071 Облік та оподаткування

Група 212

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 3

ТЕМА: ФІНАНСОВИЙ РИНОК.

1. Сутність фінансового ринку, його роль в мобілізації і розподілі фінансових

ресурсів.
Фінансовий ринок — це система економічних відносин, що виникають у процесі
купівлі — продажу фінансових ресурсів, сукупність економічних відносин,
пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово
вільних грошових коштів і цінних паперів.
Головною функцією фінансового ринку є забезпечення руху грошових коштів
від одних власників (кредиторів) до інших (позичальників). Фінансовий ринок
виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і
заощаджень населення між суб'єктами господарювання й галузями економіки,
“зв’язування” частини грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а
також як засіб покриття дефіциту державного бюджету. Основними елементами
фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці
елементи фінансового ринку знаходяться в тісному взаємозв'язку. Наприклад,
збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і
підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки,
випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народного господарства за
рахунок кредитів та акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.
Процес перерозподілу фінансових ресурсів банками через фінансові ринки
потребує не тільки здійснення ними діяльності з мобілізації та створення фондів
фінансових ресурсів, а й функціонування систем, які дали б змогу ефективно
розміщувати створені фонди, тобто формувати середовище попиту на грошові
ресурси, використовуючи ринкові механізми взаємодії.
Отже, об'єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери.
Фінансові ресурси виступають у вигляді грошей і капіталів, які є товаром. Отже,
фінансовий ринок включає:
-ринок грошей (короткострокових боргових зобов'язань);
-ринок капіталів (інструментів, що відображають права власності, та
довгострокових торгових зобов'язань).
Метою фінансового ринку є акумулювання та перерозподіл коштів із метою
ефективного та швидкого їх розміщення у відповідних галузях економіки, на
відповідних територіях, між суб'єктами різних країн.
Забезпечення ефективного процесу розміщення ресурсів банками здійснюється за
допомогою кредитування. При цьому слід зазначити, що лише наступні три умови
(формування попиту, можливість наявності пропозицій та існування механізму
задоволення попиту) в сукупності дають змогу організувати підсистеми фінансового
ринку, які б здійснювали фінансування економіки з найбільшим ефектом.
Організація функціонування ринків з розміщення мобілізованих ресурсів
здійснюється відповідно до вимог попиту, а саме за ознаками економічної природи
об'єктів фінансування, яке проводиться за допомогою фінансових ринків.
Товари, що обертаються на фінансовому ринку, — це фінансові активи. До них
належать готівка (національна та іноземна валюта), депозити, цінні папери різних
видів, позичковий капітал, дорогоцінні метали та каміння, страхові технічні резерви,
інші рахунки до одержання або до оплати.
Фінансовий ринок — складова фінансової системи держави. За своєю суттю це
механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами
підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного
процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок
може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах.
За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються
тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше
цільове призначення.
В організаційному плані фінансовий ринок — це сукупність ринкових фінансових
Інститутів, шо супроводжують потік коштів від запасників фінансових ресурсів до
позичальників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові біржі,
інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові фонди,
національний банк, позабіржові торговельні системи, розрахунково-клірингові
організації, депозитарії, інвестиційні керуючі реєстратори. Інші фінансові
Інститути, які відповідну до чинного законодавства можуть здійснювати операції
на фінансовому ринку.
Суб'єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі
громадяни.
Головною функцією фінансового ринку є забезпечення руху грошових коштів
від одних власників (кредиторів) до інших (позичальників). Фінансовий ринок
виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і
заощаджень населення між суб'єктами господарювання й галузями економіки,
“зв'язування” частини грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а
також як засіб покриття дефіциту державного бюджету. Основними елементами
фінансового ринку є кредитний ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці
елементи фінансового ринку знаходяться в тісному взаємозв'язку. Наприклад,
збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і
підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки,
випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народного господарства за
рахунок кредитів та акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.
Процес перерозподілу фінансових ресурсів банками через фінансові ринки
потребує не тільки здійснення ними діяльності з мобілізації та створення фондів
фінансових ресурсів, а й функціонування систем, які дали б змогу ефективно
розміщувати створені фонди, тобто формувати середовище попиту на грошові
ресурси, використовуючи ринкові механізми взаємодії.
Забезпечення ефективного процесу розміщення ресурсів банками здійснюється
за допомогою кредитування. При цьому слід зазначити, що лише наступні три
умови (формування попиту, можливість наявності пропозицій та існування
механізму задоволення попиту) в сукупності дають змогу організувати підсистеми
фінансового ринку, які б здійснювали фінансування економіки з найбільшим
ефектом.
 Організація функціонування ринків з розміщення мобілізованих ресурсів
здійснюється відповідно до вимог попиту, а саме за ознаками економічної природи
об'єктів фінансування, яке проводиться за допомогою фінансових ринків.
Фiнансовий ринок є складовою сферою фiнансової системи тільки в умовах
ринкової економiки, коли переважна частина фiнансових pecypciв мобiлiзується
суб'єктами пiдприємницької дiяльностi на засадах їх купiвлi-продажу. По cyтi, це
iнфраструктура фiнансової системи, яка забезпечує функцiонування насамперед
базової сфери - фiнансiв суб'єктiв господарювання. В умовах адмiнiстративної
економiки фiнансового ринку практично не iснувало, оскiльки формування
pecypciв та їх перерозподiл здiйснювалися на директивних засадах через бюджет та
банкiвську систему. Haвіть кредитнi ресурси видiлялися згiдно з планом, а не на
засадах торгiвлi ними. За умов централiзованого формування, розподiлу i
перерозподiлу фiнансових pecypciв у адмiнiстративному порядку потреби у
вiдповiднiй iнфраструктурi - фiнансовому ринку - просто не було.
У країнах з розвиненою ринковою економiкою функцiонують високоефективнi
фiнансовi ринки, які забезпечують мехaнiзм перерозподiлу фiнансових pecypciв
серед учасникiв ринку i сприяють ефективному розмiщенню заощаджень серед
галузей економiки. В Україні та країнах, що ступили на шлях ринкових
перетворень в економіці, фiнансовi ринки перебувають на рiзних стaдiях
формування та розвитку. Розвитку фiнансових ринкiв у таких кpaїнax сприяють
масова приватизaцiя, подолання кризових явищ та позитивнi зрушення в економiцi.
Паралельно з цим, як правило, вiдбувається формування вiдповідної законодавчої
бази та механiзму, що гарантує ії виконання.
Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні
часові обмеження і здійснюється на умовах платності та конкурентності.
Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність
фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і
розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у
розпорядженні підприємницьких структур і у населення. По суті, фінансовий ринок
у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті
функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.
За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і
використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали
обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку —
об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в
економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі
мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.
Досконалий фінансовий ринок — це ринок, який може точно й своєчасно
відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами
звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів
грошей або капіталу.
Фінансовий ринок це також певний фінансовий барометр економіки. Він
ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові
економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та
певному балансі інтересів у суспільстві. Ці умови не завжди можливі навіть у
економічно відносно розвинутих державах, тому фінансові ринки дуже часто
потрясають кризи, що спричиняє ще радикальніший та економічно не завжди
виправданий перерозподіл фінансових ресурсів як всередині країни, так і в
міждержавних масштабах.
Мають свої особливості й вади процеси формування та функціонування
фінансового ринку в країнах із перехідною економікою. Характерним для них є те,
що у цих країнах невисокий рівень виробництва, невелика частка ВВП у
розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор, недостатньо розвинута
економічна інфраструктура, приховане безробіття, високий дефіцит державного
бюджету, значні темпи інфляції, нестабільна валюта, величезні обсяги "тіньової"
економіки, політична нестабільність. Усе це неминуче призводить до того, що при
переході до ринку економіка країни неспроможна залучити коштів іноземних
інвесторів, перетворити велику частку внутрішніх заощаджень в інвестиції і
спрямувати капіталовкладення у перспективні галузі. Результатом цього є те, що
фінансовий ринок в перехідний період слабкий та неефективний. Крім того, у
багатьох країнах із перехідною економікою фінансові ринки, і насамперед така їхня
складова, як ринки цінних паперів, були побудовані на масовій приватизації і
швидкому зростанні приватного сектора, створенні великої кількості
нових компаній, які одержували фінансування за допомогою надання державних
гарантій.
Що стосується України, то, крім сказаного вище, слід додати, що вона має не
досить ефективну систему захисту заощаджень громадян (також недовіру громадян
до фінансових інститутів), обмежений доступ власників капіталів до інформації
про певні підприємства, які реалізують цінні папери, недостатній рівень
професійних знань учасників фінансового ринку, майже відсутні фінансові
посередники. Все це, а також слабке державне регулювання фінансового ринку,
зробили привабливими лише обслуговування держави та короткострокових
інвестицій спекулятивного змісту. Саме це й визначило невеликий вплив
фінансового ринку на ефективний розподіл грошей і капіталу в умовах ринкової
трансформації.
Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в
його основу певних принципів. Всі ці принципи були неможливі при
функціонуванні планової (адміністративної) економіки. До них належать: вільний
доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників
фінансового ринку; прозорість ринку й реальний захист інвесторів; ліквідність
фінансових інструментів ринку; конкурентність та ефективність; відповідність
міжнародним стандартам.

2. Класифікація фінансових ринків; особливості первинного і вторинного

фінансових ринків.

Класифікації фінансових ринків:

1. За видами фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:
- кредитний ринко – це ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є вільні
кредитні ресурси;
- ринок цінних паперів, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають усі види
цінних паперів;
- валютний ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають іноземна
валюта;
- страховий ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист
у формі різноманітних страхових продуктів;
- ринок золота (та інших дорогоцінних металів: срібла, платини), на якому
об'єктом купівлі-продажу виступають дорогоцінні метали.
- ринок фінансових послуг. Фінансові послуги за своєю структурою є дуже
різноманітними, вони можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та
страхування, проте всім їм притаманні риси створення й використання фондів
фінансових ресурсів для здійснення економічної діяльності.
2. За умовами передачі фінансових ресурсів у користування фінансовий ринок
поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіталу.
- На ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на
визначений термін та під процент за допомогою боргових цінних паперів або
кредитних інструментів.
- На ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін.
3. За терміном обігу фінансових активів, що можуть бути в обігу на ринку,
фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів.
- Грошовий ринок - це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року
- Ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в
основний капітал
4. Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються для продажу, чи
емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на первинний та вторинний
ринки.
- Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється
початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення
капіталу в різні галузі економіки.
- На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше фінансові активи.
5. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими акти -
вами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки.
- Біржовий ринок пов'язують із поняттям біржі як особливого способу
організованого ринку, що сприяє збільшенню мобільності капіталу та виявленню
реальних ринкових цін активів.
- На позабіржовому ринку діють так звані торгово-інформаційні системи.
Учасники таких систем - фінансові посередники - мають змогу ознайомитись з
попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками,
пропозиції яких їх зацікавлять.
6. За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяється на:
- місцевий фінансовий ринок, представлений, в основному, операціями
комерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торговців цінними
паперами з їх контрагентами - місцевими господарюючими суб'єктами і
населенням;
- регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області (республіки) і
поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних
фондових і валютних бірж;
- національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків
держави, їх видів і організаційних форм;
- світовий фінансовий ринок як складову частину світової фінансової системи, в
якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою.
 7. За ознаку глобальності, можна здійснити поділ фінансових ринків на
міжнародні та національні. Останні, у свою чергу, можуть бути поділені на
ринки резидентів та нерезидентів.
- Ринок резидентів є ринком фінансових активів, емітованих резидентами на
національному ринку.
- Ринок нерезидентів - це ринок, на якому нерезиденти емітують II фінансові
активи відповідно до законодавства певної країни.
За гарантованістю рівня дохідності фінансові інструменти поділяться на такі:
- із фіксованим доходом,
- із невизначеним доходом.
За рівнем ризику розрізняють такі фінансові інструменти:
- безризикові,
- із низьким рівнем ризику,
- із помірним рівнем ризику,
- із високим рівнем ризику.
Залежно від того, які фінансові активи пропонуються для продажу, нові чи
емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на:
 а) первинний - ринок перших емісій, на якому здійснюється початкове
розміщення фінансових активів серед інвесторів і початкове вкладення
капіталу в різні галузі економіки. Обов'язковими учасниками первинного
ринку є емітенти цінних паперів і інвестори;
 б) вторинний - ринок, на якому укладаються угоди щодо купівлі-продажу
раніше випущених фінансових активів. Важливі риси вторинного ринку -
ліквідність, визначення цін на фінансові інструменти для первинного ринку,
можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при
незначних витратах на проведення операцій. Основна частина операцій на
вторинному ринку пов'язана з перерозподілом сфер впливу на ринку та зі
спекулятивними операціями. Вторинний ринок для деяких типів фінансових
активів є досить обмеженим, для інших - практично відсутнім. Для таких
фінансових активів, як акції, ф'ючерси та опціони, характерним є не тільки
розвинений вторинний ринок, а й наявність спеціалізованих бірж для
торгівлі цими активами. Вторинного ринку кредитів в Україні практично
немає. У країнах з розвиненою ринковою економікою вторинний ринок
кредитів розвивається за рахунок впровадження фінансовими посередниками
інновацій на ринку інструментів позики, а саме внаслідок процедури
сек'юритизації активів.
Отже можна з впевненістю сказати, що мобілізація і перерозподіл фінансових
ресурсів в умовах ринку відбувається саме на фінансовому ринку, який складається
з:
- ринку цінних паперів (фондового ринку);
- ринку банківських позик;
- ринку грошових ресурсів.
Ринок цінних паперів, в свою чергу поділяється на первинний та вторинний: на
первинному ринку відбувається мобілізація фінансових ресурсів шляхом емісії
цінних паперів, тобто нові випуски зобов’язань (цінних паперів) продаються
вперше.
На вторинному ринку цінних паперів проходить перерозподіл фінансових ресурсів
між галузями діяльності через послідуючі продаж та купівлю непогашених
зобов’язань на фондовій біржі з допомогою фінансових посередників – дилерів,
брокерів. Вторинні ринки існують також для заставних, деяких видів позик та
інших фінансових активів.

3. Види цінних паперів та їх основні характеристики.

Цінні папери – це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного

товариства або надані позики. Вони передбачають зобов’язання емітентів
сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів або відсотків. В юридичному
розумінні, цінні папери – це майнові права, які засвідчуються документом певної
форми і реалізуються в порядку, що вказується у цьому документі.
Цінні папери є капіталом, тому що їх власники одержують доходи. Проте, капітал
цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості, хоча продаються та
купуються на ринку; їх ціни мають ірраціональний характер. В обіг випускається
(емітується) велика кількість різноманітних видів цінних паперів. Їх можна
поділити на три види: акції, облігації та похідні від них (вторинні) цінні папери.
Широкий діапазон цінних паперів, що емітуються, пояснюється тим, що причини,
які спонукають випускати цінні папери і купувати їх, також дуже різноманітні.
Акція – цінний папір, без встановленого строку обігу, що засвідчує майнову участь
її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акції стають пайовиками
акціонерного товариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від
товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але у
цьому випадку втрачають право співвласника. Доход, що одержує акціонер на
акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від обсягу прибутку,
співвідношенням між його нагромаджуваною та споживчою частинами,
інвестиційної політики акціонерного товариства, виду та кількості акцій та інших
факторів. Товариства (корпорації) намагаються підтримувати дивідендні платежі
на високому рівні, тому що значною мірою саме через ринкову ціну акцій
визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, в свою чергу, визначає здатність
корпорації до залучення позикового капіталу або до додаткового випуску акцій.
Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати доход (у вигляді курсової
різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.
Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками. За характером
розпорядження розрізняють акції іменні та на пред’явника. Іменні акції
реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім’я власника. Передача їх іншій
особі вимагає дозволу правління корпорації. Акції на пред’явника емітуються без
зазначення власника. По мірі розвитку та поширення акціонерного підприємництва
акції на пред’явника, що стали об’єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів,
істотно потіснили іменні.
Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацією
акції поділяються на привілейовані (преференційні) та прості (звичайні).
Привілейовані акції надають їх власникам певні переваги порівняно з власниками
простих акцій. Так, по привілейованих акціях встановлюється фіксований
дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих
акцій. Фіксований дивіденд виражається або у відсотках від номінальної вартості,
або в грошах з розрахунку на одну акцію. Привілейовані акції поділяються на
зворотні і незворотні. Коли корпорація випускає зворотні акції, вона залишає за
собою право їх викупу (погашення) на певних умовах. Зворотність акцій вигідна
для корпорації, але не для власників акцій. Ціна, за якою викуповуються акції, не
повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є свого роду
компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує
корпорація, що їх випустила.
Проста акція найчастіше дає власникові право одного голосу на загальних зборах
акціонерів. З точки зору доходності прості акції є найбільш ризикованим видом
цінних паперів, оскільки розмір дивідендів по них не фіксується, він залежить від
фінансового стану корпорації й сплачується з прибутку в останню чергу, тобто
після сплати відсотків, податків і фіксованих дивідендів. Проте в умовах
сприятливої економічної кон’юнктури власники простих акцій мають шанс
одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, і швидко збільшити свій
капітал.
Облігація – це свідоцтво про надання позики, яке дає право на одержання, як
правило, щорічного доходу у вигляді відсотків. Привабливість облігації для
власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації
після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен
сплатити номінальну вартість облігацій і доход у вигляді відсотка. Облігації
випускаються іменні та на пред’явника, причому останні переважають. Залежно від
емітента облігації поділяються на державні та корпоративні.
Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в
особі уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється
державою з метою мобілізації грошового капіталу для фінансування державних
витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних
облігацій, тому вони вважаються першокласними цінними паперами з високими
ринковим та кредитним рейтингом.
Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути
класифіковані за рядом ознак. Так, залежно від порядку обігу на ринку облігації
бувають ринкові (публічні) та неринкові.
Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна
швидко реалізувати на ринку, проте власник цих облігацій не може претендувати
на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не
підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні
фінансові інститути: пенсійний, ощадний фонди тощо.
Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням
власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в
обіг неринкових облігацій, наприклад ощадних, має за мету залучити до
фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Слід
зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення і
сплата відсотків по них здійснюється з врахуванням індексу роздрібних цін.
Відповідно до заходів розміщення можна виділити облігації, що розміщуються на
добровільний основі або примусово. Передплата на державні цінні папери
проводиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій
підриває довіру до них. Облігація, яка розміщується примусово, порівняно рідке
явище. Як правило, воно спостерігається під час війн, в умовах важкого стану
державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах.
За строками погашення державні цінні папери можна поділити на:
• поточні,
• короткострокові,
• середньострокові,
• довгострокові
• безстрокові.
Межа між ними досить умовна. Поточні облігації випускаються на строк від
кількох тижнів до року, короткострокові – від 1 до 2–3 років, середньострокові –
від 3 до 5–10 років, і довгострокові на строк більше 10 років. Для залучення коштів
у межах до одного року в більшості країн використовуються казначейські векселі.
Вони випускаються в обіг з первісними строками погашення в три, шість, дев’ять
або дванадцять місяців. У ряді країн для залучення коштів на триваліший період
використовуються бони та інші облігації, які відрізняються одна від одної умовами
випуску та обігу.
Згідно із способами виплати доходів облігації поділяються на лотерейні
(виграшні), відсоткові та з виплатою доходів на дисконтній основі. По лотерейних
облігаціях періодично розігруються виграші на різні суми, які виплачуються
залежно від номінальної вартості облігацій. На відміну від них відсоткові облігації
забезпечують власникам фіксований або “плаваючий”, “мінливий” доход, що
визначається відсотковою ставкою.
Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні
державних цінних паперів, що зумовлена особливостями історичного та
економічного розвитку країни і ринку позикових капіталів, повноваженнями різних
рівнів державного управління тощо.
Корпоративна облігація – це свідоцтво про надання їх власниками довгострокової
позики корпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації емітовані юридичними
особами. Випуск облігацій є більш вигідним способом формування додаткового
капіталу, ніж випуск акцій, тому що відсотки по облігаціях сплачуються з прибутку
корпорацій до сплати податків. Крім того, власники облігацій не одержують права
голосу, оскільки вони не є співвласниками корпорації, а її кредиторами.
Корпоративним облігаціям притаманний більший ризик, ніж державні облігації,
проте доходи по них значно вищі.
Залежно від характеру забезпечення облігації поділяються на заставні та
беззаставні.
Заставні емітуються під заставу майна та цінних паперів.
Заставна облігація – це документ, що підтверджує згоду корпорації заставити під
свій борг землю, споруду та інше майно, яке їй належить і дає право кредитору на
володіння заставленими активами у разі несплати боргу. Облігації під заставу
інших цінних паперів забезпечуються не майном, а іншими акціями та борговими
зобов’язаннями фірми. У разі несплати боргу заставні цінні папери стають
власністю, тих, хто володіє заставними облігаціями.
Забезпеченням беззаставних облігацій виступає загальна платоспроможність. Такі
облігації випускають, зазвичай, фінансово стабільні підприємства, які мають
високий кредитний рейтинг. За порядком виплати розрізняються облігації з правом
дострокового відкликання та облігації без такого права (безвідкличні – за
аналогією із зворотними та беззворотними акціями).
Існують також облігації конвертовані та неконвертовані. Конвертовані облігації
можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно.
Враховуючи цю пільгу, відсоток по конвертованих облігаціях встановлюється
нижчим, ніж по неконвертованих. Власник конвертованих облігацій з одного боку,
одержує стале джерело доходу у вигляді відсотка, а з іншого боку має можливість
(яку дають акції) примножити капітал.
Крім традиційних видів акцій та облігацій в 70–80-ті рр. XX ст. на ринках цінних
паперів як реакція на організаційну зміну його структури по лінії первинного
(позабіржового) та біржового обігу з’явились їх нові види. До таких цінних паперів
відносять передусім конвертовані облігації та акції, варанти, ф’ючерси, опціони.
Операції з ними проводяться у більшості країн як на первинному, так і на
вторинному ринку цінних паперів. Однак більша їх частина проходить через
фондові біржі.
Конвертована облігація – це похідний цінний папір з трьома варіантами
конвертованості:
1) облігація може бути обміняна на акцію,
2) облігація обмінюється з додатковою платою,
3) утримувач не може продати право на отримання акцій за певну ціну окремо від
облігації.
Конвертована облігація для обміну на акції найбільш розповсюджена в Японії, що
знайшло відображення також в операціях на світовому ринку цінних паперів. В
другій половині 80-х років 2/3 ринку припадало на облігації японських корпорацій
такого типу. Це пояснюється тим, що курс акцій японських компаній, обмінюваних
на облігації, виявився в той час найвищим в порівнянні з акціями інших країн.
Фінансовий ф’ючерс – це стандартний строковий контракт, який заключається між
емітентом (продавцем) та покупцем (інвестором) в цілях купівлі та продажу в
майбутньому цінних паперів або фінансових інструментів по зафіксованій раніше
ціні.
Як правило, такі угоди здійснюються на фондовій біржі. Угода передбачає
внесення певного страхового депозиту в залежності від руху на ринку тих паперів
та інструментів, право на здійснення операцій з якими має покупець контракту.
Особливість ф’ючерсу полягає в тому, що продавець не розпоряджається цінними
паперами або фінансовими інструментами в момент узгодження контракту. Тому
угода базується на різниці між фіксованою ціною та ціною на дату виконання
угоди. При цьому ф’ючерсні контракти можуть багатократно перепродаватися так,
як це відбувається на валютних біржах. За останній час широке поширення
отримали ф’ючерсні контракти на індекси біржових курсів, коли обидві сторони,
які беруть участь, встановлюють домовленість про переказ певної суми у
відповідності з рівнем зареєстрованого індексу на момент закінчення строку
контракту.
Ф’ючерсними угодами активно користуються корпорації, банки, а також інші
кредитно-фінансові установи для регулювання своїх активів та пасивів з метою
підтримки прибутковості під тиском ринкової кон’юнктури. Опціон також
представляє собою строковий контракт на цінні папери та фінансовий інструмент,
який отримує покупець опціону з умовою продажу права на проведення тієї або
іншої операції. Сутність опціону полягає в тому, щоб обмежувати негативний тиск
ринкової кон’юнктури на пасиви і активи покупця сумою, сплаченою за контракт.
У разі сприятливої ситуації на ринку покупець здобуває при цьому додатковий
прибуток. Ці операції також проводяться в основному на фондових біржах.
Опціони, як правило, укладаються на акції, індекси їх курсів, ф’ючерси, на
відсоткові ставки, що включать в себе цінні папери з фіксованим прибутком або
термінові депозити. В західних країнах існує багато різноманітних як ф’ючерсних,
так і опціонних контрактів. Крім цього, зустрічаються комбінації угод цих двох
видів.
Варант – цінний папір, який дає утримувачу право на купівлю реальних цінних
паперів. В багатьох випадках варанти випускаються разом з облігаціями з метою
привернення до них як індивідуальних, так і колективних інвесторів. Нові види
цінних паперів – варанти – похідні від реальних акцій та облігацій в цілому
складають новий механізм ринку цінних паперів, який в більшості випадків сприяє
перерозподілу діючих капіталів, а не мобілізації їх для масового фінансування
економіки.
Після Другої світової війни ринок цінних паперів в багатьох країнах значно
розширився за рахунок квазіцінних паперів шляхом сек’юритизації (тобто,
оформлення боргу в спеціальні цінні папери та реалізація їх на ринку цінних
паперів). Вони носять вторинний характер по відношенню до акцій та облігацій.
Особливість цього виду цінних паперів полягає в тому, що вони представляють
собою кредитні знаряддя обігу. Однак їх вихід на ринок цінних паперів, продаж та
перепродаж означають отримання і мобілізацію певних сум грошових коштів, які
можуть бути використані для подальшого розміщення в реальні інвестиції.
Серед таких квазіцінних паперів, або фінансових інструментів, широко
розповсюджені ощадні, інвестиційні сертифікати, векселі, бони. Найбільший
розвиток останнім часом отримав ощадний сертифікат. Він представляє собою
письмове свідоцтво комерційного ощадного банку про депонування певної суми
грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання по закінченні
встановлюваного строку депозиту та відсотків по ньому. Банк видає ощадний
сертифікат під певний відсоток або на певний строк, або до запитання. Як правило,
ощадні сертифікати бувають іменними і на пред’явника. Особливість цього
фінансового інструменту полягає в тому, що утримувачу сертифікату, який
потребує повернення депонованих коштів по терміновому сертифікату раніше
встановленого строку, виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається
на договірній основі при внесенні депозиту. Сертифікати купуються як
юридичними, так і фізичними особами.
Іншим розповсюдженим інструментом для продажу та перепродажу є вексель, який
буває двох видів: комерційний та банківський.
Комерційний вексель забезпечений товарним покриттям і враховується
комерційними банками.
Банківський вексель – це дружній (бронзовий) вексель, який не має товарного
покриття, та фінансовий вексель, який купується банками. Ці векселі почали
широко використовуватися на ринку цінних паперів для продажу та перепродажу і
таким чином отримали статус фінансових інструментів, створюючи тим самим
можливість для накопичення та мобілізації грошового капіталу.
Інвестиційний сертифікат – накопичення на рахунках в банках для цільового
інвестування безпосередньо в підприємство чи компанію, або через реальні цінні
папери (акції та облігації). Але в цілому фінансові інструменти у більшій мірі
представляють собою скоріше кон’юнктурний та спекулятивний механізм, що
сприяє перерозподілу як грошових, так і фіктивних капіталів на національних
ринках позикового капіталу.
4. Фондова біржа. Перспективи розвитку фінансового ринку .

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки.

Перша фондова біржа виникла в епоху первісного накопиченим капіталу в
Амстердамі у XVII ст. у зв'язку з розвитком капіталістичних відносин в Голландії.
Фондова біржа – це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок,
на якому здійснюється торгівля цінними паперами.
Фондова біржа – це акціонерне товариство, яке зосереджує помиї і пропозицію
цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу їв здійснює свою
діяльність відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»,
інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі. На деяких
фондових біржах реалізують також /і 'іди щодо купівлі-продажу іноземної валюти і
золота.
Фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками-торговцями
цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної й комісійної
діяльності по цінних паперах за умови внесення ними до і статутного фонду не
менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів доходи! громадян. Фондова біржа —
організація, яка створюється без мети тримання прибутку та займається виключно
організацією укладання купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не
може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученим
клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.
Фондова біржа працює за такими принципами:
- перевірка якості й надійності цінних паперів;
- встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові
цінні папери одного емітенту;
- гласність біржових операцій.
Фондова біржа виконує такі функції:
- відкриває доступ підприємствам до позичкового небанківського капіталу;
- є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;
- забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності до
іншої;
- є своєрідним економічним барометром ділової активності.
Фондова біржа проводить такі операції:
1) облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення
початкової котирувальної ціни;
2) оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;
3) виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних
паперів;
4) забезпечення централізованого інформування і курсового контролю;
5) правове оформлення угод.
Діяльність фондової біржі припиняється у тому разі, коли число її членів стало
менше 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється
у разі неприйняття нових членів протягом шести місяців. Діяльність фондової біржі
припиняється відповідно до законодавства України про акціонерні товариства та
інші види господарських товариств.
Основними учасниками фондових бірж є:
1) Брокерські компанії – це компанії, що здійснюють цивільно- правові угоди щодо
цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому
власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.
2) Дилерські компанії – це компанії, що здійснюють цивільно- правові угоди щодо
цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому
власнику від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам.
3) Маклери – це особи, які виступають посередниками при укладання угод на
біржі.
Залежно від виду торгівельної діяльності члени біржі поділяються на чотири
категорії:
1) брокер-комісіонер збирає у брокерських фірм заявки клієнтів, доставляє їх в зал
біржі і відповідає за їх виконання;
2) біржовий брокер виконує доручення інших брокерів;
3) біржовий трейдер здійснює операції лише за власний рахунок, правилами біржі
йому заборонено виконувати розпорядження клієнтів;
4) «спеціаліст» виконує три основні функції: здійснює виконання заявок з певними
групами цінних паперів, діючи при цьому, як брокер; діє як дилер, тобто купує та
продає цінні папери за власний рахунок; виконує завдання підтримки стабільності
на ринку певних цінних паперів ііляхом компенсації тимчасових дисбалансів
попиту та пропозиції.
Усі операції на фондовій біржі поділяють на: касові (спотові) та строкові.
Касова угода (спотова) – її особливість у тому, що цінні папери оплачуються та
передаються покупцю, як правило, в день угоди або протягом 1-3 днів. Ринок таких
угод називається касовим (спотовим), а ціна касовою (спотовою). Ці угоди
передбачають первинне розміщення цінних паперів та їх вторинний перепродаж.
До первинного розміщення через біржу приймаються цінні папери, які пройшли
лістинг (експертизу) в експертній групі біржі.
Лістинг – це цінні папери, які внесені до біржового списку.
Угоди, які мають предмет поставки активу у майбутньому називаються
строковими. Предметом строкових угод можуть бути будь-які активи. До
строкових угод відносять: опціони, ф'ючерси, варанти.
З точки зору строків виконання опціони поділяють на:
1) Американський опціон, який може бути виконаний у будь-який день до
закінчення строку контракту.
2) Європейський опціон, який здійснюється лише в день закінчення строку
контракту.
В Україні функціонують наступні фондові біржі:
• ПАТ «Українська біржа» (м. Київ)
• ПАТ «Східно-Європейська фондова біржа» (м. Київ)
• ПАТ «Фондова біржа «Перспектива» (м. Дніпропетровськ)
• ПрАТ «Українська міжбанківська валютна біржа» (м. Київ)
• ПрАТ «Українська Міжнародна Фондова Біржа» (м. Київ)
• ПАТ «Київська Міжнародна Фондова Біржа» (м. Київ)
• ПАТ «Фондова біржа ПФТС» (м. Київ)
• ПрАТ «Придніпровська фондова біржа» (м. Дніпропетровськ)
• ПрАТ «Фондова біржа «Іннекс» (до 2006 року — АТ «Донецька фондова біржа»)
(м. Київ)
• ПрАТ «Українська фондова біржа» (м. Київ)
Реєстр всіх бірж України міститься у Реєстрі ліцензованих учасників фондового
ринку, що ведеться Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Розвиток та становлення фінансового ринку України є необхідною
передумовою розвитку інших секторів економіки держави. Добре функціонуючий
страховий ринок, розвинені небанківські кредитні установи, пенсійні фонди та
інші фінансові установи сприяють стабільному та прогнозованому розвитку усіх
економічних процесів у суспільстві. Акумулюючи значні обсяги грошових коштів,
фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в економіку країни, що
розвивається досить динамічно.
Дослідженням цієї теми займалися: провідні вітчизняні та закордонні фахівці
цієї сфери - Т.В. Галенко, В. Гембала, А.П. Ковалева, А.В. Мертенса, Б.Б. Рубцева
та ін.
Актуальність цього напряму дослідження обумовлена рядом причин. По-
перше, потребою обгрунтування дослідження проблем, що мають місце на
фінансовому ринку України . По-друге, відсутністю у вітчизняній науці
теоретичних розробок правового характеру, що визначають здійснення
регулювання фінансового ринку. По-третє, потребою в ефективних, у практичному
відношенні, рекомендаціях стосовно подальшого розвитку та становлення фі-
нансового ринку України.
Фінансовий сектор є однією з найважливіших ланок національної економіки.
В Україні вже зроблено перші кроки на шляху стратегічного аналізу та
прогнозування розвитку окремих видів фінансових установ та ринків, зокрема
здійснено аналіз банківської системи, ринку цінних паперів, страхового ринку.
Подальший розвиток економіки є не можливим без розвинутого, стабільного,
надійного та ефективного фінансового ринку нашої держави. Таким чином, однією
з найважливіших цілей нинішнього етапу розвитку економіки країни є втілення
обгрунтованих та системних реформ у фінансовому секторі для забезпечення
додаткових джерел фінансування економічного зростання. Це в свою чергу
потребує розробки та послідовного впровадження довготермінової комплексної
стратегії розвитку фінансового сектора України, враховуючи існуючі економічні
реалії та стратегічні пріоритети України в умовах глобалізації світових фінансових
ринків.
В Україні слід впровадити цілісну довгострокову стратегію розвитку
фіансового сектору України, а також для координації дій різних органів влади в
сфері впровадження заходів щодо розвитку фінансового сектору.
Основною метою діяльності цієї стратегії повинно бути:
- створення ефективної системи регулювання та нагляду за діяльністю
небанківських фінансових установ, зокрема тих їх видів, щодо яких не існує
чіткого та повноцінного законодавчого поля та відсутній орган регулювання та
нагляду.
- створення узгодженого законодавства та стабільного політичного і
економічного середовища.
- розроблення та узгодження концепції створення та діяльності незалежного
органу регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ.
Цей документ має визначати засади створення та діяльності органу регулювання та
нагляду, його функції та механізми їх реалізації.
- розроблення та узгодження концепції розвитку законодавчого поля
фінансового сектора. Ця концепція має передбачати стратегію розробки та
прийняття ряду законопроектів, що регламентують діяльність окремих видів
небанківських фінансових установ та доповнюють вже існуючу законодавчу базу
по фондовому ринку та банківському сектору.
- розроблення та прийняття єдиної стратегії розвитку фінансового сектору
України та визначення в її рамках довготермінової програми, спрямованої на
створення сприятливих умов для розвитку небанківського фінансового сектору в
цілому та окремих видів небаиківських фінансових установ зокрема.
Слід зазначити, що фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для
зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки. Становлення і
розвиток фінансового ринку має стати ключовим елементом сильного
економічного середовища, який підтримуватиме корпоративні ініціативи,
забезпечуватиме фінансування реального сектора економіки через залучення
інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу капіталів. Як каталізатор
економічного зростання - фінансовий ринок буде істотно впливати на
забезпечення суверенітету держави та реалізацію її національних інтересів в
умовах глобалізаційних процесів.
За умов глобальної інтеграції ринків фінансових послуг надзвичайно важливим
завданням для кожної країни є забезпечення
функціонування конкурентноспроможного ринку фінансових послуг. Відсутність
узгодженого законодавства та ефективних принципів регулювання та нагляду за
діяльністю небанківських фінансових установ є однією з серйозних проблем роз-
витку фінансового сектора в цілому. Недосконалість сучасного законодавства про
небанківські фінансові установи та неадекватність системи регулювання та нагляду
за діяльністю небанківських фінансових установ також перешкоджає ефективному
впровадженню політики уряду,направленої на поліпшення системи соціального
забезпечення,в тому числі проведення медичної та пенсійної реформ