазначеним
актуалізуються питання наукового обґрунтування теоретичних та
прикладних основ ринку фінансових послуг.
Фінансовий сектор України покликаний зіграти важливу роль в
економічному розвитку країни і її структурній перебудові. Для цього
необхідно максимально ефективно акумулювати і використовувати наявні
фінансові ресурси.
3
 ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ ТА ФІНАНСОВИЙ РИНОК

Поняття «фінансова послуга» є одним із елементів безлічі правових

явищ, що пов’язані з фінансовою діяльністю, визначення якого зустрічаємо у
в рамках нормативних актів. Проте існує історично сформоване розуміння
фінансової діяльності в контексті функціонування фінансового ринку,
визначення якого в законодавстві не визначене, що викликає необхідність
дослідження даного питання.
В законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання
ринків фінансових послуг» під «фінансовою послугою» розуміють операції з
фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний
рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством,
- і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою
отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів[1].
В якості фінансових послуг розглядаються: здійснення банківських
операцій і угод, надання страхових послуг і послуг на ринку цінних паперів,
укладання договорів фінансової оренди (лізингу) та договорів з довірчо
управління грошовими коштами або цінними паперами, а також інші послуги
фінансового характеру.
Фінансова послуга – це економічні відносини між учасниками
фінансового ринку, що виникають з приводу трансформації грошових коштів
в грошовий капітал юридичних і фізичних осіб на банківському, страховому
та інвестиційному ринках.
Логічно припустити, що купівля-продаж фінансових послуг повинна
здійснюватися на ринку фінансових послуг. Однак необхідно відзначити, що
в історії економічної теорії саме поняття «ринок фінансових послуг» як таке
не виділялося, а входило в поняття фінансового ринку.
Для визначення ринку фінансових послуг, необхідно спочатку дати
визначення і уточнення меж фінансового ринку. Так, Корнійчук О.П.
розглядає поняття «фінансовий ринок» як механізм перерозподілу капіталу
між кредиторами та позичальниками за допомогою посередників на основі
попиту і пропозиції на капітал. На практиці він являє собою сукупність
кредитних організацій (фінансово-кредитних інститутів), які спрямовують
потік грошових коштів від власників до позичальників і у зворотньому
напрямі[2]. Василик О.Д розглядає фінансовий ринок як механізм

4
перерозподілу фінансових ресурсів [5]. Селіверстова Л.С. вважає, що
фінансовий ринок – це складова фінансової системи держави[4].
Таким чином, фінансовий ринок призначений для здійснення операцій
між покупцями і продавцями фінансових ресурсів, являє собою сукупність
ринків: фондового, кредитного, валютного та ринку дорогоцінних металів.
Сутність же ринку фінансових послуг полягає в тому, що він
відображає конкретні форми організації руху фінансових ресурсів за
допомогою фінансово-кредитного механізму (в частині його інститутів) між
суб'єктами господарювання і не має речової форми, оскільки його
субстанцією є право – майнові відносини.
Завдяки наданню різноманітних фінансових послуг стає можливим
використовувати фінансовий ринок в якості економічного важеля, активного
інструменту управління економікою. Цей інструмент несе в собі два початки:
з одного боку, він детермінований об'єктивно існуючими фінансовими
відносинами, а з іншого – виступає знаряддям реалізації цілеспрямованої
фінансової політики держави.
Головна функція фінансового ринку полягає в трансформації вільних
коштів у позичковий капітал. Функція ринку фінансових послуг відображає
конкретні форми організації руху фінансових ресурсів за допомогою
фінансово-кредитного механізму між суб'єктами господарювання.
Узагальнюючи сказане, слід зазначити, що рушійною силою цього механізму
є надання фінансових послуг за допомогою різних фінансових інститутів.
Звідси робимо висновок, що поняття фінансового ринку не тотожне поняттю
ринку фінансових послуг, не поглинає його, а ці поняття є
взаємодоповнюваними та взаємопов’язаними.
В економічній літературі та Законі відзначається, що відноситься до
фінансових послуг, їх особливості, які фактори впливають на розвиток ринку,
дається визначення фінансовим категоріям, що діють на ринку тощо. Таким
чином, до фінансових послуг належать[1]:
 випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків
та їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;
 довірче управління фінансовими активами;
 діяльність з обміну валют;
 залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо їх
повернення;
 фінансовий лізинг;

5
  надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового
кредиту;
 переказ грошей;
 надання гарантій і поручительств, послуги у сфері страхування та
накопичувального пенсійного забезпечення;
 торгівля цінними паперами;
 факторинг;
 інші операції.
Фінансові послуги надають фінансові установи. «Фінансова установа
— юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька
фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку,
встановленому законом» [1].
Фінансові установи – це банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові
компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального
пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди та інші юридичні особи,
виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Можливість
віднесення установи до статусу фінансової полягає в тому, що надання
фінансової послуги є винятковим видом діяльності. До фінансових установ
відносять і кредитні установи.

ЛІЗИНГ ТА ЗАКОН УКРАЇНИ

Підприємство, що прийняло рішення про розширення існуючого або

запровадження нового виробництва, вирішує проблему пошуку і
використання найбільш прийнятних способів фінансування капітальних
вкладень. Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу існує
розвинений ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання для
фінансування капітальних вкладень завжди розглядається менеджером
підприємства. Обраний оптимальний спосіб має забезпечити підприємству
мінімізацію витрат із придбання та використання обладнання протягом
терміну інвестиційного проекту з урахуванням часового чинника та
механізму оподаткування. У разі існування в країні розвиненого
конкурентного ринку лізингових послуг при виборі підприємством способу
фінансування перевага надається лізингу.
Лізингова діяльність регулюється Законом України «Про лізинг»,
прийнятим у грудні 1997 року, відповідними положеннями Цивільного
6
кодексу України щодо оренди (лізингу), Законом України «Про оренду
державного та комунального майна», а також положеннями щодо
оподаткування лізингової діяльності в законах України «Про оподаткування
прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість». Недоліками
законодавства є необґрунтовані обмеження, внутрішні протиріччя та
суперечності з іншими законодавчими актами, наприклад існуюча система
оподаткування призводить до того, що у лізингодавця оподатковується
податком на прибуток не лише винагорода (маржа), а й власний капітал.
Фахівці виділяють перелік недоліків у діючому законі, які перешкоджають
прискоренню розвитку лізингу. Комітет Верховної Ради України з питань
економічної політики спільно зі Всеукраїнською Асоціацією з лізингу
„Укрлізинг” та експертами МФК розробили проект закону для позитивних
змін на ринку лізингових послуг.
Відповідно до Закону України «Про лізинг» лізинг — це
підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних та
залучених фінансових коштів, що полягає в наданні лізингодавцем у
виняткове користування на певний строк лізингоодержувачу майна, яке є
власністю лізингодавця або набутого для лізингоодержувача відповідного
продавця майна при умові оплати лізингоодержувачем лізингових платежів.
Лізинг є строковим, цільовим та платним користуванням майном, що
передається лізингоодержувачу особою — лізингодавцем, власником цього
майна. Лізингодавець надає орендатору для використання певні активи, що
перебувають у його власності. Лізингоодержувач не отримує власності на
передані активи, але використовує їх і здійснює виплати лізингодавцю згідно
з укладеним договором протягом визначеного періоду часу. Предметом
лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесене
законом до основних засобів лізингодавця. У лізинг може передаватися як
майно, спеціально придбане лізингодавцем для певної лізингової угоди, так і
майно, придбане ним безвідносно до конкретної угоди лізингу. В першому
випадку лізинг називають прямим, у другому — непрямим. Відповідно до
Закону України «Про лізинг» у лізинг може передаватись майно, що
перебуває у власності держави, але за погодженням з органом, який здійснює
управління цим майном.

7
 ВИДИ ТА ФОРМИ ЛІЗИНГУ

Суб’єктами лізингу є лізингодавці, лізингоодержувачі і дуже часто

продавці предмета лізингу. Останні можуть бути не тільки продавцями, а й
безпосередніми виробниками майна, що передається по лізингу. Суб’єктами
лізингу можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.
Договір лізингу може бути двостороннім за участю лізингодавця та
лізингоодержувача або багатостороннім, у якому сторонами, крім
лізингодавця та лізингоодержувача, виступають також продавець предмета
лізингу та інші особи, участь яких є необхідною для виконання такої
лізингової угоди.
Фінансовий лізинг — договір лізингу, при укладанні якого
лізингоодержувач за своїм замовленням одержує в платне користування від
лизингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший від терміну, за який
амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеного в день укладання
договору.
Водночас такий підхід до визначення суті фінансового лізингу
вигідний і лізингоодержувачу, оскільки він має можливість, не чекаючи
завершення строку амортизації об’єкта лізингу, викупити його і одержати від
цього певні економічні переваги.
Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, віднесене до
основних фондів відповідно до законодавства, у тому числі продукція,
вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні
засоби), не заборонена до вільного обертання на ринку. Майно в державній
власності може бути об’єктом лізингу тільки за згодою Кабінету Міністрів
України.
Суб’єкти лізингу: лізингодавець; лізингоодержувач; продавець.
Лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі
банк або небанківська фінансова установа, що передає в користування
об’єкти лізингу за договором лізингу. Відносно, лізингоодержувач - суб’єкт
підприємницької діяльності, що одержує у користування за договором
лізингу об’єкт лізингу.
Продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності,
що виготовляє або продає власне майно.
Оперативний лізинг (Operative Leasing) — це лізингова угода, якою
передбачається, що лізингоодержувач на своє замовлення  отримує у платне
користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за

8
який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день
укладення угоди. Після завершення строку угоди оперативного лізингу
можливі такі варіанти дій відповідно до Закону України «Про лізинг»:
 об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю;
 строк договору лізингу може бути продовжений;
 об’єкт лізингу може бути повторно переданий іншому
лізингоодержувачу за договором лізингу.
Спільним між фінансовим і оперативним лізингом є те, що об’єкт
лізингу протягом усього строку договору залишається власністю
лізингодавця. При цьому лізингова угода в обох випадках зберігає чинність,
якщо право власності на об’єкт лізингу переходить від лізингодавця до іншої
особи. Істотною відмінністю між вказаними видами лізингу є діаметрально
протилежна форма реалізації права власності на об’єкт лізингу: за
фінансового лізингу об’єкт обов’язково переходить у власність
лізингоодержувача, а за оперативного — залишається у власності
лізингодавця.
Ця принципова різниця між вказаними видами лізингу породжує й
істотні відмінності в зобов’язаннях щодо покриття витрат на отримання
об’єкта лізингу в процесі виконання лізингової угоди. При фінансовому
лізингу вказані витрати несе лізингоодержувач, а тому вони не включаються
до лізингових платежів, якщо інше не передбачене угодою. До таких витрат
відносять витрати на страхування об’єкта лізингу, його експлуатацію,
технічне обслуговування і ремонт. У міжнародній практиці такий фінансовий
лізинг називають «чистим» лізингом (Net Leasing). Як правило, чистий лізинг
пропонують банки, інші фінансові установи, які не в змозі забезпечити
сервісне обслуговування об’єкта лізингу.
Разом з тим українське законодавство не забороняє укладення угод
фінансового лізингу із сервісним обслуговуванням об’єкта лізингу
лізингодавцем. Такий фінансовий лізинг називають «мокрим» лізингом (Wet
Leasing).
При оперативному лізингу всі витрати на утримання об’єкта лізингу,
крім витрат на його експлуатацію та поновлення використаних матеріалів,
несе лізингодавець, якщо інше не передбачене договором лізингу. Отже,
оперативний лізинг — це «мокрий» лізинг. У договорі оперативного лізингу
може передбачатися, що окремі види витрат бере на себе лізингоодержувач.
Ця обставина враховується при визначенні розміру лізингових платежів.

9
 «Чистий» і «мокрий» лізинг — це форми існування фінансового і
оперативного лізингу. Проте перелік таких форм викладеним не
вичерпується. Це зумовлено багатоаспектністю лізингових угод. Так, в
укладанні угод по фінансовому і оперативному лізингу може брати участь
неоднакова кількість учасників. У зв’язку з цим обидва види лізингу можуть
набувати форми  прямого і непрямого лізингу. На рис. 11.1 показані названі
та інші можливі форми існування фінансового та оперативного лізингу.
Коротко розглянемо суть кожного з них.
Прямий лізинг має місце тоді, коли виробник (постачальник) і
лізингодавець є однією і тією самою юридичною особою. На відміну від
класичного лізингу в укладенні угоди при цьому беруть участь лише два
учасники — лізингодавець та лізингоодержувач. Прямий лізинг не набув
великого поширення, оскільки характерний для тих лізингодавців, для яких
цей вид діяльності не є основним. Якщо такий виробник вважає за доцільне
розширити лізингову діяльність, то він створює спеціалізовану лізингову
компанію і тоді прямий лізинг трансформується в непрямий, тобто
класичний, коли в лізинговій операції беруть участь три суб’єкти
підприємницької діяльності: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець
лізингового майна.
Різновидністю прямого лізингу є зворотний лізинг (Sale and
Leaseback), який набув поширення у світовій практиці і передбачений
вітчизняним законодавством. За такого лізингу лізингоодержувач водночас є
продавцем і користувачем об’єкта лізингу. Механізм здійснення цієї
лізингової операції такий: власник майна, маючи гостру потребу в оборотних
коштах, продає його лізинговій компанії і тут же бере це майно в оренду на
умовах фінансового лізингу, тобто з правом його викупу.
Перевагами цієї форми лізингу є не лише одержання лізинго-
одержувачем необхідних йому коштів і можливість їх використання для
інвестування інших  видів діяльності, а й те, що об’єкт лізингу працює без
перерви, тобто його купівля-продаж здійснюється без переміщення у
просторі, а отже, без втрати часу на придбання. Для аграрних підприємств, з
огляду на їх фінансову скруту, ця форма лізингу є дуже привабливою. Тому
потрібні державні стимули для її розвитку.
Залежно від сектора ринку, де здійснюються лізингові операції,
розрізняють такі дві форми лізингу: внутрішній і міжнародний.
Міжнародний лізинг має місце тоді, коли всі учасники лізингового
договору є резидентами. Він передбачає укладання лізингової угоди

10
суб’єктами підприємницької діяльності, які перебувають під юрисдикцією
різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні
кордони. Міжнародний лізинг може бути експортним та імпортним.

Лізинг

Фінансовий Оперативний

Форми лізингу залежно від:

Обсягу обслуговування:
– чистий лізинг
– мокрий лізинг

Склад учасників:
– прямий лізинг
– непрямий лізинг
– зворотній лізинг

Типу майна:
– рухомого
– нерухомого
– обладнання

Сектора майна:
– внутрішній
– міжнародний

Характеру платежів:
– грошовий
– компенсаційний
– змішаний

Способу фінансування:
– за рахунок власних коштів
– за рахунок зулучених коштів
– пайовий

Рис. 1. Види та форми лізингу

11
 Експортний лізинг характеризується тим, що лізингодавець і
виробник (посередницька фірма), у якого перший з них купує об’єкт лізингу,
знаходиться в одній країні, а лізингоодержувач — в іншій.
Імпортний лізинг — це лізингова угода, за якою вітчизняний
лізингодавець купує об’єкт лізингу в іноземної фірми і передає його в оренду
вітчизняному лізингоодержувачу. У світовій практиці, хоча й рідко, але
зустрічається так званий транзитний лізинг, коли лізингодавець купує об’єкт
лізингу в іноземної фірми і потім передає його в оренду на умовах лізингу
лізингоодержувачу, що знаходиться в третій країні.
Міжнародний лізинг має велике значення для лізингокористувача,
оскільки дає змогу отримати в користування з будь-якої країни найновітнішу
високопродуктивну техніку (обладнання) і досягти завдяки цьoму
конкурентних  переваг на ринку. При цьому потрібно враховувати
позитивний вплив фактора часу та економію фінансових ресурсів. Країна
лізингоодержувача не витрачає їх на розробку і освоєння такої техніки, а
отже, товаровиробники мають можливість працювати на випередження
стосовно інших товаровиробників.
Перевагами міжнародного лізингу можуть скористатися і ті суб’єкти
лізингової операції, які не мають валюти. В такому разі укладається угода
типу «бай-бек» (buy back), якою передбачається виплата компенсаційних
лізингових платежів продукцією, що виробляється на орендованому майні чи
за його допомогою.
Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до Закону України «Про
лізинг», іншого законодавства України, міжнародних договорів, в яких бере
участь Україна, та договорів, укладених суб’єктами лізингу. Зазначимо, що в
Оттаві прийнята Конвенція Міжнародного інституту з уніфікації приватного
права щодо міжнародного фінансового лізингу майна. Її мета — уніфікація
правового регулювання лізингових відносин, уточнення основоположних
термінів з фінансової оренди, розробка норм, що регулюють відносини між
суб’єктами лізингу, а також методологічних підходів до визначення
лізингових платежів. Значне місце в Конвенції відводиться уточненню обсягу
майнової відповідальності лізингодавця, виробника (постачальника) і
лізингоодержувача, а також визначенню обов’язків, що покладаються на
орендаря щодо використання ним об’єкта лізингу. В цьому документі
зафіксовані юридичні наслідки, які випливають в разі неплатоспроможності
лізингоодержувача.

12
 Конвенція виходить із класичного (тристороннього) лізингу, а отже, з
її сфери виключаються двосторонні угоди (прямий лізинг). Як ми уже
зазначали, українське законодавство йде далі, визнаючи двосторонні угоди з
оренди майна як лізингові. Це, безумовно, виправдано, оскільки значно
розширює можливості укладання лізингових угод, а отже, і одержання
більшою кількістю лізингоодержувачів тих переваг, які притаманні цьому
виду підприємницької діяльності.
Фінансовий та оперативний лізинг залежно від способу фінансування
набуває таких форм, як лізинг за рахунок власних коштів, за рахунок
залучених коштів та пайовий лізинг.
Лізинг за рахунок власних коштів означає, що фінансування угоди
здійснюється за рахунок власного капіталу лізингодавця. Ця форма лізингу
найбільш притаманна банкам, іншим великим фінансовим установам та
спеціалізованим лізинговим компаніям. Проте більшість лізингових компаній
не мають достатнього власного капіталу, особливо для фінансування великих
лізингових угод. Тому вони часто використовують залучені кошти —
банківський кредит або позики інших фінансових установ. При цьому об’єкт
лізингу та лізингові платежі розглядаються як форма забезпечення позики
(гарантії її повернення).
Серед цих трьох форм лізингу найбільш складною є пайовий лізинг. У
міжнародній практиці його називають Leveraged Leasing.  Основна
особливість цієї форми лізингу полягає в тому, що для фінансування великої
лізингової угоди об’єднуються декілька фінансових установ, які оплачують
75 — 80 % вартості об’єкта лізингу, а решту (20 — 25 %) — лізингодавець  за
рахунок власних коштів. У ряді зарубіжних країн такі лізингові компанії
зберігають за собою податкові пільги на всю вартість об’єкта, а не лише на
його частину. Кредити поступово погашаються в міру надходження
лізингових платежів. Не виключається можливість уступки лізингодавцем
своїх прав позикодавцям.
У Законі України «Про лізинг» пайовий лізинг трактується як
здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладання
багатостороннього договору для залучення одного або кількох кредиторів,
які беруть участь у здійсненні лізингової операції, інвестуючи свої кошти.
При цьому загальна сума інвестованих кредиторами коштів не може
становити більше 80 % вартості набутого для лізингу майна. Таке визначення
пайового лізингу дещо не відповідає суті Leveraged Leasing, оскільки тут
мова йде про можливість фінансування угоди лише одним кредитором (а це

13
лізинг за рахунок залучених коштів) і відсутнє положення про те, що позика
погашається за рахунок лізинових платежів у міру їх надходження. Проте
одне із ключових положень Leveraged Leasing зберігається. Це стосується
обмеження (80 %) щодо частки залучених коштів у вартості придбання
об’єкта лізингу.
За характером платежів фінансовий і оперативний лізинг набувають
таких форм, як лізинг з грошовими платежами (виплата здійснюється
готівкою), з компенсаційними платежами (виплата здійснюється готовою
продукцією, виробленою за допомогою об’єкта лізингу) та зі змішаними
платежами, що поєднує в собі  перших два способи виплати платежів.
Зараз для аграрних підприємств України найбільш прийнятним є
лізинг з компенсаційними платежами.
Для того щоб заключити договір лізингу, до уваги беруть такі умови:
 найменування сторін;
 опис об’єкта лізингу, умови його постачання;
 термін лізингу;
 розмір, склад і графік сплати лізингових платежів і умови їх
перегляду;
 умови переоцінки власності об’єкта лізингу у випадку
банкрутства лізингоодержувача;
 умови страхування об’єкта лізингу;
 умови експлуатації і технічного обслуговування, модернізації
об’єкта лізингу і надання інформації про його стан;
 умови реєстрації об’єкта лізингу (проводить лізингодавець);
 умови повернення об’єкта лізингу або його викупу при закінченні
дії договору;
 умови дострокового розірвання договору;
 умови надання звіту про фінансовий стан лізингоодержувача;
 відповідальність сторін;
 дата і місце укладання договору.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про лізинг» лізингові платежі
включають:
 суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину об’єкта
лізингу, що амортизується, за термін, за який вноситься лізинговий платіж;
 суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним
кредит;
 платіж як винагороду лізингодавцю за одержане в лізинг майно;
14
  відшкодування страхових платежів за договором страхування
об’єкта лізингу;
 інші витрати лізингодавця, передбачені договором.
Розміри, спосіб, форма, терміни внесення лізингових платежів та
умови їх перегляду визначаються в договорі лізингу. Лізингові платежі
відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.
Розрізняють такі види лізингових платежів:
а) за формою: на компенсаційній основі; грошові; змішані;
б) за методом нарахування: фіксовані; з авансом; «плаваючі»;
в) за ступенем обліку рівня використання устаткування: - погодинні; -
пропорційні;
г) за періодичністю: щомісячні; щоквартальні; піврічні; річні;
одноразові;
д) за способом внесення: рівними частками; прискорені; відстрочені.
Лізингові платежі включають плату за користування предметом
лізингу, відшкодування процентів, що сплачуються лізингодавцем у разі
купівлі обладнання за рахунок кредиту, відшкодування страхових платежів
за відповідним договором страхування предмета лізингу, інші платежі,
передбачені договором лізингу.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНІВ УКРАЇНИ

За договором лізингу майно передане лізингодавцем

лізингоодуржувачу стає запорукою належного виконання умов договору
останнього. Тобто, якщо лізингоодержувач має певні фінансові проблеми і не
здійснює вчасно лізингові платежі, лізингодавець має право вилучити
передане майно. Платежі, які здійснюються лізингоодержувачем є нічим
іншим, як відшкодуванням вартості майна, що у певний момент часу може
бути придбано лізингоодержувачем за залишковою вартістю. Проте, якщо
виникає вище згадана ситуація дані платежі не повертаються
лізингоодержувачу, тобто виникає ризик втратити і основні засоби, і кошти,
які були витрачені на лізинг.
У табл. 1. наведено порівняльну характеристику законів України «Про
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і
«Про лізинг».

15
 Переваги лізингу порівняно з традиційним банківським
фінансуванням найбільше відповідають потребам країни в умовах нестачі
капіталу та проблем з ліквідністю.

Таблиця 1. Порівняння Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання

ринків фінансових послуг» і Закону України „Про лізинг”.
Критерій Спільне Відмінне
Дата прийняття закону – Закон «Про лізинг»
прийнято у 1997р., «Про
фінансові послуги» – 2000р.
Внесення змін та Вносились зміни та доповнення з –
доповнень часу його прийняття
Кількість статей в – У Законі «Про фінансові
законах послуги» - 47, в Законі «Про
лізинг” - 22
Законодавчі акти, що Закони України «Про власність», –
регулюють лізингові «Про підприємництво», «Про
відносини та відносини, банки та банківську діяльність»
які виникають на ринку та ін.
фінансових послуг
Суб’єкти Банківські та небанківські –
фінансові
установи
Засоби надання Для надання фінансових послуг, –
фінансових послуг зокрема фінансового лізингу,
використовуються власні та
залучені кошти
Об’єкт послуги – Закон «Про фінансові
послуги» - фінансові активи,
Закон «Про лізинг» - рухоме
та нерухоме майно
Мета надання послуг Отримання прибутку Збереження реальної
вартості активів
Правила надання послуг На основі договору. Спільні –
пункти договорів про лізинг та
надання фінансових послуг:
назви сторін; термін дії договору;
зазначення об’єкта (об’єкт
лізингу та розмір фінансового
активу), умови розрахунку;
порядок зміни та припинення
договору; відповідальність
сторін; надання інформації про
16
 фінансовий стан суб’єкта
підприємницької діяльності
Сфера діяльності Ринок фінансових послуг –
учасників ринку
Право на отримання Споживач фінансових послуг, –
інформації зокрема фінансового лізингу, має
право доступу до інформації про
діяльність фінансової установи
Здійснення державного Ліцензування діяльності щодо –
контролю надання фінансових послуг,
зокрема лізингу, та реєстрація в
державних органах
Об’єкт регулювання – Закон «Про фінансові
закону послуги» - сфера діяльності
його учасників, Закон «Про
лізинг» - окрема фінансова
операція

Мабуть найголовнішим недоліком лізингу в Україні є його вартість.

Сьогодні лізинг є дорогим задоволенням, яке собі дозволити може не кожне
підприємство. За строк лізингу основні засоби можуть зрости у вартості
вдвічі. Відповідно, чим триваліший строк лізингу, тим дорожчим він стає для
підприємства.
Підприємство-лізингоодержувач після закінчення строку договору
має змогу викупити основні засоби. Проте може статися так, що за період дії
договору вартість обладнання суттєво зросла і даний договір стає
невигідним. Ще одна річ, яка грає не на користь лізингу, це те, що лізингова
компанія не надасть інформації для прорахунку вартості її додаткових
послуг, адже за законом дана інформація належить до комерційної таємниці.
Також існують певні перешкоди розвитку лізингу в Україні. Серед
них варто виділити два фактори: законодавча база та вартість лізингу. На
рівні держави, у першу чергу за допомогою законодавчої влади, має
відбуватися сприяння розвитку лізингу, адже він дійсно є вигідним для
розвитку економіки країни. Держава займає пасивну роль у розвитку та
розширенню лізингового ринку, хоча можливості великі. Негативно впливає
й низький рівень освіченості та проінформованості потенційних клієнтів про
переваги та можливості лізингу. Зазвичай лізинг сприймається як різновид
оренди, що звичайно є помилкою, адже оренда передбачає нетривале
користування річчю та її повернення після спливу строку договору, а лізинг
забезпечує довготривале користування та можливість набути майно у
17
власність шляхом викупу за залишковою вартістю після сплати усіх
лізингових платежів.
Вартість – це основний фактор, який вливає на прийняття того чи
іншого господарського рішення. Адже, сплачуючи лізинговий платіж
підприємство ще має оплатити послуги лізинговій компанії. Проте багато
підприємств у лізингу вбачає привабливу альтернативу придбання
необхідних основних засобів та забезпечення ефективного розвитку свого
бізнесу, тому що їм не доводиться займатися оформленням, доставкою та
страхуванням – усе це бере на себе лізингова компанія. У розвинених
економіках спеціалізовані лізингові компанії, заощаджуючи кошти на
великому масштабі операцій при закупівлі партій обладнання у одних і тих
самих постачальників/виробників, мають змогу надавати
лізингоодержувачам значно дешевші, порівняно з банківським
кредитуванням, послуги.

18
 ВИСНОВКИ

На думку експертів асоціації «Українське об’єднання лізингодавців»,

що була створена у 2005 році як добровільний союз професійних учасників
ринку лізінгу, основні тенденції на ринку лізингу в Україні сьогодні
наступні: зниження кількості лізингових компаній, які активно фінансують
угоди; зосередження на ефективному адмініструванні існуючого портфеля та
максимізація повернення раніше інвестованих фінансових ресурсів; аграрний
сектор стає основним клієнтом лізингових компаній; укладання угод на
поодинокі та високоліквідні предмети (сільськогосподарська техніка, легкові
автомобілі тощо); співпраця виключно зі стабільними компаніями, що не
менше 3-х років успішно функціонують на ринку; активна реалізація
вилучених предметів у повторний лізинг чи продаж.
Підсумовуючи усе сказане вище варто зазначити, що лізинг стає
своєрідним видом кредиту для підприємства, що надається у вигляді
основних засобів та забезпечує оновлення виробничих фондів. Лізинг
забезпечує ряд переваг серед, яких в першу чергу це отримання нового
необхідного обладнання, що дає можливість нарощувати виробничі
потужності без залучення банківського кредиту. Також перевагою є те, що
амортизація на такі основні засоби нараховується за прискореним методом,
що дає можливість швидше оновлювати основні засоби та суттєво зменшити
податок на прибуток. Використання лізингу дає можливість провести
реконструкцію, розширення та переоснащення основних засобів
підприємства. Так, як лізинг є платним, це спонукає підприємство більш
ефективно планувати свої фінансові ресурси, щоб належним чином виконати
дане боргове зобов’язання. Хоча наданий час ситуація в Україні досить
складна, проте спостерігається розширення лізингового ринку та зростання
його привабливості для нових потенційних клієнтів. Лізинг досить важливий
та позитивно впливає на розвиток економіки країни, він застосовується
практично у будь-якій галузі економіки України.

19
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків

фінансових послуг: Закон України від 01.08.2021. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14#Text
2. Арутюнян С.С., Іоргачова М.І. Ринок фінансових послуг:
навч.посіб. / Арутюнян С.С., Іоргачова М.І. та ін.; за заг. ред. С.С. Арутюнян,
М.І. Іоргачова. – Харків: «Діса плюс», 2020. – 312 с.
3. Еш С. М. Ринок фінансових послуг: підручник / С. М. Еш. – К.:
Центр учбової літератури, 2015. – 400 с.
4. Коніна М. Сучасний стан фінансового ринку України та шляхи
його вдосконалення / Марина Коніна // Економічний дискурс. Міжнародний
науковий журнал. – 2016. – №2.
5. Фінансові аспекти розвитку економіки України: теорія,
методологія, практика : Збірник наукових праць молодих вчених та
студентів. Том 1 / ред. кол. : Н. А. Хрущ, Р. С. Квасницька, І. В. Форкун та
інші (відп. ред. Н. А. Хрущ). – Хмельницький : ХНУ, 2019. – 123 с.
6. Селіверстова Л.С., Адаменко І.П. Особливості розвитку
фінансового ринку України. Інвестиції: практика та досвід. № 9. 2018. С.
13−17.
7. Законодавчо-нормативне регулювання ринків фінансових послуг
в розвинених країнах / Н. І. Чужинова, Т. В. Гостєва, Н. В. Прокопчук, О. А.
Боднар // Обліково-аналітичне і фінансове забезпечення діяльності суб’єктів
господарювання: національні, глобалізаційні, євроінтеграційні аспекти :
матеріали IV Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, 20-21
листопада 2019 р., м. Миколаїв. Миколаїв : МНАУ, 2019. C. 103-106.

20